Заробітна плата: сутність та основні теоретичні концепції

Размещено на http://allbest.ru

КУРСОВА РОБОТА

на тему «Заробітна плата: сутність та основні теоретичні концепції»

Зміст

Вступ

1. Сутність заробітної плати її види, форми та функції

2.Теоритичні концепції заробітної плати

2.1 Класичний підхід, визначення сутності заробітної плати (В.Петті, А.Сміт, Д. Рікардо)

2.2 Соціальна теорія заробітної плати (М. Туган-Барановський)

2.3 Марксиський підхід

3. Державне регулювання заробітної плати (недоліки та шляхи ії удосконалення)

Висновки

Використана література

Додатки

Вступ

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці.

Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників.

Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі.

В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Суспільством на заробітну плату покладено значні функції щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини - відтворювальну і стимулюючу, оптимізаційна та інші.

Головна мета курсової роботи полягає в тому, щоб широко і різносторонньо розкрити основні поняття, форми та функції заробітної плати, розглянути основні теоретичні концепції заробітної плати видатних вчених таких як А.Сміт, Д. Рікардо, У. Петті, М. Тугарн-Барановський, К.Маркс, та розглянути державне регулювання зарплати.

Об'єкт курсової роботи: заробітна плата.

Предмет: наукові підходи до визначення природи заробітної плати.

Методи дослідження полягають у вивченні робіт, по даній темі, вітчизняних та зарубіжних вчених, аналізі періодичних видань та монографій, а також використання інтернет ресурсів.

У зв'язку з поставленою метою визначені наступні завдання:

1. охарактеризувати економічний зміст заробітної плати;

2. розглянути основні функції та види заробітної плати;

3.пояснити провідні теоретичні концепції заробітної плати;

4.визначити сферу державного регулювання заробітної плати.

1. Сутність заробітної плати її види, форми та функції

Оплата праці посідає винятково важливе місце в управлінні персоналом як для самого керівника, оскільки є основним джерелом його доходів, так і для підприємства загалом, з огляду вагомості частки заробітної платні у доданій вартості. Очевидно тому, в сучасній економічній літературі дослідженню суті цієї економічної категорії приділяють посилену увагу. Існують різноманітні визначення цього поняття, зокрема у Законі України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. № 108/95 із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23.01.07 під заробітною платою розуміють винагороду, обчислену, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу, надані послуги. В. Луговий дає визначення заробітної плати як винагороди згідно зі затвердженими на підприємстві ставками (окладами) та відрядними розцінками, на умовах, передбачених трудовим договором.

В. Мандибура та В. Тимофєєв стверджують, що заробітна плата це грошова винагорода, яку отримує працівник за роботу протягом певного часу (рік, тиждень, день) . Найбільш повне сучасне тлумачення поняття заробітна плата міститься в "Енциклопедії бізнесмена, економіста, менеджера", де зазначено, що заробітна плата - це "форма оплати праці робітників, службовців підприємств, фірм, компаній, установ державної і недержавної форм власності. Це частина національного доходу, яке відшкодовує затрати, необхідні для праці, і є головним джерелом матеріальних засобів для відтворення робочої сили. Вона розподіляється в грошовій формі між працівниками відповідно до кількості і якості затраченої праці" [ 12 с.318].

Заробітна плата для більшості домогосподарств є найважливішою ціною в економіці; це єдине (або головне) джерело прибутку. На справді, біля 3/4 національного доходу складає заробітна плата.

Оплата праці - це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці працюючих. Це не дохід, а витрата підприємства на відтворення трудових ресурсів на суспільно необхідному рівні.

Підприємство самостійно, але відповідно до законодавства, установлює штатний розклад, форми і системи оплати праці, преміювання. Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників фірми, підприємства.

У системі чинників суспільного виробництва людський фактор як втілення робочої сили є визначальним, тому що саме людина з її унікальною здатністю до праці не лише приводить в дію знаряддя праці, впливаючи ними на предмети праці (виробляючи блага), а й вдосконалює, створює нові засоби виробництва, передусім знаряддя праці, а за певних умов і предмета праці.

Цим обумовлюється особливе значення суспільних умов відтворення робочої сили людини, основною з яких є заробітна плата [12 с.319 ].

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Заробітна плата - ціна товару робоча сила, що складається на ринку, тобто грошова форма вартості робочої сили найманого працівника

Роботодавець (підприємець) вважає заробітну плату ціною робочої сили тому, що саме праця цікавить у цьому специфічному товарі. Підприємцеві важливі не потенційні здібності працівника до праці, а результат від їх використання, тобто як він працюватиме і примножуватиме власність роботодавця. Отже, саме праця як споживча вартість товару робоча сила завжди і передусім цікавить роботодавця.

Придбавши на певний час таке благо, як робоча сила (найнявши працівників), підприємець отримує право «споживати» його: змушувати працювати протягом обумовленого з ним робочого дня так, як це йому потрібно. Оскільки процес «споживання» робочої сили - процес праці, то зароблені гроші (заробітна плата) є ніби оплатою праці. Такого погляду на заробітну плату дотримувались основоположники теорії трудової вартості В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо.

Найманий працівник (продавець робочої сили) також вважає свою заробітну плату оплатою своєї праці, оскільки, домовляючись із наймачем про тривалість робочого дня, умови оплати майбутньої роботи, він з'ясовує: кількість годин, протягом яких йому потрібно працювати щодня, щотижня тощо, розмір оплати (заробіток), який він матиме на цій роботі за годину, тиждень або за одиницю виробу, норму виробітку. І справді, перш ніж отримати ціну свого товару (робочої сили), найманий працівник повинен відпрацьовувати відповідний робочий час, певну його кількість у годинах, робочих днях або виробити певну кількість виробів необхідної якості. Все це створює в нього враження, що він отримує заробітну плату за свою працю.

Згідно з чинним законодавством для обліку, аналізу та планування витрати на оплату праці поділяють на наступні види [7 с. 200] :

-- основну заробітну плату;

-- додаткову заробітну плату;

-- інші заохочувальні та компенсаційні витрати.

Основна заробітна плата -- це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм пращ (часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників та посадових окладів для службовців. До основної заробітної плати належать такі виплати:

- виробничому персоналу основної діяльності, безпосередньо зайнятого випуском (реалізацією) продукції, робіт, послуг;

- виробничому персоналу допоміжних виробництв (транспортні, ремонтно-будівельні тощо) цього підприємства;

- виробничому персоналу за утримання та обслуговування цехового обладнання;

- апарату управління, господарському та обслуговуючому персоналу цехів;

- апарату управління підприємства та організації; --непромисловому персоналу підприємства;

- робітникам, зайнятим гарантійним ремонтом та обслуговуванням виробленої продукції;

- робітникам, зайнятим реалізацією продукції; --робітникам, зайнятим демонтажем та монтажем основних засобів;

- робітникам торгівлі, громадського харчування та постачально-збутових підприємств та організацій;

- робітникам, зайнятим на будівництві, ремонті об'єктів, монтажі обладнання;

- робітникам, зайнятим на заготівлі сировини, матеріалів та продукції сільського господарства;

- суми відсоткових або комісійних нарахувань залежно від обсягу доходів (прибутків), отриманих від реалізації продукції.

Додаткова заробітна плата -- це винагорода за понаднормативну працю, трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії та компенсації, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань та функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати -- це виплати у формі винагороди за підсумки роботи за рік (13 зарплата), премії за спеціальними системами, положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбаченні актами чинного законодавства [7 с. 2001]:

1. Оплата простою не з вини робітника.

2. Суми, що виплачуються робітникам, які перебувають у відпустці з ініціативи адміністрації.

3. Надбавки та доплати, непередбачені законодавством.

4. Винагороди за відкриття, авторські винагороди.

5. Виплати працівникам, що працюють на території радіоактивного забруднення.

6. Сума наданих трудових та соціальних пільг.

Витрати підприємства, пов'язані з виплатою основної заробітної плати та додаткової (у межах передбачених законодавством, генеральною та галузевою тарифними угодами), відносяться на собівартість продукції, в торгівлі на витрати обігу.

Основні види заробітної плати [12 с.320]:

§ Почасова заробітна плата - оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовж певного робочого часу;

§ Погодинна;

§ Поденна;

§ Потижнева;

§ Помісячна

Формула розрахунку почасової заробітної плати представлена нижче:

ЗГ = ЗП/ Г (1.1)

де ЗГ - погодинна оплата праці;

Зп - установлена величина заробітної плати (за день, тиждень,місяць);

Г - нормативна кількість годин праці (за день, тиждень, місяць).

Для характеристики рівня оплати праці застосовуються показники номінальної і реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Одиницею виміру тут є погодинна ставка заробітної плати, яка визначається коливанням попиту і пропозиції на ринку праці. На погодинну ставку впливають і такі чинники: фондоозброєність праці, її продуктивність і якість, рівень застосованої технології праці, кваліфікації найманих працівників, ефективність праці, природні умови (клімат) і традиції країни [6 с.324].

Номінальна заробітна плата, тобто кількість грошей, одержаних працівником на руки, не дає повного уявлення про доход на фактор найманої праці, тому що в різний час за одну і ту ж кількість грошей можна купити різну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається масою товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів. Отже, рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага. При даному рівні цін реальна заробітна плата змінюється прямо пропорційно змінам номінальної заробітної, а при даному рівні номінальної заробітної плати - обернено пропорційно зміні цін на споживчі товари і послуги.

Чинник цін (рівень інфляції) в обчисленнях динаміки реальної заробітної плати розраховується як індекс вартості життя (індекс цін споживчих товарів - коефіцієнт, що відображає зміну цін).

Реальна заробітна плата в Україні в грудні 2010 року зросла на 10,6% в порівнянні з листопадом 2010 року і на 10,5% в порівнянні з груднем 2009 року. Реальна зарплата в 2010 році зросла на 10,2% в порівнянні з 2009 роком, повідомила Державна служба статистики [21].

Номінальна середньомісячна зарплата штатного працівника у квітні 2010 р. склала 2107 грн. Це на 0,1% нижче ніж у попередньому місяці та на 16,5% більше ніж у квітні минулого року [21].

При обчисленні рівня заробітної плати застосовується показник мінімальної заробітної плати (в країнах з розвинутою економікою - гарантований мінімальний рівень погодинної оплати). Основою розрахунку мінімальної заробітної плати виступає показник прожиткового мінімуму (вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення вузького кола першочергових потреб людини).

Таким чином, заробітна плата це - нарахування працівникам у грошовій та натуральній формі (незалежно від джерела фінансування) за відпрацьований час або виконану роботу, премії, доплати, надбавки, а також інші види оплати за невідпрацьований час.

Реальна заробітна плата - відносний показник, який характеризує купівельну спроможність номінальної заробітної плати під впливом змін роздрібних цін на товари й послуги та рівня витрат на сплату податків і обов'язкових платежів. Абсолютна величина реальної заробітної плати розраховується діленням номінальної заробітної плати поточного періоду без урахування податків і обов'язкових платежів на індекс споживчих цін. [6 с.325].

Мінімальна заробітна плата - рівень заробітної плати, нижче якого вона бути не може. Основою мінімальної заробітної плати є прожитковий мінімум. Мінімальна заробітна плата може не співпадати, а то й бути нижчою за прожитковий мінімум, що залежить від рівня економічного розвитку країни (зокрема в Україні мінімальна заробітна плата станом на липень 2001 р. складала 118 грн. на місяць, тоді як прожитковий мінімум - 311 грн.).

В економічній теорії є різні погляди щодо ролі категорії мінімальної заробітної плати. Одні вважають, що встановлення мінімуму заробітної плати на рівні вищому за рівноважну викликає зростання надлишку робочої сили на ринку, тобто безробіття. Інші ж, навпаки, заперечуючи це, вбачають в мінімальній заробітній платі суттєвий засіб підтримки доходів населення.

Відрядна заробітна плата - оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу.

Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутковийподаток.

Реальна заробітна плата - це та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату, очищену від відрахувань на прибутковий податок.

Формула розрахунку реальної заробітної плати:

заробітний плата ціноутворення

Ірзп = Інзп/ Іц (1.2)

де Ірзп - індекс реальної заробітної плати;

Інзп - індекс номінальної заробітної плати;

Іц - індекс цін на товари і послуги.

Функція заробітної плати - це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб'єктів соціально-трудових відносин - найманих працівників і роботодавців.

Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну[7 с. 2004].

Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму.

Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін.

Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції на рівні держави полягає в зв'язку платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства - в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції.

Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон'юнктурою.

Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати.

Крім вищезазначених функцій, які відображають сутність заробітної плати, розглядаються ряд інших: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення.

Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску.

Ресурсно-розміщувальна функція спрямована на оптимізацію розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах. У сучасних умовах, коли державне регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби.

Функція формування платоспроможного попиту населення. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних чинників - потреб та доходів суспільства, то з допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією [7 с. 205] .

Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критеріїв реалізації.

Основне завдання організації заробітної плати полягає в тому, щоб поставити оплату праці в залежність від колективу і якості трудового внеску кожного працівника і тим самим підвищити стимулюючу функцію внеску кожного.

Організація оплати праці припускає :

- визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства;

- розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників і фахівців підприємства;

- розробку системи посадових окладів службовців і фахівців;

- обґрунтовування показників і системи преміювання співробітників.

Питання організації оплати праці займають одне з провідних місць в соціально-економічній політиці держави. В умовах ринкової економіки практичне здійснення заходів щодо вдосконалення організації оплати праці повинно бути засноване на дотриманні ряду її принципів, які необхідно базувати на наступних економічних законах: законі про відшкодування витрат на відтворювання робочої сили і законі вартості.

Отже, в даному розділі курсової роботи було розглянуто сутність заробітної плати, її вплив на діяльність підприємства та на саму людину. Виділили основні види заробітної плати, згідно чинного законодавства України. Розглянули визначення та сутність функцій заробітної плати. Розмежували значення реальної та мінімальної заробітної плати та визначили основі показники її розрахунку.

2. Теоретичні концепції заробітної плати

2.1 Класичний підхід, визначення сутності заробітної плати (У. Петті, А.Сміт, Д. Рікардо)

Вершини свого розвитку політична економія досягла в працях представників англійської класичної школи. Це: Уїльям Петті (1623-1687 pp.), Адам Сміт (1723-1790 pp.) i Давид Рікардо (1772-1823 pp.). Головні наукові досягнення класиків це :

· прагнення виявити глибинні закономірності в суспільному житті;

· постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва, причому будь-якого виробництва, а не лише землеробського, як у фізіократів;

· започаткування трудової теорії вартості;

· виявлення нетрудового характеру прибутків підприємців.

Завдяки саме цим доробкам дана школа отримала назву класичної.

На думку У. Петті заробітна плата - це ціна праці, яка визначається необхідними засобами до життя. Характеризуючи заробітну плату, У. Петті виходив з того, що вона має об'єктивну основу, встановив її залежність від вартості засобів існування робітника. За роз'ясненням У. Петті, щоб працівника змусити працювати більш, ніж потрібно для виробництва «засобів до життя», йому потрібно платити менше того, чим він створює. Він був прихильником низької заробітної плати, вважаючи, що тільки в цьому випадку робітник буде працювати з достатньою напругою сил. Теорія заробітної плати призвела У. Петті до висновку про те, що час виробництва на час, необхідний для виробництва життєвих засобів, і час виробництва додаткової вартості. У. Петті висловлювався про необхідність регулювання заробітної плати в законодавчому порядку. [20]

На думку А. Сміта, згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення.

А. Сміт розглядає дві ціни:

1. Природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку.

2. Ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулююча роль цін при цьому виявляється так:

§ якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється в гору від природної, то в галузі де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми то капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної;

§ а якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі. [15]

Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам, тобто ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Як представник класичної теорії Адам Сміт поділяв уявлення про економіку як систему, в якій діють об'єктивні закони, що можуть бути пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії ”, тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво виразив ідеї економічного лібералізму. Сміт визначив двоїсту задачу політекономіки як науки. На його думку вона повинна була здійснювати абстрактний аналіз об'єктивної економічної реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для здійснення економічної політики.

Визначаючи заробітну плату, А.Сміт розглядав два стани суспільства: при простому і капіталістичному товарному виробництві. В умовах першого він вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару. При другому способі виробництва (він зауважує, що робітник вже не одержує вартість всього продукту своєї праці, тому і розрізняє різні суми заробітної плати.

Найнижчу межу заробітної плати (А.Сміт називає фізичним мінімумом, стверджуючи, що подальше зниження собівартості робочої сили приведе до вимирання «раси цих робітників». Однак ( він вважав, що стихійний ринковий механізм стримує природну (середню, нормальну) зарплату, яка в декілька разів вище фізичного мінімуму. Значне підвищення цієї зарплатні, викликає зростання населення, що збільшить конкуренцію серед робітників і знову приведе до зменшення заробітної платні. В протилежному випадку (при зменшені зарплатні і відповідно, народжуваності, виникає конкуренція серед підприємців ( що знову приведе до встановлення середньої заробітної плати.

Таке розуміння відповідало загальному уявленню А.Сміта ( про роль вільного ринку у встановленні відповідної економічної рівноваги. А.Сміт підкреслює важливу роль, яку відіграє зарплата у житті держави, поділяючи країни на три групи:

. із прогресивним станом суспільства, коли зарплата зростає і становище працюючих покращується;

. із регресивним станом суспільства, коли зарплата падає і становище працюючих стає гірше;

. із сталим станом суспільства, коли заробітна плата залишається непорушною, а матеріальне становище працюючих залишається важким, але постійним.

А.Сміт приділяв велике значення високій зарплаті, кажучи, що вона стимулює працюючих до більш продуктивної праці, і категорично не погоджувався з Мальтусом, який вважав бідність робітників неминучою. Таким чином, основне достоїнство теорії А.Сміта стало те, що вона сприяла рухові шляхом добробуту суспільства в цілому.

Заробітна плата у Рікардо - це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. Природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім'ї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою.

Хоча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування. Ринкова ціна праці та, що виплачується робітникам. Рікардо ставить її' в залежність від попиту й пропозиції, а це значить, що рух заробітної плати залежить від руху народонаселення. В умовах швидкого зростання населення попит на робочі руки відстає від пропозиції і заробітна плата знижується.

Якщо ж внаслідок уповільнення приросту населення на ринку буде відчуватися нестача робочих рук -- заробітна плата зростатиме. Отже, під впливом руху народонаселення ринкова заробітна плата має тенденцію до зближення з природною.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

Він детально аналізує питання співвідношення заробітної плати і прибутку як двох складових цінності. Якщо зростає заробітна плата, зазначає Рікардо, то відповідно зменшується прибуток капіталіста. Цю думку він проводить досить послідовно. Крім того, він підкреслює, що рух заробітної плати є визначальним у співвідношенні заробітної плати і прибутку. Це зумовлено тим, що праця виступає джерелом цінності, а її функціонування потребує витрат на утримання робітника і його сім'ї [17].

2.2 Соціальна теорія заробітної плати (М.Туган-Барановський)

Соціальна теорія заробітної плати яку відстоювали М.Туган-Барановський та ін., розглядав заробітну плату як результат співвідношення соціальних сил суспільства. У метрологічному аспекті ця теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає лише як категорію розподілу. В цьому випадку ігнорується відтворювальна функція заробітної плати, що передбачає дію закону вартості стосовно товару «робоча сила», його купівлі-продажу.

До наукових пріоритетів М. Туган-Барановського зараховують соціальну теорію розподілу, яка сформувалась на кінець першої декади XX ст., але основи якої були закладені ще в 1890 р. у праці "Вчення про граничну корисність". Саме виходячи із синтезу трудової теорії вартості та теорії граничної цінності, вченому вдалося подолати обмеженість матеріалістичного детермінізму в тлумаченні прибутку, заробітної плати, позичкового відсотка тощо. [16]

В останні роки XIX ст. учений опублікував низку праць, в яких заперечував однобічне трактування людських інтересів і мотивацій, надавав великого значення соціальним та психологічним чинникам в економічному розвитку.

М. Туган-Барановський виділив п'ять груп потреб: 1) фізіологічні потреби у безпосередній підтримці життя й почуття спадковості; 2) статеві потреби; 3) симптоматичні інстинкти і потреби; 4) альтруїстичні потреби; 5) потреби, не засновані на практичних інтересах. На думку вченого, "мотиви й інтереси негосподарського роду мали особливо великий вплив на розвиток господарства... люди часто надавали перевагу не корисному".

На думку М. Туган-Барановського, матеріалістична доктрина вирівнювання прибутків на капітал надумана і ні "найменшим чином не відповідає дійсності".

Він казав, що товарні ціни формуються не на основі абсолютної товарної вартості, а витрат виробництва, структура яких для капіталіста не має значення. "Я показав, - писав М. Туган-Барановський, - що суспільний процент прибутку настільки мало залежить від будови суспільного капіталу, як і процент прибутку в окремих галузях виробництва. Заміщення живої праці матеріальними засобами виробництва не в силі, само собою, знизити процент прибутку: цей процент підвищується або знижується залежно від зміни продуктивності праці, але зовсім незалежно від розподілу суспільного капіталу на постійну і змінну частину"[16].

Розвиваючи власну теорію розподілу, М. Туган-Барановський в "Основах політичної економії" зазначив, що "категорія доходу є однією із своєрідних історичних категорій обмінного господарства. "Доходи суспільних класів, на його думку, залежать одні від одних.

Наприклад, прибуток і заробітна плата - не "складають... логічні кореляти". Він твердив, що проблема розподілу не є самостійна, а тісно пов'язана з капіталістичною системою. "Явища розподілу, - писав М. Туган-Барановський, - не є особливі й самостійні економічні факти, а той же процес капіталістичного виробництва і обміну, який розглядають з певної точки зору".

Величина заробітної плати, згідно з концепцією М. Туган-Барановського, визначається, по-перше, продуктивністю суспільної праці, по-друге, часткою робітників у всіх суспільних доходах. "Соціальна теорія розподілу" передбачає розглядати заробітну плату як частку робітництва у суспільному продукті без зв'язку з цінністю.

Ця частка може коливатися вгору і вниз: верхньою межею є весь продукт мінус засоби виробництва, нижньою - так званий фізіологічний мінімум. Конкретні величини плати в цих межах визначатимуться співвідношенням соціальних сил робітників і підприємців.

Оскільки фактори (продуктивність праці), які визначають заробітну плату і прибуток одні й ті ж, то їх частки в суспільному продукті можуть збільшуватись одночасно. Таке явище на основі традиційної теорії незрозуміле, але насправді воно цілком реальне. Правда, зазначав М. Туган-Барановський, підприємці можуть мати більшу частку в суспільному продукті, але це вже залежить від співвідношення соціальних сил, тобто найманих робітників і підприємців.

Незважаючи на цю простоту, запропонована теорія розподілу претендувала, як відзначали сучасники її автора, на наукову новизну. Найповніше теорія розподілу М. І. Туган-Барановського викладена в його праці "Соціальна теорія розподілу", що була видана 1913 року в Берліні німецькою і в Петербурзі російською мовами. Вона спиралася на етичний імператив, згідно з яким людина - міра всьому.

Зрозуміло, що такий підхід розподілу надто суперечив культивованим тоді соціалістичним доктринам з їх проповіддю класової боротьби і експлуатації.

Соціальна теорія розподілу М. Туган-Барановського узгоджувала інтереси робітників і підприємців, розкривала їх спільне джерело доходів, а отже, і зацікавленості в економічному зростанні. Можна погодитися з тим, що соціальна теорія розподілу М. Туган-Барановського не є складною, однак новаторською, бо власне її простота свідчить про талант творця.

Можна би сказати навіть так, що саме у простоті криється геніальність. Саме тому соціальна теорія розподілу привернула увагу видатних економістів, зокрема, представника австрійської школи Є. Бем-Баверка.

Із теорією заробітної плати тісно пов'язана теорія експлуатації, тобто привласнення капіталістом частини неоплаченої праці, а отже джерела вартості і додаткової вартості. У зв'зку із цим необхідно розглянути погляди класичної школи політекономії та концепції експлуатації сучасних економістів.

2.3 Марксистський підхід

Як відомо, за Марксом робоча сила в процесі праці відтворює свою вартість і створює додану вартість, що привласнюється капіталістом. Заробітна платня являє собою форму вартості робочої сили, еквівалентна їй. Але перетворення вартості робочої сили на форму заробітної платні приховує поділ робочого дня на необхідний і додатковий час, відносини експлуатації. Поява і зростання безробіття (за марксистською термінологією, "резервної армії праці") пояснюється за допомогою органічної будови капіталу (c : v). Якщо це співвідношення постійне, потреба в робочій силі зростає пропорційно зростанню загального розміру капіталу. Але з процесом механізації, автоматизації виробництва попит на робочу силу відстає від попиту на засоби виробництва. Все більша частина робочої сили виштовхується з процесу виробництва. Таким чином, за Марксом капіталіст сплачує працівникові не за всю працю - це протиріччя не можна подолати, воно антагоністичне. Позбавитися експлуатації можна лише зробивши засоби виробництва суспільною власністю. В ХІХ ст. це протиріччя дійсно виглядало дуже гострим. Доволі розповсюдженими були комуністичні партії. Історія свідчить про хвилі повстань.

Доводячи, що продається саме робоча сила, а не праця, К. Маркс послугувався такими чотирма аргументами:

1) Якби продавалася праця, то вона була б наявна на ринку. Проте робітник виходить на нього тому, що йому через відсутність засобів виробництва ніде працювати, а це означає відсутність праці.

2) Якби продавалася праця, то, як і будь-який товар, вона мала б вартість - була б обпредмеченою, фігурувала б у формі предмета. На основі такого тлумачення можна стверджувати, що праця уречевленою працею. Але це нереально, оскільки праця - живий, цілеспрямований процес застосування людиною своїх розумових і фізичних здібностей, процес виробництва вартості та споживчої вартості у формі блага (товару).

3) Якби продавалась праця, то це означало б обмін живої праці на уречевлену в грошах працю. Тоді жива праця має, або дорівнювати уречевленій, але це нічого не дає капіталісту, або перевищувати її. Однак прирівнювання нерівних величин унеможливлює визначення вартості, з чого випливає висновок, що праця не має вартості, хоч і є її джерелом і мірилом.

4) Якби продавалася праця, то стосовно цього квазітовару (лат. quasi - ніби, немовби) також необхідно було б застосувати працю як мірило вартості всіх товарів. Виходить, що вартість праці вимірюється працею.

Усе це є достатніми підставами твердити, що продається не праця, а робоча сила з метою економічної реалізації робітником власності на неї у формі заробітної плати. Купівля робочої сили відбувається заради її функції - праці як засобу реалізації покупцем своєї власності (капіталу) у формі прибутку.

Марксистська теорія розглядала ринок праці як ринок особливого роду, особливість якого пояснюється різницею товару “робоча сила ” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самим трудом. У зв'язку з цим ринок робочої сили, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний чинник виробництва, будучи товаром, може в також час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції і на свою ринкову ціну.

Отже, в цьому розділі було розглянуто теоретичні концепції заробітної плати визначних економічних діячів. У.Петті вважав, що заробітна плата залежить від вартості засобів існування робітника. Тому потрібно платити менше для продуктивності. Визначаючи заробітну плату, А.Сміт розглядав два стани суспільства: при простому - вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару, при капіталістичному - зауважував, що робітник вже не одержує вартість всього продукту своєї праці, тому розрізняє різні межи заробітної плати. Він вважав, що саме висока заробітна плата стимулює працюючих до більш продуктивної праці. Д. Рікардо визначає заробітну плату як дохід робітника, плата за працю. Природна ціна праці визначається цінністю засобів споживання робітника та його сім'ї. Д. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці та відміні законів про біднів. М. Туган-Барановський розглядає заробітну плату як результат співвідношення соціальних сил суспільства. У метрологічному аспекті ця теорія заперечує заробітну плату як категорію виробництва і розглядає лише як категорію розподілу. В цьому випадку ігнорується відтворювальна функція заробітної плати, що передбачає дію закону вартості стосовно товару «робоча сила», його купівлі-продажу. К.Маркс вважав, що заробітна плата -- це ціна, що виплачується за використання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.

3. Державне регулювання заробітної плати (недоліки та шляхи ії удосконалення)

В умовах ринкової економіки розвиток заробітної плати полягає в подальшій її диференціації та індивідуалізації на основі повного врахування як індивідуальних результатів праці, так і особистих ділових якостей, включаючи кваліфікацію, відповідальність, творчу ініціативу, якість роботи, досконалість рішень. Ринкове регулювання заробітної плати, особливо для осіб, попит на працю яких зменшується, а також для працівників з низькою результативністю діяльності має вирівнюватися державним втручанням у соціальні процеси. Проте, як свідчить досвід зарубіжних держав, це втручання повинно мати непрямий, соціально-орієнтований характер.

Закон "Про оплату праці" визначає сферу державного регулювання заробітної плати найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається [ 7 с. 211]:

· встановлення розміру мінімальної заробітної плати;

· встановлення державних норм і гарантій оплати праці;

· встановлення умов і розмірів заробітної плати керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;

· встановлення умов і розмірів заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

· регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

· оподаткування доходів працівників.

Основними інструментами державного регулювання в сфері доходів населення й оплати праці є величина прожиткового мінімуму та мінімальна заробітна плата (МЗП). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Стаття 3 Закону "Про оплату праці" визначає її як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт) [1]. Додаток № А.

Вона насамперед повинна визначати рівень заробітної плати працівника некваліфікованої праці, який забезпечив би йому нормальні умови відтворення. МЗП має гарантований характер і кожний працівник має право претендувати на визначений місячний рівень винагороди за свою працю. В умовах ринкової, а особливо перехідної економіки, застосування МЗП попереджує надмірну експлуатацію робочої сили, підтримує купівельну спроможність населення, сприяє встановленню рівної оплати за рівну працю. Тому вдосконалення механізму встановлення МЗП можна розглядати як актуальне і важливе завдання економічної науки і практики.

В різних країнах процедура встановлення і механізм перегляду МЗП істотно розрізняються. В одних країнах, наприклад в Іспанії, Франції, США, Нідерландах, вона встановлюється законодавчо; в інших, таких як Бельгія, Греція -- у результаті загальнонаціональної угоди уряду, профспілок і підприємців; у третіх - Італія, Німеччина, Великобританія - установлюються галузеві мінімуми заробітної плати, а загальнонаціональна МЗП відсутня.

Одне з ключових положень трудового законодавства України полягає у вимозі прирівняти МЗП до величини прожиткового мінімуму: згідно Закону України від 5 жовтня 2000 року N 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” МЗП, як одна з основних державних соціальних гарантій, не може бути нижчою від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Очевидно, що питання про ймовірні наслідки реалізації даної норми має велику економічну і соціальну значимість.

На державному рівні забезпечується також регулювання заробітної плати при відхиленні від тарифних умов. Такими умовами вважається виконання робіт, які не відповідають нормальним вимогам, що встановлені законодавством про працю, колективним чи трудовим договором.

Як компенсація за роботу при відхиленні від нормальних умов праці законодавство передбачає відповідні доплати понад тарифну ставку або посадовий оклад. Такі доплати є своєрідними гарантіями оплати праці, оскільки вони дозволяють диференціювати заробітну плату залежно від умов праці.

До сфери державного регулювання віднесено також встановлення норм оплат праці: в надурочний час; у святкові, неробочі і вихідні дні; в нічний час; за час простою, що стався не з вини працівника; при виготовлені продукції, що виявилась браком не з вини працівника. Зокрема, у останньому випадку місячна заробітна плата працівника не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки (окладу) [ 7 с.213].

Закон "Про оплату праці" до сфери державного регулювання відносить також встановлення гарантій для працівників при оплаті щорічних відпусток; часу, протягом якого працівник виконував державні обов'язки та в інших випадках, коли за працівником за законодавством зберігається середній заробіток.

Державне регулювання заробітної плати охоплює також встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності.

Заробітна плата працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.

Державному регулюванню підлягає заробітна плата працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, суду та прокуратури, митної і податкової служб.

До сфери державного регулювання віднесено також встановлення умов і розмірів оплати праці працівників підприємств, установ, організацій, що отримують з бюджету дотації.

Держава регулює фонд оплати праці підприємств--монополістів з метою недопущення штучного підвищення заробітної плати. Таке регулювання здійснюється шляхом щомісячного внесення до бюджету платежів із сум перевищення фактичного фонду оплати праці порівняно з його розрахунковою величиною. Перелік підприємств-монополістів, щодо яких запроваджується регулювання фондів оплати праці, затверджений спільним наказом Мінекономіки, Держкомстату та розпорядженням Антимонопольного комітету України від 22 листопада 2004 р. № 423/634.

Держава також регулює порядок обчислення середньої заробітної плати для різноманітних виплат, зокрема для оплати відпусток, для нарахування гарантійних і компенсаційних виплат тощо. Відповідний порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100. Він не поширюється на випадки обчислення середньої заробітної плати для призначення пенсій, для обчислення допомоги по державному соціальному страхуванню, а також при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати відпусток або виплати компенсації за невикористану відпустку провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи. У тих випадках, коли працівник пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьований час. У всіх інших випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за 2 останні календарні місяці роботи. Якщо протягом цих 2 місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється за попередні 2 місяці. Той період, впродовж якого за ним згідно з чинним законодавством не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу [ 7 с. 212].

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці” та іншими актами законодавства України, є мінімальними державними гарантіями. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральною угодою [18].

Мінімальна заробітна плата обов'язкова на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. За порушення законодавства про мінімальну заробітну плату на 2011 рік, зокрема, при виплаті заробітної плати нижче законодавчо встановленого рівня, посадові особи (керівник або бухгалтер) притягуються до дисциплінарної, матеріальної і навіть кримінальної відповідальності.

Ріст мінімальної заробітної плати в Україні наведено в Додатку В.

В Україні в сучасних умовах разом із загальноекономічними змінами відбуваються певні зміни й у сфері оплати праці. Проте ці зміни відбуваються повільно і система оплати праці має такі недоліки:

· розбіжності в розмірах заробітної плати працівників за рівнем кваліфікації у державному і недержавному секторах.

· заробітна плата в державному секторі на 20 % нижча, ніж у приватному. У розвинутих країнах -- навпаки. Наприклад, у США витрати на робочу силу в державному секторі на одну відпрацьовану людино-годину в 1,5 рази вищі ніж у приватному;

· низька частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті;

· деформоване співвідношення мінімального і максимального рівнів заробітної плати, яке до кінця 2001 р. становило 1/12, тоді як у розвинених країнах Європи -- 1/3 або 1/4;

· втрата тарифною зарплатою своєї стимулюючої ролі, недостатня тарифна частина в загальній заробітній платі;

· недостатня залежність розмірів заробітної плати від кількості і якості праці;

· невиконання мінімальною заробітною платою своїх функцій;

· деформація співвідношення рівнів заробітної плати працівників фізичної і розумової праці.

Ринок як економічна система передбачає вільний обіг усіх матеріальних цінностей, а також специфічного товару -- робочої сили.

За цих умов реформа заробітної плати має зняти будь-які обмеження трудових доходів громадян, гарантувати кожній людині право заробляти у міру своїх можливостей і бажань. Тенденція зміні середньої заробітної плати в Україні наведено в Додатку Б.

Отже, правильна організація заробітної плати є необхідною умовою ефективного стимулювання праці.

Подальше реформування заробітної плати має здійснюватися через підвищення ціни робочої сили, установлення єдиних регуляторів і рівноцінних умов відтворення робочої сили незалежно від форм власності; збільшення тарифної частини у заробітній платі; підвищення частки мінімальної заробітної плати у середній заробітній платі, удосконалення механізму державно-договірного регулювання заробітної плати.

Удосконалення організації заробітної плати має здійснюватися разом із проведенням загальної соціально-економічної (структурної, податкової, цінової) політики.

Висновки

В даній курсовій роботі широко розкриваються основні функції та види заробітної плати, проаналізовано провідні теорії оплати праці. На мою думку найважливішою функцією заробітної плати можна вважати стимулюючу. Адже вона полягає в тому, щоб стимулювати працівника на збільшення продуктивності праці, покращення виконання тієї чи іншої роботи. Що в свою чергу підвищує їхню заробітну платню. За такої схеми робітники прагнутимуть до кращого виконання, а це в свою чергу підвищуватиме рівень працівників і всього підприємства загалом.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. На сьогоднішній день заробітна плата займає важливе місце в житті кожної працюючої людини, адже від її рівня залежить як і де вона житиме, що вона їстиме, і на що втримуватиме сім'ю.

Заробітна плата, як макроекономічна категорія є доходом, який формує платоспроможний попит населення, що стимулює структуру і розвиток виробництва. А відтак зниження реальних доходів працюючих, відхилення ціни на працю від її вартості призводять до звуження внутрішнього ринку, що є в свою чергу причиною скорочення виробництва.

...