Інноваційна діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

на тему: Інноваційна діяльність

з дисципліни: Економіка та організація інноваційної діяльності



Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади інноваційної політики підприємства

1.1 Сутність інновацій як економічної категорії

1.2 Формування інноваційної політики на підприємстві

1.3 Оцінка ефективності інноваційної діяльності на підприємстві

2. Техніко-економічна характеристика ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

2.1 Загальна характеристика ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

2.2 Аналіз техніко-економічних показників Хлібокомбінату №12

3. Напрями удосконалення формування інноваційної політики на ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

3.1 Шляхи впровадження інноваційної політики на підприємстві ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

3.2 Система формування інноваційної політики на ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

3.3 Оцінка запропонованих заходів на ефективність діяльності підприємства

Висновки



Вступ

Перехід до ринкової системи господарювання загострив необхідність активізації інноваційних процесів в економіці України. Складний етап реформування економіки потребує посилення інноваційної активності і нового підходу до інновацій, що поєднують знання і техніку з ринком. Інновації визначають основні показники виробничо-господарської діяльності підприємства, напрямок змін на довгостроковий період, забезпечують конкурентоспроможність підприємства в майбутньому.

Значення інноваційної діяльності для промислових підприємств у сучасних умовах постійно зростає. Тим часом статистичні дані останніх років підтверджують той факт, що промислові підприємства зазнають серйозної кризи в інноваційній сфері і, якщо не починати активних заходів для його подолання, як з боку держави, так і керівництва промислових підприємств, несприятливі наслідки будуть мати місце в найближчому майбутньому.

За минулі 15 років через непослідовність державної політики щодо підтримки наукової та науково-технічної сфери та активну діяльність деяких фондів, організацій та програм (зокрема, Фонд Дж. Сороса, Український науково-технологічний центр, п'ята та шоста рамкові програми тощо) відбулося суттєве "вимивання" на користь інших країн носіїв нових знань українського походження та, особливо, здобутих ними результатів.

Аналіз економічного розвитку країн-лідерів показує, що можливість їхнього входження в першу десятку забезпечило їм своєчасне залучення в економіку саме інноваційного чинника. Відомо, що інноваційна діяльність пов'язана, перш за все, з можливістю отримання окремими суб'єктами господарювання конкурентних переваг в умовах сучасного ринку. Отже, саме економічна складова має домінувати при формулюванні та оцінюванні кінцевих результатів інноваційної діяльності.

Актуальність теми. Одним з головних завдань сучасного етапу розвитку економіки України є подолання кризи, розробка та застосування сучасних методів і форм розробки інноваційної діяльності, створення умов для її активізації і підвищення ефективності.

У наукових дослідженнях управління інноваційною діяльністю недостатньо розробленими є питання організації інноваційної діяльності, а також комплексної оцінки ефективності інноваційної політики.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування і розробка науково-практичних рекомендацій щодо розроблення інноваційної політики в організаціях та підвищення її ефективності.

Згідно мети дослідження потрібно вирішити такі завдання:

- Розкрити принципи інноваційної політики підприємства;

- Проаналізувати основні показники господарської діяльності;

- Оцінити ефективність інноваційної політики підприємства;

- Запропонувати методи підвищення ефективності інноваційної політики.

Об'єкт дослідження - ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12.

Предмет дослідження - інноваційна політика підприємства.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано: загальнонаукові методи пізнання (аналіз,узагальнення) - для розкриття змісту й сутності поняття „інновація”, „інноваційна політика”, системного аналізу - для виділення основних факторів, що впливають на інноваційну діяльність, і визначення напрямків її вдосконалення, статистичного аналізу - для дослідження стану інноваційної діяльності промислових підприємств.

Дипломна робота складається із вступу, 3 розділів: теоретичного, аналітичного, проектного та висновків.



1. Теоретичні засади інноваційної політики підприємства

1.1 Сутність інновацій як економічної категорії

В економічній літературі термін "інновація" інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послугами порівняно з попереднім продуктом.

У літературних джерелах є чимало визначень інновацій. Наприклад, за змістом чи внутрішньою структурою розрізняють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін. Виокремлюють такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні та локальні), параметри життєвого циклу, закономірності процесу впровадження.

Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об'єкта свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація - це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Щодо змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий і вузький. Класичним широким підходом вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці "Теорія економічного розвитку" розуміння цього процесу як такого, що складається з п'яти основних варіантів:

- введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);

- впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше не використовувався у цій галузі промисловості);

- відкриття нового ринку, на якому цю галузь промисловості цієї країни не було представлено;

- завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

- впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.

Схожої точки зору дотримується й Ла Гєрре, який визначає інновацію як будь-яку зміну у внутрішній структурі господарського організму.

Однак більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу. Вони обмежують галузь інновації науково-технічними технологічними питаннями. При цьому, згідно з однією точкою зору, інновація - це процес застосування нових технологій, виробів, згідно з іншою - результат у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів.

Так, угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей та винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і технологій. Приблизно так трактується це поняття і в більшості сучасних словників та довідників, наприклад: "Інновація - це процес, у ході якого винахід чи відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект, новий поштовх науково-технічних знань, що забезпечують ринковий успіх" або: "Інновація - це процес, спрямований на створення, виробництво, розвиток та якісне удосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм".

П. Лемерль характеризує інновацію як "новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших сферах, будь-яке удосконалення, що забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії". На близькій позиції щодо визначення цього поняття стоять автори словника ринкової економіки. На їхню думку, інновації характеризуються насамперед ефективністю вкладених коштів, розвитком винахідництва та раціоналізаторства.

Термін "інновація" почав застосовуватись у вітчизняній літературі пізніше, ніж за кордоном. Його зміст розкривають, зокрема, словники. У виданнях до 1990 р. терміна "інновація" ще немає. Водночас за кордоном це поняття виникло на початку XX ст. і дістало подальший розвиток та аналіз у 30-ті роки. Найінтенсивніше проблема інновацій та їх оцінки почала розвиватися у 60-ті роки XX ст. у зв'язку з різким зростанням масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо в авіакосмічній, атомній та радіоелектронній промисловості, з розвитком біотехнологій.

Творці інновації керуються такими критеріями, як життєвий цикл та економічна ефективність виробу. Їх стратегія спрямована на отримання переваг перед конкурентами шляхом створення нововведення, яке стане унікальним у певній галузі.

Тож невід'ємною властивістю інновації є науково-технічна новизна та практичне застосування у виробництві. Можливість комерційної реалізації задуму виступає як потенційна властивість, для досягнення якої потрібні певні зусилля.

Проміжок часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду використання нововведення, має назву життєвого циклу інновації. Життєвий цикл інновації у послідовності проведення робіт становить інноваційний процес. На практиці часто розглядається поняття "життєвий цикл виробу". У вітчизняній літературі він, як правило, містить такі етапи:

1. Передвиробничий (етап НДР та ДКР);

2. Виробництво;

3. Експлуатація.

В міжнародному стандарті з управління якістю ISO-9004 викладається докладніша розбивка життєвого циклу продукції на окремі етапи:

- маркетинг, пошуки та дослідження ринку;

- проектування та розробка технічних вимог, розробка продукції;

- матеріально-технічне постачання;

- підготовка та розробка виробничих процесів;

- виробництво;

- контроль, проведення випробувань та досліджень;

- пакування, зберігання;

- реалізація та розподіл продукції;

- монтаж та експлуатація;

- технічна допомога, обслуговування, сервіс;

- утилізація після використання.

Не відносяться до інновацій: незначні модифікації естетичного чи технічного характеру. Наприклад, нові види тканин та товарів легкої промисловості (новий колір або нанесення нового малюнку на тканину, нові фасони одягу, моделей взуття, виробів шкіргалантереї тощо), якщо зміни в них суттєво не вплинули на характеристики, властивості, собівартість продукції, а також на матеріали і компоненти, використані для її виготовлення. У харчовій промисловості використання нових смакових добавок у продукції старого асортименту, наприклад фруктових та інших добавок у традиційні види йогурту, морозива, хлібобулочних та кондитерських виробів тощо. Нові моделі складної продукції, такої як автомобілі або телевізори, не відносяться до інновацій, а є модифікаціями, якщо внесені зміни не будуть суттєво відрізняти нову модель від тих, що виготовлялись раніше, розширення номенклатури продукції за рахунок налагодження випуску підприємствами нової продукції, що раніше ними не випускалась, але уже достатньо відомої на ринку збуту (можливо непрофільної),з метою забезпечення сьогоденного попиту і збільшення доходу підприємства, придбання машин і устаткування для розширення виробничих потужностей за рахунок установки додаткових машин традиційних моделей і типів, або навіть заміна машин на новіші модифікації тієї ж моделі.



1.2 Формування інноваційної політики на підприємстві

Інновація - це основа економічного розвитку системи. Це положення справедливе для систем різних рівнів, до яких належать як і суспільство в цілому, окремі держави й їхні провідні галузі, так і підприємства. Аби інновації були ефективними вони мусять бути керованими, і саме вони є прерогативою інноваційної політики.

На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, яка відображає ставлення держави до інноваційної діяльності, визначає мету, напрями, форми діяльності органів державної влади в галузі науки, техніки й реалізації їхніх досягнень.

На рівні фірми (підприємства) розробляється інноваційна політика підприємства, що являє собою визначення керівництвом підприємства та його науково-технічними підрозділами мети інноваційної стратегії й механізмів підтримки пріоритетних інноваційних, програм і проектів підприємства.

У загальному вигляді причини введення інновацій можна поділити на дві основні групи:

- прибуток підприємства знижується - у цьому разі за рахунок введення інновації підприємство розраховує стабілізувати (реанімувати) прибуток;

- прибуток підприємства перебуває на запланованому рівні - підприємство приймає рішення про збільшення існуючого прибутку за рахунок введення інновації.

За своєю сутністю будь-які стратегічні заходи, що починаються підприємством (фірмою), мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше ґрунтуються на нововведеннях у їх економічному, виробничому або збутовому потенціалах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарства стратегій - продуктова - спрямована на розвиток нових видів продукції і технологій, сфер і методів її збуту, тобто ця стратегія націлена на створення інновацій. Або стратегія розвитку підприємства - базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, тобто ця стратегія націлена на спроможність фірми використовувати комплексні інновації.

Цей перелік можна було б продовжити, але необхідно дати визначення інноваційної політики фірми. Стратегія нововведень (або інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики і політики капіталовкладень та спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції. Інноваційна політика фірми орієнтується на досягнення майбутніх результатів через інноваційний процес (стадія досліджень, запровадження нововведень у виробниче використання та нового продукту в ринкове середовище).

Розроблення інноваційної політики підприємства (фірми) передбачає визначення цілей і стратегій його розвитку на найближчу і далеку перспективу.

Виходячи з оцінки потенційних можливостей підприємства і забезпеченості його ресурсами.

Розглядаючи цілі як передбачення результату, їх поділяють на:

- функціональні (підтримка досягнутого стану системи);

- нові (досягнення якісно нового стану системи).

В інноваційному менеджменті розрізняють:

1. Базові стратегії - модель поведінки підприємства в цілому й окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій або іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія вибору ринків, стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі на обраному ринку: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції, лідерство в цінах, ринкова спеціалізація, ринкова кооперація.

2. Функціональні стратегії - комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, що забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

Крім того, за класифікацією Х. Фрімана, існує шість типів інноваційної стратегії підприємства:

1) наступальна;

2) захисна;

3) імітаційна;

4) залежна;

5) традиційна;

6) «за нагодою».

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг, стратегію злиття, стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій і, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад менеджерів і творчого науково-технічного потенціалу.

Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів.

Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, як правило, пов'язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.

Залежна інноваційна стратегія визначається тим, що характер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв'язках.

«Залежні» підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані з вимогами до неї провідного підприємства.

Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх «життєвого циклу». Традиційна стратегія вважається інноваційною як осмислена відмова від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але традиційна стратегія не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки вона пов'язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.

Інноваційна стратегія «за нагодою» пов'язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип поведінки ще називають «стратегією ніші», оскільки перевага полягає в знаходженні особливої ніші на існуючих ринках товарів і послуг, яка має споживача з нетиповими, але значно різноманітними потребами.

Існує багато варіантів класифікації інноваційних процесів, розроблених вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому як найважливіші ознаки найчастіше розглядаються ступінь новизни, сфера застосування, характер використання, призначення та ін.

Крім того, фахівці навіть за однією ознакою вирізняють різноманітні типи інновацій.

Так, за сферою застосування розрізняють економічні, організаційні, технологічні, товарні і суспільні інновації, технічні та соціальні.

Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на радикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі).

З урахуванням сфер діяльності інновації можуть бути технологічними, виробничими, економічними, торговельними, соціальними, організаційними тощо. За причинами виникнення інновації поділяють на реактивні та стратегічні.

Реактивні - це інновації, які забезпечують виживання фірми в умовах конкуренції. Вони з'являються як реакція на нові перетворення з боку конкурентів, щоб завдяки їм фірма могла продовжувати існування на ринку. Стратегічні інновації - це нововведення, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.

За характером потреб, які задовольняються, інновації можуть бути зорієнтовані на існуючі потреби або на формування нових. Класифікація інновацій наведена на рис.:

Рис. - Класифікація інновацій:

Загальні завдання інноваційної політики полягають у тому, щоб відповісти на питання:

1. Якими продуктами і на яких ринках повинно розвивати свою активність підприємство в перспективі? З огляду на обмеження з боку зовнішнього середовища;

2. За допомогою яких нововведень, якими методами (проекти, програми) будуть досягнуті стратегічні цілі;

3. У яких масштабах і з яких джерел відбудеться виділення ресурсів під стратегічні цілі;

4. У рамках яких організаційних форм (традиційна лінійно-штабна, матрична або проектна, СГО або центри керівництва кожною метою) здійснюється інноваційний процес на підприємстві;

5. За допомогою якого стилю управління, з яким складом співробітників і за допомогою якого інструментарію буде досягнута мета.

Розроблення інноваційних стратегій на підприємстві базується на вирішенні такого комплексу завдань:

- розроблення стратегічних цілей;

- оцінювання можливостей і ресурсів підприємства для їхньої реалізації;

- аналіз тенденцій у маркетинговій діяльності й у науково-технічній сфері;

- визначення інноваційних стратегій з вибором альтернатив;

- підготовка детальних оперативних планів, програм, проектів і бюджетів;

- оцінювання діяльності підприємства з урахуванням установлених цілей і планів.

Порядок розроблення інноваційної політики.

Розробляючи інноваційні стратегії, необхідно врахувати такі їх особливості:

1. Стратегії підприємств перебувають під впливом змін у навколишньому середовищі. Вони можуть самі формувати ці зміни своїм активним впливом або відгукнутися у формі реакції (стратегії пристосовування). Зміни навколишнього середовища можуть бути такими, що вже наступили, або ще тільки очікуються;

2. Стратегії дають можливість встановити, яким чином можна ввести в дію наявний потенціал з урахуванням існуючих і очікуваних у майбутньому сильних і слабких сторін з тим, щоб виконати наміри підприємства;

3. Стратегії підприємства дають лише загальний напрям, за яким розвивається підприємство. Тому вони мають доповнюватися заходами тактичного порядку;

4. Мета стратегій підприємства - формування стійкого потенціалу успіху з урахуванням його переваг перед конкурентами.

Центральне питання технології розроблення інноваційної політики - прийняття стратегічних рішень на альтернативній основі. До об'єктивно необхідних компонентів цього підходу належать: параметри рішення, альтернативи рішення, цільова настанова. Без них утрачається зміст цієї процедури в цілому:

1. Параметри рішення - загальні характеристики стану системи, що потребують урахування при виборі рішення. Розрізняють екзогенні та ендогенні параметри рішення:

а) екзогенні (зовнішні) - це показники, що характеризують параметри підприємства, що змінюються під впливом чинників зовнішнього середовища (правові і соціальні норми, технічні знання, потреби населення, ціна на виробничі чинники, ціна та якість конкуруючої продукції);

б) ендогенні (внутрішні) - параметри, що характеризують внутрішній стан підприємства (виробнича потужність, кваліфікація робітника тощо).

Роль параметрів рішення виявляється у взаємодії з альтернативами рішення.

2. Альтернативи рішення - це можливості продовження політики підприємництва, з яких особа, що приймає рішення, може в даній ситуації зробити вибір. Наприклад, тільки поява нових конкурентів на ринку: зниження ціни, збільшення кошторису витрат на рекламу, розширення асортименту й інші. Параметри рішення обмежують зону (діапазон) альтернатив. Наприклад, узгодження ціни з новим конкурентом не є альтернативою рішення, тому що це порушення антимонопольного законодавства. Параметри рішення скорочують суму ймовірних, у принципі можливих альтернатив рішень до суми реально здійсненних.

3. Цільова настанова. Після узгодження альтернатив рішення з параметрами рішення звичайно залишається ще достатньо велика кількість реально існуючих (здійсненних) альтернатив (у тому числі альтернатива нічого не робити!).

Цільова настанова особи, що приймає рішення, визначає, яку альтернативу рішення з множини реально здійсненних, варто вибрати і «пустити в діло». Наприклад, мета зберегти певну частку ринку при появі нових конкурентів.

Тоді використовуються менш агресивні альтернативи, такі, як «збільшення кошторису витрат на рекламу», а не «боротьба цін».

Слід зазначити і найхарактерніші невдачі стратегічних процедур, до яких належать: нереальні планові завдання, неправильна оцінка ресурсів,відсутність зобов'язань керівного складу щодо реалізації стратегії.

Існує обов'язковий каталог питань, на які потрібно одержати відповіді при проведенні так званого «стратегічного діалогу» від трьох керівних ланок підприємства: керівництва фірмою, відповідальних за рішення оперативних завдань, штабу планування.

Основні питання з такого каталогу:

1. Чи забезпечить стратегія стійкі переваги в конкуренції?

2. Наскільки реалістичні головні планові завдання?

3. Чи існують гарантії реалізації стратегії відносно необхідних ресурсів і спроможностей керівного персоналу?

4. Чи є стратегія достатньо зваженою організаційно і процесуально?

5. Наскільки невідчутна стратегія стосовно визначених змін (наприклад, чинники ризику)?

6. Наскільки гнучкою є стратегія?

7. Чи веде стратегія до підвищення економічного потенціалу підприємства або СГО?

Будь-яка стратегія буде визнана успішною тільки в тому випадку, якщо отримані в процесі її реалізації результати будуть максимально наближені до запланованої мети. Тому стратегічний план завжди містить як обов'язковий елемент сферу оперативних завдань, що забезпечують практичну цілісність і завершеність реалізації стратегічного задуму, тобто його втілення.

1.3 Оцінка ефективності інноваційної діяльності на підприємстві

Після того як відібрано до розроблення ряд інноваційних продуктів, необхідно визначити ефективність їх використання. Необхідність цього зростає в умовах ринкової економіки. Але не менш важлива вона і для перехідної економіки, тобто для України.

Залежно від результатів та витрат, які враховуються, на інноваційну діяльність розрізняють такі види ефекту:

- економічний - ураховує, у вартісному виразі всі види результатів і витрат, що зумовлені реалізацією інновацій;

- науково-технічний - характеризує новизну, простоту, корисність, естетичність, компактність;

- фінансовий - базується на результатах фінансових показників;

- ресурсний - відображає вплив інновацій на обсяг виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсів;

- соціальний - ураховує соціальні результати реалізації інновацій;

- екологічний - ураховує вплив інновацій на оточуюче середовище.

Крім того, показники ефекту інноваційної діяльності можна розмежувати за такими ознаками:

- за місцем одержання - на локальний і загальнодержавний;

- за метою визначення - на абсолютний і порівняльний;

- за ступенем збільшення - на одноразовий і мультиплікаційний;

- за часом урахування результатів і витрат - за розрахунковий період та річний.

Локальний ефект характеризує результат інноваційної діяльності на рівні підприємства або іншої господарюючої структури. Загальнодержавний ефект характеризує спільний ефект у сферах виробництва і використання інновації.

Абсолютний ефект характеризує загальний результат, що одержує підприємство від здійснення інноваційних заходів, за певний проміжок часу. Порівняльний ефект характеризує результати порівняння можливих альтернативних варіантів інноваційних заходів та вибору кращого з них.

Одноразовий ефект характеризує загальний (первісний) результат, що одержує підприємство від здійснення інноваційної діяльності. Мультиплікаційний ефект характеризує результат інноваційної діяльності, що поширюється не тільки на підприємство, а й на інші галузі, унаслідок чого відбувається мультиплікація ефекту, тобто процес його помноження.

Тривалість часу, що враховують при розрахунку інноваційного ефекту на розрахунковий період чи на рік, залежить від таких чинників:терміну інноваційного періоду,строку використання об'єкта інновацій,ступеня достовірності вихідної інформації,вимог інвесторів.

Загальним принципом оцінювання ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво та споживання.

Ефект від застосування нововведень може характеризувати показник прибутку, який, з одного боку, може складатися з економії від зниження собівартості, а з другого боку - від підвищення ціни, унаслідок нової якості інноваційної продукції.

У цілому проблема визначення ефективності і відбору найвигідніших варіантів реалізації інновацій потребує, по-перше, перевищення кінцевих результатів від їх використання над витратами на розроблення, виготовлення і реалізацію інновації, і по-друге, зіставлення отриманих при цьому результатів з результатами від застосування інших аналогічних за призначенням варіантів інновацій.

Особливо гостро постає необхідність швидкого оцінювання і правильного відбору варіанта інновації на фірмах, які застосовують прискорену амортизацію, за якої строки заміни діючих машин і обладнання на нові істотно скорочуються.

Крім того, метод оцінювання ефективності інновацій залежить від об'єкта вимірювання ефективності.

Метод оцінювання ефективності інновацій зобразимо в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 - Метод оцінювання ефективності інновацій:

1	2	3	4
1.	Рівень освоєння нових видів інноваційної продукції у загальній кількості видів продукції	Ф. №2- пром. (інновація), розд. 3	Характеризує частку продуктових інновацій у загальній кількості видів продукції
2.	Рівень впровадження нових технологічних процесів	Ф. №2- пром. (інновація), розд. 3	Характеризує частку процес інновацій у загальній кількості технологічних процесів
3.	Рівень прогресивності процес інновацій	Ф. №2- пром. (інновація), розд. 3	Характеризує частку маловідходних та ресурсозберігаючих технологічних процесів у загальній кількості технологічних процесів
5.	Питома вага витрат на технологічні інновації	Ф. №1 - інновація, розд. 1	Характеризує частку витрат на технологічні інновації у загальних витратах фірми
6.	Структура загальних витрат на технологічні інновації за видами витрат, в т. ч.:1.поточні витрати2.капітальні вкладення (довготермінові інвестиції)	Ф. №1 - інновація, розд. 1	Характеризує співвідношення поточних і капітальних витрат на технологічні інновації
7.	Структура загальних витрат на технологічні інновації за напрямами: 1.долідження і розробки 2.придбання нових технологій 3.виробниче проектування 4.придбання основних засобів 5.маркетинг і реклама 6.інші витрати	Ф. №1 - інновація, розд. 1	Характеризує співвідношення втрат на технологічні інновації за напрямами інноваційної діяльності
8.	Структура джерел фінансування технологічних інновацій, в т. ч за рахунок коштів: 1.власних 2.державного бюджету3.позабюджетних фондів 4.вітчизняних інверторів	Ф. №1 - інновація, розд. 2	Характеризує співвідношення джерел фінансування технологічних інновацій
9	Рівень прогресивності реалізованої інноваційної продукції, у т. ч. 1.продукція,що зазнала суттєвих технологічних змін або заново впроваджена 2.удосконалена продукція 3.інша інноваційна продукція	Ф №1- інновація, розд. 3	Характеризує частку реалізованої інноваційної продукції за ступенем оновлення
10.	Питома вага придбаних фірмою нових технологій (технічних досягнень) за формами придбання:1.ліцензії на використання об'єктів промислової власності 2.придбання права власності на промислові зразки 3.ноу-хау,угоди на придбання технологій 4.результати досліджень і розробок 5.одержання нових технологій у складі наданих інвестицій 6.лізинг 7.придбання устаткування	Ф. №1 - інновація, розд. 4	Характеризує частку придбаних підприємством нових технологій (технічних досягнень) за формами придбання,в т.ч. за межами України всього, з них у країн СНД
11.	Питома вага переданих фірмою нових технологій(технічних досягнень) за формами передавання: 1.ліцензії на використання об'єктів промислової власності 2.придбання права власності на промислові зразки 3.ноу-хау,угоди на передавання технологій 4.результати досліджень і розробок 5.передавання технологій у складі наданих інвестицій 6.лізинг 7.передавання устаткування	Ф. №1- інновація, розд. 4	Характеризує частку переданих підприємством нових технологій (технічних досягнень), в т. ч. за межі України, з них у країни СНД
12.	Загальна кількість діючих, закуплених за кордоном ліцензій, одиниць	Ф. №1- інновація, ряд. 501	Характеризує ліцензійну активність фірми
13.	Загальні витрати на придбання за кордоном ліцензій та освоєння виробництва продукції за ними, тис. гри.	Ф. №1 - інновація, ряд. 502	Характеризує ліцензійні витрати фірми
14.	Питома вага середньооблікової чисельності працівників науково-дослідних, проектно-конструкторських підрозділів підприємства в середньообліковій чисельності штатних працівників, %	Ф. №1 - інновація розд. 3.	Характеризує частку працівників науково-дослідного сектора фірми

Об'єктом оцінювання ефективності можуть виступати різні типи інновацій:

- засоби і знаряддя праці (нові, реконструйовані, модернізовані);

- предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія);

- предмети кінцевого споживання;

- технологічні процеси;

- методи організації виробництва, праці та управління;

- інноваційний проект.

Показники оцінки інноваційної діяльності фірми.

Розглянемо порядок розрахунку ефективності деяких об'єктів інновацій.

Ефективність використання нових засобів праці розраховується:

Езп = Ц + Об + Пр (1)

Де:

Ц - ціна одиниці продукції, що виробляється з використанням нових засобів праці;

Об - обсяг застосування нових засобів праці;

Пр - продуктивність нових засобів праці.

Ефективність використання нових предметів праці розраховується:

Епп = Ц + Об ? В (2)

Де:

Ц - ціна одиниці продукції, що виробляється з використанням нових предметів праці;

Об - обсяг застосування нових предметів праці;

В - витрата предметів праці на одиницю продукції.

Основними показниками економічної ефективності інноваційних проектів найчастіше є:

- норма прибутку;

- період окупності;

- чистий приведений дохід;

- індекс рентабельності (прибутковості);

- внутрішня норма дохідності.

Норма прибутку - це коефіцієнт, який розраховується як відношення середньорічного прибутку від інновації до одноразового первісного капіталу, який витрачено для реалізації цієї інновації. Цей показник за своїм економічним змістом близький до наступного показника - періоду окупності.

Період окупності - це термін повертання коштів через отриманий від інновацій прибуток. Чим він менший, тим ефективнішим уважається проект. Крім того, показник періоду окупності може застосовуватися для порівняння його з банківським процентом як макроекономічним критерієм ефективності розміщення інвестиційних ресурсів.

Але неврахування чинника часу робить ці показники (норми прибутку та періоду окупності) не достатньо точними, а їх використання дає переважно приблизну оцінку ефективності інноваційного продукту.

Приведення результатів й витрат до одного моменту часу необхідно робити тому, що вартість коштів є різною для різних років, залежно від ступеня віддаленості розрахункового року від року, ефект якого обчислюється.

Урахування чинника часу, тобто приведення різних у часі ефектів та витрат до одного моменту - розрахункового року, називається процесом дисконтування.

Інакше кажучи, при оцінюванні ефективності інноваційного проекту оцінюється й ефективність використання грошей та отримання прибутку в часі - сьогодні чи в майбутньому.

Чистий приведений дохід визначається як теперішня вартість грошових потоків за весь період служби інновації, зменшена на теперішню вартість інвестиційних витрат за цей самий період. За наявності кількох варіантів здійснення інноваційного проекту вибирають варіант з максимальним показником чистого приведеного доходу.

Індекс рентабельності розраховується як відношення теперішньої вартості прибутку за період інноваційного проекту до обсягів інвестицій у даний проект.

Якщо показник індексу рентабельності (прибутковості) більший одиниці, то чиста теперішня вартість інноваційного проекту позитивна. Крім того, показник індексу рентабельності буде більший, коли інвестиції будуть меншими.

Внутрішня норма дохідності - це норма дисконтування, за якої чиста теперішня вартість інновації дорівнює нулю, тобто дисконтовані грошові потоки інвестиційних витрат та прибутків стають однаковими. Модель використання цього показника при виборі варіантів інноваційних проектів така: чим він більший, тим вища ефективність проекту.

Якщо внутрішня норма дохідності інноваційного проекту більша ніж прийнята норма дисконтування, то такий проект уважається економічно ефективним і забезпечує позитивну величину чистого приведеного доходу. Крім того, перевагою цього показника також уважається можливість установлення «межі безпеки» для інноваційного проекту.

Характерною рисою сучасності є оцінювання соціальних результатів інноваційної діяльності підприємства чи людини. Цей показник безпосередньо використовується в розрахунках економічної ефективності інноваційних проектів.

Соціальний результат інноваційного продукту, оцінюваний економічною мірою, виступає одночасно і як соціальне, і як економічне явище, тому що задовольняє як економічні, так і соціальні потреби суспільства.

На практиці економічна оцінка соціальних результатів пов'язана з оцінкою параметрів оточуючого людину середовища (виробничого чи природного). Розрізняють два способи оцінювання соціальних результатів:

І - визначення збитків від забруднення навколишнього середовища;

ІІ - порівняння витрат, пов'язаних з реалізацією варіанта інноваційного проекту, що забруднює навколишнє середовище (необхідно додати витрати, пов'язані з дотриманням норм стану навколишнього середовища), і такого, що не забруднює його.

Таким чином, для розрахунку показника соціально-економічного ефекту, з урахуванням збитків від негативних соціальних результатів, необхідно до основних показників, що характеризують ефективність використання інноваційного продукту, додати обсяг витрат у вигляді збитків від забруднення виробничого чи природного середовища.

Це можуть бути одноразові капітальні кошти, додаткові інвестиції чи витрати, що впливають на збільшення собівартості продукції, а отже, на зменшення річних приростів прибутку в разі використання інновації, що оцінюється.

Отже,не існує єдиного підходу до визначення терміну інновація. Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об'єкта свого дослідження.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.

Аби інновації були ефективними вони мусять бути керованими, і саме вони є прерогативою інноваційної політики.

На рівні фірми розробляється інноваційна політика підприємства, що являє собою визначення керівництвом підприємства та його науково-технічними підрозділами мети інноваційної стратегії й механізмів підтримки пріоритетних інноваційних, програм і проектів підприємства.

Загальним принципом оцінювання ефективності інноваційної діяльності є порівняння ефекту (результату) від застосування нововведень і витрат на їх розроблення, виробництво та споживання.

Ефект від застосування нововведень може характеризувати показник прибутку, який, з одного боку, може складатися з економії від зниження собівартості, а з другого боку - від підвищення ціни, унаслідок нової якості інноваційної продукції.

Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп'ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, “невигідні” й такі, що забруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн.



2. Техніко-економічна характеристика ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

2.1 Загальна характеристика ДП ПАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №12

Повне офіційне найменування підприємства: дочірнє підприємство публічного акціонерного товариства "Київхліб" київський Хлібокомбінат №12.

Дочірнє підприємство ПАТ "Київхліб" "Хлібокомбінат №12" введено в експлуатацію в грудні 1975 року.

Юридична адреса дочірнього підприємства ПАТ "Київхліб" "Хлібокомбінату №12": Україна м. Київ-148, вул. Чаадаєва, 5.

Проектна потужність підприємства - 135 тон хлібобулочних за добу та 1800 тон кондитерських виробів за рік.

Фактична потужність у 2007 році - 80,0 тон хлібобулочних за добу та 1604,5 тон кондитерських за рік.

Майно підприємства складається з основних засобів та оборотних коштів, які є власністю ПАТ "Київхліб" і знаходяться у ДП "Хлібокомбінат №12" на правах господарського відання.

Підприємство, здійснюючи право господарського відання, володіє, користується і розпоряджається наділеним власником майна згідно з чинним законодавством та згідно зі статутом ПАТ та відповідно до мети своєї діяльності.

Приріст майна підприємства здійснюється внаслідок його господарської діяльності за рахунок одержання доходів.

Розмір статутного фонду підприємства - 996,4 тис. грн.

Основним напрямком діяльності підприємства є виробництво та реалізація хлібобулочних та кондитерських виробів

Споживачі продукції підприємства - населення м. Києва та області. Обсяги реалізації продукції в 2009 році - 99584,4 тис. грн. (в т. ч., власного виробництва 90233,8 тис. грн.). Асортимент продукції складає понад 140 найменувань. Дані по виробництву продукції подані в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 - Виробництво продукції підприємства, т.:

Кондитерський цех спеціалізується на випуску тортів, тістечок, кексів, рулетів, в тому числі тортів на замовлення до різноманітних святкових дат вагою від 1,5 до 20 кг.

Керівними службами підприємства комбінату забезпечується суворий вхідний контроль сировини та вихідний контроль продукції. Продукція хлібокомбінату має численні нагороди:

- Торт «Вітальний» - золота медаль на виставці «Хліб-2001»;

- Торт «Горіхово-ізюмний» - золота медаль на виставці «Прод Експо Україна 2001 р.»;

- Торт «Хрещатий яр» - золота медаль на виставці «Хліб - 2001»;

- Торт «Пікантний» - срібна медаль на виставці «Прод Експо Україна 1999»;

- Тістечка «Зимова фантазія» - срібна медаль на виставці «Хліб - кондитерські вироби 2001»;

- Торт «Трюфельний» - бронзова медаль на виставці «Хліб - кондитерські вироби 2002».

Продукція хлібокомбінату реалізується понад 700 торгівельним організаціям м. Києва, області та іншим областям України.

На балансі підприємства знаходяться тільки власні основні засоби. На теперішній час всі основні засоби є діючими і повністю забезпечують стабільну виробничу діяльність.

Залишкова балансова вартість основних засобів на кінець 2006 року складає 2103,5 тис. грн., в порівнянні з початком звітного періоду збільшилась на 339 тис. грн.

Постійно проводиться модернізація, реконструкція та придбання нових основних засобів.

За підсумками роботи 2007 р. х/к отримав збитки в сумі 1497 тис. грн., а за 2006 р. прибуток становив 510,0 тис. грн.

Завданням підприємства є:

- виживання в умовах ринкової економіки;

- утримання та збільшення частки ринку;

- збільшення обсягів виробництва та реалізації;

- оновлення асортименту продукції для задоволення попиту покупців;

- збільшення прибутків.

Підприємство повністю виконує запити клієнтів щодо постачання продукції.

Вся продукція, яка виготовляється на підприємстві, конкурентоспроможна.

Виробничі потужності хлібокомбінату використовуються по хлібобулочному цеху на 71,9%.

А по кондитерському цеху - на 65,8%. Тож існують реальні можливості збільшення обсягів виробництва продукції.

В перспективі планується розширення ринків збуту територіально та по соціальних сферах. Основні потужності та ступінь їх завантаження наведено у таблиці 2.2.



Таблиця 2.2 - Потужності ДП ПАТ «Київхліб» станом на 18.10.2008 року:

Основними конкурентами є інші дочірні підприємства ПАТ «Київхліб» та Кондитерська корпорація «ROSHEN» (ЗАТ «Київська кондитерська фабрика ім. К. Маркса»), «Нивки», «Маріам».

Основною метою діяльності підприємства є отримання прибутку, а основними видами діяльності підприємства є:

1. Надання транспортних послуг;

2. Виробництво та реалізація хлібобулочних, кондитерських, макаронних та інших харчових виробів;

3. Оновлення та постійна підтримка на належному рівні виробничих фондів у відповідальності з нормативною документацією;

4. Впровадження нової техніки та технології, які відповідають світовому науково-технічному рівню;

5. Проведення будівельних, монтажних, ремонтних та спеціальних робіт;

6. Торговельно-посередницькі операції та послуги власної продукції та інших товарів через мережу фірмових магазинів та інших торговельних закладів;

7. Оновлення і поліпшення асортименту і підвищення якості власної продукції та послуг, що надаються підприємством.

Для конкурентної боротьби підприємство займається пошуком шляхів підвищення якості продукції та розширення асортименту, впровадження нової упаковки, поліпшення дизайну, зниження собівартості продукції, надійність постачання, створення більш сприятливих умов для покупців.

2.2 Аналіз техніко-економічних показників Хлібокомбінату №12

Результати виробничої діяльності підприємства здебільшого залежать від розвитку, стану, поновлення та використання всіх видів ресурсів.

До складу засобів виробництва включають засоби і предмети праці, що відіграють різну роль в процесі виробництва і відрізняються по способу перенесення їх вартості на продукт праці. Засоби праці (машини, обладнання, споруди і таке інше) є матеріально-речовим змістом основних фондів, предмети праці (матеріали, паливо, запасні частини і таке інше) - змістом обігових коштів. Для характеристики забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів використаємо дані таблиці 2.3.



Таблиця 2.3 - Аналіз стану та ефективності використання основних засобів:

Виходячи з даних таблиці 2.3 можна зробити висновок, що забезпеченість підприємства основними засобами характеризують наступні показники:

2009: Фміст = 38489,6 / 90492,8 = 0,43;

2010: Фміст = 55953,7 / 115400,4 = 0,48.

Фондомісткість є величиною, оберненою до фондовіддачі.

Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість товариства основними засобами й показує, що на кожну гривню виробленої продукції припадає 0,43 коп. (2009 р.), 0,48 коп. (2010 р.) основних засобів. Негативним для Хлібокомбінату №12 є збільшення показника у 2008 році на 0,03 коп.

2009: Фвід = 1 / 0,43 = 2,32;

2010: Фвід = 1 / 0,48 = 2,08.

Найзагальнішим показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача, яка характеризує ефективність використання основних засобів і показує, що на 1 грн. основних засобів припадає 2,32 коп. (2009 р.), 2,08 коп. (2010 р.) виробленої продукції. Негативним для Хлібокомбінату №12 є зниження значення цього показника на 0,24 коп. у 2009 році:

2009: Фозбр = 38489,6 / 818 = 47,05;

2010: Фозбр = 55953,7 / 812 = 68,91.

Фондоозброєність праці показує величину основних засобів на одного працівника. Позитивним фактором для підприємства є збільшення рівня фондоозброєності праці у 2009/2010 рр. на 21,86 тис. грн.

Стан основних засобів охарактеризуємо за допомогою наступних коефіцієнтів:

2009: Кзносу о.з = 15441,9 / 38489,6 = 0,4;

2010: Кзносу о.з = 17685,9 / 55953,7 = 0,32.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних фондів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних фондів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

На Хлібокомбінаті №12 спостерігається позитивна динаміка зменшення коефіцієнту зносу основних засобів у 2009/2010 рр. на 0,08:

2009: КПРИД = 1 - 0,4 = 0,6;

2010: Кприд = 1 - 0,32 = 0,68.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

На підприємстві ця частина у 2009 р. становила 0,6 або 60%, у 2010 р. - 0,68 або 68%.

Це, звичайно, є позитивним для Хлібокомбінату №12.

2009: Кон = 1751,7 / 38489,6 = 0,05;

2010: Кон = 17655,4 / 55953,7 = 0,32.

Коефіцієнт оновлення основних фондів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних фондів. Він показує частку введених основних фондів за визначений період у загальній вартості основних фондів на кінець звітного періоду.

Так на підприємстві у 2009 р. ця частка становила 0,05 або 5,0%, у 2010 р. - 0,32 або 32%. Спостерігається зростання частки введених основних засобів у 2009/2010 р. на 27%:

2009: Квиб = 231,8 / 38489,6 = 0,006;

2010: Квиб = 191,3 / 55953,7 = 0,003.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто рівень вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені і не придатні для подальшого використання. Позитивним для хлібокомбінату є те, що значення цього показника є меншим ніж значення коефіцієнта оновлення:

2009: Кприр = (231,8 - 1751,7) / 38489,6 = -0,039;

2010: Кприр = (191,3 - 17655,4 / 55953,7 = -0,31;

2009: Роз = 20828,5 / 38489,6 = 54,11;

2010: Роз = 29568,3 / 55953,7 = 52,84.

Відносний показник ефективності використання основних засобів є рентабельність основних засобів, тобто сума прибутку на одну гривню основних засобів.

На підприємстві спостерігається зниження рівня використання основних засобів, про що свідчать дані показника рентабельності основних засобів:

2009: Роз = 20828,5 / 38489,6 = 54,11;

2010: Роз = 29568,3 / 55953,7 = 52,84.

Аналіз ділової активності Хлібокомбінату №12. Узагальнюючими показниками оцінки фінансового стану підприємств є показники ділової активності, яку доцільно оцінювати за допомогою наступних показників (табл. 2.4.).

Таблиця 2.4 - Аналіз ділової активності підприємства:

Коефіцієнти	Формула для розрахунку	Нормативне значення	Роки	Зміна за рік
			2010	2009
1	2	3	4	5	6
Коефіцієнт обертання активів	Коб.а =	Збільшення	2,72	2,72	0.00
Коефіцієнт оборотності обігових коштів	Коб.ок =	Збільшення	8,57	6,51	2,06
Коефіцієнт обертання готової продукції	Когп =	Збільшення	479,6	346,5	133,1
Коефіцієнт обертання власного капіталу	Коб.в.к =	Збільшення	19,07	5,57	13,5

Коефіцієнт обертання активів за 2010 рік не змінився порівняно з 2009 р. Коефіцієнт оборотності обігових коштів показує скільки оборотів відбудеться протягом року чи скільки чистої виручки припадає на 1 оборотних засобів.

У 2010 р. значення коефіцієнту (8,57) зросло у 2,06 рази порівняно з 2009 р. (6,51), що свідчить про пришвидшення їх оборотності, що в свою чергу дозволяє зменшити потребу в оборотних засобах і використовувати вивільнені кошти для зростання обсягу виробництва.

Швидкість обороту оборотних активів є 1-м з якісних характеристик фінансової політики підприємства, чим вища швидкість обороту, тим ефективніше працює підприємство, тому абсолютне чи відносне зростання оборотних активів свідчить не тільки про розширення виробництва чи дію факторів інфляції, а й уповільнення їх обороту.

Коефіцієнт обертання готової продукції зріс на 133,1 у 2010 р. (479,6), тоді коли в 2009 р. він становив 346,5.

Коефіцієнт обертання власного капіталу за 2010 рік (19,07) зріс на 13,5 порівняно з 2009 р. - 5,57. Він показує скільки разів за період вартість майна підприємства була перенесена на реалізовану продукцію, характеризує ефективність виконання всіх наявних ресурсів підприємства незалежно від їх походження.

Коефіцієнт обертання власного капіталу показує швидкість обороту власних засобів.

В даному випадку спостерігається зростання інтенсивності використання власних засобів, що передбачає зростання обсягу реалізації продукції вкладеного в підприємство капіталу.

У коефіцієнті віддачі необоротних активів спостерігається зниження у 2010 р. на 0,65.

Значення коефіцієнтів обертання свідчить про кількість обертів, яку здійснили за рік певні активи чи капітал підприємства. Так наприклад обігові кошти обернулися за рік 8,57 рази.

...