Організаційно-економічні механізми розвитку і функціонування АПК України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут економіки

УДК 338.4.5.

Організаційно-економічні механізми розвитку і функціонування АПК України

Спеціальність 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Янків Мирон Дмитрович

Київ 2000

Дисертацією є монографія

Робота виконана в Інституті економіки НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Онищенко Олексій Мусійович, Інститут економіки НАН України, керівник відділення аграрних проблем, м. Київ

Офіційні опоненти: агропромисловий фінансовий експортний

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН Андрійчук Василь Гаврилович, Київський національний економічний університет, професор кафедри аграрного менеджменту

доктор економічних наук, професор, академік УААН Борщевський Петро Прокопович, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, заступник голови, м. Київ

доктор економічних наук, професор, академік УААН Юрчишин Володимир Васильович, Інститут аграрної економіки УААН, завідувач відділу аграрної та соціальної політики м. Київ

Провідна установа: Національний аграрний університет, (кафедра економіки АПК), м. Київ

Захист відбудеться 3 жовтня 2000 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті економіки НАН України за адресою: 01011, м.Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки НАН України.

Автореферат розісланий 1 вересня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Стешенко В.С.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Характерною особливістю нинішнього етапу розвитку АПК України є глибока, затяжна і дуже загрозлива економічна криза, яка проявляється в дестабілізації агропромислового виробництва, поглибленні диспропорцій у ньому, розладі фінансово-економічної системи, катастрофічному спаді виробництва, величезній кількості низькорентабельних і збиткових підприємств, звуженні ринків продовольства, зростанні споживчих цін і зниженні купівельної спроможності населення. В цих умовах реальною стає загроза продовольчій безпеці держави.

Складність та гострота ситуації у вітчизняному агропромисловому комплексі вимагає розроблення та реалізації національної концепції аграрної політики з урахуванням позитивних і негативних наслідків аграрних перетворень як у нашій, так і в зарубіжних країнах. Через це проблема виходу із кризового стану АПК України стає однією з найбільш актуальних. Слід підкреслити, що науковими колективами Інституту економіки НАН України, Інституту аграрної економіки УААН, Інституту економічного прогнозування НАН України, Інституту регіональних досліджень НАН України, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, економічних кафедр аграрних університетів зроблено значний внесок у дослідження проблем аграрної політики держави, обгрунтування концепції перспективного розвитку АПК України та його прискореного виходу з кризової ситуації. Теоретичні, методичні та прикладні аспекти даної проблеми дістали значного розвитку в роботах І.І.Лукінова, В.М.Геєця, П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина, О.М.Онищенка, В.М.Трегобчука, О.М.Шпичака, П.П.Борщевського, В.Я.Месель-Веселяка, П.І.Гайдуцького, М.І.Долішнього, В.Г.Андрійчука, М.Г.Лобаса, І.Р.Михасюка, П.П.Руснака, А.Е.Юзефовича, Р.А.Івануха, В.М.Малеса, Б.Й.Пасхавера, М.В.Кузубова, Л.В.Молдаван, Л.О.Шепотько, В.О.Точиліна, А.М.Кандиби та інших. Проте цілий ряд актуальних проблем вимагає більш грунтовного дослідження. Серед них ті, що стосуються теоретичних і методологічних аспектів розвитку та функціонування АПК в ринкових умовах, науково-організаційних основ державного регулювання АПК, його планування і менеджменту та входження агропромислового сектора України у світовий економічний простір. Саме ці проблеми стали предметом дисертаційного дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є, по-перше, теоретико-методологічне обгрунтування місця та ролі АПК у системі соціально-економічних відносин і методичне забезпечення оцінки рівня його збалансованості та структурованості; по-друге, висвітлення концептуальних засад становлення та подальшого вдосконалення систем планово-економічного регулювання та управління АПК; по-третє, визначення ролі зовнішньоекономічного чинника нарощування експортного потенціалу АПК і запровадження, у зв'язку з цим, відповідних механізмів його ефективного використання в умовах відкритої економіки та глобалізації світових продовольчих ринків.

Усі завдання, які вирішувалися в роботі для досягнення мети, можна згрупувати за трьома напрямами.

1. Теоретико-методологічні: поглиблення основ теорії агропромислових систем (понятійного апарату, класифікації уявлень про структуру, формування, розвиток, функціонування, факторний аналіз стану розвитку АПК та тенденцій його динаміки тощо); обгрунтування теоретико-методологічних засад структуризації АПК; факторний аналіз структурної збалансованості АПК; визначення ролі держави в регулюванні АПК; узагальнення теоретичних основ, економічних і організаційних аспектів удосконалення державного регулювання, планування і управління АПК в умовах ринкових трансформацій; обгрунтування тенденцій та напрямів формування сучасної моделі управління АПК; дослідження сутності зовнішньо-економічних відносин АПК України в умовах глобалізації світового продовольчого ринку.

2. Методичні: розроблення методики оцінки структури АПК та визначення інтегрального показника його ефективності; а також механізмів державного регулювання і підтримки аграрного сектора; вибір системи показників та ефективних методів планування АПК; обгрунтування методики використання балансового інструментарію в системі планово-економічного регулювання АПК; розроблення організаційно-методичних засад маркетингової діяльності у сфері АПК.

3. Регіональні: обгрунтування завдань і функціональних засад системи управління регіональними АПК; удосконалення організаційно-управлінських структур АПК на мікрорівні; дослідження й обґрунтування практичних рекомендацій розвитку регіонального менеджменту.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методологічних та практичних проблем формування ефективних організаційно-економічних механізмів дальшого розвитку агропромислового виробництва та подолання дестабілізаційних процесів і явищ в АПК України в умовах ринкових відносин.

Об'єктом дослідження є агропромисловий комплекс України, його основні структурні параметри, окремі підприємства, корпорації, компанії, асоціації, фірми, органи державного управління, які забезпечують господарську діяльність АПК.

Методологія і методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження слугували основні надбання вітчизняної та зарубіжної економічної теорії з проблем розвитку та функціонування агропромислових систем, сучасні методи аналізу суспільно-економічних процесів в агропромисловому секторі економіки. В процесі дослідження використовувались такі методи як монографічний, абстрактно-логічний, розрахунково-конструктивний, економіко-математичний, статистичний, картографічний, системного аналізу та інші. У своїй сукупності вони становлять методику дослідження по темі дисертації.

Інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України щодо економічних реформ, аналітичні документи, доповіді, економічні огляди, статистичні публікації Державного комітету статистики України, міністерств і відомств, науково-дослідних інститутів, а також монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів.

Наукова новизна дослідження. Наукову новизну роботи становить сукупність теоретичних, методологічних та методичних положень і висновків, а також конкретних рекомендацій, спрямованих на розв'язання важливої наукової проблеми - формування ефективних організаційно-економічних механізмів розвитку та функціонування національного АПК в умовах ринкових трансформацій.

Найбільш важливими результатами проведеного дослідження, які характеризуються новизною і розкривають логіку та основний зміст дисертаційної роботи, є:

- теоретико-методологічні положення розвитку інтеграційних процесів в умовах переходу аграрного сектору до ринкової економіки, розроблені на основі аналізу й оцінки етапів розвитку агропромислової інтеграції як в Україні, так і в зарубіжних країнах;

- теоретичне обґрунтування сутності АПК в системі соціально-економічних відносин, а також визначення напрямів, методів і способів структурної перебудови агропромислового комплексу України на основі посилення інтеграційних процесів, комбінування і кооперування агропромислового виробництва шляхом розширення взаємовигідних економічних зв'язків;

- дослідження ролі держави в сучасному розвитку агропромислового виробництва, розкриття теоретико-метологічних засади державного регулювання агропромислового виробництва в умовах формування багатоукладної економіки та становлення нових форм господарювання на селі, яке повинно ґрунтуватися на оптимальному поєднанні важелів державного і ринкового регулювання;

- порівняльна характеристика систем і програм цінового регулювання АПК США та країн Європейського Союзу й обґрунтування напрямів удосконалення цінової політики в АПК України;

- теоретичні засади державної підтримки розвитку АПК в умовах ринкової економіки та практичні рекомендації щодо раціонального використання цінових, фінансово-кредитних, інвестиційних і рентних механізмів стимулювання агропромислових товаровиробників, а також реалізації різноманітних цільових програм підтримки, насамперед, окремих галузей сільського господарства, за рахунок коштів державного бюджету;

- обґрунтування економічного змісту підприємництва та реформування відносин власності в агропромисловому комплексі, а також понять: ринкове середовище, агробізнес і паритет цін стосовно ринкових умов господарювання;

- розроблені на основі ретроспективного аналізу заходи щодо вдосконалення управління АПК та формування ефективних управлінських структур, зумовлених сучасними трансформаційними процесами, а також схема організаційної структури державного органу управління АПК на обласному рівні;

- теоретичне обґрунтування необхідності і доцільності стратегічного, регіонального та галузевого планування і розроблені на основі цього методичні підходи та практичні пропозиції щодо вибору системи показників і балансового інструментарію планування і прогнозування розвитку АПК;

- обґрунтування напрямів інтенсифікації зовнішньоекономічної діяльності АПК та організаційно-економічної багаторівневої моделі формування служб сільськогосподарського маркетингу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що, по-перше, вони є теоретичною базою для подальших наукових досліджень, збагачують практику управління агропромисловим комплексом загалом і його окремими галузями конкретними методологічними та методичними підходами щодо вивчення, узагальнення й розв'язання актуальних проблем ефективності їх функціонування в нових умовах господарювання. По-друге, вони містять комплексний і системний аналіз та оцінку позитивних і негативних тенденцій розвитку й ефективності функціонування агропромислового виробництва як в Україні в цілому, так і в окремих її регіонах, що формує сучасну базу для планування, програмування і прогнозування розвитку АПК. По-третє, вони можуть бути використані органами державного управління, керівними працівниками і фахівцями з метою підвищення ефективності функціонування АПК, збільшення виробництва високоякісних і конкурентоспроможних продовольчих товарів, максимального задоволення в них потреб внутрішнього ринку та формування потужного експортного потенціалу.

Реалізація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє впровадження у Львівській області при розробленні в 1995-1999 рр. цільових комплексних програм “Зерно”, “Цукор”, “Ріпак”, “Корми”, “Молоко”, “М'ясо”, програм соціально-економічного та культурного розвитку області, сприяння розвитку малого та середнього підприємництва, сприяння зайнятості населення, довгострокового прогнозу економічного та соціального розвитку Львівщини до 2010 р., а також регіональних програм “Львівська ініціатива”, “Регіональна інтеграція України до ЄС”, “Регуляторна реформа на місцевому рівні”, “Регіональна програма інноваційного розвитку Львівської області на 1998-2000 роки” тощо.

Обраний напрям дисертаційного дослідження тісно зв'язаний з планами наукової роботи Інституту регіональних досліджень НАН України, Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівської академії ветеринарної медицини в межах таких державних програм і тем:

3.1.9.2. Теоретичні засади регіональної політики. 1997-1999рр. Державний реєстраційний номер 197V012834 (Інститут регіональних досліджень НАН України).

ДЕ-419-Б “Вдосконалення механізму зовнішньо-економічної діяльності України на сучасному етапі” (Львівський національний університет імені Івана Франка).

НДР по темі “Розробити та впровадити рекомендації (проект) маркетингової діяльності підприємств, які займаються виробництвом і переробкою конкурентноздатних продуктів тваринництва”. 1997-1998рр. Державний реєстраційний номер 2.89-Еф (Львівська академія ветеринарної медицини).

НДР “Розробка та впровадження основних принципів та методичних основ маркетингу в тваринницькому підкомплексі АПК в умовах західного регіону України”. 1993-1995рр. (Львівська академія ветеринарної медицини).

Виконання завдань і проектів Національної програми “Україна-2010” та “Національної програми агропромислового виробництва і соціального відродження села України на період до 2010 року”.

Наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистого внеску здобувача.

Результати наукових досліджень по темі дисертації використовуються в навчальних програмах при вивченні економіки і організації сільськогосподарського виробництва, планування його розвитку, питань менеджменту та маркетингу в АПК, міжнародних економічних відносин.

Автор брав безпосередню участь в розробленні та доопрацюванні законів і законодавчих актів України і програм соціально-економічного розвитку аграрного сектора економіки.

Апробація результатів дослідження. Основні результати досліджень апробовані на науково-теоретичних і науково-практичних міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях, семінарах, нарадах і висвітлені в наукових доповідях, зокрема на: наукових конференціях Львівського національного університету ім. Івана Франка у 1979-1990 рр., 1997-1999 рр; Львівської академії ветеринарної медицини у 1990-1997 рр.; XXI семінарі Європейської асоціації економістів-аграрників (ЄАЕА) “Інтеграція і співробітництво в агропродовольчій сфері” (Київ, 1989 р.); Всесоюзній науково-виробничій конференції “Проблеми переходу сільського господарства на нові форми господарювання” (Львів, 1990 р.); регіональній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку агропромислового комплексу Львівщини” (Львів, 1993 р.); І Всеукраїнській економетричній конференції “Економічні методи і моделі в економіці: теорія і практика (Львів, 1998 р.)”; міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна політика в Україні: наукові основи, методи, механізми” (Львів, 1998 р.); науковій конференції “Поглиблення ринкових реформ та стратегія економічного розвитку України до 2010 року (Київ, 1999 р.)”; міжнародній науковій конференції “Україна і центральна Європа: проблеми та перспективи інтеграції” (Львів, 1999 р.); IX Економічному форумі “Польща-Схід” (Криниця, РП, 1999 р.); науково-практичній конференції “Зовнішньоекономічна діяльність регіонів в контексті європейської інтеграції України (Львів, 1999 р.)”; Міжнародній науково-практичній конференції “Іноземні інвестиції в Україну: проблеми привабливості і залучення” (Львів, 2000 р.) та ін.

Публікація результатів дослідження. Найбільш суттєві теоретичні і практичні результати досліджень, методологічні та методичні розробки, висновки і пропозиції автора відображені в 69 публікаціях загальним обсягом 231 д.а., з них авторських - 101 д.а., в т. ч. в 12 монографіях, книгах і брошурах, 33 статтях в наукових фахових виданнях та у 24 статтях в інших наукових публікаціях по темі дисертації.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертаційною роботою є монографія, обсяг якої становить 448 стор. Вона складається із вступу, п'яти розділів, висновків, включає 49 таблиць, 37 рисунків, 30 додатків, список літератури з 335 вітчизняних та зарубіжних джерел.

Структура монографії:

ВСТУП.

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ. 1.1. Трансформація господарських комплексів країни в умовах переходу до ринку. 1.2. Інтеграційні процеси як основа розвитку агропромислового комплексу. 1.3. Періодизація агропромислової інтеграції та оцінка етапів її розвитку. 1.4. Агропромисловий комплекс у системі соціально-економічних відносин. 1.5. Факторний аналіз розвитку та функціонування АПК. 1.6. Методологічні основи структуризації АПК. 1.7. Обгрунтування структурно-територіальної організації АПК.

Розділ 2. СТРАТЕГІЯ ПОБУДОВИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ АПК. 2.1. Роль держави в сучасному розвитку агропромислового виробництва. 2.2. Програми державної підтримки агропромислового сектора в країнах ринкової економіки. 2.3. Аналіз регуляторних процесів в АПК України. 2.4. Цінові важелі регулювання АПК України. 2.5. Фінансово-кредитний та податковий механізми регулювання агропромислової сфери України. 2.6. Регіональний менеджмент у системі державного регулювання АПК.

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ АПК В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ. 3.1. Ретроспективний аналіз державного управління АПК. 3.2. Формування сучасної моделі управління АПК. 3.3. Завдання організаційно-управлінських структур АПК. 3.4. Функціональні засади системи управління регіональними АПК. 3.5. Організаційна структура державних органів управління обласними АПК. 3.6. Сучасні організаційно-управлінські структури АПК на мікрорівні і шляхи їх удосконалення.

Розділ 4. МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ АПК В УМОВАХ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. 4.1. Особливості планування АПК та шляхи його перебудови на сучасному етапі. 4.2. Передпланові дослідження соціально-економічного розвитку АПК. 4.3. Вибір системи показників та методів планування АПК 4.4. Балансовий інструментарій в системі планово-економічного регулювання АПК. 4.5. Напрями вдосконалення планування на рівні підприємства.

Розділ 5. АПК УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОГО ПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ. 5.1. Зовнішня торгівля продукцією агропромислового комплексу України. 5.2. Агропромисловий сектор економіки в умовах розвинутих ринкових відносин. 5.3. Експортна експансія в розвитку АПК у перехідній економіці. 5.4. Маркетингова концепція функціонування АПК України у відкритій економіці. 5.5. Організаційно-економічні засади побудови системи агромаркетингу в Україні.

ВИСНОВКИ. ЛІТЕРАТУРА. ДОДАТКИ.

Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретичні і методологічні засади розвитку агропромислового комплексу” висвітлюються теоретичні положення економіки і організації агропромислового виробництва, розкриваються трансформаційні процеси, які відбуваються в різних агропромислових формуваннях, здійснена періодизація агропромислової інтеграції та оцінка станів її історичного розвитку, висвітлюється роль і значення агропромислового комплексу в системі соціально-економічних відносин, аналізуються умови та чинники формування і розвитку АПК, вдосконалення його територіальної організації, обгрунтовується необхідність структурної перебудови АПК. Поряд з цим сформовані та узагальнені критерії і показники оцінки загальнодержавного та регіонального рівня розвитку агропромислового виробництва систематизовано економічні проблеми ефективного функціонування та вдосконалення АПК України, визначено його роль і значення у розвитку продуктивних сил України. В роботі доведено, що подальший розвиток АПК повинен грунтуватися на новій аграрній політиці, яка має являти собою сукупність науково обгрунтованих заходів, спрямованих на структурну перебудову агропромислового комплексу, удосконалення його функціонально-компонентної і територіальної структури, збалансований розвиток усіх його галузей, максимальне використання усіх механізмів стимулювання розвитку продуктивних сил, інтеграційних процесів, комбінування, комплексації і кооперування виробництва, прискорене реформування різних агропромислових утворень, підвищення економічної ефективності їх функціонування, створення сприятливого економічного середовища з допомогою удосконалення інвестиційної, кредитної, податкової, цінової та страхової політики для забезпечення умов розширеного відтворення в усіх сферах і ланках АПК.

Одним із основних засобів реалізації нової аграрної політики в Україні має стати агропромислова інтеграція, яка є якісно новою формою виробничо-економічних і технологічних зв'язків сільського господарства, переробної промисловості, заготівлі, торгівлі тощо. За своєю соціально-економічною сутністю агропромислова інтеграція повинна перетворитися у специфічну форму територіально-виробничого міжгалузевого комплексування, поєднання в одній технологічній системі сільськогосподарського і промислового виробництва. Органічно пов'язуючи в одному економічному, технологічному і організаційному процесах всі стадії виробництва, можна досягти максимальної економії природних, виробничих, фінансових і трудових ресурсів, забезпечити збільшення агропромислової продукції і підвищення економічної ефективності функціонування АПК. Отже, агропромислова інтеграція, яка ґрунтується на теорії комплексоутворення та економічної кооперації, з урахуванням досвіду зарубіжних країн, найновіших досягнень науково-технічного прогресу, поглиблення суспільного і територіального поділу праці - це один із основних напрямів розвитку національної аграрної економіки.

На основі поглиблення процесів агропромислової інтеграції та використання потенційних можливостей територій, максимального залучення до виробництва місцевих природних, виробничих, фінансових і трудових ресурсів можна спроектувати аграрно-територіальні й спеціалізовані агропромислові комплекси з оптимальною виробничою структурою, високим рівнем індустріалізації та інтенсифікації виробництва.

Дослідження розвитку процесів агропромислової інтеграції на різних історичних етапах свідчить про те, що в країнах з центрально-керованою системою господарювання відбувається адміністративне нав'язування організаційних форм виробництва та збутової діяльності, технології виробництва, рівня цін тощо. Все це зрештою негативно відбивається на кінцевих результатах агропромислового виробництва.

В розвинутих країнах, де панівною є соціально-ринкова система господарювання, товарний обмін вузькоспеціалізованих і дезінтегрованих у процесі суспільного поділу праці підприємств породжує жорстку конкуренцію виробництва. Однак на певному, досить високому рівні розвитку продуктивних сил концентрація виробництва призводить до створення різних форм комплексоутворення, кооперування, комбінування та інтеграції в межах міжгалузевих зв'язків і зумовлює економічне об'єднання підприємств аграрного та промислового типів.

Слід особливо наголосити, що агропромислова інтеграція стає важливою передумовою формування, становлення і функціонування АПК, який, перетворюючись на єдиний організаційно-економічний організм являє собою збалансоване структурне формування в тій чи іншій національній економіці. Це свідчить про особливий характер економічних процесів, які протікають в агропромисловій сфері і які не притаманні іншим міжгалузевим комплексам. До основних специфічних особливостей, які характеризують структуру і розвиток АПК, слід віднести такі.

По-перше, АПК як потужний сектор економіки має складну та багаторівневу структуру, і ця остання суттєво відрізняє його від інших міжгалузевих комплексів (паливно-енергетичного, машинобудівного, транспортного тощо).

По-друге, на сучасному етапі АПК є капіталомістким і трудомістким формуванням, в якому зосереджена значна частина основних виробничих фондів, трудових ресурсів, зайнятих у сфері матеріального виробництва працівників, а також створюється велика частка валового внутрішнього продукту.

По-третє, розвиток АПК зумовлює підвищення матеріального добробуту населення. Продукція, яка в ньому створюється, виступає визначальним чинником вирішення соціальних завдань, оскільки із сільськогосподарської сировини та сировини сільськогосподарського походження виробляється близько 2/3 споживчих товарів, формується майже 95% продуктів харчування, а це становить приблизно 75% загального обсягу товарообігу держави.

По-четверте, агропромисловий комплекс характеризується соціально-економічною неоднорідністю, яка впливає на специфіку конструювання господарських механізмів його функціонування, а також напрямки вирішення соціальних завдань тощо.

АПК є багатогалузевим і поліструктурним комплексом, виділяється за ознакою єдиної мети функціонування його галузей, поєднаних на основі виробничо-технологічних зв'язків. Основу комплексу становлять послідовні стадії виробництва сільськогосподарської сировини та її переробки в готову продукцію.

При виділенні типів виробничих процесів, що лежать в основі формування АПК, використовується запропонована в свій час М.М.Колосовським теорія енерговиробничих циклів доповнена Ю.Г.Саушкіним, А.Т.Хрущовим, М.М.Паламарчуком, А.В.Жаріновим. Використання енерговиробничих циклів при дослідженні АПК підсилює принцип територіальності в організації й управлінні комплексом.

Всі елементи АПК як циклоподібного міжгалузевого комплексу взаємопов'язані. Зміни в одному з них вимагають відповідної перебудови всієї структури комплексу. Тому АПК слід розглядати як динамічну систему, яка дає можливість моделювати міжгалузеві взаємозв'язки та пропорції. Технологічні “ланцюжки” або окремі його ланки, що формуються на території, залежать від системи чинників, які впливають на ефективність функціонування АПК. Такі чинники можуть бути як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру і впливати на формування повних або неповних агропромислових циклів (відсічених), в яких не одержали розвитку окремі стадії, що визначають початок або завершення технологічного процесу.

Для кожного АПК можна побудувати ідеальну, теоретично обгрунтовану модель, яка б передбачала всі можливі (з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки) варіанти розвитку. Така модель може бути представлена у вигляді графа типу дерева. Моделювання АПК як міжгалузевого комплексу методом графів дає можливість провести його кількісний, якісний і порівняльний аналіз, а співставлення побудованого “ідеального” графа АПК, виходячи з досягнень науки і техніки, і моделі “реального” графа, складеного на основі існуючих виробництв (галузей), дозволяє робити висновки про рівень та повноту розвитку АПК на даній території. В дисертації наводяться побудовані “ідеальний” і “реальний” графи АПК Львівської області. Їх співставлення дає підстави, зокрема, зробити ряд практичних висновків та рекомендацій.

Для правильного розуміння суті АПК, аналізу його структури і впливу чинників на його розвиток та функціонування в дисертації запропоновано відповідний методологічний і методичний інструментарій, який становить необхідну базу теоретико-методологічних досліджень АПК (таблиця 1).

Таблиця 1 Найважливіші критеріальні параметри та показники оцінки розвитку АПК

Критеріальні параметри	Показники
1. Ступінь інтегрованості галузей АПК	1.1. Частка продукції окремих галузей АПК у виробничих матеріальних витратах інших.
2. Параметри структури АПК	2.1. Розподіл зайнятих в основних сферах АПК. 2.2. Вартість основних виробничих фондів і новостворена вартість кінцевого продукту по сферах АПК.
3. Збалансованість розвитку АПК	3.1. Темпи зростання частки сільськогосподарської сировини, яка надходить на промислову переробку в загальному обсязі її виробництва 3.2. Скорочення транспортно-заготівельних втрат. 3.3. Приріст виробництва рослинницької і тваринницької продукції за рахунок використання відходів виробництва, зменшення втрат сировини.
4. Досконалість організації виробництва	4.1. Приріст валової продукції і прибутку. 4.2. Підвищення якості продукції. 4.3. Зростання глибини переробки і розширення асортименту випуску продукції.
5. Досконалість системи управління	5.1. Приріст кінцевої продукції на одиницю витрат на управлінську діяльність.
6. Ефективність функціону-вання АПК	6.1. Ефективність використання земельних ресурсів за виходом валової (товарної, чистої) продукції на одиницю сільськогосподарських угідь. 6.2. Використання трудових ресурсів, що характеризується зростанням виробітку продукції в розрахунку на один в людино-день, рівнем продуктивності праці. 6.3. Матеріальні витрати в розрахунку на 1 грн. валової продукції. 6.4. Ефективність використання виробничих фондів (фондовіддача, строк окупності, питомі капіталовкладення на 1 грн. приросту продукції).

Однією із основних характеристик комплексу, яка визначає тісноту взаємозв'язків у ньому, є ступінь інтегрованості його галузей, виробництв, підприємств тощо. Цей критеріальний параметр АПК характеризує рівень технологічної залежності між суміжними галузями або виробництвами і може бути визначений як частка продукції однієї галузі в матеріальних витратах інших. Запропонований показник розраховують на основі даних міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції та послуг шляхом обчислення відсоткової ставки проміжного споживання до всіх витрат даної галузі.

За нашими розрахунками, найбільша частка у виробничому споживанні сільського господарства припадає на власну продукцію - 57,2%, на другому місці - продукція промисловості - 36,8%, на третьому - торгівля, заготівлі, матеріально-технічне постачання і збут - 3,3%. У той же час найбільшими споживачами продукції сільського господарства є галузі промисловості - 7,6%, торгівля, заготівлі та збут - 9%. Отже, тіснота прямих зв'язків сільського господарства надто висока і перевищує 57%, а зворотних низька - від 7% до 17% Водночас у харчовій промисловості, навпаки, тіснота прямих зв'язків низька - 12%, а зворотних висока - 33%.

Запропонована система критеріальних параметрів розвитку АПК дозволяє дати цілісну характеристику його функціонування на конкретному етапі. Однак вона буде неповною без інтегральної оцінки ефективності його функціонування. Для цього слід використати звужену систему показників, яка б відображала ефективність використання основних чинників виробництва. Далі, синтезуючи цю систему в єдиний комплексний показник, розраховують рівень ефективності агропромислового виробництва в цілому.

Сукупність показників, відібраних для подальшого синтезу, повинна відповідати основній вимозі - об'єктивно відображати рівень ефективності виробництва і, по можливості, виключати повторний рахунок. Оскільки загальна результативність агропромислового виробництва залежить від ефективності використання всіх його особових та речових чинників, то в систему слід включати такі показники, які б охоплювали всі основні чинники виробництва. Кожний з відібраних показників доцільно брати не в його абсолютному значенні, а у відношенні до його базового значення (залежно від вирішуваного завдання це може бути відношення до середньогалузевого, середньообласного, середньорайонного рівня показників тощо), тобто у формі індексу. Одержані таким чином індекси характеризуватимуть з різних сторін рівень ефективності виробництва даного підприємства або їх групи.

Для однозначної узагальненої оцінки рівня економічної ефективності агропромислового виробництва вважаємо можливим на базі одержаних індексів розраховувати інтегральний показник (індекс) за формулою (1).

, (1)

де I - інтегральний показник ефективності; n - число показників у системі; Y1і…Ynі - рівень показників даного підприємства чи групи підприємств; Y1б…Ynб - рівні базових (тих, що вибрані для порівняння) показників (середні по галузі, області, району тощо).

Усі розглянуті вище показники складають необхідний планово-економічний інструментарій для визначення збалансованості структури АПК та науково обгрунтованих темпів і пропорцій його розвитку. Їх бажано розраховувати за окремими галузями, підгалузями, видами діяльності та АПК в цілому.

Використання запропонованого інструментарію як методичної бази ускладнюється тим, що в умовах переходу до ринку, характерного для більшості постсоціалістичних країн, у т. ч. й для України, докорінна трансформація господарського механізму призводить до виникнення численних труднощів у функціонуванні АПК, які супроводжуються частковим відходом від еволюційних тенденцій у розвитку агропромислового виробництва. Передусім це стосується звуження продовольчих ринків, деформацій у структурі виробництва та споживання продуктів харчування, зниження рівнів концентрації та спеціалізації виробництва, нівелювання ролі аграрної науки, висококваліфікованих сільськогосподарських кадрів, падіння рівня технологічного розвитку комплексу тощо. Однак такий стан справ з високою вірогідністю можна трактувати як тимчасовий, зумовлений наявністю кризових явищ в економіці перехідного періоду.

У другому розділі “Стратегія побудови механізму державного регулювання розвитку АПК” обгрунтовується необхідність посилення державного впливу на розвиток АПК, можливості ефективного використання всіх економічних механізмів стимулювання прискореного його розвитку та підвищення економічної ефективності функціонування, доцільність програмування структуризації за різними регулюючими чинниками, удосконалення фінансово-кредитної, цінової, інвестиційної, податкової та страхової політики, застосування регіонального менеджменту в системі державного регулювання АПК.

На початковому етапі постсоціалістичного розвитку державне регулювання АПК в Україні повинно здійснюватися за такими напрямами: регулювання цін; прогнозування ринків; зміна виробничої структури; інформаційно-консультативне забезпечення товаровиробників; бюджетні субсидії; підтримка розвитку фермерства та особистих підсобних господарств населення; сприяння реалізації продукції у межах квот і гарантованих (заставних) цін; дотування виробництва окремих видів продукції; підтримка розвитку аграрного підприємництва; проведення антимонопольної політики; підготовка кадрів; підтримка аграрної науки; розвиток соціальної інфраструктури на селі.

Сьогодні на перший план висувається проблема цінового регулювання з метою призупинення спаду виробництва, зменшення випереджаючого зростання виробничих витрат і оптових цін, особливо на енергетичні та мінерально-сировинні ресурси, які впливають на подорожчання у всіх наступних ланках і сферах виробництва, товарний та грошовий обіг і споживання. Це ускладнює досягнення рівноваги всієї цінової системи та товарно-грошового обігу, тим більше, що ціни в результаті їх лібералізації і здійснення “шокової терапії” повністю вийшли з-під державного контролю, а засоби виробництва і предмети праці внаслідок високих на них цін стали недоступними для сільськогосподарських суб'єктів господарювання. Протягом останнього десятиріччя темпи підвищення цін на промислові товари були в 5-10 разів вищими порівняно з темпами зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Це призвело до різкого погіршення умов відтворювального процесу сільськогосподарського виробництва.

Цінова політика держави у сфері АПК потребує докорінних змін. Щоб створити належний механізм цінового регулювання в комплексі, необхідно законодавчо ввести, незалежно від форми власності, достовірний облік виробничих і обігових витрат, собівартості та рентабельності виробництва товарів і послуг з виділенням витрат за рахунок цінового фактора, які не залежать від господаря, застосовувати жорсткі економічні і юридичні санкції, включаючи відповідальність за порушення системи обліку, калькуляції і звітності. Удосконалення цінового механізму слід здійснювати за такими напрямами: забезпечення комплексного підходу до формування цін на всіх стадіях відтворювального процесу із застосуванням єдиної для національної економіки методологічної бази; встановлення цінового паритету в процесі обміну продуктами взаємозв'язаних сфер АПК; поступовий перехід від регульованих до вільних цін за активної ролі держави щодо забезпечення еквівалентного обміну та зростаючого попиту населення на агропромислову продукцію; обмеження цін на продукцію монополій; поступове наближення цін внутрішнього і зовнішнього ринків.

Державне регулювання розвитку АПК слід забезпечити шляхом реалізації відповідних програм, якими передбачено втілити в галузях низку послідовних, цілеспрямованих заходів у контексті вирішення першочергових завдань щодо функціонування аграрного сектора. Залежно від поставлених завдань слід розробляти цільові державні програми: міжгалузеві, які регулюють важливі макроекономічні пропорції; галузеві, орієнтовані на вирішення проблем окремих галузей і сфер АПК; товарні, які визначають ринкові механізми щодо того чи іншого продукту; функціональні, спрямовані на реалізацію ключових функцій державного регулювання АПК (інвестиційні, соціально-економічні, науково-технічні, інноваційні, природоохоронні тощо); регіональні, що охоплюють комплекс заходів впливу держави на стан АПК окремих областей і регіонів. Державні програми підтримки АПК повинні спрямовуватись, насамперед, на подальшу реструктуризацію сільськогосподарських підприємств, запровадження ринку землі, формування ефективної системи збуту і переробки сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності використання наявних ресурсів.

В умовах реформування АПК вирішальну роль і значення мають фінансово-кредитна і податкова системи та механізми покращання фінансово-економічної діяльності суб'єктів господарювання аграрного сектора. Проте, як свідчить практика фінансово-кредитної і податкової підтримки АПК, надходження фінансових ресурсів в аграрну сферу тепер не забезпечує не тільки розширене, а й навіть просте відтворення. Держава через фінансову систему перестала впливати на вирівнювання економічного і соціального розвитку регіонів, удосконалення галузевих і територіальних пропорцій у структурі АПК. Таким чином, інвестиції, оскільки вони недостатні, перестають бути важливим чинником стабілізації подальшого розвитку АПК. Частка агропромислового комплексу у капітальних вкладеннях в економіку України з кожним роком зменшується (табл. 2). Якщо їх питома вага у 1991 році становила 39,26%, то у 1998 році - лише 16,57%. Внаслідок інвестиційної кризи обсяги введення в дію основних виробничих фондів та темпи їх оновлення значно скоротилися. З 1990 до 1998 року коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів скоротився з 2,4 до 0,4%, а коефіцієнт їх відновлення - з 8,1 до 4,2%. Застаріла матеріально-технічна база, вкрай обмежені можливості інтенсивного розвитку зумовлюють необхідність переходу до екстенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2 Частка АПК у капітальних вкладеннях в господарство України*, %

Показник	Роки
	1991	1995	1996	1997	1998
Капітальні вкладення в економіку України, В тому числі:	100	100	100	100	100
Галузі агропромислового комплексу в цілому, З них:	39,26	23,52	21,14	19,41	16,57
Сільське господарство	22,63	8,06	7,79	7,02	5,03
Переробна і харчова промисловість	5,56	5,70	6,74	6,64	6,36
Соціальна сфера	8,87	8,64	6,18	5,48	4,57

* Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку. Інформаційно-аналітичний збірник. Вип. 3. - К., 1999. - С. 271.

Структурний аналіз динаміки капітальних вкладень у сільськогосподарське виробництво свідчить, що частка державних інвестицій у загальному їх обсязі з кожним роком зменшується. Якщо у 1990 році вона становила 37,8%, то в 1998 -лише 11,9%. В результаті стала неможливою реалізація великих проектів водногосподарського будівництва і меліорації земель, боротьби з водною і вітровою ерозією, розвитку різних галузей промисловості, які переробляють сільськогосподарську продукцію і обслуговують сільськогосподарське виробництво. Не сприяє цьому і структура капітальних вкладень в аграрну сферу за формами власності.

Тенденцію спаду інвестиційної активності в АПК зумовили в основному чинники, що формуються за межами комплексу. До них можна віднести зменшення обсягів централізованих капітальних вкладень у сільське господарство, яке не компенсується відповідними фінансовими надходженнями за рахунок інших джерел; скорочення власних інвестицій сільськогосподарських підприємств внаслідок значного спаду обсягів виробництва і зниження рентабельності та прибутковості; поглиблення нееквівалентності обміну між промисловістю і сільським господарством; порушення цінового паритету і скорочення амортизаційних фондів через несвоєчасну переоцінку основних засобів; знецінення інвестиційних ресурсів господарств і підприємств, які внаслідок інфляції формуються неритмічно і нерегулярно; різке погіршення умов одержання кредитів і зокрема довгострокових, дуже великі процентні ставки за їх одержання; скорочення зовнішніх інвестицій у сільське господарство внаслідок низької норми прибутку та високого ступеня ризику.

Крім перерахованих вище чинників, на інвестиційному процесі негативно позначилися ще і такі чинники, як криза фінансово-кредитної і банківської систем, зростання неплатежів, порушення господарських, технологічних та економічних зв'язків, руйнація державної системи матеріально-технічного постачання і агросервісу тощо. Виходячи з цього, необхідно розробити і реалізувати нові підходи та принципи здійснення фінансово-кредитної та податкової політики, основними елементами яких повинні стати: організація раціональної системи кредитного обслуговування; підвищення стимулюючої ролі податкової системи; вдосконалення мережі розрахункового обслуговування господарств і підприємств АПК.

З проведенням економічних реформ в АПК істотно підвищуються вимоги до наукового обгрунтування побудови конструкції управлінської регуляторної системи, складу органів і ланок, які входять до неї на всіх ієрархічних рівнях. Необхідно створити таку модель державного регулювання аграрного сектора, яка б сприяла стабільному розвитку та ефективному функціонуванню усіх сфер агропромислового виробництва, оптимальному розподілу і виробничому споживанню його продукції на основі розвитку підприємницької ініціативи та конкуренції.

Формування на сучасному етапі якісно нової моделі державного регулювання АПК країни повинно передбачати запровадження системи регіонального менеджменту, метою якого є забезпечення єдиної загальнодержавної і регіональної політики з усіх питань розвитку аграрного сектора, узгодження дій між відомствами та організаціями, що входять в АПК і відповідають за ту чи іншу ділянку роботи. Така модель має передбачати чіткий розподіл компетенції і відповідальності між різними рівнями управління і орієнтуватися на поєднання централізованого регулювання АПК з самостійністю, ініціативою регіонів, сільськогосподарських та інших підприємств у вирішенні всіх питань виробництва і збуту продукції АПК.

У цьому зв'язку до основних методологічних принципів функціонування регіонального менеджменту як інтегрованого виду управлінської діяльності належать: підвищення ролі держави в управлінні процесами аграрної реформи, удосконалення інвестиційної, цінової, рентної, податкової політики, регулювання економічних відносин суб'єктів господарської діяльності; делегування функцій, які не в змозі забезпечити жоден із ринкових суб'єктів, за пріоритетами ієрархії управління; надання першочергового значення бюджетно-кошторисному та стратегічному плануванню підприємницької діяльності; здійснення системного впливу на демографічну ситуацію на селі, спрямування соціально-економічного прогресу синергії процесів і факторів, пов'язаних з ним; дотримання відповідних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення високого рівня екологічної, економічної, технологічної культури підприємництва із своєчасним застосуванням адекватних санкцій за умов порушень чи зловживань; формування агрегатної та сегментної стратегій маркетингу в системі агропромислового виробництва; розвиток контрактаційних, лізингових і ф'ючерсних операцій та угод в агропромисловому виробництві; перехід до ринкової оцінки майна і землі в сільському господарстві на основі використання відповідних інструментів фінансового аналізу.

Складові частини регіонального інтегрованого менеджменту в АПК (економічного, технологічного, соціального, фінансового) та маркетингу мають свої особливості в кожному регіоні. При цьому важливу роль повинна відігравати економічна його складова, спрямована на ефективне використання фінансових, кредитних, трудових, матеріальних ресурсів, зокрема, сільського господарства регіону.

Розділ третій “Організаційні аспекти управління АПК в умовах соціально-економічних трансформацій” присвячений ретроспективному аналізу та оцінці ефективності державного управління АПК, формуванню його сучасної моделі, визначенню основних поточних і стратегічних завдань розвитку агропромислового виробництва, проблем удосконалення управлінських структур і підвищення ефективності роботи органів управління.

Ретроспективний аналіз системи управління АПК України показує, що вона була надмірно громіздкою, багатоступеневою з великою кількістю адміністративного апарату. Все це створювало передумови для нераціонального адміністрування та прийняття не завжди обгрунтованих рішень. Крім того, відомча роз'єднаність в управлінні не забезпечувала матеріально-технічне постачання господарств, їх спеціалізацію й адекватне вирішення завдання щодо ліквідації тіньового сектора. В цих умовах управлінські структури в АПК були значно більшою мірою адміністративно-передаточними ланками, ніж дієвим “органом” управління виробничими і соціально-економічними процесами на селі.

Відсутність науково обгрунтованої системи управління веде до зниження ефективності реформування аграрної сфери, гальмує процеси її раціоналізації та структурної перебудови. На сучасному етапі виникає об'єктивна необхідність формування якісно нової моделі управління АПК, яка б забезпечувала проведення єдиної загальнодержавної політики в агропромисловому секторі, узгодження дій між відомствами й організаціями, що входять в АПК. Ринкові методи управління АПК повинні передбачати чіткий розподіл компетенції і відповідальності між різними рівнями управління та орієнтуватися на поєднання централізованого регулювання АПК з самостійністю, ініціативою сільськогосподарських й інших підприємств у вирішенні усіх питань виробництва і збуту агропромислової продукції.

Основою формування сучасної моделі управління АПК має стати регіональний рівень (область, район). Це зумовлено необхідністю ефективного використання аграрного ресурсного потенціалу та зростання ролі органів самоврядування. Регіональна модель управління АПК повинна бути багаторівнева і формування її слід здійснювати за такими основними напрямами: становлення єдиної наскрізної системи госпрозрахункових відносин з перенесенням центру ваги в ній на господарські структури та асоційовані об'єднання, підприємства тощо; переведення міжгалузевих зв'язків в АПК з бартерних на товарно-грошові відносини; впровадження більш досконалих фінансово-кредитних і цінових важелів; прискорення розвитку різних приватно-орендних форм організації агропромислового виробництва; охоплення повною мірою госпрозрахунковими відносинами кооперативних утворень тощо.

Ефективне конструювання сучасної моделі управління АПК передбачає необхідність наукового обгрунтування сукупності завдань, вирішення яких приводить до становлення системи виробництва, забезпечення її стійкості, надійності, розвитку. Все це вимагає, в свою чергу, створення раціональних організаційно-правових форм управління і можливостей оцінювати життєздатність управлінських структур.

Основою нової моделі управлінської системи є відносини між її елементами, що пов'язані між собою і створюють відповідну цілісність, єдність. З цієї точки зору, велике значення має наукове обгрунтування управлінських функцій як певної сфери діяльності суб'єкта, яка характеризується спеціалізацією працівників і методами їх впливу на об'єкт управління. Важливо, у зв'язку з цим, провести раціональний розподіл функцій між різними рівнями управлінської ієрархії, які б були спрямовані на реалізацію завдань розвитку (стабілізації), поточну координацію та створення централізованих резервів і фондів. Такі методологічні підходи до функціональних засад побудови системи управління АПК дають можливість сконструювати модель управлінського органу на обласному рівні, забезпечивши йому необхідну гнучкість, здатність більш динамічно реагувати на зміни господарської ситуації.

Взаємозв'язок загальних завдань управління (функцій управління) і його результатів (управлінських рішень) можна представити схематично. З табл. 3 видно, що загальні завдання управління вимагають і відповідних функцій, які зрештою реалізуються в конкретних рішеннях. Інформацію, необхідну для виконання функцій управління, слід класифікувати за видами завдань, які потрібно вирішувати. Удосконалення державного управління АПК вимагає адекватних змін у господарському управлінні агропромисловим виробництвом і трансформації організаційно-господарських структур, якими виступають агропромислові підприємства, об'єднання, фірми, комбінати, асоціації, концерни, корпорації тощо.

Таблиця 3 Взаємозв'язок завдань, функцій та управлінських рішень в системі регіональних АПК

№ п/п	Загальні завдання управління	Загальні функції управління	Рішення
	Обґрунтування стратегії і темпів кількісного і якісного розвитку регіональної агропромислової системи	Прогнозування, планування, програмування	Прогнози і плани соціального, економічного, науково-технічного розвитку регіональних АПК
	Формування організаційних структур управління агропромисловим виробництвом і організація взаємозв'язків між його складовими	Організація	Затвердження організацій-но-виробничих та управлінських структур, схем взаємозв'язку між ними. Розробка та затвердження штатів, положень, інструкцій і т.п.
	Забезпечення механізмів стійкості, стабільності агропромислового виробництва, збереження стану упорядкованості в заданих параметрах ...

Подобные документы

• Регіональні особливості розвитку та розміщення агропромислового комплексу України

  Сутність агропромислового комплексу, чинники його розвитку та розміщення в економіці України. Особливості розвитку та розміщення сільського господарства. Аналіз сучасного стану розвитку рослинництва та тваринництва та їх роль у харчовій промисловості.
  
  курсовая работа [629,6 K], добавлен 14.02.2014
  

• Державне регулювання розвитку економіки

  Проблеми та шляхи вдосконалення пенсійної системи України. Система пенсійного забезпечення в Україні. Основні фактори незадовільного функціонування системи. Реалізація валютної політики. Економічні показники розвитку країни в останні півтора роки.
  
  реферат [32,3 K], добавлен 31.01.2014
  

• Концепція сталого розвитку та її реалізація в умовах України

  Еволюція і суть концепції сталого розвитку: цілі, завдання, критерії, механізми та інструменти фінансування. Економічний розвиток України: структура, тенденції, екологічний, соціальний і гуманітарний стан. Напрями стимулювання сталого розвитку України.
  
  реферат [433,8 K], добавлен 19.04.2012
  

• Специфіка державного регулювання агропромислового комплексу

  Особливості сучасного стану агропромислового комплексу (АПК) України. Функції, сфера та основні позиції агропромислового комплексу. Цілі державного регулювання АПК. Механізм антимонопольного регулювання в Україні. Засоби та методи державної підтримки АПК.
  
  контрольная работа [26,3 K], добавлен 11.07.2010
  

• Національна економіка України та тенденції її розвитку

  Національна економіка, її складові, основні результати функціонування. Характеристика економічного потенціалу України та показники його ефективного використання. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах.
  
  курсовая работа [447,0 K], добавлен 17.11.2010
  

• Перспективи підвищення ефективності національної економіки України

  Економічний зміст категорії "ефективність національної економіки". Чинники ефективності функціонування економічної системи. Виробнича функція для національної економіки. Економічний розвиток і трансформації промислової політики у світі: уроки для України.
  
  курсовая работа [388,0 K], добавлен 30.09.2011
  

• Економіка України на сучасному етапі: проблеми та перспективи її розвитку

  Сутність економічної системи та регулювання економіки країни в системі господарського механізму. Економічне зростання як основа розвитку економіки країни. Кон’юнктурна політика державного регулювання економічних процесів в Україні та шляхи її реалізації.
  
  курсовая работа [2,2 M], добавлен 12.03.2011
  

• Концептуальні основи аналізу національної економіки

  Економічні теорії та базисні інститути національної економіки. Характеристика економічного потенціалу. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки. Інституціональні чинники її розвитку. Функціонування інфраструктури національного ринку.
  
  тест [18,3 K], добавлен 15.01.2010
  

• Стратегія економічної безпеки України

  Особливості стратегії економічної безпеки України - системи застосування відповідних сил і засобів, створення необхідних резервів для нейтралізації та локалізації можливих загроз у економічній сфері. Ідеологія розвитку національної економічної безпеки.
  
  реферат [46,5 K], добавлен 05.11.2012
  

• Національні інтереси України і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки

  Європейський соціально-економічний реформізм і національні економічні інтереси держави. Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки. Неофіційний сектор національної економіки України та його негативні риси.
  
  реферат [22,2 K], добавлен 17.03.2009
  

• Кластерний підхід - основа підвищення конкурентоспроможності регіональної економіки агропромислового комплексу

  Специфіка розвитку агропромислового комплексу України. Принципи впровадження кластерного підходу у функціонуванні вітчизняних сільськогосподарських підприємств. Розширення ступеня участі регіонального бюджету в капіталах інтегрованих аграрних корпорацій.
  
  статья [1,3 M], добавлен 31.08.2017
  

• Проблеми саморегулювання та державного регулювання у ринковій економіці

  Теоретичне узагальнення, науково-методичне обґрунтування економічних інтересів господарчих суб'єктів для стимулювання економічного розвитку. Визначення економічної ролі держави в ринковій економіці. Планомірність як форма розвитку економічної системи.
  
  курсовая работа [524,1 K], добавлен 16.12.2013
  

• Детермінанти соціально-економічного розвитку України на основі стратегії емуляції

  Дослідження сфер вживання правил емуляції у структурі економічної політики України. Особливість подолання кризових явищ в національній економіці. Основні показники потенціалу людського капіталу країни. Характеристика структури експорту за 2015 рік.
  
  статья [62,7 K], добавлен 11.09.2017
  

• Світова фінансово-економічна криза і її наслідки

  Поняття економічних криз, їх циклічність та основні причини розвитку в світовій економіці. Механізм виникнення та закономірність розвитку цих явищ в економічній системі України, їх наслідки. Методи управління та особливості антикризового регулювання.
  
  реферат [32,5 K], добавлен 25.09.2014
  

• Господарський комплекс національної економіки України

  Структура господарського комплексу і його ознаки. Основні чинники утворення комплексів і їх територіальної організації, основи формування та характеристика. Джерела та фактори економічного зростання в економіці та фінансово-кредитне регулювання.
  
  реферат [23,7 K], добавлен 18.03.2009
  

• Національна валюта України

  Загальні відомості про валюту, національну валюту і валютні курси. Особливості та механізми функціонування національної валюти України. Організація операцій на міжбанківському валютному ринку України. Шляхи стабілізації національної валюти України.
  
  курсовая работа [58,0 K], добавлен 15.10.2008
  

• Особливості національної інноваційної системи України

  Аналіз змісту та особливостей національної інноваційної системи України. Особливості національної інноваційної політики. Перспективні напрямки науково-технічних розробок в Україні. Необхідність державного регулювання національної інноваційної системи.
  
  реферат [26,1 K], добавлен 18.03.2011
  

• Аналіз особливостей формування державного регулювання будівельної індустрії України

  Теоретичні аспекти становлення будівельної індустрії. Концесія як механізм державного регулювання економічного розвитку країни. Аналіз основних тенденцій розвитку будівельної галузі країн ЄС. Організація фінансово-економічної безпеки підприємства.
  
  дипломная работа [429,2 K], добавлен 23.04.2013
  

• Оцінка енерготранзитного потенціалу України

  Стратегічні інтереси України в Каспійському регіоні. Шляхи підвищення ефективності енергетичного потенціалу щодо транспортування нафти й газу в інші країни. Розвиток нафтопровідної системи. Проблеми та механізми реалізації транзитного потенціалу держави.
  
  реферат [309,4 K], добавлен 29.05.2016
  

• Методологічні принципи сучасного етапу розвитку економічної психології

  Роль і місце економічної психології в системі психологічних дисциплін. Економічна психологія на теренах України. Методологічні принципи на сучасному етапі розвитку. Соціально-психологічний аналіз економічних явищ. Закономірності розвитку суспільства.
  
  реферат [27,5 K], добавлен 19.04.2015
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам