Державне регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

ТЕМА: «Державне регулювання зовнішньої торгівлі в Україні»

Виконавець:

студент групи 1ЕП Громаков О. І.

Керівник:

к. е. н.ст. викладач Швороб Г. М.

ХЕРСОН 2011

ВСТУП

Після здобуття державної незалежності Україна здійснила фактичний вихід на світову арену як суб'єкт міжнародних економічних відносин. Значні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після прийняття нею незалежності, та ситуаційні особливості стану трансформаційних процесів на сучасному рівні в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення такого чинника характеризується здійснюваними ринковими перетвореннями, які створюють надійні нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки починає входити в систему світового економічного простору і саме від того, як цей процес буде відбуватись буде залежати і надалі подальший економічний і соціальний розвиток, як підсистеми світової економіки.

Міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Особливо зростає роль держави як регулятора зовнішньої торгівлі в перехідних економіках. Як відомо, лібералізація зовнішньої торгівлі України в перехідний період не стала фактором структурної перебудови і економічного зростання. Конкретні результати лібералізації залежать від послідовності та строків проведення реформ, від застосовуваних інструментів зовнішньоторговельної політики, від цілей, визначених державою, пріоритетними в даний момент. Оптимальна зовнішньоторговельна політика держави повинна виважено поєднувати відкритість економіки і протекціонізм. Ці особливості означають використання протекціонізму не як системної політики, а як виняток, тимчасове стримування зовнішньої лібералізації насамперед відносно галузей і виробництв, які є структурними пріоритетами країни. Важливим напрямом розвитку України є її ефективна інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її подальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки, що і визначає актуальність теми дослідження курсової роботи.

Найбільш дієздатною і більш ефективною стратегію інтеграції України у світову економіку являється поєднання структурної перебудови економіки з її активацією на зростання експорту і розвитком його потенціалу. Цих результатів можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій в самі необхідні галузі, створення механізму стимулювання і покращання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Являючись суб'єктом міжнародних економічних відносин, Україна має свідомо входити в систему світових господарських зв'язків з метою ефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності, тому дана тема є актуальною.

зовнішньоекономічний торгівля імпортний

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

1.1 Мета та задачі зовнішньоекономічної діяльності

Економіка будь-якої країни світу, в тому числі і України, являється частиною простору світової економічної системи, а процес інтеграції країн в дану систему визначений універсальними законами еволюції, існуючим міжнародним розподілом праці, ростом виробництва праці, переходом від ведення щодо замкнутої, ізольованої, локальної торгівлі на національних ринках до відкритої міжнародної торгівлі. Зовнішньоекономічні умови, показники економічної свободи, являються факторами, які наводять свій вплив на розвиток зовнішньоторгової діяльності, на експортно-імпортні потоки, на еволюцію економік цих країн як розвинутої економічної системи.

Під зовнішньоторговою діяльністю розуміється діяльність в області міжнародного обміну товарами, послугами, інформацією, результатами інтелектуальної власності. Метою зовнішньоторгової політики України являється створення сприятливих умов для українських експортерів, імпортерів, виробників та споживачів товарів та послуг на основі дотримання загальновизнаними принципів і норм міжнародного права, а також обов'язків, які випливають із міжнародних договорів України. Пріоритетною метою української зовнішньоторгової діяльності являється розширення взаємовигідних торгових, економічних зв'язків з іншими країнами, збільшення зовнішньоторгового обороту, економічних ресурсів України, сприяння в підвищенні конкурентоспроможності українських товарів, послуг на міжнародному ринку, підтримка та всебічна допомога вітчизняним виробникам, компаніям в виході на зовнішні ринки, створення умов для найбільш вільної, відкритої економіки, активного торгового балансу, експорту готових високотехнологічних товарів, зменшення залежності України від імпорту товарів.

Для здійснення зовнішньоторгової діяльності необхідно ведення, розвиток зовнішньоторгового діла як системи, сукупності зовнішньоекономічних, зовнішньоторгових і наукових міждисциплінарних знань в області зовнішньоекономічної торгівлі, зовнішньоторгових операцій, угод, права, фінансів, маркетингу, логістики, страхування, інформаційних технологій, економіко-математичних знань. Предметом зовнішньоторгового діла являється вивчення та формалізація предметної області. Зовнішня торгівельна справа як розвиваюча система знань необхідна при розробці державної соціально-економічної стратегії, при визначенні вектора еволюції зовнішньоторгової діяльності, розвитку економічних структур (компаній, банків, різноманітних організацій).

Мета зовнішньоекономічної діяльності, розвиток економіки України можуть бути вирішені при розв'язанні основних задач зовнішньоекономічної діяльності та її економіки, полягаючи в найбільш повній інтеграції України в світову економічну систему, в систему міжнародного розподілу праці, міжнародної торгівлі і на науково-технічного співробітництва. Для розв'язання цих задач необхідна роз'яснювальна соціально-економічна та зовнішньоекономічна стратегія, яка дозволить задати направлення вектора еволюції, духовного вектора суспільства. Відсутність довгострокової економічної стратегії призводить до будування замкнутої економічної системи, до переваги хаосу в економіці, до окремих спонтанних хаотичним діям в зовнішньоторговій діяльності на макро і мікроекономічним рівнях. Підвищення народного добробуту, прискорення економічного росту, забезпечення економічної та зовнішньоторгової безпеки країни, державна підтримка вітчизняних компаній на міжнародних ринках, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, зменшення тарифних та нетарифних обмежень, спрощення зовнішньоторгових, митних процедур, перехід від експорту сировинних товарів до конкурентоспроможних високотехнологічних товарів, відповідних сучасному еволюційному етапу, на якому знаходиться світове співтовариство, повинні бути пріоритетною метою та задачами держави, державної політики України [11].

1.2 Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Управлінська діяльність завжди базується на основних правилах, яких дотримуються керівники і спеціалісти апарату управління в процесі прийняття тих або інших рішень. Ці правила можуть бути декларовані в спеціальних документах або ж бути своєрідною традицією, нормою, звичаєм. Частіше усього має місце поєднання і того й іншого.

Можна виділити три рівні принципів зовнішньоекономічної діяльності: загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності - це невелика кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Науковість ЗЕД означає, насамперед, розвиток цієї діяльності відповідно до об'єктивних економічних законів. Дотримання цього принципу на практиці управління міжнародними діловими операціями передбачає виявлення організацією попиту і пропозиції на її продукцію за кордоном, рівня цін, співвідношення їх із витратами в країні-експортері та ін. Знання менеджерів підприємств існуючих теорій міжнародної торгівлі допомагає їм уникати значних прорахунків, обгрунтовано прогнозувати зміни на міжнародних ринках. Особливо важливе значення має цей принцип у здійсненні міжнародних фінансових розрахунків, при яких потрібно спиратися на зміни валютних курсів. Сучасна теорія пропонує чимало корисних теоретичних моделей прогнозування валютних курсів. На базі згаданих моделей практика виробила зручні й різноманітні інструменти управління валютними ризиками: операційними, перерахунковими (бухгалтерськими) і економічними. Використання зазначених та інших інструментів в управлінні ЗЕД - безсумнівна ознака використання принципу науковості.

Системність ЗЕД означає, насамперед, що між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки. Самі складові ЗЕД можуть бути виділені за різноманітними ознаками. Безсумнівно, одним із найбільш важливих є контракт (договір) ЗЕД. Виходячи з цієї ознаки, необхідно забезпечувати належний взаємозв'язок між всіма статтями контракту: якістю товару, базисними умовами постачання і ціною, валютою ціни, валютою розрахунку і формами платежу, термінами постачань і транспортних умов, предметом контракту та арбітражем і т.д. Системні взаємозв'язки існують і в період між укладанням та виконанням контрактів. Принцип системності передбачає також необхідність розуміння менеджерами компанії, що ЗЕД є лише частиною її бізнесу. І якщо внутрішньонаціональний бізнес організований недостатньо продуктивно, це загрожує і міжнародним операціям. Помилки, прорахунки і втрати компанії в операціях на внутрішньому ринку будуть серйозним сигналом для партнерів цієї компанії по міжнародному бізнесу. Керівники повинні завжди пам'ятати, що закордонний партнер судить про їхню діяльність, насамперед, з їхніх дій всередині країни. За інформацію з цих питань відповідним спеціалістам виплачуються солідні суми згідно зі статтею «консалтингові послуги».

Принцип системності ЗЕД включає також взаємозв'язок міжнародних операцій даної компанії з міжнародним бізнесом у цілому. Оскільки самі по собі операції навіть однієї великої фірми (не кажучи вже про невеличкі українські компанії) займають у загальному обсязі міжнародного бізнесу незначну частину, доводиться пристосовуватися до законів цього бізнесу. Система ЗЕД фірми є лише незначною частиною міжнародного бізнесу як більш вагомої мегасистеми.

Принцип взаємовигідності ЗЕД, на перший погляд, не має особливих ускладнень і виглядає очевидним: кожний партнер, що бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток. Проте дотримуватися цього принципу не просто через значну кількість часу, необхідного для виконання угод, зміни валютних курсів, наявності різноманітних зв'язків між окремими зовнішньоекономічними угодами, використання бартерних операцій та ін. Тому дотримання принципу взаємовигідності потребує ретельного аналізу і врахування, розмежування різноманітних потоків прибутків і витрат.

Крім наведених загальних принципів управління ЗЕД, багато специфічних принципів, яких також необхідно дотримуватися. Специфічні принципи ЗЕД закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт. І хоча терміна «зовнішньоекономічна діяльність» у зазначених документах може не бути, за своїм характером більшість закріплених там принципів мають пряме відношення до зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в "Хартії економічних прав і обов'язків держав", прийнятій IV Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі принципи:

суверенітет;

територіальна цілісність і політична незалежність держав;

суверенна рівність усіх держав;

ненапад і невтручання у внутрішні справи;

взаємна і справедлива вигода;

мирне співіснування;

рівноправність і самовизначення народів;

мирне регулювання спорів;

усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

повага до прав людини та основних свобод;

відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

сприяння міжнародній соціальній справедливості;

міжнародне співробітництво з метою розвитку;

вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

Деякі з перерахованих принципів збігаються з загальними, наприклад, пункт «взаємна і справедлива вигода». Він конкретизується у наступних принципах.

В інших міжнародних документах принципи вільного пересування фізичних осіб і господарських цінностей розглядаються не в цілому, як зазначалося вище, а за основними галузями міжнародного права. Зокрема, Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) розглядає такі питання:

в'їзд фізичних осіб;

переміщення товарів;

судноплавство і перевезення вантажів;

переміщення капіталу;

придбання власності;

переказ коштів.

Роз'яснення кожного з названих питань можна знайти у відповідних виданнях і враховувати в практичній діяльності. Так, у частині переміщення товарів як основної форми ЗЕД головне значення належить принципу (режиму) найбільшого сприяння (most-favored-nation - MFN). Суть режиму найбільшого сприяння (РНС) полягає в тому, що зменшення митних бар'єрів для однієї країни означає також зменшення цих бар'єрів і для всіх інших країн, що встановили з нею режим найбільшого сприяння. Зазначений принцип поширюється також на квотування і ліцензування.

Водночас ГАТТ робить деякі винятки з цього принципу, до яких, зокрема, належать такі:

виробам обробної промисловості з країн, що розвиваються, надається пільговий режим порівняно з аналогічною продукцією промислово розвинених країн;

поступки членам торгових союзів, наприклад ЄС, не поширюються на країни, що не належать до них;

країнам, що довільно вживають дискримінаційних заходів до товарів із визначеної країни, остання не зобов'язана надавати РНС;

країнам, що не підписали угоду, не завжди дається такий самий режим, як країнам, що приєдналися до неї;

країни іноді роблять винятки, виходячи зі свого законодавства, що діє до моменту підписання ГАТТ;

Винятки вводяться також під час війни або посилення міжнародної напруги.

Слід також додати, що ГАТТ дала світу основний комплекс принципів, за якими проводяться торгові переговори і контроль за їх реалізацією.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для України особливий інтерес становлять принципи ЗЕД у Європейському Союзі (ЄС). Вони містяться в так званій Білій книзі (1985 р.) і включають:

контроль і оформлення документів на товари, що перетинають національні кордони;

свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце проживання в будь-якій країні;

уніфікацію технічних норм і стандартів;

відкриття споживчих ринків;

лібералізацію фінансових послуг;

поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

лібералізацію транспортних послуг;

створення сприятливих умов для промислового співробітництва з урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову власність;

усунення фіскальних бар'єрів.

Принципи ЗЕД у рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД) у даний час є предметом дискусії.

Національні принципи ЗЕД закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і відповідна правова основа таких дій.

Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

Система згаданих принципів включає:

суверенітет;

свободу;

юридичну рівність і недискримінацію;

верховенство закону;

захист інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

еквівалентність обміну.

Законодавства інших країн також містять принципи такої діяльності, яких повинні дотримуватися не тільки національні, але й іноземні суб'єкти господарської діяльності.

Принцип суверенітету означає незалежне здійснення зовнішньоекономічної діяльності народом України на території своєї країни, а також точне виконання всіх міжнародних договорів і зобов'язань.

Свобода зовнішньоекономічного підприємництва включає добровільність дій у цій сфері суб'єктів такої діяльності, розмаїтість форм дотримання вимог законодавства і виключне право власності суб'єктів ЗЕД на всі отримані результати.

Принцип юридичної рівності і недискримінації складається з таких правил, як рівність перед законом усіх учасників ЗЕД, включаючи державу, недопущення яких-небудь обмежень, не передбачених законодавством, незалежно від форм власності, місця розташування та ін.

Верховенство закону покликане виключити будь-який вплив підзаконних актів, що негативно позначаються на зовнішньоекономічній діяльності, порівняно з законами України.

Захист інтересів суб'єктів ЗЕД полягає в тому, що держава охороняє ці інтереси відповідно до національного законодавства як на території України, так і за її межами згідно з нормами міжнародного права й умовами усіх ратифікованих міжнародних договорів.

Принцип еквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д.

Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління. Слово «структура» означає каркас, основу. Будь-яке підприємство має відповідний каркас, що пов'язує всі його підрозділи, служби, органи [5].

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОГЛЯДІВ НА ЗОВНІШНЮ ТОРГІВЛЮ

2.1 Класичні концепції міжнародної торгівлі

Протекціонізм і свобода торгівлі. Погляди меркантилістів. Теоретичне пояснення та обґрунтування причин існування, розвитку і підвищення ролі торгівлі між країнами та народами почали формуватися значно пізніше виникнення самого міжнародного обміну. Цьому передувало подолання внутрішньої феодальної роздробленості, зокрема в Європі, становлення доволі стійких торгових зв'язків між країнами. З самого початку склалися два принципіальних підходи до міжнародної торгівлі. Перший припускає свободу торгівлі (free trade), здійснення її без обмежень; другий створює державне втручання в міжнародний товарообіг з метою сприяння його росту з урахуванням інтересів національного господарства, протекціонізм. Зазначені два підходи при виробці та реалізації зовнішньоторгової політики зберігаються і сьогодні, хоча перший з них переважає.

Спроба визначити сенс зовнішньої торгівлі, сформувати її мету була зроблена в економічному вченні меркантилістів на стадії заходу феодалізму та зародження капіталістичних відносин (XV-XVIII ст.). Виходячи з тези про визначаючу роль сфери звернення, яка лежала в основі їхніх поглядів, багатство країни полягає в володінні цінностями, перш за все в вигляді золота та дорогоцінних металів. Представники меркантилізму (Т. Мен, А. Монкретьєн) вважали щодо цього, що множення золотих запасів являється найголовнішою задачею держави, а зовнішня торгівля повинна перш за все забезпечувати отримання золота. Це досягається перевищенням експорту товарів над їх імпортом, активним торговельним балансом. Тим самим передбачалося різноманітне втручання державної влади у зовнішню торгівлю, встановлення жорсткого контролю над цією сферою. Торгова політика орієнтується на всіляке заохочення вивозу і обмеження ввезення шляхом встановлення митних зборів на іноземні товари. Подібний протекціонізм ускладнював міжнародну торгівлю, створюючи переваги для окремих країн, особливо метрополій, захищаючи бар'єрами колоніальні території. У таких умовах міжнародна торгівля поділялася на зони домінування метрополій. Разом з тим створювалися передумови посиланням сталого дисбалансу в зовнішньоторговельних відносинах, невигідність їх для однієї з сторін-учасниць. Виникли серйозні перешкоди для розвитку капіталістичних відношень, зумовлюють розширення зовнішньоторговельного обміну, переділ світового ринку. Протекціонізм гальмував ці процеси. Меркантілісткій підхід у цій ситуації втратив свої по зиції, поступившись місцем теоріям, заснованим на принципі свободи торгівлі. Але і в наш час виникають неомеркантилістські варіанти у зовнішньоторговельній політиці окремих країн, які, вдаючись в тій чи іншій мірі до протекціонізму, орієнтуються на активний торгівельний баланс, форсуючи експорт і стримуючи імпорт за деякими видами товарів і послуг, окремим секторам і галузям економіки [15, 12-16 c.].

Абсолютні і порівняльні переваги А. Сміта і Д. Рікардо. В своїх економічних поглядах класики англійської політекономії А. Сміт, Д. Рікардо і Д. С. Мілль виходили з визначального значення сфери виробництва, яке створює багатство народів, забезпечуючи їм придбання доступних товарів і послуг . У той же час вони вважали, що можливості виробництва, сприятливі умови його здійснення визначаються природними факторами. Переваги в цих факторах і обумовлюють ведення того чи іншого виробництва, у тому числі і для вивозу товарів за кордон. Підхід з позицій "природний розподіл праці" властивий і багатьом сучасним послідовникам класиків. Принцип свободи торгівлі дозволяє країні, за А. Смітом, зосередити свої зусилля на виробництві тих продуктів, які вона може робити краще і найдешевше. Складаючий в результаті поділ праці означає зростання обміну, міжнародної торгівлі, приносячи вигоди її учасникам. При цьому, відповідно до А. Сміту, такі переваги визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (кількість людей, потрібних для виготовлення одиниці товару) в кожній з країн. У його прикладі вино у Франції і Португалії дешевше, ніж у Шотландії. У цих умовах було б безумством виготовляти вино в Шотландії за допомогою оранжерей, коли багато дешевше привезти його з Португалії чи Франції. Відмова ж від виготовлення тих товарів, за якими країна не має в своєму розпорядженні абсолютними перевагами, і концентрація на продукції, що володіє такими перевагами, призводять до зростання загальних обсягів виробництва, збільшення обміну результатами праці. Положення А. Сміта одержують ще більший розвиток, якщо враховуються не тільки природні, а й набуті придбані майна, пов'язані з використанням нових технологій, що відноситься до готової продукції, що становить переважну частину міжнародного товарообігу (Рис. 2.1). Відома умовність підходу в «теорії абсолютної переваги» пов'язана з розглядом пари країн, варіантів безпосередньо товарного, а не грошового обміну. Але введення цих реалій, за інших рівних умовах, не скасовує головних висновків. Д. Рікардо пішов далі, заклавши важливу теоретичну базу більших подальших концепцій міжнародної торгівлі. Вважаючи положення А. Сміта вірним, але окремим випадком, він сформулював ідею «компаративних» (порівняльних) переваг, як і в А. Сміта визначаються різницею у витратах, але не абсолютною величиною, а відносними розмірами. Тобто кожна країна повинна виробляти і вивозити товари з відносно меншими витратами, хоча вони можуть бути і вище, ніж в іншій країні. Використовуючи більший розрив у затратах, сторони можуть отримати необхідний виграш. У відомому прикладі з вином і сукном в Португалії і Англії (80 і 90; 120 і 100 чоловік на одиницю), кожна з країн, орієнтуючись на менші витрати (вино в Португалії, сукно в Анлії) і вивозячи ці товари партнерові, отримує виграш від експортно-імпортної спеціалізації в результаті докладання ресурсів праці в менш ємному виробництві. Можливості випуску більш дешевої продукції розширюються. І у Рікардо є припущення (внутрішня мобільність праці, відволікання від транспортних витрат при перевезеннях, можливості виміру витрат при впровадженні нових технологій). Положення теорії вірні і для товарно-грошового обміну. Неважко зрозуміти, що ці підходи класиків повністю вписуються у принцип свободи торгівлі, хоча не виключають обмежене, тимчасове і виборче державне втручання під прапором більшого сприяння цій свободі. І все ж теорія компаративних переваг - ідеальна схема, особливо для «природного поділу праці», що вимагає немалих поправок при обліку: зайнятості, небезпек надмірної спеціалізації, багатостороннього характеру зовнішніх зв'язків, транспортних та інших витрат, ступеня мобільності ресурсів. В дійсності не можна обмежитися тільки показниками економічного виграшу, що також звужує принцип свободи торгівлі (Рис. 2.2). На практиці визначення витрат як витратами праці в робочий час як А. Смітом, так і Д. Рікардо недостатньо, їх окремі елементи, у тому числі заробітна плата можуть значно коливатися, що не можна не враховувати. На необхідність цього і потрібні поправки до теорій переваг звернули увагу ще М. Сеніор і Д. Мілль. Відстоюючи протекціонізм, доведення проти поглядів А. Сміта і Д. Рікардо висувала й наука XX століття в особі Ф. Ліста і А. Гамільтона, які виступали за активне державне втручання у зовнішню торгівлю для стимулювання переходу до більш високих стадій розвитку. Ф. Зомбарт, у свою чергу, підкинув гіпотезу про убивающе значення зовнішніх ринків. Серйозна розробка аспектів теорії порівняльних переваг міститься у працях К. Маркса, де посилений акцент на роль придбаних переваг, як суттєвого чинника формування яких розглядаються соціально-економічні (виробничі) відносини суспільства. Потрібно в цьому зв'язку згадати положення щодо особливостей дії закону вартості в світовій економіці і про інтернаціональну вартість.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Фактори багатства по А. Сміту

Погляди Дж. Cт. Мілля. Основними економічними творами Дж. Ст. Мілля були «Нариси відносно деяких нерозв'язаних проблем політичної економіки» (1844) та його підсумкова праця «Основи політичної економії та деякі аспекти їх програми щодо соціальної філософії» (1848), яка ще півстоліття використовувалася в якості основи університетських курсів політекономії.

Підсумкова праця Мілля складається з п'яти частин. В перших трьох («Виробництво», «Розподіл», «Обмін») він в основному підводив підсумки попередньої класичної політекономії. Новим тут було те, що Мілль протиставляє виробництво та розподіл. «Закони і умови виробництва багатства мають характер істин, властивих природнім наукам, - писав він. - Інакше з розподілом багатства. Розподіл цілком являється справою людської установи». В останніх двох частинах Мілль розглядає нові проблеми - економічний ріст та роль держави в економіці.

Вартість та ціна. Ці проблеми розглядаються Міллем в третій частині книги - «Обмін». В основі вартості в нього лежать витрати виробництва. Фактично Мілль відходить від поняття вартості як першопричини ціни, хоча формально від неї не відмовляється. В основному Мілль розглядає «відносну» (по термінології Рікардо) вартість і ціну. При аналізі ціноутворення Мілль виходить на проблеми функціональних зв'язків між ціною, попитом та пропозицією і, розглядаючи вплив ціни на попит, фактично дає поняття «еластичність попиту».

Гроші, доходи, капітал, реалізація. Тут Мілль повторює в різноманітних комбінаціях погляди попередніх представників класичної політекономії, в основному опираючись на теорію Рікардо.

Економічний ріст. Мілль вперше виділяє поняття «економічна статика» і «економічна динаміка». Під «статикою» розуміється функціонування економіки в незмінюваному масштабі, під «динамікою» - ріст або спад. Щоправда, у Мілля недостатньо чітко розмежуються поняття «ріст» та «розвиток» Під «розвитком» зараз розуміється якісна зміна економіки, а під «ростом» - кількісне збільшення визначених економічних показників. Проблему економічного росту Мілль розглядає в четвертій частині своєї книги, де переважно вивчає фактори, які впливають на економічний ріст Серед факторів економічного росту він виділяє виробничі фактори: технічний прогрес та зниження витрат за рахунок концентрації виробництва; фактори, зв'язані з розширенням господарських зв'язків: ростом міграції праці та капіталу, розвитком транспорту, торгівлі; фактори зв'язані з вдосконаленням системи розподілу та ростом добробуту, і нарешті, політичні фактори, які забезпечують безпеку особистості та власності.

Роль держави в економіці. До цієї проблеми Мілль підходив достатньо виважено. Він вказував, що необхідно знаходити правильне співвідношення підприємництва та державного втручання в економіку. Критикуючи роль держави в економіці, Мілль виділяє два основних моменти: менш ефективне управління державних чиновників та скорочення приватної ініціативи, а також політичних прав громадян. Відкидаючи, таким чином, безпосереднє державне регулювання економіки з позиції «економічного лібералізма», він також вказував на дві цілі державного втручання в економіку: «Правління повинне брати на себе все те, виконання чого бажано для спільних інтересів людства і прийдешніх поколінь або для поточних інтересів членів суспільства, які потребують допомогу з сторони». Мова тут іде, по-перше, про стимулювання державного науково-технічного прогресу, що, в свою чергу, стимулює економічний ріст, і по-друге, про матеріальну допомогу тим членам суспільства, які, навіть маючи рівні права, не розраховують рівними економічними можливостями [14].

2.2 Регулятивні теорії розвитку міжнародної торгівлі

Теорія Хекшера-Оліна. У відомому законі Хекшера-Оліна сформульовано тезу про фактори рівноваги цін, які забезпечують загальну економічну рівновагу. Але в міжнародних масштабах поки може бути досягнуто лише часткове вирівнювання у факторах виробництва через недостатність інтернаціональної мобільності основних факторів навіть при свободі торгівлі. У той же час лібералізація торгівлі, в тому числі в масштабах групи країн, вплине на розвиток однорідних виробництв, внутрішню регіональну торгівлю, приводячи до зсуву в заробітній платі та інших видах доходів.

Пізніше ряд відомих зарубіжних дослідників (Самуельсон, Лернер, Тінберген) розвинули погляди Оліна положенням про те, що вільна торгівля може призвести до повного відносного і абсолютного вирівнювання у факторах виробництва. Тому - «вільна торгівля повний, а не просто приватний замінник вільного переливу капіталу». Створюється ідеальна схема, зберігається виробництво в країнах, розширюється конкуренція. Англійський вчений Хаген, продовжуючи ідеї Хекшера і Оліна, пов'язує із забезпеченістю природними ресурсами, факторами виробництва величину внутрішнього продукту. При низькій, недостатньої забезпеченості рівень доходу нижче. У результаті вартість одиниці праці все менше по відношенню до вартості одиниці землі та капіталу. Висновок для зовнішньої торгівлі: сировинна продукція - головні експортні товари країн з низьким доходом, оскільки їх виробництво нерозвинуте в праці, вартість одиниці праці в слаборозвинених країнах невелика [15, 19-20c.].

Парадокс В. Леонтьєва. Загальні положення про переваги використання надлишкових факторів не узгоджувалися з американською практикою переважання в експорті трудомісткої продукції, а в імпорті - капіталомісткою. Спроби пояснити це специфікою післявоєнної економіки країни та імпортними тарифами були малопереконливими. Додатковий аргумент - структура фактора праці, пов'язана з підвищеною кваліфікацією робочої сили в США, що вимагає випереджальних інвестицій в освіту.

Мова йде про неоднорідність факторів виробництва, зокрема праці. Велика деталізація факторів у рамках доктрини порівняльних переваг дозволяє пояснити подібні парадокси. В експорті розвинених в економічному відношенні країн відбивається більш висока частка кваліфікованої праці (інженерів, учених, робітників вищого рівня), що означає використання надлишкових факторів виробництва. Товари, що вивозяться з менш розвинених країн, відрізняються високою трудомісткістю малокваліфікованої робочої сили. Зазначений парадокс може бути пояснений заміщенням робочої сили машинами на основі застосування нових технологій. Вибір варіанту зовнішніх торгівельних зв'язків визначається не тільки підсумковими витратами і перевагами, а залежить і від забезпеченості окремими факторами, вимагає врахування їх неоднорідності. Необхідно брати до уваги і взаємозв'язок між факторами (земля - праця; праця - капітал і т. д.) [15, 22-23 c.].

Значення ідей Дж. М. Кейнса для сучасної економічної науки. В історії економічної думки ХХ ст. Дж. М. Кейнсу належить особливе місце. Кейнс основною темою розгляду розробив питання про рівень виробництва та факторах, його визначаючих, і в його рамках поставив проблему безробіття. Сьогодні проблема безробіття - невід'ємна частина економічної теорії, а між тим до Кейнса вона розглядалася скоріше як соціальна проблема - проблема бідності. Кейнс признав за економічною наукою не тільки право, але і зобов'язання розв'язувати ті соціально-економічні проблеми, які суспільство вважало найбільш важливими, і розглядати такі методи їх розв'язання, які суспільство вважає сприятливими.

Кейнс висказав положення про відсутність у капіталістичній системі внутрішнього механізму рівноваги, дозволяючого після скорочення сукупності попиту повернутися до колишнього рівня виробництва та зайнятості, признав небезпеку потрапляння економічної системи в тривалу пастку депресії. Тим самим він виступив як критик капіталізму. Але його критика була принципово іншою в порівнянні з існуючою раніше.

Важливою рисою сучасної цивілізації Кейнс вважав демократію, тому пропонував способи розв'язання проблем, нехай і нетрадиційні для науки та практики попереднього періоду, зате сприятливі для демократичного суспільства, стурбованого соціальними проблемами.

Активна позиція Кейнса не тільки як теоретика, але і практика проявилася в області міжнародних економічних відносин, перш за все в розробці нових механізмів регулювання і створенні інститутів, забезпечуючи це регулювання (Міжнародного валютного фонду і Світового банку).

Коротко характеризуючи внесок Кейнса, можна сказати, що він продемонстрував відносність економічної мудрості в світі умов та цінностей [3].

Монетаризм. Монетаризм - широко поширена в 60-ті роки ХХ сторіччя економічна концепція, яка по-новому трактує роль грошей і грошово-кредитної політики. Основне положення монетаристської теорії, у відмінність від кейнсіанської, полягає в тому, що попит на гроші стабільний і не залежить від факторів, що визначають пропозиції грошей, а тому не схильний випадковим коливанням.

При проведенні стимулюючої грошово-кредитної політики. розширення пропозиції грошей центральним банком, як і раніше призводить до виникнення надлишкової пропозиції грошей MS>Мd.

Але оскільки попит на гроші стабільний, то надлишкові гроші населення в основному направить на купівлю товарів і полуг. Це означає, що зростання пропозиції грошей відразу ж викликають збільшення сукупного попиту за рахунок збільшення споживчих витрат. Передавальний механізм грошово-кредитної політики при цьому виходить набагато коротше (Рис. 2.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.3 Передавальний механізм стимулюючої грошово-кредитної політики в монетаристському уявленні

При проведенні стримуючої грошово-кредитної політики скорочення пропозиції грошей центральним банком приведе до виникнення надлишкового попиту на гроші MS<Мd.

Але оскільки попит на гроші стабільний, то гроші, яких бракує населення в основному спробує заощадити шляхом їх скорочення обсягу покупок товарів і послуг. Це означає, що зростання пропозиції грошей відразу ж викликає скорочення споживчих витрат і сукупного попиту (Рис. 2.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.4 Передавальний механізм стримуючий грошово-кредитною політикою в монетаристському уявленні

Таким чином, стримуюча кредитно-грошова політика має своїм безпосереднім результатом скорочення обсягу виробництва, сукупного доходу і зайнятості. Отже, у поданні монетаристів зміни сукупних видатків визначаються переважно змінами пропозиції грошей. Дискреційні заходи грошово-кредитної політики повинні проводитися центральним банком як можна рідше, тому що саме вони найчастіше і служать причиною коливань сукупного доходу і зайнятості. Недискреційна грошово-кредитна політика повинна бути спрямована на підтримку стабільності пропозиції грошей.

Монетарне правило: для підтримки стійкого економічного зростання при повній зайнятості і стабільних цінах довгостроковий темп зростання грошової маси повинен збігатися з довгостроковим темпом зростання потенційного ВВП за вирахуванням темпу зростання швидкості обігу грошей [8].

2.3 Становлення сучасних тенденцій міжнародної торгівлі

Світова, або міжнародна, торгівля - це процес купівлі-продажу товарів і послуг, здійснюваний між різними країнами, які виступають у ролі покупців, продавців і посередників. Міжнародна торгівля включає в себе імпортні та експортні операції з товарами, в сумі іменовані товарообігом. Співвідношення між ними отримало назву зовнішньоторговельного балансу.

Сучасний етап - друга половина XX ст. - Початок XXI ст. Для післявоєнного періоду характерно помітне прискорення темпів розвитку світової торгівлі, які досягли високого рівня за всю історію людської цивілізації. Середньорічний темп зростання світового експорту товарів становив: у 50-ті рр.. - 6%, в 60-ті - 8,2%, у 70-80-ті - 9,0%, в 90-ті - 6%. Зростав і обсяг світової торгівлі. У 1970 р. він склав 0,3 трлн дол.; В 1980 р. - 1,9 трлн; в 1997 р. - 5,4 трлн дол. 1 Такі значні темпи зростання світової економіки в другій половині XX ст. обумовлені високими темпами економічного розвитку на цей період. Воно супроводжувалося розвитком поділу праці і стимулювало міжнародний товарообіг. Значну роль у прискоренні темпів зростання світової торгівлі зіграло активне включення в неї нових груп країн, раніше економічно відсталих. Згідно з прогнозами, високі темпи зростання світової торгівлі збережуться і надалі. Товарна структура світової торгівлі змінюється під впливом науково-технічного прогресу і поглиблення процесу міжнародного поділу праці. Найбільше значення у світовій торгівлі має продукція обробної промисловості, на яку припадає понад 3/4 світового товарообігу. Особливо швидко зростає питома вага обладнання, транспортних засобів, хімічних засобів. Частка міжнародної торгівлі продовольством, сировиною, мінеральним паливом складає близько 1/5. Поряд з швидким зростанням світової торгівлі товарами випереджаючими темпами розширюється міжнародний обмін послугами. До них відносяться як традиційні види послуг (туристичні, транспортні, фінансово-кредитні), так і нові, що розвиваються під дією НТР (консалтингові, інформаційні, ліцензійні та ряд інших). Світова торгівля переважає в країнах з розвиненою ринковою економікою. На початку XXI ст. на їхню частку припадало приблизно 75% світового експорту товарів. Розвинені країни, перш за все торгують один з одним. Торгівля країн, що розвиваються також орієнтована на ринки розвинених країн, їх частка у світовому експорті становить близько 15%. Близько 10% світового вивезення товарів припадає на країни з перехідною економікою. Наприклад, частка Китаю (з Гонконгом) у 90-і рр.. XX ст. становила близько 6,3%. Дуже помітно зростає роль нових індустріальних країн (НІС), або так званих азіатських тигрів. До них відносяться Сінгапур, Республіка Корея і деякі інші.

Зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам дослідників, а представникам вищого менеджменту головних транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торгові операції, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства [12].

РОЗДІЛ 3. СТАН СУЧАСНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

3.1 Вплив державних органів на управління зовнішньоекономічною діяльністю

Принципова структура інституцій, які управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислово розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять кабінет міністрів, міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв'язків, митні органи (управління), центральний банк, експортно-імпортний банк, центральне статистичне управління (міністерство), міністерство закордонних справ, податкові відомства.

Міністерство зовнішньої торгівлі здійснює функції керівництва, регулювання і контролю в галузі зовнішньої торгівлі, виробляє розпорядження і стежить за їх виконанням усіма підвідомчими йому організаціями.

Сьогодні міністерство виконує такі найважливіші функції:

розробляє і здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торговельних відносин країни з іноземними державами;

розробляє проекти торговельних договорів, угод і конвенцій із питань зовнішньої торгівлі, проводить переговори з іноземними державами і підписує за уповноваженням свого уряду торговельні договори й угоди, контролює виконання міжурядових торговельних договорів і угод;

складає проекти експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів, регулює і контролює виконання планів із зовнішньої торгівлі, накреслює заходи щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів;

регулює і контролює діяльність експортно-імпортних об'єднань, торговельних представництв за кордоном і торговельних радників при посольствах і місіях своєї країни;

займається питаннями митної політики;

розробляє і здійснює заходи з валютно-фінансових питань, регулює надходження платежів за зовнішньоторговельними операціями;

вивчає питання транспортування зовнішньоторговельних вантажів і контролює виконання планів перевезень товарів;

спостерігає за виконанням наказів, постанов і правил, що стосуються зовнішньої торгівлі;

видає експортні й імпортні ліцензії, реєструє контракти;

займається підбором і підготовкою кадрів. Звичайно основною структурною одиницею міністерства зовнішньої торгівлі є управління. За характером діяльності всі управління міністерства можна об'єднати в три групи:

Торговельно-політичні управління (регіональні) займаються питаннями розвитку торговельних взаємозв'язків з окремими групами країн. Вони виробляють основи торговельної політики країни, а також заходи щодо зміцнення економічних зв'язків із зарубіжними країнами.

Головні товарні (галузеві) управління здійснюють контроль за виконанням експортних та імпортних планів; вивчають комерційні умови експорту й імпорту (Рис 3.1); розглядають заявки іноземних держав на постачання і закупівлю товарів; проводять переговори з іноземними делегаціями з питань експорту й імпорту; спостерігають за товарною структурою зовнішньої торгівлі; видають дозволи на ввіз і вивіз товарів; беруть участь у підготовці типових контрактів і загальних умов поставок.



Рис. 3.1 Структура зовнішньої торгівлі України товарами (млрд. дол. США) ([7])

Аналізуючи дану гістограму можна зробити наступні висновки того, що стан України фактично до 2005 року був благоприємним. Наша держава намагалася удосконалити експортування товарів в міжнародній торгівельній сфері і в неї це дуже добре виходило. Україна з 2002-2005 роки мала позитивне сальдо, а це означало що наша країна мала фінансовий дохід за експортовані споживчі товари. Це являється доказом того факту, що Україна мала конкурентоспроможні товари, які відрізнялися популярністю в міжнародній торгівлі. Але з 2006-2009 роки матеріальне становище країни погіршилося. Експорт країни поступово скорочувався. Він був набагато більшим за 2002-2005 роки, але в країні виникла потреба імпортувати собі товари (Табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Таблиця зовнішньої торгівлі в Україні ([7]) в млрд. дол.

№	Показник	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
1	Експорт товарів та послуг	19,8	22	27,3	38	40,4	45,9	58,3	78,7	49,3
2	Імпорт товарів та послуг	16,9	18,2	24,5	31,1	39,1	48,8	65,6	92	50,6
3	Сальдо	2886,5	3844	2836,7	6918,6	1291,8	?2884,5	?7263,6	?13294,7	?1312,6
4	Прямі інвестиції	680,3	916,6	1322,6	2252,6	7843,1	4717,3	7935,4	6073,7	4410,4

Вся ця несприятлива картина пов'язана в деякому роді з економічним циклом. Був наявний різкий спад економіки. В країні було негативне сальдо, яке не складало ніякого доходу а одні збитки на закупівлю товарів. Катастрофічна ситуація склалася з технічним переоснащенням промислових підприємств, на більшості з яких обладнання відпрацювало свій нормативний строк. Енерго- й матеріалоємність виробництва в 1,5 рази перевищувала середньоєвропейський рівень. Україна була змушена закуповувати удвічі більше нафти й газу порівняно з західноєвропейськими країнами. Економічну кризу в Україні спричинив цілий ряд факторів. Перш за все. Україна від СРСР успадкувала такі риси, як монополізм, екстенсивний шлях розвитку, диспропорційність, для подолання яких потрібен тривалий час.

Функціональні управління та відділи. Існує кілька типів таких управлінь, наприклад договірно-правове (готує проекти торговельних договорів і угод, урядових постанов; контролює виконання правових умов договорів і угод); валютне управління (складає валютні баланси з торгівлі з окремими країнами, видає дозволи на платежі в іноземній валюті); митне управління (керує місцевими митними організаціями і контролює дотримання ними вимог законодавства і правил з митної справи; вивчає питання митної політики, готує проекти митних тарифів, бере участь у розробленні проектів міжнародних угод у частині, що стосується митної справи); управління цін (здійснює загальний контроль за ціновими умовами контрактів) та ін.

Торговельні представництва країни в іноземних державах захищають за кордоном права даної країни в галузі зовнішньої торгівлі.

Функції та завдання торговельних представництв такі:

представляти інтереси даної країни в галузі зовнішньої торгівлі і сприяти розвиткові торговельних та інших господарських відносин даної країни з країною перебування торговельного представництва;

регулювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

здійснювати зовнішню торгівлю даної країни з країною перебування торговельного представництва;

вивчати загальні економічні умови, зовнішньоекономічні зв'язки і кон'юнктуру ринків країни перебування, враховуючи інтереси зовнішньої торгівлі даної країни, і давати відповідну інформацію в Міністерство зовнішньої торгівлі та Міністерство закордонних справ своєї країни, а також зовнішньоторговельним організаціям та іншим заінтересованим організаціям і компаніям своєї країни.

Звичайно торговельні представництва даної країни становлять частину відповідних повноважних представництв цієї держави за кордоном; вони є частиною посольства або місії даної країни; безпосередньо підпорядковуються Міністерству зовнішньої торгівлі.

Центральний банк будь-якої країни відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю, валютно-фінансовими інструментами і насамперед регулюванням курсу національної валюти, що прямо впливає на експортно-імпортні потоки.

Експортно-імпортні банки здійснюють кредитні й розрахункові функції від імені уряду. Кредитування зовнішньої торгівлі - винятково важлива функція, безпосередньо пов'язана з зовнішньоторговельним процесом.

Митні органи - це державні установи, які контролюють експортно-імпортні потоки на митному кордоні країни; вони ведуть митну статистику, розробляють митні правила і процедури, стягують митні збори, мито і податки [10, 82 с.]. Митне регулювання здійснюється в відповідності з митним законодавством України. Основними функціями митного регулювання являються протекціоністська та фіскальна. Протекціоністська функція митного регулювання полягає в створенні благо приємних умов для розвитку вітчизняного виробництва та внутрішнього ринку. Митне регулювання використовується для підтримки раціонального співвідношення вивозу та ввозу товарів. Митне регулювання здійснює також і фіскальну функцію. Митні платежі являються одним із джерел формування державного бюджету [16, 5 с.]. До митних зборів відносяться: митні збори за митне оформлення, митні збори за митний супровід, митні збори за збереження [16, 305 с.]. Митні збори обчислюються обличчями, відповідальними за оплату митних платежів [16, 306 c.].

Міністерство закордонних справ визначає зовнішньополітичні орієнтири і сприяє зовнішньополітичному забезпеченню зовнішньоекономічних інтересів національних експортерів та імпортерів.

Кабінет Міністрів (центральний апарат уряду) координує діяльність органів, що беруть участь у процесі управління зовнішньоекономічною діяльністю, керує процесом узгодження й прийняття національної зовнішньоекономічної стратегії, політики та законодавства головними органами державної влади країни [10, 83 с.].

3.2 Аналіз та фактори динаміки експортного потенціалу України

Чинники, які впливають на конкурентоспроможність національної економіки, справляють дію і на формування та розвиток експортного потенціалу. З метою характеристики цих чинників слід виокремити внутрішні і зовнішні. Експортний потенціал має двоєдину природу, оскільки базується як на національному підході до визначення можливостей виробництва, так і на врахуванні конкурентних умов світового ринку щодо реалізації виробленої експортної продукції. Тому до внутрішніх чинників слід віднести, передусім, ресурсно-сировинний потенціал, можливості промислового виробництва і кадрове забезпечення; науковий та інвестиційно-нноваційний потенціал, законодавчу і нормативну базу та діяльність державних установ. Зовнішні чинники - це чинники ринкової дії - ємність та кон'юнктура ринку і умови конкуренції на ньому та інституціональний чинник як система міжнародних інститутів з координації світових торговельних потоків (Рис. 3.2).

Дослідження ролі експорту в економічному розвитку країни показує, що традиційно експортний потенціал характеризується комплексом показників, на основі аналізу яких обґрунтовується його оцінка. Це такі як:

відношення експорту товарів до ВВП і його динаміка за ряд років;

відношення експорту основних товарів (товарних груп) до ВВП;

відношення експорту товарів певної галузі (виду економічної діяльності) до обсягу виробництва цієї галузі (виду економічної діяльності);

...