Державне регулювання зовнішньої торгівлі в Україні

відношення частки експорту певного виду продукції до частки світового експорту цієї продукції, що дозволяє визначити рівень спеціалізації країни;

вартість експорту на душу населення країни.

Позитивний вплив на обсяги експорту з України справлятимуть, відповідно, зростання виробництва і ВВП країн-торгових партнерів, збільшення світового попиту і покращення кон'юнктури щодо товарів, які складають основну частину нашого експорту, зниження тарифних і нетарифних бар'єрів з боку інших країн та відмова від політики імпортозаміщення, послаблення позицій конкурентів, скорочення кількості антидемпінгових розслідувань проти України, ефективне розв'язання торгових спорів, підвищення світових цін на товари експорту і їх зниження на імпортні складові, що застосовуються у подальшому експортному виробництві.

Фактично на сьогоднішній день зовнішні фактори здебільшого не сприяють збільшенню обсягів експорту з України. Це проявляється у сповільненні в останні роки темпів економічного зростання розвинутих країн Європи, куди експортується більша частина української продукції; мінливості попиту на основні статті вітчизняного експорту - металургійну продукцію, сировину, напівфабрикати; підвищенні з боку окремих країн нетарифних бар'єрів (зокрема, за останні 40 років частка імпорту, охоплена нетарифними обмеженнями, збільшилась у Японії на 64%, у країнах ЄС - на 198%); виході на ринки нових постачальників, розширенні пропозиції і збільшенні внаслідок цього можливостей вибору споживачів на користь кращої за співвідношенням “ціна-якість” продукції. Так, сьогодні експорт української сталі (Рис. 3.3) ускладнюється появою російських, китайських конкурентів, експорт машин і устаткування - нових конкурентів з країн, що розвиваються (Китай, Індія, Таїланд), експорт продовольства - розширенням пропозиції з боку країн Європи, США, Туреччини, Ірану, експорт у країни Азії - сильнішими у порівнянні з українськими позиціями Франції, Росії, Білорусі, Болгарії, Польщі [13].

Рис. 3.3 Експорт та імпорт продукції металургії та машинобудування 2002-2008 роки

Зображений вище графік показує нам, що українські метали конкурентоспроможні на зовнішній торгівельній арені. Країна має змогу експортувати такі товари та отримувати доходи. Попитом металопродукції та машинобудування України користується багата кількість країн, тому можна побачити дуже сприятливу картину саме в цій галузі промисловості. Україна має звертати увагу на свої товари металопродукції та вести їхнє удосконалення, щоб на майбутнє посідати одне з визначних місць серед країн світу в цій діяльності.

Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що у 2009 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами складали 85,138 млрд. дол. США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами - 5,732 млрд. дол. США (Табл. 3.2), хоча у зовнішній торгівлі нашої країни послугами спостерігається позитивна тенденція і сальдо за даними операціями за підсумками 2009 року становило 4,352 млрд. дол. США, що на 17,5% менше аналогічного показника 2008 року (Рис. 3.4).

Таблиця 3.2 Зовнішня торгівля товарами України з усіма країнами світу ([7])

	2008 рік	2009 рік
експорт (млн. дол. США)	66954,4	39702,9
імпорт (млн. дол. США)	85535,3	45435,6
сальдо (млн. дол. США)	-18580,9	-5732,7



Рис. 3.4 Товарна структура експорту України в 1 півріччі 2008 року ([7])

Зображена вище діаграма показує нам, що більш конкурентоспроможний товар в експорті України - це недорогоцінні метали та вироби з них, вони складають 45,1% від загальної частки. Далі йдуть товари, які теж користуються попитом серед іноземних споживачів. Машинобудування займає також одне з провідних місць у цьому графіку, на нього припадає 16,1%. Наступним по величині продажу споживчих товарів іноземним країнам йдуть продовольчі товари, вони складають 11,7%. Після них йдуть мінеральні продукти - 10,2 від загальної частки. Наступний популярний товар - це продукція хімічної промисловості, пластмаси та каучук вони займають 9,7% у діаграмі. Наступні експортоспроможні товари - це деревина і целюлозно-паперові вироби - 2,7%, сировина та вироби з шкіри, текстиль - 2,5% і також на різні товари і вироби припадає 2,0%.

Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії близько 20% ВВП) [9].

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:

низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед, машинотехнічних виробів;

важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;

штучне стримування курсу гривні в рамках «валютного коридору» звужує можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;

недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

випереджаючий ріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні зі збільшенням цін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;

недостача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту в більшості українських підприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

розрив традиційних виробничих зв'язків на пострадянському економічному просторі і з країнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;

збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняє використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

норми українського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнародній практиці.

Враховуючи весь комплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українського експорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісної системи заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайти відображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізації експортного потенціалу України. Лібералізація зовнішньої торгівлі спонукає перехід від соціалістичної до капіталістичної системи народного господарства. Багато економістів вважають, що ринкова система з вільною торгівлею гарантує ефективне розміщення економічних ресурсів країни [4].

Скасування державної монополії стало однією з характерних рис перехідного періоду та викликало багато проблем: конкуренція зі сторони імпортних товарів, проблеми в підприємств у зв'язку з виходом на зовнішні ринки (значна частина традиційного внутрішнього ринку стала для підприємств зовнішнім внаслідок розпаду СРСР, роль зовнішнього ринку зросла у зв'язку зі зниженням попиту в країні). Зростання товарообігу між Україною та ЄС робить ще більш нагальним вирішення питання про взаємну лібералізацію торговельного режиму для покращення доступу українських підприємців на європейський ринок, а також зменшення їх операційних видатків [7].

Сьогодні створення зони вільної торгівлі України з ЄС може стати ефективним інструментом усунення торговельних перепон на шляху українських товарів на ринки ЄС, а також - може збільшити доступність європейських товарів, насамперед інвестиційних, в Україні. Однак для проведення успішних переговорів з ЄС щодо угоди про вільну торгівлю та врахування наслідків укладання такої угоди необхідно вивчити досвід інших країн, що вже мають відповідні домовленості з ЄС та визначити основні проблеми, з якими вони стикалися в ході підготовки та реалізації відповідних документів [6].

Членство в СОТ передбачає відкриття як внутрішнього, так і зовнішніх ринків для України, що стимулюватиме інтеграцію ринку країни до світового. Різниці в цінах на українському внутрішньому та на світовому ринку є передумовою для розвитку зовнішньої торгівлі через вступ України до СОТ [4].

Політика «допомоги через торгівлю» («Aid-by-Trade» policy) вважається оптимальною підтримкою країн в трансформаційному періоді. В науці та політиці існує консенсус, що торгівля важливіша за допомогу. Розглянувши існуючу ситуацію на відповідних ринках, фактично спостерігаємо чітке відхилення від зазначеної політики. Саме ЄС, як найважливіший торговий партнер країн в перехідному періоді, ще не відкрив своїх ринків у важливих галузях тому, що спочатку прагнуть створити правила переходу для власної внутрішньої економіки, перед тим як достойна конкуренція зі сходу проникне на ринки [1].

В результаті трансформаційних процесів Україна стоїть перед вибором: чи бути з'єднуючим мостом між ЄС та Росією, чи навпаки створювати перепони для зовнішньої торгівлі між ними, надаючи цим більші можливості Білорусії для виконання функції з'єднуючої ланки. Значення цієї посередницької ролі можна спостерігати при переговорах про транзит енергії між Росією та Західною Європою через Україну або в альтернативному напрямку [2].

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на зовнішню торгівлю України: посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі); посилення цінової конкуренції; диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення; часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів внаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР); структурні зрушення у світовому господарстві; переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

3.3 Аналіз та динаміка імпорту до України

Імпорт товарів - це купівля та ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації на внутрішньому ринку та використання на території країни.

Імпорт забезпечує для виробничих та індивідуальних споживачів, а також для країни, до якої ввозяться товари, низку додаткових переваг та можливостей. Це зокрема :

доступ до дешевих та більш якісних товарів готових виробів, сировинних та інших матеріалів та комплектуючих деталей;

наповнення ринку дефіцитними товарами або товарами, які взагалі не виробляються на національній території;

зростання конкуренції та стимулювання завдяки цьому оптимізації, підвищення виробництва на національній території;

налагодження сталих виробничих зв'язків щодо кооперування виробництва з інонаціональними партнерами;

розвиток технології завдяки поширенню ввезення науково містких товарів.

Основними видами українського товарного імпорту традиційно є паливно-енергетичні ресурси, продукти нафтопереробки, сировина та продукція хімічної та нафтопереробної промисловості, вироби чорної та кольорової металургії, товари легкої і місцевої промисловості, машинобудування, електроніка, товари харчової промисловості (Рис. 3.5).

Рис. 3.5 Товарна структура імпорту до України в 1 півріччі 2008 року ([7])

Із зазначеної вище діаграми можна проаналізувати український імпорт. В 1 півріччі 2008 року складові імпорту України становили закупівлю товарів машинобудування та приладобудування 33,0%, мінеральних продуктів 28,0%, продукцію хімічної промисловості, пластмаси та каучук 13,7 %, недорогоцінних товарів та виробів з них 7,7%, продовольчих товарів 7,2%, різних товарів та виробів 4,0%, вироби з шкіри, текстиль, сировини 3,5%, деревинних і целюлозно-паперових виробів 2,9%.

На сьогоднішній день Україна в значних обсягах імпортує паливно-енергетичні ресурси, що передусім пов'язано з неефективністю енергоспоживання в країні. Крім того, по номенклатурі вітчизняного імпорту позначається відставання з ряду важливих напрямків НТП та промислового розвитку.

Можна визначити основні напрямки оптимізації імпорту в Україні в такому переліку заходів та регулюючих методик:

проведення радикальної раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

перехід на використання альтернативних імпортних енергоносіїв сонячної, вітрової енергії, супутнього газу, метану, вугільних шарів, етилового спирту ( його джерелом можуть бути побічна продукція та відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру), доцільним є переведення ряду електростанцій, які використовують газ, на вугільне паливо;

збільшення розвідок та власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промислових родовищ;

поширення виробництва на території України тих товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживацькими властивостями та користуються високим попитом;

обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості, та тих сфер виробництва, які не встигли вчасно реформуватися лише переходять на шлях ринкової діяльності ( не піднімаючи цієї концепції непродуктивним захистом підприємств з неефективним менеджментом);

запровадження ефективних механізмів антидемпінгових розслідувань та процедур стосовно тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;

розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв ( з урахуванням того, що магістральним напрямом формування відкритої економіки України має стати модель національної спеціалізації, а не економіки, яка будується за принципом “все-сам”)

стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі, зокрема і на національному ринку через об'єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів [18].

3.4 Напрямки удосконалення експортно-імпортного потенціалу України

В комплексі економічних заходів щодо стимулювання зовнішньої торгівлі України найбільш ефективним засобом є фінансове сприяння держави вітчизняним експортерам, в тому числі із залученням коштів державного бюджету, яке передбачає використання механізмів кредитування експорту, страхування експортних кредитів, надання державних гарантій. При цьому заходи щодо стимулювання експорту за рахунок коштів держбюджету повинні відповідати нормам і вимогам СОТ, що визначають прийнятий в світовій практиці порядок надання державної підтримки експорту. Враховуючи сучасний стан української економіки і актуальність проблем розвитку зовнішньоторговельного потенціалу країни, домінантними завданнями в галузі фінансового сприяння експорту є:

надання державою гарантійних зобов'язань щодо кредитних ресурсів, які залучаються уповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;

надання державних гарантійних зобов'язань і страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпечення захисту експортерів.

в рамках подальшого розвитку і удосконалення механізму фінансової підтримки вітчизняних експортерів доцільно вивчити питання щодо можливості кредитування за участю держави орієнтованих на експорт науково-дослідних та експериментальних робіт, освоєння наукоємної і високотехнологічної продукції, закупівлі обладнання для розвитку експортного виробництва, а також кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини і матеріалів, які не виробляються в Україні.

Серед інших напрямків фінансового сприяння, що можуть спричинити значний стимулюючий вплив на вітчизняний експорт, доцільно розглянути можливість застосування на практиці наступних заходів:

надання державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки на основі комерційного кредиту;

забезпечення гарантій щодо кредитів для участі в міжнародних тендерах та торгах;

страхування операцій з освоєння зовнішніх ринків;

надання зв'язаних кредитів країнам-імпортерам української продукції (як це практикують Ексімбанки Німеччини, Японії та інших країн).

Одним із найважливіших напрямків підтримки експорту, особливо товарів з високим ступенем обробки, є використання важелів податкового регулювання. В зв'язку з цим в процесі удосконалення діючої податкової системи України в напрямку підсилення її стимулюючого впливу на вітчизняних продуцентів доцільно вивчити та апробувати можливі форми податкового заохочення експортерів для внесення відповідних коректив у існуючі законодавчі акти, в тому числі:

відміна ПДВ на вироби, що виготовляються з ліцензіями як для зовнішнього, так і внутрішнього ринку. Без цього, як правило, ліцензійна продукція машинобудування не стане конкурентоспроможною (в порівнянні з витратами виробництва у ліцензіара українське підприємство - ліцензіат несе додаткові витрати по сплаті ПДВ та мита на імпортні комплектуючі);

розробка комплексу заходів щодо зниження непрямого оподаткування експорту послуг і приведення механізму регулювання його у відповідність з вимогами СОТ;

звільнення експортерів від сплати податку на рекламу експортних товарів;

зниження розмірів державного мита при розгляданні в арбітражних судах позовів, пов'язаних з виробництвом та наступним експортом товарів і послуг.

В подальшому в міру покращання економічної ситуації в країні, з'явиться можливість вжиття ряд заходів, спрямованих на укріплення закордонної інфраструктури по збуту та обслуговуванню експортного устаткування (створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів тощо).

Враховуючи, що до вартості закордонних поставок обладнання та матеріалів входять значні транспортні витрати, які істотно перевищують міжнародні показники і призводять до зниження конкурентоспроможності української експортної продукції, необхідно продовжувати роботу щодо удосконалення існуючої системи транспортних тарифів.

З послабленням втручання держави у підприємницьку діяльність, в тому числі в сферу зовнішньої торгівлі, істотно збільшується роль посередницьких (неадміністративних) форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і задач в цій галузі.

Проблема розвитку та реалізації зовнішньоторговельного потенціалу України вимагає також докорінного поліпшення інформаційного забезпечення зовнішньоторговельної діяльності. Першочерговим завданням в цьому напрямку є створення системи зовнішньоторговельної інформації. Для ефективного функціонування даної системи буде потрібно сформувати розгалужену мережу інформаційно-консультативних служб, які змогли б забезпечити оперативне надання зовнішньоторговельної інформації у зручній для клієнта формі.

Для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках великого значення набуває організація в країні ефективної системи сертифікації експортної продукції. Наприклад, як варіант, можна рекомендувати створення в країні державної інспекції з якості експортних товарів. Ця установа змогла б не тільки служити бар'єром на шляху проникнення недоброякісної продукції на зовнішні ринки, але і сприяла б випуску конкурентноспроможної продукції з урахуванням сучасних вимог іноземних споживачів до її якості. Важливим аспектом цієї діяльності є участь України в роботі міжнародних та регіональних організацій із сертифікації з метою взаємного визнання результатів іспитів експортованої продукції.

Ефективний захист національних виробників повинен ґрунтуватися на підтримці, у першу чергу, конкурентоспроможних вітчизняних підприємств обробної промисловості для накопичення ними фінансових ресурсів, навиків маркетингу й інших матеріальних і нематеріальних активів, важливих для виходу на зовнішні ринки (Додаток А). При такому підході захист внутрішнього ринку України виступає як важливий елемент національної експортної стратегії. У свою чергу, розвиток експортного потенціалу створює довгострокові стимули до модернізації і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, що закономірно стає менш сприйнятливим до тиску імпорту (Додаток Б).

Для реалізації запропонованого комплексу заходів щодо розвитку і реалізації зовнішньоторговельного потенціалу України будуть потрібні щорічні бюджетні асигнування, об'єми котрих доцільно визначають виходячи з існуючої світової практики, відкоригувавши їх з урахуванням сучасного стану української економіки і сформованої структури українського експорту.

Україна має значний експортний потенціал. Експортний потенціал країни - це здатність суспільного виробництва даної країни виробляти необхідну кількість конкурентоспроможних товарів і послуг для зовнішнього ринку.

В експортному потенціалі України виділяють дешеву робочу силу, відносно розвинуту промисловість, значну сировинну базу, можливості АПК і ВПК, наявність високих технологій і науку. Але кожний з цих елементів має суттєві недоліки з точки зору світових масштабів.

Робоча сила в Україні не така вже й дешева, ціна її лише на 1/3 менша, ніж у США, але і ця різниця поглинається низькою якістю праці і значними втратами на виробництві. Якісні характеристики трудових ресурсів низькі: низький рівень кваліфікації, дисципліни, ставлення до праці, організації і управління виробництвом. Крім того, застосування в промислово розвинутих країнах електронних, інформаційних технологій викликає сумнів щодо конкурентних переваг коштом дешевої робочої сили.

В Україні відносно розвинута промисловість, але її продукція може конкурувати головним чином на ринках СНД і країн, що розвиваються, де відзначається низька якість товарів. На світові ринки Україна має виходити з конкурентоспроможною продукцією, а не шукати невибагливих клієнтів.

Україна має значну сировинну базу, багаті родовища корисних копалин, але надмірний експорт мінеральної сировини за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

Агропромисловий комплекс також має потужну базу розвитку і можливість швидкої експортної спеціалізації, але низька продуктивність сільського господарства, стан АПК стримують вихід України на світовий ринок. Крім того, Заходу сільськогосподарська продукція не потрібна. Росія та інші країни СНД також не купуватимуть сільськогосподарську продукцію в Україні за світовими цінами, оскільки за такими цінами вони знайдуть кращу продукцію на Заході. Іншими словами - товари АПК неконкурентоспроможні і ще довго продаватимуться за низькими цінами.

В Україні потужний технологічний потенціал ВПК, його сфера НДДКР, але технології потребують конверсії, а "високі технології" в експорті посідають незначне місце.

Україна володіє розвинутим науковим потенціалом, але коштів на його подальший ефективний розвиток немає.

Зовнішньоторговельну діяльність України не можна назвати успішною, що обумовлено негативними передумовами її розвитку. Економіка України і до сьогодні має ізольований характер і функціонує з відривом від світового ринку, що призводить до консервації економічного, технічного і наукового відставання [17].

ВИСНОВОК

У сучасних умовах вирішення проблеми розвитку й особливо ефективної реалізації можливостей зовнішньоторговельного потенціалу України залежить не тільки від економічної ситуації в країні, але і тісно пов'язано зі змінами, що відбуваються в світогосподарському середовищі. У цьому зв'язку при розробці експортної політики країни необхідно враховувати об'єктивні зміни в геоекономічній і геополітичній ситуації у світі, інтереси окремих країн-партнерів по зовнішньоекономічних зв'язках, міжнародні правові норми і правила торгівлі, конкурентні переваги своєї країни і її провідних підприємств, які активно беруть участь (або здатні брати участь) у світовому торгово-економічному співробітництві. Таким чином, успіх у реалізації експортного потенціалу може бути досягнутий лише при орієнтації галузевих комплексів і підприємств на випуск тих видів конкурентоспроможної продукції, особливо високих технологій і послуг, що зможуть знайти свої "ніші" на зовнішніх ринках. Останнє, по суті, обумовлює необхідність корінного відновлення основних фондів у стислі терміни, стимулювання розвитку наукоємних технологій, превалюючого випуску товарів із високим ступенем обробки. Зокрема, для випуску високоякісної конкурентоспроможної продукції, яка дозволить Україні хоча б "засвітитися" на світовому ринку, буде потрібно впровадити на початку ХХІ століття як мінімум 10-12 макротехнологій, що визначають у даний час потенціал 7-ми головних розвинутих країн. Без цього неминучі подальше старіння і деградація виробничого потенціалу країни, технологічний застій, а в кінцевому рахунку, - повна втрата конкурентоспроможності української продукції і сповзання України на периферію світового господарського розвитку.

Включення національної економіки в систему світових господарських процесів позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціональному використанню природно-сировинних ресурсів, ліквідації дефіциту окремих товарів, а отже, і підвищенню рівня життя населення.

До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найсприятливіших умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці. Регулювання ЗЕД здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання, рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання ЗЕД є об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та обмеження монополізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Jorg M. Winterberg. Westliche Unterstutzung der Transformationsprozesse in Osteuropa: Konrad-Adenauer-Stiftung. Interne Studien. - Sank Augustin, 1994. - 50 s.

2. Wilfried Trillenberg. Wirtschaftsreformen in der Ukraine - auf dem Wege zu EU. - Berlin, 2004. - 219 s.

3. Автономов В., Ананін О., Макашева Н. Історія економічних знань: Навч. Посібник. - М.: ІНФРА, 2002. - 481-483 с.

4. Арбашка О. В., Рідченко О. А. Зовнішня торгівля України: основні параметри, структурні особливості та географічні вектори розвитку. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://www.rusnauka.com/14_APSN_2008/Economics/32708.doc.htm.

5. Бібліотека Грінчука. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://www.grinchuk.lviv.ua/book/36/1576/1579.html.

6. Бураковський І, Мовчан В. Регіональні торговельні угоди за участю ЄС: уроки для України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://soskin.info/ea.php?pokazold=20050303&n=3-4&y=2005.

7. Державні показники комітету статистики України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://ukrstat.gov.ua

8. Дорошенко М. Е., Куманін Г. М., Рудакова І. Є. та ін. Введення в макроекономіку: Навч. посібник для вищих навчальних закладів. - М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2000. - 66-67 с.

9. Зовнішня торгівля України. Громадянська Рада при Державній митній службі України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://myto.org.ua/taxonomy/term/125.

10. Кредісов А. І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник. - К.: Освіта, 2008. - 82-83 с.

11. Кретов І. І., Садченко К. В. Зовнішньоторгівельна справа: Навч. посібник. - М.: Діло та сервіс, 2006. - 52-54 с.

12. Мариганова О. А., Шапіро С. О. Макроекономіка: Навч. посібник. - М.: КНОРУС, 2010. - 147-148 с.

13. Мельник Т. Експортний потенціал України: методологія оцінки та аналіз: Стаття. - УДК 339.564, 2008. - 229-230, 235-236 с.

14. Покидченко М. Г., Чаплигіна І. Г. Історія економічних знань: Навч. посібник. - М.: ІНФРА, 2008. - 75-78 с.

15. Рибалкін В. Є. Міжнародні економічні відносини: Підручник. - М.: Бізнес-школа, 1998. - 12-16 с., 19-20 с., 22-23 с.

16. Толкушкін А. В. Митна справа: Навч. посібник. - М.: Бізнес-школа, 2004. - 5, 305, 306 с.

17. Український сайт асоціації імпортерів та експортерів. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до інформації: http://www.uaie.com.ua.

18. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв'язків України: Навч. посібник. - К.: Економіка України. - 2008. - 11-14 с.

Додаток А

Таблиця географічної структури зовнішньої торгівлі товарами (І півр. 2007 р. та І півр. 2008 р.) ([7])

	Експорт	Імпорт
	І півр. 2007р.	І півр. 2008р.	І півр. 2007р.	І півр. 2008р.
СНД	36,9%	35,5%	46,8%	38,8%
Інші країни світу	63,1%	64,5%	53,2%	61,2%
	100%	100%	100%	100%
зокрема:
Європа	31,8%	28,6%	35,7%	36,7%
Азія	20,1%	23,0%	13,4%	17,8%
Америка	5,1%	7,2%	3,2%	4,4%
Африка	5,9%	5,5%	0,7%	1,7%
Австралія	0,1%	0,1%	0,2%	0,6%

Додаток Б

Таблиця порівняльного аналізу зовнішньої торгівлі товарами.

Україна (І півріччя 2008 р.) і країни Центральної Європи (2006 р.)([7])

	Обсяг середньомісячного експорту товарів на душу населення (дол.)	Обсяг середньомісячного імпорту товарів на душу населення (дол.)
Словенія	967	1 000
Чехія	793	777
Словаччина	693	752
Угорщина	614	638
Латвія	338	471
Литва	294	379
Польща	241	272
Хорватія	217	448
Болгарія	156	240
Румунія	123	194
Македонія	100	158
УКРАЇНА	118	146

Размещено на Allbest.ru

...