Грошові реформи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність та соціально-економічні наслідки інфляції

2. Грошові реформи: необхідність та методи проведення. Грошова реформа в Україні

2.1 Сутність та мета проведення грошової реформи

2.2 Класифікація грошової реформи

2.3 Методи проведення грошової реформи

2.4 Основні види грошової реформи у світовій практиці

3. Особливості проведення грошової реформи

1. Сутність та соціально-економічні наслідки інфляції

інфляція капітал грошовий реформа

Інфляція -- це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті.

Інфляція -- явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєнн в підприємців, політиків, усієї громадськості.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар -- робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Разом з тим якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб'єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві, що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями, унаслідок яких установлюється в тій чи іншій формі диктатура.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорційності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі із швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Технічному регресу сприяє також те, що в період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках при абсолютному скороченні особистого споживання.

Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків. У сферу спекулятивної торгівлі відволікається також значна частина робочої сили, що також стримує розвиток виробництва.

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв'язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. Ті економічні суб'єкти, які спромоглися ціни на свої товари підвищити якнайбільше, у тому числі й спекулятивним шляхом, одержані надприбутки вміщують переважно в реальні цінності -- земельні ділянки, золото, картини, ювелірні прикраси, будівлі тощо. Одночасно зменшують свої традиційні витрати, насамперед виробничого призначення, які пов'язані з підвищеним ризиком при знеціненні грошей.

В умовах інфляції економічним суб'єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг. Власники грошових коштів не будуть вкладати їх у банки, якщо депозитний процент не компенсує інфляційних втрат. Якщо ж банки збільшуватимуть депозитний процент, то це неминуче призведе до подорожчання банківських позичок, наслідком чого буде скорочення попиту на них та подальше підвищення цін підприємцями з метою компенсацій своїх додаткових витрат на оплату процентів. Згортається також комерційний кредит, оскільки кредиторам невигідно і ризиковано продавати свою продукцію з відстрочкою платежу.

Інфляція, особливо на галопуючій та гіпервисокій стадіях, сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Прагнення економічних суб'єктів швидше позбавитися «гарячих» грошей прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. У власників товарів поступово знижується бажання реалізовувати їх за знецінені гроші, і вони переходять на бартерні операції чи продають їх за іноземну валюту. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв'язків, уповільнює товарооборот та викликає додаткові витрати обігу.

У міру поглиблення інфляції, особливо на гіпервисокій стадії, виникає «голод» на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси зайвих грошей усі економічні суб'єкти відчувають недостачу платіжних засобів (грошовий «голод»). Поступово цей «голод» поширюється і на оборот грошового капіталу, внаслідок чого у дедалі більшої частини підприємств посилюється недостача основного й оборотного капіталу. Розвивається глибока криза неплатежів. Це пояснюється тим, що випереджаюче знецінення грошей порівняно зі збільшенням їх емісії призводить до зменшення реальної цінності грошової маси в обігу.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Реальна вартість усієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому держава змушена весь час використовувати друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у країні. На певній стадії інфляції подальше зростання емісії стає фінансово невигідним і соціально небезпечним.

Впливає інфляція на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами.

Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв'язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.

2. Грошові реформи: необхідність та методи проведення. Грошова реформа в Україні

2.1 Сутність та мета проведення грошової реформи

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо. Їх можна класифікувати наступним чином:

- творення нової грошової системи. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо;

- часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії і характер забезпечення тощо. Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр.;

- проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою з тримання інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають ознаки всіх трьох типів, як наприклад, грошова реформа 1922-1924 рр. у СРСР. Створення по суті принципово нової держави спричинило виникнення і нової грошової системи. Глибока інфляція в країні вимагала проведення ефективніших стабілізаційних заходів. Все це визначило кардинальне реформування по суті всіх елементів попередньої грошової системи.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Нерідко грошовій реформі передує деномінація грошових знаків, тобто обмін всіх старих знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх грошових показників: цін, тарифів, заробітної плати, балансової вартості фондів тощо.

2.2 Класифікація грошової реформи

Аналізуючи причини й характер спрямування грошової реформи, студенти мають навчитись класифікувати грошові реформи за їх цілями, глибиною реформування і методами стабілізації. За глибиною перетворень і вдосконалень механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов грошові реформи класифікують так:

- по-перше, повні грошові реформи. їх здійснення передбачає проведення радикальних структурних і оздоровчих перетворень у фінансово-кредитній системі та грошовому обороті країни;

- по-друге, реформи часткового типу. В процесі їх реалізації вносяться необхідні зміни й раціональні вдосконалення до окремих елементів механізму організації грошового обороту та реформуються певні елементи грошової системи;

- по-третє, грошові реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів.

Радикальними грошовими реформами стають ті з них, що формують нову грошову систему та забезпечують становлення нових якісних елементів її функціонування. Такою була грошова реформа 1895-1897 pp. в Росії, коли було здійснено перехід до золотомонетного стандарту. Таким же радикальним обсягом перетворень відзначалися заходи для створення національних грошових систем у колишніх колоніях та в процесі створення національних грошових систем незалежних держав СНД. Впровадження нової грошової одиниці і формування грошово-валютних і кредитних відносин здійснила грошова реформа 2-16 вересня 1996 р. в Україні. Вона фактично охопила ознаки всіх трьох типів грошових систем, створивши власну, українську національну грошову одиницю незалежної держави, впровадивши комплекс антиінфляційних заходів для оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери.

Грошові реформи для внесення часткових змін у діючі грошові системи є менш радикальними. В ході їх проведення реформуються окремі елементи грошової системи, вносяться зміни в назву грошової одиниці, величину та набір видів грошових знаків, порядок їх емісії і забезпечення.

Ще менш радикальний характер мають грошові реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів, які передбачають використання важелів обмеження інтенсивності інфляційного процесу чи подолання його наслідків шляхом девальвації чи ревальвації, ревалоризації і реставрації грошової одиниці.

Критерії моделювання грошових реформ:

- механізм реалізації грошових реформ формального типу, які переважно зводяться лише до впровадження нових зразків купюр з одночасним або поступовим вилученням тих, що перебували в обігу, але без зміни масштабу цін;

- особливості грошових реформ з деномінацією грошового обігу, коли провідним складовим елементом грошової реформи стає ліквідація сили грошей для одних знаків і заміна їх функцій іншими грошовими знаками шляхом обміну та заміни чинного масштабу цін, заробітної плати і тарифів на послуги.

Такою, приміром, була грошова реформа 1960 р., в ході якої старі грошові знаки було вилучено з обігу й обміняно без будь-яких обмежень у пропорції 10:1 на нові. Формальною грошовою реформою стала заміна у 1990 р. старих купюр 100 і 50 рублів на нові. За характером обміну старих грошей на нові розрізняють грошові реформи конфіскаційного і неконфіскаційного типів. За грошових реформ неконфіскаційного типу обмін грошей здійснюється за єдиним співвідношенням. Тоді уцінка запасів грошей, доходів, цін і тарифів здійснюється однаково для всіх суб'єктів економічних відносин, незалежно від розмірів обмінюваних сум - готівкових чи безготівкових грошових запасів. Такою була грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного типу формують диференційоване співвідношення обміну грошей залежно від форми запасу старих грошей (вклади в банки у 1947 р. було обміняно як 1:1, а готівка на руках населення як 10:1 рубля). Можуть запроваджуватися різні співвідношення, які залежать від величини поданого до обміну запасу старих грошей, від форми власності власника (державних власників, кооперативів, приватних та ін.). До конфіскаційних грошових реформ належать нуліфікація, що була запроваджена після перевороту 1917 р. в Росії та грошові реформи в Німеччині 1924 і 1948 pp. Головна мета конфіскаційних реформ обґрунтовується потребами вилучення незаконних доходів, відновленням соціальної справедливості тощо.

Залежно від мети проведення й глибини перебудови наявної грошової системи розрізняють грошові реформи у вузькому і широкому розумінні. Грошову реформу у вузькому розумінні цього поняття класифікують тоді, коли йдеться про проведення обмежених заходів, що пов'язані із заміною діючої грошової одиниці на нову та відповідною стабілізацією грошей без якісної перебудови системи грошового обігу. До грошових реформ цього типу відносяться грошові реформи формального типу, грошові реформи з деномінацією грошового обігу, конфіскаційного типу тощо.

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають впровадження в обіг не тільки нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин, запровадження принципово нової за структурою і змістом системи грошового обороту. Такі грошові реформи було проведено в процесі переходу окремих країн від біметалевого грошового обороту до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу. Проведення структурної грошової реформи в широкому розумінні передбачало подолання негативних наслідків адміністративно-командної системи і формування якісно нових грошей ринкової економіки в Україні 1996 р. й інших незалежних країн.

Реалізація заходів в ході грошових реформ в широкому розумінні передбачає втілення в життя масштабних й різнопланових структурних змін та інституційних перетворень, тому потребує тривалого часового періоду, як правило, декілька років. В залежності від часового періоду реформувань розрізняють одномоментні грошові реформи й реформи паралельного типу.

Одномоментні реформи, як правило, пов'язані із введенням в обіг нових грошей за короткий строк (7-15 днів), тобто термін реформування визначається технічними можливостями вилучення старих грошей і запровадженням нових. Грошові реформи конфіскаційного типу проводяться якомога коротшим строком, щоб власники великих запасів грошей не встигли сховати їх від конфіскації.

Грошові реформи паралельного типу випуск в оборот нових грошей здійснюють поступово, паралельно з проведенням радикальних перетворень в економіці, фінансах і грошовому обігу. Вони потребують тривалого часу одночасного паралельного обігу нових грошових знаків зі старими. Зокрема, якщо нові і старі грошові знаки емітуються банківською системою на однакових умовах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. Так проводилося вилучення 100 і 50 доларових купюр і заміна їх новими, більш захищеними від фальшування купюрами на межі ХХ-ХХІ ст. у США. У випадку запровадження різних засад для нових і старих грошових знаків старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові - для кредитування економіки. Якщо емісія нових грошових знаків має певне забезпечення (золото, інвалюта), а в емісії старих воно відсутнє, то між ними в обороті виникає конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші знецінюються, користування ними ставатиме все більш ризикованим і незручним. Внаслідок цього в обігу залишається лише нова форма грошей, що означає досягнення поставлених цілей. Такою була грошова реформа 1922-1924 pp. в Росії. Важливо обґрунтувати складність і переваги проведення реформ паралельного обігу старої знеціненої грошової одиниці і нової, яка має володіти стабільністю купівельної спроможності в умовах ще недостатнього наповнення ринку товарами й послугами та за відсутності стабілізаційного фонду. Незалежно від обраної моделі та методу проведення грошова реформа має стати дієвим чинником зміцнення купівельної спроможності національної валюти і забезпечення її конвертованості.

2.3 Методи проведення грошової реформи

Обираючи комплекс методів і заходів реформування грошової системи, потрібно звернути увагу на взаємодію проблем оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери, забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти і стабільності цін та усунення інфляції. Дані аспекти формують інші сторони процесу оздоровлення грошового обігу. Ось чому кожна грошова реформа здатна успішно використати досвід проведення реформ в інших країнах і саме, виходячи із конкретно-історичних умов, обрати свою методологію, набути свого особливого змісту й спрямування. Для досягнення успіхів важливо вірно оцінити провідні чинники інфляційного процесу і метод проведення грошових реформ.

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ: метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін і метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням. Важливо, що перший із вказаних методів надає необхідний оперативно-економічний простір урядові країни для збалансування грошової і товарної маси, а заморожені кошти повертаються власникам після нормалізації економіки і зростання суспільного виробництва. Цивілізованість методу блокування банківських рахунків полягає в тому, що заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід. А з іншого боку, впровадження цього методу гарантує захист грошових нагромаджень населення і підприємців та одночасно надає свободу дії ініціаторам реформи для стабілізації товарного ринку і розбудови стабільної грошової системи.

Метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ. В ньому доцільність застосування диференційованого співвідношення може обґрунтовуватися різними причинами: досягнення соціальної справедливості відносно зубожілої більшості громадян, потребами покриття витрат на проведення грошової реформи тощо. Але внаслідок цього впроваджується зрівнялівка, яка інколи здатна принести більше шкоди, ніж очікувані доходи чи соціальна справедливість.

Реформатори можуть за необхідності використати різні варіанти комбінування цих методів, вдаватися до застосування інших важелів і прийомів. Але слід мати на увазі, що вони дають найкращий результат лише за умов:

- одночасного і узгодженого реформування відносин економіки, кредиту, фінансів і грошового обігу;

- формування ефективної нормативно-економічної бази; впровадження єдиних паритетів стосовно усіх іноземних валют; встановлення обґрунтованого розрахункового курсу національної грошової одиниці.

Першочерговість досягнення стабілізації валюти диктує необхідність застосування методів деномінації, нуліфікації, ревалоризації, реставрації, девальвації, ревальвації валюти та запровадження політики дефляції.

Метод реформи паралельного обігу валют, студенти мають з'ясувати, що вони є реформами консервативного типу, а за технікою проведення - найскладніші.

Одночасність обігу двох валют дозволяє обрати найдоцільніший спосіб економічного маневрування, здійснити мобілізацію необхідних ресурсів, погашати державний борг шляхом розміщення позик, вдосконалювати систему кредиту тощо. Внаслідок стрімкого запровадження комплексу перетворень й інших заходів нова грошова одиниця розширює простір свого обігу, насамперед, заповнюючи сфери безінфляційного функціонування і поступово витісняє з обігу старі гроші, які весь тиск інфляційного процесу перебирають на себе.

Водночас сегментація сфери грошового обігу здатна створити реальні загрози передчасного знецінення старої грошової одиниці, викликати сплески тіньових і спекулятивних операцій, що може підірвати стабільність обігу нової грошової одиниці. Обмежити розвиток вірогідних негативних тенденцій в ході грошової реформи паралельного типу здатний обґрунтований фіксований або ринковий курс обох типів грошових знаків. Зокрема, якщо принципи емісії залишаються однаковими або емісія старої грошової одиниці припиняється, то вводиться фіксоване співвідношення між новою і старою валютою. У інших випадках запроваджується співвідношення фактичної купівельної спроможності, на основі якої стара валюта продовжує знецінюватися, а нова спочатку поширюється у спеціально визначених сферах споживацького ринку і безготівкових розрахунках, тому уникатиме інфляційного тиску. З часом зростатиме її привабливість та ефективність впливу в усіх інших сферах суспільно-господарського життя, що дозволить успішно завершити грошову реформу і на основі нової грошової одиниці забезпечити стабільність розвитку і добробут.

Система паралельного обігу валют є найменш ризиковою грошовою реформою, успіх в якій досягається без конфіскаційних заходів.

2.4 Основні види грошової реформи у світовій практиці

Світова практика грошових відносин розрізняє два основних види проведення реформ паралельного типу.

- якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між: собою за співвідношенням. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки;

- якщо нові і старі гроші імітуються на різних засадах. Наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові - для кредитування економіки. За таких умов, в обороті між ними виникне конкуренція, в наслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись. Таким чином держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні реформи.

В світі існує досить багато прикладів використання механізму паралельного обігу в процесі проведення грошових реформ. Прикладом даного виду грошової реформи може бути реформа яка була проведена в 1993 році в Мексиці. З 1 січня 1993 року була проведена деномінаційна реформа песо у співвідношенні 1000:1. Протягом усього 1993 року стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом. Характерним для даної реформи було то, що населення країни було попереджено про проведення реформи майже за рік. Але це не виняток, такий підхід щодо завчасного оповіщення населення у проведені реформи паралельного типу є типовими, це пояснюється тим, що даний вид реформи не несе конфіскаційного характеру.

За характером впливу на курс національної валюти порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями грошові реформи поділяються на типи: девальвація і ревальвація.

Девальвація - знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється девальвація у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у знижені курсу національної валюти.

Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації - наявність дефіцитів у партнерів даної держави. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку.

Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації.

В сучасних умовах курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому майже зникла потреба у ревальвації і девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищені курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Отже, і ревальвація, і девальвація - явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортів не заважати і стабільність національної валюти утримувати.

Особливості проведення та результати грошової реформи в Україні

Макроекономічна ситуація в Україні напередодні реформи.

В літературі з питань грошових відносин найчастіше вітчизняними спеціалістами розглядається грошова реформа в Україні, яка проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Але необхідно зазначити, що особливі умови проведення реформи в Україні визначили її тривалість і багатоетапність, а реформа 1996 р. є тільки її окремим етапом.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Політика України, яка проводилась у 1995 році і першій половині 1996 року, забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

- суттєво уповільнилась інфляція;

- відсутність так званого “грошового нависання”, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;

- зміцнів курс національної валюти;

- уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;

- зросла активність домогосподарств як суб'єктів економіки;

- зросли доходи та заощадження населення;

- поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і набуло стабільного характеру. У червні і липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, у серпні ѕ105,7% до попереднього місяця при 109,4% у січні. Деяке зростання інфляції в серпні є наслідком подальшої лібералізації цін на платні послуги. Ціни на продовольчі товари за серпень знизилися на 1,7%, а на непродовольчі зросли лише на 0,8%. Індекс оптових цін за січень-серпень становив 113,6%, що значно нижче за індекс цін споживчого ринку (132,2%), і свідчить про зниження тиску інфляції витрат на рівень споживчих цін.

Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис.крб. за 1 долар США, що разом з пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.

Суттєво призупинено спад виробництва у порівнянні з попереднім роком (з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 року). Падіння обсягів валового внутрішнього продукту за зазначений період знизилось з 12,4% до 9,5%.

Грошові доходи населення в липні 1996 року в порівнянні з червнем зросли на 26%.

Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом першого півріччя 1996 року експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним періодом 1995 року зріс на 30,6%, що при меншому темпі зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від'ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою подальшого розвитку зовнішнього сектора економіки.

Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні досягнуто більш послідовним і активним застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, подальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності і валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків.

В цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи різко відрізнялась від ситуації в таких країнах як Естонія, Молдова, Німеччина (1948р.), в яких була висока інфляція і навіть гіперінфляція, і близька до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині. Тому характер реформи і методи її проведення відрізняються від грошових реформ у першій групі країн і співпадають з реформами, які проводилися другою групою країн. Це цілком природно і витікає з існуючих умов та розвитку економічних перетворень в Україні. Таким чином, аналіз економічної ситуації напередодні реформи дає нам змогу стверджувати, що в Україні були створені належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею України.

Грошова реформа Вітте

Грошова реформа 1895 - 1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови. Основною з них було накопичення в Росії значних запасів золота. Це пояснюється тим, що Росія приступила до розробок золотих родовищ раніше більшості провідних країн (на 35 років раніше ніж Північна Америка, на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка). Щорічний добуток складав 34 - 42 тони. На початок реформи за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у розмірі 475,2 млн. крб., а на кінець реформи - 1095,5 млн. крб.

На протязі 1896 року проводив роботу фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму.

Встановлення золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв подальшому укріпленню рубля, та запобіганню коливань товарних цін в країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн. крб.. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у світі. Така політика призвела до того, що поступово до 1912 року покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти було б пред'явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без проблем для банку.

Обмін паперових грошей на золоту монету проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував розповсюдження золотих монет, намагаючись наситити ними грошовий ринок. Перші роки після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті, щоб привчити до неї населення; кредитні білети видавалися лише у виключних випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг. Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором. Однак стабільність грошової системи мале іще один аспект - співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет (тобто співвідношення грошових одиниць окремих країн) встановлювався на основі вмісту в них золота.

Грошова реформа 1895-1897 років, проведена Вітте, здійснювалася в кілька етапів і складалася з цілого ряду заходів, які ставили метою встановлення твердого золотого вмісту російської валюти, забезпечення вільного розміну банкнот на золото за твердим курсом, впровадження в грошовий обіг золотих монет. Останнє завдання було складним не стільки з технічного її рішенням, скільки з-за психологічних факторів. Справа в тому, що хоча в Росії з часів Петра I і карбувалися регулярно золоті монети, але вони практично не брали участь у внутрішньому грошовому обороті, а використовувалися населенням ролі скарбів, або для зовнішніх платежів. Цьому сприяла і практика роздачі золотих монет членами імператорської прізвищ в якості нагород відзначилися військовослужбовцям (включаючи рядових солдатів) і чиновникам. У 80-ті - першій половині 90-х років XIX століття золоті монети фактично почали брати участь у грошовому обігу, але юридично зберігав силу закон, за яким всі угоди повинні були полягати в сріблі. Рішучим кроком до золотого обігу став закон, затверджений Миколою II 8 травня 1895 У ньому було два основних положення: всякі дозволені законом письмові угоди можуть укладатися на російську золоту монету; по таких угодах сплата може проводитися або золотою монетою, або кредитними квитками за курсом на золото в день платежу. У наступні місяці уряд зробив ще ряд заходів, спрямованих на утвердження золотого еквівалента. У їх числі: дозвіл конторам і відділенням Державного банку купувати золоту монету за певним курсом, а столичним - продавати та здійснювати платежі за тим же курсом, потім були введені правила прийому Державним банком золотої монети на поточний рахунок. Незабаром ця ж операція вводиться і в приватних комерційних банках, які оголосили, що вони будуть приймати золото за поточними рахунками і за всіма зобов'язаннями.

Незважаючи на зазначені заходи, золота монета дуже повільно утверджувалася в якості пріоритетного платіжного засобу. Це пояснювалося і відсутністю звички до неї у населення, і очевидним незручністю золотої монети при великих платежах і пересилці, так як не було відповідності між номінальною і ринковою цінами. Полуімперіали і імперіали з позначенням 5 рублів і 10 рублів циркулювали по 7 руб. 50 коп. і 15 крб., що постійно викликало подив і численні зловживання при розрахунках. Попит на золоту монету стримували і побоювання того, що Державний банк знизить курс адміністративним шляхом, що може призвести до фінансових втрат (навесні і влітку 1895 р. про це було багато чуток). Прагнучи розвіяти подібні страхи, Державний банк 27 вересня 1895 оголосив, що він буде купувати і вживати золоту монету за ціною не нижче 7 крб. 40 коп. за напівімперіал, а на 1896 рік покупної курс був визначений у 7 руб. 50 коп. Ці рішення призвели до стабілізації співвідношення між рублем золотим і кредитним в пропорції 1:1,5. Для стабілізації рубля Міністерство фінансів визнало за необхідне девальвувати кредитна грошову одиницю на основі монометалізму. Паритет між паперовим рублем і кредитним встановлювався виходячи не з загального позначення, а відповідно до реального курсу звернення. У представленому в Державну раду в березні 1896 р. законопроекті "Про виправлення грошового обігу" С. Ю. Вітте наступним чином визначав головні умови проведення та мети реформи: "Закріпити досягнуті успіхи в галузі фінансового господарства через підведення під них міцного фундаменту металевого грошового обігу". При цьому реформа "повинна бути здійснена так, щоб не справити ні найменшого потрясіння і яких би то не було штучних змін існуючих умов, бо на грошовій системі покояться всі оцінки, всі майнові і трудові інтереси населення... Проектована реформа, не порушуючи народних звичок, не хитаючи цін, не вносячи безладдя в усі розрахунки, поведе за собою перехід нашої батьківщини від невизначеного з юридичного боку, злого в економічному і небезпечного в політичному відносинах бумагоденежного звернення до звернення золотої монети та розмінних на неї знаків ".

Нова грошова система, побудована на принципі золотого монометалізму, включала такі елементи:

- десятирублевой золота монета нової карбування представляла собою основну монету Росії і законний засіб платежу. Золоті монети чеканки за законом 1885 були обов'язкові до прийому за всіма платежами до вилучення їх з обігу по співвідношенню 1 руб. = 1 крб. 50 коп. в золотій монеті нової карбування;

- платіжна сила срібла обмежувалася 50 рублями;

- державні кредитні квитки мали силу законного засобу платежу та включалися в пасив банку. Їх обмін на золото здійснювався за курсом 1 крб. 50 коп. кредитних за 1 руб. золотом, або 66 2 / 3 копійки золотом за кредитний рубль, що відповідало середньому курсу рубля і співвідношенню розрахункового балансу, що склався в роки перед реформою;

- емісія кредитних квитків здійснювалася Державним банком тільки для комерційних операцій банку. До 1 млрд. руб. кредитні квитки забезпечувалися золотом на 50%, понад 1 млрд. руб. - Повністю;

- всі зобов'язання по урядових і приватним позиках, укладені в металевих рублях до цього закону, залишилися незмінними, тобто підлягали сплаті новими карбованцями в полуторному розмірі.

Основні положення проекту в березні були оприлюднені та дали потужний поштовх дискусіям, за якими чітко простежувалися позиції різних класів і соціальних груп російського суспільства. Якщо в Комітеті фінансів основні положення проекту були схвалені, то в Державному раді вони зустріли майже одностайне неприйняття. У такій ситуації Вітте вирішив обійти Держрада і звернувся безпосередньо до царя. "Його Величність виконав моє клопотання, - писав він у спогадах, - і зібрав 2 січня 1897 фінансовий комітет в посиленому складі під своїм головуванням. На цьому засіданні і була по суті вирішена доля фінансової реформи, тобто вирішено було ввести в Російській імперії металеве звернення, заснований на золоті".

Перший закон "Про карбування та випуск в обіг золотих монет" був підписаний Миколою II на наступний день після наради - 3 січня 1897 Включав в себе наступні положення:

- зберігаються в обігу золоті імперіали (старий номінал 10 руб.), Полуімпеіали (5). На них карбується новий номінал (відповідно, 15 і 7.50), тобто проведена девальвація рубля (на третину, якщо вважати до поточного, і на 50%, якщо рахувати до бази);

- операції Державного банку з купівлі та продажу золота втратили тимчасовий характер;

- як грошова одиниця встановлений золотий рубль, що містить 0.774235 р. золота (так само 17.424 часток). Монети в 10 рублів і 5 рублів - повноцінні золоті гроші, тобто п'ятирублева монета містила 5 * 17.424 = 87.12 часткою золота, а десятирублевой - 1 золотник 78.24 частки золота (1 золотник = 96 часток);

- золоті монети - законний платіжний засіб без обмеження суми;

- свобода карбування (будь-який пред'явник 1 золотника 78.24 часткою золота отримував від держави 10 - рублеву монету, передаючи державі золото для перечеканкі) - для гарантії того, що 10 - рублева монета не могла коштувати більше укладеного в ній металу; терпимість у вазі (2 / 1000 частини вище або нижче законного ваги в 10 - рублевої монеті) і терпимість у пробі (1 / 1000 частини вище або нижче законної проби), встановлення граничної ваги, при якому монета визнавалася повновагою (для гарантії змісту чистого металу);

- золотий монометалізм: повноцінні золоті гроші й неповноцінні срібні й мідні. Це означає, що срібне і мідне вміст у відповідних монетах, скажімо в карбованцевих, було менше, ніж можна було купити на ринку за один рубль;

- емітент золотих (повноцінних), срібних і мідних монет (розмінних, тобто з обмеженнями до прийому за сумами і типам кас, так тільки урядові каси зобов'язані були приймати срібну монету без обмеження) - казначейство. Монетний доход, який утворювався в силу неповноцінності срібних і мідних грошей, вносився до розпису доходів держбюджету. При цьому діяли жорсткі обмеження на випуск неповноцінних монет: кількість випущеної срібної монети не повинна була перевищувати встановлений норматив (3 руб. На людину), а на випуск мідних монет міністр фінансів просив дозволу.

Для завершення грошової реформи було потрібно створити новий механізм емісії кредитних квитків. 29 серпня 1897 імператор підписав указ про порядок випуску кредитних білетів та їх забезпеченні. Їм було визначено: «Державні кредитні квитки млн. руб., Повинні бути забезпечені золотом принаймні рубль за рубль, так, щоб кожним 15 р. в кредитних квитках відповідало забезпечення золотом на суму не менше 1 імперіала ». Таким чином, указ встановив дуже жорсткі умови забезпечення кредитного рубля, закріпив його девальвацію і демонетизацію срібла, яке перестало розглядатися як забезпечення паперових грошей. Формування нового емісійного механізму було завершено імператорським указом від 14 листопада 1897 р., декларували необмежений розмін кредитних білетів на золото. Відповідно до цього закону написи на кредитних квитках нових випусків свідчили: "Державний банк розмінює кредитні квитки на золоту монету без обмеження суми (1 рубль = 1 / 15 імперіала, містить 17,424 частки чистого золота). Державні кредитні квитки мають ходіння по всій імперії нарівні із золотою монетою".

У 1898-1899 роках надійшли в обіг нові кредитні квитки наступних переваг: 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 і 500 рублів.

Зовнішній вигляд квитків від 1 до 25 рублів був таким же, як і в грошових знаків відповідних номіналів, випущених раніше. Різним був лише текст про розмін кредитних білетів на металеві гроші. езультаті грошової реформи 1895-1897 років на всій території Російської імперії в обігу перебували такі грошові знаки:

- золоті монети з правом вільного карбування гідністю в 15: 10, 7,5 і 5 рублів (відповідно вагою 12,9; 8,6; 6,45; 4,3 грама) із золота 900-ї проби;

- кредитні квитки, вільно розмінювалися на золото і назад гідністю в 500, 100, 50, 25, 10, 5, 3 і 1 рубль;

- срібні монети, виготовлені в умовах закритої чеканки (тобто приватні особи не могли здавати срібло для карбування монет), ділилися на повноцінні - 1 рубль, 50 і 25 копійок (вагою 20, 10 та 5 грамів) зі срібла 900 - ї проби і неповноцінні - 20; 15; 10 і 5 копійок (3,6; 2,7; 1,8; 0,9 грам) зі срібла 500-ї проби;

- мідні монети дрібних номіналів - 5, 3, 2, 1, 1 / 2 і 1 / 4 копійки, що чеканилися по 50-рублевої монетної стопі, тобто з 16 кг міді виготовлялося монет на суму 50 рублів.

Підсумки реформи.

Дуже швидко стали помітні результати грошової реформи. У звіті Державного контролера за 1897 рік говорилося: "Судячи з відгуків, якими вона зустрінута всюди за кордоном, не може бути жодного сумніву в плідній її значенні, як доказ фінансової сили Росії, яку почали визнавати навіть явні наші недоброзичливці. Про вплив же, яку виявив грошовою реформою усередині країни, можна судити з того, що кількість випущених в народне звернення кредитних квитків скоротилося за час з січня 1897 по 1 травня 1898 року на 221 млн. рублів (з 1121 до 900 млн. рублів), а замість цього торговий і промисловий ринок всередині країни насичується золотою і срібною монетою, якою вже випущено в обіг понад 250 млн. рублів (у тому числі понад 170 млн. рублів золотом). Факт цей свідчить про те, що золотий обіг не тільки розширює коло свого поширення, але вже проникло у віддалені місцевості нашого великого Вітчизни, входячи в повсякденну практику народу".

У кінці XIX - початку XX століття золота одиниця переважала у складі російського грошового обігу і до 1904 році на неї припадало майже 2 / 3 грошової маси. На 1 січня 1900 металеве забезпечення складало 189% суми кредитних квитків, а на золоту монету вже доводилося 46,2% всього грошового обігу.

Введення золотої валюти зміцнило державні фінанси і стимулювало економічний розвиток. У кінці XIX століття за темпами зростання промислового виробництва Росія обганяла всі європейські країни. Цьому значною мірою сприяв широкий приплив іноземних інвестицій в індустрію країни. Тільки за час міністерства С.Ю. Вітте (1893-1903 рр.). Їхній розмір сягнув колосального розміру - 3 млрд. рублів золотом.

З 90-х років XIX ст. почалася епоха інтенсивного припливу іноземного капіталу у виробничій його формі у вугільну, металургійну, нафтову промисловість, транспорт і в інші галузі. Якщо раніше іноземні капіталісти віддавали перевагу позиками, то в кінці XIX - початку XX століття отримали велике значення і інвестиції. Іноземні капіталісти тепер охочіше вкладали гроші в промисловість, ніж у державні позики, так як отримували при цьому незрівнянно більший прибуток, понад 10% за витрачений капітал. Позики ж давали приблизно половину цієї норми. Проте, ввезення капіталу в Росію у формі позик уряду, залізницям і окремим містам все-таки був переважаючим.

В умовах піднесення 1890-х років система Вітте сприяла розвитку промисловості та залізничного будівництва; до 1900 року Росія вийшла на 1 місце у світі з видобутку нафти. Здавався стабільним політичний режим і розвивалася економіка заворожували дрібного європейського власника, охоче купував високопроцентний облігації російських державних позик та залізничних товариств.

У 1890-ті роки різко зріс вплив Міністерства фінансів, а сам Вітте на якийсь час висунувся на перше місце в бюрократичному апараті імперії. Вітте не скупився у витратах, рекламуючи в європейських газетах і журналах фінансове становище Росії, свій економічний курс і власну персону.

У російській пресі міністра різко критикували за відступництво його колишні однодумці. За необмежене використання державного втручання Вітте піддавався критиці і з боку прихильників реформ 1860-х років, які вважали, що індустріалізація можлива тільки через зміни в державній системі - створення справжнього ("об'єднаного") уряду і введення урядової установи. У ліберальних колах "система" Вітте була сприйнята як "грандіозна економічна диверсія самодержавства", отвлекавшая увагу населення від соціально-економічних і культурно-політичних реформ. В кінці 1890-х років здавалося, що Вітте довів своєю політикою неймовірне: життєздатність феодальної за своєю природою влади в умовах індустріалізації, можливість успішно розвивати економіку, нічого не змінюючи в системі державного управління.

Однак честолюбним задумам Вітте не судилося здійснитися. Перший удар по них завдав світова економічна криза, різко загальмувала розвиток промисловості; скоротився приплив іноземних капіталів, порушилося бюджетне рівновагу. Економічна експансія на Далекому і Середньому Сході, сама по собі пов'язана з великими витратами, ще й загострила російсько-англійські протиріччя і наблизила війну з Японією. З початком же військових дій ні про яку послідовної економічної програмі не могло вже бути мови.

Прискорена індустріалізація Росії не могла бути успішною при збереженні традиційної системи влади та існували економічних відносин на селі і Вітте скоро почав віддавати собі в звіт. "... Ставши механіком складної машини, іменованої фінансами Російської імперії треба було бути дурнем, щоб не розуміти, що машина без палива не піде. Паливо це - економічний стан Росії, а так як головна частина населення - це селянство, то потрібно було вникнути в цю область ". У 1896 році Вітте відмовився від підтримки общинного землеволодіння. У 1898 він зробив першу спробу домогтися в комітеті міністрів перегляду аграрного курсу, зірвану, проте, В. К. Плеве, К. П. Побєдоносцевим і П. Н. Дурново. До 1899 року за участю Вітте були розроблені і прийняті закони про скасування кругової поруки. Але общинне землеволодіння виявилося твердим горішком. У січні 1902 року Вітте очолив Особлива нарада про потреби сільськогосподарської промисловості, тим самим, взявши, здавалося б, до себе в міністерство фінансів спільну розробку селянського питання. Супротивники Вітте з поміщицького табору звинувачували його в тому, що своєю політикою заохочення промисловості він розорив сільське господарство. Це, загалом, несправедливо. Головна причина відставання сільського господарства полягала у збереженні кріпосницьких пережитків у селі. Викуп за землю вийняв з кишені селян більше грошей, ніж створення промисловості. Зробив свою справу аграрну кризу. А ось до всього цього додалася вже й політика Вітте.

Розвиток промисловості в усіх країнах йшло за рахунок коштів, накопичених спочатку в сільському господарстві. Там, де цей процес йшов природним і неспішним темпом, він не був болючим. Необхідність швидкого стрибка виявилася чутливою. Росія була наздоганяючої країною і розплачувалася за це.

...