Грошові реформи в Україні

Незавершеність реформи 1861 року, світовий аграрний криза і виттевской індустріалізація, разом узяті, дійсно привели сільське господарство на рубежі XIX - XX століть до глибокої кризи. До кінця XIX століття і Вітте, і його противники заговорили про "перенапруженні платіжних сил сільського населення". Ці слова відображали щиру і глибоку тривогу представників влади. На платоспроможності селян трималися і розвиток промисловості, і державний бюджет. Супротивники Вітте посилили нападки на політику індустріалізації.

Які б не були в сукупності причини звільнення Вітте з посади міністра, відставка у серпні 1903 року завдала йому удар: посаду голови комітету міністрів, який він отримав, був незрівнянно менш впливовий.

У своїх спогадах С.Ю Вітте високо оцінив результати реформи і техніку її здійснення. "Однією з найбільших реформ, - писав він, яку мені довелося зробити..., була грошова реформа, остаточно усталили кредит Росії і поставила Росію у фінансовому відношенні поряд з іншими великими європейськими державами".

У результаті підготовчих заходів, грошова реформа проводилася за фактично склався на ринку до її початку співвідношенню між казначейськими білетами і їх золотим змістом. Тому вона була здійснена без заміни грошових знаків, без перерахунку цін і зобов'язань. Походив при цьому процес перерозподілу доходів між класами був не одномоментним, а тривалим процесом, що дозволило Вітте написати: "Я зробив реформу так, що населення Росії зовсім і не помітило її, нібито нічого, власне, не змінилося". Подібний механізм здійснення грошової реформи отримав високу оцінку в Росії і за кордоном.

Важливою умовою успіху реформи стало залучення до роботи над нею провідних вчених і державних діячів країни. Комісія, створена 6 жовтня 1895 р. "для розробки з юридичної сторони питання про те, якою монетою згідно з діючими законоположенням, російське уряд зобов'язаний оплачувати державні кредитні квитки", включала переважно людей науки. До її складу входили колишній професор Київського університету П. Цитович, професор Петербурзького університету І. Кауфман, доктор кримінального права Н. Неклюдов, автор праць з цивільного права А. Боровиковський. Проект грошової реформи було доручено захищати отримали спеціальну освіту працівникам Міністерства фінансів А. Гур'єва і В. Касперову. Принцип золотого монометалізму в "Віснику фінансів" офіційно захищав професор Юр'ївського університету А. Миклашевський. Запити з приводу реформи робилися як вченим (професор В. Лебедєв і професор В. Лексис), так і банкірам, представників торгівлі та промисловості.

Спірним є питання про залучення в країну іноземного капіталу і зростання боргових зобов'язань Росії перед її кредиторами. Тут, здається, треба розрізняти два моменти. З одного боку, прямий вплив грошової реформи на підйом російської економіки і з іншого - колосальний приріст зовнішнього боргу, спрямованого на погашення наслідків російсько-японської війни (противником якої завжди був Вітте). До речі, як показали дослідження, всі невдачі грошових реформ у XIX ст. були обумовлені війнами: Вітчизняна війна 1812 р., кримська кампанія, війна з Туреччиною.

Однак при Вітте Росія хоча і збільшила свій борг, але зменшила вартість запозичення. Заборгованість держави зросла з 4905 млн. до 6679 млн. руб. (На 1 січня 1904 р.), тобто на 36%. Причому цьому відповідало збільшення державного майна (придбання золотого фонду, залізні дороги). Оплата ж державного боргу зажадала в 1903 р. 292 млн. руб. проти 261 млн. руб., тобто зросла всього на 12%. Середній відсоток по державних боргах знизився з 4,35 у 1892 р. до 3,96 у 1902 р. Відсоток за квитками державного казначейства був знижений до 3. Шляхом конверсії, викупу, обміну за десятиліття (1892-1901 рр..) Було досягнуто при збільшенні річний заборгованості на 125 млн. руб. щорічне заощадження на платежі відсотків близько 13,5 млн. руб. і на платежі капіталу - більше 18 млн. руб.

Успіх грошової реформи Вітте багато в чому пов'язаний з його політикою стабілізації бюджетної системи Росії. С.Ю. Вітте, виходячи з основ своїх економічних поглядів, піднявся над примітивною і вульгарною (добре знайомій і нам) трактуванням економії бюджетних видатків як панацеї від усіх бід. "Стриманість має свої межі, за якими відхилення пропонованих вимог про розширення витрат може надати серйозними труднощами нормальному розвитку цивільної та економічного життя країни". Бюрократичної ощадливості він протиставляв фінансову політику, спрямовану на всемірне "сприяння економічним успіхам і розвитку продуктивних сил країни. Така політика може дати найкращі результати і щодо фінансового господарства, підносячись разом з народним добробутом, платіжною силою населення і примножуючи джерела державних доходів".

Здійснення грошової реформи в Росії в 1895-1897 рр.. проходило в умовах гострої полеміки між її прихильниками і супротивниками, між тими, хто думав про оновлення країни та її зростанні, і тими консервативними силами, які хотіли зберегти ситуацію, що склалася. За грошову реформу виступали представники промисловості та торгівлі. Це було пов'язано з тим, що запроваджувані заходи щодо стабілізації рубля і система покриття банкнот збігалися із завершенням формування російського національного ринку і зародженням фінансового капіталу. Розпочався процес зрощування промислового і банківського капіталу, що зближувало інтереси промисловців і банкірів.

Проти грошової реформи виступало дворянство, а також куркульство. Її здійснення "позбавило дворянство дешевих грошей, якими воно звикло розплачуватися зі своїми робочими, отримуючи ціну свого хліба за кордоном чистим європейським золотом". Цим і пояснюється, в кінцевому рахунку опір реформі з боку Державної ради.

Підводячи підсумки розгляду плюсів і мінусів грошової реформи 1895-1897 рр.Можна погодитися із загальною оцінкою, висловленою у свій час Д. Лутохіним: "Охорона золотого обігу пов'язано з покладанням значного тягаря на державу, але, не кажучи вже про необхідність цього тягаря, благодійні наслідки оздоровлення грошового обігу з лишком покривають ці витрати ".

3. Особливості проведення грошової реформи

У 90-ті роки в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до категорії повних або структурних реформ. До найхарактерніших її особливостей належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін.

Багаточинникова зумовленість грошової реформи в Україні полягала в тому, що, крім суто економічних причин, були і досить могутні політичні причини її проведення. Україна з 1991 р. стала незалежною державою і за новим статусом повинна була мати власні гроші і власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань годі було й вести мову про політичну самостійність та економічну незалежність України. Після виходу зі складу СРСР Україна опинилася без власного емісійного центру, а її рублеві гроші виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла у спадок до Російської Федерації. Сподіватися в цих умовах на нормальне забезпечення потреб обороту грошовою масою та проведення Україною самостійної економічної, фінансової і монетарної політики не було жодних підстав.

Багатоцільове спрямування грошової реформи полягало в тому, що проведення її мало щонаймеше три мети:

- створити національні гроші та грошову систему як атрибут самостійності і механізм забезпечення незалежності української держави;

- забезпечити стабільність національних грошей на рівні, достатньому для стимулювання економічного і соціального розвитку країни;

- сформувати і ввести в дію нові методи та інструменти регулювання грошового обороту і грошового ринку, адекватні потребам ринкової економіки.

- Такий багатоцільовий характер та особливі умови проведення реформи визначили значну її тривалість і багатоетапність.

Довготривалість реформи. Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Беручи до уваги вжиті за цей період заходи, можна виділити кілька етапів реформи:

- перший етап (січень -- листопад 1992 р.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і одержав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі;

- другий етап (листопад 1992 -- серпень 1996 р.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

- третій етап (вересень 1996 р.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні. Завершення реформи у вересні 1996 р. було підготовлено успіхами її другого етапу: подоланням гіперінфляції, витісненням з готівкового обігу долара, помітною трансформацією на ринкових засадах економіки, запровадженням у практику нових методів та інструментів монетарного регулювання.

Застосування тимчасових грошей та їх гіпервисоке знецінення не було заздалегідь спроектованою і свідомо проведеною складовою грошової реформи. Випуск купоно-карбованця багаторазового користування був вимушеним кроком, пов'язаним з необхідністю забезпечення потреб обороту грошовою масою, оскільки з вересня 1991 р. Центральний банк РФ перестав постачати в Україну готівкові рублі, а номінальні обсяги обороту стали швидко зростати внаслідок інфляції, що розпочалася після лібералізації цін. Щоб уникнути «готівкової кризи», і було прийнято рішення про випуск купоно-карбованця.

Спочатку передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватися «м'яко», поступово заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність, а загальний термін його використання як тимчасових грошей не перевищить 4--6 місяців. Проте фактично події розвивалися зовсім за іншим сценарієм. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець «заповнив» весь готівковий оборот, а рубль був повністю вилучений. Зате рубль продовжував обслуговувати весь безготівковий оборот аж до листопада 1992 р., що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця, сприяло його швидкому знеціненню.

У листопаді 1992 р. указом Президента «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець не був замінений постійною валютою, а ще ширше був запроваджений в оборот завдяки поширенню і на безготівкову сферу. З цього часу він став єдиним на території України офіційним засобом платежу під назвою «український карбованець». Тим самим було в основному вирішено перше завдання грошової реформи з трьох, зазначених вище.

Одержавши у своє повне розпорядження механізм емісії тимчасових грошей, уряд та НБУ використали його на повну потужність для реалізації своєї інфляційної монетарної політики. За два роки (1992--1993) маса грошей в обороті за агрегатом М2 зросла більше ніж у 240 разів. Відтак був створений досить зручний механізм мобілізації значних фінансових ресурсів для покриття надмірних бюджетних витрат, спричинених невиваженою економічною політикою. Зумовлена цією політикою гіперінфляція стала характерною ознакою грошової реформи в Україні і може розглядатися як її складовий елемент, оскільки через неї були знищені всі грошові заощадження на другому етапі реформи.

Створення нового (ринкового) механізму монетарного регулювання виявилося характерною особливістю грошової реформи в Україні з двох причин:

- до початку реформи такого механізму в Україні не було;

- для подолання гіперінфляції і переходу до антиінфляційної політики потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші інструменти монетарного регулювання.

З огляду на ці обставини на другому -- підготовчому -- етапі реформи була проведена, починаючи з 1994 р., велика робота щодо відпрацювання методів та інструментів антиінфляційного спрямування: лібералізовано механізми ціно- та курсоутворення, почали формуватися ринки цінних паперів, валютний, кредитний ринки, запроваджуватися в банківську практику такі монетарні інструменти, як політика облікового процента, обов'язкове резервування, політика рефінансування, операції на відкритому ринку та ін. Протягом 1994--1995 рр. ці методи та інструменти були широко апробовані в діяльності НБУ для подолання інфляції, що сприяло створенню передумов для завершення реформи в 1996 р. Якраз на цій основі НБУ вдається підтримувати відносну стабільність гривні в післяреформений період.

Чи не найскладнішою особливістю грошової реформи в Україні є її соціальний аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

В Україні на завершальному етапі при випуску в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1: 100 000 всіх цінових показників, усіх запасів грошей (готівкових і безготівкових) і всіх поточних доходів для всіх категорій фізичних і юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених до обміну запасів грошей і розміру поточних доходів. Така пропорція обміну, як зазначалося вище, була вибрана не випадково -- вона відповідала рівню інфляції за 1991--1996 рр. Усе це дало підстави говорити багатьом аналітикам нашої реформи про її неконфіскаційний, прозорий, соціально справедливий характер. Проте в таких оцінках не враховуються ті тяготи, яких зазнало населення на першому та другому етапах реформи. Насамперед це втрата населенням своїх заощаджень, зокрема розміщених в Ощадному банку і не індексованих на рівень інфляції. При проведенні деномінації у вересні 1996 р. більшість із них перетворилася у мізерні величини.

Якби ці заощадження були своєчасно індексовані, то проводити реформу в 1996 р. довелось би зовсім по-іншому. Адже на той час в Україні з'явився певний прошарок «нових українців», які нагромадили значні запаси грошей на спекулятивних операціях, в тіньовому бізнесі, через незаконне використання інфляційного підвищення цін тощо. Частину таких запасів грошей довелось би конфіскувати в ході реформи, переклавши основний тягар її на плечі їх власників. Таку реформу не можна було б назвати неконфіскаційною, зате вона була б справді соціально справедливою.

Отже, своєю реформою Україна ще раз підтвердила загальне правило покладання основного фінансового тягаря, пов'язаного з реформою, на плечі широких верств населення. На жаль, тривала стагнація економіки після грошової реформи не дає надій на те, що ці верстви населення одержать відповідний виграш завдяки запровадженню сталих грошей. Більше того, тривалі затримки з виплатами пенсій та заробітної плати, які допускалися заради стабілізації гривні після реформи, завдавали найбільших збитків тим групам населення, які втратили заощадження на стадії підготовки реформи.

Размещено на Allbest.ru