Державне регулювання інноваційної діяльності: економічний механізм і його вдосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

УДК 338.342.4

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ І ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ

08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Лапко Олена Олександрівна

Київ - 2000



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економічного прогнозування АН України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор Александрова Валентина Петрівна, Інститут економічного прогнозування НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор економічних наук Малицький Борис Антонович, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України, директор

доктор економічних наук, професор Кузьмін Олег Євгенович, Державний університет «Львівська політехніка», завідувач кафедри менеджменту і міжнародного підприємництва, декан факультету економіки та менеджменту

доктор економічних наук, професор Продіус Іван Прокопович, Одеський державний політехнічний університет, завідувач кафедри менеджменту

Провідна установа Інститут регіональних досліджень НАН України,

відділ проблем ринкової інфраструктури та транскордонного співробітництва, м. Львів

Захист відбудеться 20 квітня 2000 р. о 14³⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.239.01 в Інституті економічного прогнозування НАН України за адресою: 01011, м. Київ - 11, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економічного прогнозування НАН України, 01011, м. Київ - 11, вул. Панаса Мирного, 26.

Автореферат розісланий «18» березня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Левчук Н.І.



АНОТАЦІЯ

Лапко О.О. Державне регулювання інноваційної діяльності: економічний механізм і його вдосконалення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.02.03 - організація управління, планування і регулювання економікою. - Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2000. інновація підприємництво економіка

Дисертація присвячена дослідженню інноваційних процесів та їх впливу на економічний розвиток суспільства в контексті державного регулювання. Розглядається розвиток теорії інноваційних процесів та стан інноваційного підприємництва в умовах глобальних змін в світовій економіці, перспективи розвитку інноваційної сфери в Україні. Проаналізовано економічний механізм стимулювання інноваційної діяльності та надано пропозиції щодо його вдосконалення. Представлена концепція розробки стратегії управління інноваційною діяльністю та механізм її реалізації. Особливу увагу приділено механізмам реалізації державної інноваційної політики в енергозбереженні та екологізації, а також розгляду перспектив розвитку інноваційної сфери в регіонах (на прикладі Прикарпаття).

Ключові слова: інновації, потенціал, науково-технічна політика, стратегія, управління, економічний механізм, екологізація, енергозбереження, регіон.



ANNOTATION

Lapko O.O. State Regulation of Innovative Activity: Economic Mechanism and its Improvement.- Manuscript.

Doctoral dissertation in speciality 08.02.03 - Organisation of management, planning and regulation of the economy. - Institute of economic prognosing of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

The dissertation is devoted to the research into the innovative processes and their impact upon the economic development of the society within the framework of state regulation. The development of the theory of innovative, processes and the state of innovative entreprenership under the conditions of global changes in world economy as wellas prospects of development of innovative sphere in Ukraine have been considered. Economic mechanism of innovative activity stimulation has been analysed and proposition on its improvement have been given. The concept of innovative activity management strategy and its realisation mechanism have been marked out. Special attention has been paid to the realization mechanisms of state innovative policy in energy and ecology preservation as well as to the prospects of innovative sphere development in the regions.

Key words: innovation, potential, scientific -and- technical policy, management, strategy, economic mechanism, ecologization, energy preservation, region.



АННОТАЦИЯ

Лапко Е.А. Государственное регулирование инновационной деятельности: экономический механизм и его усовершенствование.- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.02.03 - организация управления, планирования и регулирования экономикой - Институт экономического прогнозирования НАН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию инновационных процессов в условиях глобалных изменений в в мировой экономике и их влияния на экономическое равзвитие общества. Характерной особенностью современного этапа развития общества является усиление взаимозависимости государств, что связано с проникновением достижений научно-технического прогресса во все сферы общественной жизни. Развитие современной системы информационных коммуникаций способствует скорейшему обмену научными достижениями, поэтому для достижения конкурентоспособности предприятия должны постоянно поддерживать инновационную активность на должном уровне, всячески стимулируя и развивая восприимчивость к новому.

В работе исследуются основные черты современного развития общества, их влияние на ход инновационных процессов. Особое внимание уделяэтся обоснованию необходимости развития по инновационному типу.

Уточняется понятийный аппарат инновационной сферы. На основе глубокого анализа развития теории инноваций подтверждается, что инновации следует рассматривать как процессы, поскольку основной отличительной чертой инноваций является их динамичность. Именно это об'ясняет невозможность четкого определения момента завершения инновации (в отличие от процесса внедрения новой техники, который завершается освоением производственной мощности). Внесение в лействующие классификации организационно-управленческих и инфраструктурных инноваций обусловлено особенностями национальной экономики: в условиях бюджетного дефицита они могут сыграть значительную роль при выведении страны из кризиса.

Бюджетный дефицит существенно влияет также на источники финансирования инновационной деятельности, исключая некоторые из них из системы государственного регулирования. Необходимо существенно изменить действующую амортизационную политику, систему налогообложенияя. А также сформировать систему экономического стимулирования инновационных структур с целью активизации инновационной деятельности. Так, амортизационные средства предприятия должны использоваться строго в соответствии с их предназначением.

Для определения объектов инновационной сферы необходимо как можно скорее принять Закон об инновационной деятельности, используя при его разработке действующие стандарты в этой области - Руководство Фраскати и Руководство Осло. Используя предложенную Руководством Фраскати классификацию инновационных структур, можно определить объёмы государственной поддержки для различиных суб'ектов.

Чтобы избежать рассредоточения государственных средств в инновационной сфере, предлагается по примеру высокоразвитых государств ограничить количество государственных приоритетов до нескольких на различных уровнях. Причем их количество должно определяться финансовыми возможностями государства и регионов.

В Украине недостаточно эффективно используются возможности венчурного финансирования и использования средств Государственного инновационного фонда. В современных условиях государственный инновационный фонд необходим, поскольку нет альтернативных источников привлечения дешевых средств для государственной поддержки инновационной деятельности. Однако при этом необходимо усовершенствовать механизм образования и использования средств фонда, сохраняя его внебюджетную сущность. Приведены рекомендации по совершенствованию использованию средств Инновационного фонда.

Для привлечения средств инвесторов к созданию венчурных фондов целевого назначения, предлагается на государственном уровне решить вопрос о предоставлении льгот по налогообложению реинвестированных в инновационную сферу средств. Необходимым условием при предоставлении этой льготы должна быть информация о целевом использовании амортизационных средств предприятий.

В работе представлена концепция активизации инновационной деятельности в регионах на основе осуществления государственной программы энергосбережения и экологизации. Источником средств для этих мероприятий может быть экологическая цена продукции, которую нужно устанавливать в процентном отношении к оптовой цене для особо вредных отраслей промышленности.

Предлагается также особое внимание обратить на возможность создания инновационной точки роста на Прикарпатье - зоны свободного предпринимательства на базе Ивано-Франковского аэропорта. Использование чрезвычайно выгодного геостратегического положения и имеющихся ресурсов позволит провести реструктизацию региона с ориентацией его на развитие рекреационно-туристического потенциала.

Ключевые слова: инновации, потенциал, научно-техническая политика, стратегия, управление, экономический механизм, экологизация, энергосбережение, регион.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ринкова економіка характеризується принциповими змінами у відносинах власності, методах державного регулювання. Змінюються організаційно-правові форми суб'єктів господарювання, мотиви та орієнтири їх діяльності. Метою господарської діяльності підприємств стає досягнення певного рівня конкурентоспроможності, найсуворіше ресурсозбереження, впровадження нових технологій, покращання науково-виробничого потенціалу. Особливості перехідного періоду обумовлюють необхідність специфічного підходу до інноваційної діяльності, адже стан науково-технічного розвитку, сприйнятливість економіки до науково-технічного прогресу є одним з найважливіших факторів, що визначають рівень добробуту країни.

Актуальність теми. Україна володіє великими науково-технічними можливостями, однак вона не зуміла досягти високих темпів зростання. В значній мірі це обумовлено відсутністю ефективного механізму реалізації інноваційного потенціалу. Зниження обсягів державного фінансування науково-дослідних робіт в роки розбудови незалежної держави призвело до ослаблення традиційних підприємств інноваційного сектору економіки - науково-дослідних та проектно-технологічних інститутів, конструкторських бюро та лабораторій вищих навчальних закладів. Новостворені альтернативні інноваційні структури (невеликі науково-технічні, науково-виробничі, проектні фірми, інженерні центри тощо) в умовах скорочення платоспроможного попиту на інноваційну продукцію і низької інвестиційної активності мають фінансові та організаційні труднощі, що гальмують їх діяльність. Венчурне підприємництво, яке в повоєнний період в США та країнах Західної Європи було одним з головних факторів бурхливого розвитку галузей високих технологій, в Україні знаходиться на стадії становлення. Для виходу з кризи необхідно змінити технологічну парадигму і перейти до інноваційного характеру науково-технологічного розвитку.

Проблеми науково-технічної сфери завжди були в колі особливої уваги вчених-економістів. Дослідженню інноваційних процесів присвячено праці Й.-А.Шумпетера, Г.Менша, П.Друкера, Б.Твісса, Б.Санто, В.-Д.Хартмана, Х.-Д.Хауштайна, Р.Солоу, Є.Тоффлера, Е.Менсфілда, Е. фон Хіппеля, Х.Барнета, В.Александрової, Ю.Бажала, П.Бєлєнького, Л.Бляхмана, Л.Гатовського, Г.Доброва, М.Долішнього, П.Завліна, С.Ільдеменова, С.Ільєнкової, О.Карлика, О.Кузьміна, Є.Лібермана, Д.Львова, Б.Малицького, О.Оксанича, Я.Плоткіна, І.Продіуса, Д.Черваньова, І.Школи, С.Ямпольського і інших.

Однак в Україні не існувало комплексного дослідження проблеми управління інноваційною діяльністю. Крім того, недостатньо опрацьований економічний механізм стимулювання інноваційної діяльності. Тому особливого значення в сучасних умовах набуває вивчення і аналіз існуючих зарубіжних теорій і практики управління інноваціями в їх розвитку, уточнення деяких категорій інноваційної сфери.

Усвідомлюючи надзвичайність сучасного стану економіки України, необхідною стає наукова розробка економічного механізму державного регулювання інноваційної діяльності, яка враховує національні особливості розвитку та набутий світовий досвід. Це обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах планів науково-дослідних робіт Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу та бюджетної науково-дослідної теми «Економічні пріоритети державної технологічної політики: визначення та механізми реалізації» Інституту економічного прогнозування НАН України (шифр теми 3.1.7.11), яка виконується за розпорядженням Президії НАН України.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - розробка концепції, теоретичних та методологічних засад державного регулювання інноваційної діяльності, формування організаційно-економічного механізму управління інноваційною діяльністю з урахуванням реалій перехідної економіки: функціонування підприємств різних форм власності, формування конкурентного середовища, створення нової структури управління суб`єктами господарювання.

Для досягнення цієї мети найбільш актуальними є наступні стратегічні завдання:

- виявити тенденції та основні риси розвитку світової економіки та визначити їх вплив на перебіг інноваційних процесів;

- визначити місце і роль інноваційної діяльності в системі ринкових відносин;

- уточнити інноваційний понятійний апарат;

- проаналізувати державну інноваційну політику в провідних країнах світу, і в тому числі - при забезпеченні конкурентоспроможності підприємств, та запропонувати шляхи її вдосконалення в умовах трансформації науково-інноваційної сфери в Україні;

- запропонувати заходи з вдосконалення механізму стимулювання інноваційної діяльності і фінансування науково-інноваційної сфери;

- проаналізувати методологічні підходи до відбору та оцінки інноваційних проектів і розробити принципи визначення їх привабливості з метою надання державної підтримки;

- дослідити процеси екологізації інноваційної діяльності як основу побудови економіки держави за інноваційним типом, вдосконалити економічний механізм визначення впливу інноваційних технологій на довкілля та систему формування коштів для природоохоронних заходів;

- запропонувати шляхи інтенсифікації інноваційної діяльності на регіональному рівні.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих наукових результатів, що виносяться на захист, належать такі:

Вперше в Україні комплексно досліджено систему управління інноваційною діяльністю на макроекономічному рівні в умовах ринку.

Дістало подальшого розвитку дослідження моделі економічного зростання, що грунтується на інноваційному типі розвитку суспільства. Визначено її характерні риси, ознаки, пріоритети. Це дозволяє розробити нові підходи до фінансово-кредитної політики стосовно ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких галузей в наступному тисячолітті.

Визначено основні риси, які характеризують сучасний етап розвитку світової економіки. Вперше проаналізовано вплив глобальних змін в світовій економіці на перебіг інноваційних процесів в умовах «третьої хвилі» науково-технічної революції.

Удосконалено термінологічний апарат інноваційної сфери -уточнено етимологію поняття «інновація» та економічний зміст базових інновацій; удосконалено класифікацію інновацій, де особливу роль відведено організаційно-управлінським інноваціям: саме вони відіграють провідну роль при виведенні України з кризи в умовах відсутності інвестиційних ресурсів.

Дістала подальшого розвитку теорія життєвих циклів інновацій: розгляд фаз життєвого циклу не з позицій обсягів реалізації, а з позицій витрат дозволив обгрунтувати концептуальний підхід до масштабів державної підтримки підприємств, які здійснюють інноваційну діяльність.

Запропоновано стратегію державного управління інноваційною діяльністю в Україні, що полягає в зосередженні інноваційних процесів на розв'язанні обмеженої кількості найважливіших державних та регіональних проблем (або розвитку певних територій), кількість яких обмежується фінансовими можливостями держави та регіонів.

Визначено основні принципи підходу до державної оцінки інноваційних проектів з метою включення їх в систему державного регулювання.

На основі аналізу стану інноваційної діяльності в Україні вдосконалено механізм економічного стимулювання інновацій, зокрема визначено недоліки в формуванні та використанні різних джерел економічного стимулювання, амортизаційній політиці держави та запропоновано заходи для їх усунення.

Розроблено порядок та економічний механізм реалізації державної програми енергозбереження, яка повинна стати головним пріоритетним напрямом на державному та регіональному рівнях; вперше визначено принципові підходи до державного регулювання інноваційних процесів в енергозбереженні.

Розроблено економічний механізм створення венчурних фондів для стимулювання інноваційних проектів організаційно-управлінського типу на регіональному рівні на основі залучення для цього коштів міських бюджетів, регіональних відділень Держіннофонду, коштів зацікавлених підприємств та спонсорів.

Проаналізовано взаємозв'язок між екологічною та інноваційною сферами при інноваційному типі розвитку суспільства та зростання ролі державного регулювання інноваційних процесів в ринковій економіці. Вперше запропоновано встановлення «екологічної ціни продукції» в Україні для підприємств екологомістких галузей з подальшим використанням отриманих коштів для природоохоронних заходів та оздоровлення екологічної ситуації в країні.

При виборі найкращого з екологічної точки зору інноваційного проекту запропоновано удосконалити економіко-математичну модель В.Леонтьєва «витрати-випуск» через врахування фактору впливу на довкілля конкретної із запропонованих технологій.

Вперше досліджено проблему збереження і використання науково-інноваційного потенціалу регіону і перспективи його розвитку на прикладі Прикарпаття. Обгрунтовано необхідність створення локальної зони вільного підприємництва на базі Івано-Франківського аеропорту, що дасть можливість створити потужний вантажо-пасажирський термінал на Прикарпатті і призведе до вирішення важливих завдань на рівні держави та відродження економіки регіону через реструктуризацію галузей і орієнтацію на екологічно сприятливий туристично-рекреаційний комплекс.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в комплексному характері дослідження системи державного регулювання інноваційної діяльності, формуванні наукової бази управління інноваційною сферою, в уточненні категорій інноваційної діяльності, визначенні основних особливостей обігу товару-новації та удосконаленні економіко-математичної моделі типу «затрати-випуск» при використанні її з метою визначення впливу технологічних інноваційних змін на довкілля.

Рекомендації щодо використання положень Керівництва Фраскаті при визначенні можливості надання статусу інноваційних структур підприємствам в Україні можуть бути враховані при розробці Закону про інноваційну діяльність.

Встановлення «екологічної ціни продукції» для екологічно шкідливих підприємств дасть додаткові цільові кошти на вирішення екологічних проблем і стимулюватиме підприємства до зменшення екологічної збитковості.

Запропоновані заходи щодо удосконалення формування та використання коштів Державного інноваційного фонду використано при складанні угод про надання позик Івано-Франківським регіональним відділенням Держіннофонду, що дозволило підвищити ефективність використання коштів і зменшити ризик їх неповернення.

Пропозиції стосовно етапів та економічного механізму реалізації програми енергозбереження було використано у прийнятій в Івано-Франківській області комплексній програмі енергозбереження.

Проект створення локальної зони вільного підприємництва на базі Івано-Франківського аеропорту розроблявся під керівництвом автора групою студентів-дипломників як комплексний дипломний проект на замовлення Облдержадміністрації і дістав позитивний відзив.

Основні положення цих розробок доповідались на Міжнародній науково-практичній конференції «Інноваційна діяльність в системі державного регулювання» (м.Івано-Франківськ, 4-6 травня 1999 р.), де знайшли схвалення в проекті ухвали конференції.

Пропозиції автора стосовно внесення змін і доповнень в систему управління якістю продукції з урахуванням вимог системи міжнародних стандартів ІСО 9000 прийнято до використання на ВАТ «Промприлад» (м.Івано-Франківськ).

Розроблений автором приклад економічного обгрунтування оцінки доцільності впровадження інноваційних проектів з використанням основних положень «Керівництва з оцінки проектів» Міжнародного центру промислових проектів при ЮНІДО видано Івано-Франківським ЦНТІ у вигляді інформаційного листка № 99-19. Він доведений до підприємств і установ області, а також використовується при підготовці державних службовців з питань банкрутства підприємств та при проведенні програм підтримки малого бізнесу Українсько-Канадським бізнес-центром в м.Івано-Франківську.

Матеріали дисертації використані при викладанні навчальних курсів «Економіка інновацій», «Інноваційний менеджмент», «Стратегічне управління» (розділ «Стратегія продукту»), «Адміністративний менеджмент» в системі підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів за фаховим спрямуванням «Менеджмент організацій» та магістрів державного управління.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи пошукача і вказані в авторефераті в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень та питання їх наукової і практичної доцільності були розглянуті та схвалені на семінарі в Інституті інновацій Університету Віттен-Гердеке (Німеччина) під час наукового стажування в 1993 р.; більш як на 20 міжнародних науково-практичних та науково-методологічних конференціях, симпозіумах, семінарах, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Маркетинг та логістика в системі менеджменту» (Львів, 1996); Міжнародна науково-практична конференція «Організаційно-економічне забезпечення функціонування локальних (точкових) вільних економічних зон в Україні» (Чернівці, 1996); Міжнародна наукова конференція «Ринкові реформи та економічний розвиток перехідних суспільств: приклад України» (Київ, 1997); Міжнародна науково-практична конференція «Управління енерговикористанням» (Львів,1997); Міжнародна науково-практична конференція «Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання» (Чернівці,1997); Міжнародна науково-практична конференція «Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні» (Чернівці, 1998); 5-й Міжнародна конференція «Нафта-газ України-98» (Полтава, 1998); 4-ий Конгрес Міжнародної Української економічної асоціації «Ефективність реформування української економіки» (Київ, 1998); Міжнародна науково-теоретична конференція «Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації: приклад України» (Київ,1998); Х Міжнародна науково-практична конференція «Сучасна інноваційно-промислова політика України: інвестиційні пріоритети та інфраструктура» (Чернівці,1999); Міжнародна науково-практична конференція «Маркетинг: теорія і практика» (Київ-Ялта,1999); Міжнародна науково-практична конференція «Інноваційна діяльність в системі державного регулювання» (Івано-Франківськ,1999), та інших.

Основні положення дисертації були використані при написанні навчальних посібників: 1.Лапко О.О. Економіка інновацій: навчальний посібник.- Івано-Франківськ: 1999. - 136 с. - 8,2 д.а.; 2. Ситуационные задачи по экономике, организации, планированию и управлению производством: учебное пособие. - К.: УПК ВО, 1989. - 8,84 д.а. (особисто автор - раздел «Определение технического уровня проектируемого изделия и расчет его лимитной цены», - 0,7д.а.); 3.Збірник задач з економіки нафтогазових галузей промисловості. - К.: НМК ВО, 1992.- 13,25 д.а. (особисто автор - розділ «Економічна ефективність нової техніки», - 0,85 д.а.); Економіка виробничого підприємництва: навчальний посібник/ Під ред. Й.М.Петровича. - Львів: Оксарт, 1996. - 21,84 д.а.( особисто автор - сс. 152-181,-1,7 д.а.).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 65 наукових праць загальним обсягом, що належить автору, - 41,8 д.а. (в т.ч. 22 основні роботи у фахових виданнях), з них: 1 монографія обсягом 16 д.а., 21 наукова стаття в журналах та фахових виданнях загальним обсягом 8,55 д.а., 5 статей в інших наукових виданнях, 21 наукова доповідь на міжнародних конференціях, симпозіумах обсягом понад 5 д.а., тези доповідей на міжнародних та міжвузівських конференціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг - 413 сторінок машинописного тексту. Дисертація містить 29 таблиць на 16 сторінках та 18 рисунків на 15 сторінках. Наведений список використаних джерел містить 271 назву і викладений на 17 сторінках. Робота включає 6 додатків на 16 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

В умовах ринкової економіки існують об'єктивні засади, які визначають необхідність участі всіх країн світу у вирішенні основних економічних та політичних проблем людства. Однією з них є науково-технічний прогрес. Сучасні масштаби виробництва, обсяги витрат на науково-технічні розробки, масове впровадження їх результатів у виробництво, а також розвиток світової мережі інформаційних комунікацій створюють передумови для можливості і необхідності швидкого обміну науковими досягненнями. Особливу роль в прискоренні цих процесів відіграють глобальні проблеми людства (екологічні, медичні, соціальні), розв'язання яких має довгостроковий характер і є неможливим без участі всіх країн світу. Змінюється характер світових економічних зв'язків, які перетворюються в складову частину всесвітнього процесу збереження і підтримки життя на Землі. Тому дослідження інноваційних процесів в Україні необхідно проводити з урахуванням впливу на них змін у світовій економіці, які відіграють роль каталізатора розвитку ринкових відносин.

В першому розділі «Інноваційна діяльність і її вплив на економічний розвиток в умовах глобальних змін в світовій економіці» досліджено основні риси інноваційного типу розвитку суспільства, вплив інноваційних процесів на економіку та особливості їх перебігу в умовах глобальних економічних зрушень.

Узагальнено економічний зміст сучасного етапу розвитку світової економіки можна охарактеризувати наступними рисами, які певним чином впливають на перебіг інноваційних процесів:

Досягнення такого рівня інтенсифікації суспільного виробництва, коли можлива економія всіх видів ресурсів одночасно: широка інтернаціоналізація виробництва дозволяє орієнтуватися на найдешевші ресурси при збереженні високого рівня якості продукту.

Зниження витрат суспільної праці за рахунок економії на різноманітності, оскільки виробництво орієнтується на конкретного споживача з його специфічними вимогами при збереженні високого рівня рентабельності, характерного для масового виробництва.

Принципова переоцінка ролі «людського фактору». Сучасне економічне зростання пов`язане з масовим новаторством на всіх репродуктивних стадіях, коли носієм новаторських ідей виступає людина, тобто розкриття творчих здібностей, інтелект, знання та досвід стають в сучасних умовах основним «товаром» робочої сили.

Структурні зміни світового масштабу, що характеризуються руйнуванням старих галузей і їх заміщенням новими, кризою перевиробництва, зростанням безробіття.

Глобальний характер багатьох науково-технічних, соціальних, екологічних проблем людства, який вимагає об`єднаних інноваційних і фінансових зусиль різних країн, спільних проектів для їх вирішення.

Інтернаціоналізація інноваційної сфери, і особливо сфери науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; розширення і поглиблення міжнародної кооперації через створення специфічних умов - вільних економічних зон, спеціалізованих митних зон, спільних підприємств тощо.

Загострення конкуренції на світових ринках наукомісткої, інноваційної продукції в зв`язку з вступом в суперництво нових конкурентів - індустріально розвинених країн і країн, що розвиваються, в Азії (Гонконг, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, Нова Зеландія, Китай і т.і.), Європі (Ізраїль, Греція, Турція, країни Східної Європи), Америці (Бразилія, Мексика).

Виникнення в світовій економіці нових ринків збуту інноваційної продукції внаслідок розпаду СРСР і блоку соціалістичної співдружності.

Принципова переоцінка екологічного фактора в життєдіяльності людей, і в тому числі - в інтелектуальній творчості.

Створення єдиного світового ринку науково-технічних знань і новітніх технологій (завдяки ІНТЕРНЕТу, іншим інформаційно-комунікаційним мережам) як нового економічного ресурсу.

Зміни в організаційних структурах інноваційного підприємництва (виникнення бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, венчурного підприємництва) та створення його інфраструктури - фінансових (лізинг), юридично-консалтингових, інженірингових та аудиторських фірм.

Міжнародний трансфер технологій.

Надзвичайне зростання ролі держави в макроекономічному регулюванні ринкової економіки.

Об'єктивні зміни в суспільному економічному розвитку призвели до нової моделі розвитку економіки, для якої характерні принципово нові риси та пріоритети. Важливу роль в житті суспільства стали відігравати галузі, що базуються на так званих «високих технологіях», а також галузі, що безпосередньо задовільняють потреби людей. Виробництво стає більш зорієнтованим на специфічні потреби окремих індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки. Швидкі темпи модернізації життя людей призводять до зростання вимог щодо якості товарів та послуг, їх різноманітності. Відповідно, суспільство стає більш відкритим та сприйнятливим до інновацій як засобу досягнення необхідного різноманіття. Проходить переоцінка людського фактору в економіці: зростає роль творчих кадрів - людей, що володіють знаннями і є носіями нововведень в сфері організаційної, науково-технічної та екологічної культури.

Нова модель економічного зростання, що грунтується на інноваційному типі розвитку, передбачає зміну самого поняття науково-технічного прогресу і науково-технічного розвитку. З'являються нові пріоритети: добробут, інтелектуалізація виробничої діяльності, використання високих і інформаційних технологій, екологічність. Ця модель потребує нової фінансово-кредитної політики, ефективного стимулювання інновацій, розвитку наукомістких та скорочення природоексплуатуючих галузей - на макрорівні; зміни типу підприємницької діяльності, активного залучення до виробництва дрібного та середнього приватного бізнесу - на мікрорівні. Характерною ознакою нової моделі економічного зростання є широкий розвиток венчурного підприємництва, залучення ризикового капіталу до фінансування інноваційного бізнесу.

Основним завданням розвитку економіки України в цих умовах є трансформація моделі економічного зростання - перехід до інноваційного типу розвитку з метою завершення структурної перебудови економіки і прискорення темпів економічного зростання, досягнення високої конкурентоспроможності на світовому ринку шляхом забезпечення відновлення продукції і технологій, збільшення експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі, поступового забезпечення необхідних темпів імпортозаміщення, розумного використання всіх необхідних ресурсів. В зв'язку з цим виникає необхідність дослідження інноваційних процесів з метою їх активізації, а також уточнення інноваційного понятійного апарату.

В роботі визначено сутність категорії «інновація» і доведено, що термін «інновація» слід розглядати як віддієслівний іменник, в значенні якого містяться не тільки стан (результат), але й процес, дія. Тобто інновацію слід розуміти як інноваціювання, - процес, що обгрунтовує неможливість чіткого визначення моменту завершення реалізації інновації. На відміну від процесу впровадження результатів науково-технічного прогресу, інноваційний процес не завершується освоєнням нової техніки у виробництві або доведенням до проектної потужності нової технології, а має безперервний характер навіть після впровадження: з дифузією новація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває нові споживчі властивості. Відкриваються нові можливості її застосування, нові ринки і споживачі, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові. З практичного точки зору це означає, що, для досягнення кращих економічних результатів, стимулюючі заходи держави повинні бути спрямовані в першу чергу на структури, які займаються інноваційною діяльністю, а не на інновації як результат. Це призведе до активізації інноваційної діяльності і збільшення інноваційної маси.

В роботі досліджено особливості обігу науково-технічної продукції як товару: вона може бути передана будь-якій чисельності покупців, для кого є корисною.

З метою вирішення економічних проблем активізації інноваційної діяльності уточнено класифікацію інновацій.

Підгрунтям для сучасних класифікацій є результати дослідження інновацій Й.А.Шумпетером та його послідовниками. Однак при перекладі типів «нових комбінацій» факторів виробництва (за Шумпетером) з німецької мови на російську при характеристиці першої ознаки було допущено неточність, яка суттєво вплинула на зміст продуктового типу інновацій. За Шумпетером, - продуктові базові інновації - це нові, раніше не відомі продукти, а також відомі продукти в новій якості (а не нової якості, як вказувалось в українсько - та російськомовній економічній літературі внаслідок неточного перекладу з німецької). Ця неточність призводила до ототожнення базових інновацій з покращуючими - продуктами з покращеними якісними характеристиками, тому її урахування дозволить принципово змінити підхід до базових інновацій при побудові системи економічного стимулювання.

Розповсюдження інновацій в ринковому середовищі суттєво залежать від його інфраструктури. Базові інновації виникають тільки за умов відповідних змін в зовнішньому по відношенню до них середовищі. Внесення інфраструктурних та організаційно-управлінських інновацій до діючих класифікацій має метою підкреслити національні особливості економіки України та значущу роль цих інновацій в умовах відсутності інвестиційних ресурсів.

В роботі досліджено стан інноваційної сфери в Україні; фактори, які його спричинили. Підкреслено, що за будь-яких умов науково-інноваційна сфера повинна лишатися пріоритетом державної економічної політики, тому домінуючою моделлю розвитку економіки в Україні повинна бути соціально орієнтована модель суспільного розвитку, яку необхідно на державному рівні спрямовувати до інноваційного типу розвитку.

В другому розділі «Державне регулювання інноваційної діяльності в ринковому середовищі» розглянуто досвід провідних країн світу в формуванні державної політики підтримки інноваційного підприємництва і можливості його використання в Україні, роль інноваційної діяльності в забезпеченні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та трансформаційні процеси в його організаційних формах.

Виходячи з особливостей розвитку світової економіки та необхідності державного регулювання інноваційної діяльності, визначено основні принципи, на яких повинна базуватися державна інноваційна політика: пріоритет інновацій над традиційним виробництвом; забезпечення свободи наукової та науково-технічної творчості, правової охорони інтелектуальної власності; сприяння розвиткові конкуренції в науковій сфері; економічність інноваційних процесів; концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки; достатність та обмеженість пріоритетних напрямів; гнучкість інноваційної політики; інтеграція науки, освіти та підприємницької діяльності; забезпечення розвитку інноваційного підприємництва в регіонах через передачу певних прав і обов'язків на регіональний рівень; масштабність; сприяння розвиткові міжнародного наукового співробітництва.

Проаналізовано досягнення в інноваційній сфері провідних країн світу - США, Японії, Великобританії, Ізраїлю та Німеччини, і підтверджено, що високі результати цим країнам забезпечили три фактори розвитку: ефективна інвестиційна політика, створення інноваційної інфраструктури та забезпечення розвитку кадрового потенціалу науково-інноваційної сфери. Враховуючи досвід цих країн, зроблено висновок про необхідність забезпечення на державному рівні реалізації політики підтримки інноваційного підприємництва, яка базуватиметься на системі пільг та інших заходів економічного стимулювання для інноваційних структур, що підкреслює необхідність якомога швидкого прийняття Закону про інноваційну діяльність.

В зв'язку з встановленням світовою спільнотою достатньо жорстких вимог до якості та екологічності продукції, підкреслюється необхідність прискорити перехід на систему європейських стандартів МС ІСО серії 9000, які дозволять швидше забезпечити необхідний рівень конкурентоспроможності високотехнологічної вітчизняної продукції через налагодження взаємовигідних економічних зв'язків між вітчизняними та іноземними підприємцями. Досліджено також стан розвитку інноваційного підприємництва в Україні - інноваційних бізнес-інкубаторів, бізнес центрів, технопаркових структур, венчурних фондів та визначено причини, які гальмують їх розвиток. Однією з головних причин визнано відсутність чіткого економічного механізму реалізації державної інноваційної політики.

В третьому розділі «Формування економічного механізму інноваційної діяльності в Україні» визначено основні завдання, що стоять перед системою фінансування інноваційної діяльності. Для забезпечення можливостей їх реалізації проаналізовано в ретроспективі механізм стимулювання інноваційної діяльності на рівні джерел, форм та методів фінансування.

До джерел фінансування інновацій в умовах ринку належать власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційний фонд, акціонерний капітал, спонсорські кошти), бюджетні кошти (прямі і непрямі у вигляді пільг, дотацій тощо), іноземні інвестиції, кредитні ресурси, венчурний капітал.

Бюджетний дефіцит стримує державне фінансування науково-інноваційної діяльності. Окрім того, криза неплатежів в промисловості обмежує можливість фінансування інновацій за рахунок прибутку. А зміни в амортизаційній політиці (прийняття за базу для нарахування амортизації залишкової вартості, впровадження коригуючих коефіцієнтів, а потім - 20 %«податку» з амортизаційних відрахувань на користь бюджету) практично вивели амортизаційні кошти з переліку джерел відновлення основних фондів. Тому для більшості українських підприємств основним джерелом стимулювання нововведень на регіональному рівні був Державний інноваційний фонд та іноземні інвестиції - гранти, пайові внески іноземних інвесторів, участь в міжнародних інвестиційних програмах з пріоритетних напрямків розвитку. Перетворення Держіннофонду з позабюджетного на бюджетний призвело до обмеження і цього джерела фінансування. Недостатньо використовуються у фінансуванні інноваційного розвитку венчурні фонди та регіональні фонди розвитку, які необхідно організувати на рівні всіх областей України.

Основою інноваційного процесу є роботи з створення і освоєння нового продукту (технології) - науково-інноваційні роботи, які є збитковими, що проілюстровано на рисунку (с.14). Тому при побудові інноваційної стратегії розвитку держави для робіт цього циклу повинні передбачатися певні економічні стимули (пільги в системі оподаткування, кредитування, можливості бюджетного фінансування тощо). Процеси з реалізації інновацій, які також належать до інноваційної діяльності, є переважно прибутковими. Враховуючи, що інноваційні підприємства, які самостійно розробляють і реалізують новий продукт, повинні постійно працювати над його вдосконаленням і нести відповідні збитки по кожному новому продукту, норма їх прибутків суттєво нижче, ніж на підприємствах, що займаються тільки реалізацією нововведень. Крім того, інновації, що пов'язані з розробкою та впровадженням нововведення, характеризуються тривалим циклом протікання, високим рівнем невизначеності та ризику, особливим механізмом ринкової реалізації. Тому саме підприємства повного інноваційного життєвого циклу товару повинні отримувати пільги через систему фінансування або оподаткування прибутку.

Це дозволило зробити наступні висновки стосовно вдосконалення системи економічного стимулювання підприємств, які займаються інноваційною діяльністю.

При віднесенні підприємств до інноваційних структур може бути використаний запропонований у Керівництві Фраскаті критерій - робочий час, що витрачається підприємством на науково-інноваційну діяльність. Тоді можливі наступні підходи до побудови державної політики підтримки інноваційного підприємництва:

Якщо фірма повністю зайнята в сфері досліджень та розробок, то вона повинна розраховувати на всі види державної підтримки, включаючи фінансування з державного бюджету;

Якщо фірма зайнята в даній сфері в основному (50 - 90% робочого часу), то для забезпечення середньої для всіх підприємств норми прибутковості вона повинна мати пільги через систему 50% оподаткування прибутку від реалізації інноваційного продукту та митних тарифів на устаткування для наукових розробок;

Якщо фірма займається дослідженнями та розробками частково (менш як 50% робочого часу), то питання про можливість надання їй пільг в системі оподаткування вирішується окремо. Можливо, слід стимулювавти такі фірми тільки шляхом звільнення від певних місцевих податків;

Фірми, що зайняті тільки виробничо-комерційною діяльністю в інноваційній сфері або такі, де наукові дослідження складають менш як 10% часу, не належать до інноваційних структур і повинні розраховувати тільки на можливість державної підтримки через отримання пільгових кредитів або фінансування через спеціальні (регіональні чи галузеві) позабюджетні фонди.

Слід також звернути увагу на необхідність внесення змін на державному рівні в амортизаційну політику. Амортизаційні кошти належать до цільових, тому вони повинні в повному обсязі залишатися на підприємстві. Крім того, незрозумілим з економічної точки зору є прийняття за базу для нарахування амортизації залишкової, а не первісної вартості основного капіталу. Амортизація вирішує проблему накопичення і повернення підприємству коштів, що були витрачені на придбання основних фондів. Нарахування амортизації від залишкової вартості розтягує амортизаційний період і протидіє швидкому обертанню коштів підприємства. Особливо це стосується підприємств недержавних форм власності, де амортизаційні кошти просто залучені в поточний обіг як обігові кошти, та деяких традиційно високоефективних галузей промисловості (наприклад, нафтогазовидобувної).

Нафтогазовидобувна галузь вже багато років забезпечує для України найбільші надходження до бюджету, тому логічно було б забезпечити для неї певні пільги для стимулювання інновацій, спрямованих на зростання вилучення стратегічних ресурсів. Однак для галузі діє обмеження навіть стосовно можливості використовувати прискорені методи нарахування амортизації, щоб забезпечити вчасне накопичення коштів для модернізації високовартісного нафтовидобувного обладнання: прискорена амортизація передбачена тільки для основних фондів третьої групи, а в нафтогазовидобувній промисловості свердловини належать до основних фондів першої групи (це споруди). Тому, з урахуванням специфіки галузі, необхідно дозволяти нарахування амортизації прискореними методами для всіх основних фондів, що належать до активної їх частини, незалежно від того, до якої групі їх відносять згідно класифікації.

Важливим фактором впливу на інноваційні процеси є політика оподаткування прибутків, яку проводить держава. В багатьох країнах світу підприємства отримують додаткові пільги щодо оподаткування прибутку, який використовується на технічне оновлення. Для стимулювання інноваційної діяльності в Україні це також важливо: багато фінансових структур - банків, інвестиційних фондів - вкладали б кошти в інноваційний розвиток держави за умов їх вилучення з системи оподаткування. Проблему оподаткування частини прибутку підприємства, що інвестується в інноваційну діяльність, можна розглядати як самостійну. Цей прибуток необхідно вивести із системи оподаткування, оскільки він витрачається на інноваційний розвиток фірми і тим самим сприяє збагаченню держави. Однак звільняти від оподаткування можна тільки ту частину інвестованого в інновації прибутку, що перевищує розмір нарахованої амортизації на останню звітну дату. Держава повинна контролювати, як використовуються на підприємстві амортизаційні кошти: необхідно витримання вимоги повного використання нарахованої амортизації згідно з цільовим призначенням, оскільки за існуючих умов підприємства використовують амортизаційні кошти для поповнення обігових.

Що стосується підвищення ефективності формування та використання коштів Державного інноваційного фонду, то слід зауважити наступне. В сучасних умовах держава повинна мати джерело цільових коштів для пільгового фінансування інноваційної діяльності, оскільки в країні відсутній ринок капіталів. Саме цю роль досить тривалий час відігравав Держіннофонд. Однак його діяльність потребує удосконалення. Для підвищення ефективності його використання необхідно:

- повернути практику цільового формування Держіннофонду як позабюджетного, зменшивши ставки нарахувань в нього для підприємств без галузевого підпорядкування, які не утворюють галузевих науково-технічних фондів;

- практикувати надання інноваційних позик підприємствам, що вже сформували Статутний фонд, займаються певний час наукомісткою інноваційною діяльністю, здійснюють відрахування в інноваційний фонд і вчасно перераховують грошові кошти;

- для мінімізації ризиків Державному інноваційному фонду необхідно ввести обов'язковість надання ліквідної застави перед одержанням безпроцентної позики, яка повинна в 1,5-2 рази перевищувати суму кредиту;

- при заключенні угоди необхідно передбачити поетапне фінансування і можливість розірвання угоди за умов невиконання зобов'язань з боку фірми. Після кожного етапу реалізації проекту необхідно оцінювати фінансовий стан фірми і при загрозі банкрутства припиняти подальше фінансування;

- вимагати обов'язкових проведень аудиторських перевірок перед прийняттям рішень щодо кредитування з метою підтвердження достовірності балансу;

- практикувати надання інноваційного кредиту деяким підприємствам у формі фінансового лізингу, для чого створити за участю інноваційного фонду відповідні фінансові (лізингові) структури і надавати на трьохсторонній основі кредит у вигляді необхідного обладнання чи устаткування;

- при інвестуванні надавати кредит тільки за умов вкладання в реалізацію проекту власних коштів підприємства;

- регіональним відділенням Держіннофонду слід утворити в своїх областях позабюджетні фонди підтримки науково-інноваційної діяльності, залучивши для цього також кошти місцевих бюджетів, іноземних інвесторів та фінансових структур - банків, інвестиційних фондів, страхових компаній, пенсійних фондів. Ці фонди повинні перш за все підтримувати науково-інноваційну діяльність шляхом надання грантів, фінансування місцевих наукових програм та проектів, які мають велике значення для регіону, однак виходять за межі видів кредитування, передбачених для Державного інноваційного фонду.

В четвертому розділі «Вдосконалення механізму управління інноваційною діяльністю» на підставі проведеного аналізу кризової ситуації в інноваційній сфері в Україні обгрунтовується стратегія управління інноваціями.

В Україні звичайно прийнято 5-7 пріоритетних напрямів розвитку інноваційної діяльності, які в сукупності охоплюють всі можливі сфери діяльності. Така політика щодо пріоритетів є неефективною. Спостерігається процес розпорошення державних коштів без відповідної віддачі: ані одна з поставлених проблем не вирішується остаточно. Тому при розробці стратегії інноваційного розвитку держави на макрорівні необхідно зосередитись на розв'язанні в повному обсязі хоча б однієї, найважливішої з державної точки зору, проблеми. Тільки після її вирішення обрати наступну проблему, подолання якої є реальним на сучасному етапі економічного розвитку і дозволить паралельно розв'язати ще деякі народногосподарські проблеми.

В умовах української економіки стратегічна політика в першу чергу має на меті забезпечити можливість розвитку за інноваційним типом, а саме - інфраструктуру такого розвитку. Тому інноваційна стратегія розвитку повинна зосередитись, в першу чергу, на інноваціях інфраструктурного та організаційно-управлінського типу, які стосуються розв'язання багатьох важливих загальнодержавних проблем, і перш за все - енергозбереження та екологізації економічного розвитку.

Сьогодні надмірно високі ставки сплати за енергію в Україні залежать від двох факторів: відсутності повного обліку спожитої електроенергії підприємствами і громадянами та монопольного становища енергетичних компаній.

Перше дозволяє списувати на споживачів всю вироблену енергію, незалежно від втрат у виробництві та при транспортуванні. Значна частина енергії, що вироблена і на яку витрачені матеріальні ресурси, втрачається в тепло - і енергомережах, а також на місцях споживання, що пояснюється так званими непродуктивними втратами. Дана проблема може бути вирішена шляхом впровадження системи обліку споживання і втрат різних видів ресурсів, для чого необхідно в найближчий час забезпечити всіх без винятку споживачів лічильниками для обліку води, тепла, газу, електроенергії. Реалізація даного заходу є неминучою, про що свідчить світовий досвід. Тому не можна зволікати, оскільки це призведе до додаткових втрат як державою, так і громадянами.

Другий фактор впливу можна усунути шляхом державного регулювання діяльності енергетичних монополій, контролю за їх тарифами. Аналізуючи інноваційну діяльність в енергозбереженні в провідних країнах світу, можна зробити деякі висновки щодо принципів підходу держави до її фінансування або організаційної підтримки.

...