Еволюцiя ролi i механiзмiв залучення науки до процесу трансформацiї економiчних систем

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н. КАРАЗІНА

УДК 330.111.66

ЕВОЛЮЦІЯ РОЛІ І МЕХАНІЗМІВ ЗАЛУЧЕННЯ НАУКИ ДО ПРОЦЕСУ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

08.01.01 - економічна теорія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ЛАЗАРЕНКО Володимир Євгенович

Харків 2000

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Воробйов Євген Михайлович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, зав. кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Гуревічов Маркс Михайлович, Харківський державний політехнічний університет Міністерства освіти і науки України, зав. кафедри загальної економічної теорії.

доктор економічних наук, професор Калитич Георгій Ілліч, Український інститут науково-технічної і економічної інформації Міністерства освіти і науки України, перший заступник директора.

доктор економічних наук Яременко Олег Леонідович, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління

Провідна установа: Інститут економіки НАН України (відділ економіки науки), м. Київ

Захист відбудеться “ 9 ” червня 2000 р. о 15¹⁵ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.01 у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. 5-67.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ым.В.Н.Каразіна за адресою: 310077, м. Харків, площа Свободи, 4, 8 поверх.

Автореферат розісланий “ 25 ” квітня 2000 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.М. Соболєв

Загальна характеристика роботи

генеза інституціоналізація наука економічний

Актуальність теми. Проблема господарського функціонування, формування і реалізації трансформаційної ролі науки у соціально-економічній системі відноситься до найбільш актуальних для вітчизняного економічного наукознавства і реформаційної практики, що пояснюється наступними міркуваннями.

По-перше, фундаментальною тенденцією розвитку глобальної економічної системи стає її перехідність. Україна інтегрується у світове співтовариство, коли останнє само зазнає безліч трансформацій, постійно змінює пропорції між елементами своєї макро- і мікроструктури. Загальний вектор цих трансформацій націлений на становлення індустріально-ринкового господарства; однак досвід різних країн свідчить про нелінійність перехідних процесів, про їх різну факторну базу. Виявлення факторів ринкового переходу, діючих на міжнародному і окремих національних рівнях, стає важливим завданням економічної теорії.

По-друге, набуття Україною свого місця в міжнародному розподілі праці ускладнюється ситуацією системної кризи національного господарства. Тому ключовою проблемою розвитку нашої країни стає зміна парадигми соціально-господарського функціонування, перехід на якісно інші механізми еволюції. Передумовою практичного успіху такого переходу є теоретичне осмислення місця пострадянського суспільства в системі всесвітньо-історичних координат, визначення еволюційної ролі різних суспільних підсистем. А такі цілі вимагають вирішення питання про засоби їх досягнення.

Ці засоби мають дозволити радикально перетворити всю систему господарсько-політичних відносин суспільства, перевести розвиток економіки України на послідовно індустріальні (інтенсивні) засади. Крім того, вони зобов'язані за своєю природою бути найменш залежними і від минулого командного госпмеханізму, і від специфічних труднощів перехідного періоду, а з іншого боку - забезпечити найбільш швидке й адресне розповсюдження зовнішньої (зі світової системи) соціальної інформації.

Нині зростає розуміння того, що водночас всім цим вимогам може задовольняти лише інститут науки. Завжди прогресивне спрямування внутрішнього розвитку цієї сфери об`єктивно відповідає логіці еволюції крупного машинного виробництва - матеріальної бази минулої і майбутньої ступеней пострадянського суспільства. Наука завжди була відносно відокремленим сектором суспільного відтворення і тому зуміла протистояти руйнівному впливу панувавшої моделі господарського управління. Ця ж властивість, разом з загальносоціальним місцем науки, обумовлює її спроможність бути генератором і диспетчером потоку змін, які розповсюджуються в усіх структурних підсистемах нашого соціуму, і завдяки цьому потенційно виступати ефективним каналом його реальної трансформації.

Однак наявність у нашої науки потенціалу даної якості не означає його автоматичної реалізації. Найбільш серйозним бар'єром тут виступає глибока полікриза, яка охопила всі стадії української науки. Прояви цієї кризи не зводяться лише до ресурсних дефіцитів внутрішньогалузевого характеру, але включають і макрогосподарські компоненти, пов'язані з завищеними “претензіями” вітчизняного суспільства до сфери НДДКР на тлі вкрай заниженого її соціального статусу. Опис проявів науково-соціальної кризи і пошук конструктивних шляхів виходу з неї стає важливим завданням економічного наукознавства - третім чинником актуальності теми даної дисертації.

Конструктивність шляхів подолання інституціональної кризи НДДКР слід розуміти як нагальну вимогу перебудови обох (внутрішньо- і зовнішньонаукового) механізмів функціонування галузі у пострадянському суспільстві. Зрозуміло, що вирішення такого масштабного завдання потребує тривалого часу і включить цілу низку абсолютно різних за цільовою настановою етапів науково-суспільної реформи. З`ясування хронології і змісту кожного з них змушує глибоко вивчити всю систему соціально-наукової взаємодії, включаючи відносини з приводу формування її місця, господарського механізму і потенціалу, управління процесом активізації її економічної і трансформаційної ролі.

У той же час специфіка господарського статусу науки підсилює значення міждисциплінарного, а особливості перехідного положення самої пострадянської економіки - еволюційного підходу в аналізі. Цим визначається важливість розвитку саме теоретичної методології вивчення сучасної української науки, що обумовило характер даної дисертації та прийнятий у ній порядок дослідження, який включає з`ясування: (а) специфіки місця державного соціалізму в індустріальній економіці та (б) статусу науки у різних типах господарських систем. Лише на такій базі можна виявити об`єктивні кордони впливу і сукупність реально досяжних цілей наукової реформи.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Різні аспекти проблеми функціонування науки в суспільстві завжди складали важливий предмет аналізу. У сучасній літературі накопичено значний досвід пізнання природи, соціальної детермінації й ефективності наукової праці та її результатів.

Серед дослідників науки - визначні теоретики й експериментатори минулого. Епохальне для економічного наукознавства значення мали роботи Й. Шумпетера, Т. Веблена і Т. Куна. Далі проблеми господарчих ефектів науки отримали аналіз у працях А. Анчішкіна, В. Єльмеєва, В. Келле, Г. Лахтіна. У колишньому СРСР були створені відомі школи наукознавства - київська (Г. Добров, В. Клименюк), литовська (П. Кульвець, Л. Завлін), сибірська (Б. Кедров, А. Щербаков) і ленінградська (О. Олейнік, С. Давидюк). У цей же час успішними виявились компаративістські підходи до вивчення процесів управління НДДКР у різних типах господарського середовища.

В цілому в розробцi проблем потенціалу, госпмеханізму і ролі науки в економічній інфраструктурі були досягнуті значні успіхи. Нині вони розвиваються зусиллями вітчизняних (Л. Безчасний, М. Гуревічов, М. Єрмошенко, Г. Калитич, Ю. Канигін, Б. Малицький, Ю. Яковець, А. Фонотов, О. Яременко) і іноземних (Д. Бачула, Д. Бромлі, Р. Гейгер) наукознавців.

Не меншими досягненнями характеризується пізнання світовою економтеорією загальних тенденцій еволюції господарських систем. Дослідники зафіксували дивергентну спрямованість руху різних соціальних організмів, показали первинність традиційних форм у становленні траєкторії розвитку сучасних індустріальних економік. Чільне місце у створенні економіко-теоретичної картини глобального розвитку займають концепції довгохвильової динаміки, які акцентують науково-інноваційний аспект суспільних змін.

Розпочато осмислення необхідності розширення пізнавальної парадигми економтеорії в аналізі загальносоціальної природи перехідних процесів (А. Гриценко, Є. Капустін, Я. Кузьмінов, О. Мамалуй, Ю. Осипов та ін.).

Однак наявність численної літератури у галузі індустріальної динаміки і її інноваційного фактору не означає вирішеності тут великого кола базових проблем. Вивчення цих сфер часто проводиться відокремлено; в результаті більшість економістів-наукознавців обмежується лише формулюванням загальних висновків про важливість вдосконалення процесів формування потенціалу вітчизняної науки і відмовляється від розгляду можливих кордонів і засобів його використання для активізації пострадянських переходів. Насправді для вирішення таких завдань потрібні інтегративні (синтез економтеорії і наукознавства) дослідження, які поки що відсутні як у вiтчизнянiй, так i в закордоннiй традиції.

Це вимагає вироблення нових концептуальних рішень, аналізу світового досвіду наукового реформування, інтеграції підходів різних дисциплін до вивчення ролі і механізмів залучення науки у процес ринкової трансформації.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконувалась у рамках планових тем науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Харківського державного університету “Формування нового економічного ладу України” та “Інституцій-на трансформація економіки України”, співвиконавцем яких був у 1996-1999 рр. дисертант.

Предмет даного дослідження становили стереотипи та механізми науково-господарської взаємодії як передумова формування і реалізації різних соціальних функцій науки. Об`єктом вивчення стали закономірності еволюції господарського механізму НДДКР як інтегральний підсумок і форма прояву загальноінституціональних засад розвитку різних типів суспільства.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертації є системний аналіз сукупності соціально-економічних відносин з приводу виробництва, розповсюдження і використання продуктів науки - нововведень, дослідження особливостей їх еволюції у різних типах господарських систем та визначення умов найбільш повної реалізації потенціалу науки у процесі командно-ринкової трансформації української економіки.

Виходячи з поставленої мети, були визначені такі конкретні завдання:

1. Пояснити генезу та інституціоналізацію науки як самостійної функціональної підсистеми суспільства, сформулювати її операціональне визначення і показати відмінності від інших галузей економічної інфраструктури.

2. Подолати обмеженість монодисциплінарного підходу економічного наукознавства до аналізу загальносоціального інституту науки й оцінити можливості різних шкіл економтеорії до розширення своєї методології.

3. Дослідити статус (місце, госпмеханізм) науки і запропонувати моделі її соціальної взаємодії у традиційній, командній, ринковій системах економіки.

4. Простежити історичну і логічну динаміку кореляцій між:

- зміною параметрів загальноекономічного і галузевого ( внутрішньонаукового) господарських механізмів у поточному і еволюційному аспектах;

- процесами формування та реалізації суспільного потенціалу науки;

- змінами у статусі і функціях (ролях) науки в соціумі.

5. Встановити положення пострадянського суспільства у моделі індустріальних систем й описати механізми його господарської динаміки.

6. Сформувати системну сукупність умов і факторів, які сприяють активізації соціально-трансформаційного потенціалу української науки.

7. Виявити закордонний досвід у сфері вдосконалення механізмів науково-економічної інтеграції та окреслити конструктивні шляхи його адаптації до завдань господарської і наукової реформ в Україні.

Визначені таким чином мета і завдання дослідження зумовили його логіку і послідовність розгляду окремих тематичних проблем.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у наступному.

1. Вироблено авторську концепцію місця, ролі науки і механізмів її залучення до процесу командно-ринкової трансформації на основі узагальнення закономірностей еволюції науково-суспільної взаємодії в різних типах економічних систем.

2. Проведено багатокритеріальну класифікацію генезису, інституціоналізації і функціонування науки в людському суспільстві. На її підставі:

- вироблено авторське визначення науки як особливої системи об'єктивних знань, що використовуються для досягнення практичних суспільних результатів і задовольняють вимогам систематичності, доказовості, загальності, кумуляції і трансляції шляхом втілення в елементах продуктивних сил. Ці характеристики покладено в основу відмінностей між наукою та іншими галузями соціальної інфраструктури;

- розкрита особлива інтрасоціальна природа науки й обгрунтована її визначальна роль у забезпеченні цілісності господарського розвитку перехідної економіки;

- виявлена структура системи науково-суспільної взаємодії і обгрунтована первинність “статусних” (з приводу формування місця і госпмеханізму) зв`язків над відносинами з приводу реалізації суспільної ролі науки;

- показаний конкретно-історичний системний характер детермінації місця науки в економіці і суспільстві: кожний тип соціуму санкціонує розвиток науки лише адекватної собі спрямованості, яка задається мірою потреби у її результатах - соціальних або господарських нововведеннях.

3. Доведено, що головною причиною кризи сучасного економічного наукознавства є принципова вузькість об'єкту і методології пізнання. Обгрунтовано необхідність збагачення предметно-категоріальної бази наукознавства досягненнями інших природничих і суспільних наук і показано перспективи застосування в економічному аналізі науки понятійного апарату інституціональної теорії. Вивчено інституціональний аспект марксистських та неокласичних підходів до соціально-господарської динаміки і виявлено переважно факторні відмінності механізмів суспільної еволюції та прогресу.

4. В результаті аналізу динаміки різних типів суспільства встановлено, що однією з головних рушійних сил соціальних трансформацій є протиріччя цілей науково-інноваційної і господарсько-інституціональної діяльності людей. Показана актуальна залежність між способом вирішення даного протиріччя та спрямованістю і темпами еволюції різних суспільних систем.

5. Розкрито риси інституціональної природи і фактори еволюції традиційного соціуму. Зроблено висновок про відсутність серед них бази для поточної і довгострокової підтримки науки з боку господарських агентів. Завдяки цьому описано місце науки у традиційному середовищі: повний відрив від матеріальної практики зсуває її на периферію соціальних інтересів і перетворює державу на єдине джерело її фінансування і регулювання. Доведено, що засобом реалізації примату держави стає закріплення загальносоціальної, на відміну від господарсько-прикладної, функції науки у суспільстві.

6. Простежено діалектику взаємозв'язку параметрів господарського механізму науки у традиційному соціумі з загальноісторичними закономірностями її внутрішньої природи і детермінації; показано, що цей госпмеханізм сприяв прискоренню формування суспільного потенціалу науки, але найбільше перешкоджав процесу реалізації її господарської ролі.

7. З'ясовано, що інтегральним результатом циклу економічних переходів, зв'язаних з генезою індустріальних систем, є кардинальна зміна суспільного місця науки. З елемента загальносоціальної інфраструктури вона перетворюється на фактор забезпечення конкурентних переваг і об'єкт постійної підтримки на мікрорівні економіки; відбувається інституціоналізація матеріально-господарської функції науки у життєдіяльності суспільства.

8. Доведено, що основу полірівноважного хвилеподібного характеру еволюції індустріального господарства становить своєрідне поєднання ендогенних (власне індустрі-альних) та екзогенних (традиційних) елементів, підсумком чого є особливий “технологічно-орієнтований” спосіб вирішення науково-інституціонального протиріччя. Виділено дві соціально-еволюційних ролі індустріальної науки: (а) загальнотрансформаційна (відносно усього соціуму) і (б) специфічна (націлена на зростання економіки), ступінь прояву яких відрізняється у різних варіантах суспільної системи.

9. Визначено цільову орієнтацію господарського механізму науки в індустріальному середовищі: забезпечення максимально сприятливих умов для процесу створення та суворо адресного характеру розповсюдження новацій в економіці. З цих позицій дано тлумачення інноваційного циклу як поля прояву соцiальних реалізації потенціалу науки.

10. Проведено єдину класифікацію процедур і етапів науково-економічної інтеграції в системі ринкового типу. На її основі:

- описано макро- і мікрогосподарські наслідки посилення практичної (прикладної) функції науки у суспільстві;

- розкрито специфіку госпмеханізму ринкової науки і виявлено його головний недолік: об'єктивну невідповідність внутрішній природі і цільовій орієнтації інтелектуальної праці на розвиток сфери створення нововведень. Доведено, що передумовою нормального функціонування НДДКР у структурі ринку є інституціоналізація державної підтримки - підсумок активізації традиційної компоненти його відтворювального механізму;

- систематизовано наявні у ринкових країнах фінансово-організаційні форми науково-економічної взаємодії та виділені серед них ті, що можуть бути адаптовані до реалій інших, у т.ч. пострадянського типів господарства

11. Запропоновано періодизацію і збудовано системно-еволюційну модель науково-соціальних взаємодій командного типу. Шляхом застосування виробленої моделі до державно-соціалістичного (радянського) суспільства:

- простежено принципову несумісність інституціональної структури економіки з факторами індустріальної інтенсифікації;

- доведено висновок про об'єктивну нездатність сфери НДДКР виконувати господарську функцію і специфічно-економічну роль у командному суспільстві;

- показано, що цільовою орієнтацією мікро- і макрогосподарського механізму науки у радянській системі стало обмеження і локалізація процесу розповсюдження нововведень у суспільстві, а його внутрішнім змістом - формування альтернативних ринковим позаекономічних фільтрів (засобів, процедур і інститутів) відбору інновацій;

- обгрунтовано тезу про те, що єдино можливим механізмом реалізації загальнотрансформаційної ролі науки у командному середовищі є її опосередкований вплив на “надбудовні” (здебільшого державні) інститути соціуму. Запропоновано шляхи використання цього механізму на початкових етапах пострадянських трансформацій.

12. Уточнено базові елементи економіко-теоретичного аналізу природи і формування стратегії командно-ринкових перехідних процесів, у т.ч.:

- подана характеристика фаз трансформації української економіки;

- зроблено висновок про важливість управління інституціональною трансформацією всіх підсистем вітчизняного соціуму з боку держави;

- розкрита факторна функція науки у формуванні траєкторії ринкового переходу.

13. На основі комплексного вивчення статусу ННО в різних постсоціалістичних країнах доведено існування значущої залежності напрямків і ступеню реалізації потенціалу науки від фази загальносоціальної перехідної динаміки, а також необхідність поетапного реформування макро- і мікрогосподарського механізму української науки.

14. Дано характеристику трьох головних етапів науково-соціальної реформи і відповідних їм послідовних моделей науково-технічної політики:

- перебудова позанаукових інноваційних підсистем економіки з метою забезпечення їх руху до інтеграції з сферою НДДКР; продовження розвитку ННО на екстенсивній базі в ізоляції від економічних потреб суспільства;

- підтримка форм добровільної самоінтеграції економічних суб'єктів з підсистемою науки; покладення на неї загальнотрансформаційної ролі;

- створення нової інституціональної структури всередині галузі ННО і стимулювання її власного руху до інтеграції з виробництвом; перехід науки на індустріальні принципи і покладення на неї господарської суспільної ролі.

Показано функціональну і хронологічну ієрархію реформ: завершення кожного этапу різко прискорює реалізацію наступного; поки не завершений попередній, всі наступні етапи страждають властивістю неактуальності.

15. Згідно виявленій діалектиці реформаційних завдань вироблено систему конкретних механізмів залучення української науки у перехідні господарські процеси - базових (які випливають зі специфіки нинішнього статусу ННО у суспільстві і допустимих кордонів його зміни), тактичних (які визначають цілі внутрішньонаукової реформи після завершення народногосподарської перебудови) і стратегічних (які характеризують шляхи еволюції соціально-господарської ролі науки на завершальних стадіях командно-ринкової індустріалізації). Ці принципи введено в наукознавчий обіг і рекомендовано як пріоритетні індикатори ефективності інституціональних й інноваційних перетворень в економіці.

Результати дослідження, викладені у пп. 2.1, 2.2, 2.5, 2.6, 2.9, 2.11, 2.12, 2.14, 2.15 є новими, а у пп. 2.3, 2.4, 2.7, 2.8, 2.13 - істотно доповнюють існуючі положення і вносять у них часткову новизну.

Теоретична і практична значимість отриманих результатів. Теоретична значимість роботи визначається тим, що запропоновані у ній нові підходи дозволяють поглибити пізнання сутностної характеристики науки і реалізації її соціально-перебудовного потенціалу з метою вдосконалення інструментів і корекції шляхів ринкової трансформації української економіки, оптимізації стратегії і тактики наукової політики держави.

Практична значимість дослідження полягає у продуктивності використання його висновків про поетапність внутрішньої перебудови галузі ННО, наявність об`єктивних меж реалізації соціально-трансформаційного потенціалу науки у пострадянському суспільстві під час розроблення програмних документів з питань стратегії економічних і соціальних реформ, становлення ефективної моделі національної науково-технічної політики. Реалізувати запропоновані рекомендації можна шляхом: (а) внесення доповнень до ряду чинних законодавчих актів, постанов Верховної Ради і Кабінету міністрів, нормативних документів НАН та Міносвіти і науки України; (б) якнайскорішого прийняття нових політико-правових документів у сфері науки і НТП.

Узагальнення з мікрорівня організації, управління і фінансування НДДКР у ринковій економіці доцільно рекомендувати до впровадження у практичну діяльність наукових і навчальних закладах, у роботу господарських органів і окремих підприємств, зайнятих інноваційним процесом.

Вироблена концепція системно-еволюційного (інституціонального) аналізу командно-ринкової трансформації інфраструктурних підсистем суспільства використовується автором у викладанні базових курсів “Основи економічної теорії”, “Основи менеджменту”, “Державне регулювання економіки”. Результати роботи вже знайшли впровадження у спеціальних курсах, проведених у Харківському держуніверситеті, в інших вищих навчальних закладах і дослідних установах України, Росії, Австрії та США.

Пропозиції, що містяться у роботі, можуть бути направлені до Верховної ради, Кабінету міністрів, НАН, Міністерства освіти і науки України.

Особистий внесок здобувача. Висновки та результати, отримані в ході дослідження, зроблені автором самостійно і отримані вперше у вітчизняній науковій літературі. Внесок дисертанта в публікації, написані у співавторстві, відображено в переліку опублікованих праць наприкінці автореферату.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорено у наукових доповідях на 19 науково-практичних конференціях, у т.ч. на:

- 8 Всесвітніх наукових конгpесах - IX, X та XI Всесвітніх Конгpесах Міжнародної Асоціації індустріальних відносин IIRA (Франція, 1993; США, 1995; Італія, 1998); 328 Сесії Зальцбуpзького Семінаpу (Австpія, 1995); 27 Конгресі Aмериканської Асоціації Розвитку Науки (США, 1995); 3 Азіатському Конгpесі IIRA (Китай, 1996); 10 Симпозіумі Асоціації промислової політики Австралії (1996); 5 Європейському Конгресі IIRA (Ірландія, 1997);

- 7 міжнародних наукових конференціях - “Современные социальные технологии: многообразие форм и внедрение” (Бєлгород, 1991); “Теория, методология и практика научного и технического творчества” (Одеса, 1993); “Социально-экономическое развитие нового типа: специфика, возможности, проблемы формирования” (Харків, 1993); “Циклические процессы в природе и обществе” (Ставрополь, 1994); “Социальная политика: новые измерения” (Пенза,1994); “Украина в Европе: нынешние и будущие перспективы” (США 1995); “Соціальні пріоритети в транзитивній економіці” (Харків, 1999);

- 4 регіональних науково-практичних конференціях - “Человеческий фактор в ускорении социального и научно-технического прогресса” (Новосибірськ, 1989); “Хозяйственный механизм рыночной экономики” (Вінниця, 1991); “Социальные аспекты гуманизации науки, техники и инженерного образования” (Суми, 1994); “Российская наука в конце ХХ ст.” (Пенза,1996).

Крім того, у 1994-1999 рр. результати дослідження знайшли відображення в офіційних лекціях і виступах автора у Міжнародному Науковому Центрі ім. В. Вільсона (США, 1995); Національній Асоціації Науки і Техніки (США, 1995); Міжнародному інституті системного аналізу (Австрія, 1998); Європейському Центрі макроекономічного аналізу (Київ, 1998) т.ін.

Публікації. Основні наукові результати дослідження опубліковано в індивідуальній монографії автора “Наука у перехідних господарських системах: функціонування, динаміка, эфективність” обсягом 17,2 друк.арк.

Окремі висновки і результати дисертації викладені також у 20 наукових статтях (загальним обсягом 14,1 д.а.), опублікованих у фахових наукових виданнях України та інших держав, у т.ч. 16 статей обсягом 10,7 д.а. написані автором особисто.

Крім статей у фахових виданнях, автором опубліковано 2 наукові статті (обсягом 1,1 д.а.), які додатково відображають результати дослідження.

Таким чином, загальний обсяг 23 праць з теми дослідження становить 32,4 д.а., з них 21 основна наукова публікація обсягом 31,3 д.а, у яких викладаються всі висновки дисертації, що становлять особистий внесок дисертанта у тематичну проблему.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації - 435 сторінок машинописного тексту, у т.ч. основний обсяг (вступ, основна частина, висновки) має 401 сторінку. Дисертація містить 13 таблиць та 6 малюнків. Список літератури включає 403 джерела.

Змiст дисертаційної роботи включає

Вступ

Розділ 1. Методологічні основи аналізу інституту науки в структурі суспільно-економічних відносин

1.1 Соціальна природа наукового знання: місце і детермінація науки у суспільстві

1.2 Статус та ролі науки у функціонуванні і динаміці суспільства

1.3 Генезис науки як загальносоціальної підсистеми (господарські та інституціональні параметри)

Розділ 2. Інституціональний підхід: перспективи застосування в економічному наукознавстві

2.1 Проблематика та особливості методології інституціоналізму

2.2 Базові концепції інституціоналізму в теорії еволюції господарських систем

Розділ 3. Місце і функції науки у традиційній економіці

3.1 Докапіталістичні системи як об`єкт економіко-теоретичного аналiзу. Типологія традиційних суспільств

3.2 Інституціонально-еволюційні особливості традиційних систем

3.3 Наука у традиційному суспільстві: потенціал та його реалізація

Розділ 4. Наука у господарському розвитку індустріальної системи

4.1 Індустріальна економіка: становлення та інституціональні риси

4.2 Механізм еволюції індустріального суспільства

4.3 Місце і роль науки у динаміці індустріальної економіки

4.3.1 Інноваційний фактор індустріальних трансформацій

4.3.2 Господарський механізм і функції науки в індустріальних системах

Розділ 5. Сфера НДДКР у процесі еволюції ринкової економіки

5.1 Економічний механізм інтеграції науки у ринкове суспільство

5.2 Макрогосподарські тенденції функціонування сфери НДДКР

5.2.1 Причини і джерела фінансування науки у ринковій системі

5.2.2 Організація і фінансування НДДКР у приватно-промисловому секторі

5.2.3 Підтримка і управління наукою з боку держави

5.3 Динаміка внутрішньогалузевих параметрів науки та трансформацiя ринкового господарства

Розділ 6. Наука в адміністративно-командній системі

6.1 Інституціональні особливості державного соціалізму як варіанта індустріального суспільства

6.2 Наука при социалізмі: становлення командного механізму господарювання

6.3 Закономірності еволюції та підсумки розвитку НДДКР у радянській економіці. Сучасний стан науки в Україні

Розділ 7. Наука та перехідні процеси у командно-ринковій економіці України

7.1 Інституціональні основи трансформації командно-ринкового типу

7.2 Роль та господарський механізм НДДКР у постсоціалістичному суспільстві: кордони розвитку

7.3 Сучасна українська наука: модель системної трансформації та активізація соціального потенціалу

7.3.1 Базові принципи науково-суспільної реформи

7.3.2 Тактичні принципи перебудови науково-технічної політики

7.3.3 Стратегічні принципи галузевої реформи української науки

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Основний зміст роботи

У першому розділі “Методологічні основи аналізу інституту науки у структурі суспільно-економічних відносин” розкривається сутність процесів формування і реалізації потенціалу науки у суспільстві, виробляються загальні засади системного підходу до її економіко-теоретичного вивчення.

У дисертації зазначається різке зростання інтересу до вивчення науки у сучасній літературі. Цей інтерес виявляється з боку різних суспільних дисциплін, кожна з яких базується на єдиній методологічній основі міждисциплінарного наукознавства. До його компетенції слід віднести вирішення двох взаємопов`язаних проблем: 1) особливостей природи самої науки та її продукту - тобто детермінації її місця у суспільстві, і 2) механізму науково-соціальної взаємодії - тобто ролі науки у розвитку різних суспільств.

На жаль, зв'язок цих проблем ще недостатньо усвідомлюється економічним науко-знавством; тому одночасність аналізу всіх складових соціальної природи (місця у відтворювальному механізмі, детермінації і ролі) науки має вважатися провідним принципом сучасної економіко-наукознавчої теорії.

В основу вивчення проблеми місця науки у суспільстві дисертантом покладено тезу про її виражену соціальну природу. Ним виявлено три параметри соціальності науки, які відрізняють її від інших суспільних підсистем:

- найбільша серед інфраструктурних галузей відокремленість, яка дозволяє науці уникати залежності від будь-якої сфери суспільної практики;

- величезне значення внутрішніх параметрів для формування траєкторії розвитку самої науки і її впливу на соціально-господарську динаміку;

- комплексна структура, що включає два різнородні, але нерозривно зв`язані сектори (пізнавальний та практично-впроваджувальний), трудові процеси і продукти яких суттєво рознізняються за ступенем соціальності.

Таке розуміння природи науки дозволяє по-новому підійти до розкриття її місця у структурі суспільства. У вітчизняній економічній літературі закріпилася концепція самодостатньої ролі матеріального виробництва у розвитку науки, коли єдиним її джерелом оголошувалася “технічна потреба”. На відміну від такої позиції, дисертант вважає, що насправді розвиток науки визначається одночасно всіма секторами суспільного відтворення; це означає, що наука не може вважатися окремою галуззю економіки - вона є загальносоціальним інститутом, розвивати який здатна лише цілісна система суспільства зі всіма її підсистемами, а не тільки сфера економічних відносин.

Сказаним обумовлюється суть запропонованого в дисертації підходу до розкриття природи і місця науки у соціально-економічній системі, який ми називаємо системно-генетичним. Системна компонента підходу реалізується через ствердження про те, що в якості рівнозначно вагомої основи розвитку науки повинні розглядатися потреби кожної підсистеми соціальної структури. Звідси випливає, що сама наука повинна бути пов'язаною водночас зі всіма сферами суспільства - мати в ньому інтрасоціальний статус, тобто бути інститутом, який функціонує на грані базису і надбудови, виступає імманентним елементом будь-якої іншої суспільної підсистеми, але при цьому не зводиться ні до одної з них. А така трактовка природи науки передбачає величезну питому вагу у її розвитку процесів внутрішньої детермінації.

У роботі виявляються параметри цієї внутрішньонаукової детермінації, обгрунтовується їх першочергова відповідальність за визначення місця і госпмеханізму науки у суспільстві, доводиться наявність у ньому науково-соціального протиріччя, від специфіки вирішення якого залежать темпи і спрямованість динаміки кожного соціуму. Для перевірки цієї тези була вивчена вся сукупність взаємовідносин, які складаються у науки з різними підсистемами суспільства. Побудована автором модель науково-соціальної взаємодії довела її комплексну структуру, що водночас включає два види відносин - націлених від суспільства до науки та від науки до суспільства.

Перший напрямок враховує соціальну детермінацію науки - той факт, що єдиним джерелом та критерієм її прогресу виступає процес життєдіяльності суспільства, і полягає у передачі їй матеріально-фінансових засобів, формуванні попиту на її продукти. Як такі, механізми соціально-наукової взаємодії опосредковують обов'язки суспільства надавати науці передумови її розвитку, тому характеризують її місце в останньому. Другий вид відносин зумовлює кількісний розмір такого надання, ступінь зацікавленості суспільства у використанні результатів науки. Його дослідження має полягати в описі форм таких результатів (соціальних ефектів науки), і давати відповідь на питання про її роль у функціонуванні й еволюції соціальної системи.

У роботi розглянуто головний господарський результат і різні форми віддачі науки у суспільстві, показано, що її макроекономічна роль зумовлюється здатністю бути фактором економії сукупної праці шляхом її інтенсифікації. Цим пояснюється причина підтримки НДДКР з боку господарських агентів: економія суспільної праці, породжуючись витратами наукової праці, формує і суспільно-необхідний рівень витрат на наукову сферу. Конкретна ж величина такої підтримки, на думку автора, визначається мірою насущності потреби кожного конкретного суспільства в економії сукупної праці інтенсивними засобами. На подiбнiй теоретичній основі виявилось можливим:

- по-перше, постулювати діалектичний характер науково-суспільної взаємодії, який виявляється у тому, що існуючий в кожному суспільстві її механізм визначається якісними характеристиками одночасно обох взаємодіючих сторін, тобто залежить і від рівня науки, і від особливостей самого суспільства (здатного відтворювати науку лише адекватного власнiй iнституцiональнiй природi рівня);

- по-друге, довести конкретно-історичну обумовленість соціальних взаємовідносин науки - факт того, що їх типи у різних суспільних системах суттєво розрізняються і не можуть бути зведені один до одного.

Ці тези отримали підтвердження під час дослідження генезису науки у суспільстві. Такий аналіз реалізує другу (генетичну) компоненту виробленого дисертантом підходу до вивчення соціального місця і ролі науки; його підсумком стала побудова багатофакторної моделі соціальної інституціоналізації наукової підсистеми, яка дозволила простежити еволюцію більшості параметрів її госпмеханізму. Застосування моделі до різних типів суспільства та етапів всесвітньо-історичного процесу привело до таких висновків:

1. Про наявність значущої кореляції між змінами у факторній базі соціальної еволюції та ступені реалізації трансформаційного потенціалу науки у різних типах соціально-економiчних систем.

У цьому зв'язку в роботі було висунуто й обгрунтовано концепцію про наявність кількох докорінних факторів суспільної еволюції, кожний з яких на різних стадіях життя соціуму поступово набуває і втрачає спроможність бути “домінантною структурою” розвитку продуктивних сил. У традиційних системах такою структурою є “жива праця”, в індустріальних - “праця упредметнена”, а у постіндустріальних - наукове знання. Однак при цьому попередні домінантні структури не зникають з економіки, а заглиблюються у генетичну пам'ять суспільства. Отже, всесвітня економічна еволюція набуває дивергентного характеру: у випадку індустріальних систем вона зв'язана з поступовим висуванням науки як головного джерела вдосконалення базису і гаранта раціоналізації розвитку надбудови суспільства; у традиційному ж соціумі вона продовжує відбуватися на переважно позанауковій основі.

2. Про важливість істотного розширення проблематики економіко-теоретичного наукознавства: сьогодні мета цієї дисципліни має полягати в інтеграції результатів аналізу водночас двох еволюційних процесів - у сфері загальносоціального та внутрішньонаукового відтворювальних механізмів. Це ставить її перед необхідністю вироблення принципово нового підходу до пошуку факторів, що визначають місце і роль науки у суспільстві.

Такий підхід має надати можливість виявити комплекс взаємодії науки зі всіма (а не тільки з економічною) підсистемами соціуму, і з іншого боку, розкрити механізм залучення її у трансформацію різних типів суспільства. Його головною характеристикою має стати системність, що знаходить вираз в таких рисах, як історизм аналізу, перенесення акцентів з функціонально-логічного моделювання на описовий засіб, а також міждисциплінарність. Остання для економіки науки означає необхідність розширення предмету на неекономічні параметри, а також вимогу асиміляції методологічного інструментарію інших суспільних і природничих дисциплін. Лише засобами такої розширеної методології можна буде сформувати цілісну картину взаємовідносин науки з іншими підрозділами соціуму, і тільки після цього визначити “нішу” економічної теорії у вивченні феномену науки.

3. Про специфіку вимог до визначення науки, що висуваються цілями її економічного дослідження. З урахуванням цих вимог автор запропонував вважати наукою систему об`єктивних знань, які використовуються для виробництва нових знань і досягнення практичних суспільних результатів та задовольняють критеріям систематичності, доказовості, загальності видів і форм, кумуляції і трансляції шляхом втілення в елементах продуктивних сил. На базі такого визначення у наступних розділах вивчаються процеси формування і реалізації потенціалу науки у різних типах економічних систем.

У другому розділі “Інституціональний підхід: перспективи застосування в економічному наукознавстві” продовжується розроблення методологічних основ аналізу науки у структурі господарських відносин, показуються можливості застосування економічного інституціоналізму до дослідження соціального феномену науки. У дисертації розглянуто матеріальні передумови та теоретичні джерела, простежено історичну еволюцію концепцій інституціональної школи політичної економії, виявлено відмітні риси її предметно-категоріальної та інструментальної парадигми, такі як:

- глибокий синтез спадщини тих напрямків економічної думки, що розвивали еволюційний підхiд до вивчення суспільно-господарських систем, на тлі критики багатьох методологічних постулатів інших шкіл економ теорії.

- заклик до розширення об`єкту дослідження економтеорії до масштабів усього соціуму в цілому, причому розгляд її предметом процесу взаємодії неекономічних факторів еволюції суспільства з чисто економічними, а метою - опису “поведінкових” особливостей різних національно-господарських систем, які звичайно виносяться за сферу вивчення цієї науки;

- вироблення особливого описового засобу пізнання, в основу якого було покладено тези про: (1) відсутність яких-небудь “наскрізних” тенденцiй розвитку суспільства, (2) відсут-ність прогресивної спрямованості цього розвитку, (3) принципову неможливість адекватного моделювання господарської еволюції наявними у економічної теорії засобами та 4) необхідність залучення понятійного апарату інших соціальних і природничих дисциплін;

- розгляд місця і ролі науки у суспільстві як однієї з основних проблем еволюцiйного економіко-теоретичного аналізу.

Аналіз такої методології, її зіставлення з реаліями сучасного господарства і специфікою абстрактно-аналітичного функціонального методу “нормативних” шкіл економтеорії дозволили описати переваги її застосування. Так, дисертантом було вказано, що інституціональний підхід є незамінним для розуміння комплексних механізмів соціально-економічної еволюції. З іншого боку, саме урахування всього комплексу рушійних сил всесвітньо-історичного господарського розвитку істотно поширює сферу його можливого використання і дозволяє цьому напрямку економтеорії:

- по-перше, найбільш повно описувати аспекти суспільного життя, які не піддаються прийнятному поясненню у рамках класичної, кейнсіанської, неокласичної чи марксистської теорії - сталість традиційних систем, перехідні періоди в еволюції соціумів, особливості функціонування “духовного виробництва”, включаючи науку як інтрасоціальну підсистему;

- по-друге, первісно уникнути тих методологічних обмежень, які нині привели “ортодоксальнi” школи економтеорії до функціональної кризи.

Вказані міркування обумовили вибір інституціонального підходу як найбільш плідного для вирішення основного завдання дисертації. З позицій економічного наукознавства інституціоналізм викликає інтерес двома фундаментальними концепціями - “інституту” та “еволюції”: саме у їх рамках ця школа найбільш послідовно розкриває проблему місця і ролі науки у динаміці різних (у тому числі перехідних) суспільно-господарських систем.

На думку дисертанта, вихідну базу інституціональної трактовки всесвітнього історичного процесу склали: 1) проведення розрізнення між термінами “розвиток” (прогрес, рух у бік оптимізації параметрів суспільного організму) і “еволюція” (розвиток без обов`язкового покращення цих параметрів), та 2) постулювання особливого ставлення до “технологічних” (удосконалення знарядь праці), а серед них - до науково-технічних змін.

Ці зміни школа розглядає як головний фактор, що визначає еволюцію людського суспільства. Сам же процес еволюції у рамках такого підходу дисертанту уявляється реалізацією динамічного суперечливого взаємозв`язку між технологічними змінами та інституціональним формоутворенням, який повинен вважатися головною рушійною силою трансформації будь-якого суспільства. У роботі проаналізовано різні рівні такої реалізації і зроблено висновок, що до них треба віднести механізми вирішення двох протиріч - між науково-технологічною (прогресивно спрямованою) і інституціональною (зорієнтованою на опір будь-яким змінам) сторонами структури суспільства, а також між інноваційно-технологічною і господарсько-інституціональною цілями суспільної діяльності людей.

У підсумку дослідження дисертант подає опис можливих засобів вирішення фундаментального еволюційного протиріччя у різних типах суспільних систем. На його думку, головним наслідком дивергентності динаміки діяльносно-технологічної і інституціоналізованої сторін структури суспільства є діалектичний характер їх взаємодії, під час якої кожна може на різних етапах історії виходити на перший план, превалювати над іншою, обумовлюючи принципово різний тип суспільної еволюції. Висування вперед інституціональної сторони (яке відбувається у традиційних і частково командних системах) означає гальмування, застій в еволюції соціуму, збереження в ньому старих форм і навіть зворотний рух - деградацію суспільства. Якщо ж акцент припадає на діяльносну сторону (ринкова система), то у соціумі виникають умови для масового впровадження різних інновацій, що призводить до еволюційного стрибка у технологічній, а потім економічній сферах.

Так аналiз виводить на проблему реальної суспільно-еволюційної ролі інститутів і “сфери технологій”. Під час її аналізу дисертант ставить питання про наявність об`єктивних кордонів реалізації трансформаційного потенціалу науки, специфічних для кожного типу господарських систем. Уточнення цієї специфіки проводиться у наступних розділах роботи, структуру яких побудовано згідно з класифікацією ступенів всесвітньо-історичного розвитку за критерієм зміни механізмів “господарського устрою” (взаємодії і кореляції динамік продуктивних сил та поведінкових моделей агентів) суспільства.

У третьому розділі “Місце і функції науки у традиційній економіці” розглянуто механізми формування і реалізації соціального потенціалу науки у системах традиційного типу. Порядок розгляду проблем у цій частині дисертації передбачає: а) вивчення особливостей загального господарського устрою традиційного суспільства, як передумови б) аналізу специфіки формування статусу, а тому й реализації ролі науки у такому сіспільстві.

Дослідження виходить з цілого ряду концепцій переважно інституціонального характеру, однак суттєво розширює принцип історизму аналізу шляхом систематизації рис різних національних суспільств та епох, таким чином приводячи дисертанта до виділення спільних для всіх традиційних систем тенденцій господарської еволюції і науково-соціальної взаємодії. Завдяки такому підходу з`явилась можливість обгрунтувати взаємоув`язаний характер рис господарського устрою традиційних суспільств, їх здатність взаємно обумовлювати одна одну. Дисертант пропонує класифікувати ці риси за такими групами: (а) загальні параметри господарської організації традиційного соціуму, (б) випливаючі з них поведінкові моделі соціальних агентів, і (в) результуючі еволюційні механізми доринкових систем.

До системоформуючих рис економічної організації традиційних суспільств треба віднести домінування природних продуктивних сил і натуральної форми ведення господарства. У роботі виявлено наслідки їх соціальної інституціоналізації, такі як: а) примітивна структура потреб агентів суспільства, якій відповідає низький рівень його ресурсної бази, (б) домінування особистої залежності агентів економіки один від одного, (в) замкненість всіх економічних процесів всередину системи, а у її межах - на рівні окремих виробничих одиниць, і (г) домінування позаекономічної форми примушення до праці, тому необхідність домінування держави в суспільстві.

Кожна з цих похідних рис господарського устрою формує особливу поведінкову модель агентів традиційного соціуму. Так, автором доведено, що результатом реалізації першої риси відтворювального механізму доринкових суспільств слід вважати відсутність стимулів до економії праці у всіх груп господарських агентів. Інституціоналізація інших зазначених рис виступає додатковим антистимулом економії живої та упредметненої суспільної праці, оскільки створює таке економічне середовище, яке позбавлює виробників зацікавленості у підвищенні технічної оснащеності праці та надає правлячій еліті необмежені можливості забезпечити потрібні темпи зростання шляхом екстенсифікації і посилення експлуатації цих виробників.

Аналіз господарської організації і поведінкових особливостей агентів традиційних систем дозволив розкрити критерії ефективності і форми їх історичної еволюції. При цьому виявлена дисертантом протилежна спрямованість змін у продуктивних силах і виробничих відносинах доринкового суспільства змусила покласти в основу дослідження інституціональну концепцію розрізнення між соціальними “еволюцією” та “зростом”.

До ознак еволюції цього суспільства були віднесені: (а) глибока внутрішня сталість, стабільність у збереженні рівноваги, тому - націленість на опір будь-яким екзо- та ендогенним змінам, і (б) відсутність революційних потенцій, механізмів стрибкоподібності у ході еволюції; замість них - рух господарської системи суспільства засобом витіснення.

Особливості ж зросту традиційних систем на думку дисертанта включають: а) дуже повільні темпи розширення суспільного відтворення, б) виражено екстенсивний тип цього розширення, відсутність господарської потреби у факторах інтенсифікації і в) повну відсутність наукової складової серед рушійних сил соціально-економічного розвитку, найглибший серед усіх відомих типів суспільств відрив науки від реальних процесів господарської діяльності соціуму та інституціонального формоутворення у ньому.

Так аналіз інституціональної природи традиційних систем виводить на проблему статусу науки у їх рамках. Підсумком дослідження цієї проблеми у дисертації стає виділення таких параметрів розвитку “традиційної” науки, як її соціальна детермінація (що ізолювала її від потреб економіки, викликаючи уповільнені темпи її розвитку, підвищенню яких суспільство прямо перешкоджало) і суспільна функція (світоглядна, тому загальносоціальна).

Подібне розуміння соціального місця наукової підсистеми дозволило розкрити зміст чотирьох головних рис її господарського механізму - езотеричності (закритості власності), локалізації, низьких темпів акумуляції знань та примату теоретичних даних над прикладними. Дисертантом доведено, що їх наслідком стає формування особливої внутрішньої структури і цільової настанови науки - такої, яка повністю підкоряє цю галузь логіці еволюції інституціональної складової традиційного суспільства, і ставить об`єктивно нездоланний бар`єр для її залучення у динаміку останнього. Тому єдиною передумовою переходу “тра-диційної” науки до виконання практично-економічної суспільної ролі може виступити лише її радикальна перебудова - функція від тих змін зовнішнього господарчого середовища, які викликають загальносоціальний перехід від традиційного до індустріального типу систем.

...