Економічний механізм стимулювання розвитку виробничо-територіальних систем

Відомо, що взаємодія і взаємозв'язок основних чинників виробництва простежуються лише в тому випадку, якщо існують реальні можливості відновлення основних виробничих фондів і залучення робочої сили замість тих, що вибувають. На сьогоднішній день названі процеси усе складніше здійснювати як в цілому по виробничих системах, так і у рамках окремих підприємств. Найбільше ефективним методом, що забезпечує вихід із вкрай негативної ситуації, яка склалася з економічними елементами розвитку, є встановлення граничних меж (нижніх і верхніх) використання основних чинників вугільного виробництва. Нижні економічні межі відтворення робочої сили й основних фондів призвані забезпечувати їм лише умови простого відтворення. У цьому випадку мова може йти тільки про підтримку вугільного виробництва на мінімально припустимому рівні, де встановлений нижній економічний рівень розвитку є тієї гранню, за якою лежить початок процесу ліквідації вуглевидобувного підприємства. Верхні економічні межі відтворення основних чинників повинні встановлюватися у зв'язку з наявністю широкого діапазону розходжень в умовах виробничої діяльності вугільних шахт і слугувати основним орієнтиром у процесі їхнього вирівнювання.

Раціоналізація структури ціни виробництва (пропозиції) з використанням граничних меж розвитку основних чинників виробництва забезпечує підприємствам зберігання необхідних джерел їхнього відтворення. При цьому вирішення питання про встановлення розмірів і пропорцій вартості створюваного продукту знаходиться в одній площині з вирішенням питань про модифіковану форму вартості, визначення базової моделі ціни виробництва, формування індикативних показників структури витрат виробництва. Вибір меж розвитку окремого підприємства визначається безпосередньо на рівні трудового колективу, від якого цілком залежить дотримання запропонованих умов.

Встановлено, що наявність визначеної матеріальної бази (під якою розуміються й основні виробничі фонди) не є гарантією досягнення показників виробничої діяльності. Необхідність використання інтенсивних методів впливу на неї є вирішальним моментом у підвищенні ефективності вугільного виробництва. Одним з економічних важелів, що забезпечує в найбільшій мірі віддачу матеріальних чинників виробництва, виступає плата за основні фонди.

У системі економічного регулювання плата за основні виробничі фонди виконує ряд важливих функцій: стимулює використання засобів праці, вказуючи межу ефективності, нижче якої їхнє застосування недоцільно, виступає критерієм ефективності впровадження нової техніки, вирівнює умови виробничої діяльності вуглевидобувних підприємств. У цьому випадку плата за виробничі фонди становить своєрідну гірничу ренту другого роду, яка виникає за рахунок більш інтенсивного відпрацювання вугільних запасів.

Найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств є забезпечення їм можливостей формування господарського прибутку, тому що відомо, що розходження в індивідуальних (шахтних) і середніх (галузевих) витратах на видобуток зумовлюють виникнення додаткового прибутку на тих підприємствах, де зусилля по видобутку запасів вугілля носять менше напружений характер. Цей додатковий прибуток за своєю економічною природою є не що інше, як форма гірничої ренти, що залишається у підприємств із кращими природними характеристиками залягання вугільних запасів.

У дисертаційній роботі запропонований механізм розрахунку рентних платежів, заснований на урахуванні зазначених особливостей: кількісно гірнича рента подана як вираз умовної економії витрат праці при переході від гірших до кращих умов видобутку, або як умовний приріст видобутку вугілля в кращих умовах за рахунок більш високої продуктивності запасів, що відпрацьовуються. Викладені в роботі методичні особливості застосування розподільного методу формування індивідуальних заробітних плат робітників являють собою прикладний аспект реалізації запропонованих методів підвищення економічної ефективності виробничої діяльності вугільних підприємств.

Комплексний підхід до забезпечення заходів щодо стимулювання розвитку виробництва, так само як і щодо їхнього застосування, дозволяє підсилити керованість основними чинниками вугільного виробництва. При цьому досягається основна мета економічного регулювання, як-от, забезпечується відносна збалансованість ресурсних можливостей і умов реалізації існуючих виробничих потенціалів у напрямку раціоналізації процесів відтворення відповідних ресурсів.

Одним із дієвих напрямків подальшого підвищення інтенсифікації використання трудових факторів виступає формування кількісного складу робочих професій. За результатами аналізу діючих тарифно-кваліфікаційних характеристик робіт і професій робітників на вугільних підприємствах запропоноване укрупнення існуючих професій. У зв'язку з цим виникає необхідність виділення в складі професій окремих спеціальностей, які характеризують більш вузький, практично здійснюваний конкретний вид трудової діяльності.

У порівнянні з діючою професійною структурою число професій робітників на підземних роботах запропоновано зменшити з 16 до 5 (з 13 спеціальностями), а на шахтній поверхні - з 25 до 9 (з 19 спеціальностями), що майже повністю виключає вузькопрофільні професії. Усе це спрямоване на підвищення престижності шахтарських професій, розширення меж застосування праці кожного робітника, забезпечення широкої взаємозаміни на робочих процесах з метою створення умов для більш ефективних форм організації праці.

Розділ 6. Спеціальний режим господарювання як метод підвищення ефективності розвитку виробничо-територіальних систем. Пошук дійових форм і методів розвитку виробничо-територіальних утворень в умовах кризового стану у багатьох випадках супроводжується необхідністю надання виробничим відносинам динамічного характеру, які забезпечували б умови розширеного відтворення суспільному виробництву. Одним з таких засобів, який спрямований саме на створення передумов ефективного розвитку вугільних територіальних систем, виступає спеціальний режим господарювання. В дисертаційній роботі узагальнено організаційні особливості використання умов спеціального режиму господарювання в різних країнах світу. З погляду на те, що його використання спрямоване на досягнення широкого спектру економічних, соціальних та політичних цілей, в роботі визначена головна його мета як така, що передбачає саме розширене відтворення суспільного виробництва шляхом спеціально (законодавчо) визначених заходів. Оскільки основні відмінності у формах та методах реалізації спеціального режиму господарювання закладені у визначенні або постановці тих завдань, які будуть забезпечувати досягнення поставленої мети, в роботі, виходячи із функціонального признаку, виділено три основні напрямки, за якими групуються різні його види.

Досвід впровадження та функціонування спеціального режиму господарювання в різних країнах показує, що будь-яка його організаційна форма проходить кілька етапів. Дослідженням встановлено, що такими етапами розвитку є: стадія створення, стадія становлення, стадія зрілості та стадія угасання. Тривалість кожного з етапів розвитку спеціального режиму господарювання залежить як від зовнішніх чинників (наявність стійких джерел надходження фінансових ресурсів, зацікавленість інвесторів), так і внутрішніх (політичних - стабільність у суспільстві, економічних - незмінність запропонованих умов функціонування та соціальних - толерантність суспільства до присутності на окремій території умов господарювання, відмінних від загально-використовуваних). Відносно впровадження спеціального режиму господарювання в умовах вугільних виробничих систем зроблено висновок про те, що вибір пріоритетів його розвитку повинен визначатися таким чином, щоб ураховувались не тільки інтереси потенційних інвесторів, але й забезпечувалося одержання позитивного економічного ефекту в розвитку як території, так і відповідних виробничих структур.

З погляду на наявність у вуглевидобувних регіонах процесів закриття вугільних шахт і розрізів в дисертаційній роботі розглянуті основні їх соціально-економічні наслідки для розвитку вугільних територіальних систем. Історично склалося так, що умови життєдіяльності вуглевидобувних підприємств були домінуючими, а самі підприємства - системно-утворюючими елементами на відповідній території, тому, виходячи з цього положення, в роботі сформульовані основні підходи щодо впровадження спеціального режиму господарювання як методу підвищення ефективності функціонування виробничо-територіальних систем, визначена об'єктивна необхідність переосмислення процесів, викликаних структурною перебудовою господарського комплексу країни. Як результат, встановлено, що недостатня теоретична розробленість ключових моментів цієї проблеми на практиці призводить до виникнення додаткових важко розв'язуваних завдань, на що витрачаються значні інтелектуальні, фізичні та духовні зусилля, не говорячи вже про матеріальні та фінансові ресурси.

Базуючись на отриманих практичних результатах реалізації положень Закону України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” в роботі визначені основні умови підвищення ефективності спеціального режиму господарювання відносно обґрунтування методики оцінки привабливості відповідних виробничо-територіальних утворень, встановлення межі залучення інвестицій, забезпечення надійних їм гарантій. Зроблено висновок про те, що зміна відповідних елементів дозволить стати додатковим важелем для подальшого розвитку виробничо-територіальних систем та підвищення ефективності використання спеціального режиму господарювання.

ВИСНОВКИ

Виконане наукове дослідження дозволяє сформулювати ряд висновків і пропозицій теоретичного, методичного і прикладного характеру, основні з яких зводяться до наступного:

1. Постанова мети про необхідність стимулювання розвитку виробничо-територіальних систем за допомогою економічного механізму вимагає вивчення відповідних економічних категорій, середовища функціонування, шляхів і засобів досягнення необхідних результатів. Цей підхід використаний у сполученні з положеннями позитивної теорії, основу яких складають методи порівняльних переваг, що переслідують своєю метою визначення рівня ефективності конкретного виду виробництва, і положень нормативної теорії, основу яких складають методи розподілу, що визначають міру справедливості в характері пануючих виробничих відносин. При цьому узагальнений вітчизняний досвід удосконалення виробничо-територіальних систем на рівні регіону;

2. Перетворення в економічному середовищі виробничо-територіальних систем показані під впливом зміни сутнісного змісту основних чинників виробництва, переорієнтування їх на ринкові відносини, широкого діапазону умов виробничої діяльності, що визначають характер використання природних, трудових і матеріальних ресурсів, зміни основних функцій управління і виділення з їхнього складу, як домінуючого, економічного регулювання виробничої діяльності. У зв'язку з чим у роботі здійснене обґрунтування логіки формування вартості кінцевого продукту підприємства з позиції зміни ролі економічних чинників виробництва і підсилення функції розподілу, що забезпечує регулюючі засади у виробничій діяльності. Подальша стратегія використання на практиці економічних важелів у розвитку вугільних територіальних систем визначена виходячи з об'єктивної необхідності зберігання вугільних підприємств і створення їм відповідних економічних умов існування, заснованих на функціонуванні в їхньому середовищі ефективного господарського механізму. Вибір зазначеної стратегії здійснений на базі сполучення міжгалузевого і галузевого комплексу заходів для стабілізації роботи, забезпечення економічної свободи і визначення рамок економічної відповідальності за основні результати виробничої діяльності кожному елементу і виробничо-територіальній системі в цілому;

3. Виробничо-територіальні системи, як системно-утворюючі елементи розвитку територій, підпадають під вплив тих самих умов і чинників, що й інші структурні складові економіки регіону. Стійкий і урівноважений їх стан досягається за рахунок дотримання вимог збалансованості основних чинників виробництва: матеріальних, природних і трудових. При цьому вибір інструментарію економічного впливу орієнтований на розподільні методи, що визначає відповідний порядок їхнього формування. Трансформація економічних відносин зумовила необхідність зміни підходів до визначення ролі основних чинників виробництва, що пов'язано з проблемою раціонального використання наявних ресурсів у суспільному виробництві. Вирішальним значенням при цьому стає сам процес створення вартості, сполучений рівною мірою з використанням саме основних чинників виробництва, і визначаючий загальну схему установлення вартісної оцінки результатам суспільного виробництва на його різних ієрархічних рівнях: від підприємства до виробничої системи, господарського комплексу галузі, регіону або держави в цілому;

4. Розширення рамок ринкових відносин викликало необхідність визначення меж відтворення на рівні підприємства або виробничої системи. У зв'язку з чим виникла потреба переосмислення деяких основних засад, які стосуються, зокрема, визначення передумов формування економічних регуляторів виробничої діяльності. З метою конкретизації завдань дослідження єдиний процес розширеного відтворення був розчленований на процеси відтворення кінцевого продукту підприємства (виробничої системи), продуктивних сил (чинників виробництва) і виробничих відносин, що дозволило визначитися з логікою побудови розподільних відносин на різних рівнях і цілями відтворення промислового потенціалу підприємства і трудового потенціалу окремого працівника. Виникла потреба у подальшому теоретичному розвитку основних положень, пов'язаних з формуванням економічних регуляторів. При цьому визначальним стало осмислення і розвиток змісту принципів економічного регулювання виробничої діяльності, покликаних забезпечити розробку його наукових основ, таких як: економічна категорія, основні ознаки, закономірності та ін.;

5. Визначальним моментом формування економічних передумов ефективної діяльності підприємств виступає ціновий механізм, покликаний сприяти не тільки сумірності витрат і результатів виробництва, але і забезпечувати відносну збалансованість внутрішньої його структури. Структура і пропорції створюваної вартості є показниками рівня ефективності суспільної праці (виробництва) і тому становлять собою важливий компонент економічного механізму розвитку конкретної виробничої системи. Тенденції, що складаються у пропорціях створюваної вартості на рівні підприємств, які становлять основу виробничим системам регіону, свідчать про вкрай несприятливі процеси, що відбуваються в сфері утворення вартісної оцінки результатів виробництва. Значний крен у структурі сукупних витрат вугільного виробництва убік збільшення матеріальних витрат підірвав економічну основу сталого розвитку усіх без винятку вугільних шахт. На практиці відбуваються масштабні зменшення обсягів вугільного виробництва і відповідні зміни умов відтворення: мова вже йде лише про просте відтворення, про збереження накопичених потенціалів вугільних територіальних систем. У роботі запропонована й обґрунтована модель установлення ціни виробництва, в основу якої покладений принцип збалансованого використання основних чинників, що беруть участь у трансформації в кінцеві результати виробництва. Ця модель базується на встановленні нижніх і верхніх економічних меж відтворення промислового і трудового потенціалів вугільних територіальних систем;

6. Вирівнювання впливу умов виробництва на кінцеві результати діяльності структурних елементів вугільних територіальних систем є необхідною передумовою формування економічних відносин, що забезпечують кожному з них рівні можливості в досягненні результатів. У зв'язку з чим запропонована логіка і порядок оподатковування результатів їх діяльності, які враховують вилучення гірничої ренти, плати за основні виробничі фонди і трудові ресурси. І гірнича рента, і платежі за ресурси органічно вписуються в існуючу структуру економічного середовища і складуть базис механізму економічного регулювання виробничої діяльності вугільних територіальних систем. У дисертаційній роботі, базуючись на подальшому розвитку теорії рентних відносин, запропонований механізм визначення і вилучення частини додаткового прибутку, що визначається як гірнича рента. Основними елементами цього механізму запропоновано використовувати: плату за основні виробничі фонди, спрямовану на підвищення інтенсивного характеру використання матеріальних чинників виробництва, і рентні платежі, що забезпечують вилучення частини додаткового прибутку, одержуваного незалежно від зусиль, що прикладаються для видобутку корисних копалин з кращих ділянок (запасів);

7. Підземні умови видобутку вугілля визначають особливий порядок формування мотиваційного механізму використання праці, що пов'язано з проблемою урегульованості процесів відтворення робочої сили і необхідності забезпечення адекватних оцінок витратам і результатам праці. У цьому зв'язку важливе місце в удосконаленні економічних методів регулювання займають заходи щодо активізації системи стимулювання праці. Запропоноване вирішення проблеми кількісного порівняння й еквівалентної оцінки витрат праці засноване на подальшому розвитку тарифних умов організації заробітної плати і посиленні в них уваги оцінкам чинників небезпеки, важкості, шкідливості, відповідальності і специфічності виконуваних робіт. Як один із шляхів адаптації вугільних територіальних систем до ринкових відносин у роботі запропоновані заходи з розвитку професійного складу робітників, які засновані на укрупненні трудових функцій і виділенні в окрему групу однорідних або близьких за своїм змістом професій. У результаті, майже цілком виключаються вузькопрофільні професії, що мають місце до сьогоднішнього дня у вугільних територіальних систем;

8. Серед економічних методів розвитку виробничо-територіальних систем у сучасних умовах призвані відігравати активну роль заходи, що забезпечують вихід із кризового стану діючим промисловим підприємствам. В роботі на основі узагальнення організаційних особливостей використання спеціального режиму господарювання визначені основні форми та принципи, яким він повинен відповідати у вуглевидобувних регіонах. Однією з передумов впровадження цього режиму є регіональні наслідки ліквідації вугільних шахт, серед яких необхідно виділити результати реструктуризації не лише господарських комплексів шахтарських міст, а й цілих сегментів регіональної економіки. Зважаючи на це, запропоновані практичні заходи щодо підвищення ефективного розвитку вугільних виробничих систем шляхом використання спеціального режиму господарювання базуються на комплексній оцінці відбору інвестиційних проектів та відповідній методичній обґрунтованості їх основних положень. Отримані залежності, закономірності, розроблені методи, сформульовані визначення, принципи і вимоги до методологічних основ формування економічного механізму розвитку виробничо-територіальних систем визначають теоретичну наукову новизну проведеного дослідження. Отримані результати, виявлені недоліки, сформульовані заходи щодо використання окремих елементів економічного змісту для подальшого росту обсягів виробництва, а разом із цим і самих виробничо-територіальних систем становлять практичну площину наукової значимості проведеного дослідження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

економіка ринковий господарювання

1. Василенко В.Н. Региональные аспекты экономического развития угольных производственных систем. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, УКЦентр, 1999. - 264 С.

2. Василенко В.Н., Зельдина Е.Р. Реализация специального режима хозяйствования в регионе. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. - 168 С. (Особистий внесок здобувача: визначені основні напрямки реалізації спеціального режиму господарювання в Донецькій області).

3. Василенко В.Н. Экономические рычаги повышения эффективности угольного производства. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1998. - 364 С. - Деп. в ГНТБ Украины, №149 - Ук 98.

4. Василенко В.Н. Кризис шахтерских поселений // Бизнес Информ. - 1998. - №3. - С. 5-6.

5. Василенко В.Н. Условия сбалансированного развития хозяйственных комплексов городов // Реформирование хозяйственных комплексов городов Украины. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 1997. - С. 73-81.

6. Мамутов В.К., Василенко В.М. Регіональні наслідки ліквідації промислових підприємств (на прикладі вугільних виробничих систем) // Регіональна економіка. -1999. -№3. - С. 25-32. (Особистий внесок здобувача: теоретичне обґрунтування наслідків та визначення заходів подолання наслідків ліквідації вугільних підприємств на рівні регіону).

7. Василенко В.Н. Условия повышения эффективности специального режима инвестиционной деятельности // Экономика Украины. -2000. - №3. - С. 48-51.

8. Василенко В.Н., Кабанова О.В. Методические основы мониторинга социальных процессов в угольных регионах // Уголь Украины. -1999. - №7. - С. 8-10. (Особистий внесок здобувача: методичні підходи до забезпечення моніторингу).

9. Василенко В.Н., Кабанова О.В. Содержание и оценка социальных последствий ликвидации угольных шахт // Актуальные проблемы стабилизации и развития экономики. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 1999. - С. 144-153. (Особистий внесок здобувача: теоретичне обґрунтування та методичне забезпечення змісту та оцінок наслідків ліквідації вугільних шахт).

10. Василенко В.Н., Зельдина Е.Р. Условия реализации специального режима хозяйствования в Донецкой области // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - №9. - С. 51-53. (Особистий внесок здобувача: визначення заходів економічного змісту для умов реалізації спеціального режиму господарювання).

11. Василенко В.Н. Научно-методические аспекты экономического регулирования производственной деятельности угольных шахт в современных условиях. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1995. - 55 С.

12. Василенко В.Н., Герасимчук Д.А. Организационно-экономические особенности ликвидации угольных предприятий в современных условиях. - Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 1997. - 34 С. (Особистий внесок здобувача: заходи щодо удосконалення діючого організаційного механізму ліквідації шахт).

13. Герасимчук Д.А., Василенко В.Н. Проблемы ликвидации угледобывающих предприятий в современных условиях // Экономика Украины. - 1998. - №6. - С. 10-14.

14. Василенко В.Н. Профессиональный состав рабочих на шахтах // Уголь Украины. - 1997. - №7. - С. 16-17.

15. Василенко В.Н. Пути развития организационно-правовых основ ликвидации шахт // Уголь Украины. - 1997. - №10. - С. 23-25.

16. Василенко В.Н. Как рассчитывать горную ренту для угольных шахт // Уголь. - 1998. - №2. - С. 48-49.

17. Василенко В.Н. К вопросу о методологии формирования цены производства на угольных шахтах // Уголь Украины. - 1995. - №8. - С. 20-22.

18. Василенко В.Н. Методы регулирования производственных потенциалов угольных шахт // Экономика Украины. - 1995. - №10. - С. 45-50.

19. Василенко В.Н. Экономическая оценка различий в естественной продуктивности запасов и условиях извлечения углей // Уголь Украины. - 1996. - №3. - С. 14-15.

20. Василенко В.Н. Теоретические предпосылки развития экономических методов хозяйствования // Проблемы развития промышленных городов Украины: - Донецк: ИЭПИ НАН Украины. - 1994. - С. 36-45.

21. Василенко В.М., Кабанова О.В. Проблеми створення нових робочих місць на підприємствах Донецької області // Україна: аспекти праці. - 2000. - №6. - С. 12-14. (Особистий внесок здобувача: оцінка інвестиційних процесів на територіях пріоритетного розвитку).

22. Хлопенко В.С., Василенко В.Н. Формирование фондов оплаты труда на шахтах // Уголь Украины. - 1994. - №6. - С. 16-18. (Особистий внесок здобувача: визначення методів формування фондів оплати праці на вугільних шахтах).

23. Василенко В.Н. Некоторый опыт интерпретации законов товарного обращения // Бизнес Информ. - 1998. - №17-18. - С. 14-16.

24. Василенко В.Н. Как определить размеры государственной финансовой поддержки угольных шахт // Уголь Украины. - 1999. - №1. - С. 4-6.

Размещено на Allbest.ru