Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет і метод економічної теорії

Економічна політика держави - система економічних цілей і заходів забезпечує вирішення стратегічних завдань розвитку і оновлення суспільства.

8 елементів

1. Економічний зріст

2. Повна зайнятість

3. Економічна ефективність

4. Стабільний рівень цін

5. Економічна свобода

6. Спраедливий розподіл доходів

7. Економічне забезпечення непрацездатних

8. Розумний торговий баланс

Розрізняють:

1) Позитивну ек.теорію (базується на фактах)

2) Нормативну ек.теорію (на гіпотезах)

Три рівні аналізу в ек.теорії:

1. Мікроекноміка (розкриває господарську діяльність окремих ек. суб'єктів).

2. Макроекономіка (розкриває господарську діяльність на рівні держави).

3. Світовам економміка -- це сукупність національних господарств, пов'язаних один з одним системою міжнародного поділу праці (МПП), економічними і політичними відносинами.

Предметом економічної теорії є:

1. Закономірності і фактори економічного зростання

2. Використання обмеженості ресурсів для виробництва товарів і обміну їх з метою задоволення потреб

3. Види діяльності з виробництва і обміну повсякденного життя людей та вилучення засобів існування

4. Відносини між людьми в процесі виробництва,розподілу,обміну та споживання матеріальних благ на різних етапах розвитку людства.

Функції ек. теорії:

1. Пізнавальна

2. Практична

3. Методолгічна

4. Ідеологічна (ек.теорія сприяє світогляду людини).

Метод дослідження ек.явищ.

Метод (грец. «шлях до чого-небудь») - діяльність,яка спрямована на досягнення якої-небудь мети.

Методи дослідження ек.теорії

1. Формальна логіка

1.1 Аналіз та синтез

1.2 Індукція (від фактів до теорії) і дедукція (від теорії до практики)

1.3 Зрівняння

1.4 Аналогія

1.5 Антеномія

1.6 Доказ

2. Діалектичний метод,який вміщує логічний та історичний підходи

3. Системний метод

3.1 Метод лінійного програмування

3.2 Економіко-математичне моделювання

3.3 економічний експеримент.

Економічні категорії, їх закони, класифікації

Економічні категорії - абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів (рис. 1.10), яка включає всезагальні, загальні і специфічні закони. Всезагальні закони вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства на всіх етапах.

2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси

Потреби - збуджувальні мотиви діяльності людей,недостача людині чого-небудь.

Виробництво представляє взаємодію факторів виробництва.

В західній економічній літературі інша класифікація факторів виробництва:

праця;

земля;

капітал;

здатність до підприємництва (за Маршалом).

Матеріальні ресурси - земля, капітал.

Інформаційний і економічний ресурси.

Виробництво можливе при введенні усіх виробничих факторів. При цьому всі фактори є взаємозамінювані, вона зумовлена різними причинами:

- обмеженість ресурсів;

- ефективність їх використання.

Виробничий потенціал суспільства -характеризує можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання усіх факторів виробництва.

Крива виробничих спроможностей ілюструє той факт, що національна економіка повністю використовує наявний потенціал, не може збільшити виробництво будь-якого блага, не зменшивши виробництво іншого. Функціонування економіки на межі свідчить про її ефективність. Межа показує максимальну кількість продукції, що її можна виробити економікою за даного рівня розвитку і наявних факторів. Результатом виробництва є продукт чи споживче благо. Під споживчим благом розуміється будь-який засіб для задоволення економічних потреб споживача.

Суспільне виробництво функціонує задля реалізації кінцевої мети - задоволення потреб людини.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності, котрі доставляють їм вдоволення, насолоду, втіху, які спонукають людину до діяльності, щоб мати їх і володіти ними

Ієрархія потреб за А.Маслоу

Абсолютні потреби - це потреби в благах, і послугах, що породжені сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких починає освоюватись. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і послуг та можуть бути задоволені.

Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до доходів та рівня цін.

Безмежність потреб - одне з фундаментальних положень і полягає в тому, що потреби є безмежними, а виробничі ресурси, що необхідні для виробництва потреб, є обмежені.

Безмежність і обмеженість породжують дію 2 економічних законів: закон зростання потреб і закон розвитку продуктивних сил. Сутність І закону полягає у тому, що потреби людей зростають поступово в міру розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу, пізнання законів природи.

ІІ закон - це закон, згідно з яким внаслідок з технічних і науково-технічного прогресу, розвитку людини і суспільства відбувається неухильний поступовий розвиток продуктивних сил (засоби виробництва, люди). Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, що склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових.

В_р = f(П_ц)

В_р - розвиток суспільного виробництва;

П_ц - створення умов для безперервного розвитку потреб.

Будь-який засіб для задоволення потреб споживача називається споживчим благом. Носіїв споживчих благ є багато:

Ступінь корисності може виражатися в різних показниках.

Загальна корисність -- величина, що відбиває загальну задоволеність індивіда споживанням визначеної кількості блага. М'ясо задовольняє потребу в їжі, а сигарети -- у палінні.

З'їдаючи 2 кг м'яса на тиждень і викурюючи пачку сигарет за день, споживач задовольняє потреби і дані величини відбивають загальну корисність благ щодо певного періоду часу.

Гранична корисність -- це задоволеність, що набувається від споживання кожної додаткової одиниці блага. Якщо м'ясо, що з'їдається, поділити на порції, то задоволення, що дістається від споживання кожної наступної дози, буде виражати її граничну корисність. Так само задоволення, що зазнає курець від викурювання кожної наступної сигарети, визначає її граничну корисність.

Ступінь корисності залежить від наявної кількості певного блага (запасу) та від інтенсивності потреби в ньому. У межах звичної норми споживання (досягнутого рівня інтенсивності) збільшення кількості споживання спричиняє зростання загальної корисності і зниження граничної корисності. Для курця, що звик викурювати пачку сигарет на день, наявність лише п'яти сигарет не може задовольнити його загальну потребу і тому корисність кожної сигарети уявляється високою. Із наближенням кількості споживаних сигарет до звичної норми (насичення) загальна корисність зростає, але бажаність кожної наступної стає меншою. Досягти точки насичення, загальна корисність починає зменшуватися, а гранична набуває негативних значень. Графічно цю залежність виражено на рис. 15.1.

Якщо гранична корисність ,то загальна корисність і навпаки.

Економічний інтерес - це реальний, зумовлений економічними відносинами мотив і стимул діяльності щодо задоволення потреб. Він є породженням і соціальним проявом потреби, її усвідомленням, але реалізується через трудову господарчу діяльність людей, їх економічні відносини.

потреба > інтерес > мотив > діяльність > результат задоволення потреби

Для економіки важливий зв'язок між економічними потребами, інтересами і господарською діяльністю людей. Економічні інтереси утворюють складну і різноманітну систему, яку можна класифікувати за різними критеріями.

Класифікація економічних інтересів

1. За ознакою суб'єктивності (особисті, групові, колективні, національні, регіональні, загальнолюдські, суспільні)

2. За ознакою об'єктивності (морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, грошово-фінансові, майнові).

3. З погляду часових аспектів (поточні і перспективні).

4. З позиції усвідомлення (істинні, помилкові, неправильні, фальшиві).

Способи задоволення потреб:

1. Самозабезпечення

2. Крадіжка

3. Жебрацтво

4. Обмін.

Закон зростання потреб - це закон, котрий виражає внутрішньо необхідні сталі та суттєві зв'язки,які сприяють появі нових потреб.

Економічні блага-це засоби,які задовольняють потреби.

Розрізняють: довгострокові та не довгострокові,взаємозамінні та взаємодоповнюючі, дійсні і майбутні,прямі та не прямі.

Вигода - отримання блага,яке має для людини більшу корисність,аніж яке він віддає.

Вигода буває:

- своя

- чужа

- загальна або рівноважна.



3. Економічна система суспільства

Економічна система -- це певним чином упорядкована система економічних зв'язків (відносин) між виробниками і споживачами матеріальних та нематеріальних благ. Це система координації господарської діяльності (рис. 1.6). Вона включає:

1) структуру продуктивних сил суспільства;

2) соціально-економічні відносини;

3) організаційно-економічні відносини;

4) господарський механізм, тобто спосіб регулювання господарської діяльності на макрорівні.

Суб'єктами економічної системи є індивід, колектив, держава, виробник, посередник, споживач, фізичні та юридичні особи, виробничі та інші підприємства, банки, біржі та інші економічні суб'єкти.

Основні типи економічних систем:

1) система вільного або чистого ринку;

2) система змішаної економіки (сучасна ринкова економіка);

3) командно-адміністративна система або централізовано-планова економіка;

4) традиційна система.

Система вільного або чистого ринку -- це така економічна система, в якій держава дуже мало втручається в регулювання економічних процесів, а система ринкового регулювання досягає найбільшого розвитку. Така система в розвинутих країнах світу існувала з другої половини XVIII ст. до кінця XIX -- початку XX ст. Для неї характерні:

Система змішаної економіки це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється і ринковим механізмом, і державою, в якій існують різні форми власності і господарювання. Практика багатьох розвинутих країн показує, що поєднання ринкового механізму і державного регулювання дає можливість зробити економічну систему досить ефективною.

Командно-адміністративна система. Вся економічна діяльність у командно-адміністративній економіці регулюється державою.

Традиційна система. Має місце в слаборозвинутих країнах. Вона ґрунтується на відсталій технології, широкому застосуванні ручної праці та багатоукладності економіки.

Багатоукладність означає наявність різних форм господарювання, серед яких переважають старі, відсталі форми.

4. Форми суспільної організації виробництва. Товар і гроші

Форма суспільного виробництва - це тип організації господарської діяльності людей, реальне функціонування суспільного виробництва. Суспільство знає дві основні форми господарювання: натуральне виробництво і товарне виробництво.

Історично першою формою організації суспільного виробництва, яка панувала протягом тривалого часу, було натуральне виробництво, тобто таке виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для задоволення власних потреб безпосереднього виробника, тобто для внутрішньогосподарського споживання.

Натуральне виробництво відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і економічних відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету виробництва, низький і одноманітний рівень власних і суспільних потреб.

Натуральне - все,що виготовляється і споживається в господарстві. Складається із маси однорідних товарних одиниць. Характеризується природним розподілом. При натуральному типі виробництва виробники пов'язані Т-Т.

Другою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво. Це така організаційна форма суспільного виробництва, коли продукти праці виробляються економічно відособленими виробниками не для власного споживання, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, тобто для купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються відособлені виробники, стають товарами.

Товар-це продукт праці призначений для обміну (Марксизм).

Товар- все те, що купується і продається на що є попит і що продається (Котлер Ф.).

Товар-це будь-який об'єкт призначений для обміну.

Вартість товару - витрати суспільної праці попиту пропозицією (Кембриджська школа).

При товарному розвинутий поділ праці.(Т-Г-Т) Складається з різнорідних товарних одиниць.

Характерними рисами товарного виробництва є:

- суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва;

- обмін продуктами праці між виробниками;

- економічна відокремленість виробників;

- свобода вибору виробничих ресурсів, засобів і цілей виробництва;

- наявність конкуренції;

- вільне ціноутворення;

- стихійність розвитку.

Гроші

З IV до ІІІ ст. до н. е. загальним еквівалентом були срібло і золото. Спочатку злитки золота клеймили (в Єгипті наприкінці IV тисячоліття клеймо з написом фараона ставили на злитках золота вагою 14 кг, а чеканити монети почали в Лідії (Малій Азії) у XII ст. до н. е.). За свідченням сучасної археології монети в Індії з'явилися на 600 років раніше. З часом загальним еквівалентом стає золото, а у другій половині XIX ст. встановлюється золотий стандарт. Це відбулося завдяки таким властивостям золота, як однорідність, ковкість, м'якість, подільність, неокислюваність, висока вартість у малій вазі та ін. Золоті гроші були повноцінними, оскільки їх номінальна вартість в основному відповідала вартості металу, що в них містився, і золото виконувало всі функції грошей (роль загального еквівалента).

Гроші - це специфічний товар-еквівалент

Теорії походження грошей:

- 15-16 ст - Металургічна теорія грошей (гроші є золото).

- 17-18 ст - Номіналістична теорія грошей (гроші - розрахункова одиниця, призначена для розрахунку).

- 19-20 ст - а)Функціональна теорія грошей; б) Еволюційна теорія грошей (гроші з'являються в результаті обміну).

Сутність грошей розкривається в функціях:

Згідно західної теорії їх 3.

Згідно марксиської теорії їх 5:

1. Міра вартості.

2. Засіб обігу.

3. Засіб нагромадження.

4. Засіб платежу.

5. Світові гроші.

Закон обігу грошей

Грошовий обіг - це рух грошей пов'язаний з реалізацією товарів,оплатою послуг,здійснених платежів.

Кількість грошей необхідних для обігу визначається:

Згідно марксиської теорії

КГ-кількість грошей

Ц- сума цін товарів,які піддаються реалізації

СО- швидкість обігу

Вперше розробили вчені про обіг грошей Адам Сміт та Давид Рікардо в епоху феодалізму.

Вони вперше розробили формулу обігу грошей. Ця формула теоретична і на сьогодні правильна і визначає підхід до грошей та їх обігу

КГ-кількість грошей

Ц- сума цін товарів,які піддаються реалізації

К - товари продані в кредит; ШО- швидкість обігу одноіменних грошових одиниць

Вк- платежі,яким наступив час оплати; ВП- взаємопогашаючі платежі

Грошова система - це форма організаційного грошового обігу,яка історично та законодавчо була створена в кожній країні.

Розрізняють такі види грошових систем:

1) Біметалізм

2) Монометалізм

- мідний (стародавній Рим)

- срібний

- золотий

3) Паперова грошова система.

Елементи грошової системи:

1) грошова одиниця

2) масштаб цін

3) види грошей:

- товарні гроші (до грошові еквіваленти)

- золоті і срібні монети

- паперові гроші

- кредитні гроші

- електронні гроші

4) емісійна система

5) Державний апарат - здійснення регулювання та обсягу грошового обігу.

Інфляція зовні виглядає як знецінення грошей внаслідок їхньої надмірної емісії, яка супроводжується зростанням цін на товари та послуги.

Проте це лише форма прояву, а не глибинна сутність і причина інфляції. Звичайно інфляція має свій зовнішній прояв у підвищенні цін. Але не кожне підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися в результаті поліпшення якості продукції, погіршення умов видобутку паливно-сировинних ресурсів, змінюватися під впливом циклічних і сезонних коливань виробництва, стихійних лих і т. ін. Але це будуть, як правило, не інфляційні, а певною мірою природні періодичні зміни цін на окремі товари і послуги.

Насправді ж інфляція є результатом порушення економічної рівноваги, яка зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин:

1. грошрва емісія не забезпечення товарною масою;

2. кредитна експансія (розповсюдження)

3. криза валютно-фінансової системи;

4. зростання бюджетного дефіциту і державного боргу

5. мілітарізація економіки;

6. Незавершене виробництво;

7. Державна монополія;

8. Монополізм підприємств;

9. Диспропорція у народному господарстві.

10. Мехзанізм оподаткування.

11. Інфляція цінової надбавки.

Види інфляції:

1. Взалежності від глибини державного регулювання економіки:

- явна

- прихована

2. В залежності від об'єкту дослідження

- націонашльна

- регіональна

- світова

3. В залежності від інфляційних імпульсів відносно економічної системи:

- імпортована

- експортована

4. В залежності від зростання цін:

- до 10% на рік - повзуча

- від 10% до 200% на рік - галопуюча

- >200% гіперінфляція.

5. В залежності на скільки успішно економіка адаптована до темпів зростання цін:

- збалансована

- не збалансована

6. В залежності від здатності держави впливати на інфляційний процес:

- не керована

- керована

7. В залежності від зміни ВНП при зростанні попиту в економіці:

- істинна

- мнима

8. В залежності від точності прогнозування:

- спрогнозована

- неспрогнозована

9. В залежності від факторів, що прогнозують інфляційні процеси:

- інфляція попиту - знецінення грошей внаслідок порушення закону обігу

- інфляція витрат - підвищення загального рівня цін пов'язаних із зростанням витрат з виробництва та реалізації продукції.

Головна причина інфляції - дефіцит державного бюджету.

DEF - дефіцит

р - рівень інфляції

р- рівень цін

М - пропозиція грошей

- інфляційний податок

Інфляційний податок - це зменшення капіталу власників грошових засобів. Стягується автоматично.

де Р_n - рівень цін в n-ому році; P_n-1 - рівень цін в (n-1)-му році; M_n - пропозиція грошей в n-му році.

Сенйораж - це дохід,який отримає держава внаслідок монопольного права друкувати гроші.

Наслідки інфляції

1) Перерозподіл національного доходу та багатства між різними групами суспільства, економічними та соціальними інститутами

2) … зростає соціальна напруга

3) Зниження конкурентоздатності товарів на світовому ринку

4) Збільшення попиту на більш стабільну іноземну валюту

5) Зниження реальної вартості заощаджень у грошовій формі

6) Зміна структури і зменшення реального доходу державного бюджету.

7) Ускладнюється планування Нч

8) Відбуваються різноспрямовані.. відносини цін і обсягів виробництва різних товарів.

Антиінфляційні заходи держави:

1. Стабілізація інфляційної очікув.

2. Грошові обмеження;

3. Вирішення проблем бюджетного дефіциту;

4. Реформа оподаткування;

5. Структурна перебудова і конверсія військового виробництва;

6. Регулювання валютного курсу;

7. Підвищення ступеня товарності економіки;

8. Приватизація та роздержавлення;

9. Заходи із збільшенням норми збереження.

Товар

Товар - продукт праці, вироблений на обмін або продаж

Властивості товару:

1) Вартість - суспільно необхідна праця закладена в товар

2) Споживча вартість-здатність товару задовольнити ті, чи інші потреби людей

3) Мінова вартість-здатність товару обмінюватись на другий.

Конкретна праця - свідома,цілеспрямована діяльність людини на створення конкретних матеріальних благ. Конкретна праця створю споживчу вартість.

Абстрактна праця- це праця взагалі, це праця без конкретної її форми, це праця яка виступає мірою вартості всіх останніх праць.

Закон вартості (ЗВ)- економічний закон,згідно якому товари на ринку обмінюються у відповідності до кількості і якості витраченої на їх виробництво праці.

Закон вартості має 3 класиччні функції:

1) ЗВ стихійно регулює обсяги виробництва та стихійно впливає на перелів капіталу з однієї галузі в іншу.

2) ЗВ стихійно впливає на розвиток НТП і стихійно впливає на перелів капіталу та впровадження НТП

3) ЗВ стихійно впливає на диференціацію товаровиробників і перетворення їх в найманих працівників.

4 не класичні функції:

1) ЗВ примушує товаровиробників впроваджувати нові технології і випускати конкурентоспроможні товари як на внутрішніх і світових ринках,товари нової модифікації.

2) ЗВ стимулює конкуренцію як на внутрішніх,так і на світових ринках

3) ЗВ виконує свою історичну функцію - утворення ціни

4) Зв забезпечує пропорційний обмін між галузями, між державами на світовому ринку.

5. Відносини власності

Власність -- це відносини людей щодо об'єктів власності.

Об'єкти відносин власності -- це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, які можна привласнити або відчужити. До них належать засоби виробництва галузей національної економіки, нерухоме майно, природні ресурси, предмети особистого споживання та домашнього вжитку, гроші, цінні папери, коштовні метали, робоча сила, супутники Землі, наукові винаходи, художні твори тощо.

Суб'єкти відносин власності - це конкретні носії цих відносин. Ними бувають окремі фізичні та юридичні особи (організації, підприємства, установи, об'єднання осіб всіх організаційно-правових форм), держава в особі її органів управління та органів місцевого самоврядування, об'єднання держав або всі держави світу.

Право власності - це сукупність узаконених державою правових норм економічних взаємовідносин між юридичними та фізичними особами щодо привласнення та використання матеріальних благ як об'єктів власності.

В країнах Заходу широкого розповсюдження набула концепція економічної теорії прав власності. її автори (А. Оноре, Р. Коуз, Д. Норт, А. Алчіан та ін.) беруть за основу думку, що не засоби виробництва або робоча сила самі по собі є власністю, а частка прав з використання цих ресурсів. Повний „пучок" прав власності складається з одинадцяти елементів:

1. право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю над благами;

2. право користування, тобто право застосування корисних властивостей благ для себе;

3. право управління, тобто право вирішувати, хто і як буде забезпечувати використання благ;

4. право на дохід, тобто право володіння результатами від використання благ;

5. право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну або знищення благ;

6. право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від заподіяння шкоди з боку зовнішнього середовища;

7. право на передачу благ у спадок;

8. право на безстроковість володіння благом;

9. заборона на використання способу, що завдає шкоди зовнішньому середовищу;

10. право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення благ на сплату боргу;

11. право на залишковий характер, тобто право на існування процедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Функції власності:

1. Фіксує виключну належність предмету фіз..або юр. Особі

2. Є джерелом зацікавленості продуктивного,ефективного використання

3. Охорона від руйнування (функція відповідності).

Типи и форми власності

1. Приватний тип:

а) Приватно - трудова

б) Приватно-рабовласницька

в) Приватно-феодальна

г) Приватно-капіталістична

2. Державний тип:

а) Державно - монархіча

б) Державно - монокапіталістична або олігархічна

в) Державно - біократична або апаратна

г) Державно-суспільна або народа

Згідно рівня державного устрою:

а) Загальнодержавна

б) Муніципальна (комунальна)

в) Власність суб'єктів федерацій

3. Колективний:

а) Орендна

б) Акціонерна

в) Коперативна

г) Власність господарських асоціацій

д) Власність реалізації організацій

е) Сумісна форма власності

4. Індивідуальна

а) Особиста

б) Власність сім'ї

в) Власність с/г та особистого підсобного господарства.

8. Підприємство як первинна ланка ринкового виробництва. Види підприємств

Підприємництво - самостійна, ініціативна, ризикована діяльність суб'єкта господарювання з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку.

Вперше цей термін застосував французький банкір на початку XVIII ст. Рене Кантільйон.

Основною метою підприємця і підприємництва є не тільки отримання і привласнення прибутку, не тільки задоволення особистих корисних потреб. Підприємницька діяльність, якщо вона налагоджена відповідно до законодавства держави, регулюється і направляється відповідними владними структурами, має і суспільну корисність.

Зараз підприємництво - найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

У сучасних умовах підприємництво виконує такі основні функції.

1. Ресурсну. Вона передбачає, що воно націлено на мобілізацію матеріальних, людських та фінансових ресурсів і їх ефективне використання з урахуванням досягнення в економіці, управлінні та організації виробництва.

2. Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях і здійснення контролю за їх раціональним використанням. Ця функція розкриває специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю:

- він повинен вміти об'єднувати людей для досягнення єдиної мети;

- бути професійно підготовленим для здійснення компетентних розрахунків;

- бути гнучким і наполегливим у прийнятті рішень;

- бути готовим іти на постійний ризик і відповідати за свої дії.

3. Творча функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних наукових розробок і проектів.

Суспільне виробництво - це сукупна організована діяльність людей із перетво-рювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальнихблаг, необхідних для їх існування та розвитку. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки.

Згідно з діючим в Українській державі законодавством, підприємство - це самостійний господарський суб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Сутність підприємства найповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця, підприємство користується правами юридичної особи, тобто має право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, на який надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахунки інших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачується заробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.

Принцип самоокупності затрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.

Суть принципу самофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.

Принцип матеріальної заінтересованості у кінцевих результатах праці передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

Підприємство несе повну економічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності. Кожне підприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацією товарів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи.

Зайняті суспільною працею на підприємстві робітники, інженери та службовці утворюють трудові колективи цих підприємств. В економічному розумінні трудовий колектив - це сукупний працівник підприємства і водночас суб'єкт економічних відносин, який здійснює спільну діяльність у державних, колективних, кооперативних, приватних підприємствах, установах і організаціях, спрямовану на задоволення суспільних потреб.

Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві.

Підприємства виконують ряд функцій. Основні з них такі:

· економічна: задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягнень науково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства; ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування; отримання прибутку;

· соціальна: формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складу працівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальної інфраструктури;

· екологічна: вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічної інфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.

Крім того, що підприємство функціонує в системі національної економіки, воно може вступати у відносини з іншими партнерами в системі світового господарства, що й зумовлює здійснення ним зовнішньо-економічної функції. Вона визначається місцем і роллю даного підприємства в міжнародному поділі праці. Зовнішньоекономічна функція реалізується розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. Найбільш відомими формами такої спеціалізації і кооперації є міжнародна торгівля, організація спільних підприємств, участь у спільних міжнародних проектах, науково-дослідне співробітництво.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

Найбільший вплив на особливості функціонування підприємств справляє форма власності, оскільки від неї залежать особливості господарювання, система управління, принципи розподілу прибутку, соціальний захист працівників тощо. За формами власності можна виділити такі види підприємств: державні, колективні, приватні, спільні.

За характером економічної діяльності підприємства поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-дослідні тощо.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються і своєю продукцією. Промислові, сільськогосподарські, будівельні підприємства виробляють, як правило, матеріальну продукцію. Але є підприємства, які надають послуги (наприклад, підприємства зв'язку, побуту).

Відповідно до господарського обсягу і кількості його працівників - незалежно від форм власності - підприємства можуть поділятись на: великі, середні та малі.

В ефективно діючій економіці у сукупності вони краще задовольняють різнобічні потреби суспільства, оперативніше реагують на вимоги ринку та на досягнення науково-технічного прогресу.

Також можна класифікувати підприємства за масштабами: масового, серійного та індивідуального виробництва.

З точки зору доходності (прибутковості) виділяються: прибуткові (високорентабельні), малоприбуткові (малорентабельні) та збиткові (нерентабельні) підприємства.

Будь-яке підприємство як організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і як виробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару або послуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманні прибутку і особистого доходу.

Підприємницька діяльність різноманітна, як і різноманітні людські потреби. Усі численні вияви підприємництва можна згрупувати в певні види. Серед них:

- виробниче підприємство - здійснюється підприємцями, які виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага (навчання, музика);

- комерційне підприємництво, тобто товарно-грошові, торговельно-обмінні операції (купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва);

- посередницьке підприємництво - надання інформаційних, консультативних та маркетингових послуг. Агентами посередницьких фірм є брокери, маклери, дилери. Посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд, у тому числі за попередньою домовленістю - ф'ючерсні угоди;

- фінансове підприємництво - різновид комерційного, особливістю якого є те, що об'єктом купівлі-продажу є специфічний товар - гроші, валюта, цінні папери;

- страхове підприємництво - особлива форма кредитно-фінансових відносин. Його необхідність спричинена ризиком, який є невід'ємною рисою ринкової економіки. Воно захищає бізнес і населення від ризикових ситуацій, забезпечує прибуток.

Економічна сутність підприємства, незалежно від його форми власності, полягає в задоволенні суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності і на цій основі отримання максимально можливого високого прибутку.

Об'єктивною умовою реалізації цього завдання в умовах ринку і загальною закономірністю є стійкість функціонування підприємства та підприємницької діяльності.

Перехід до ринкових відносин за допомогою розпоряджень, директив та лібералізація економіки призвели до виникнення й такого зростання дестабілізуючих факторів, які за короткий час роздавили тисячі первинних ланок економіки і, які виявились неспроможними протистояти їх негативному впливу. Зменшення ділової активності підприємств, непідготовленість кадрового потенціалу до нових економічних відносин і постійна загроза факторів впливу створили специфічні умови для забезпечення живучості підприємств. У цій ситуації для господарського керівника, менеджера будь-якого рівня велике значення має своєчасне виявлення тих факторів, які найбільше впливають на стійкість функціонування та розвиток підприємства.

У теоретичному плані найбільш зручним прийомом для визначення таких факторів є статистика і аналіз експертів. У численних оцінках, статистичних викладках і наукових роботах останніх років неодноразово підкреслювалось, що 80% невдач в підприємницькій діяльності відбувається під впливом зовнішнього середовища і лише 20% спричинено недоліками в системі управління підприємством. Така ситуація не випадкова.

Підприємство як первинна ланка економіки пов'язане багатомережними економічними зв'язками з постачальниками енергоматеріальних ресурсів, замовниками товарів, робіт і послуг, з фінансовими і державними установами, з партнерами і конкурентами. Найбільш розвинутим, а відповідно і впливовішим, є ринкове середовище.

Відомо, що в ринковому середовищі підприємство виступає і як агент попиту і як агент пропозиції.

Як агент попиту, підприємство розпочинає свою діяльність з авансування капіталу в засоби виробництва і робочу силу. Його мета - перетворити грошовий капітал в продуктивний, розпочати процес виробництва і забезпечити перетворення продуктивного капіталу в товарний.

Після завершення цієї операційної діяльності підприємство виступає як агент пропозиції. Воно пропонує результати своєї діяльності для реалізації і перетворює товарний капітал в його грошову форму.

Важливим фактором, який визначає режим стійкості підприємства, є подолання протиріччя між підприємством як агентом пропозиції і споживачами. Завдання кожного з них отримання відповідної вигоди. Мета підприємства, як агента пропозиції - отримання максимальної виручки. Мета споживача - купити продукцію за нижчою ціною і вищої якості.

Звідси випливає, що підприємство як агент пропозиції повинно задовольнити вимоги споживача, виробляти те, що купується і за ціною, яка дозволяє отримати середньозважений прибуток.

Отже, важливий шлях подолання цього протиріччя є дотримання принципів взаємної вигоди, оперативне реагування на кон'юнктуру ринку і її зміни.

Підприємство в ринковій сфері діє за принципом економічної свободи і конкуренції, а його діяльність набуває форми підприємництва

9. Доходи населення в ринковій економіці та їх розподіл

потреба підприємство виробництво доходи

Найважливіший показник в ринковій економіці, що дозволяє оцінити можливості людини або сім'ї - це дохід. Дохід визначає ступінь задоволення потреб людини, його політичні переконання.

Дохід представляє собою загальну суму грошей, зароблених або отриманих протягом будь-якого періоду (звичайно за рік).

Виготовлений у ринковій економіці національний продукт розподіляється відповідно до внеском у його виробництво кожного фактора виробництва (праці, капіталу, землі, підприємницьких здібностей). Такий розподіл називається функціональним або первинним. Результатом первинного розподілу ВНП виступають факторні доходи. Під факторними доходами в ринковій економіці розуміється частина національного продукту, вироблена і одержувана власниками факторів виробництва в залежності від їх участі в суспільному виробництві. Основними формами факторних доходів виступають:

заробітна плата - це ціна трудових послуг, надаються найманими працівниками різних професій при реалізації їхньої ділової активності;

відсоток - це ціна, що сплачується за використання грошей;

рента - це дохід, отриманий власником землі при здачі її в оренду;

прибуток - це величина перевищення доходу над витратами.

Для тих, хто не має здатності до праці, доходи формуються на основі перерозподільних відносин, тобто їх доходи мають не ринкову природу.

Економічні цінності, що передаються одними учасниками економічних відносин іншим в односторонньому порядку, незалежно від результатів праці, підприємницької діяльності або власності на ресурси, називаються трансфертними платежами ( вторинні доходи). Розрізняють соціальні трансферти ( виплати з держбюджету і/або спеціальних фондів в формі пенсій, допомог, стипендій) і міжродинне трансферти (безоплатна передача частини доходів від однієї сім'ї іншого).

Джерелом доходів поряд з трансфертами можуть стати і доходи від особистого підсобного господарства (переважно в натуральній формі). Великий питома вага в доходах населення в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою займають незаконні доходи, одержувані в рамках тіньової, неформальної економіки. До цього типу доходів відносять доходи, одержувані від не зареєстрованої в обумовленому порядку діяльності, або доходи, привласнюються внаслідок несплати податків. Також виділяють опосередковані доходи (пільги, надання безкоштовних послуг освіти, охорони здоров'я і т.д.).

Доходи населення можуть існувати в двох формах - грошовій і натуральній. У натуральній формі можуть проводитися деякі виплати з соціальних фондів, сюди відносяться також продукти, вироблені в особистих підсобних господарствах, і послуги, що надаються членами родини в домашньому господарстві.

Грошові доходи населення включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих осіб, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти від продажу продукції сільського господарства, а також страхові відшкодування, позички, доходи від продажу іноземної валюти та інші.

В категорії грошових доходів розрізняють:

Номінальний дохід - це сукупність усіх доходів, одержуваних домашніми господарствами в грошовій формі.Він формується в основному з трудових доходів, доходів від капіталу і трансфертних платежів, тобто з різних виплат із суспільних фондів (відноситься пенсійний фонд, фонди соціального страхування та соціального захисту, виплати по безробіттю, виплати посібників і пр).

Наявний грошовий дохід утворюється як різниця номінального доходу, прямих податків та обов'язкових платежів. Наявний дохід використовується за двома основними напрямками: по заощадженню і споживанню.

Реальний наявний дохід - це частина наявного доходу, що йде на споживання і відображає кількість товарів і послуг, яку можна придбати на нього з урахуванням величини інфляції.

Слід враховувати, що величина потоку доходів залежить в основному від володіння чинниками виробництва та від того запасу матеріальних активів (будинки, машини, земля та інша нерухомість), фінансових цінностей (готівкові гроші, ощадні рахунки, цінні папери, дорогоцінні метали) і людського капіталу (престижну освіту, професійні знання, уміння, досвід), які в економічній теорії визначають як багатство.

Незважаючи на різноманітність джерел надходження доходів все ж головними складовими грошових доходів населення є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності, а також соціальні трансферти.

Крива Лоренца і коефіцієнт Джині

Відмінності в рівні доходів на душу населення або на одного зайнятого називаються диференціацією доходів. Нерівність доходів характерна для всіх економічних систем.

Нерівність доходів - обов'язкова умова ефективного функціонування ринкової системи, тільки воно здатне створити дієві мотиви до праці та інвестування.

Існує безліч явищ, що впливають на рівень доходів.

Тому велика увага приділяється причинам нерівності доходів:

1. Відмінності фізичних, розумових і підприємницьких здібностей.

2. Відмінності в прибутковості професійної діяльності. Професійна діяльність обумовлюється співвідношенням попиту та пропозиції на ті чи інші професійні послуги, витратами на отримання освіти. Виходячи з цього можна говорити про те, що високі доходи топ-менеджерів, адвокатів, програмістів обумовлюються обмеженим нееластичним пропозицією їх послуг внаслідок особливих психологічних і розумових даних, які потрібні для освоєння цих професій, а також високих витрат часу, енергії і грошових засобів на здобуття освіти, і високим попитом на їхні послуги, від яких безпосередньо залежить прибутковість сучасного бізнесу.

3. Відмінності в продуктивності та інтенсивності праці. Нерівність в продуктивності праці, яке викликає нерівність доходів, може бути визнано соціально справедливим, якщо в конкурентну боротьбу на ринку вступають працівники з абсолютно однаковими фізичними і розумовими здібностями.

4. Проблема економічних можливостей. Існує нерівний доступ до освіти, професійної підготовки, високооплачуваної роботи, іншим громадським та приватним благам, що створює нерівні для всіх стартові економічні умови. Тому, навіть у високорозвиненій ринковій економіці шанси на отримання освіти розподілені таким чином, що частина молодих людей змушена відмовитися від певних професій або поєднувати навчання та роботу, що безпосередньо позначається на рівні кваліфікації, перспективи працевлаштування та отримання доходів.

Однак, незважаючи на суттєвий вплив на нерівність доходів вищевідзначених факторів, все ж загальновизнаним є те, що "самі великі відмінності доходів обумовлені різницею в успадкованому і набутому багатстві ". Нерівномірний розподіл національного багатства між власниками капіталу і власниками праці призводить до того, що чим більшою власністю володіють окремі індивіди, тим більшу частку національного доходу вони привласнюють.

Крива Лоренца - це графічне зображення нерівності розподілу доходів серед населення. Запропонована в 1905 р. американським економістом і статистиком Максом Отто Лоренцом (1876-1959). Крива описує, яку частину сукупного доходу суспільства отримує кожна частка низькодохідних і високоприбуткових домогосподарств.

На малюнку ми бачимо криву Лоренца, яка інтерпретується досить просто: 20% найбідніших домогосподарств володіють 5% сукупного доходу; 40% найбідніших домогосподарств володіють 15% доходів і т.д. Чим більш опуклою є крива, тим більшим буде нерівність при розподілі доходів у суспільстві.

Для практичних розрахунків розподілу доходів використовують кілька показників: коефіцієнт Джині, індекс Робін Гуда (відомий також як індекс Гувера), доцільний коефіцієнт.

Індекс Джині запропонований Коррадо Джині (1884-1965) - італійським економістом, статистиком, соціологом і демографом. Давайте ще раз подивимося на малюнок кривої Лоренца. Коефіцієнт Джині - це відношення площі заштрихованої області до площі трикутника ОАВ. Чим більш опуклою буде крива Лоренца, чим більш нерівномірним буде розподіл, тим більшим буде коефіцієнт Джині. При абсолютній нерівності заштрихована площа збігається з трикутником ОАВ і коефіцієнт дорівнюватиме 1.

І навпаки, при абсолютній рівність заштрихована площа буде дорівнює нулю, відповідно і коефіцієнт Джині буде дорівнює нулю. Таким чином, коефіцієнт Джині приймає значення від 0 до 1 (для зручності його публікують від 0 до 100).

Індекс Джині відображає ступінь нерівності населення. Для України в 2008 р. він склав 27,5, що є досить низьким показником.

10. Особливості підприємництва в аграрному секторі

Підприємницька діяльність у сільському господарстві неможлива без участі в ній певних суб'єктів і наявних об'єктів підприємництва, які зазнають відповідної еволюції.

Характеризуючи учасників підприємницької діяльності у сільському господарстві, слід підкреслити, що за наявності різноманітних форм власності в цій сфері, їх соціально-економічні типи бувають досить різноманітними. Підприємцями можуть бути фермер, орендар, менеджер акціонерного товариства і т. д. Підприємницьку діяльність можуть здійснювати як окрема людина, так і група людей. Законодавством України встановлено, що суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших країн, не обмежені законом у право- або дієздатності, юридичні особи всіх форм власності відповідно до чинного законодавства. Отже, суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути державні, колективні, групові та індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції.

Підприємницька діяльність в аграрній сфері здійснюється на основі використання досить різноманітних об'єктів. Ними можуть бути засоби виробництва у вигляді будівель, споруд, сільськогосподарської техніки, землі, багато- і однорічних насаджень, робочої та продуктивної худоби, транспортних засобів, виробничої інфраструктури, грошові кошти, вироблена сільськогосподарська продукція, цінні папери, тонкощі технології (ноу-хау), соціальна інфраструктура (надання послуг соціального характеру на селі).

Серед об'єктів підприємницької діяльності є такі, які мають пріоритетне значення для її здійснення. У сільському господарстві до них належить земля, яка перебуває у певній формі власності.

Земельна власність - це історично певна суспільна форма відчуження або привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між людьми щодо її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві.

Щодо використання землі у сільському господарстві виникають певні відносини. Відносини, які виникають між суб'єктами підприємницької діяльності щодо використання землі як основного засобу виробництва, називаються земельними. Основою останніх є земельна власність, яка проявляється у формі землеволодіння, землекористування і розпорядження землею.

Головне для підприємницької діяльності у сільському господарстві -кому належить земля, хто її власник, хто нею володіє і використовує її властивості. Земельні відносини охоплюють також відносини, пов'язані з виникненням, зміцненням, концентрацією або дробленням і ліквідацією певних форм землеволодіння і землекористування. Фактичне володіння землею на певних юридичнюс засадах, що зумовлює відповідні права та обов'язки землевласників, називається землеволодінням. Воно базується на реальній наявності землі та певній суспільній формі володіння (власність на землю чи її оренда) нею. Землевласник має право продавати свою землю, дарувати, здавати в оренду, тобто має право виняткового фізичного контролю над цим даром природи. Під землеволодінням мають на увазі, як правило, власність на землю у певній формації. Це поняття охоплює всі випадки, коли володіння землею не відокремлене від права земельної власності, коли власником землі і її користувачем є одна і та ж особа. На кожному етапі розвитку суспільства виникали притаманні їм форми земельної власності, формувалися різноманітні види великого, середнього і дрібного землеволодіння, які мають різний правовий режим.

...