Методологія економічної теорії

Землекористування - система господарського та іншого використання землі окремою особою, кооперативними або громадськими організаціями, державними підприємствами і закладами, що сформувалась у суспільстві під дією об'єктивних чинників або запроваджена державою. Воно передбачає можливості застосування корисних властивостей землі. Землекористувач має право використовувати землю для таких цілей, як ведення сільськогосподарського виробництва, зведення житлових і виробничих об'єктів, використання для потреб транспорту і т. д. відповідно до законодавчо встановлених прав і зобов'язань власника землі. Для підприємців у сільському господарстві це включає і право привласнення виробленої продукції. Якщо користувач не є власником землі, він, як правило, укладає угоду з останнім, у якій обумовлюються строки, платність та інші умови користування нею.

Мета землекористування - отримання найвищої користі від землі за умов дотримання вимог її збереження і поліпшення. Тому кожна країна намагається забезпечити раціональне використання землі. Система раціонального використання землі передбачає виробничий (корисний, ефективний), ресурсозберігаючий, відтворювальний і природоохоронний аспекти землекористування.

Суб'єктами землекористування в Україні є вітчизняні та іноземні юридичні й фізичні особи, спільні підприємства, державні установи, які мають забезпечувати раціональне використання землі. Сама ж система землекористування має перебувати під контролем суспільства і державним наглядом.

Аграрні реформи, здійснювані в нашій державі, спрямовані на забезпечення свободи землекористування різними формами господарювання (індивідуальні, приватні, кооперативні, колективні та ін.) і задоволенні потреб населення країни у продукції сільського господарства.

Землерозпорядження -- комплекс прав, які дозволяють її відчужу* вати: право продажу, дарування, передачі у спадок, обміну і т. п. Як правило, розпоряджатись землею може лише її власник.

Землерозпорядження в нашій державі спрямоване на задоволення суспільних потреб у необхідних земельних ресурсах, раціональне використання земель та підвищення їх ефективності, збереження і поліпшення якості. Головна проблема землерозпорядження - доцільне виділення земель сільськогосподарського призначення для видобувних галузей, під промислові зони, населені пункти, будівництво шляхів сполучення та інше.

На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види великого, середнього та дрібного землеволодіння на основі притаманних їм форм земельної власності. Серед них виділяються державні, колективні, приватні та змішані види землекористування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних до них форм землекористування і землеволодіння.

Набуває поширення розповсюдження в Україні така форма землеволодіння і землекористування, як селянське (фермерське) господарство. Під ним слід розуміти відособленого виробника, який дістав у власність або володіння землю, має у власності та орендує інші засоби виробництва, самостійно складає виробничу програму, реалізує продукцію на основі договірних цін, що визначаються попитом та пропозицією. Ним може бути сімейно-трудове об'єднання людей, які спільно ведуть сільськогосподарське виробництво товарного характеру. Селянське господарство базується на особистій праці громадян, членів їх сімей і родичів та найманих працівників.

Земельним кодексом України (2001 р.) передбачені норми безоплатної передачі земельних ділянок із державної і комунальної власності громадян для ведення фермерського господарства, особистого підсобного господарства, садівництва та інших цілей, а також право на порядок продажу і здачі в оренду земельних ділянок. Реалізація норм цього кодексу забезпечує створення правового поля для розвитку підприємницької діяльності в аграрному секторі нашої держави.

Підприємницька діяльність у сільському господарстві породжує певні відносини між державою, землевласниками і підприємцями з приводу розподілу, привласнення і використання отриманого доходу.

11.Макроекономічні показники

В сучасних умовах в Україні основні макроекономічні показники визначають на основі систами національних рахунків (СНР),яка використовується в світі з 1953 р. В ній не робиться відмінність між матеріальним і не матеріальним виробництвом., враховуються всі оплачені і не оплачені послуги:

1. ВНП (валовий національний продукт)- сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.

- національний ВНП - кількість вироблених на протязі року товарів та послуг оцінених в ринкових діючих цінах;

- реальний ВНП - враховує івень інфляції і визначає відношення номінального ВНП до індексу цін.

- природний ВНП - найбільш високий реальний ВНП при стабільному рівні інфляції і максимальному рівні зайнятості;

- потенціальний ВНП- національний обсяг виробництва отриманий при повній зайнятості, тобто в умовах фрикційного і структурного безробіття;

- фактичний ВНП-національний обсяг виробництва вироблений в умовах циклічного безробіття.

2. ВВП(валовий внутрішній продукт) - продукт та послуги вироблені резидентами країни безпосередньо в країні із використанням факторів виробництва данної країни.

3. Чистий національний продукт(ЧНП) - сума кінцевої продукції та послуг,яка залишається після зміни списаного обладнання (за вирахуванням амортизації).

4. Націоальний дохід(НД) - величина доходів всіх постачальників виробничих ресурсів,за допомогою яких створюється чистий національний продукт. (це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси -- у своїй країні чи за кордоном.).

5. Особистий дохід (ОД) - дохід особистого споживача населення.

Недоліки ВНП:

1. Не враховує поза ринкову діяльність;

2. Не враховує товари та послуги тіньового сектору економіки;

3. Не враховує збільшення фонду вільного часу;

4. Не враховує підвищення якості продукції;

5. Не враховує економічні наслідки виробництва.

Чистий економічний добробут - показник величини скоригованого ВНП,що отримується за допомогою вирахування з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску та обліку не декларованих і неринкових доходів.

Національне багатство - це сукупність благ,яке накопичене в країні на данніцй момент часу.Поповнюється і оновлюється щорічно і вміщує:засоби виробництва; майно населення; матеріальні і культурні цінності;нематеріальні духовні цінності.

Переважна більшість макроекономічних параметрів, пов'язаних із вартісним вираженням, мають номінальне і реальне значення. Зв'язок між номінальними та реальними величинами здійснюється через індекси цін.

Номінальні показники визначають у поточних цінах, а реальні - у зіставних (базових) цінах,враховують інфляцію.

Індекс цін Лайспейреса

- ціни поточного року

- ціни минулого року

- обсяг базового року

Індекс цін Пааше

- обсяг поточного року

Індекс цін Фішера

Індекс Фішера, який визначається як середня геометрична значень індексів Ласпейреса і Пааше.

12. Сукупний попит и сукупна пропозиція. Рівновага національного ринку

Обернено пропорційний зв'язок між ціною продукту і величиною попиту можна зобразити у вигляді простого двомірного графіка, в якому величину попиту вказано на горизонтальній осі, а ціну -- на вертикальній осі. Зображений процес полягає у розміщенні на графіку тих п'яти варіантів "ціна -- обсяг", які показані у табл. 4.1. Робиться це шляхом проведення перпендикулярних ліній від відповідних точок на двох осях, як показано на рис. 4.1. Кожна точка, отримана на графіку -- то конкретна ціна і відповідна кількість продукту, яку споживач вирішить купити за цю ціну. Припустивши, що такий самий обернений зв'язок між ціною і величиною попиту існує у будь-якій іншій точці графіка, можна прийти до загального висновку про обернений зв'язок між ціною і величиною попиту шляхом проведення кривої, що представляє всі можливі варіанти співвідношення ціни і величини попиту в межах, показаних на графіку. Отримана таким чином крива називається кривою попиту і позначена буквою 27 на рис. 4.1. Вона похилилася вниз і вправо, оскільки зв'язок між ціною і величиною попиту від'ємний, або обернений. Закон попиту -- за нижчої ціни люди купують більшу кількість продукту, ніж за високої -- знаходить відображення у спадному характері кривої попиту.

Хоча табл. 4.1 і рис. 4.1 містять одні і ті ж дані і відображають однаковий зв'язок між ціною і величиною попиту, однак графічне зображення має певну перевагу. Графік дає змогу чіткіше уявити певний зв'язок -- у нашому випадку закон попиту -- простішим способом, ніж словесний або табличний опис.

До найважливіших визначників, що впливають на ринковий попит, належать: смаки, або переваги, споживачів; число споживачів на ринку; грошові доходи споживачів; ціни на споріднені товари й очікування споживачів щодо майбутніх цін і доходів.

Якщо один або кілька визначників змінюються, змінюються дані шкали попиту, а отже, і положення кривої попиту на рис. 4.2. Така зміна даних шкали попиту, або -- графічно -- зміщення положення кривої попиту, називається зміною попиту.

Смаки споживачів можуть змінюватись під впливом реклами або зміни у моді чи внаслідок появи нових продуктів. Сприятливі зміни в уподобаннях споживачів спричиняють зростання попиту, переміщуючи криву попиту праворуч від П1 до П2, що відображено на рис. 4.2. Навпаки, несприятливі зміни в уподобаннях споживачів змістять криву попиту ліворуч від П1 до П3.

Збільшення числа споживачів на ринку збільшує попит (зсув кривої попиту праворуч), і навпаки. Коли зростають грошові доходи споживачів і їхня купівельна спроможність, це здебільшого викликає зміщення кривої вгору праворуч. Однак на деякі товари, які можна замінити дорожчими та якіснішими, попит зі зростанням доходу може зменшитись і крива попиту при цьому зсунеться ліворуч.

Зміна цін на споріднені товари також впливає на попит в обох напрямках. Це залежить від того, чи споріднений товар замінює наш продукт чи доповнює його. Наприклад, чай і кава є товарами-замінниками, оскільки один із них може замінити другий у споживанні, тобто попит на чай зросте, якщо збільшиться ціна на каву. З другого боку, бензин є доповнюваним товаром відносно автомобіля, тобто вони використовуються разом. Якщо знизяться ціни на бензин, то зросте попит на автомобілі. Тому зсув кривої попиту вправо на рис. 4.2 може відбутися внаслідок збільшення ціни товару-замінника або зниження ціни доповнюваного товару.

Сподівання споживачів щодо можливості підвищення цін в майбутньому, або ж щодо збільшення доходів спонукатимуть збільшення поточного попиту на товари. Навпаки, сподівання падіння цін і зниження доходів зменшить поточний попит на товари.

Надзвичайно важливо зрозуміти різницю між попитом і величиною попиту. Зміна попиту виражається у зміщенні кривої попиту або вправо (збільшення попиту), або вліво (скорочення попиту). Іншими словами, зміна попиту означає, що вся шкала змінилася і що крива змінила своє положення. Зміна ж величини попиту означає переміщення з однієї точки на іншу точку на постійній кривій попиту, тобто перехід від однієї комбінації "ціна -- кількість продукту" до іншої. Причиною зміни величини попиту є зміна ціни конкретного продукту. Рис. 4.2 допомагає зрозуміти різницю між зміною попиту і зміною величини попиту. Зміщення кривої попиту П1 до положення П2 або положення П3 викликає і зміну попиту, тоді як пересування з точки а на точку б на кривій П1 означає зміну величини попиту.

Пропозиція -- це та кількість продукту, яку виробник бажає та спроможний виробляти і постачати для продажу на ринку за кожну ціну із низки можливих цін протягом визначеного проміжку часу. Цю залежність можна показати у вигляді шкали пропозиції (табл. 4.2):

Таблиця 4.2

Співвідношення між обсягом пропозиції і ціною

Показники	А	Б	В	г	д
Можливості ціни за центнер пшениці, грн	50	40	30	20	10
Кількість пшениці, яку доставляють за місяць продавці, тис. ц	18	16	12	7	0

Із даних табл. 4.2 видно, яка кількість пшениці буде запропонована для продажу за різними цінами, при цьому всі інші чинники залишаються незмінними. Із визначення поняття пропозиції випливає, що вона звичайно розглядається з позиції вигідності ціни. З підвищенням ціни відповідно зростає і величина пропозиції, а із зниженням Ті скорочується величина пропозиції. Цей специфічний зв'язок називається законом пропозиції. Він показує, що виробники хочуть виготовляти і пропонувати до продажу більшу кількість свого товару за високу ціну, ніж вони хотіли це робити за низьку ціну.

Графік пропозиції.

Під графіком, або кривою, пропозиції розуміється відношення між ринковими цінами і тією кількістю продукції, яку виробники бажають виготовити і продати. У табл. 4.2 представлені дані для побудови графіка пропозиції пшениці, а на рис. 4.3 ці дані перенесені на криву графіка.

Перенесення даних табл. 4.2 на рис. 4.3 відбувається так само, як і перенесення даних табл. 4.1 на рис. 4.1. Тут лише місце величини попиту посіла величина пропозиції. Техніка побудови графіка така ж сама, як і описана вище, але, зрозуміло, кількісні дані та їхній взаємозв'язок інші. Дані про ринкову пропозицію відображені у вигляді кривої Пр.

На противагу спадній кривій попиту крива пропозиції висхідна. Висхідний напрямок кривої пропозиції можна пояснити діянням закону зростання спадної віддачі. При вищих цінах на пшеницю кожний фермер зможе наймати більше робітників, інтенсивніше обробляти землю, застосовуючи більше машин та мінеральних добрив. Тоді кожен новий працівник та інші види змінних ресурсів даватимуть все менше і менше додаткової продукції згідно із законом спадної віддачі. Тому для отримання додаткового обсягу продукту доведеться збільшувати ціну. Збільшуючи ціну на пшеницю, суспільство заохочує фермерів вирощувати та продавати більше пшениці.

Зміни у пропозиції.

При побудові кривої пропозиції припускалось, що ціна виступає основним чинником, що визначає величину пропозиції будь-якого товару. Тобто крива пропозиції будується на припущенні, згідно з яким певні визначники, що впливають на величину пропозиції, визначені заздалегідь і залишаються незмінними. Якщо ж один із визначників, що впливає на пропозицію, змінюється, крива пропозиції також зміниться.

До основних визначників, що впливають на пропозицію, належать: технологія виробництва, ціни на ресурси, ціни на інші товари, податки і дотації, очікування зміни цін, число продавців на ринку. Зміна одного або декількох із перелічених чинників, що впливають на зміну пропозиції, веде до зміщення кривої пропозиції продукту або вправо, або вліво. Зміщення вправо з Пр1 до Пр3 на рис. 4.3 означає збільшення пропозиції; виробники при цьому постачають більшу кількість продукту за кожною із можливих цін. Зміщення вліво Пр1 до Пр2 означає скорочення пропозиції: постачальники пропонують меншу кількість продукту за кожну із можливих цін.

Удосконалення технології сприяє зменшенню витрат виробництва, пропозиція зростає. Зі зростанням цін на ресурси витрати виробництва зростають і крива пропозиції зсувається ліворуч, оскільки пропозиція зменшується. Зниження цін на ресурси зсуває криву пропозиції вправо. Зміни цін на інші товари також можуть переміщувати криву пропозиції. Так, зниження ціни на пшеницю спонукає фермера вирощувати і пропонувати для продажу більше вівса, ячменю, жита за рахунок скорочення посівів пшениці. І навпаки, підвищення ціни на пшеницю заохотить фермерів зменшити посіви жита. Підвищення податків з продажу або з нерухомості збільшуватиме витрати і зменшуватиме пропозицію. Субсидії уряду, навпаки, зменшують витрати виробництва і збільшують пропозицію товару. Сподівання зростання цін на товар у майбутньому може спонукати виробників притримати його. Це викличе скорочення поточної пропозиції. Зі зростанням кількості продавців на ринку пропозиція зростає, зі зменшенням -- зменшується.

Різниця між зміною пропозиції і зміною величини пропозиції така ж сама, як різниця між зміною попиту і зміною величини попиту. Причиною зміни пропозиції може бути один із зазначених вище визначників, що на неї впливають. Зміна пропозиції означає, що вся шкала змінилася і що крива змістилася в якийсь бік. Зміна ж величини пропозиції означає переміщення з однієї точки на іншу точку на постійній кривій пропозиції. Причиною такого переміщення є зміна ціни на пшеницю. Зміщення кривої пропозиції на рис. 4.3 від Пр1 до Пр2 або до Пр3 означає зміну пропозиції. Тим часом переміщення на кривій Пр1 від точки а до точки б означає лише зміну величини пропозиції.

Ринкове рівновагу -- ситуація над ринком, коли попит товару дорівнює його пропозиції; обсяг продукту та її ціну називаютьравновесними.

Ринкове рівновагу характеризується рівноважної ціною іравновесним обсягом.

Равновесная ціна -- ціна, коли він обсяг попиту ринку дорівнює обсягупредложения.[3] На графіці попиту й пропозиції вона визначається точці перетину кривою від попиту й кривою пропозиції.

Равновесний обсяг -- обсяг попиту й пропозиції товару при рівноважної ціні.

Крива сукупної пропозиції.

В макроекономіці точиться полеміка з приводу форми сукупної пропозиції. Однак на цьому рівні аналізу ми вважатимемо, що вона складається із трьох відрізків: 1) горизонтального; 2) проміжного (висхідного); 3) вертикального. Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Витрати виробництва на одиницю продукції для конкретного обсягу продукції -- це середні витрати на цей обсяг продукції (рис. 6.3):

На горизонтальному відрізку реальний внутрішній обсяг виробництва міняється, а рівень цін залишається постійним. На рис. 6.3 Об₂ означає потенційний рівень реального обсягу виробництва за повної зайнятості. Горизонтальний відрізок кривої сукупної пропозиції включає реальний обсяг виробництва, який значно менший обсягу виробництва за повної зайнятості Об₂.

Горизонтальний відрізок свідчить про те, що економіка перебуває в стані глибокого спаду, або депресії, і що не використовується велика кількість машин, устаткування і робочої сили. Ці невикористані ресурси можна привести в дію і при цьому не чинити або майже не чинити ніякого тиску на рівень цін. Коли на цьому відрізкові обсяг виробництва починає збільшуватися, то немає ні дефіциту, ні слабин у виробництві, що можуть сприяти підвищенню цін.

Вертикальний відрізок характеризується тим, що економіка досягла повного, або природного, рівня безробіття за такого обсягу виробництва Об. Вона перебуває в такій точці кривої своїх виробничих можливостей, коли неможливо швидко домогтися подальшого збільшення обсягу виробництва. Це означає, що будь-яке підвищення цін не призведе до збільшення його реального обсягу, оскільки економіка вже працює на повну потужність.

Третій, висхідний, або проміжний, відрізок кривої сукупної пропозиції. На цьому відрізку збільшення реального внутрішнього обсягу виробництва супроводжується зростанням цін.

Визначники сукупної пропозиції.

Аналіз форми кривої сукупної пропозиції показує, що реальний внутрішній обсяг виробництва збільшується, коли економіка розвивається, проходячи спершу горизонтальний, а тоді проміжний відрізки сукупної пропозиції (на графіку -- зліва направо). Існуюча крива сукупної пропозиції встановлює залежність між рівнем цін і реальним внутрішнім обсягом виробництва за інших рівних умов. Та коли один або декілька чинників, не пов'язаних з рівнем цін, змінюються, зміщується і сама крива сукупної пропозиції. Переміщення кривої показано на рис. 6.4.

Чинники, що обумовлюють зміщення кривої сукупної пропозиції, називають визначниками сукупної пропозиції. До них належать: зміни цін на внутрішні ресурси (земля, трудові ресурси, капітал, підприємницькі здібності) та зміни цін на імпортні ресурси; зміни продуктивності та зміни правових норм (податки з підприємств і субсидії, державне регулювання).

За інших рівних умов підвищення цін на ресурси зумовлює збільшення витрат на одиницю продукції і тим самим скорочення сукупної пропозиції. Зниження цін на ресурси веде до протилежного результату. На ціни ресурсів і сукупну пропозицію також може вплинути послаблення чи посилення панування на ринку, або ринкова монополія, що дає можливість встановлювати ціни вищі, ніж за наявності конкуренції.

Характер кривої сукупного попиту визначається передусім трьома ціновими чинниками.

По-перше, ефектом відсоткової ставки, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на відсоткову ставку, а отже, на споживчі видатки й інвестиції. Іншими словами, коли рівень цін підвищується, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. При незмінній пропозиції грошей це веде до підвищення ставки відсотка, що, у свою чергу, призводить до скорочення споживчих видатків та інвестицій.

По-друге, ефектом багатства, який полягає в тому, що за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшиться. Населення реально стане біднішим і змушене буде скорочувати свої видатки.

По-третє, ефектом іноземних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін у певній країні веде до зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги і, навпаки, зниження рівня цін у певній країні сприяє скороченню її імпорту і збільшенню її експорту. Все це веде до збільшення чистого обсягу експорту і сукупного попиту конкретної країни.

Визначники сукупного попиту.

Однак для розуміння змін, які відбуваються в обсязі реального ВВП, слід розрізняти зміни величини попиту вітчизняних споживачів, підприємств, уряду та іноземних покупців, викликані змінами рівня цін, і зміни сукупного попиту, викликані зміною одного або декількох визначників, що впливають на сукупний попит. До них належать: зміни видатків споживачів (добробут споживача, його очікування, заборгованість, податки); зміни інвестиційних видатків (відсоткова ставка, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий обсяг експорту (національний дохід зарубіжних країн, валютні курси).

Усі ці чинники, не пов'язані з рівнем цін, так чи інакше впливають на реальний обсяг продукту, який можуть купити споживачі, підприємства, уряд і іноземні покупці за такого рівня цін. Збільшення видатків, зумовлене змінами одного або декількох визначників сукупного попиту, зміщує криву сукупного попиту вправо від СП до СП.. і навпаки, зменшення таких видатків веде до зміщення цієї кривої вліво від СП до СП. (рис. 6.2).

Вказані зміни кривої сукупного попиту треба відрізняти від зміни реального обсягу виробництва ВВП, що виникає внаслідок зміни рівня цін. Зміни у рівні цін зумовлюють ефекти багатства, відсоткової ставки та імпортних закупок, якими пояснюється спадна траєкторія кривої сукупного попиту. Зміни нецікавих чинників сукупного попиту викликають зміщення самої кривої сукупного попиту.

Ефект храповика.

Наша модель передбачає, що зі зростанням сукупного попиту на горизонтальному відрізкові кривої сукупної пропозиції реальний внутрішній обсяг виробництва збільшиться, а рівень цін залишиться незмінним. На вертикальному відрізкові ціни зростуть, а реальний обсяг виробництва залишиться на рівні повної зайнятості. На проміжному відрізкові модель показує, що і реальний внутрішній обсяг виробництва, і рівень цін збільшиться.

Зі зниженням сукупного попиту на горизонтальному відрізкові реальний внутрішній обсяг виробництва зменшиться, а рівень цін залишиться незмінним. Однак на вертикальному і висхідному відрізках існує надзвичайно важливий чинник, який ускладнює ситуацію. Ця складність полягає в тому, що ціни на товари і ресурси стають негнучкими і не мають тенденції до зниження, принаймні у короткостроковому періоді часу (кілька місяців чи рік-два). Економічні показники, що раз зросли, необов'язково знижуються. Деякі економісти вбачають у такій тенденції ефект храповика (храповик -- це механізм, який дозволяє крутити колесо тільки вперед).

Дію ефекту храпового механізму показано на рис. 6.6, де для спрощення пропущений висхідний відрізок кривої сукупної пропозиції. Якщо сукупний попит збільшується від СП₁ до СП₂, економіка рухається від рівноваги Ц₁ Об₁ у точці е. на горизонтальному відрізкові до нової рівноваги Ц₂ Об₂ в точці е₂ на вертикальному відрізкові. Але ціни не знижуються так легко, як підвищуються, принаймні так швидко. Тому, якщо сукупний попит буде рухатися у зворотному напрямку і зменшиться від СП₂ до СП₁то економіка не повернеться до свого первісного рівноважного стану в точці е₁.

Скоріше залишиться новий, вищий рівень цін Ц₂ і тому збереження сукупного попиту зрушить економіку до стану рівноваги в точці е₃. Рівень цін залишиться в точці Ц₂, а реальний обсяг виробництва знизиться до Об₁.

Отже, існує асиметрія у графіку сукупної пропозиції, яка полягає в тому, що коли обсяг сукупного попиту розширюється, горизонтальний відрізок відхиляється вгору легко і швидко, але коли сукупний попит зменшується, вниз відхиляється повільно, або й взагалі не відхиляється.

Причина нееластичності цін у бік зниження передусім обумовлена заробітною платою, яка здебільшого складає близько 75 % загальних видатків фірми, яка не має тенденції до зниження, принаймні протягом певного часу. Ця нееластичність пояснюється також тим, що у багатьох галузях фірми володіють достатньою монопольною владою, щоб протидіяти зниженню цін у період спаду попиту.

13. Макроекономічна нестабільність та економічне зростання

На сучасному етапі є дві основні групи теорій економічного зростання: неокласична та кейнсіанська і неокейнсіанська. Неокласична теорія передбачає, що ринкова економіка за своєю природою стабільна і має тенденцію до повної зайнятості. Вважається, що ціни факторів виробництва зберігають довгострокову гнучкість і відбувається заміщення факторів у відповідь на зміну їх ціни. А це приводить до зміни співвідношення між використовуваними факторами виробництва, що збільшує капіталомісткість. Цим саморегулюванням і забезпечується економічне зростання.

Кейнсіанська і неокейнсіанська теорії розглядають ринкову економіку як нестабільну за своєю природою. Для забезпечення динамічної рівноваги потрібна регулююча роль держави.

Економічне зростання - це кількісне збільшення і якісне удосконалення національного продукту і факторів його виробництва. Його основними ознаками є приріст виробленого національного продукту, збільшення національного багатства, підвищення добробуту населення, розв'язання соціальних і економічних проблем суспільства.

Економічне зростання вимірюється двома способами: темпом зростання реального ВВП або національного доходу і приростом їх у розрахунку на душу населення. Застосування того чи іншого способу пов'язано з метою аналізу економічного зростання. Перший спосіб використовується тоді, коли визначають економічну могутність країни, її воєнно-політичний потенціал. А при порівнянні рівнів життя використовується показник динаміки реального ВВП або національного доходу на душу населення. Саме цей показник свідчить про справжнє економічне зростання. Обидва показники вимірюються річними темпами у відсотках.

Розглянемо фактори економічного зростання. Вони багатоманітні - економічні, природні, політичні, соціальні, зовнішні. Економічне зростання завжди виступає як результат їх взаємодії. До природно-економічних факторів насамперед належать ті, що визначають можливості збільшення обсягів виробництва товарів та послуг.

Природно-економічні фактори економічного зростання - це кількість і якість природних ресурсів, трудового потенціалу країни, обсяг та якісний стан основного капіталу, що проявляється у рівні його технічної оснащеності та зношуваності, а також рівень технології або науково-технічного прогресу. Саме цими факторами визначаються можливості суспільства збільшувати обсяги виробництва. їх ще називають факторами пропозиції. Вони формують матеріальний базис, що робить можливим економічне зростання.

А реальне зростання значною мірою залежить від такого фактора, як попит, бо для реалізації можливостей виробничого потенціалу економіка повинна забезпечити повне використання зростаючого обсягу ресурсів. Для цього потрібне збільшення рівня сукупних видатків. Отже, платоспроможність суб'єктів економіки є важливим фактором економічного зростання.

На економічне зростання впливає і фактор розподілу. Для ефективного використання виробничого потенціалу потрібно забезпечити не тільки повне залучення ресурсів в економічний оборот, а й їх найефективнішу реалізацію. Обсяг ресурсів, що зростає, необхідно розподілити так, щоб отримати максимальний обсяг продукції.

Названі фактори взаємопов'язані. Так, безробіття уповільнює темпи збільшення капіталу і зростання витрат на дослідження. А низькі темпи впровадження нововведень і здійснення інвестицій збільшують безробіття. Але при всій важливості попиту та розподілу першорядними є фактори пропозиції.

Збільшення реального обсягу національного продукту може здійснюватись двома шляхами (способами):

1) залученням більшого обсягу ресурсів;

2) продуктивнішим використанням наявних ресурсів. Залежно від цього розрізняють три типи економічного зростання.

Екстенсивним є таке економічне зростання, коли збільшення обсягу реального продукту досягається шляхом збільшення використоуваних факторів виробництва при збереженні відносно сталих їх техніко-економічних параметрів. Це означає, що для збільшення обсягів виробництва використовуються додаткові сировинні ресурси, зростає обсяг основного капіталу, чисельність працівників, тоді як рівень технічної і технологічної оснащеності виробництва залишається відносно незмінним.

При інтенсивному економічному зростанні збільшення обсягів виробництва товарів і послуг досягається за рахунок ефективнішого застосування наявних факторів виробництва на основі використання науково-технічного прогресу. Це означає, що зростання реального продукту забезпечується шляхом підвищення кваліфікації працівників, їх досвіду і професіоналізму, застосування принципово нових технологій і технічних засобів, більш раціональної організації виробництва. До факторів інтенсивного економічного зростання належать:

1) науково-технічний прогрес (нова техніка, прогресивні технології, раціональна організація і управління виробництвом);

2) збільшення інвестицій, що приводить до зростання капітало-озброєності праці;

3) освіта і професійна підготовка кадрів;

4) вигоди від економії, обумовленої ефектом масштабу виробництва;

5) ефективне розміщення ресурсів, особливо переміщення робочої сили із низькопродуктивних галузей у високопродуктивні.

Змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи. Оскільки в економіці, як і в інших системах, чистих форм.

Економічний цикл - період зростання і падіння ділової активності,що проявляється у формі невідповідності темпу економічного зростання, інфляції, рівня безробіття.

Розрізняють такі фази економічного циклу:

- криза;

- депрессія;

- пожвавлення;

- подйом.

На сучасниі економічні цикли впливають:

1. Структурні кризи;

2. Глобальні політичні процеси;

3. Зростання нестабільності.

Види ЕЦ:

1. Короткострокові - пов'язані з оновленням рівноваги на споживчому ринку,матеріальною основою є процеси,які відбиваються у сфері відносин;

2. Цикл Кітчена - коливання світових запасів золота. Термін -3,4 міс;

3. Цикли Мітчела - визначальну роль у формуванні циклу Мітчелл відводить цінам, курсам цінних паперів, процесам, що відбуваються у сфері обігу. Термін - 40 міс;

4. середньострокові економічні цикли, тривалістю 10 років, які вирізняють окремо, так звані цикли К. Жугляра, котрий розглядав економічний цикл як закономірне явище, причини якого формуються у сфері грошового обігу, насамперед у сфері кредитування при порушенні закономірностей організації кредитних взаємовідносин
середньострокові, тривалістю 15--20 років, цикли (теорія циклів С. Кузнеця)будівельні цикли,пов'язані з періодом оновлення житла та деяких видів виробничих споруд;

5. довгострокові, тривалістю 40--50 років, циклічні коливання (теорія довгих хвиль М. Кондратьева) причина у механізмі нагромадження, акумулювання і розсіювання капіталу, достатнього для створення нових основних продуктивних сил.

Розрізняють:

а) 1 фаза або підвищувальна хвиля (25-30 років) з моменту коли накопичення досягає такого стану,за яким стає можливим рентабельне інвестування для створення ОФ.

б) 2 фаза або знижувальна хвиля (20-25 років) виникає тоді,коли структура економіки

приходить в конфлікт з потребами нової технології але ще не готова до змін.

Безробіття

Ринок робочої сили - система економічних механізмів норм та інститутів,які забезпечують відтворення робочої сили та її використання.

Соціально-економічні умови функціонування ринку робочої сили:

1) єдність правових норм та заходів вільного вирбору виду діяльності та конкурентності;

2) органи єдиного ефективного функціонування системи бірж праці

3) відсутність обмежень на з/п

4) наявність єдиного економічного простору і можливості вільного переміщення громадян.

Фактори,що впливають на сучасний ринок робочої сили:

1. Єдиний характер розвитку виробництв;

2. Структурні глобальні зміни в економіці під впливом НТП;

3. Діяльність і вплив профспілкового руху;

4. Диверсівікація (зміна) виробництва та форм власності;

5. Державна політика у сфері регулювання зайнятості та безробіття;

6. Характер трудового законодавства.

Попит на робочу силу залежить від:

- Темпів розвитку і конкурентоспроможності національної економіки;

- Ступені конкуренції серед покупців на робочу силу;

- Наявність кваліфікаційних робітників.

Пропозиція робочої сили :

- Конкуренція серед найаних робітників;

- Зростання населення;

- Розвиток транспорту і ринку житла;

- Статево-вікова структура;

- Рівень з/п.

Безробіття - перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Зайнятість - суспільно корисна діяльність населення працездатного віку, яка приносить їм доход,забезпечує розширене відтворення робочої сили.

Розрізняють види зайнятості:

1. повна;

2. ефективна зайнятість.

Структура працездатного населення

n- працездатні

F- безробітні,шукають роботу

H- добровільно,не працездатні.

R=n+F

Теорії безробіття:

1. Теорія Мальтуса - швидке зростання кількості населення;

2. Технологічна теорія пояснює безробіття економічними змінами у виробництві;

3. Нейнсіанська теорія пояснює безробіття схильністю людей до збереження;

4. Марксиська теорія поясню безробіття показником капіталістичного способу виробничих законів конкурентної боротьби.

Типи безробіття:

1) добровільне безробіття;

2) природне або соціальне безробіття;

3) вимушене безробіття:

- поточне (циклічне).

- аграрне (приховане).

- застойне.

Види безробіття:

1. Фрикційне виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.

2. Циклічне виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

3. Структурне виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.

4. Інституціональне (не ефективна робота центру зайнятості).

5. Сезонне безробіття -- результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.

Закон Оукена

це закон, згідно з яким країна втрачає від 2,5% фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1% в порівнянні з її природним рівнем.

где V - фактический ВВП;

V^* - потенциальный ВВП;

U - фактический уровень безработицы;

U_n - естественный уровень безработицы;

в - эмпирический коэффициент чувствительности ВВП к динамике циклической безработицы (коэффициент Оукена).

Стабілізаційна політика держави: кейнсіанський та монетаристський підходи

Однією з її складових в сучасних умовах є використання державою широкого кола засобів та важелів з метою стабілізації економічної кон'юнктури, пом'якшення циклічних коливань, забезпечення макроекономічних умов, сприятливих для підтримання високих темпів економічного розвитку та можливо повнішої зайнятості. Ці заходи та важелі і становлять зміст тієї політики, що називається стабілізаційною. Головною її метою є підтримання високого та стабільного рівня економічної активності у країні, зменшення руйнівного впливу циклічних коливань та поліпшення соціально-економічного стану суспільства. Найбільш відомі два напрями такої політики - кейнсіанський та монетаристський.

Кейнсіанськй напрям грунтується на стимулюванні ефективного попиту, насамперед податково-бюджетними засобами при допоміжній ролі кредитно-грошової системи.

Прибічники монетаризму вважають, що головною причиною нестабільності економіки є розлади у функціонуванні грошового обігу.

Головний вплив на економіку з метою стабілізації цін та зайнятості і забезпечення економічного зростання потрібно здійснювати шляхом контролю грошової системи через такі її складові, як грошова маса, рівень та структура відсоткових ставок і інших, що впливають на доступність кредиту.

14. Держава та її економічні функції

Реальна модель економічного устрою передбачає використання як ринкового механізму, що забезпечує ефективне функціонування економіки, так і державного механізму регулювання для вирішення низки проблем, від яких відмовляється ринок, або ринкове вирішення яких для суспільства надто дороге (рис. 7.6).

Головні завдання держави в умовах ринкових економічних систем:

- правове забезпечення функціонування ринкового механізму;

- організація грошового обігу;

- захист і сприяння розвитку конкуренції;

- виробництво суспільних благ;

- мінімізація трансакційних витрат;

- компенсація зовнішніх ефектів (екстерналій);

- стабілізація макроекономічних коливань;

- перерозподіл доходів через податкову систему;

- реалізація національних інтересів у світовій економіці.

Размещено на Allbest.ru

...