Механізм регулювання в перехідній економіці

Для подолання комплекса цих соціально-економічних негараздів обгрунтовано ряд заходів, що є одночасно і складовими нового механізму господарського регулювання, серед яких першочерговими є: активне впровадження інноваційно орієнтованої моделі економічного розвитку країни; поступове цілеспрямоване проведення соціально орієнтованої економічної політики; конструктивне посилення політики держави в усіх сферах економічного та соціального життя і дієва корекція на цій основі процесів ринкової трансформації.

Серед пріоритетних більш конкретних шляхів усунення деформацій перехідного процесу в Україні обгрунтовуються такі: припинення масового субсидіювання та задіяння раціональної процедури банкрутства неконкурентноспроможних підприємств; формування функціонально цілісної ринкової інфраструктури; інноваційна та інвестиційна підтримка всіх галузей національної економіки; стимулювання підприємництва в галузі високотехнологічних виробництв; органічне поєднання на економіко-правовому рівні процесу приватизації із закінченням реструктуризації та модернізації підприємств; лигитимне упорядкування податкового тиску на господарюючих суб'єктів та відчуження тіньового, особливо реприватизація кримінального капіталу на користь держави; підвищення купівельної спроможності населення на основі стимулювання процесу залучення його до високопродуктивної праці у вітчизняному виробництві.

Аналізуючи стратегію і тактику економічних реформ 90-х р.р. в Україні, дисертант відмічає, що стратегічною помилкою був і пріоритет політичних цілей над економічними. Зокрема, цілям перерозподілу ("прихватизації") власності та економічної влади були принесені в жертву соціально-економічні цілі: раціональне використання виробничих ресурсів, забезпечення цивілізованого рівня і якості життя наших співвітчизників.

Розділі 4. Регулюючо-створювальна роль держави в перехідній економіці. У розділі досліджується місце та функції держави в процесі ринкової трансформації. Доводиться, що основною функцією держави у цьому процесі є функція фундатора (створювача) суспільних умов, які "вимощують" шлях до соціально-економічного розвитку і його регулювання. Серед таких умов виділено три основні групи.

Перша з них включає формування та утвердження нового, заснованого на "правовому полі", економічного порядку, який забезпечує поступове становлення та безперебійне функціонування і розвиток сучасної ринкової системи. Тут мова йде не взагалі про прискорене формування інституту приватної власності, що вже відмічалось, а про раціоналізацію відносин між суб'єктами ринку. Це пов'язано з ліквідацією привілеїв і забезпеченням рівних для них можливостей, а також нейтралізацією раніше створених і блокуванням нових монополістичних об'єднань, які спотворюють дію ринкових сил.

Друга група охоплює процеси формування матеріальних і духовних передумов для сталого економічного зростання. До них перш за все відноситься розвиток економічної і соціальної інфраструктури, що є невід'ємною складовою сучасної цивілізації і без чого неможливе освоєння її досягнень.

В число третьої групи таких умов входить те, що в літературі називають "відшкодування" соціально-економічних "провалів ринку", які надзвичайно глибокі та руйнівні для перехідних процесів української економіки.

Історичний досвід, хоч невеликий, однозначно свідчить про особливу роль держави в системі перехідної економіки. Це обумовлено самою нерозвинутістю ринку та відповідних форм економічної, політичної демократії, які поряд з конкуренцією лежать в основі механізмів суспільного саморозвитку. Оскільки ж держава перехідної економіки, як і всяка інша, несе відповідальність за благополуччя своїх громадян - а інша трактовка її статусу є безпідставною, то із цього витікають такі суттєві обставини: по-перше, більш широке коло функцій держави в країнах з перехідною економікою у порівнянні з розвинутими, але при меншій її дієздатності; по-друге, свої регулюючі функції їй приходиться здійснювати "на марші", тобто одночасно з становленням та реорганізацією самої держави і модифікацією форм її діяльності у відповідності з принципами ринкового господарювання, а звідси і великі додаткові складнощі та втрати; по-третє, більш висока, ніж у розвинутих країнах, значимість суб'єктивного фактору, що створює сприятливе підгрунтя для валюнтаризму, який проявляється не лише в своїх класичних формах.

Водночас дисертант не поділяє точки зору авторів, які для виходу країни із глибокої кризи, пов'язують підвищення ролі держави з перманентним "відновленням ряду елементів планово-розподільчої системи". Хоч, по формі останні можуть бути ідентичні, але - обов'язково відрізнятися за змістом.

Матеріал розділу охоплює також концептуально-теоретичний і практичний аналіз та узагальнення засобів, форм і методів державного регулювання економіки перехідного періоду. Комплексно ці проблеми розкриваються через дослідження основних економічних функцій держави.

Істотною відмінністю, що характеризує роль та місце держави в перехідних економіках, є те, що тут самі інституційні трансформації "примушують" державу постійно доводити легітимність свого існування та своєї економічної політики (як і політики взагалі). В даному аспекті особливого значення набуває консолідація економічних інтересів, як показується в дослідженні, на двох рівнях. Перший - це, так званий, традиційний, коли держава формує систему узгодження інтересів основних економічних суб'єктів. Другий рівень має охоплювати консолідацію широкого кола інтересів: найбільш впливових суб'єктів економічної влади (на жаль, як правило, корумпованих і монополістичних); основної маси населення; самої держави. В разі деформованості цієї системи держава може опинитися під впливом певних кланових угрупувань, що призводить до нехтування інтересів решти суб'єктів. Реальним результатом цього є деструктивні наслідки. Тому дієвість держави, яка перебуває під впливом корпоративних інтересів певних економічних (олігархічних) груп, прямо веде до загострення конфліктів в системі інтересів та суттєво викривляє легальні процедури в економічній сфері, поширення впливу кримінальних структур. При цьому має місце реальне використання органів державної влади для задоволення своїх вузькокорпоративних інтересів.

Оскільки економічні інтереси формуються соціальними і економічними умовами діяльності суб'єктів, тобто вони - явище об'єктивне. Ці умови як об'єктивна реальність завжди відображаються у свідомості людей, проте не завжди воно (відображення) є адекватним умовам. При цьому державний механізм регулювання має враховувати, що стан суб'єкта економічного інтересу у системі господарських відносин зумовлює вибіркове відношення суб'єкта інтересу до можливих напрямів діяльності в межах об'єктивно існуючого (по відношенню до суб'єкта) механізму господарського регулювання. Таким чином, економічний інтерес розглядається як об'єктивна необхідність нового способу діяльності, який система задає суб'єкту як засіб власного розвитку.

Дані положення є методологічною основою необхідності посилення координуючої і регулюючої ролі економічної політики держави як фактора узгодження економічних інтересів у перехідній економіці України.

Як засвідчують результати дослідження, шлях до національного успіху ринкових реформ передбачає: застосування гнучких підходів до формування економічних стратегій; поєднання традиційних та специфічних заходів економічної політики та забезпечення спадковості її раціональних “зерен”; визначення чітких часових рамок, в яких відповідні “набори” регулювальних інструментів будуть зберігати ефективність; оперативну та адресну зміну інструментарію економічної політики до зміни її об'єкта; дотримання балансу економічних стратегій і тактики. Без останнього може бути досягнутий лише тимчасовий та локальний позитивний ефект (балансування бюджету, мінімізація темпів інфляції тощо). Так, суперечність між стратегією і тактикою, в основі якої, як обгрунтовано автором, лежить суперечність економічних інтересів різних рівнів, останнім часом набула в Україні особливої гостроти. Конкретним виявом цього є розрив між, з одного боку, стратегічними завданнями іноваційно орієнтованого прискорення зростання і формування соціально орієнтованої економіки, а з іншого - потребами дотримання поточного фіскального і платіжного балансів. Тому для формування нового механізму регулювання економіки в Україні важливою є проблема, по-перше, своєчасного корегування чи зміни завдань і приорітетів, та, по-друге, своєчасна відмова від тих конкретних його інструментів, які виконали своє призначення або віджили себе, і введення у склад механізму регулювання нових інструментів, здатних взяти на себе функцію реалізації завдань, які необхідно вирішити на наступних етапах переходу до соціально орієнтованої, постіндустріальної економіки. Гальмує і викривляє дію існуючого механізму регулювання змішування цілей та засобів ринкових реформ. Досить рельєфно таке змішування можна прослідкувати за 90-ті рр. стосовно постановки кількісних параметрів приватизації, зменшення бартеризації економіки тощо.

Запропоновані узагальнення і положення дозволяють зробити наступні теоретико-практичні висновки: раціональне функціонування механізму господарського регулювання можливе лише за умови здатності економічних суб'єктів розробляти та здійснювати власні ефективні стратегії; суттєва причина надмірної тривалості трансформаційного спаду (кризи) в Україні витікає з того, що економічна стратегія держави у 90-х р.р. мала в основному за об'єкт кількісні показники, а не економічні інтереси конкретних економічних суб'єктів. Саме тому істотно погіршувався і стан підприємств, передусім - реального сектору економіки, де більшість підприємств практично втратили здатність до ведення самостійних відтворювальних процесів. Останнє, в свою чергу, також негативно відбилося на дієздатності держави внаслідок загострення проблем податкових надходжень, формування кредитних ресурсів як головних складових ресурсно-фінансової основи державної політики.

Таким чином, основні напрями щодо створення стабільних умов для реалізації конструктивної (дієздатної) державної політики для здійснення ринкової трансформації економіки України пролягають через cтворення можливостей суб'єктам господарювання раціонального ведення самостійної прибуткової діяльності на основі стратегічного планування власного розвитку. Отже, і механізм державного регулювання повинен бути, насамперед, спрямований на зростання доходів підприємств та населення, стимулювання та прискорення процесу нагромадження вітчизняного капіталу, підвищення доступності кредитних ресурсів, упорядкування доступу на різні види ринків та збільшення їхньої місткості.

Для розв'язання цих стратегічних завдань наша держава має здійснити широке коло заходів поточного, середньо- і довгострокового характеру по регулюванню перехідних процесів з метою формування такого вектора економічного розвитку, який у більш-менш близькій перспективі дозволить перейти від "дикого", нецивілізованого способу формування ринку до соціально орієнтованої ринкової економіки. У зв'язку з цим в роботі проаналізовані завдання і роль держави: в процесі первісного нагромадження капіталіу; в формуванні соціальної нормативно-правової бази; в процесі приватизації - і особливо "великої"; в боротьбі з інфляцією; в здійсненні монетарної та фінансово-кредитної політики; в залученні іноземних інвесторів; в формуванні функціонально цілісної ринкової інфраструктури.

Розділ 5. Соціальне регулювання за умов ринкової трансформації. У цьому розділі, з урахуванням зміни економічних умов і потреб практики, досліджується соціально-економічна природа, зміст та основні напрями соціального регулювання в перехідній економіці.

З позиції теоретико-практичного змісту соціальне регулювання є однією з конкретних форм прояву процесу регулювання економіки взагалі і в цій якості розглядається як складова механізму регулювання перехідної економіки. Тому йому притаманні як загальні властивості процесу регулювання, так і своя специфіка, суть якої - забезпечення соціальної справедливості, стабільності і соціального прогресу. Водночас соціальне регулювання є елементом соціальної політики, яка виступає специфічною складовою економічної політики. У такому розумінні соціального регулювання в десертації дається критична оцінка неоліберальних трактовок спонтанного соціального порядку, який не є результатом свідомих дій щодо руху до наміченої загальної мети. При цьому автор виходить із методологічної посилки, що ключовим принципом при виокремленні (обгрунтовані) пріоритетних напрямків соціального регулювання є оптимальне розв'язання "вічної проблеми" про співвідношення економічної ефективності та соціальної справедливості. Доводиться, що узгодження може здійснюватися у достатньо широкому діапазоні в залежності від існуючої в тій чи іншій країні моделі соціально-економічного устрою суспільства, прийнятої в ньому системи цінностей тощо. Але аналіз світового досвіду, особливо другої половини минулого століття, переконливо свідчить, що економічна ефективність і соціальна справедливість не є альтернативними, взаємовиключаючими установками. Багато соціальних факторів, у тому числі освіта, розвиток науки і культури, створення належних житлових умов, забезпечення раціональної зайнятості населення та інші, в рівній мірі сприяють як зростанню економічної ефективності, так і утвердженню соціальної справедливості. І навпаки, віддача на самовплив вирішення вказаних питань, примітивна економія на соціальних витратах не лише посилюють несправедливість у розподілі благ, але й неминуче призводять до зниження ефективності економіки та нерезультативності соціальної політики.

Соціальне регулювання, як складова механізму регулювання,на що вказує вітчизняний і зарубіжноий досвід, включає надзвичайно широкий набір засобів та методів для своєї реалізації, які мають специфічну цільову спрямованість. В цьому аспекті в розділі, перш за все, виділено нормативи, що окреслюють мінімум соціального забезпечення населення та діють в якості законодавчо установлених і обов'язкових - величина прожиткового мінімуму, мінімальні розміри заробітної плати, пенсії, фіксовані соціальні виплати малозабезпеченим тощо. Інше функціональне призначення мають так звані соціальні індикатори, які характеризують порогові, гранично допустимі рівні тих, або інших показників: рівні безробіття та інфляції, забруднення навколишнього середовища та інше.

Система методів соціального регулювання включає і соціальні трансферти -різні способи перерозподілу доходів, а також різного роду безпосередньо регулюючі методи: тарифні угоди, регулювання робочих місць у відповідністю з чисельністю та якістю робочої сили, погоджене регулювання доходів і цін тощо.

Реалізується феномен такого регулювання як і соціальна політика, на різних рівнях: держави, регіону, підприємства та міжнародному. Соціальне регулювання має безпосереднє відношення до добробути людей, до задоволення їхніх економічних, соціальних та інтелектуальних (в т. ч. і культурних) потреб, до формування у співвітчизників поваги до людської гідності. Все це концентровано знаходить свій вираз у встановленні соціальної стабільності та соціального миру (спокою) в суспільстві. Розмежування повноважень за рівнями системи регулювання дає змогу розробити відповідні критерії, щодо реалізації соціальної політики. Це і є економічною основою, що визначає методичні підходи до формування соціальної політики.

Є незаперечним фактом, що для значної більшості постсоціалістичних країн, в т.ч. й України, необхідність підвищення дієвості соціального регулювання актуалізується і тим, що процес ринкових трансформацій, на протязі 90-х років ХХст., характеризувався різким зниженням ефективності господарювання і падіння обсягів виробництва в умовах високого рівня інфляції, особливо на старті перехідних процесів. Все це зумовило суттєве зниження рівня і якості життя для абсолютної більшості населення країн. Різке зниження реальної заробітної плати, пенсій на фоні відкритого і скритого безробіття в Україні визвали в ряді галузей, сфер економіки та регіонів соціальну напругу. Істотні бюджетні обмеження, в зв'язку з нестачею коштів, катастрофічно зменшили можливості держави в здійсненні дієвої соціальної політики. За роки ринкових перетворень у країні відбулася гіпертрофована диференціація доходів населення, реально визначилася тенденція до формування доходів громадян через різні форми нелегальної та трудової діяльності, що призвело до суттєвої утрати стимулів до високопродуктивної праці. В стані глибокої деградації знаходяться всі галузі соціальної сфери. Для більшості співвітчизників утрачені впевненість у завтрашньому дні, повага до праці та відчуття безвихідності. Продекларовані пільги, компенсації, виплати і допомоги впроваджувались без чіткого врахування реальних доходів їх одержувачів та членів їхніх сімей.

Важливою особливістю соціального регулювання, як обгрунтовано дисертантом, є те, що воно в якості вихідного моменту має справу з механізмом розподілу, перерозподілу і споживання благ, - перш за все, національного доходу, - в основному через бюджетну систему країни. Таким чином, соціальне регулювання безпосередньо зв'язане з фінансово-бюджетною політикою, в тому числі й податковою політикою та політикою доходів населення країни. Реалізація заходів цих політик дозволяє здійснювати інвестиції в розвиток соціальної інфраструктури, тобто "людський капітал", робити виплати соціальних трансфертів та забезпечувати соціальний захист і надавати ці гарантії населенню, а також здійснювати раціоналізацію динаміки і структури заходів у різних прошарків населення, що принципово важливо. Адже, ринковий механізм розподілу - є соціально нейтральним. Це механізм рівноправного, але нерівного розподілу.

За своїм змістом і механізмом дії ринковий механізм об'єктивно генерує необхідність держави в процес перерозподілу доходів. Історична практика переконливо довела, що існування широких зон бідності породжує негативні наслідки для стабільного зростання економіки, забезпечення правопорядку та морального здоров'я нації тощо.

В роботі розрізняється функціональний і персональний розподіл доходів. Перший - включає розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємництва. Другий, персональний вид розподілу - це розподіл і перерозподіл національного доходу між громадянами країни, незалежно від того, власниками яких факторів вони являються (наприклад, яку долю національного доходу - у грошовому виразі отримують 10% найбільш бідних і 10% найбільш багатих сімей).

В цілому політика перерозподілу доходів розглядається як комплекс заходів щодо стабілізації середнього рівня життя населення, скорочення масштабів бідності (в перспективі - викорінення масової злиденності та спадкоємної бідності), зменшення розривів у рівнях життя різних верств населення. Її основними соціальними цілями в умовах перехідної економіки в Україні визначені такі: забезпечення справедливого розподілу доходів; формування системи державних мінімальних стандартів; впорядкування діючої системи пільг і компенсацій; переорієнтація соціальної політики на сім'ю та забезпечення прав і соціальних пільг жінкам, дітям, молоді. Для досягнення цих цілей дисертантом обгрунтовано необхідність розв'язання таких завдань: удосконалення системи індивідуального оподаткування доходів і власності громадян на основі прогресивної диференціації податкових ставок; посилення адресності соціальної підтримки малозабезпечених громадян з врахуванням законодавчо закріпленого порядку і використання показника величини прожиткового мінімума.

Діяльність держави перехідної економіки, спрямована на раціоналізацію розподілу і перерозподілу доходів населення, повинна грунтуватися на створенні умов різнобічного розвитку людини та раіонального використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці. Ці положення надзвичайно актуальні для України, де рівень зайнятості населення працездатного віку з 1995 р. по 2000 р. знизився 74,2% до 65,1%, а рівень безробіття цієї категорії населення (за методологією МОП) у відповідному періоді зріс більше ніж у 2 рази (з 5,8% до 12,2%). Абсолютна чисельність безробітних за другу половину 90-х рр. майже подвоїлась і в 2000 р. становила 2,7 млн.чол., з них близько 1,2 млн.осіб були зареєстровані. Рівень зареєстрованого безробіття (у % до економічно активного населення працездатного віку) у 2000 р. становив 5,5% проти 0,5% у 1995 р.

Для розв'язання проблем регулювання зайнятості та ринку праці, а також подолання бідності, в роботі виділено необхідність формування (на державному рівні) таких передумов: здійснення дієвих додаткових заходів, спрямованих на стабілізацію чисельності зайнятих у всіх сферах економічної діяльності та створення нових робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу; підвищення територіальної мобільності населення з метою забезпечення збалансованості між пропозицією робочої сили та попитом на неї на основі реалізації активної (а не пасивної) політики зайнятості; регулювання процесів, пов'язаних з перерозподілом працездатного населення між державним і недержавним секторами економіки у зв'язку з динамічною зміною форм власності підприємств; посилення регулюючої ролі держави при здійсненні політики оплати праці, оскільки повна втрата нею цієї ролі призвела до того, що зарплата перестала виконувати свої базові соціально-економічні функції. Підтвердженням цього є зменшення за останнє десятиріччя з 67,5% до 34,1% частки оплати праці в сукупних доходах населення, а натомість дворазове збільшення доходів від підсобних господарств.

Невід'ємним елементом соціальної політики і об'єктом соціального регулювання є соціальний захист населення. В дисертації соціальний захист населення визначається як комплекс економічних, соціальних і юридичних заходів, а також сукупність інститутів, що забезпечують усім громадянам необхідні рівні можливості для підтримки відповідного рівня життєдіяльності, в т.ч. і підтримку окремих соціальних груп, прошарків населення. Адже, як відмічалось, ринок не в змозі забезпечити людям гарантований дохід і зайнятість.

В якості основного суб'єкта соціального захисту населення автором розглядається держава. Окрім неї такими суб'єктами являються і громадяни країни. Структура соціального захисту населення аналізується через характеристику таких складових: соціального забезпечення; соціальної допомоги; соціальних гарантій та соціального страхування.

Проведений в роботі аналіз реформування системи соціального захисту населення України в умовах перехідної економіки дозволяє зробити принциповий висновок, що її реформування і функціонування відбувалося із суттєвими соціально-економічними негараздами для значної маси населення, але в основному відповідало засадам перехідного періоду, зокрема, переходу від політики повної зайнятості до ринку праці. Така модель переходу передбачає меншу ступінь скорочення розмірів зайнятості по відношенню до скорочення обсягів виробництва (пік падіння ВВП за 1990-1994 рр. - 45,6%, а зайнятість за цей період скоротилась на 21,2%). Різниця, що виникла компенсувалась за рахунок зменшення реальної зарплати. В роботі обгрунтовується, що для підвищення ефективності функціонування системи соціального захисту в цілому необхідно відказатись від існуючої нині норми виплат в розрахунку від мінімальної зарплати і перейти до показника, який слід ув'язати з величиною прожиткового мінімуму.

Результати дослідження свідчать про те, що (за існуючих нині економічних умов) прогнозована і здійснювана реформа соціальної сфери, в основі якої лежить ідея про необхідність трансформації державних соціальних платежів) в заощадження населення, які перш ніж будуть використані на соціальні потреби, можуть бути частково реінвестовані в економіку, що може сприяти більш динамічному виходу її із кризи. В даному зв'язку і реформування мережі соціального страхування слід ув'язати зі становленням ринку праці, оскільки розвиток останнього і збільшення в загальному обсязі сукупних доходів частки реальної зарплати є необхідною умовою розширення "податкової бази" системи соціального страхування. Механічне збільшення цього виду "податків" практично неможливе, оскільки їх розмір становить біля 40% від фонду оплати праці. Нагальним завданням в цій мережі є створення системи загальнообов'язкового державного страхування. Останнє має стати - запобіжним захистом від втрат доходів населення.

Прийнявши концепцію формування в перспективі соціально орієнтованої ринкової економіки, українська держава повинна взяти на себе і турботу про створення умов для реалізації загальнопризнаних прав людини на мінімальне споживання благ, а також - працю, освіту, охорону здоров'я і соціальне забезпечення у випадках непрацездатності та безробіття. Разом з тим, як витікає зі змісту роботи, було б глибокою помилкою перетворити державу в своєрідний центр роздачі допомоги різним верствам населення. Принциповим є й висновок, що головний орієнтир соціального регулювання на сучасному етапі перехідної економіки є стимулювання економічної активності працездатної частини населення, створення передумов, при яких людина здатна своєю працею, ініціативою забезпечувати гідні умови життя для себе і своєї сім'ї. Це в повній мірі відповідає як вимогам економічної ефективності, так і принципу соціальної справедливості.

Процес соціального регулювання аналізується в органічному поєднанні розв'язання завдань як специфічного для перехідної економіки короткострокового, так і взагалі довгострокового характеру. Одночасно довгостроковий, стратегічний характер соціального регулювання має бути спрямований на досягнення цілком визначених великомасштабних цілей. Таке регулювання не може мати абстрактного характеру. Його успіх і дієвість залежить у вирішальній мірі від врахування реального часу та економічної ситуації в конкретній країні.

Головне завдання і мистецтво державного соціального регулювання, як складової регулювання економіки взагалі, - раціонально мобілізувати, розподілити і направити адресно фінансові потоки для конструктивного розв"язання всього спектора соціальних проблем в умовах перехідної економіки, в т.ч. і реформування самої соціальної сфери на основі принципових організаційно-фінансованих змін, які відбулися і відбуваються в Україні. Саме це слугуватиме основою утвердження якісно нової економічної ситуації, формуванню передумов тісного поєднання політики системних реформ та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою.

Висновки

Дисертація містить постановку та теоретичне розв'язання нової наукової проблеми - механізму господарського регулювання економіки перехідного періоду. В межах цієї проблеми основними висновками, що мають концептуальний характер та науково-практичне спрямування, є:

1. Категорія "економічна система" трактується як сукупність елементів виробничих відносин та економічних процесів, що перебувають у системному взаємозв'язку і органічній єдності. Під кутом зору проблеми механізму господарського регулювання економічної системи в останній виділено три підсистеми: перша - сукупність інституціонально-юридичних правил розподілу повноважень у сфері прийняття рішень; друга - інформаційна система, яка представлена сукупністю механізмів і каналів збору, зберігання, передачі та зворотнього контролю відповідної інформації; третя - мотиваційна підсистема, що охоплює всі механізми і правила, які на практиці забезпечують реалізацію господарських рішень на макро- та мікрорівнях.

Під кутом зору механізмів реалізації інтересів економічна система являє собою сукупність таких елементів: господарюючих суб'єктів; мотиваційної структури; економічного поряду, в якому виокремлені конституюючі форми (порядок власності, координаційний механізм) та інші форми порядку, зокрема, підприємництво, ринки, грошово-фінансова, бюджетна, зовнішньоекономічна діяльність тощо.

2. Господарське регулювання як самостійний феномен являє собою багатофункціональний і багатозначний процес, який є функцією чотирьох основних чинників: ринку, підприємств, регіону, держави. При цьому таке регулювання включає органічний взаємозв'язок процесів упорядкування, взаємодії та визначення напряму.

Еволюція механізму господарського регулювання будь-якої економічної системи завжди відображає дві суттєві обставини: по-перше, історичні особливості розвитку економіки в т.ч. й особливості утворення та функціонування господарюючих суб'єктів; по-друге, характер еволюції даного механізму залежить від ступеню завершеності технологічної перебудови народногосподарського комплексу.

Регулювання - це певним чином організована система, яка є одночасно і механізмом взаємодії. При цьому обгрунтовано, що сама система регулювання економіки і, зокрема, така її провідна форма як механізм господарського регулювання, має генетично трансформаційну природу, що проявляється на двох рівнях: внутрішньому і зовнішньому. Водночас цей механізм невідділений від основи економічної системи, а його сутність трактується автором як внутрішнє улаштована система організаційних структур і конкретних форм, методів, правових норм управлінсько-регулювальної діяльності, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони з урахуванням конкретної ситуації, що складається.

3. Зіставлення різних поглядів, які сформувалися у межах різних економічних шкіл, теорій, концепцій та узагальнення еволюції механізмів економічного регулювання, дають підстави стверджувати, що загальна теорія регулювання економіки постійно розвиваються.

Сучасна система регулювання економіки, згідно авторської концепції, в дисертації аналізується на слідуючих рівнях: державне регулювання; регіональне регулювання; ринкове саморегулювання та підприємницьке регулювання, а також досліджується діалектика взаємозв'язку між цими рівнями як елементів єдиного механізму регулювання економіки.

Нині відбувається процес інтенсивного взаємозв'язку, взаємоприникнення та інтеграції різних рівнів, форм, методів, інструментів системи регулювання економіки. Це відкриває нові можливості для комплексного дослідження феномена господарського регулювання, у вивченні цього процесу як результату розвитку всієї економічної системи суспільства.

4. На основі критичного аналізу економічної думки щодо перехідних процесів в економіці, досліджено об'єктивність, характерні риси та узагальнено закономірності становлення, функціонування і розвитку перехідної економіки. В методологічному аспекті обгрунтовано, що перехідні форми не можуть бути кінцевою метою розвитку, а є засобом її досягнення в нашому випадку - формами ринкової трансформації адміністративно-командної економіки в соціально орієнтовану. Результати дослідження дають підстави для висновку, що теоретично некоректно трактувати перехідну економіку як відповідну цілісну економічну систему. Перехідна економіка - це проміжний (перехідний) стан народногосподарського комплексу відповідної країни на шляху до становлення розвинених ринкових відносин, що суттєво відрізняє її від усталеної, цілісної економіки: адміністративно-командної, ринкової, змішаної.

5. Найбільш суттєво на темпи і результативність трансформаційних перетворень в постсоціалістичних країнах, в т.ч. й в Україні, впливали і впливають такі фактори: "стартові" умови; масштабність, послідовність та комплексність проведення ринкових перетворень; місце і роль держави у їх здійсненні; обгрунтованість і чіткість стратегічної мети ринкових реформ та адекватність здійснюваних заходів її досягнень. Виходячи з теоретично-практичної значимості системного аналізу даної проблеми, в роботі досліджено механізм взаємодії держави та ринку, в тому числі й взаємодії держави з безпосередніми суб'єктами підприємницької діяльності.

6. Серед основних причин соціально-економічних негараздів, деформацій та повільних темпів ринкових перетворень в Україні уподовж 90-х років визначено такі: недостатня глибина та обгрунтованість трансформаційних заходів, їх непослідовне, некомплексне втілення в господарську практику; відсутність (на цій основі) національної концепції системних перетворень; першочергова (за інерцією мислення самозваної "національної еліти") орієнтація на індустріальні та навіть доіндустріальні моделі економічного розвитку, що свідчить про нерозуміння актуальності структурної перебудови; корумпованість влади та низький рівень особливо вищого і середнього менеджменту у державному та приватному секторах; ігнорування економічної стратегії на користь вирішення тактичних (кон'юнктурних) завдань, що є свідченням відсутності дієвого механізму регулювання економіки; недооцінка ролі держави в перехідний період.

7. Узагальнення практики перехідних процесів у постсоціалістичних країнах дозволило виділити ряд різноманітних та різнорівневих за характером прояву, а також часовим лагом - закономірностей.

Виділено два види закономірностей початкового трансформаційного періоду: одні - зберігають свою дію на весь період перехідного процесу; інші - носять відносно короткостроковий характер. Запропонована класифікація закономірностей дозволяє більш предметно аналізувати і зміст механізму регулювання здійснюваних процесів на шляху до соціальної ринкової економіки.

8. Потреби в переосмисленні ролі держави та її функцій на етапі формування цивілізованих ринкових відносин обумовлено множинністю обставин. Найважливіші серед них - це комплекс завдань, пов'язаних з розробкою і впровадженням в життя "нових правил" господарювання, які сприяють становленню і розвитку ефективної ринкової економіки. По мірі розвитку ці правила, як і завдання не можуть не змінюватись, але концептуально обгрунтовано, що при їх перегляді не повинні нарушатися основополагаючі принципи, які лежать в основі ринкового господарства і детермінують механізм гармонізації інтересів господарюючих суб'єктів, а також створюють умови для підтримки необхідної економічної рівноваги. Конституюючими щодо останньої є конкуренція і вільне ціноутворення, оскільки їх "подавлення", порушує природній хід економічного розвитку.

Хоч між державою в ролі агента або суб'єкта регулювання і типом розвитку (модель, стратегія) існує двохстороння залежність, в якій причина і наслідок міняються місцями, дисертант виходить із тези: яка держава - такий і тип розвитку.

Даний методологічний підхід дозволяє обгрунтувати, що перехід до ринкового господарювання не лише не виключає (за що ратують і нині національні ліберали), а, навпаки, передбачає активну участь в економічному житті держави.

9. Головне завдання держави - забезпечити інституціональну правову структуру економіки, мінімізувати супутні побічні ефекти та негативні наслідки перехідних процесів для досягнення стабілізації економіки і підтримки її зростання. Це потребує глибокого реформування як економіки, так і самої держави.

Корінна зміна суспільного устрою (адміністративно-командного соціалістичного устрою), системи власності і мотивації господарської діяльності обов'язково обумовлено широким використанням адміністративних засобів регулювання. Адже зміна відносин власності і влади, юридичного та інституціонального каркасу господарського і соціального життя відбувається не в результаті дії матеріальних стимулів, а шляхом адміністративного реформування економічних відносин, створення нових ринкових умов, системи правил, законів, нових елементів механізму регулювання господарської діяльності.

10. Результати дослідження доводять, що наша держава не використовує дієво могутні регулюючі підойми, які має. А законодавча неврегульованість, відсутність належного правового виховання суттєво розширюють сферу протиправних дій - корумпованість, шахрайство, злочинність. Провідне місце в регулюючо-створювальній діяльності держави має зайняти розробка та реалізація Державних програм економічного і соціального розвитку країни на відповідний бюджетний рік згідно чинного Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 р.

На найближчі 5-10 років наскрізною головною метою таких Програм має стати визначення пріоритетів економічного і соціального розвитку країни, а також - конструктивних дій органів виконавчої влади, спрямованих на реалізацію визначених пріоритетів і критеріїв їх досягнення, тобто мають бути чіткі кількісні показники - що, де і скільки потрібно досягти. Цей документ повинен давати ясну уяву суспільству про економічну і соціальну політику уряду у відповідному поточному році.

Серед стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни на даному етапі правомірно визначити: поліпшення структури національної економіки на основі іноваційної моделі розвитку; забезпечення стійкого економічного зростання, формування конкурентоспроможної ринкової економіки; подолання масової бідності (злиденності) та підвищення рівня і якості життя громадян України; інтеграція в світові економічні структури, в т.ч. й співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями, а також чітка кореляця цих завдань з Держбюджетом на відповідний рік. Це передбачає і визначення відповідних цільових програм, а також системи заходів щодо їх реалізації: зміст заходу та необхідні інструменти його реалізації, відповідальні виконавці, термін виконання. Запропонована в дисертації загальна схема розробки і реалізації державних програм характеризується новим підходом на відміну від таких програм попередніх років.

11. Держава перехідної економіки об'єктивно покликана (оскільки іншої інтегральної конструктивної сили немає) забезпечити раціональну гармонізацію системи економічних інтересів - рушійної сили трансформаційних процесів. Адже любим господарюючим суб'єктом завжди рухають інтереси і, за влучним висловом К.Маркса, будь-яка ідея завжди соромила себе, якщо вона відривалася від інтересу. Роль нашої держави в цьому напрямку нині суттєво актуалізується, оскільки в Україні у зв'язку з недосконалістю форм і методів приватизації державної і колгоспно-кооперативної власності виникли і функціонують спотворені форми економічних інтересів ("прихватизація" - незаконна маніпуляція з власнітю, корупція і хабарництво, приховування одержаних прибутків тощо), які знаходять свій прояв і реалізацію у тіньовій економіці. Масове існування цих форм інтересів пов'язане з наявністю опосередкованих форм привласнення і свідчить про низьку дієздатність держави, її неспроможність реалізувати свою владу для дотримання суб'єктами загальних норм і процедур, які ж нею і розроблені.

12. Одним з найважливіших завдань держави у перехідний період є регулювання соціальних процесів для забезпечення соціальної стабільності.

Адже немає нічого економічного, що не було б важливо в соціальному плані. "Немає ніяких заходів економічної політики, - писав В.Ойкен, - які б одночасно, нехай прямо чи опосередковано, не тягнули за собою соціальних наслідків і не мали соціального значення. Люба економічна діяльність має лише тоді сенс, коли вона націлена на розв'язання соціальних питань. Останнє (механізм розв'язання) виступає як фактор формування і забезпечення "загального порядку" (В.Ойкен) в суспільстві.

При аналізі змісту соціальної політики виокремлюються два аспекти. У вузькому смислі вона трактується як дії уряду, що націлені на розподіл і перерозподіл доходів різних членів, прошарків, груп суспільства. У широкому смислі соціальна політика - це один з напрямів макроекономічного регулювання, призначення якого забезпечити соціальну стабільність суспільства і створити, що принципово важливо для перехідної економіки, однакові соціально справедливі "стартові умови" для громадян країни.

13. Особливість і специфічна складність, яка виникає в процесі соціального регулювання - це його багатоаспектність, тобто практично - безмежність. По суті, всі більш менш важливі соціально-економічні питання можуть бути - прямо чи опосередковано - віднесені до соціальної сфери, а тому і до проблем соціального регулювання. Поняття рівня та якості життя населення розглядаються як системні, комплексні поняття, які включають надзвичайно широкий спектр соціально-економічних явищ: масштаби, характер зайнятості та умови праці; рівень освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки; розмір і структуру доходів та витрат; споживання продовольчих і непродовольчих товарів, їх якість і обсяг; структуру та якість платних і безоплатних послуг; забезпеченість житлом і його благоустрій; обсяги нагромадженого майна та особистих заощаджень; масштаби залучення до культурного життя; системи соціального забезпечення та соціального страхування; екологічні умови життєдіяльності; стан генофонду населення суспільства тощо. Все це, як відмічено, з одного боку, є об'єктами соціального регулювання, а з іншого - виступає його специфічними напрямами.

14. Запропонований методологічний підхід до аналізу сутності, змісту та цілей соціального регулювання дозволив виділити і відповідні йому основні методи та стратегічні напрями дієвої реалізації в перехідній економіці України. Виходячи із специфіки останньої, в роботі особливий акцент зроблено на аналіз таких стратегічних напрямів: регулювання процесу розподілу доходів населення; забезпечення раціональної його зайнятості; формування і реалізація дієвої системи соціального захисту і соціальних гарантій, в т.ч. й соціального страхування. Ці напрями розглядаються як стратегічні не просто з позиції "часового лагу", а як визначальні детермінанти раціонального функціонування всього механізму соціального регулювання.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

Монографія

1. М.І. Диба. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. - К.: КНЕУ, 2000.- 220 с. (12,75 друк. арк.).

Статті у наукових фахових виданнях

1. Ворона В.М., Дыба М.И. Формы проявления и реализации собственности // Вопросы политической экономики: Республиканский межведомственный научный сборник, К.: КДУ, 1990. - Вып.207. - С.50-56. (0,6 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз економічних відносин та їх правові форми - 0,3 друк.арк.).

2. Ворона В.М., Якубова Ю.М., Дыба М.И. О методологии исследования социалистической собственности // Вопросы политической экономики: Республиканский межведомственный научный сборник, К.: КДУ, 1991. - Вып.213. - С.11-15. (0,4 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз універсальних форм господарювання у вирішенні економічних проблем - 0,15 друк.арк.).

3. Диба М.І., Коровський А.В. Ідеологічний аспект економічної теорії // Вчені записки: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 1998. - Вип.1.- С.22-25. (0,35 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз ідеологічного чинника в економічному процесі - 0,2 друк.арк.).

4. Диба М.І. Структурна політика і трансформація економіки // Вчені записки: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 1999. - Вип.2.- С.37-41. (0,45 друк.арк.).

5. Диба М., Комяков О. Еволюція механізму регулювання зайнятості в країнах з розвиненою ринковою економікою // Економіст. - 1999. - № 11. - С.70-73. (0,5 друк.арк.), (особисто здобувачу належить розкриття механізму регулювання ринку праці - 0,3 друк.арк.).

6. Диба М.І. Роль і місце держави в глобалізації сучасних соціально-економічних процесів // Вісник Чернігівського державного технологічного університету: Збірник - Чернігів: ЧДТЕУ, 2000. - № 11. - С.98-105. (0,5 друк.арк.).

7. Диба М.І., Коровський А.В. Власність в економічній науці та практиці // Економіка та підприємництво: Зб.наук.праць молодих учених та аспірантів, К.: КНЕУ, 2000. - Вип.4. - С.8-17. (0,5 друк.арк.), (особисто здобувачу належить дослідження трансформування відносин власності в економічній системі - 0,3 друк.арк.).

8. Диба М.І. Теоретичні аспекти формаційного і цивілізаційного підходів до ринкової трансформації економіки // Збірник наукових праць, К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип.26. - С.103-109. (0,5 друк.арк.).

9. Диба М.І. Формування економічних відносин в умовах перехідної економіки // Економіка та підприємництво: Зб.наук.праць молодих учених та аспірантів, К.: КНЕУ, 2000. - Вип.5. - С.3-7. (0,4 друк.арк.).

10. Диба М.І., Самійленко А.П. Інституціональне забезпечення структурних зрушень у ринковій економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип.32. - С.67-76. (0,6 друк.арк.), (особисто здобувачу належить висвітлення проблем структурної політики - 0,4 друк.арк.).

11. Диба М.І. Соціальна політика в перехідній економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип.37. - С.53-64. (0,5 друк.арк.).

12. Диба М.І. Деякі аспекти аналізу соціал-демократичних концепцій змішаної економіки // Збірник наукових праць, К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип.28. - С.46-52. (0,5 друк.арк.).

13. Диба М.І. Проблеми державного регулювання АПК в перехідній економіці // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. - Вип.44. - С.24-36. (0,55 друк.арк.).

14. Диба М.І. Становлення та функціонування елементів регулювання в перехідній економіці // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвідомчий науковий збірник, К.: КНЕУ, 2000. - Вип.8. - С.49-57. (0,5 друк.арк.).

15. Диба М.І. Проблеми формування соціально орієнтованої економіки // Збірник наукових праць, К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип.27. - С.53-60. (0,5 друк.арк.).

16. Диба М.І. Теоретичні аспекти аналізу перехідної економіки // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць, К.: НДЕІ, 2000. - Вип.10. - С.5-9. (0,5 друк.арк.).

17. Диба М., Комяков О. Економічна політика держави як механізм узгодження суспільних інтересів // Економіст. - 2000. - № 1. - С.92-95. (0,45 друк.арк.). (особисто здобувачу належить теоретичне обгрунтування державної економічної політики - 0,25 друк.арк.).

18. Диба М.І., Починков Д.О. Деякі аспекти регулювання міжбюджетних протиріч в Україні // Економіка: проблеми теорії та практики: Міжвузівський збірник наукових праць, Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - Вип.94. - С.58-70. (0,6 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз регулювання міжбюджетних відносин в Україні - 0,5 друк.арк.).

19. Диба М.І. Моделі ринкової економіки та їх характерні ознаки // Вчені записки: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 2001. - Вип.3.- С.39-44. (0,5 друк.арк.).

20. Диба М.І. Аналіз еволюції ліберальної концепції державного регулювання // Наукові записки: Збірник наук.праць, Тернопіль: ТАНГ, 2001. - Вип.9. - С.85-89. (0,5 друк.арк.).

21. Диба М.І. Деякі проблеми взаємопогодження державного і регіонального регулювання із соціально-економічним розвитком в Україні // Сіверянський літопис. - 2001. - № 2. - С.171-176. (0,5 друк.арк.).

22. Диба М.І. Економічна стратегія перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник, К.: КНЕУ, 2001. - Вип.4. - С.19-29. (0,9 друк.арк.).

23. Диба М.І. Малий бізнес на ринку України // Маркетинг в Україні. - 2001. - № 1(7). - С.12-14. (0,35 друк.арк.).

24. Диба М. Еволюція підприємництва в умовах ринку // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: економіка, Тернопіль, 2001. - №7. - С.23-27. (0,5 друк.арк.).

25. Диба М.І. Держава та ринок: взаємозв'язок і взаємодія // Теорії мікро-макроекономіки: Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів, К.: Академія муніципального управління, 2001. - № 7. - С.222-228. (0,5 друк.арк.).

26. М.І.Диба, І.В.Данилюк. Теоретико-практичні аспекти становлення підприємництва // Маркетинг. - 2001. - № 2. - С.22-23. (0,4 др.арк.), (особисто здобувачем розкриті місце та форми підприємництва в економічній системі - 0,25 друк.арк.).

27. Диба М.І. Державне регулювання економіки в Україні: основні напрями та проблеми // Вісник Харківського державного економічного університету. - 2001. - №2 (18). - С.50-57. (0,55 др.арк.).

28. Диба М.І. Соціальні аспекти перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук.зб. - Вип.6 / Відп.ред. О.П.Степанов. - К.: КНЕУ, 2001. - С.23 -31 (0,6 др.арк.).

Публікації в інших наукових виданнях

1. Економіка: навч. посібник для загальноосвіт. навч. закладів // 2-е доп.вид. /канд.екон. наук, доц. С.В. Степаненка. - К.: КНЕУ, 2001. - 306 с. (17 друк.арк.), (особисто здобувачу належить розділ 4.5. Роль держави в ринковій економіці, розділ 4.6. Перехідна економіка та її особливості - 1,75 друк.арк.).

2. В.М.Ворона, М.И.Дыба. Долевое присвоение как основа хозрасчетного хозяйствования // Теория и практика перестройки хозяйственного механизма: Материалы конф.: в 3 ч. - К.: КИНХ, 1990. - ч.1. - С.47-48. (0,2 друк.арк.), (особисто автором виділено форми привласнення - 0,1 друк.арк.).

3. Диба М.І. Деякі аспекти регіонального розвитку // Науковий вісник "Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду", Чернівці: ЧТЕІ КНТЕУ, 2001. - Вип.ІІІ. - С.66-70. (0,25 друк.арк.).

4. Диба М.І., Коровський А.В. Гуманітарний фактор ринкової трансформації підприємств // Регіоналізація економіки і здійснення адміністративної реформи в Україні: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, 18-19 травня 2000 р. - Дніпродзержинськ, 2000. - Частина 2. - С. 60-61. (0,2 друк.арк.), (особисто здобувачу належить аналіз неекономічних чинників в ринковій трансформації - 0,1 друк.арк.).

5. Диба М.І. Підприємництво як суб'єкт формування елементів ринкових відносин у перехідній економіці // Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання): Матеріали міжнародної науково-методичної конференції, 26-27 квітня 2000р. - К.: КНЕУ, 2000. - С.225-227. (0,1 друк.арк.).

6. Бєляєв О.О., Диба М.І. Погляд політеконома на сутність глобалізації та фактори її визначення // Матеріали міжнародної конференції "Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?, Донецьк: ДонДУЕТ, 2001. - С.57-59. (0,15 друк.арк.), (особисто автору належить аналіз чинників глобалізації - 0,1 друк.арк.).

7. Диба М.І. Маркетинг в економічній системі // Маркетинг: теорія і практика: Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції, 25-26 травня 2001 р., К.: КНЕУ, 2001. - С.64-65. (0,1 друк.арк.).