Формування фінансово-економічного механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК України

Таблиця 2. Зовнішньоторговельний баланс АПК України (обсяги експорту-імпорту та сальдо) за 1995-1999 роки, млн. доларів США

Аналіз структури експорту дає можливість зробити висновок, що в загальній вартості експорту сільськогосподарської продукції в середньому за 1996-1999 рр. питома вага зернових культур (ТН ЗЕД-10), масляного насіння та плодів (ТН ЗЕД-12), м'яса і харчових субпродуктів (ТН ЗЕД-02), а також молока і молочних продуктів, яєць (ТН ЗЕД-04) становить 80,6%. Розрахунок коефіцієнта

Е_i^UKR Е_i ^W

Е_{агр. прод.}^UKR Е_{агр. прод.} ^W

де Х_i - частка українського i-того товару в світовому його експорті; Е_i^{UKR -} експорт i-того товару з України, USD; Е_{агр. прод.}^UKR - загальний експорт аграрної продукції з України, USD; Е_i ^W - світовий експорт i-того товару, USD; Е_{агр. прод.} ^W- загальний світовий експорт аграрної продукції, USD дав можливість класифікувати українські аграрні товари на три групи: товари внутрішнього ринку (Х_i менше 1), експортоорієнтована продукція (Х_i від 1 до 10) та експортні товари-лідери (Х_i більше 10) і показав, що саме група із перших трьох товарів є лідером щодо загальної вартості експорту та попиту на неї на світовому ринку.

Стосовно експортних товарів-лідерів можна зазначити, що експорт зерна в середньому за 1997-1999 роки становив 11,2% від обсягу його виробництва, насіння олійних - відповідно 35,7, м'яса - 6,9%, що за певних стабільних тенденцій для збільшення виробництва у перспективі не створювало б проблеми продовольчої безпеки. Проте ситуація, що склалася з зерном в 1999/2000 маркетинговому році, засвідчила непослідовність аграрної політики держави щодо регулювання ринку зерна.

Рис. 3. Внутрішнє виробництво та експорт зерна в Україні.

Враховуючи найбільш низький за останні роки валовий збір зернових у 1999 р. та передбачаючи проблеми у власному забезпеченні населення хлібопродуктами, з України все ж було експортовано значні обсяги зерна (рис. 3). Це повною мірою позначилось на кон'юнктурі внутрішнього ринку та призвело до стрімкого зростання цін як на пшеницю і борошно, так і на хліб. Наслідком цього був імпорт в Україну на початку 2000 р. зерна пшениці ІІІ класу з Казахстану. Очевидно, що експортна орієнтація держави в ситуації з продовольчим зерном не витримує критики, тим більше, що для імпорту зерна знаходяться валютні резерви, а для підтримки власного сільськогосподарського виробника таких коштів немає.

У перспективі експорт зерна має стати стійким джерелом зростання доходів виробників та експортерів, засобом реалізації конкурентних переваг вітчизняної аграрної економіки на світовому ринку. У структурі експорту зернових з України найбільша питома вага належить пшениці та ячменю, тоді як, наприклад, кукурудза має досить незначну частку в загальному обсязі експорту зернових. У той же час кукурудза - одна з найперспективніших культур на світовому ринку, і попит на неї постійно зростає. Оскільки в Україні є усі необхідні виробничо-кліматичні умови для вирощування кукурудзи, слід переорієнтувати виробників на виробництво даної продукції. Проведені розрахунки підтверджують, що експорт кукурудзи є високоприбутковою операцією (табл. 3). Однак забезпечити такий рівень прибутковості можна лише за умови високої урожайності культури, запорукою чого є висока технологічність її вирощування.

Таблиця 3. Розрахунок прибутку від експорту кукурудзи (2000 р.)

Є підстава стверджувати, що доцільно нарощувати експорт продукції сільського господарства за рахунок товарів-лідерів, серед яких є й насіння соняшнику. Досвід розвитку сільського господарства України підтверджує, що соняшник, як конкурентний за ціною та якістю на зовнішніх ринках товар, може в достатній кількості вироблятись в Україні і має сформований попит на світовому ринку. Разом з зерном це найбільш конкурентоспроможні товарні позиції на світовому ринку і, крім того, вони належать до групи так званих "швидколіквідних товарів".

З лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності України активізувалась і зовнішня торгівля олійною продукцією. Країни колишнього Радянського Союзу є традиційними експортерами олійних. Більше того, Україна і Росія забезпе-чували практично половину світового експорту соняшнику. Зокрема, Україна суттєво збільшила свій експорт - з 545 тис. тонн (19% виробництва) у сезоні 1995/96 (жовтень-вересень) до 909 тис. т. (40% виробництва) у 1998/99 маркетинговому році (рис. 4). В свою чергу це дозволило зміцнити зв'язки з провідними імпортерами насіння, і український продукт зайняв певну нішу на ринках ЄС та Туреччини. Суттєве скорочення експорту (на 64%) відбулося у 1999 році, після введення 23% експортного мита з метою збільшення переробки насіння на вітчизняних масложирових підприємствах. І хоча за цей час значно збільшилось виробництва олії і продуктів її переробки, слід відзначити негативний вплив експортного мита на фінансовий стан сільгосподарських товаровиробників, оскільки, як підтверджує проведене дослідження, у кінцевому підсумку саме вони зазнали найбільших втрат.

Рис. 4. Виробництво та використання насіння соняшнику в Україні.

Аналіз світового та вітчизняного ринків соняшнику і продуктів його переробки свідчить, що на сьогодні немає єдино правильної відповіді на питання стосовно того, що вигідніше експортувати: соняшник чи олію. Як свідчать результати дослідження, вирішальним аргументом для прийняття рішення щодо введення мита є мотивація держави щодо захисту своїх інтересів по відношенню до трьох учасників ринку соняшнику: сільськогосподарського виробника - переробного підприємства - експортера (насіння соняшнику чи олії). Відомо, що серед інших факторів, які впливають на ціноутворення, а у підсумку і на валютні надходження, експортне мито прямо впливає на формування надходжень до державного бюджету. Проте розрахунки економічних наслідків його введення завжди пов'язуються з незмінними обсягами реалізації товару на зовнішній ринок і в цілому надзвичайно складні для аргументації того, що експортувати соняшник виявляється більш вигідно, ніж продукти його переробки. Проведені нами розрахунки підтверджують правильність такого висновку: прибуток країни від експорту насіння соняшнику у 1999/2000 маркетинговому році міг бути орієнтовно на 4 млн. дол. США більшим, ніж прибуток, отриманий від експорту продуктів його переробки (олії та шроту). Внаслідок введення експортного мита валютні надходження держави від експорту зменшились, що, безумовно, є негативним явищем. Однак за період дії мита зросло виробництво олії та продуктів її переробки (макухи, маргаринової продукції, майонезу і т.п.), були створені нові робочі місця, збільшились податкові надходження в бюджет, що є позитивною стороною його введення. Проте найнепередбачуванішим наслідком введення мита стало використання трейдерами таких схем експорту, при яких мито не сплачувалось, а експортна ціна була на рівні калькуляції з врахуванням мита (через використання преференцій).

Таким чином, не визначивши пріоритетності інтересів, неможливо дати однозначну відповідь на питання про те, які з наслідків введення експортного мита переважають: позитивні чи негативні, і як повинно відбуватись державне регулювання ринку соняшнику надалі. Однак незаперечним є одне: рішення стосовно можливої організації ринку, введення певних елементів його регулювання повинні бути зваженими, прийматись на тривалий час і враховувати у першу чергу державні інтереси, які в умовах складної фінансово-економічної ситуації є визначальними.

Враховуючи особливості регулювання ринку соняшнику, в деяких випадках зустрічаються міркування на користь того, що необхідно скоротити експорт окремих видів продукції, що належить до групи товарів-лідерів, у першу чергу м'яса і субпродуктів. Причина цього - дефіцит згаданої продукції на внутрішньому ринку. З останнім твердженням можна погодитися, але лише частково. Для з'ясування цієї проблеми необхідно було здійснити більш грунтовне дослідження з тим, щоб прийти до висновку, що поряд з іншими факторами, що вплинули на зменшення експорту, визначальним виявився основний - ціноутворюючий: ціна внутрішнього ринку перевищила світову. Безперечно, падіння обсягів виробництва (рис. 5) теж є однією з основних причин зменшення експорту яловичини з України.

Рис. 5. Динаміка виробництва та експорту яловичини в Україні.

З 1995 по 1998 р. експорт скоротився більш ніж удвічі - до 100 тис. тонн. Певна стабілізація виробництва м'яса в країні стала причиною зростання його експорту в 1999 році. Реформи в сільському господарстві стали передумовою для зміщення виробничих акцентів від колективних господарств до приватних. Приватні підприємства мають певні переваги, і це стосується насамперед більш ефективного виробництва м'яса як за рахунок зменшення витрат, так і вищої продуктивності худоби. Проте достатньо слабким місцем в діяльності цих суб'єктів аграрного підприємництва є "відірваність" від переробних підприємств та ринків споживання.

Калькуляція експортної ціни дає можливість визначити умови ефективного виробництва м'яса (ТН ЗЕД-02) для вітчизняного товаровиробника, враховуючи як витрати на здійснення експортної операції, так і митні процедури стосовно українського товару на російському ринку. Дослідження проводилось на прикладі поставки яловичини глибокого заморожування (товару, який користується на російському ринку найбільшим попитом; у 1998 р. на нього припрадало 93% загального імпорту м'яса).

Розрахунки свідчать, що експорт яловичини в Росію забезпечує достатній рівень прибутковості як для української, так і російської сторони. Здійснена калькуляція експортної ціни м'яса великої рогатої худоби свідчить, що рівень ціни даного товару 1400 USD (DAF-українсько-російський кордон) дає можливість українському експортеру еластично реагувати на коливання ціни на зовнішньому ринку (граничним обмеженням ціни на EXW є 7200 грн/т).

В перспективі основний акцент має бути направлений на просування на зовнішній ринок четвертого за обсягами експорту товару - “молоко і молочні продукти, яйця” (ТН ЗЕД-04). Збільшення частки експорту продуктів цієї групи, безперечно, дасть поштовх для стабілізації економіки тваринництва, а в подальшому - і його відтворення на зразок зарубіжних країн.

Стосовно стану та динаміки виробництва та експорту молочної продукції в Україні можна констатувати, що її експорт досить незначний порівняно із внутрішнім споживанням і не відповідає потенційним можливостям галузі. Як свідчать розрахунки, для виробництва основних видів експортоорієнтованої продукції у 1999 р. було використано лише 6,8% від загального обсягу виробництва молока в Україні, що не становить загрози забезпеченню населення країни молокопродуктами (рис. 6). Тому у майбутньому доцільно поступово збільшувати експорт тих видів продуктів переробки молока, які користуються попитом на зовнішніх ринках (у першу чергу казеїну, сухого знежиреного молока та сирів), що збільшить валютні надходження та сприятиме виведенню з кризового стану молочної галузі та тваринництва в цілому.

Рис. 6. Ринок молока і експортна орієнтованість продуктів його переробки (1999 р.).

На наш погляд, в найближчій перспективі структура експорту сільськогосподарської продукції повинна формуватись за рахунок двох товарних груп рослинництва (зерно + насіння олійних) та двох товарних груп тваринництва (м'ясо ї субпродукти харчові + молоко і молочні продукти).

Оптимальна структура імпорту складається під впливом об'єктивних причин, пов'язаних з неможливістю виробництва або обмеженим виробництвом в Україні продукції, споживча цінність та попит на яку існує в силу біологічних, виробничих та технологічних потреб. Проведені дослідження свідчать про сталі пріоритети споживачів стосовно імпорту морських рибопродуктів, кави, чаю та інших товарів.

З точки зору реального стану харчової промисловості стає очевидним, що подальший розвиток експорту продукції безпосередньо має бути пов'язаний з суттєвим прогресом в технологіях переробки та формуванням ефективного виробництва сільськогосподарської продукції. Щодо нинішньої ситуації у харчовій промисловості, то практичним засобом вирішення проблем має стати здешевлення вартості експортної продукції.

Рис. 7. Внутрішнє споживання та зовнішня торгівля цукром в Україні у 1995-2000 рр.

Як уже зазначалось, одним із факторів, що визначає можливість експортної спеціалізації країни, є ефективність внутрішнього виробництва. З огляду на це було проаналізовано ситуацію, що склалася в Україні стосовно виробництва і зовнішньої торгівлі цукром. Дослідження свідчать, що виробництво цукру в Україні має стійку тенденцію до скорочення (з 3,56 млн. т в середньому за 1991-1995 роки до 1,64 млн. т у 1999 році). Зважаючи на це, експорт даної продукції також скорочується, а імпорт, навпаки, збільшується (рис. 7).

Однією з причин такої ситуації є неконкурентоспроможність українського цукру за ціною на світовому ринку. Саме це є причиною того, що Україна майже втратила експортні ринки цукру і навряд чи зможе швидко виправити ситуацію у майбутньому.

Найбільшими імпортерами українського цукру традиційно були країни СНД, насамперед Росія (частка Російської Федерації становила близько 70% від загального експорту цукру). Однак Україні навряд чи варто пов'язувати великі надії з експортом цукру на російський ринок, який є дуже ненадійним і зале-жить від політичних рішень (прикладом є введення у Росії 25-відсоткового мита на імпорт цукру у 1996 р. та скасування пільг щодо обкладання ПДВ товарів українського походження у 2001 р.). Крім того, Росія має можливість отримувати дешевий тростинний цукор-сирець в обмін на нафтопродукти і переробляти його на власних цукрових заводах. Найважливішою ж причиною є те, що експортна ціна українського цукру значно перевищує ціну, за якою російські імпортери мають реальну можливість купувати цей товар. Зокрема, проведена калькуляція експортної ціни українського цукру свідчить, що мінімальна його ціна на умовах DAF становить 400 USD за тонну, у той час як імпортна ціна в Росії (CIF Санкт-Петербург) - коливається від 330 до 380USD за тонну.

Питання про те, чи зможуть інвестиції зробити цукрову промисловість України конкурентоспроможною на світовому ринку, є дискусійним. В будь-якому випадку конкурентоспроможність українського цукру на міжнародних ринках залежатиме від доступу виробників і переробників до капіталів та ноу-хау, а також від зваженої державної політики у цій сфері, що полягатиме в тому числі і у збереженні стабільної ставки імпортного мита та дотриманні правил давальницьких операцій у зовнішньоекономічній діяльності.

Встановлено, що питома вага виробів з м'яса, риби; цукру і кондитерських виробів з нього; продуктів переробки плодів, овочів; напоїв алкогольних і безалкогольних, оцту; тютюну в загальній вартості експорту товарів харчової промисловості складає майже 83%. Ця група товарів є лідером щодо загальної вартості експорту та попиту на неї на світовому ринку. За таких умов доцільно спрямувати структурну трансформацію в бік активного зростання обсягів екс-порту зазначених видів товарів, враховуючи наявність в Україні незавантажених потужностей для їх виробництва. Маючи власні незавантажені потужності харчової промисловість, економічно невигідно імпортувати готові вироби з-за кордону в обсягах, що перевищують внутрішні тенденції до зростання виробництва.

Таким чином, є підстави стверджувати, що аграрний сектор економіки України вже нині має сформовані пріоритети щодо експорту та імпорту продукції. Перспективний, експортноорієнтований розвиток сільського господарства та харчової промисловості має відбуватись в напрямах збільшення виробництва продукції стабільно високої якості, підвищення його ефективності шляхом зниження собівартості продукції за рахунок зростання урожайності сільськогосподарських культур, підвищення продуктивності тварин, застосування сучасних технологій виробництва, що забезпечить високу конкурентоспроможність вітчизняної продукції за якістю і ціною на світовому ринку.

У третьому розділі - “Оцінка стану "тіньових" відносин у зовнішньоекономічній діяльності в АПК України” - визначено суть проблеми тінізації зовнішньоекономічної діяльності, проаналізовано причини її виникнення та наслідки для економіки, опрацьовано основні науково-методичні підходи до оцінки наслідків тінізації та побудови механізму детінізації економіки.

Проблема тінізації економіки в цілому і зовнішньоекономічної діяльності зокрема уже давно перейшла національні кордони і висунулась на рівень національної безпеки кожної із країн світу. Тому зрозуміло, що її вирішення має здійснювати держава через спеціально опрацьований механізм.

Аналіз причин тінізації зовнішньоекономічної діяльності в Україні свідчить, що податковий тиск, бажання взагалі уникнути сплати податків та інші причини змушують українських та іноземних учасників зовнішньоекономічної операції шукати способи зменшення суми прибутку, що є базою для оподаткування. Типовий вихід із цієї ситуації вбачається, по-перше, у зменшенні ціни на продукти харчування, що імпортується (в цьому випадку виникає можливість готівкового обігу, в тому числі для розрахунків з іноземними партнерами), по-друге, у заниженні експортної ціни на сільськогосподарську продукцію (певна частка капіталу залишиться за кордоном), по-третє, в пошуку таких організаційних схем здійснення контракту, при яких вся або основна маса прибутку залишалася б за межами України (типово в офшорних зонах).

Підстави для висновку про уникнення сплати ввізного мита та інших податків, передбачених при імпорті сільськогосподарської продукції, окремими суб'єктами господарювання, дає калькуляція ціни на окремі товари, що імпортуються в Україну (табл. 4).

Методом розкладання роздрібної ціни, що склалась на українському ринку, було визначено контрактну ціну для резидента. При розрахунках виходили з припущення, що прибутковість торгової операції становить 20% як для імпортера, так і в цілому для гуртової та роздрібної торгівлі.

Після проведення усіх розрахунків можна зробити висновок: за такого рівня роздрібних цін, що склався на українському ринку, за умови сплати усіх необхідних при імпорті платежів контрактна ціна окремих товарів (наприклад, яловичини та картоплі) повинна бути від'ємною, а для інших - на рівні, що набагато менший від світової ціни, для того, щоб їх імпорт в Україну був взагалі можливим. Тому імпорт таких товарів, як картопля та яловичина, при сплаті митних платежів не був би економічно доцільним. Щодо інших товарів, імпорт яких є суттєвим (частини тушок домашньої птиці заморожені, оселедці, троянди та ін.), то цілком логічним є висновок, що частина їх імпорту в Україну здійснюється без сплати ввізного мита.

Таблиця 4. Формування ціни на окремі імпортні товари (2001 р.)

¹ Для розрахунків використано обмінний курс НБУ на 01.02.2001 (1 EUR = 5,04 грн.).

² Ввізне мито за пільговою (повною) ставкою.

³ За умови сплати ввізного мита за пільговою (повною) ставкою.

⁴ Усі розрахунки - за 1 шт.

Проблему детінізації зовнішньоекономічної діяльності в Україні можна розв'язати як зміною економічних відносин (формуванням нового податкового механізму), так і посиленням контролю за сплатою податків, боротьби з незаконним ввезенням на її територію контрабандних товарів. Детінізація зовнішньоекономічної діяльності пов'язується у першу чергу з розробкою механізму, в рамках якого експортно-імпортні операції стають невразливими з точки зору відмивання коштів.

В науковій літературі висвітлені основні положення стосовно детінізації зовнішньоекономічної діяльності. Але такі напрацювання не систематизовані, і тому результативність заходів детінізації дуже низька. Доречно наголосити, що механізм детінізації повинен передбачати організаційно-економічні важелі, взаємодію національних та міжнародних організацій, правовий режим використання інформації з обмеженим доступом, методи оцінки обсягів тіньових капіталів та інструменти локалізації джерел їх отримання в контексті сучасних вимог. До основних завдань боротьби з тінізацією належать: загальні правові і організаційні засади, визначення системи державних органів, виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів і явищ, міжнародне співробітництво.

Серед великої гами актуальних питань детінізації зовнішньоекономічної діяльності не останнє місце посідає розробка методів обрахування прозорих вартісних оцінок обсягів тіньової сфери. Вони залишаються не опрацьованими наукою як комплексні науково-методичні засади, як конче необхідна система. На підставі опрацьованих схем уникнення оподаткування в зовнішньоекономічній діяльності аграрних суб'єктів підприємництва, обрахування прозорих вартісних оцінок обсягів тіньової зовнішньоекономічної діяльності можна розробити адекватні механізми-локалізатори щодо названих негативних процесів і явищ.

Встановлено, що визначення обсягів тіньової зовнішньоекономічної діяльності доцільно здійснювати з допомогою макрометодів - виявлення розбіжностей різних статистичних баз даних; порівняння доходів, розрахованих різними способами; аналіз попиту на готівкові кошти і їх частка в позабанківському обігу, та мікрометодів - вивчення документації і координація діяльності податкових та митних органів щодо обліку експортно-імпортної діяльності суб'єктів, які ухиляються від сплати податків. Тінізацію експортно-імпортних операцій стосовно іноземних інвестицій пропонується розглядати з допомогою побудови залежності між сумою кредитів і незаконним експортом цінностей, а також з'ясування відповідності динаміки експортних та імпортних цін цінам світового ринку.

У четвертому розділі - “Напрями удосконалення фінансово-економічного механізму регулювання і підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності та альтернативні стратегії розвитку експортно-імпортних операцій в АПК” - визначено механізм регулювання співвідношення між експортом та імпортом товарів однієї класифікаційної групи, здійснено оцінку розвитку балансу зовнішньої торгівлі аграрною продукцією, обгрунтовано доцільність інтеграції України та її АПК у світовий економічний простір, опрацьовано основні напрями стратегії вступу та з'ясовано механізми реалізації вимог Європейського Союзу та Світової організації торгівлі, обгрунтовано напрями підвищення ефективності здійснення зовнішньоекономічної діяльності та удосконалення нормативної бази для боротьби з її "тінізацією".

Однією з важливих теоретичних проблем стосовно зовнішньоекономічної діяльності є регулювання співвідношення між експортом та імпортом товарів, що належать до однієї класифікаційної групи.

Аналіз свідчить, що занадто високі обсяги імпорту товарів окремої класифікаційної групи негативно впливають на виробництво аналогічної вітчизняної продукції, а відтак - обмежують обсяги експорту товарів цієї групи. Попит на імпортні товари обмежує попит на вітчизняні товари, стримує розвиток вітчизняного виробництва і призводить до негативних фінансово-економічних наслідків.

З методичної точки зору розвиток імпорту на мікрорівні значною мірою досягається завдяки високій диференційованості або, іншими словами, кращим задоволенням смаків та запитів споживачів, відокремлюваності імпортних товарів з маси подібних вітчизняних товарів. Очевидно, щоб обмежити імпорт в доцільних межах, насамперед необхідно досягти того стану, при якому задоволення смаків та уподобань споживачів за рахунок вітчизняних товарів буде переважати задоволення їх смаків та уподобань за рахунок імпортних товарів. В останні роки цього вдалося досягти стосовно продуктів харчування, задоволення внутрішньої потреби в яких за рахунок вітчизняного виробництва досягло майже 90% завдяки кращій якості та відповідній рекламі.

Проведене дослідження підтверджує, що в найближчій перспективі необхідно поступово відмовлятись від стратегії захисту внутрішнього ринку (фактично товаровиробників) і перейти до стратегії активного відродження конкуренції серед виробників, в тому числі і по відношенню до іноземних. Пануюча нині думка, що діяльність вітчизняних товаровиробників необхідно активно захищати за допомогою тарифних бар'єрів, уже частково привела до того стану, що продукція вітчизняних товаровиробників (ковбасні вироби, стегенця птиці, сир та ін.) за ціною не поступається імпортним товарам зі сплатою мита. Цінова ситуація на ринку продуктів харчування (“підтягування” внутрішньої ціни до ціни на імпортні продукти) також свідчить, що захищати потрібно не виробника, а споживача. Обмеженність доходів громадян та висока ціна споживчого кошика не дає можливості запрацювати споживчому ринку, який має більш потужний бюджетний ресурс, ніж виробничий сектор аграрної економіки. Процеси регулювання імпорту та внутрішнього ринку мають розвиватись на збалансованих і взаємостимулюючих засадах. Така методологія спрямована не тільки на виробниче, але і на цінове оздоровлення аграрного сектору економіки України шляхом державного впливу на споживчий ринок через зовнішньоекономічну діяльність. В іншому ж випадку не обгрунтовано тривалий час виробляти те, що можна імпортувати за нижчими цінами, що доводять не лише сучасні економічні теорії, але і досвід інших країн.

Разом з тим відомо, що визначальною характеристикою зовнішньоекономічної діяльності є такий агрегатний чинник, як баланс зовнішньої торгівлі. При цьому стратегічним критерієм оцінки досконалості зовнішньо-торговельного балансу виступає значне додатнє сальдо і досить вагомі обсяги експорту та імпорту товарів.

Аналіз динаміки змін балансу зовнішньої торгівлі аграрною продукцією з 1996 по 1999 р. свідчить, що за розглянутий період темпи скорочення експорту випереджали темпи скорочення імпорту в 1,35 рази, а зовнішньоторгове сальдо в 1999 році порівняно з 1996 роком скоротилось на 1985 млн. доларів США (однак позитивним моментом є додатне значення сальдо). Як свідчать дослідження, за наявності проблеми наповнення державного бюджету виправданим є методичний підхід, за якого фінансово-економічний механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинен передбачати як зростання абсолютного значення експорту товарів, що через надходження іноземної валюти буде забезпечувати валютні ресурси держави, так і зростання його питомої ваги в загальному обсязі зовнішньоторгового обороту. Без цього неможливо досягти суттєвого зростання сальдо балансу зовнішньої торгівлі, а також забезпечити досягнення високої ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Останнім часом стабілізація внутрішнього ринку та підтримка вітчизняних експортерів на світових ринках пов'язується з поглибленням інтеграції України до світової економіки. При цьому одними з першочергових завдань є вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) та наступна інтеграція до Європейського Союзу (ЄС).

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією в рамках СОТ регулюється прийнятою в результаті Уругвайського раунду переговорів Угодою про сільське господарство (далі УУСГ), яка передбачає переведення всіх нетарифних бар'єрів (крім санітарних і фітосанітарних) щодо імпорту сільськогосподарської продукції в тарифи та визначення їх верхньої межі; поступове зниження імпортних тарифів; скорочення внутрішніх та експортних субсидій для сільськогосподарської продукції.

Оскільки Україна має намір стати членом СОТ, вона повинна привести свою аграрну політику у відповідність до вимог УУСГ. У першу чергу це стосується законодавства щодо імпорту сільськогосподарської продукції, яким вста-новлено занадто високий рівень імпортного тарифу, що суттєво обмежує дос-туп до внутрішнього ринку. Вимога щодо скорочення експортних субсидій для України не є актуальною, оскільки в минулому вона їх не використовувала.

Відповідно до УУСГ, внутрішня підтримка сільського господарства, або заходи “жовтої скрині” (показником, що її характеризує, є сукупний вимір підтримки - СВП) повинна бути скорочена протягом п'яти років на 20% порівняно з базовим періодом, крім заходів "зеленої скрині" та “блакитної скрині” (заходи, що не мають або мають обмежений вплив на зовнішню торгівлю). Україна досягла домовленості з Робочою групою СОТ по приєднанню використовувати за базовий період для розрахунку всіх зобов'язань перед СОТ 1994-1996 рр. Але Робоча група наполягає на приведенні базового періоду у чіткіші рамки, наприклад, 1997-1999 рр. Головною причиною є відсутність достовірних статистичних даних за 1994-1996 рр. через гіперінфляцію і часті зміни обмінного курсу.

Рис. 8. Внутрішня підтримка сільсь¬кого господарства в Україні, в середньо¬му за 1997-1999 рр., млн. USD: заходи "зеленої скрині": 1 - загальні послуги; 2 - програми охорони навколишнього середо¬вища; заходи "жовтої скрині": 3 - внутрішня підтримка, спрямована на окремі продукти; 4 - внутрішня підтримка, спрямована на сільське господарство в цілому.

Частка заходів "зеленої скрині" в загальному обсязі підтримки сільського господарства в Україні досить мала (10,2% в середньому за 1994-1996 рр. та 25,3% в середньому за 1997-1999 рр). Що стосується внутрішньої підтримки сільського господарства, яка підлягає скороченню, то її обсяги щорічно становили: 3084,5 млн. доларів США в середньому за 1994-1996 рр. та 820,9 млн. доларів США в середньому за 1997-1999 рр. (рис. 8). При цьому серед заходів "жовтої скрині", спрямованих на підтримку сільського господарства в цілому, найбільшу частку займали наступні: списання податків для сільгоспвиробників, вигода, отримана від фіксованого сільськогосподарського податку, та вигода від користування непогашеною сумою бюджетної позички на закупівлю засобів виробництва.

Порівняння сукупного виміру підтримки сільського господарства в Україні у 1994-1996 рр. та у 1997-1999 рр. свідчить, що СВП за вказаний період зменшився більш ніж утричі. Тому для України з точки зору виконання вимог Уругвайської Угоди по сільському господарству про зменшення СВП на 20% порівняно з базовим періодом більш вигідним є використання у якості базового періоду 1994-1996 рр., оскільки у цьому випадку вона буде мати більше можливостей для підтримки власного сільського господарства у майбутньому, в тому числі і за рахунок коштів ЄС.

Стосовно внутрішньої підтримки сільського господарства доцільно підкреслити, що аграрна політика (заходи, що використовуються, та її результати) повинні бути більш прозорими та зрозумілими для експертів Робочої групи СОТ, що дозволило б значно прискорити процес вступу України до цієї організації.

Акцентується увага на тому, що стратегічним завданням України є інтеграція до Європейського Союзу. З практичної точки зору одним з найважливіших, найдорожчих і найсуперечливіших заходів, що здійснюються країнами-членами Європейського Союзу, є спільна аграрна політика ЄС (САП). Витрати на САП складають майже половину всього бюджету ЄС. У той же час сільське господарство є одним з найважливіших секторів української економіки, зважаючи на його частку у структурі ВВП та у зайнятості населення. Тому цілком закономірно, що сільське господарство та аграрна політика відіграють важливу роль у процесі інтеграції України до Європейського Союзу.

Проведений аналіз механізму здійснення САП і можливості застосування подібної політики в Україні свідчить, що Україна навряд чи зможе втілити політику, подібну до САП, до вступу в ЄС, оскільки споживачі і платники податків не зможуть профінансувати витрати, подібні до витрат ЄС на проведення САП. Крім того, САП не є чимось постійним, останнім часом вона змінюється швидкими темпами і, очевидно, змінюватиметься і в майбутньому, що пов'язано з вимогами СОТ про лібералізацію торгівлі.

Важливо також і те, що інтереси України у сільському господарстві не співпадають з інтересами ЄС. Україна є типовою країною Кейрнської групи (група країн-експортерів сільськогосподарської продукції, куди входять Аргентина, Австралія та Канада). Зазначені країни мають порівняльні переваги у сільському господарстві і можуть експортувати значні обсяги сільськогосподарської продукції, але не мають можливості субсидувати свій аграрний сектор подібно до ЄС. Тому ці країни виступають за зменшення експортних субсидій та внутрішньої підтримки у ЄС та США, щоб мати більшу можливість доступу до захищених ринків. Погоджуючись з думкою інших дослідників та враховуючи те, що становище України дуже близьке до країн Кейрнської групи, для неї було б доцільним стати її членом.

Разом з тим, хоча інтеграція до ЄС є одним із стратегічних завдань України, більш важливим питанням на найближчу перспективу для нашої держави є вступ до ГАТТ/СОТ, членство в якій дозволить Україні зміцнити свої позиції на світових ринках, у тому числі й аграрної продукції.

Одним із напрямів підвищення ефективності ведення зовнішньоекономічної діяльності є вирішення проблеми її "тінізації". Враховуючи, що вирішення проблеми боротьби з тіньовою зовнішньоекономічною діяльністю багато в чому залежить від досконалості законодавчої бази, обгрунтовано положення, що формування законодавчої бази в Україні повинно охоплювати як міжнародний аспект, так і національні особливості протидії тіньовій економіці.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

1. За останні роки агропромисловий комплекс України пройшов важкий, але стратегічно важливий шлях свого розвитку, внаслідок якого створені реальні умови його переходу до ринкової економіки на засадах приватної власності і підприємництва. Важливим фактором стабільного та ефективного розвитку вітчизняного АПК стало окреслення конкретних цілей його ринкової трансформації, елементом структуризації напрямів якої є запропонована ієрархія глобальних, стратегічних, тактичних, оперативних та локальних цілей розвитку АПК з акцентом на стратегію розвитку економічного середовища через формування тактичних цілей стосовно зовнішньоекономічної діяльності в аграрній сфері.

2. На етапі переходу до ринкової економіки пріоритетне значення повинно надаватись державному регулюванню економіки, зокрема зовнішньоекономічної діяльності, оскільки обсяг лише імпорту сільськогосподарської продукції та продукції харчової промисловості за останні роки в 3,5 рази перевищує бюджетне фінансування сільського господарства в Україні. Тому його оптимальне поєднання з ринковими регуляторами в сучасних умовах зможе забезпечити найбільш прискорений вихід аграрного сектора з кризи та підвищення ефективності аграрного виробництва та зовнішньоекономічної діяльності АПК.

У процесі формування системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності АПК України можна виділити чотири основні етапи: перший - становлення законодавчої бази щодо ЗЕД (1991-1992 рр.), другий - період лібералізації зовнішньоекономічної діяльності (1993-1995 рр.), третій - період застосування обмежень щодо імпорту та захисту національного виробника (1996-1998 рр.) та четвертий - вдосконалення системи державного регулювання ЗЕД відповідно до вимог СОТ (починаючи з кінця 1998 року і понині). На кожному з етапів держава використовувала різні інструменти регулювання, однак перевага надавалась заходам митно-тарифного регулювання імпорту аграрних товарів. Останнім часом основна тенденція зміни мита полягала в формуванні світової думки щодо ліберальності державного регулювання в Україні з посиленням акцентів на захист вітчизняного виробника нетарифними методами.

3. Вибір того чи іншого методу державного регулювання вимагає змістовного дослідження понятійного апарату, усіх об'єктивних і суб'єктивних складових методології та методики зовнішньоекономічної діяльності агропромислового комплексу України. Уточнення визначення зовнішньоекономічної діяльності агропромислового комплексу, визначення видів, суб'єктів та принципів цієї діяльності, а також запропонована системи показників дослідження ЗЕД, безумовно, сприятимуть формуванню нових наукових поглядів на дану проблему.

4. Зміцнення позицій агропромислового комплексу України на ринках СНД, ЄС та інших країн залежить від швидкості відновлення виробничого потенціалу сільськогосподарського виробництва, спрямованого на забезпечення конкурентоспроможності аграрної продукції. Одним з найважливіших завдань зовнішньої аграрної політики держави нині є конкурентна присутність на експортному ринку країн СНД. Вона відповідає інтересам українських товаровиробників, оскільки ціна і якість більшості товарів забезпечує ліквідність аграрних товарів на ринках цих країнах.

5. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності вимагає дотримання в першу чергу національних інтересів. Особливо важливим є визначення механізмів митного регулювання імпорту товарів, що використовується в аграрному виробництві (сільськогосподарська техніка, пестициди, добрива, насіння та ін.), оскільки забезпеченість АПК України факторами виробництва нині є надзвичайно критичною. Зазначені товари пропонується класифікувати на три групи: товари критичного імпорту, товари пріоритетного імпорту та товари квотованого імпорту, передбачаючи диференційований підхід у виборі методів тарифного та нетарифного регулювання імпорту товарів кожної із названих груп.

6. Вибір стратегії структурного розвитку зовнішньоекономічної діяльності залежить від поєднання трьох основних об'єктивних передумов: виробничого потенціалу галузі, що характеризується наявністю ресурсів, обсягів виробництва і прогнозованого попиту світового і внутрішнього ринків. При цьому важливо врахувати як стабільний розвиток внутрішнього ринку та продовольчу безпеку держави, так і стратегічні імперативи світового розвитку. Тому обсяги та тенденції експорту та імпорту товарів сільського господарства виправдано розглядати з точки зору продовольчої безпеки країни на основі балансу аграрного ринку як системи “запаси + виробництво + імпорт - експорт - споживання”), та ефективності експорту (експортна ціна + ПДВ - митні платежі - транспортно-експедиційні витрати та витрати на зберігання - вартість товару вітчизняного товаровиробника).

7. Позитивні тенденції, що намітились в останні роки щодо зростання врожайності та обсягів виробництва значної частини сільськогосподарської продукції, у перспективі будуть основними факторами, що забезпечать його ефективність як з точки зору ціноутворення на внутрішньому ринку, так і в порівнянні із світовими цінами. Структурну трансформацію зовнішньоекономічної діяльності, зокрема експорту продукції АПК, пропонується здійснювати на теоретично-методологічних засадах визначення так званих товарів-лідерів, виробництво яких в Україні є достатнім, експорт не створює проблеми продовольчої безпеки та забезпечує прийнятну ефективність. Для того, щоб обсяг експорту сільськогосподарської продукції був найвагомішим, його структура повинна бути оптимальною і, на нашу думку, в найближчій перспективі формуватись за рахунок двох товарних груп рослинництва (зерно + насіння олійних) та двох товарних груп тваринництва (м'ясо і субпродукти харчові + молоко і молочні продукти).

8. Пріорітетною проблемою стосовно зовнішньоекономічної діяльності є регулювання імпорту продовольчих товарів та його вплив на стан внутрішнього ринку, у першу чергу через механізми ціноутворення на продукти харчування. Проведене дослідження дає підставу стверджувати, що в найближчій перспективі необхідно поступово відходити від стратегії захисту вітчизняного товаровиробника і переходити до стратегії активного розвитку конкуренції на внутрішньому ринку, в тому числі з іноземними виробниками.

9. Значної шкоди економіці України завдає тінізація зовнішньоекономічної діяльності. Узагальнення типових схем приховування обсягів валютних операцій та уникнення оподаткування як резидентами, так і нерезидентами дає підстави стверджувати, що проблема тінізації зовнішньоекономічної діяльності у АПК України має місце при здійсненні наступних операцій: по-перше, уникнення податків в фінансово-банківській системі шляхом операцій по переуступці боргу в експортно-імпортних контрактах; по-друге, оформлення міжнародних договорів купівлі-продажу товарів українським учасником за умови намірів по фіктивній купівлі імпортних товарів; по-третє, зменшення митної вартості експортованої сільськогосподарської продукції шляхом заниження її якості; по-четверте, повне уникнення сплати ввізного мита та інших податків при імпорті продукції сільського господарства і харчової промисловості окремими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Пропонується механізм організаційно-економічної взаємодії національних та міжнародних організацій, алгоритм митного контролю за взаємовідносинами експортерів й імпортерів і методи оцінки обсягів обороту тіньових капіталів, в рамках якого експортно-імпортні операції стають невразливим щодо "відмивання" коштів.

10. Визначальним для характеристики зовнішньоекономічної діяльності є такий агрегатний чинник, як баланс зовнішньої торгівлі. В умовах постійного скорочення обсягів зовнішньої торгівлі, що спостерігається в цілому по народногосподарському комплексу України останнім часом, виправданим, очевидно, є висновок, що експортна орієнтація АПК України має передбачати як зростання абсолютного значення експорту товарів, так і зростання його питомої ваги в загальному обсязі зовнішньоторгового обороту на основі державної підтримки розвитку конкурентоспроможного на світовому ринку сільського господарства та харчової промисловості.

11. Останнім часом стабілізація внутрішнього ринку та підтримка вітчизняних експортерів на світових ринках пов'язується з поглибленням інтеграції України до світової економіки. При цьому одними з першочергових завдань є вступ до Світової організації торгівлі та інтеграція до Європейського Союзу. У той же час сільське господарство є одним з найважливіших секторів української економіки, зважаючи на його частку у структурі ВВП та зайнятості населення. Тому цілком закономірно, що сільське господарство та аграрна політика відіграють важливу роль у процесі інтеграції України до Європейського Союзу.

Реалізація стратегії інтеграції до ЄС вимагає уніфікації національної економіки до вимог ГАТТ/СОТ з тим, щоб забезпечити адекватність входження економіки держави, в тому числі її аграрного сектору, до блоку країн з найвищим ступенем інтеграції. Вступ у ГАТТ/СОТ - це не лише здобутки, але і втрати для України і її АПК на фоні загального політичного виграшу. Основним економічним недоліком є те, що Україні доведеться зменшити рівень захисту внутрішнього ринку від імпорту товарів іноземного походження відповідно до Уругвайської угоди про сільське господарство, однак переваги вступу передбачаються набагато ширшими: членство в СОТ спростить та забезпечить кращі можливості доступу України до світових інвестиційних та товарних ринків, надасть доступ до процедури узгодження торгових суперечок, полегшить укладання угод з торговими партнерами, надасть певні переваги у зовнішньоекономічній діяльності з країнами СНД.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Кваша С.М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і тактика. Монографія. - К.: ЗАТ “Нічлава”, 2000. - 252 с.

Кваша С.М. Зовнішньоекономічні аспекти аграрної політики: Навч. посібник - К.: НАУ, 2000. - 71 с.

Кваша С.М. Біржова діяльність та формування ринку сільськогосподарської продукції // Агроінком. - 1999. - № 3-4-5. - С. 47-50.

Кваша С.М. Економічні аспекти імпортної політики держави щодо товарів для АПК // Збірник наукових праць Інституту економіки НАН України “Економічні проблеми розвитку ресурсного потенціалу АПК України”. - Київ, 1999. - С. 43-52.

Кваша С.М. Зовнішньоекономічні аспекти сучасної аграрної полі-
тики // Агроінком. - 1999. - № 8-9. - С.2-5.

Кваша С.М. Трансформаційні перетворення в зовнішньоекономічній діяльності АПК // Вісник аграрної науки. - 2000. - № 8. - С.71-73.

Кваша С.М. Формування пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності в АПК України // Агроінком. - 1999. - № 10-12. - С. 16-20.

Кваша С.М. Удосконалення аграрних зовнішньоекономічних відносин та особливості регулювання аграрного ринку в країнах ЄС // Економіка АПК. - 2000. - № 6. - С. 92-96.

Кваша С.М. Проблеми тінізації зовнішньоекономічної діяльності // Науковий вісник НАУ. - 2000. - Вип. 23. - С. 24-30.

Кваша С.М. Зовнішньоторговельний баланс та вплив на нього розвитку експорту та імпорту аграрних товарів // Науковий вісник НАУ.-
2000. - Вип. 24. - С. 271-275.

Кваша С.М. Агарна політика в період реформування та досвід фінансування сільського господарства в ЄС / Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу: Кол. монографія у двох томах. Т.1 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Є. Мазнєва. - К.: ІАЕ, 2000. - С. 160-167.

Кваша С.М. Відкритість аграрного ринку України та регулювання імпорту сільськогосподарської продукції // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2000. - № 1. - С. 70-74.

Кваша С.М. Стан аграрного ринку України, його відкритість та методи регулювання // Економіка. Фінанси Право. - 2000. - № 5. - С. 9-13.

Кваша С.М. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК України // Агроінком. - 2001. - № 7. - С. 53-58.

Кваша С.М. Продовольча безпека України та розвиток експорту аграрної продукції // Матеріали V Міжнародного конгресу українських економістів “Україна в XХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку”, т. І. - Львів: ІРД НАНУ, 2000. - С. 65-68.

Кваша С.М. Тенденції розвитку аграрного ринку України та методи його регулювання // Аграрна наука і освіта. - 2000. - № 1. - С. 172-180.

Кваша С.М., Кроп П.Б. Особливості державного регулювання імпорту товарів для АПК // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 1999. - Вип. 14. - С. 315-323. (Особистий внесок: запропоновано методичний підхід до поєднання протекціонізму та лібералізму при здійсненні державного регулювання імпорту товарів для АПК України)

Кваша С.М., Артиш В.І., Галушко В.П. Типові схеми лізингових операцій з іноземною технікою для АПК // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 1999. - Вип. 14. - С. 395-400. (Особистий внесок: обгрунтовано доцільність застосування лізингу як однієї з форм реалізації імпортної техніки на ринку України)

Кваша С.М., Кроп П.Б. Іноземна інвестиційна діяльність в Україні // Науковий вісник НАУ. - 1999. - Вип. 18. - С. 213-218. (Особистий внесок: обгрунтовуються напрями та фактори прискорення залучення іноземного капіталу в економіку України)

Кваша С.М., Діброва Л.В. Фінансово-економічні проблеми інтеграції України до Європейського Союзу // Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 1999. - Вип. 2. - С. 106-110. (Особистий внесок: проаналізовано особливості поглядів і уточнено механізм реалізації стратегії інтеграції України до Європейського Союзу)

Кваша С.М., Хоменко В.Ф. Стан аграрного ринку та продовольча безпека // Економіст. - 2000. - № 7-8. - С. 72-75. (Особистий внесок: проаналізовано вплив зовнішньої торгівлі зерном на продовольчу безпеку України)

Кваша С.М., Трофімцева О.В. Міжнародний маркетинг українсько-польського аграрного ринку // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2000. - № 5. - С. 63-69. (Особистий внесок: проаналізовано зовнішню торгівлю України та Польщі продукцією АПК)

Галушко В.П., Кваша С.М. Пріоритетні напрями розвитку АПК України // Економіка АПК. - 1999. - № 12. - С. 6-11. (Особистий внесок: виходячи з теорії стратегічного менеджменту, запропонована ієрархія цілей розвитку АПК України, їх структуризація і формалізація)

Кваша С.М., Жемойда О.В. Перспективи діяльності українських експортерів на російському ринку м'ясної продукції // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2001. - Вип. 35. - С. 89-94. (Особистий внесок: обгрунтована можливість ефективної діяльності українських експортерів м'ясної продукції на російському ринку)