Інфляція в Україні в системі економічних відносин та шляхи її стримування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть інфляції, її види та причини

1.1 Iнфляцiя основна проблема ринкової економіки

1.2 Причини інфляції

1.3 Види інфляції

Розділ 2. Грошовий обіг в економічній системі

2.1 Система грошового обігу та еволюція її типів

2.2 Закон грошового обігу та його роль в ринковій економіці

Розділ 3. Соціально-економічні наслідки інфляції

3.1 Наслідки інфляції

3.2 Взаємозв'язок зміни кількості грошей в обігу і інфляції

3.3 Сучасні наслідки інфляції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

інфляцiя ринкова економіка

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіксальну та грошову - кредитну політику держави.

Важлива роль у цьому процесі відводиться грошовому обігу, його регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб'єктів грошову - кредитного ринку.

Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.

Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно - грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово - кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Впровадження гривні - не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об'єктивна закономірність суспільного поступу.

Об'єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов'язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнародному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється на основі замкнених технологічних циклів, конче потрібна власна валюта. Гроші визначають і сам характер влади та її інститути. Зокрема, якщо політична влада розраховує на ближчі цілі, то вона вдається до силових прийомів тиску.

А коли влада ставить перед собою стратегічні тривалі цілі, вона розраховує на національні гроші, але за умов їхньої високої купівельної сили. Така орієнтація обов'язкова для будь - якої влади. Та й сам простір поширення фактичної влади державних інститутів, визначається сферою обігу національної грошової одиниці, а не прикордонними ознаками, бо вони є атрибутами ближчої влади.

Вибір тем і структури викладу зумовлений зростанням ролі грошей у забезпеченні дінамичного розвитку національної економіки України та її взаємодії з іншими суб'єктами світового ринку на основі спільного розв'язання економічних, соціальних та екологічних проблем.

Інформаційною базою слугуватимуть законодавчі акти, вітчизняні літературні джерела, та періодичні видання.

Одне з перших місць посідає аналiз iнфляцiї та факторів, що її обумовлюють. У процесу розвитку сучасної змішаної економки ступень державного втручання, а у рамках останнього-вибiр адекватної макроекономiчної політики, що дозволяє запобігти зростанню iнфляцii та безробіття, мають особливе значення. Макроекономічна теорія дає достатньо чiткi рекомендації відносно умов й наслiдкiв подобних рiшень. Жодна з відомих нинi ринкових економічних систем не функцiонує стихійно. Всi вони являються об'єктами державного регулювання. При цьому напрямок й форми державного втручання змiнюються вiдповiдно до ситуацiї, що склалася у економiчнiй системi. Манiпулювання податками й розмiрами видаткiв бюджету, контроль за цiнами є одними з головних iнструментiв, за допомогою яких уряд може сприяти подоланню безробiття та iнфляцiї.

Актуальність теми. З переходом до ринкових форм господарювання в Україні особливого значення набуває державна політика, реалізація якої спрямована на досягнення стабілізації макроекономічних параметрів економічного зростання.

Одним із найважливіших макроекономічних чинників, які, з одного боку, мають надзвичайний вплив на стан економіки будь-якої країни, а з іншого - виступають своєрідним індикатором рівноважного стану економіки, є інфляція. Оскільки інфляція є складним багатофакторним явищем, доцільно досліджувати не тільки рівень та динаміку споживчих цін безпосередньо, а й інфляційні процеси загалом, ураховуючи також час, вплив інших економічних факторів, інфляційні очікування тощо. У перехідних економіках інфляційним процесам притаманні певні особливості їхнього протікання, тому вони потребують принципово нових підходів щодо управління ними у взаємозв'язку з факторами економічного зростанням та рівнем зайнятості.

Україна, набувши незалежності, проходить свій шлях у будуванні ринкової економіки, що, безперечно, викликає необхідність розгляду сукупності економічних параметрів, які обумовлюють специфічний характер протікання інфляційних процесів та можливість управління ними, пристосування до них та їхнього стримування.

Окремі аспекти цієї багатогранної проблеми були і є предметом наукових досліджень багатьох українських учених-економістів, зокрема А. Гальчинського, В. Гейця, О. Дзюблюка, М. Звєрякова, С. Корабліна, Н. Костіної, О. Мельника, В. Найдьонова, О. Петрика, О. Редькіна, М. Савлука, О. Чернявського та інших. Серед учених близького зарубіжжя заслуговують уваги праці Л. Абалкіна, Л. Красавіної, О. Лаврушина, С. Лушина, С. Меншикова, В. Новожилова та інших відомих економістів.

Незважаючи на велику кількість фахових досліджень, спрямованих на вирішення проблеми регулювання інфляції в Україні, питання стосовно стримування інфляційних процесів і розробки конкретних заходів антиінфляційної політики залишається актуальним і остаточно не вирішеним.

Об'єктом дослідження обрано інфляційні процеси та закономірності їх протікання в Україні.

Предметом дослідження є інфляція в Україні в системі економічних відносин та шляхи її стримування.

Метою курсової роботи є систематизація закономірностей виникнення інфляційних процесів та розробка теоретико-методичних положень і практичних рекомендацій щодо стримування інфляції в Україні.

Реалізація поставленої мети обумовила такі завдання дослідження:

- визначити основні теоретичні засади щодо сутності інфляційних процесів та їх впливу на економіку країни;

- класифікувати фактори, які безпосередньо або опосередковано впливають на рівень інфляції та характер протікання інфляційних процесів;

- проаналізувати особливості інфляційних процесів в Україні у період економічних трансформацій;

- дослідити різноманітні аспекти інфляції попиту та інфляції пропозиції в Україні;

- визначити етапи, механізм та заходи проведення антиінфляційнї політики в Україні.

Теоретичною та методологічною базою курсової роботи є положення і висновки сучасної економічної теорії, наукові розробки вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем інфляції, визначення її сутності, характеру її формування та негативного впливу на економіку країни.

Тенденції й особливості розвитку інфляційних процесів в Україні виявлені з використанням методів конкретного та абстрактного, а також логічного та історичного дослідження.

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі та нормативні документи, статистичні матеріали, спеціальні монографічні й періодичні джерела, програмне забезпечення тощо.

Розділ 1. Суть інфляції, її види та причини

1.1 Iнфляцiя основна проблема ринкової економіки

Від чого залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це пов'язане із тим, що одна і та ж сума грошей може обслугувати більше чи менше число актів куплi - продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

-Знецінювання грошей по відношенню до золота.

-Знецінювання грошей по відношенню до товару.

-Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Ще одне визначення інфляції ми можемо прочитати в сучасних американських підручниках:

«Інфляція - це підвищення загального рівня цін. Це, зрозуміло, не означає, що підвищуються обов'язково всі ціни. Навіть в періоди досить швидкого зростання інфляції деякі ціни можуть залишатися відносно стабільними, а інші падати. Одне із головних хворих місць - це те, що ціни мають тенденцію підійматися дуже нерівномірно. Перші підстрибують, другі підіймаються понад помірними темпами, а треті зовсім не підіймаються. «

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином:

відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

-Має бути постійна рівновага державного бюджету.

-Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

-Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

-Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

1.2 Причини інфляції

Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли в одночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополiзації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді iнфляційне.

Таким чином, зростання цін, пов'язане із циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати iнфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх «нестандартної» розтягнутостi помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах бума і падати в фазах кризи, а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якийсь території зруйновані будинки. Очевидно, що зростає попит на будматеріали, послуги будівників, транспорт і т. і. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.

Таким чином, до найважливіших iнфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

-Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстату», що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

-Iнфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платіжездатного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

-Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі огополiстичний. Оскільки огополiст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

-Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритостi економіки і утягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-такi обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

-Iнфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких iнфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

-Державна монополія на емісію грошей.

-Профспілкова монополія.

-Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі.

1.3 Види інфляції

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Гіперінфляція.

Деякі економiсти побоюються, що помірно повзуча інфляція, що може спочатку сприяти пожвавленню економіки, потім, наростаючи як сніговий ком, перетвориться в більш жорстоку гіперінфляцію. Цей темп зростання інфляції виявляє руйнівний вплив на обсяг національного виробництва і зайнятість. Справа в тому, що коли ціни поволі, але постійно зростають, населення і підприємства прилаштовуються до їх подальшого підвищення. Тому, щоб їх невикористанні заощадження і поточні прибутки не знецінились, тобто щоб випередити передбаченні підвищення цін, люди повинні витрачати гроші зараз. Підприємства поводяться так само, купуючи інвестиційні товари. Дії, диктовані iнфляційним психозом, підсилюють тиснення на ціни, і інфляція починає годувати сама себе. Більше того, оскільки вартість життя збільшується, робочі вимагають і одержують більш високу номiнальну заробітну плату. А профспілки прагнуть до такого підвищення заробітної плати, якої вистачило би не тільки на те, щоб покрити торішні підвищення цін, але і компенсувати інфляцію, що очікується у той період, коли новий колективний договір буде ще в силі. Зарплата і підвищення цін підгодовують одне одного, і це допомагає повзучій інфляції перейти до галопуючої.

Крім руйнівних наслідків для перерозподілу, гіперінфляція може прискорити економічний крах. Жорстока інфляція сприяє тому, що зусилля направляються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає всі більш та більш вигідним накопичувати сировину і готову продукцію в передбаченні прийдешнього підвищення цін. Але несумісність кількості сировини і готової продукції попиту на них веде до підсилення iнфляційного тиснення. Натомість, щоб укладати капітал в інвестиційні товари, виробники і окремі особи захищаючись від інфляції, набувають невиробничих матеріальних цінностей. Ювелірні вироби, золото і інші дорогоцінні метали, нерухомість і таке інше.

В надзвичайній ситуації, коли ціни підстрибують різко і нерівномірно, нормальні економічні відносини руйнуються. Власники підприємств не знають, яку ціну на товари слід призначити і промислові підприємства здебільшого переходять на інші, значно менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. Споживачі не знають, яку ціну сплачувати. Постачальники сировини бажають одержати реальні товари, а не гроші, що хутко знецінюються. Кредитори намагаються уникати своїх боржників, щоб не одержувати повернутий борг в дешевих грошах. Гроші фактично гублять ціну і перестають виконувати свої функції в якості міри вартості і засобу обміну. В окремих випадках з'являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Виробництво і обмін зі скрипом посуваються до зупинки і в кінцевому підсумку спромагається наступити економічний, соціальний і, дуже можливо, політичний хаос. Гіперінфляція прискорить фінансовий крах, депресiю і суспільно-політичні безладдя. Вона звичайно пов'язана з нерозумною політикою уряду.

Більшість економічної літератури приводить в якості прикладів Нікарагуа періоду цивільної війни (33000% - середньорічний приріст цін) або ж післявоєнну Угорщину, проте новітній приклад з Сербією показав, що це ще ген не межа. Внаслідок економічного ембарго світового суспільства проти цієї у минулому союзної республіки Югославiї річне зростання цін складає 3, 000, 000, 000%, а, наприклад, середня заробітна плата складає суму рівну 1Dm при тому, що ціни вирослi ще більше, а багато промислових товарів просто зникли із пропозиції. Понад швидке зростання цін по відношенню до рівня інфляції можна легко пояснити при допомозі формули MV=PQ. Незважаючи на рівність M і V не можна забувати про показник швидкості обігу грошей V. Внаслідок утрати у господарських суб'єктів довіри до національної валюти обіг грошей надзвичайно збільшується, що в даному випадку рівносильне збільшенню їх кількості. Відповідно й ціна збільшується значно більше, ніж кількість наявних грошей в обігу. В розкручуванні спiралi гiперiнфляції надзвичайну роль також грають iнфляційні очікування.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її стані - тобто при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може виражатися в дефіциті пропозиції.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%.

В кінці 80х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними цінами.

Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пiгу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

Інфляція попиту - це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних замовлень (наприклад, військових), збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Традиційно зміни в рівні цін пояснюються зайвим сукупним попитом. Економіка може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей зайвий попит збільшенням реального обсягу продукції, бо всі існуючі ресурси уже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції і викликаю інфляцію попиту. Суть інфляції попиту інколи пояснюють однією фразою: «Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів»

Інфляція пропозиції - зростання цін внаслідок збільшення витрат виробництва чи зменшення сукупної пропозиції. Причинами збільшення витрат можуть бути огополiстична політика ціноутворення, економічна і фінансова політика держави, зростання цін на сировину, дії профспілок, що вимагають підвищення заробітної плати і т. і. Вона може також з'явитися в результаті зміни структури пропозиції на ринку.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, що приводять до збільшення витрат на одиницю продукції. Витрати на одиницю продукції - це середні витрати при наданому обсязі виробництва. Такі витрати можна одержати, поділивши загальні витрати на ресурси на кількість виготовленої продукції.

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, що фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. В наслідок зменшується пропозиція товарів і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, підвищує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит роздувають ціни, як це діється при інфляції попиту.

На практиці нелегко відрізнити один тип інфляції від іншого, всі вони тісно пов'язані і постійно взаємодіють і, наприклад, зростання зарплати може виглядати і як інфляція попиту і як інфляція витрат.

Необхідно також визначити, що в жодній з економічно розвинутих країн не спостерігалася в другої половині ХХ сторіччя повна зайнятість, вільний ринок чи ж стабільність цін. Ціни по ряду причин в цей час зростали постійно і навіть в періоду застою виробництва. Таке явище називається стагфляцією - iнфляційним зростанням цін в умовах стагнації - застою виробництва, економічної кризи.

Розділ 2. Грошовий обіг в економічній системі

2.1 Система грошового обігу та еволюція її типів

Грошовий обіг - неперервний рух грошей у сфері обігу, їх функціонування як засобу обігу і платежу. Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. Готівкові гроші (наявні) - це банкноти, білети державної скарбниці та монети. Головним призначенням готівкових грошей є забезпечення розрахунків у реалізації товарів і послуг, виплата заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги, покриття страхових відш-кодувань, оплата цінних паперів і доходів з них, платежі за комунальні послуги тощо.

Тенденції до обмеження обігу готівкових грошей зростають під тиском значних затрат суспільства на виготовлення грошових знаків і їх зберігання, транспортування та інкасацію, ускладнення контролю за їх використанням, здатності готівки породжувати тіньовий бізнес і відплив капіталу за кордон. Нині в Україні тільки гривнева готівка становить 43 відсотки від усієї грошової маси, а, наприклад, у США готівкові гроші становлять лише 7, 5 відсотка. Значні обсяги готівкової грошової маси загострюють проблему грошового обігу.

Безготівкові гроші (наявні) - це засоби на рахунках у банках, різноманітні депозити (вклади) у банках, депозитні сертифікати, державні цінні папери, а також грошові кошти, вкладені в акції інвестиційних фондів. Вони виконують грошові функції за умов зняття з депозиту шляхом виписування платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог тощо. Безготівкові розрахунки забезпечують рух вартості без використання наявних готівкових грошей двома способами:

1) переказуванням грошових коштів з рахунку платника на рахунок їх отримувача у кредитних закладах;

2) проведенням взаємозаліків зустрічних вимог без використання готівкових грошей.

Рівень безготівкового обігу в тій чи інший країні залежить від грошово-кредитної політики, досконалості банківської справи, цілей і методів регулювання грошового обігу.

В умовах ринкових відносин грошовий обіг сприяє:

1) перерозподілу грошових коштів між суб'єктами господарювання та різними галузями економіки;

2) задоволенню потреб економіки у грошових коштах завдяки державному регулюванню грошової маси в обігу.

Організація грошового обігу здійснюється в межах грошової системи країни, яка історично склалась і закріплена національним законодавством. Вона містить такі складові:

1) грошову одиницю країни;

2) масштаб цін;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), порядок їх випуску в обіг;

4) регламентацію безготівкового обігу;

5) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет) ;

6) державне регулювання грошового обігу.

Грошові системи поділяють на два типи:

1) металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей;

2) паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші.

Основними рисами сучасних грошових систем є:

1) скасування офіційного розміну банкнот на золото, вихід золота із обігу в усіх країнах світу;

2) перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей;

3) випуск банкнот (емісія) для покриття витрат держави;

4) переважання безготівкового обігу;

5) посилення державного регулювання грошового обігу.

2.2 Закон грошового обігу та його роль в ринковій економіці

Для обслуговування нормального грошового обігу необхідна певна точно визначена грошова маса. Існує кілька варіантів так званої кількісної теорії грошей, що визначає кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу.

Згідно з марксистською теорією, кількість повноцінних грошей, необхідних для обігу, визначається такою формулою:

(2. 1.)

де КГ - кількість грошей, необхідна для обігу;

ТЦ - сума цін товарів;

О - швидкість обігу грошей.

Це загальний закон грошового обігу повноцінних грошей, сутність якого полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функції засобу обігу, має дорівнювати сумі цін реалізованих товарів, поділеній на кількість обігів однойменних грошових одиниць. Він відображає економічну взаємозалежність між масою товарів, що обертаються, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей. Тобто кількість повноцінних грошей, яка необхідна для забезпечення товарообігу, визначається трьома чинниками:

1) рівнем цін товарів, що підлягають реалізації;

2) обсягом товарної маси;

3) швидкістю обігу грошей.

Коли в обігу перебувають повноцінні гроші (золото) і розмінні на них паперово-кредитні гроші, то в обіг надходить така кількість грошей, яка справді потрібна для реалізації товарів. За цих умов роль стихійного регулятора грошового обігу виконує функція грошей як засобу нагромадження скарбу: якщо потреба у грошах скорочується, то зайві гроші виходять з обігу і осідають у їх власників як скарб, якщо збільшується, відбувається приплив грошей у сферу обігу зі скарбу.

За умов, коли в обігу перебувають тільки паперово-кредитні гроші, їх кількість визначається специфічним законом паперово-грошового обігу. Суть його зводиться до того, що випуск паперових грошей має бути обмежений тією їх кількістю, в якій справді оберталося б символічно представлене ними золото. Якщо випуск паперових грошей перевищить потребу товарообігу в золотих грошах, купівельна спроможність первинних знаків упаде, а ціни на товари і послуги зростуть.

В умовах розвинених кредитних відносин при визначенні грошової маси в обігу слід брати до уваги суму цін товарів, проданих у кредит; платежі, за якими настав строк сплати, і суму платежів, які взаємно зараховуються. З урахуванням цих обставин кількість грошей, необхідних для обігу, визначається за такою формулою:

(2. 2.)

де КГ - кількість грошей в обігу;

ЦТ - сума цін товарів, що підлягають реалізації;

К - сума цін товарів, проданих у кредит;

П - платежі, за якими настав строк сплати;

ВП - сума платежів, які взаємно зараховуються;

О - кількість обігів однойменних грошових одиниць.

У західній економічній теорії широкого визнання набула кількісна теорія грошей, висунута американським ученим-економістом ірвінгом Фішером. Його формула для визначення кількості грошей, необхідних для обігу, е такою:

(2. 3.)

де М - середня маса грошей, яка необхідна країні для забезпечення нормального грошового обігу;

V - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень товарних цін;

Q - реальний обсяг товарів та послуг, що продавалися в країні протягом певного року.

Це рівняння дає змогу розрахувати грошову масу, що перебуває в обігу:

(2. 4.)

Отже, формула І. Фішера показує залежність рівня цін від маси грошей, що перебувають в обігу. Тобто зростання цін може викликатися трьома чинниками:

1) зростанням кількості грошей, що перебувають в обігу в надлишковому розмірі;

2) прискоренням швидкості обігу грошей;

3) скороченням фізичного обігу товарів та послуг.

Аналіз показників цієї формули дає змогу визначити загальні передумови виникнення інфляції. Це швидке зростання номінальної кількості грошей, що перебувають в обігу, або прискорення швидкості їх обігу порівняно із зростанням реального національного доходу..

Для аналізу змін грошового обігу, розробки ефективних заходів щодо регулювання темпів зростання обсягу грошової маси в національній економіці використовуються грошові показники (грошові агрегати) :

1) агрегат МІ - готівкові гроші в обігу (банкноти, монети) і кошти на банківських рахунках;

2) агрегатМ2= МІ + термінові й ощадні вклади в банках;

3) агрегат М3 = М2 + ощадні вклади у спеціальних кредитних установах;

4) агрегат L - М3 + депозитні сертифікати великих банків.

Функції грошової системи наведено на рис. 2. 1:

Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегаті МІ, використовуються переважно у функції як засіб обігу і відповідають грошовій масі у вузькому розумінні.

Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але здебільшого у функції засобу нагромадження. Вони представляють гроші в широкому розумінні.

Швидкість обігу грошей - показник інтенсифікації їхнього руху при функціонуванні як засобу обігу і засобу платежу. Вона залежить від таких чинників: загальноекономічних - циклічного розвитку національної економіки, темпів економічного зростання, руху цін; монетарних - структури платіжного обігу, розвитку кредитних операцій і взаємних розрахунків, рівня відсоткових ставок на грошовому ринку тощо.

Україна розбудовує новий паперово-грошовий обіг. У 1996 році національною грошовою одиницею стала гривня. Порядок її виготовлення і введення в обіг та підтримання товарно-грошової рівноваги розроблено Національним банком України. Всі гривні є банківськими білетами, тобто банкнотами, що дуже важливо. Банкноти забезпечені всіма активами Національного банку (золотом, коштовностями, іноземною валютою) і обмежено випускаються в обіг під реальні товарно-грошові угоди. Отже, банкнотний обіг більш захищений від знецінення і краще гарантує стабільність грошового обігу в національній економіці.

Проведення грошової реформи в Україні та введення власної національної валюти передбачає стабілізацію вітчизняної економіки, її структурну перебудову, досягнення зростаючого виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції, подолання товарного дефіциту і перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки.

Порушення законів грошового обігу призводить до виникнення такого явища, як інфляція.

Розділ 3. Соціально-економічні наслідки інфляції

3.1 Наслідки інфляції

Існує декілька видів наслідків інфляції:

-Економічні наслідки інфляції

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює хаос і диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються зі виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також переміщаються за кордон у пошуках прибутковішого застосування й гарантованого прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як «втеча від грошей», коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари, нерухомість та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад - до простої, або випадкової, форми вартості.

По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас стимулює імпорт товарів з-за кордону, оскільки на внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

-Соціальні наслідки інфляції

Економічна наука вважає, що інфляція е своєрідним податком, яким держава шляхом емісії нічим не забезпечених грошей додатково обкладає доходи населення, що веде до негативних соціальних наслідків. Ще Дж. М. Кейнс писав, що «тривалим процесом інфляції уряди можуть конфіскувати таємно і непомітно значну частину багатства своїх громадян».

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

-Антиінфляційна державна політика

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає здійснення тактичних (короткострокових) заходів щодо зниження рівня наявної інфляції та стратегічних (довгострокових) заходів, спрямованих на недопущення інфляції у тривалій перспективі.

До основних заходів антиінфляційної державної політики належать:

- зростання виробництва і насичення ринку товарами;

- обмеження емісії грошей;

- подолання дефіциту державного бюджету;

- стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної політики;

- скорочення ставок податків;

- проведення приватизації і стимулювання розвитку середнього й малого бізнесу;

- збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної системи розрахунків;

- скорочення бартерних операцій;

- регулювання валютного курсу;

- розвиток ринку цінних паперів;

- подавлення інфляційних очікувань населення;

- проведення грошових реформ конфіскаційного типу.

Дефляція - загальне зниження середнього рівня цін в економіці. Процес, протилежний інфляції.

У результаті проведення в Україні грошової реформи у вересні 1996 р. тимчасова грошова одиниця купоно-карбованець була замінена новою українською національною валютою - гривнею, яка стала єдиним законним засобом платежу на території України. Введення гривні та проведення довгострокової антиінфляційної державної політики стали важливими факторами значного зниження рівня інфляції та стабілізації грошового обігу в країні (табл. 3. 1).

Таблиця 3. 1.

Динаміка рівня інфляції в Україні у 1991-2004 р.

Індекс споживчих цін, у% до попереднього року Індекс споживчих цін, у% до попереднього року	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997
	390, 0	2100, 0	10 256, 0	501, 0	281, 7	139, 7	110, 1
	1998	1999	2000	2001	2002	2003	2004
	120, 0	119, 2	125, 8	106, 1	99, 4	108, 2	112, 3

Інфляція має глибокі соціально-економічні наслідки. Вона передусім відбивається на обсязі національного виробництва і перерозподілі доходів. Звичайно реальний обсяг національного виробництва і рівень цін підвищуються або знижуються одночасно. Однак бувають і випадки, коли реальний обсяг національного виробництва скорочується, тоді як ціни продовжують зростати. Останнє, зокрема, мало місце на початку 90-х років XX ст. в Україні.

Припустимо, що за повної зайнятості реальний обсяг національного виробництва є постійний. Це дасть можливість легше виділити вплив інфляції на розподіл доходів. Якщо розмір «пирога» - національного доходу - постійний, то легше виявити вплив інфляції на розміри шматків, які діляться між різними верствами населення.

Для з'ясування цього питання надзвичайно важливо зрозуміти різницю між грошовим, або номінальним, доходом і реальним доходом. Грошовий, або номінальний, дохід - це кількість гривень, які людина отримує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на суму номінального доходу. Отже, якщо номінальний дохід зростає швидшими темпами, ніж рівень цін, то реальний дохід підвищується. І навпаки, якщо рівень цін зростає швидше, ніж номінальний дохід, то реальний дохід зменшується. Вимірювання реального доходу можна приблизно виразити такою простою формулою:

(3. 1.)

Важливо відзначити, що інфляція по-різному впливає на перерозподіл залежно від того, чи є вона очікуваною, чи непередбаченою. У разі очікуваної інфляції отримувач доходу може вжити заходи, щоб попередити або зменшити негативні наслідки інфляції, які можуть позначитися на його реальному доходові.

Непередбачувана інфляція передусім карає людей, які отримують фіксовані номінальні доходи. Тобто вона перерозподіляє доходи, зменшуючи їх в одержувачів фіксованих доходів і збільшуючи їх в інших груп населення. Інфляція також погіршує становище землевласників, які отримують фіксовану ренту, бо з часом вони отримуватимуть гроші, які мають меншу вартість.

Люди, що живуть на нефіксовані доходи, можуть виграти від інфляції. Номінальні доходи таких сімей можуть випереджати рівень цін, або вартість життя, внаслідок чого їхні реальні доходи зростуть. Робітники, зайняті у галузях промисловості, що розвиваються, і представлені сильними профспілками, можуть домогтися, щоб їхня номінальна зарплата зростала пропорційно до рівня інфляції або й випереджала його.

Інфляція особливо негативно відбивається на власниках заощаджень. Із зростанням цін реальна вартість, або купівельна спроможність, заощаджень, відкладених на чорний день, зменшиться. Це, зокрема, видно на прикладі власників заощаджень України. Так, у 1992 році загальний рівень цін і тарифів на товари і послуги, що купує населення для невиробничого споживання (ІСЦ) в Україні до попереднього року становив 21 раз, у 1993 - 102, 6, у 1994 - 5, у 1995 - 2, 8 раза, що свідчить про те, що за цей період ціни зросли в десятки разів (у 1993 році - майже у 103 рази), що спричинило знецінення заощаджених вкладів.

Інфляція також перерозподіляє доходи між дебіторами і кредиторами. Зокрема, непередбачена інфляція приносить вигоду дебіторам (отримувачам позики) за рахунок кредиторів (позикодавців). Ті уряди, які нагромадили впродовж десятиріч величезну державну внутрішню заборгованість, також отримують велику вигоду від інфляції.

Для розуміння взаємовідносин між кредиторами і дебіторами важливо відрізняти реальну відсоткову ставку від грошової, або номінальної, відсоткової ставки. Реальна відсоткова ставка - це виражене у відсотках збільшення купівельної спроможності, яке кредитор отримує від позичальника. Номінальна ставка - це виражене у відсотках збільшення грошової суми, яку отримує кредитор. Різниця між цими двома поняттями полягає в тому, що, на відміну від номінальної відсоткової ставки, реальна відсоткова ставка коригується відповідно до рівня інфляції і визначається формулою:

(3. 2.)

Таким чином, інфляція довільно «оподатковує» тих, хто отримує фіксовані грошові доходи, і «субсидує» тих, чиї грошові доходи міняються. Непередбачена інфляція карає власників заощаджень і приносить вигоду одержувачам позик за рахунок кредиторів.

Досі припускалось, що реальний обсяг національного виробництва за повної зайнятості є величиною постійною. Однак, на практиці він може мінятися. Існують найрізноманітніші взаємозалежності між інфляцією і реальним обсягом національного виробництва.

Концепція інфляції попиту передбачає, що коли економіка прямує до високого рівня виробництва і зайнятості, то поміркована інфляція необхідна. Однак, прихильники концепції інфляції, обумовленої зростанням витрат, твердять, що інфляція може супроводжуватися скороченням реального обсягу національного виробництва і зайнятості. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з помилковою політикою уряду і може підірвати фінансову систему та прискорити крах.

3.2 Взаємозв'язок зміни кількості грошей в обігу і інфляції

Інфляція в її відкритому вигляді завжди виявляється в зростанні цін. Прогноз їх збільшення можна зробити на основі даних середнього річного рівня інфляції. При цьому визначення терміну подвоєння цін будується на так званому правилі 70. Це правило дозволяє визначити, через яку кількість років за умови даного середнього річного рівня інфляції відбудеться подвоєння цін. Для обчислення необхідно число 70 поділити на відсоткове вираження інфляції. Наприклад, якщо темп щорічного збільшення рівня цін становить 10%, то подвоєння цін відбудеться через 70/10 - 7 років.

Інфляція пов'язана із збільшенням грошової маси. У відносно невеликих межах це має позитивний вплив на економіку, що обумовлено такими моментами:

- збільшення грошової маси веде до зниження ставки відсотків за кредит (хоч і викликає певне зростання курсу акцій та облігацій), а це, у свою чергу, веде до збільшення обсягів інвестицій та розширює кредитну експансію комерційних банків;

- зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання, росту попиту на нерухомість, а це, у свою чергу, веде до посилення росту інвестиційної мотивації і, урешті-решт, до розвитку суспільного виробництва.

Однак цей позитивний момент має місце тільки за відносно невеликих розмірів емісії, яка не на багато перевищує реальну потребу в грошах. Коли ж емісія досягає значних розмірів, інфляція втрачає свій позитивний вплив на суспільне виробництво.

Наслідки, що викликаються інфляцією, різноманітні й аж ніяк не завжди односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим підприємцям і державі. Так, держава за рахунок інфляції покриває свої переважно непродуктивні витрати й фінансує державний сектор економіки. Власне кажучи, держава оподатковує все населення емісійним податком. Він дозволяє одержати необхідні державі кошти швидше, ніж, наприклад, у разі введення нових податків або збільшення державного боргу. Порівняно з цими традиційними методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних громадян, та ще й зменшувати при цьому свої витрати. Справа в тому, що введення нових податків або їх підвищення викликає опір основної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситуація і з державними позичками, де, як правило, діє добровільний принцип підписки. А додаткова емісія не пов'язана з цими чинниками, і тому саме вона стає способом практично бе- зеквівалентного вилучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція дає і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін.

Серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції. Це обумовлено тим, що витрати з виробництва продукції в умовах інфляції зменшуються і, головним чином, унаслідок того, що реальна заробітна плата найманих робітників зменшується. Це дає можливість експортерам знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку.

До тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, належать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам, оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично постійна. Виграш цієї частини підприємців і власників досягається, головним чином, за рахунок спричиненого інфляцією перерозподілу прибутку.

Зрозуміло, що позитивний соціальний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян. До тих, хто найбільш потерпає від інфляції, насамперед належать найменш захищені верстви населення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі інші категорії працюючих в умовах інфляції втрачають свої заощадження, а їх пенсії, стипендії й інші виплати не зростають взагалі або збільшуються в темпі, що відстає від темпів інфляції.

Зменшення реальної заробітної плати основної частини найманих робітників у період інфляції стає повсюдним. Це зумовлює зміни в структурі споживання, погіршення загальних умов відтворення робочої сили, зубожіння населення.

У період інфляції погіршується й становище дрібних власників, особливо фермерів. Розрив між цінами на сільськогосподарську та промислову продукцію зростає, а це погіршує їх економічне становище.

З розвитком інфляційних процесів відбуваються глибокі негативні зміни в економіці загалом. Ціни на вироблені товари швидко зростають. При цьому ріст не є рівномірним, а це призводить до порушення сформованих в економіці пропорцій.

Неодмінним супутником такої зміни цін стає спекуляція. Виникає величезна кількість посередницьких фірм, що займаються перепродажем вироблених товарів.

Нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність. Причиною її падіння стає скорочення всіх видів кредиту і, насамперед, комерційного.

Капіталовкладення в економіку зменшуються, а зміна структури попиту і нерівномірне зростання цін призводять до дезорганізації внутрішнього ринку.

Падіння реальної заробітної плати робить ручну працю дешевою, що, у свою чергу, гальмує науково-технічний прогрес і впровадження нової техніки.

Безпосереднім наслідком негативних результатів інфляції стає і розлад усієї системи грошового обігу. Один із яскравих проявів цього стає витіснення національної грошової одиниці іноземною валютою.

Інфляція також веде до порушення сформованих міжнародних відносин, а можливість зниження цін на експортні товари цієї країни, де інфляція досягла великих розмірів, посилює конкуренцію на зовнішніх ринках.

Одним із важливих моментів інфляції є її вплив на стан безробіття. Аналіз цього взаємозв'язку привів у 1958 р. англійського економіста О. Філіпса до висновку, що між зміною ставок заробітної плати і рівнем безробіття існує зворотна залежність. Зображена у вигляді графіка дана залежність ввійшла в економічну літературу під назвою кривої Філіпса.

...