Інфляція в Україні в системі економічних відносин та шляхи її стримування

У подальшому взаємозв'язок між зміною заробітної плати й інфляції досліджували й інші вчені. У цей аналіз помітний внесок зробили американські вчені П. Самуельсон і Р. Солоу. Вони ж замінили ставки заробітної плати на інший показник - товарні ціни. Саме в такому вигляді сьогодні наводять криву О. Філіпса. (рис. 3. 1.).

Рис. 3. 1. Криву О. Філіпса

Крива О. Філіпса показує, що якщо в суспільстві (головним чином унаслідок дій уряду) стимулюється попит, то це веде в підсумку до зростання цін. Ціна піднімається з крапки Рь наприклад, до крапки Р3. У цей же час рівень безробіття зменшується і його обсяг скорочується з А3 до А1. У разі зворотної зміни цін (їх зниження) відбувається збільшення безробіття.

Крива О. Філіпса, безперечно, відображає певний стійкий повторюваний зв'язок між ростом цін і рівнем безробіття. Однак досвід багатьох країн свідчить, що можливість регулювання безробіття за допомогою зміни цін дуже обмежена і може застосовуватись з відносним успіхом тільки в короткі проміжки часу. Залежність між інфляцією й безробіттям у тривалій перспективі вже не відображається тією залежністю, яка ілюструється кривою О. Філіпса. Це свідчить про те, що інфляція є винятково складним явищем і тільки на коротких проміжках часу може визначатися яким-небудь одним важливим фактором. Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків веде до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.

Перші роки становлення незалежної суверенної України супроводжувалися великими економічними труднощами. Вони були пов'язані, насамперед, з переходом від тотально-планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Спад виробництва, поява безробіття, різке погіршення матеріального становища основної частини населення - усе це далеко не повний перелік негативних явищ в економічному житті нашого суспільства. Серед цих явищ особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

Перші роки існування незалежної України супроводжувалися величезним зростанням цін і характеризувалися їх високою динамікою. Так, у 1991 р. інфляція склала 390% на рік, у 1992 р. - уже 2100%, а в 1993 р. - 10260%. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала зменшуватись і склала в 1994 р. - 500%, у 1995 р. - 280%, у 1996 р. - 140%, у 1997 р. - 110%, у 1998 р. - 119%, у 2000 р. - 125, 8%, у 2001 р. - 106, 1%, у 2002 р. - 99, 4%, у 2003 р. - 108, 2%, у 2004 р. - 112, 3%, у 2005 р. - 110, 3%, у 2006 р. - 111, 6%, у 2007 р. - 116, 6%, у 2008 р. - 122, 3%, у 2009 р. - 112, 3%, у 2010 р. - 109%, у 2011 р. - 108, 9%.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, зумовлена багатьма причинами.

3.3 Сучасні наслідки інфляції

Перші роки становлення незалежної суверенної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони пов'язані з переходом від тотально-планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально-економічного оновлення нашої країни і викликала до життя низку об'єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціалістичного табору, викликана багатьма причинами, серед них можна виділити ті, що визначили основні особливості даного процесу в нашій державі:

- Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промисловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40% обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.

- Поряд із цим народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 р. більше половини являли собою одне єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

- Важливою причиною, що обумовила наростання інфляції в перші роки існування незалежної України, стало й те, що уряд виділяв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть цілі галузі, наприклад вугільна.

- Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного періоду до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991-1999 pp. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2, 5 рази.

- Розвитку інфляційних процесів сприяла й сформована за роки радянської влади в населення стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами.

- Суттєвою причиною, що обумовила розвиток інфляційної спіралі, стало підвищення цін на російські енергоносії. Досить сказати, що тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів У зв'язку з цим Україна, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів і насамперед нафти й газу, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

- Суттєвим чинником інфляції в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред'являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

- Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992-1995 pp. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90%. За розрахунками фахівців у 1993 р. за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85%. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості обігу грошової маси і падіння виробництва.

- Важливою причиною інфляції став і її прямий імпорт з Росії. У 1991 році правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 р. Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32% більше, ніж за попередні 30 років (1961-1990 pp.). Що ж стосується України, то емісія грошей в державі за 1991 р. була на 40% менше, ніж за всі попередні 30 років. Унаслідок цього грошова маса в Росії за весь 1991 р. зросла в 2, 26 рази, а в Україні - тільки в 1, 44 рази. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.

- Суттєвим чинником інфляції в країні стало й те, що Росія без будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них - активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами, валютними резервами, дорогоцінними металами та камінням й іншими активами. Зрозуміло, що якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє законне право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи вже про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

Отже, Україна успадкувала нежиттєздатну дефіцитну економіку, а разом з нею - величезний інфляційний потенціал. Низький рівень ефективності виробництва та якості продукції, державний монополізм і відсутність конкуренції, розбалансована структура виробництва з низькою часткою предметів споживання, надмірне зношення основних фондів, гіпермілітаризація тощо становили сприятливий грунт для розвитку інфляції в Україні на початку 90-х років.

Уже в 1991 р. Україну охопила глибока інфляція, з якої вона виходила більш як 10 років. Інфляційний процес в Україні можна розділити на два основні етапи та пояснити групами основних причин.

1-й етап. Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були «відпущені» всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватися. З наведених даних видно, що в 1992-1993 pp. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100, 00 та 10256, 00% відповідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного пронесу в Україні.

Рис. 3. 2. Розвиток інфляційного процесу в Україні у 1991-2011 рр

Внаслідок лібералізації цін, надмірних заощаджень та інфляційних очікувань з боку всіх суб'єктів господарювання у 1991-1992 pp. зростання платоспроможного попиту не задовольнялось пропозицією товарів і послуг на ринку (ціни зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса: 162, 5; 191, 0; 531, 0%;). Висока інфляція, поєднавшись із безпрецедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію, яка стала найвідміннішою рисою вітчизняної економіки в період 1992-1995 pp.

2-й етап. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20, 4 рази (з 10256, 0% до 501%) через здійснення урядом декількох спроб обмежити емісію грошей, щоб стримати інфляцію (уперше за чотири роки темп зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (71, 6% - 132, 4% - 103, 5%.). Проте ці спроби були невдалі. У 1994 р. уряд намагався застосувати адміністративні методи для обмеження темпів зростання цін: уповільнення зростання зарплати, фіксація цім на значну кількість товарів, валютне регулювання тощо. Така політика пригасила темпи зростання цін, але спричинила катастрофічне падіння обсягу виробництва в уже лібералізованій економіці. Нарощування маси грошей (МЗ) : (1994 р. - 700, 0%; 1995 р. - 213, 0%; 1996 р. -135, 0%) в економіці відбувалось на тлі критичного обвалу національного виробництва (ВВП) (1994 p. - 77, 1%; 1995 p. - 87, 8%; 1996 p. - 90%), що є абсолютним порушенням закону грошового обігу, порушенням закону рівноваги І. Фішера: MV= РQ (ВВП), де маса грошей (М) повинна бути прямо пропорційною вартості товарів і послуг, які виробляються в країні.

Такої високої інфляції не зазнала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного періоду найвищою була інфляція в 1992 р. - 2609, 0%, що майже в 4 рази нижча, ніж в Україні в 1993 р. У Білорусії найвища інфляція в цей період була в 1994 р. - 2321%, що в 4, 4 рази нижча, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорду» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. - 3389, 6%, Перу в 1990 р. - 7481, 6%, Заїр у 1992 р. - 3860%.

Продумана політика уряду і національного банку України (НБУ) у 1996 - 2005 pp. дала змогу успішно здійснити грошову реформу, що привело до деякої стабілізації цін в Україні (2001-2005 pp.).

У 2006-2008 pp. починається новий виток розвитку інфляційних процесів в Україні. На цю динаміку цін дуже негативно позначився надмірно прискорений перехід Росії до торгівлі енергоносіями за світовими цінами. Внаслідок цього спостерігається нестерпний шок пропозиції, який підірвав енергомістку економіку країни, а також постійні політичні свари, негативне сальдо торгівельного балансу (до 10% ВВП), спекуляції на валютному ринку, надмірні соціальні витрати держави, зростаючий дефіцит державного бюджету та покриття його додатковою емісією грошей, кредитна експансія долара тощо - все це «розхитало» стабільність та довіру до національної грошової одиниці та збільшило інфляційні очікування населення. У вересні 2008 року почалась економічна криза, яка супроводжувалася не тільки інфляційними процесами, а й падінням національного виробництва (до 25%), безробіттям (до 3, 5% працездатного населення), зростанням валового зовнішнього боргу (на кінець 2008 року - 101 млр. дол. США 56% до ВВП), кризою неплатежів та банкрутством 10 найбільших банків України тощо.

За даними Державного комітету статистики України інфляція в країні за підсумками 2009 року склала 12, 3%, тоді як у 2008 році - 22, 3%.

З'ясування негативних наслідків для функціонування грошей в умовах інфляції формує усвідомлення у потребі її подоланні. Інфляція як негативне явище, в той чи інший період історії і стадії розвитку була властива кожній країні. При цьому хоч і діяли певні національні відмінності та особливості у характері протікання інфляційних процесів, проте загальна схема переходу країн від стану дефіциту товарів і зростання цін до формування комплексу антиінфляційних заходів і витіснення та обмеження інфляції відображають наявність певних закономірностей. Тому вивчення досвіду подолання інфляції є важливим елементом побудови антиінфляційного механізму і забезпечення зростання економіки. Зокрема, у західній економічній думці склалося кілька наукових течій, досвід яких можна об'єднати у два фундаментальні напрями: економічний, або кейнсіанський, та інституціональний, або монетаристський.

Думка, що інфляція є наслідком дії всієї сукупності певних економічних факторів породила кейнсіанський підхід до подолання інфляції за допомогою реалізації комплексу економічних важелів. В тому числі і активного втручання держави в обмеження надлишкового попиту, який ще називають ефективним попитом. А саме: попитом з боку держави, приватного бізнесу й населення. За умов граничної зайнятості усіх факторів виробництва (виробничих потужностей, використання матеріальних і сировинних ресурсів та робочої сили) зростання будь-якого компоненту сукупного попиту веде до інфляційного розриву між товарною і грошовою масою, який заповнюється інфляційним зростанням цін. Виходячи з надмірного попиту, кейнсіанці зосереджували антиінфляційні заходи на зменшенні ділової активності, насамперед, державного сектора економіки, скороченні державних замовлень, обмеженні кредиту шляхом підвищення банківського процента, підвищенні ставок оподаткування та ін. У політиці дефляції активна роль відводилась державі і в інших сферах регулювання, в тому числі у складанні стабілізаційних заходів щодо затрат, «заморожування» заробітної плати та зменшення інших елементів ефективного попиту.

При цьому кейнсіанцям першим належить оцінка повзучої інфляції як позитивного явища. І лише на вищих стадіях вона набуває руйнівного характеру. Це підштовхнуло державу до збільшення контролю за її перебігом і до впровадження державного регулювання темпів інфляції з метою утримання в межах безпеки. Дж. Кейнс і його послідовники, пропагуючи ідею «державного дирижизму», вважали, що активним втручанням у економіку і грошово-кредитну політику держава здатна стимулювати розширення попиту, внаслідок чого зросте пропозиція і зайнятість без підвищення цін. Умовами ефективності такої політики мають бути:

а) вільна конкуренція на ринку і дія механізму ціни рівноваги;

б) наявність на ринку резервів засобів виробництва і робочої сили;

в) вільний рух позичкового процента під впливом попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Інституційний напрям став ідеальною підставою монетаристського підходу до інфляції як наявності в обігу надлишкової маси грошей. Тому монетаристська антиінфляційна політика переважно зосереджується навколо монетарної політики національного (центрального) банку. В тому числі, пропонується інфляцію долати шляхом підвищення ставки дисконтного відсотка, збільшення обов'язкових резервів, здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку. Монетаристське тлумачення інфляції як наслідку тиску з боку одержувачів прибутку, продавців, отримувачів заробітної плати, а також результату структурних змін в економіці стало підставою відповідної антиінфляційної політики провідними елементами якої стали:

а) ліквідація монополізованих структур підприємців і професійних спілок;

б) зменшення затрат виробництва і, насамперед, обмеження заробітної плати;

в) запровадження антитрестовського законодавства та ін.

В сукупності монетаристські заходи передбачають зменшення грошей в обігу. Центральний банк зобов'язується жорстко регулювати грошову масу відповідно до динаміки валового національного продукту.

Яскравим світовим прикладом подолання інфляції стала криза у країнах Латинської Америки яку часто називають «кризою заборгованості». Усвідомлюючи неминучість економічної кризи керівництво країни звернулось за зовнішньою допомогою до МВФ, в результаті була розроблена програма урядових дій щодо подолання кризи, а саме: зменшення бюджетного дефіциту за рахунок посилення контролю збирання податкових зборів; обмеження банківського кредитування нерентабельних підприємств та їх подальша реструктуризація; жорстке монетарне регулювання обсягів грошової маси в обігу; проведення процедури санації фінансових установ та банків, які мали значні обсяги зовнішніх боргів; залучення коштів до бюджету за рахунок приватизація державних підприємств; встановлення ринкового курсу національної валюти.

Керівництву країни вдалось втримати рівень інфляції на визначеному рівні шляхом «таргетирування інфляції», який передбачав контроль і регулювання рівня цін на товари, не допускаючи їх необґрунтованого підвищення. Таргетирування інфляції стало ефективним засобом приборкання негативних наслідків кризи на грошовому ринку. Після приборкання інфляційних процесів економічний розвиток в Бразилії почав відновлюватись, курси акцій національних підприємств до кінця року повернулись на рівень до кризових, відновилась довіра інвесторів спочатку національних, а згодом іноземних які почали повертатись на ринки Бразилії.

Таргетування (від англ. target - ціль) - встановлення цільових орієнтирів чи кількісних параметрів, що їх визначають і дотримуються у своїй політиці центральні банки. Зазвичай орієнтиром слугує тверда цифра допустимого приросту, в межах якої повинні утримуватися темпи приросту.

Так, Чілі, яка теж мала негативний досвід гіперінфляції, запровадила режим інфляційного таргетування у 1991 році, коли інфляція ствновила 28% на рік. Протягом перехідного періоду, який супроводжувався низкою економічних та соціальних реформ і тривав 10 років, інфляцію було знижено до 3%. Починаючи з 2002 року в Чілі перейшли до повного інфляційного таргетування з ціьовим діапазоном 2-4%. У Польщі піся проголошення переходу до інфляційного таргетування у 1999 році (перехідний період тривав 6 років) було успішно проведено економічні реформи, що дозволило знизити інфляцію з 11, 7 до 1, 5 - 3, 5%. При цьому ВВП у цих країнах зростав щороку в середньому на 6 і 5% відповідно.

Варто зазначити, що економіки України і країн Латинської Америки мають однакові вади розвитку, тому враховуючи помилки бразильської кризи можна попередити їх прояв в Україні. Подолання кризи у Бразилії на думку багатьох міжнародних експертів було ефективним, тому варто залучити її досвід при подоланні кризових явищ в Україні, а саме: таргетирування інфляції, встановлення плаваючого валютного курсу, впровадження жорсткого контролю за діяльністю банківських і фінансових установ, жорстке регулювання обсягу грошової маси в обігу, реформа податкового законодавства.

Отже, інфляція є багатогранним, складним процесом, який відображає всі основні проблеми і суперечності економіки будь-якої країни. Найбільше вона проявляється в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошових ресурсів, що веде до знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду населенню.

Зростання цін на вітчизняні та імпортні товари, насамперед на енергоносії; доларизація економіки; вивезення капіталу за межі держави; стан платіжного балансу та збільшення зовнішнього боргу ось низка основних чинників, які визначають на інфляційні процеси в Україні та у світі загалом.

Таблиця 3. 2.

Індекс інфляції в Україні

Висновок

На основі проведених досліджень можемо зробити наступні висновки.

Інфляція являє собою складне багатоаспектне явище соціально-економічного характеру, властиве в тому або іншому ступені всім країнам: розвиненим, тим, що розвиваються й, звичайно, країнам з перехідною економікою.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище призводить до їх знецінення, гроші «дешевіють», а ціни набувають тенденції до зростання.

Інфляція негативно позначається на всіх аспектах життя країни. Основними соціально-економічними наслідками інфляції є перерозподіл фінансових ресурсів між окремими секторами економіки, перерозподіл майна і доходів між різними групами населення, падіння рівня життя народу та зниження ефективності функціонування національної економіки в цілому.

В Україні інфляційні процеси мають свої особливості, тобто свої чинники та наслідки, серед яких у першу чергу можна виділити майже суцільний дефіцит товарів, що має хронічний характер, високі затрати виробництва при низькому рівні оплати праці та надзвичайно низький рівень продуктивності праці.

Державне регулювання цін - це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Встановлення урядом максимальної і мінімальної межі ціни позбавляє ринкову економіку механізму саморегуляції попиту і пропозиції, узгодження інтересів покупців і виробників. Держава повинна взяти на себе розв'язання проблеми надвиробництва чи нормування. Державне регулювання має суперечливі наслідки. Тому очікувані вигоди від введення максимальних і мінімальних цін слід завжди порівнювати з втратами, які у зв'язку з цим виникають.

Втручання держави у сферу ціноутворення на монопольних ринках є об'єктивною необхідністю, що покликана підвищити соціально-економічну ефективність дії ринкового механізму.

На сьогодні існує проблема монополізму в Україні тому формування і проведення розумної антимонопольної політики повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від якої значною мірою залежить добробут людей України.

В економічній системі України можна виокремити такі групи основних чинників інфляції: грошово-кредитні (монетарні), бюджетно-податкові (фінансові), структурно-відтворювальні, зовнішні, соціальні. Жодна з цих груп не може розглядатися як єдина або найголовніша причина розвитку інфляційних процесів, оскільки лише їхня тісна взаємодія призводила до злетів, а інколи й уповільнення темпів інфляції.

Проведене дослідження дозволяє констатувати, що специфіка інфляції в Україні полягає в її системному характері. Усі чинники, які мають як монетарний, так і не монетарний характер, впливають на інфляційні процеси в комплексі. Отже, для здійснення державою ефективного антиінфляційного регулювання, зокрема визначення обґрунтованої величини індексу споживчих цін, необхідно враховувати тенденції розвитку не лише економіки країни, а й світової економічної кон'юнктури.

Досягнення цінової стабільності, тобто підтримання низького і стабільного рівня в інфляції в довгостроковому періоді для економіки України є визначальною передумовою для забезпечення сталого економічного зростання в довгостроковому періоді, справедливого розподілу національного доходу та подальшої інтеграції держави у світове співтовариство на рівноправній основі.

Список використаної літератури

1. Антонюк А. М. Специфіка інфляції в Україні // Економіка та держава. [ 2009. - №10. - С. 35-37. ]

2. Башнянин Г. І., Щедра О. В. Мікроекономічна теорія. Навч. посібник. - Львів: Новий світ, [ 2007. - 640 с. ]

3. Буряк П. Ю. Мікроекономіка: Навч. посібник. - К. : Хай-Тек Прес, [2008. - 368 с. ]

Ватаманюк З., Панчишин С. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Навч. посіб. К: «Альтернативи», [2001. - 606 с. ]

4. Венгер В. В. Державне регулювання цін на продукцію природних монополістів // Фінанси України. - [2005. - №3. - С. 82 - 89. ]

5. Калюжний В. Механізм розвитку та протидії інфляції в Україні//Економіст - [2008 - №6. - С. 16-22. ]

6. Карпенко Г. В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні // Фінанси України. - [2008. - №11. С. 29-40. ]

7. Коваленко О. Інфляція в Україні: Особливості та вплив на фінансову систему Формування ринкової економіки в Україні. [2009.. - №19. - С. 308-315. ]

8. Коваленко Д. І. Гроші та кредит: теорія і практика: Навч. посібник. - К. : ЦНЛ, [2010 - 344 с. ]

9. Коновалюк В. И. Естественные монополии в развитии экономики государства: реальность и перспективы: Авторский сб. науч. статей. - Донецк: ООО Юго-Восток, Лтд, [2004 - 348 с. ]

10. Косік А. Ф., Гронтковська Г. Е. Мікроекономіка. Навч. пос. - К. : ЦНЛ, [2004 - 416 с. ]

11. Літвінов Ю. І. Ціноутворення в умовах ринку. - К. : ЦНЛ, [ 2010 - 399 с. ]

12. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави // Економіка. Фінанси. Право. -[ 2007 - № 10 - С. 21-25. ]

13. Марцин В. С. Міркування щодо особливостей антиінфляцйної політики в Україні Актьуальні проблеми економіки. - [2010 -№1. - С. 93-102. ]

14. Мельник О. М. Інфляція: теорія і практика регулювання. - К. : Знання, КОО, [1999 - С. 291. ]

15. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. пос. - К. : ЦНЛ, [2006 - 288 с. ]

16. Петрик О. Інфляція в Україні: проблеми, ризики, перспективи // Вісник НБУ. -[2007 -№3 - С. 2-7. ]

17. Поплавська Ж. В. Мікроекономіка: Навч. посібник. - К. : Алерта, [2009 - 224 с. ]

18. Порошенко П. Антиінфляційна політика: шок чи терапія // Дзеркало тижня. -[2008 - №15. - С. 1-7. ]

19. Полозенко Д. В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці 20. Фінанси України. [2008 - № 2. - С. 82-88. ]

інфляцiя ринкова економіка

Размещено на Allbest.ru