Проблеми монополізації та олігополізації господарського життя

Отже, у цей час в Україні доволі значною (13 - 15 відсотків) є частка олігопольного сектора, для якого властивий підвищений ризик обмежень конкуренції.

У 2003 році питома вага підприємств, що діяли на олігопольних ринках в паливно-енергетичному комплексі, у 26,5 раз перевищувала частку підприємств олігопольного сектору в торгівлі та посередництві.

Аналіз даних, наведених у таблиці 3 свідчить, що протягом 2000 - 2003 років мало місце збільшення питомої ваги частки олігополії. Це було пов'язано насамперед з діяльністю фірм, які є невеликими за кількістю працівників, проте демонструють надзвичайно високі обсяги виробництва. Такі фірми здебільшого були своєрідними “тунелями” для перетікання доходів від великих підприємств до певних осіб, і при цьому широко використовували схеми, які дозволяли ухилятися від податків.

Аналіз даних на ринках з різними структурними особливостями за 2004 рік показує, що співвідношення монопольного, олігопольного та конкурентного секторів у галузевому розрізі, в основному, не змінилося.

Найбільш сприятливі структурні передумови в 2003-2004 рр. для олігополії склалися в торгівлі та агропромисловому комплексі, а найменш сприятливі у гірничо-металургійному комплексі, машинобудуванні та паливно-енергетичному комплексі.

В останні роки одержали поширення різні форми інтеграції малих і великих підприємств (субпідрядність, франчайзинг, лізинг, венчурне фінансування). Панування у світі економічно потужних корпорацій з інтегрованим у них дрібним бізнесом перетворює будь-які інші бізнесові структури в неконкурентоспроможні. Концентрація виробництва дозволяє поєднувати ресурси для реалізації сучасних інноваційних проектів і інтегрувати наукові, виробничі й збутові ланки.

По даним Держкомстату України, в 2006 р. великі підприємства становили всього 1% загальної кількості промислових підприємств, середні - 17,6%, а малі - 81,4%. При цьому найвища питома вага великих підприємств має місце в таких галузях виробництва, як виробництво й розподіл газу (17,6%); виробництво труб (15,5%), виробництво чавуну, сталі й феросплавів (15%), виробництво й розподіл електроенергії (10,7%), видобуток паливно-енергетичних корисних копалин (7,8%), металургія (7%), виробництво кольорових металів (6 %). У машинобудуванні на великі підприємства доводилося лише 1,2%.

По кількості персоналу найбільшими вітчизняними підприємствами до кінця 2005 р. були ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (77649чол.), ВАТ "Миттал Стил Кривій Ріг" (55367чол.), ВАТ "Мотор-Сич" (24815 чол.), ВАТ «Металургійний комбінат "Азовсталь"» (22010 чол.), ВАТ "Алчевський металургійний комбінат" (20534 чол.), ВАТ «Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"» (20210 чол.). По реалізації товарної продукції найбільшими підприємствами до кінця 2005 р. стали ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (1-е місце по рейтингу підприємств сфери й діяльності Мінпромполітики України), ВАТ «Металургійний комбінат "Азовсталь"» (2-е місце), ВАТ "Миттал Стил Кривій Ріг" (3-є), ВАТ «Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь"» (4-е), Запорізький автомобілебудівний завод (5-е), а також підприємства залізничного транспорту.

Для багатьох вітчизняних підприємств злиття або поглинання стають важливими елементами стратегії їхнього майбутнього розвитку. Спроби укласти угоди про злиття або поглинання можуть мати різну мотивацію, а однієї з найбільш імовірних цілей злиття є розширення ринку або захоплення нової його ніші. Вагомим результатом угоди про злиття або поглинання можуть стати значні податкові вигоди. Одержання або неотримання податкових пільг залежать, насамперед, від структурування угоди. Як правило, податкові вигоди досягаються за рахунок перерозподілу витрат і прибутків між структурами, що поєднуються.

3.1 Ринок мобільного зв'язку

В Україні швидко розвивається ринок мобільного стільникового зв'язку. Чисельність абонентів мобільного зв'язку на початок 2000 року становила 462 тис., на кінець року - 700 тис., у вересні 2001 - майже 2 млн., у 2003 році - 3,3 млн., а у 2004 році приблизно10 млн. Тому, з огляду на світовий досвід, можна передбачити, що в процесі економічного розвитку України та зростання доходів населення, кількість абонентів мереж мобільного стільникового зв'язку неухильно збільшуватиметься. Це призведе до зменшення питомої ваги постійних витрат у вартості послуг мобільного зв'язку, отже, зумовить зменшення тарифів і розширення кола споживачів.

Сьогодні в Україні зона покриття становить більш як 70% території країни. Лише у UMC 2003 року вона розширювалася на 4% щомісяця. Середній щоденний приріст абонентів становив 4--5 тис. чоловік (у періоди проведення акцій -- десятки тисяч на день).

Слід зауважити, що мобільний стільниковий зв'язок завжди був у центрі уваги іноземних інвесторів. Жоден з його операторів, що працює в Україні, не є стовідсотково українським. Кожен має іноземного партнера, який інвестує не лише фінансові ресурси, а й обладнання, ноу-хау та досвід.

Ринок мобільного стільникового зв'язку відрізняється високими адміністративними й економічними бар'єрами вступу на нього. Насамперед - це необхідність отримання ліцензій на надання послуг та сертифікації обладнання техніки зв'язку, дозволу оператора зв'язку на приєднання до мережі загального користування, дозволу Держкомзв'язку на виділення номерного ресурсу, потреба у великих інвестиціях тощо. Особливістю ринку мобільного стільникового зв'язку в Україні є тісна прив'язка оператора до виробника обладнання (Ericsson, Motorola, Qualcomm, Hughes, Nokia, Samsung), який або є його засновником, або надає кредит на обладнання. Невеликі оператори мають проблеми з фінансуванням, отже залежать від кредитних ліній на обладнання, що в свою чергу зменшує свободу вибору обладнання чи технології. Ринок мобільного зв'язку -- один із небагатьох в Україні, який вільний від пільг і преференцій. Отже, такі умови не дають розвиватися невеликим операторам (особливо в Україні), що зумовлює зосередження ринку в руках одного-двох підприємств. Така ситуація може призводити до виникнення монополії, яка негативно позначиться на подальшому розвитку ринку мобільного зв'язку (монопольновисокі тарифи на розмови, незацікавленість в НТП та наданні нових послуг і т.д.).

Майже чотири роки ринок мобільного зв'язку України був пов'язаний лише зі спільним підприємством „Український мобільний зв'язок” (UMС, 1993р.). Пізніше, одноосібність UMС на українському ринку було порушена двома новими операторами: Донецьким СП „Цифровий стільниковий зв'язок України” (DCC, 1996р.) і ТОВ „Golden Telecom” (СП „Банкомзв'язок”, 1996р.). У 1997 р. на вітчизняному телекомунікаційному ринку з'являється четвертий оператор стільникового зв'язку - ЗАТ „Київстар”.

Так, в Україні ліцензії на право здійснення діяльності на ринку мобільного зв'язку у 2004 р. отримали сім операторів: СП "UMС" (Sim-Sim, Джинс) та ЗАТ "Київстар" (Ace&Base, Djuice), частки ринку яких визначено відповідно в 51 і 40% за доходами і в 51,7 і 46,9% -- за абонентською базою; ТОВ "Golden Telecom", частка якого на загальнодержавному ринку послуг стільникового зв'язку становить приблизно 5%; "Цифровий Стільниковий зв'язок" (DСС) з часткою майже 7% на ринку мобільного зв'язку; ЗАТ "Українські радіосистеми" (Wellcom, Моби), частка якого на ринку 3%; ТОВ "Астеліт" (Life) та сьомий оператор - СП "Телесистеми України", який отримав ліцензію Держкомзв'язку, але так і не розгорнув свою діяльність на вітчизняному ринку послуг мобільного стільникового зв'язку.

Щодо визначення положення мобільних операторів на відповідному ринку, то Антимонопольний комітет України в середині 2004 року проводив дослідження щодо визнання СП „UMC” та ЗАТ „Київстар” монополістами. Така гіпотеза не була підтверджена в силу певних аргументів самих операторів. Тим паче, за критерієм Герфіндаля--Гіршмана (індекс ринкової концентрації) було визначено, що ринок мобільного зв'язку в Україні являє собою жорстку олігополію, так як індекс Герфіндаля--Гіршмана у 2004 році дорівнює 5413, що свідчить про високий ступінь концентрації зазначеного ринку.

Щодо олігополістичного ринку, то на ньому діють дві протилежно спрямовані сили: зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї галузі; і егоїстична зацікавленість кожної фірми в максимізації своїх власних прибутків шляхом зниження ціни на продукцію.

Проаналізувавши діяльність фірм-олігополістів на ринку мобільного зв'язку України, можна зробити висновок про використання ними моделі ціноутворення без змови, тобто моделі „ламаної” кривої попиту. Вона ілюструє негнучкість цін і побудована на логічних передбаченнях фірм відносно реакції суперників на підвищення і зниження ціни.

Прослідкуємо цінову політику UMC та „Київстар” в умовах олігополії за 2000-2004 роки. Так, у 2000 р. середня ціна хвилини розмови абонентів UMC приблизно дорівнювала 2,2 грн/хв.. Кількість користувачів послугами цієї компанії на той час складала 0,23 млн.чол. З метою заволодіти більшою частиною ринку, UMC знизили свої тарифи на розмови в середньому до 2 грн/хв., що спричинило різке збільшення кількості абонентів - до 1,57 млн.чол. В цей же час „Київстар”, щоб не втратити свою частину ринку, також знизив ціни і кількість абонентів зросла з 0,12 до 1,05 млн.чол. Відчуваючи конкуренцію з боку „Київстар”, UMC у 2004 році зменшив вартість хвилини розмови в середньому до 1,2 грн/хв., на що зреагував і інший оператор. Кількість їхніх користувачів збільшилась до 5,17 млн.чол. у UMC та до 4,69 млн.чол. у „Київстар”. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі (абоненти), у той час як виробники (оператори) ніякого виграшу не одержують.

Але необхідно мати на увазі, що збільшення кількості користувачів послуг UMC та „Київстар” викликане не тільки їхньою ціновою політикою, а й іншими економічними факторами - розвиток економіки України, збільшення доходів населення, зменшення цін на мобільні телефони, а також прагненням до спілкування.

Отже, в Україні простежується стрімкий розвиток ринку мобільного зв'язку, користувачами якого стало вже 10 млн.чол. Основну частину ринку займають два оператора - UMC та „Київстар” і їхнє положення є олігопольним. Прослідкувавши діяльність UMC та „Київстар”, можна зробити висновок, що вони діють за олігополістичною моделлю ціноутворення „ламаної” кривої попиту, яка пояснює стабільність цін або їх одночасну зміну. І взагалі, вивчення проблеми стратегічної взаємодії фірм є центральною в дослідженні поведінки олігополістів.

Висновок

Олігополія характеризується ринком із невеликою кількістю фірм, які усвідомлюють свою стратегічну взаємозалежність. Існує декілька можливих варіантів поведінки олігополістів залежно від особливостей їхніх трансакцій.

В моделі кількісного лідерства (модель Штакельберґа) одна фірма є ведучою, встановлює свій обсяг випуску, а інша фірма іде за нею. Коли лідер вибирає обсяг випуску, він бере до уваги те, якою буде відповідь наслідувача.

У моделі цінового лідерства одна фірма встановлює ціну, а інша вибирає, який саме обсяг вона бажає постачати за цієї ціни. Знову-таки, лідер при прийнятті свого рішення має брати до уваги поведінку наслідувача.

У моделі Курно кожна фірма вибирає свій обсяг випуску так, щоб максимізувати прибуток за даних очікувань щодо вибору іншої фірми. У стані рівноваги кожна фірма бачить, що її очікування щодо вибору іншої фірми справджуються.

З рівноваги Курно, за якої кожна фірма контролює невелику частку ринку, випливає, що ціна буде дуже близькою до граничних витрат, -- тобто галузь буде майже конкурентною.

У моделі Бертрана кожна фірма вибирає свою ціну за даних очікувань щодо ціни, яку вибере інша фірма. Єдино можлива рівноважна ціна досягається у стані конкурентної рівноваги.

Картель складається з низки фірм, які вступають у змову задля обмеження обсягу випуску та максимізації галузевого прибутку. Картель зазвичай буде нестабільним у тому сенсі, що кожна фірма матиме спокусу продати більший обсяг продукції, ніж домовлено, якщо вона вважає, що інші фірми не робитимуть нічого у відповідь.

В Україні достатньо велика частина ринків мають олігополістичну структуру. Так, на початок 2007 року із 286-ти загальнодержавних ринків на 49-тьох існувала «жорстка» олігополія, а 96 - мали ознаки домінування.

В основі утворення олігополії лежить механізм ринкової конкуренції, який з невідворотною силою витісняє з ринку слабкі підприємства, шляхом їх банкрутства, або поглинання та злиття з сильними конкурентами. Концентрація виробництва дозволяє поєднувати ресурси для реалізації сучасних інноваційних проектів і інтегрувати наукові, виробничі й збутові ланки.

Олігополія в Україні має багато проявів. Так, на українському ринку мобільного зв'язку функціонує достатньо «жорстка олігополія», коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, а саме: дві компанії «МТС» та «Київстар» домінують з більш ніж 90% часткою, а на інші компанії, такі як: Life, ТМ «Білайн», «Golden Telecom GSM» та інші - припадає тільки 8% ринку послуг.

Українські олігопольні ринки окремих товарів та послуг значно відрізняються одне від одного за рівнем концентрації, поведінкою та бар'єрами до входження в галузь тощо.

Олігопольні компанії, намагаючись контролювати ринок, завжди стикатимуться з проблемою вибору між збільшенням прибутку протягом короткого і тривалого періодів. Головним виправданням олігополістичної структури галузі є те, що вона, можливо, найкращим чином пристосована для тих видів діяльності, де мінімальний ефективний розмір виробництва достатньо великий. Гігантська економія на масштабах виробництва, що досягається крупними фірмами, робить їх практично невразливими для конкуренції з боку дрібних фірм.

Оцінюючи значення олігополістичних структур, незважаючи як на позитивну, так і на негативну оцінку олігополій в сучасному економічному житті, необхідно відзначити неминучість їх формування як об'єктивного процесу, що витікає з відкритої конкуренції і прагнення підприємств до досягнення оптимальних масштабів виробництва.

Список використаної літератури

1. Азов Г.П. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. - М.: Прогресс-Л.: Світло, 2006. - 208 с.

2. Аптекар С., Жамойда О., Розвиток конкуренції в Україні // Економіка України. - 2009. - №7. - С. 31-40.

3. Артемчук Т.О. Проблеми державного регулювання суб`єктів природно-монопольних ринків в Україні // Вісник Хмельницького національного університету. - 2006. - №4,Т.3. - С. 152-154.

4. Артемчук Т.О. Місце та роль підприємств-природних монополістів у економіці України// Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2005. - №6,Т.2. - С. 245-247.

5. Базилевич В Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 2009. - 368 с.

6. Базилевич В Д., Формування конкурентного середовища у транзитивній економіці: проблеми тенденції протиріччя // Кокуренція. - 2003. - №2(5).

7. Базилевич В., Филюк Г. Роздержавлення природних монопольних структур в Ураїні// Економіка України. - 2002. - №3. - с. 35-42.

8. Башнянин Г.І. та ін. Політична економія: Підручник для вузів / Г.І. Башнянин. П.Ю. Лазур. B.C. Медведєв. - К.: Ніка-Центр. Ельга. 2000. - 442 с.

9. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: Підручник. - К.: Либідь, 2002. - 320 с.

10. Базилевич В.Д. Природні монополії: монографія/ В.Д.Базилевич, Г.М.Филюк. - К.: Знання, 2006. - 367с.

11. Буянова Н.А. Основні функції та стан конкуренції в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №6. - С. 31-34.

12. Венгер В.В. Державне регулювання природних монополій в Україні: напрями вдосконалення// Економіка і прогнозування. - 2006. - №3. - С. 65-80.

13. Венгер В. Економіко-правові аспекти державного регулювання цін на продукцію суб`єктів природних монополій// Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №2. - 145-149.

14. Ворожейкин В.Н., Рыбаков Ф.Ф. Антимонопольное регулирование: федеральный и региональный аспекты. - СПб.: Гидрометеоиздат, 1996.-120 с.

15. Горькова Т.Ю. От монополизма к рынку. - СПб.: СпбУЭФ. - 1993. - 136 с.

16. Горохова B.C. Формування конкурентного середовища в економіці України // Держава та регіони. - 2010. - №1. - С. 81-90.

17. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1998. - 352 с.

18. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність піріриємства: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с

19. Задоя А.О. Мікроекономіка / А.О. Задоя. - К.: Товариство "Знання", КОО,2000. - 176с.

Размещено на Allbest.ru