Основи функціонування державних підприємств в сучасних умовах

Размещено на http:www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості та умови функціонування державного підприємництва

1.1 Суть, функції та принципи діяльності державних підприємств

1.2 Пріоритетні галузі державного підприємництва

1.3 Фонди державних підприємств, організація їх відтворення

Розділ 2. Основи функціонування державних підприємств в сучасних умовах

2.1 Держава, як самостійний господарюючий суб'єкт державного підприємництва

2.2 Проблеми та перспективи розвитку державного підприємництва в Україні

2.3 Шляхи підвищення ефективності діяльності державних підприємств

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною рисою ринку і його визначальним атрибутом.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені його психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначив, що підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує свою власну вигоду. При цьому він часто дійовіше служить інтересам суспільства, ніж тоді коли намагається робити це свідомо.

Свою діяльність підприємець спрямовує на виготовлення не товарів аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу.

Державне підприємство являє собою організаційно правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавним підприємництвом. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном.

Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності,щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначенні цілей і предмета діяльності.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у 18-19 столітті зробили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, А. Маршалл.

Розділ 1. Особливості та умови функціонування державного підприємництва

1.1 Суть, функції та принципи діяльності державних підприємств

Державне підприємство - це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства.

Відповідно до Закону України «Про підприємства» діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

Державні органи, що уповноважені здійснювати управління державним підприємством, не мають права втручатися в його господарську діяльність. Вони вирішують питання створення підприємства і визначення мети і напрямку його діяльності, його реорганізації чи ліквідації, а також здійснюють контроль за ефективністю використання та збереження довіреного підприємству майна. державний підприємство галузь фонд

Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на правах повного господарського ведення. Здійснюючи це право, підприємство користується і розпоряджається зазначеним майном і на свій розсуд може здійснювати стосовно нього будь-які дії, що не суперечать закону.

Воно має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам (іноземним також можна), випускати і реалізовувати цінні папери : акції, облігації та інші.

Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладання контрактів тощо [1, ст.42].

У своїй економічній діяльності підприємство повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування поточних та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів.

Водночас воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

Виробнича діяльність підприємства в умовах ринкової економіки підпорядковується потребам споживача. Це означає, що без вивчення попиту ринку, запитів та потреб населення, забезпечення високої якості продукції підприємство не може функціонувати успішно, бути конкурентоспроможним.

Отже, орієнтація на споживача - важливий принцип діяльності підприємства. Державне підприємство несе повну відповідальність за свої зобов'язання перед державою та іншими підприємствами, організаціями, установами за дотримання кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує свої зобов'язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкротом).

Державне підприємство (поряд з іншими) в умовах поглиблення міжнародного поділу праці стає головною фігурою зовнішньоекономічної діяльності. Воно наділене правом самостійно здійснювати цю діяльність відповідно до діючого в Україні законодавства. Однак це право може бути реалізоване після державної реєстрації підприємства як учасника зовнішньоекономічної діяльності. Воно має право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, які заборонені законами України.

Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його структурною організацією. Звичайно, в різних галузях вона неоднакова. Все ж найхарактернішими структурними підрозділами підприємства є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади. Підприємства можуть на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни тощо за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Призначення керівника підприємства є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угода) [1,43c.].

Підприємство, організовуючи виробничу діяльність, визначає свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) та тактику. Стратегічні завдання підприємства повинні визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції; забезпечення результативності у технології; зниження собівартості; підвищення якості; досягнення ефективності при низьких витратах виробництва; забезпечення достатньої рентабельності; визначення конкретних параметрів досягнення результату.

Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.

Тактика підприємства - засіб, який забезпечує реалізацію наміченої стратегії. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети. Вона розробляється і впроваджується керівництвом і працюючими у низових ланках.

Державні підприємства, як і будь-які інші, виконують ряд функцій ( табл. 1)

Таблиця 1

Функції державних підприємств

Економічні	Соціальні	Екологічні
Задоволення потреб споживача в продукції(роботах послугах);	Формування колективу;	Вдосконалення технологічних процесів;
Упровадження досягнень НТП;	Поліпшення умов і змісту праці;	Створення і розвиток екологічної інфраструктури;
Забезпечення конкурентоздатності підприємства;	Удосконалення кваліфікаційного складу працівників;	Наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища і раціонального природокористування.
Створення необхідного й додаткового продукту;	Культурно - освітня та спортивно - оздоровча робота;
Розвиток виробничої інфраструктури самофінансування.	Поліпшення житлових умов працівників;
	Розвиток соціальної інфраструктури.

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь - яких з них може негативно вплинути на загальний стан підприємницької діяльності, її кінцеві результати.

Звички мислити категоріями кількісних показників (потужності або тоннажу) сьогодні домінує у всіх підприємствах. Але умови змінюються. Вал не може більше залишатися головним засобом досягнення успіху в умовах ринку. Якість, а не обсяг виробництва продукції або надання послуг стає завданням номер один Для України як у сфері виробничої діяльності, так і у сфері послуг. Без цього ми не зможемо розпоряджатися своєю долею, втратимо свою виробничу, а отже, і технологічну базу. А це зумовить сповзання до більш низького рівня життя людей. Елементи цієї концепції, виходячи з вимог ринку, такі:

1) орієнтація на покупця: це означає, що кожне підприємство повинне навчитись думати про себе не як про підприємство, що виробляє товари і надає послуги, а як про підприємство, яке постійно викликає бажання у покупця мати з ним ділові відносини;

2) комплексний підхід: виробляти те, що відповідає потребам споживача.

Сьогодні визначальним є більш висока відносна якість продукції та послуг із врахуванням запитів споживачів, а не маніпулювання цінами;

3) кінцева мета: довгострокове виживання, довгочасне процвітання.

Принципи організації економічної діяльності підприємства [1,45c.]

Розвиток ринкових відносин та посилення пріоритету інтересів споживача в системі економічних відносин об'єктивно зумовлює нині прямий зв'язок доходів підприємства з кінцевими результатами його діяльності, яка має одержати суспільне визнання ринку. Але для того щоб одержати високі результати, потрібні сприятливі зовнішні умови і можливість прояву ініціативи, підприємництва, маневру ресурсами, тобто можливість самостійності рішень у різних формах і різними методами.

Закон України "Про підприємства в Україні" вносить дві суттєві зміни до їхньої діяльності: по-перше, це - розширення компетенції підприємства у прийнятті рішень; по-друге, надання більших прав колективу у сфері виробництва і реалізації продукції. Закон передбачає самостійне планування підприємством своєї діяльності, виходячи з попиту на його продукцію (роботи, послуги).

Основу планів становлять державні контракти й державні замовлення та прямі договори, укладені із споживачами (покупцями) продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-технічних ресурсів. Згідно із цим Законом органи державного управління будують свої відносини з підприємствами, використовуючи економічні методи.

Відносини підприємства з державою, іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі державного контракту, державного замовлення і прямих договорів.

Підприємство самостійно реалізує свою продукцію, інші матеріальні цінності на основі державних контрактів, державного замовлення, через товарні біржі, мережу торгових підприємств. Воно також самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України, а валютна виручка зараховується на валютний балансовий рахунок підприємства і використовується ним самостійно.

Організація економічної діяльності підприємства повинна бути спрямована на приведення в дію всіх його резервів, всебічне підвищення якості праці, забезпечення рентабельності виробництва. [1,46c.]

Принципами економічної діяльності є такі:

1. Самоокупність затрат (беззбитковість) і рентабельність. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тільки рентабельним підприємствам.

2. Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Джерелом фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, які одержані від продажу цінних паперів, пайових та інших внесків громадян, трудового колективу підприємства. Іншими словами, розвиток підприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банку на комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.

3. Матеріальна заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип передбачає подолання все ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохочення ініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.

4. Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств знаходяться на розрахунковому рахунку у банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за йога згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні й касові операції. Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкротом.

5. Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання договорів. Основною формою реалізації Цього принципу є економічні санкції - вилучення незаконно одержаних доходів, відшкодування збитків, штрафи, неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій. Так, у Сумському машинобудівному науково-виробничому об'єднанні за кожний відсоток невиконання договорів фонд матеріального заохочення зменшується на 3%, при виконанні договорів повністю фонд збільшується на 15%. Усі ці принципи безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивного характеру індивідуального відтворення на підприємстві.

Органічною складовою організації економічної діяльності підприємства є внутрігосподарський розрахунок. Він охоплює систему економічних відносин внутрішніх підрозділів - цехів, відділів, дільниць, бригад - між собою і підприємством у цілому. Його основою є відповідальність структурних підрозділів підприємства за підвищення якості виробів і послуг та їх економічну ефективність. Сьогодні необхідно надати колективу широкі повноваження у прийнятті рішень.

Внутрігосподарський розрахунок удосконалюється на основі застосування системи фондоутворюючих показників і регулюється стандартом підприємства. Фондоутворюючі показники для цеху обов'язкові для виконання. Вони є основою оцінки його роботи, визначають розмір премій і заохочення. Це такі показники:

1) зростання продуктивності праці, %;

2) зниження собівартості продукції, %;

3) виробництво продукції з урахуванням комплексної здачі її на склад, нормо- год.;

4) фондовіддача, грн.;

5) норматив незавершеного виробництва, грн.;

6) ритмічність здачі продукції, %.

Для виявлення резервів і розробки заходів щодо підвищення ефективності виробництва застосовуються розрахункові показники:

1) чисельність працюючих;

2) фонд зарплати;

3) обсяг товарної (реалізованої) продукції, послуг;

4) середньорічна вартість основних виробничих фондів.

Прогресивною формою внутрігосподарського розрахунку є колективний підряд нова форма реалізації самостійності і відповідальності. Вона означає, що між підрозділами підприємства й адміністрацією укладається договір на виробництво продукції, послуг, а також умови оплати праці. Обидві сторони несуть матеріальну відповідальність за виконання умов підряду. Заробіток кожного залежить від особистого вкладу в кінцеві результати, загального успіху колективу [1,48c.].

1.2 Пріоритетні галузі державного підприємництва

На період переходу до ринку у сфері державного підприємництва залишаються: оборонна промисловість і оборона, залізничний, трубопровідний і авіатранспорт, лінії електро- і газомереж, зв'язок, сфера добування і обороту дорогоцінних каменів, металу, стратегічних матеріалів і валюти. Держава залишає за собою монополію інвестування цих сфер. Державний статус відповідно зберігатимуть корпорації і компанії, які створюватимуться у сфері залізничного транспорту, Морфлоту, телеграфного зв'язку, пошти, й існуючі "Авіалінії України", "Укррічфлот", "Укрдержстрах, телерадіомовна компанія України, Національне космічне агентство України. Декретом Кабінету Міністрів України від ЗІ грудня 1992 р. "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій і структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" було затверджено, що в перелік підприємств, які не підлягають приватизації, входять: майно органів державної влади і управління, майно Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Прикордонних військ, правоохоронних і митних органів, об'єкти Національного космічного агентства України; золотий і валютний фонди та запаси; державні матеріальні ресурси; емісійна система; підприємства й установи, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів; телевізійні та радіотрансляційні центри; підприємства геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служби, служби контролю за станом навколишнього природного середовища; об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесами; об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення; об'єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції; підприємства по виготовленню та ремонту усіх видів зброї, підприємства, що виробляють вибухові, сильнодіючі речовини та проводять буро підривні роботи; підприємства по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів; автомобільні шляхи загальнодержавного користування; метрополітени, міський електротранспорт; магістральні лінії електропередач, нафто - і газопроводи, трубопровідний транспорт; об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст; меліоративні та захисні споруди і водосховища; підприємства, що виготовляють спирт, вина, лікеро-горілчані вироби; хлібоприймальні і хлібозаготівельні підприємства; портові споруди; підприємства соляної промисловості; підприємства з лісовідновлення; рибокомбінати. До майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не допускається, належать радіотелевізійні передавальні центри та об'єкти, що становлять загальнодержавну систему зв'язку, магістральні лінії електропередачі, магістральні трубопроводи, магістральні залізниці, автомобільні шляхи державного значення, метрополітени; водоймища і водогосподарські канали комплексного призначення, гідротехнічні захисні споруди; об'єкти Національного космічного агентства; гідро - і атомні електростанції; протирадіаційні споруди та деякі інші об'єкти.

1.3 Фонди державних підприємств, організація їх відтворення

Структура фондів підприємства. Фонди державного підприємства - це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. До складу фондів підприємства входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси. Отже, вони становлять матеріально-технічну базу й кошти, тобто майно державного підприємства.[1,55c.] Підприємство самостійно здійснює права володіння, користування і розпорядження цим майном. Відповідно до Закону "Про підприємства" воно має право будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності передавати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно у тимчасове користування або позику, а також списувати їх із балансу, якщо вони зношені або морально застаріли. Структура фондів відображає закон взаємозв'язку різних елементів, систему їх взаємодії у межах єдиного цілого. Основні фонди - це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі їхнього зношування. Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.

Необхідно враховувати також фактор морального зношування, у зв'язку з чим засоби праці повинні бути заміщені ще до їхнього фізичного зношування, оскільки відбувається безперервний процес створення нового, технічно досконалішого виробничого обладнання.

Йдеться про будинки, споруди, виробниче обладнання, верстати і т.д., а також про інфраструктуру (виробничу, соціальну, екологічну). [1,56c.]

Основні фонди включають виробничі й невиробничі. Виробничі основні фонди - це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі (будівлі та споруди виробничого призначення, передавальне обладнання, силові та робочі машини й устаткування, транспортні засоби тощо). Вони поділяються на активну частину - силові машини, робочі машини й устаткування, прилади, інструменти й пасивну частину - будів лі, споруди, інвентар, які впливають на виробничий процес опосередковано.

Невиробничі основні фонди - засоби праці, які безпосередньо не беруть участі у виробничому процесі, а задовольняють побутові й культурні потреби (житлові будинки, об'єкти охорони здоров'я, дитсадки, клуби і т.д.).

Оборотні фонди - це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. На практиці оборотні фонди складають три групи: 1) виробничі запаси; 2) незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, півфабрикати); 3) витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, банку, на рахунках, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені у грошах - це оборотні засоби. За джерелами формування їх розрізняють таким чином: власні оборотні засоби - формуються за рахунок власних коштів підприємства, його прибутку, а також коштів міністерств, відомств, в особливих випадках - із бюджету (готова продукція, гроші у банку, товари, відвантажені зі складів підприємства, зарплата); позичкові (залучені) оборотні засоби - створюються за рахунок кредитів банків та інших кредиторів, вони покривають додаткові потреби підприємства.

За принципами організації оборотні засоби діляться на:

нормовані - всі оборотні фонди й готова продукція, що є на складі підприємства (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція та інші товарно-матеріальні цінності).

ненормовані - всі інші засоби у сфері обігу (відвантажена продукція, грошові кошти і кошти на рахунках). Слід зазначити, що обґрунтоване визначення нормативів запасів готової продукції, грошових ресурсів є необхідною умовою безперервності кругообороту фондів підприємства, підвищує їхню ефективність [1,57c.].

Основні фонди й оборотні засоби утворюють статутний фонд . підприємства, рух якого знаходить відображення у самостійному балансі.

Відтворення фондів підприємства - це безперервне їх відновлення, яке забезпечує постійне повторення процесу виробництва. У ході відтворення фондів відновлюються і розвиваються їхні складові елементи як за натуральною формою, так і за вартістю, змінюється структура фондів і одночасно відбувається відновлення та розвиток їх як економічного відношення. У ході повторення і відновлення виробництва фонди підприємства знаходяться у кругообороті. Кругооборот фондів - це їх рух, у процесі якого вони проходять три взаємозалежних стадії, втілюючись на кожній з них у відповідну матеріальну форму: засобів виробництва, готової продукції і грошових коштів.

На першій стадії підприємство купує засоби виробництва і робочу силу (грошова форма фондів перетворюється в товарну), на другій - відбувається процес виробництва (продуктова Форма фондів перетворюється в товарну), на третій - реалізується вироблений продукт (товарна форма фондів перетворюється у свою початкову форму - грошову, кругообіг завершений). Від безперебійного кругообороту значною мірою залежить нормальний хід відтворення фондів підприємства, його ритмічність, надходження кінцевого продукту на потреби особистого й виробничого споживання.

Наприклад, у разі використання неякісної сировини підприємство одержить неякісний товар, який не буде реалізовуватися. Отже, проблема якості товару - головна. Ефективність на другій стадії пов'язана, зокрема, із скороченням часу робочого періоду, що вимагає застосування прогресивної техніки та технології, комп'ютеризації виробництва тощо. На третій стадії існують проблеми транспортування, зберігання, реалізації продукції. Раціональне їх вирішення може у декілька разів збільшити прибуток, зарплату, фонди нагромадження і споживання.[1,58c.]

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повторюється. Кругооборот як періодично повторюваний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї вихідної форми, називається оборотом фондів. Швидкість обороту фондів (n) прийнято визначати числом їх оборотів, які відбулися за певний період, як правило, за рік (О), і тривалістю одного обороту (о). Залежність між цими показниками можна виразити формулою:

n=O/o (1.1)

Сьогодні вся маркетингова діяльність підприємства повинна бути спрямована на скорочення обігу, часу, протягом якого готова продукція знаходиться на складах, терміну транспортування її до споживача, часу реалізації готової продукції, часу, протягом якого відбувається придбання нових засобів виробництва. Все це впливає на продуктивність праці, собівартість, рентабельність.

Фізичний і моральний знос .У процесі кругообороту основні виробничі фонди зазнають фізичного й морального зносу. У 1990 р. знос промислово-виробничих фондів у промисловості України складав 48,7%, в енергетиці - 40,4, у паливній промисловості - 46,9, у вугільній - 65,5, у чорній металургії - 61,4, у машинобудуванні - 47, у хімічній і нафтохімічній промисловості - 55, у промисловості будівельних матеріалів - 48,3, у легкій промисловості - 42 і харчовій - 43%. Після 1990 р. стан промислово-виробничих фондів значно погіршився. Фізичний знос - це матеріальне зношування машин, обладнання, ЕОМ, комп'ютерів, інструментів, будівель і споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживної вартості. Фізичний знос є наслідком впливу виробничих навантажень, атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлені знаряддя праці. В економічному значенні фізичний знос є процес перенесення вартості на готовий продукт тією середньою мірою, якою основні виробничі фонди втрачають свою споживну вартість.

Крім фізичного зносу, основні виробничі фонди зазнають і морального зносу. Моральний знос - це втрата засобами праці (машинами, обладнанням, ЕОМ, комп'ютерами, інструментами) частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу. Матеріальною основою морального зносу є НТП.

Амортизація Існують дві форми морального зносу:

1) коли старі засоби праці втрачають частину первісної вартості, бо нові засоби праці такої ж конструкції виробляються дешевше внаслідок зростання суспільної продуктивності праці в галузях, що їх виготовляють. У результаті на готовий продукт переноситься їхня менша вартість;

2) коли у виробництво впроваджуються принципово нові, економічніші машини й устаткування, новітня технологія, а старі засоби праці і технології вже не забезпечують досягнутого рівня суспільне необхідної праці на виробництво певної продукції. При цьому на одиницю виробленої продукції переноситься менша величина вартості основних виробничих фондів. Наприклад, якщо за допомогою принципово нової машини виробляється у два рази більше продукції (чи надається послуг), ніж за допомогою застарілої техніки, то на одиницю продукту (послуги) буде переноситися менша кількість вартості застарілих фондів. Це скорочує тривалість циклу обороту основних виробничих фондів.

Щоб забезпечити своєчасне й повне оновлення основних виробничих фондів, запроваджуються норми амортизації, що враховують фізичний і моральний знос. Амортизація - це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. Вартісне зношування є грошовим виразом фізичного і морального зносу.

Перенесена вартість являє собою частину собівартості продукції яка після реалізації надходить підприємству у вигляді частини виручки, що зараховується на спеціальний грошовий фонд (амортизаційний фонд). Амортизаційний фонд - це фонд грошових ресурсів, що утворюється за рахунок амортизаційних відрахувань і призначається для повного відновлення (реновації) основних фондів. За натуральною формою відшкодування зношування основних фондів здійснюють у процесі нового капітального будівництва та капітального ремонту основних фондів. [1,105c.]

Слід зазначити, що амортизація відшкодовує зношування фондів лише у процесі виробництва. За рахунок амортизації не відшкодовуються основні фонди, зруйновані гад час стихійного лиха, війни, невстановлене устаткування, а також основні фонди, які тривалий час перебувають у капітальному ремонті.

Амортизація нараховується при введенні в дію нових цехів, дільниць, відділків. З метою створення економічних передумов для оновлення основних фондів установлюється норма амортизації. Це - відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основних фондів, виражене у відсотках. Норми амортизації визначаються на основі строків служби фондів, які залежать від їх довговічності, фізичного й морального зносу, фактичного віку засобів праці, затрат на капітальний ремонт, модернізацію. Водночас на підприємствах деяких галузей, специфічні умови яких не дають можливості визначати амортизаційні відрахування у відсотках за вартістю основних фондів, норма амортизації встановлюється до іншої бази. Наприклад, у вугільній, гірничодобувній, нафтодобувній промисловості норма амортизації визначається у грошах на тонну видобутого продукту.

З 1 січня 1988 р. норми амортизації встановлюються тільки на повне відновлення (реновацію) основних фондів із урахуванням їхньої балансової вартості, строку служби, виручки від реалізації вибулих основних фондів (ліквідаційної вартості).

Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацію (повне відновлення) і норми на капітальний ремонт. Ці частини взаємозв'язані і взаємозалежні. Так, чим коротший строк служби засобів праці, тим за інших рівних умов менша потреба у ремонті, а отже, й нижча частка амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт.

Норма амортизації впливає на собівартість продукції, а відповідно й на величину чистого доходу. Тому норми амортизації повинні бути науково обґрунтованими. Це дає змогу точніше обчислити собівартість і ціни на продукцію.

Методи амортизації У зв'язку з об'єктивними процесами прискорення НТП, швидким моральним і фізичним зносом і необхідністю у короткі строки оновити основні фонди потрібно прискорити їх амортизацію. Це вимагає докорінних змін в амортизаційній політиці, тобто суттєвого підвищення норми амортизації. [1,110c.]

Існує кілька звичайних методів амортизації основних фондів підприємства.

Виробничий метод: залежить від функціонування амортизованого об'єкта.

Недоліком цього методу є те, що за ним важко визначити відробіток окремих об'єктів необоротних активів, наприклад, при моральному старінні, реорганізації підприємства.

Метод рівномірного прямолінійного списання вартості об'єкта, що амортизується. Списання відбувається рівними частинами протягом усього періоду експлуатації об'єкта. Серед 600 крупних компаній США цей метод використовують понад 90% компаній.

Недоліком цього методу є те, що у ньому не враховуються моральний знос і необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації.

Поряд із звичайними методами амортизації основних фондів підприємствами у міжнародній практиці використовуються і методи прискореної амортизації.

Цей метод у США використовують лише 13% підприємств. Метод подвоєного зменшуваного залишку: подвоєна ставка відрахувань розраховується за методом рівномірного прямолінійного списання. Сума амортизації визначається не за початковою, а за залишковою вартістю станка.

Лише 10% підприємств у США використовують цей метод. У міжнародній практиці існують також спеціальні методи амортизації. Норма амортизації визначається як відношення загальної суми річної амортизації відповідної групи фондів до сумарної початкової вартості. За цим методом у перший обліковий період придбання фондів списується від 10 до 50% вартості основних фондів. Він застосовується для малоцінних фондів - інструментів та інвентарю, а також в експериментальних галузях, для будівель, які здаються в оренду, тощо. [1,111c.]

Таким чином, у зносі вартість засобів праці набуває ще одне існування: перша частина її залишається пов'язаною із споживною вартістю, або натуральною формою засобів праці, а друга відокремлюється від неї у вигляді грошей. У русі вона збільшується, аж поки ці засоби праці не відживуть свій вік і вся їхня вартість, відокремившись від "тіла" засобів праці, не перетвориться у гроші.

Розділ 2. Основи функціонування державних підприємств в сучасних умовах

2.1 Держава, як самостійний господарюючий суб'єкт державного підприємництва

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна.

Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія -- правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

- державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

- державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

- державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном.

Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

У сучасній практиці під казенним підприємством розуміють юридичну особу унітарне державне підприємство, засноване на праві оперативного управління майном. Функцію такого підприємства можна визначити як безпосереднє задоволення вираженої у вигляді державного замовлення суспільної потреби у продукції або послугах особливого призначення і важливості.

Як засвідчує досвід, потреба у підприємствах цього типу власності, мотивація їхнього введення, їхнє представництво у структурі державного сектору економіки і народного господарського комплексу країни загалом залежать від економічного становища держави, конкретних історичних завдань і багатьох інших чинників.

Поняття "казенне підприємство" містить дві принципові взаємозумовлені особливості, що стосуються організації управління підприємством і забезпечення його стабільного функціонування. Виходячи зі значної суспільної важливості робіт, що доручаються казенному підприємству, держава визначає ступінь своєї участі в управлінні та контролі діяльності казенного підприємства і тому обмежує можливості виконання підприємством самостійних господарських функцій. У порядку компенсації таких обмежень держава бере на себе турботу про забезпечення казенного підприємства достатнім виробничим завантаженням та виконанням певних робіт або послуг у необхідному обсязі.

Наведені принципи організації казенного виробництва розроблені за умов достатнього бюджетного фінансування щорічних оборонних замовлень. Перебуваючи під жорсткою опікою держави, казенне підприємство і його трудовий колектив можуть розраховувати на одержання достатніх коштів для існування і розвитку за результатами своєї роботи тільки при стабільному і якісному виконанні власником узятих на себе функцій замовника продукції (робіт, послуг). Якщо ця умова виконується, форма казенного підприємства є працездатною. Але коли держава перебуває в економічній кризі й не має коштів на підтримку оборонного замовлення, означені вище принципи, істотно обмежуючи казенне підприємство стосовно ведення господарчої діяльності, перетворюють ся на недоліки критичного характеру. Можна припустити, що саме труднощі забезпечення необхідного рівня фінансової підтримки казенних підприємств з боку власника є одним із пояснень того, що в Російській Федерації ця форма не одержала очікуваного поширення в процесі реформування державних підприємств: за даними Мінекономіки РФ, на квітень 1999 р. лише чотири підприємства перетворено у федеральні казенні [4].

Основною характеристикою визначення форми казенного підприємства є наявність та обсяг завантаження підприємства державним замовленням. Для підтримки статуту казенного підприємства частка держзамовлення має становити не менше половини загального обсягу робіт підприємства. Державне унітарне підприємство, що не забезпечене державним замовленням хоча б на половину своїх виробничих потужностей, концептуально не може визначатися як казенне підприємство і розглядатися кандидатом на перетворення на таке. За нинішніх складних економічних умов дозвіл на іншу, додаткову до особливо важливої, господарську діяльність казенного підприємства слід розглядати передусім як допоміжний засіб забезпечення стабільного функціонування підприємства (свого роду "підсобне господарство").

Проте не тільки фінансові проблеми перешкоджають широкому впровадженню казенних підприємств.

В умовах ринкових відносин казенні підприємства поступаються в економічній ефективності іншим, сучаснішим формам господарювання, де використовуються додаткові засоби стимулювання виробничої активності трудового колективу. Казенне підприємство за своїм статутом не має господарської самостійності, а, отже, не зацікавлено в розвитку та удосконаленні виробництва, зниженні вартості та підвищенні конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Складна схема узгодження та ухвалення рішень робить такі підприємства малопривабливими для потенційних іноземних партнерів. Тому казенні підприємства не слід розглядати як базу структурного розвитку ОПК України, як універсальний та оптимальний засіб його перебудови. Їх місце у системі розвиненого оборонного виробництва, напевно, має бути там, де інші організаційні форми непридатні (передусім це стосується розробки та виробництва зброї та боєприпасів сфери діяльності, що може здійснюватися тільки державним підприємством під контролем держави).

Казенне виробництво як масову форму організації діяльності народногосподарського комплексу було відкинуто суспільством у Радянському Союзі всього 10 років тому з причини економічної неефективності.

Є чимало інших труднощів, спричинених відсутністю задовільного забезпечення підприємств держзамовленням та його відповідного фінансового наповнення, що перешкоджають нормалізації діяльності казенних підприємств, зокрема:

1. наявність (з 1996 р.) заборгованості державних замовників за роботи, які виконані підприємствами за державними оборонними замовленнями, і великих обсягів кредиторських заборгованостей самих підприємств;

2. проблеми функціонування підприємств у системі "завод місто", пов'язані з утриманням ними на своєму балансі міських комунальних служб (житловий фонд, котельні, водопровідні та каналізаційні мережі тощо);

3. низька дисципліна виконання законодавчих та директивних рішень, зокрема центральними органами виконавчої влади тощо.

Загалом ухвалені рішення щодо казенних підприємств виявилися не забезпеченими необхідною ресурсною базою і, як наслідок, неефективними. Склалася ситуація, коли реалізація позитивних намірів без надання відповідної економічної підтримки викликає лише погіршення стану питання, що розв'язується.

Лише державні підприємства, установи, організації мають право проводити діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, занесених до списку N 1 таблиці IV, який встановлюється державним замовленням. Порядок здійснення цієї діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обіг наркотичних засобів і психотропних речовин, занесених до таблиці I, на території України забороняється, за винятком культивування снотворного маку і конопель, яке може здійснюватися тільки на підставах і в обсязі, передбачених державним замовленням.

Культивування снотворного маку і конопель визначається органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, виходячи з щорічної потреби у сировині, необхідної для промислових цілей. Культивування снотворного маку може бути дозволено лише державним підприємствам лікарського рослинництва для виробництва макової соломи, необхідної для виготовлення наркотичних лікарських засобів підприємствам медичної промисловості. Культивування конопель дозволяється лише для промислових потреб і одержання насіння.

Підприємства, які займаються культивуванням снотворного маку і конопель, а також переробкою сировини, одержуваної з цих рослин, зобов'язані вжити заходів щодо забезпечення встановленого режиму охорони посівів, місць зберігання і переробки врожаю. Культивування снотворного маку і конопель, замовлення на яке не оформлено належним чином, а також понад обсяги, встановлені державним замовленням, забороняється.

Власники або землекористувачі земельних ділянок, на яких ростуть дикорослі або незаконно посіяні рослини, які містять наркотичні речовини, зобов'язані в разі виявлення таких рослин знищити їх негайно або у термін, встановлений посадовою особою органу внутрішніх справ.

Діяльність, пов'язана з дослідним виготовленням аналогів наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх зберіганням і використанням, здійснюється лише державними установами відповідно до замовлення Міністерства охорони здоров'я України. Порядок здійснення цієї діяльності встановлюється Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством внутрішніх справ України та іншими відповідними міністерствами. Адміністрації державних установ, які виготовляють аналоги наркотичних засобів або психотропних речовин, зобов'язані в місячний термін офіційно повідомити про це Комітет. При виготовленні дослідної партії таких аналогів державні установи в 10-денний термін направляють їх до Комітету для проведення експертизи і вирішення питання про реєстрацію та занесення до таблиць I, II, III.

Природно, що, розв'язуючи проблему ефективності державного підприємництва, країни з розвиненою ринковою економікою нагромадили великий досвід. Загальною тенденцією стало посилення підприємницької діяльності держави не в «чистих» формах, тобто заснованих лише на державній власності, а в змішаних, корпоративних. Інакше кажучи, йдеться про інтеграційну форму державного регулювання шляхом володіння держчасткою у підприємствах зі змішаною формою власності. .Корпоративна участь держави в підприємництві, об'єднуючи державну і приватну власність, дає можливість нівелювати мінуси кожної із них і посилити їхні переваги. Державний капітал, інтегруючись із приватним, набуває великої гнучкості й мобільності. Водночас приватний капітал стає менш ризикованим, стабільнішим і прогнозованішим. Сьогодні кілька найбільших компаній світу -- це підприємства зі змішаною формою власності. Оцінюючи проблеми державного втручання в економіку України, слід брати до уваги проблеми інституціоналізації приватної власності і бути обережними, покладаючи на неї тягар перехідного періоду. Формальна передача прав власності -- це лише початок реформ. Інститут приватної власності забезпечує можливість відносної свободи у прийнятті економічних рішень господарськими суб'єктами, визначає їхні обов'язки і відповідальність, стимулює зниження витрат і раціональніше використання ресурсів. Однак спроба створити його шляхом перерозподілу власності ще ніде не приводила до бажаного результату, бо інститут приватної власності формується еволюційним шляхом через розвиток конкурентного середовища.

У сфері державного регулювання пріоритетними напрямками мають стати макроекономічне планування і довгострокові програми модернізації національної економіки, орієнтовані на створення сприятливих умов для зростання виробництва, забезпечення суспільних потреб і соціальних гарантій. У сфері державного підприємництва держава повинна стати конкурентоспроможним власником, який виконує підприємницькі функції в рамках окремих підприємств. Формування політики подальшої приватизації великих стратегічних підприємств має відбуватися з урахуванням попиту і пропозиції, а також ситуативних умов прискорення глобалізації, коли гостро постає питання необхідності розмежування понять економічної інтеграції й економічної інтервенції, прогнозування наслідків прийнятих рішень. Основою ринку є ефективні підприємства, на товари або цінні папери яких у достатній кількості існує попит платоспроможних суб'єктів. Будь-який товар, випущений на ринок за відсутності попиту, знецінюється або взагалі не має ринкової ціни. Головною метою великої приватизації слід визнати поліпшення індустріального стану держави, а оцінювати її слід не за кількісними показниками приватизаційного «валу», а за показниками роботи приватизованих підприємств і підприємств із державною часткою. У цьому контексті державне регулювання і державне підприємництво мають відповідати концептуальним уявленням про національну безпеку, суспільну мораль, духовні та культурні цінності суспільства.

Піраміда цілей державного регулювання економіки залежить від того, еволюційним чи революційним шляхом здійснюються зміни в тій чи іншій країні. У цей історичний момент державний сектор України потребує як нових методів державного регулювання, так і нових підходів до оцінки ефективності державного підприємництва як елементу регулювання, що характеризує діяльність держави з погляду соціально-економічної ефективності функціонування макросистеми в цілому. Важлива роль державного регулювання жодною мірою не применшує значення ринкової самоорганізації та саморегулювання. Але повний демонтаж системи державного регулювання економіки і дискредитація інститутів державної влади -- не менш небезпечний процес, ніж повне знищення інституту приватної власності за радянських часів.

2.2 Проблеми та перспективи розвитку державного підприємництва в Україні

Часто можна почути, як державний сектор обвинувачують у неефективності. Адже державна власність часто зосереджена в тих секторах економіки, які з різних причин малорентабельні і навіть збиткові, непривабливі для приватного капіталу, чим значною мірою пояснюється, чому державні підприємства найчастіше менш ефективні, ніж приватні.

Природно, що, розв'язуючи проблему ефективності державного підприємництва, країни з розвиненою ринковою економікою нагромадили великий досвід. Загальною тенденцією стало посилення підприємницької діяльності держави не в «чистих» формах, тобто заснованих лише на державній власності, а в змішаних, корпоративних. Інакше кажучи, йдеться про інтеграційну форму державного регулювання шляхом володіння держчасткою у підприємствах зі змішаною формою власності.

Через відсутність ефективних платоспроможних структур, поганий стан об'єктів виникають складності з приватизацією великих державних підприємств. Водночас слід визнати, що багато підприємств уже приватизовано, однак приватна власність поки що не стала стабільним і вагомим соціально-економічним явищем в економіці країни та не може відігравати значної ролі у глобальних економічних процесах, забезпечувати розв'язання невідкладних соціальних проблем. Це означає, що державні підприємства і підприємства зі змішаною формою власності ще довго матимуть велику питому вагу в загальній чисельності підприємств, а держава муситиме нести на собі тягар підприємництва і вирішувати питання підвищення ефективності управління своєю власністю.

...