Міжгалузеві виробничі комплекси і їх роль в економіці України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни “ Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка ”

на тему:“ Міжгалузеві виробничі комплекси і їх роль в економіці України”

Ірпінь 2006

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів

1.1 Поняття, основні підходи визначення і аналіз міжгалузевих виробничих комплексів

1.2 Експортнооріентована продукція міжгалузевих виробничих комплексів України

Розділ 2. Міжгалузеві виробничі комплекси України

2.1Паливно-енергетичний комплекс

2.2 Металургійний комплекс

2.3 Машинобудівний комплекс

2.4 Хімічний комплекс

2.5 Лісовиробничій комплекс

2.6 Будівельний комплекс

2.7Агропромисловий комплекс

2.8 Транспортний комплекс

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку МВК України

3.1 Проблеми та перспективи розвитку паливно-енергетичного, металургійного, машинобудівного і хімічного комплексів

3.2 Проблеми та перспективи розвитку лісовиробничого будівельного агропромислового і транспортного комплексів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вивчення проблеми міжгалузевих виробничих комплексів на сьогоднішній день є дуже актуальним. На мою думку це так, тому що вони є фундаментом народногосподарського комплексу будь-якої країни, в даному випадку України, а розвиток народногосподарського комплексу прямопропорційний економічному розвитку країни. Отже від ступеня прогресу міжгалузевих виробничих комплексів залежать і надходження до бюджету. Можна навести прозорий приклад: якщо народногосподарський комплекс буде знаходитись на низькій стадії розвитку, то він стане малоприбутковим, а, як відомо, податок напряму залежить від прибутку.

За основною спеціалізацією слід виділяти -- паливно-енергетичні, металургійні, машинобудівні, хімічні, лісопереробні, будівельно-індустріальні, комплекси легкої та харчової промисловості. Всі вони формуються за умови широкого розвитку виробничих зв'язків між спорідненими галузями і називаються міжгалузевими промисловими комплексами. Кожен міжгалузевий комплекс об'єднує ряд вузькоспеціалізованих галузевих утворень. Наприклад, до паливно-енергетичного комплексу входять самостійні галузі: вугільна, нафтова, газова, електроенергетика -- внутрігалузеві комплекси. Металургійний комплекс об'єднує чорну і кольорову металургію, хімічний -- групи галузей органічного синтезу та основної хімії.

Під впливом нерівномірного зростання цін у галузях суспільного господарства та спаду виробництва відбулися значні зміни у галузевій структурі національного доходу -- підвищення частки продукції промисловості, транспорту і зв'язку і зниження частки сільського господарства. У промисловості України відбулися міжгалузеві структурні зрушення на користь галузей паливно-енергетичного і металургійного комплексів. їхня частка в загальному обсязі промислового виробництва зростає, а машинобудування та легкої промисловості, навпаки, знижується. Такі структурні зрушення в промисловості країни призводять до порушення відтворювальних процесів, стримують розвиток галузей, що визначають науково-технічний прогрес, та споживчого сектору.

Парадигма економічно ефективної, соціально-орієнтованої структури господарського комплексу України в цілому і промислового комплексу зокрема ґрунтується на створенні інвестиційного ринку, розвитку інноваційної сфери, впровадженні стратегії ресурсозбереження. У першочерговому порядку повинен стимулюватися розвиток секторів економіки, що мають особливо важливе значення для технологічного прогресу. Проблема створення інвестиційного ринку не менш важлива, ніж формування товарного ринку, оскільки товари -- це похідний продукт від інвестицій, і структурна переорієнтація економіки, і науково-технічний прогрес також реалізуються через інвестиції. У зв'язку з цим розвинений інвестиційний ринок є вирішальною й обов'язковою передумовою ефективного соціально-економічного поступу нашої країни.

Структурна переорієнтація економіки України пов'язується з необхідністю прискорення темпів науково-технічного прогресу, новітніх форм і методів організації та управління інноваційними процесами, розширення можливостей адаптації різних сфер господарства країни до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку. Цим зумовлена потреба проведення активної структурної політики, що є засобом прискорення соціально-економічного розвитку та інтенсифікації виробництва.

Проблемами розвитку міжгалузевих виробничих комплексів займалися і займаються по сьогоднішній день відомі вітчизняні а також закордонні спеціалісти. Серед вітчизняних можна виділити таких як: Іщук С.І., СтеченкоД.М., Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І., Пастушенко П.П., Жук М.В. і багато інших.

Розділ 1. Особливості формування й аналізу міжгалузевих комплексів

1.1Поняття, основні підходи визначення і аналіз міжгалузевих виробничих комплексів

Характерним і прогресивним регіональним економічним явищем є розвиток міжгалузевих комплексів. Формування їх стає все характернішим процесом для сучасної територіальної організації виробництва. Пізнання закономірностей формування міжгалузевих регіональних комплексів та моделювання їх пов'язано з вивченням умов комплексоутворення, розробкою методики дослідження структури і типізації комплексів, їхнім аналізом і визначенням найбільш раціональних напрямів розвитку. Міжгалузевий комплекс -- система економічно взаємопов'язаних галузей виробничої або невиробничої сфер. Він формується внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ та галузей. У цьому разі міжгалузеве кооперування є формою планово організованих зв'язків між підприємствами (установами), які входять до складу галузей господарства виробничої та невиробничої сфер.

Разом з галузевою спеціалізацією міжгалузеве кооперування сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва. У широкому розумінні міжгалузеву кооперацію розглядають як взаємодію різних галузей, діяльність яких спрямована на вирішення певних економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних проблем на державному чи регіональному рівнях. Таке міжгалузеве кооперування полягає у спільному використанні матеріально-технічних, трудових, інтелектуальних або фінансових ресурсів кількома (як мінімум, двома) галузями з орієнтацією на досягнення певної мети. В Україні міжгалузеве кооперування особливо поширене в паливно-енергетичній галузі, машинобудуванні, агропромисловому виробництві та багатьох інших галузях. Міжгалузеве кооперування -- один з найважливіших чинників міжгалузевої інтеграції, зокрема формування міжгалузевих комплексів.

Міжгалузевий регіональний комплекс можна визначити як сформоване територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв у економічних районах, вузлах, центрах, завдяки яким може забезпечуватися максимальний ефект при найменших витратах.

Досягнення таких результатів з урахуванням закономірності комплексності потребує якомога раціональнішого підбору взаємозв'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення економічно ефективних пропорцій їхнього розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням державних інтересів та відповідно до наявних на місцях природних і економіко-географічних умов.

Вихідними чинниками комплексоформування і територіальної організації є наявність певних видів ресурсів (вугілля, нафти, газу, залізної руди, лісу, енергії, трудових ресурсів тощо).

Розвиток багатьох міжгалузевих комплексів базується на локальних природних ресурсах, що зумовлюють регіональний характер початкових стадій їхнього формування. Це комплекси, що розвиваються на базі переробки мінерально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, сільськогосподарського виробництва та різних промислів. Вони відрізняються природними й економічними умовами формування, розташуванням щодо джерел сировини, паливно-енергетичних ресурсів і місць споживання готової продукції, виробничою спеціалізацією і структурою, рівнем розвитку, особливостями територіальної організації та іншими ознаками.

Слід ураховувати, що в багатьох регіонах міжгалузеві комплекси сформувалися в умовах екстенсивного розвитку. Це призвело до виникнення диспропорцій у співвідношенні розширення і поновлення виробничих потужностей; збільшення споживання палива й електроенергії; високого рівня концентрації виробництва, особливо у великих містах, та розвитку інфраструктури; значних масштабів вилучення земельних ресурсів із сільськогосподарського користування, підвищення забруднення повітряного і водного басейнів.

Виокремлення у складі регіону міжгалузевих комплексів посилює цільову спрямованість програм-прогнозів, підвищення узгодженості дій усіх учасників виконання одного комплексного завдання. Це завдання може полягати як у досягненні заданого кінцевого суспільно-господарського результату, так і у виробництві будь-якої продукції для місцевих потреб.

Міжгалузеві комплекси визначаються за двома основними підходами: цільовим і технологічним. При цільовому підході міжгалузевий комплекс розглядається як група галузей (підгалузей) суспільного господарства або окремих виробництв, об'єднаних однією програмою та єдиною метою розвитку. При такому підході до міжгалузевого комплексу включають галузі, діяльність яких спрямована на реалізацію певної суспільно-господарської мети, а також структурні підрозділи виробничої й невиробничої сфер, потрібні для досягнення цієї мети. Недолік такого підходу полягає у непостійності та нестійкості галузевого складу внаслідок вузької спеціалізації комплексів і різночасової реалізації множини цілей, що стоять перед суспільним господарством.

Технологічний підхід ґрунтується на групуванні галузей, що пов'язані послідовністю переробки і використання загального вихідного матеріалу й однорідністю призначення продукції. Такий комплекс включає весь виробничо-технологічний цикл від видобутку природних ресурсів до одержання кінцевого продукту. Цей підхід ґрунтується на використанні методу енерговиробничих циклів.

Основними структурно-функціональними блоками комплексів виробничої сфери є такі:

-- галузі, які безпосередньо зорієнтовані на кінцеву мету комплексу та є його функціональним ядром (наприклад, сільське господарство і переробна промисловість в ЛПК);

-- обслуговуючі галузі (виробництво устаткування, постачання і збут, ремонт);

-- галузі та види діяльності невиробничої сфери, що сприяють реалізації мети (підготовка кадрів, науково-дослідна, проектно-конструкторська та управлінська діяльність).

На вищому рівні управління міжгалузевими комплексами здійснюється відповідними міністерствами, комітетами тощо. Основними формами управлінської організації міжгалузевих комплексів на низовому рівні є виробничі та науково-виробничі об'єднання, промислові та агрокомбінати, агроторговельні підприємства, радгоспи-за води, радгоспи-технікуми, лісокомбінати, лісгоспзаги тощо. Такі об'єднання в Україні забезпечують більше ніж половину обсягу всієї промислової продукції.

В умовах становлення ринкової економіки в Україні створюються нові форми об'єднань підприємств -- концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, спілки та інші підприємства, діяльність яких має галузевий або міжгалузевий характер.

Вивчення пропорційності дає можливість установити ступінь освоєння території регіону, відповідність існуючої спеціалізації комплексу наявним природним умовам, визначити необхідні зміни в перспективі та виявити роль кожного з них у системі територіального поділу праці.[2-c.137-140]

Дослідження структури міжгалузевих комплексів і визначення їхніх типів дає змогу складати територіальну модель районного виробничого комплексу. За допомогою цієї моделі можна врахувати й оцінити ефект територіальної концентрації, комбінування і кооперування виробництв різних міжгалузевих комплексів, ефект внутрішньовузлових і внутрішньо-районних зв'язків з урахуванням зон сировинних ресурсів і збуту готової продукції, визначити обмеження, що зумовлені локальними ресурсами, врахувати суміжні витрати капіталовкладень, розрахувати економічний ефект від взаємодії суміжних виробництв. Установлення технологічної взаємодії міжгалузевих комплексів сприяє поглибленому дослідженню проблеми перспективного регіонального розвитку.

1.2 Експортноорієнтована продукція міжгалузевих виробничих комплексів України

В експортному виробництві України простежується чітка детермінованість рівнем розвитку продуктивних сил. Передові галузі господарства держави мають більший потенціал і можливості для виходу на зовнішні ринки. Це особливо стосується тих виробництв, які випускають сировину та напівфабрикати. Тому головною рисою українського експорту, що є, водночас, і найбільшою хибою, виступає його сировинна спрямованість.

Безперечним лідером на зовнішньому ринку є металургійна промисловість, яка у 1999 р. випустила за кордон продукції на суму 4874 млн. дол. США, що склало майже 42,1% до всього експорту України (див. рис. 5.1). З-поміж галузей металургійного комплексу переважає чорна металургія, зокрема вивіз за межі держави чорних металів сягав 33,6% вартості всієї зовнішньоукраїнської торгівлі. Окрім того, вироби з чорних металів дали 3,5% зовнішньоторговельних постувань держави. Отже, торгівля кольоровими металами та виробами з них сягала помітної суми в обсязі 555,1 тис. дол. США, або 4,8% експорту України. Комплекс кольорової металургії найбільше постачає за кордон алюмінію (на 369,7 тис. дол. США) та міді (на 146,8 тис. дол. США). Також наша країна торгує свинцем, цинком, нікелем, оловом та іншими кольоровими металами.

Найбільшими металургійними підприємствами-експортерами є: Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат "Криворіжсталь", ВАТ Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча, ВАТ Запорізький металургійний комбінат "Запоріжсталь", ВАТ металургійний комбінат "Азовсталь", ВАТ Дніпровський металургійний комбінат ім. В.Дзержинського, ВАТ Миколаївський глиноземний завод, ВАТ Єнакіївський металургійний завод, ВАТ Нижньодніпровський трубопрокатний завод, ВАТ Алчевський металургійний комбінат, ВАТ Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат, ВАТ Харцизький трубний завод, ВАТ Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського, ВАТ Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, ВАТ Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А.М. Кузьміна, ВАТ Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат, ВАТ Запорізький завод феросплавів, ВАТ Нікопольський завод феросплавів, ВАТ Артемівський завод по обробці кольорових металів, ВАТ Макіївський металургійний комбінат, спільне підприємство "Інтерсплав".

Друге місце в експортній структурі посідали галузі машинобудівного комплексу, що у 1999 р. дали майже 12% усіх валютних надходжень в Україну (1389,3 млн. дол. США). Важливо, що на машини й устаткування припадала вагома частка зовнішньої торгівлі (майже половина усіх зовнішніх поставок галузей машинобудування та металообробки -- 5,1%). Україна постачала за кордон також засоби наземного, повітряного та водного транспорту на суму 415,1 тис. дол. США (3,6%). Про позитивні зміщенні акцентів у експортній політиці держави свідчить той факт, що прибутки від торгівлі літаками і космічними апаратами та їхніми частинами сягнули суми більше 122 тис. дол. США (найбільше з усіх транспортних засобів). Із країни вивозилися також оптичні апарати, фотографічні, кінематографічні, вимірювальні, медичні та хірургічні прилади, годинники, музичні інструменти та інші прилади, які, однак, у сумі склали всього 57,89 тис. дол. США (0,5% загального експортного обсягу).

Левова частка фінансових надходжень від експорту машинобудівної продукції припадала на такі підприємства галузі: ЗАТ "Новокраматорський машинобудівний завод", ВАТ Завод ім. Фрунзе, ВАТ Мотор Січ, Державна акціонерна холдінгова компанія "Артем", ВО "Зоря", Державне підприємство ВО Південний машинобудівний завод, холдингова компанія "АвтоКРАЗ" у формі ВАТ, ВАТ Мукачівський завод "Точприлад", ВАТ "Азов", ВАТ "Запоріжтрансформатор", Акціонерне товариство відкритого типу "Норд", ВАТ Запорізький абразивний комбінат, Спільне українсько-англійське підприємство "ПанкомЮн", державне підприємство Київський державний авіаційний завод "Авіант", ЗАТ "Піллар", ВАТ Кременчуцький колісний завод, державне підприємство Одеське авіаційно-ремонтне підприємство "Одесавіаремсервіс", ТзОВ "Матяш і Матяш", державне підприємство Дочірнє підприємство Укроборонсервіс, ВАТ Крюківський вагонобудівний завод.

Галузі хімічної промисловості)/ 1999 р. виготовили на експорт продукції на суму 1186,5 млн. дол. США, що склало більше 10,2% загального обсягу зовнішньої торгівлі України. Провідним виробництвом цієї галузі, що дало основну частину грошових поступань від вивозу товарів, стала неорганічна хімія (6,3%, в тому числі випуск мінеральних добрив 2,5%). Достатньо вагома роль у експорті хімічної сфери належала пластмасам і каучуку та виробам із них, продукція яких оцінювалася на суму більше 189 тис. дол. США (1,6%) та іншим органічним сполукам -- біля 122 тис. дол. США (більше 1,0%). Решта продукції хімічної промисловості припала на вивіз дубильних екстрактів, барвників, ефірних масел та есенцій, мила і миючих засобів, вибухових речовин, фото- і кіно товарів та інших хімічних продуктів.

Провідними підприємствами хімічної промисловості, що виробляли продукцію на експорт, були: ВАТ Концерн "Стріло", Одеський державний завод "Припортовий", Сіверодонецьке державне виробниче підприємство "Об'єднання Азот", ЗАТ "Лукор", ВАТ з іноземними інвестиціями "Азот", Українсько-ірландське підприємство з іноземними інвестиціями у вигляді ЗАТ "СП "Росава", ВАТ "Черкаське хімволокно", ВАТ "Дніпрошина", Кримське державне ВО "Титан", ВАТ "Дніпроазот", ВАТ Сумихімпром, ВАТ "Оріана", Кримський державний содовий завод, ВАТ "Рівнеазот", ТзОВ СП "Укрзовнішт-рейдінвест", державне підприємство Рубіжнянський хімічний завод "Зоря", ВАТ "Хімволокно", ВАТ "Елопак" з норвезькою інвестицією (Полімер), ЗАТ "Болідиск", підприємство з 100% інвестицією у формі СК "Джонсон".

Значні грошові суми отримала державна казна України від реалізації за кордоном сільськогосподарських товарів. У1999 р. загальні обсяги експортної продукції тваринництва і рослинництва оцінювалися на суму більше 997 млн. дол. США (понад 8,6% загального вивозу за кордон), причому частка останнього в сумарних масштабах сільськогосподарського виробництва сягала майже з (72,5%). Найбільше Україна постачала за кордон зернових культур, загальні обсяги яких склали суму майже 507 млн. дол. США (43,8% усієї експортної сільськогосподарської продукції). М'ясо і харчові субпродукти із нього посідали друге місце в експортному списку товарів сільськогосподарського виробництва (майже 168 млн. дол. США, або 1,45% вартості загального обсягу експорту), а на третьому місці знаходилося олійне насіння та плоди (біля 138 млн. дол. США, або 1,19%). На подальших позиціях розташовувалися молоко і молочні продукти та яйця (на суму 62,6 млн. дол. США), риба і рибо продукти (майже 39,4 млн. дол. США), продукція борошномельного виробництва (біля 37 млн. дол. США), кава, чай і прянощі (17,1 млн. дол. США), овочі та коренеплоди (14,3 млн. дол. США), їстівні плоди і горіхи та цитрусові (8,1 млн. дол. США) тощо.

Незважаючи на те, що Україна імпортує велику кількість паливно-енергетичної сировини, вона ще здійснює поставки мінерального палива (кам'яного вугілля), нафти та продуктів її переробки за кордон. У 1999 р. загальні обсяги експортної продукції паливної промисловості оцінювалися на суму 710 млн. дол. США (6,0% до усієї вартості вивізної продукції держави).

Багато підприємств паливно-енергетичного комплексу працює на зовнішній ринок, з-поміж них відзначимо на наступних: ВАТ "Лиси-чанськнафтооргсинтез", ДПЗД "Укрінтеренерго", ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття", ВАТ Шахта "Комсомолець Донбасу", Газопромислове управління "Харківгазвидобування" дочірньої компанії "Укргазвидобування", Філія ДК "Укргазвидобування" НАК "Нафтогаз України" Управління з переробки газу, державне підприємство Східний гірничо-збагачувальний комбінат, державне ВАТ Шахтоуправління "Донбас", орендне підприємство Шахта їм. А.Ф. Засядька, ВАТ Азовські мастила і оливи, державне ВАТ Шахта "Красноармійська -- Західна № 1", ВАТ Херсонський нафтопереробний комплекс, СП Полтавська газонафтова компанія, державне ВАТ Шахта "Довжанська-Капітальна", ВАТ "Лукойл -- Одеський нафтопереробний завод", ЗАТ Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Ук-ртатнафта", державна холдингова компанія Ровенькиантрацит, ЗАТ Нафтохімік, державна акціонерна енергопостачальна компанія Чернігівобленерго, ВАТ Полтаваоблненерго.

Значна питома вага в експорті держави належить товарам легкої промисловості, яких у 2000 р. було вивезено з країни до споживачів в інших державах на суму майже 612 млн. дол. США (біля 5,3% загального обсягу експорту України). Передові позиції у структурі закордонних поставок предметів споживання обіймала швейна промисловість, вивізна вартість товарів складала більше половини всього експорту легкої промисловості. Так, текстильний одяг та предмети оцінювалися на суму 304,5 млн. дол. США, а трикотажний одяг та його предмети -- на суму майже 36 млн. дол. США, що разом склало більше 340 млн. дол. США, або 55,6% усієї експортної продукції легкої промисловості. Доволі вагомою у закордонному вивозі є шкіряна сировина, якої поставлено на суму 79,2 млн. дол. США, або 12,9% загального обсягу експорту предметів народного споживання, а також взуття, загальна вартість якого склала 58,4 млн. дол. США, а 9,5%. За межі України постачається велика група текстилю і текстильних виробів, зокрема, бавовняні, спеціальні та шовкові тканини (із натурального шовку), вовна, нитки з хімічних та рослинних волокон, вата, килими, текстильні матеріали, трикотажне полотно та інші готові текстильні вироби, а, загалом, на суму 113,6 млн. дол. США, або 18,5% експорту легкої промисловості. Причому, найбільша частка у цій групі товарів належить ниткам із хімічних волокон -- 41,4%. З-поміж інших товарів легкої промисловості, які вивозяться із країни, відзначимо ще вироби зі шкіряної сировини, хутряну сировину, головні убори, парасольки, оброблені перо та пух, іграшки, ігри тощо.

Чимала кількість підприємств легкої промисловості орієнтувалася на вивіз своєї продукції за кордон. З-поміж багатьох відзначимо наступні: ЗАТ "Луганська швейна фірма "Стиль", ЗАТ "Вознесенське ПО "Возко", дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями ВАТ "Трембіта", спільне українсько-нідерландське підприємство "Тикаферлюкс" ВАТ "Калина", спільне українсько-німецьке підприємство "Сандерс-Виноградів ГМБХ", ВАТ "Володарка", закрите українсько-датське акціонерне товариство Львівська текстильна компанія, ЗАТ Полтавська фірма "Ворскла" виробництво одягу. Імпорт. Експорт, ВАТ Бердичівська фабрика одягу, колективна виробничо-торгівельна фірма "Крокуль", Виноградівське виробничо-торговельне швейне об'єднання "Гроно", ТзОВ українсько-німецьке СП "Вінісін", ЗАТ Ужгородська швейна фабрика, ЗАТ "Поділля", колективне підприємство Дніпропетровська фірма "Мрія", ВАТ "Маяк", ЗАТ "Санта Україна".

Вагому експорту групу утворюють мінеральні продукти, до яких віднесемо сіль, сірку, штукатурні матеріали, цемент, руди, шлаки та золу. Загальна вартість цієї продукції, що була вивезена з України у 1999 р. оцінюється на суму 468,0 млн. дол. США, або 4,0% всього експортного обсягу України.

Важливою експортною статтею України є товари харчової промисловості, сумарна вартість яких у 2000 р. склала більше 421 млн. дол. США, що сягнуло 3,6% загального обсягу вивозу товарів із держави. Чільне місце у харчовому експорті України посідає олійно-жирова промисловість, продукція якої (жири і масла тваринного і рослинного походження) оцінювалася сумою більшою, ніж 113 млн. дол. США, що склало 26,9% усього експорту харчової промисловості. Меншу експортну вартість давала цукрова промисловість -- 966 млн. дол. США, або 22,9%. Великі надходження іноземної валюти мали місце і від вивозу товарів тютюнової галузі - майже 61,4 млн. дол. США, або 14,6%. Експортні обсяги виробів із м'яса і риби мали доволі вагоме значення для держави, бо їхня вартість склала 37,8 млн. дол. США, що дорівнювало майже 9% загального вивозу продуктів із України. За межі нашої країни було поставлено продуктів переробки плодів і овочів (консервно-овочева промисловість) на загальну суму 30,5 млн. дол. США, або 7,2%. Україна продавала за кордон також алкогольні та безалкогольні напої, оцет, какао та продукти з нього, залишки та відходи харчової галузі, вироби з хлібних злаків, змішані харчові продукти тощо.

З інших галузей народного господарства України на експорт працювала лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, що випустила у 1999 р. на зовнішній ринок ділову деревину та вироби з неї, корок і товари з нього, вироби із соломи, паперову масу, папір та картон, меблі на загальну суму 326,2 млн. дол. США (2,8% загального обсягу експорту України). [6-c.171-176]

Найбільшими підприємствами-експортерами лісопромислового комплексу є: спільне українсько-шведське підприємство "Київ-тетра-пак", ВАТ Корюківська фабрика технічних паперів, українсько-австрійське підприємство з іноземними інвестиціями у формі ТОВ "Фішер-Мукачеве", ВАТ Рубіжнянський картонно-тарний комбінат, ТзОВ з іноземними інвестиціями "Тетра-Лаваль Україна ЛТД", українсько-австрійсько-британське ТзОВ "ЕНО меблі ЛТД" ТзОВ "Одес-Україна", українсько-німецьке ЗАТ щ іноземними інвестиціями "Дніпромайн", українсько-британське спільне ЗАТ "Хімсинтез", підприємство "Союз" Всеукраїнської громадської організації Союз організацій інвалідів України, ВАТ Малинська паперова фабрика, ЗАТ "Графія Україна", ВАТ "ККПК", українсько-шведське підприємство у формі ТОВ "Проза ЛТД", дочірнє підприємство "Меркс-меблі", ТзОВ "Полі-пак", ТзОВ "Гербом-Холдинг", фабрика банкнотного паперу НБУ, ТОВ Фабрика меблів "Ерготехнології", ТзОВ науково-виробниче підприємство "Промінь".

Розділ 2. Міжгалузеві виробничі комплекси України

2.1 Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) України формує група галузей і підгалузей промислового виробництва, а саме: вугільна, нафтова, газова, торфова промисловість та електроенергетика.

Вугільна промисловість представлена видобутком та збагаченням кам'яного і бурого вугілля. Основними районами видобутку кам'яного вугілля є українська частина Донбасу та Львівсько-Волинський басейн, а бурого вугілля --Дніпровський буровугільний басейн. Видобуток вугілля в Україні ведуть майже 300 шахт (утому числі коксівне вугілля видобувають більше 130). У Донбасі розташовано 275 шахт (із коксівним вугіллям 120, антрацитами -- 81), решта -- у Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. Починаючи із 1990 року, видобуток вугілля постійно скорочується, і тільки у 1999 р. ця тенденція припинилася (див. таблицю 1)

Видобуток вугілля шахтами України (млн. т) * Таблиця 1

*Статистичний щорічник 2004 р.

Управління галуззю здійснюється виробничими об'єднаннями, до складу яких входять відповідні підприємства вугільної промисловості. У Донбасі найбільшими із них є "Донецьквугілля", "Донецькзбагачення", "Луганськвуглезбагачення", "Шахтарськантрацит", "Торезантрацит", "Стаханов-вугілля", "Краснодонвугілля'', "Красноармійськвугілля", "Ровенькиантрацит", "Антрацит-Павлоградвугілля" тощо.

Нафтодобувна промисловість - це галузь паливної промисловості, яка об'єднує підприємства, що розвідують і видобувають нафту та попутний нафтовий газ, а також транспортують і зберігають нафту. До нафтодобувної промисловості відносять також підприємства з видобутку озокериту. В Україні виділяються такі нафтогазоносні області: Передкарпатська, Дніпровсько-Донецька, Причорноморсько-Кримська.

Видобуток нафти (включаючи газовий конденсат) в Україні(млн. т) Таблиця 2

Статистичний щорічник за 2004 р.

Підприємствами галузі щорічно видобувається біля 4 млн. т нафти (включаючи газовий конденсат). Однак за останні 10 років видобуток нафти підприємствами галузі постійно скорочується, про що свідчать дані таблиці.

Країна забезпечує свої потреби у нафтопродуктах лише частково, тому то у 2001 р. вона спожила нафти (включаючи газовий конденсат) 9,4 млн. т, а в тому ж році було добуто тільки 3,7 млн. тонн. Решта її надходить від імпорту з інших країн світу, зокрема левова пайка припадає на Росію.

Газова промисловість -- це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Територіальне розміщення галузі зумовлене особливостями залягання природного газу в надрах землі. Промислові розробки газу в Україні зосереджені у трьох регіонах.

Щорічний видобуток природного газу в Україні складає 18-20 млрд. м3. У 2001 році газова промисловість країни видобула 18,2 млрд. м3 блакитного палива. Споживання газу у 2000 р. сягнуло 68,4 млрд. м\ в тому числі 57,8% промисловими підприємствами, 12,3% - житлово-комунальним господарством, 6,5% - транспортом. Частка сільського господарства у загальному споживанні природного газу становить 0,4%, а будівництва -- 0,2%. [6-c.123-125]

Торфова промисловість є однією з найдавніших галузей паливної промисловості. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий і постійно зменшується. Так, за 1990-2000 рр. виробництво наливного торфу зменшилося у 4 рази і склало у 2000 р. всього 0,4 млн. т. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлення органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може бути сировиною для виробництва парафіну, масел, фенолів, креоліну тощо.

Основою сучасної електроенергетики країни є теплові електростанції, які за характером обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Діють 12 ДРЕС потужністю від 1 до 3,6 млн. кВт кожна. Найбільші з них розміщені в Донбасі: Вуглегірська (3,6 млн. кВт), Луганська (2,0 млн. кВт), Старобешівська (2,0 млн. кВт), Слов'янська (1,8 млн. кВт), Курахівська (1,46 млн. кВт) та Придніпров'ї: Запорізька (3,6 млн. кВт), Криворізька (3,0 млн. кВт), Придніпровська (1,8 млн. кВт). У західних областях країни функціонують Бурштинська (2,4 млн. кВт) та Добротвірська ДРЕС. У Вінницькій області збудовано Ладижинську (1,8 млн. кВт) ДРЕС, у Київській -Трипільську (1,6 млн. кВт). Для забезпечення міст теплом, гарячою водою й електроенергією збудовані теплоелектроцентралі (ТЕЦ). Діють Київські ТЕЦ-3, 4, 5, Одеська, Лисичанська, Калузька, Черкаська, Чернігівська, Харківська та ін. [6-c.127-129]

Основу гідроенергетики України складає каскад гідроелектростанцій на Дніпрі, загальною потужністю 3,8 мли. кВт, у т.ч. Київська ГЕС і Київська ГАЕС, Канівська ГЕС і ГАЕС (будується), Кременчуцька ГЕС, Дніпродзержинська, Дніпрогес, Дніпрогес-2 та Каховська ГЕС. Споруджується Дністровський гідровузол, в якому вже діє Дністровська ГЕС-ГАЕС. У Закарпатській області споруджена Теребле-Ріцька ГЕС. На малих річках України функціонують 55 гідроелектростанцій невеликої потужності.

Потужність електростанцій та виробництва електроенергії в Укр.. * Таблиця 3

*Статистичний бюлетень за 2004 рік.

В енергобалансі України зростає частка електроенергії, яка виробляється атомними електростанціями. Тепер працюють АЕС -- Хмельницька, Рівненська, Південно-Українська, Запорізька. Чорнобильська АЕС закрита у 2000 році. На території країни створені Донбаська, Дніпропетровська. Харківська, Київська, Кримська, Львівська, Вінницька й Одеська енергосистеми, які об'єднані між собою. Найпотужніша лінія електропередачі Донбас - Західна Україна - Альбертірша (Угорщина) напругою 750 кВт сполучає Україну з енергосистемами Росії та країн Західної Європи.

2.2 Металургійний комплекс

Металургійний комплекс України формують підприємства, які послідовно здійснюють видобування, збагачення, металургійну переробку руд чорних, кольорових і рідкісних металів, нерудної сировини для металургії; виробництво чавуну, сталі, кольорових і коштовних металів, сплавів; прокатне виробництво; переробку вторинної сировини. До металургійного комплексу належить також коксохімія, виробництво вогнетривів, будівельних конструкцій із металу, електродів тощо.

Чорна металургія -- найбільша базова галузь індустріального виробництва України. Вона охоплює більше 140 підприємств (об'єднань), які знаходяться на самостійному балансі (без МП і кооперативів). Всього до чорної металургії належить 12 органічно пов'язаних підгалузей і виробництв.

Таблиця 4

Виробництво основних видів продукції чорної металургії (млн. т) *

*Статистичний щорічник за 2003 р.

У 2004 році підприємствами чорної металургії вироблено 2,3 млн. т готового прокату, збільшилось, у порівнянні з попереднім роком, виробництво листового прокату з 8,3 до 9,4 млн. т за звітний період.

Коксохімічна промисловість -- підгалузь чорної металургії, підприємства якої здійснюють хімічну переробку кам'яного вугілля шляхом коксування. Галузь випускає понад 150 найменувань продукції, сировинною базою є коксівне вугілля Донбасу. Головний район концентрації її підприємств в Україні -- Донецький регіон. Галузь об'єднує 18 коксохімічних заводів, які зосереджені, головним чином, у Донецькій (більше 54%), Дніпропетровській (більше 15,1 %), а також у Луганській і Запорізькій областях. Серед них найбільшими є: в Донецькій області - Авдіївський, Маріупольський, Горлівський, Стаханівський, Ясинівський (м.Макіївка); у Луганській - Алчевський; у Дніпропетровській - Криворізький, Дніпропетровський; у Запорізькій - Запорізький, які дають 70% виробництва коксу в Україні. У 2001 році випуск коксу підприємствами галузі склав 19,3 млн. т, 2/3 якого були спожиті у межах країни.

Виробництво труб налагоджене на Нікопольському, Харцизькому, Новомосковському трубних заводах та Макіївському труболиварному заводі. Виробляють труби також у Маріуполі та Дніпропетровську.

Вторинну переробку чорних металів здійснюють на підприємствах у Дніпропетровську. Костянтинівні, Луганську та інших містах країни.

Кольорова металургія України, порівняно із виробництвом чорних металів, які здійснюють розвідку родовищ, добування і збагачення руд, металургійну переробку кольорових, рідкісних і коштовних металів та виробництво сплавів на їх основі тощо.

Україна належить до регіонів, бідних на сировину для кольорової металургії. На її території розробляються родовища ртутних, титанових і нікелевих руд, магнієвої сировини, виявлено поклади алюмінієвої сировини.

Титано-магнієва промисловість -- друга в Україні за алюмінієвою. Сировиною для отримання магнію є потужні родовища калійно-магнієвих солей Прикарпаття (у Стебнику, Калуші), мілководні водойми Приазов'я і Причорномор'я. Основна частка титанової сировини (мінерали ільменіт і рутил) добувається на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті (Житомирська область). Руди Самотканського родовища (Дніпропетровська область) характеризуються високим вмістом титану і цирконію. На Верхньодніпровському гірничо-металургійному комбінаті, розташованому ум. Вільногірську (Дніпропетровська область), виробляють цирконієвий, рутиловий, ільменітовий концентрати.

В Україні є значні родовища ртутних (кіновар), поліметалевих руд, свинцю і цинку, що відомі у Донбасі в Нагольному кряжі та Прикарпатті. У Кіровоградській області, в Побузькому, є поклади нікелевих руд.

2.3 Машинобудівний комплекс

До складу машинобудівного комплексу України входять три великі групи галузей: машинобудування (16 комплексних інтегрованих галузей, 90 галузей і підгалузей), промисловість металевих конструкцій і виробів (14 галузей і окремих виробництв), ремонт машин і устаткування (16 галузей). Машинобудівний комплекс країни на кінець 2000 р. формували 2840 підприємств (об'єднань), що перебувають на самостійному балансі (без малих виробництв і кооперативів). Пересічнорічна кількість промислово-виробничого персоналу, зайнятого у машинобудівному комплексі, становила у 2000 р. 1074 тис. осіб. У 2003 р. обсяг фактично виробленої продукції на підприємствах машинобудування і металообробки склав 26,9% до загального обсягу вартості промислової продукції країни.

Енергетичне машинобудування -- галузь важкого машинобудування, підприємства якої виробляють парові гідравлічні турбіни, генератори, котли і потужні дизельні мотори, устаткування для атомних електростанцій, електроапаратуру і кабель. Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його підприємства - ВО ім. Кірова, завод "Електроважмаш", електромеханічний (ХЕМЗ) і "Електромашина" -випускають понад 40% продукції енергетичного машинобудування України.

Електротехнічна промисловість України виокремлюється в самостійну галузь у межах енергетичного машинобудування й охоплює такі підгалузі: виробництво електротехнічних машин, устаткування, апаратів та інших виробів виробничого призначення, кабельну промисловість, електролампову, електроізоляційну, виробництво електрозварювального устаткування тощо. Номенклатура виробів сучасної електротехнічної промисловості держави включає декілька десятків тисячі найменувань. До цієї галузі входить понад 400 підприємств. Основними галузевими центрами і районами електротехнічної промисловості в Україні є Харківський, Запорізький, Донецько-Луганський і Хмельницька та Херсонська області. Найбільші об'єднання галузі: Донецьке НВО "Вибухозахисне електроустаткування" (Луганська і Донецька області), ВО "Азовкабель", Запоріжтрансформатор, "Перетворювач" (усі - в Запорізькій області), "Харківський електромеханічний завод", "Електроважмаш" (Харків), Ук-релектромаш (Харків, Дніпропетровськ, Полтава), Укрелектроапарат (Хмельницька область), Ватра (Тернопіль і Київська область), "Іскра" (Львівська область). Провідними окремими підприємствами галузі є Луцький електроапаратний, Дніпропетровський електровозобудівний, Олександрійський електромеханічний, Полтавський газорозрядних ламп, Харківський кабельний та "Електромашина", Слов'янський-високовольтних ізоляторів та інші заводи. Понад 30 найбільших підприємств галузі розміщені поза обласними центрами.

Підприємства галузі приладобудування виробляють засоби вимірювання, аналізу, контролю, регулювання, автоматизації, обчислювальної техніки, інформатики, систем управління. У 2001 р. ними вироблено автоматичних телефонних станцій на 87,5 тис. номерів, що на 45% більше, ніж у попередньому році. Значніше зросло виробництво персональних ЕОМ від 12,9 тис. до 20,5 тис. шт. (на 59%).

Найпотужніші виробничі об'єднання знаходяться у Києві -- Точелектроприлад, "Електронмаш", "Веда", Укрспецавтоматика, "Ізумруд", Промавтоматика; Харкові - Точприлад, систем автоматичного управління; Львові -- "Мікроприлад", "Львівприлад"; Одесі -- "Електронмаш", Точмаш; Сумах -- "Електрон", Точмаш; Сіверськодонецьку -- "Імпульс"; Дніпропетровську -- "Орбіта"; Вінниці -- "Термінал"; Ужгороді -- Закарпатприлад. Окрім того, приладобудівні заводи розміщені в Житомирі, Івано-Франківську, Кам'янці-Подільському, Лубнах, Умані, Лохвиці, Ізмаїлі.

Центрами виготовлення металообробного обладнання, зокрема верстатів, а також інструментів є міста Київ, Харків, Одеса, Житомир, Краматорськ, Львів, Бердичів. Виробництво ковальсько-пресових машин розміщене у Краматорську, Дніпропетровську, Одесі, Хмельницькому, Роздільній, Стрию. Промисловість зі створення штучних алмазів і абразивних матеріалів зосереджена у Полтаві, Львові, Запоріжжі, Києві, Іршаві (Закарпатська область). Продукування металообробного та деревообробного інструменту знаходиться у Запоріжжі, Хмельницькому, Вінниці, Харкові, Кам'янці-Подільському, Луганську. [6-c.136-137]

Технологічне важке машинобудування. Підприємства галузі технологічного важкого машинобудування виробляють великогабаритні і метало місткі машини та устаткування для електроенергетики, металургії, добувної промисловості, залізничного транспорту, а також -- будівельно-шляхове, підйомно-транспортне та інше устаткування. Для виробництв цієї галузі характерний випуск продукції невеликими серіями, але великої одиничної потужності. Оскільки така робота технологічно є металоємкою, то заклади важкого машинобудування тяжіють до металургійних баз. Основні заводи галузі збудовані у Донбасі, включаючи Приазов'я (Донецька і Луганська області), на Придніпров'ї (Дніпропетровська і Запорізька області) та у Харківській, Полтавській і Сумській областях.

Машини й обладнання для хімічної промисловості виготовляють підприємства у Львові, Бердичеві, Свесі (Сумська область), Павлограді (Дніпропетровська область), Сумах, Фастові, Чернівцях. Машинобудування для виробництва полімерів створено у Києві, Дніпропетровську і Бахмачі.

Гірничошахтне і гірничорудне машинобудування зосереджується поблизу споживачів -- вугільної промисловості Донбасу і рудної бази Придніпров'я. Враховується також чинник металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташовуються в тих самих районах. Центрами розвитку цієї продукції є Дружківка, Донецьк, Харків, Красний Луч, Горлівка, Конотоп, Ясинувата, Кривий Ріг, Луганськ, Торез, Слов'янськ.

Металургійне машинобудування майже повністю (95,5%) розміщене в Донецькому і Придніпровському економічному районах. Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Новокраматорський машинобудівний завод. Великими виробниками металургійного устаткування є реконструйований Старокраматорський завод, Дебальцівський машинобудівний завод, Лутугінський завод прокатних валків, Кадіївський ливарно-механічний завод, Маріупольський завод важкого машинобудування. Провідні підприємства Придніпров'я з випуску устаткування для металургійної промисловості знаходяться у Дніпропетровську, Кривому Розі і Марганці. В Україні діє, зокрема, декілька підприємств, які виробляють устаткування для конвеєрів (Львів, Миколаїв, Стаханов). Загалом, у 2003 р. обсяг продукції металургійного машинобудування сягнув суми 875,4 млн. грн.

Виробництво бурових машин та інших механізмів для нафтової та газової промисловості розвивається у Дрогобичі, Чернівцях, Конотопі і Харкові. Загалом випуск їхньої продукції за останні 2002-03 рр. зростає. Зокрема, виготовлення бурових верстатів збільшилося на 24%, бурових насосів - на 11%.

В Україні розвинуті всі основні галузі транспортного машинобудування: залізничне, авто-, авіа- і суднобудування. Підприємства транспортного машинобудування України виробляють локомотиви, вагони, судна, літаки, автомобілі та інші засоби пересування. [6-c.138-139]

Чільне місце серед галузей транспортного машинобудування посідає залізничне, локомотиво- і вагонобудування. Велетенські підприємства тепловозобудування розміщенні в Луганську (Луганський тепловозобудівний завод) і Харкові (завод транспортного машинобудування). Промислові електровози випускають у Дніпропетровську. Вагонобудівні заводи працюють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Стаханові. Налагоджено також виробництво вагонів-цистерн у Маріуполі. В окремих важливих залізничних вузлах (Київ, Харків, Одеса, Львів, Конотоп та ін.) працюють великі вагоноремонтні підприємства.

Підприємства суднобудівної промисловості України будують і ремонтують судна всіх типів та інші плавучі споруди (плавучі доки і причали, крани, бурові платформи тощо). Суднобудування поділяють на морське і річкове. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють три суднобудівних заводи. Два суднобудівних заводи розміщені у Херсоні, один - у Києві. Суднобудування і судноремонт розвинені в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Керчі та Маріуполі. На випускові річкових суден спеціалізуються підприємства Києва і Херсона. Річкове суднобудування і судноремонт є в Запоріжжі, Ізмаїлі, Вилкові (на Дунаї).

На підприємствах суднобудівної промисловості країни збудовані супертанкери, екологічно чисті танкери, перший у світі атомний ліхтеровоз-контейнеровоз, транспортні рефрижератори, рудовози-п'яти-десятитисячники, нафтоналивні судна, перший у світі газотурбохід торгового флоту, універсальні суховантажні судна тощо.

Основна продукція автомобілебудування: вантажні і легкові автомобілі, автобуси, автонавантажувачі, агрегати для автомобілів, причепи та напівпричепи, мотоцикли, моторолери, мопеди, велосипеди, а також запасні частини до них. Всього в Україні діє більше 40 підприємств автомобільної промисловості, які в основному сконцентровані в Запорізькій, Полтавській, Харківській і Луганській, а окремі центри створені у Львівській, Волинській та інших областях. Виробництво великовантажних автомобілів налагоджено у Кременчуці (АвтоКраз); легкові автомобілі випускаються у Запоріжжі (ВО "Комунар", Автобаз) та Луцьку (ЛУАЗ); автобуси та автонавантажувачі виробляються у Львові (ЛАЗ, ВО "Автонавантажувач"); велосипеди створюються об'єднанням Харківський велосипедний завод. Серед інших підприємств автомобільної промисловості виділяються Луганський автоскладальний завод, Львівський мотозавод, Київський мотоциклетний, Харківський, Луцький та Вінницький підшипникові заводи. Підприємства галузі кооперуються із заводами, які продукують двигуни, вузли й агрегати для автомобілів (Маріуполь, Полтава, Херсон, Мелітополь, Краснодон), електроустаткування (Херсон), запасні частини (Житомир, Чернігів та ін.). У 2001 році підприємствами автомобільної промисловості вироблено всього 28,3 тис. шт., що на 12,5% менше попереднього року, в т.ч. вантажних -- 6,3 тис. шт. (на 78% менше попереднього року), легкових -- 19,9 тис. шт. (на 16% більше), автобусів -- 2,2 тис. шт. (на 64% менше). [6-c.140-141]

Авіаційна промисловість набула розвитку у Києві і Харкові, де виробляють пасажирські і транспортні літаки, втому числі й один із найбільших у світі -- АН-225. її загальні вартісні обсяги у 2001 р. сягнули 1926,7 млн. грн.

Тракторне і сільськогосподарське машинобудування. Тракторобудування об'єднує підприємства, які виробляють різні види тракторів, самохідні шасі, двигуни внутрішнього згорання тракторів та інші машини, а також агрегати, вузли, деталі та запасні частини до них. В Україні діє понад 20 об'єднань і заводів галузі, які розташовані головним чином у Харкові і Харківській області. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де діють заводи тракторних самохідних шасі (виробляє універсальні шасі Т-16М), тракторний і моторобудівний. Колісні трактори виробляють у Дніпропетровську. Чималими підприємствами тракторобудування є Куп'янський ливарний та Лозівський ковальсько-механічні заводи (Харківська область). На випускові агрегатів виділяються: Кіровоградський завод "Гідросила", Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів, Вінницький тракторних агрегатів, Чугуївський завод паливної апаратури. До спеціалізованих підприємств галузі належать: ВО "Київтрактородеталь", "Харківтракторозапчастина", Рівненський завод тракторних агрегатів, а також заводи -- Одеський поршневих кілець, Луганський колінчатих валів тощо. Починаючи з 1990 року, галузь різко скорочує обсяги виробництва основних видів продукції (таблиця).

Табл.5

Виробництво основних видів продукції тракторобудування в Україні*

*Статистичний щорічник за 2004р.

Сільськогосподарське машинобудування -- галузь машинобудування, об'єднання і підприємства якої виробляють сільськогосподарські машини, устаткування, агрегати, вузли, деталі й запасні частини. Основна продукція її підприємств в Україні -- це тракторні плуги та сівалки, машини для боротьби зі шкідниками та хворобами рослин, збиральні та дощувальні машини, устаткування для механізації робіт на тваринницьких фермах та птахофермах. Тепер в Україні діє понад 40 спеціалізованих підприємств галузі, які рівномірно розміщені по території країни, за винятком Луганської і Закарпатської областей. Могутніми підприємствами є Львівське ВО "Львівсільмаш" (хімсільгоспмашини), завод сільськогосподарських машин у Бердянську (жниварки), Одеське ВО по плугах і боронах "Одесаґрунтомаш", Кіровоградський завод сільськогосподарських машин "Червона зірка" (сівалки), Дніпропетровський, Херсонський, Тернопільський комбайнові заводи. Машини й устаткування для механізації робіт у тваринництві і кормо виробництві виготовляють у Білій Церкві і Новоград-Волинському (заводи сільськогосподарського машинобудування), Ковелі ("Ковельсільмаш"), Умані (ВО"Уманьферммаш"),Ніжині ("Ніжинсільмаш"), Коломиї("Коломиясільмаш"), а також у Бердянську, Ковелі та Рожищі (Волинська область).

Підприємства сільськогосподарського машинобудування, як і загалом машинобудівний комплекс, із початку 90-х років знижували виробництво своєї продукції. Так, у 2001 році, порівняно з 1995 роком, випуск тракторних плугів знизився майже у 26 разів, сівалок -- у 15 разів, рядкових жаток -- у 49 разів, бурякозбиральних машин -- у 86 разів, кормодробарок - у 20 разів.

2.4 Хімічний комплекс

До хімічної промисловості України належать підприємства, в технологічних процесах яких застосовуються хімічні методи переробки сировини і матеріалів, а також ті, які виробляють різноманітну хімічну продукцію. Серед галузей і окремих виробництв хімічної промисловості в країні розвинуті гірничохімічна промисловість, промисловість основної хімії, хімія органічного синтезу, хіміко-фармацевтична промисловість, побутова хімія тощо.

Підприємствами хімічної промисловості у 2001 році фактично вироблено продукції у вартісному виразі, який склав 13,6% до загального обсягу виробництва. У структурі виробництва основних видів продукції хімічної промисловості провідне місце займають товари галузей основної хімії. Україна володіє потужним виробничим потенціалом промислового виробництва мінеральних добрив, яке, в основному, зорієнтоване на місцеву базу хімічної сировини.

Підприємства гірничохімічної промисловості видобувають сірку, фосфати, калійну і кухонну сіль, а також проводять видобуток карбонатної сировини. Головні родовища гірничохімічної сировини: Роздольське і Новояворівське (природна сірка), Калузьке і Стебницьке (калійна сіль), Артемівське і Слов'янське у Донбасі, Солот-винське у Закарпатті, Болехівське і Дрогобицьке у Прикарпатті (кухонна сіль). Невичерпні запаси самосадної солі спостерігаються в озерах і лиманах Причорномор'я та Криму. Особливо багате на хлоридні солі натрію, магнію і брому озеро Сиваш. Окрім того, великі запаси каоліну, вогнетривких глин, вапняків, доломітів, графітів та інших нерудних копалин можуть сприяти розвиткові багатьох хімічних і пов'язаних із ними виробництв. Районами розвитку гірничохімічної промисловості України є Прикарпаття, Донбас, Придніпров'я. [6-c.143-145]