Організаційні основи виробництва

Необхідні ресурси (наприклад, верстати) за трудомісткістю (нормо-годин) за місяцями розраховують за формулою:

де t_штij -- сумарний штучний час обробки і-ї деталі на операціях даної j-ї групи устаткування, нормо-хв;

Nj -- місячна програма випуску ї-ї деталі, шт.;

К_п._зі та К_бі -- коефіцієнти, що враховують по і-й деталі відповідно витрати підготовчо-завершального часу (1,01--1,10) та технологічно неминучі втрати від браку (1,01--1,05);

т -- кількість номенклатурних позицій детале-операцій за місячною програмою;

Кві -- коефіцієнт виконання норм у поточному місяці, що плануються по і-й групі устаткування (К_ві > 1).

Існуючі (фактичні) ресурси (Ф_pj) - ефективний місячний фонд робочого часу і-ї групи устаткування визначається за формулою:

де Bj -- кількість верстатів в j-й групі устаткування;

D -- кількість робочих днів у розрахунковому місяці;

Sj -- змінність роботи j-ї групи устаткування;

Tj -- тривалість зміни за j-ю групою устаткування;

1 - Pj -- втрати часу, які плануються на ремонт j-ї групи устаткування (2--4 %).

Для збалансованості завантаження устаткування при нестачі ресурсів здійснюють оперативні заходи: частину робіт передають на інші, однотипні верстати, поліпшують технологію, використовують міждільничну кооперацію, збільшують змінність роботи устаткування та ін.

У разі надлишку ресурсів у цілому виводять з верстатного парку відповідну частину устаткування, що сприяє збільшенню фондовіддачі, зменшенню собівартості продукції, підвищенню рівня його завантаження.

Зміни попиту на продукцію, оновлення її номенклатури, введення прогресивного устаткування та виведення його в ремонт, потребують постійного контролю за величиною відхилень у ресурсах і здійснення оперативних заходів для усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.

Вихід виробничої системи на нормативні величини коефіцієнтів завантаження устаткування К₃ та змінності його роботи Кзм дає змогу збільшити її потужність, пропускну спроможність парку устаткування, знизити вартість основних фондів, собівартість продукції, що випускається, та підвищити фондовіддачу.

Діагностування виробничої системи передбачає встановлення її елементного складу, перевірку останнього на відповідність структурі робіт, які плануються, за трудомісткістю визначення ступеня повноти і раціональності його екстенсивного та інтенсивного використання. Такий аналіз потрібен для обґрунтованої оцінки рівня використання елементного складу, розроблення програми підвищення ефективності виробництва і забезпечення на основі наступного синтезу цілісності виробничої системи.

Структура елементного складу ВС залежить від форми її спеціалізації та характеристики продукції, що випускається. Ступінь повноти і раціональності використання елементного складу будь-якої ВС визначається рівнем реалізації основних принципів раціональної організації виробничого процесу, що характеризують різні елементи виробничого процесу: пропорційності - рівень використання всіх його елементів; безперервності - рівень організації як засобів, так і предметів праці; паралельності та ритмічності - характер руху предметів праці.

Пропорційність в елементах виробничого процесу закладається при проектуванні ВС, а потім реалізується в процесі її функціонування під час розроблення річних виробничих програм шляхом кількісних розрахунків необхідних потужностей, матеріалів та робітників.

Ступінь використання елементного складу виробництва можна охарактеризувати коефіцієнтами пропорційності (або коефіцієнтом відповідності), які слід розраховувати для всіх елементів ВС (Kпр).

де Ф_ру-- час роботи j-го устаткування, що планується, год;

Тзj-- трудомісткість завдання на даний вид j-го устаткування за місячною програмою, год;

Tзj - сумарна трудомісткість даного виду робіт по j-х одиницях устаткування, год.

Якщо в кожну одиницю часу (годину, зміну, добу, п'ять днів, місяць, квартал) кожним виробничим підрозділом випускається рівна кількість продукції, то рух предметів праці вважається пропорційним. Показником пропорційності руху предметів праці можна вважати рівномірність випуску продукції в часі як окремий випадок ритмічності.

Ритмічна робота характеризується двома поняттями -- ритмічністю випуску продукції і рівномірністю виробництва. Якщо ритмічність відображає однаковий або наростаючий обсяг випуску продукції в натуральному виразі через рівні або певні проміжки часу, то рівномірність виробництва пов'язана з обсягом випуску продукції за трудомісткістю за аналогічними умовами.

Для досягнення ритмічності в серійному виробництві необхідно жорстко виконувати періодичність запуску і випуску партій деталей (виробів). У дрібносерійному і одиничному виробництві складності виробів можна досягти тільки рівномірністю роботи та випуску продукції.

Принцип ритмічності тісно пов'язаний з принципом безперервності виробництва.

Безперервність використання устаткування полягає у постійній його зайнятості певною роботою протягом визначеного часу. Показником безперервності виробництва є коефіцієнт завантаження К₃ одиниці устаткування. Безперервність руху предметів праці характеризується коефіцієнтом неперервності виробничого процесу (Кн):

де t_тех - час виконання всіх технологічних операцій (технологічного часу), включаючи контроль, приймання, здавання та транспортування продукції;

Т_ці -- фактична тривалість виробничого процесу за сукупністю деталей (п), що закріплені за дільницею.

Комплексним показником (К_к) використання елементного складу ВС є середня арифметична всіх окремих розглянутих вище взаємопов'язаних показників: пропорційності (К_пр), рівномірності виробництва (К_рв.вир); завантаження устаткування (К₃) та неперервності (К_н).

Конкретні отримані показники необхідно порівняти з нормативними, які встановлюються з урахуванням резервування надійності виробничих систем. Нормативні показники є еталоном при кількісному оцінюванні резервів підвищення рівня організації виробництва і одночасно базовою інформацією для проектування нових виробничих процесів. Нормативними показниками рівня організації дискретних процесів можна прийняти: К₃ = 0,9 - 0,95; К_н = 1,0; К_пр = 1,0; К_рв._вир = 1,0; К_к = 0,97-0,99.

Для оцінки організаційно-технічного рівня робочих місць використовують такі показники:

* робочих місць з устаткуванням: продуктивність обладнання, що застосовується; відповідність його вимогам щодо якості продукції; використання технічних особливостей устаткування; прогресивність технологічного процесу, що застосовується; технологічна оснащеність робочого місця;

* робочих місць без устаткування: виправданість використання ручної праці; технічний рівень і якість інструменту, що використовується; забезпеченість виконавців інструментом (комплектність, технічний стан, наявність необхідного резерву);

організаційного рівня робочого місця: раціональність планування; організаційна оснащеність, кількість і трудомісткість постійно закріплених робіт, змінність та ін.;

умов праці та техніки безпеки: відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам; дотримання правил безпеки праці; забезпечення спецодягом та взуттям відповідно до встановлених стандартів.

14.3 Процес організаційного проектування та раціоналізації виробничих систем

Мета створення підприємства (виробничої системи) пов'язана з вибором елементів, масштабом, організаційним типом виробництва та іншими чинниками.

При створенні виробничої системи, а також в процесі її функціонування необхідне чітке виконання вимог до продукції, послуг:

відповідність технологічного процесу властивостям сировини, матеріалу, продукції;

відповідності виробничих потужностей усіх складових елементів системи, що забезпечує результативність у цілому.

При цьому треба визначити спеціалізацію закріпити її за кожним робочим місцем. За спеціалізацією робочих місць визначають їх підбір згідно з технологією виготовлення виробів чи надання послуг.

Вибір виду організації праці та системи обслуговування робочих місць здійснюється стосовно устаткування і технологічного процесу.

Проектування організації виробництва -- це процес розроблення організаційної, технічної і планово-економічної документації, за якою створюється і реалізується (матеріалізується) на практиці виробнича система.

Головною метою оргпроектування на ранніх стадіях є побудова структури ВС і визначення основних параметрів її функціонування, що розглядається як зовнішнє проектування.

Зовнішнє проектування передбачає: 1) проведення комплексного техніко-економічного обстеження виробництва; 2) розроблення технічного завдання.

Мета передпроектного обстеження полягає в усвідомленні ролі і місця об'єкта оргпроектування в системному оточенні, формулюванні вимог зовнішнього середовища, яким він має відповідати; виявленні недоліків базового варіанта організації об'єкта (діючого чи аналогічного виробництва), їх причин і шляхів усунення; намічанні організаційно-технічних заходів і формулюванні вихідних вимог на проектування.

Загальна характеристика об'єкта обстеження (оргпроектування) охоплює такі питання: призначення виробництва; показники призначення продукції, що випускається; зовнішні зв'язки і сполучені виробництва; техніко-економічна характеристика виробництва.

За результатами проведеного обстеження та аналізу його даних мають бути сформовані такі рішення:

основні цілі та завдання створення, функціональне призначення ВС;

напрям і ступінь охоплення комплексною автоматизацією виробничого процесу за його стадіями і складовими;

форма спеціалізації та ступінь концентрації виробництва у ВС однотипних деталей (робіт);

переважний тип виробництва, необхідна виробнича потужність, номенклатура деталей «першого запуску» та її розбивка на групи;

припустимий діапазон зміни конструктивно-технологічних характеристик деталей (технологічний потенціал ВС);

динаміка відновлення номенклатури як за рахунок параметричної, так і структурної гнучкості;

вимоги до: організаційної, функціональної та елементної структури ВС; характеру зовнішніх і внутрішніх зв'язків (планування, розміри транспортних партій, ритмічність, час функціонування, форми постачання і вивозу інгредієнтів виробництва); складу завдань, що розв'язується АСУ; системи документообігу; охорони праці і техніки безпеки; техніко-економічні показники оцінки роботи ВС.

Вибір форми організації виробництва передбачає виконання таких завдань:

1. Обґрунтування типу виробництва.

2. Обґрунтування складу підрозділів та їх спеціалізації.

3. Обґрунтування форм організації підрозділів.

4. Побудова організаційної структури виробництва.

Виходячи з прийнятих технологічних процесів перетворення матеріальних та інформаційних потоків, виконується процедура синтезу функціональної структури ВС як основної робочої структури проектування, призначеної для визначення складу структуроутворюючих елементів ВС і взаємозв'язків між ними на віртуальному рівні. На її основі здійснюється вибір технологічного й інформаційно-керуючого устаткування (синтез елементної структури ВС), а також розроблення алгоритмів її функціонування (алгоритмічної моделі ВС).

Взаємозв'язок елементів ВС реалізується за допомогою руху матеріалів виробництва та інформації, який завершується виробництвом продукції. Зв'язки елементів можуть бути відображені матеріальними та інформаційними потоками. Самі елементи визначаються через функції, які ними виконуються і які описані в термінах операцій перетворення матеріальних та інформаційних потоків.

Наявність корисної функції є підставою для створення структурного елемента для її виконання.

Основні напрями розроблення структурно-функціональної організації виробництва:

1. Склад зовнішніх зв'язків та їх параметри.

2. Склад функцій.

3. Склад структурно-функціональних елементів.

4. Склад внутрішніх зв'язків.

5. Побудова функціональної структури виробництва.

Процедура синтезу функціональної структури ВС завершується її структурно-функціональної схемою - схемою матеріальних та інформаційних потоків із зазначенням пунктів їх перетворення (віртуальних чи фізичних елементів функціональної структури), що узагальнює попередні результати просторової організації виробничого процесу в єдності його складових, а також комплект специфікацій до схеми, що містять якісні і кількісні характеристики основного, допоміжного та обслуговуючих підпроцесів у просторово-часовому вимірі.

Основні завдання обґрунтування виробничої структури:

1. Визначення складу та обсягу робіт, їх розподіл між виконавцями.

2. Визначення складу та кількості устаткування, його розміщення.

3. Визначення складу та чисельності виробничого персоналу, його закріплення за робочими місцями.

4. Побудова технологічних планувань, розрахунок площ.

Аналогічно, але стосовно обробки інформації, здійснюється обґрунтування структури інформаційно-керуючої системи (ІКС) у рамках самостійного підпроекту комплексного проекту ВС.

Мета оргпроектування на етапі робочого проекту полягає в тому, щоб детально опрацювати в робочій документації схеми функціонування всіх елементів (підсистем) ВС та їх взаємодії між собою і з зовнішнім середовищем.

Основні завдання організації основного виробництва: визначення складу, інтенсивності і трасування матеріальних потоків; визначення складу, пропускної спроможності та розташування виробничих підрозділів; визначення складу, продуктивності і зон обслуговування бригад; побудова транспортно-технологічних схем виробництва, моделювання роботи, оцінка ефективності.

Організація обслуговування виробництва здійснюється за напрямами: інструментального обслуговування; технічного обслуговування та ремонту, енергетичного обслуговування; матеріально-технічного забезпечення; транспортного обслуговування; складського обслуговування; технічного контролю; технічної підготовки виробництва.

Доцільна така послідовність виконання проектних рішень: 1) складання узагальнених інформаційно-логічних схем функціонування ВС з реалізації виробничих процесів (виготовлення продукції; підготовки і використання інструменту; підготовка, заміна і відновлення деталей устаткування, які змінюються); 2.) визначення складу виконавців, виконання трудових функцій, яких потребує діалоговий режим із СУ; 3) визначення переліку виробничих ситуацій для кожного виконавця, які зумовлюють їх різні режими роботи в умовах інтерфейсу із СУ; 4) визначається перелік документів і повідомлень щодо кожного режиму роботи кожного виконавця; 5) визначаються структура переданої інформації, порядок її використання і формування; 6) оформляються блок-схеми алгоритмів роботи персоналу і зведені пояснювальні таблиці до них; узагальнюються алгоритми роботи персоналу окремих структурно-функціональних одиниць ВС для їх участі в основному і допоміжних виробничих процесах; 7) визначається перелік виробничих ситуацій, що потребують втручання диспетчера ВС; 8) визначається перелік управлінських рішень, що приймаються ним у кожній ситуації; 9) визначаються структура і порядок використання інформації, необхідної диспетчеру для прийняття управлінських рішень та їх реалізації; 10) оформляються блок-схема алгоритмів роботи диспетчера ВС і пояснювальні таблиці до них; 11) складаються об'єднані блок-схеми узагальнених алгоритмів функціонування системи машин і персоналу ВС, включаючи диспетчера, у нормальному та аварійному режимах при різних видах відмовлень; 12) визначається перелік функцій, виконання яких диспетчером недоцільне в умовах АСУ і які можуть бути нею реалізовані в автоматичному режимі; 13) уточнюються критерії, обмеження і методи для реалізації завдань виробничого диспетчерування в АСУ (для розроблення програми-диспетчера).

Основні завдання організації праці персоналу:

Нормування праці (розробляється згідно з методиками та рекомендаціями з нормування праці).

Склад і спеціалізація бригад, зони обслуговування (визначається особливостями технології, виробничих процесів та нормативів).

Оснащення та обслуговування робочих місць (визначається спеціалізацією, змістом праці, організацією виробництва).

Оплата праці (ґрунтується на законодавчих та нормативних документах з питань праці).

Охорона праці і техніка безпеки (розробляється відповідно до вимог чинних законодавчих, нормативних документів та стандартів).

Підготовка, перепідготовка кадрів.

Досвід організаційного проектування виробничих систем показав, що концептуальні рішення з визначення якісного складу структуроутворюючих елементів ВС, формуванню їх взаємозв'язків та зв'язків із зовнішнім середовищем приймаються на ранніх стадіях в процесі синтезу функціональної структури.

Концепція організаційного проектування характеризується тим, що розглядає виробництво як виробничу систему; має цільову спрямованість на забезпечення ВС сукупності властивостей, які визначаються зовнішнім середовищем; використовує для цього комплекс засобів організаційного проектування; виходить з необхідності виконання цих робіт починаючи зі стадії проектування ВС.

Размещено на Allbest.ru