Принципи ціноутворення у різних галузях економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Сутність ціни та її економічний зміст

Ціна - це грошовий вираз вартості товару продукції. Вона завжди коливається навколо ціни виробництва дорівнює витратам виробництва та відображає рівень необхідних витрат на виробництво. Є 3 функції:

1. Обліково-вимірювальна - суть її полягає в тому що вона є засобом вимірювання витрат на виробництво окремих видів та послуг.

2. Розподільча - зводиться до того що за допомогою цін які відхиляються від вартості здійснюється перерозподіл частини доходів суб'єктів господарювання та населення.

3. Стимулююча - використовується для мотивації підвищення ефективності господарювання забезпечення необхідної прибутковості.

Ціна одиниці продукції окремої послуги формується з відповідних складових:

1. Загальним чинником що визначає рівень цін переважно є гнучкість попиту;

2. Орієнтація на отримання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їх ефективність;

3. Можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців;

4. Сировина ціни на яку встановлюють з врахуванням вимог стандартів обсягу продажу та попиту;

5. Основні матеріали на базі стандартів.

2. Тарифи на послуги підприємств ЖКГ

Тариф - це ціна одиниці наданої послуги виконаної роботи або це сума грошей потрібно для отримання одиниці послуг виконання роботи. Тарифи на житлові послуги в формі квартирної плати за статусом відносяться до державних тарифів. Встановлюється обласними, районними, державними адміністраціями. Формуються на основі витратного методу тарифоутворення. Тарифи на житлові послуги у формі квартирної плати диференційованої залежно від часу виду побудови будинків висоти приміщень комфорту району розташування наявності ліфтів тощо які формують собівартість утримання будинків житла та прибудованих територій. Тарифи на комунальні послуги також встановлюються за витратної методикою в основі якій лежить собівартість.

3. Альтернативні теорії ціноутворення теорія трудової вартості, теорія граничної корисності, товарів

Теорія трудової вартості-підхід згідно з яким згідно за основу беруть кількість витраченої праці. Теорія граничної корисності-основою цінності товару вважається ступінь корисного ефекту який він приносить споживачу. Теорія попиту і пропозиції-реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції.

4. Структура роздрібної ціни товару

Структура ціни відповідна послідовність її функціонування залежить від значної кількості факторів таких як:вид продукції, умови придбання та реалізації, вплив податкового законодавства. Крім того ціна залежить від наступних положень а саме: вітчизняна продукція чи імпортна, вітчизняна продукція яка реалізується на території України чи призначена для експорту продукція яка обкладається ПДВ та не оподатковується. Роздрібна ціна - це відповідна закупівля без ПДВ плюс торгова націнка формується як сума витрат відповідного суб'єкта господарювання та його прибутку в розрахунку на одиницю реалізованого товару. Націнка - це ціна за послугу з постачання та збуту. Як і всяка інша ціна вона повинна компенсувати витрати оптових роздрібних підприємств і забезпечити їм прибуток. Як правило величина націнки встановлюється у відсотках до ціни закупівлі. При формуванні ціни слід пам'ятати що згідно з законодавством України є певні суб'єкти господарювання які не відносяться до платників ПДВ це зокрема фіз. особи які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору.

5. Функції ціни, класифікація

Функції: облікова(вимірювальна)-визначається тим що за її допомогою обчислюється основні вартісні показники що х-ть економічний процес., стимулююча-визначається тим що вона приймає безпосередню участь у створенні механізму заохочення або стримання виробництва і споживання окремих видів товарів та послуг, розподільча-будь-який розподіл економічних ресурсів у вартісному їх виразі здійснюється при безпосередній участі цін., раціонального розміщення виробництва-за допомогою механізму ціноутворення здійснюється перетік капіталу до тих регіонів де створені умови найбільш ефективного його використання, збалансування попиту та пропозиції-ціна виступає найбільш гнучким та дійовим інструментом механізму забезпечення рівноваги між цим показниками. Класифікація:

1. В залежності від виду продукції:ціни на товари, тарифи на послуги.

2. В залежності від сфери обслуговування товарного обігу:закупівельні ціни, оптові ціни, роздрібні ціни.

3. В залежності від ролі ринку: ціни попиту, ціни пропозиції, ціни ринкової рівноваги, ціни угод між суб'єктами ринку.

4. В залежності від типу ринку: конкурентні ціни, монопольні ціни.

5. В залежності від регіону дії: регіональні ціни, єдині ціни.

6. В залежності від країни реалізації: внутрішні ціни, зовнішньоекономічні ціни.

7. В залежності від порядку відшкодування транспортних витрат на внутрішньому ринку: система цін «франко» різних видів.

8. За порядком державного регулювання: ціни що регулюються, ціни що не регулюються.

9. За варіативністю встановлення: фіксовані ціни, гнучкі ціни.

10. За періодом дії у часі: постійні ціни, тимчасові ціни.

6. Цінова політика торгового підприємства

Цінова політика підприємства являє собою систему заздалегідь визначених методологічних принципів які воно обирає як основу формування цін на свою продукцію. Етапи формування цінової політики на підприємстві:

1. Збір інформації необхідної для розробки цінової політики;

2. Оцінка факторів що визначають передумови формування диференційованої цінової політики;

3. Формування основних цілей цінової політики;

4. Вибір відповідного типу цінової політики що реалізує поставлені перед нею цілі;

5. Забезпечення адаптації цінової політики до коливання кон'юктури ринку і умов господарювання;

6. Оцінка результативності розробленої цінової політики;

7. Формування системи контролю за ефективною реалізацією розробленої цінової політики.

7. Основні типи ринків

Історія розвитку ринку дозволяє виділити наступні типи ринку: нерозвинений, вільний, регульованими деформований. Нерозвинений ринок характеризується тим, що ринкові відносини носять випадковий, найчастіше товарний (бартерний) характер. Але вже і тут ринок відіграє певну роль, сприяє диференціації членів суспільства,посилення мотивації до розвитку виробництва тих чи інших товарів. Вільний (класичний) ринок характеризується наступними рисами:

1) необмежене число учасників ринкових відносин і вільна конкуренція між ними;

2) абсолютно вільний доступ до будь-якої господарської діяльності всіх членів суспільства;

3) абсолютна мобільність факторів виробництва; необмежена свобода пересування капіталу;

4) наявність у кожного учасника абсолютно повної інформації про ринок (про норму прибутку, попит, пропозицію і т.д.). Здійснення принципу раціонального поводження ринкових суб'єктів (оптимізація індивідуального добробуту в результаті приросту доходів: продати дорожче, купити дешевше) неможливо без інформації;

5) абсолютна однорідність однойменних товарів (відсутність торгових марок і т.д.);

6) жодна ділянка вільної конкуренції не в змозі надати безпосередній вплив на рішення іншого неекономічними методами;

7) ціни встановлюються стихійно в ході вільної конкуренції;

Регульований ринок - це результат цивілізації і гуманізації суспільства,коли держава прагне якось пом'якшити удари ринку за інтересами окремих членів суспільства, але не настільки, щоб звести нанівець мотивацію до творчому, ініціативному праці і ризику в господарській діяльності.

8. Розрахунок мінімального рівня надбавки в торговельному підприємстві та визначення її ринкового рівня на основі попиту і пропозиції

Розрахунок ціни з надбавкою здійснюється за формулою:

Цр=Цп*(1+Н:100),

де ЦР - ціна реалізації товару, грн; ЦП - ціна придбання (відпускна ціна виробника чи посередника), грн; Н - посередницька або торговельна надбавка, %..

9. Методи установлення цін: об'єктивний і суб'єктивний метод

Цінова політика підприємства диктує певні методи встановлення цін виходячи з маркетингової політики підприємства. Існує декілька типових завдань маркетингу що й визначає методи встановлення цін:

1 введення нового товару використовується політика «зняття вершків».

2 захист позиції на ринку-основними методами боротьби за своє становище на ринку можуть бути умови постачання платежу обсяг і якість сервісу реклама де і сама ціна яка характеризує технічний рівень і якісний показник товару.

3 освоєння інших сегментів ринку-використовується за звичай політикою високих цін.

4 стимуляція комплексного продажу яка є характерним для фірм що виготовляють устаткування використовується політика цінового лідера.

5 достатнє покривання витрат це завдання становиться якщо в фірмі досить покривати витрати протягом декількох років максимум 3 при оптимальному завантажуванні і одержанні прибутку на вкладений капітал.

6 становлення оптимального розміру ціни враховують виконання цілого ряду послідовних етапів.

7 витратні методи орієнтуються на цінову стратегію засновану на витратах до них відносять такі методи:становлення ціни на основі повних витрат, встановлення ціни на основі змінних витрат, встановлення ціни на основі аналізу беззбитковості.

8 ринкові методи встановлення цін орієнтуються на попит або реакцію конкурентів до них відносять:встановлення цін з урахуванням еластичності попиту на товар з врахуванням життєвого циклу товару з врахуванням цінності товару для споживача встановлення цін за географічною ознакою. 9 економетричне встановлення цін.

10. Характеристика та класифікація витрат відповідно до положення Стандарт бух обліку №16 Витрати

Об'єкт витрат -- продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом витрат. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства, за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Класифікація витрат: За впливом на фінансові результати: невичерпні, вичерпні; За відношенням до періоду виробництва: витрати на виробництво, витрати за період; За способом віднесення на собівартість продукції:прямі, непрямі; За відношенням до технологічного процесу: основні, накладні; За сферою виникнення: виробничі, невиробничі.

11. Порівняльна характеристика цінової політики виробничого та торговельного підприємства

1 Предмет цінової політики: Виробниче підприємство-ціна реалізації продукції, торговельне підприємство-елемент ціни торгова надбавка;

2 Ступінь самостійності:ВП - повна рівень ціни формується самим підприємством виробником, ТП - орієнтація на цінову політику виробника товару і ціни на товари аналоги на ринку;

3 Лімітуючі фактори:ВП - собівартість виробництва попит покупців, ТП - ціна закупівлі витрати обігу ціна реалізації;

4 Характер цінової політики: ВП - монотоварний (з окремих видів продукції), ТП - полі товарний (за асортиментними групами);

5 Ступінь гнучкості цінової політики:ВП - максимальна орієнтація на одиничного покупця та цінову ситуацію, ТП - обмежена носить стандартний характер з орієнтацією на масового покупця та загальну цінову ситуацію;

6 Особливості цінових стратегій:ВП - орієнтація на збереження ринку збуту навіть за несприятливої ринкової ситуації, ТП - переключення на нові товари при погіршенні ринкової ситуації.

12. Собівартість різних виробів продукції

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва. Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

? з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку).

? віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

? додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

13. Торгова надбавка як складова частина роздрібної ціни, значення в господарській діяльності торгівельного підприємства

Формування цінової політики підприємства. Предметом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів - торговельна надбавка. Саме цей елемент ціни товару характеризує ціну торговельних послуг, пропонованих покупцеві при його реалізації торговельним підприємством. І тільки цей елемент ціни з урахуванням кон'юнктури споживчого ринку, умов свого господарської діяльності, рівня ціни виробника та інших факторів торговельне підприємство формує самостійно. Незважаючи на високий ступінь зв'язку з ціною виробника, рівень торговельної надбавки далеко не завжди визначається рівнем ціни на товар. Торговельна надбавка підприємства складається з трьох основних компонентів:

1)суми витрат обігу, пов'язаних з реалізацією товару;

2) суми податкових платежів, що входять в ціну товару, тобто сплачуються безпосередньо за рахунок доходів торговельного підприємства (до них відносяться податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори і мита)

3) суми прибутку і реалізації товарів (до відрахування з неї податків).

14. Собівартість окремих виробів

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання -- обчислення собівартості окремих виробів Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо. На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування.

Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами. За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:* сировина та матеріали;* енергія технологічна;* основна заробітна плата виробників;* додаткова заробітна плата виробників;* відрахування на соціальні потреби виробників;* утримання та експлуатація машин і устаткування; * загальновиробничі витрати;* загальногосподарські витрати;* підготовка та освоєння виробництва;* позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість. В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної.

15. Фактори які впливають на рівень торгової надбавки

Зовнішні фактори:споживачі, державні установи, дійсні й потенційні конкуренти, постачальники, виробники. Внутрішні фактори: кількість продавців, вартість ресурсів, кількість споживачів, платоспроможність споживачів, ціна на аналогічні товари.

16. Класифікація витрат за різними ознаками

1. За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) -- витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати:-- основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції;-- допоміжного (підсобного) виробництва -- призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо).

2. За видами продукції, робіт, послуг -- витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо.

3. За єдністю складу -- одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів).

4. За видами витрат -- за економічними елементами, за статтями калькуляції (попередньо розглянуто в розділі 1).

5. За способами перенесення вартості на продукцію -- прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом).

6. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат -- змінні і постійні:-- змінні витрати -- це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, технологічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо);-- постійні витрати -- це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва).

7. За календарними періодами:-- поточні -- в яких періодичність менше місяця;-- довгострокові -- пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати);-- одноразові -- здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8. За доцільністю витрачання:-- продуктивні -- передбачені технологією та організацією виробництва;-- непродуктивні -- необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо.

17. Методи та методичні засоби визначення ціни як спосіб реалізації цінової політики та стратегії підприємства на ринку

Цінова політика підприємства диктує певні методи встановлення цін виходячи з маркетингової політики підприємства. Існує декілька типових завдань маркетингу що й визначає методи встановлення цін:

1 введення нового товару використовується політика «зняття вершків».

2 захист позиції на ринку-основними методами боротьби за своє становище на ринку можуть бути умови постачання платежу обсяг і якість сервісу реклама де і сама ціна яка характеризує технічний рівень і якісний показник товару.

3 освоєння інших сегментів ринку-використовується за звичай політикою високих цін.

4 стимуляція комплексного продажу яка є характерним для фірм що виготовляють устаткування використовується політика цінового лідера.

5 достатнє покривання витрат це завдання становиться якщо в фірмі досить покривати витрати протягом декількох років максимум 3 при оптимальному завантажуванні і одержанні прибутку на вкладений капітал.

6 становлення оптимального розміру ціни враховують виконання цілого ряду послідовних етапів.

7 витратні методи орієнтуються на цінову стратегію засновану на витратах до них відносять такі методи:становлення ціни на основі повних витрат, встановлення ціни на основі змінних витрат, встановлення ціни на основі аналізу беззбитковості.

8 ринкові методи встановлення цін орієнтуються на попит або реакцію конкурентів до них відносять:встановлення цін з урахуванням еластичності попиту на товар з врахуванням життєвого циклу товару з врахуванням цінності товару для споживача встановлення цін за географічною ознакою.

9 економетричне встановлення цін. Усі витрати можна розділити на прямі і непрямі. Прямі витрати становлять основну частину продукту вони відносяться до змінних витрат. Прямі накладні витрати-кількість збільшується витрати. Непрямі витрати-до них відносять адміністративні загальновиробничі; Загальновиробничі можна поділити на постійні та змінні.

У результаті виникають такі види вартості продукції:продуктивна вартість що складається з суми усіх прямих витрат; виробнича вартість включає в себе продуктивну вартість і загальновиробничу вартість тобто є собівартістю продукції; комерційна повна вартість включає усі операційні витрати тобто виробнича вартість плюс адміністративні витрати збутові та інші операційні витрати.

18. Визначення ціни на основі витрат виробництва: метод повних витрат, граничних, цільового прибутку

Метод повних витрат При цьому методі в основу ціни закладають всі фактичні витрати підприємства на виробництво і збут продукції (постійні та змінні), тобто розраховують повну собівартість виробу, і якої додають суму прибутку. Ціну визначають за формулою:

Ц=Иповн+Иповн*Rпрод:Ипол,

де И полн - повні витрати на виробництво одиниці виробу, грн.

Так як постійні витрати розподіляють між усіма видами своєї продукції пропорційно будь-яким показником, то при різних способах розподілу в залежності від вибору бази коливається і рівень собівартості виробу. У результаті до перерахованих недоліків цього методу додається ще один - спотворюється фактична собівартість виробу, а це призводить до заниження або завищення ціни. Цей метод широко використовується в Росії.

По суті, багато підприємств торгівлі також застосовують дану методику: як повних витрат тут виступає ціна придбання товару без ПДВ, а роль рентабельності продукції відіграє рівень торгової надбавки. Більш прогресивним і обгрунтованим є метод стандартних (нормативних) повних витрат. Сутність його полягає в тому, що в основу ціни закладають не фактичні, а нормативні витрати і постійно враховують відхилення фактичних витрат від норм Даний метод ціноутворення має ряд переваг у порівнянні з простим урахуванням фактичних витрат.

По-перше, дає можливість керувати витратами, тому що розраховують не просто загальну величину відхилення, а в розрізі кожної статті.

По-друге, дозволяє здійснювати пофакторного аналізу статей витрат і виявляти, за рахунок чого відбулося відхилення ціни від стандарту.

По-третє, забезпечує можливість безперервного зіставлення статей витрат з фінансовими результатами незалежно від змін у завантаженні виробничих потужностей.

По-четверте, орієнтує виробників на зниження витрат. Найбільш складний момент при введенні системи нормативних (стандартних) витрат - визначення прогресивних і обгрунтованих норм витрат, що передбачає детальне вивчення методів виробництва, технічних характеристик виробів і т.д. Однак краще мати хоч якусь норму, ніж ніякої, оскільки це дозволить до певної міри контролювати ефективність виробництва і рівень цін.

Метод граничних витрат Метод граничних витрат передбачає облік в ціні продукції тільки тих витрат, які виникають при випуску кожної додаткової одиниці продукції понад вже освоєного виробництва.

Ці витрати в економічній літературі називають по-різному: маржинальні, граничні, скорочені, прямі, а в практичній діяльності такими прийнято вважати змінні витрати. У цьому випадку ціну розраховують за формулою:

Ц=Ипер+Ипер*Rпрод:100,

де І пер - сума граничних (змінних) витрат на одиницю, крб. Як вже зазначалося, застосування цього методу грунтується на принципі маржинальної прибутку, за рахунок якої відшкодовуються постійні витрати.

Якщо підприємство формує ціну методом граничних витрат і планує отримати задану норму прибутку на вкладений капітал, то рентабельність продукції розраховують за формулою:

Rпрод=Rк*А+Ипост: q*Ипер,

де І пост - сума постійних витрат підприємства в цілому, руб.

Метод граничних витрат є більш складним, ніж метод повних витрат, тому що орієнтований на багатофакторний підхід до ціноутворення. у разі його використання підприємство має оцінювати потенційний обсяг продажів по кожній передбачувану ціну. застосовують його в різних ситуаціях: якщо у підприємства є вільні виробничі потужності та постійні витрати вже покриваються поточним обсягом виробництва. в даному випадку з метою розширення обсягу продажів підприємство може піти на формування ціни з урахуванням тільки змінних витрат; якщо підприємству необхідно завоювати частку ринку і воно має намір використовувати цінову стратегію проникнення на ринок, тобто ціна на його виріб встановлюється нижче ціни аналогічного товару на ринку. в цьому випадку необхідно врахувати, що тривалий час використовувати цей метод неможливо, тому що в кінцевому рахунку необхідно відшкодовувати всі витрати і отримувати прибуток. у підприємства повинні бути фінансові ресурси, щоб протриматися на цьому рівні ціни на свою продукцію, або такий метод використовується тільки при визначенні ціни на декілька видів товарів, що випускаються.

Найбільш ефективно його використання при прийнятті управлінських рішень: про ціну на вироби при наявних вільних виробничих потужностях; про прийняття замовлення від держави чи іншого підприємства при гарантованому збуті; виробляти або закуповувати комплектуючі вироби; про доцільність випуску тієї чи іншої продукції при обмежених виробничих можливостях.

Метод ціноутворення на основі доходу з обороту Метод формування ціни на основі доходу з обороту також передбачає врахування повних витрат підприємства. крім того, він повинен забезпечити йому планований (бажаний) розмір доходу з обороту. при цьому методі ціну розраховують за формулою:

Ц=Иполк: (І-Д),

де Д - бажаний дохід з обороту, виражений в коєф.

19. Фактори, які визначають особливості ціноутворення в громадському харчуванні

Клас підприємства громадського харчування - це сукупність відмінних ознак підприємства певного типу, яка характеризує якість надаваних послуг, рівень і умови обслуговування. Залежно від типу, класу і спеціалізації підприємства громадського харчування можуть надавати такі послуги: послуги харчування; послуги з виготовлення кулінарної продукції та кондитерських виробів; послуги з організації споживання та обслуговування; послуги з реалізації кулінарної продукції; інші послуги громадського харчування.

Ціна продукції включає:

1) витрати на виготовлення страви (вартість сировини),

2) витрати обігу та реалізації (оренда, комунальні платежі, заробітна плата персоналу, податки тощо),

3) торгову націнку

4) ПДВ.

Ціни визначаються шляхом складання калькуляції, в якій представлений розрахунок ціни на одиницю продукції (однієї порції або одного кілограма). Розрахунок ціни блюда здійснюється на спеціальному бланку - калькуляційній карті. У калькуляційної карті, як і в технологічній, відображається весь набір продуктів, що використовуються для приготування блюда. Калькуляція завжди складається на одне блюдо. Для невеликих підприємств розрахунок ціни продажу здійснюється для однієї порції страви.

На великих підприємствах для визначення ціни однієї страви калькуляційна картка може складатися з розрахунку вартості сировини на 100 порцій цієї страви або на 1 кг продукції. Калькуляція складається в одному примірнику.

20. Основні переваги методів ціноутворення що базуються на затратному підході

До методів, які засновані на витратах, відносять такі:

1) витратний метод;

2) метод аналізу беззбитковості;

1. Витратний метод, або метод "Середні витрати" + "прибуток" В основі цього методу лежить ідея розрахунку собівартості товару як головної складової ціни. В товарно-грошових умовах собівартість продукції містить у собі всі існуючі витрати, які необхідні на виробництво і збут товару, які зроблені за рахунок підприємства. Однак існують такі витрати, які пов'язані з виробництвом товару, але не відносяться до собівартості, тому що фінансуються за рахунок прибутку, спеціальних фондів, бюджетних асигнувань і т. ін. До переваг цього підходу відносять:

1. Споживач у значно більшій мірі має інформацію про власнівитрати на виробництво продукції, ніж про попит, вивчення якого потребує додаткових витрат.

2. Якщо цим методом користується більшість виробників даної галузі, то ціни будуть подібними і цінова конкуренція зводиться до мінімуму.

3. Даний метод вважається справедливим як у відношенні споживачів, так і виробників, тому що при збільшенні попиту на продукцію виробник не наживається на споживачах, одночасно маючи справедливу норму прибутку. Однак цей метод не адаптовано до сучасних умов господарювання, він не враховує особливості ситуації на ринку збуту і не пристосований до конкурентних відносин між виробниками.

2. Аналіз беззбитковості й одержання цільового прибутку Даний підхід до встановлення ціни являє собою різновид методу ціноутворення, що надає інформацію про граничну якість товару і відповідну їй ціну, а також дозволяє визначити оптимальне співвідношення між кількістю і ціною при необхідності одержання величини необхідного прибутку.

21. Основні переваги методів ціноутворення, що базуються на затратному підході

Затратний підхід до ціноутворення історично найдавніший. В його основі лежить така реальна категорія, як затрати фірми на виробництво і збут товару, - затрати, підтверджені документами бухгалтерії. Більше того, в деякій мірі авторитет цього підходу підтримується самою економічною теорією, коли вона дивиться на ціноутворення з позиції необхідності для фірми отримати нормальний дохід на всі свої затрати, повністю і правильно розподіленими між продуктами. Затратний підхід до ціноутворення - це метод ціноутворення, приймаючий в якості відправної точки фактичні затрати фірми на виробництва і реалізацію товарів. Цей підхід володіє принципіальне наділеними дефектами. В багатьох випадках величину наділених затрат на одиницю продукції, яка саме і повинна бути основою ціни при цьому підході, неможливо визначити до того, як ціна буде встановлена.

Причина цього проста: Ціна Можливий об'єм Можливий об'єм Затрати на одиницю продажу виробництва продукції Реальна залежність між ціною і затратами в умовах ринкової системи. При ринковій організації збуту продукції рівень ціни визначає можливий об'єм продажу і можливий масштаб виробництва. Але і економічна теорія і бухгалтерський облік визнають, що від масштабу виробництва прямо залежить величина окремих затрат на виробництво одиниці продукції. При рості визначених масштабів випуску знижується сума постійних затрат, яка припадала на одиницю продукції, отже, і величина середніх затрат на його випуск. Методи ціноутворення:

1. Витратний метод. Ціна розраховується, виходячи із суми постійних і змінних витрат на одиницю продукції й запланованого прибутку з урахуванням нижнього порогу ціни. При опосередкованому збуті ціна продажу кінцевому споживачу збільшується на розмір націнки, яка залежить від особливостей товару (сезонність, мода, новизна), а також еластичності попиту за цінами. Витратний метод не враховує ринкових факторів (характер попиту, рівень платоспроможності попиту, політику конкурентів), а ціна, визначена за таким методом, практично завжди завищена і в конкурентній ситуації чревата негативними наслідками для продавця. Однак є й позитивні оцінки цієї моделі: якщо в рамках однієї галузі всі виробники використовують витратний метод ціноутворення, цінова конкуренція мінімальна, а ціни більш реальні й виключають наживу за рахунок покупців. Згідно даного методу ціна визначається за залежністю:

Ц = С + П,

де Ц - ціна одиниці товару, грн; С - собівартість одиниці товару, грн; П - величина прибутку, яку бажає отримати підприємство від реалізації одиниці товару, грн.

2. Метод на основі цільової норми прибутку. Ціна встановлюється таким чином, щоб можна було досягти бажаної норми прибутку на вкладений капітал. Необхідно взяти до уваги, що розрахунки ціни в цьому випадку залежать від обсягу виробництва та реалізації, у зв'язку з чим необхідно визначити критичну точку обсягу виробництва.

Критичний обсяг виробництва зменшується внаслідок зниження постійних і змінних витрат, які необхідно враховувати у виробничій фірмі. Крім того, на розраховані ціни впливатимуть ще й ринкові фактори (характер попиту й конкуренція). Ціна встановлюється за допомогою використання формули (за умов випуску одного виду продукції),

Ц=ЗВ+ПВ+Пз:К,

де ЗВ - змінні витрати на одиницю продукції, грн/шт; ПВ - постійні витрати за певний період часу, грн; П_? - загальна сума прибутку, яку можна отримати від продажу продукції за той самий період, грн; К - обсяг продажу продукції, шт.

3. Метод встановлення ціни на основі відчутної цінності товару обумовлений специфічними підходами до роботи на ринку. Розрахунок робиться на певну категорію покупців, які погоджуються платити гроші не тільки за вартість товару, а й за комплекс інших послуг: доплати, пов'язані з доставкою, обслуговування тощо. Рівень послуг, що надаються, визначити безумовно важко. Тут доречно вести мову про престижні товари, про особливі послуги, за які за різних обставин і різних умов покупець погоджується платити будь-які гроші. Ось чому для фірми важливо бути надзвичайно чутливою до змін попиту на товар.

4. Вибір ціни на основі рівня поточних цін орієнтує діяльність фірм щодо ціноутворення передусім не на власні витрати, а на ситуацію на ринку, на цінову політику фірм-конкурентів. Поведінка фірм адекватна їхньому становищу на ринку. Фірма-лідер, як правило, диктує свої умови. Дрібніші фірми можуть собі дозволити орієнтуватися на лідера, змінювати ціну після того, як це зробив він. Метод ціноутворення, що орієнтується на рівень поточних цін, досить поширений. Він створює атмосферу справедливого підходу до встановлення ціни в цілому по галузі. А це дає змогу підприємствам отримувати певну норму в прибутку.

5. Установлення ціни на основі торгів. У процесі торгів кожна фірма конкурсант призначає ціну пропозиції, стежачи за тим, щоб вона була дещо нижчою, ніж у конкурентів, але й не опускалася нижче рівня собівартості. Остаточна ціна на товар встановлюється з урахуванням таких факторів: цінова політика фірми, психологія ціносприйняття, вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності.

ціна ринок біржа

22. Ціноутворення на продукцію власного виробництва і купівельних товарів

Підприємствам-виробникам забороняється нав'язувати та контролювати ціни на продукцію власного виробництва, тому що це перешкоджає конкуренції й ставить підприємства торгівлі в неоднакові умови діяльності. Подібний контроль можливий лише в таких випадках:

* підприємство-виробник має своє роздрібне торговельне підприємство (тобто фірмову торговельну мережу);

* реалізація товарів здійснюється на умовах консигнації;

* ціна зазначена на виробі і цілком задовольняє споживача;

* товар реалізується в особливих відділах торговельних підприємств, з якими укладено відповідні угоди. Оборот підприємств ресторанного господарства складається з роздрібного товарообороту по продажу купівельних товарів із оборотом з реалізації власної продукції.

23. Ціннісний підхід до ціноутворення: метод застосування поточних ринкових цін, метод диференціювання ринкових цін, метод встановлення ексклюзивних цін

Ціннісне ціноутворення забезпечує насамперед одержання прибутку за рахунок досягнення вигідного для підприємств співвідношення «цінність / витрати », а зовсім не за рахунок максимального нарощування обсягів продажів."Ключ ціннісного методу - позиція товару в певному сегменті ринку. Тому, замість того, щоб знижувати дуже собівартість, підприємства задаються питанням, чи не краще пошукати інших покупців". При ціннісному ціноутворенні потрібно переконати покупців у тому, що їм варто заплатити за цей товар більш високу ціну, оскільки вона їм куди корисніше, ніж вони « самі спочатку подумали ». І якщо до цього додаються ще зусилля фінансистів і бухгалтерів (фахівців з управлінського обліку), то виникає саме той результат, до якого і має прагнути підприємство: максимальна різниця між цінністю товару для покупця, яку він готовий оплатити, і витратами, які необхідні підприємству, щоб виготовити товар з такими властивостями. У цих умовах завдання ціноутворення полягає саме в тому, щоб якомога більша частина цієї різниці перетворилася на прибуток підприємства і як можна менша - в виграш покупця.

24. Порядок калькуляції продажу кінцевих цін на продукцію громадського харчування

Громадське харчування -- різновид торговельно-виробничої діяльності із забезпечення населення харчуванням. До підприємств громадського харчування належать ресторани, бари, кав'ярні, кафе, їдальні, магазини кулінарії, фабрики-кухні, дрібно роздрібна мережа тощо. Калькулювання на підприємствах громадського харчування -- це обчислення ціни страви. Ціна, відображена у калькуляції, -- це роздрібна ціна підприємства громадського харчування (продажна ціна), яка складається із вартості сировинного набору й націнки громадського харчування, яку встановлюють залежно від націнної категорії підприємства у відсотках до роздрібної середньозваженої ціни. Калькулювання здійснюють у Калькуляційній картці.

Кожну Картку реєструють в окремому журналі. При формуванні ціни продажу на готові вироби застосовуються калькуляційні картки, в яких розраховується ціна одиниці виробу (порції) відповідно до норм закладення сировини та цін на сировину. На кожний вид страви (кулінарного виробу), у тому числі фірмові страви, заводиться окрема калькуляційна картка. Калькуляційна картка є документом, що обґрунтовує встановлену ціну продажу на страви, що виготовляються, і товари, що продаються. У калькуляційній картці зазначаються норма закладення сировини на 100 порцій (10 кг) у кілограмах згідно з рецептурою зі збірника, а також ціна на сировину (як правило, за цінами продажу з урахуванням закладеної націнки). Відсоток націнки встановлюється приватним підприємцем самостійно. Наприклад, установивши 200 % націнки при купівлі 1 кг апельсинів за ціною 5,50 грн. до калькуляційної картки заносять ціну за 1кг апельсинів на рівні 16,50 грн. Далі визначається ціна однієї порції страви чи виробу.

25. Методи формування ціни

В умовах переходу до ринкової економіки перед кожним виробником гостро постає проблема формування ціни на свою продукцію. При цьому виробник ризикує, визначаючи ту чи іншу ціну. Одним із методів ціноутворення на етапі встановлення початкової ціни, як відомо, є метод отримання цільового прибутку. Він оснований на оцінці витрат підприємства, для повернення яких слід реалізувати певний обсяг продукції по встановленій ціні. При цьому ціна визначається із розрахунку запланованого прибутку. Існує три основних методи диференціації витрат:

1.Метод “ Високий-Низький” (“High-Low”), названий також методом максимальної і мінімальної точки.

2.Графічний (статистичний) метод.

3.Метод найменших квадратів.

26. Методичні рекомендації щодо порядку формування і застосування цін в об'єктах громадського харчування споживчої кооперації України

Положення про порядок формування і застосування цін в об'єкта громадського харчування споживчої кооперації України. Головна мета Положення - забезпечення єдиних підходів до формування цін в об'єктах громадського харчування споживчої кооперації України відповідно до чинних законодавчих актів та рішень Уряду. Згідно з п.2 ст.12 Закону України "Про споживчу кооперацію" споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють ціни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродукцію і товари народного споживання, що виробляються і закуповуються ними надані послуги, виходячи з попиту і пропозицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачається державне регулювання цін і тарифів. Для цієї статті поширюється на всі підприємства громадського харчування системи, які є юридичними особами.

27. Система цін в Україні

Система цін - це сукупність всіх конкретних цін, об'єднаних у певні групи (види) за певними ознаками і пов'язаних у середині та за межами системи багатоканальними зв'язками. Для глибшого розуміння суті сучасної системи цін її склад потрібно розглядати під кутом певних ознак, провівши видову класифікацію цін. Для цього склад системи цін національної економіки розглядаємо за найголовнішими ознаками: сфера (ланка) товарного обміну; обсяг партій продаж; статус; місце застосування; час чинності; рівень застосування. Система цін побудована за такими принципами: ланковості; нарахування витрат кожної сфери товарного обміну.

Принцип ланковості єдиний для кожної економічної системи і полягає в тому, що вся система цін пов'язана міцними економічним ланцюгом між підприємствами різних ланок чи сфер товарного обміну (виробництва і обігу), кожне кільце яких являє собою конкретне підприємство ланки (сфери товарного обміну), яке мусить мати свої конкретні ціни, без яких не може відбутися товарний обмін на основі розширеного відтворення.

28. Транспортні тарифи як вид цін на продукцію послуги транспортних підприємств

Якщо організація користується транспортом посередників, ціна переміщення одиниці продукції між двома точками визначається ставкою (гate) або тарифом (taгiff). Вона встановлюється на основі витрат на надані послуги, цінності, одержуваної споживачем, відстані переміщення, ваги, розмірів і вартості вантажу, складності поїздки і т.д. Ці тарифи мають неабиякий вплив на процеси переміщення вантажів і розвиток підприємств. Як економічна категорія транспортні тарифи є формою ціни на продукцію транспорту. Їх побудова повинна забезпечувати: транспортному підприємству - відшкодування експлуційних витрат і можливість отримання прибутку; покупцеві транспортних послуг - можливість покриття транспортних витрат. Транспортні тарифи є основою розрахунків за транспортні послуги і формуються на основі:

Плати за перевезення вантажів;

Зборів за додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів;

Правил обчислення плат і зборів, наприклад, правил використання пільгових, місцевих і виняткових тарифів.

29. Об'єктивна необхідність антимонопольної політики та державне регулювання цін

Антимонопольна політика - це регулювання процесу створення монопольних структур в економіці з одного боку і створення сприятливих умов для дії ефективної конкуренції з іншого боку. Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду. З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої -- управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

30. ЗУ `'Про ціни і ціноутворення регулювання цін»''

Розділ I Загальні положення, Розділ II Державна цінова політика, Розділ III Ціноутворення, Розділ IV Державне регулювання цін, Розділ V Державний контроль (нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення, Розділ VI Прикінцеві та перехідні положення

31. Вантажні тарифи автомобільного транспорту, їх види

Транспортний тариф - це ціна за переміщення матеріального об'єкта в просторі. Транспортні тарифи включають тарифи на вантажні перевезення та пасажирські тарифи. Вантажний транспорт, доставляючи продукцію від виробників до споживача, збільшує її вартість. Пасажирський транспорт надає послугу. У зв'язку з цим формування пасажирських тарифів відноситься до сфери надання послуг. В основу вантажних тарифів покладено суспільно необхідні витрати праці по доставці вантажу, що визначає вартість перевезення, грошовим вираженням якої є транспортний тариф. Ціна перевезення, що встановлювалася спочатку за угодою сторін, в ході розвитку транспорту набула форму заздалегідь фіксованої плати.

Система транспортних тарифів складається з: плати, що стягуються за перевезення вантажів; зборів за додаткові операції, пов'язаних з перевезенням вантажів; правил обчислення плат і зборів. Тарифи заздалегідь встановлюють плату за перевезення, оголошуються для відомостей і застосовуються до всіх відправників та одержувачів вантажів. Рівень тарифів на транспорті визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. При розробці тарифної політики враховуються також рівень тарифів на інші види транспорту, інтереси учасників доставки.

Розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України. Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету Міністрів України. На автомобільному транспорті для визначення вартості перевезення вантажів використовують наступні види тарифів: - відрядні тарифи на перевезення вантажів; - тарифи на перевезення вантажів на умовах платних автотонно-годин; - тарифи за погодинне користування вантажними автомобілями; - тарифи на основі покілометрового розрахунку; - тарифи за перегін рухомого складу; - договірні тарифи.

32. Ціноутворення при виробництві споживчих товарів

Система цін і методика ціноутворення на підприємствах легкої та харчової промисловості мають особливості, зумовлені місцем цієї галузі в національній економіці. Ціни, що застосовуються на цих підприємствах, умовно поділяються на дві групи:ціни на вироби первинної обробки сільськогосподарської сировини (борошно, бавовна-волокно, шкіри оброблені);ціни на напівфабрикати та готові вироби (тканини, пряжа, трикотаж, м'ясо та м'ясопродукти, цукор, масло, маргарин). Підприємства легкої та харчової промисловості є сировинними та матеріаломісткими.

У зв'язку з цим кінцева ціна на виріб залежить від ціни сировини та матеріалів. Закупівельні ціни діють тоді, коли підприємство легкої або харчової промисловості виконує державне замовлення й ціни встановлюються або регулюються державою. У цьому разі ціна на сировину єдина для всіх переробних підприємств.

Це стосується насамперед сировинної, переробної, цукрової, спиртової промисловості або закупівлі сировини за імпортом за державним замовленням. Рівень цих цін визначається виходячи з вартості сировини та витрат, пов'язаних зі зберіганням сировини, її закупівлею, з транспортуванням її від сільськогосподарських виробників до підприємств переробної промисловості. Крім того, до цих цін включають певний прибуток. Регульовані ціни встановлюються на окремі види сировини і можуть мати обмеження щодо максимального й мінімального розміру або щодо рівня прибутковості (наприклад, обмеження цін на цукрові буряки, окремі види зернових, кофе тощо). Такі ціни можуть також регулюватись економічними методами через систему оподаткування (наприклад, встановлення акцизного збору).

Здебільшого підприємства легкої та харчової промисловості закуповують сировину та матеріали за вільними договірними цінами. Якщо підприємства цих галузей самостійно здійснюють закупівлю, то її ціна встановлюється в угоді на договірній основі. Вона не повинна мати будь-яких обмежень, встановлюється на принципах рівноправності партнерів і в основному з урахуванням попиту та пропозиції, що діють на ринку.

Якщо угода укладається на тривалий термін, то, як правило, у ній встановлюється базисна ціна, що є основою для розрахунку кінцевої ціни закупівлі з урахуванням якості продукту й передбачає застосування різних надбавок і знижок. В окремих випадках з метою зменшення ризику в контракті може обумовлюватися постійна ціна, що не змінюється протягом усього терміну виконання контракту. Такі ціни можуть встановлюватися між сільськогосподарськими виробниками та переробними підприємствами на початку року в угоді, де ціна встановлюється на весь термін дії угоди. Сільськогосподарський виробник ризикує, бо під час продажу врожаю ціни можуть бути вищими, ніж зазначено в угоді. Однак йому гарантований повний збут вирощеного врожаю. Підприємство - переробник також має ризик, адже ціна при закупівлі продукції може бути на ринку нижча, ніж в угоді. Однак йому певною мірою гарантована сировина для завантаження своїх потужностей. У цьому разі загальний ризик поділяють між собою два суб'єкти господарської діяльності. Перевага таких цін полягає в тому, що як сільськогосподарське, так і переробне підприємства мають змогу чітко спланувати свою виробничу діяльність і фінансові показники на майбутнє, а також розрахувати потрібні їм кошти.

Ціни на напівфабрикати та готову продукцію, що виробляється на переробних підприємствах, поділяються на роздрібні та відпускні. Роздрібні ціни встановлюються тоді, коли переробне підприємство безпосередньо реалізує свою продукцію кінцевим споживачам через власні фірмові торговельні підприємства. Нині майже кожний хлібозавод, м'ясокомбінат, молокозавод має власне торговельне підприємство або кіоск, лоток, через який реалізує свою продукцію, не користуючись послугами роздрібних торговельних підприємств. Відпускну ціну на підприємствах переробної промисловості встановлюють тоді, коли їх продукція передається посередникові (як оптовому, так і роздрібному), а вже потім реалізується кінцевим споживачам.

Ціни на готові вироби та напівфабрикати можуть бути вільні або регульовані. Регульовані ціни встановлюються лише на окремі споживчі товари першої необхідності (окремі сорти хліба та хлібобулочних виробів). Такі ціни запроваджуються з метою забезпечення цими виробами широких верств населення. Встановлюючи їх, орган державного самоврядування, який здійснює регулювання цін, має з власного бюджету відшкодувати підприємству-виробникові збитки, якщо останній їх має (тобто різницю між собівартістю виробництва та регульованою ціною, якщо вона встановлюється). Іншими словами, здійснюється дотування виробництва. В окремих випадках державні органи встановлюють обмеження на готову продукцію щодо рівня прибутковості (для лікеро-горілчаних виробів). Вільні ціни визначаються найбільшою питомою вагою серед усіх відпускних цін на споживчі товари. Вони не повинні мати будь-яких обмежень.

...