Доходи підприємства та шляхи їх збільшення

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА ШЛЯХІВ ЇХ ЗБІЛЬШЕННЯ

1.1 Склад та джерела утворення доходів торговельного підприємства

Доходи - це виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) - свідчить про те, що продукція підприємства знайшла свого споживача, і відповідно відповідає, вимогам та попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями.

Отриманні доходи створюють основу для самофінансування підприємства за умови, що їх розмір достатній для покриття витрат підприємства з реалізації товарів та інших видів діяльності, виконання зобов'язань перед бюджетом та утворення чистого прибутку.

Розмір отриманих доходів визначає економічну стратегію підприємства з питань управління матеріальними ресурсами та витратами, персоналом підприємства і оплатою його праці, податковою, інвестиційною, дивідендною політикою підприємства.

Водночас можливості підприємства щодо успішного продажу своєї продукції і отримання доходів залежать від ефективності організації торговельно-технологічних процесів, ступеня використання наявного ресурсного потенціалу, раціональності здійснених витрат.

Управління доходами торговельного підприємства, спрямоване на максимізацію їх розміру, визначає необхідність їх системної класифікації, яка може бути проведена за певними ознаками .

Залежно від виду діяльності доходи поділяють на :

1. доходи від торгівельної діяльності: від продажу товарів, від операцій з тарою, від перемірювання тканин, надання платних додаткових торговельних послуг.

2. Доходи від виробничої діяльності, до складу яких входить:

* виручка від реалізації всіх видів товарної продукції, напівфабрикатів, відходів (за наявності власного виробництва);

* виручка від послуг промислового характеру (ремонтно-будівельних, транспортних тощо), що виконані та реалізовані "стороннім споживачам".

3. Доходи під посередницької діяльності, отримані у вигляді:

* суми комісійних винагород (відсотків);

* додаткової виручки від реалізації продукції ( тобто підприємство є посередником і бере участь в розрахунках при виконанні домовленості);

* доходи від робіт (послуг), які виконані тимчасовими творчими колективами для інших підприємств.

4. Доходи від інвестиційно-кредитної діяльності:

* доходи, отримані від пайової участі в спільних підприємствах;

* доходи, отримані від надання майна в оренду (лізинг);

* дивіденди (відсотки), отримані за акції та інші цінні папери, що придбані підприємством;

* відсотки від надання комерційного кредиту;

* доходи від депозитних вкладів підприємства.

5. Доходи від продажу майнових та інтелектуальних прав (власності) підприємства, отримані при реалізації:

* майна підприємства матеріальних обігових активів;

* нематеріальних активів ("ноу-хау", патентів, фірмового знаку, торгової марки), програмних продуктів.

6. Інші види доходів:

* доходи від курсової різниці валютних коштів та цінних паперів;

* суми економічних санкцій та відшкодувань збитків отриманих підприємством;

* доходи від об'єктів соціально-побутової сфери підприємств, плата за утримання дітей в дитсадках, оплата путівок, інше.

Залежно від характеру отримання доходів є доходи від реалізації продукції і майна підприємства та доходи від використання майна (капіталу) підприємства, від надання майна в оренду використання тимчасово вільних фінансових ресурсів, цінних паперів.

Розмір реалізаційних доходів прямо залежить від обсягу діяльності підприємства у звітному періоді та її ефективності.

Розмір доходів від використання майна (капіталу) підприємства залежить від його наявності та можливості використання поза виробничим процесом підприємства (з об'єктивних причин чи прийнятих рішень стосовно переливу капіталу в інші підприємства та сфери економіки).

Залежно від повноти та місця відображення доходів розрізняють:

· "бухгалтерські" доходи, які відображаються на рахунку реалізації готової продукції і які використовуються для визначення фінансових результатів діяльності;

· "приховані'' доходи, не відображені на рахунку реалізації, до яких належать:

* цільові кошти, отримані від підприємств-покупців (замовників) для власних потреб підприємства: для поповнення фонду ризику. резервного фонду, фонду споживання;

* цільові, кошти у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів;

* доходи, отримані від товарообмінних операцій, які визначаються розрахунково, виходячи з різниці в ціні на товарно-матеріальні цінності, які обмінюються;

* фактично отримані доходи в зв'язку з реалізацією товарів за цінами, нижчими ціни закупки їх розмір розраховується, виходячи з цін реалізації аналогічної продукції у відповідний період.

Не являются доходами підприємства внески, паї, інші цільові фінансові кошти, які надходять за рахунок чистого прибутку юридичних осіб, які об'єднуються з підприємством на договірній основі для фінансування капітальних вкладень, спрямованих на збільшення обсягів виробництва, здійснення спільних програм і завдань.

З метою оподаткування прибутку підприємства згідно з Законом України "Про податок на прибуток" у складі сукупного валового доходу платника податку виділяють наступні групи доходів:

1. Доходи від реалізації товарів (робіт, послуг).

2. Доходи від операцій з цінними паперами, валютними коштовностями та борговими зобов'язаннями.

3. Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний доход, що пов'язаний з видобутком корисних копалин.

4. Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів.

5. Доходи від врегулювання сумнівної або безнадійної заборгованості.

6. Доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).

7. Доходи у вигляді пасивного прибутку, одержані за межами митної території України (з урахуванням сплаченого податку).

8. Інші види доходів, що входять до складу об'єкта оподаткування.

Найбільшу питому вагу в доходах торговельного підприємства займають доходи від основної діяльності - торговельної. Ці доходи для торговельного підприємства отримали назву валового доходу.

У зв'язку з тим, що в торгівлі споживча вартість не створюється, дохід від реалізації товарів являє собою плату за надання торговельно-посередницької послуги (доведення товарів до споживачів та їх реалізація), яка становить частину виручки торговельного підприємства.

Необхідність отримання доходів від торговельної діяльності підприємства обумовлена . потребою відшкодування витрат на ведення діяльності і отримання певної суми прибутку, яка забезпечує досягнення стратегічної мети підприємства. Основними джерелами доходів від продажу товарів є:

* торгівельна надбавка до ціни придбання товарів;

* торгівельна знижка з продажної ціни товару.

За своєю економічною природою торгівельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торговельного підприємства, їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки залежить:

* з одного боку, від співвідношення між попитом і пропозицією на торговельні послуги, ступеня конкуренції на товарному ринку, якості послуг, що надаються, рівня цін закупівлі та продажу товарів;

* з іншого боку, від витратомісткості та реалізації товарів і норми прибутку, яка відповідає стратегії розвитку підприємства.

Різниця між ціною продажу та купівлі товарів на різних стадіях реалізації товару являє собою дохід торговельного підприємства з одиниці реалізованого товару. Валовий дохід торговельного підприємства формується як різниця між виручкою від реалізації товарів та сумою оплати постачальникам закуплених товарів.

У громадському харчуванні валовий дохід утворюється за рахунок торговельної надбавки (знижки), а також від націнки громадського харчування Націнки громадського харчування призначені на покриття витрат, які пов'язані з виробництвом продукції громадського харчування і організацією її споживання. Рівень націнок диференціюється:

* за націночними категоріями, які відповідають класу обслуговування (люкс, вища, перша, друга, третя категорії);

* за продукцією (стравами, сировиною) - на делікатесні товари, порціонні страви, напої тощо.

В оптовій торгівлі валовий дохід утворюється також у вигляді різниці між ціною придбання та продажу товарів. Його розмір залежить від розміру надбавки, яка диференціюється за формами оптового товарообороту, виходячи з їх витратомісткості.

Оскільки розмір торговельних надбавок справляє суттєвий вплив на роздрібні ціни реалізації товарів, одним з інструментів державного регулювання споживчого ринку може бути державне регулювання їх рівня.

Необхідність у введенні державного регулювання обумовлюється вимогою підтримання необхідних макроекономічних пропорцій між споживанням та накопиченням, нормою прибутку у сфері виробництва та обігу.

Державне регулювання може носити всеохоплюючий характер (тобто розповсюджуватися на всі товарні групи) або вводитися локально (на найбільш соціальне значущі групи товарів).

1.2 Методика аналізу доходів підприємства

Розробка стратегії управління доходами торговельного підприємства передбачає попереднє дослідження процесу формування доходів, визначення основних тенденцій та закономірностей, виявлення та кількісну оцінку факторів, що обумовлюють обсяг і рівень доходів.

Інформаційною основою аналізу доходів торговельного підприємства є матеріали бухгалтерської звітності. Ф№=2 “Звіт про фінансові результати діяльності”, Ф№1 “Баланс”, оборотна відомість по рахунках, на яких ведеться аналітичний облік отриманих доходів; статистичної звітності - Ф №3 - торг “Звіт про надходження, реалізацію та залишки товарів”, Ф№7 - кр. “Звіт про товарооборот”, матеріали оперативного та управлінського обліку, що пов'язані з цінами закупівлі та продажу товарів, договори оренди торговельних приміщень та обладнання, програми реальних та фінансових інвестицій тощо.

Аналіз доходів торговельного підприємства здійснюється в такій послідовності:

І етап - аналіз загального обсягу та складу доходів торгівельного підприємства.

На цьому етапі аналітичної роботи визначається загальний обсяг доходів підприємства, його абсолютна та відносна зміна порівняно з попереднім періодом, аналізується склад доходів, тобто питома вага окремих джерел формування доходів в їх загальному обсязі (від реалізації, іншої реалізації, позареалізаційних операцій тощо).

ІІ етап - аналіз обліку та джерел формування валового доходу торгівельного підприємства.

Цей етап аналітичної роботи передбачає вивчення основних джерел формування валового доходу (реалізації товарів, дрібний акт, операції з тарою, операції з перемірюванням тканин, платні послуги тощо), обсяг формування доходів від кожного джерела, питому вагу в загальному обсязі доходів.

ІІІ етап - аналіз зміни рівня валового доходу.

На цьому етапі визначається рівень валового доходу та розраховується його зміна порівняно з попереднім періодом.

Рівень доходів відображає частку ціни торговельної послуги в ціні товару і розраховується за наступними формулами:

- для роздрібної торгівлі:

Р_впр = ;

- для оптової торгівлі:

Р_впот = ;

У зарубіжній літературі для оцінки рівня торговельного доходу використовується показник “торговельна марка”, який розраховується як відношення доходів до обороту товарів по закупівельній ціні (О₃)

Р_КМ = .

Доходи від інших видів діяльності підприємства також можна охарактеризувати не тільки абсолютними, а й відносними показниками. Загальним підходом до їх формування є оцінка обсягу доходу, отриманого від певної діяльності (окремих господарських операцій) на одиницю показника, що оцінює їх обсяг в грошовому чи натуральному вимірі .

Наприклад, рівень доходності надання комерційного чи споживчого кредиту (РД_кр) розраховується за формулою:

РП_КР = .

де ПК - плата за кредит;

КК - розмір наданого кредиту.

Рівень дохідності інвестиційної діяльності (РД_тив) дорівнює:

РД_ТИВ = .

де ДІ - інвестиційний дохід тощо;

І - сума інвестованого капіталу.

Окремо можуть визначатись рівні доходів від операційної діяльності, тобто від реалізації та від звичайної діяльності, рівень надзвичайних доходів:

Р_ДУ =

де Р_дод - рівень доходів від операційної діяльності;

ВП - валовий прибуток;

ІОД - інші операційні доходи.

Р_ДЗД =

Де Р_ДЗД - рівень доходів від звичайної діяльності;

ДІК - доходи від участі в капталі;

ІД - інші доходи.

Відносний показник доходу показує, скільки копійок доходу дає кожна 1 грн. роздрібного товарообороту. Необхідність застосовування відносних показників дохідності поменшає в незіставності сум валового доходу, одержаних на різний облік товарообороту .

Об'єктом аналізу може бути також рівень торговельної надбавки в% ціни закупівлі товарів.

ІV етап -оцінка рівня доходності інших видів діяльності підприємства.

На цьому етапі аналітичної роботи розраховуються та аналізуються в динаміці відносні показники отримання доходів від інших видів діяльності підприємства: інвестиційної, посередницької, кредитної, орендної тощо.

Рівень доходності орендних операцій (Рдор) або ставка доходу від орендних операцій становить:

РД_ОР =

СД_ОР =

де ОП - отримана орендна плата від здачі майна (торговельної площі) в оренду;

Ом_гр -майно, яке здають в оренду (в грошовій оцінці);

Тп_ор - торговельна площа, передана в оренду, кв.м.

Рівень дохідності інших видів діяльності порівнюється з рівнем валового доходу для визначення пріоритетних напрямків розвитку підприємства, його диверсифікації. Порівняння та оцінка здійснюється за допомогою розрахунків доходності витрат (співвідношення між сумами доходів та витрат) та доходності активів (обсяг формування доходів на одиницю активів, що використовуються) різних видів діяльності підприємства.

V етап - кількісна оцінка факторів, що обумовлюють зміну обсягу формування валового доходу.

Цей етап дослідження передбачає:

1. Вивчення впливу на обсяг валового доходу таких факторів, як обсяг товарообороту (в фактичних і спів ставних цінах) та середній рівень доходу шляхом застосування методу ланцюгових підставок або індексного методу.

2. Кількісну оцінку впливу на середній рівень валового доходу структурних зрушень, а саме: сортиментної структури товарообороту; складу товарообороту за формою продажу; складу постачальників шляхом застосування методу процентних чисел.

Залежність між обсягом та рівнем доходів торговельного підприємства та факторами, що їх обумовлюють, може бути встановлена також на боці проведення корекційно-регресійного аналізу.

На завершення факторного аналізу результати окремих розрахунків узагальнюють.

VІ етап - оцінка невикористаних можливостей з отримання доходів.

Для виконання цього етапу аналітичної роботи необхідна наявність інформації стосовно ціни придбання по альтернативних каналах товаропостачання.

При наявності означеної інформації розраховуються невикористанні можливості зростання доходів підприємства за рахунок удосконалення політики товаропостачання (зменшення ціни закупівлі) або цінової політики (використання можливостей збільшення цін реалізації).

Оцінка невикористаних можливостей з отримання доходів проводиться вибірково, по товарних групах, що мають для підприємства найбільш вагоме значення.

VІІ етап - аналіз достатності формування доходів.

Достатність формування доходів оцінюється в цілому по підприємству на основі аналізу напрямків використання отриманих доходів (на сплату податків, покриття постійних та змінних витрат, формування чистого прибутку). Для цього визначаються обсяги, динаміка та питома вага кожного напрямку використання доходів в загальному обсязі їх формування, аналізується показники доходності витрат та прибутковості доходів.

Оцінка достатності формування доходів дозволяє зростати висновок стосовно використання вимог самоокупності та самофінансування розвитку торговельного підприємства.

На суму валового прибутку впливають три основних чинники: обсяг роздрібного товарообороту, його асортиментна структура, враховуючи умови ціноутворення і товаропостачання з окремих товарних груп та відносний рівень накладання у відсотках до товар обороту в розрізі товарних груп.

До того ж, якщо обсяг роздрібного товарообороту впливає прямо на суму валового прибутку, то інші два чинники викликають зміну середнього рівня реалізованого накладення з усього асортименту товарів, а через нього - зміну суми валового прибутку.

Вплив указаних чинників на обсяг валового прибутку виявляють з допомогою методу різниць (на основі індексного аналізу).

Зв'язок між сумою валового прибутку і чинниками, що вривають на нього, установлюється за формулою

де - сума реалізованого накладання;

РТО - роздрібний товарооборот у суму;

- середній рівень накладення у відсотках до товарообороту.

Тоді зміну суми накладання за рахунок обмінів роздрібного товарообороту () можна визначити так:

а за рахунок середнього рівня накладення:

де - зміна суми накладення за рахунок його середнього рівня;

індекс 1 - яким позначається звітний обсяг або рівень показника;

індекс 0 - базовий чи плановий обсяг або рівень.

Однак середній рівень реалізованого накладення сам складається під впливом змін у структурі товарообороту і конкретних рівнів торговельного накладання з товарних груп.

Установимо зв'язок:

де Р_РН - середній рівень реалізованого накладення;

Р_рні - конкретні рівні валового прибутку від реалізації окремих товарних груп за період;

ПВ_І - питома вага товарообороту з конкретної товарної групи у відсотках до загального обсягу товарообороту підприємства за цей же період.

Вплив зазначених чинників вивчається на основ індексного аналізу структурних зрушень. Щоб застосовувати метод різниць, потрібно спочатку знайти скоригований показник, що показує, яким був би середній рівень реалізованого покладення з товарообороту в цілому, якби дохідна реалізації окремих груп товарів залишилася на рівні базисного періоду, а структура товарообороту склалася, як у звітному, тобто

Тоді зміну середнього рівня реалізованого накладання (валового прибутку) за рахунок змін в асортиментній структурі роздрібного товарообороту розраховують відніманням від скоректованого показника середнього показника дохідності за базисний період.

А зміну середнього рівня дохідності товарів за рахунок змін у дохідності реалізації окремих товарних груп одержують відніманням від фактичного рівня реалізованого накладення за всім асортиментом скоригованого показника середньої дохідності:

Розміри впливу перелічених чинників на зміну загальної суми валового прибутку від реалізації одержують послідовним множенням розрахованих змін середнього рівня дохідності на фактичний обсяг роздрібного товарообороту.

Аналіз чинників за наведеними методиками дає можливість виявити основне резерви збільшення валового доходу від реалізації товарів.

1.3 Удосконалення методики планування доходів торговельного підприємства

Розробка плану доходів підприємства здійснюється за основними джерелами їх утворення, з наступним узагальненням.

Дохід від реалізації товарів (валовий доход) планується залежно від наявності (на момент розробки плану) необхідної інформації за допомогою методу прямих техніко-економічних розрахунків або факторно-аналітичного методу.

При застосуванні факторно-апалітичного методу визначення планового розміру доходів відбувається так:

проводиться оцінка тенденцій зміни рівня валового доходу на основі побудови та аналізу динамічного ряду;

здійснюється прогнозування рівня валового доходу на плановий період, виходячи з базового рівня валового доходу, темпу його зміни, який склався в проаналізованому періоді чи на основі формування трендової економіко-математичної моделі. Спрогнозований таким чином рівень валового доходу відображає умови здійснення торговельної діяльності (зміни в асортиментній структурі товарообороту, їх складів, джерелах отримання товарів), що склалися у ретроспективному періоді.

Визначається сума валового доходу при плановому обсязі товарообігу (Т_пл) та спрогнозованому рівні валового доходу (Р_вдпл). Для розрахунку використовується формула:

доход торгівельний надбавка ціноутворення



ВД_пл = (Т_пл х Р_вдплі) : 100.

Оцінюються можливі резерви збільшення валового доходу за рахунок управління окремими чинниками, які визначають його розмір.

Застосування методу прямих техніко-економічних розрахунків передбачає наявність інформації про обсяг продажу товарів за окремими товарними групами та рівень валового доходу або обсягу угод на закупівлю товарів за окремим контрактами, рівень цін закупівлі та спрогнозованих цін реалізації.

У першому випадку розрахунок планового розміру валового доходу здійснюється за формулою:

ВД_ПЛ = (Т_плі х Р_ВДплі) : 100

Де T_плі -- плановий об'єм товаврообороту за і-ю товарного групою;

Р_ВДплі - плановий рівень валового доходу за і-тою товарною групою.

Плановий рівень валового доходу за товарними групами визначається, виходячи з розрахункового розміру торговельної надбавки (НД):

Р_ВД = НД:(100+НД) х100.

Під час використання інформації про комерційні угоди розрахунок планового розміру валового здійснюється і за наступною формулою:

ВД_ПЛ = (Ц_рк - Ц_закк) х К_к

де К_к - це кількість товарів, які закуповуються за к - ою комерційною угодою;

Ц_рк, Ц_закк - відповідно, ціна реалізації та закупівлі товарів за к-тою комерційною угодою.

Дохід від реалізації виробленої продукції (роботи, послуги) планується, виходячи з обсягів виробничої програми підприємства та прийнятих цін реалізації з урахуванням базових цін та наданих цінових знижок.

Для проведення розрахунку використовується наступна формула:

Д_п=О_п х Ц_р-С_ку,

Де О_п - обсяг виробництва в натуральному вимірі і-ого виду продукції підприємства;

Ц_р - прийнята базова ціна реалізації і-ого виду продукції;

С_КУ - розмір цінових знижок, які надаються за окремими контрактами;

п - кількість видів продукції у виробничій програмі підприємства.

Запланований дохід від продажу матеріальних цінностей та майна розраховується як різниця між вартістю їх придбання (за балансовою оцінкою) та продажною ціною їх реалізації, з урахуванням зносу основних фондів та витрат підприємства, що пов'язані з їх демонтажем, перед продажною підготовкою та реалізацією. Розрахунок здійснюється за формулою:

Д_м=Ц_запроп - Ц_прид - А- В_прод,

де Ц_прод - очікувана продажна ціна;

Ц_прид - ціна придбання матеріальних цінностей;

А - нарахована сума амортизації за період експлуатації основних фондів;

В_прод - витрати, пов'язані із здійсненням продажу (демонтаж, передпродажний ремонт, транспортування до місця реалізації, оплата посередницьких послуг).

Аналогічно визначається дохід від продажу брокерських місць, якщо їх має підприємство, а також його нематеріальних активів.

Доходи від посередницької діяльності підприємства планують, виходячи з обсягів цієї діяльності та прийнятої форми оплати за послуги підприємства (розміру та порядку визначення винагороди):

Д_пос = (О_п х П_коміс):100,

Де О_пос - запланований обсяг посередницьких операцій, в яких підприємство виступає у ролі комісіонера;

П_коміс - запланований або який склався в середньому розмір комісійної винагороди (плати за послуги) у відсотках до обсягу посередницьких операцій.

Доходи від перепродажу матеріальних цінностей (продукції, товарів, послуг) не власного виробництва, які також відносяться до посередницької діяльності, плануються, як правило, виходи з обсягів здійснення таких операцій і запланованої мережі (різниці в цінах).

Дохід підприємства, отриманий від пайової участі в спільних підприємствах та у створенні інших підприємств, планується на основі інформації про рентабельність їх діяльності, обсяг отримання чистого прибутку, а також закріпленого в засновницьких документах порядку його розподілу. Для проведення розрахунку може використовуватись наступна формула:

Д_сп = (ЧП_сп х Д_п) : 100,

Де ЧП_сп - обсяг чистого прибутку, отриманий (або очікуваний) в предплановому періоді, створений спільним підприємством;

Д_п - частина прибутку, яка належить підприємству-засновнику, у відсотках до загального обсягу отримання прибутку.

Дохід підприємства від цінних паперів, які належать підприємству, планується, виходячи з виду цінного паперу (акція, облігація, сертифікат) та характеру доходу (гарантований, не гарантований).

Якщо підприємство є власником акцій інших фірм, то рівень отримання доходу не гарантується і визначається за результатами господарсько-фінансової діяльності цього підприємства з урахуванням прийнятої ним дивідендної політики. Для оцінки прогнозу отримання дивідендів із простих акцій може використовуватися формула:

Д_Акц = (ЧП_ат х Ч_див х А_п) : (СФ_ат х 100),

де ЧП_ат - чистий прибуток акціонерного товариства, акції якого має фірма;

Ч_див - частка чистого прибутку акціонерного товариства, призначена для формування фонду виплати дивідендів, % до загального обсягу;

А_н - номінальна вартість акцій, які належать фірмі;

СФ_ат - розмір статутного фонду акціонерного товариства.

Якщо підприємство є власником привілейованих акцій, облігацій, сертифікатів та інших видів цінних паперів з гарантованим розміром отримання доходу, то його розмір планується, виходячи з номінальної вартості цих паперів, рівня гарантованого доходу (відсотку) та терміну його виплати.

Необхідний розрахунок може бути здійснений за формулою:

Д_ОБЛ = (О_бл х РД_ГАР х Д_в):(Д х 100),

де О_бл - номінальна вартість облігацій та інших цінних паперів з гарантованим доходом;

РД_гар - гарантований рівень дохідності цінного паперу, у % до його номінальної вартості за певний період;

Д_в - період володіння цінним папером та отримання дивідендів;

Д - кількість днів (місяців) у плановому періоді.

Аналогічно розраховується і сума відсотків, яка нарахована по депозитних внесках підприємства, яка планується, та доходи від надання комерційного кредиту іншим підприємствам. Під час проведення розрахунку враховуються суми внеску або кредиту та термін, на який вони надані.

Доходи підприємства від здачі майна (лізинг) плануються, виходячи з умов орендного або лізингового договору щодо форми та розміру орендної плати - фіксована сума, ковзаюча сума, відсоток від виручки або прибутку, натуральна форма оплата та інше.

Загальний план отримання доходів розраховується як сума їх планового розміру за всіма джерелами формування.

Плановий розмір отримання доходів повинен бути достатнім для:

формування фонду грошових коштів, необхідних для розрахунку з бюджетом по ПДЗ та податку на прибуток;

покриття постійних та змінних поточних витрат;

отримання необхідної суми чистого прибутку, достатньої для вирішення виробничих та соціальних завдань підприємства.

З урахуванням цієї вимоги загальний плановий розмір отримання доходів (можливий) повинен бути порівняний з його цільовим чи необхідним розміром. Розмір необхідного доходу фірми може бути розрахований таким чином:

Д_НЕОБХ = ((ЧП_ЦІЛ: (100 - СП_ПР) + ПВ) х (100 : (100 - Р_ПДВ),

де ЧП_ціл - цільовий розмір чистого прибутку підприємства;

СП_пр - рівень податку на прибуток, у % до балансового прибутку фірми (з урахуванням наданих пільг);

Р_ПДВ - рівень ПДВ, який склався, в % до загального розміру доходів підприємства;

ПВ - поточні витрати за всіма видами діяльності фірми.

Якщо розрахунки свідчать про те. що плановий розмір доходів відповідає їх необхідному розміру, тобто виконується умова: Д_МОЖЛ > Д_НЕОБХ, розроблений план може бути прийнятий до реалізації. В протилежному випадку, коли Д_МОЖЛ < Д_НЕОБХ, необхідно провести роботу що до пошуку та мобілізації наявних резервів росту доходів фірми, рейтингу їх емітенту та інвестиційної привабливості здійснюваних фінансових інвестицій, формування портфеля цінних паперів, забезпечуючого максимізацію отриманого прибутку при мінімальному рівні ризику;

1.4 Прогнозування і планування доходів торгових підприємств та напрями їх збільшення

Прогнозування і планування доходів торгових підприємств і напрями їх збільшення.

На практиці використовують різні методи обгрунтування планової величини доходів від торгової діяльності, це:

— метод техніко-економічних розрахунків;

-- встановлення планової суми і рівня доходів з орієнтацією на забезпечення необхідної величини прибутку;

--дослідно-статистичний метод.

Метод техніко-економічних розрахунків передбачає реалізацію результатів розробленої цінової політики підприємства. Ми вже знаємо, що торгові підприємства використовують різні методи визначення торгових надбавок. Відповідно до цього підприємство визначає середній розмір торгової надбавки за основними товарними групами, виходячи з їх рівня у попередньому періоді й коригування цього рівня з урахуванням розробленої цінової політики на майбутній період. За рештою товарних груп, крім основних, розрахунки доходів виконуються, виходячи з середнього рівня торгових надбавок, який склався за передплановий період, і очікуваного обсягу продажів у плановому періоді.

Середній рівень торгової надбавки необхідно визначити також за сукупністю груп товарів із різною цільовою орієнтацією цінової політики й питомою вагою цих груп товарів у плановому обсязі товарообороту.

Розрахунки величини доходів здійснюються таким чином: товарообіг конкретної товарної групи множать на рівень торгової надбавки цієї групи товарів і ділять на 100 плюс рівень торгової надбавки.

Окремо розраховують рівень або середній рівень торгової надбавки. Це сума торгової надбавки на залишок товарів на початок періоду і на величину надходження товарів, помножена на 100 і поділена на товарні запаси на початок плюс надходження.

Групи товарів із різною цільовою орієнтацією цінової політики розрізняють за ознаками, що узгоджуються з виконавчою владою на місцях. Розрахунок ведеться шляхом множення питомої ваги групи товару з цільовою орієнтацією ціни в загальному товарообороті на середній рівень торгової надбавки цієї групи товарів і розділеної на 100.

Другий метод зводиться до обслуговування планової суми і рівня доходів з орієнтацією на забезпечення необхідної величини прибутку. Цей метод дозволяє пов'язати планову суму доходів із завданнями розвитку торгового підприємства на майбутній період.

Торгове підприємство розраховує величину прибутку від реалізації товарів і послуг у такій послідовності: спочатку визначають потребу в чистому прибутку, виходячи з напрямів її використання, враховують податок на прибуток і таким чином визначають валовий прибуток. Далі розраховують вплив тих факторів, що характеризують відмінності між прибутком від реалізації і балансовим прибутком. Прибуток від реалізації можна також встановити, виходячи з його величини за поточний період у відсотках до товарообороту, до витрат обігу і врахувати тенденції" його змін за 3--5 попередніх роки. Враховуючи всі планові показники, доходи розраховують як суму витрат обігу плюс прибутки від реалізації та плюс ПДВ.

Обгрунтованість цих розрахунків планових доходів торгові підприємства можуть проводити, вивчивши їх розподіл за напрямами використання. А саме, яка частина доходів використовується на відшкодування витрат обігу, ПДВ, і яка частина гаде на формування прибутку.

Третій--дослідно-статистичний метод планування доходів від торгової діяльності має широке застосування на практиці завдяки своїй простоті. З метою обгрунтування середнього рівня доходів від торгової діяльності у відсотках до товарообороту на плановий період, ураховують досягнуту величину цього показника за поточний період і коригують його з урахуванням майбутніх змін структури товарообороту, рівня торгових надбавок, ставок податкових платежів, що включаються в ціну товару й інших факторів.

Після визначення планового рівня доходів визначається їх сума шляхом множення його рівня на плановий товарооборот і ділення на 100.

У невеликих торгових підприємствах розрахунки доходів на плановий період можна здійснювати за схемою, яка використовується при складанні форми № 2 "Звіт про прибутки і збитки". Мова йде про ті підприємства, які мають малу кількість постачальників і відносно вузький асортимент товарів, які реалізуються, і коли до початку планового періоду укладені всі контракти на закупівлю товарів. Розрахунок величини доходів у сумі здійснюється таким чином: визначають планове надходження товарів у роздрібних пінах (без ПДВ і акцизу), мінусують величину надходження товарів у цінах закупівлі, і мінусують суму торгових надбавок на обсяг приросту товарних запасів у плановому періоді.

При обґрунтуванні доходів від торгової діяльності потрібно здійснити такі заходи, які будуть сприяти зниженню ризику за рахунок обґрунтування обсягів поставок товарів, чіткого визначення джерел їх надходження, величини ринкових і закупівельних цін на товари. Ці показники є основними факторами, в розрізі яких ведеться пошук резервів збільшення доходів від торгової діяльності, і на основі їх аналізу визначаються можливості досягнення планових величин.

Основними напрямами підвищення доходів від торгової діяльності можуть бути:

-- збільшення обсягів закупівель товарів безпосередньо у підприємств-виробників і зменшення числа посередників;

--використання системи знижок за домовленістю з постачальниками за рахунок закупівлі великих партій товарів, при сезонних і передсвяткових розпродажах за суттєво зниженими цінами, у зв'язку з встановленням постійних зв'язків і в інших випадках;

--приведення рівня торгового обслуговування у відповідність з вимогами покупців і підвищення у зв'язку з цим цін;

--використання ефективної підприємницької політики на підприємстві;

-- розширення і поновлення асортименту товарів відповідно до запитів покупців, відображення цих вимог в асортиментних переліках магазинів різних типів;

-- здійснення рекламної й інформаційної діяльності торгового підприємства з урахуванням результатів маркетингового дослідження.

1.5 Шляхи збільшення доходів від реалізації товарів

Розмір доходів торговельного підприємства, який отримується від річних видів діяльності, є функцією від обсягу проведення відповідних операцій (торговельних посередницьких, виробничих) (О) та рівня цін, які встановлюються на них (Ц):

Д=f(О, Ц).

Обґрунтування визначення цін на товари (продукцію, роботи, послуги) підприємства належать до визначальних рішень, від яких залежить успіх усієї комерційної діяльності підприємства, ефективності його функціонування.

Практична реалізація самостійності підприємств з питань встановлення ціп на товари (продукцію, роботи, послуги), які реалізуються, передбачає розробку його цінової політики, яка являє собою систему рішень підприємства, пов'язаних з визначенням рівня цін .

Розробка цінової політики підприємства покликана забезпечити умови досягнення його стратегічних цілей і завдань та окреслити принципи ціноутворення, методи визначення базового рівня цін, умови і розміри їх диференціації та коригування.

Підприємство, враховуючи специфіку свого положення на ринку, може реалізовувати різні цінові стратегії.

· Виходячи з принципів, покладених в основу ціноутворення, розрізняють стратегії, які ґрунтуються на:збуті, вони полягають у орієнтації на збільшення обсягів реалізації та максимізації своєї частки ринку у боротьбі з конкурентами;

· прибутку, вони полягають в орієнтації на отримання підприємством цільової норми та маси прибутку з кожної одиниці товарів, що реалізуються;

· ринковій ситуації, яка склалася. Вони полягають у визначенні рівня ціни, виходячи з кон'юнктури ринку, що склалася.

З точки зору активності та ініціативи підприємства з питань ціноутворення прийнято розрізняти активну та пасивну стратегії ціноутворення. Активну стратегію цін здійснюють фірми, які більш або менш автономно встановлюють ціни на свою продукцію (товари), орієнтуючись на ринкові умови реалізації. Пасивна стратегія цін характеризується пасивністю фірми при встановленні цін, їх орієнтацією, перш-за все, на дії конкурентів.

Застосовуючи активну стратегію ціноутворення, підприємство може реалізувати різні тенденції щодо рівня цін та їх руху у часі.

Висока ціна на види товарів (продукції), які просуваються на ринок (стратегія високих цін), обирається, коли попит нееластичний (кількість продукції, що реалізується, не залежить від ціни) і відсутня конкуренція.

Вона використовується, перш за все, для нових видів продукції, в умовax дефіцитного ринку, для споживчого ринку на іміджеві та модні товари. Стратегія високої ціни може реалізовуватись досить довгий час за умови високої якості продукції, її відповідності світовим стандартам, захисту прав підприємства на її випуск (патенти, ноу-хау).

Стратегія вилучення є продовженням стратегії високих цін у випадках небезпеки виникнення імітаторів і конкурентів. В цей час витрати на просування товарів (продукції) на ринок вже покриті, отримані високі початкові прибутки дозволяють розширити виробничі потужності та збільшити пропозицію продукції. Обсяг виробництва тепер підприємство може запропонувати за більш низькими цінами, розширюючи коло потенційних споживачів продукції.

Низька ціна на товар, який просувається на ринок (стратегія низьких цін), може бути доцільна у тому разі, коли товар зустрічає дуже гнучкий (еластичний) попит, Існує безпосередня небезпека конкурентів, наявні виробничі потужності дозволяють забезпечити високий обсяг реалізації продукції. У даному випадку підприємство робить ставку не на прибуток, який отримується з одиниці продукції, а на максимізацію маси отриманого прибутку завдяки великому обсягу збуту.

Стратегія проникнення полягає у встановленні низької ціни лише у разі впровадження товару па ринок з подальшим підвищенням рівня цін. Це здається можливим завдяки тому, що споживачі вже звикли до товару, підприємство має перевагу перед конкурентами за рахунок його якості, іміджу, мережі збуту абощо.

Стратегія пульсації характеризується систематичними змінами цін. Відчутне зниження ціни стимулює покупця і розширює можливості збуту, після чого ціни починають поступово зростати.

Визначення стратегії ціноутворення - це складне завдання, так як необхідно врахувати:

· стадію та динаміку життєвого циклу товару (продукції);

· можливість збільшення попиту (орієнтація на попит);

· наявність і активність конкурентів (орієнтація на стан ринку);

· повні та змінні витрати на виробництво та реалізацію продукції (орієнтація на витрати), які визначають мінімальний рівень ціни, забезпечуючи беззбитковість діяльності підприємства.

Визначення стратегії ціноутворення зумовлює і вибір методу ціноутворення.

Для розрахунку мінімального рівня ціни продукції використовуються об'єктивні методи ціноутворення, в основі яких лежить калькуляція ціни. Наприклад, розрахунок ціни на основі:

· змінних витрат на виробництво та реалізацію одиниці продукції (робіт, послуг), які визначають мінімальний, демпінговий рівень цін;

· повних витрат на виробництво та реалізацію продукції які забезпечують беззбитковість діяльності;

· середніх витрат плюс прибуток, рівень якого може встановлюватися, виходячи з вимог державного регулювання рівня рентабельності, або, виходячи з господарської доцільності в отриманні певної маси прибутку.

В будь-якому з випадків, які розглядалися, до складу ціни, крім витрат та прибутку підприємства, включаються також податки та відрахування, встановлені державою.

Крім калькуляційних методів розрахунку рівня цін можуть застосовуватися суб'єктивні методи встановлення цін, які грунтуються на вивченні ринку збуту продукції, досвіду практиків чи знань експертів. Такими методами ціноутворення є:

* визначення ціни з урахуванням суб'єктивно відчутної цінності виробу чи сприйняття цін споживачами;

* встановлення ціни за результатами пробних продаж невеликих партій продукції за різними цінами;

* встановлення свідомо завищеної ціни з наступним її поступовим зниженням до рівня, який створює масовий попит;

* проведення аукціонів з випадковими учасниками;

* використання інформації про рівень цін на вироби-аналоги;

* запрошення експертів.

Оптимальне ціноутворення не може орієнтуватися тільки на ринок або тільки на витрати. Найчастіше необхідно брати до уваги обидва аспекти і використовувати не один, а декілька методів ціноутворення.

Отримана ціна, яка покриває витрати, повинна бути перевірена на її ринкову життєздатність, тобто можливість збуту продукції за такою ціною з урахуванням ринкової кон'юнктури. Якщо ця вимога не виконується, необхідно вишукувати резерви зниження собівартості (витрат обігу) або зменшувати норму запланованого прибутку.

Ціна, визначена з орієнтацією на ринок, повинна бути перевірена на те, чи покриває вона, бодай, змінні витрати на виробництво та реалізацію, чи утворюється маржинальний дохід, достатній для відшкодування постійних витрат та отримання прибутку. Якщо ця умова не виконується, необхідно шукати інші можливості реалізації продукції.

Наступним завданням, яке необхідно вирішити у ході розробки цінової політики підприємства, є визначення умов зміни та диференціації цін на продукцію.

В один і той же час підприємство може використовувати різні ціни на одну й ту ж продукцію. Диференціація цін може здійснюватися за:

місцем реалізації продукції - різні ціни в місті та в селі, при реалізації через власну мережу та через посередників, на зовнішньому та внутрішньому ринках;

часом реалізації - сезонні ціни, денний та нічний тариф;

характером споживачів (покупців) - пов'язаним особам, дочірнім підприємствам, соціальне) незахищеним верствам населення, дітям;

умовами реалізації продукції - з попередньою оплатою, з відстрочкою платні, з власних матеріалів (давальної сировини).

З метою Свідомого впливу на реалізацію своєї продукції - підприємство може використовувати різні цінові знижки, які надаються покупцям залежно від умов постачання продукції, обсягів купівлі, способі! оплати, умов страхування.

Розрізняють наступні види цінових знижок:

1. бонусні знижки, які надаються постійним покупцям за обумовлений обсяг закупівлі продукції;

2. кількісні знижки, розмір яких залежить від обсягу та серійності замовлення продукції у вартісному чи загальному вимірі;

3. часові або сезонні знижки, які використовуються для стимулювання реалізації продукції підприємств з циклічним характером виробництва чи споживання;

4. знижки "сконто", які надаються покупцям за термінову оплату готівкою;

5. знижки "декорт" - за передчасну оплату порівняно з терміном, визначеним у контракті, а також за товар зниженої якості;

6. дисконтні знижки, які являють собою різницю між цінами на один і той же виріб з різними термінами постачання: чим довшим є термін постачання, тим меншою є ціна одиниці продукції;

7. знижка при авансовій оплаті, яка виникає в зв'язку з необхідністю компенсувати покупцеві недоотриманий дохід (у розмірі середнього депозитного % за час кредитування підприємства-постачальника продукції;

8. закриті знижки, які надаються на продукцію (товари), яка реалізується у замкнутих системах (внутрішньофірмові, зустрічні поставки, поставки за кооперативними зв'язками);

9. спеціальні знижки, які надаються покупцям, які мають особливі відносини з постачальниками, підприємствами своєї фірмової торговельної мережі, при реалізації продукції робітниками та співробітниками підприємства.

Використання системи цінових знижок дозволяє активно впливати на обсяги реалізації продукції, використовувати позитивні та лімітувати негативні наслідки коливання попиту, управляти швидкістю надходження грошових коштів на рахунок підприємства та обсягом формування кредиторської та дебіторської заборгованості.

В процесі формування цінової політики торговельного підприємства поряд з наведеними вище загальними підходами до її проведення, необхідно враховувати специфічні умови, притаманні торгівлі.

Специфіка цінової політики торговельного підприємства визначається наступними особливостями:

· об'єктом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару в цілому, а лише один з її елементів - торговельна надбавка. Саме цей елемент характеризує ціну торговельної послуги, що пропонується покупцеві при реалізації товару. Переважну більшість роздрібної ціни реалізації товарів складає виробнича складова, тобто ціна виробника;

· виробниче підприємство повністю самостійне в питанні встановлення рівня ціни на вироблену продукцію. Торговельне підприємство самостійне тільки у встановленні розміру надбавки, який складає, як правило, 5-20% від ціни роздрібної реалізації товару. Так, цінова політика торговельного підприємства значною мірою орієнтується на цінову політику виробника. Незважаючи на високий рівень взаємозалежності, цінова політика виробника та торговельного підприємства мас незалежний характер. При низькому рівні ціни виробника може сформований високий рівень торговельної надбавки та навпаки;

· підприємство-виробник встановлює ціну реалізації в діапазоні "собівартість виробництва - попит покупців", торговельне підприємство вимушене враховувати не тільки рівень своїх витрат на реалізацію товарів, але й цінову політику виробника, а також споживчий попит;

· виробнича програма виробників охоплює обмежену кількість видів продукції, а тортовиків - більш різноманітнішїй асортимент реалізації продукції. Це обумовлює використання полі товарної цінової політики, при якій рівень торгової надбавки диференціюється не за товарами, а за асортиментними групами;

· виробниче підприємство має можливість "уторговувати" ціни реалізації в процесі переговорів з окремим покупцем. Це створює умови для максимально гнучкої політики, обліку всіх особливостей покупців при визначенні цінових знижок, що надаються. Ступінь гнучкості цінової політики торговельного підприємства, особливо роздрібного, обмежена, носить більш стандартний характер щодо окремих груп покупців, часу - реалізації, цінової ситуації. Встановлення ціни відбувається не в ході контакту з покупцем, а перед початком торгового дня. Продавець не має можливості гнучкої зміни встановленої ціни;

· торговельне підприємство на відміну від виробничого може порівняно швидко змінювати профіль своєї діяльності, перейти до реалізації інших продукцій в разі несприятливих змін кон'юнктури окремих сегментів споживчого ринку.

Це визначає невикористання n звичайній практиці роботи торговельних підприємств стратегій ціноутворення, орієнтованих на виживання, збереження ринку збуту. ЇДІ стратегії використовуються тільки при наявності значних товарних запасів даного товару та необхідності "розтоварювання".

Таким чином, під формуванням цінової політики торговельного підприємства розуміють обгрунтування диференційованих рівнів торговельних надбавок на реалізовані товари, визначення умов та розміру їх оперативного коригування залежно від змін ситуації на споживчому ринку та УМОВ господарювання торговельного підприємства.

Розробка цінової політики торговельного підприємства базується на таких принципах:

1. Забезпечення взаємозв'язку цінової політики підприємства з загальною стратегією торговельного менеджменту та пріоритетними напрямками розвитку товарообороту. Цінова політика має розглядатися як найважливіша складова стратегії розвитку торговельного підприємства на окремих етапах її реалізації, а її завдання мають відповідати пріоритетним напрямкам розвитку товарообороту.

2. Врахування стану кон'юнктури споживчого ринку та властивостей обраної ринкової ніші. Такий взаємозв'язок дозволяє врахувати умови формування цін (а відповідно, і торгових надбавок) у відповідних сегментах споживчого ринку, а характер вимог до цін окремих категорій роздрібних покупців.

3. Врахування затратомісткості реалізації товарів та її. диференціації залежно від місця продажу товарів, рівня торговельного обслуговування та інших факторів. Врахування фактора затратомісткості дозволяє забезпечити отримання доходів, не нижчих за мінімальний рівень та, відповідно, - беззбитковість діяльності підприємства в цілому.

4. Здійснення активної цінової політики на ринку. Активні форми цієї політики визначаються такими факторами, як самостійність встановлення розміру роздрібних цін та торгових надбавок. диференціація підходів до формування рівнів торговельних надбавок на окремі групи товарів та інше. Здійснення активної цінової політики забезпечує чітко визначене цінове позиціювання даного торговельного підприємства н споживчому ринку.

Обсяг доходів торговельного підприємства від реалізації товарів залежить від кількості реалізованих товарів (К), ціни їх закупівлі (Ц_зак) та ціни реалізації (Ц_РЕАЛ). Залежність між цими чинниками може бути виражена так:



ВД = (Ц_Р-Ц_ЗАК)хК або ВД=ТО-ОЗ = У_р х К-У₃ х К,

де ТО - обсяг товарообороту підприємства;

ОЗ - обсяг закупівлі товарів.

Відповідно, основними резервами зростання доходів є:

· зниження ціни закупівлі товарів;

· підвищення ціни реалізації товарів;

· зростання обсягів реалізації товарів.

Основні шляхи мобілізації кожної групи товарів наведено на рис.6.

В сучасних умовах значним резервом підходів підприємства є розвиток інших видів його діяльності (посередницької, кредитної, інвестиційної тощо), які забезпечують отримання позареалізаційних доходів від їх здійснення. Основними резервами отримання доходів від позареалізаційних операцій є:

· проведення експертизи проектів і вибір для пайової участі в діяльності підприємств галузей і сфер економіки, які мають високі перспективи росту і високу рентабельність капіталу;

· вкладання вільних фінансових ресурсів у ризикові (венчурні) підприємства, наукові дослідження, пов'язані з розробкою якісно нових видів продукції

· цілеспрямований вибір цінних паперів, які купуються фірмою, оцінка

1.6 Можливості збільшення доходів підприємства за різних типів ринкових структур

На поведінку кожного підприємства впливає характер, тип ринку, на якому воно функціонує. Тип ринку залежить від виду продукції, кількості підприємств (фірм), наявності або відсутності обмежень на вхід в галузь і вихід з неї, доступності інформації про ціни, нововведення і т.п. Розрізняють такі основні типи ринків або ринкових структур: чиста (досконала) конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія.

Збільшення доходу підприємства на ринку доскналої конкуренції визначаєтся відповіддю на питання: виробляти чи не виробляти продукт? Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток, або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва. Якщо виробляти, то скільки? виробляти потрібно такий обсяг продукції, який максимізує прибуток або мінімізує збитки (МС=MR=P).

...