Бюджет та податки як інструменти державного регулювання економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра економічної теорії та конкурентної політики

Курсова робота

на тему: Бюджет та податки як інструменти державного регулювання економіки

з дисципліни: Політична економія, Мікроекономіка та Макроекономіка

студентка: Сагателян Анна Артурівна

Науковий керівник: професор Гриценко Олена Георгіївна

Київ 2012

План

Вступ

1. Бюджет та податки, як інструмент державного регулювання економіки

1.1 Сутність та функції

1.2 Методи та форми державного регулювання

1.3 Політика бюджетного та податкового регулювання економіки

1.4 Механізм бюджетного та податкового регулювання

2. Бюджетна та податкова система України

2.1 Принципи бюджетної системи та оподаткування

2.2 Бюджетна та податкова система України

2.3 Бюджетна та податкова політика України

Висновки

Список літератури

Вступ

макроекономічний бюджетний податковий державний

Актуальність даної курсової роботи зумовлена тим, що бюджет - це інструмент державного регулювання економіки, що прямо впливає на підвищення стійкого економічного зростання і добробуту країни, і як наслідок йдуть такі позитивні процеси як зниження рівня інфляції, валютного курсу та зниження рівня процентних ставок. Також відомо, що одним з найдієвіших важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції. Завдяки податкам відбувається розподіл та перерозроділ у просторі й часі знаної частини виробленої вартості.

1. Бюджет та податки, як інструмент державного регулювання економіки

1.1 Сутність та функції

У формуванні та розвитку економічної та соціальної структури суспільства велику роль відіграє державне регулювання. Одним з механізмів, що дозволяють державі проводити економічну і соціальну політику, є фінансова система суспільства. Центральне місце в системі фінансів належить державному бюджету. Існують такі визначення бюджету:

Державний бюджет - це централізований фонд грошових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні уряду і використовуються для утримання державного апарату, збройних сил і сил правопорядку, також для здійснення соціально-економічних функцій 1.

Державний бюджет - це баланс доходів і витрат держави за певний період часу, що представляє собою основний фінансовий план країни, який після його прийняття законодавчим органом влади набуває силу закону і обов'язковий для виконання.

Державний бюджет складається з двох взаємозалежних і взаємодоповнюючих один одного частин: доходної і витратної. Доходна частина показує, звідки надходять кошти для фінансування діяльності держави, які верстви суспільства відраховують на утримання держави найбільше зі своїх доходів. Видаткова частина показує, на які цілі спрямовуються акумулюються державою кошти.

Головними джерелами доходу державного бюджету є податки:

- Податки на доходи фізичних і юридичних осіб;

- Податки на товари та послуги (ПДВ, податок з продажів, акцизи, мита);

- Податки на капітал (на спадщину, майно, землю і т.д.).

Податки поділяються на прямі, які стягуються з фізичних та юридичних осіб, і непрямі, які стягуються шляхом встановлення надбавки до ціни товарів і послуг.

Неподаткові доходи досить різноманітні, але серед них в Росії домінують доходи від приватизації, здачі в оренду державної і муніципальної власності, надання домогосподарствам і фірмам платних послуг, перерахованої до бюджету прибутку Центрального банку, від відсотків виданих за кордон державних кредитів.

У свою чергу видатки держави можуть бути розділені по цілях:

витрати на політичні цілі - забезпечення національної

оборони і безпеки (утримання армії, поліції, судів і т.п.);

утримання апарату управління державою;

витрати на економічні цілі - утримання та забезпечення функціонування державного сектора економіки; допомогу приватному сектору економіки;

витрати на соціальні цілі - соціальне забезпечення (виплату пенсій, стипендій, допомоги); освіта, охорона здоров'я,

розвиток фундаментальної науки, охорону навколишнього середовища.

З макроекономічної точки зору всі державні витрати діляться на:

- Державні закупівлі товарів і послуг (їх вартість включається у ВВП);

- Трансферти (їх вартість не включається у ВВП, оскільки вони є результатом перерозподілу національного доходу);

- Виплати відсотків по державних облігаціях, тобто обслуговування державного боргу (ці витрати також не входять до ВВП, так як виплачуються з доходів державного бюджету).

Структура бюджетних витрат і доходів і питома вага окремих статей у державному бюджеті країни виглядає приблизно наступним чином:

Доходи Податки, у тому числі акцизні збори і мита, гербовий збір - 75-85%.

Податкові надходження: прибутки від державної власності, державного сектора в економіці, державної торгівлі - 5-8%.

Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття - 10-12%.

Витрати витрати на соціальні послуги: охорона здоров'я, освіта, соціальні допомоги, субсидії бюджетам місцевої влади на ці цілі - 40-50%.

Витрати на господарські потреби: капіталовкладення в інфраструктуру, дотації державним підприємствам, субсидії с / г, витрати на здійснення державних програм - 10-20%.

Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, включаючи утримання дипломатичних служб і позики іноземним державам - 10-20%.

Адміністративно-управлінські витрати: утримання урядових органів, поліції, юстиції і інших - 5-10%.

Платежі по державному боргу - 7-8%.

Отже, фінансові відносини, які формують бюджетну політику держави, будуються, перш за все, на зацікавленості громадян і господарських суб'єктів в одержанні від держави тих чи інших послуг, які вони по суті вже сплатили як учасники розподілу національного доходу за допомогою передачі державі частини доходів у вигляді податків та інших обов'язкових платежів. Але при цьому й держава, і її громадяни і господарюючі суб'єкти в рівній мірі зацікавлені і в макроекономічній стабілізації, і в економічному зростанні відтвореного потенціалу всього суспільства.

Будучи похідними від фінансових відносин, бюджетні відносини покликані виконувати ті ж державні функції: бюджетного регулювання та бюджетного забезпечення.

Зміст функції бюджетного регулювання характеризується процесами розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів не тільки між різними рівнями державної влади, всіма суб'єктами бюджетних відносин, але і між різними підрозділами суспільного виробництва. Сфера цієї функції визначається тим, що у відносини з бюджетом вступають практично всі учасники суспільного виробництва.

Таким чином, бюджетне регулювання - це організована система управління бюджетним устроєм держави. Зміст функції бюджетного регулювання реалізується в процесі формування дохідних джерел усіх рівнів бюджетної системи на всіх стадіях бюджетного процесу та їх використання для проведення економічної політики держави, орієнтованої на забезпечення макроекономічної стабільності та зростання суспільного виробництва. Акумульовані в бюджетній системі фінансові ресурси за допомогою податкових та інших обов'язкових платежів господарюючих суб'єктів і громадян, відповідно до проведеної державою соціальної та інвестиційною політикою, перерозподіляються як у сфери матеріального виробництва, що мають пріоритетне значення для економіки країни, так і у сферу нематеріального виробництва, в основному що знаходиться на утриманні бюджету.

Завдяки цій властивості бюджет може «сигналізувати» про те, як надходять у розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання. Чи відповідає розмір централізуемих ресурсів держави обсягом його потреб. При цьому в бюджетному процесі висвічуються слабкі місця, і уряд має можливість за допомогою коректування напряму руху централізованих фінансових ресурсів впливати на активізацію діяльності тих чи інших виробництв і сфер економіки.

Регулююча функція бюджету не носить ні заборонного, ні обмежувального характеру, вона дозволяє лише відслідковувати і коректувати ступінь і форми розумного непрямого впливу держави на відтворювальний процес.

Сучасне розуміння регулюючої функції бюджету полягає в тому, що він об'єктивно через кількісні характеристики формування і використання фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, що протікають в структурних ланках економіки. І в цих економічних процесах держава не виконує роль стороннього спостерігача, а саме є активно діючим суб'єктом.

Функція бюджетного забезпечення державних послуг (фіскальна функція) передбачає забезпечення держави фінансовими ресурсами для виконання ним своїх прямих управлінських, оборонних, зовнішньополітичних та соціальних завдань, тобто тих державних послуг, які на нього покладені суспільством.

Державні послуги - це послуги, надавані юридичним або фізичним особам органами державної влади (органами місцевого самоврядування), бюджетними установами та іншими юридичними або фізичними особами безоплатно або за встановлюються органами державної влади (органами місцевого самоврядування) цінами (тарифами) 2.

Функція бюджетного забезпечення не обмежується тільки наданням державних послуг. Для того щоб підвищувалася ефективність державних послуг, недостатньо тільки нарощувати їх обсяги, рівною мірою необхідні створення умов для ефективного розміщення і використання всіх наявних в державі ресурсів і підтримку певного рівня економічної активності. Тому ця функція пов'язана з регулюючою бюджету і має свої специфічні форми реалізації. Так як фіскальна політика держави - ??це політика підтримки бюджетного дефіциту на рівні, відповідному таким макроекономічним цілям як контроль за інфляцією, підвищення інвестиційної активності всіх фінансових ресурсів, зростання загального економічного потенціалу суспільства, що в свою чергу забезпечує приріст доходної бази бюджету і, відповідно, збільшення обсягу наданих державою послуг. Тільки в цьому випадку послуги влади набувають сенсу платного служіння всьому суспільству.

У бюджетному забезпеченні реалізується роль держави як господарюючого суб'єкта, що продає суспільний товар (державну послугу).

Для того, щоб підвищувати ефективність державних послуг, недостатньо тільки нарощувати їх обсяги; в рівній мірі необхідні створення умов для ефективного розміщення і використання всіх наявних в державі ресурсів і підтримку певного рівня економічної активності.

Рішення завдання економічного зростання зумовлюється ефективністю управління всією бюджетною системою, яке у свою чергу охоплює як бюджетні відносини між органами влади різних рівнів, так і структурні, технічні та інституціональні аспекти бюджетної системи і бюджетного процесу. Ці дві сторони управління бюджетом практично неможливо розділити.

1.2 Методи та форми державного регулювання

Державне регулювання економіки реалізується-в різних формах. Залежно від строкової розмірності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання. Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання -- це передусім антициклічне регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання -- це вплив держави на економічні процесії за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм -- фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися і через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки -- це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні. До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні норми й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки із цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську н страхову справу, податки й ціни, про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти -- це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.

Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головнях із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Во-що принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його пo-указники не є обов'язковими для окремих господарських суб'єктів, а мають рекомендаційно-орієнтуючий характер.

Індикативний план є вихідним організаційно-економічним інструментом державного регулювання економіки. Цю роль він виконує завдяки таким своїм властивостям. По-перше, він є інструментом, в якому визначаються цілі, пріоритети та головні параметри передбачуваного розвитку економіки; по-друге, його показники виходять із необхідності досягнень узгодженого розвитку окремих галузей та регіонів; по-третє, він визначає доцільність і характер тих змін, які необхідно впровадити в систему державних регуляторів з метою створення передумов, необхідних для досягнення цілей, поставлених у плані.

Недирективний характер індикативного плану не усуває необхідності його виконання. Але ця необхідність реалізується не в формі юридичного закону, а на основі створення відповідних передумов. Перша з них -- цілеспрямований вплив держави на господарських суб'єктів за допомогою системи економічних регуляторів. При цьому режим їх застосування може бути загальним або адресним. Загальний режим стосується тих підприємств, які не вступають з державою в прямі договірні відносини, адресний -- підприємств, які беруть на себе відповідні зобов'язання веред державою на договірних засадах (держзамовлення чи держконтракт).

Друга передумова -- розробка плану на засадах соціального партнерства. Це означає, що індикативний план не може виражати лише відокремлені наміри уряду. Він мусить мати ознаки загальнонаціонального договору, який здатний враховувати інтереси представників усіх верств суспільства на паритетних засадах. Паритетне врахування цих інтересів є важливою умовою, яка надає плану обов'язковий характер та забезпечує високий ступінь ймовірності його виконання.

Третя передумова -- мобільний характер індикативного плану, яка випливає із його прогнозного характеру. Враховуючи певну ймовірність досягнення запланованих параметрів розвитку економіки, план повинен оперативно реагувати на зміни, які дискретно відбуваються в плановоутворюючих факторах. Таке врахування може здійснюватися в різних формах: дострокової заміни одного плану іншим, новим; переміщення строкового горизонту плану на один рік уперед; коригування окремих показників плану тощо. Отже, мобільність плану означає, що він має сприйматися не як аксіома, а лише як наміри або рекомендації держави щодо досягнення в економіці певних позитивних змін.

Четверта передумова -- індикативний план розробляється як підсистема в межах загальної системи державної економічної стратегії. Вихідним елементом такої системи мають бути пошукові прогнози, які здатні висвітлювати можливі горизонти економічного розвитку країни. Завершуючим елементом цієї системи є програмування, за допомогою якого зі всієї сукупності завдань, поставлених у плані, виділяються найактуальніші, їх розв'язання вимагає комплексного підходу та мобілізації великих ресурсів.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він--індикатор економічного здоров'я країни, з іншого -- ефективний засіб державного впливу на економіку. Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по-різному. По-перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в .країні національного продукту. По-друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення доходної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Поряд з цим податки використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на .економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси. її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача -- може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику “дорогих” чи “дешевих” грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але залежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки. Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття. Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати, між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку. Окремі економічні інструменти неоднаково ефективні з досягненні поставлених цілей. Одні з них краще пристосовані для регулювання інфляції, другі -- для стимулювання економічного зростання, треті -- зниження рівня безробіття і т. д. Наприклад, грошовий мультиплікатор більший за бюджетний, якщо метою державного регулювання е зниження рівня інфляції. Тому якщо уряд стоїть перед необхідністю вибору інструмента з метою реалізації антиінфляційної політики, то головним чином він повинен використовувати грошово-кредитний механізм. Він дає більший ефект, ніж скорочення бюджетних витрат.

1.3 Політика бюджетного та податкового регулювання економіки

Концепція щорічно збалансованого бюджету полягає в тому, що незалежно від фази економічного циклу і стану економіки кожен рік видатки бюджету повинні бути рівні доходів. На практиці це означає, що, наприклад, в період спаду, коли доходи бюджету (податкові надходження) мінімальні, держава для забезпечення збалансованості бюджету повинне знижувати державні витрати (державні закупівлі і трансферти). А оскільки зниження державних закупівель, і трансфертів веде до зменшення сукупного попиту. Отже, обсягу виробництва. Те цей захід викличе ще більш глибокий спад. І навпаки, якщо в економіці буї та податкові надходження максимальні, то для врівноваження витрат бюджету з доходами уряд повинен збільшити державні витрати, провокуючи ще більший «перегрів» економіки і, отже, ще більш високу інфляцію.

Таким чином, реалізація ідеї щорічно збалансованого бюджету веде до посилення циклічних коливань економіки, і виключать можливість проведення урядом політики щодо стабілізації економіки.

Концепція державного бюджету, збалансованого на циклічній основі, полягає в тому. Що мати збалансований бюджет щорічно необов'язково. Важливо, щоб бюджет був збалансованим циклом і протягом економічного циклу: профіцит бюджету, що збільшується в період буму (високого рівня ділової активності), коли доходи бюджету максимальні, повинен використовуватися для фінансування дефіциту, що виникає в період рецесії (мінімальної ділової активності), коли доходи бюджету різко скорочуються. При цьому, щоб протистояти спаду, уряд повинен знизити податки і збільшити витрати. Свідомо викликаючи дефіцит, а в ході подальшого інфляційного підйому воно повинно підвищити податки і урізати урядові витрати, щоб збільшити профіцит бюджету і використовувати його на покриття бюджетного дефіциту, що виник у період спаду. Таким чином, дії уряду повинні створити позитивну антициклічної силу.

Істотний недолік цієї концепції полягає в тому, що фази буму та рецесії розрізняються за тривалістю і глибиною (як правило, спади триваліші і глибокі, а буми щодо ні борги), тому суми профіциту бюджету, який можна накопичити в період буму, і дефіциту, який накопичується в період спаду, зазвичай не збігаються. У результаті завдання стабілізації вступає в протиріччя в завданням збалансування бюджету в ході циклу.

Найбільшого поширення набула концепція «функціональних фінансів», згідно з якою метою держави має бути не збалансованість бюджету, а стабільність економіки. Ця ідея була висунута Дж. М. Кейнсом і активно використовувалася в економіках розвинених країн до середини 1970-рр.

Згідно поглядам Кейнса, інструменти державного бюджету (державні закупівлі, податки і трансферти) повинні використовуватися в якості антициклічних регуляторів, що стабілізують економіку на різних фазах циклу. Якщо в економіці спад, то держава з метою стимулювання ділової активності і забезпечення економічного підйому повинна збільшувати свої витрати (державні закупівлі, трансферти) і зменшувати податки, що призведе до зростання сукупного попиту. І навпаки, якщо в економіці бум («перегрів»), то держава повинна скорочувати витрати і збільшувати податки (доходи бюджету), що стримує ділову активність і «остуджує» економіку, веде до її стабілізації. Стан державного бюджету при цьому значення не має. Бюджет повинен виступати інструментом досягнення і підтримування макроекономічної стабільності. Оскільки теорія Кейнса була спрямована на розробку рецептів боротьби з рецесією, зі спадом в економіці, що пропонувалося здійснювати, використовуючи в першу чергу інструменти бюджетного регулювання (збільшення державних закупівель та трансфертів, тобто витрат бюджету, і зниження податків, тобто доходів бюджету), то ця теорія отримала назву політики «дефіцитного фінансування».

У результаті використання в більшості розвинених і країн в 1950 -1960 роки кейнсіанських рецептів регулювання економіки проблема хронічного дефіциту державного бюджету до середини 1970-х років перетворилася в серйозну макроекономічну проблему, що послужило однією з причин інфляційних процесів.

Розвиток податкової політики завжди відносився до важливих категорій в економічному житті нашої держави. Це пояснюється перебуванням нашої економіки в режимі оздоровлення після світової фінансової кризи, коли виникає необхідність правильного та активного управління господарчими процесами, використання фінансового потенціалу, основу якого складають саме податки.

На сьогоднішній день в Україні виникла ціла низка непорозумінь між державою та фізичними і юридичними особами з приводу нових норм оподаткування. Саме через дані непорозуміння породжуються один за одним мітинги підприємців, які хотять відстояти свою позицію. Тому можна без перебільшення говорити про актуальність даної теми для України.

Метою дослідження даної статті виступає аналіз податкової політики, визначення її недоліків та знаходження шляхів її вдосконалення.

До розкриття даної проблеми прикладали зусилля Лекарь С., Базилевич В., Азаров М., Петрович Й. та інші. Незважаючи на те, що над цією темою працювали багато вітчизняних науковців та відомих політиків існує ще ряд нерозкритих питань у зв'язку із зміною податкового законодавства.

Політика податкового регулювання виступає одним з найважливіниш важливим засобом державного регулювання економіки і використовується на виконання пріоритетних напрямів розвитку суспільства та держави.

Саме завдяки податковій політиці держава має можливість впливати на соціально - економічні процеси: обсяг виробництва, зайнятість населення, інвестиційна політика, розвиток НТП, структурні зміни в економіці, рівень ціноутворення та контроль за монополією, налагодження міжнародних зв'язків, рівень життя та споживання. Правильне ведення податкової політики притаманно лише країні з ринковою економікою, тому Україні потрібно доказувати свій статус країни з такою економікою. Цей процес стає більш важким унаслідок відсутності грамотно поставленої, реалістичної програми виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії.

На сьогоднішній день прийнято виділяти в Україні декілька методів податкового регулювання, а саме податкова пільга та податковий кредит, ефективна реструктуризація податкової заборгованості, врегулювання подвійного оподаткування, податкові канікули, відстрочення сплати податків.

Ні для кого не є секретом, що податкова система України є однією з найгірших і у світі через свою непрозорість, з дуже неефективним адмініструванням податків та великою частиною корупційних схем і знаходиться на 183 місці у світовому рейтингу. Можливо це і є основна причина, яка на сьогоднішній день не дозволяє ефективному та конкурентоспроможному розвитку нашої держави. Підприємство в Україні за рік сплачує мінімум 43% комерційного прибутку на оподаткування фонду оплати праці, що є не дуже хорошим і одним з найвищих показників в Європі

Головною подією 2011 року стало введення в дію Податкового кодексу України, який мусить чітко і ефективно поєднати фіскальну функцію, від якої залежить життєдіяльність держави, і стимулюючу, включаючи зниження тіньової економіки, мінімізації серйозних схем корупції в десятки мільярдів гривень, які не надходять до держбюджету, які не допомагають у розвитку життєдіяльності держави і суспільства в цілому.

Найбільше змін зазнав податок на прибуток підприємств, в якому змінилось майже все, починаючи від ставки оподаткування і закінчуючи складом валових витрат. Податок на прибуток підприємств в Україні відіграє одну з ключових ролей, оскільки разом з податком на додану вартість є основними бюджетоутворюючими податками. Цей податок сплачують всі юридичні особи (як резиденти, так і нерезиденти), які здійснюють підприємницьку або комерційну діяльність на території Україні, незалежно від форм власності, якщо вони не мають пільг по сплаті цього податку.

Об'єктом оподаткування виступає прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 Податкового кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 Податкового кодексу України

Досить значні зміни відбулися у розрахунку складу волових витрат підприємства за звітний період. Метою зміни валових витрат є зменшення зловживання суб'єктами підприємництва схем мінімізації податкових зобов'язань. Зокрема заборонено відносити до складу валових витрат благодійну допомогу неприбутковим організаціям у розмірі від 2% до 5% чистого прибутку підприємства. Відомо, що самі власники підприємств створювали неприбуткові організації саме з метою зменшення податкового зобов'язання.

Великий ажіотаж викликало те, що витрати, які несе підприємство у зв'язку з співпрацею з фізичними особами не можна включати до валових витрат. Оскільки саме завдяки цьому підприємства, які були на спрощеній системі оподаткування, часто перераховували кошти фізичним особам підприємцям, для зменшення валового доходу в межах 500 тис.грн. Самим цікавим у цій схемі є те, що ці фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності найчастіше були родичі директора чи співвласника підприємства.

Саме тому, я підтримую ідею зміни складу валових витрат, що допоможе значно змінити кількість незаконних схем по зменшенню об'єкта оподаткування.

Щодо переваг, які згідно з Податковим кодексом України будуть стосуватись суб'єктів господарської діяльності можна відмітити поступове зниження фіскального тиску з боку основних бюджето утворюючих податків:

1. Податку на прибуток, ставка якого вже з 1 квітня 2011 року складає 23% і в подальшому до 2014 року повинна скласти 16 %. Такі дії безпосередньо повинні стимулювати суб'єктів господарювання на продовження діяльності та на створення нових підприємств.

2. Податок на додану вартість, ставка якого в 2014році повинна складати 17%. Також позитивним зрушенням є введення автоматичного відшкодування ПДВ. Суб'єктам господарювання, згідно цього нововведення, прийдеться складати електронну звітність по податку на додану вартість, яка буде перевірятись спеціалізованою технікою Державної податкової адміністрації

Хорошою подією є звільнення новостворених підприємств від оподаткування на 5 років. Я думаю, це надасть сильний поштовх для підприємницької ініціативи. Новостворені підприємства матимуть змогу без фіскального тиску з боку держави попробувати свої сили на конкурентному ринку.

Неправильним, з точки зору надання пільг, я вважаю звільнення побудованих готелів на 10 років від оподаткування податком на прибуток. Звісно можна вважати, що цей хід робиться для ефективного проведення «Євро 2012». Але з другої сторони, обізнані в цій сфері люди розуміють, що на готель потрібно тільки отримувати рік або два дозволи на будівництво. Це означає, що тільки ті, хто вже отримав ці дозволи давно будуть мати право на пільгу, незважаючи на над прибутки під час проведення чемпіонату Європи. Забудовники, які почувши про дану пільгу навряд чи зможе нею скористатись через малу кількість часу. Навіть не беручи до уваги якою діяльністю будуть займатися готелі (чи продавати тютюн та горілку, чи там буде казино і т.д.), платниками податку на прибуток вони не будуть 10 років, а це, я вважаю, є значним недоліком Податкового кодексу

Для інвесторів недавно введений Податковий кодекс приготував деякі хороші новини. По перше, це те, що інвестиційний прибуток звільняється від оподаткування протягом перших 3-х років з моменту отримання першого прибутку, одержаний від реалізації інвестиційного проекту з інвестицією, що дорівнює не менше, як 3 млн. дол., а для малих підприємств - не менше, як 500 тис. дол. По друге, виплата дивідендів, що виплачуються інвестору суб'єктом господарювання, який реалізує свій інвестиційний проект, оподатковуються за ставкою 3 %.

Незважаючи на всі нововведення, що відбулись за останній час в нашій країні, сьогоднішній системі оподаткування податком на прибуток, за думкою науковців, притаманні такі проблеми:

1) Ведення підприємством двох паралельних обліків - бухгалтерського та податкового: взаємозв'язок бухгалтерського обліку з нормами Податкового кодексу є однією з найважливіших бухгалтерських проблем сьогодення. Цей конфлікт змушує піднімати питання про виділення податкового обліку із єдиної системи бухгалтерського обліку, визначення єдиної методики розрахунку податкового зобов'язання за даними бухгалтерського обліку тощо. Головними причинами, що спричиняють розбіжності показників фінансової і податкової звітності є: дата визнання доходів і витрат у бухгалтерському обліку та відповідно до Податкового кодексу, обмеження щодо віднесення затрат до валових витрат. Момент визнання доходів (витрат) підприємства є одним із ключових питань обліку. Основними причинами різниці у часі між доходами (витратами) бухгалтерського обліку і відповідними їм валовими доходами (витратами) є: застосування правила «першої події»; коригування витрат на залишки запасів; застосування різних методів амортизації.

2) Безвідповідальне та необґрунтоване надання податкових пільг: надання економічно необґрунтованих пільг в оподаткуванні не можна назвати ефективними стимулами чи регуляторами підприємницької діяльності. Досвід розвинутих країн свідчить, що поширення форми підтримки підприємства, як пільги на податок з прибутків підприємства, не є перспективною.

Саме тому, в Україні є актуальним питання про вдосконалення податку на прибуток підприємства, який має бути необхідністю забезпечення достатніх державних надходжень. До важливих кроків щодо удосконалення функціонування податку на прибуток підприємства можна віднести такі напрями:

- реформування системи оподаткування прибутку підприємств фінансового сектора економіки;

- звільнення емісійного доходу від оподаткування при здійсненні емітентом первинного розміщення цінних паперів;

- забезпечення стимулюючої ролі податкової амортизації в оновленні основних фондів шляхом застосування принципу прискореної амортизації до пріоритетних інноваційних технологій;

- запровадження інвестиційного податкового кредиту з податку на прибуток підприємств для суб'єктів господарювання, які реалізують інвестиційні проекти на територіях спеціальних (вільних) економічних зон та територіях пріоритетного розвитку

Отже, підсумовуючи все вище сказане, можна зробити висновок про перспективний розвиток податкової системи України після введення в дію Податкового кодексу. Адже він вносить якісно нові зміни щодо оподаткування податком на прибуток і не тільки. Я вважаю, що стане набагато краще коли один Податковий кодекс буде регулювати податкову політику держави, а не безліч законів та інших нормативно - правових актів, що суперечать одне одному.

1.4 Механізм бюджетного та податкового регулювання

Бюджетний механізм -- це система економічних заходів впливу на забезпечення мобілізації оптимальних обсягів фінансових ресурсів бюджету, їх найефективнішого розміщення і найекономнішого використання з метою забезпечення соціального-економічного розвитку суспільства, визначеного економічною політикою держави.

За економічною сутністю бюджетний механізм відображає комплексну взаємодію організаційних і методологічних заходів у формі бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, що діють на правовій основі і забезпечують функціонування бюджетної системи в економіці держави, їх практичне застосування для виконання цілей і завдань, окреслених бюджетною політикою. Бюджетний механізм -- це складна економічна форма цілеспрямованої взаємодії його елементів для забезпечення мобілізації фінансових ресурсів держави та їх використання відповідно до бюджетної політики держави.

Бюджетний механізм виконує функцію забезпечення фінансовими ресурсами, функцію використання фінансових ресурсів та функцію регулювання соціально-економічних процесів у державі. Функції забезпечення фінансовими ресурсами та їх використання безпосередньо повґязані з функцією регулювання. Регулятивний процес одночасно також означає забезпечення фінансовими ресурсами та їх використання.

Функціонування бюджетного механізму визначається кількісними і якісними характеристиками. Кількісна характеристика бюджетного механізму визначається обсягом фінансових ресурсів, що мобілізуються і використовуються бюджетною системою для виконання цілей та завдань, окреслених бюджетною політикою. А якісна характеристика показує технологію формування і використання фінансових ресурсів із застосуванням бюджетних інструментів (ставки, норми, строків, санкції, стимулів тощо) з метою забезпечення виконання кількісних характеристик. Організаційна будова бюджетного механізму, на нашу думку, має трирівневу структуру. На першому (визначальному) рівні діють методи бюджетного механізму. Функціонування бюджетної системи на другому рівні забезпечують бюджетні інструменти, а на третьому рівні діють важелі бюджетного механізму.

Методи бюджетного механізму виступають як засоби впливу на процес формування оптимального обсягу ресурсів бюджету та їх найбільш економного розміщення і використання. Вони включають такі елементи, як бюджетне прогнозування і планування, оподаткування, фінансування, бюджетне регулювання і бюджетний контроль.

Інструменти бюджетного механізму -- це засоби, що застосовуються для виконання завдань, передбачених бюджетною політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності бюджетних відносин таких, як бюджети різних рівнів, перспективне, поточне і оперативне бюджетне планування, різні види податків і зборів, бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули і міжбюджетні трансферти, форми і методи бюджетного контролю тощо. Інструменти бюджетного механізму тісно повґязані між собою. Кожен інструмент породжує певне економічне навантаження та має обґєктивні межі застосування. Тому розширення дії одних інструментів за рахунок обмеження дії інших може негативно вплинути на функціонування бюджетного механізму в цілому.

Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і прогнозування, визначення податкової бази, обґєктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норми витрат, штрафи та пільги, ревізія, аудит, моніторинг тощо. Важелі бюджетного механізму випливають із бюджетного інструменту і конкретизують його функціонування у бюджетному механізмі.

Діапазон дії методів, інструментів і важелів бюджетного механізму обмежений бюджетним законодавством.

Структуру бюджетного механізму показано на рис. 3.1. Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і прогнозування, визначення податкової бази, обґєктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норм витрат, штрафи та пільги, ревізія, аудит та моніторинг тощо. Важелі бюджетного механізму випливають із бюджетного інструменту і конкретизують його функціонування у бюджетному механізмі.

Цілеспрямований вплив бюджетного механізму на процес формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх найраціональніше розміщення й використання забезпечується вертикальною й горизонтальною координацією його елементів. Вертикальна координація здійснюється за допомогою елементів вищого рівня (методів бюджетного механізму), рознесених по елементах нижчого рівня (інструментах бюджетного механізму), які безпосередньо конкретизують їх дієвість за певними елементами механізму (важелі бюджетного механізму). Горизонтальна координація, що забезпечується саморегулюючою налаштованістю кожного елемента на виконання лише властивого йому навантаження, узгоджує дії безпосередньо неповґязаних між собою елементів бюджетного механізму за вертикальним рівнем та елементів, що належать до різних вертикальних рівнів.

Рис. 3.1

Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою яких визначаються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх розміщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Функціонування лише одного бюджетного механізму не може забезпечити оптимального обсягу формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх раціонального використання, ефективність функціонування бюджетного механізму може бути досягнута за узгодженої взаємодії усіх складових господарського механізму. Тому надзвичайно важливим є забезпечення узгодження заходів щодо удосконалення усіх складових господарського механізму, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва

Конкретне податкове регулювання здійснюється різними способами, які умовно поділяються на дві групи:

- надання пільг по оподаткуванню;

- застосування різних штрафних санкцій.

Необхідність податкового регулювання через систему пільг та санкцій пояснюється динамічним характером процесів відтворення.

Пільги - є найбільш ефективним напрямком податкового регулювання є надання. Податкова пільга - це надання державою окремим підприємствам або фізичним особам можливості зниження або повного звільнення від сплати податку, обов'язкового платежу та збору. Податкові пільги встановлюються чинним законодавством по кожному податку.

Застосування пільг з оподаткування повинно проводитись в залежності від наступних принципів:

1. Рівномірність надання. Надання податкових пільг не повинно носити вибірковий характер і не може залежати від форми власності підприємства (в тому числі і державної), виду діяльності, типу підприємства (товариств різних форм), суб'єктивної оцінки, ступеня взаємовідносин з різними політичними партіями та ін.

2. Необов'язковість застосування. Надання пільг не повинно носити примусовий характер та мати обов'язковість застосування. Воно повинно носити добровільний характер та застосовуватись тільки при бажанні платника податкового платежу.

3. Вільний характер застосування. За своїм змістом та характером надання пільга не повинна мати адміністративно-командного характеру застосування.

4. Спрямованість надання. Надання пільг по податкових платежах повинно носити цільовий характер. Так, надання пільг або податкових інвестиційних кредитів повинно бути спрямовано на поліпшення інвестиційного клімату в державі, забезпечення загальних та соціальних програм. Надаються такі пільги тим підприємствам, які можуть забезпечити нормальне і ефективне використання отриманих інвестицій.

5. Економічність. Надання пільг повинно приносити ефект. Неможлива ситуація, коли наноситься шкода бюджету будь-якого рівня або шкода підприємствам, які отримали ці пільги. Надання пільг повинно бути спрямовано на досягнення єдності інтересів всіх учасників цього процесу.

6. Законодавчий рівень затвердження пільг. Порядок надання та сплати пільг затверджується законодавчими органом Верховною Радою України.

В цілому податкові пільги повинні бути спрямовані на зацікавленість підприємств у виробництві тієї продукції, яка потрібна державі, розвитку тих регіонів, які визначаються державою як регіони переважного розвитку, а також підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємств в цілому.

Податкові пільги можуть надаватися в таких формах: зниження податкових ставок, податкове вилучення та податкові кредити.

Пільги у формі зниження податкових ставок спрямовані на скорочення податкової бази.

Податкові вилучення. Сутність цих пільг полягає в тому, що з під оподаткування вилучаються деякі об'єкти або окремі види діяльності (наприклад, пільги при оподаткуванні прибутку релігійних організацій, та ін.).

Податковий кредит. Сутність цієї пільги полягає в зміні строку оплати податку від одного місяця до одного року. Особливе значення ця пільга має при наданні інвестиційного кредиту, коли головною метою стає стимулювання окремих інвесторів до вкладання коштів у вітчизняне виробництво. Наприклад, для фізичних осіб можуть надаватися податкові кредити при купівлі житла в кредит та ін.

Іншим способом податкового регулювання є застосування різних штрафних санкцій, до яких відносяться штрафи, пені та інші дорахування. Вони застосовуються головним чином до порушників податкового законодавства.

Як система надання пільг, так і система застосування штрафних санкцій повинні бути в будь-якій державі, але ефективність податкового регулювання визначається співвідношенням між цими двома типами, і найбільш ефективна вона там, де більша вага надання пільг.

Стримувальна податкова політика має за мету стримати зростання попиту, коли існує інфляція попиту. Забезпечення податкових надходжень на макрорівні доцільно на основі розширення сфери дії непрямої і звуження сфери дії прямої форм оподаткування. Непрямі податки на мікрорівні здатні стимулювати виробництво конкурентоспроможної продукції.

Особливе місце в податковому регулюванні держави в тому числі, має відкриття вільних економічних зон (так званих офшорних зон). Вони утворюються з метою демократизації зовнішньоекономічної діяльності, а також активізації діяльності підприємств по різних напрямках економічної діяльності. Такі зони мають досить широкий ступінь відкритості для іноземних інвестицій, а всередині зони утворюється найбільш сприятливий митний, податковий та інвестиційний режим.

Ці зони утворюються в тих випадках, коли держава не має можливості забезпечити повне відкриття ринку для будь-якого типу діяльності, і робиться це на обмеженій території, на якій утворюється особливий економічний клімат, сприятливий як для іноземних, так і для власних інвесторів.

Сама по собі вільна економічна зона не є відокремленою територією держави. За своїм змістом це частина національної території, на якій діють особливі економічні та правові умови та стимули, які спрямовані на розвиток цієї території, проведення спеціальної державної політики, утворення особистого інвестиційного клімату з відповідними державними гарантіями.

Таким чином, найбільш ефективними методами податкового регулювання є методи надання пільг та застосування різних штрафних санкцій. Особливо значення податкових пільг проявляється в стимулюванні інвестиційних проектів за рахунок надання підприємствам, які їх здійснюють, різних податкових кредитів, податкових канікул, пільг та ін.

2. Бюджетна та податкова система України

2.1 Принципи бюджетної системи та оподаткування

Бюджетна система України базується на ряді принципів.

1. Принцип єдності. Він забезпечується єдиною правовою базою, диною грошовою одиницею, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю кордону виконання бюджетів, єдністю ведення бухгалтерського обліку і складання звітності за вимогами діючих стандартів.

2. Принцип збалансованості. Його сутність зумовлена тим, що фінансування витрат бюджетів кожної ланки бюджетної системи забезпечується відповідними надходженнями до кожного такого бюджету за визначений період.

3. Принцип самостійності. Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава не несе відповідальності за бюджетними зобовґязаннями органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування грошовими коштами Державного бюджету. Аналогічно органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування не несуть відповідальності коштами за бюджетними зобовґязаннями між собою та бюджетними зобовґязаннями держави. Самостійність кожного із бюджетів забезпечується закріпленими за ними відповідними джерелами доходів, правом відповідних органів державної влади, органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання коштів відповідно до законодавства України. Крім того, самостійність бюджетів забезпечується правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати окремі бюджети.

4. Принцип повноти. До складу бюджетів підлягають включенню всі надходження відповідних бюджетів та витрати бюджетів, які здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, АР Крим, місцевого самоврядування.

...