Зміст та чинники економічного зростання (на прикладі країн із перехідною економікою)

Драматичні політичні зміни, які відбулися в регіоні Близького Сходу та Північної Африки, серйозно підірвали економічну діяльність, однак вибірково, в окремих країнах регіону, тоді як несприятливе зовнішнє середовище починає посилювати негативний вплив на торгівлю, товарні ціни, туризм та інші доходи. Країни, що розвиваються, - експортери нафти, та країни Перської затоки з високим рівнем доходів істотно виграли від підвищення цін на нафту, однак вони залишаються уразливими до різкого зниження цих цін. ВВП країн, що розвиваються, цього регіону зросли, за оцінками, на 1,7 відсотка в 2011 році та очікується, що вони залишаться невисокими у 2012 році (на рівні 2,3 відсотка), і зростуть, за прогнозами, до 3,2 відсотка в 2013 році.

Темпи зростання ВВП у регіоні Південної Азії сповільнилися, згідно з оцінками, до 6,6 відсотка в 2011 календарному році, від 9,1 відсотка в 2010 році, що відображає різке зниження зростання в другій половині 2011 року в Індії, а також зовнішні несприятливі умови. На обсяг експорту негативно впливає зменшення зовнішнього попиту, а грошові перекази з-за кордону зросли лише незначною мірою. Внутрішній попит різко знизився через збільшення вартості запозичень, високі ціни на матеріально-технічні ресурси, занепокоєність глобальним економічним спадом та затримки із проведенням реформ. Згідно з прогнозами, темпи зростання ВВП цього регіону ще знизяться до 5,8 відсотка в 2012 році, перед тим, як зростуть до 7,1 відсотка в 2013 році. Висока інфляція та фіскальні дефіцити викликатимуть стурбованість і надалі. [35]

Темпи економічного зростання в країнах Африки на південь від Сахари залишалися високими і в 2011 році становили 4,9 відсотка. Якщо не враховувати Південну Африку, на яку припадає понад третини ВВП цього регіону, економічне зростання решти країн регіону було навіть значнішим - на рівні 5,9 відсотка у 2011 році, що робить його регіоном з одними з найвищих темпів розвитку. Збільшення обсягу інвестиційних потоків, підвищення видатків на споживання та зростання експорту нових мінеральних копалин в низці країн має забезпечити прискорення зростання в регіоні, що лежить на південь від Сахари, до 5,3 відсотка в 2012 році та 5,6 відсотка в 2013 році. Незважаючи на це, експорт товарів, надходження від туризму, товарні ціни, прямі іноземні інвестиції та перераховані з-за кордону кошти є уразливими до наслідків рецесії в єврозоні [34].

То ж очевидно, що тенденції економічного розвитку країн, що розвиваються є різноманітними. Одні з них розвиваються стрімко за рахунок продажу ресурсів, або високотехнологічного виробництва. В інших економічне зростання значно сповільнене через відсутність засобів виробництва, несприятливі геополітичні умови, великий тіньовий сектор економіки, залежність від інвестицій та субсидій. Однак частка країн, що розвиваються у світовому ВВП щороку зростає, що може призвезти до перерозподілу й оновлення світової економіки.

4. Проблеми та перспективи економічного зростання в Україні

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджується досвідом усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.

Країнам Центральної Європи - західним сусідам України - вдалося подолати спад протягом трьох-п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру [29, с. 7]. Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:

- ті, що склалися внаслідок перебування України у складі СРСР;

- ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.

Україна робила перші незалежні кроки за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.

Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть - продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.

Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15-20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії - понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові.

На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель.

Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності - суб'єктивними прорахунками. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично унеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обґрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки [25, с. 274-298].

Перебудова структурної політики передовсім ґрунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність країни ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.

Для переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку необхідне відповідне законодавче та нормативно-правове забезпечення. Розробка та впровадження цього забезпечення особливо актуальні для розвитку пріоритетних галузей промисловості і, зокрема, такого виду економічної діяльності як машинобудування.

Вихідні правові передумови державної інноваційної політики закладено в Конституції України. Ст. 54 гарантує громадянам свободу наукової і технічної, а також інших видів творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав. У цій самій статті визначено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством [1]. Крім Конституції України, норми щодо інноваційної діяльності містяться в багатьох актах різних галузей законодавства. Їх умовно можливо поділити на дві групи.

До першої групи належать акти законодавства, які визначають засади державної політики у сфері інноваційної діяльності. Законодавче забезпечення цієї сфери діяльності в Україні започатковано Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» [2]. Крім названого вище закону, слід назвати прийняту Верховною Радою України «Концепцію науково-технічного та інноваційного розвитку України» [3]. Концепція містить основні цілі, пріоритетні напрями та принципи державної науково-технічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення. Вона визначає засади взаємовідносин між державою та суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності, які ґрунтуються на необхідності пріоритетної державної підтримки науки, технологій та інновацій як джерела економічного зростання, складника національної культури, освіти та сфери реалізації інтелектуального потенціалу громадян. Дія Концепції розрахована на період стабілізації економіки та досягнення постійного її розвитку.

Засадничими правовими документами, що регулюють інноваційну діяльність є: Закон України «Про інноваційну діяльність» [4] (із наступними змінами та доповненнями) - створює сприятливе законодавче поле для реалізації зростання виробництва та конкурентоспроможності товарів вітчизняного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в країні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» [5] інновації вперше трактуються як специфічна форма інвестицій. Зокрема, у ст. 3 закону вказано, що інноваційна діяльність як форма інвестування здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу і включає: випуск і розповсюдження принципово нової техніки, технологій; прогресивні міжгалузеві структурні зрушення; реалізацію довгострокових науково-технічних програм; фінансування фундаментальних досліджень для забезпечення якісних змін у виробничих засобах; розробку і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного стану виробництва. Державні пріоритети інноваційної діяльності викладені в Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [6]. Цей закон визначає правові, економічні й організаційні засади формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності в країні. Метою зазначеного закону є створення правової бази для концентрації ресурсів на провідних напрямах науково-технологічного оновлення виробництва та сфери послуг у країні, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та виходу з нею на світовий ринок. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» [7] визначає правові та економічні засади запровадження і функціонування спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків. Закон України «Про державні цільові програми» [8] визначає засади розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм. Сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов уряду, наказів центральних органів виконавчої влади й інші нормативні документи) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів.

До другої групи законодавчих актів належать такі, за якими інновації, науково-технічна й інноваційна діяльність є лише складником процесів функціонування соціально-економічних проблем країни. Усе розмаїття законодавчих актів можна умовно розподілити на такі підгрупи:

* нормативно-правові акти, які закріплюють екологічні пріоритети, зокрема екологічну безпеку інноваційної діяльності;

* законодавчі акти, які регулюють різнобічні внутрішньоекономічні відносини і передбачають здійснення інноваційної діяльності у підприємницькій, фінансовій, науково-технічній, інформаційній та інших економічних сферах;

* акти законодавства, які передбачають специфіку здійснення інноваційної діяльності у вільних економічних зонах, інших територіях зі спеціальним правовим режимом, зокрема в зонах надзвичайних економічних ситуацій;

* закони, які спрямовані на охорону та захист авторських і суміжних прав і здійснення патентної діяльності;

* закони, що регулюють зовнішньоекономічні відносини та іноземне інвестування;

* інші акти чинного законодавства, зокрема у сфері стандартизації і сертифікації, ліцензування, аудиторської діяльності, обігу цінних паперів, приватизації тощо.

Стимулювання конкуренції, обмеження монополій - важливі загальноекономічні умови поширення інновацій. Нормативною базою сприяння конкуренції є антимонопольне законодавство, спрямоване на розвиток конкурентного підприємництва, обмеження діяльності підприємств-монополістів, створення передумов для демонополізації економіки, запобігання недобросовісній конкуренції. Основою антимонопольного законодавства є Закон України «Про захист економічної конкуренції» [9].

Подібне спрямування та вплив на інноваційні процеси здійснює Закон України «Про захист прав споживачів» [10]. За дією цього закону межі споживчого вибору, і у зв'язку з цим інноваційний простір, суттєво збільшуються. Крім того, вагомі санкції про недотримання якості зменшують можливості маневру для суб'єктів економічної діяльності.

Узагальнюючи це питання слід зазначити, що норми про інноваційну діяльність містяться в багатьох актах різних галузей законодавства, за якими інновації є складовими інвестиційного процесу.

Серед важливих загальноекономічних передумов інноваційних процесів - інформатизація суспільства, оскільки інноваційна інформація значною мірою поширюється каналами загального користування. Основні напрями державної політики в галузі інформатизації визначено в Законі України «Про національну програму інформатизації» [11].

Існуюча нормативно-правова база державного управління має досить виразні ознаки постійного вдосконалення, але результативність її впливу на розвиток інноваційних процесів ще недостатня.

Україна прийняла на себе великі зобов'язання перед світовою спільнотою, підписавши 1992 р. у Ріо-де-Жанейро Концепцію стабільного розвитку в XXI столітті «Декларацію Ріо».

У 2000 р. опубліковано Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки Національної академії наук України» [17], в якому передбачено низку заходів, спрямованих на збереження і розвиток її науково-технічного, інтелектуального потенціалу, залучення до роботи в наукових установах та організаціях талановитої молоді. Практична реалізація цих та інших державних заходів дає підстави сподіватися на те, що наукова система України, нарешті, зможе вступити в новий етап трансформації як кількісних, так і якісних змін, які сприятимуть розвитку науки в країні і за її допомогою забезпечать перехід економіки на інноваційний шлях розвитку.

Світовий досвід розвитку передових країн переконує, що динамічне зростання витрат на інноваційні технології забезпечує нарощування й утримування ними конкурентоспроможного потенціалу. Відновлення економічного зростання, про яке так бідкаються у владних структурах та безпосередньо у виробничих колах, нині неможливі без активного опанування інноваційного шляху розвитку. Забезпечення переходу до власне інноваційного типу розвитку є неодмінною умовою збереження економічного й політичного суверенітету нашої країни. Оскільки загальновизнано, що економіка, яка характеризується неймовірно високим рівнем ресурсо- та енергозатрат своєї продукції, що властиво для України, навіть без впливу інших зовнішніх факторів, приречена на поступове вичерпання резервів екстенсивного зростання та на подальше збільшення загроз економічної депресії. Тому реалізація синергетичного ефекту інноваційного розвитку стає для України єдино можливим способом зменшення технологічного й економічного відставання від розвинених країн.

В умовах, що характеризують нинішній економічний стан розривом виробничого та фінансового капіталів й гострим дефіцитом інвестиційних ресурсів, механізм ринкового стимулювання інновацій не спрацьовує, а інновації не стають належним важелем та засобом підвищення конкурентоспроможності. Відтак, основним завданням інноваційної політики держави повинно стати забезпечення збалансованої взаємодії наукового, технічного й виробничого потенціалів, опрацювання й упровадження механізмів активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва і поширення інновацій у всіх сферах національної економіки. Однак в умовах несприятливого інвестиційного клімату, який властивий нинішньому стану вітчизняної економіки, існують серйозні загрози нецільового використання передбачених коштів і пільг, поширення фіктивних інновацій, відкачування оборотних коштів суб'єктів господарювання до псевдо інноваційних підприємств та їх використання для прискореного відпливу за кордон інтелектуального продукту, який так і не доходить до стадії впровадження в Україні [ 28, с. 4-8].

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів - значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій - високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітнішими товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки [19, с. 256-271].

Розвиток малого бізнесу гальмують:

недосконала державна політика щодо його підтримування

високі податки

обмеження на окремі види діяльності

адміністративні бар'єри

бюрократична тяганина в отриманні ліцензій

ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності, тощо.

Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.

На сьогодні є загальна спрямованість державної стратегії переходу на засади сталого розвитку, яка набуває особливої актуальності щодо управління охороною довкілля, раціональним використанням природних ресурсів та безпекою життєдіяльності людини. В умовах децентралізації управління зростає значущість ролі соціально-економічного розвитку регіонів. Однак в останні роки погіршення стану навколишнього природного середовища стало реально впливати на якість життя населення, лімітувати можливості соціального та економічного розвитку великих промислових міст і регіонів. Антропогенне й техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу і продовжує зростати. Близько 15% території України з населенням понад 10 млн. перебуває у критичному екологічному стані. Зазначене вимагає переорієнтації існуючих економіко-екологічних та соціально-політичних регламентів нашої країни на визнані світовою спільнотою постулати «зеленої» економіки.

На міжнародному екологічному форумі “Зелена економіка. Зелені технології. Зелені інвестиції” 2011 року доповідачі підкреслили, що нинішня криза є не суто економічною, її можна подолати лише за допомогою інтегрованої політики нового «зеленого» курсу, проголошеного ЮНЕП у 2009 році в доповіді «Глобальний зелений новий курс». Ідея «зеленої економіки» набуває все більшого резонансу та пропонується в якості практичного вираження масштабних урядових ініціатив.

З огляду на економічну, екологічну та соціальну значимість вищезазначеного обґрунтовано стратегічні вектори забезпечення плану дій на національному рівні, а саме: розробка Концепції «зеленого зростання» в Україні; формування теорії трансформаційних зрушень національного господарства крізь призму «зеленої» (екологоорієнтованої) економіки та системи уявлень, які об'єктивно відображають тенденції й результати трансформацій, що відбуваються. Квінтесенцією резолюції в регіональному зрізі є пропозиції щодо розробки регіонального плану дій з охорони навколишнього природного середовища на засадах «зеленої» економіки та опрацювання «зеленої» стратегії регіону.

Стратегія державної екологічної політики, міжнародні угоди та імідж України потребують зміни пануючої економічної парадигми управління країни на користь моделі «зеленого» зростання не лише на національному, а й регіональному рівнях. [39]

Зростання ВВП в Україні, яке вітчизняна статистика фіксує з кінця 1999 р., стало неодмінним елементом переможних звітів українських урядовців, які сприймають це зростання як свідчення правильно здійснюваної ними економічної політики. Проте переможні цифри, судячи з коментарів спеціалістів, не викликають особливого ентузіазму. Адже не можна говорити про економічне зростання взагалі, не торкаючись проблем його якості, забезпечення прогресивних інноваційних змін.

Таблиця 2. ВВП України 2009-2011рр. [36]

Сучасна теорія економічного зростання сформулює низку постулатів, що мають принципове значення для обґрунтування концепції формування національної господарської системи, зорієнтованої на економічне зростання інноваційного типу [18, с. 407-419].

По-перше, ключовим фактором сучасного економічного зростання є НТП, внесок якого у приріст ВВП найрозвинутіших країн світу. За оцінками експертів. Становить від 70 до 90%. Іншими важливими факторами є інвестиції у людський капітал та виробничі потужності, розвиток правової системи, стабільність макроекономічного й політичного середовищ, незначна диференціація населення за доходами [32, с. 41-48].

По-друге, економічне зростання характеризується нерівномірністю. У кожний фіксований період часу виділяється певна макрогенерація, тобто комплекс галузей та виробництв, що технологічно домінують як носії економічного зростання. Розширення зазначеної макрогенерації відіграє провідну роль у формуванні темпів економічного зростання. Сьогодні, наприклад, у матеріально-технічній базі найрозвинутіших економік світу домінує макрогенерація, що репрезентує п'ятий технологічний уклад у рамках індустріального технологічного способу виробництва. Водночас в економіці активно формуються елементи нової макрогенерації, що представляють шостий технологічний уклад, який має багато рис перехідного до постіндустріального технологічного способу виробництва.

По-третє, сучасне економічне зростання, яке можна визнати за економічне зростання інноваційного типу, має глобальний характер і суттєво залежить від конкурентноздатності конкретних національних економік. Від їхніх порівняльних переваг. Країни, економіки яких відтворюються на базі найсучасніших досягнень НТП, мають і більший потенціал економічного зростання. Домінуючи у глобальному економічному просторі, вони спроможні реалізувати свої порівняльні інноваційні переваги, зокрема через привласнення науково-технічної (технологічної) квазіренти. Країни ж , які позбавлені доступу до базових технологій домінуючого технологічного укладу, перебувають, зазвичай, у залежному та економічно невигідному становищі, що закріпляються через стабільно нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін.

По-четверте, великі депресії, що їх періодично переживають світові господарства, пов'язані з накопиченням структурних диспропорцій та вичерпанням інноваційного потенціалу макрогенерації, що домінувала на попередньому етапі економічного зростання. Подолання таких депресій здійснюється через так зване творче руйнування та модернізацію існуючої інституціональної та технологічної структури економіки завдяки нововведенням чергового технологічного укладу. Такі депресії мають глобальний характер. Країни, що виявляються здатними уникнути їх взагалі або подолати раніше, ніж інші держави, дістають додаткові конкурентні переваги для досягнення вищих темпів економічного зростання.

Нарешті, по-п'яте, кожному технологічному укладу відповідає певна система економічних інститутів і форм організації виробництва, що забезпечують розширене відтворення відповідних виробничо-технологічних систем. Сьогодні відтворення провідного п'ятого технологічного укладу характеризується домінуванням глобальних фінансово-промислових груп, широким використанням інструментів державного регулювання зовнішньоекономічного обміну та стимулювання НТП, розвинутою системою підтримки інноваційної активності, превалюванням гнучких форм організації технологічного процесу, залученням перерозподілом ресурсів приватного сектора у суспільний з метою інвестування розвитку людського капіталу, транспортної та інформаційної інфраструктури, наукових досліджень [32, с. 41-48].

Використання вищенаведених основних постулатів теорії економічного зростання при аналізі реалій української економіки дає підставу для обгрунтування деяких практичних рекомендацій, що принципово відрізняються від рецептів, які пропонують прихильники доктрини радикального лібералізму і які безуспішно застосовувались в тому числі і в українській перехідній економіці. Природно, що для реалізації запропонованих рекомендацій потрібен перехід до якісно нової економічної політики. Конкретно йдеться про пропозиції щодо формування такої національної моделі господарювання, яка забезпечувала б стійке розширене економічне відтворення на інноваційних засадах.

Забезпечення економічного зростання інноваційного типу в умовах перехідної української економіки потребує узгодженого вирішення завдань формування технологічної, інституціональної та організаційних структур, здатних об'єднати всі необхідні компоненти у загальний відтворювальний контур зростання нового технологічного укладу, створити передумови для модернізації та підвищення ефективності всієї вітчизняної економіки. Потрібно також створити сприятливе макроекономічне середовище, задіяти адекватні мотиви поведінки та оптимальні організаційні форми мікрорівневих суб'єктів. Зокрема, у технологічній сфері постає завдання формування складових нової макрогенерації, тобто виробничо-технологічних систем нового технологічного укладу, їх зростання у поєднанні з модернізацією суміжних виробництв. Для цього мають бути вирішені проблеми:

1) „вирощування” на основі вже нагромадженого науково-виробничого потенціалу конкурентноздатних на світовому ринку виробничо-фінансових новоутворень;

2) імпорту необхідних технологій;

3) стимулювання швидкого поширення виробництв нового технологічного укладу;

4) розгортання системи підготовки кадрів необхідної кваліфікації;

5) захисту ринків збуту вітчизняної продукції від іноземної експансії;

6) забезпечення сприятливих з точки зору розвитку нового технологічного укладу нових параметрів господарського механізму [29, c. 8].

Макроекономічна політика в Україні покликана створити сприятливі умови для вирішення перелічених завдань, гарантувати стабільність та нормальний інвестиційно-інноваційний клімат, підтримувати конкурентоздатність національної економіки адекватною валютною та фінансовою політикою. У свою чергу на мікрорівні належить забезпечити чіткість та визначеність прав власності, що сприятиме підвищенню рівня відповідальності за управління підприємствами, орієнтацію підприємницької діяльності на збільшення ефективності виробництва, на прогресивні технологічні та управлінські інновації [25, c. 174-177].

Таким чином, з урахуванням сучасного макроекономічного стану очевидна необхідність розроблення нового підходу до розв'язання проблем економічного зростання в Україні. Цей підхід повинен поєднувати у собі заходи грошово-кредитного регулювання і політику розвитку виробництва із залученням усіх можливих фінансових ресурсів.

Безпосередній механізм проведення необхідних для досягнення економічного зростання перетворень досить складний. Він передбачає поєднання різноманітних заходів не тільки економічного, а й законодавчого характеру. Всі зусилля держави повинні бути спрямовані на створення умов для першочергового освоєння вітчизняними товаровиробниками внутрішнього ринку.

Висновки та пропозиції

Економічне зростання полягає в збільшенні реального ВВП країни за рік порівняно з попереднім роком. Воно дає змогу повніше задовольнити потреби людей, скорочувати тривалість робочого дня і збільшувати час відпочинку, подовжувати тривалість освітньої та професійної підготовки молодого покоління, полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів. Загалом економічне зростання дає нації змогу повніше реалізувати її економічні цілі та здійснювати нові виробничі й соціальні програми.

Економічне зростання визначають чотири групи факторів. Фактори пропозиції: а) кількість та якість природних ресурсів; б) кількість та якість трудових ресурсів; в) капітал; г) технологія. Фактор попиту - це таке макросередовище, в якому сукупні видатки достатні для того, щоб національна економіка змогла повністю реалізувати свій виробничий потенціал, який визначають фактори пропозиції.

Неокласична модель зростання Роберта Солоу слугує базовим знаряддям для розуміння процесу економічного розвитку всіх груп країн. З моделі випливає, що національна економіка прямує до стаціонарного обсягу капіталу, за якого інвестиції та амортизація дорівнюють одне одному. У стаціонарному стані обсяг продукції на працівника є незмінним. Основний визначник стаціонарного обсягу капіталу - рівень заощаджень. Вищий рівень заощаджень означає більший обсяг капіталу і більший обсяг продукції на зайнятого. Підвищення рівня заощаджень спричиняє підвищення темпів економічного зростання, доки національна економіка знову не досягне нового стаціонарного стану. У довгостроковому періоді за даного рівня заощаджень темпи економічного зростання знижуватимуться.

Більшість країн світу належать до економічно відсталих зі низьким подушним доходом. Брак природних ресурсів, величезна чисельність населення та високі темпи його зростання, низька капіталоозброєність праці й малі потенційні можливості для заощаджень та інвестування, а також допотопні технології створюють серйозні перешкоди для розвитку цих країн. Країни, що розвиваються, закликають до створення нового світового економічного порядку, який передбачає полегшення боргового тягаря цих країн, їхній ширший доступ до світових ринків, припинення економічного колоніалізму, лібералізацію розвинутими країнами імміграційної політики тощо.

Відтворення національної економіки за минулі 20 років не визначається факторами довго- і короткочасної дії, стратегічними і тактичними умовами формування економічного потенціалу країни. В Україні не сформульовано стратегію і тактику економічних реформ з точки зору їх впливу на соціальний добробут усього народу, не визначено часові рамки та очікувані результати трансформації національної економіки.

Є серйозні підстави говорити про те, що здійснювана в нашій країні політика прийшла в суперечність із завданнями ефективності роботи підприємств і стала серйозною перешкодою для її переходу на інноваційний шлях розвитку. Механізм ціноутворення явно не відповідіє вимогам ефективного господарювання. Не може задовольнити вплив ціноутворення на технічний прогрес, переозброєння виробництва, підвищення якості продукції, задоволення потреб населення у товарах народного споживання.

Необхідними є зміни у грошово-кредитній політиці, для якої характерні значні ризики, зумовлені бюджетною політикою та покриттям дефіциту Пенсійного фонду України за рахунок емісії.

Деструктивна динаміка у банківському секторі викликана наростаючим тиском проблемних боргів на капітал банків. Усе це посилює недовіру як до банків, так і до національної валюти.

Тільки здійснення радикальних економічних реформ у суверенній Україні створить реальні перспективи для формування динамічної відкритої національної економіки ринкового типу з високим ступенем мотивації підприємницької й трудової діяльності для подальшого розвитку виробництва в інтересах українського народу.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на V сесії Верховної Ради України. -- К.: Преса України, 1997.

2. Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» від 12 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ // ВВР. -1992.- № 12.

3. Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України // Голос України.- 1999. - 3 серпня.

4. Закон України «Про інноваційну діяльність» // ВВР.- 2002. - № 36.

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» зі змінами, внесеними згідно з Законами України в 1991-2005 рр. // Голос України. -1991.- 21 листопада.

6. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» // ВВР. - 2003.- № 13.

7. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» // Голос України. - 2006. - 3 лютого.

8. Закон України «Про державні цільові програми» // ВВР. - 2004. - № 25.

9. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Голос України. - 2001. - № 37.

10. Закон України «Про захист прав споживачів» зі змінами, внесеними згідно з Законами України в 1993-2005 рр. // ВВР. - 1991. - № 30.

11. Закон України «Про національну програму інформатизації» зі змінами, внесеними згідно з Законом України в 2001 р. // ВВР. - 1998.- № 27.

12. Закон України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» // Урядовий кур'єр. - 1997. - 23 жовтня.

13. Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» // Урядовий кур'єр. - 2002.- 3 квітня.

14. Закон України «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 15 серпня.

15. Закон України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» зі змінами, внесеними згідно з Законами України в 2002-2003 рр. // Голос України. - 1999. - 30 грудня.

16. Закон України «Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки» // Урядовий кур'єр. - 2001. - 13 лютого.

17. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки Національної академії наук України» // Урядовий кур'єр. - 2000. - 16 березня.

18. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник. - К.: Знання 2004, - 851 с.

19. Батурова О.В., Івашина О.Ф., Новікова Л.Ф. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2007, - 236 с.

20. Будаговська С. Мікроекономіка та макроекономіка: Підручник. - К.: Основи, 1998, - 315 с.

21. Гронтковська Г.Е., Косік А.Ф. Макроекономіка: Навч. Посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2010, - 627 с.

22. Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994, - 336 с.

23. Малиш Н.А. Макроекономіка: Навч. Посіб. - 2-е вид., випр. - К.: МАУП 2004, - 184 с.

24. Мельниковa В.І., Климова Н.І. Макроекономіка: Навч. Посіб. - 2-е вид. - К.: ВД «Професіонал», 2005, - 400 с.

25. Панчишин С.М. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: Навч. Посіб. - Кн. 1: Всуп да аналітичної економії. - К.: Основи, 2001, - 360 с.

26. Макроекономіка / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. - 4-те вид. - К.: Знання, 2006, - 723 с.

27. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. К., Либідь, 2001, 438 c.

28. Андрійчук В.Г.: Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право 2010 р., № 1, с. 4-8.

29. Безчасний Л.К., Мельник В.П. Формування інноваційної моделі економічного зростання в Україні // Актуальні проблеми економіки, № 7, 2002, С. 7-15.

30. Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу № 3(11) 2010 с. 53.

31. Дагаев А. Новые модели экономического роста с эндогенным технологическим прогрессом // Мировая экономика и международные отношения, 2001, № 6, С. 40-51.

32. Попович З. Економічне зростання і перспективи інноваційного розвитку // Економіка України. -2004. № 12.- С. 41-48.

33. Урядовий кур'єр. - 2012. № 19. - С. 8-17.

34. http: //hdr.undp.org./.; Доклад о развитии человека.

35. http://go.worldbank.org/721T8HWAF0.

36. http://ukrstat.gov.ua/.

37. World Development Report 2009. - http: //hdr.undp.org./.

38. http://uk.wikipedia.org/wik.

39. http://ua-ekonomist.com/5-mizhnarodnyj-ekologichnyj-forum-zelena-ekonomika-zeleni-tehnologii-zeleni-investycii.html.

40. http://library.if.ua/book/63/4588.html.

Додаток

Размещено на Allbest.ru