Зайнятість населення на ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Ринок праці є важливим елементом структури ринкової економіки, на якому робоча сила є товаром і об'єктом власності особливого роду. При цьому вона має здатність до саморозвитку і самовдосконалення. Однак функціонування ринку праці передбачає необхідність наявної системи його регулювання та соціального захисту населення. Проблема зайнятості та соціального захисту розглянута в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Цікаві дослідження проведені Е.Лібановою, В. Куценко, В. Козаком, В. Базилевичем. Забезпечення повної зайнятості населення декларується одним із пріоритетів сучасної світової економічної стратегії. Це зумовлене, перш за все, тим, що велика кількість як вакантних робочих місць, так і незайнятого активного населення, обертається неминучими соціальними, економічними і політичними втратами. На сучасному етапі проблема зайнятості є важливою складовою глобальної, загальнонаціональної і регіональної політики. Вона актуальна для всіх країн незалежно від рівня економічного розвитку. Особливої гостроти набуває зайнятість в постсоціалістичному господарському просторі у зв'язку зі спадом промислового і сільськогосподарського виробництва. Тому метою даної курсової роботи є аналіз ринку праці в Україні. Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо). Саме завдяки державному втручанню, проблема зайнятості населення України буде ефективно та вміло розв'язана і забезпечить стабільність і вихід національної економіки на новий рівень.

Розділ 1. Зайнятість населення на ринку праці

1.1 Суть та форми зайнятості населення

зайнятість професійний освітній

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

* працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

* громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

* вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

* громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

* особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

* зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

* працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами.

Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю [14, ст.23].

1.2 Показники зайнятості та їх аналіз

Кожна держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили та невисокому природньому безробітті. Люди прагнуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. При цьому поряд із безробіттям існують вакансії, тобто вільні робочі місця, які не можуть зайняти безробітні, бо їхня кваліфікація не відповідає вимогам вакансій. В Україні діє закон України «Про зайнятість населення».

Причини безробіття:

1.Глибокі структурні зрушення в економіці;

2.Спади і кризи в економіці;

3.Зміни в демографічній структурі населення;

4.Нерівномірне розміщення продуктивних сил;

5.Упровадження нових технологій;

6.Сезонні коливання рівня виробництва окремих галузей економіки.

Найчастіше рівень зайнятості в національній економіці характеризують за допомогою показника рівня безробіття.

Для обчислення цього показника все населення країни у вiцi вiд 16 рокiв подiляють на три групи:

а) зайнятi;

б) безробiтнi;

в) тi, що не входять до робочої сили.

Зайнятi - це люди, що виконують оплачуванi види робiт, та тi, що мають робочi мiсця, але не працюють через хворобу, страйки або вiдпустки. Безробітні -- це особи, що не мають роботи, але активно її шукають;до безробітних належать ті, хто тимчасово увільнений від роботи і чекає на виклик на роботу. Зайняті та безробітні становлять робочу силу країни. Робоча сила або економічно активне населення.

Ті, що не входять до робочої сили -- це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності або у зв'язку з навчанням чи просто не хоче працювати і не шукає роботи.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття:

Б = Б / З + Б х 100%. (1.1)

Іншим статистичним показником, який характеризує рівень зайнятості в країні, є коефіцієнт участі в робочій силі. Його обчислюють як відношення робочої сили до дорослого населення країни:

робоча сила

Коефіцієнт участі в робочій силі = ------------------------ х 100%. (1.2)

доросле населення

Приблизно дві третини дорослого населення України входить у склад її робочої сили.

Економісти іноді оперують показником рівня зайнятості. Його визначають як відношення кількості зайнятих до дорослого населення країни, що виражене у відсотках:

зайняті

Рівень зайнятості = ------------------------- х 100%. (1.3)

доросле населення

У макроекономіці дуже часто використовують поняття “повна зайнятість". Але перш ніж визначити, що таке повна зайнятість, необхідно встановити відмінність між трьома видами безробіття в економіці -- фрикційним, структурним і циклічним. Існує 3 види безробіття:

Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення між регіонами й видами праці, а також із певними стадіями життя людей. У національній економіці завжди є люди, які шукають роботу, -- випускники шкіл, які шукають роботу вперше; ті, що переїхали на проживання в інший регіон країни; жінки, що знову входять до складу робочої сили після народження і виховання дітей; ті, що добровільно звільнилися і шукають роботу, яка відповідала б рівневі їхньої кваліфікації чи уподобанням; ті, що шукають роботу після звільнення. Економісти розглядають фрикційне безробіття як неминуче і до певної міри бажане. Адже при цьому багато працівників перейдуть від низькооплачуваної, малопродуктивної роботи до високопродуктивної і краще оплачуваної. Це забезпечить вищі доходи для сімей цих працівників та збільшення виробництва національного продукту.

Структурне (технологічне) безробіття виникає тоді, коли пропозиція робочої сили і попит на неї не збігаються. Така невідповідність найчастіше виникає внаслідок змін у структурі споживчого попиту. Це, своєю чергою, змінює структуру загального попиту на робочу силу. У результаті попит на одні види професій зменшується або взагалі зникає, а на інші, включаючи нові, які раніше не існували, -- розширюється. Структура робочої сили перестає відповідати структурі робочих місць, неминуче виникає структурне безробіття. У національній економіці постійно змінюється географічний розподіл робочих місць. В одних регіонах країни виникає надлишок, а в інших -- нестача робочих місць, що також веде до структурного безробіття. Структурне безробіття теж розглядають як неминуче.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям досить невиразна. Однак істотна відмінність між ними полягає в тому, що у фрикційно безробітних є навички, які можна продати, тоді як структурно безробітні працівники не можуть отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а часом і зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткостроковим, а структурне безробіття -- тривалішим.

Циклічне (сезонне) безробіття спричиняється фазою спаду ділового циклу, яка характеризується недостатністю сукупних видатків. Коли у фазі спаду попит на товари і послуги зменшується, то зайнятість скорочується, а безробіття відповідно зростає.

Фрикційне і структурне безробіття, як уже зазначалось, є неминучими, їх неможливо уникнути в будь-якій економічній системі. Щодо циклічного безробіття, то у фазі піднесення воно дорівнює нулю. Отже, повна зайнятість досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Інакше кажучи, рівень безробіття за повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Рівень безробіття за повної зайнятості називають природною нормою безробіття [15, ст.43]. Слово "природний" тут означає, що структурне і фрикційне безробіття є неминучими, тоді як циклічного безробіття можна уникнути за допомогою інструментарію макроекономічної політики.

Таблиця 1.1 Рівень зайнятості населення за регіонами у 2012 році

	Січень-березень	Січень-червень	Січень-вересень	Січень-грудень
	всього у віці 15-70 років	з них працездатного віку	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку	всього, у віці 15-70 років	з них працездатного віку
Україна	58,8	66,2	59,6	66,9	60,1	67,4	59,7	67,1
Автономна Республіка Крим	60,6	69,6	61,8	70,4	62,6	71,1	62,1	70,6
Вінницька	57,6	63,6	58,4	64,3	59,2	65,1	58,9	65,0
Волинська	58,2	62,9	59,2	64,1	59,7	64,6	59,3	64,3
Дніпропетровська	60,8	70,0	61,7	71,1	61,9	71,6	61,4	70,9
Донецька	58,8	68,3	59,5	68,7	60,1	69,5	60,0	69,4
Житомирська	59,1	64,0	59,7	65,3	59,8	65,1	59,3	64,5
Закарпатська	58,0	64,5	58,1	65,1	58,2	64,9	57,5	63,8
Запорізька	59,4	67,7	60,4	69,4	61,2	70,2	60,6	69,4
Івано-Франківська	52,6	58,7	54,1	60,1	54,7	60,7	54,1	59,7
Київська	58,3	66,0	58,6	66,7	59,3	67,5	59,2	67,7
Кіровоградська	57,6	66,3	58,0	66,1	58,7	66,8	58,6	66,8
Луганська	57,2	64,4	58,4	65,7	58,9	66,1	58,5	66,0
Львівська	57,8	64,5	58,1	64,6	58,4	65,1	58,4	64,9
Миколаївська	59,5	68,1	59,8	68,1	60,2	68,5	59,9	68,0
Одеська	58,2	66,1	59,1	66,6	59,6	67,1	59,2	66,7
Полтавська	58,1	67,9	58,9	68,1	59,5	67,9	59,3	67,6
Рівненська	58,1	61,8	58,9	62,3	59,4	62,9	59,2	62,6
Сумська	58,8	65,3	59,6	65,2	60,0	65,4	59,9	65,6
Тернопільська	54,5	59,5	55,6	60,2	56,5	61,2	55,5	60,3
Харківська	59,9	68,8	60,5	69,4	61,3	70,0	61,2	69,9
Херсонська	58,3	66,1	59,1	67,0	59,4	67,1	58,7	66,4
Хмельницька	58,5	64,6	59,3	65,6	59,6	65,8	59,0	65,3
Черкаська	58,5	69,0	59,0	69,0	59,6	69,1	59,4	68,6
Чернівецька	57,2	56,9	57,9	58,2	58,2	58,8	57,9	58,8
Чернігівська	59,4	65,0	59,8	65,5	60,5	65,9	60,1	65,6
м.Київ	63,6	69,7	64,2	70,3	64,9	71,3	64,5	71,0
м.Севастополь	63,2	70,3	62,9	70,2	63,4	71,4	62,2	70,1

1.3 Причини і наслідки неповної зайнятості

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції [15, ст.112].

До причин неповної зайнятості слід віднести структурні зрушення в економіці під впливом науково-технічного прогресу, циклічність економічного розвитку, нерівномірне розміщення продуктивних сил, прагнення працівників знайти кращу роботу, яка б відповідала їх можливостям і вище оплачувалась. Наслідками неповної зайнятості є: розвиток вторинної зайнятості, що передбачає додаткову (вторинну) форму використання робочої сили вже залученого до трудової діяльності працівника, яка приносить додатковий дохід, зниження показника ВВП; низькі доходи населення, відповідно погіршені умови життя.

Рис.1.1

Розділ 2. Структура зайнятості робочої сили в економіці України

2.1 Галузева структура зайнятості

Структура розподілу працівників за галузями економіки, що по суті являє собою пропорції розподілу трудового потенціалу за видами занять. Сучасна галузева структура зайнятих в Україні відображає низьку ефективність зайнятості й потребує докорінних змін згідно із загальносвітовими тенденціями, для яких характерні високі темпи зростання чисельності й частки працюючих в галузях сфери послуг та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. На жаль, в наш час для економіки України характерні прямо протилежні тенденції, що можуть назавжди відкинути країну з групи науково розвинених держав. Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається два основних варіанти заходів проведення політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості -- це сукупність правових, організаційних і економічних заходів, які проводить держава з ціллю зниження рівня безробіття. Вона передбачає заходи з профілактики звільнення, навчання і підвищення кваліфікації, активний пошук і підбір робочих місць, фінансування створення нових робочих місць. Пасивна політика зайнятості передбачає виплату допомоги безробітним і надання простих послуг щодо підбору робочих місць через державну службу зайнятості[13, ст.78].

Таблиця 2.1 Галузева структура зайнятості населення за січень - березень 2013 року

	тис. осіб	у % до підсумку
Усього	81,7	100,0
Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство	27,5	33,6
Продовження табл.2.1
Промисловість	16,5	20,1
з неї:
Добувна промисловість і розроблення кар'єрів	1,4	1,7
Переробна промисловість	12,8	15,7
Будівництво	2,2	2,8
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	12,4	15,1
Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність	3,1	3,8
Тимчасове розміщування й організація харчування	1,9	2,3
Інформація та телекомунікації	0,8	0,9
Фінансова та страхова діяльність	0,7	0,9
Операції з нерухомим майном	0,7	0,8
Професійна, наукова та технічна діяльність	1,4	1,8
Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	1,4	1,8
Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування	4,0	4,8
Освіта	2,5	3,1
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	5,2	6,4
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	0,4	0,5
Надання інших видів послуг	1,0	1,3

Рис. 2.1

2.2 Професійна структура зайнятості

Досягнення стійкої макроекономічної стабілізації можливе лише за умови проведення ефективної реструктуризації економіки, що, відповідно, приведе до якісних змін у професійно-кваліфікаційній структурі робочої сили. Нині попит на працівників тієї чи іншої професії (спеціальності) в основному визначається професійно-кваліфікаційною структурою зайнятих у виробництві та соціальній сфері. Водночас структура попиту на робочу силу зазнає суттєвих змін під впливом: збільшення попиту на працівників, які володіють знаннями в галузі інформаційних технологій; зростання масштабів вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва, зокрема, з промисловості, транспорту, будівництва і перерозподілу до сфер обслуговування, культури, освіти, охорони здоров'я; збільшення (відновлення) кількості робочих місць у промисловості після їх різкого скорочення внаслідок кризи; скорочення потреби у важкій малокваліфікованій ручній праці внаслідок науково-технічного прогресу, що змінить чисельність і питому вагу окремих категорій професійних груп промислово-виробничого персоналу [12, ст. 58].

В останні роки спостерігається тенденція швидкого темпу збільшення чисельності спеціалістів порівняно зі зростанням чисельності робітників за відносної стабільності питомої ваги керівників і технічних виконавців. Збільшення кількості спеціалістів обумовлено розширенням і вдосконаленням виробництва, його технічною оснащеністю, зміною галузевої структури, виникненням робочих місць, де потрібна інженерна підготовка. Надалі кількість спеціалістів зростатиме випереджальними темпами щодо інших категорій. Також підготовка фахівців із вищою освітою та робітничих кадрів без достатнього врахування попиту ринку праці призвели до дефіциту інженерно-технічних кадрів і надлишку фахівців з деяких економічних спеціальностей. Зростання обсягів промислового виробництва останнім часом обумовило дефіцит кваліфікованих працівників основних робітничих професій. Також у структурі попиту, який реєструється Державним центром зайнятості України, переважає попит на низькокваліфіковану робочу силу, тоді як серед тих, хто шукає роботу, значну частину становлять особи з високим рівнем освіти та професійної підготовки. Тому особливого значення набуває прогнозування професійно-кваліфікаційного попиту на робочу силу як на макро-, так і на мікрорівні та безперервне підвищення кваліфікації і перепідготовка трудового потенціалу.

Основою для підготовки фахівців і робітників у розрізі спеціальностей та професій має стати поточна, короткострокова і перспективна потреба у кадрах усіх сфер економічної діяльності. Причому на макрорівні структурна потреба в робочій силі визначається специфікою галузей економіки та демографічною ситуацією в країні. А на мікрорівні структура потреби у фахівцях і робітниках значною мірою залежить від номенклатури продукції (послуг), що виробляє чи надає підприємство. Визначення чисельності та структури персоналу в умовах ринкової економіки є прерогативою самих підприємств.

Для прогнозування попиту на робочу силу виділяють два підходи. Одні автори для прогнозування попиту на робочу силу на державному й галузевому рівнях використовують модель, що ґрунтується на функціональній залежності динамічних рядів базових індексів валового внутрішнього продукту, інвестицій, продуктивності праці з відповідними показниками зайнятості.

Інші -- перспективну потребу в робочій силі пропонують розраховувати на підставі нинішніх і прогнозованих показників: валового національного продукту; валової продукції за видами економічної діяльності; продуктивності праці; чисельності та розподілу кадрів по галузях економіки; професійно-кваліфікаційної структури зайнятих за галузями і т. д.

Структура попиту на робочу силу сегментується за галузями та професійно-кваліфікаційними ознаками. Галузевий попит на робочу силу зумовлюється нинішньою та перспективною структурою економічних робочих місць.

Для розрахунку перспективної додаткової потреби у фахівцях і робітниках використовуються методи експертних оцінок, екстраполяції, динамічних рядів, насичення тощо.

Визначаючи потребу у фахівцях з вищою освітою відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, робітничих кадрів, необхідно враховувати [12,ст.74]:

-рівень забезпеченості галузей економіки, інших сфер економічної діяльності, підприємств фахівцями з вищою освітою та робітничими кадрами;

-фактори впливу на формування загальної та додаткової потреби у фахівцях і робітничих кадрах (обсяги виробництва, обсяги інвестицій, чисельність зайнятих у галузях економіки, їх статево-віковий склад);

-загальну і додаткову потребу у фахівцях з вищою освітою, робітничих кадрів усіх сфер економічної діяльності;

-очікувані зміни в динаміці пропозиції фахівців, робітничих кадрів на національну ринку праці за галузями економіки, на регіональних ринках праці;

-поточну та середньострокову додаткову потребу у фахівцях з вищою освітою, робітничих кадрах у розрізах спеціальностей і професій на рівні підприємства, адміністративного району (міста).

Спрогнозувати таку потребу можна на основі взаємопов'язаних прогнозів чисельності і зайнятості населення, а також демографічних, економічних, технічних, соціальних прогнозів тощо. При цьому слід враховувати основні тенденції розвитку в соціально-економічному житті суспільства, які також зумовлюють глибокі зміни у процесі формування потреби в кадрах. Це, по-перше, зміни у сфері галузевої структури зайнятості: зменшення чисельності працівників промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорта і зв'язку; по-друге, розвиток наукомістких виробництв, інфраструктури фінансового ринку, пожвавлення інвестиційного клімату тощо; по-третє, вдосконалення управління та організації діяльності всіх галузей економіки. Використовуючи дані прогнозу, можна відстежити структурні зрушення у складі робочої сили за професіями внаслідок міжгалузевого розподілу зайнятих і забезпечити напрямки розвитку системи професійної освіти, враховуючи реальний попит галузей економіки на кваліфіковані кадри. Прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах включає 4 блоки:

-демографічний прогноз і прогноз складу та динаміки чисельності економічно активного населення за соціально-демографічними групами (залежно від віку, статі та національної належності);

-прогноз темпів і пропорцій економічного зростання;

-прогноз виробництва товарів і послуг по галузях;

-прогноз зайнятості по галузях.

Прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили та додаткової потреби в кадрах має служити орієнтиром для визначення необхідних масштабів їх підготовки. Їх обсяги адекватні попиту підприємств, організацій та економіки в цілому на робочу силу відповідної професійно-кваліфікаційної структури. Цей попит має дві складові. Перша -- впровадження нових робочих місць (включаючи появу нових підприємств та організацій) за рахунок розширення сфери і масштабів діяльності, зміни її профілю та модернізації виробництва. Друга -- це відшкодування втрат робочої сили, не пов'язаної з ліквідуванням робочих місць.

Перехід економіки від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку, від адміністративних методів управління господарствами до економічних, а також структурна перебудова приводить до вивільнення, перерозподілу та перепідготовки трудового потенціалу. За даними досліджень учених, від 1/3 до 2/3 вивільнених працівників змінюють професію. У зв'язку з чим постає необхідність в організованій системі перепідготовки трудового потенціалу. На відміну від підготовки нових працівників перепідготовка являє собою набуття працівниками нової професії чи спеціальності. Вона здійснюється безпосередньо на підприємстві, а також силами територіальної служби зайнятості.

Перепідготовка стосується не лише вивільнюваних працівників, а й робочої сили у процесі формування низки професій широкого профілю. Крім того, у сучасних умовах професійні знання мають тенденцію до швидкого старіння. Щорічно у світовому господарстві зникає 500 старих та виникає 600 нових професій. Якщо раніше отриманих професійних знань і навичок робітникові вистачало на все трудове життя, то зараз в умовах НТП період обігу робочої спеціальності значно скоротився й у більшості випадків не збігається з періодом трудової діяльності індивідуума. Працівник за своє активне економічне життя змушений змінити 3--4 спеціальності, причому із кожною зміною його професійний рівень має зростати. Якщо раніше вищої освіти було достатньо для 20--25 років практичної діяльності, то нині оптимальний термін її ефективності дорівнює 5--7 рокам, а в галузях, що визначають науково-технічний прогрес, -- 2--3 рокам.

Важливу роль в організації перепідготовки трудового потенціалу відіграє Державна служба зайнятості. Її головними функціями є:

-моніторинг розвитку нових технологій, прогноз зміни потреби в спеціалістах традиційних і нових професій та спеціальностей;

-облік безробітних і забезпечення їх соціальною допомогою та працевлаштуванням;

-управління ринком праці шляхом організації перепідготовки спеціалістів відповідно до вимог ринку.

Політика повної зайнятості (зайняті всі, хто бажає працювати) передбачає створення системи професійної підготовки, яка дозволяє не лише здійснювати перенавчання працівників згідно з вимогами ринку, а й враховувати перспективні потреби, централізоване сприяння мобільності робочої сили в галузевому та територіальному аспектах. Перенавчання працівників повинно мати пріоритетне місце в активній політиці сприйняття зайнятості. Слід наголосити на вагомому значенні перепідготовки працівників у системі «постійного навчання протягом життя», що спрямовано на зростання продуктивності праці за рахунок підвищення рівня знань працівників, їх кваліфікації, а не інтенсифікації їх праці (це закріплено у Конвенції МОП № 140, 1974). Ця політика відповідатиме принципам макроекономічної політики, яка наголошує на поступовому зростанні та стабільності.

Професійна структура зайнятості з огляду на попит та пропозицію на ринку праці на ту чи іншу професію станом на 01.05.2013 року виглядає наступним чином:

Таблиця 2.2

Сфера діяльності	Середня зарплата по вакансіях	К-ть вакансій	Середня зарплата по наданих резюме	К-ть резюме
IT, комп'ютери, інтернет	6543 грн.	3162	5233 грн.	46464
Адміністрація, керівництво середньої ланки	5629 грн.	2636	6482 грн.	117225
Бухгалтерія, аудит	3703 грн.	1609	4014 грн.	94372
Готельно-ресторанний бізнес, туризм	3378 грн.	2716	3825 грн.	37350
Дизайн, творчість	4728 грн.	765	4579 грн.	24819
Краса, фітнес, спорт	4115 грн.	1032	3796 грн.	13669
Культура, музика, шоу-бізнес	4284 грн.	342	4243 грн.	16093
Логістика, склад, ЗЕД	3336 грн.	1991	4435 грн.	57357
Маркетинг, реклама	4298 грн.	2067	5268 грн.	41877
Медицина, фармацевтика	3889 грн.	1258	4071 грн.	21338
Нерухомість	5038 грн.	457	5149 грн.	2738
Освіта, наука	4209 грн.	856	3187 грн.	43776
Охорона, безпека	2601 грн.	566	5093 грн.	20390
Продаж, закупівлі	4727 грн.	8027	5681 грн.	122600
Робочі спеціальності, виробництво	3843 грн.	3424	4900 грн.	75724
Роздрібна торгівля	3273 грн.	3747	3284 грн.	71672
Секретаріат, діловодство	2964 грн.	1822	3347 грн.	110512
Сільське господарство, агробізнес	3404 грн.	425	5803 грн.	5914
ЗМІ, видавництво, поліграфія	3379 грн.	964	3835 грн.	37162
Страхування	3960 грн.	263	5803 грн.	2421
Будівництво, архітектура	4936 грн.	1780	5319 грн.	54990
Сфера обслуговування	3795 грн.	4025	3751 грн.	48915
Телекомунікації і зв'язок	3456 грн.	900	4346 грн.	18948
Топ-менеджмент, кервництво вищої ланки	9870 грн.	497	10115 грн.	29075
Транспорт, автобізнес	4426 грн.	2329	4696 грн.	71988
Управління персоналом	4821 грн.	382	4620 грн.	24312
Фінанси, банк	3221 грн.	1316	4811 грн.	68781
Юриспруденція	3988 грн.	324	4544 грн.	33324
Інші сфери діяльності	700 грн.	72	3101 грн.	1198
Середня зарплата	3880 грн.		4704 грн.

З таблиці можна зробити висновок, що у більшості сфер діяльності спеціалісти, що мають бажання працювати на тій чи іншій посаді розраховують отримувати більшу зарплату, ніж здатні запропонувати роботодавці.

2.3 Освітня структура зайнятості

У розвинутих західних суспільствах існує чітка і цілком адекватна залежність матеріального добробуту від рівня та якості здобутої освіти. У вітчизняних же умовах освітньо-професійні ознаки зайнятого населення зазвичай не відповідають його матеріальній і статусній позиції. Надто низькі стандарти оплати праці в Україні не дозволяють віднести до вітчизняного середнього класу значну частину найманих професіоналів із вищою освітою, не кажучи вже про їх непомірний розрив за рівнем життя з відповідними освітньо-професійними групами осіб у західних країнах.

За очевидної недооцінки складної (висококваліфікованої) праці в Україні можна констатувати, що спільнота осіб із високим рівнем освіти є значною мірою розколотою за ознакою матеріального добробуту. Причому лінія цього розколу визначається не стільки освітньо-професійними детермінантами, скільки макроекономічними чинниками. Незважаючи на те, що нині особи з вищою освітою вагоміше, ніж менш освічені верстви, представлені у середніх та більш заможних групах населення, ситуація щодо майнового стану і соціального статусу високоосвічених осіб у цілому складається неоднозначна. Сьогодні більше половини осіб із повною вищою освітою і майже 2/3 тих, хто має базову вищу освіту, "не дотягують" навіть до груп населення із середніми доходами, при цьому особливо значна частина - балансує між бідністю й середнім рівнем доходів.

Від умов зайнятості залежать ефективність діяльності освічених працівників, можливості нарощування якісних людських ресурсів, місце їх носіїв у соціальній структурі. Високоосвічені особи відзначаються вищим рівнем зайнятості та економічної активності. Із підвищенням рівня освіти збільшуються шанси отримання роботи, більш привабливої зайнятості та професійної самореалізації.

В Україні рівень доходів високоосвічених осіб суттєво різниться залежно від виду економічної діяльності та ступеня її інноваційної спрямованості, типу поселення, конкретного профілю освіти, стану регіонального ринку праці, форми власності тощо. Наприклад, рівень особистого доходу городянина, що має повну вищу освіту, нині в 1,5 раза більший, ніж сільського жителя з таким самим освітнім рівнем. Відповідний розрив щодо носіїв базової вищої освіти становив у 2010 р. понад 40%, а для неповної вищої - 2/3 "на користь" міських жителів. За профілем освіти найвищими рівнями доходу вирізняються в Україні особи, що мають вищу освіту в галузі військової справи та права, а найнижчими - особи з вищою сільськогосподарською (мінімальний рівень), педагогічною та медичною освітою.

Дані про співвідношення доходів за профілем освіти, отримані в ході обстежень умов життя домогосподарств, підтверджуються статистикою заробітної плати за видами економічної діяльності: у сільському господарстві зарплата в останні роки у 5,5 разів нижча, ніж у фінансовій діяльності, яка є лідером за цим показником. Середня заробітна плата освітян більш ніж утричі нижча, ніж зайнятих у фінансовій діяльності, хоч за часткою осіб із вищою освітою працівники освітньої галузі їм не поступається[10, cт.98].

В Україні з-поміж окремих видів економічної діяльності порівняно низьким освітньо-кваліфікаційним рівнем зайнятих вирізняються: сільське господарство, транспорт і зв'язок, торгівля та послуги. До того ж трудомістке сільське господарство й торговельно-посередницька діяльність досі пред'являють значний попит на робочу силу низької кваліфікації, що підтверджує екстенсивний характер їх розвитку.

2.4 Вплив зрушень у галузевій і професійній структурі на освітню структуру зайнятості українського населення

Сучасний стан вітчизняної галузевої та професійної структури зайнятих не узгоджується з необхідністю переходу країни до інноваційної моделі економічного зростання. За доволі високого освітнього рівня населення професійна структура його зайнятості залишає бажати кращого, оскільки ми маємо надто високу частку представників найпростіших професій.

Освітньо-професійні ресурси як критерій соціальної стратифікації населення тісно взаємопов'язані з віковими, медико-демографічними (стан здоров'я), соціально-психологічними особливостями тощо. Дедалі більшу роль починає відігравати власне здатність до сприйняття та оновлення інформації, освоєння інновацій, легкого "звільнення" від застарілих знань та навичок - те, що можна умовно назвати освітньо-професійною гнучкістю. Вона значною мірою залежить не тільки від психологічних особливостей, а й від віку індивідів [9,cт.145].

Набуті освітньо-професійні ресурси радше являють собою важливу передумову для постійного освоєння нових можливостей як у власне професійній площині, так і в інших похідних площинах соціальної стратифікації. Поступова девальвація первинно набутої освіти, динамічність професійних вимог зумовлюють певну хиткість соціально-економічного становища представників "нового середнього класу" порівняно зі "старими середніми", положення яких підкріплюється власністю. Плинність складу окремих верств населення в межах "нового середнього класу" пов'язана з постійною необхідністю підтверджувати свою компетентність, здібності, затребуваність, професіоналізм, відповідати все новим вимогам, постійно самовдосконалюватися, подеколи навіть кардинально змінюючи профіль роботи, професію тощо. Це, ймовірно, не менш складно, ніж втримати і примножити власність в умовах жорсткої конкуренції.

Доходи суттєво впливають на якість життя, а відтак - на відтворення робочої сили; вони певною мірою визначають працездатність і професіональний розвиток особи. Результати соціологічних досліджень засвідчують, що серед багатших професіоналів більш поширене здобуття додаткової освіти, а також самостійне поповнення професійних знань, значно вищою є активність у сфері інтенсивної професійної мобільності. Для більшості ж представників вітчизняної науково-технічної інтелігенції, трудові доходи яких є недостатніми і не захищають від ризику бідності, незадовільне матеріальне становище стимулює далеку від їх освітньо-професійних можливостей додаткову (часто множинну) зайнятість, обертається стагнацією професіонального розвитку, слугує причиною міграції.

Розділ 3. Розв'язання проблеми трудової зайнятості соціально-вразливих верств населення України

3.1 Зайнятість пенсіонерів України на вітчизняному ринку праці

Пенсіонери в Україні становлять значну соціальну групу: на сьогодні налічується близько 14 млн. осіб. У структурі їх чисельності 42% - це пенсіонери, які проживають у сільській місцевості, 21,7% - за інвалідністю та у зв'язку з втратою годувальника. Така статистика підтверджує необхідність особливої уваги держави до питань соціального захисту цієї категорії громадян.

Через досить низький (а точніше - один із найнижчих у Європі) рівень заробітної плати в Україні, розмір пенсій, навіть з урахуванням усіх надбавок, доплат, компенсацій та підвищень, залишається мізерним, одним з найменших серед країн СНД. На початок 2013-го середній розмір місячної пенсії становив 1470 грн. - це лише половина прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У третини пенсіонерів розмір пенсії перебуває на рівні від 25 до 50% цього мінімуму. Лише 4,4% пенсіонерів мають пенсію на рівні 75-100% прожиткового мінімуму. Незадовільний рівень пенсійного забезпечення та низький рівень життя спонукають пенсіонерів займатися економічною діяльністю. Більшість працюючих пенсіонерів - це жінки (51%). Найбільше пенсіонерів працювало на підприємствах промисловості - 604,7 тис. осіб, у закладах освіти - 256,2 тис. осіб. Питома вага пенсіонерів у загальній кількості штатних працівників за цими видами діяльності сягає 16-17%. Найбільша частка працівників, які одержують пенсію на пільгових умовах, зосереджена у промисловості, авіаційному транспорті та державному управлінні [1, cт.37]. Серед пенсіонерів, що працюють у сільському та лісовому господарстві, торгівлі, пошті, фінансовій діяльності значну частку становлять інваліди. Пенсіонери за віком складають понад 70% чисельності пенсіонерів, зайнятих у готельній та ресторанній справах, водному транспорті, операціях з нерухомість, у сферах здавання під найм і послуг юридичним особам, освіти, охорони здоров'я й соціальної допомоги. Звичайно, зайнятість для пенсіонерів є не лише економічною потребою. Це необхідна складова соціалізації інвалідів, підтримання соціального статусу пенсіонерів за віком, які зберегли працездатність, подовження активного періоду їх життя, передачі професійних знань новим поколінням працівників. А це, в свою чергу, вимагає створення відповідних умов праці, які б враховували фізичні та соціально-психологічні особливості цієї групи населення, а стимулювання розвитку малого і середнього бізнесу та самозайнятості різних категорій пенсіонерів, що пропонують свої трудові послуги на ринку праці. Така політика особливо важлива у зв'язку з прогнозами демографічної ситуації - тенденція до збільшення кількості пенсіонерів в Україні збережеться, а отже, економічне навантаження на працююче населення зростатиме. Проведення пенсійної реформи, зокрема створення трирівневої системи страхування та перехід на персоніфікований облік внесків, має вирішити наболілі проблеми пенсійного забезпечення громадян України [2, ст.86]. Поліпшити сьогоднішнє становище пенсіонерів можна лише завдяки об'єднанню зусиль держави, роботодавців та працівників щодо прискореного розвитку економіки нашої держави, зокрема стрімкого зростання темпів ВВП, а відтак поповнення Держбюджету, підвищення ефективності виробництва та доведення розміру оплати праці до рівня розвинутих країн. Реалізація заходів щодо зростання рівня та якості життя пенсіонерів має ґрунтуватися на виваженій концепції й оновленій законодавчій базі. Концептуально важливим повинен стати перегляд пріоритетів витратної частини державного та місцевих бюджетів у напрямку їх подальшої соціальної спрямованості, а також наближення нормативних показників рівня пенсій стосовно середньої заробітної плати, прийнятих у ряді Європейських країн.

Особі, яка набула права на пенсію за віком відповідно до нового Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", але після досягнення пенсійного віку виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням її розміру за віком, обчисленого за кожний повний рік страхового стажу після досягнення пенсійного віку в такому порядку (табл.3.1).

Таблиця 3.1 Підвищення розміру пенсії відповідно до кількості років відкладеного виходу на пенсію

Відкладений вихід на пенсію за віком, років	Підвищення розміру пенсій, %	Відкладений вихід на пенсію за віком, років	Підвищення розміру пенсій, %
1	3,00	6	36,46
2	6,71	7	46,85
3	11,83	8	58,43
4	18,54	9	71,19
5	27,07	10	85,32

3.2 Забезпечення працевлаштування інвалідів

Сучасний стан розвитку економіки України вимагає ефективнішого розв'язання проблем трудової зайнятості громадян з обмеженими можливостями. Актуальність проблеми посилюється зміною демографічної ситуації в країні: на фоні зменшення загальної чисельності населення, постійно зростає частка інвалідів, яка досягла майже 2,7 млн. осіб.

У територіальному розрізі найбільше інвалідів у Донецькій (9,4%), Дніпропетровській (6,4%), Харківській (6,1%) областях, а найменше - в Чернівецькій (1,6%), Тернопільській і Закарпатській - по 2%. Більше половини (53,1%) становлять інваліди другої групи, третьої групи - третину (33,8%), першої - 13,1% їх загальної чисельності. Розподіл інвалідів за причинами захворювання з роками практично не змінився: основна частка - інваліди праці (78,9%), інваліди з дитинства - 12,0% та 9,1% - інваліди з числа військовослужбовців [11, cт.170]. Для забезпечення трудової зайнятості інвалідів в Україні створене певне нормативно-правове підґрунтя, що включає низку законів.

Відповідно до Закону „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи й організації незалежно від форм власності й господарювання мають виконувати норматив працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працівників, а якщо працюючих 15 - 25 осіб - то для інваліда виділяється одне робоче місце.

Згідно з постановою „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” уряд АР Крим, обласні Київська та Севастопольська міські держадміністрації повинні разом із громадськими організаціями інвалідів визначати потребу в робочих місцях для працевлаштування інвалідів та створювати для цього необхідну кількість підприємств, в тому числі й малих. Працевлаштування інвалідів (за цією постановою) мають здійснювати органи соціального захисту населення, державна служба зайнятості, місцеві органи виконавчої влади, громадські організації. Виконавців багато, проте не визначено відповідальних за кінцеві результати.

Зрозуміло, що розв'язати проблему зайнятості інвалідів в Україні в повному обсязі можливо лише за умов стабільного економічного зростання.

Але й теперішня робота з удосконалення нормативно-правового підґрунтя, створення єдиної державної організаційно-управлінської структури з професійної реабілітації й працевлаштування інвалідів, реалізація відповідних заходів у державних і місцевих програмах, а також підвищення трудової мотивації, професійно-кваліфікаційного рівня інвалідів та забезпечення, перш за все, належного фінансування всіх заходів, сприятиме підвищенню рівня зайнятості. Не слід забувати, що в нашому суспільстві усі громадяни мають однакові права на реалізацію конституційних гарантій. І служба зайнятості сприяє їх забезпеченню.

Таблиця 3.2 Нормативи робочих місць для працевлаштування інвалідів

Середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік	Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів	Штрафна санкція за невиконання нормативу
1 - 7	Не встановлюється	-
8 - 15	1 робоче місце інваліда	1/2 середньої річної заробітної плати за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом
16 - 37	1 робоче місце інваліда	1 середня річна заробітна плата за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом
38 і більше	4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу

3.3 Удосконалення державного регулювання зайнятості молоді

Вихід молоді на ринок праці, як відомо, відбувається переважно після закінчення навчання. Саме на цьому етапі виникає багато проблем щодо реалізації її трудового потенціалу. Окремі проблеми тим чи іншим шляхом долаються самою молоддю, але деякі з них можуть бути вирішені лише за умови державного сприяння. Про наявність недоліків в існуючому механізмі державного впливу на процеси працевлаштування молодих людей свідчіть, наприклад, те, що особи віком 15-29 років більше за інші групи потерпають через відсутність роботи. За даними 2011 р. частка молоді в чисельності безробітних у повному обсязі руху робочої сили становила майже 40%. Рівень безробіття молоді дорівнював 15,4% при рівні зайнятості лише 45,3%. По регіонах найбільшу кількість безробітних станом на 1 січня 2012 року зафіксовано у Донецькій (21,8 тис. осіб), Дніпропетровській (18,9 тис. осіб) та Львівській (14,5 тис. осіб) областях.

Якщо розглядати зайнятість молоді за видами економічної діяльності , варто зазначити, що найбільшу кількість працівників у віці 15-28 років зареєстровано в промисловості (623 тис. чол.), а найменшу - в авіаційному транспорті (1,5 тис. чол.). Порівняно з 2010 роком значно зросла частка зайнятих у фінансовій діяльності (120,2%) та державному управлінні (117,8%), що пояснюється бажанням молоді забезпечити достойне життя собі і своїм рідним.

Сьогодні вирішувати завдання щодо працевлаштування молодих людей можна за системою економічного стимулювання підприємств, установ, організацій та системи стимулювання самозайнятості і розвитку підприємницької ініціативи молоді. Сприяння розвитку самозайнятості та підприємницької діяльності молоді - це один із найбільш перспективних шляхів здійснення активної політики зайнятості. Соціологічні дослідження ще раз показали, що молоді люди цікавляться розвитком малого бізнесу (66,4% респондентів бажали б стати підприємцями) [3, ст. 126].

Таблиця 3.3 Економічна активність молоді за віковими групами, статтю та місцем проживання станом на 2010 рік

Показник	Економічно активне населення у віці від 15-34 років, тис. осіб	Економічно неактивне населення у віці від 15-34 років, тис. осіб	Рівень економічної активності, %	Рівень зайнятості, %	Рівень безробіття, %
	всього	у тому числі
		зайняті	безробітні
Чисельність молоді віком 15-34 роки	8527,6	7680,2	847,4	5679,5	60,0	54,1	9,9
У т.ч. за віковими групами 15-24 роки	3011,7	2563,4	448,3	4480,0	40,2	34,2	14,9
25-29 років <...

Подобные документы

• Фактори впливу на регулювання зайнятості населення Житомирської області

  Зайнятість населення як соціально-економічне явище, оцінювання її рівня. Соціально-економічні й демографічні індикатори впливу на процес регулювання зайнятості населення. Аналіз структурних зрушень та рівня зайнятості населення, оцінка факторного впливу.
  
  курсовая работа [414,9 K], добавлен 10.01.2017
  

• Регіональні проблеми зайнятості населення України

  Аналіз зайнятості населення в умовах ринку. Сутність, види, форми та забезпечення ефективної зайнятості населення. Аналіз ринку праці по регіонах та в Україні в цілому. Стан ринку праці в місті Кривий Ріг. Шляхи формування ефективної зайнятості в Україні.
  
  курсовая работа [386,6 K], добавлен 16.04.2011
  

• Види та форми зайнятості населення

  Поняття та види зайнятості населення. Сфера здійснення зайнятості, відтворення робочої сили і суспільного поділу праці. Класифікація форм зайнятості населення. Механізми регулювання зайнятості. Соцiально-економiчний механiзм економiчного примусу до працi.
  
  реферат [117,0 K], добавлен 15.11.2010
  

• Політика зайнятості населення в Україні

  Проблеми зайнятості населення та формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні. Форми, причини і соціально-економічні наслідки безробіття. Аналіз інфраструктури ринку праці. Державна політика зайнятості й соціальний захист безробіття.
  
  курсовая работа [1,4 M], добавлен 27.02.2013
  

• Проблеми зайнятості в Україні

  Зайнятість як економічна категорія, її форми та види. Аналіз економічної активності населення працездатного віку в Україні. Рівень зайнятості населення. Стан державного регулювання ринку праці. Динаміка рівня зайнятості та рівня безробіття населення.
  
  реферат [66,9 K], добавлен 06.11.2014
  

• Мотивація зайнятості населення

  Сутність, форми та показники оцінювання зайнятості населення. Методологія формування та соціально-психологічні аспекти мотивації зайнятості. Класифікація ознак форм зайнятості. Тенденції та проблеми використання трудового потенціалу Львівської області.
  
  курсовая работа [367,4 K], добавлен 07.04.2015
  

• Ринок праці та зайнятість населення: теорія та практика

  Теоретичні аспекти розвитку ринку праці та його структури. Сутність, види та форма зайнятості і безробіття. Порівняльна характеристика ринку праці та зайнятості населення Росії та України. Правове та законодавче регулювання відносин у сфері зайнятості.
  
  курсовая работа [73,4 K], добавлен 14.02.2011
  

• Проблеми створення ефективної системи зайнятості населення в Україні

  Сутність поняття зайнятості населення. Джерела правових норм про працю та зайнятість населення в Україні. Методичні підходи до визначення показників в сфері зайнятості. Тенденції в сфері трудової міграції. Антикризове законодавство, досвід інших країн.
  
  курсовая работа [50,9 K], добавлен 17.03.2011
  

• Програма сприяння зайнятості

  Програма зайнятості населення як один із механізмів державного регулювання ринку праці, її зміст та значення. Оцінка ролі и подальших перспектив механізму політики регулювання зайнятості населення на регіональному рівні. Головні заходи її активізації.
  
  реферат [41,9 K], добавлен 11.12.2015
  

• Пріоритети державної політики зайнятості населення

  Науково-теоретичні засади державного регулювання зайнятості населення. Основні напрямки державної політики зайнятості України, проблеми ринку праці української держави. Створення умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних.
  
  курсовая работа [64,8 K], добавлен 26.05.2019
  

• Ринок праці, зростання і зайнятість населення. Механізми державного регулювання зайнятості населення

  Поняття ринку праці та його особливості. Причини виникнення та основні види безробіття. Механізм державного регулювання зайнятості населення. Розробка і реалізація економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць.
  
  курсовая работа [144,3 K], добавлен 07.12.2015
  

• Аналіз зайнятості населення в Кіровоградській області у 2005-2010 рр.

  Загальна економічна характеристика Кіровоградської області, її питома вага в економіці України. Аналіз зайнятості населення; рівень існуючого безробіття у 2005-2010 рр., основні причини та особливості; чинний механізм державного регулювання зайнятості.
  
  отчет по практике [4,9 M], добавлен 08.07.2011
  

• Управління зайнятістю населення у Дніпропетровській області

  Соціально-економічна сутність зайнятості. Правові та економічні фактори формування зайнятості населення. Попит та пропозиція робочої сили. Управління зайнятістю на державному та регіональному рівнях. Методологія аналізу та оцінки зайнятості населення.
  
  курсовая работа [124,2 K], добавлен 24.09.2011
  

• Державне регулювання зайнятості населення за видами економічної діяльності

  Соціально-економічна сутність зайнятості та її особливості в умовах ринку. Аналіз державного регулювання зайнятості населення. Напрями розвитку державної політики зайнятості за видами економічної діяльності. Перспективи розвитку політики зайнятості.
  
  курсовая работа [992,7 K], добавлен 21.10.2010
  

• Аналіз зайнятості населення

  Специфіка, особливості відтворення трудового потенціалу в економіці перехідного періоду. Аналіз концепцій зайнятості. Сучасні показники рівня зайнятості населення в Україні та вплив на них структурних змін в економіці, причини безробіття, його контроль.
  
  курсовая работа [100,2 K], добавлен 14.05.2011
  

• Державне регулювання зайнятості населення в Україні

  Соціально-економічна сутність зайнятості. Механізм й інструменти регулювання, роль держави в цих процесах. Аналіз динаміки чисельності та розподілу зайнятого населення. Напрями і шляхи реалізації державної політики зайнятості в Україні, її удосконалення.
  
  курсовая работа [327,1 K], добавлен 19.04.2011
  

• Зайнятість і безробіття в країнах ринку, зокрема в Україні

  Визначення зайнятості населення як складової економічного розвитку. Поняття та сутність безробіття, його форми і види. Головні причини та динаміка безробіття в Україні. Основні напрямки удосконалення зайнятості населення в Україні та країнах ринку.
  
  курсовая работа [763,8 K], добавлен 07.10.2014
  

• Роль зайнятості у забезпеченні економічного зростання

  Сутність та особливості зайнятості, її форми та види. Дослідження взаємозв’язку зайнятості та економічного зростання, вплив доходів та заробітної плати на зайнятість населення. Стратегія ефективної зайнятості населення в системі соціальної політики.
  
  курсовая работа [138,7 K], добавлен 06.10.2012
  

• Розселення населення України та його зайнятість

  Розселення населення: форми та чинники впливу. Фактори розміщення трудових ресурсів. Поняття, форми і види зайнятості. Аналіз динаміки її показників. Формування поселенської мережі. Заходи та наміри регулювання ринку праці з врахуванням форм розселення.
  
  курсовая работа [591,5 K], добавлен 28.12.2013
  

• Перспектива забезпечення зайнятості в економіці України

  Аналіз ринку праці в Україні та закордонного досвіду регулювання зайнятості. Вивчення соціально-економічної сутності та видів зайнятості. Методика обчислення основних показників зайнятості та безробіття. Шляхи підвищення зайнятості й захисту безробітних.
  
  курсовая работа [101,4 K], добавлен 17.04.2014
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам