Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Стадницький ЮРІЙ ІВАНОВИЧ

УДК 330. 15: 504. 06

Економічні основи управління оздоровленням навколишнього середовища

Спеціальність 08.08.01 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Львів - 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант доктор економічних наук, професор

Туниця Юрій Юрійович,

Український державний лісотехнічний університет, ректор

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, старший науковий співробітник Веклич Оксана Опанасівна, Інститут економіки НАН України, провідний науковий співробітник відділу теоретичних проблем регулювання економіки

доктор економічних наук, професор Грабинський Ігор Михайлович,

Львівський національний університет ім. Івана Франка, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин

доктор економічних наук, професор Коваль Ярослав Васильович,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідувач відділу проблем використання і охорони лісових ресурсів

Провідна установа:

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, відділ економічного регулювання природокористування (м. Одеса)

Захист відбудеться “ 26 ” вересня 2001 р. о 14 30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35. 072. 01 Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057, м. Львів, вулиця Генерала Чупринки, 103

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057, м. Львів, вулиця Генерала Чупринки, 101

Автореферат розісланий “ 22 ” серпня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук, доцент Р.Я. Кіндрат

Загальна характеристика роботи

антропогенний протизабруднюючий навколишний середовище

Актуальність теми. Антропогенне забруднення навколишнього природного середовища продовжує залишатись однією з основних проблем людства. Протягом ХХ-го століття негативні наслідки антропогенного забруднення навколишнього середовища переросли з розряду несуттєвих “зовнішніх ефектів”, якими можна нехтувати як при виборі оптимальних технологій чи обгрунтуванні напрямків господарського розвитку, так і при розрахунку валового національного продукту, до однієї з найбільших загроз не лише добробуту, але й безпеці людей. Проблеми, викликані антропогенним забрудненням, з локального рівня переросли у глобальний, суттєво впливаючи на виснаження озонового шару планети та зміну клімату на Землі. Природа вичерпала свій асиміляційний потенціал. Екологічний борг досяг граничної величини, перевищення якої може привести до деградації цивілізації.

Спеціалістами визнано, що технічних проблем щодо зменшення антропогенного забруднення навколишнього середовища не існує. Це - проблема економічна, яка викликана дороговизною протизабруднюючих заходів. Тому в сучасних умовах максимальна увага має приділятися оптимальному використанню обмежених ресурсів, які можуть спрямовуватися на протизабруднюючі цілі.

Незважаючи на порівняно значну кількість розвідок, які стосуються економічних основ управління оздоровленням навколишнього середовища, слід відзначити відсутність цілісного дослідження проблеми, а також недостатність наукового опрацювання низки окремих питань, правильне розв'язання яких є важливим для оптимізації протизабруднюючої діяльності. Подібна ситуація зумовила необхідність достатньо широкого та комплексного розгляду проблеми, що наклало відбиток на структуру дисертації: кожен з її розділів є значною мірою самодостатнім дослідженням з відповідною аналітичною частиною. Хоча, очевидно, що одночасно всі розділи дисертаційної роботи спрямовані на досягнення однієї мети.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі програмного документу “Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, ухваленого Постановою Верховної Ради України (№ 188/98-ВР від 5 березня 1998 р.) та Національної програми соціально-економічного розвитку до 2010 року “Україна-2010”. Викладені в дисертації положення є складовою частиною комплексних досліджень, виконаних в 1993-1999 рр. в рамках планів науково-дослідних робіт і договірної тематики Інституту регіональних досліджень НАН України, зокрема: “Державної програми соціально-економічного розвитку Карпатського регіону” (розробленої згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24 травня 1993 р. № 368), де дисертантом обгрунтовано концепцію екологічної безпеки території; науково-дослідних тем “Дослідження впливу господарської діяльності на стан природного середовища та обгрунтування пріоритетів регіональної екологічної політики” (1994-1996 рр., № держреєстрації 0194V042287), де дисертантом розроблено теоретико-методологічні основи економічної оцінки збитків від забруднення навколишнього середовища, та “Екологічна безпека економічних реформ в Україні: досвід, проблеми, перспективи (регіональні дослідження)” (1997-1999 рр., № держреєстрації 01970012077), де дисертантом проаналізовано методи економічної оцінки збитків від забруднення навколишнього середовища та розроблено пропозиції щодо удосконалення управління екологічною безпекою в Україні в ринкових умовах. Дослідження, проведені автором, безпосередньо пов'язані з реалізацією проекту “Методичне забезпечення практикумів з курсу “Економіка природокористування” та “Охорона навколишнього середовища” для вузів України” в рамках міжнародної програми співробітництва в 1997-1998 рр. (Міністерство освіти України, Міністерство екологічної безпеки України), де дисертантом для базового підручника з курсу “Економіка природокористування” підготовлено розділ “Управління екологічною безпекою в регіоні”, а також - із здійсненням програми “Співпраця з передачі екологічних технологій та екологічного навчання” (1996-1998 рр., Західний науковий центр НАН України, Інститут екологічних досліджень Коннектикутського університету США), де дисертантом в рамках проведення семінарів для працівників державного управління екобезпеки у Львівській області та екологічних служб підприємств м. Львова підготовлено теми: “Економічні аспекти попередження забруднення довкілля”, “Методи економічного регулювання попередження забруднення довкілля”, “Управління процесом зниження рівня забруднення у регіоні” та “Методичні засади визначення витрат на реалізацію заходів щодо зниження рівня антропогенного забруднення довкілля”.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад оптимізації протизабруднюючої діяльності на рівні окремих підприємств, регіональному та глобальному рівні.

Для досягнення визначеної мети в дисертаційній роботі поставлені такі основні задачі:

провести науковий аналіз причин виникнення, масштабів та особливостей існування антропогенного забруднення навколишнього середовища (АЗНС);

розвинути і поглибити теоретико-методологічні основи, що стосуються суті та змісту поняття економічних наслідків АЗНС;

з'ясувати можливості економічної оцінки збитків від АЗНС і використання цього показника у розв'язанні проблеми оптимізації протизабруднюючої діяльності;

поглибити теоретичні засади розпізнавання заходів щодо зменшення АЗНС та удосконалити їх класифікацію;

встановити причини існування проблем визначення екологічного ефекту протизабруднюючих заходів і обгрунтувати шляхи їх розв'язання;

удосконалити концептуальні підходи та моделі формування варіантів програм протизабруднюючих заходів на рівні підприємства;

обгрунтувати теоретичні та методологічні засади визначення вартості протизабруднюючих заходів;

узагальнити світовий досвід та розвинути концептуальні засади управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні;

розробити систему критеріїв для оцінки ефективності механізмів управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні та обгрунтування вибору оптимального;

розробити механізм управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні, що забезпечуватиме максимум позитивних реакцій на критерії ефективності;

виробити рекомендації щодо удосконалення протизабруднюючої діяльності як у межах окремих країн і регіонів, так і на глобальному рівні.

Об'єктом дослідження є процес управління оздоровленням навколишнього середовища на рівні окремих підприємств і регіону у цілому.

Предмет дослідження - економічні відносини, що складаються в процесі управління оздоровленням навколишнього середовища.

Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження стали класичні положення сучасної економічної теорії, економіки природокористування, регіональної економіки, теорії управління, економічної теорії сталого розвитку. Для досягнення поставленої в дисертаційній роботі мети в основному застосувалися такі методичні засоби і прийоми: причинно-наслідкових зв'язків - при дослідженні суті та змісту поняття економічних збитків від АЗНС; комплексного аналізу - при удосконаленні концептуальних підходів та моделі формування варіантів програм протизабруднюючих заходів на рівні підприємства; факторного аналізу та економіко-математичного моделювання - при розробці методологічних засад визначення вартості протизабруднюючих заходів; системного підходу - при розробці та обгрунтуванні системи критеріїв для оцінки ефективності механізмів управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні; наукової абстракції - при дослідженні реакції механізмів управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні на критерії оптимальності; порівняння - при аналізі ефективності різних механізмів управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні тощо.

Інформаційну базу дослідження складають закони України, нормативно-правові акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, аналітичні документи, доповіді, економічні огляди, статистичні публікації міністерств та відомств, науково-дослідних інститутів, центрів і фондів, монографії та науково-аналітичні статті вітчизняних та зарубіжних авторів, інформаційні матеріали, опубліковані в періодичних виданнях.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у своїй сукупності вирішують важливу науково-прикладну проблему розробки теоретико-методологічних засад оптимізації протизабруднюючої діяльності. Наукова новизна результатів виконаного дослідження полягає у наступному:

розвинуто і поглиблено теоретичні та методологічні основи, що стосуються суті та змісту поняття економічних наслідків АЗНС, які на відміну від існуючих базуються на класифікації складових економічного збитку за моментом їх можливого виникнення. Обгрунтовано, що втрати у технологічному процесі частини сировини, напівфабрикатів і готової продукції у складі газоподібних викидів, рідких скидів чи твердих відходів не можна відносити до економічних збитків від забруднення навколишнього середовища, як це традиційно робиться, оскільки у відходи йдуть нецінні речовини;

поглиблено теоретичні засади аналізу впливу зовнішніх ефектів від АЗНС на ефективність функціонування ринку. Вперше виявлено принципову можливість відсутності такого впливу, що відбувається у випадках, коли врахування економічних збитків від забруднення навколишнього середовища не привело б до зміни рішення щодо оптимальної технології виробництва продукції. Обгрунтовано можливість існування, окрім первинного (вибір неоптимальної технології), ще й вторинного (неоптимальні обсяги споживання продукції) фіаско ринку через виникнення економічних збитків від забруднення навколишнього середовища при виробництві продукції;

обгрунтовано, що, унаслідок принципової неможливості отримання значної частини необхідної інформації, багатоадресності та знеособленості впливу забруднень і переважно майбутнього характеру виникнення збитків, достатньо точна оцінка економічних наслідків АЗНС нездійсненна, і використання цього показника для оптимізації протизабруднюючої діяльності, як це практикується на даний час, є помилковим;

поглиблено теоретичні засади еколого-економічного розпізнавання заходів щодо зменшення АЗНС, яке на відміну від існуючого, відносить до них будь-яку дію, що приводить до скорочення забруднення. Удосконалено класифікацію протизабруднюючих заходів шляхом їх поділу на заходи щодо запобігання утворення забруднюючих агентів, до яких відноситься впровадження екологічно чистих технологій і зменшення (аж до припинення) обсягів виробництва продукції, та заходи щодо запобігання забруднення навколишнього середовища вже утвореними забруднюючими агентами, які передбачають їх вловлювання та організацію санітарних (зелених) зон довкола джерела забруднення;

розроблено власний підхід до оцінки екологічного ефекту реалізації протизабруднюючих заходів, який базується на використанні показників відносної агресивності шкідливих речовин щодо здоров'я людини для зведення маси окремих інгредієнтів до умовної величини, а також на врахуванні того, що здійснення заходу щодо зменшення емісії одного інгредієнта одночасно приводить до зміни надходжень у навколишнє середовище інших забруднюючих агентів;

вперше доведено, що введення у ранжир протизабруднюючих заходів окремого підприємства такого заходу щодо зменшення забруднення навколишнього середовища як припинення виробництва має певну специфіку у зв'язку із залежністю рівня граничних затрат на його реалізацію від вартості та екологічного ефекту попередніх у ранжирі заходів;

запропоновано нові теоретико-методологічні засади визначення показника абсолютної економічної ефективності інвестицій у протизабруднюючі заходи, які на відміну від існуючих дають змогу орієнтуватися при цьому не на співвідношення “нереалізація-реалізація заходу”, а на співвідношення “реалізація дорожчого заходу-реалізація дешевшого заходу”;

обгрунтовано нові методологічні підходи до визначення вартості заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища, що відрізняються від існуючих в частині економічної оцінки утилізованих відходів, часу реалізації заходів та амортизації, а також зміни рівня впливу забруднень на грунт, повітря та воду;

вперше розроблено систему критеріїв для оцінки ефективності механізмів управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні, яка включає одинадцять позицій і передбачає оптимальні, неоптимальні та неоднозначні реакції;

вперше розроблено оптимальний механізм управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні, який базується на формуванні спеціалізованою структурою програми протизабруднюючих заходів у регіоні та особливих засадах фінансування її реалізації за кошти розташованих там підприємств;

запропоновано шляхи підвищення ефективності протизабруднюючої діяльності на рівні підприємства, регіону, держави та міждержавному рівні, які стосуються визначення вартості заходів щодо зменшення рівня АЗНС, формування їх ранжирів та оптимальної програми.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що одержані автором результати і розроблені рекомендації щодо оптимізації управління оздоровлення навколишнього середовища дають можливість приймати рішення відносно підвищення ефективності протизабруднюючої діяльності на рівні підприємства, регіону, держави та міждержавному рівні. Це має важливе значення, оскільки в умовах обмеженості ресурсів, які можуть спрямовуватися на поліпшення якості навколишнього середовища, максимальна увага повинна концентруватися на оптимізації їх використання. При цьому оптимізація можлива за двома напрямками: добитися заданого рівня чистоти навколишнього середовища з найменшими витратами коштів або використати заданий обсяг фінансування на максимально можливе зменшення АЗНС.

Результати дослідження використовуються експертно-консультативною робочою групою при голові облдержадміністрації з питань формування екологічної політики у Львівській області, у склад якої включено автора дисертації (розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 06.09.1999 р. № 1018). Ця група створена на виконання рішення сесії обласної ради від 04.05.1999 р. № 157 “Про затвердження Програми охорони навколишнього природного середовища Львівської області на 1999 - 2002 роки”, для забезпечення її практичної реалізації, враховуючи рішення Колегії облдержадміністрації від 01.07.1999 р. №21 “Про екологічні проблеми та охорону довкілля у Львівській області”.

Наукові розробки автора, що стосуються досліджень економічних наслідків АЗНС, оптимізації управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні використані ІРД НАН України при обгрунтуванні пріоритетів регіональної екологічної політики та оцінці перспектив екологічної безпеки економічних реформ в Україні, що підтверджує довідка (№ 14/350 від 6.12.2000р.).

Теоретичні та практичні підходи дисертанта щодо оптимізації протизабруднюючої діяльності на рівні підприємства широко використовуються ДП “Аргентум” (довідка № 962 від 22.12.2000р.). Особливо це стосується досліджень, присвячених прогнозуванню ціни відходів.

Наукові розробки дисертанта були використані “Фондом підтримки науки” при розробці проекту “Науково-технічні рекомендації по проектуванню та побудові екологічно безпечного сміттєзвалища міста Мукачево”. Окрім цього, заплановано їх використання при розробці передінвестиційної документації проектів “Науково-технічного парку” Спеціальної економічної зони “Яворів” (довідка № 20 від 14.06.2001р.)

Матеріали дисертаційного дослідження автора були використані при проведенні низки семінарів для працівників державного управління екобезпеки у Львівській області та екологічних служб підприємств м. Львова, які були організовані у співробітництві Західного центру Українського відділення Всесвітньої лабораторії (м. Львів, Україна) та Інституту екологічних досліджень Коннектикутського університету (США) (довідка № 34 від 01.12.2000р.)

З проблем, досліджених у дисертації, автором розроблений курс “Економіка природокористування”. З цього курсу дисертантом опубліковані тексти лекцій (1993 р.), розділ у навчально-прикладному посібнику “Економіка та менеджмент” (1996 р.), який затверджений до видання Методичною радою Державного університету “Львівська політехніка” (протокол № 4 від 5.04.1996 р.) та розділ у базовому підручнику “Економіка природокористування” (1998 р.), виданого в рамках Українсько-Бельгійського проекту “Методичне забезпечення та проведення практикумів з курсів “Економіка природокористування” і “Охорона навколишнього середовища” для вузів України”. Окремі наукові розробки з дисертаційного дослідження автора ввійшли в навчальний посібник “Менеджмент реальних інвестицій”, який використовується при вивченні курсів “Інвестування” та “Інвестиційна діяльність”. Результати дисертаційного дослідження впроваджені в навчальний процес у Національному університеті “Львівська політехніка” (довідка № 67-50-611 від 20.11.2000р.) та інших вищих закладах освіти.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використані лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний внесок здобувача у ці праці вказаний в авторефераті в переліку основних публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідались автором на багатьох міжнародних та Всеукраїнських конференціях, у тому числі на: всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми раціонального використання соціально-економічного та природно-ресурсного потенціалу регіону” (Луцьк, 1993); міжнародній науково-практичній конференції “ВЕЗ як форма регіонального розвитку” (Чернівці, 1994); міжнародній науково-практичній конференції “Економічні проблеми розвитку промислового виробництва” (Одеса, 1995); міжнародній науковій конференції “Національна еліта та інтелектуальний потенціал України” (Львів, 1996); всеукраїнській науково-практичній конференції “Питання соціології” (Львів, 1996); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Ринкові реформи в Україні” (Чернівці, 1996 р.); обласній науково-практичній конференції “Приміські території. Проблеми і перспективи розвитку” (Львів, 1997 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіка Закарпаття сьогодні і завтра: шляхи виходу з кризи” (Ужгород, 1997); всеукраїнській науково-практичній конференції “Облік і аудит: сучасний стан і перспективи розвитку” (Тернопіль, 1997); міжнародній науково-практичній конференції “Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання” (Чернівці, 1997); міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку адміністративних районів” (Львів, 1997); міжнародній науково-практичній конференції “Управління енерговикористанням” (Львів, 1997); всеукраїнській науково-практичній конференції “Екологія і економіка” (Львів, 1997 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Реструктуризація економіки та інвестиції в Україні” (Чернівці, 1998); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми економії енергії” (Львів, 1998); міжнародній науково-практичній конференції “Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку” (Рахів, 1998); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Становлення фінансової системи України та проблеми її стабілізації” (Львів, 1999); міжнародній науково-практичній конференції “Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність” (Вінниця, 2000); щорічних звітних наукових конференціях Державного університету “Львівська політехніка” та науково-методичних семінарах кафедри “Економіки і менеджменту інвестицій та нерухомості”.

У рамках Українсько-Бельгійського проекту підготовки та видання підручника “Економіка природокористування” матеріали дисертаційних досліджень були апробовані автором при проведенні семінару з обговорення проблемних вузлів підручника (Київ, 16-18 лютого 1998 р.), в якому брали участь вчені та спеціалісти з України, Росії, Чехії та Бельгії.

Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційної роботи були апробовані автором у доповіді “Міжнародний ринок квот на викиди парникових газів: українські ініціативи” при проведенні українсько-американського семінару “Львівський регіональний семінар з питань змін клімату”(17-18 квітня 2000 р.), який за підтримки Управління з охорони навколишнього середовища США був організований Центром політики з охорони атмосфери (США) та Державним управлінням екологічної безпеки в Львівській області (Україна).

Дисертаційна робота була рекомендована до захисту в спеціалізованій вченій раді на спільному засіданні чотирьох відділів (методології сталого розвитку та екологічної безпеки, регіональних проблем використання мінерально-сировинних ресурсів і охорони надр, регіональних проблем використання і охорони земельних ресурсів, проблем використання і охорони лісових ресурсів) Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України (протокол № 1 від 8 грудня 2000 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 2 індивідуальні монографії, 2 розділи у колективній монографії, 1 препринт, 27 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них 8 статей - у наукових журналах; 19 статей - у збірниках наукових праць). Загальний обсяг цих публікацій, які становлять основу дисертації, перевищує 35 друкованих аркушів, з яких понад 32 - особистий внесок здобувача.

Крім цього, 15 статей за темою дисертаційного дослідження опубліковано в матеріалах наукових конференцій і понад 20 - в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження.

Тематика дисертації була також висвітлена в 3-х навчальних посібниках, 1-му конспекті лекцій, 1-му розділі колективного підручника та 1-му розділі колективного навчального посібника.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел з 399 найменувань і містить 71 таблицю та 54 рисунки. Повний обсяг роботи становить 409 сторінок комп'ютерного тексту, з яких таблиці займають 7 сторінок, рисунки - 4 сторінки, список використаних джерел - 34 сторінки.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначаються мета і задачі дослідження, наукова та практична цінність результатів, які здобуто в процесі дослідження, описано форми їх апробації та використання.

У першому розділі дисертаційної роботи “Теоретичні основи оцінки економічних наслідків антропогенного забруднення навколишнього середовища (АЗНС)” досліджено можливості оцінки економічних збитків від АЗНС і використання цього показника при оптимізації протизабруднюючої діяльності. В рамках цього дослідження запропоновано нові методологічні підходи щодо якісної характеристики поняття економічних наслідків АЗНС, виявлено принципову можливість відсутності впливу зовнішніх ефектів від АЗНС на ефективність функціонування ринку, а також можливість існування первинного та вторинного фіаско ринку як наслідок виникнення економічних збитків від забруднення навколишнього середовища при виробництві продукції.

Процеси людської діяльності, особливо у виробничій сфері, як правило, є причиною АЗНС, тобто привнесення у навколишнє природне середовище або виникнення там нових, нехарактерних для нього агентів чи зміни концентрації існуючих. Тобто, антропогенне забруднення - це забруднення, що виникає в результаті діяльності людей, у т. ч. їх прямого чи непрямого впливу на інтенсивність природного забруднення. Вищенаведене трактування АЗНС повністю відповідає визначенню, прийнятому ООН, за яким речовина вважається забруднювачем, якщо вона зустрічається у неналежному місці, у неналежний час, і у неналежній кількості.

Проте існує широкорозповсюджена точка зору, згідно з якою критерієм існування забруднення є не сам факт попадання будь-яких речовин у воду, повітря чи грунтовий покрив, а виникнення унаслідок цього певних шкідливих наслідків. Очевидно, що концепція оцінки збитку базується на тезі, за якою природне середовище може містити певну кількість забруднювача без проявлення шкідливого впливу, так як або відбувається природний процес очищення води, грунту чи атмосфери, або потужність емісії мала і приводить до незначного збільшення концентрації забруднювача у природному середовищі. Враховуючи недостатню вивченість залежностей між рівнем забруднення та моментом виникнення збитку, вплив на ці процеси місцевих природних та інших умов, прихильники такого трактування АЗНС неминуче приходять до висновку, що поняття “забруднення” і “забруднювач” є умовними, відносними.

Аналіз АЗНС не повинен стати проблемою емоційного порядку. Ми повинні визнати: якщо у певному середовищі з'являються нові інгредієнти чи відбувається зміна концентрації існуючих, то воно стає іншим середовищем. І не лише з філософської точки зору - змінюються певні його параметри, характеристики тощо, не всі з яких можуть бути нам відомі у даний час. Тому ми однозначно стоїмо на позиції, що сам факт надходження забруднюючих агентів у навколишнє середовище у результаті людської діяльності є необхідним і достатнім ознакою АЗНС.

Говорячи про забруднюючі агенти, відзначимо, що здебільшого ними є так звана небажана продукція (відходи), тобто частина вихідних інгредієнтів технологій, використання яких (інгредієнтів) в якості ресурсів в існуючих умовах технічно неможливе або економічно недоцільне. Тобто, відходи є продуктами виробництва (матеріальними чи енергетичними), цінність яких нижча від витрат на їх збір, обробку та транспортування для повторного використання. Саме згадана небажана продукція і складає основну масу забруднюючих агентів. Хоча, варто зазначити, що інколи забруднюючими агентами є робочі тіла виробничих процесів, наприклад, електромагнітні хвилі або лазерні промені - у радіозв'язку, акустичні коливання в ехолокації тощо.

Якщо 30-40 років назад АЗНС спостерігалося в окремих крупних містах світу, то нині воно охопило цілі країни і навіть регіони. У чотирьох найбільш населених і промислово розвинених регіонах світу (Європа, Азія-Тихий Океан, Північна та Латинська Америка) проблеми щодо АЗНС суттєві, а двох (Африка та Західна Азія) вони є важливими. Викликає також тривогу, що ці проблеми ніде у світі не послаблюються, залишаючись у п'яти регіонах відносно незмінними, а у двох (Азія-Тихий Океан та Латинська Америка) навіть посилюються.

Що стосується України, то вона належить до країн з високим рівнем АЗНС, що зумовлено значною концентрацією населення та промислового виробництва. Через нерівномірність розселення та промислового виробництва на території України їх вплив на навколишнє середовище в окремих регіонах створює дуже напружену екологічну ситуацію.

Таким чином, АЗНС, яке характеризується тисячами забруднюючих агентів, джерел забруднення та різноманітністю своїх видів, за масштабами стало глобальним фактором, невід'ємною ознакою сучасного господарського розвитку.

АЗНС є причиною низки витрат і втрат. По-перше, це витрати на часткове чи повне запобігання впливу вже забрудненого середовища на реципієнтів. По-друге, це втрати унаслідок прямого впливу забрудненого середовища на об'єкт. По-третє, це витрати на часткову чи повну ліквідацію наслідків забруднення у реципієнтів. У цілому, економічні збитки від забруднення навколишнього природного середовища - це виражені у вартісній формі втрати реципієнтів внаслідок забруднення навколишнього середовища, і (або) додаткові витрати на часткове чи повне запобігання впливу забрудненого середовища та компенсацію (ліквідацію) наслідків цього впливу (також часткову чи повну). Ці дві форми збитку виступають (втрати-витрати) виступають одна до одної у формі своєрідних альтернатив. Однак, здебільшого відбувається сумування обох відмічених форм економічного збитку, оскільки додаткові витрати на запобігання та компенсацію впливу забрудненого середовища не завжди рятують реципієнтів від виникнення втрат унаслідок впливу забруднень.

Класифікуючи економічний збиток від забруднення, спеціалісти виділяють види збитку за часом дії та за рівнем диференціації. У межах першого виду мова йде про поточний (збиток, який виникає тепер) та прогнозований збиток (який буде чи може існувати в майбутньому). У другому випадку виділяється потенціальний, можливий, фактичний, ліквідований і такий збиток, що йому вдалося запобігти. Якщо класифікація економічного збитку від забруднення за часом заперечень не викликає, то щодо класифікації за рівнем диференціації виникають певні сумніви. По-перше, витрати на запобігання впливу забруднення та ліквідацію його наслідків є складовими економічного збитку від забруднення навколишнього середовища і його класифікація на той, що йому вдалося запобігти, та ліквідований є недоречною, оскільки свідчить, що до економічного збитку відносяться лише прямі втрати. По-друге, при визначенні потенційного збитку (який розуміється як економічний збиток, що існує, але додаткові затрати на його ліквідацію тепер не потрібні) економічний збиток ідентифікується лише з витратами на ліквідацію наслідків забруднення. В табл. 1 наведена класифікація складових економічного збитку від АЗНС за моментом їх можливого виникнення.

Таблиця 1. Класифікація складових економічного збитку від АЗНС за моментом їх можливого виникнення

Складова економічних збитків від АЗНС	Можливий момент виникнення економічних збитків від АЗНС
	До АЗНС (t1)	У період АЗНС (t2)	Після АЗНС (t3)
1.Витрати на запобігання впливу забрудненого середовища	+ (З11)	+(З12)	-
2.Прямі втрати	-	+(З22)	-
3.Витрати на ліквідацію наслідків забруднення	-	+(З32)	+(З33)

Виходячи з раніше здійсненого аналізу та класифікації, наведеної в табл. 1, можна обгрунтовано твердити, що методологічно правильною буде оцінка економічних наслідків АЗНС у момент випуску продукції (і, відповідно, здійснення емісії забруднень) за наступною формулою:

(1)

де - коефіцієнт дисконтування.

Формула (1) відображає три важливі обставини:

а) економічний збиток від АЗНС у частині витрат на запобігання впливу забрудненого середовища може виникати ще до моменту АЗНС, а тому його розрахунок повинен виконуватися з використанням підвищуючого коефіцієнта дисконтування;

б) після закінчення терміну дії відповідних забруднюючих речовин економічні наслідки АЗНС можуть зростати за рахунок витрат на ліквідацію наслідків забруднення. Розрахунок їх величини має виконуватися з використанням понижуючого коефіцієнта дисконтування;

в) економічних збитків відкласти не можна (зменшення З32 одночасно приводитиме до зростання З22), - вони проявляються самі, а наші помилкові дії (у тому числі зумовлені уявленням про можливість їх відкладення) можуть привести лише до росту їх величини (адже оптимізуватися повинна не кожна з окремих складових, а їх загальна величина).

Загальноприйнятим на сьогодні стало положення про те, що втрати у технологічному процесі частини сировини, напівфабрикатів і готової продукції у складі газоподібних викидів, рідких скидів чи твердих відходів відноситься до економічних збитків від забруднення навколишнього середовища. Однак, не можна вважати цінними ті компоненти відходів, вилучення чи використання яких технічно неможливе або економічно недоцільне. Цінним є те, результат чого перевищує витрати на його отримання. Беручи за основу господарської діяльності людей принцип раціональності, слід погодитися, що у відходи йдуть речовини, подальше використання яких не є вигідним, отже нецінні. Окрім цього, збиток від втрат сировини з викидами неправомірно відносити до економічного збитку від забруднення, оскільки це не є наслідком АЗНС.

Економічні збитки від АЗНС (будучи класичним прикладом негативних зовнішніх ефектів) можуть приводити до виникнення первинного та (або) вторинного фіаско ринку. Первинне фіаско ринку виникає в тому випадку, коли врахування економічних наслідків АЗНС привело б до зміни у виборі технології виробництва продукції. Так як у реальних умовах критерієм вибору оптимального варіанта технології є мінімум внутрішніх витрат (які не враховують економічних збитків від АЗНС, що виникають при застосуванні відповідної технології), а об'єктивним (тобто бажаним, можливості застосування якого треба прагнути) критерієм мав би бути показник мінімуму реальних витрат (який враховує внутрішні та зовнішні витрати), то величина збитку унаслідок первинного фіаско ринку рівна різниці реальних витрат технології, оптимальної за критерієм внутрішніх витрат, і технології, оптимальної за критерієм реальних витрат.

Поряд з первинним фіаско ринку можна виділити також вторинне, яке є наслідком певної залежності між ціною продукції та обсягом попиту на неї (чи обсягом її продаж). Формування ціни лише на основі внутрішніх витрат, як правило, буде причиною більших обсягів продажу продукції, ніж це було б, якщо б ціни формувалися на базі реальних витрат. Причому вторинне фіаско ринку може мати мультиплікативний, ланцюговий ефект, зумовлений відповідним передаванням цінових сигналів між економічними суб'єктами.

В роботі доведено можливість ситуацій, коли існування негативних зовнішніх ефектів (економічних збитків) від АЗНС не приводить до виникнення первинного та (або) вторинного фіаско ринку.

Унаслідок принципової неможливості отримання значної частини необхідної інформації, багатоадресності та знеособленості впливу забруднень і переважно майбутнього характеру виникнення збитків порівняно точна (хоча б у першому наближенні) оцінка економічних наслідків АЗНС є недосяжною. На сьогодні використання показників, що претендують називатися “оцінкою економічних збитків від АЗНС”, було б недоречним і некоректним у будь-яких розрахунках, у т.ч. тих, які стосуються розробки економічних механізмів охорони навколишнього середовища та екологічно стійкого розвитку, функціонування яких пов'язуються з використанням показників економічних збитків від АЗНС, чи тих, що націлюються на врахування економічних наслідків АЗНС при виробництві продукції у її собівартості з метою удосконалення ціноутворення .

Проте такий висновок не повинен бути причиною пасивності у сфері оздоровлення навколишнього середовища. Не в останню чергу це стосується і України, оскільки, за переконанням спеціалістів з економічної і з екологічної кризи необхідно виходити одночасно. Якщо сьогодні не взятися за ефективне вирішення екологічних проблем економічного розвитку, за радикальне оздоровлення навколишнього середовища, то завтра будь-які економічні реформи можуть бути вже зайвими. Країна, яка не вирішує свої екологічні проблеми, майбутнього не має.

У другому розділі дисертаційної роботи “Оптимізація формування варіантів програм протизабруднюючих заходів на рівні підприємства” розроблено теоретико-методологічні засади визначення та класифікації заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища, а також оцінки їх екологічного ефекту; обгрунтовано принципи формування ранжирів заходів щодо зменшення АЗНС на рівні підприємства.

Говорячи про заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища необхідно обумовити зміст, який вкладається у цей термін. На нашу думку, заходом щодо оздоровлення навколишнього середовища слід вважати будь-яку дію, що приводить до скорочення антропогенного надходження забруднень у навколишнє природне середовище. У відповідності з цим визначенням на рис. 1 у найбільш загальному вигляді наведена класифікація протизабруднюючих заходів.

Існує також підхід за яким витрати на створення санітарно-захисних зон до природоохоронних не відносяться і, навіть, трактуються як складова економічного збитку від АЗНС (в частині затрат на попередження впливу забрудненого середовища на реципієнтів). Однак, ретельний аналіз переконує, що створення санітарно-захисних зон все-таки є протизабруднюючим заходом. По-перше, санітарно-захисні зони творять єдине ціле з підприємством-джерелом забруднення (зрештою, очисні споруди також займають певні, нібито додаткові до виробничих, території). По-друге, витрати, зв'язані з створенням санітарно-захисних зон, відносяться до підприємства-джерела забруднення, а не до реципієнтів.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Класифікація протизабруднюючих заходів

Саме останнє і є критерієм поділу певних заходів на протизабруднюючі та попереджуючі. Тобто захід, який реалізується на підприємстві-джерелі забруднення (а санітарно-захисна зона відноситься до території підприємства) є протизабруднюючим, а захід відповідного типу, що реалізується на об'єкті-реципієнті, є попереджуючим (тобто складовою економічного збитку від АЗНС). Так, якщо якесь підприємство, технології якого дуже чутливі до впливу забрудненого середовища, створює свою санітарно-захисну зону для пом'якшення цього впливу, то витрати на це не є протизабруднюючими, а попереджувальними. Як бачимо, справа не в технологічній стороні певної дії, а, якщо можна так сказати, у локалізаційній, тобто у тому, де вона (дія) здійснюється.

Важливим для економічного аналізу є поділ природоохоронних заходів на дві категорії. До першої категорії відносяться природоохоронні заходи, витрати на реалізацію яких покриваються економією від їх здійснення. До другої категорії відносяться заходи, витрати на реалізацію яких не покриваються економією від їх здійснення. В літературі висловлюються заперечення щодо віднесення заходів 1-ї категорії до природоохоронних, відзначаючи, що якщо існують техніко-економічні рішення, які роблять вловлювання та переробку утилізованих речовин на тому чи іншому підприємстві прибутковим для нього, то немає змісту відносити відповідні заходи до природоохоронних. З подібними твердженнями погодитися неможливо, бо в основі віднесення певного заходу до природоохоронного - зменшення антропогенної емісії забруднень унаслідок його реалізації, але аж ніяк не певні вартісні показники.

Коли постає задача оцінки екологічного ефекту протизабруднюючих заходів, який характеризується обсягом зменшення АЗНС при їх реалізації, необхідно врахувати два специфічних моменти. Перший полягає у можливостях використання показників відносної агресивності шкідливих речовин для зведення маси окремих інгредієнтів до умовної величини. Другий специфічний момент полягає у необхідності врахування наступного: реалізація заходу щодо зменшення емісії одного інгредієнта одночасно приводить до зміни надходжень у навколишнє середовище інших забруднюючих агентів.

В роботі доведено, що екологічний ефект протизабруднюючого заходу має розраховуватися за формулою:

(2)

де mij - обсяг скорочення емісії забруднень унаслідок реалізації і-го заходу на j-му підприємстві, ум. тонн;

m, mґ - обсяг скорочення емісії -го інгредієнта, відповідно тонн та ум. тонн;

К, Кґ - обсяг збільшення емісії -го інгредієнта, відповідно тонн та ум. тонн;

А - коефіцієнт відносної агресивності -го інгредієнта, ум. тонн/тонну;

mі - обсяг скорочення емісії брутто, ум. тонн;

Кі - обсяг збільшення емісії брутто, ум. тонн.

Формування на підприємстві потенційної програми заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища відбувається шляхом їх ранжирування за критерієм рівня граничних затрат (РГЗ) на одиницю скорочення емісії забруднень у навколишнє середовище (Sij), який розраховується як відношення вартості протизабруднюючого заходу (Зij) до його екологічного ефекту (mij). Тобто, РГЗ розраховується за формулою:

(3)

Перше місце у такому ранжирі займає протизабруднюючий захід з мінімальним РГЗ, а останнє - з максимальним. В дисертації доведено, що введення у ранжир протизабруднюючих заходів окремого підприємства такого заходу щодо зменшення забруднення навколишнього середовища як припинення виробництва має певну специфіку у зв'язку із залежністю його РГЗ від вартості та екологічного ефекту попередніх у ранжирі заходів.

Суттєво впливає на формування підприємством програми протизабруднюючих заходів існування так званих альтернативних заходів щодо зменшення АЗНС. Два заходи називаються альтернативними, якщо вони не можуть бути одночасно здійснені або з технічних причин, або через недоцільність такого поєднання. Феномен альтернативності заходів щодо зменшення АЗНС приводить до виникнення феномена альтернативності ранжирів протизабруднюючих заходів на окремому підприємстві. В роботі доведено можливість ситуації, коли ранжир з дешевшим альтернативним протизабруднюючим заходом буде мати гірші економічні показники у порівнянні з ранжиром, який включає в себе дорожчий альтернативний захід щодо зменшення АЗНС.

Важливим принципом формування підприємством варіантів програм протизабруднюючих заходів є вимога постійного характеру зменшення АЗНС при реалізації заходу. Скорочення у даному випадку не може бути сезонним, періодичним чи тимчасовим. Зрозуміло, це не означає, що такі заходи не повинні виявлятися і, за певних умов, здійснюватися, але через їх непостійний характер вони не можуть входити у варіанти програм протизабруднюючих заходів, які формуються саме з метою стабільного зменшення АЗНС.

Усі заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища, перед тим, як бути включеними у варіант програми протизабруднюючих заходів на підприємстві, мають бути оцінені за допомогою показника абсолютної ефективності інвестицій у заходи щодо зниження АЗНС, який має бути не нижчий за відповідну норму прибутку. Проте, на сьогодні, серед низки спеціалістів склалася думка, що при інвестиціях підприємства у природоохоронні заходи вимоги до норми прибутку відсутні. З даним твердженням погодитись важко, особливо враховуючи ту обставину, що мова йде не про чисто природоохоронні заходи (тобто заходи, які не прив'язані до конкретного підприємства). Тому й, очевидно, правильним буде підхід, за якого норма прибутку для інвестицій природоохоронного призначення ідентична нормі прибутку у сфері господарської діяльності відповідного підприємства - джерела забруднення.

Щодо показника абсолютної ефективності капіталовкладень у протизабруднюючі заходи (Еаij), то він мав би розраховуватися за формулою:

(4)

де Сij - поточні річні витрати на реалізацію і-го протизабруднюючого заходу на j-му підприємстві;

Кij - капіталовкладення в і-тий протизабруднюючий захід на j-му підприємстві;

ЦПЗ - економічний ефект від реалізації заходу (показник, обгрунтоване трактування якого необхідно виконати).

У принципі, під ЦПЗ мала б розумітися величина економічного збитку, виникненню якого вдалося запобігти, реалізувавши і-тий протизабруднюючий захід на j-му підприємстві. Але реальний економічний збиток від забруднення навколишнього середовища не піддається оцінці з належною точністю і, тому, не може фігурувати у даному розрахунку.

Розроблений в дисертації підхід щодо визначення економічного ефекту від реалізації певного протизабруднюючого заходу базується на наступному: реалізація дешевшого (нижчого у ранжирі) заходу означає відмову від реалізації дорожчого (сусіднього або еталонного - найдешевшого заходу з тих, що не ввійшли в оптимальну програму). Тоді економічний ефект може бути розрахований як різниця вартостей цих заходів (дорожчого та дешевшого), тобто він визначається не з співвідношення “нереалізація - реалізація заходу”, а із співвідношення “реалізація дорожчого заходу - реалізація дешевшого заходу”. Заміщення відбувається тут таким чином, щоб уникнути розрахунків, зв'язаних з визначенням величини економічних збитків від забруднення навколишнього середовища. В дисертації аналізується також доцільність використання показників абсолютної техніко-економічної та технічної ефективності капіталовкладень в реалізацію протизабруднюючих заходів при формуванні варіантів їх програм.

У третьому розділі дисертаційної роботи “Методологічні засади визначення вартості протизабруднюючих заходів” досліджено чинники, які впливають на ціну заходів щодо зменшення АЗНС, розроблено теоретико-методологічні основи прогнозування ціни відходів і оцінки впливу фактора часу та амортизації на вартість заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища.

Важливе місце в оптимізації протизабруднюючої діяльності належить об'єктивності у визначенні витрат підприємств на реалізацію заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища. При цьому необхідною вимогою є якомога повніше охоплення всіх затрат, зв'язаних із здійсненням цих заходів.

У загальному, вартість протизабруднюючого заходу має розраховуватися за формулою:

(5)

де Зij - приведені витрати при реалізації і-го протизабруднюючого заходу на j-му підприємстві, грн./рік;

Ен - норма прибутку у сфері господарської діяльності j-го підприємства.

При визначенні одноразових витрат (Кij) на здійснення протизабруднюючого заходу важливим є врахування наступної обставини: якщо захід щодо зменшення АЗНС не може бути впроваджений без припинення процесу виробництва продукції, то збитки, зв'язані із зупинками технологічного процесу, мають включатися у їх склад.

При розрахунку витрат на реалізацію протизабруднюючих заходів часто постає проблема визначення цінності відходів. При використанні на даному підприємстві-джерелі забруднення їх цінність рівна економічному ефекту від заміни альтернативного способу задоволення певної потреби з допомогою сировини, напівфабрикатів чи готової продукції, що, у випадку відсутності реалізації відповідного протизабруднюючого заходу, попадали б з викидами у навколишнє природне середовище. При продажу за межі підприємства їх цінність рівна ринковій ціні франко-джерело забруднення при умові виконання просторової рівноваги цін на відходи.

Прогнозування (обгрунтування) ціни на відходи базується на галузево-регіональному підході, допускає наочну графічну інтерпретацію і здійснюється шляхом розв'язання виробничо-транспортної задачі лінійного програмування. В дисертації наголошується, що використання відповідної моделі для прогнозування (обгрунтування) ціни на відходи зіштовхується з труднощами інформаційного характеру. Проте, незважаючи на їх існування, запропонована модель відображає основні процеси відповідного ціноутворення і може бути рекомендована для практичного застосування.

Значний вплив на вартість заходу щодо зменшення АЗНС справляє фактор часу. В роботі доведено, що величина витрат на реалізацію протизабруднюючого заходу, як правило, залежить від часового проміжку, який на це відводиться, тобто часового проміжку від оголошення про майбутнє досягнення певного заданого рівня викидів (ЗРВ) до моменту його досягнення. Вартість протизабруднюючих заходів, оптимальний строк реалізації яких у нейтральних умовах (тобто, без урахування необхідності досягнення ЗРВ у певний зазначений момент) перевищує строк досягнення ЗРВ, має визначитися з урахуванням додаткових витрат на скорочення строку його реалізації та збитку від спізнення реалізації протизабруднюючого заходу щодо моменту досягнення ЗРВ.

Оскільки визначення показника РГЗ відноситься до передінвестиційних розрахунків, то на його величину справляє вплив амортизація, тобто знецінення об'єкту основних фондів унаслідок фізичного та морального старіння. При обгрунтуванні проектних рішень від точності методів повернення коштів (нарахування амортизації), інвестованих у створення основних фондів, залежить вибір варіанта капіталовкладень, у т.ч. у протизабруднюючі заходи.

В роботі обгрунтовано, що правильним буде підхід, за яким кожен рік зокрема у вигляді амортизації повинна нараховуватися сума, яка за час, що залишився до закінчення терміну служби об'єкта, будучи прибутково використана, зросте до потрібної величини, яка рівна частці одноразових витрат на здійснення протизабруднюючого заходу та строку ефективного функціонування відповідних основних фондів. В дисертації доведено, що вартість протизабруднюючого заходу (річна величина ціни виробництва), модифікована з врахуванням модернізованого підходу до визначення амортизації, має розраховуватися за формулою:

 (6)

де - собівартість функціонування обладнання (без амортизації);

Т - строк функціонування обладнання.

Очевидно, що ціна виробництва, розрахована за формулою (6) буде меншою, ніж при традиційному розрахунку. У деяких випадках відповідна різниця може бути достатньою, щоб вплинути на прийняття того чи іншого інвестиційного рішення, що стосується оптимізації протизабруднюючої діяльності.

У четвертому розділі дисертації “Оптимізація управління оздоровленням навколишнього середовища у регіоні” висвітлено економіко-організаційні проблеми протизабруднюючої діяльності; обгрунтовано концептуальні засади управління оздоровленням навколишнього середовища (УОНС) у регіоні; розроблено систему критеріїв оптимальності методів УОНС у регіоні та досліджено реакцію на них методів ліцензування, аукціонування, платежів за викиди і централізованих; розроблено оптимальний метод УОНС у регіоні.

...