Економічні основи управління оздоровленням навколишнього середовища

В управлінні забезпеченням чистоти навколишнього природного середовища винятково велика роль належить державі, оскільки чисте навколишнє середовище відноситься до колективних (чи суспільних) благ і не може присвоюватися приватними власниками і стати об'єктом купівлі-продажу.

Оздоровлення навколишнього середовища є, передусім, економічною проблемою, оскільки, внаслідок високої вартості протизабруднюючих заходів, жодне суспільство не спроможне керуватися лише екологічними міркуваннями, інтенсивно реалізуючи жорстку політику скорочення (аж до припинення) забрудненнянавколишнього середовища. Екологічний ідеал (не мати викидів цілковито) ще довго залишиться недосяжним. Тому, внаслідок об'єктивних причин, метою витрат на охорону природи слід визнати не повне запобігання забруднення навколишнього середовища, а обмеження його до рівня економічних можливостей країни, регіону чи населеного пункту. Очевидно, що нижня межа цього рівня не повинна перевищувати ГДК забруднюючих речовин.

В умовах, коли АЗНС має бути припинене не повністю, а лише зменшене до певного рівня, проблема набуває оптимізаційного характеру: добитися заданого рівня чистоти навколишнього середовища з найменшими витратами коштів або використати заданий обсяг фінансування на максимально можливе зменшення АЗНС. Очевидно, що як одна так і друга проблема може бути вирішена шляхом формування та реалізації найбільш економічно ефективної програми протизабруднюючих заходів.

Перенесення забруднюючих речовин від джерела їх утворення є причиною того, що АЗНС носить регіональний характер. Відповідно, регіональний характер повинна носити і протизабруднююча діяльність. Формування економічно ефективної програми заходів щодо зменшення АЗНС у регіоні можливе за допомогою так званої “концепції комірки”, при якій підприємства-джерела АЗНС, що локалізовані на певній території, розглядаються як одне джерело забруднення. У межах такої виділеної території (комірки) мінімізація протизабруднюючих затрат можлива на основі оптимального їх розподілу між підприємствами-забруднювачами. У кожному регіоні-комірці, як правило, джерелами забруднення навколишнього середовища є декілька підприємств, які внаслідок низки причин (передусім, різних технологій виробництва продукції, масштабів діяльності, віку виробничого обладнання тощо) характеризуються різними значеннями РГЗ. Наприклад, за даними Генерального оціночного бюро США співвідношення між значеннями РГЗ щодо запобігання викидів вуглеводню на різних підприємствах становить більше 40 разів.

За такої ситуації доцільно реалізувати скорочення викидів передусім на цих підприємствах у межах комірки, де це є дешевше, при неперевищенні заданого допустимого рівня емісії забруднень у регіоні. Тобто, економічно ефективний (оптимальний) розподіл встановленого обсягу загальної скорочуваної емісії серед окремих джерел забруднення характеризується тим, що підприємства беруть на себе тим більшу частину із загального обсягу скорочення викидів у регіоні, чим легше (дешевше) реалізувати на них протизабруднюючі заходи. Очевидно, що реалізація концепції комірки приведе до результату щодо відсотку зменшення АЗНС окремими підприємствами, який буде різко відмінний від результату реалізації так званої концепції паушальної екологічної політики, яка зобов'язує всі підприємства скорочувати викиди на однаковий відсоток. За концепції комірки можуть бути як підприємства, що не скорочуватимуть або скорочуватимуть АЗНС, порівняно із заданим для регіону-комірки рівнем, мало (це підприємства з високим РГЗ), так і підприємства, що скорочуватимуть існуючий рівень викидів (ІРВ) порівняно сильно або й повністю (це підприємства з низьким РГЗ).

Формування підприємствами, як правило, низки альтернативних ранжирів протизабруднюючих заходів зумовлює утворення і регіональних альтернативних ранжирів, але у значно більшій кількості, ніж сума ранжирів підприємств. Це пояснюється необхідністю поєднання усіх ранжирів з метою утворення максимальної (вичерпної) кількості варіантів для вибору.

Ефективність концепції комірки зростає із збільшенням території, яка до неї входить. Але тенденція до збільшення площі регіону-комірки обмежується необхідністю дотримання критерію неперевищення ГДК забруднюючих речовин в будь-якому місці та вимог щодо недопущення виникнення в них суттєвої диференціації щодо рівня АЗНС. В роботі доведено, що основним територіальним рівнем екологічного регулювання слід признати ареал діаметром 20-25 км, що відповідає населеному пункту з прилеглими територіями, середньому місту або окремій частині (району) великого міста. Саме в межах таких ареалів залишається близько 80% забруднюючих речовин, які викидаються підприємствами, дислокованими там.

При УОНС у регіоні слід звертати увагу на обставини, які зв'язані з:

періодами небезпечних метеорологічних умов, коли інтенсивність забруднення має бути меншою за середню;

“імпортом” забруднень з-за меж регіону-комірки, унаслідок чого якість навколишнього середовища там може визначатися не лише реалізацією протизабруднюючих заходів у регіоні;

необхідністю комплексного аналізу різних середовищ, тобто одночасної оцінки рівня впливу (забруднення) на грунт, повітря та воду. Адже, скорочуючи емісію забруднень, наприклад, в атмосферу, підприємство може із-за цього збільшити викиди шкідливих речовин в іншу сферу навколишнього середовища (водойми чи грунти).

В дисертації пропонується “імпортні” забруднення приймати як незмінну величину, яка не підлягає управлінню щодо оздоровлення навколишнього середовища у даному регіоні-комірці. Проте, комірка не лише “імпортує”, але й “експортує” забруднення. Тому для того, щоб добитися бажаного скорочення АЗНС у регіоні, обсяг зменшення викидів джерел забруднення має бути дещо вищим.

В роботі доведено, що розв'язок проблеми комплексного аналізу забруднення різних середовищ повинен здіснюватися не за допомогою складних методів, які базуються на переважно умовних експертних коефіцієнтах щодо перерахунку забруднюючих речовин одного типу в інший (наприклад, забруднювачів повітря у забруднювачі водоймищ). Це шлях у глухий кут. Методологічно правильним буде підхід, який базується на такій концепції: при здійсненні протизабруднюючого заходу щодо зменшення забруднення однієї із сфер середовища має виконуватися умова не зростання забруднення решти (двох інших) сфер. З урахуванням сучасних організаційних, технічних та економічних труднощів дещо менш жорстка концепція при комплексному аналізі різних середовищ буде звучати так: зменшення і не зростання забруднення атмосфери та водоймищ з урахуванням можливості зростання обсягів твердих відходів.

За умов такої концепції вартість протизабруднюючого заходу включатиме:

власне витрати на реалізацію відповідного заходу (атмосферо- чи водозахисного);

витрати, щоб унаслідок реалізації цього заходу не відбувався ріст забруднень в іншій сфері середовища (атмосфері чи водоймищах);

витрати, зв'язані з видаленням і складування збільшених обсягів твердих відходів.

В роботі обгрунтовано, що унаслідок невиправданої дороговизни руху короткими “перебіжками” від попереднього до наступного соціально оптимального рівня викидів (СОРВ), є доцільним запровадження 10-15-річного періоду між моментами ужорсточення СОРВ і в межах цього періоду скорочення АЗНС буде досягатися лише за рахунок протизабруднюючих заходів 1-ої категорії, які в силу певних причин можуть з'явитися у зазначений період.

УОНС у регіоні здійснюється щодо підприємств, які вже фукціонують. При цьому може виникнути загроза закриття деяких підприємств, якщо б це виявилося достатньо економічно ефективним протизабруднюючим заходом. Тому вимогою щодо конкретного методу УОНС має стати певна компенсація власникам підприємств, що припиняють своє функціонування задля економічно ефективного скорочення забруднень у регіоні.

Механізм екологічного регулювання повинен базуватися на принципі, що економія, яка досягається у межах регіону за рахунок здійснення концепції комірки, повинна бути розподілена на певних справедливих засадах між підприємсвами-кооперантами. Адже, в іншому випадку, буде спотворюватися інформація про реальну величину виробничих витрат, що може призвести до помилок при виборі варіантів технологічних рішень, припинення функціонування номінально прибуткових підприємств тощо.

В роботі обгрунтовано, що важливою вимогою до методів УОНС у регіоні має стати те, що затрати на здійснення протизабруднюючих заходів мають відображатися на вартості товарів і послуг, які призводять до забруднення при своєму виробництві чи споживанні. Реалізація протизабруднюючих заходів не повинна супроводжуватися субсидіями, що викликають диспропорції в міжнародній торгівлі та, знову ж таки, спотворюють інформацію про реальну величину виробничих витрат (з усіма негативними наслідками цього).

Методи УОНС у регіоні, які покликані забезпечити максимальний економічний ефект від реалізації концепції комірки, мають бути проаналізовані щодо їх реакції на розроблену в дисертації систему критеріїв оптимальності, перелік яких наведено в табл. 2.

В дисертації подана всебічна наукова характеристика методів, які використовуються для УОНС у регіоні (ліцензування, аукціонування, платежів за забруднення, централізований).

Суть УОНС за допомогою ринкового ліцензування полягає в наступному. Для певного регіону-комірки визначаються обсяги АЗНС, при яких не перевищуються ГДК забруднюючих речовин. Виходячи з таких обсягів видається обмежена кількість ліцензій на право АЗНС, які розподіляються пропорційно до номінального (існуючого) рівня викидів між підприємствами-джерелами забруднення навколишнього середовища. Пізніше видані ліцензії стають об'єктом вільної купівлі-продажу на ринку.

В умовах даного методу екологічного регулювання кожне підприємство свою потенційну програму протизабруднюючих заходів поділяє на дві частини. Перша - заходи з порівняно високим РГЗ, які прикриваються отриманими ліцензіями і початково не плануються до реалізації. Друга - заходи з порівняно низьким РГЗ, які залишаються без ліцензійного прикриття і початково плануються до реалізації. Отримані окремим підприємством ліцензії пізніше виступають як товар, що пропонується на регіональному ринку ліцензій, товар, мінімальна ціна пропозиції якого рівна відповідному РГЗ, тобто РГЗ заходу, який прикривається відповідною ліцензією. Це означає, що підприємство може продати ліцензію, але виручених коштів має вистачити на реалізацію протизабруднюючого заходу, що прикривався нею.

Таблиця 2

Перелік і коди критеріїв оптимальності методів УОНС у регіоні

У свою чергу, заходи без ліцензійного прикриття, які плануються до реалізації, виступають на регіональному ринку ліцензій як покупець, максимальна ціна попиту якого рівна відповідному РГЗ, тобто РГЗ заходу, який планується прикрити купленою ліцензією. Це означає, що підприємство може купити ліцензію, але витрачені кошти не повинні перевищити витрат на реалізацію заходу, що не мав ліцензійного прикриття. Очевидно, що підприємства-джерела забруднень, які мають високі питомі витрати на зменшення АЗНС, будуть купляти додаткові (до виданих безплатно) ліцензії у тих підприємств, чиї витрати на це нижчі. У підсумку, без ліцензійного прикриття залишаються найдешевші у регіоні протизабруднюючі заходи, реалізація яких мала б забезпечити досягнення заданого скорочення АЗНС з мінімальними витратами.

При УОНС у регіоні за допомогою методу аукціонування обмежений СОРВ обсяг квот, що дають право на АЗНС, виставляється на аукціонний продаж. При цьому вважається, що у межах виділених квот дорожчі протизабруднюючі заходи реалізовуватися не будуть (їх реалізація буде замінена купівлею квот), а необхідне скорочення АЗНС буде досягнуто за допомогою здійснення дешевших заходів. Ця теза вважається справедливою для трьох існуючих типів аукціонів: англійського - в якому ставки зростають щодо початкової ціни і торги тривають, доки квоту на АЗНС не буде продано покупцеві, що запропонував найвищу ставку; голландського - в якому торги починаються з найвищої ставки, яка понижується доти, доки не знайдеться покупець; темного - на якому всі покупці представляють свої ставки одночасно і квота продається тому, хто запропонував найвищу ставку.

Одним з можливих методів УОНС у регіоні є запровадження платежів за АЗНС. Маючи завчасно доведену інформацію про ставку платежів, окреме підприємство з своєї потенційної програми протизаб-руднюючих заходів планує до реалізації ті, РГЗ яких нижчий за цю ставку, а від реалізації заходів, РГЗ яких перевищує ставку, йому доцільно відмовитися, віддаючи перевагу здійсненню платежів за відповідний обсяг АЗНС. Очевидно, що при цьому заходи, РГЗ яких нижчий за ставку платежів за АЗНС, автоматично формуватимуть оптимальну програму протизабруднюючих заходів у регіоні.

Централізовані методи УОНС у регіоні базуються на інформації, яка надходить від підприємств-джерел забруднення, про еколого-економічні показники (вартість і екологічний ефект) їх протизабруднюючих заходів. На основі цієї інформації, керуючись певними критеріями, спеціалізована структура і буде робити спроби для формування економічно ефективної програми заходів щодо зменшення АЗНС у регіоні.

В дисертації, виконано аналіз реакції охарактеризованих методів на критерії оптимальності, що наведені в табл. 2. У згрупованому вигляді результати такого аналізу за відповідними методами та типами реакції (оптимальна, неоптимальна, неоднозначна) наведені в табл. 3.

Аналіз реакції методу ліцензування на критерії оптимальності засвідчує, що це далеко не бездоганний метод УОНС у регіоні: лише у чотирьох випадках з одинадцяти він забезпечує оптимальну реакцію, в одному випадку така реакція - неоднозначна, а в шести - неоптимальна.

Говорячи про типи реакції методу аукціонування на критерії оптимальності, відзначимо наступне: лише у трьох випадках з одинадцяти ця реакція оптимальна, у двох випадках вона неоднозначна, а в шести - неоптимальна. Таким чином, загалом реакція аукціонного методу на критерії оптимальності методів УОНС у регіоні є гіршою, ніж при використанні методу ліцензування. Тому й метод аукціонного продажу квот на право забруднення навколишнього середовища не може претендувати на використання при УОНС у регіоні, якщо цей процес має бути оптимальним.

Таблиця 3. Типи реакції методів УОНС у регіоні на критерії оптимальності (+ - оптимальна; - - неоптимальна; - неоднозначна)

Реакція методу платежів на критерії оптимальності методів УОНС у регіоні загалом є наступною: у п'яти випадках вона є оптимальною, у п'яти - неоптимальною і в даному випадку - неоднозначною. Це відчутно краще, ніж при використанні методу ліцензування та аукціонування, але “ахіллесовою п'ятою” методу платежів за викиди є його неоптимальна реакція на вимогу екологічної точності. Адже, якщо метою екологічного регулювання є забезпечення досягнення заданого стандарту чистоти навколишнього середо-вища з мінімальними витратами, то головним все-таки тут є не мінімізація витрат, а необхідний обсяг скорочення емісії забруднень. Метод запровадження платежів за викиди робить абсолютно невідомим майбутній відсоток зменшення АЗНС. Ця та інші неоптимальні реакції роблять недоцільним використання даного методу для УОНС у регіоні.

Методи, що претендують на винятково ефективне УОНС у регіоні, виходять з доцільності формування оптимальної програми протизабруднюючих заходів певними спеціалізованими структурами. Такою спеціалізованою структурою може бути територіальний природоохоронний орган, відповідний відділ облдержадміністрації чи спеціально функціонуюча для УОНС у регіоні фірма.

Розроблена в дисертації схема залучення підприємств до фінансування витрат на реалізацію регіональної програми протизабруднюючих заходів, сформованої спеціалізованою структурою, передбачає такі складові:

1. Розраховується величина регіональних витрат на зменшення викидів від існуючого рівня (ІРВ) до соціально оптимального (СОРВ) в оптимальній моделі (за умов концепції комірки);

2. Розраховується величина індивідуальних і регіональних (як сума індивідуальних) витрат на ці ж цілі, але не в оптимальній моделі, а в такій, коли кожному підприємству-джерелу забруднення потрібно було б зменшити викиди на певну (однакову для всіх) частку (за умов паушальної концепції);

3. Розраховується структура загальних регіональних витрат при неоптимальному розподілі (див. п.2 схеми), тобто частка кожного з підприємств у загальнорегіональних витратах на зменшення ІРВ до СОРВ за неоптимальною моделлю;

4. У відповідності з отриманою в п. 3 схеми структурою розподілу затрат між підприємствами, їм встановлюються ставки платежів на фінансування загальнорегіональних витрат на перехід від ІРВ до СОРВ за оптимальною моделлю.

Розроблений в дисертації централізований метод (Б), який передбачає фінансування протизабруднюючої діяльності з фонду, сформованого за вищенаведеною схемою підприємствами-забруднювачами, з його десятьма оптимальними та однією неоднозначною реакцією на критерії оптимальності є найкращим не лише серед централізованих, але і серед решти методів УОНС у регіоні.

Розроблені та запропоновані в дисертаційній роботі економічні основи УОНС, на наш погляд, мають фундаментальне значення, оскільки їх реалізація в практиці протизабруднюючої діяльності сприяла б підвищенню економічної ефективності охорони навколишнього середовища та росту його якості.

ВИСНОВКИ

Інтегральним науковим результатом дисертаційного дослідження є розробка економічних основ УОНС на рівні підприємства, регіону та глобальному рівні. Дослідження проблем оптимізації протизабруднюючої діяльності дало можливість сформулювати низку принципових висновків і пропозицій щодо напрямків, методів і механізмів боротьби з антропогенним забрудненням навколишнього середовища.

1. Надходження у навколишнє природне середовище або виникнення там нових нехарактерних для нього агентів чи зміни концентрації існуючих унаслідок діяльності людей (у т.ч. прямого чи непрямого впливу на інтенсивність природного забруднення) є ознакою антропогенного забруднення навколишнього середовища (АЗНС). Критерієм існування забруднення є сам факт надходження будь-яких речовин у воду, повітря чи грунтовий покрив, а не факт фіксування певних шкідливих наслідків цього.

2. В усіх регіонах світу проблеми щодо АЗНС є важливими або навіть критично суттєвими. Україна належить до країн з високим рівнем АЗНС, яке в окремих її регіонах (унаслідок нерівномірності розселення та промислового виробництва на її території) створює дуже напружену екологічну ситуацію.

3. Проблеми інформаційного характеру, викликані передусім багатоадресністю і знеособленістю впливу забруднень та переважно майбутній характер збитків роблять неможливою порівняно точну (хоча б у першому наближенні ) оцінку економічних наслідків АЗНС. На сьогодні використання показників, що претендують називатися “оцінкою економічних збитків від АЗНС”, було б недоречним і некоректним у будь-яких розрахунках, у т.ч. тих, що стосуються оптимізації протизабруднюючої діяльності.

4. Протизабруднюючим заходом слід вважати будь-яку дію, що приводить до скорочення антропогенного надходження забруднень у навколишнє середовище. Реалізація такого заходу практично ніколи не стосується лише однієї забруднюючої речовини: зменшення викидів одного інгредієнта, як правило, одночасно приводить до зміни емісії інших забруднюючих агентів. У цій ситуації важко твердити про реальний екологічний ефект протизабруднюючих заходів без зведення маси окремих інгредієнтів до умовної величини. Для цього необхідно фактичне значення викидів даної речовини помножити на коефіцієнт, який розраховується як відношення ГДК цієї речовини до ГДК речовини прийнятої за базову. Отримані умовні величини викидів, однорідні за рівнем шкідливості, можна сумувати.

5. Усі заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища перед тим, як бути включеними у варіант програми протизабруднюючих заходів на підприємстві, мають бути оцінені за допомогою показника абсолютної ефективності інвестицій у заходи щодо зменшення АЗНС. Якщо цей показник (для певного заходу) перевищує норму прибутку у сфері діяльності відповідного підприємства, то цей захід включається у потенційну програму заходів. Реалізація дешевшого (нижчого у ранжирі) заходу означає відмову від реалізації дорожчого. Тоді економічний ефект визначається не з співвідношення “нереалізація - реалізація заходу”, а із співвідношення “реалізація дорожчого заходу - реалізація дешевшого заходу”. Заміщення відбувається тут таким чином, щоб уникнути розрахунків, зв'язаних з визначенням економічних збитків від забруднення навколишнього середовища.

6. Важливе місце в оптимізації протизабруднюючої діяльності належить об'єктивності у визначенні витрат підприємств на реалізацію заходів щодо оздоровлення навколишнього середовища. При цьому необхідною вимогою є якомога повніше охоплення всіх затрат, зв'язаних із здійсненням цих заходів. При розрахунку витрат на реалізацію протизабруднюючих заходів особливу увагу необхідно звертати на прогнозування цінності утилізованих відходів, правильність врахування фактора часу та амортизації.

7. Технічних проблем щодо скорочення (аж до припинення) АЗНС практично нема. Це проблема економічна, а тому метою витрат на охорону природи слід визнати не повне запобігання забруднення навколишнього середовища, а обмеження його до рівня економічних можливостей країни, регіону чи населеного пункту. Очевидно, що нижня межа цього рівня не повинна перевищувати ГДК забруднюючих речовин.

В умовах, коли АЗНС має бути припинене не повністю, а лише зменшене до певного рівня, проблема набуває оптимізаційного характеру: добитися заданого рівня чистоти навколишнього середовища з найменшими витратами коштів або використати заданий обсяг фінансування на максимально можливе зменшення АЗНС. Очевидно, що як одна так і друга проблема може бути вирішена шляхом формування та реалізації найбільш економічно ефективної програми протизабруднюючих заходів.

8. Перенесення забруднюючих речовин від джерела їх утворення є причиною того, що АЗНС носить регіональний характер. Відповідно, регіональний характер повинна носити і протизабруднююча діяльність. Формування економічно ефективної програми заходів щодо зменшення АЗНС у регіоні можливе за допомогою так званої “концепції комірки”, при якій підприємства-джерела АЗНС, що локалізовані на певній території, розглядаються як одне джерело забруднення. У межах такої виділеної території (комірки) мінімізація протизабруднюючих затрат можлива на основі оптимального їх розподілу між підприємствами-забруднювачами. При цьому підприємства беруть на себе тим більшу частину із загального обсягу скорочення викидів у регіоні, чим легше (дешевше) реалізувати на них протизабруднюючі заходи.

9. При УОНС у регіоні важливою є одночасна оцінка рівня впливу забруднення на грунт, повітря та воду. Адже, скорочуючи емісію забруднень, наприклад, в атмосферу, підприємство може із-за цього збільшити викиди шкідливих речовин в іншу сферу навколишнього середовища (водойми чи грунти).

Розв'язання цієї проблеми має базування на такій концепції: при здійсненні протизабруднюючого заходу щодо зменшення забруднення однієї із сфер середовища має виконуватися умова не зростання забруднення решти (двох інших) сфер. З урахуванням сучасних організаційних, технічних та економічних труднощів дещо менш жорстка концепція при комплексному аналізі різних середовищ буде звучати так: зменшення і не зростання забруднення атмосфери та водоймищ з урахуванням можливості зростання обсягів твердих відходів.

10. Унаслідок невиправданої дороговизни руху короткими “перебіжками” від попереднього до наступного соціально оптимального рівня викидів (СОРВ), є доцільним запровадження 10-15-річного періоду між моментами ужорсточення СОРВ і в межах цього періоду скорочення АЗНС буде досягатися лише за рахунок економічно ефективних протизабруднюючих заходів.

11. Методи УОНС у регіоні, які покликані забезпечити максимальний економічний ефект від реалізації концепції комірки, мають бути проаналізовані щодо їх реакції на критерії оптимальності, до яких відносяться: економічно ефективні заходи щодо зменшення АЗНС; альтернативність протизабруднюючих заходів і їх допустимих наборів; дискретність витрат на реалізацію протизабруднюючих заходів; “спільні” протизабруднюючі заходи; протизабруднюючі заходи, оптимальний строк реалізації яких у нейтральних умовах перевищує термін досягнення СОРВ; абсолютна ефективність капіталовкладень у заходи щодо оздоровлення навколишнього середовища; припинення виробництва як протизабруднюючий захід; екологічна точність методу; справедливий розподіл економії від реалізації концепції комірки; відображення протизабруднюючих витрат на собівартості виробництва продукції; виключення зловживань окремих підприємств щодо оцінки реальної вартості протизабруднюючих заходів.

12. До методів УОНС відносяться: ліцензування, аукціонування, платежів за викиди та централізований. Метод ліцензування реагує так на критерії оптимальності: у чотирьох випадках з одинадцяти він забезпечує оптимальну реакцію, в одному випадку така реакція - неоднозначна, а в шести - неоптимальна. Щодо методу аукціонування відзначимо наступне: у трьох випадках ця реакція оптимальна, у двох - неоднозначна, а в шести - неоптимальна.

13. Реакція методу платежів на критерії оптимальності методів УОНС у регіоні загалом є такою: у п'яти випадках вона є оптимальною, у п'яти - неоптимальною і в одному випадку - неоднозначною. “Ахіллесовою п'ятою” методу платежів за викиди є його неоптимальна реакція на вимогу екологічної точності. Адже, якщо метою екологічного регулювання є забезпечення досягнення заданого стандарту чистоти навколишнього середовища з мінімальними витратами, то головним все-таки тут є не мінімізація витрат, а необхідний обсяг скорочення емісії забруднень.

14. Централізований метод, який передбачає фінансування протизабруднюючої діяльності з фонду, сформованого на певних засадах підприємствами-забруднювачами, з його десятьма оптимальними та однією неоднозначною реакцією на критерії оптимальності є найкращим не лише серед централізованих, але і серед решти методів УОНС у регіоні.

Список опублікованих праць за темою дисертації Монографії

1. Стадницький Ю.І. Економічні основи управління оздоровленням довкілля (методологія і практика): Монографія. - Львів: ДУ ”Львівська політехніка”, 1999. - 260 с. (Рецензію на монографію див.: Грабинський І., Злупко С. Економічні основи управління поліпшенням якості навколишнього середовища // Економіка України. - 1999. - № 11.- С. 90-91).

2. Стадницький Ю.І. Методи економічного регулювання екологічної безпеки Стратегія екологічної безпеки (регіональний контекст): Монографія / під ред. М.І. Долішнього, В.С. Кравціва. - Львів: ІРД НАН України, 1999. - С. 80-110. (Рецензію на монографію див.: Фурдичко О.І. Проблеми екологічної безпеки в умовах економічної кризи // Регіональна економіка - 2000. - № 1. - С. 210-211).

3. Стадницький Ю.І. Світовий досвід управління екологічною безпекою // Стратегія екологічної безпеки (регіональний контекст): Монографія / під ред. М.І. Долішнього, В.С. Кравціва. - Львів: ІРД НАН України, 1999. - С. 127-134.

4. Стадницький Ю.І. Економіка охорони довкілля: Монографія. - Львів: ДУ ”Львівська політехніка”, 1998. - 198 с. (Рецензію на монографію див.: Кравців В.С. Економічні основи управління охороною довкілля // Регіональна економіка. - 1998. - № 2. - С. 202-203).

Статті у наукових фахових виданнях

Стадницький Ю.І. Економіко-організаційні проблеми управління оздоровленням довкілля // Регіональна економіка. - 2000. - № 4 - С. 132-142.