Згідно з формою №2 "Звіт про фінансовий результат" послідовність формування чистого прибутку підприємства наведена на рисунку 1.

Рисунок 2.1 - Формування чистого прибутку (збитку) підприємства.

Основні доходи та витрати, що формують чистий прибуток підприємства, згідно з видами діяльності підприємства, наведені у таблиці 2.1.

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60-80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат - прибуток від операційної діяльності.

Основними чинниками, що впливають на кінцевий результат операційної діяльності підприємства, є ціна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналіз взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви підвищення прибутку і спланувати виробничу програму згідно з результатами аналізу.

Величина чистого прибутку від операційної діяльності до оподаткування буде визначатися за формулою 2.1.

ЧП = ц*Q-vc*Q-FC (2.1)

Де ц - ціна одиниці продукції, г.о.

vc - постійні витрати на одиницю продукції, г.о.

Q - обсяги виробництва, н.о.

FC - загальні постійні витрати, г.о.

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства мають змогу впливати на всі компоненти: обсяг виробництва, витрати та через ціну продукції на дохід.

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Проблема ціноутворення займає ключове місто в системі ринкових відносин. Ціни можуть бути оптовими (відпускними) й роздрібними.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємства продукція реалізується іншим підприємствам або торгівельно-збутовим організаціям.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). прибуток фінансовий підприємство витрати

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи [21, 25].

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Зі загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Основним чинником можна виділити нормативно-правове регулювання розподілу прибутку. Згідно законодавства України, а саме Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. №334/94-ВР підприємство сплачує податок на прибуток з обсягу оподатковуваного прибутку. Після цього у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який підприємство розподіляє на фонди споживання і нагромадження. Але, слід відзначити, що існують ще нормативно-правові акти, які обмежують використання прибутку. Таким є Господарський кодекс, згідно якого підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу).

Згідно вище зазначеного Закону, вищим органом керівництва товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються із учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасники мають кількість голосів, пропорційно розміру їх часток в уставному фонді. Збори учасників вибирають голову товариства.

До компетенції зборів ТОВ входять [5, 137]:

1. визначення основних напрямків діяльності товариства та затвердження планів та звітів про їх виконання;

2. внесення змін до статуту товариства;

3. затвердження внутрішніх правил, процедур, організаційної структури товариства;

4. визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

5. прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії;

6. встановлення розмірів, форми та порядку внесення членами додаткових внесків;

7. виключення учасника з товариства.

Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що у сукупності володіють більше 60% голосів.

На підприємстві основним показником фінансових результатів є прибуток. Порядок використання прибутку визначається власниками підприємства, або уповноваженим на це органом управління, згідно статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямків та обсягів використовуваного прибутку здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції у відповідності із законодавством України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може бути передана у власність членам ТОВ, або трудового колективу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється резервний фонд у розмірі встановленому установчими документами, але не менше як 25% статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду також передбачається установчими документами, але не менше 5% суми чистого прибутку [5, 139].

На діяльність підприємства із джерелами фінансування (структура капіталу, розподіл прибутку), впливають зовнішні та внутрішні чинники.

Зовнішні чинники: економічне становище, законодавство, політична ситуація. Внутрішні чинники: фінансовий стан та рентабельність, конкурентоспроможність продукції підприємства, внутрішні нормативні документи тощо.

Дивідендна політика підприємства також залежить від багатьох чинників. По-перше, підприємство здійснює розподіл прибутку згідно чинного законодавства та внутрішніх нормативних документів. Згідно Закону України "Про господарські товариства" та Статутного договору, 5% чистого прибутку напрямляється на поповнення резервного фонду підприємства.

Згідно Статутного договору підприємство має чотирьох засновників, що мають рівні долі у статутному капіталі підприємства (по 25%). Також статутним договором визначається, що дивідендні виплати не повинні перевищувати 65% чистого прибутку, тобто, не менше 35% чистого прибутку капіталізується і залишається у розпорядженні підприємства [5, 141].

Статутний договір підприємства визначає наступні положення, які певним чином визначають дивідендну політику та організацію управління фінансовою діяльністю підприємства:

Рішення про розподіл прибутку підприємства відбувається на нараді власників. Для прийняття рішення про розподіл прибутку власники підприємства вимагають від директора наступну інформацію за звітний рік [5, 143]:

1. Звіт про фінансовий стан підприємства.

2. Звіт про фінансові результати та рентабельність підприємства.

3. Фінансова звітність підприємства.

4. Фінансовий план підприємства.

5. Маркетинговий план підприємства.

Наприкінці звітного року директор ТОВ та керівники відділів складають звіти та подають їх на розгляд на раду власників. На нараді відбуваються заходи:

1. Розглядається виконання планів у звітному році.

2. Розглядається інформація про фінансовий стан підприємства.

3. Розглядаються плани на наступний рік.

4. Приймається рішення про розподіл прибутку.

Принципи розподілу прибутку і чинники, які його обумовлюють, дозволяють сформувати на підприємстві конкретний тип політики розподілу прибутку (дивідендної політики), в щонайбільшому ступені задовольняють цілі і враховують можливості розвитку підприємства в майбутньому періоді.

На підприємстві прибуток утворюється в результаті реалізації продукції. Її величина визначається різницею між прибутком, отриманим від реалізації продукції, і витратами на її виробництво і реалізацію. Загальна маса одержуваного прибутку залежить, з однією сторони, від об'єму продажів і рівня цін, встановлюваних на продукцію, а з іншою - від того, наскільки рівень витрат виробництва відповідає суспільно-необхідним витратам.

Кіренцев Г.Г. виділяє наступні напрями використання прибутку:

- створення резервного фонду;

- виплата дивідендів;

- поповнення статутного капіталу;

- інші напрями використання.

А.М. Поддєрьогін виділяє два напрями розподілу прибутку:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток).

Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів [18, 76 ].

Рис. 2.2. Порядок використання прибутку [21, 26].

Загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал. Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку" оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв - (Вв +АВ) (2.1)

де Дв - валовий дохід;

Вв - валові витрати;

Ав - сума амортизаційних відрахувань.

4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування - чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства [25, 24].

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках d) визначають за формулою:

(2.2)

де Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст -- статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме:

D=Пд / Nа, (2.3)

Na- кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини П у чистому прибутку коливається в межах 30-70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% - завищеними.

В нашій країні підприємства акціонерні товариства тільки почали створюватися та розвиватися, майже не існує вторинний ринок цінних паперів, тому питання виплати дивідендів по акціях та їх величина стоїть дуже гостро. Більшість акціонерних товариств взагалі не виплачують дивідендів аргументуючи це відсутність або малою величиною чистого прибутку. Тому на нашу думку при аналізі розподілу чистого прибутку підприємства треба в першу чергу орієнтуватися на створення та поповнення резервних фондів. Збільшення уставного та оборотного капіталів, резервування коштів на сплату штрафів та заробітної платні на випадок відсутності прибутку в поточному році. Такий розподіл прибутку дозволить підприємству збільшити величину власного капіталу та страхового фонду підприємства і таким чином застрахувати від банкрутства на випадок спаду економіки в цілому або попиту на продукцію підприємства, дозволить наростити або оновити техніко-технологічну базу старих підприємств та нових підприємств.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

Отже, отриманий підприємством прибуток с об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -- це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Співвідношення розподілу прибутку між державою і підприємствами мас важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому мас податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податкових пільг.

Другий етап -- це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств пісня здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

На рис. 2.2 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість -- після його запровадження).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

Ш за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

Ш за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

Ш за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

Ш за приховування прибутку від оподаткування;

Ш за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

Ш за прострочені банківські позички;

Ш за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

Ш за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток -- це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).

Рис. 2.2 Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і формування чистого прибутку підприємства

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

На рис. 2.3 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства. Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

Рис. 2.3. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку підприємства

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.