Формування і розподіл прибутку підприємства

Прибуток як показник ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Формування та використання прибутку в ринкових умовах. Визначення резервів скорочення статей витрат, що здійснюють найбільший вплив на фінансові результати підприємства.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 22.04.2014
Размер файла 598,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Формування і розподіл прибутку підприємства

Зміст

Вступ

1. Сутність прибутку та класифікація його видів

1.1 Прибуток як показник ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

1.2 Фактори впливу на прибуток підприємства

2. Формування та використання прибутку в ринкових умовах

2.1 Використання прибутку в діяльності підприємства

3. Основні напрямки використання прибутку підприємств

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Формування та створення ринкової економіки потребує від підприємств України раціонального і економічно обґрунтованого підходу до планування своєї діяльності, до визначення стратегії фінансової і виробничої політики, аналізу й оцінки отриманих результатів.

Отримання доходів - виручки від реалізації продукції (робіт послуг) - свідчать про те, що продукція підприємства знайшла свого споживача, що вона відповідає вимогам попиту ринку за ціною, якістю, іншими технічними, функціональними характеристиками та властивостями, які підтверджують конкурентоспроможність підприємства.

Дохідність підприємства характеризує ту частину виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Описуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально - технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або, принаймні, стабілізацію його на певному рівні протягом визначеного періоду часу.

Актуальність теми курсової роботи обумовлена тим, що в умовах ринкової економіки основа економічного розвитку прибуток - найважливіший показник ефективності роботи підприємства, джерела його життєдіяльності. Однак, не можна вважати, що планування та формування прибутку залишаються винятково в сфері інтересів тільки підприємства. Не в меншій мірі в цьому зацікавлені держава (бюджет), комерційні банки, інвестиційні структури, акціонери та інші власники цінних паперів. Актуальність теми дослідження також обумовлена роллю прибутку підприємства в нарощуванні капіталу, підвищення фінансової стійкості підприємства.

Метою дослідження є проведення комплексного дослідження прибутку підприємства, визначення і обґрунтування резервів підвищення прибутку за рахунок удосконалення політики формування і розподілу прибутку на підприємстві.

Основними завданнями дослідження, які ми поставили перед собою в курсовій роботі, є:

- розглянути теоретичні аспекти формування прибутку на підприємствах;

- визначити резерви скорочення статей витрат, що здійснюють найбільший вплив на фінансові результати підприємства;

Предметом дослідження є фактори, що впливають на формування і розподіл прибутку, політика управління прибутком на підприємстві.

Теоретичною та методологічною основою курсової роботи стало вивчення та творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки в галузі управління прибутком на підприємстві. Методи дослідження: аналітичний метод, моделювання.

1. Сутність прибутку та класифікація його видів

1.1 Прибуток як показник ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства

Оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства передбачає певну послідовність виконання аналітичної роботи.

Даним питанням приділяють увагу багато вчених. Так, Савицька Г.В. при проведенні аналізу господарської діяльності виділяє наступні етапи:

- уточнення об'єктів, мети і задач аналізу, складання плану аналітичної роботи;

- розробка системи синтетичних і аналітичних показників, за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;

- збір і підготовка до аналізу необхідної інформації (перевіряється її точність, приводиться до порівняльного виду і т.д.);

- порівняння фактичних результатів господарювання з показниками плану звітного року, фактичними даними минулих років, з досягненнями провідних підприємств, галузі в цілому і т.д.

- факторний аналіз: виділяються фактори і визначається їх вплив на результат;

- виявлення невикористаних і перспективних резервів підвищення ефективності виробництва;

- оцінка результатів господарювання з урахуванням дії різних факторів і виявлених невикористаних резервів, розробка заходів щодо їх використання.

Фінансовий аналіз за методикою Савицької Г.В. є частиною комплексного аналізу господарської діяльності підприємства, який складається з таких напрямків:

- аналіз формування і розміщення капіталу (власного і позикового) і ефективності його використання. Проводиться шляхом аналізу наявності, структури і динаміки майна підприємства та джерел його формування (вертикальний і горизонтальний аналіз балансу), а також розрахунку коефіцієнтів рентабельності й обіговості капіталу;

- аналіз основних фондів, матеріальних і трудових ресурсів, який проводиться на підставі розрахунку показників фондовіддачі, матеріаломісткості і трудомісткості та їх факторного аналізу;

- аналіз маркетингової діяльності, котрий полягає у вивченні платоспроможного попиту на продукцію, ринків збуту, обґрунтуванні планів виробництва і реалізації, оцінці конкурентоздатності продукції і вишукуванні резервів підвищення її рівня;

- аналіз виробництва продукції, її собівартості і реалізації проводиться шляхом аналізу динаміки обсягів виробництва і реалізації продукції, аналізу асортименту, структури і якості продукції; факторного аналізу витрат на виробництво і реалізацію;

- аналіз фінансових результатів діяльності підприємства проводиться на підставі факторного аналізу складу і динаміки балансового прибутку, рівня відпускних цін, рентабельності підприємства і резервів збільшення прибутку і рентабельності;

- аналіз фінансового стану підприємства проводиться на основі аналізу фінансової структури балансу (співвідношення власного і позикового капіталу, необоротних і оборотних активів), аналізу забезпеченості підприємства власними оборотними коштами, визначення типу фінансової ситуації, розрахунку показників платоспроможності підприємства.

Прибуток як найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виготовленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості [3, с. 154]. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємства, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Прибуток розглядається в трьох основних аспектах:

- прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;

- прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб'єкта господарювання;

- прибуток як джерело самофінансування підприємства (при цьому чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування).

Сутність прибутку, як правило, розкривають його характеристики та функції.

Прибуток - це форма доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності (виключаючи політичну, благотворну і т. ін. діяльності);

Прибуток - це основний фінансовий результат умілого та успішного здійснення бізнесу, в який підприємець вложив свій капітал;

Прибуток - це грошове вираження основної частини грошових накопичень, що створюються підприємствами любої форми власності;

Прибуток - це частина доходу, яка "очищена" від понесених витрат на здійснення цієї діяльності, тобто це різниця між сукупними доходами і сукупними витратами в процесі здійснення підприємницької діяльності;

Прибуток - це показник, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяги і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості:

Прибуток - це, в певній мірі. плата за ризик здійснення підприємницької діяльності;

Прибуток - це джерело забезпечення внутрігосподарських потреб підприємства, джерело формування бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів.

Прибуток підприємства виконує такі функції:

Чистий прибуток - сума прибутку/збитку/від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку/збитку/ та податків з надзвичайного прибутку.

У ПСБО-4 "Звіт про рух грошових коштів": наводяться дані про рух грошових коштів за звітний період в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності товариства.

В статті "Прибуток/збиток/ від звичайної діяльності до оподаткування" показується прибуток/збиток/ від звичайної діяльності згідно Звіту про фінансові результати. Амортизація необоротних активів - амортизаційні відрахування протягом звітного періоду.

В статті "Збиток /прибуток/ від неопераційної діяльності" показується прибуток від володіння дивідендами, процентами та реалізації фінансових інвестицій, а також від продажу основних засобів, нематеріальних активів тощо.

В статті "Прибуток /збиток/від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах" відображена різниця між сумами грошових надходжень та сумами грошових витрат.

З теоретичної точки зору прибуток у трансформаційний період виступає як об'єкт та інструмент управління, в якому сконцентровано інтереси майже всіх суб'єктів економічної діяльності. Він є джерелом фінансових ресурсів суб'єктів господарювання та держави. Як особливе джерело формування й поповнення фінансових ресурсів підприємницьких структур прибуток із переходом до ринкової економіки є тією частиною грошових нагромаджень підприємства, яка сприяє розширенню виробництва та підвищенню добробуту акціонерів. В цьому полягає відтворювальна та стимулююча функція прибутку. Як важливий показник оцінки фінансових результатів діяльності суб'єкта господарювання, його фінансового стану і перспектив розвитку прибуток є показником ефективності функціонування підприємства в цілому й фінансових можливостей держави. Саме тому він виконує контролюючу функцію та сигналізує про необхідність заходів щодо зменшення собівартості продукції, нарощування обсягів виробництва, доцільності змін у ціновій політиці, розширення асортименту товарів [21, 22].

Прибуток значно впливає на величину фінансових ресурсів держави, зокрема, бюджетних ресурсів і фінансів суб'єктів господарювання (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Прибуток як джерело фінансових ресурсів підприємницьких структур і держави [21, 23].

Прибуток характеризує економічні й соціальні процеси та явища, впливає на визначення загальноекономічних пропорцій, рівень фінансового забезпечення суспільного виробництва, темпи нагромадження. Взаємозв'язок прибутку з макроекономічними показниками найповніше відображено на всіх стадіях руху ВВП: при створенні, розподілі та використанні [21, 23].

Таким чином можна узагальнити, що створений у всіх секторах економіки прибуток є важливим узагальнюючим фінансовим показником. На макрорівні прибуток - це один із важелів реалізації регулятивних функцій держави й елемент системи впливу на збільшення сукупного попиту в умовах жорстких бюджетних обмежень. Він стає каталізатором економічного зростання та структурної перебудови відтворювальних факторів економічної системи.

На фінансові результати підприємницьких структур істотний вплив справляє сукупність факторів, які діють одночасно, але не завжди в однаковому напрямі. Результати аналізу доводять, що позитивна взаємодія одних факторів може бути зведена до нуля негативним впливом інших. Тому зміна величини прибутку в кінцевому підсумку є результатом дії всіх факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх, первинних та підпорядкованих, постійних або тимчасових.

На стадії формування прибутку його величина залежить від розміру всіх складових прибутку і, зокрема, прибутку від операційної діяльності. В свою чергу, величину даного показника визначають обсяги виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), на яку впливають такі фактори, як ціна (види цін і собівартість) та кількісний фактор - обсяги продажу продукції (обсяги випуску продукції). Останній перебуває під впливом потреб ринку, технології виробництва, асортименту продукції.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат господарювання на рівні суб'єктів підприємницької діяльності є елементом взаємовідносин усіх учасників виробничого процесу. Внаслідок цього в сучасних умовах становлення засад реальної самостійності суб'єктів господарювання механізм формування й розподілу прибутку повинен спрямовуватись на забезпечення взаємодії та задоволення інтересів держави, власників підприємства та найманих працівників (Додаток 1).

В Україні процеси формування, використання та розподілу прибутку визначаються Господарським кодексом, Законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" [3].

Прибуток, який залишається у розпорядженні підприємства, є не тільки джерелом фінансування виробничого, соціального розвитку і матеріального заохочення, але й використовується у разі порушень підприємства діючого законодавства для сплати різноманітних штрафів і санкцій. У випадках приховування прибутку від оподаткування або внесків у позабюджетні фонди також застосовуються штрафні санкції, джерелом яких є чистий прибуток [28].

Принципи розподілу прибутку і чинники, які його обумовлюють, дозволяють сформувати на підприємстві конкретний тип політики розподілу прибутку (дивідендної політики), в щонайбільшому ступені задовольняють цілі і враховують можливості розвитку підприємства в майбутньому періоді.

На підприємстві прибуток утворюється в результаті реалізації продукції. Її величина визначається різницею між прибутком, отриманим від реалізації продукції, і витратами на її виробництво і реалізацію. Загальна маса одержуваного прибутку залежить, з однією сторони, від об'єму продажів і рівня цін, встановлюваних на продукцію, а з іншою - від того, наскільки рівень витрат виробництва відповідає суспільно-необхідним витратам.

Прибуток підприємств формується за рахунок джерел: продаж (реалізація) продукції, продаж іншого майна, позареалізаційні операції [18, 71].

1) Прибуток від продажу продукції є основним складником загального прибутку. Це прибуток від операційної діяльності, яка відображає місію і профіль підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою та її повною собівартістю (без урахування ПДВ і акцизного збору)

Пр=ВД - Sвир - ПДВ - Азб (1.1)

де ВД - виручка; Sвир - витрати виробництва на виготовлення і заробітну плату працівника; ПДВ - податок на додану вартість; Азб - акцизний збір.

У разі калькування за неповними витратами ту частину витрат, що її не включено в собівартість продукції, відносять на певний період і прибуток обчислюється:

Пр = ВР - Sрнв - Sн (1.2)

де ВР - виручка; Sрнв - собівартість реалізованої продукції на неповними витратами; Sн - витрати, не включені в собівартість, а віднесені на певний період.

Це так званий прямий метод обчислення прибутку. Існує ще аналітичний метод обчислення, за яким прогнозований прибуток визначається коригуванням його фактичної (базової) величини. З урахування впливу певних чинників у плановому періоді. Чинниками може служити зміна обсягів виробництва та продажу, собівартість продукції і цін.

2) прибуток від продажу майна включає прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів. Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об'єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж-демонтаж, транспортування, оплата агентських служб.

Пін = Цпр - Цприд (1.3)

де Цпр - ціна продажу; Цприд - ціна придбання.

3) прибуток від позареалізаційних операцій - це прибуток від пайової участі у спільних підприємствах, здаванням майна в оренду, дивіденди на цінні папери, дохід від володіння борговими зобов'язаннями, надходження від економічних санкцій і обчислюється як різниця між доходами, отриманими внаслідок виконання цих операцій і витратами на їх виконання.

Ппр = Д - Sп.р. (1.4)

де Д - дохід; Sп.р. - витрати на виконання.

Отже, загальний прибуток підприємства

Пб = Пр + Ппр + Пін (1.5)

де Пр - прибуток від реалізації продукції; Ппр - прибуток від позареалізаційних операцій; Пін - прибуток від іншої реалізації.

Рис. 1.2. Порядок формування загального (балансового) прибутку [24].

В цілому аналіз прибутку являє собою процес дослідження умов та результатів його формування і використання з метою виявлення резервів подальшого підвищення ефективності управління прибутком на підприємстві. Для рішення конкретних завдань управління прибутком застосовуються системи і методи планування прибутку, які дозволяють визначити необхідний обсяг операційної діяльності підприємства у відповідності із завданнями розвитку підприємства в майбутньому періоді.

Оскільки прибуток являє собою різницю між обсягом виробленої продукції і її собівартістю, то його величина та темпи росту залежать від тих же трьох первинних факторів виробництва, які впливають на прибуток через систему показників обсягу промислової продукції та витрат виробництва.

Основні функції прибутку такі:

1) Прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності підприємства, тобто він відбиває фінансовий результат діяльності;

2) Прибуток має стимулюючу функцію, так як він є результатом діяльності підприємства і головним елементом фінансових ресурсів підприємства:

3) Прибуток є одним з джерел формування бюджету держави. Прибуток надходить в бюджет у виді податків для забезпечення виконання державою своїх функцій [19, с. 40].

Ключовим завданням управління фінансами підприємства є досягнення та подальше забезпечення належного рівня конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах. Досягти цього неможливо без адекватного вирішення у повсякденній роботі сукупності питань управління прибутком. Максимізація прибутку є головною метою фінансового менеджменту на підприємстві.

При формуванні собівартості необхідно керуватися переліками витрат, встановленими діючими нормативними документами.

Витрати, які можна включати в собівартість продукції, відповідно до "Положення про склад витрат у собівартість продукції (робіт, послуг) - це витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг).

Витрати, що входять у собівартість, за економічним змістом можна згрупувати за наступними елементами:

- витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), обумовлені технологією та організацією виробництва, включаючи матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби (відрахування в позабюджетні фонди);

- амортизація основних фондів;

- інші витрати [15, с. 120].

У собівартість продукції (робіт, послуг) включаються:

- витрати за контролем виробничих процесів і якості випускаємої продукції, витрати за супроводом та гарантійним наглядом за продукцією та витрати по усуненню недоліків, виявлених у процесі її експлуатації;

- витрати на підготовку та освоєння виробництва;

- витрати, пов'язані з керуванням виробництвом;

- витрати по змісту апарата керування;

- витрати, пов'язані з використанням послуг зв'язку;

- витрати на відрядження, пов'язані з виробничою діяльністю;

- представницькі витрати;

- оплата консультаційних, інформаційних і аудиторських послуг.

- витрати на обслуговування виробничого процесу: по забезпеченню виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, пристосуваннями та іншими засобами та предметами праці;

- витрати на зміст службового автотранспорту та компенсації за використання для службових поїздок особистих легкових автомобілів;

- витрати по забезпеченню нормальних умов праці та техніки безпеки;

- витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів: виплата працівникам організації середньої заробітної плати по основному місцю роботи під час їхнього навчання з відривом від роботи в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

- витрати, зв'язані зі збутом продукції (крім тих випадків, коли вони відшкодовуються покупцями понад ціну на продукцію), витрати на рекламу;

- витрати по оплаті відсотків за кредити;

- інші види витрат, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) [15, с. 126].

При цьому варто враховувати, що на витрати виробництва організації відносять всі витрати, відшкодовані покупцями та замовниками, але для цілей оподатковування витрати коректуються з урахуванням затверджених лімітів, норм і нормативів у межах установлених законодавством.

У собівартість придбаної продукції включаються: вартість придбання, витрати по доставці, зберіганню, реалізації та інші аналогічні витрати.

Отже, узагальнимо, що прибуток відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства.

Подальше посилення розподільної та стимулюючої ролі прибутку пов'язане з удосконалюванням механізму її розподілу.

1.2 Фактори впливу на прибуток підприємства

Фінансовий результат являє собою приріст (або зменшення) вартості власного капіталу організації, що утворився в процесі її підприємницької діяльності [8, с. 20-21].

Теоретичною базою економічного аналізу фінансових результатів діяльності підприємства служить прийнята для всіх підприємств, незалежно від форми власності, єдина модель господарського механізму підприємства в умовах ринкових відносин, заснована на формуванні прибутку. Вона відбиває всім підприємствам, що функціонують в умовах ринку, єдність цілей діяльності, єдність показників фінансових результатів діяльності, єдність процесів формування та розподілу прибутку, єдність системи оподатковування. Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішим серед них є показник прибутку. Кінцевим фінансовим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства виступає балансовий прибуток.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) є переважним у складі загального прибутку.

Фінансовий результат від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (робіт, послуг) без ПДВ і акцизів і витратами на виробництво та реалізації цієї продукції (робіт, послуг), що включаються в собівартість продукції та що враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. (Комерційні витрати, податок на додану вартість, акцизи, податок на паливо).

Перше, що необхідно врахувати при визначенні фінансового результату - це прийнятий обліковою політикою підприємства метод визначення виторгу від реалізація продукції (робіт, послуг) для цілей оподатковування [7, с. 4-5].

Метод визначення виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством на тривалий строк, виходячи з умов господарювання та договорів, що містяться. Виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається в міру його оплати (при безготівкових розрахунках - у міру надходження засобів на рахунки установи банків, а при розрахунках готівкою - по надходженню засобів у касу, або в міру відвантаження товарів (виконання робіт, послуг) і пред'явлення покупцеві (замовникові) розрахункових документів).

При визначенні виторгу за моментом оплати відвантажена, але неоплачена продукція не враховується при визначенні виторгу, отриманого у звітному періоді.

Оскільки прибуток, отриманий підприємством за звітний період, є об'єктом оподатковування для вирахування відповідного податку, необхідно чітко уявляти собі механізм його визначення.

Оскільки при формуванні фінансових результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) і, як наслідок, оподатковуваної бази, істотний вплив може зробити визначення собівартості, тому потрібно визначення собівартості продукції для цілей оподатковування [22, с. 10-11].

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

- визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

- порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

- виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

- розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується [29, с. 44].

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток - це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується.

Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік). Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Отже, як можна узагальнити із розглянутих методів обчислення прибутку, метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через "якісні" зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. "Прямий" вплив на величину собівартості продукції, а, отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90% [17, с. 50].

Отже, основними чинниками, які впливають на величину виручки від реалізації продукції, є обсяг виробництва продукції, її асортимент, якість, ритмічність роботи підприємства та ін. Податок на додану вартість відображає суму податку на додану вартість, включену до складу доходу (виручки) від реалізації продукції. Отже, можна узагальнити, що прибуток відіграє вирішальну роль у стимулюванні подальшого підвищення ефективності виробництва, посилення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих результатів діяльності свого підприємства.

2. Формування та використання прибутку в ринкових умовах

2.1 Використання прибутку в діяльності підприємства

Згідно з формою №2 "Звіт про фінансовий результат" послідовність формування чистого прибутку підприємства наведена на рисунку 1.

Рисунок 2.1 - Формування чистого прибутку (збитку) підприємства.

Основні доходи та витрати, що формують чистий прибуток підприємства, згідно з видами діяльності підприємства, наведені у таблиці 2.1.

Операційна діяльність підприємства є найважливішим видом діяльності на підприємстві. Як показує практика, цей вид діяльності підприємства надає понад 60-80% загального прибутку підприємства. В процесі операційної діяльності підприємства отримують дохід (виручку від реалізації продукції, робіт, послуг). А за відрахуванням податків, зборів, витрат, що формують собівартість, і загальногосподарських витрат - прибуток від операційної діяльності.

Основними чинниками, що впливають на кінцевий результат операційної діяльності підприємства, є ціна товару, обсяги та структура виробництва, витрати. Аналіз взаємозв'язку цих даних дають змогу знайти резерви підвищення прибутку і спланувати виробничу програму згідно з результатами аналізу.

Величина чистого прибутку від операційної діяльності до оподаткування буде визначатися за формулою 2.1.

ЧП = ц*Q-vc*Q-FC (2.1)

Де ц - ціна одиниці продукції, г.о.

vc - постійні витрати на одиницю продукції, г.о.

Q - обсяги виробництва, н.о.

FC - загальні постійні витрати, г.о.

В сучасних умовах розвитку економіки підприємства мають змогу впливати на всі компоненти: обсяг виробництва, витрати та через ціну продукції на дохід.

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Проблема ціноутворення займає ключове місто в системі ринкових відносин. Ціни можуть бути оптовими (відпускними) й роздрібними.

Оптова ціна підприємства включає повну собівартість продукції і прибуток підприємства. За оптовими цінами підприємства продукція реалізується іншим підприємствам або торгівельно-збутовим організаціям.

Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими.

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). прибуток фінансовий підприємство витрати

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи [21, 25].

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Зі загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Основним чинником можна виділити нормативно-правове регулювання розподілу прибутку. Згідно законодавства України, а саме Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. №334/94-ВР підприємство сплачує податок на прибуток з обсягу оподатковуваного прибутку. Після цього у розпорядженні підприємства залишається чистий прибуток, який підприємство розподіляє на фонди споживання і нагромадження. Але, слід відзначити, що існують ще нормативно-правові акти, які обмежують використання прибутку. Таким є Господарський кодекс, згідно якого підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, що має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу).

Згідно вище зазначеного Закону, вищим органом керівництва товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються із учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасники мають кількість голосів, пропорційно розміру їх часток в уставному фонді. Збори учасників вибирають голову товариства.

До компетенції зборів ТОВ входять [5, 137]:

1. визначення основних напрямків діяльності товариства та затвердження планів та звітів про їх виконання;

2. внесення змін до статуту товариства;

3. затвердження внутрішніх правил, процедур, організаційної структури товариства;

4. визначення умов оплати праці посадових осіб товариства;

5. прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії;

6. встановлення розмірів, форми та порядку внесення членами додаткових внесків;

7. виключення учасника з товариства.

Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що у сукупності володіють більше 60% голосів.

На підприємстві основним показником фінансових результатів є прибуток. Порядок використання прибутку визначається власниками підприємства, або уповноваженим на це органом управління, згідно статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямків та обсягів використовуваного прибутку здійснюється через встановлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції у відповідності із законодавством України. У випадках, передбачених статутом підприємства, частина чистого прибутку може бути передана у власність членам ТОВ, або трудового колективу.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється резервний фонд у розмірі встановленому установчими документами, але не менше як 25% статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду також передбачається установчими документами, але не менше 5% суми чистого прибутку [5, 139].

На діяльність підприємства із джерелами фінансування (структура капіталу, розподіл прибутку), впливають зовнішні та внутрішні чинники.

Зовнішні чинники: економічне становище, законодавство, політична ситуація. Внутрішні чинники: фінансовий стан та рентабельність, конкурентоспроможність продукції підприємства, внутрішні нормативні документи тощо.

Дивідендна політика підприємства також залежить від багатьох чинників. По-перше, підприємство здійснює розподіл прибутку згідно чинного законодавства та внутрішніх нормативних документів. Згідно Закону України "Про господарські товариства" та Статутного договору, 5% чистого прибутку напрямляється на поповнення резервного фонду підприємства.

Згідно Статутного договору підприємство має чотирьох засновників, що мають рівні долі у статутному капіталі підприємства (по 25%). Також статутним договором визначається, що дивідендні виплати не повинні перевищувати 65% чистого прибутку, тобто, не менше 35% чистого прибутку капіталізується і залишається у розпорядженні підприємства [5, 141].

Статутний договір підприємства визначає наступні положення, які певним чином визначають дивідендну політику та організацію управління фінансовою діяльністю підприємства:

Рішення про розподіл прибутку підприємства відбувається на нараді власників. Для прийняття рішення про розподіл прибутку власники підприємства вимагають від директора наступну інформацію за звітний рік [5, 143]:

1. Звіт про фінансовий стан підприємства.

2. Звіт про фінансові результати та рентабельність підприємства.

3. Фінансова звітність підприємства.

4. Фінансовий план підприємства.

5. Маркетинговий план підприємства.

Наприкінці звітного року директор ТОВ та керівники відділів складають звіти та подають їх на розгляд на раду власників. На нараді відбуваються заходи:

1. Розглядається виконання планів у звітному році.

2. Розглядається інформація про фінансовий стан підприємства.

3. Розглядаються плани на наступний рік.

4. Приймається рішення про розподіл прибутку.

Принципи розподілу прибутку і чинники, які його обумовлюють, дозволяють сформувати на підприємстві конкретний тип політики розподілу прибутку (дивідендної політики), в щонайбільшому ступені задовольняють цілі і враховують можливості розвитку підприємства в майбутньому періоді.

На підприємстві прибуток утворюється в результаті реалізації продукції. Її величина визначається різницею між прибутком, отриманим від реалізації продукції, і витратами на її виробництво і реалізацію. Загальна маса одержуваного прибутку залежить, з однією сторони, від об'єму продажів і рівня цін, встановлюваних на продукцію, а з іншою - від того, наскільки рівень витрат виробництва відповідає суспільно-необхідним витратам.

Кіренцев Г.Г. виділяє наступні напрями використання прибутку:

- створення резервного фонду;

- виплата дивідендів;

- поповнення статутного капіталу;

- інші напрями використання.

А.М. Поддєрьогін виділяє два напрями розподілу прибутку:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток).

Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів [18, 76 ].

Рис. 2.2. Порядок використання прибутку [21, 26].

Загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал. Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Згідно Закону України „Про оподаткування прибутку" оподаткований прибуток обчислюється по формулі:

По = Дв - (Вв +АВ) (2.1)

де Дв - валовий дохід;

Вв - валові витрати;

Ав - сума амортизаційних відрахувань.

4. У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок (30%) згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування - чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам підприємства, персоналу, як заохочувальний засіб, на соціальну підтримку, благодійність;

2) прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для акціонерних товариств характерним є виплата дивідендів членам акціонерного товариства.

Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень збільшує попит на акції. Водночас обмежується джерело власного інвестування, а низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно вибирати таку дивідендну політику, яка б відповідала конкретним умовам діяльності підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства [25, 24].

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках d) визначають за формулою:

(2.2)

де Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст -- статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме:

D=Пд / Nа, (2.3)

Na- кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини П у чистому прибутку коливається в межах 30-70%. Якщо вона менша за 30%, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70% - завищеними.

В нашій країні підприємства акціонерні товариства тільки почали створюватися та розвиватися, майже не існує вторинний ринок цінних паперів, тому питання виплати дивідендів по акціях та їх величина стоїть дуже гостро. Більшість акціонерних товариств взагалі не виплачують дивідендів аргументуючи це відсутність або малою величиною чистого прибутку. Тому на нашу думку при аналізі розподілу чистого прибутку підприємства треба в першу чергу орієнтуватися на створення та поповнення резервних фондів. Збільшення уставного та оборотного капіталів, резервування коштів на сплату штрафів та заробітної платні на випадок відсутності прибутку в поточному році. Такий розподіл прибутку дозволить підприємству збільшити величину власного капіталу та страхового фонду підприємства і таким чином застрахувати від банкрутства на випадок спаду економіки в цілому або попиту на продукцію підприємства, дозволить наростити або оновити техніко-технологічну базу старих підприємств та нових підприємств.

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

Отже, отриманий підприємством прибуток с об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап -- це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Співвідношення розподілу прибутку між державою і підприємствами мас важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому мас податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання податкових пільг.

Другий етап -- це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств пісня здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

На рис. 2.2 зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства. З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку (рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість -- після його запровадження).

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких випадках:

Ш за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

Ш за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

Ш за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

Ш за приховування прибутку від оподаткування;

Ш за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з державних водогосподарських систем);

Ш за прострочені банківські позички;

Ш за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

Ш за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності підприємств, що функціонують в різних сферах економіки, можуть стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток -- це частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та можливих штрафів (фінансових санкцій).

Рис. 2.2 Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і формування чистого прибутку підприємства

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шляхом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат.

На рис. 2.3 зображено структурно-логічну схему використання чистого прибутку підприємства. Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

Рис. 2.3. Структурно-логічна схема використання чистого прибутку підприємства

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.