Промислова політика в трансформаційній економіці: інвестиційний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 338.23:330.142.211

ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ:

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ АСПЕКТ

08.01.01 - Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ЯКОВЕНКО ЛАРИСА ІВАНІВНА

КИЇВ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор НІКОЛЕНКО Юрій Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ Безчасний Леонід Костянтинович, Інститут економіки НАНУ заступник директора

доктор економічних наук, професор Кваснюк Борис Євгенович, Інститут економічного прогнозування НАНУ, заступник директора

доктор економічних наук, професор Фукс Анатолій Ервінович, Київський Національний економічний університет, професор кафедри політичної економії облікових факультетів

Провідна установа: Харківський Національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра економічної теорії та економічних методів управління, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “16“ листопада 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90А, кім. 704

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 10.

Автореферат розісланий “ 12 “ жовтня 2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Солодовникова І.І.

АНОТАЦІЯ

Яковенко Л.І. Промислова політика в трансформаційній економіці: інвестиційний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - економічна теорія. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню промислової політики в Україні та її інвестиційних аспектів. Обґрунтована сутність та особливості промислової політики, обмеження та суперечності її реалізації, розглядаються проблеми пріоритетів впливу на реальний сектор економічної системи, роль держави, підприємств та регіонів у реалізації промислової політики промисловий інвестиційний економічний держава

Визначено, що основним напрямком підвищення ефективності реалізації промислової політики в умовах постійного дефіциту фінансових та грошових ресурсів є необхідність поєднання її тактичних і проміжних цілей з найбільш нагальними цілями економічної політики держави, формування системи пріоритетів різного рівня, а також включення в процес інвестиційного забезпечення реального сектора ресурсів економічних суб'єктів різного рівня, в тому числі й регіональних інвестицій.

Ключові слова: промислова політика, цілі промислової політики, методи промислової політики, пріоритети промислової політики, інструменти промислової політики, реальний сектор, інвестиції, амортизаційна політика, податкова політика, економічне зростання.

АННОТАЦИЯ

Яковенко Л.І. Промышленная политика в трансформационной экономике: инвестиционный аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.01.01 - экономическая теория. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2001.

Диссертационная работа посвящена комплексному исследованию промышленной политики в Украине и ее инвестиционных аспектов. Промышленная политика выступает в качестве составляющей экономической политики государства и представляет совокупность мероприятий, направленных на качественные и количественные преобразования реального сектора экономической системы. Обоснована сущность и особенности промышленной политики, селективный и функциональный подходы к ее реализации, ограничения и противоречия, проанализирована роль государства, предприятий и регионов. Промышленная политика в трансформационной экономике наряду с выполнением традиционных функций - обеспечение конкурентоспособности национальной экономики, регулирование государственного сектора, координация действий экономических субъектов - должна быть направлена на сохранение и возобновление производственного потенциала, постоянный мониторинг реального сектора, а также на решение возникающих под влиянием рынка и государственного влияния проблем.

Существуют ограничения, усложняющие реализацию промышленной политики. Они касаются, в частности, подходов к формированию промышленной политики, определения сферы ее влияния и приоритетов развития реального сектора, недостатка качественной информации и инвестиционных ресурсов.

Рассматриваются проблемы определения приоритетов развития реального сектора в трансформационной экономике. Предлагается выделять разные ее уровни приоритетов в соответствии со стадией конкурентного развития экономической системы. В качестве приоритетов первого уровня, соответствующего конкуренции на основе факторов производства, определены сферы и отрасли, способные к возобновлению кругооборота капитала и воспроизводственного цикла; второй уровень приоритетов связан с переходом к стадии конкуренции на основе инвестиций и состоит в поддержке конкурентоспособных на мировом рынке производств; третий уровень соответствует достижению стадии конкуренции на основе инноваций, основными объектами поддержки становятся наукоемкие и высокотехнологические отрасли. Модель государственного регулирования реального сектора в условиях трансформации также должна формироваться с учетом стадии конкурентного развития, доступных источников инвестиций, постепенного движения от использования прямого влияния к преобладанию непрямых методов.

Создание условий для повышения эффективности отечественного реального сектора, его функционирования в активном инновационном режиме существенно ограничено инвестиционными возможностями. Проблема инвестиционного обеспечения мероприятий промышленной политики сегодня решается на уровне непосредственного субъекта хозяйствования - предприятия. Основными источниками инвестиций в реальном секторе выступают собственные средства предприятий, а кредитные источники, иностранные инвестиции и средства государственного бюджета не формируются в объеме достаточном для решения задач структурной перестройки экономической системы.

В трансформационной экономике высокими темпами развиваются процессы неформального характера, в том числе и неформальное инвестирование. Последнее инициируется не организованными институциональными структурами, а отдельными экономическими субъектами, в том числе и непрофессиональными; его примером служат инвестиции домохозяйств, как в легальном так и в теневом секторах.

Значительная часть ресурсов для развития реального сектора формируется на региональном уровне. Региональная промышленная политика - составная политики государства относительно реального сектора. В этом плане необходимое четкое размежевание функции государства и регионов в реализации промышленной политики при тесном взаимодействии и сотрудничестве этих субъектов. К компетенции региона следует отнести такие функции, как определение приоритетов регионального развития, инициирование программ развития территорий, создание особых условий для функционирования приоритетных сфер, областей или предприятий.

Проведение промышленной политики в региональном аспекте требует учета специфических региональных тенденций на основе анализа особенностей развития, потенциала, запаса трудовых ресурсов территории и разработки для нее специальных программ развития и инвестиционного обеспечения. В частности, предлагается воспользоваться предложенным в диссертации подходом к регулированию реального сектора в регионах с разным уровнем развития. Он предусматривает для регионов І группы - с диверсифицированным производственным потенциалом, относительно высокими инвестиционными возможностями, развитой рыночной инфраструктурой - применять методы, характерные для инновационной стадии конкурентного развития, на регионы ІІ группы - среднего уровня - влиять методами, характерными для стадии конкурентного развития на основе инвестиций, а относительно регионов ІІІ группы действовать методами стимулирования перехода к высшей стадии конкурентного развития.

Стимулирование всех источников инвестиций, в том числе и регионального уровня, а также развитие неформального инвестирования - важнейшая задача промышленной политики.

Основные результаты исследования нашли применение в деятельности органов государственной власти, в законодательстве Украины, а также в практической работе предприятий и в учебном процессе.

Ключевые слова: промышленная политика, цели промышленной политики, методы промышленной политики, приоритеты промышленной политики, инструменты промышленной политики, реальный сектор, инвестиции, амортизационная политика, налоговая политика, экономический рост.

ABSTRACT

Yakovenko L. I. Industrial policy under transition of the economy: investing aspect. - Manuscript.

The thesis for winning of the doctor's degree in the field of economic science. Speciality 08.01.01 - Economic Theory. - Kyiv University named after Taras Shevchnco, Kyiv, 2001.

The dissertation paper is dedicated to a complex research of realizing industrial policy in Ukraine and to its investing aspects. Main points and features of industrial policy of Ukraine, limitations and contradictions of its conducting have been grounded, the priority problems of the influence on the real sector of the economic system have been studied, as well as the role of the state, of different enterprises and of the regions in the realisation of the industrial policy.

The problem of the creation of the stimuli system for the development of the real sector of the economy of Ukraine is investigated. The author makes the conclusion that it is expedient to form such a system as a part of industrial policy of a state aming it at the renovation of the simple reproduction, using some elements of amortization, taxation, credit and monetary policy.

The main subject of the raising the effectiveness of the realisation of the industrial policy in the conditions of the constant financial and monetary recources deficit is a necessity of combination of its tactical and intermedial aims with the most important goals of the state economic policy, the formation of the priority system of different level, as well as the inclusion of the recources of the economic subjects of different level, including the regional investments into the process of the investments ensuring of the real sector.

Key word: Industrial policy, aims of industrial policy, industrial policy methods, industrial policy priorities, instruments of industrial policy, real sector, investments, amortization policy, tax policy, economic growth.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Функціонування економічної системи, можливості забезпечення гідного рівня життя населення у вирішальній мірі залежать від відродження та подальшого розвитку реального сектора національної економіки, тобто тієї сфери, де відбувається матеріальне виробництво - ця теза останнім часом визнається практично всіма суспільними колами в Україні. У процесі переходу до ринкової економіки постає питання про необхідність теоретичного обгрунтування різного роду проблем, пов'язаних із функціонуванням реального сектора економічної системи.

Промислова політика належить до складових економічної політики держави, її суть пов'язана із сукупністю заходів держави, спрямованих на якісні й кількісні перетворення реального сектора. Суперечливий характер перехідної економіки створює певні методологічні труднощі дослідження процесу вивчення промислової політики, пов'язані з тим, що формування теорії здійснюється одночасно з практичним розвитком трансформаційних процесів. Перебування економіки в трансформаційному стані різко збільшує невизначеність шляхів виходу з нього, а також кількість варіантів формування нової системи, серед яких має бути обраний оптимальний для суспільства. Це стосується як визначення варіанту промислової політики, так і вибору пріоритетів, орієнтирів трансформації реального сектора. Завдання економічної теорії - визначити контури відповідного оптимального варіанту, виділити його серед альтернативних моделей, обгрунтувати закономірності руху до нього, сформулювати “правила гри” для реформаторів, застерегти від можливих помилок.

Головні цілі й завдання реформування економіки України на сучасному етапі розвитку полягають у забезпеченні стійкої стабілізації виробництва, відновленні економічного зростання, а також у структурних зрушеннях прогресивного характеру. Однак суттєвих структурних перетворень у вітчизняній економіці не відбувається. Ріст деяких економічних показників у 1999-2001 роках (зокрема, обсягів промислової продукції, особливо в металургії та харчовій промисловості) відбувається на фоні погіршення структурних параметрів економічної системи. Зростає частка сировинних та енергомістких галузей у виробництві й експорті, тобто переважають товари з низькою доданою вартістю, частка машинобудування у виробництві та експорті залишається низькою, неефективно використовуються виробничі потужності, обсяги інвестицій за останні 10 років скоротилися майже в 10 разів, частка держави в інвестиціях складає лише 6 %, зростає кількість збиткових підприємств. Очевидною є необхідність активного впливу на процеси в реальному секторі з боку держави, яка визначається, з одного боку, тим, що він по суті складає основу економічної системи, а з іншого - реальним кризовим станом справ у сфері виробництва, що на сьогодні склався в Україні.

У ряді зарубіжних країн (Японія, Південна Корея, Китай, В'єтнам, Франція, Німеччина та ін.) в різні періоди промислова політика ставала одним з основних способів впливу на підприємницьку діяльність. Інші країни, якщо і не проводили промислову політику в системному значенні цього терміну, однак періодично зверталися до застосування її окремих інструментів та методів. Вивчення й використання позитивного світового досвіду сприятиме підвищенню ефективності заходів державного впливу на перебіг процесів у реальному секторі.

Виконавча влада в Україні визнає необхідність проведення промислової політики, періодично приймаються офіційні документи, декларується проведення тих чи інших заходів в рамках промислової політики. Однак її системна реалізація поки що не відбувається, теоретичні та практичні аспекти цієї проблеми піднімаються в основному на макроекономічному рівні, тобто обговорюються функції держави: створення набору заходів, який дозволить певним чином змінити умови діяльності реального сектора. В меншій мірі вивчаються проблеми впливу промислової політики на окреме підприємство, його економічну життєздатність, можливості нормального функціонування, індивідуальний кругооборот капіталу та відтворення. Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається необхідністю розробки та вдосконалення методологічних підходів до дослідження інвестиційних процесів, а також політики держави щодо реального сектора в трансформаційній економіці.

Теоретичні й практичні питання промислової політики активно досліджують як зарубіжні, так і вітчизняні вчені. В ряді робіт обгрунтовується необхідність промислової політики, розробляються основні принципи теорії і практики її реалізації, закономірності економічного розвитку, нагромадження й інвестування, управління інвестиційним процесом, а також проблеми взаємодії держави й підприємств у трансформаційній економіці. Це, зокрема, роботи таких вітчизняних авторів, як І. Лукінов, Л. Безчасний, Б. Кваснюк, В. Геєць, Б. Губський, Ю. Ніколенко, А. Чухно, А. Філіпенко, Ю. Гончаров, А. Фукс та ін. Подібні процеси аналізують і російські вчені В. Кириченко, Д. Львов, А. Некіпелов, И. Шурчков, Ю. Петров й інші. Разом з тим, ступінь дослідження проблем формування та реалізації промислової політики в сучасній вітчизняній економічній науці є неадекватною практичному значенню цієї проблеми. Ефективна взаємодія економічних суб'єктів, що функціонують у реальному секторі, створення ефективного механізму формування інвестицій у реальний сектор економічної системи потребують подальшої розробки, виявлення ключових проблем та можливих шляхів їх розв'язання.

Напрямок дослідження промислової політики й інвестиційних процесів, застосований у дисертації, визначає розробку механізму формування інвестицій у реальний сектор у період трансформації з точки зору виявлення сутнісних основ даного явища та на основі пізнання й використання механізму дії економічних законів. Практичне значення обраного напрямку дослідження пояснюється необхідністю розробки ефективно діючого господарського механізму на макроекономічному та регіональному рівнях. Актуальність питань, пов'язаних з формуванням інвестиційного механізму промислової політики, необхідність розробки конкретних механізмів їхньої реалізації визначали тему дисертаційної роботи і структуру дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Увесь комплекс досліджень даної дисертації є складовою частиною дослідницької теми “Пріоритети структурних зрушень в економіці України та їх інвестиційне забезпечення” кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на 1997-2000 рр. (номер державної реєстрації 0198U003629), а також комплексної теми кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка “Теорія господарсько-політичного механізму соціально орієнтованої економіки як модель розбудови державності в Україні” (номер державної реєстрації 0100U000416).

Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексна теоретична розробка та обгрунтування методологічних основ формування промислової політики в трансформаційній економіці, визначення її пріоритетів, методів, інвестиційного механізму забезпечення заходів промислової політики, особливостей оптимізації структури інвестицій в реальний сектор відповідно до об'єктивних науково обгрунтованих методів економічного аналізу. Головне завдання дисертації - критична оцінка здійснюваних в Україні ринкових перетворень та розробка наукових основ їхнього вдосконалення. Відповідно до цього визначені такі конкретні завдання дослідження:

розкрити характерні риси промислової політики в трансформаційній економіці; узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід і на основі цього обгрунтувати основні принципи розробки завдань ринкових перетворень реального сектора економіки та інвестиційної діяльності; визначити її сутність, взаємозв'язки та взаємодію її суб'єктів, їх місце й роль у процесах розробки й реалізації промислової політики;

дати критичну оцінку сучасного стану промислової політики в Україні, дослідити її пріоритети та економічний механізм реалізації;

провести комплексне дослідження практики інвестування в реальний сектор за роки реформ в Україні, проаналізувати його обсяг і структуру; поглибити наукові трактування форм і мотивів інвестування в реальний сектор в умовах кризового стану економіки;

вивчити основні проблеми функціонування реального сектора економіки, які в перехідний період не вирішуються ринковим саморегулюванням, проаналізувати напрямки та інструменти їх розв'язання державою;

проаналізувати основні джерела інвестицій у реальний сектор, розкрити їхні особливості, проблеми й суперечності формування та підвищення ефективності;

дослідити економічний механізм загальнодержавного та регіонального рівнів реалізації промислової політики, визначити основні напрямки політики регулювання реального сектора економічної системи в трансформаційний період, що виходять із синтезу інтересів суб'єктів господарювання різного рівня, базуються на підвищенні ефективності держави при врахуванні соціального імперативу розвитку економіки.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є економічна структура реального сектора України, теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування та реалізації промислової політики в умовах трансформації економічної системи.

Предметом дослідження визначено комплекс економічних відносин з приводу формування та реалізації промислової політики, інвестиційного забезпечення її завдань на рівні держави, регіону, підприємства.

Методологія та методика дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання загального, особливого й одиничного у саморозвитку, саморухові, єдності та боротьбі протилежностей, конкретний аналіз динаміки явищ і процесів у всіх їх зв'язках та взаємовідносинах у поєднанні з методами аналізу на основі маржиналізму, принципів теорії попиту й пропозиції, кейнсіанства, монетаризму та інших поширених у світовій практиці напрямків економічного аналізу. При вивченні глибинних основ промислової політики використовувалися об'єктивний і суб'єктивний підходи до трактовки економічних відносин. У процесі дослідження були використані методи комплексного системного аналізу економічних та соціальних явищ і синтезу їх результатів, економічного моделювання на основі логічних побудов, методи порівняльного економічного аналізу, вибіркових обстежень, розрахунково-аналітичного та статистичного аналізу, апробації у виробничих умовах, програмно-цільові методи досліджень.

Інформаційна основа дисертаційної роботи базується на фундаментальних дослідженнях вітчизняних і зарубіжних фахівців, провідних наукових центрів з питань формування й проведення промислової політики, теорії й практики розв'язання завдань підвищення ефективності виробництва, формування інвестицій. У дисертації використано Закони України, матеріали та рішення Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, документи місцевих державних адміністрацій та місцевих органів самоврядування, статистичні матеріали, дані Рейтингової агенції промисловості Державного комітету промислової політики, результати соціологічних опитувань, матеріали офіційних сайтів міністерств, обласних державних адміністрацій, окремих підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розкритті на основі комплексного вивчення проблем розвитку реального сектора економічної системи сутнісних основ промислової політики у трансформаційній економіці, а також у розробці ефективного організаційно-економічного механізму інвестиційного забезпечення реалізації промислової політики, наукового обгрунтування подальшого удосконалення процесів, пов'язаних з управлінням і організаційно-економічною підтримкою заходів промислової політики.

Запропоноване визначення промислової політики як сукупності узгоджених заходів, спрямованих на якісні та кількісні структурні, інноваційні, інвестиційні перетворення реального сектора економіки з метою стимулювання економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках, а також зміцнення національної економічної безпеки.

Розкритий механізм реалізації промислової політики, яким є синтез державного регулювання та розвитку ринкових засад (попит і пропозиція, конкуренція, вартісні відносини і т. і.), що дозволяє органічно поєднувати законодавчу базу, свідомий вибір і реалізацію пріоритетів розвитку з об'єктивними еквівалентними відносинами господарюючих суб'єктів. Все це забезпечує підвищення ефективності виробництва і досягнення його відповідності за обсягами й структурними параметрами в сукупному попитові.

Визначена специфіка реалізації промислової політики в трансформаційній економіці: створення у ході приватизації та акціонування підприємств багатоманітності форм власності і форм господарювання; структурна перебудова економіки шляхом переважного розвитку обробних галузей у порівнянні з сировинними, підвищення ролі сфери послуг, зв'язку та інформації, широкого розвитку легкої і харчової промисловості та формування споживацького сектору виробництва; реструктуризація і модернізація підприємств; антимонопольне регулювання та формування оптимального поєднання крупного, середнього і дрібного виробництв; створення потужного конкурентного середовища.

Обгрунтовано, що загальна об'єктивна спрямованість промислової політики полягає в забезпеченні інноваційного характеру розвитку реального сектора, перерозподілі ресурсів на користь виробничих систем сучасного технологічного укладу та наукоємних галузей; модернізації економіки, підвищенні її ефективності й конкурентоспроможності; стимулюванні підприємницької діяльності до впровадження прогресивних нововведень.

Сформульовані причини обмежених можливостей реалізації промислової політики: відставання розробки концепції промислової політики від практичного регулювання реального сектора та звужене трактування сфери її дії; повільне здійснення економічних реформ (приватизації, акціонування підприємств, структурних перетворень); неефективне управління об'єктами державної власності; низький рівень інформаційного забезпечення функціонування реального сектора; нестача інвестиційних ресурсів, відсутність чітко визначеної системи пріоритетів. Запропонована різнорівнева система пріоритетів промислової політики (короткострокові, середньострокові, довгострокові) з урахуванням обсягів наявних інвестицій та інноваційних параметрів економічної системи.

Виявлені особливості інтересів інвесторів у трансформаційній економіці, а саме: переважання короткострокових інтересів, зумовлене нестабільністю внутрішнього і зовнішнього середовища, а також зміною ролей соціальних груп у прийнятті інвестиційних рішень; постановка інвесторами, в тому числі іноземними, особливих цілей інвестування: ресурсопошукових, витратноорієнтованих, культурологічних, спекулятивних, ринковопошукових, конкурентних. Обгрунтовано, що основою інвестиційного забезпечення реалізації промислової політики є формування інституціональних механізмів трансформації грошових ресурсів економічних суб'єктів різного рівня в інвестиції; розподіл між інституціональними суб'єктами функцій залучення грошових коштів та інвестування виробничої сфери; підвищення ефективності державних інвестицій шляхом узгодження інвестиційних програм держави і крупного капіталу; активізація інвесторів на основі конструктивної зміни їхньої мотивації.

Обгрунтовані основи реалізації промислової політики в регіональному аспекті: взаємодія та співробітництво держави й регіонів при чіткому розмежуванні їх функцій на основі принципу субсидіарності; мінімізація перерозподільчих процесів між державним і місцевими бюджетами; диференціація регулювання реального сектора в регіонах з різним рівнем розвитку. Запропоноване використання випуску місцевих цінних паперів як фінансового джерела для реалізації регіональних програм розвитку реального сектора.

Визначено шляхи удосконалення механізму формування та реалізації промислової політики: формування її пріоритетів на основі глибокого розуміння закономірностей довготривалого економічного зростання, глобальних напрямків техніко-економічного розвитку; впровадження індикативного планування, державного маркетингу; удосконалення системи управління державною власністю. Разом з тим ці заходи мають спиратися на широке розгортання підприємництва; удосконаленням усіх елементів ринкового механізму, перш за все конкуренції, принципу еквівалентності; піднесення ролі і значення місцевого самоуправління; розвиток ініціативи широких верств трудівників. Все це має забезпечити підвищення конкурентоспроможності національного виробництва на внутрішньому і світовому ринках.

Науково-прикладне значення досліджень. Теоретико-методологічні положення дисертації й отримані результати щодо формулювання принципів промислової політики в Україні та створення сучасного механізму її інвестиційного забезпечення можуть бути використані для обгрунтованої оцінки й практичного впровадження якісно нових методів прогнозування, планування і складання програм в умовах переходу до ринкової економіки. Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження визначається обгрунтованими пропозиціями стосовно вдосконалення механізму державної політики щодо реального сектора. Ряд відповідних рекомендацій автора у вигляді наукових записок прийняті до використання Верховною Радою України (довідка Комітету з питань фінансів і банківської діяльності № 06-10/896 від 18.12.2000 р. та довідка Комітету з питань промислової політики і підприємництва № 06-11/13-173 від 19.06.2001 р.), Міністерством промислової політики України (довідка № 3-1/555 від 14.09. 2001 р.), Головним управлінням економіки Полтавської обласної державної адміністрації (довідка 88/3-263 від 10.04.2001 р.), Рейтинговою агенцією промисловості Міністерства промислової політики України у вигляді рекомендацій щодо вдосконалення процесу формування системи показників роботи промислових підприємств та їх публікації агентством (довідка № 17-1 від 12.12.2000 р.). Окремі рекомендації автора щодо ефективного функціонування органів управління, формування програми забезпечення інвестиціями підприємств та бізнес-планування використовуються ВАТ “Полтавський домобудівний комбінат” (довідка № 234 від 22.09.2000 р.) і ВАТ “Київський завод ЗБК № 2” (довідка № 16-А від 25.05 2000 р.).

Висновки й результати дослідження знайшли використання в процесі викладання курсів на кафедрі економіки Академії муніципального управління (довідка № 12/58 від 5.04.2001) та у практичній викладацькій роботі в Полтавському державному педагогічному університеті (довідка № 03/1411 від 26.04.2001 р.). Авторська концепція промислової політики використовується при викладанні курсів “Теорія макроекономіки”, “Мікроекономіка”, “Організація підприємницької діяльності”, в ряді методичних розробок для студентів Полтавського державного педагогічного університету.

Практична направленість дослідження інвестицій в реальний сектор може стати методологічною основою економічної політики держави, спрямованої на поступовий перехід до економічного зростання та підвищення конкурентної спроможності економіки.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях “Проблеми створення і фінансування спеціальних (вільних) економічних зон у Харкові” (м. Харків, 1993 р.), “Організаційно-економічне забезпечення функціонування локальних (точкових) вільних економічних зон в Україні” (м. Чернівці, 1996 р.), “Проблеми реформування економіки України в умовах транзиції” (м. Харків, 1998 р.), “Сучасна інноваційно-промислова політика України: інвестиційні пріоритети та інфраструктура” (м. Чернівці, 1999 р.), “Економічна теорія: сучасна парадигма та її еволюція на порозі ХХІ століття” (м. Київ, 2000 р.), “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (м. Полтава, 2000 р.), на всеукраїнських конференціях “Науково-практичні проблеми інвестиційної та інноваційної політики держави” (м. Київ, 1997 р.), “Соціальні пріоритети в транзитивній економіці” (м. Харків, 1999 р.), “Соціальне партнерство та його роль в становленні ринкової економіки України” (м. Харків, 2000 р.), на науково-практичних конференціях “Дослідження ринку товарів та послуг України” (м. Полтава, 1998 р.), “Економіка України: стратегія і трансформаційні перетворення” (м. Київ, 2000 р.).

Основні положення, висновки та пропозиції, отримані в результаті дослідження і покладені в основу дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на засіданні Вченої ради економічного факультету Київського національного університету 25.05.1999 р., на річному Засіданні секції економіки Академії наук Вищої школи (довідка №15/01 від 20.01.2000 р.), на науково-методологічних семінарах та засіданнях кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету, на методологічних семінарах і засіданнях кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету.

Наукові публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 33 наукових публікаціях загальним обсягом 26 д. а., з яких одна монографія, 22 статті опубліковані у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації включає 372 сторінки основного тексту (вступ, основна частина, висновки). В дисертації 24 таблиці, 8 рисунків, 13 додатків. Список літератури включає 206 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У розділі 1 “ОБ'ЄКТИВНІ УМОВИ ТА СУБ'ЄКТИВНІ ФАКТОРИ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ, ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ СТАНОВЛЕННЯ В УКРАЇНІ” показано, що одним з важливих завдань ринкової трансформації економічної системи виступає досягнення позитивних змін у розвитку реального сектора на основі застосування ефективних ринкових механізмів.

Вплив на реальний сектор здійснюється в рамках промислової політики. Промислова політика є складовою економічної політики і виступає як система заходів, спрямованих на перетворення реального сектора, у взаємозв'язаних та взаємозумовлених аспектах удосконалення його структури, забезпечення надходжень до нього інвестицій, стимулювання інновацій. Таким чином, промислова політика включає практично всі напрямки й застосовує інструменти економічної політики держави, однак її дія спрямована на ту сферу, яка називається реальним сектором економічної системи. Цей термін відносно новий для вітчизняної економічної науки, однак він досить часто вживається в сучасній економічній літературі й відповідає сектору нефінансових корпорацій у системі національних рахунків України. Останній, як відомо, включає підприємства, що набули корпоративного статусу, а також всі інші підприємства, що працюють на ринкових засадах. Очевидно, що промисловість є складовою реального сектора, але не вичерпує його.

Висновок про те, що вплив промислової політики не обмежується лише індустріальною складовою економічної системи, обгрунтовується наступними міркуваннями. По-перше, сучасний стан розвинених економічних систем характеризується тим, що роль і значення традиційної промисловості (як сукупності видобувних і переробних галузей) останнім часом зменшується разом зі зменшенням частки в обсягах випуску продукції, а значення нових сфер і галузей - сфери послуг, зв'язку, інформації, транспорту, інфраструктури - зростає. З огляду на подібні зміни держава не може активно впливати лише на промислову складову, залишаючи поза увагою інші сфери, в яких відбувається виробництво товарів та надання послуг. По-друге, підхід до промислової політики в широкому розумінні відповідає загальній тенденції до переважання функціонального характеру впливу на економічні процеси на відміну від панування селективних заходів, що було характерним для середини ХХ століття. По-третє, вплив інструментів промислової політики не обмежується лише індустріальною складовою. При іншому підході досить складно виділити сферу впливу інструментів промислової політики: приміром, податкові пільги для малого бізнесу у світовій практиці, як правило, застосовуються до підприємств усіх галузей, а не лише промисловості. Враховуючи це, здається доцільним об'єктом промислової політики визначити реальний сектор економіки.

Суб'єктами промислової політики в ринковій системі виступають державні органи, інститути ринкової інфраструктури та підприємства. Ці групи кількісно різнорідні, з якісно відмінними економічними потенціалами. Кожен суб'єкт виконує свою функцію, має власні економічні інтереси та відповідні механізми їхньої реалізації. Ефективність промислової політики визначається активною взаємодією вказаних суб'єктів та існуванням механізму узгодження інтересів, іноді протилежних, кожного з них. Цілі промислової політики можуть розглядатися з точки зору різних суб'єктів. Так, держава визначає цілі, проголошуючи пріоритети промислової політики, до їхнього списку потрапляють галузі, підприємства або виділені за певним критерієм (приміром, за критерієм “швидкість обороту капіталу” чи “виробництво товарів народного споживання” тощо) групи суб'єктів економічної системи, розвиток яких є нагально необхідним, життєво важливим з точки зору існування чи якісного перетворення економічної системи в країні. Що стосується підприємств, безпосередніх виробників, то їхні цілі можна визначити як комплекс очікуваних результатів і наслідків від застосування тих чи інших заходів. Це може бути, приміром, оновлення виробничих потужностей підприємства, впровадження нової технології, вихід на ринки і т.п. При цьому інститути ринку виступають у якості суб'єктів, які створюють умови для координації, узгодження цілей різного рівня та забезпечують зв'язки в економічній системі.

Виразниками економічних інтересів окремих суб'єктів у ринковій економіці є численні об'єднання, асоціації, спілки, зокрема, професійні спілки, союзи підприємців, фермерів тощо. Найвпливовіші з них, як правило, професійні спілки (в силу чисельності) та союзи підприємців (в силу значення капіталів, які вони репрезентують). Ці об'єднання розробляють власні концептуальні підходи, прагнучи здійснити максимальний вплив на державну промислову політику, мають власні засоби масової інформації, фінансові ресурси, звертаються до уряду з рекомендаціями, заявами, порадами, консультаціями, проводять лобіювання своїх інтересів у процесі законотворення. В якості одного з механізмів узгодження державних і приватних економічних інтересів виступають створювані при урядових органах комітети, ради з підтримки й розвитку окремих галузей, до яких входять представники міністерств та союзів підприємців.

Трансформаційний стан економічної системи накладає певні особливості на промислову політику. Зокрема, її традиційні функції - забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, регулювання державного сектора, координація дій економічних суб'єктів - у період трансформації доповнюються такими функціями, як збереження виробничого потенціалу, постійне дослідження та моніторинг стану реального сектора, “заповнення прогалин”, тобто розв'язання проблем, що виникають у реальному секторі під впливом дії ринку, а також внаслідок державного впливу.

Важливим є питання про методи промислової політики. Аналіз літератури приводить до висновку, що переважно мова йде про методи макроекономічного регулювання (спрямовані на формування необхідного для розвитку реального сектора загальноекономічного середовища, загальних умов для проведення промислової політики), а також про ресурсні методи (спрямовані на формування відтворювальних ресурсів об'єктів впливу через держзамовлення, субсидії, пільги, кредитування). Менша увага приділяється групі інституціональних методів, які спрямовані на забезпечення загального господарського порядку, мають об'єктом впливу не окреме підприємство, а всю економічну систему, в тому числі й реальний сектор (впорядкування відносин власності, правила приватизації, інфраструктура ринку, сучасні організаційно-господарські структури - ПФГ, холдінги, економічні зони тощо). Врахування сучасних тенденцій економічного розвитку привело до висновку про необхідність виділення групи інформаційних методів, яка практично в літературі не пов'язується з промисловою політикою, а на практиці застосовується в досить обмежених масштабах. Роль інформації в сучасних економічних системах (її, на нашу, думку слід розглядати як елемент ринкового механізму, як складову ринкової інфраструктури, як фактор конкурентної боротьби) змушує при проведенні промислової політики застосовувати методи інформаційного характеру. Останні можна згрупувати таким чином:

сукупність достовірних і повних статистичних даних на макро- і мікрорівнях;

забезпечення широкого й рівного доступу до інформації, в тому числі й через всесвітню інформаційну мережу;

розвиток системи консультаційного забезпечення суб'єктів господарювання, а також інвесторів.

Розробка будь-якої концепції, в тому числі й промислової політики, можлива двома способами: по-перше, як усвідомлена необхідність зміни стану справ у реальному секторі, коли формування концепції випереджає реальну практику державного регулювання; по-друге, “постфактум”, як реакція на ситуацію, на стан, що склався, тобто, формування концепції відстає від практичної реалізації економічної політики. По суті, в Україні концепція промислової політики складається в ході економіко-політичних експериментів, як реакція на той чи інший стан економічної системи. Такий спосіб пояснюється трансформаційним станом економіки, масовими кризовими явищами, неефективністю заходів, що застосовувалися раніше.

У перші роки незалежності потужною перепоною на шляху реалізації промислової політики з одного боку було принципове неприйняття будь-яких ідей посилення регулюючої ролі держави в ринковій економіці прибічниками монетаристської політики; з іншого боку, слід визнати недосконалість концептуальних основ, програмних та окремих пропозицій прибічників активної промислової політики в період трансформації. Останнє стосується в першу чергу нереалістичності обраних установок та завдань. Зокрема, в Концепції промислової політики 1996 року ставилися завдання на початковий етап (1996-2000 рр.):

призупинення спаду виробництва;

якнайшвидше подолання кризових явищ у промисловому виробництві;

активізація відтворювальних процесів, у тому числі й шляхом створення ПФГ;

збереження науково-технічного і технологічного потенціалу;

подолання енергетичної кризи із загальним зниженням ресурсоємності промислового виробництва;

пом'якшення соціальних наслідків модернізації промисловості.

Подібні заходи передбачала й Програма Уряду України 2000 року “Реформи заради добробуту”. Однак ці завдання не виконані й сьогодні. Очевидною є несумісність кроків реформування реального сектора, що пропонувалися, і реальної кризової ситуації з іншими заходами економічної політики. Насправді завдання полягає в тому, щоб не просто запропонувати заходи в рамках промислової політики, а ранжирувати їх, рознести в часі, диференціювати за видами діяльності, порівняти з реальними можливостями.

Формою прояву нереалістичності є також жорстка цілеспрямованість документів і програм на освоєння сучасних висот науково-технічного прогресу, пріоритетний розвиток практично всіх високотехнологічних виробництв та наукомісткої продукції. Ця прогресивна і в стратегічному плані безальтернативна лінія, практично не підлягає реалізації в умовах кризи, коли для переважної більшості підприємств постає завдання елементарного виживання і мінімізації втрат від кризи. На цій фазі неминуче відбувається падіння платоспроможного попиту на товари, інвестиції, високі технології. Створення ж нових виробництв чи освоєння нових видів продукції потребують великого обсягу первинних капіталовкладень, яких ні у держави, ні у підприємств просто немає.

Наступний прояв нереалістичності - невідповідність тих чи інших кроків інтересам вільного підприємництва. В концепції промислової політики 1996 року подібної суперечності нібито й не спостерігалося, однак практичні кроки, особливо щодо встановлення податків, амортизаційних відрахувань (намагання їх вилучати з індивідуальних кругооборотів), митної політики були прямо протилежними декларованим положенням.

Таким чином, державна промислова політика повинна розглядатися в контексті загальних цілей економічної реформи й одночасно як відносно самостійна, цілісна система заходів, спрямованих на вирішення стратегічних і тактичних завдань відновлення й розвитку виробничого потенціалу країни.

У розділі 2 “ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ” зазначається, що формування промислової політики потребує визначення пріоритетних напрямків підтримки реального сектора. На процес їхнього вибору впливають різні чинники, серед яких трансформаційний характер економіки, стан реального сектора економічної системи, зокрема, обмеженість інвестиційних ресурсів, а також тенденції та закономірності світового економічного розвитку. Основою для вибору пріоритетів служать економічні критерії, серед яких визначальну роль на даному етапі відіграють відповідність продукції попитові споживачів; здатність пріоритетних галузей до мультиплікативного впливу на розвиток суміжних виробництв; інноваційність та здатність конкурувати на внутрішньому й світовому ринках, рентабельність об'єктів підтримки. На основі цих критеріїв відбору галузей, що підтримуються, визначаються пріоритети.

Що стосується інноваційності як критерію визначення пріоритетних сфер, то на даному етапі для України з огляду на відсутність значних інвестиційних ресурсів постановка завдання інноваційного розвитку має бути переведена у площину розвитку не революційних, а масових комерційних технологій, які б користувалися попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, знаходили широке застосування у виробництві. Така постановка питання відповідає обгрунтованому в дисертації функціональному підходу до промислової політики в умовах трансформації, її розгортанню в горизонтальній площині економічної системи, сприянню розвиткові приватнопідприємницької ініціативи. Суть подібного підходу полягає в широкому застосуванні визнаних та сприйнятих ринком вітчизняних і зарубіжних технологій на початкових етапах, їхньому поступовому вдосконаленні, а затим - створенні і продажу власних технологічних розробок. При цьому виробництво отримує можливість підвищувати свій рівень, а наука знаходить об'єкт для прикладання сил у вигляді вдосконалення існуючих технологій. Тим самим зв'язок “наука-виробництво” зміцнюється. Цей процес не відбувається автоматично, а вимагає певних зусиль і застосування інноваційного менеджменту, розвитку патентної системи, спрямованої на захист прав інтелектуальної власності як вітчизняних, так і закордонних компаній та авторів.

Враховуючи складність економічної ситуації, високий рівень невизначеності, нестійкість та альтернативність шляхів розвитку трансформаційної економіки, систему пріоритетів пропонується складати не одномірну, а на основі виділення різних рівнів пріоритетної підтримки. Для цього пропонується враховувати специфіку сучасного економічного розвитку, яку в економічній науці в значній мірі відображає інституціональна теорія конкурентоспроможності національної економіки М. Портера. Відповідно до неї проводиться класифікація стадій економічного розвитку національної економіки країни:

перша стадія - конкуренція на основі факторів виробництва, для якої характерна пряма економія витрат;

друга стадія - конкуренція на основі інвестицій, основу якої складає відносна сукупна економія;

третя стадія - конкуренція на основі інновацій, яка приводить до абсолютної економії за рахунок зниження сукупних витрат, підвищення якості тощо;

четверта стадія - конкуренція на основі багатства.

Критерієм віднесення національної економіки до тієї чи іншої стадії виступають специфічні джерела досягнення конкурентоспроможності на світовому ринку, а також види та ступінь розвитку галузей, які успішно функціонують. Відповідно до такого поділу розвинуті країни, в першу чергу США та Японія, перебувають на стадії нововведень і наближаються до конкуренції на основі багатства; основою розвитку економічної системи Південної Кореї, Тайваню, Китаю виступають інвестиції; економічні системи ряду країн із перехідною економікою, в тому числі й України, функціонують на основі факторів виробництва. Конкуренція на основі факторів виробництва характеризується застосуванням основних ресурсів, які є у розпорядженні країни, в тому числі природних ресурсів, виробничих потужностей, робочої сили, технологій, географічного розташування.

На основі врахування стадії розвитку економічної системи країни та обсягу наявних інвестиційних ресурсів, при розробці промислової політики в Україні пропонується виділяти три рівні пріоритетів (див. рис. 1).

Перший рівень пріоритетів відповідає стадії конкуренції на основі факторів виробництва, тобто сучасному станові вітчизняної економічної системи і може бути пов'язаний з припиненням падіння виробництва та забезпеченням мінімальних соціальних гарантій населенню країни. В цьому плані пріоритетними можуть бути визнані всі галузі, здатні функціонувати, здійснювати просте відтворення, відновити свій відтворювальний контур, приносити доходи, забезпечувати зайнятість і постачання населення необхідними товарами. У зв'язку з цим пріоритетного характеру набуває процес модернізації економіки реального сектора. При мінімальних інвестиціях забезпечити максимально високий, швидкий і збалансований виробничий ефект можна за рахунок інвестувань не в нові об'єкти, а в такі, що пов'язані з модернізацією діючих потужностей.

Другий рівень - пріоритети середньострокові - пов'язаний із переходом до стадії конкуренції на основі інвестицій і полягає в підтримці конкурентноспроможних на світовому ринку виробництв. Вибір сфер і галузей, що мають переконливі конкурентні переваги й розвиток яких дозволить стабілізувати ситуацію в реальному секторі та забезпечити можливості його стабільного розвитку. При цьому не має принципового значення, експортноорієнтовані ці галузі чи їхній розвиток покликаний заміщувати експорт. Цей рівень пріоритетів пов'язаний зі стадією конкуренції на основі інвестицій. Остання базується на основі спроможності національних суб'єктів господарювання до активного інвестування в сучасне обладнання й технології, застосування розробок інноваційного характеру, вдосконалення застосовуваних технологічних процесів.

Третій рівень пріоритетів пов'язаний з формуванням сучасного образу економічної системи, включенням економіки в міжнародні коопераційні зв'язки. Мова йде про підтримку найсучасніших наукомістких галузей. Це пов'язано з перспективами довгострокового характеру й вимагає значних інвестицій. Цей рівень пріоритетів відповідає стадії формування конкуренції на основі інновацій.

Реалізація пріоритетів того чи іншого рівня може відбуватися не послідовно, а одночасно, в міру формування інвестиційних ресурсів у тих чи інших сферах і в економіці в цілому. Такий підхід дозволить поетапно реалізувати обрані пріоритети і може дати результати вже на початкових етапах реалізації при досить обмежених інвестиційних можливостях.

Важливу роль у забезпеченні функціонування реального сектора відіграє державне регулювання, яке в перехідній економіці виступає не жорсткою альтернативою ринкових методів, а засобом закріплення позитивних і нівелювання негативних наслідків ринку. Втрата державних важелів регулювання реального сектора в початковий період реформ продемонструвала необхідність посилення державного впливу, причому відповідно до сучасних уявлень про роль держави не в плані втручання, а в плані участі держави в економічних процесах. Одним із напрямків державного регулювання реального сектора виступає державний сектор, параметри діяльності якого впливають на всю економічну систему.