Стратегічне управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Трансформація економіки України нерозривно пов'язана із виконанням нових вимог до поведінки підприємств. Ці вимоги обумовлені впливом зовнішнього середовища, зміною форм власності підприємств, методами державного регулювання їх діяльності, необхідністю підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Конкурентоспроможність підприємств передбачає вирішення широкого спектру питань - від техніко-економічних до соціальних, від достатньо відомих до нових, які ще потребують дослідження. В практиці діяльності вітчизняних підприємств конкурентоспроможність традиційно зводиться або до вирішення технічних проблем (оцінка технічного та технологічного рівня виробництва, побудова систем управління якістю продукції), або до формування та реалізації відповідної цінової політики. Але ці напрями вирішують окремі аспекти забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств.

Конкурентоспроможність підприємства є об'єктом управління. У дослідженнях вітчизняних вчених і вчених країн СНД вже є вагомі розробки в галузі управління конкурентоспроможністю, серед яких виділяються дослідження представників київської, донецької, львівської, харківської та московської наукових шкіл. У цих дослідженнях проблема конкурентоспроможності підприємства розглядається переважно як пошук ринкової ніші, підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається, вибір способів конкурентної боротьби. Водночас не всі аспекти цієї фундаментальної проблеми опрацьовано в силу їхньої складності, багатоаспектності, наукової дискусійності.

Важливою умовою забезпечення конкурентоспроможності підприємств є ефективне використання ресурсів, кваліфікації та здібностей персоналу, досягнень сучасного менеджменту, інноваційних, інформаційних та фінансових можливостей підприємства, що у сукупності являє собою його потенціал, який повинен бути конкурентоспроможним. Теоретичні і методологічні питання формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств, його структури, організації використання, розробки методів діагностики, вибір напряму розвитку потенціалу поки ще не отримали свого вирішення.

Конкурентоспроможний потенціал промислового підприємства може бути використаний у повній мірі у тому випадку, коли розроблено раціональну систему управління ним, побудувати яку доцільно з використанням принципів та методів стратегічного управління.

Стратегічне управління, його принципи та методи, управління конкурентоспроможністю одержали значний розвиток у працях зарубіжних вчених, серед яких перевага належить вченим США. Незважаючи на високий рівень та різноманітність зарубіжних положень з цих питань, їх не можна використовувати у незмінному вигляді стосовно стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом вітчизняних промислових підприємств.

Об'єктивна необхідність розвитку методологічної бази стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств, розробки практичних рекомендацій з формування стратегії зміцнення і розвитку конкурентоспроможного потенціалу обумовила актуальність теми дисертаційної роботи, її мету і задачі.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування цілісної наукової концепції формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств і стратегічного управління ним, а також розробка рекомендацій щодо її реалізації.

Для досягнення поставленої мети дослідження було вирішено теоретичні, методологічні і практичні задачі:

- проаналізовано сутність поняття “конкурентоспроможність підприємства”, уточнено напрями її досягнення в сучасних умовах функціонування промислових підприємств;

- обґрунтовано концептуально новий підхід до формування конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства, визначено зміст і структуру конкурентоспроможного потенціалу, а також надано характеристику його елементів;

- теоретично розвинено й обґрунтовано необхідність стратегічного управління конкурентоспроможністю підприємства, що вимагає виконання комплексу операцій у певній послідовності й охоплює всі види діяльності підприємства;

- досліджено й уточнено поняття модернізації промислових підприємств як умови підвищення їхньої конкурентоспроможності у сучасних умовах; на підставі проведеного комплексного аналізу процесів модернізації на підприємствах виявлено тенденції і напрями проведення модернізації;

- класифіковано і систематизовано чинники зовнішнього середовища, що впливають на формування стратегії управління конкурентоспроможністю підприємства;

- досліджено теоретичні питання і розроблено методичні положення з діагностики конкурентоспроможного потенціалу підприємства як специфічного етапу стратегічного управління, яка здійснюється на основі оцінки кожного з елементів цього потенціалу; обґрунтовано необхідність і вперше проведено дослідження синергізму елементів потенціалу;

- уточнено поняття виробничого потенціалу, досліджено особливості його розвитку і використання в процесі модернізації підприємств у сучасних економічних умовах України; проведено класифікацію чинників, що обумовлюють використання і розвиток виробничого потенціалу підприємства;

- розроблено підходи до інтегрованої оцінки стану виробничого потенціалу підприємства, що ґрунтується на використанні матричного підходу;

- запропоновано організаційний супровід процесу розробки і реалізації стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства, що припускає формування механізму управління конкурентоспроможним потенціалом; визначено його структуру, принципи функціонування, межі компетентності суб'єктів управління механізму і встановлено їхні взаємозв'язки;

- розроблено підходи до формування загальної стратегії зміцнення і розвитку конкурентоспроможного потенціалу підприємства за допомогою композиції локальних стратегій розвитку елементів потенціалу; визначено способи вибору локальних стратегій управління виробничим потенціалом;

- проведено аналіз ефективності практичного використання підходів до формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств і стратегічного управління ним та здійснено промислове впровадження методик, які розроблено на основі теоретичних досліджень.

Об'єктом дослідження є потенціал промислових підприємств, які діють за умов конкурентного середовища.

Предметом дослідження є теоретичні питання, основні принципи, методи і прикладні аспекти стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств.

Методи дослідження. Дослідження теоретичних і методологічних завдань дисертаційної роботи ґрунтується на загальнонаукових принципах проведення комплексних досліджень, положеннях економічної теорії, роботах провідних вітчизняних і зарубіжних вчених - економістів з питань формування та ефективного використання потенціалу промислових підприємств, стратегічного управління та його організації, конкурентоспроможності та шляхів її забезпечення.

1. Сутність і особливості конкурентоспроможності промислових підприємств

Важлива роль у розвитку українських підприємств належить конкуренції як одному із суттєвих атрибутів ринку. Посилення ролі конкуренції від рівня держави до рівня підприємства та продукції, що випускається, займає найважливіше місце серед інших проблем сучасного світу. Незважаючи на те, що у 2000 р. темпи падіння валового внутрішнього продукту змінилися 6 % темпами зростання, наведені цифри підтверджують погляди зарубіжних і українських економістів, згідно з якими Україна перебуває нині на нижчій стадії розвитку конкурентоспроможності економіки. За цим показником Україна посідає 58 місце серед 59 країн, за якими проводить спостереження Світовий економічний форум. При цьому потрібно враховувати і таке: за винятком харчової і деревообробної промисловості й окремих підприємств інших галузей, конкурентоспроможність значної частки виробництв базується на штучно сформованій основі і не носить ні системного, ні довгострокового характеру.

Промислове підприємство - одна з найважливіших ланок національної економіки, що забезпечує життєві інтереси країни, її економічну безпеку, соціальний і культурний рівень життя народу. У дисертаційній роботі на підставі вивчення різних трактувань поняття “конкурентоспроможність” зроблено висновок, що конкурентоспроможність підприємства - це узагальнюючий, підсумковий показник його стійкої роботи, що містить в собі результати дій і зусиль різних виробничих, обслуговуючих і управлінських підрозділів, підсистем і ресурсів, які використовувалися. Конкурентоспроможність має стати для керівників підприємств стратегічним управлінським імперативом, тому що вона обумовлює лідерство підприємства на ринках збуту.

Відсутність досвіду роботи українських підприємств в умовах конкуренції, неоднозначність концептуальних підходів до трактування самого поняття "конкурентоспроможність", недостатня опрацьованість методологічних і практичних питань управління конкурентоспроможністю підприємства вимагають поширення наукових досліджень у цій сфері. Такі важливі аспекти забезпечення конкурентоспроможності, як формування стратегії, організація управління конкурентоспроможністю, соціально - психологічні аспекти, поки ще враховуються недостатньо повно, що істотно знижує ефективність робіт із забезпечення стійкості позицій підприємства на ринку.

У дисертаційній роботі обґрунтовано, що в умовах нестачі фінансових ресурсів, зниження платоспроможності споживачів складно розраховувати на ефективне функціонування промислових підприємств. Неможливість революційних перетворень у діяльності українських підприємств загострює проблему забезпечення конкурентоспроможності і обумовлює необхідність проведення комплексної модернізації діючих виробничих підприємств.

У роботі запропоновано концептуально новий підхід до трактування поняття модернізації промислових підприємств як умови підвищення їхньої конкурентоспроможності з урахуванням специфічних особливостей сучасного розвитку ринкових відносин. Під модернізацією розуміється процес необхідних комплексних, адекватних змін по всіх напрямах діяльності підприємства, що забезпечує підвищення його конкурентоспроможності на основі використання наявних можливостей. У дисертаційній роботі розкрито зміст основних напрямів модернізації промислових підприємств. Як такі напрями виділено модернізацію виробничої структури, управлінської діяльності, продукції, що випускається, відносин власності, виробничої бази, комерційної діяльності, інтеграційних процесів, інноваційної діяльності.

Дослідження стану процесів модернізації здійснювалися на базі сімнадцяти машинобудівних підприємств Луганської області, серед яких переважають акціонерні товариства (82 %), і на двадцяти машинобудівних підприємствах Воронезької області (аналогічна характеристика - 84,2 %).

Головна роль в економіці Луганської області належить промисловості, частка якої в структурі валового внутрішнього продукту складає 79 %, що є п'ятим показником серед областей України. В економіці Луганського регіону машинобудуванню традиційно належить висока питома вага у промисловому виробництві, яка в 1990 р. складала 24,2 % , в 1995 р. - 11,5 % і в 2000 р. - 7 %.

Результати обстеження машинобудівних підприємств Луганської області свідчать, що, незважаючи на те що машинобудування є фундаментом функціонування інших галузей промисловості, воно перебуває в стадії глибокої кризи, а процеси модернізації, що відбуваються в ньому, уповільнені. За період з 1995 по 2000 рік загальний обсяг виробництва в машинобудуванні і металообробці у Луганській області знизився на 33,5 %. Істотно скоротився випуск тепловозів - у 4,6 рази, верстатів металорізальних - майже в 4 рази, насосів і агрегатів вакуумних - у 3,4 рази. Втрачається експортний потенціал галузі; погіршуються економічні і фінансові показники; практично припинено відновлення основних фондів, рівень зносу яких досяг граничних розмірів; зростає собівартість продукції, що приводить до зниження рентабельності і конкурентоспроможності продукції. У 2000 році на одне промислове підприємство, що одержало прибуток, припадало два, які дістали збитку: 37 % підприємств із загального їхнього числа прибуткові, а 63 % - збиткові.

У дисертаційній роботі встановлено групи чинників, які впливають на процес модернізації промислових підприємств, і розроблено їхню класифікацію. До таких груп віднесено маркетингові, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, техніко-технологічні, інформаційні, інноваційні, соціально-психологічні.

Дослідження стану процесів модернізації підтверджують ідентичність цих процесів для промислових підприємств України і Росії і дозволяють виявити загальні тенденції. Процеси модернізації останнім часом певною мірою активізувалися - їм стали більш уваги приділяти державні органи управління. Але на машинобудівних підприємствах процеси модернізації проходять недостатньо активно, спостерігається відсутність комплексності за всіма напрямами, гострий дефіцит інвестиційних ресурсів. Процеси модернізації дістали більшого розвитку за такими напрямами, як відносини власності, асортиментна політика, організаційно-управлінська діяльність. Кризовими напрямами модернізації на підприємствах є модернізація виробничих фондів як в основному виробництві, так і в підрозділах виробничої інфраструктури; модернізація використовуваних технологій.

На підприємствах застаріла виробнича база, устаткування морально і фізично зношено, що робить особливо актуальним його модернізацію. Організація виробництва і управління ним характеризується використанням традиційних методів і інструментів, практично не застосовуються сучасні досягнення виробничого менеджменту. Всі підприємства відзначають гострий дефіцит інвестиційних ресурсів і оборотних коштів; маркетингова політика підприємств орієнтується на поточні комерційні цілі підприємства і мало орієнтується на стратегію розвитку. Незважаючи на те що на обстежуваних підприємствах за деякими напрямами здійснюється модернізація, цього явно недостатньо для поліпшення їхньої роботи і досягнення конкурентоспроможності. Дослідження процесів модернізації показали, що цей процес повинен відбуватися послідовно, рівномірно та постійно, що можливо на підставі відповідної стратегії.

У наш час найбільш типовою є стратегія виживання (збереження виробництва в мінімальних розмірах без залучення інвестицій, недопущення банкрутства). Найчастіше стратегічними напрямами діяльності підприємств є: реструктуризація підприємств і заборгованостей; збільшення обсягу продажів; товарно-ринкова стратегія, яка передбачає вибір товарів, що мають високий попит на ринку, вибір найбільш перспективних ринків; ліквідація підприємств і створення на їхній основі кількох (малих, середніх), створення холдингів; посилення спеціалізації виробництва; виділення активних елементів підприємства і ліквідація непотрібних.

У дисертаційній роботі запропоновано підхід до визначення стратегії модернізації підприємства, особливістю якого є призначення стратегії на підставі виявлених тенденцій модернізації. Такими тенденціями є активна комплексна модернізація, активна модернізація за окремими напрямами, помірна комплексна модернізація, помірна за окремими напрямами і відсутність модернізації взагалі. Наявність тієї або іншої тенденції визначається поєднанням стану груп чинників. Реалізацію стратегій модернізації пропонується здійснювати з орієнтацією на ринки різних рівнів: міжнародний, національний і регіональний. При проведенні модернізації можливе поєднання різних стратегій, орієнтованих на різні ринки, що буде сприяти забезпеченню конкурентоспроможності підприємств.

У роботі зроблено висновок, що успіх процесів модернізації значною мірою залежить від стану, перспектив розвитку потенціалу підприємства та якості управління ним.

2. Формування стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства

У дисертаційній роботі висунуто наукову ідею формування і розвитку конкурентоспроможного потенціалу підприємства і розроблено методологію стратегічного управління ним. Концепція формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств (КППП) містить загальні методологічні підходи, принципи та необхідний інструментарій стратегічного управління КППП.

Основними характеристиками конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств є структура, тобто елементи, що його утворюють; їхній взаємозв'язок і взаємозалежність; можливості конкурентоспроможного потенціалу (як реалізовані, так і нереалізовані); ресурси, необхідні для реалізації можливостей конкурентоспроможного потенціалу; знання, навички й уміння менеджерів, що дозволяють використовувати ресурси конкурентоспроможного потенціалу підприємства.

У роботі виділено такі елементи конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств: виробничий потенціал, фінансовий, інноваційний, управлінський, маркетинговий, комунікаційний, мотиваційний, трудовий потенціали. Кожний із встановлених елементів конкурентоспроможного потенціалу має специфічні цілі використання і розвитку, знаходиться під впливом різних чинників і являє собою сильну або слабку сторону підприємства.

Забезпечення конкурентоспроможності підприємства можливо тільки за умов створення ефективної системи управління. Система управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств повинна бути досить різнобічної орієнтації, здатною врахувати інтереси підприємства в різних аспектах його діяльності. В основу побудови такої системи в роботі покладено науково обґрунтовану концепцію, що враховує, з одного боку, особливості діяльності підприємства, а з іншого - його положення на ринку і стан зовнішнього середовища. Спільна реалізація зазначених вимог може бути забезпечена в рамках стратегічного управління, що дістало в останні десятиліття широкого поширення в країнах, розвинених у промисловому відношенні, про що докладно сказано в дисертаційній роботі.

Найбільш доцільним і ефективним вирішенням проблеми стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств є застосування сучасних концепцій менеджменту, які ґрунтуються на використанні взаємодії процесного, системного і ситуаційного підходів, що зумовлює характер зв'язку окремого підприємства з зовнішнім середовищем, і спрямованість на управління процесами стратегічного розвитку.

Запропонована концепція створення і розвитку конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства засновується на превентивному характері стратегічних і тактичних дій підприємства в зовнішньому середовищі. На основі дослідження відомих підходів до опису зовнішнього середовища у роботі проведено уточнення його характеристик і чинників у контексті забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Пропонується використовувати такі характеристики, як: взаємозв'язок; складність; динамічність; невизначеність; конгруентність; емерджентність; передбачуваність; керованість.

Безліч чинників зовнішнього середовища у роботі систематизовано по групах: державне регулювання економіки; товарні ринки; ринкова інфраструктура; природно-ресурсний потенціал країни, галузі; трудові ресурси країни, галузі; інтелектуальні ресурси країни, галузі; виробнича база країни, галузі; кредитно-фінансова система країни, галузі; соціальна ситуація; економічна інтеграція. По кожній з виділених груп чинників наведено показники, що їх характеризують.

Стратегічне управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств представлено в роботі як складний процес (рис. 1). Встановлено принципи реалізації такого процесу: достатності для забезпечення конкурентоспроможності і стратегічного розвитку підприємства; адаптивності до змін зовнішнього і внутрішнього середовища; стабільності, обумовленої життєвим циклом підприємства і заданим періодом часу; саморегулювання і саморозвитку відповідно до динаміки внутрішнього середовища; гнучкості для забезпечення конкурентоспроможності і розвитку підприємства.

Визначення стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства залежить від конкретної ситуації, у якій воно перебуває. Формувати загальну стратегію зміцнення і розвитку конкурентоспроможного потенціалу підприємства пропонується за допомогою розробки комплексу локальних стратегій розвитку елементів потенціалу. Локальні стратегії розвитку елементів являють собою збалансований комплекс, орієнтований на реалізацію загальної стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом підприємства. В роботі показано, як формувати локальні стратегії на прикладі розвитку виробничого потенціалу підприємства.

Формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств можливо на основі створення нових виробництв і модернізації діючих. Установлено, що для несприятливих економічних умов економіки України модернізація як інструмент формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств є більш актуальною і прийнятною. Встановлено напрями і фактори модернізації.

У дисертаційній роботі обґрунтовано, що зміни, які відбуваються в тому або іншому елементі конкурентоспроможного потенціалу підприємства, впливають і на інші елементи, викликаючи в них адекватні зміни. Це виникає внаслідок системного підходу до побудови конкурентоспроможного потенціалу підприємств на основі кібернетичного закону емерджентності. Тобто необхідно враховувати зміни, що виникають у суміжних елементах конкурентоспроможного потенціалу внаслідок змін, що відбуваються в процесі забезпечення конкурентоспроможності підприємства.

Дослідження показали, що аналіз цього явища - змін у декількох елементах конкурентоспроможного потенціалу під впливом змін в одному з них, а також оцінки конкурентоспроможного потенціалу - припускає використання загальних і спеціальних функцій стратегічного менеджменту, серед яких виділено функцію діагностики.

Для реалізації концепції стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом пропонується формування механізму управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства, за допомогою якого має здійснюватись організаційний супровід цього процесу.

3. Характеристика елементів конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства

Структурування конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства обумовило необхідність докладного дослідження особливостей кожного з його елементів. Усі елементи згруповано за трьома напрямами: виробничо-фінансові, інтелектуальні і трудові можливості.

Встановлено сутність кожного елемента, чинники, які стримують та сприяють використанню наявних можливостей, напрями їх розвитку, що забезпечують зміцнення конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств.

Основним з елементів конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства є виробничий потенціал. Виробничий потенціал підприємства, як установлено в роботі, є складною системою. Однак як складна система виробничий потенціал підприємства в економічній літературі практично не розглядається. Найчастіше в роботах, присвячених дослідженню виробничого потенціалу, розглядається поняття потенціалу, його структура, оцінка розміру і шляхи ефективного використання. Достатнього поширення дістав ресурсний підхід у концепції виробничого потенціалу, де поняття виробничого потенціалу розглядається як сукупність ресурсів, що у процесі виробництва приймають форму факторів виробництва. Поряд з ресурсним підходом до визначення сутності виробничого потенціалу в економічній літературі зустрічаються й інші підходи, у яких поняття виробничого потенціалу і виробничої потужності розглядаються як синоніми.

Дослідження з управління виробничим потенціалом з урахуванням особливостей процесу модернізації підприємств у контексті зайнятої у роботі позиції відсутні. Ця відсутність частково обумовлена втратою інтересів учених саме до проблем виробництва і виробничого потенціалу. Зарубіжні дослідження з даної проблеми теж не можна визнати системними, до того ж їх не можна використовувати в повному обсязі і без внесення відповідних змін у зв'язку зі специфікою розвитку економічної ситуації в Україні й особливостями управління українськими підприємствами.

У дисертації представлено погляд на виробничий потенціал як на об'єкт управління й об'єкт використання. Виробничий потенціал розглядається як сукупність вартісних і натурально-речовинних характеристик виробничої бази, яка визначає можливості виготовляти продукцію певного складу, технічного рівня і якості в необхідному обсязі. Вартісні і натурально-речовинні характеристики виробничої бази представлено предметами і засобами праці, працею, відносинами власності та ін. Відносини власності - специфічна характеристика, що чинить прямий і непрямий вплив на використання виробничого потенціалу підприємства.

Існування та дія будь-якого елемента конкурентоспроможного потенціалу неможливо без фінансового потенціалу. Фінансовий потенціал є комплексним поняттям і характеризується системою показників, що відображають наявність і розміщення коштів, реальні і потенційні фінансові можливості.

Сформувати конкурентоспроможний потенціал підприємства неможливо без створення і розвитку ефективної інформаційної бази, тобто комунікаційного потенціалу. Комунікаційний потенціал розглядається у роботі як сукупність наявності інформаційних технологій, достатньої кількості комп'ютерної техніки нового покоління та відповідним чином підготовленого персоналу. Комунікаційний потенціал обумовлюється такими параметрами: технічними характеристиками інформаційної системи, часовими характеристиками обробки інформації, її релевантністю та корисністю, обсягом пам'яті, ефективністю використання сучасних технологій, широтою охоплення функції управління комп'ютерними програмами і т.ін. Дослідження промислових підприємств Луганської області показали, що комп'ютерне забезпечення процесів управління незадовільне. Підвищення ефективності комунікаційного потенціалу можливо на основі широкого використання сучасних інформаційних технологій, які дозволяють не тільки забезпечити продуктивність і якість роботи управлінського персоналу, але і створити принципово нові умови для збору, обробки і збереження інформації.

Стан інноваційного потенціалу як елемента конкурентоспроможного потенціалу обумовлено інтелектуальними можливостями підприємства. Інноваційний потенціал представлений у роботі можливостями проведення на підприємстві науково-дослідних та конструкторських робіт, наявністю передових технологій або можливістю їх придбання, організаційно-технічним рівнем продукції, що випускається. Аналіз стану інноваційного потенціалу промислових підприємств Луганської області підтверджує його несприятливе становище. Встановлено, що більш 70 % основних технологій мають вік старше 10 років, практично 100 % устаткування старше 10 років, а інноваційний потенціал підприємств реалізується недостатньо.

У роботі наведено перелік техніко-економічних факторів, що впливають на розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Основними інструментами з підтримки інноваційного потенціалу, як показує зарубіжний досвід, є більш прості і короткі процедури впровадження нововведень, підтримка багатообіцяючих технологій майбутнього урядом через податкову систему шляхом введення відповідних пільг у відношенні витрат на науково - дослідні розробки.

Щоб підприємство могло прийняти виклик зовнішнього середовища, воно повинно розвивати маркетинговий потенціал, який спрямований на стратегію конкурентної боротьби, гнучке і постійне реагування на зміни умов збуту за допомогою застосування ситуаційного підходу в прийнятті рішень. На підставі проведених досліджень встановлено цілі розвитку маркетингового потенціалу, що кореспондуються з цілями всього конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства, критерії їх досягнення.

Аналіз управлінського корпусу промислових підприємств Луганської області показав, що важливим елементом конкурентоспроможного потенціалу є управлінський потенціал підприємства, який забезпечує ефективність його діяльності. Це досягається за рахунок гнучкості системи і структури управління підприємством, здатності керівництва на всіх рівнях управління адекватно реагувати на всілякі зміни, чіткості розподілу повноважень і функцій в апараті управління, високої якості управлінських рішень.

Трудові можливості підприємства в дисертації аналізуються з позицій розвитку трудового і мотиваційного потенціалів. Трудовий потенціал надано як можливість використання персоналу підприємства. Причому робітники розглядаються як фактор забезпечення конкурентоспроможності, а витрати на підвищення їх кваліфікації - як інвестиції. Досліджено показники трудового потенціалу і надано характеристику різноманітним видам робіт з персоналом на машинобудівних підприємствах - набір, вибір, кар'єропросування, сучасні форми організації праці.

Розвиток трудового потенціалу неможливо здійснювати без зміцнення мотиваційного потенціалу. Крім своєчасної виплати адекватної витраченій праці заробітної плати мотивація персоналу досягається шляхом збагачення роботи, наділення працівників додатковою владою, повноваженнями і відповідальністю, надаючи їм більш ініціативи, можливостей для творчості, відзначаючи їхні заслуги просуванням по службових сходах.

Дослідження показали, що кожен з елементів конкурентоспроможного потенціалу є динамічним. Їх розвиток повинен бути спрямований на забезпечення позитивної динаміки конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств, у зв'язку з чим кожен з розглянутих потенціалів виступає об'єктом управління. Традиційним інструментом управління у стратегічному менеджменті є стратегія. У роботі надано типи стратегії розвитку кожного з елементів конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств, з яких найбільшу увагу приділено стратегії використання і розвитку виробничого потенціалу.

4. Діагностика конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства

Необхідність розробки системи стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства і відсутність методологічних основ проведення діагностики визначають актуальність виділення завдання діагностики потенціалу в самостійний предмет вивчення. Діагностика конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства набуває особливо важливого значення, тому що надає можливість оцінити сильні і слабкі сторони підприємства і визначити напрями підтримки потенціалу в збалансованому стані.

В ході діагностики перш за все оцінюється конкурентоспроможний потенціал підприємства, для чого в роботі надано методи такої оцінки, особливістю яких є комплексність. Ці методи дозволяють кількісно оцінити елементи конкурентоспроможного потенціалу, розрахувати інтегральний показник оцінки потенціалу, зіставити отримані результати з аналогічними оцінками підприємств - конкурентів, врахувати синергізм елементів і на цій підставі приймати обґрунтовані управлінські рішення з формування стратегій конкурентоспроможності.

Для діагностики окремих елементів конкурентоспроможного потенціалу підприємства надано систему формалізованої оцінки показників. Це дозволило в контексті проблем діагностики запропонувати оригінальний підхід до розрахунку інтегрального показника оцінки конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства. Розрахунок інтегрального показника здійснюється шляхом зіставлення оцінок елементів конкурентоспроможного потенціалу із середніми значеннями аналогічних оцінок з вибірки підприємств-конкурентів. Оцінка елементів корегується відповідно до їх значущості. Вагарні характеристики елементів є нормативними і встановлені експертним шляхом.

Запропонований підхід до розрахунку інтегрального показника оцінки конкурентоспроможного потенціалу підприємства дозволяє проводити діагностику по окремих елементах і порівнювати їх з можливими оцінками потенціалу конкурентів.

Проведення діагностики стану елементів потенціалу дає можливість виявити три типові ситуації, у яких може опинитися підприємство стосовно своїх конкурентів. Перша ситуація - всі відносні оцінки елементів конкурентоспроможного потенціалу досліджуваного підприємства нижче таких оцінок конкурентів. Друга - характеризує становище підприємства як лідера серед групи конкурентів. Третя ситуація відповідає становищу підприємства, у якому відносні оцінки елементів мають значення вище або нижче оцінок конкурентів. Така ситуація найбільш поширена серед промислових підприємств України. Вона обумовлює необхідність глибокого вивчення власних конкурентних переваг, визначення стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства і вироблення конкретних управлінських рішень по її реалізації.

У роботі встановлено, що в силу системного характеру процесів, які протікають у внутрішньому і зовнішньому середовищі, відбуваються зміни в елементах конкурентоспроможного потенціалу підприємства, які потягнуть за собою зміну потенціалу в цілому. Проведені дослідження показали, що вплив таких змін на будь-який елемент конкурентоспроможного потенціалу обумовлює відповідні зміни інших елементів. Інтенсивність змін в окремих елементах потенціалу під впливом елемента, що змінюється спочатку, залежить від сили їх взаємозв'язку. Зміни в окремих елементах потенціалу обумовлюють не тільки зміни інших елементів, але і зміну конкурентоспроможного потенціалу в цілому, яка також обумовлена силою взаємозв'язку елементів потенціалу. Зміни конкурентоспроможного потенціалу внаслідок сили сукупного впливу змін його елементів дозволяють стверджувати про виникнення ефекту синергізму.

Значення концепції синергізму для дослідження процесу стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства полягає в тому, що вона допомагає вивченню сили взаємозв'язку його елементів і дозволяє на цій основі забезпечити ефективні управлінські рішення, спрямовані на розробку стратегій розвитку найбільш значущих елементів потенціалу.

Визначити й оцінити взаємозв'язок елементів конкурентоспроможного потенціалу достатньо складно. Для його оцінки в дисертаційній роботі запропоновано симбіоз кількісних і якісних методів. Кількісну оцінку взаємозв'язку елементів при їх змінах отримано за допомогою кореляційно-регресійного аналізу, якісну - з використанням методу експертних оцінок. Дослідження здійснювалося за даними роботи ЗАТ “Луганський трубний завод”. На основі розрахованих 56 залежностей було побудовано матрицю взаємозв'язків досліджуваних пар елементів конкурентоспроможного потенціалу. Наприклад, вплив на виробничий потенціал зміни інноваційного потенціалу і, навпаки, залежність інноваційного потенціалу від зміни виробничого потенціалу. В дисертаційній роботі надано характеристику залежностей елементів КППП. Як показало виконане дослідження, сила зв'язку між розглянутими елементами істотно відрізняється від абсолютної її відсутності до сильного взаємозв'язку в залежності від того, який з елементів обраний перемінним.

Крім кількісних оцінок взаємозв'язку елементів конкурентоспроможного потенціалу, у роботі використано якісні оцінки, застосування яких обумовлено доцільністю вживання неформалізованих знань і досвіду фахівців підприємства, які постійно займаються формуванням конкурентоспроможного потенціалу у рамках своїх функціональних обов'язків; скануванням загальних тенденцій забезпечення конкурентоспроможності підприємств; використанням єдиного підходу до створення релевантної бази даних підприємств-конкурентів.

Зіставлення кількісних і якісних оцінок дало можливість визначити сферу збігу значущих результатів і скласти список сильних взаємозв'язків елементів при змінах, що в них відбуваються. Отриманий підсумковий набір сильних взаємозв'язків елементів конкурентоспроможного потенціалу з'явився основою для побудови матриці синергізму. Матриця синергізму є зручним інструментом для прийняття ефективних управлінських рішень, спрямованих на вибір стратегічних орієнтирів при проведенні змін у різних сферах діяльності підприємства для зміцнення і розвитку його конкурентних переваг.

Запропонований підхід до діагностики конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства є принципово новим. Він дозволяє оцінити конкурентоспроможний потенціал підприємства в цілому і його елементів, значно скоротити час адаптивної реакції підприємства на зміни, що відбуваються, забезпечити дієвість системи стратегічного управління і зосередити зусилля всієї управлінської команди на формуванні стратегії зміцнення конкурентоспроможності підприємства.

5. Модернізація виробничого потенціалу як основа забезпечення конкурентоспроможності підприємства

Обґрунтоване у дисертаційній роботі уточнене трактування виробничого потенціалу як комплексного поняття обумовило необхідність пошуку шляхів удосконалення управління використанням і розвитком виробничого потенціалу, які спрямовані на підвищення конкурентоспроможності підприємства. Ефективне використання виробничого потенціалу, його модернізація у контексті стратегічних завдань підприємства можливі за умов вірогідної оцінки сукупності чинників, що обумовлюють дію виробничого потенціалу, а також створення відповідної системи управління, яка забезпечує реалізацію намічених планів і програм.

Для алгоритмізації урахування впливу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища на використання і розвиток виробничого потенціалу проведено класифікацію і кодифікацію чинників. Класифікацію чинників проведено залежно від: джерел утворення; ставлення до підприємства; природи чинників; об'єкта впливу. Кожну групу чинників докладно досліджено в дисертаційній роботі. Найбільша кількість чинників належить основним виробничим фондам, а саме їх активній частині. Їхня питома вага становить 26,43 %. На другому місці перебувають інноваційні чинники - 13,2 %. На третьому - чинники, що характеризують пасивну частину основних виробничих фондів, потім управлінські, чинники власності, трудові, ринкові, фінансові й організаційні.

Досліджувані чинники одержали класифікаційний код, що у формалізованому вигляді визначає необхідні характеристики описуваного об'єкта. З метою виявлення впливу чинників на стан і розвиток виробничого потенціалу промислового підприємства використано експертні методи оцінки. Проведені дослідження чинників, що впливають на виробничий потенціал, дозволили вибрати і включити як об'єкти оцінки такі з них: наявність і можливості основного і допоміжного устаткування, приладів і обчислювальної техніки, технологічного оснащення, транспорту; наявність і можливості будівель, споруджень, енергетичних і транспортних комунікацій і площ; достатність і технологічність сировини і заготівель; наявність і можливості управлінської команди, інженерного персоналу і робочих кадрів; фінансові ресурси підприємства; рівень і наявність науково-технічних розробок на підприємстві; фактори власності; кон'юнктуру ринку; фактори правового середовища; рівень організації управління на підприємстві.

Для проведення експертної оцінки всі чинники, що формують виробничий потенціал підприємств, поділено на дві групи: матеріально-речовинні (основні виробничі фонди, предмет праці, праця) і фінансово-інтелектуальні (фінансовий, інноваційний і інформаційний потенціали).

Виходячи з результатів експертизи з оцінки чинників, що визначають виробничий потенціал підприємства, встановлено, що в групу найбільш значущих входять: наявність і можливості основного і допоміжного устаткування, приладів і обчислювальної техніки, технологічного оснащення і транспорту, управлінської команди, інженерного персоналу і робочих кадрів; наявність і рівень науково-технічних розробок; стан кон'юнктури ринку і фінансові ресурси підприємства. До менш значущих чинників використання виробничого потенціалу слід віднести: фактори власності, правове середовище, наявність і можливості будівель, споруджень, енергетичних комунікацій.

З метою забезпечення комплексності оцінки виробничого потенціалу підприємства розроблена елементна система його оцінки. До таких елементів віднесено засоби та предмети праці, праця, інформаційні та фінансові ресурси, інтелектуальні можливості підприємства в частині інновацій. Виділені елементи виробничого потенціалу пропонується характеризувати за допомогою різних показників - загальних, часткових, кількісних, якісних.

Проведення елементної оцінки виробничого потенціалу пропонується здійснювати на основі матричного методу. У роботі розроблено пакет матриць, кожна з яких призначена для оцінки окремого елемента виробничого потенціалу (активної та пасивної частини основних виробничих фондів, застосовуваних матеріалів, кадрового потенціалу). Розроблений пакет матриць дозволяє з необхідним ступенем деталізації проводити оцінку стану, використання і розвитку виробничого потенціалу промислового підприємства. У матриці містяться список базових показників, що характеризують кінцеві результати роботи підприємства, чи ресурси, які залучаються. Оцінка проводиться в двох напрямах: оцінка характеристики виробничого потенціалу та оцінка використання можливостей виробничого потенціалу. При цьому показники характеристики виробничого потенціалу і використання можливостей виробничого потенціалу є зворотними.

Розроблений підхід до оцінки виробничого потенціалу дозволяє одержати узагальнену, об'єктивну, інформативну оцінку виробничого потенціалу підприємства і його використання. Так оцінка виробничого потенціалу за допомогою розроблених підходів на ряді промислових підприємств Луганської області показала, що найбільш гострими питаннями є використання і модернізація виробничої бази, завантаження виробничих площ, забезпечення і рентабельне використання фінансових ресурсів. Проведені дослідження підтвердили необхідність модернізації виробничого потенціалу підприємств.

6. Організація розробки і реалізації стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства

У дисертації обґрунтовано необхідність створення механізму управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства. Узагальнення досвіду побудови механізмів управління різними об'єктами дозволило розробити концепцію формування механізму управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства.

Під механізмом управління конкурентоспроможним потенціалом підприємства розуміється сукупність методів забезпечення взаємозалежної діяльності функціональних підрозділів підприємства з метою ефективного використання можливостей підприємства для розвитку його конкурентних переваг у рамках встановленої організаційної структури. Механізм управління діє на основі сучасних підходів до управління і встановлених принципів, серед яких: керованість, плановість дій, адекватність, безперервність розвитку.

У роботі наведено характеристику кожного блоку механізму, установлено семантичні і логічні взаємозв'язки між ними, визначено умови функціонування механізму.

У рамках дії механізму управління пропонується формувати загальну стратегію зміцнення і розвитку конкурентоспроможного потенціалу підприємства за допомогою розробки комплексу локальних стратегій елементів конкурентоспроможного потенціалу. Локальні стратегії розглядаються як набір дій на перспективу у відповідності до встановлених можливостей підприємства у певній сфері. Їх доцільно об'єднати в єдиний збалансований комплекс, орієнтований на реалізацію загальної стратегії. Локальні стратегії є базою для побудови запропонованого ситуаційного профілю зміцнення і розвитку конкурентоспроможного потенціалу, який є новим інструментом формування стратегії управління.

Ситуаційний профіль представлено як двомірну модель, в якій наведено елементи конкурентоспроможного потенціалу, напрями їхніх змін і ламану лінію, що показує поведінку окремих потенціалів (локальні стратегії їхнього розвитку) у загальній стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом. Наведено альтернативні загальні стратегії управління конкурентоспроможним потенціалом підприємства, що отримані поєднанням різноманітних напрямів розвитку елементів.

Процедуру формування локальних стратегій у роботі проілюстровано на прикладі розробки стратегії управління виробничим потенціалом при його модернізації. Основою формування такої стратегії є комплексна агрегована оцінка виробничого потенціалу. Комплексність оцінки забезпечується за рахунок використання багаторівневої бази порівняння, у якій виділено господарський, національний та світовий рівні. Агрегована оцінка дозволяє моделювати можливі ситуації по конкурентних позиціях підприємства на різних рівнях.

Розробку стратегії використання і розвитку виробничого потенціалу пропонується здійснювати за допомогою ситуаційного проектування, яке передбачає формування сукупності прогнозних ситуацій, що можуть складатися у діяльності підприємства. Кожна ситуація характеризується співвідношенням розрахункової, фактичної та еталонної агрегованої оцінки показників за всіма рівнями порівняння - господарським, національним та світовим.

Виходячи з результатів аналізу розробленої схеми ситуаційного проектування і можливих напрямів розвитку підприємства виділено два стратегічні напрями управління виробничим потенціалом. Перший напрям передбачає впровадження інноваційних досягнень, модернізацію виробничої бази підприємства, продукції, технологій. Цей напрям виправданий при мінімальному відставанні виробничого потенціалу від світових та національних лідерів або при повному використанні виробничого потенціалу. Другий варіант пов'язаний з більш інтенсивним використанням наявних можливостей виробничого потенціалу за рахунок активізації організаційно-управлінських зусиль підприємства. Такий варіант стратегії управління доцільно застосувати у ситуації, коли спостерігається суттєва різниця між станом і використанням виробничого потенціалу підприємства.

Стратегію управління виробничим потенціалом пропонується формувати за допомогою матриці вибору типу стратегії і побудови стратегічних контурів. Матрицю пропонується будувати з урахуванням результатів ситуаційного проектування і агрегованої оцінки виробничого потенціалу. Використання матриці дозволяє, виходячи із ситуації, у якій перебуває підприємство, вибрати одну з можливих стратегій розвитку виробничого потенціалу, докладні характеристики яких наведено у роботі.

Окреслити стратегічні контури використання і розвитку виробничого потенціалу підприємства дозволяє групування стратегій, які наведено у матриці вибору типу стратегій використання і розвитку виробничого потенціалу підприємств.

Запропонований методичний інструментарій з розробки локальної стратегії використання та розвитку виробничого потенціалу підприємства дозволяє формувати загальну стратегію зміцнення та розвитку конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства.

Реалізація стратегій управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства є складним етапом стратегічного менеджменту. На цьому етапі можливо виникнення несприйняття персоналу змінам, які супроводжують розвиток конкурентоспроможного потенціалу. У дисертації акцентується увага на необхідності постійного управління несприйняттям персоналу таких змін. З цією метою розроблено процедуру управління таким процесом, наведено її характеристику, виділено основні функції управління несприйняттям персоналу (підбір, оцінка і мотивація).

Висновки

Одержані в ході дослідження результати у сукупності вирішують важливу наукову проблему - розвиток наукових основ стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування і вирішення актуальної наукової проблеми стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств. Воно полягає в розробці цілісної наукової концепції формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств, в удосконаленні методології стратегічного управління і розробці організаційного супроводу реалізації стратегій управління конкурентоспроможним потенціалом.

Основні висновки концептуального, теоретичного і науково-практичного характеру та результати, які одержано в ході проведених досліджень, зводяться до такого:

1. Обґрунтовано необхідність розвитку конкурентоспроможності промислових підприємств на внутрішньому і зовнішньому ринках як основи створення конкурентоспроможної економіки країни. Досліджено особливості становлення конкурентоспроможного виробництва на основі встановлених тенденцій розвитку української економіки. Уточнено шляхи досягнення конкурентоспроможності в сучасних умовах функціонування промислових підприємств.

2. Обґрунтовано нові концептуальні положення щодо формування конкурентоспроможного потенціалу промислових підприємств. Теоретично обґрунтовано, що конкурентоспроможний потенціал промислового підприємства - це сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних і трудових можливостей підприємства, що забезпечують йому стійкі, конкурентні позиції на ринку. Встановлено структуру конкурентоспроможного потенціалу, виділено його елементи, наведено характеристику кожного з них. Визначено цілі, принципи, методи й інструментарій управління конкурентоспроможним потенціалом.

3. На базі розвитку методології загальної теорії систем і стратегічного менеджменту розроблено концепцію стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислового підприємства, що враховує особливості діяльності підприємства, його становище на ринку і стан зовнішнього середовища; надано характеристики зовнішнього середовища підприємства, класифіковано чинники, що формують сприятливе конкурентне середовище. Обґрунтовано доцільність застосування сучасних концепцій менеджменту у вирішенні проблем стратегічного управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств.

4. Аргументовано необхідність модернізації промислових підприємств України з урахуванням специфічних особливостей сучасного розвитку ринкових відносин. Обґрунтовано принципово нове тлумачення поняття “модернізація промислових підприємств”, яка розглядається як багатоплановий процес, спрямований на формування нових управлінських і виробничих відносин у процесі роботи підприємства. Виділено групи чинників, що характеризують процеси модернізації. Проведено оцінку стану цих процесів на машинобудівних підприємствах Луганської області. Запропоновано підхід до визначення стратегії модернізації, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності підприємств.

5. Доведено ключову роль діагностики конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства, що є специфічним, самостійним етапом процесу формування стратегії управління потенціалом підприємства. Розроблено процедуру і методичні положення з діагностики конкурентоспроможного потенціалу промислового підприємства. Концептуально обґрунтовано новий комплексний підхід до інтегральної оцінки конкурентоспроможного потенціалу і його елементів за допомогою кількісних показників, що враховують нерівнозначний вплив елементів потенціалу на забезпечення конкурентоспроможності підприємства.