Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет

імені Івана Франка

УДК: 334.722..330.342.14 (477)

Бочан Ігор Омелянович

Формування приватного сектора в умовах ринкової трансформації економіки України: проблеми

інституціональної теорії і практики

спеціальність 08.01.01. - економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському національному університеті ім. Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: Реверчук Сергій Корнійович, доктор економічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, завідувач кафедри банківського і страхового бізнесу

Офіційні опоненти: Чухно Анатолій Андрійович, академік НАН України, доктор економічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії Павлишенко Михайло Миколайович, доктор економічних наук, професор, Львівський державний аграрний університет, завідувач кафедри економічної теорії Тивончук Іван Опанасович, доктор економічних наук, професор, Національний університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри теоретичної економіки та економіки України.

Провідна установа: Київський національний економічний університет, кафедра економічної теорії, м. Київ

Захист відбудеться “25” квітня 2002 р. о 13.00 на засіданні спеціалізованої ради Д 35.051.01 Львівського національного університету ім. Івана Франка (79008, Львів-8, проспект Свободи, 18).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. Івана Франка (м.Львів, вул.Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “22” березня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

Професор С.М. Панчишин

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Формування економічної системи, в основу якої покладено дію ринкових механізмів із соціальною орієнтацією, передбачає вирішення проблеми трансформації планової економіки у ринкову, а отже, докорінну перебудову відносин власності. Успіх в цьому значно залежить від темпів становлення повноцінного й ефективного приватного сектора економіки.

Результати наукових досліджень переконують, що сьогодні формування по-справжньому ефективного господарського механізму можливе лише за умови інституціонального підходу, тобто з урахуванням усього комплексу особливостей: історичних, етнічних, культурних тощо. Приватний сектор сам по собі є об'єктом інституціонального макро- і мікроаналізу уже тому, що він грунтується на інституті власності.

Українське суспільство вже втомилося від безконечних реформ та їхньої імітації. Однак відсталість і диспропорції треба долати і, головно, на шляхах розвитку приватної ініціативи. Економіка України перебуває у стані трансформації невиправдано довго. Стає очевидним, що на шляху розвитку приватного сектора постає новий деструктивний чинник - трансформаційна стабільність. Суть у тому, що коли економіка тривалий час перебуває у стані невизначеності, то окремі господарчі суб'єкти, керуючись інстинктом самозбереження, намагаються пристосуватися до нього. З цією метою кожен займає свою економічну нішу, забезпечуючи собі власну стабільність. Згодом відносно стабільні мікросистеми, що утворились в умовах системної нестабільності, починають чинити опір реформаторським змінам. У результаті всі нібито виступають за рішучі і радикальні зміни, але протистоять змінам, якщо вони торкаються саме їхньої діяльності. В цьому явищі яскраво відображено інституціональний парадокс економічних трансформацій.

Проблеми ринкової трансформації економіки України, становлення і функціонування господарського механізму, визначення шляхів ефективного розвитку зумовили вибір теми дослідження та визначення мети наукового пошуку: з позиції інституціоналізму проаналізувати еволюцію приватного сектора у різних економічних системах, з'ясувати його значення для становлення національної економіки України. Вихідними положеннями є визнання власності як основи суспільного ладу, яка змінює спосіб життя і спосіб мислення людей. На якій би стадії розвитку не перебував інститут приватної власності, нехай навіть у зародковій чи слаборозвиненій, всюди процес становлення ринкової економіки мав характер боротьби за володіння майном, супроводжувався жорстокою боротьбою за виживання. Приватна власність є, була і буде визначальним чинником вільного розвитку особи і сім'ї. Вона є цінністю, яка переходить від людини до людини і тому відображає економічну генетику розвитку суспільства та головні засади і правила людського співжиття.

Сьогодні приватна форма власності панує у всіх розвинутих економічних системах. Країни Заходу вважають приватний сектор рушієм свого тривалого прогресу та його ефективності і тому ревно охороняють права кожного на придбані або створені ним об'єкти власності.

Назріла потреба довести, що у перехідній економіці приватна власність створює альтернативу державній, тим самим забезпечуючи розмаїття її форм, конкуренцію їх суб'єктів - власників цінностей. Вона формує базу для розвитку похідних і змішаних форм; сприяє утворенню середнього класу в суспільстві; викорінює менталітет недбалого ставлення до майна, виховує почуття господаря і відповідальності за свою працю, стимулює людей до ефективної діяльності; сприяє утвердженню політичної та економічної свободи в суспільстві. Отже, приватна власність є важливим чинником процесів реформування в цілому.

Приватна власність є одним із найефективніших засобів економічного прогресу, рушієм соціально-економічного розвитку. Вона, поряд з державною та іншими формами, вкрай необхідна для повноцінного розвитку економіки.

У дослідженні застосовано методи порівняльного, факторного, логічного, історичного аналізу. Актуальність наукового підходу з позицій інституціоналізму для оцінки становлення та розвитку приватного сектора полягає в тому, що рушійною силою економіки є не тільки матеріальні фактори, а й духовні, моральні, правові та інші, взяті в історичному контексті. В дослідженні дістало подальший розвиток те, що завдяки інституціоналізму сучасна економічна теорія вийшла за межі виробництва і розподілу матеріальних благ, і поширила свій “ареал” на сім'ю, спорт, антропологію, психологію тощо.

Значний внесок у вивчення інституціональних основ ринкової економіки зробили У.Адамс, А.Алчіан, Й.Барцель, Г.Беккер, У.Берлі, Т.Веблен, Ф.Гайєк, Дж.К.Гелбрейт, У.Гордон, Г.Гроссман, Г.Демсец, М.Дженсен, К.Ейрес, Дж.М.Кларк, Ф.Клейн, Дж.Коммонс, Р.Коуз, М.Крепс, А.Лоув, К.Маркс, У.Меклінг, С.Мелман, Г.Мінц, У.Мітчелл, Г.Мюрдаль, Ф.Найт, Д.Норт, М.Олсон, У.Петерсон, А.Пігу, У.Семюелс, Р.Тагвелл, Г.Таллок, О.Уільямсон, Р.Хайлбронер, Г.Харт, С.Чен, Й.Шумпетер та інші.

Окремі питання інституціонального розвитку приватного сектора в перехідних економіках досліджено у працях Г.Колодка, Я.Корнаї, Дж.Стігліца, А.Ноува, В.Радаєва.

Методологічне значення для сучасного інституціоналізму має праця Т.Парсонса і Н.Дж. Смелсера “Економіка і суспільство. Аналіз інтеграції економічної і соціальної теорії”. У ній обґрунтовано необхідність поєднання економіки і соціології як цілісної теорії, спрямованої пояснити зміни в суспільстві.

На розвиток інституціональних теорій значно вплинули праці шведського вченого Г. Мюрдаля, який називав себе інституціоналістом, часто критикував своїх колег за надмірне захоплення економетрикою і недооцінку моральних основ економіки. Він виділив два види оперативного регулювання приватного сектора, які мають методологічне значення для нашого дослідження: перший застосовують за рішенням чиновника, наділеного правом діяти за власним розсудом, а другий відбувається автоматично згідно з визначеними правилами. У разі переважання першого виду регулювання підприємці змушені прокладати шлях через адміністративні “джунглі”. “Порозумівшися” з урядовими чиновниками, вони за доступними цінами отримують дефіцитні ресурси, гарантії збереження монопольного становища в сфері виробництва або збуту. До того ж, для них відкриваються лазівки у податковому законодавстві, вони вишукують способи ухилятися від сплати податків тощо. За таких умов конкурентне середовище не підтримується, внаслідок чого занепадає стимул удосконалювати виробництво, підвищувати ефективність і продуктивність праці тощо.

В економічній літературі описано чимало причин кризи української економіки: недосконалість податкової системи, втрата виробничих зв'язків, криміналізація суспільства, корумпованість чиновників, надмірна монополізація, недієздатність держави тощо. Однак, на нашу думку, головною причиною є руйнування інституціональної системи і виникнення інституціонального вакууму внаслідок невизнання і відкидання більшості суспільних інститутів, масового порушення формальних та неформальних прав і норм поведінки суб'єктів господарювання. На думку автора, системний вакуум з'являється передусім у країнах, які використовують найбільш радикальні методи для демонтажу попередніх суспільних інститутів. Цей вакуум став наслідком цілковитого скасування старих інститутів без утворення нових (“ні плану, ні ринку”).

Стара система розподілу з її неефективністю була занадто швидко демонтована, а нова система ринкової економіки ще не створена. Природний взаємозв'язок між економічним розвитком і соціальною еволюцією порушений. Виник так званий “дикий ринок”, і це позначилось на економічній ефективності й розподілі благ не на користь їхніх виробників.

Дослідження економічної історії країн світу залежно від панування тої чи іншої форми власності дало змогу виділити серед них такі три групи:

країни, у яких державний сектор відігравав панівну роль, а приватний був ліквідований. Такі країни неодмінно потрапляли в економічну катастрофу;

країни, де переважав приватний сектор, економіка швидко розвивалася;

країни, де співіснують приватна і державна власність. Для них характерним є повільний розвиток економіки. Україна належить до першої групи. Формування та розвиток її приватної економіки у центрі уваги даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота пов'язана з виконанням досліджень, передбачених планом науково-дослідних робіт економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, викладені у дисертації положення є складовою частиною завершеної у 1998-2001 рр. науково-дослідної теми “Розробка організаційно-економічного механізму функціонування приватних підприємств” (№ ДР D 196 Y 017393). Як член відділення вищої освіти Науково-методичної комісії з вищої освіти (соціальний і гуманітарний напрями) згідно з наказом № 619 Міністерства освіти і науки України від 26.12.2000р. автор на базі матеріалів дисертації обґрунтував конкретні розділи навчальних програм з соціології, економіки і підприємництва, менеджменту, взяв участь у виробленні рекомендацій щодо змісту організації науково-дослідної роботи студентів.

Актуальність, важливість і нерозробленість проблеми формування ефективного приватного сектора економіки зумовили вибір теми дослідження, його мету і завдання.

Мета і завдання дисертаційного дослідження.

Мета дисертації полягає в тому, щоб з позицій інституціоналізму дослідити феномен приватного сектора сучасної економіки й окреслити головні проблеми та перспективні напрями його розвитку в Україні.

Для досягнення цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

з'ясувати значення інституціонального підходу до вивчення проблем сучасної економічної науки;

дослідити історичну еволюцію та чинники розвитку інституціоналізму як напряму сучасної економічної теорії;

дослідити інституціональні інструменти та умови розвитку приватного сектора сучасної економіки;

висвітлити суть, структуру та функції приватної власності в перехідних і ринкових економіках;

дослідити роль приватної власності у вільному розвитку економіки, родини і людини;

виділити головні компоненти приватного сектора та дати якісну і кількісну характеристику їхнього розвитку;

дослідити теоретичну спадщину видатних українських і зарубіжних економістів-інституціоналістів та їхні погляди на приватну власність і підприємництво;

з'ясувати особливості розвитку приватного сектора в командній, перехідній і ринковій економічних системах;

виявити соціально-інституціональні умови та особливості формування приватного великого підприємництва;

дослідити процеси малої і великої приватизації та їхні наслідки;

з'ясувати механізми стимулювання розвитку малих і середніх підприємств як важливого елементу приватного сектора;

визначити головні чинники та особливості легалізації тіньової господарської діяльності в перехідній економіці;

визначити концептуальні засади державного регулювання приватного сектора економіки.

Предметом дисертаційного дослідження є економіко-інституціональні закономірності та особливості формування і розвитку приватного сектора в перехідних і ринкових економіках.

Об'єктом дослідження є головні компоненти та суб'єкти приватного сектора трансформаційної економіки України.

Методологічною основою дослідження є наукові положення інституціональної економічної теорії, на яких ґрунтується система приватного господарювання, закони та принципи сучасної теорії ринкової економіки, розроблені в наукових працях зарубіжних та вітчизняних вчених. Використано системний метод, на підставі якого приватний сектор розглянуто як явище і процес, що розвивається під впливом сукупності економічних, соціальних, політичних чинників перехідної економіки. Під час виконання дослідження застосовано методи порівняльного, факторного, логічного, історичного аналізу, наукового абстрагування, прогнозування, аналогії тощо.

У роботі застосовано системний підхід, який зумовлює вибір необхідних методів аналізу і джерел інформації. Згідно з інституціональною методологією передусім звернуто увагу на стимули, що їх створює конкретне інституціональне середовище. Інституціональний аналіз приватного сектора потребує використання великої кількості джерел. У роботі використано джерела різного характеру (економічні, соціологічні, юридичні, політологічні): фактичні матеріали, опубліковані в науковій літературі; офіційні документи законодавчої і виконавчої влади; результати соціологічних опитувань, експертних та поглиблених інтерв'ю з основними суб'єктами приватного господарювання; матеріали ЗМІ.

Наукова новизна дослідження. У дисертаційній роботі одержано такі наукові результати, які мають новизну:

Із позицій інституціоналізму виконано системне дослідження проблем формування приватного сектора в умовах ринкової трансформації економіки України. За основу аналізу взято не тільки економічні проблеми, а й соціальні, політичні, правові, етичні, психологічні, біологічні, статистичні, національні, духовні тощо.

З'ясовано нові риси та функції інституціоналізму і визначено його місце у сучасній економічній теорії. Доведено, що інституціональна економічна теорія власності ґрунтується на тому, що власність визначає норми взаємовідносин і поведінки людей. Утверджено новий напрям у вітчизняній економічній науці “Інституціональна теорія приватного сектора”, його наукова обгрунтованість і цінність зацікавить широке коло дослідників в економічній науці.

Доведено, що серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвинутість багатьох необхідних інститутів, які опосередковують зв'язки між ринком, державою і суспільством.

Визначено теоретичні принципи аналізу, інституціональні інструменти та умови розвитку приватного сектора сучасної економіки з позицій мікро- та макрорівня, коротко- і довготермінової перспективи. Встановлено, що інституціональний погляд на приватний сектор в перехідній економіці України утверджує думку, що тут панують неконкурентний капітал і бізнес, які перерозподіляють, а не виробляють, спекулюють, а не інвестують. Показано, що в Україні руйнація інститутів приватного сектора виявляється в багатьох негативних явищах - таких як збільшення частки тіньової економіки; нагромадження неплатежів і простроченої заборгованості; доларизація і бартеризація економіки; зниження частки банківських кредитів; ослаблення захисту контрактів і прав власності; зростання корупції і злочинності. Зроблено висновок дисертанта про первинність інституціональних змін у ході реформування пострадянської економіки України.

З позицій наукового плюралізму визначено роль та функції приватної власності у вільному та ефективному розвитку економіки, родини та людини, а також виконано кількісну і якісну параметризацію компонентів приватного сектора. За системно-інституціональним підходом головними компонентами приватного сектора визначено домогосподарства, офіційні приватні господарства, тіньові приватні підприємства й офіційну підприємницьку діяльність фізичних осіб. Доведено, що економіка не може повноцінно розвиватися у разі існування тільки однієї форми власності, а добробут суспільства можливий лише за умов рівноправного та гармонійного розвитку альтернативних форм власності. Не треба нехтувати тими формами власності, що об'єктивно виникли в процесі еволюції економічних систем, оскільки кожна з них має свої функції та призначення, які є важливими та незамінними. Всі вони тісно взаємозв'язані, а також залежать одна від одної.

Виявлено внутрішні і зовнішні причини розвитку тіньових економічних процесів та запропоновано комплекс програмних заходів держави щодо легалізації тіньового капіталу і детінізації української економіки. З'ясовано, що головними причинами наростання тіньової підприємницької діяльності в Україні є: державні заборони та обмеження в економічній сфері; спадок адміністративно-командної системи; поглиблення трансформаційної кризи і зростання корупції державних чиновників. Визначено, що для легалізації тіньової компоненти приватного сектора потрібна передусім сильна державна політика, головними елементами якої, на наш погляд, повинні бути: антиінфляційні заходи; механізми стабілізації і вдосконалення банківської системи; проведення податкової реформи, яка б стимулювала бізнес; розробка механізмів залучення тіньових коштів до легального обігу.

На підставі системного підходу розглянуто особливості та закономірності формування, функціонування і розвитку приватного сектора в різних економічних системах з проекцією зарубіжного досвіду на українські реалії. Встановлено, що у країнах ринкового типу співвідношення між державним і приватним секторами складаються на користь останнього. Успіх трансформаційних змін економічної системи у Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині, Словенії пояснюється тим, що там перед радикальними реформами відбувся процес становлення інституціональних передумов, серед яких для формування ринкової економіки конкуренція має вагоміше значення, ніж приватизація. Конкуренція повинна розвиватися випереджувальними темпами і забезпечувати умови для розвитку і зміцнення приватної власності.

Уперше у вітчизняній науці зроблено розгорнутий аналіз економічних ідей учених-інституціоналістів у контексті проблем становлення приватного сектора в Україні. Значний внесок у розвиток інституціональної теорії приватної власності і приватного підприємництва зробили економісти світової слави: Т. Веблен, Дж. Коммонс, У.К. Мітчелл, Л.Мізес, Дж.К.Гелбрейт, Р.Коуз та ін. Доведено, що українська економічна думка містить усі базові цінності інституціоналізму. В науковій спадщині М.Тугана-Барановського, М.Левитського, Б.Мартоса, С.Бородаєвського утверджується індивідуалізм і незалежна гордість українського характеру. В дисертаційному дослідженні розкрито наукову спадщину українських вчених-економістів у теорії приватної власності і підприємництва. Досліджено та узагальнено погляди на приватну власність та підприємництво І.Вишенського, І.Мазепи, К.Зіновіїва, І.Вернадського, М.Зібера, М.Бунге, Д.Піхна, Д.Журавського, О. Русова, П.Червінського, В.Варзара, В.Навроцького, В.Барвінського, І.Франка, Ф.Щербини, П.Чомпи, наших сучасників А.Гальчинського, В.Геєця, І.Лукінова, А.Чухна, М.Долішнього, С.Злупка, І.Михасюка, С.Мочерного, М.Павлишенка, С. Реверчука, І.Тивончука та ін. З'ясовано, що теоретична спадщина українських учених-економістів з цієї проблеми і нині до кінця не вивчена та належно не оцінена.

Визначено проблеми і перспективні напрями розвитку приватного сектора в перехідній економіці України. Доведено, що стабілізація та ефективний розвиток української економіки суттєво залежить від формування та успішної діяльності великого бізнесу як основи піднесення та ефективного використання ресурсного і науково-технічного потенціалу країни. Великі бізнес-структури повинні стати провідниками національної промислової політики і сприяти досягненню стратегічних цілей економіки. Цей процес є об'єктивним і відображає загальні закономірності розвитку світового господарства. Дисертант доводить, що розвиток великого бізнесу веде до його відкритості та інформаційної прозорості. З тієї причини тіньову економіку поступово витісняє офіційна. Велике підприємництво впорядковує правове поле.

Досліджено, що в Україні проблеми малої приватизації повільно переросли в площину післяприватизаційної підтримки діяльності малих підприємств, а проблеми великої приватизації є довготривалими і перебувають під впливом як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Переведення діяльності великих підприємств і комплексів на ринкові засади наштовхуються на три невирішені і гострі проблеми: демонополізація, конкуренція і державне регулювання.

· Визначено, обґрунтовано і структуровано економічні функції української держави у розвитку приватного сектора в умовах провадження якісних і кількісних ринкових трансформацій адміністративно-командної системи, виявлено помилки та перспективи політики зміцнення інституту приватної власності в Україні. З'ясовано, що з позицій ролі української держави у формуванні приватного сектора під час проведення економічної реформи були допущені такі помилки: грошова стабілізація не забезпечила фінансову стабілізацію; на тлі лібералізації не створено стимулювальної податкової системи; сертифікатна приватизація не забезпечила формування ефективного власника; банківська система не виконала ролі “локомотива реформ”.

Зазначено, що сьогодні головні завдання української держави полягають у створенні необхідних умов для досягнення максимальної прибутковості від функціонування підприємств, і, зокрема: зниження інвестиційного ризику, зростання довір'я народу до держави та її політики, спрямування державної політики в антиінфляційно-створювальному напрямі за оцінним критерієм приросту ефекту, розбудова інституціональних структур, які б забезпечували ефективне господарське управління.

Теоретична цінність дослідження полягає у поглибленні і розширенні наукового знання з проблеми становлення та розвитку приватного сектора з позицій інституціонального підходу. Дисертаційне дослідження окреслює й утверджує новий напрям у вітчизняній економічній науці “Інституціональна теорія приватного сектора”. Інституціональний спосіб розгляду приватного сектора допоміг визначити перспективні шляхи та механізми формування приватного сектора в трансформаційній економіці України.

Практична цінність дослідження - розробка конкретних рекомендацій з удосконалення механізмів формування і функціонування приватного сектора. Практичні рекомендації можуть бути корисними виконавчій владі різних рівнів для розробки і втілення державної політики формування приватного сектора і проведення ринкових трансформацій в цілому. Дисертаційне дослідження може стати основою для формування навчальних програм, лекційних курсів і спецкурсів, підручників та посібників з проблеми формування перехідної економіки. Результати дослідження знайшли часткове впровадження у науково-дослідній і освітянській сферах, а також у діяльності органів виконавчої влади, зокрема під час розробки наукових показників розвитку підприємництва та приватного сектора економіки, що лягли в основу практичного вирішення питань комплексного розвитку Львівщини (Акт впровадження Львівської обласної державної адміністрації № 5/12-5200/2-10 від 29.12.2001 р.), регіональних програм приватизації (Акт впровадження Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області № 6/11-7411 від 27.12.2001 р.); а також читання курсів лекцій “Економічна теорія”, економічного спецкурсу “Системна трансформація економіки України, особливості перехідного періоду до ринкової економіки”, які читають у Львівському національному університеті імені Івана Франка (Акт впровадження в навчальний процес №810 від 07.01.2002р.) та Львівському економічному бізнес-коледжі (Акт впровадження в навчальний процес № 01/233 від 29.12.2001 р.). Результати дисертаційного дослідження автор використовував під час написання двох навчальних посібників “Предмет і метод економічної теорії” і “Основи теорії суспільного вибору”, а також індивідуальної наукової монографії “Приватний сектор сучасної економіки”, які видані з грифом Міністерства освіти і науки України та рекомендовані для викладачів, аспірантів, студентів і підприємців.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації і винесені на захист, отримані автором особисто. Переважна більшість публікацій - одноосібні. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Дисертант розширює наукові знання з проблем становлення та розвитку приватного сектора з позицій інституціоналізму як своєрідного напряму в економічній науці, що матиме широке коло дослідників і цілком закономірно буде в центрі уваги вчених-економістів - теоретиків і практиків.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Теоретичні положення, висновки, рекомендації, одержані дисертантом, отримали схвальні відгуки на регіональних, всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях, серед яких:

“Народ, нація, держава: українське питання в європейському вимірі”. Львів - Мюнхен. ЛДУ ім. І.Франка - УВУ, 1993.

“Соціально-економічні проблеми вивчення видавничо-поліграфічного комплексу (ВПК) та його інфраструктури”. м. Львів, УАД, 1996.

“Екологія і економіка”. Львів, ЛДУ, 1997.

“Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку” V Міжнародний конгрес українських економістів. Львів. ІРД НАН України, 2000.

“Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці та бізнесі”. Ірпінь, АДПС, 2000.

“Маркетинг та логістика в системі менеджменту”. Львів, НУ “Львівська політехніка”, 2000.

“Ринкова інфраструктура: суть, функції та побудова”. Львів. ЛКА. 2001.

“Фінансові механізми активізації підприємництва в Україні”. Львів. ІРД НАН України, ЛДФЕІ. 2001.

“Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні”. Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2001.

“Формування нової парадигми економічної теорії в Україні”. Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2001.

Публікації за темою дисертації. Результати дисертаційного дослідження відображені у 30 опублікованих працях обсягом авторського матеріалу понад 40 д. а., серед них одна індивідуальна наукова монографія, два навчальних посібники, розділи в колективних монографіях і навчальних посібниках, 20 наукових статей, три наукові доповіді.

Структура дисертації та її обсяг. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та пропозицій, списку використаних джерел (347 джерел). Обсяг основного тексту дисертації - 396 сторінок. У дисертації наведено 39 таблиць, 7 рисунків.

приватний сектор інституціональний підхід

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано вибір теми дослідження, її значимість, розкрито зв'язок роботи з напрямами наукових розробок, сформульовано мету і завдання дисертації, визначено наукову новизну одержаних результатів, наведено дані їхньої апробації та впровадження, показано можливості теоретичного і практичного використання.

Розділ 1. Методологічні основи інституціонального аналізу приватного сектора перехідної економіки. У цьому розділі, який містить чотири підрозділи, розкрито суть і риси сучасного інституціоналізму, визначено головні принципи інституціонального аналізу змішаної економіки, досліджено інституціональні інструменти та умови розвитку приватного сектора, з'ясовано особливості та умови розвитку інституціоналізму в українській науці.

На базі системного методу дисертант досліджує розвиток приватного сектора економіки під впливом сукупності економічних, соціальних, політичних чинників, виділяє інституціоналізм як своєрідний напрям в економічній науці, розширює наукові знання з проблем становлення та розвитку приватного сектора з позицій інституціонального підходу. Показує, що інституціоналізм є внутрішньо неоднорідним, мінливим і по-різному виявляється на різних етапах історії.

Виникнення інституціоналізму як напряму розвитку економічної теорії треба пов'язувати з опублікуванням монографії T.Veblen “Theory of idle classes” (Т.Веблен “Теорія класу нероб”), 1899 р. З 20-30-х років минулого століття цей термін почали широко використовувати. Незважаючи на те, що інституціоналізм з'явився в США, він тісно пов'язаний з відповідними школами в економічній науці, які сформувались у другій половині XІX ст. і у першій третині XX ст. у різних країнах світу. В цьому плані інституціоналізм є інтернаціональним вченням з суттєвими національними особливостями. Інституціоналізм традиційно цікавили передусім структурні проблеми: приватний сектор, монополізація, державне регулювання, зміни в ринковому механізмі тощо.

У дисертаційному дослідженні автор виходить з того, що інституціоналістів завжди відрізняло прагнення до емпіризму. Об'єктом вивчення для економістів, орієнтованих на емпіризм, є реальні конкретно-історичні і національно-специфічні форми організації економічного життя. Інституціоналісти вважають, що рушійною силою економіки є не тільки матеріальні фактори, але й духовні, моральні, правові та інші, взяті в історичному контексті. Інституціоналізм - це альтернатива неокласичному напряму економічної теорії. Це певною мірою критичний та опозиційний класикам і неокласикам напрям в економічній науці. Що ж не подобалось інституціоналістам у класичній та неокласичній школах економічної теорії? Передусім учення А. Сміта, Д. Рікардо і А. Маршалла зловживає абстракціями, які недостатньо відповідають реальному життю. По-друге, класична і неокласична теорія зачарована ідеєю гармонії інтересів, а в житті відбувається жорстока боротьба за виживання. По-третє, ця теорія весь час акцентує увагу на рівновазі, на статиці, а в житті насправді триває безперервна еволюція, тобто мінливість і пристосування, динаміка. По-четверте, ця теорія не описує людину як особистість, що перебуває в певному суспільному середовищі. Для неокласиків людина - це “арифмометр”, який швидко обчислює корисність благ. Неокласична теорія не враховує престижу, соціального становища людини тощо.

Дисертант зазначає, що поняття “інституціоналізм” виникло під впливом двох категорій: інстинктів та інституцій. Інстинкти - це психологічні властивості, які закладені в самій людині. Інституції - це форми прояву певних людських звичаїв, традицій, звичок, поведінки, моралі тощо. Автор зазначає, що між інстинктами й інституціями існує зв'язок. По-перше, інстинкти пояснюють мотиви людської діяльності, а інституції - риси економічного устрою. По-друге, інстинкти відображають розвиток, а інституції - рамки, форми і напрями розвитку.

В економічній літературі розрізняють поняття “інституція” та “інститут”. На наш погляд, інституція - це певний звичай, а інститут - це порядок, закріплений у формі закону. Інакше кажучи, інститут - це конкретне оформлення інституції. Інститути, які виростають із інстинктивних властивостей людини, є природними. Інстинкти й інститути не є незмінними. Вони піддаються впливові суспільних зрушень, є успадкованими тенденціями, завжди підкоряються потребам індивіда і впливають один на одного.

У дисертації зазначено, що інституціоналізм пройшов певні етапи розвитку, отримав підтримку провідних вчених світу і сьогодні перебуває на вістрі теоретичних досліджень в Україні. Автор, визначаючи суть інституціоналізму, називає такі його риси: незадоволеність надмірним рівнем абстракції; прагнення до інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками; широке застосування кількісного аналізу.

Інституціоналісти постійно розширюють поле економічної науки, завдяки власне інституціоналізму сучасна економічна теорія вийшла за межі виробництва і розподілу матеріальних благ і поширила свою дослідницьку сферу на сім'ю, спорт, антропологію, психологію тощо. З 80-х років поряд з поняттями “інституціоналізм”, “інституціональна течія” щораз частіше в західній економічній літературі фігурує поняття “інституціональна традиція”. “Інституціональна традиція” означає, що формування і еволюція сучасних інституціональних концепцій розглядаються в ретроспективі, тобто з позицій нинішнього дня, на основі аналізу поглядів видатних представників цієї течії. Розвиток “інституціональної традиції” означає, що цей напрям економічної теорії не ізольований, а щораз більше і глибше взаємодіє та інтегрується з іншими школами, течіями і напрямами. Крім того, інституціоналізм впливає на еволюцію економічного мислення, досліджень, ідейно-теоретичних позицій вчених і політиків.

На думку автора нині в економічній науці треба виділити “старий інституціоналізм”, “неоінституціоналізм” і “новий інституціоналізм”.

“Старий”, або традиційний, інституціоналізм представляють Т. Веблен, Дж. Коммонс, У.Мітчелл. Згідно з метою дослідження дисертант визначає місце традиційного інституціоналізму на генеалогічному дереві сучасної економічної теорії (Рис. 1).

Рис. 1. Місце інституціоналізму на генеалогічному дереві исучасної економічної науки

Як бачимо, коріння інституціоналізму є в історичній школі. У дисертаційному дослідженні визначено суттєві відмінності між традиційним інституціоналізмом та історичною школою.

По-перше, батьківщиною історичної школи була Німеччина, а інституціоналізму - США. Отже, відмінність визначена особливостями німецького й англосаксонського мислення.

По-друге, історична школа - це епоха вільної конкуренції, а інституціоналізм - це епоха економічного монополізму. Це означає, що історики сповідували принцип економічного лібералізму, а інституціоналісти - принцип необхідності державного втручання в економіку і контролю суспільства над бізнесом. Зрештою, гасло про контроль сильного уряду за приватними монополіями - це риса інституціоналістів.

По-третє, якщо представники історичної школи описували переважно минуле, то інституціоналісти - сучасне життя.

Порівняно з неокласиками традиційні інституціоналісти не захоплювалися математикою, їхні аргументи опирались на досвід, логіку, статистику, право тощо.

Неоінституціоналізм виник в США в 60-ті роки, його засновником вважають Р. Коуза. В статтях “Природа фірми” (1937) і “Проблема соціальних витрат” (1960) учений уперше сформулював дослідницькі орієнтири для неоінституціоналізму.

У дисертації зазначено, що неоінституціоналісти розглядають інструменти провадження обміну з погляду форм власності і форм контракту. Поряд з приватною власністю аналізують колективну, державну форми власності та визначають їхню порівняльну ефективність у забезпеченні угод на ринку. Це передусім стосується теорії прав власності і теорії оптимального контракту. Інституціоналісти вводять поняття інформаційні витрати, які пов'язані з пошуком й отриманням інформації про угоди і ситуації на ринку. Поряд з інформаційними витратами запроваджують поняття трансакційних витрат - тобто всі витрати, які виникають під час виконання угоди. Якщо неокласики абстрагувались від трансакційних витрат, то неоінституціоналісти ставлять їх у центр своєї уваги. Внаслідок застосування теорії трансакційних витрат і теорії прав власності до історичного аналізу з'явилась нова економічна історія, засновником якої є Д. Норт. У реальних суспільствах, вважає Д. Норт, завжди співіснують ефективні і неефективні інститути. Одні стимулюють інвестиції та інновації, інші - пільги та привілеї; одні сприяють конкуренції, інші - монополізації; одні розширюють поле взаємовигідного обміну, інші звужують його.

Сьогодні єдиної класифікації інституціональних теорій немає. Певні спроби класифікації робили О. Уільямсон, Р. Нуреєв, А. Олейник. На підставі узагальнення наявних класифікацій у дисертації запропонована така схема генеалогічного дерева інституціоналізму (Рис. 2).

Рис. 2. Генеалогічне дерево сучасного інституціоналізму

Для з'ясування особливостей теоретичних поглядів сучасних інституціоналістів на проблеми перехідної економіки у процесі дисертаційного дослідження застосовано методи порівняльного, логічного, факторного та історичного аналізу. З'ясовано, що головними, вкрай необхідними умовами успіху реформ є децентралізація розподілу вироблених благ і створення системи добровільного обміну між приватними власниками. Саме в особливостях інституціонального середовища перехідної економіки треба шукати пояснення її соціально-економічної динаміки та перспектив. Особливості полягають у розвалі інституціональних рамок планової економіки і відсутності інститутів ринку. Отже, криза перехідної економіки зумовлена порушеннями координації між господарюючими суб'єктами через руйнування планової системи і слабкості ринкових інститутів. Звідси робимо висновок про первинність інституціональних змін у ході реформування пострадянської економіки України.

Усі інституціоналісти у дослідженнях сучасної економіки використовують три головні методологічні принципи: міждисциплінарності, історизму і суперечності. Міждисциплінарний підхід передбачає розширення предмета економічної теорії шляхом зв'язку її з соціологією, політологією, соціальною психологією, загальною статистикою, теорією систем, правознавством, демографією тощо. Принцип історизму полягає в прагненні виявити рушійні сили, чинники, тенденції розвитку економіки. Принцип суперечності інституціоналісти використовують під час вивчення відносин між світом бізнесу і світом індустрії, монополізації виробництва, між рівнем розвитку НТП і змістом інститутів, для з'ясування проблем усередині самого інституціоналізму.

В окремому підрозділі дисертаційної роботи проаналізовано особливості формування і розвитку інституціоналізму в Україні. Зазначено, що українська економічна думка містить усі базові цінності інституціоналізму.

Розділ 2. Теоретико-інституціональні засади розвитку приватного сектора економіки України. У другому розділі дослідження, який містить п'ять підрозділів, розкрито суть, структуру та функції приватної власності, з позицій наукового плюралізму визначено роль та функції приватної власності у вільному та ефективному розвитку економіки, родини і людини, а також виділено і охарактеризовано кількісними та якісними параметрами основні компоненти приватного сектора. Вперше у вітчизняній науці зроблено розгорнутий аналіз економічних ідей вчених-інституціоналістів у контексті проблем становлення приватного сектора в Україні, визначено внесок українських учених-економістів у розвиток теорії приватної власності і підприємництва.

Дисертант зазначає, що інституціоналізм, який виник наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., має свої відгалуження і модифікації. Всі його представники були одностайні у потребі провадити державний контроль над стихією ринкової економіки і приватної власності. Результати господарської діяльності залежать від певних умов, серед яких провідне місце належить власності. Власність є основною підвалиною економічної організації суспільного життя. Приватна власність - найефективніша форма власності, тому що пробуджує і стимулює пошук найліпшого способу використання майна, легко реалізує вимоги вільного переходу від одного ринкового суб'єкта до іншого, обмежує можливості державного втручання в господарські процеси. Приватна власність є фундаментом ринкової економіки, сприяє розвитку оптимальних економічних процесів. Інституціональна економічна теорія прав власності ґрунтується на тому, що власність визначає норми взаємовідносин і поведінки людей. При вивченні різних аспектів приватної власності нас цікавить таке: до яких об'єктів права власності належать не лише матеріальні речі, а й різноманітні права, цінні папери тощо. Зазвичай, серед значної кількості прав власності виділяють три основні - володіння, розпоряджання та використання. Можна сказати, що власність - це сукупність прав володіння, розпоряджання та використання об'єктів права власності, які за суб'єктами закріплені законом. Через категорію власності суспільство реалізує проблеми економічного розвитку.

Історичні дослідження доводять, що найбільшого розквіту давні цивілізації досягали лише в ті часи, коли право приватної власності було проголошено священним і недоторканним, і зазнавали великого занепаду, коли панівні династії вдавалися до обмеження цього права. Стовпами апогею Стародавньої Греції та Риму були гарантії індивідуальної власності та свобод, які випливали із цього права. Марксисти розглядали приватну власність однобічно, беручи до уваги лише її негативні риси. Пророкуючи подолання експлуатації шляхом запровадження суспільної власності та поступового витіснення приватної, вони не передбачили, що саме ця “ідеальна”, на їхню думку, власність, стане однією із причин виникнення засилля держави в усіх сферах суспільного життя. Перетворення майже усієї власності на суспільну, іншими словами, її відчуження від безпосередніх творців, мало катастрофічні наслідки: було знищено прояви ініціативи та творчості, створено сприятливий ґрунт для таких явищ, як безгосподарність, недбале ставлення до матеріальних ресурсів і результатів своєї праці. Існування “нічийної” власності було однією з головних причин стагнації економіки соціалістичного типу. В дисертаційній роботі доведено, що теоретики цього вчення проігнорували важливий елемент людської природи - поєднання індивідуального та суспільного начал. Через задоволення власних інтересів людина реалізовує себе як член суспільства. Вона сприймає навколишній світ, перш за все, через призму особистих потреб.

Сьогодні економіка України розвивається на засадах плюралізму різних форм власності. У Законі України “Про власність” зазначено, що власність в Україні існує у трьох формах: приватній, колективній та державній. Державна власність є життєво необхідною там, де потрібне централізоване вирішення питань розвитку суспільства: у сферах, де інвестування приватного капіталу є неприбутковим або має пролонгований ефект; у галузях із великими затратами капіталу, концентрація якого не під силу приватному бізнесові; для проведення фундаментальних наукових досліджень та підтримки соціальної інфраструктури. Значним кроком до утвердження інституту приватної власності, гарантій її існування та недоторканності стало його закріплення в найвищому документі держави - Конституції України. З цього часу держава офіційно визнала право на розвиток приватного підприємництва, дала поштовх створенню передумов для формування соціально-орієнтованого ринкового господарства. Конституційно зафіксований інститут приватної власності не матиме юридичної сили, якщо він не буде підкріплений процесами стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності, проведенням широкомасштабної приватизації та демонополізації, реформуванням економіки загалом. Без відродження власника та господаря неможливий вихід із сучасної кризової ситуації. Приватна власність повинна посісти чільне місце серед чинників вирішення багатьох макроекономічних завдань, одним з яких є відродження малого приватного підприємництва, для чого треба повернути людям право на вільний вияв своєї індивідуальності, творчості та ініціативи. Немає сумніву, що лише за таких умов економіка України зможе стати ефективною. Приватна власність у функціональному плані породжує й утверджує самостійність, безпеку, прибутковість, престижність, інтеграцію, координацію та контроль.

У дисертації науково проаналізовано ліберальні, соціалістичні та християнські погляди на власність. На нашу думку, за системно-інституціональним підходом головними компонентами приватного сектора є: домогосподарства, офіційні приватні господарства, тіньові приватні підприємства і підприємницька діяльність фізичних осіб.

Домогосподарства - основний суб'єкт не тільки приватного сектора, а й ринкової системи в цілому. Поняття “домогосподарство” не тотожне поняттю “сім'я”. Перше має більш сувору прив'язку до територіальних меж, включає членів домогосподарства, які не є родичами, і визначає існування права власності всередині домогосподарства. Суб'єктами сімейного домогосподарства є не окремі індивіди, а сім'я чи декілька сімей, що спільно господарюють.

Офіційні приватні підприємства - це ті господарські суб'єкти, які зареєстровані в державних органах і сплачують податки. Економічною основою таких підприємств є індивідуальна та групова форми власності. В Україні частка державних підприємств зменшується і відповідно зростає частка офіційного приватного сектора.

Тіньові приватні підприємства - це підприємства, економічну діяльність яких не обліковує офіційна статистика. Основними причинами наростання тіньової підприємницької діяльності є: реагування ринку на заборони держави в економічній сфері; спадок адміністративно-командної системи; поглиблення трансформаційної кризи і зростання корупції державних чиновників.

Підприємницька діяльність фізичних осіб - це особи, які провадять економічно вигідну справу, зареєстровані в державних органах і сплачують податки. Кількість громадян-підприємців в Україні становить понад 1 млн. осіб і неухильно зростає.

Розділ 3. Приватний сектор в різних економічних системах: уроки для України. У цьому розділі, який має три підрозділи, розкрито суть приватної господарської діяльності в адміністративно-командній економіці, приватний сектор у розвинутій ринковій економіці, особливості приватного сектора в економіці США, Великобританії, Швеції, Японії, особливості становлення та функціонування приватного сектора в перехідних економіках, зокрема, приватний сектор в Угорщині, Польщі, КНР, Росії. У дисертації розкрито шляхи використання зарубіжного досвіду для формування приватного сектора України.

В економіці адміністративно-командної системи приватна господарська діяльність є її складовим елементом, але існує переважно в тіньових, прихованих формах. З розвитком адміністративно-командної системи тіньова діяльність модифікується, зрощується з державним бюрократичним апаратом, політичними структурами. Крім того, тіньова економіка породжує свої захисні інститути. За цих умов тільки рішучий і послідовний демонтаж адміністративно-командної системи і проведення ринкових реформ може серйозно витіснити тіньову діяльність як з державного, так і недержавного секторів економіки. У дисертації зазначено, що головними причинами тіньової діяльності в адміністративно-командній системі були: дефіцит товарів і послуг: там, де пропозиція менша, ніж попит, неминуче виникає тіньовий ринок і тіньові ціни; низька якість багатьох товарів і послуг державного сектора; великі втрати від безгосподарності, які підживлювали тіньові канали чорного ринку адміністративно-командної системи; наростаючий розрив між офіційними словами й економічною реальністю; можливість реалізувати свої ідеї у тіньовій господарській діяльності.

За рівнем частки приватного сектора розвинуті ринкові країни автор розділяє на три групи:

перша група - це країни, де частка приватного сектора у ВВП становить понад 90% (Бельгія, Великобританія, Данія, Ірландія Італія, США, Японія);

друга група - це країни, де частка приватного сектора у ВВП є в межах 80-90% (Греція, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Франція);

третя група - це країни, де частка приватного сектора у ВВП менше 80% (Австрія та інші).

Причиною подібної диференціації розвинутих країн є економічні, політичні, соціальні, історичні та інші чинники. Всі ці чинники є специфічними для кожної країни, діють системно і визначають особливості функціонування її приватного сектора. Досліджуючи приватний сектор у розвинутій ринковій економіці, доходимо висновку, що сучасна економіка є змішаною, що у всіх розвинутих країнах ринкового типу співвідношення між державним і приватним сектором складається на користь останнього. Досвід Японії дає змогу зробити два важливі висновки, які можуть бути корисними для реформаторів економіки України:

1) під час проведення приватизації великих державних підприємств важливо не допустити великого “викиду” акцій на ринок, бо це може призвести до падіння курсу акцій і масових втрат інвесторів. З цією метою держава притримує частину акцій або купує певний пакет акцій сама;

2) приватизація великих підприємств не може бути масовою і швидкою, це поступовий і довготривалий процес. За значенням велика приватизація - це велика інституціональна реформа, яка приводить до перерозподілу власності, до демонополізації ринків і, нарешті, до зміни економічних функцій владних органів держави.

Головні висновки із досвіду формування приватного сектора в Китаї такі:

стратегію і тактику економічної реформи треба визначити із конкретних реалій своєї країни і не копіювати чужого досвіду;

основною метою реформ повинен бути розвиток національної економіки, підприємництва та підвищення добробуту людей;

поєднувати поступальний розвиток економіки з конкретними проривами на певних напрямках і ланках розвитку підприємництва;

між ринковим механізмом і макроконтролем необхідна розумна взаємодія;

в умовах системної трансформації треба посилювати і вдосконалювати державне регулювання приватного сектора на рівні макроекономіки.

За 1980-1998 рр. Китай у чотири рази збільшив середньодушовий ВВП. До 2010 р. КНР прагне подвоїти ВВП порівняно з 2000 р. Ключ для досягнення цієї мети полягає у проведенні двох корінних трансформацій: а) трансформації економічної системи - від традиційної планової економіки до соціалістичної ринкової економіки; б) трансформації форм економічного зростання - від екстенсивних форм до інтенсивних на основі стійкого, швидкого і ефективного розвитку народного господарства і всебічного прогресу суспільства.

У постсоціалістичних країнах трансформація планової системи в ринкову передбачає передусім формування приватного сектора як основи ініціативи, інновації, конкуренції та економічного зростання. Наприклад, угорський досвід приватизації свідчить, що сама по собі приватна власність не забезпечує природних стимулів до високої ефективності і прибутковості. Додатково ще потрібна система агентських угод. Для вирішення проблем агентських угод необхідні такі економічні інститути: фондові ринки, інвестиційні фонди, страхові і пенсійні фонди, трасти, кредитні спілки, фонди взаємодопомоги тощо.

...