Характерною рисою ринкової трансформації у Польщі є швидке зростання приватного сектора. Цьому сприяли такі чинники: високий дореформений рівень ринкових стосунків і приватної власності; проринковий менталітет населення; значна зовнішня допомога; вдало продумана обгрунтована програма реформ.

Україна, на відміну від Польщі, змушена паралельно вирішувати дві кардинальні проблеми: проблему ринкової трансформації суспільства і проблему створення та зміцнення державності.

Особливості формування російського приватного сектора і підприємництва дають змогу виділити чотири головні риси російської приватизації:

відсутність післяприватизаційної підтримки підприємств;

свідоме заниження оцінки вартості приватизованих підприємств;

передача немалої частини державного майна у приватну власність безоплатно;

перехід значної частини прав власності на державне майно до працівників та директорату колишніх державних підприємств.

Російський досвід подібний до українського і в цьому є причини: спільне минуле і політика проведення реформ в Україні, оглядаючись на Росію (“політика слід у слід”).

У дисертаційній роботі науково обґрунтувано і зроблено переконливі висновки в тому, що: а)економіка не може повноцінно розвиватися у разі існування тільки однієї форми власності; б)за наявності приватної і державна власність стає ефективнішою; в)приватна власність звільняє державу від багатьох невластивих для неї функцій, а також виконує такі соціальні функції: гартує людський дух, вчить людину самостійно прокладати дорогу до добробуту.

Розділ 4. Приватний сектор у перехідній економіці України: проблеми і перспективні напрями розвитку. У цьому розділі дисертації, який складається з п'яти підрозділів, розкрито соціально-інституціональні умови та особливості формування великого приватного підприємництва, визначено об'єктивні та суб'єктивні чинники успіхів та невдач малої і великої приватизації в Україні з позицій структуризації та оптимізації функціонування приватного сектора, виявлено внутрішні і зовнішні причини розвитку тіньових економічних процесів та запропоновано комплекс програмних заходів щодо легалізації тіньового капіталу і детінізації української економіки. Визначено роль та функції української держави у розвитку приватного сектора, виявлено помилки та перспективи політики зміцнення інституту приватної власності в Україні.

Результати проведеного дослідження дають підстави вважати, що великі бізнес-структури повинні стати провідниками національної промислової політики. Вони формують передумови технологічного прогресу і розвитку великого бізнесу, сприяють його відкритості та інформаційної прозорості. Саме за такої умови тіньову економіку поступово витісняє офіційна. Формування великих бізнес-структур в Україні відбувається об'єктивно і відображає закономірності розвитку світового господарства: концентрацію і централізацію виробництва, інтеграцію промислового і фінансового капіталу, диверсифікацію, глобалізацію та інтернаціоналізацію капіталу.

У дисертаційному дослідженні проаналізовано головні умови та особливості формування великого бізнесу в Україні через призму таких інституцій сучасної економіки, як трансакція, конкуренція, право власності, банки, торгівля, ділова інформація, лобізм, держава.

Унаслідок відмови від прямого державного управління і зміни характеру стосунків між підприємствами в ході економічної реформи зростають трансакційні витрати, які стимулюють появу великих структур. Крім того, відновлення виробничо-технологічних зв'язків і структурна перебудова виробництва неможливі без координації діяльності всіх господарських підрозділів і залучення великих фінансових ресурсів. У командній економіці основним посередником була держава, яка зводила до мінімуму трансакційні витрати, пов'язані з вибором партнера і підготовкою контрактів. Після розвалу централізованої посередницької системи, її роздержавлення і демонополізації витрати обігу були перекладені на підприємства, що призвело до різкого зниження рентабельності їхньої продукції. Зниження рентабельності підприємства намагалися компенсувати зростанням цін, у результаті чого відбулося посилення інфляційних процесів. Великі підприємства працювали за державного посередництва, яке формувало для них систему коопераційних зв'язків. У нових умовах підприємства повинні самостійно обирати й аналізувати ринок, шукати партнерів (постачальників, банків, страхових компаній) і вивчати їхню надійність, проводити переговори, рекламу, презентації, готувати контракти, створювати збутову мережу та інші високовитратні заходи. Однак для такої роботи, яка передбачає значні трансакційні витрати, що можуть поступово зменшуватися в міру формування стійких зв'язків і стабільного господарського середовища, підприємства є мало підготовленими. Наразі маємо ситуацію: великі підприємства залишилися, але велике виробництво і підприємництво розвалилося. Треба додати, що найменше від цього втратили видобувні підприємства і тіньовики.

У командній економіці конкуренції відводились невластиві функції. Це була конкуренція споживачів за придбання дефіцитних ресурсів. Демонтаж державного монополізму змінив інститут конкуренції. Конкуренція розвивається у сфері обігу, у галузях, які працюють на кінцевий попит (роздрібна торгівля, послуги). Інакше кажучи, з'являється конкуренція не тільки покупців, а й виробників, продавців і посередників. Нині виглядає досить жорсткою конкуренція на фінансовому, страховому, рекламному, туристичному та інших ринках. Загострюється конкуренція між імпортними і вітчизняними товарами. На ринках складної побутової техніки наростає конкуренція за якість продукції і її післяпродажне обслуговування. В Україні інститут конкуренції тільки формується. Державна антимонопольна політика слабка: простежуються спроби впливати на природні монополії і регулювати великі підприємства. Не розвивається міжфірмове співробітництво, яке б зміцнило конкурентні позиції вітчизняного бізнесу. Міжгалузевої конкуренції не існує, ринок капіталів не розвинутий. Немає конкуренції у сфері розподілу бюджетних видатків. Повільно відбувається перехід до дотування (субсидування) споживачів, хоча уже є перший, хоч і недосконалий, досвід надання субсидій у житлово-комунальній сфері та соціальних пільг малозабезпеченим прошаркам населення.

У командній економіці основним власником була держава, яка вилучала засоби у підприємств і вкладала їх в економіку. З розвитком корпоратизації економіки, збільшенням підприємств вона втрачає можливість виконувати функції їх єдиного власника. Інакше кажучи, держава втрачає контроль над підприємствами, особливо після 1987-1989 рр., коли з'явилися акції підприємств і трудових колективів, оренда, малі державні підприємства, спільні підприємства тощо. За такого підходу теза про продаж державної власності не є коректною, бо не можна продавати те, що тобі уже не належить. Потрібна була угода між сторонами, які причетні до власності (директори, держава, трудові колективи і власники вільних грошових капіталів), про принципи і процедуру поділу власності. Відсутність угоди блокувала процес приватизації майна. Отже, початково відбулася приватизація майна тільки серед учасників поділу власності, також було зареєстровано тих, хто буде брати участь у наступному переділі власності.

На першій стадії приватизації створювали альтернативу державному сектору - дрібних приватних власників. Характерно, що 90% кооперативів, які виникли в 1987-1990 рр., створювали на базі державних підприємств і їх структурних підрозділів. У цьому разі через кооперативи збували державну продукцію, але за вищими цінами. Саме з цього розпочався процес первісного нагромадження капіталу.

На другій стадії приватизації розпочалося реформування власне державного сектора - роздержавлення. Трудовий колектив називав себе “колективом орендарів” і брав в оренду державне підприємство як майновий комплекс. З цього моменту всі доходи і майно ставали його власністю. Оренда з викупом стала найбільш пільговим варіантом приватизації, при якому директорат мав необмежені можливості у захопленні контрольних позицій. З'явилися “орендні” і “колективні” підприємства, які не відрізнялися від кооперативів. Однак підприємства в ході роздержавлення передавали тільки тим, хто працює на них.

На третій стадії приватизації, яку названо акціюванням, відбувається відкритий розподіл власності. Банкіри отримують власні банки, чиновники - контрольні пакети акцій, а прості люди - майнові приватизаційні сертифікати, які вклали головно в інвестиційні фонди й трастові компанії. Як результат, масовий ефективний клас приватних власників не сформувався, проте виник вузький впливовий клас великих приватних власників - менеджерів. Нині розподіл власності триває і для цього процесу характерними є такі особливості: скуповування олігархами акцій директорату, застосування інституту банкрутства, перетворення акціонерних товариств у народні підприємства, приватизація майна, забороненого до приватизації, через державні холдинги.

В роботі досліджено, що у ході проведеної приватизації були приватизованими не права власності, а право на продаж і перепродаж власності. Парадокс, та нинішні власники турбуються не збільшенням виробництва і товарооборотів, а збільшенням вартості активів підприємства, щоб потім їх вигідно продати. Останнє перетворюється у стратегічну мету великого бізнесу.

В Україні 60-80% прибутку реального сектора перерозподіляється в банківський сектор. Промислові підприємства і загалом виробничий сектор зацікавлені у доступі до дешевих фінансових ресурсів, тобто у міцній фінансовій інфраструктурі, до якої належать комерційні банки. У зв'язку з цим укрупнення банків - це вимога промислового капіталу. Нині саме великі банки є ядром фінансово-промислових груп. Однак у банківській системі співвідношення між великими і малими банками повинно бути оптимальним відповідно до їхньої ролі та функцій в економіці.

Інститут торгівлі в Україні нині представлений переважно невеликими підприємствами. Водночас гуртова торгівля демонструє зростання і випереджає динаміку ВВП. Сфера гуртової торгівлі подібно до банківської акумулює суттєву частку доходів промисловості через ефект переливання. Автор зазначає, що значна частина прибутків промислових фірм переховується в дочірніх збутових структурах, які не відповідають за борги материнської компанії. Нині загальною тенденцією розвитку торгівлі в Україні є постійне укрупнення підприємств. Однак концентрація торговельного капіталу ще є низькою і не відповідає потребам великої промисловості.

Підприємництво неможливе без достовірної і своєчасної ділової інформації. Бізнес-плани піддаються глибокій експертизі банками, аудиторськими, консультаційними та інвестиційними компаніями. Проте ринок інформації в Україні в головному ще не організований. Інформаційні фірми повинні бути достатньо великими, щоб їхні послуги були дешевими і доступними для суб'єктів бізнесу у виробничому секторі.

В опублікованих документах із реформування великих підприємств йдеться про три речі: робота на основі бізнес-планів, ведення реєстру акціонерів незалежними реєстраторами, оволодіння і перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку. Проте поза увагою залишаються проблеми інтеграції виробничого капіталу, науково-технічної бази і фінансового контролю великих компаній.

У процесі дослідження автор дійшов висновку, що для сучасного великого бізнесу характерним є наростання лобізму у законодавчій владі. Малі і середні фірми можуть лобіювати свої інтереси у виконавчій владі, але не здатні за фінансовими можливостями дотягнутися до законодавчої. Якщо малі фірми лобіюють пільги, то великі - “правила гри” або порядки на важливих для себе ринках. Розвиток великого бізнесу веде до його відкритості та інформаційної прозорості. І якщо в Україні нині до 60% ВВП виробляє тіньова діяльність, то одна із причин цього - відсутність ефективного великого підприємництва, яке впорядковує правове поле.

Останніми роками роль держави в перехідній економіці посилилася передусім з таких причин: володіння контрольними пакетами акцій приватизованих підприємств; проведення жорсткої грошово-кредитної політики; регулювання природних монополій і втілення монопольного законодавства; інтенсифікація фіскальної політики “вибивання” боргів; розробка цивілізованого законодавства (податкового, митного, бюджетного та інших кодексів). Сучасна держава стосовно великого бізнесу може відігравати потрійну роль: арбітра, диригента і режисера. Нині держава у великому бізнесі є суддею, тобто стежить за дотриманням “правил гри” і штрафує за їхнє порушення. В перспективі вона повинна оволодіти навичками диригента і режисера. Однак це можливо тільки за умов розвинутого ринкового середовища.

Великі підприємства мають переваги: економію на податкових платежах, доступ до кредитних ресурсів, додаткові доходи від фінансового менеджменту та інші позитивні наслідки дії закону ефекту масштабу. За всієї значимості малого бізнесу роль “каркаса” економіки все-таки належить великим підприємствам. Крім того, великі фірми створюють основу для зростання малих фірм, а не навпаки, хоча продуктивні ідеї малих фірм дають імпульси для появи фірм-гігантів.

Малі і середні приватні підприємства завдяки гнучкості та чутливості до змін попиту і їх диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій можуть розширювати асортимент продукції за незначних інвестицій і сприяти продуктивній зайнятості населення. З огляду на це важливим напрямом державної економічної політики є підтримка малого та середнього підприємництва. В Україні підтримка малого підприємництва отримала статус державної політики. В дослідженні автор переконливо доводить, що у теорії і практиці є два основні підходи щодо державної підтримки малого і середнього підприємництва в перехідній економіці.

За першим підходом на ранніх стадіях формування ринку малий і середній бізнес потребує серйозної підтримки як від державних органів, так і від громадських об'єднань підприємців. У цьому разі зусилля треба спрямовувати не на адміністративно-директивне регулювання, а на створення системи підтримки. Пізніше, коли сформується ринок, елементи державного протекціонізму щодо малого бізнесу послабляються.

За другим підходом мале підприємництво розвивається завдяки власним можливостям, а державна підтримка якщо застосовується, то тільки у пріоритетних сферах, які визначені урядом та ґрунтуються на економічній доцільності. Цей підхід закладений у Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва в Україні, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р.

На підставі наукового дослідження дисертант зазначає, що у Львівській області пріоритетне значення для соціально-економічного розвитку регіону і його адміністративних районів повинно мати мале і середнє підприємництво у таких сферах господарської діяльності:

туристично-рекреаційній і лікувальній;

транспортно-експедиторського обслуговування зовнішньоекономічних вантажо- і пасажиропотоків;

виробництва, транспортування, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції;

виробництва і реалізації будівельних матеріалів, індивідуального будівництва;

виробництва товарів широкого вжитку, торгівлі ними і наданні послуг у межах формування регіонального споживчого ринку;

науково-дослідній, інноваційній діяльністі, передачі (експорт, імпорт) технологій.

Наведені галузеві пріоритети зумовлені реальними факторами виробництва і перевагами господарського комплексу області порівняно з іншими регіонами України. В основу визначення цих пріоритетів покладена потенційна конкурентоспроможність, у тому числі і на зовнішніх ринках, товарів (робіт, послуг), а також необхідність використання ділової активності малого підприємництва як фактора стабілізації внутрішнього ринку, скорочення витрат сировинних та інших матеріальних ресурсів.

У дисертаційній роботі досліджено одні із найгостріших проблем соціально-економічного життя країни, серед яких: тіньова економіка, інфляція, стабілізація і розвиток банківської системи, контрольованість виконання державного бюджету, податкова реформа, залучення тіньових капіталів до легального обігу, а також обґрунтовано шляхи вирішення цих проблем. Заслуговує на увагу і має елементи наукової новизни класифікація чинників тінізації економічних процесів. Зазначимо, що вони викладені в логічній послідовності: від аналізу цих чинників в адміністративно-командній системі до тінізації в українській економіці. Автор пропонує комплекс програмних заходів і дій держави щодо легалізації тіньового капіталу та детінізації економіки в Україні. Дисертант доводить, що проблема подолання “тінізації” і “криміналізації” економіки України є складною, системною і дискусійною. В дисертації окреслено підходи та механізми легалізації. В реальних умовах повністю подолати тіньову економіку практично неможливо. Значним успіхом було б її обмеження до рівня розвинутих країн світу. Однак раціональна легалізація "тіньової" економіки в принципі можлива тільки за умови соціальної єдності, громадянської злагоди і довіри в суспільстві.

В дослідженні доведено, що основна функція української держави полягає у забезпеченні надійного фінансово-економічного регулювання і контролю, створення відповідних законодавчих передумов для дій банківсько-фінансової системи, спрямування її на розвиток національного товаровиробника і ринкової інфраструктури.

У перехідній економіці держава виконує стосовно приватного сектора доповнювальну і замінювальну функцію, що переконує в єдиному: економічне зростання досягається не лише завдяки приватній ініціативі, а й завдяки цілеспрямованому державному впливу на сектор приватного підприємництва, на інноваційний та інвестиційний процеси і в цілому на економіку.

Висновки

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і нове комплексне вирішення наукової проблеми: визначено економіко-інституціональні закономірності та особливості формування і розвитку приватного сектора в перехідних і ринкових економіках. З позицій інституціонального підходу досліджено приватний сектор економіки у різних економічних системах і науково обгрунтовано його теоретичне значення та практичну цінність для становлення ефективної національної економіки України.

Результати дослідження основних проблем формування приватного сектора в Україні в світлі теорії і практики сучасного інституціоналізму дали змогу сформулювати низку висновків і пропозицій теоретичного, методологічного і практичного характеру.

1. Дослідження інституціоналізму як своєрідного напряму в економічній науці засвідчило, що інституціоналізм є внутрішньо неоднорідним і мінливим. В дисертаційній роботі розроблено понятійно-термінологічний аппарат, що характеризує формування приватного сектора сучасної економіки з позиції інституціоналізму. Базовими поняттями для інституціоналізму є “інстинкти”, “інституції” та “інститути”. Інститути мають властивість зростаючої віддачі від масштабу: чим більше людей дотримуються інституціональної норми у діяльності, тим ефективніше вона регулює соціальне життя. Доведено, що інституціональна теорія розуміє під інститутами правила або норми людської діяльності. На засадах правил люди створюють організації. Інституціоналісти наполягають на принциповій різниці між інститутами і організаціями і вважають цю відмінність фундаментальною для пояснення механізмів соціально-економічного розвитку. Інституціоналізм є альтернативою неокласичному напряму економічної теорії. Це певною мірою критичний та опозиційний класикам і неокласикам напрям в економічній науці.

В роботі встановлено, що за останні десятиліття XX ст. в економічній літературі щораз частіше фігурує поняття “інституціональна традиція”. Це поняття означає, що формування і еволюція сучасних інституційних концепцій розглядаються у ретроспективі, на підставі аналізу поглядів видатних представників цієї течії. Розвиток “інституціональної традиції” означає, що цей напрям економічної теорії не самоізолюється, а щораз більше і глибше взаємодіє та інтегрується з іншими школами, течіями і напрямками.

На думку автора, на генеалогічному дереві сучасного інституціоналізму доцільно виділяти старий інституціоналізм, неоінституціоналізм і новий інституціоналізм. В роботі з'ясовано, що усі інституціоналісти (традиційні, неоінституціоналісти і нові інституціоналісти) у дослідженнях сучасної економіки використовують три головні методологічні принципи: міждисциплінарності, історизму і суперечності.

2. Доведено, що особливістю трансформаційного розвитку зарубіжних країн є еволюційність і послідовність інституціональних змін. Для України основою формування приватного сектора є такі інституціональні передумови: становлення розвинутого конкурентного середовища на основі політики дерегуляції і поліпшення процедур входження в ринок і виходу з ринку; становлення відкритої економіки з державною підтримкою пріоритетних галузей і виробництв; зосередження держави на завданнях швидкого інституціонального розвитку. В кожній економічній системі внутрішні і зовнішні зв'язки відбуваються через елементи інституціональної системи. Автор доводить, що в Україні нема багатьох необхідних інститутів: не розвинуто інституціонально-правове середовище у приватному секторі, яке не надає йому стійкості і соціальності; не сформовано ефективних механізмів взаємодії державних інститутів у ринковому середовищі; не сформовано конкурентного середовища, в якому повинні діяти недержавні господарські структури, а принцип конкуренції не став визначальним під час приватизації державного майна і проведення політики банкрутства; загострюється боротьба груп інтересів при одночасному послабленні державної влади.

3. За результатами наукового аналізу в нинішній економіці України визначено такі її інституціональні риси: загальне послаблення інститутів і розширення числа господарських суб'єктів, які переступають рамки формальних і неформальних правил та норм поведінки; відмова держави від функцій міжгалузевої координації, від відповідальності за підтримку умов, в яких для більшості підприємств зберігається можливість беззбитково продовжувати виробництво; відсутність ефективного контролю за діяльністю директора та адміністрації підприємства; наявність феномену “інсайдерського контролю” із всіма його недоліками; наявність неефективних інститутів, які називають “інституціональними пастками”. Серед цих “пасток” для приватного сектора характерними і найнебезпечнішими є бартер і корупція. Встановлено, що сучасна інституціональна економічна теорія розглядає власність взагалі і її приватну форму зокрема як в правовому, економічному, так і в історичному, соціальному, моральному, національному аспектах. Однак головним для неї є такий аспект: наскільки та чи інша її форма сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, стимулює і координує цей процес на мікро- і макроекономічних рівнях.

4. Доведено, що права приватного сектора можуть бути захищені тільки сильними інститутами. Право власності - це право власника вирішувати, як використовувати свою власність, передавати її іншій особі, користуватися прибутками чи іншими вигодами тощо. Якщо права власності чіткі, то ресурси, як звичайно, оцінюють у грошовій формі, ціни відображають обмеженість ресурсів, і виникає зацікавленість в ефективному використанні майна. Приватна власність у функціональному плані породжує і утверджує самостійність, безпеку, прибутковість, престижність, інтеграцію, координацію та контроль.

5. У теоретичних дослідженнях інституціональної теорії приватного сектора дістали подальший розвиток ліберальні, соціалістичні та християнські погляди на власність та показано їх відмінності. Ліберальні теорії ґрунтуються на ознаках майстерності, старанності та працьовитості. Керівним є принцип методологічного індивідуалізму, тобто для пояснення дій людей аналізують їхні погляди та поведінку. Людській поведінці властиві егоїстичність і прагнення до максимальної вигоди. Соціалістичні теорії власності випливають з поведінки людей, яка зорієнтована на солідарність та загальне благо. Соціалісти стимулювальній функції власності дають колективістську інтерпретацію, вважають, що приватна власність породжує егоїзм, прагнення наживи, нагромадження багатств на тлі заздрощів та експлуатації слабких і беззахисних. Ліквідація приватної власності при соціалізмі викорінить названі негативи, бо виникне асоціація вільних і рівноправних людей. У такому райському суспільстві егоїзм зникне і люди працюватимуть на благо всіх без винагороди і, залежно від своїх потреб, отримуватимуть необхідні блага. Християнські теорії визнають приватну власність у людей. В Біблії немає жодної вказівки на підозрілий з погляду моралі характер приватної власності, на підставі якої її можна скасувати. Однак у християнській релігії право на власність розуміють не як щось абсолютне і необмежене. Індивіду не дозволено розпоряджатися своєю власністю, не маючи на це згоди Бога. Бог є фактичним власником землі і маєтності. Людина не може бути первинним власником, а тільки менеджером або опікуном увірених їй майнових благ. Людина не може за своїм бажанням розпоряджатися благами, отже, християнська наука виступає за відповідальне ставлення до власності.

6. В дисертації здійснене теоретичне узагальнення існуючого зарубіжного досвіду розвитку приватного сектора у розвинутій ринковій економіці. Показано особливості його функціонування та позитивні фактори для його формування в Україні. Серед особливостей розвитку приватного сектора США є такі: у приватному секторі зменшується безробіття і зростають робочі місця. Частка безробітних в США є найнижчою серед країн великої “четвірки”; уряд проводить у приватному секторі таку фіскальну політику, яка ліквідовує дефіцит державного бюджету; приватний сектор нарощує свій внесок у зростання ВВП, зайнятості, рівня життя населення, інвестицій, прискорення НТП, підвищення ефективності виробництва, розвиток інфраструктури, особливо інформаційної.

У Великобританії у 80-90-ті роки ХХ ст. проведено масштабну приватизацію державного сектора, який після цього зменшився на дві третини. Головними причинами приватизації у Великобританії були: низька продуктивність праці; висока капіталомісткість виробництва; мала прибутковість фірм; надмірне втручання держави у діяльність підприємств; недостатня кількість індивідуальних акціонерів; великі обсяги видатків з державного бюджету; високі ціни на послуги державних підприємств тощо. У справі використання передового зарубіжного досвіду для фінансового забезпечення приватного сектора України має значення британська програма “Приватна фінансова ініціатива”, яка ґрунтується на партнерстві державного і приватного секторів переважно для розвитку виробничої інфраструктури і сфери послуг. Практика реалізації цієї програми має такі позитивні наслідки: приватний капітал змусив грошовий капітал працювати з більшою віддачею; приватні фірми поліпшують економічну діяльність держави, яка надає більше послуг; приватний капітал сприяє формуванню експортного потенціалу підприємництва. Для України є важливим англійський досвід щодо розвитку надомництва і венчурного бізнесу як сучасних феноменів дрібного підприємництва.

В дисертаційній роботі обгрунтовано ефективність шведської моделі ринкової економіки, яка поєднує приватну, державну та корпоративну форми власності. Показано економічні і соціальні досягнення. Візитівкою сучасного приватного сектора Швеції є посилення процесів концентрації і централізації капіталу у банківській сфері, зростання ролі приватних послуг, раціональність споживання енергії домашніми господарствами, розвиток кооперативів у сільському господарстві, промисловості, роздрібній торгівлі, житловому будівництві тощо.

7. З'ясовано, що в постсоціалістичних країнах трансформація планової системи в ринкову передбачає передусім формування приватного сектора як основи ініціативи, інновацій, конкуренції та економічного зростання. Як приклад, особливістю формування приватного сектора в Угорщині є стабільна його інтеграція у західні інституціональні структури. Показано, що в Угорщині принципово відмовились від масової безплатної приватизації. Поряд із вітчизняним у цей процес активно і широко залучався іноземний капітал. Угорщина не побоялась масових банкрутств збиткових підприємств і банків. У цій країні приватний сектор формувався на глибокій теоретичній концепції (передусім це стосується права власності), системно, взаємозв'язано на макро- та мікрорівнях. Автор зазначає, що в Угорщині використано три головні методи перетворення великих державних підприємств у господарські товариства: ліквідація на основі централізованого рішення; поділ великих підприємств на самостійні господарські одиниці та їхнє перетворення у господарські товариства; перетворення великих промислових підприємств в одне велике господарське товариство. Угорський досвід приватизації засвідчив, що самі по собі чітко визначені права приватної власності не забезпечують природних стимулів до високої ефективності і прибутковості. Додатково ще потрібна система агентських угод. Агентські інститути формуються поступово і довго.

Автор переконливо доводить, що характерною рисою ринкової трансформації у Польщі є швидке зростання приватного сектора. За 1989-1997 рр. частка приватного сектора у ВВП зросла більше ніж удвічі. За останні роки Польща продемонструвала значні успіхи у формуванні приватного сектора і переходу до сучасної змішаної економіки.

8. В дослідженні зроблено висновки, що формування великих бізнес-структур в Україні відбувається об'єктивно і відображає загальні закономірності розвитку світового господарства: концентрацію і централізацію виробництва; інтеграцію промислового і фінансового капіталів; диверсифікацію виробництва; глобалізацію та інтернаціоналізацію капіталу. В дисертації визначено, що у період адміністративно-командної системи великі підприємства монополізованої економіки мали помітні переваги у вигляді економії на масштабі виробництва та обігу. Разом з тим у них були суттєві мінуси: відсутність конкуренції; гальмування науково-технічного прогресу; неефективне використання ресурсів; сировинний перегрів економіки; бюрократизація та ускладнення управління; деформація структурних і відтворювальних пропорцій. В адміністративно-командній економіці особливостями інституціональної стратегії великих підприємств, доводить автор, були: натуралізація господарства і створення різноманітних ремонтних, допоміжних, обслуговуючих виробництв і цехів всередині підприємства; деформація системи зберігання виробничих запасів, які були потрібні для виробництва й обміну на дефіцитні ресурси; формування своєрідного ринку матеріально-технічних ресурсів, який передбачав наявність “штовхачів” інформації про наявні запаси, технології обміну в умовах державних лімітів; переведення значної частини виробничих та оборотних операцій у тіньовий сектор; створення широкої соціально-культурної та побутової сфери для закріплення кадрів; агресивна корупція і стимуляція розвитку бюрократичного апарату. На підставі порівняльного аналізу автор показує, що в умовах адміністративно-командної системи інституціональна структура великого виробництва є примітивною і суттєво відрізняється від умов ринкової економіки. На формування великого бізнесу в Україні, як це видно із нашого аналізу, великий вплив мають такі інститути сучасної ринкової економіки: трансакція; конкуренція; права власності; комерційні банки; торгівля; ділова інформація; лобізм; держава. Автор зазначає, що необхідність активізації великого приватного бізнесу в перехідній економіці зумовлена також глобалізацією світової економіки та розвитком науково-технічного прогресу.

9. Дослідження засвідчило, що малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки і приватного сектора. На відміну від великого, обгрунтовує автор, малий бізнес є найчисленнішим і найбільше поширеним у приватному секторі. За рівнем розвитку малого і середнього бізнесу можна судити про спроможність приватного сектора економіки пристосовуватися до змін в ринковому середовищі. У дисертаційній роботі запропоновано два головні методи стимулювання розвитку малих і середніх приватних підприємств: менше вилучати до бюджету з їхніх доходів; більше надавати різноманітних матеріальних сприянь та безоплатних послуг. Ці методи взаємопов'язані і часто держава застосовує їх в поєднаннях. Автор зазначає, що державне стимулювання малих і середніх підприємств повинно враховувати такі особливості структури виробництва у цій сфері: в малому і середньому бізнесі України є малою частка високотехнологічної наукомісткої продукції; на мале і середнє підприємництво припадає вагома частка споживчих товарів: орієнтація на задоволення споживчого попиту; на малих підприємствах зростає частка ремонтних послуг.

10. В дисертації встановлено, що важливою ознакою діяльності малого і середнього бізнесу є дефіцит ресурсів. Визначено основні шляхи компенсації недостачі ресурсів невеликих підприємств і стимулювання їхньої діяльності:

організація системи державної підтримки через податкові пільги, податкові кредити, резервування частки державного контракту, безплатна підготовка або перепідготовка кадрів, пільгове інформаційне забезпечення тощо;

надання допомоги великим підприємством або спеціалізованою організацією чи установою (банк, інкубатор, технопарк тощо) у вигляді різноманітних послуг;

розвиток об'єднавчого процесу малих і середніх підприємств на соціально-політичній та економічній основі.

Останній шлях в Україні розвинутий найслабше з таких причин: недовіра підприємств і населення до різних об'єднань, які у їхній свідомості асоціюються із “паразитами”; слабкість зв'язків між владою і бізнесом; збереження у підприємців ілюзій про можливість виживати поодинці; мала віддача асоціацій, які фінансові ресурси нерідко використовують не для їхніх членів, а для керівництва організації; відсутність достатніх коштів на утримання та розвиток об'єднань малого і середнього бізнесу.

11. На підставі системного аналізу зроблено висновок, що у періоди ринкових трансформацій, коли громадянське суспільство ще не сформувало своїх політичних партій і соціальних інститутів, які б відстоювали загальнонаціональні інтереси, головним суб'єктом управління залишається держава. Держава зобов'язана переконати суспільство, що обраний шлях реформ є абсолютно правильним, але не легким і не коротким. Добробут суспільства можливий лише за умов рівноправного та гармонійного розвитку альтернативних форм власності. Ці форми власності повинні не заперечувати, а доповнювати одна одну. Інституціоналізм сповідує принцип необхідності державного втручання в економіку і контролю суспільства над бізнесом.

Список основних опублікованих праць за темою дисертації

Монографії, підручники, посібники, брошури

Бочан І.О. Предмет і метод економічної теорії (інституціональний підхід).- Київ, 1997.- С. 74 (4,6 д.а.)

Бочан І.О. Тема 1, тема 13. // В кн.: Крупка M.I., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії. - Львів: Діалог, 1997 (1,5 д.а.)

Бочан І.О. Тема 1, тема 13. // В. кн.: Крупка M.I., Островерх П. І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії:тести. - Київ: ІЗМН, 1997 (1,9д.а.)

Бочан І.О. Тема 10, тема 13. // В кн.: Крупка M.I., Островерх П. І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: вправи і задачі. - Львів: Діалог, 1997 (1,86д.а.)

Бочан І.О. Основи теорії суспільного вибору (інституціональний підхід).- Львів: Діалог, 1998. - С. 128 (6,7 д.а.)

Бочан І.О. §1,2; §2,5; §2,7. // В кн.: Крупка M.I., Береський Я.О., Реверчук С.К. Актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні.- Львів: Діалог, 1999 (1,47 д.а.)

Бочан І.О. Приватний сектор сучасної економіки (інституціональний підхід). - Львів: 2000. - С. 200 (12,5 д.а.)

Статті у наукових виданнях

Бочан І.О., Олександров М.П. Соціальна спрямованість концепції розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України в умовах незалежності// Науковий збірник ДЛТУ. Вип.1.- Львів, 1993.- С. 227-238 (0,4 д.а.)

Бочан І.О. Підвищення рівня підготовки, культури праці і професійної мобільності кадрів як шлях до економічно зрілої держави (інституціональний підхід) // Науковий збірник ЛДУ і УВУ Мюнхен-Львів, т.17.- Львів, 1993.- С.337-339 (0,3 д.а.)

Мочерний С.В., Бочан І.О. Плюралізм форм власності - економічна основа побудови громадянського суспільства // Вісник ЛДУ, серія суспільних наук, №32.- Львів, 1995.- С.115-122 (0,5 д.а.)

Лащик І.П., Бочан І.О. Структурна перебудова економіки України - один із головних напрямів виходу з економічної кризи // Збірник наукових матеріалів УАД. Львів, 1996.- С. 248 -251 (0,3 д.а.)

Бочан І.О., Кончаківський І.В. Економіка Львівщини на шляху до ринку: проблеми і перспективи // Вісник ЛДУ, серія економічна, №26.- Львів, 1995.- С.24-27 (0,3 д.а.)

Бочан І.О., Козачук З.Я. До питання про критерії сформованої особистості (інституціональний підхід) // Збірник наукових матеріалів ВДТУ.- Вінниця, 1996.- С.238-240 (0,3д.а.)

Бочан І.О., Єлейко B.I., Софій О.З. Використання багатовимірного регресійного аналізу для дослідження діяльності малих підприємств і кредитних спілок // Збірник наукових праць ЛДУ.- Львів, 1996.- С.13-14 (0,07 д.а.)

Єлейко B.I., Бочан І.О., Копич І.М. Прогнозування фінансової діяльності страхових компаній // Збірник наукових праць ЛДУ.- Львів, 1997.- С.80-81 (0,05 д.а.)

Юринець В.Е., Бочан І.О., Жмуркевич А.Е. Прогнозування затрат на екологізацію виробництва товарів підприємством // Збірник наукових праць ЛДУ.- Львів, 1997.- С.54-56 (0,06 д.а.)

Бочан І.О. Фінансово-економічні особливості тіньового підприємництва в Україні (інституціональні аспекти) // Збірник наукових праць ВДУ.- Луцьк, 1999.- С.168-170 (0,6 д.а.)

Бочан І.О. Проблеми розвитку підприємницької діяльності в умовах еколого-економічної кризи // Збірник наукових праць ЛДУ.- Львів, 1999.- С.377-379 (0,6 д.а.)

Бочан І.О., Гайворонюк Н.В., Вітер О.М. Інформаційний дефіцит і шляхи його подолання у сфері підготовки майбутніх бізнесменів // Науковий збірник АДПС.- Ірпінь, 2000.- С.299-300 (0,4 д.а.)

Бочан І.О. Маркетинг як об'єктивна умова підготовки підприємців-бізнесменів // Науковий збірник НУ “Львівська політехніка”.- Львів, 2000.- С.28-29 (0,5 д.а.)

Бочан І.О. Організаційно-економічні форми та особливості формування великих підприємств в перехідній економіці України // Щорічник наукових праць ІРД НАН України.- Львів, 2000.- С.361-366 (0,8 д.а.)

Бочан І.О. Роль та функції української держави у розвитку приватного сектора // Збірник наукових праць ЛКА.- Львів, 2000.- С.230-236 (0,8д.а.)

Бочан І.О. Домогосподарство - основний суб'єкт приватного сектора в перехідній економіці // Журнал “Регіональна економіка” ІРД НАН України, №4. Львів, 2001.- С.193-198 (0,9 д.а.)

Бочан І.О. Фінансово-економічні особливості й механізми приватизації державних підприємств у Японії // “Фінанси України”.- Київ, 2001.- №9.- С.49-53 (0,5 д.а.)

Бочан І.О. Інституційна теорія розвитку приватного сектора економіки України // “Економіка України”.- Київ, 2001.- №10.- С.59-61 (0,5д.а.)

Бочан І.О. Особливості приватного сектора у розвинутій ринковій економіці (інституціональний підхід) // Збірник наукових праць НДФІ.- Львів, 2001.- С. 198-202 (0,5 д.а.)

Бочан І.О. Роль приватної власності у вільному розвитку людини і родини // Журнал “Наука і освіта” ДНУ, вип.114. Дніпропетровськ, 2001.- С.131-139 (0,8 д.а.)

Бочан І.О. Особливості формування та розвитку інституціоналізму в Україні // Науковий збірник ЛНУ, №8.- Львів, 2001.- С.128-131 (0,4 д.а.)

Бочан І.О. Про теоретичну спадщину українських вчених-економістів у розвиток теорії приватної власності і підприємництва // Журнал “Наука і освіта” ДНУ, вип.125.- Дніпропетровськ, 2002.- С.3-11 (0,5 д.а.)

Бочан І.О. Про інституціоналізм як напрям розвитку економічної теорії. Тези наукової конференції ЛНУ.- Львів, 2001.- С.67-69 (0,4 д.а.)

Анотація

Бочан І.О. Формування приватного сектора в умовах ринкової трансформації економіки України: проблеми інституціональної теорії і практики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01. - економічна теорія - Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2002 р.

В дисертаційній роботі досліджено особливості формування приватного сектора в умовах перехідної економіки України як основної умови створення соціально-орієнтованої ринкової економіки (інституціональний підхід). Утверджено новий напрям у вітчизняній економічній науці “Інституціональна теорія приватного сектора”. Досліджено феномен приватного сектора сучасної економіки, окреслено основні проблеми та перспективні напрямки його розвитку в Україні. В основу аналізу приватного сектора покладено не тільки економічні проблеми, а й соціальні, політичні, правові, етичні, психологічні, біологічні, кон'юнктурні і статистичні, національні, духовні тощо.

Головні результати дисертації впроваджено в практику під час розробки та реалізації регіональної і державної програм формування приватного сектора економіки України.

Ключові слова: інституціоналізм, інституціональна економічна теорія, інстинкти, інституція, ефективні і неефективні інститути, власність, трансакційні витрати, конкуренція, приватизація, державне регулювання.

АнНотация

Бочан И.Е. Формирование частного сектора в условиях рыночной трансформации экономики Украины: проблемы институциональной теории и практики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.01.01. - экономическая теория - Львовский национальный университет имени Ивана Франка. Львов, 2002 г.

В диссертационной работе осуществлено комплексное исследование формирования частного сектора в условиях переходной экономики Украины как основного условия создания социально-ориентированной рыночной экономики (институциональный подход). Утверждено новое направление в отечественной экономической науке “Институциональная теория частного сектора”. Исследован феномен частного сектора современной экономики, очерчены основные проблемы и перспективные направления его розвития в Украине. В основу анализа частного сектора положено не только экономические проблемы, но и социальные, политические, правовые, этические, психологические, биологические, коньюнктурные и статистические, национальные, духовные и т.п.

В диссертации доказано, что кризис переходной экономики в Украине вызван нарушениями координации между хозяйственными субъектами вследствие разрушения плановой системы и несовершенства рыночных институтов. Показано, что институт частной собственности в бывших социалистических странах не действовал. Сделан вывод, что основой формирования частного сектора являются институциональные предпосылки: становление развитой конкурентной среды; становление открытой экономики с государственной поддержкой приоритетных отраслей и производств; сосредоточение государства на задачах быстрого институционального развития.

Определено, что успех трансформационных изменений от одной экономической системы к другой объясняется тем, что там перед радикальными реформами происходит процес становления институциональных предпосылок.

Институциональная экономическая теория прав собственности базируется на том, что собственность определяет нормы взаимоотношений и поведения людей. Подчеркнуто, что собственность - это совокупность прав владения, распоряжения и использования объектов прав собственности, которые за субъектами права собственности закреплены законом. Благосостояние общества возможно лишь при условии равноправного и гармоничного развития альтернативных форм собственности. Не следует пренебрегать теми формами собственности, которые естественно возникли в процессе эволюции экономических систем, поскольку каждая из них имеет свои функции и назначения.

Исследовав частный сектор в развитой рыночной экономике, автор доказал, что современная экономика является смешанной, что во всех развитых странах рыночного типа соотношения меджу государственным и частным сектором складывается в пользу последнего.

При наличии частной собственности и государственая становится более эффективной. Частная собственность закаляет человеческий дух, учит человека самостоятельно прокладывать дорогу к благосостоянию. Сделан вывод, что социальная рыночная экономика невозможна без еффективных социально-экономических институтов. Установлено, что важной функцией государства в социальной рыночной экономике является обеспечение баланса между рыночной эффективностью и социальной справедливостью. В работе в свете рыночных экономических институтов выявлены основные условия и особенности формирования частного предпринимательства в Украине, определены объективные факторы успехов и неудач малой приватизации.

Основные результаты диссертации внедрены в экономическую практику при разработке и реализации региональной и государственной программ формирования частного сектора экономики Украины.

Ключевые слова: институционализм, институциональная экономическая теория, инстинкты, институция, эффективные и неэффективные институты, собственность, трансакционные затраты, конкуренция, приватизация, государственное регулирование.

SUMMARY

Bochan Ihor O. The private sector development in the market transformation of the economy of Ukraine: Problems of the institutional theory and practice. - Manuscript. - Dissertation for doctor's scientific degree in economics. Specialty 08.01.01 - Economic theory. - Lviv National Ivan Franko University, Lviv, 2002.

Dissertation inquires into a question of the private sector development in situation of transitive economy faced by Ukraine as an indispensable condition for socially centered market economy approaching it by institutional theory.

The new direction entitled an `institutional theory of private sector' is identified for Ukrainian economics. The author researches phenomenon of private sector in the current economy, tracing its main problems and envisaging its further development in Ukraine. Analyzing private sector the dissertation takes into consideration not only economic issues but also social, political, legal, ethical, psychological, biological, contextual, statistical, national, spiritual etc.

Main dissertation results were introduced into practice while working up and executing regional and state programs for private sector development in the economy of Ukraine.

Key words: institutionalism, institutional economic theory, instincts, institutes, effective & ineffective institutions, property, transactional charges, competition, privatization, regulation by state.

Размещено на Allbest.ru