Проблеми ринку праці та зайнятості населення в період становлення ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади ринку праці як складова ринкової економіки

1.1 Економічний зміст категорії „ринок праці ”

1.2 Моделі ринку праці

1.3 Принципи управління ринком праці

1.4 Нормативно-правове забезпечення управління ринку праці

Розділ 2. Оцінка системи управління ринком праці як складова ринкової економіки в Житомирській області

2.1 Організаційно-економічна характеристика Житомирської області

2.2 Оцінка ринку праці в Житомирській області

2.3 Аналіз та процесів функціонування ринку праці

Розділ 3. Удосконалення функцінування ринку праці як складової ринкової економіки в житомирській області



Вступ

попит робочий праця зайнятість

Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми ринку праці та зайнятості населення в період становлення ринкової економіки. Без розв'язання цих проблем неможливі подальший поступ нашої країни на шляху ринкових реформ та повноцінна інтеграція її до системи міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності особливе місце в системі ринкових відносин. Більшість економічних, соціальних, демографічних явищ, що мають місце за ринкової економіки відображають процеси, які існують на ринку праці. Повна зайнятість населення, збалансованість між попитом та пропозицією є основою макроекономічної стабільності, так як є одним із найважливіших факторів, який впливає на обсяги виробництва товарів та послуг, забезпечує максимальне завантаження виробничих потужностей та використання ресурсів, сприяє підвищенню життєвого рівня населення, культурному та соціальному розвитку населення. Можливість задоволення своїх потреб у повному обсязі сприяє

Ринок праці та зайнятість населення посідають збільшенню рівня народжуваності, відтворенню робочої сили працівників, підвищенню освітнього та кваліфікаційного рівня трудового потенціалу, мобільності та високому рівню конкурентоспроможності робочої сили, що веде до науково-технічно прогресу та визначає розвиненість країни в цілому. Тобто, дослідження ринку праці та ефективна політика зайнятості, забезпечення збалансованості попиту та пропозиції робочої сили, має бути одним із пріоритетних напрямків державної політики, що визначає актуальність дослідження даної теми.

Мета дослідження полягає у визначенні та обґрунтуванні проблем неврівноваженості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області, його комплексної оцінки та визначення стратегії регулювання процесів зайнятості. Відповідно до цієї мети в роботі поставлено такі завдання:

- розкрити сутність поняття ринку праці, його елементів та функцій;

- визначити чинники, що впливають на формування попиту та пропозиції робочої сили та зрозуміти механізм функціонування ринку праці;

- дослідження нормативно-правової бази, яка забезпечує функціонування ринку праці;

- здійснити аналіз ринку праці Житомирської області та його кон'юнктури;

- проаналізувати особливості державного регулювання попиту і пропозиції на ринку праці Житомирської області

- визначити основні напрями щодо зменшення дисбалансу між попитом та пропозицією;

- запропонувати шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості, попиту та пропозиції на ринку праці, конкурентоспроможності робочої сили;

- визначити соціальну та економічну ефективність держаного регулювання ринку праці;

Об'єктом дослідження є соціально-економічні процеси та явища, що зумовлюють формування кон'юнктури ринку праці та політика держави щодо забезпечення збалансованості між попитом та пропозицією на ринку праці Житомирської області.

Предмет дослідження - це причинно-наслідкові зв'язки між соціально-економічними процесами та формуванням попиту та пропозиції на ринку праці. В даній роботі були використані методи аналізу та порівняння.



Розділ 1. Теоретичні засади Ринку праці Як СКЛАДОВА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Економічний зміст категорії „ринок праці”

Одним iз найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці, система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці. В умовах становлення вітчизняного ринку праці великого значення набувають дослідження притаманних йому основних тенденцій, які дають змогу спрогнозувати майбутню ситуацію та являються підґрунтям для розробки та впровадження заходів щодо регулювання ситуації на ринку праці.

Дослідження з окресленої тематики здійснювали такі провідні українські вчені як Д. Богиня, І. Бондар, В. Васильченко, О. Грішнова, А. Колот, В. Книш, Ю. Краснов, В. Куценко, Е. Лібанова, А. Мельник, О. Моргулець, В. Онікієнко, І. Петрова, В. Петюха, В. Приймак, М. Семикіна, М. Чумаченко інші вчені. Проблеми зайнятості та ринку праці широко висвітлені і у працях закордонних вчених: Р. Еренберга, В. Іноземцева, Д. Рікардо, А. Пігу, Дж. Пері, Дж. Хікса та інших. Однак праці містять результати досліджень в умовах докризової економіки. Зміна економічної ситуації вимагає перегляду окремих положень та підходів, адаптації їх до нових умов, що склалися та прогнозуються надалі.

Ринок праці це - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці предявляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення робочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту. Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм.

Становлення повноцінного ринку праці - одна з найважливіших ланок у розвинутій ринковій економіці, що передбачає надання права кожній людині на вільний продаж своєї праці за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями. Становлення і розвиток ринку праці України проходив під знаком необхідності адаптації до економічної ситуації, яка характеризувалася, насамперед, спадом виробництва, значною фінансовою розбалансованістю економіки, недостатньою динамічністю заходів щодо реформування господарського механізму.

Формування та розвиток ринку праці України, на сучасному етапі відбувається під впливом певних особливостей: по-перше, йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не тільки низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності; по-друге, якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому; по-третє, водночас нераціональною є галузева структура зайнятості; по-четверте, безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і незайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

Безумовною проблемою ринку праці, наслідки якої виходять далеко за його межі, є низький середній рівень заробітків і, відповідно, низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Попит на українському ринку праці у 2010 році виріс на 8,9% порівняно з аналогічним рівнем минулого 2009 року. Найбільше, за даними січневого номеру газети „От и до”, на роботу потрібні робітники, менеджери, продавці та загальні спеціалісти, далі у списку йдуть офіціанти, бармени, харчовики та інші торгові представники, а от сучасні зарплати душу не гріють. Так, якщо раніше секретар міг отримати за місяць заробітну плату у розмірі понад 1500 грн, то зараз вже вона становить на 500 грн менше, тобто 1000 грн і сюди входять обов'язки офіс-менеджера та працівника по кадрам та інші. Криза досить сильно змінила мислення роботодавців.

Зросли сьогодні й вимоги до потенційних робітників. Якщо раніше досвід роботи новоспеченого працівника мав складати кілька років, то вже сьогодні - від чотирьох. Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг. Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Подальші дослідження у зазначеному напрямі доречно спрямовувати не лише на оптимізацію ринкових пропорцій в сфері взаємодії попиту та пропозиції робочої сили, а й на соціальну адаптацію, урахування суб'єктивних факторів поведінки як роботодавців, так і найманих працівників.

З метою подолання регіональних диспропорцій на ринку праці та забезпечення економічного розвитку, доцільно запровадити посилене державне регулювання за такими напрямками:

- збільшення фінансових надходжень до служб зайнятості несприятливих регіонів за рахунок державного перерозподілу всіх коштів, отриманих у регіонах залежно від потреб кожного з них;

- розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць через встановлення сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, на яких створюються нові робочі місця, надання державної підтримки сільськогосподарськім виробникам, підприємствам у депресивних регіонах;

- удосконалення механізму формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних і робітничих кадрів на основі даних про стан регіональних ринків праці;

- запровадження системної взаємодії роботодавців і професійно-технічних навчальних закладів шляхом активізації участі роботодавців у створенні сучасної навчально-виробничої бази;

- розробка та впровадження програм покращення демографічної ситуації в регіонах шляхом фінансової підтримки найбільш вразливих верст населення;

Впровадження цих заходів дозволить підвищити якість національної робочої сили, подолати регіональні диспропорції на ринку праці в Україні та істотно підвищити попит на робочу силу.

Перехід України до ринкової економіки, масштабні соціальноекономічні зміни у всіх сферах життєдіяльності суспільства гостро поставили питання здатності й готовності людини адаптуватися й жити в умовах непередбачуваності глобальних змін, а також змін економічних та матеріальних умов існування. Це насамперед стосується трудової сфери, оскільки державно-регульована система залучення працівників до трудової діяльності змінюється на ринкову, яка передбачає появу нових способів пошуку роботи та заміщення вакантних робочих місць, зміну ставлення до найманої праці, нові форми оплати праці тощо.

Сьогодні розробка заходів соціально-економічної політики, зокрема і політики зайнятості, є неможливою без теоретичного осмислення й обґрунтування цих заходів, що визначає актуальність теми дослідження.

Майже всі відомі економічні теорії тією чи іншою мірою розглядають питання праці й зайнятості. Зауважимо, що розробка класичної теорії зайнятості пов'язана з іменами А. Сміта, Д. Рікардо, Ж. Б. Сея. Зокрема, А. Сміт, працюючи над своєю основною працею «Дослідження про природу і причини багатства народів», вів наукову полеміку з деякими вченими-економістами свого часу і, зокрема, з прибічниками меркантилістів і фізіократів. Він зазначав, що багатство нації створюється в процесі виробництва. Його головне джерело - людська праця, а повна зайнятість - це норма ринкової економіки. Ж. Б. Сей, розвиваючи теорію А. Сміта, вивчав роль ринку в задоволенні потреб людей. Він стверджував, що «виробництво створює свій власний попит», тобто люди, виробляючи, продають товари з метою придбання інших товарів. У цьому разі, якщо покупці не потребують більше певних товарів, то зменшення попиту на них автоматично спонукає виробника зосереджувати увагу на випуску тих товарів, які потрібні людям і користуються попитом. За таких умов не може бути ні перевиробництва, ні тривалого масового безробіття.

Наприкінці 70-х років XX сторіччя угорський економіст Я. Корнаї в своїй праці «Дефіцит» серед інших проблем планової економіки аналізував і зайнятість населення. Особливу увагу він приділив дефіциту робочої сили як негативному явищу, яке відчули майже всі країни, які діяли в умовах планової економіки і державної власності на засоби виробництва.

Сучасні економічні теорії досить різноманітні. Прибічники класичної економічної теорії в своїх дослідженнях використовують підхід, що отримав назву неокласичного (М. Фелдстайн, Р. Холл, Д. Гіллер, А. Лаффер та ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги.

Іншого підходу до пояснення функціонування ринку праці дотримуються кейнсіанці і монетаристи, які розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної рівноваги.

Ступінь прояву ринкового механізму виявляється у різних модифікаціях, зумовлених конкуренцією, масштабами, формами і методами державного втручання в економіку, національними і культурними особливостями країни або регіону. Це ще раз свідчить про певну обмеженість економічних теорій як таких і пов'язано передусім з їхнім конкретноісторичним характером. Він зумовлений станом економіки кожної окремої країни у певний час, її розвитком, тенденціями. З огляду на це вести мову про існування і можливості розробки єдиної теорії зайнятості, яка б раз і назавжди описувала закономірності розвитку ринку праці, було б необґрунтованим.

Важливе питання, що стосується зародження трудового ринку в Україні, про те, чи був раніше у країні ринок робочої сили. Протягом багатьох десятиріч вітчизняна економічна наука не визнавала наявність у нашій країні ринку праці. Зі сфери товарних відносин вилучали робочу силу. Аргументували це відсутністю в країні безробіття і наявністю загальнонародної власності як економічної основи держави. З переходом України до ринкових перетворень питання про те, що ж таке ринок праці та зайнятість населення, стали актуальними.

У вітчизняній науці серед авторів, чиї праці формують сучасне наукове підґрунтя вивчення ринку праці та зайнятості варто назвати О. Грішнову, М. Долішнього, С. Калініна, Е. Лібанову, В. Петюха, У. Садову, Н. Ушакову та ін..

У сучасних умовах поняття «ринок праці» вітчизняні дослідники трактують по-різному. У вузькому розумінні поняття «ринок праці» означає місце, де відбуваються угоди між тим, хто наймає, і продавцем робочої сили.

Насправді наймання робочої сили - це складніший процес. Акт найму робочої сили - лише завершальний етап у довготривалому процесі кількісного і якісного визначення потреби підприємця у робочій силі. Рішенню працівників про продаж робочої сили також передує довготривалий процес прийняття рішень і виконання певних дій. З огляду на це «ринок праці» у деяких джерелах пропонують замінити адекватними термінами, що більше відповідають його сутності.

Ринок праці - це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товару особливого роду робочої сили або здатності людини до праці». Поняття «ринок праці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили, її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочої сили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються в юридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовому законодавстві. Досліджуючи проблеми ринку праці, О. Грішнова зазначає, що ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з попитом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці й продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

В. Петюх пише, що ринок праці - «це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге - система механізмів:

а)купівлі-продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості на індивідуальному рівні найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо.

Узагальнюючи підходи до визначення ринку праці, зауважимо, що вони, доповнюючи один одного, зробили важливий науковий внесок у розвиток уявлень про природу ринку праці.

Ринок праці відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам сучасного високотехнологічного виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл трудових ресурсів, створює спонукальні стимули для їх ефективного використання, заміняє неефективну структуру зайнятості на більш динамічну, раціональну.

Ринок праці сприяє мобільності робочої сили, посилює її міграцію як у межах галузі, так і в міжгалузевому і міжрегіональному напрямках. Це створює певні можливості вирішення проблеми зайнятості працездатного населення внаслідок посилення економічної мотивації праці, призводить до зростання її продуктивності, прискорює адаптацію населення до ринкових відносин, що утверджуються в економіці країни, сприяє виробленню економічної поведінки ринкового типу.

Респондентам ставили таке запитання: «Яке з висловлювань найбільш точно описує Ваше ставлення до сьогоднішнього життя?». Як свідчать результати дослідження, майже 40% опитаних для того, щоб заробити певні кошти на проживання, беруться за виконання будь-якої роботи, демонструючи вимушено-активну адаптивну поведінку. Натомість 20% змирились з відмовою від звичного способу життя, що характеризує вимушено-пасивну адаптивну поведінку. Традиційну поведінку «живуть, як і колись» зберігають 15,8%. Не може адаптуватися до сьогоднішнього життя майже кожен сьомий респондент (12,8%), що зумовлює аномічну поведінку. Лише незначна частина опитаних (8,6%) змогла скористатися новими можливостями, тобто демонструє стратегію досягнення активно-адаптивної поведінки.

Водночас не можна не зауважити, що функціонування ринку праці неминуче пов'язане із соціально-економічними явищами негативного характеру. Наприклад, вплив ринку праці на розподільчі процеси призводить до надмірної диференціації в доходах різних груп населення, збільшує майнову нерівність, що є причиною загострення соціальної напруженості у суспільстві.

Розвиток ринкових відносин у сфері праці зумовлює конкуренцію між працівниками, що веде до їх роз'єднання, послаблює їхні позиції у взаєминах із роботодавцями тощо. До негативних явищ функціонування ринку праці відносять і його очевидний зв'язок з безробіттям.

Розглянемо головні етапи еволюції соціально-економічної категорії «зайнятість». У сучасних умовах проблема зайнятості і її складових набуває нового звучання як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Ця проблема є актуальною для багатьох країн.

Вирішення її - означає створення ефективної економіки, здатної забезпечити соціальний прогрес суспільства. Складність переходу до ринку праці вирізняється не лише економічною кризою, що її переживає Україна, але й несприятливими демографічними процесами і недоопрацюваннями під час проведення реформ.

Ринковий механізм створює умови для існування і взаємодії різноманітних форм власності: державної, кооперативної, приватної. Водночас ринкова економіка зумовлює формування принципово нових трудових відносин, які виявляються в економічній поведінці людей, їхніх ціннісних орієнтаціях.

Кардинальна зміна економічних відносин знаходить своє відображення і в структурі зайнятості населення. Характерними рисами сфери зайнятості стають сегментація ринку праці за формами власності й статусом зайнятості, розвиток неформального сектора, малого підприємництва тощо. Від змісту відносин власності залежить характер поведінки економічних суб'єктів, їхнє ставлення до праці.

Усі ці трансформаційні процеси значною мірою вплинули на зміну структури та кількості зайнятих у галузях економіки. В Україні поступово формується нова модель зайнятості, суттєвою ознакою якої є втрата державним сектором економіки позицій лідера на ринку, тобто підприємства й організації державної форми власності перестали бути основним резервуаром трудозайнятості.

Приватизація державної власності та розвиток корпоративної, групової й індивідуальної приватної власності зумовили структурні зміни зайнятості в сучасному українському суспільстві. Це спричинило створення нових сфер діяльності відповідно до потреб ринку, із створенням нових підприємств, що знайшло своє відображення у збільшенні кількості суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) за формами власності. За таких умов суб'єкти ЄДРПОУ зазнали суттєвих змін. Ці зміни відобразилися на діяльності установ та організацій державної форми власності, а також приватних.

Отже, в орієнтаціях людей переважають самодостатні, прийнятні для кожної особистості способи виживання та самозабезпечення. Робота на державних підприємствах поступається роботі на приватних підприємствах, тобто простежується переорієнтація населення на приватний сектор.

Отже, теоретичний аналіз категорій, які характеризують сутність і соціально-економічний зміст ринку праці, дав змогу отримати цілісне наукове уявлення щодо базових понять, що становлять основу регулювання процесу зайнятості. Це дає можливість розглядати формування ринкової концепції регулювання ринку праці в Україні та регіоні на основі базового науковотеоретичного уявлення про фундаментальні витоки цього процесу, вивчати його та аналізувати.



1.2 Моделі ринку праці

Відомо кілька моделей ринку праці, які пов'язані з особливостями політики зайнятості, що проводиться в окремих країнах. Національна модель ринку праці складається з тієї чи іншої системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, системи заповнення вакантних робочих місць і способів регулювання трудових відносин з участю профспілок.

Відповідно до комбінації цих складових розрізняють японську модель ринку праці, модель США, шведську модель та ін.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі “довічного найму”, за якої гарантується зайнятість працівника на підприємстві аж до досягнення ним віку 55-- 60 років. Розміри заробітної плати працівників і соціальних винагород прямо залежать від кількості відпрацьованих років. При цьому протягом усієї трудової діяльності працівники періодично підвищують кваліфікацію у відповідних внутрішньофірмових службах, і переміщення їх відбувається строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого ставлення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їхньої відповідальності за якість роботи. У разі необхідності скорочення виробництва підприємці здебільшого вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а переве-і денням частини працівників за їхньої згоди на інші підприємства або і скороченням тривалості робочого часу на даному підприємстві.

Для ринку праці США характерна децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу безробітним, тобто воно розробляється й ухвалюється кожним штатом окремо. У разі необхідності скорочення обсягу праці або виробництва тривалість робочого часу одного працівника не змінюється, а частина працівників може бути звільнена. Про звільнення працівників повідомляють не заздалегідь, а перед самим звільненням. Колективними договорами охоплена лише чверть усіх працівників. Внутрішньофірмової підготовки персоналу майже немає, за винятком підготовки специфічних спеціальностей. Пересування працівників відбувається здебільшого через переведення працівника на іншу роботу. Така політика фірм веде до високої географічної і професійної мобільності працівників, а також до вищого рівня безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Шведську модель характеризує активна політика держави щодо зайнятості, внаслідок чого рівень безробіття в цій країні мінімальний. Політика на ринку праці полягає в попередженні безробіття, а не в сприянні тим, хто вже втратив роботу. Повна зайнятість досягається за рахунок таких заходів: проведення відповідної фіскальної політики, спрямованої на підтримання менш прибуткових підприємств і обмеження прибутку , високодохідних фірм з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами через підвищення заробітної плати; проведення “політики солідарності” в заробітній платі для досягнення однакової плати за однакову працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, зменшувати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові -- обмежувати рівень оплати нижче своїх можливостей; підтримування зайнятості у тих сферах економіки, які малі низькі результати діяльності, проте забезпечували розв'язання соції альних завдань.

Кожній державі притаманні свої особливості формування ринку праці, зумовлені ресурсними, географічними, економічними, пол тичними та іншими причинами.

В Україні тривалий час існувала монополія державної власності жорстка регламентація розмірів заробітної плати, наявність інституту прописки, що призвело до деформації ринку праці.

Сьогодні формування ринку праці в Україні здійснюється в умовах кризового стану економіки, неефективної її структури, надзвичайно розвиненої важкої промисловості й слабкої сфери народної споживання, залежності економіки від кооперованих зв'язків з державами СНД, насамперед від постачання енергоносіїв з Росії.

Загалом сучасному ринку праці в Україні притаманні такі ознаки: перевищення пропозиції робочої сили над попитом; низька ціна робочої сили, її невідповідність реальній вартості; зниження зайнятості у сфері суспільного виробництва, зростаня чисельності незайнятого населення; низька частка офіційно зареєстрованих безробітних за великая масштабів зростання прихованого безробіття; наявність значних масштабів нерегламентованої зайнятості; зростання молодіжного безробіття; регіональні диспропорції між наявністю і потребою в робочій силі; низька професійна й особливо територіальна мобільність трудових ресурсів; відсутність або недостатня спрацьованість правових норм організаційно-економічних механізмів, що регулюють трудові відн сини, тощо; еміграція висококваліфікованої робочої сили.

1.3 Принципи управління ринком праці

До рекомендацій Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості, необхідно керуватися такими принципами:

Забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

Сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

Добровільність праці, відповідно до якої зайнятість основана на вільному волевиявленні громадян, а саме: по-перше, кожен працездатний громадянин повинен мати право самостійно вирішити питання: брати чи не брати участь в суспільній праці; по-друге, добровільність зайнятості передбачає самостійний вибір працівником міри праці, тобто найсприятливішого для нього режиму зайнятості; по-третє, важливий елемент добровільного трудового образу життя пов'язаний із наданням права вільного вибору географічного місця прикладання праці; по-четверте, добровільний трудовий спосіб життя передбачає необмежене право вибору працівником сфери праці в будь-якому із секторів економіки, створюваних за ознакою форми власності;

Сприяння трудовій мобільності пов'язано з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з урахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням у психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш відповідної сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі необхідності;

Єдність відповідальності, що означає наявність чотирьох умов: координації діяльності в області зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців у розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво у розв'язанні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян у країні.

Державне регулювання ринку праці спирається на певні важелі, які поділяються на правові, організаційні та наукові. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.

Правові заходи. Для виконання функцій щодо регулювання ринку праці, ДСЗ повинна мати адекватне цим функціям правове забезпечення або правові важелі, за допомогою і на підставі яких забезпечується діяльність служби. Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України "Про зайнятість населення", зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти і розпорядчі документи уряду (Закони "Про пенсійне забезпечення", "Про молодь" та ін.).

1.4 Нормативно-правове забезпечення управління ринку праці

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Конституція та Закон України «Про зайнятість населення України» [1, с. 43]. Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти цілеспрямованим виливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов'язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права [10, с. 5]. До таких функцій зокрема належать:

- закріплююча або встановлююча (регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);

- стимулююча (сприяння розвитку таких відносин);

- обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки) [10, с. 5].

Правове регулювання зайнятості населення можна поділити за певними видами:

1. За територіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання:

- централізоване (регулювання, яке здійснює Міністерство праці та соціальної політики України та інші центральні органи влади);

- децентралізоване (регулювання, що здійснюється центрами зайнятості на місцях).

2. За обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання:

- загальне або нормативне;

- індивідуальне (наприклад, виплата допомоги по безробіттю конкретній особі).

Безпосередньо регулювання ринку праці в Україні здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, Міністерством сім'ї та молоді України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи [10, с. 5].

Механізм правового регулювання зайнятості населення - це система всіх державно-правових (юридичних) засобів, за допомогою яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини у сфері зайнятості населення. В умовах сучасного реформування системи соціального забезпечення лише досконалий правовий механізм може забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення [10, с. 9].

Сьогодні проводиться реформування системи соціального страхування в Україні. Реформування має на меті, з однієї сторони, встановлення єдиної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, з другої сторони, розмежування окремих видів страхування залежно від страхових випадків і введення п'яти видів страхування:

- пенсійного;

- у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичного страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття [10, с. 11].

В Україні нормативно-правове регулювання зайнятості населення здійснюється цілим рядом нормативних актів, що мають різну юридичну силу.

За юридичною силою їх можна поділити на:

1. Закони України, які в свою чергу поділяються на такі види:

- Конституція України (Основний Закон) [1].;

- конституційні закони (з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією України);

- звичайні або біжучі закони (з інших питань суспільного і державного життя);

- надзвичайні закони (приймаються у певних, передбачених Конституцією, ситуаціях).

Підзаконні нормативно-правові акти (накази, розпорядження, інструкції виконавчої влади).

Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43[1] передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Ст.9 Конституції передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України. Тому наступною структурою нормативних актів є Конвенції та Рекомендації Міжнародної Організації праці (МОП). Головними стратегічними цілями МОП вважаються: розвиток і реалізація норм і основоположних принципів і прав у сфері праці; створення більш широких можливостей для жінок і чоловіків по забезпеченню достойної зайнятості; підвищення ефективності соціального захисту та розширення кола осіб які підлягають такому захисту.

В даний час в Україні діє більше 50 Конвенцій МОП і близько 80 Рекомендацій. До одних з найголовніших прийнятих МОП можна віднести Конвенцію №29 Про примусову або обов'язкову працю. Відповідно до ст.1 Конвенції №29 Про примусову або обов'язкову працю кожен член МОП який ратифікував її зобов'язується скасувати застосування примусової або обов'язкової праці у всіх її формах у можливо найкоротший термін. При цьому на підставі ст. 2 Конвенції термін «примусова або обов'язкова праця» означає всяку роботу або службу яку вимагають від будь-якої особи під загрозою будь-якого покарання для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Відповідно до ст. 2 Конвенції №100 «Про рівне винагородження чоловіків і жінок за рівну працю» (1951) кожен член МОП за допомогою засобів що відповідають діючим методам встановлення ставок винагородження, заохочує, і тією мірою, в якій це сумісно з зазначеними методами, забезпечує застосування щодо всіх трудящих принципу рівного винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

Конвенція №87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію» у ст. 2 закріплює право трудящих і підприємців без будь-якої різниці створювати за своїм вибором організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації на єдиній умові підпорядкування їх статутам.

У ст. 3 цієї Конвенції встановлюється, що організації трудящих і підприємців мають право виробляти свої статути та адміністративні регламенти вільно вибирати своїх представників організовувати свій апарат і свою діяльність і формулювати свою програму дій.

Конвенція №122 «Про політику в галузі зайнятості» передбачає, що з метою стимулювання економічного зростання та розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття та неповної зайнятості кожна держава, яка ратифікувала Конвенцію проголошує і здійснює як головну мету активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Ця політика як сказано в ст. 2 Конвенції має на меті забезпечення того щоб:

1) була робота усіх хто готовий стати до роботи і шукає роботу;

2) така робота була як можна більш продуктивною;

3) була свобода вибору зайнятості та найширших можливостей для кожного трудящого здобути підготовку і використовувати свої навички та здібності для виконання роботи, до якої він придатний незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів іноземного або соціального походження.

Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України.

Закони України, залежно від сфери впливу, можна поділити на:

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (наприклад, закони України «Про підприємництво», «Про власність» тощо);

2. Спеціальні, тобто ті, які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (наприклад, закони України «Про зайнятість населення» [3], «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [4]., «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» тощо).

3. З метою нормативного забезпечення реалізації Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Міністерством праці та соціальної політики України ухвалено низку наказів. Зокрема:

1) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності» (№307, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №915/5136);

2) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного» (№308,зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р. №916/5137);

3) наказ від 14.12.2000 р. «Про затвердження Порядку надання матеріальної допомоги по безробіттю, одноразової матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні,допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні» (№309, зареєстровано в Мінюсті України 20.12.2000 р.); 4) наказ від 10.01.2001 р. «Про затвердження порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних».

4. Концептуальні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Основним актом, що регулює відносини в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [4].

Відповідно до даного закону, страхування на випадок безробіття здійснюється за такими принципами:

- надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав;

- обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту), а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності;

- цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

- солідарності та субсидування;

- обов'язковості фінансування Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

- диференціації розмірів виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

- надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Законом передбачено такі види забезпечення:

- допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності;

- допомога по частковому безробіттю;

- матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

- матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

- допомога на поховання у разі смерті безробітного, або особи, яка перебувала на його утриманні.

Окрім цього, законом передбачено надання таких соціальних послуг як:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням;

Важливим також є положення закону про паритетне управління Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Це дає реальну можливість захищати свої інтереси усіма сторонами загальнообов'язкового страхування.

Проаналізувавши нормативно-правову базу України, можна зробити висновок про її достатність для регулювання зайнятості населення. На мою думку, роботу по вдосконаленню такого регулювання слід вести в напрямку підвищення ефективності та вдосконалення механізмів реалізації уже прийнятих законів України та підзаконних нормативно-правових актів.

При прийнятті нових, та реалізації уже прийнятих нормативно-правових актів слід приділяти більшу увагу тим формам діяльності служб зайнятості, які на практиці показують свою ефективність. Реформування зайнятості населення повинно проходити комплексно, поряд з реформуванням економічних відносин.

Отже, розглянувши перший розділ, можна зробити наступні висновки: що поняття «сучасний регульований ринок праці» це категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями.



Розділ 2. Оцінка системи управління РИКОМ ПРАЦІ ЯК СКЛАДОВА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ В ЖИТОМИРСЬКІЙ ОБЛАСТІ

2.1 Організаційно-економічна характеристика Житомирської області

Населення значною мірою зумовлює формування міжрайонних і внутрірайонних функцій виробництва території. Воно визначає потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території, розвиток місцевого виробництва. Трудові ресурси створюють можливості для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території, яка добре забезпечена трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високою трудомісткістю продукції.

За обсягами наявного трудоресурсного потенціалу Житомирська область посідає 19-те місце серед адміністративно-територіальних одиниць аналогічного рангу. Такий рейтинг сформували процеси демографічного розвитку (обсяги наявного контингенту працездатного населення, що склались в результаті процесів природного та механічного руху населення) та фактори, що згенерували 62,1-відсотковий рівень економічної активності населення.

Рівень економічної активності населення близький до середньоукраїнського і протягом 5-річного періоду, що передував прогнозу схеми розвитку і розміщення продуктивних сил Житомирської області, підвищувався. Загалом використовується близько 2/3 наявного в області трудоресурсного потенціалу. Зайнятість у навчанні, тобто у сфері підготовки до прояву трудової активності, набула тенденції до зростання, досягнувши значення частки в складі трудового потенціалу 8,5%. Ще 17,6% в його складі - це резерв, який може бути задіяним лише при виконанні певних умов (зростанні зацікавленості в легальній зайнятості, збільшенні кількості високооплачуваних робочих місць тощо). За структурою його галузевого розподілу область відноситься до аграрноіндустріальних з низьким рівнем зайнятості робочої сили в галузях соціальної сфери, що визначає сучасні особливості кон`юнктури ринку праці та формує довготривалі тенденції його розвитку.

Виходячи зі стратегічної мети соціально-економічного розвитку країни, в області до 2015 р. необхідно створити умови для формування обсягів і пропорцій зайнятості, характерних для соціально орієнтованої ринкової економіки. Обов'язковою умовою цього є досягнення достатнього трудоресурсного забезпечення економіки, формування збалансованого ринку праці з чіткими соціальними орієнтирами, забезпечення продуктивної зайнятості та соціального захисту працездатного населення. Серед факторів, які потрібно раціонально використати для досягнення визначених цілей, найочевидніші наступні:

- тенденція розширення сфери прикладання праці на основі відновлення функціонування робочих місць та їх прискорена модернізація;

- накопичений освітній і професійно-кваліфікаційний потенціал населення;

- інвестиційна привабливість області, що матеріалізуватиметься в створені сучасних наукотрудоємних робочих місць.

На загальнонаціональному тлі Житомирська область виділяється широким спектром загроз щодо досягнення поставлених цілей, зокрема є глобального масштабу, а саме наслідки Чорнобильської катастрофи, що є чинником підвищеної активності працездатного контингенту населення та його радіофобії при появі територіальної активності, фактором обмеження раціонального розміщення продуктивних, екологічно безпечних підприємств (робочих місць). Серед інших загроз - прискорене скорочення кількості населення працездатного віку, що визначатиметься тенденцією скорочення кількості працездатного населення працездатного віку, який залишатимуть кількісно більші контингенти, ніж набуватимуть його, та збереженням існуючих масштабів і напрямків трудової міграції; зменшення місткості сфери прикладання праці (в результаті банкрутства підприємств та зниження трудомісткості виробництва); велика частка в складі працездатного контингенту населення осіб передпенсійного віку, наявність підприємств з низьким потенціалом конкурентоспроможності, недостатній і невідповідний поточним потребам ринку праці освітньо-кваліфікаційний рівень; низький рівень мотивації населення до трудової діяльності в офіційній економіці; криза системи робочих місць у суспільному секторі сільськогосподарської галузі, що загострює проблему зайнятості населення в сільській місцевості.

...