Рівновага сучасного ринку у відкритій економіці

Ще один засіб визначення швецької моделі виходить з того, що в швецькій політиці явно виділяються два домінуючі фактори: повна зайнятість і вирівнювання прибутків, що і визначає засоби економічної політики. Активна політика на високорозвиненому ринку праці і винятково великий державний сектор (при цьому мається на увазі передусім сфера перерозподілу, а не державна власність) розглядаються як результати цієї політики.

Нарешті, в самому широкому значенні швецька модель - це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і широким масштабом соціальної політики. Таким чином, поняття "шведська модель" не має однозначного тлумачення.

На економічний розвиток певний вплив мала культура та історичні передумови. Невід'ємною частиною швецьких традицій є підприємництво. Ще з часів вікінгів в Швеції відомі підприємства по виробництву зброї та дорогоцінностей. Перша в світі компанія - "Струра Коппаберг" (заснована більш як 700 років тому) з'явилася в Швеції і досі входить в дюжину найбільших експортерів країни.

Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності швецької промисловості і економічного зростання. Частково від інфляції - загроза як рівності, так і конкуренто здатності шведської економіки. Отже, повинні використовуватися такі засоби підтримання повної зайнятості, що не призводять до інфляції і негативного впливу на економіку.

Держава відіграє важливу роль в розподілі, споживанні і перерозподілі національного доходу через податки і державні видатки, досягнувши рекордних рівнів. В реформації ідеології така діяльність отримала назву "функціональнийсоціалізм" [5.138-141,143].

Економічна політика Швеції спрямована на підтримку високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримку регіональної економічної рівноваги, досягнення прийнятої стабільності цін, охорону навколишнього середовища, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова і грошова, політика на ринку праці, регіональна політика. За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд впливає на економіку, в основному, через систему економічних важелів, головний з яких - державний бюджет. У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції. Головне, що шведська модель дозволяє обмежити стихію ринку і не боятися його [6].

4.3 Японської модель ринкової економіки

Хоча розмови про "японське диво" в загальному майже припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Цікаво, чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаючи на всі непорозуміння і катаклізми останніх двох десятиріч, продовжує неухильно зміцнювати свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера з багатьох найважливіших напрямків науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адаптації до умов, що змінюються з розвитком економіки. Ці переміни відбуваються не просто на базі технологічних нововведень, але в безперервній і надто складній взаємодії техніки, технології, економічних і соціально-політичних чинників.

В будь-якій економічній системі довгострокова динаміка економічного зростання зв'язана передусім з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на зацікавленості науково-технічних досягнень із-за кордону (в формі купівлі ліцензій, створення змішаних компаній, участі в багатонаціональних дослідних проектах).

Запозичаючи і удосконалюючи зарубіжну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки, але й зуміла створити потужні засади на міжнародному ринку технологій майбутнього. В прикладних дослідженнях і розробках, а також в управлінні інноваційною діяльністю, Японія забезпечила собі певні переваги перед Заходом, але все ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.

На нинішній стадії економічного розвитку Японії нерозсудливо, та й неможливо продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним дослідженням і розробкам. По-перше, зменшується потік ліцензій на фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бути зроблені вдосконалення. Західні компанії все менш схильні продавати такі ліцензії Японії. По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило японські компанії можливості ефективного обміну. По-третє, одностороння політика стимулювання прикладних досліджень знизила статус зайнятих фундаментальними дослідженнями, зменшила їхні можливості в дослідних підрозділах корпорацій. Ці і ряд інших реалій японського "технологічного клімату" породили почуття кризи, що отримало широке розповсюдження серед учених і технічних фахівців в 70-ті роки. В ці ж роки різко загострились торгово-економічні протиріччя Японії з США і західноєвропейськими країнами. Перед Японією повстало завдання пошуку засобів використання власних технічних можливостей для забезпечення економічної безпеки. Слід також підкреслити, що в процесі "змагань з Заходом" Японія, слідуючи імітаційній стратегії економічного розвитку, мала можливість враховувати досвід інших країн і вчасно та досить ефективно брати під контроль небажані наслідки розвитку економіки.

Японія вивозить 89% відеомагнітофонів, 88% копіювальних машин, 87% годинників, 86% касових апаратів, 79% мікрохвильових печей, 77% - електронних калькуляторів. В цілому на продукцію машинобудування потрібно біля 80% японського експорту. При такій високій експортній квоті японське машинобудування швидко реагує на зміни валютних курсів. В експорті в орієнтованих галузях значно підвищилися простої виробництва, знизився рівень прибутків, загострились труднощі збуту продукції [7.72-76].

Багато факторів в японській промисловій політиці визначається своєрідною національною специфікою і, очевидно, не може бути повністю відтворене в інших умовах. Однак, значна частина того, що перевірене і підтверджене практикою цієї країни, може бути сприйняте в якості корисного і повчального досвіду.

Особливістю японської економічної моделі є широке використання традицій колективної праці в сільських общинах. Сьогодні ця традиція з успіхом використовується найбільшими корпораціями у вигляді системи пожиттєвого найму.

На відміну від американської мобільності в пошуках кращого місця більшого заробітку, японський робітник, прийшовши у велику корпорацію, рідко пориває з нею, стаючи "членом однієї великої сім'ї"". Він віддає корпорації свій талант, свої знання, фактично все своє життя, оскільки вважається, наприклад, непатріотичним відносно корпорації використовувати повністю навіть свою відпустку. Корпорація гарантує робітнику робоче місце до пенсії, житло, медичне обслуговування, допомогу в освіті дітей, навіть, врешті-решт, місце на відомчому кладовищі. Тому довгий час корпорації могли дозволити собі скорочувати витрати виробництва, отже створювати більш конкурентний продукт за рахунок відносно низької заробітної плати своїх співробітників, за рахунок фактично безкоштовного масового раціоналізаторства та винахідництва [8].

4.4 Модель німецької ринкової економіки

Держави Західної Європи належать до групи країн з розвинутою економікою. Основна економічна могутність регіону припадає на чотири індустріально розвинутих країни (Франція, Німеччина, Великобританія та Італія), які виробляють 70% ВВП.

Великий вплив на розвиток економіки Німеччини в середині 50-х років мала економічна реформа Людвіга Ерхарда. В її основі лежала теорія необхідності побудови соціального, ринкового господарства. Ця теорія базувалась на здоровому сенсі, якого часто не вистачає багатьом прогресивним реформаторам, що дозволило при її практичному втіленні значно змінити економіку Німеччини і примусити інші країни говорити про німецьке економічне чудо. Теорія соціального ринкового господарства, виходила з того, що кожна людина має тенденцію діяти таким чином, щоб результати цих дій були благом для неї та її сім'ї. Зростання добробуту людини неможливе, якщо їй не надана елементарна свобода дій, тобто свобода підприємництва, свобода вибору місця роботи і місця проживання тощо. Всі ці свободи носять економічний характер, але економічна свобода може існувати лише за наявності свободи політичної. Тому найбільш ефективною економіка може бути лише в демократичній державі з ліберальним ринковим суспільством.

Держава повинна забезпечувати найкращі умови для роботи ринкового господарства, захищати його суб'єктів та установлювати справедливі правила гри. Держава не повинна втручатися у вільне ціноутворення, але обов'язково слідкувати за виконанням антимонопольного законодавства. Держава не повинна диктувати підприємцям, що і як виробляти, але зобов'язана захищати внутрішніх виробників від іноземних конкурентів. Якраз такий світогляд, реалізований з німецькою ретельністю та послідовністю, дозволив вже під кінець 50-х років зруйнованій Німеччині вийти на 2 місце в світі після США.

На початок 50-х років, Німеччина майже відновила довоєнний об'єм промислового виробництва. Реформа в Німеччині почалась з заміни старих рейс марок на нові дойчмарки, через три дні після початку перетворень почалася реформа цін. Особлива роль відводилась мілкому та середньому бізнесу, якому держава приділяла особливу увагу. В 1951 р. був в 2 рази перевищений рівень виробництва 1936 року. В 1952 р. експорт став перевищувати об'єм імпорту і Німеччина одержала позитивне сальдо платіжного балансу [9. 78-81].

В подальшому Німеччина постійно нарощувала свій економічний і політичний вплив в Європі і світі. На даному етапі економіка країни сучасна і всебічно збалансована, країна має всебічний потужний потенціал.

Головною ж небезпекою сучасної Німеччини залишається проблема безробіття (близько 10,2% економічно активного населення) внаслідок неконкурентоспроможною, негнучкого ринку праці. Чинне досі трудове законодавство ФРН робить німецьку робочу силу найдорожчою у світі і не заохочує працевлаштування безробітних. Хоча Німеччина володіє висококваліфікованими трудовими ресурсами і одним з найкращих у світі рівнем освіти, негнучкий ринок праці є серйозною перешкодою для економічного зростання країни. Підприємці з-за жорсткого регулювання ринку праці не зацікавлені створювати нові робочі місця, особливо в найбільш передових галузях, робоча сила, захищена гарантіями, не зацікавлена ефективно працювати. У багатьох випадках роботодавцям набагато вигідніше запрошувати іноземних малоосвічених робітників, ніж користуватися послугами висококваліфікованого, але дорогого німецького персоналу.

Перехід Німеччини від соціально-орієнтованої економіки до справді ринкової зміг би вирішити головні проблеми її національного господарства. Зниження ролі держави та орієнтація на ринкові механізми, продовження політики приватизації та дерегулювання, закриття збиткових виробництв, скорочення державного бюджету, скасування субсидій та зниження податків допомогли б значно оздоровити німецьку економіку, залучити до неї закордонні інвестиції.

Прогнозування спрямованості економічно-політичного розвитку сучасного суспільства не може бути адекватним без аналізу тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин. В глобалізованому світі при сукупному зростання обсягу влади, збільшення її потенціалу та розширення меж її можливостей Німеччина являє собою надійного партнера для співпраці з Росією [10].

5. Рівень розвитку ВВП країн світу

Таблиця 1

Обсяг ВВП за паритетом купівельної спроможності станом на 2009 рік

№ п/п	Країна	ВВП, млрд. дол.	Частка ВВП країни у сукупному ВВП, %
1.	США	14 256	19,7
2.	Китай	9 104	12,6
3.	Японія	4 138	5,7
4.	Індія	3 784	5,2
5.	Німечинна	2 984	4,1
6.	Росія	2 687	3,7
7.	Великобританія	2 257	3,1
8.	Франція	2 172	3,0
9.	Бразилія	2 020	2,8
10.	Італія	1 922	2,6
	Разом	45 325	62,5
	Інші країни	27 212	37,5
	Світ	72 537	100,0

З таблиці 1 видно, що розподіл ВВП серед країн світу є нерівномірним. Найбільший обсяг ВВП мають 10 країн (5,8%), які володіють 62,5% всього обсягу ВВП (45325 млрд. дол.), що в 1,7 рази перевищує ВВП всіх інших країн. Тобто решта 188 країн світу (94,2% країн) володіють 37,5% ВВП (27212 млрд. дол.). Даний розподіл представлений на рис. 1.

Рис. 1 Частка ВВП країни у сукупному ВВП

Такий високий рівень концентрації ВВП в країнах першої десятки пояснюється тим, що вони розпоряджаються майже половиною світового торгового обороту і валютами з резервними функціями. Сукупний обсяг ВВП усіх країн світу складає 72,537 трлн. дол. (див. табл. 1).

Вже не перше десятиліття Сполучені Штати Америки - держава з третім показником в світі за площею і чисельністю населення займає першу позицію в списку країн з найбільшим обсягом ВВП. При частці населення світу 5% країна виробляє 19,7% валового світового продукту. Валовий внутрішній продукт США за 2009 рік дорівнює 14256 млрд. дол., тобто понад 47,9 тис. дол. на одного мешканця, що є сьомим показником серед країн світу. При цьому США займає першу сходинку серед країн з найбільшим зовнішнім боргом, який складає 13,75 трлн. дол. Щодо структури ВВП, то 19,2% ВВП припадає на промисловість, 79,6% - на сферу послуг, 1,2% - на сільське господарство. Річний приріст ВВП складає 2,4%. За індексом розвитку людського потенціалу США займає четверте місце (0,902) серед 169 країн світу. Рівень безробіття в США становить 5,8%, рівень інфляції 1%, обсяг експорту 1,3 трлн. дол. США має також найбільший в світі обсяг прямих іноземних інвестицій, який складає 2,367 трлн. дол. [11, 106]. США є найбільшою за економічним, політичним та військовим потенціалом державою світу.

США нині утримує перше місце в світі, за рівнем розвитку наукових досліджень, наукоємних виробництв та послуг, освоєння космосу та воєнному виробництві, тому вона претендує на роль країни-наддержави.

Китайська Народна Республіка є другою економікою світу за обсягом ВВП. У 2009 році обсяг ВВП в Китаї становив 9104 млрд. дол. Маючи найбільшу кількість трудових ресурсів Китай виробляє 12,6% валового світового продукту, а на одного мешканця припадає 7,35 тис. дол. Річний ріст ВВП складає 8,6%, у структурі ВВП значна частка припадає на промисловість - 48,6%, на сферу послуг - 40,1%, сільське господарство - 11,3%. Рівень безробіття становить 4%, рівень інфляції 2,4%. Характерною рисою китайської економіки є експортна спрямованість. За обсягом експорту Китай займає друге місце (1,435 трлн. дол.), обсяг прямих іноземних інвестицій складає 758,9 млрд. дол., що свідчить про високий рівень довіри інвесторів до цієї країни. За індексом розвитку людського потенціалу Китай займає лише 89 місце (0,663) серед країн світу, проте це не заважає залишатись країною з найвищими темпами розвитку економіки [11, 102].

Економіка Японії є однією з найпотужніших у світі. Вона займає третю сходинку в списку найбільших економік у 2009 році. За підсумками 2009 року ВВП Японії склало 4138 млрд. дол. Японія виробляє 5,7% валового світового продукту, а на одного мешканця припадає 33,34 тис. дол. (28 позиція). Зовнішній борг Японія складає 2231 млрд. дол., обсяг експорту становить 746,5 млрд. дол., що є четвертим показником серед країн світу. Річний ріст ВВП складає 1,3%, а у структурі ВВП значна частка припадає на сферу послуг - 72,3%, на промисловість припадає 26,3%, сільське господарство - 1,4%. Рівень безробіття становить 4%, рівень дефляції - 0,2%. За індексом розвитку людського потенціалу Японія займає 11 місце (0,884) серед країн світу [11, 109]. Японська економіка сильно залежить від поставок сировинних матеріалів з інших країн через нестачу власних природних ресурсів.

За рівнем ВВП Індія входить у четвірку найбільших економічних держав світу. Індія - друга за чисельністю країна світу, вона виробляє 5,2% валового світового продукту. Валовий внутрішній продукт Індії складає 3784 млрд. дол., тобто на одного мешканця припадає 3,27 тис. дол. У структурі ВВП 29% припадає на промисловість, 53,4% - на сферу послуг, 17,6% - на сільське господарство, річний приріст даного показника складає 6,3%. За індексом розвитку людського потенціалу Індія займає 119 місце (0,519) серед 169 країн світу. Рівень безробіття в Індії становить 9,1%, рівень інфляції 8,6%, обсяг експорту 187,9 млрд. дол. [11, 97]. Економіка Індії характеризується надлишком, дешевизною робочої сили і високою культурою праці.

Німеччина - провідна економічна держава Європи, вона займає п'яту сходинку в списку найбільших економік світу. У 2009 році обсяг ВВП у Німеччині становив 2984 млрд. дол., країна виробляє 4,1% валового світового продукту, а на одного мешканця припадає 33,84 тис. дол. (27 місце) [3]. Річний ріст ВВП складає 0,5%, у структурі ВВП значна частка припадає на сферу послуг - 69,1%, на промисловість 30,1%, сільське господарство - 0,8%. Рівень безробіття становить 7,8%, рівень інфляції - 0,7%. Німеччина має значний зовнішній борг - 5,158 трлн. дол., що є третім показником в світі. За обсягом експорту Німеччина займає перше місце (1,498 трлн. дол.), а за обсягом прямих іноземних інвестицій (1027 млрд. дол.) охоплює четверту сходинку. За індексом розвитку людського потенціалу Німеччина займає 10 місце (0,885) серед країн світу [11, 96].

До десятки найбільших економік світу входять також такі країни: Росія (2687 млрд. дол.), Великобританія (2257 млрд. дол.), Франція (2172 млрд. дол.), Бразилія (2020 млрд. дол.) та Італія (1922 млрд. дол.) (див. табл. 1).

За прогнозом аудиторської та консалтингової компанії PricewaterhouseCoopers LLP (PWC) через 20 років Росія стане найбільш потужною економічною державою Європи, а у світовому рейтингу за цим показником вона вийде на п'яте місце. Економіка Росії випередить не тільки Францію і Великобританію, але й Німеччину, яка зараз є найбільшою економікою ЄС. Другу сходинку займатиме Німеччина, третю - Франція.

У 2030 році відбудеться кардинальна зміна лідерів світової економіки. Замість традиційних лідерів - індустріальних держав Заходу, об'єднаних в “сімку” G7 (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія і Канада), прийде група країн категорії emerging markets - Е7 (Китай, Росія, Індія, Бразилія, Мексика, Індонезія і Туреччина). Група Е7 зрівняється з G7 за сукупним ВВП вже до 2019 року, а ще через десятиліття, до 2030 року, перевершить G7 на 30%. Китай зможе обігнати США і стати найбільшою економікою світу вже до 2020 року. У результаті цього до 2030 року світовий рейтинг за економічною потужністю виглядатиме так: Китай, США, Індія, Бразилія, Росія, Німеччина, Мексика, Франція і Великобританія [12].

Отже, основним макроекономічним показником що відображає рівень соціально-економічного розвитку країни є валовий внутрішній продукт. Згідно з даним показником сьогоднішніми країнами-лідерами є США, Китай, Японія, Індія, Німеччина, Великобританія, Франція, Бразилія та Італія. Проте під впливом трансформаційних перетворень можуть відбутися певні зміни в позиціях країн-лідерів.

6. Вплив національних моделей ринкової економіки на формування ринку в Україні

Досвід Японії в здійсненні ринкових трансформацій та в управлінні ринковою економікою сьогодні є досить цікавим для України з огляду на її історичний шлях і сучасні особливості.

Так за умов відбудови економіки і формування ринкового середовища надзвичайної ваги набуває промислова політика з розвитку обраних пріоритетних галузей. Очевидно, пошук вказаних галузей в Україні має бути здійснений на основі всебічного вивчення можливостей і потреб економіки. Необхідними частинами промислової політики є надання значних пільгових кредитів, податкових амортизаційних пільг, що завдає надмірних навантажень грошовій системі. У зв'язку з цим варто згадати, що лібералізації цін у Японії передували три роки їх жорсткого обмеження, а цінове регулювання товарів "стабілізаційної номенклатури" тривало значно довше. Отже, засобами зменшення інфляції за даних умов є раціональне розміщення кредитів, жорсткий ціновий контроль та фінансове регулювання.

Очевидно, внутрішня промислова політика повинна доповнюватися адекватною зовнішньою. Досвід Японії показує, що зовнішньоторговельна лібералізація - надто складний процес, щоб бути здійсненою "одним махом". На мою думку, поміркований протекціонізм конче необхідний для виживання української економіки. Водночас за умов дефіциту конвертованої валюти варто ввести контроль за її використанням, зокрема, через квотування імпорту.

Є ефективним принцип поєднання самоокупності і поточної самостійності державних підприємств - з їх стратегічним підпорядкуванням інтересам держави-власника. Варто відзначити, що кількість таких підприємств в Японії була максимальною саме в період швидкого зростання, і приватизація почалася лише тоді, коли був досягнутий певний рівень розвитку економіки. Здійснюючи приватизацію держвласності, слід, першочергову увагу приділяти приватизації (децентралізації) управління і, виходячи з наявних на сьогодні труднощів приватизації, у багатьох випадках цим можна було б обмежитися.

Досить корисним є також досвід введення спеціального бюджетного рахунку для контролю за використанням зарубіжної фінансової допомоги.

7. Модель Менделла-Флемінга

Модель Мандела-Флемінґа, пояснює основні макроекономічні взаємозв'язки у малій відкритій економіці у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. На відміну від моделі IS-LM, дана модель враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора (наприклад, міжнародної торгівлі та фінансів). У моделі Мандела-Флемінґа робляться додаткові припущення:

1) обсяг експорту знаходиться у оберненій залежності від обмінного курсу (е). Інакше кажучи, при знеціненні національної валюти вітчизняні товари на світовому ринку стають дешевшими, а отже попит на них зростає;

2) обсяг імпорту знаходиться у прямій залежності від величини доходу (ВВП): чим вищий дохід, тим більший попит резидентів на всі товари, враховуючи імпортні. Тобто чистий експорт є функція від двох змінних Y та е:

NX=NX(e,Y) (3);

3) рух капіталу визначається різницею між процентною ставкою усередині країни та на світовому ринку (і-і*) [55, С. 337-340]. Інакше кажучи, чим вищою є віддача від вітчизняних активів у порівнянні із іноземними активами, тим більшим буде приплив капіталу, і тим меншим - його відплив.

У моделі Мандела-Флемінґа, як і в моделі IS-LM, розглядається ринок товарів та послуг і фінансовий ринок, стан рівноваги на яких можна описати за допомогою системи рівнянь:

Y = C(Y - T) + I(i) + G + NX(е, Y),

М/Р = L( i, Y) (4).

У даній моделі екзогенними вважають такі змінні: податки (T) і державні видатки (G), пропозицію грошей (М), рівень цін (Р) та світову процентну ставку (і*). Ендогенними ж є такі змінні, як дохід Y і обмінний курс е.

Крім того, у моделі Мандела-Флемінґа розглядається зовнішній сектор, що перебуває у стані рівноваги за нульового сальдо платіжного балансу (ВР). Тобто, будь-який дисбаланс у рахунку поточних операцій повинен компенсуватися відповідним значенням сальдо рахунку руху капіталу і фінансів:

ВР = NX(e, Y) + KА + k(i - i*)= 0 (5),

де KA - деяка постійна величина руху капіталу, що не залежить від рівня процентних ставок, k - ступінь мобільності капіталу [45, С. 209].

Із вказаної умови випливає, що при збільшенні, скажімо, доходу, дефіцит платіжного балансу не виникатиме лише за умови зростання процентної ставки, яке стимулюватиме приплив капіталу.

Важлива роль у моделі Мандела-Флемінґа приділяється мобільності капіталу (ступеню свободи, з яким капітал переміщується із однієї країни у іншу у відповідь на зміну процентної ставки). Розрізняють чотири види мобільності капіталу:

- нульова мобільність капіталу, за якої міжнародні потоки капіталу не реагують на коливання процентної ставки усередині країни. Крива ВР у цьому разі графічно зображатиметься вертикальною лінією, оскільки обсяг чистих іноземних інвестицій не залежатиме від різниці (і-і*);

- низький ступінь мобільності капіталу означає, що зміна величини (і-і*) суттєво впливає на зміну міжнародних потоків капіталу;

- високий ступінь мобільності капіталу, за якого капітал є чутливим навіть до незначної зміни величини (і-і*);

- абсолютна мобільність капіталу, коли капітал вільно переміщується із однієї країни в іншу, чутливо реагує навіть на незначні коливання у різниці між внутрішньою і міжнародною процентними ставками. У моделі малої відкритою економіки процентна ставка усередині країни збігається зі світовою: і = і*. Графічно випадок абсолютної мобільності капіталу зображається горизонтальною кривою платіжного балансу ВР.

Окрім ступеня мобільності капіталу, внутрішню процентну ставку певною мірою визначає світова процентна ставка. Слід враховувати також вплив різних видів валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) на ефективність стабілізаційної політики [15].

8. Сучасна модель ринкової економіки України

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до право ліберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції [13].

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість--з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Смітта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло "повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей" -- не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого -- призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в "стихійному режимі", самопливом -- не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку [13].

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'ємним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3--4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур -- приблизно два десятиліття. При цьому ринок "маленьких азіатських драконів", як називають останні чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років) [15].

Прискорений шлях, або "шокова терапія", на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому -- лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників "шокової терапії" у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. В наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без "шоку".

По-елементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків -- з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні -- нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого -- виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання [16].

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з міжнародним.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

Таблиця 2

Темпи зростання ВВП в Україні за період 2000-2008 рр [1]

Показники	Роки
	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Темп приросту ВВП в цілому, в %	5,9	9,2	5,2	9,6	12,1	2,7	7,1	7,3	5,5

Динаміка ВВП - основного макроекономічного показника, починаючи з 2000 року, є позитивною. Але, незважаючи на це, макроекономічна ситуація в Україні впродовж 2005 року і першої половини 2006 року є нестійкою: залишаються невирішеними першочергові завдання, які стосуються впровадження стратегії якісного і прискореного соціально-економічного зростання, а саме: тонізація; структурні диспропорції національного виробництва; експортне спрямування з переважанням продукції невисокого рівня; критична залежність від імпортних енергоносіїв; несприятливий інвестиційно-інноваційний клімат; недосконалість законодавства; нерозривність внутрішнього ринку внаслідок низької платоспроможності фізичних та юридичних осіб; недосконалість механізмів регулювання цін і тарифів; застаріла технологічна база промисловості та її повільне оновлення; відтік висококваліфікованих кадрів; тривала парламентсько-політична нестабільність тощо. Враховуючи ці чинники, річні макроекономічні показники України за 2000-2005 роки не демонструють траєкторію стабільного економічного розвитку. У 2005 році реальний ВВП збільшився лише на 2,7% проти 12,1% у попередньому році. У 2007 році реальний ВВП зріс на 7,3% порівняно з 2006 роком.

ВВП в I кварталі 2008 р. виріс в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року на 6,3%, валова додана вартість склала у фактичних цінах 187 млрд 717 млн грн, індекс-дефлятор - 126,6%.

ВВП в II кварталі 2008 р. виріс в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року на 6,2%, валова додана вартість склала у фактичних цінах 233 млрд 700 млн грн, індекс-дефлятор - 131,9%.

За I півріччя 2008 р. ВВП виріс на 6,3%, валова додана вартість склала у фактичних цінах 421 млрд 417 млн грн, індекс-дефлятор - 129,5%.

ВВП в III кварталі 2008 р. виріс в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року на 6,4%, валова додана вартість склала у фактичних цінах 275 млрд 777 млн грн, індекс-дефлятор - 129,8%.

ВВП України в IV кварталі 2008 р. знизився в порівнянні з аналогічним періодом 2007 р. на 8%, валова додана вартість склала у фактичних цінах 252 млрд 670 млн грн, індекс-дефлятор - 127,8%.

За 9 місяців 2008 р. ВВП виріс на 6,3%, валова додана вартість склала у фактичних цінах 697 млрд 194 млн грн, індекс-дефлятор - 129,6%.

За підсумками 2008 р. зростання ВВП склало 2,1%, валова додана вартість у фактичних цінах - 949 млрд 864 млн грн, індекс-дефлятор - 129,1% [16].

У 2008 році економісти Світового банку прогнозували уповільнення світової економіки до 3,3%, і стверджували: «Економіка планети різко знизила темпи зростання через світову фондову кризу, що триватиме ще щонайменше рік»(дані Global Economic Outlook 2008) [15].

Так і сталося, у листопаді 2008 року ВВП знизився на 14,4% в порівнянні с цим же місяцем на рік раніше, в результаті Україна постраждала від світової фінансової кризи більше ніж всі країни Європи: значно спало промислове виробництво, бо попит на метали, основний експортний продукт, в світі значно знизився; крім цього, на таку ситуацію в державі впливає дефіцит бюджету; нестабільність поставки газу з Росії; а також падіння курсу гривні по відношенню до іноземної валюти.

За прогнозами аналітиків, у майбутні роки економіка дещо уповільниться, що також буде мати негативний вплив на темпи зростання ВВП в Україні [16].

Заключення

Кожна модель економіки розглядає такі елементи як ринок, соціальний захист і характерні тільки для даних районів особливості, а загалом в чистому вигляді окремих моделей не існує.

Існує 3 моделі економіки:

1) Командно-адміністративна. Ця модель існувала в колишніх соціалістичних країнах і її елементами були:

а) негативне ставлення до власності засобів виробництва;

б) плановий розвиток економіки;

в) плани доводилися централізовано, до кожного підприємства (через міністерства і відомства);

г) робітник закріплювалися по районам і професіям;

2) Ринкова економіка. Їй належить приватна власність підприємств і використання системи ринку для регулювання економічних процесів. Основними елементами цієї моделі є:

а) високопродуктивна праця на підприємствах;

б) робітники одержують зарплату в відповідності з витраченою працею;

в) конкуренція на внутрішньому і світовому ринках.

3) Змішана економіка існує в країнах Західної Європи, їй наявність така риса, як можливість взаємозаміна працівників у певній сфері діяльності.

За яким же критерієм має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

Отже, якщо в усьому світі існує,в загалі, тільки три моделі ринкової економіки, і тільки у 4-ч країн це яскраво виражено. Якби українська влада, зуміла, знайти час на обговорення такої проблеми, як "Вибір ринкової моделі України", якби вони змогли, оцінити глибини ринкових моделей, а саме у країн в яких вони яскраво виражено і знайшли правильних вихід, тоді ми б мали надію, як єдина країна мати престижний статус Центру Європи.

А так як, зараз в Україні стоїть політична нерівновага, нема великого ринку попиту, не використовується державна земля на 100%. Нам потрібна стабільність, злагодженість і єдність нації і країни, а коли всі самі по собі-не так не можливо будувати ринок, ринкову модель. Але час все покаже.

Українська економіка інтегрується у світовий економічний простір завдяки її відкритості. За сучасних умов неможливо відмежуватися від зовнішнього світу, але стосунки з ним необхідно будувати за принципамирівноправності та взаємовигоди. Саме тому відкритість економіки, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності повинні узгоджуватися з комплексними заходами захисту внутрішнього ринку, з політикою розумного протекціонізму щодо вітчизняного виробника.

Ми переконані, що Україна повинна використати переваги міжнародного розподілу і кооперації праці для динамічного розвитку національної економіки, має реальні шанси для включення у світову систему господарства як промислово розвинена країна, а не постачальник сировини і дешевої робочої сили.

Забезпечуючи свої потреби в критичному імпорті (енергоносії, високі технології, комплектуючі для стратегічно важливих галузей), ми повинні докласти усіх зусиль для встановлення паритетних зовнішньоекономічних відносин з тими країнами, у торгівлі з якими імпорт перевищує експорт.

Вважаємо за необхідне вдосконалювати структуру зовнішньоекономічного балансу шляхом скорочення невиправданого імпорту, зниження долі сировини в експорті й збільшення в ньому продукції з високим рівнем переробки, наукомісткої продукції і товарів високотехнологічних виробництв.

Системні перетворення в паливно-енергетичному комплексі країни дозволять подолати в найближчому майбутньому нашу залежність від експорту.

На сучасному етапі економічного розвитку для України важливо зберегти статус транзитної держави, територією якої транспортуються у країни Європи нафта, газ та інші товари з Росії. Використовуючи вигідне геополітичне положення, варто використати існуючі та вести пошук нових можливостей надання послуг на експорт (трубопроводи, залізничний іавтомобільний транспорт, морський флот та інше).

Ми вважаємо держави Європейського Союзу і Центральної Європи головними економічними партнерами України. Вагомою складовою стратегії нашого економічного зростання є також поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків з Росією.

Бачимо реальні перспективи розширення нових і відновлення старих, традиційних для української економіки ринків збуту продукції в країнах СНД і Балтії, розвиток з ними вільної торгівлі на основі укладання двосторонніх угод.

Держава повинна створювати необхідні умови для вступу України у Міжнародну торговельну організацію, адаптувати до міжнародних стандартів законодавство, що регулює зовнішню торгівлю, а також митні процедури.

Ми розуміємо, що існуючий ризик втрати вкладеного капіталу, високі ставки податків, непрозорість законодавства і низька купівельна вки податків, непрозорість законодавства і низька купівельна спроможність нашого населення відлякують зарубіжних інвесторів. З огляду на це, ми маємо намір ініціювати втілення в життя програм сприяння іноземним інвестиціям, дієвого державного страхування інвестиційних ризиків та інших засобів підвищення інвестиційної привабливості вітчизняної економіки.

Література

1. Киреев А.П. Международная экономика. (учебное пособие Ч-2) М.: 1997.

2. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. К.: Основи, 1997. 336 с.

3. Елова М.В., Муравьев Е.К.,Панферова С.М. и др., Мирова экономика: введение во внешнеэкономическую деятельность: Учебное пособие для ВУЗов Под. ред. А.К. Шуркалина, Н.С. Цыниной. М. Логос, 1999.

4. Киреев А.П. Международная экономика. (учебное пособие Ч-2) М.: 1997.

5. Волков А.М. "Швеция: социально-экономическая модель" М. "Мысль". 1998.

6. Грабинський І.М. Сучасні економічні системи: Навчальний посібник. Львів: Інтереко, 1997. 176 с.

7. Філіпенко A.С. Економіка зарубіжних країн.

8. Жаліло Я. Японський досвід державного регулювання економіки// Економіка України. 1999. №3. 72-74 с.

9. Хайнц Ламперт. Социальная рыночная экономика. Германский путь. Издательство "Дело". Москва. 1997.

10. Калінкіна М.Ю. Економіка Німеччини в умовах глобалізації: Збірник доповідей. РДГУ. V Чаяновскій читання «Економічне зростання: теорія і практика». 15 березня 2005. Москва. С. 62 - 69.

11. Башкатов Б.И., Кулагина Г.Д. Экономическая статистика.

12. І.Щербак Економічна статистика. ЭКСМО, 2008.

13. Башнянин Г.І. Політична економія. Київ: Ніка-Центр Ельга, 2003. 528 с.

14. Смит А. Исследование о природе й причинах богатства наро-дов: Пер. с англ. М.: Соцзкгиз, 1962. С. 28.

15. Суторміна В.М. Фінанси капіталістичних держав. К.: Вища школа, 1970. С. 225.

16. Федосов В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями / За ред. В. Федосова. К.: КНЕУ, 2002. 387 с.

Размещено на Allbest.ru

...