Система національних рахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ I. Історичний розвиток визначення національних рахунків

1.1 Джерела виникнення системи національних рахунків

1.2 Порівняльна характеристика балансу народного господарства та системи національних рахунків

Розділ II. Теоретичні основи функціонування національної економіки

2.1 Основні макроекономічні показники

2.2 Номінальні та реальні макроекономічні показники

2.3 Роль макроекономічних показників

Розділ ІІІ. Основні макроекономічні показники

3.1 Аналіз структури ВВП та динаміки основних макроекономічних показників в Україні

3.2 Макроекономічний прогноз, суть динаміки показників на 2012-2013 рік

3.3 Стан та проблеми впровадження СНР-93 в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що знання про функціонування і методи розрахунку основних макроекономічних показників дає можливість орієнтуватися в тих економічних процесах, які відбуваються на рівні національної економіки, розуміти сенс подій, що відбуваються, особливо дії уряду у сфері економічної політики, оцінювати можливі перспективи і ухвалювати рішення відповідно до цієї оцінки. Сучасною проблемою, яка розглядається у даній курсовій, є загальний статистичний аналіз обсягів реального ВВП в Україні за останні роки, а також оцінка впливу окремих факторів та чинників на темпи його зростання і скорочення.

Перехід України на ринкові відносини потребує докорінної перебудови обліку та статистики. Але зробити це миттєво просто неможливо. Цей процес має тривалий еволюційний характер. Для того щоб прискорити його, не порушуючи внутрішньої сутності, необхідно засвоїти практичний досвід, накопичений країнами з розвинутою економікою, та запровадити міжнародні стандарти обліку і статистики, з урахуванням позитивного національного досвіду.

Центральне місце з-поміж міжнародних стандартів обліку та статистики належить системі національних рахунків (СНР). СНР - це найважливіший сучасний міжнародний стандарт ООН в галузі національного рахівництва. Ним користуються статистичні органи більшості країн світу. СНР нині в країнах з ринковою економікою є важливою складовою. Україна після проголошення незалежності почала переходити від колишнього радянського балансу народного господарства до СНР. У наш час Держкомстат України розробляє і публікує тільки національні рахунки.

Отож робота над цією темою є актуальною.

Об'єктом курсової роботи є макроекономічні показники.

Завданням основних макроекономічних показників в системі національних рахунків є:

- інформаційне забезпечення комплексного та всебічного аналізу;

- процес створення та використання національного продукту та національного доходу.

- полегшення зіставлення економічних показників;

Обумовили вибір теми моєї роботи бажання розібратися в такому питанні, як взаємозв'язок такого явища як тіньова економіка та СНР.

СНР охоплює і цю галузь економіки, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.

Мета курсової роботи - вивчення основних макроекономічних показників, в системі національних рахунків та проведення загального статистичного макроекономічного дослідження показників реального ВВП за останні роки в Україні та їх динаміка.

Для досягнення поставленої мети, потрібно виконати ряд завдань цієї роботи:

ознайомитися з основними категоріями, показниками СНР, тобто із системою економічної інформації яка використовується у світі для опису та аналізу економічного процесу на макрорівні, встановити зв'язок між макроекономічною теорією та реальною дійсністю, а також проаналізувати функціонування основних макроекономічних показників на сучасному етапі розвитку в Україні.

Розділ І. Історичний розвиток визначення національних рахунків

національний рахунок валовий макроекономічний

1.1 Джерела виникнення системи національних рахунків

Першу спробу оцінити національне багатство Англії зробив (близько 1600р.) генеральний інспектор англійських митниць. Він капіталізував загальну суму рентних доходів, визначену ним в 6млн ф. ст., і на підставі 12-річного строку окупності оцінив капітал країни у 72 млн ф. ст. Додавши до цієї величини вартість худоби у сумі 17 млн, він підрахував, що національне багатство Англії.становило.на.той.час.89.млн.ф..ст.

У статистиці, однак, цей факт не дуже відомий, а отже, перші розрахунки узагальнюючих макроекономічних показників -- національного доходу та національного багатства -- датуються другою половиною XVII ст. Такі розрахунки було виконано також в Англії і вони, власне, поклали початок нового напряму в економічній науці -- політичної арифметики, або, за сучасною термінологією, -- макроекономічної статистики. Розрахунок національного багатства Англії (з Уельсом) на 1664 р. належить Вільяму Петті, він помножив кількість населення Англії і Уельсу (6 млн) на очікувані річні витрати по б ф. ст. 6 шил. 4 пенси на душу і отримав у такий спосіб 40 млн ф. ст. річних витрат країни. Через 11 років у «Політичній арифметиці» В. Петті повторив розрахунок майже в тих самих цифрах і визначив особисте споживання країни в 42 млн ф. ст. Утім, крім того, що цей розрахунок надто примітивний, він і теоретично безпідставний: витрати країни на особисте споживання не дорівнюють загальному доходу громадян, а є меншими, бо частина доходу використовується не на споживання, а на нагромадження. Петті, очевидно, і сам це розумів, зазначаючи, що «не враховував надлишку заробітку над вартістю засобів існування». Певна річ, що такі орієнтовні розрахунки видатків країни не можна вважати обчисленням національного доходу, але безперечною заслугою Петті є спроби балансового пов'язання цих розрахунків з оцінкою національного багатства, доходом від окремих матеріальних об'єктів, кількістю і соціальною цінністю населення.

Обчислення національного доходу в розгорнутому вигляді виконав Грегорі Кінг у вигляді «Таблиці доходів і видатків окремих груп сімей в Англії, обчисленої для 1688 р.». Такі самі розрахунки він зробив і для характеристики економічного становища країни в 1695 р.

Г. Кінг ділить все населення Англії на 26 соціальних груп, що з них 21 група (світські чи духовні лорди, чиновники, купці і т. д.), як на його погляд, збільшує багатство країни, а 5 груп (наприклад, матроси, злидарі, волоцюги) зменшують.його.

Для кожної групи Г. Кінг подає кількість сімейств, а також типовий склад сім'ї, річний дохід сім'ї і всієї групи, річні витрати на душу населення і щорічний надлишок (нагромадження) або недостачу на душу і на всю групу. В основу розрахунків Г. Кінга було покладено не тільки нормативні дані, а й певну статистичну базу. Будучи урядовим чиновником, він мав у своїх руках досить значний статистичний матеріал щодо населення і національного багатства Англії. Його обчислення базувались на розрахунках подушного податку 1691 р., на даних щодо так званого подимного податку, церковної десятини, податку на користь бідних, а також на кількості злидарів, які отримують.допомогу.

По суті Кінг теж не визначає національного доходу країни, а просто підсумовує доходи всіх її громадян, незалежно цю курсову зробив олексюк володимир і скинув в інтернет від природи цих доходів. Брак теоретичного проникнення в економічний зміст обчислених синтетичних показників дається.взнаки.і.в.іншому.цікавому.розрахунку.Кінга.

Так, крім названої таблиці балансу доходів і витрат населення він дає ще розрахунок доходів за джерелами їх отримання і на підставі цього оцінює національне багатство Англії (з Уельсом) для того самого 1688р. Розрахунки цікаві.тим,.що.Кінг.в.них.пов'язує.обидва.синтетичні.показники.

Г. Кінг робить таку оцінку національного багатства Англії 1688р.(млн. ф. ст.):

- 13 млн річної ренти за 18-річного строку окупності -- 234;

- 30 млн. доходів від промисловості, торгівлі, ремесел, праці за коефіцієнта 11 дають приблизно 330;

- ювелірні вироби, рухоме майно - 28;

- флот, фортеця, військова амуніція, склади, товари, обладнання, інвентар, матеріали - 33;

- велика рогата худоба, інші тварини, птиця - 25. Разом 650.

Національне багатство, підраховане Г. Кінгом, у 2,6 рази перевищує оцінку В. Петті (250 млн ф. ст.), хоча часовий проміжок між цими двома розрахунками становить усього два роки. Це розходження легко пояснити: розрахунок Кінга включає не тільки матеріальне майно. Капіталізуючи ЗО млн доходу від промисловості, торгівлі, ремесел і праці, Кінг завдяки цьому капіталізує і заробітну плату робітників, що становить переважну частину цієї суми, тобто включає до складу національного багатства і цінність самих робітників. Оцінки обох авторів національного багатства можна порівнювати тільки або після додавання до вартості матеріального майна, обчисленої В. Петті, оцінки цінності людей в сумі 417 млн ф. ст., або після віднімання з підсумку Г. Кінга 330 млн, і тоді ми отримаємо вартість матеріального багатства Англії в 320 млн ф. ст., що вже більше наближається до оцінки Петті.

Праці обох авторів були видатним здобутком для того часу. ; Петті та Кінг стали не тільки піонерами обчислення окремих узагальнюючих макроекономічних показників. В їхніх працях явно проглядала ідея балансового пов'язання цих двох показників, у чому вони випередили свою епоху мало не на два сторіччя. Кінг пішов навіть далі Петті, бо у своїх розрахунках узяв до уваги також і нагромадження країни.

К. Маркс називає Вільяма Петті одним з «найгеніальніших дослідників у економіці». П. Студенський -- автор ґрунтовної монографії з історії і методології обчислення "атонального доходу" -- пише, що розрахунки В. Петті та Г. Кінга лишалися неперевершеними за своїм масштабом та якістю протягом двох наступних століть.

Французькі статистики, наприклад, впевнені, що перші національні рахунки були побудовані у Франції Р. Фроманом також стосовно 1938 року з використанням засадних принципів наукової праці економіста Венсена (1941), яка встановлювала зв'язок між рахунками підприємств і рахунками країни в цілому.

Відомо також, що 1941 року в Англії Джеймс Міль і Річард Стоун розробили власну систему національних рахунків як наслідок глибокого вивчення національного доходу Англії. Цю роботу обидва винахідники вели в міністерстві фінансів з самого початку війни з ініціативи і за консультації Кейнса.

Приблизно в той самий період (середина 30-х рр.) В.Леонтьєв почав роботу над своєю системою показників взаємозв'язку економіки, але у формі таблиць «витрати -- випуск», в основу яких покладено ідею шахової таблиці з подвійним входом.

Не завадить нагадати, що 1926 року було опубліковано баланс народного господарства СРСР за 1923/24 рік -- перший у еконо-мікростатистичній літературі баланс країни в цілому. Окрім того, було побудовано баланси за 1928, 1929 і 1930 роки, щоправда їх не публікували у відкритій пресі. Як бачимо, національні рахунки (у тій чи іншій формі) виникли майже одночасно і незалежно у багатьох країнах. Поширення кейнсіанства значно сприяло цьому. До того ж, Друга світова війна з її мобілізацією максимуму ресурсів, необхідністю глибокого осмислення галузевих взаємозв'язків в економіці втягнутих у війну країн примусила Уряди не тільки скрупульозно обчислювати національний дохід поглибити та поліпшити статистичну базу, а й зробити рішучий крок, створити систему національних рахунків, що розкриває і деталізує всі внутрішні зв'язки національного господарства.

Отже, історично і логічно національні рахунки були розвитком і поглибленням обчислення національного доходу, який вже на початку Другої світової війни робили у формі детальної таблиці, побудованої на солідній статистичній базі. Але, все ж таки ідея побудови системи національних рахунків і здійснення цієї ідеї видатним досягненням економічної статистики та економічної науки взагалі.

1.2 Порівняльна характеристика балансу народного господарства та системи національних рахунків

Розроблювані різними країнами економічні моделі, що відображають річний економічний оборот на макрорівні, є важливим інструментом макроекономічного аналізу та державного регулювання і прогнозування національної економіки.

У світовій економічній і статистичній практиці існували дві економічні моделі, що на рівних правах були представлені в Статистичній комісії ООН. Перша -- система національних рахунків (СНР), яка використовується для оцінки економічної діяльності більшості країн з ринковою економікою. Інша модель базувалася на методології балансу народного господарства (БНГ).

Починаючи з 70-х років ХХ ст. в СРСР все більше відчувалася потреба в перебудові макроекономічної моделі виробництва типу БНГ та системи обліку. Невідповідність міжнародним рекомендаціям та стандартам і насамперед таким блокам показників, як результати соціально-економічного розвитку та зовнішньоекономічних зв'язків, платіжний баланс, фінансовий стан економіки й окремих структур, державний бюджет, -- усе це практично позбавило БНГ функцій інструмента реалізації економічних методів управління народним господарством.

Усім відомо, що одна з найважливіших закономірностей розвитку світової економіки полягає в постійному зростанні ролі послуг, що знаходить відображення насамперед у збільшенні частки трудових ресурсів, які використовуються в цій сфері економіки. Ця закономірність, властива і колишньому СРСР, потребувала ширшого (ніж передбачають БНГ) погляду на розвиток економічної сфери, або сфери виробництва споживних вартостей, на визначення її ефективності, на роль окремих факторів виробництва, для забезпечення позитивних змін у рівні життя населення.

Схема БНГ складалась у період, коли ринкові методи регулювання економіки колишнього СРСР не мали широкого та послідовного застосування на практиці. У теорії переважали концепції, згідно з якими такі категорії, як ціни, прибуток, відсотки, кредит розглядалися як другорядні. Централізоване управління та адміністративно-командні методи регулювання виробництва та розподілу суспільних благ заперечували більшість атрибутів товарно-грошових відносин.

Це, звичайно, не означає, що ці категорії та атрибути було повністю усунуто за межі БНГ. Але схема фінансового балансу (точніше, балансу народного доходу за концепцією БНГ, або балансу чистого матеріального продукту) явно спрощено інтерпретувала рух доходів. Досить сказати, що вже за самою ідеологією БНГ неможливо однозначно відокремити поточні та однократні доходи, або потоки доходів від потоків фінансових вимог. Отже, на основі колишнього фінансового балансу практично неможливо було простежити, в яких секторах економіки відбувається нагромадження фінансових ресурсів, а які сектори використовують ці нагромадження для фінансування капітальних вкладень.

У 80-ті роки потреба більш глибокого та комплексного аналізу макроекономіки стала загальною. Органи державної статистики на доповнення до БНГ у його традиційному вигляді стали розробляти низку нових таблиць з даними про певні аспекти соціально-економічного розвитку, що їх не охоплювала схема БНГ. Так, у ці роки було розпочато розробку балансу нематеріальних послуг, витрат на них, їх використання різними групами споживачів. Інший приклад -- упровадження органами державної статистики в практику макроекономічних розрахунків показників загального обсягу споживання населення, які охоплювали на доповнення до вартості споживання матеріальних благ також і вартість нематеріальних послуг, оплачуваних з усіх джерел (за рахунок особистих доходів населення, за рахунок суспільних фондів споживання і т.п.).

Наступним важливим кроком удосконалення макроекономічної статистики в колишньому СРСР стало впровадження 1988 року в регулярну статистичну практику показника валового внутрішнього продукту (ВВП), досить поширеного в міжнародній практиці та заснованого на принципах СНР. Обчислення ВВП та його модифікації -- валового національного продукту (ВНП) -- не тільки уможливило міжнародні зіставлення рівнів та темпів економічного розвитку, структури народного господарства, а й дало змогу принципово поглибити економічний аналіз на макрорівні, чи не вперше розглянути економічний процес з погляду концепцій виробництва продукту (доходу), що є дуже важливим для вивчення більшості аспектів та факторів економічного зростання.

Дані щодо величини та динаміки ВНП та ВВП публікувались офіційними статистичними органами, однак розрахунки цього показника здійснювались, на жаль, несистемно, на підставі чинної застарілої системи обліку. Звідси походила неінтегровність інформації, невідповідність рівнів формування нових макропоказників, а отже і обмежена можливість уведення їх в аналітичний оборот для прийняття управлінських рішень.

Баланс народного господарства призначено для макроаналізу й управління централізовано керованою економікою. Основоположні концепції і структура БНГ відрізняються від таких у СНР, тобто агрегати БНГ непорівнянні з їх еквівалентами в СНР. Структура БНГ є простішою, оскільки багато аспектів економічного аналізу, суттєвих для ринкової економіки, не мають такого значення для економіки централізовано керованої. Так, у БНГ основна увага приділяється аналізу потоків матеріальних благ, а водночас аналіз розподілу доходу та фінансових потоків є надзвичайно спрощеним.(Табл.1.1)

Загалом,.баланси.народного.господарства-це.система.взаємопов'язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення - сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.

Головною її функцією було планування та контроль за виконанням плану по випуску продукції (переважно важкої промисловості), а теоретичною основою--марксистсько-ленінська теорія відтворення. Обидві моделі базуються на застосуванні балансового методу у вивченні економічних процесів, який забезпечує комплексну взаємопов'язану характеристику процесів, що аналізуються, та збалансованість між обсягом виробничих ресурсів та їх використанням. Але розбіжності в теоретичних основах їх розробки зумовили наявність методологічних розбіжностей насамперед в системі показників і методах їх розрахунку (обчислення). Головна відмінність полягає в тому, що марксистсько-ленінська теорія відтворення продуктивною вважає ту працю, яка пов'язана із створенням матеріальних благ та обслуговуванням процесу їхнього обігу, а працю по створенню та наданню послуг вважає суспільно корисною, але не продуктивною і всю сферу послуг -- невиробничою. У зв'язку з цим в БНГ відбивався процес відтворення тільки матеріальних благ, а сфера послуг нехтувалася. Ця принципова відмінність тягне за собою цілий ряд розбіжностей між БНГ та СНР. Перша відмінність полягає в неоднаковому визначенні меж сфери виробництва ВВП і ВНД, що призводить до різного тлумачення таких категорій, як «споживання», «перерозподіл» тощо.

Друга відмінність полягає у використанні одиниць класифікацій, що застосовуються у рахунках виробництва, споживання і нагромадження у матеріальному балансі, а також відносно територіального та національного принципу реєстрації. Є й багато інших розбіжностей між БНГ і СНР.

Незважаючи на те, що БНГ багато в чому відрізняється від СНР, він справив певний вплив на розвиток останньої. Насамперед, треба мати на увазі те, що перший БНГ було розроблено статистичними органами СРСР за 1925/1926 рр., тобто набагато раніше, ніж з'явилися перші розробки СНР. Тому деякі положення і концепції БНГ було використано в СНР. Наприклад, перші розробки БНГ включали таблиці, у яких в елементарній формі відображалися зв'язки між галузями економіки. Ці таблиці були праобразом міжгалузевого балансу, принципи якого розробив В. Леонтьєв і який є складовою частиною в сучасної СНР. Деякі із концепцій БНГ -- загальне споживання населення, поділ кінцевого споживання на колективне та індивідуальне -- також використані авторами сучасної СНР.

Порівняльний аналіз показує, що СНР є найбільш чітким засобом опису та відображення економічних процесів, які відбуваються на сучасному етапі.(Таб.1)

Дані СНР допомагають при розробці прогнозів соціально-економічного розвитку країни, прийнятті обґрунтованих управлінських рішень, адекватних сучасному етапу. Зрозуміло, що лише достовірні макроекономічні дані можуть забезпечити вірність та прогресивність прийнятих рішень та спрямувати розвиток країни саме в тому руслі, яке є бажаним.

Враховуючи, що Україна здійснює перехід до ринкової економіки, прагне інтегруватись до європейських структур і мати відповідну інформаційну базу, почалася перебудова української державної статистики, бухгалтерської та фінансової звітності та макроекономічного рахівництва взагалі. Перед економічною наукою постало завдання про розробку методології побудови системи національних рахунків України для переходу на загальноприйняту в міжнародній практиці систему економічної інформації.

У методологічному відношенні СНР, з одного боку, дає ключ до розуміння взаємозв'язку мікроекономіки (діяльність малих економічних одиниць -- таких, як домашні господарства, ділові фірми, урядові установи) і макроекономіки (економічне зростання, зайнятість, інфляція тощо), що пов'язане із створенням ВВП і ВНД, а з іншого -- створює основу для оцінки управлінських рішень, які приймаються, та окремих законодавчих актів з точки зору їхнього впливу на великомасштабні економічні явища. Це, звісно, потребує кардинальних змін нашого розуміння всього економічного обороту, економічних категорій і понять, якими оперує система національних рахунків (СНР).

У СНР економічна діяльність -- це сукупність операцій із продуктами, послугами, доходами та фінансовими відносинами, які здійснюються шляхом взаємодії між суб'єктами економічної діяльності, інституційними одиницями або в межах самих одиниць. Економічні суб'єкти, інституційні одиниці та операції між ними в національних рахунках групуються таким чином, щоб висвітлювати стан і розвиток економіки відповідно до вимог ринкових відносин.

Отже, для здійснення переходу від однієї економічної моделі макроекономічного рахівництва до іншої також потрібен певний перехідний період, у межах якого можуть діяти і застосовуватися окремі елементи обох систем.

Розділ II. Теоретичні основи функціонування національної економіки

2.1 Основні макроекономічні показники

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом. Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування); досліджує взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів; розглядає економічні явища з глобальної точки зору.

Розвиток макроекономічного аналізу можна пояснити декількома причинами:

- міркування економічної політики: державне втручання торкається всієї економіки або її великі сектори; воно позначається на самих різних економічних рішеннях всіх громадян - їх споживанні, заощадженнях, капіталовкладеннях); проблеми, що встають при цьому повинні розглядатися в рамках глобальної теорії. Іншою перевагою такої теорії є можливість використати кількісні показники при підрахунку сукупних величин за допомогою технічних інструментів національного розрахунку.

- теоретичні міркування. Справа в тому, що макроекономічний аналіз може брати до уваги такі факти і труднощі, які не виявляються в індивідуальному плані. Характерні особливості і поведінка якоїсь сукупності не піддаються визначенню за допомогою простого підсумовування характерних особливостей поведінки його складових елементів.

Нерідко виявляється необхідним враховувати при макроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їх структуру. Сам аналіз буде тим більше плідним, чим більше вдасться розікласти агреговані величини на деяке число більш дрібних величин, з тим щоб скоротити неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати системою загалом.

Виробництво здійснюється для задоволення потреб людей. У кожній країні за деякий проміжок часу (наприклад, за рік) створюється певна кількість різних товарів і послуг. Як виміряти сумарний обсяг продукції, яка вироблена у вітчизняній економіці? Для цього обчислюють валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, як правило, року.

Валовий внутрішній продукт, як уже зазначалося, обчислюють трьома методами:

1) як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками -- метод кінцевого використання);

2) як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами -- розподільний метод);

3) як суму доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва товарів і послуг (за галузями -- виробничий метод).

Додана вартість - різниця між вартістю вироблених товарів і послуг і вартістю витрат на виробництво й реалізацію продукції.

Усі методи обчислення ВВП дають однаковий результат, бо те, що витрачено на купівлю продукту (видатки), є доходом для тих, хто вклав людські й матеріальні ресурси у виробництво цього продукту та його продаж на ринку.

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги -- споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни -- це видатки на закупівлю машин, устаткування, верстатів підприємствами; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запаси -- це вироблені, але не продані у цьому році інвестиційні, а також споживчі товари. Якщо на складах підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в національній економіці впродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів додають до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то величину зменшення вираховують із ВВП.

У макроекономіці інвестиції поділяють на валові й чисті. Валові інвестиції охоплюють усі вироблені інвестиційні блага, призначені для заміщення машин, верстатів, устаткування, споруд, що спожиті у процесі виробництва у цьому році плюс ті, що становлять приріст капіталу в національній економіці. Отже, до валових інвестицій належать як заміщувані інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті інвестиції -- це додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу у цьому році. Різниця між валовими і чистими інвестиціями становить амортизацію. Тому валові інвестиції дорівнюють сумі амортизації та чистих інвестицій. У ВВП ураховують валові інвестиції.

Чистий експорт -- це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги (експорт) перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги (імпорт). Проте чистий експорт може бути і від'ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного обсягу вітчизняного виробництва, тобто:

ВВП = С + І + G+(К - М),

де С -- особисті видатки на споживання;

І - інвестиційні видатки;

G -- урядові закупівлі товарів і послуг;

К -- вартість експорту;

М -- вартість імпорту.

За другим методом ВВП обчислюють за доходами, отриманими від виробництва продукції. Такими доходами є:

заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства і фірми від нерухомого майна, включаючи приписану ренту за проживання у власному житлі;

процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

прибуток. Він має два різновиди -- доходи некорпоративного сектора (доходи підприємства, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить іще два види виплат, що не є доходом:

непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).

Найпоширенішим з наведених методів обчислення ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

Існує низка взаємопов'язаних національних рахунків, які обчислюють на основі ВВП.

Валовий національний продукт (ВНП) -- це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за певний проміжок часу, як правило, за рік, за допомогою факторів виробництва, що належать резидентам певної країни, наприклад України, незалежно від того, де використовувались ці фактори -- в Україні чи за кордоном. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає у так званих іноземних факторних доходах. Щоб отримати ВНП, потрібно до ВВП додати надходження на фактори виробництва від решти світу (прибутки, зарплата, зароблені резидентами за кордоном) і відняти платежі за фактори виробництва решті світу (прибутки, зарплата, зароблені іноземцями в даній країні):

ВНП = ВВП + за фактори вир-ва -- за фактори вир-ва з-за кордону решті світу

Щоб отримати річний обсяг виробництва, який іде на споживання і на приріст капіталу, обчислюють чистий внутрішній продукт.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) -- це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП -- Амортизація.

Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка -- домогосподарства, фірми, уряд та іноземці -- може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

У системі національних рахунків особливе значення має національний дохід. Національний дохід (НД) -- це весь дохід, зароблений упродовж року власниками ресурсів, що є резидентами певної держави, незалежно від того, де ці ресурси використовуються -- у власній країні чи за кордоном. Для визначення національного доходу з ВНП необхідно вирахувати амортизацію та непрямі податки на бізнес:

НД = ВНП -- Амортизація -- Непрямі податки.

Національний дохід можна також прямо одержати додаванням усіх факторних доходів резидентів -- заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

Національний дохід можна розглядати як показник того, скільки коштує суспільству отримання обсягу національного виробництва.

У вітчизняній практиці національний дохід досі поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд споживання -- це та частина національного доходу, яка забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства загалом (на освіту, оборону і т.д.).

Фонд нагромадження -- це та частина національного доходу, яка забезпечує розвиток виробництва.

Із нових макроекономічних показників розглянемо індекс людського розвитку (ІЛР), індекс економічної свободи (ІЕС) та рівень глобалізації (РГ).

1. Індекс людського розвитку (ІЛР) - інтегральний показник, який акумулює в собі такі показники:

1) тривалість життя;

2) грамотність та охоплення навчанням;

3) ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик”, що складається з декількох сотень товарів та послуг.

ІЛР вимірюється у відносних величинах: 0<ІЛР<1.

За останні 10 років серед країн світу індекси розвитку людського потенціалу в переважній більшості держав поліпшилися (з показника 0.639 до 0.694), а 40 країн світу суттєво просунулися в даному рейтингу.

Найкращу динаміку розвитку в минулому році продемонструвала Лівія, піднявшись на 23 сходинки у рейтингу з 87 на 64 місце, таким чином ставши першою країною африканського континенту яка випередила Україну, всього за 1 рік вийшовши з кризи 2011 року, та підвищивши свій індекс з 0.725 до 0.769 (2-ій показник в історії), а найгірша динаміка за досліджуваним індексом належить Португалії -3 позиції, як закріпилася на 43 місці.

Щодо нашої країни, то незважаючи на відносний ріст індексів у 2009-1012 роках, динаміка рейтингу навпаки погіршилася. У 2010 році Україні належала 69-та позиція, у 2011 - 76-та з показником 0.737, а в 2012 - 78-ма з показником 0.740. За критеріями досліджуваного індексу в нашої країни найкращий стан справ з освітою та грамотністю - 0.860 (29 місце у світі), помітно гірші зі здоров'ям та довголіттям - 0.760, а найгірший стан з рівнем життя (економічним розвитком) - 0.615.

2. Індекс економічної свободи (ІЕС) - агрегований показник, що включає десять факторів, які, в свою чергу, мають складну структуру і засвідчують рівень втручання уряду в економіку. Чим сильніший урядовий вплив на економіку, тим менший рівень економічної свободи, отже, чим вищий показник з будь-якого фактора, тим нижчий рівень свободи, і навпаки.

Фактори, що визначають ІЕС:

1) торговельна політика

2) політика оподаткування

3) втручання уряду в економіку

4) грошова політика;

5) потоки капіталів та іноземних інвестицій;

6) банківська справа;

7) контроль за цінами та рівнем заробітної плати;

8) права власності;

9) державне регулювання економіки;

10) чорний ринок.

3. Рівень глобалізації - агрегований показник, які включає чотири параметри:

1) рівень економічної інтеграції;

2) персональні контакти;

3) технології;

4)ступінь участі країн у міжнародних зв'язках та діяльність міжнародних організацій.

2.2 Номінальні та реальні макроекономічні показники

Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів і послуг. Тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП.

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни.

Зв'язок між номінальними та реальними величинами здійснюється за допомогою індексів цін. Для того, щоб порівняти, приміром, обсяги внутрішнього виробництва, необхідно врахувати зміну рівня цін в економіці. Найчастіше вживають такі агреговані індекси: індекс споживчих цін (ІСЦ), індекс цін виробника (ІЦВ) та дефлятор ВВП і його компонентів.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) відображає зміни цін при репрезентативного споживчого кошику, який становить набір товарів та послуг, що характеризують типовий рівень і структуру річного (місячного) споживання домогосподарств, і використовуються для розрахунку прожиткового мінімуму. Склад споживчого кошику фіксується на рівні базового року.

ІСЦ розраховується за базовою вагою. В макроекономічній літературі його називають індексом Ласпайреса і визначають за формулою:

,

де і - рівень цін і-го блага відповідно у базовому (0) та поточному (1) роках; - кількість і-го блага відповідно у базовому періоді.

Обмеженість цього індекса полягає у тому, що використовуючи споживчий кошик базового року (), поза увагою залишаються зміни, які відбулися у структурі споживання в поточному році.

Індекс цін виробника (ІЦВ) - індекс промислового виробника - відображає зміну цін, що їх встановлюють виробники для продажу товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках. Ціни виробників не враховують податку на додану вартість та акцизних зборів. Для спостереження за цінами виробників здійснюють вибірку з-понад двох тисяч підприємств, яка охоплює близько 6 тис. видів продукції всіх галузей промисловості. Під час дослідження реєструють ціни, що фактично склалися на 20 число поточного місяця. На першому етапі обробки даних обчислюють індивідуальні індекси кожного виду промислової продукції. Потім їх агрегують в індекси товарних груп, індекси підгалузей і галузей промисловості. Щоб агрегувати індекси, ціни зважають відповідно до структури виробництва промислової продукції в попередньому місяці. У цілому за рік цей індекс визначають як відношення поточного обсягу виробництва в грошовій формі до обсягу виробництва в попередньому чи іншому базовому році.

Дефлятор ВВП, або індекс Пааше, відображає зміну цін на всі товари та послуги, вироблені в економіці. Індекс Пааше (Ip) визначається за формулою:

,

де - кількість і-го блага, спожитого в поточному періоді. Якщо замість і-го блага підставити весь набір благ, що вміщує в собі ВВП, то матимемо індекс - дефлятор ВВП.

,

де Dввп - дефлятор ВВП;

ВВПн - номінальний ВВП; ВВПр - реальний ВВП.

Цей індекс теж має похибки, він як видно із формули, фіксує обсяг набору благ, створених у суспільстві у поточному періоді, і не відображає тих змін, які відбулися у їх структурі стосовно базового року.

Частково недоліки індексів Ласпейреса та Пааше усуває індекс Фішера, який визначається за формулою:

,

де IF - індекс Фішера,

IL - індекс Ласпейреса, IP - індекс Пааше.

Відношення величини поточного економічного показника до його значення в попередньому періоді, взятому за базу підрахунку, називають темпом економічного зростання.

Відношення приросту величини економічного показника за певний проміжок часу до його попереднього рівня, що приймається за базу відрахунку, називають темпом приросту.

Для показників динаміки економічної кон'юнктури часто використовують саме темпи приросту. Так, наприклад, рівень інфляції () визначається як темп приросту цін, тобто

,

де Р1 - середній рівень цін поточного року;

Р0 - середній рівень цін базового року. [2, 3,4]

2.3 Роль макроекономічних показників

Макроекономіка має справу з аналізом структури і динаміки економічної системи в синтетичних узагальнюючих показниках в основному цінового характеру. Вона виявляє властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому плані. Це вчення про загальний рівень національного обсягу виробництва, зайнятості, безробіття і ціни. Макроекономіка тісно взаємодіє з мікроекономікою.

Вивчення макроекономіки сьогодні надзвичайно важливо з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну роль в успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє економічне становище через економічну політику, зокрема видатки, податки, зміну грошово-кредитних відносин. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.

Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. Якщо до основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, то до вказаних інструментів -- фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

Нині основним показником економічного зростання виступає обсяг виробництва. Він свідчить про те, який обсяг продукції країна спроможна виготовляти і як швидко вона може нарощувати випуск прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників, що відображають обсяг виготовленої продукції, але найповнішим і всеохоплюючим є валовий національний продукт (ВНП).

Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт -- товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Сукупний суспільний продукт (ССП) визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача) в наслідок чого з'являється повторний рахунок. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці -- готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо сукупний суспільний продукт вільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення -- частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт -- v, додатковий -- m, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою:

W=c+v+m.

Якщо з сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход. Його можна записати такою формулою:

НД=v+m.

Необхідний продукт -- частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

Додатковий продукт -- частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).

Розділ ІІІ. Основні макроекономічні показники

3.1 Аналіз структури ВВП та динаміки основних макроекономічних показників в Україні

Економіка нашої країни пройшла нелегкий шлях становлення за останні роки - від різкого падіння показників зростання ВВП (1991-1999 роки) до незначного та нетривалого зростання. Однак, на сьогодні, в Україні, на жаль, не вдалось ще подолати стрімкий економічний спад і досягти значних темпів зростання реального ВВП, та, як, наслідок економічного добробуту громадян. Досить високий темп зростання валового внутрішнього продукту, що був досягнутий у 2004 році (12,1%), значно скоротився у наступні роки. У зв'язку з цим виникає питання, що ж було стимулом та джерелом настільки стрімких темпів збільшення у 2004 році і чому їх не вдалось зберегти у подальші роки.

Проблемам дослідження статистики зростання ВВП та причин і факторів, що його зумовлюють присв'ячені наукові праці вчених В. Геєця, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, І. Багратяна, В. Литвицького, М. Савлука, А. Савченка, М. Швайка І. Манцурова, А. Ревенка, Л. Петкову, М. Лизуна та інших вітчизняних вчених.

Аналіз окремих макроекономічних показників, які є соціальними орієнтирами успіхів економіки України, можливо, не є чимось новим. Чимало дослідників і науковців звертали на це увагу у своїх працях. Враховуючи наведене, ми маємо на меті - на підставі дослідження показників зростання ВВП за 2000-2012 рр. виявити основні тенденції розвитку та фактори, які дозволять зробити обґрунтовані прогнози щодо розвитку української економіки на майбутньє.

За чотири роки (1996-1999рр.) вдалось значно уповільнити падіння вітчизняної економіки і отримати у наступному - 2000 році - суттєве покращення ситуації, що підтверджується першими в історії незалежної України темпами зростання ВВП на рівні 105,9 %.[8].

До 2000 року економіка нашої держави залишалась досить розбалансованою, для неї було характерним високе падіння виробництва та постійно зростаюче безробіття. Досягнення позитивних темпів збільшення валового внутрішнього продукту - супроводжувалось несприятливими явищами: збільшенням у 3,5 рази рівня безробіття та зменшенням занятості та , як наслідок уповільненням темпів зростання доходів населення та зростаючим зубожінням громадян.

Починаючи з 2000 року спостерігається більш сприятлива ситуація: достатньо високі темпи зростання реального ВВП. Загалом, антиінфляційна політика та заходи виконавчої гілки влади дозволила досягти прийнятних результатів: з 2001 по 2003 р. індекс споживчих цін не перевищував 110 %, а 2002 рік взагалі відмічено дефляцією (99,4 %), хоча в подальшому індекс споживчих цін не знижувався менше 110 %.[8] Враховуючи позитивні тенденції останніх років, неможливо не відмітити, що бурхливий розвиток економіки початку 2000-х років змінюється поступовим зменшенням темпів зростання основних показників. Про це свідчать статистичні показники ВВП за 2009-2012 роки, які дозволяють стверджувати, що початковий потенціал зростання економіки, на сьогодні, вичерпує себе. Сповільнення приросту ВВП знайшло відображення у розрізі галузей реального сектору економіки (рис.1) В той час як на рівні попереднього року залишилися виробництво у харчовій промисловості (приріст обсягів виробництва складав лише 0,3 %) та целюлозно-паперовому виробництві (0,2 %) (рис. 2). Так. проведене дослідження дозволяє сформулювати наступні узагальнення та висновки щодо збільшення показників обсягу зростання валового внутрішнього продукту.

1. Досить значні темпи збільшення реального ВВП, що спостерігалися на початку 2001-2005 років залишились у минулому. Статистичні показники останніх років вказують на значне уповільнення росту валового внутрішнього продукту вітчизняної економіки. Основними причинами даного явища є збільшення цін на енергоносії, погіршення кон'юнктури на міжнародних ринках, популістські дії ряду урядів, відсутність кардинального реформування економічних відносин в нашій державі.

2. Аналіз темпів зростання ВВП за останні 11 років вказує на існування певної циклічності зростання обсягів. Так, досить помітне зростання ВВП протягом перших двох років змінюється досить незначними темпами зростання в наступному році.

3. На сьогодні, основним чинником зростання, вітчизняної економіки продовжує залишатись експорт металопрокату та продукції металургійного комплексу. Так, якщо у 2004 році (темпи зростання в цьому році залишаються рекордними) основна питома вага чистого експорту у ВВП склала 11 %.[8]. Відповідно основними темпами економічного зростання національної економіки залежать від ситуації на світових металургійних ринках.

В даному аспекті важливим стимулом для зростання валового внутрішнього продукту в нашій державі повинна стати структурна перебудова. Реалізація основних її цілей повинна бути здійснена по наступним напрямкам:

- формування продуманої та зваженої макроекономічної політики, яка повинна забезпечити сприятливі умови для підвищення темпів зростання ВВП як основного показника та ефективного його використання в таких сферах, як кінцеве споживання, інвестиції та зовнішня торгівля[7,с.43].

- формування галузевої структури виробництва ВВП, наближеної до структури розвинених країн. Це потребує високих темпів розвитку сфери послуг;

- досягнення ефективнішого використання ВВП за рахунок збільшення частки споживання населенням матеріальних благ і послуг, нарощування експортного потенціалу та формування позитивного сальдо торгового балансу[7,с.43].

Розглянувши ВВП як головний показник соціально-економічного розвитку нашої країни та можливості реструктуризації економіки, можна зробити висновок про те, що він відіграє надзвичайно важливу роль у визначенні економічного здоров'я суспільства. Він створює базу дослідження та аналізу соціально-економічного потенціалу країни в цілому.

3.2 Макроекономічний прогноз, суть динаміки показників на 2012- 2013 рік

Згідно з матеріалами, наданими до проекту Закону України “Про Державний бюджет України на 2013 рік”, під час формування проекту Державного бюджету України на 2013 рік не врахована низка положень Основних напрямів бюджетної політики на 2013 рік, затверджених постановою Верховної Ради України від 22 травня 2012 р. № 4824-VI, зокрема щодо основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, а саме:

зростання валового внутрішнього продукту: номінального - до рівня 1687,8 млрд. гривень (у проекті - 1 576 млрд. грн.); реального - на рівні 104,5% (у проекті - 103,4%);

рівня безробіття, визначеного за методологією Міжнародної організації праці, - 7% ( у проекті - 7,4-7,7%);

утримання граничного обсягу дефіциту державного бюджету в межах 0,8-1% ВВП (у проекті - 3,2% ВВП);

утримання обсягу державного боргу на рівні не більше як 25% ВВП (у проекті - 30,6% ВВП);

надання державних гарантій в обсязі не більш як 1% ВВП для реалізації виключно інвестиційних та інноваційних проектів, спрямованих, зокрема, на розвиток експортного потенціалу національної економіки (у проекті - 3,2% ВВП; розрахункова величина).

Аналіз параметрів прогнозних основних макроекономічних показників на 2013 рік, який надано Кабінетом Міністрів України, засвідчує їх неоднозначність. Певною мірою можна вважати реалістичним та таким, що може бути використаний для обґрунтування основних показників проекту Державного бюджету на 2013 рік, прогнозований рівень інфляції. Так, у 2013 році зростання індексу споживчих цін (грудень до грудня) прогнозується на рівні 104,8%, що відповідає темпам зростання реального ВВП та проведенню консервативної монетарної політики, спрямованої на забезпечення соціально-економічної стабільності в країні.

Разом із тим, певні сумніви виникають щодо прогнозу ключового макроекономічного показника «зростання реального ВВП України в 2013 році», який у проекті базується на досить оптимістичному сценарії і, на мою думку, видається дещо завищеним з огляду на негативні тенденції в економіці України у 2012 році, що, відповідним чином, дозволяє оцінювати зростання реального ВВП за підсумками поточного року на досить низькому рівні. Основною складовою суттєвого зниження темпів росту є стагнація у вітчизняній промисловості в умовах низького зовнішнього попиту. Причому негативна динаміка за останні місяці спостерігається не лише в галузях, зорієнтованих на експорт, а й у тих, які працюють майже виключно на внутрішній ринок, що посилює ризики оптимістичного прогнозу. Враховуючи інерційність зазначених процесів, ймовірність збереження яких існує і, щонайменше, в першій половині наступного року, а також зважаючи на необхідність виконання значних за обсягом зовнішніх боргових зобов'язань, запропонований Урядом прогнозний рівень ВВП у 2013 р. потребує, на мою думку, додаткових розрахунків та обґрунтувань [11].

...