Особливості ціноутворення в транспортній галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості ціноутворення в транспортній галузі

ЗМІСТ

Вступ 3

Розділ І. Теоретичні основи ціноутворення в транспортній галузі

1.1 Сутність та значення цінової політики підприємства

1.2 Особливості ціноутворення в транспортній галузі: методи і фактори

1.3 Організація ціноутворення на підприємстві

Розділ ІІ. Дослідження ціноутворення в транспортній галузі (на прикладі ПП «Автобан»)

2.1 Аналіз виробничo - господарської діяльності ПП «Автобан»

2.2 Фактори, що впливають на ціноутворення на підприємстві

2.3 Формування тарифів на послуги підприємства

Розділ ІІІ. Напрямки удосконалення ціноутворення на ПП «Автобан»

3.1 Способи удосконалення ціноутворення

3.2 Економічна ефективність запропонованих заходів

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Ціна відіграє центральну роль у системі ринкового механізму і є інструментом, який функціонує тільки на основі економічних законів. В будь-якому суспільстві ціна відображає діючу модель управління економікою, являючись її похідною.

Актуальність даної роботи полягає в тім, що в умовах ринкової економіки зростає роль цінової політики, що обумовлено загостренням конкурентної боротьби. Спостерігається підвищення важливості управлінських рішень з питань ціноутворення, оскільки ціни значно впливають на кінцеві фінансові результати і ринкове положення підприємства.

На сьогодні питання цінової політики - задоволення потреб споживачів (більш різноманітною за ціною та якісною продукцією) підприємств транспортної галузі є дуже актуальним, що й зумовило вибір теми курсової роботи.

Водночас, цінова політика вітчизняних підприємств, як правило, здійснюється безсистемно та некваліфіковано. Саме тому в роботі будуть розроблені та запропоновані шляхи вдосконалення цінової політики підприємства.

Основною метою даної роботи є удосконалення цінової політики транспортного підприємства.

В роботі передбачається розв'язання таких завдань:

1) розкриття сутності та значення цінової політики підприємства;

2) характеристика особливостей ціноутворення в транспортній галузі;

3) організація ціноутворення на підприємстві;

4) аналіз виробничo-господарської діяльності ПП «Автобан»;

5) аналіз факторів, що впливають на ціноутворення на підприємстві;

6) розгляд системи формування тарифів на послуги підприємства;

7) розробка способів удосконалення ціноутворення;

8) розрахунок економічної ефективності запропонованих заходів.

Предметом даної роботи є дослідження процесі ціноутворення на підприємстві транспортної галузі.

Об'єктом дослідження є ПП «Автобан».

Інформаційна база курсової роботи складається з законодавчих та нормативних актів, які регулюють діяльність підприємств та суспільства в цілому, дані Державного комітету статистики України, періодичні видання та навчальні посібники.

Розділ І. Теоретичні основи ціноутворення в транспортній галузі

ціноутворення транспортний тариф

1.1 Сутність та значення цінової політики підприємства

Ціна як важлива складова ринкової економіки є еквівалентом обміну товарів. У загальному вигляді це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець - купити його.

Через ціну формується більшість економічних відносин у суспільстві. Це стосується як сфери виробництва товарів, так і сфери їх обігу, реалізації. Ціна стосується безпосередньо утворення, розподілу та використання грошових нагромаджень, тобто всіх товарно-грошових відносин [16, с. 18].

На наш погляд, ціна - це певна міра вартості будь-якої споживчої корисності і яка визначається з урахуванням затрат на виготовлення певного блага.

В умовах ринкової економіки важливого значення набуває питання розв'язання проблеми, що значною мірою стосується питання ціни та ціноутворення на підприємстві. Зумовлено це економічною сутністю ринкової ціни, котра являє собою суттєвий економічний важіль у системі фінансового механізму підприємства. Вона безпосередньо впливає на ефективність маркетингової діяльності підприємства та сприяє встановленню відповідних відносин між ним і ринком збуту продукції. При цьому основна її функція в процесі підприємницької діяльності полягає в забезпеченні запланованого рівня прибутку від реалізації продукції [3, с. 49].

У системі ринкового механізму ціна є об'єктивною економічною категорією, що функціонує відповідно до діючих економічних законів. Відображаючи певну модель управління економікою, вона являє собою її похідну в умовах підприємства. В процесі товарного обміну продукції вона характеризує вартість як визначену еквівалентну ціннісну кількість аналогічних товарів. Співвідношення, яке виникає в процесі обміну різних товарів, дістало назву мінової вартості. Враховуючи, що в процесі купівлі-продажу гроші виступають як вартісний еквівалент, ціна у даному разі характеризує відповідну кількість грошей, яка віддається за право придбання у власність конкретного товару [11, c. 36].

Ціни обслуговують різні галузі виробництв, призначаються на різні види продукції (робіт, послуг), а також використовуються як продавцями, так і покупцями.

Для кожної зазначеної цілі використовуються свої види цін, а їх номенклатура в сучасному світовому товаровиробництві є значною, тому знати їх треба у всій різноманітності.

З метою всебічного та поглибленого вивчення системи цін їх необхідно класифікувати за певними ознаками.

Систему цін прийнято класифікувати, зокрема, за характером обороту:

а) оптові - за якими підприємство реалізує вироблену продукцію іншим підприємствам та збутовим організаціям

б) закупівельні - за якими реалізується сільськогосподарська продукція виробниками державним та комерційним організаціям для наступної переробки.

в) роздрібні - за якими товари реалізуються в роздрібній торговій мережі населенню [2, с. 56].

За способом фіксації ціни поділяються на:

- контрактні, які встановлюються за згодою обох сторін згідно контракту;

- трансфертні, які застосовуються при реалізації продукції між філіями або в межах однієї асоціації;

- біржові, які використовуються при продажу товарів безпосередньо через біржі;

- торгівельні, які обслуговують особливу форму торгівлі, коли декілька підрядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовнику свої проекти на виконання певних робіт, з яких замовник на конкурсній основі обирає найбільш ефективний [32, c. 98].

За ступенем обґрунтованості виділяють:

- базисні, які застосовуються в якості початкової ціни на подібну продукцію. Вони являють собою фіксовані ціни товарів в угодах чи прейскурантах з певними якісними характеристиками;

- довідкові, які друкуються в каталогах, прейскурантах, журналах, газетах, довідниках, економічних оглядах. Вони використовуються спеціалістами в якості інформації для орієнтації при встановленні цін на аналогічну продукцію чи аналізі рівнів та співвідношень між цінами;

- прейскурантні, які є видом так званої, довідкової ціни. Вони друкуються в прейскурантах фірм - виробників або продавців;

- фактичні ціни угод, які враховують застосування різноманітних знижок та надбавок щодо базової ціни;

- ціна споживача, яка визначає витрати споживача, які напряму пов'язані з придбанням товару та витратами, пов'язаними з його експлуатацією.

За терміном дії ціни поділяють:

- постійні, які не змінюються протягом строку поставки продукції за контрактом;

- поточні, за якими здійснюється поставка продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися протягом виконання одного контракту і повністю залежать від кон'юнктури ринку;

- змінні, які встановлюються в торгових угодах на продукцію, яка зазвичай потребує тривалого строку на виробництво. Вони враховують всі зміни у витратах виробництва, які відбуваються в період виготовлення виробів;

- сезонні , які діють протягом визначеного періоду часу.

- ступінчасті, які передбачають ряд послідовно зменшених цін за попередньо визначеною шкалою [4, с. 69].

За територіальною ознакою ціни поділяються на єдині і диференційовані. Єдині ціни діють в межах країни. Диференційованими вважаються ціни, що діють в межах певного поясу, зони, району і поділяються відповідно на поясні, зональні, районні. В основному ці ціни встановлюються на продукцію добувних галузей промисловості (рудне вугілля і ін.) [7, c. 73].

Ціноутворення - це процес формування цін на товари та послуги.

Розрізняють дві основні системи ціноутворення: ринкове і централізоване державне ціноутворення (формування цін державними органами).

В умовах ринку превалює децентралізоване ціноутворення, яке функціонує на базі взаємодії попиту і пропозиції. В цьому випадку повністю відсутнє директивне наскрізне планування, а ціноутворення являє собою багатогранний процес, який підкоряється впливу багатьох факторів. Основним регулятором являється ринок, затвердження цін відсутнє, базою цін стають світові ціни. Формування цін здійснюється на рівні підприємства-виробника, а узгодження їх з замовником (споживачем) здійснюється в момент заключення з ним прямого договору чи в момент акту купівлі-продажу. При вільних цінах надлишок доходів спочатку відображається на рівні цін, відбувається перерозподіл доходів, змінюється напрямок інвестицій і, таким чином, встановлюється рівновага в економіці.

Загалом цінова політика підприємства передбачає розробку та вибір загального напрямку в ціноутворенні, підходів до визначення ціни з метою отримання найбільшого прибутку з урахуванням попиту на товари, його властивостей й життєвого циклу, а також напрямку зміни ціни залежно від дії різних чинників [41, с. 94].

Не можна стверджувати, що підприємство розробляє власну політику ціноутворення, якщо вона має на меті встановити таку ціну, яка б дала змогу лише відшкодувати витрати виробництва продукції, або ціну, яку зможе сплатити споживач.

Цінова політика має базуватися на іншому підході: товар повинен становити цінність для споживача, а також потрібно розробляти заходи з метою переконання споживачів у тому, що ціна відповідає цінності виробу. Якщо з погляду споживача ціна не відповідає цінності товару, фірма має два шляхи виходу з такої ситуації:

- постійно знижувати ціну, надавати знижки доти, поки ціна задовольнить споживача. Цей шлях короткостроковий і недостатньо ефективний, бо в кінцевому підсумку призводить до зменшення обсягів виробництва або й до згортання виробництва;

- шукати нових споживачів і сегменти ринку, поліпшувати якість виробу й наближати його цінність до вимог споживачів. Цей шлях ефективний, тому що визначається на перспективу і дає змогу розширювати виробництво, надавати йому спрямованого характеру, запроваджувати нові технології, обладнання.

Крім того, треба зважати на те, що в більшості країн з розвиненою ринковою економікою торговці надають різні знижки та знижують ціну. З одного боку, це сприяє збільшенню обсягів реалізації, а з іншого - призводить до їх скорочення, бо у споживача ці знижки і низькі ціни можуть асоціюватися з низькою якістю товару [14, c. 122].

Цінова політика представляє собою важливий елемент загальної стратегії підприємства, і безпосередньо входить у такий великий її розділ, як ринкова стратегія. Вона з'єднує в собі як стратегічні, так і тактичні аспекти і в найбільш загальному вигляді може бути визначена як діяльність керівництва підприємства по встановленню, підтримці і зміненню цін на продукцію, яка здійснюється в руслі загальної стратегії підприємства і спрямована на досягнення його цілей і задач. Тут необхідно відмітити роль маркетингу, який представляє собою організацію роботи підприємства з орієнтацією на ринковий попит.

Стратегічні аспекти цінової політики включають договірні заходи по встановленню і зміненню цін, які спрямовані на врегулювання діяльності всієї виробничої і товаропровідної мережі підприємства, і підтримку конкурентоспроможності продукції і послуг у співвідношенні з цілями і задачами загальної стратегії фірми [6, с. 71].

Тактичні аспекти цінової політики включають заходи короткострокового і разового характеру, які спрямовані на виправлення деформації в діяльності виробничих підрозділів і товаропровідної мережі, яка виникає внаслідок непередбачених змін цін на ринках чи поведінки конкурентів, помилок управлінського персоналу, і можуть іноді йти всупереч стратегічним цілям підприємства.

Обрані підприємством стратегічні форми цінової політики і варіанти її здійснення безпосередньо випливають із її ринкової стратегії [12, с. 78].

1.2 Особливості ціноутворення в транспортній галузі: методи і фактори

У період формування ринкових відносин у тарифній політиці транспортної галузі відбулися зміни. Спостерігалось максимальне прагнення до реалізації принципів вільного ринкового ціноутворення. Через війну за збереження загального державного контролю над ціноутворенням на транспорті сфера прямого державного регулювання тарифів й цін значно звузилась.

У вантажних перевезеннях автомобільним транспортом застосовуються вільні тарифи, які в першому етапі звільнення цін (1992 рік) були обмежені нормативом рентабельності (до 35% собівартості перевезень). Проте згодом і це обмеження було зняте. Отже, у сфері транспортних перевезень встановилась практика вільного ціноутворення.

Єдиним сектором, де тарифи піддаються непрямому контролю, є перевезення в окремих регіонах товарів, реалізованих за фіксованими чи обмеженим цінами (хліб, молоко). При виконанні даних перевезень автотранспортні підприємства можуть отримувати певну компенсацію за недостатню дохідність відповідних перевезень. Механізм такої компенсації залежить від ухваленого у тому чи іншому регіоні державного дотування реалізації цього виду товарів [9, с. 147].

Ціноутворення в транспортній галузі є складним процесом, що пов'язане з різноманітністю продукції, яка транспортується. Для перевезення вантажів і розрахунку за послуги транспортні підприємства встановлюють вантажні тарифи.

Формування транспортних тарифів має певні особливості, пов'язані з особливостями транспорту як сфери діяльності:

1. Транспорт не створює нового товару, однак є сферою матеріального виробництва, виконуючи функції доведення товарів до споживачів і надання послуг.

2. У результаті діяльності працівники транспортної галузі не змінюють виробу, однак вартість його збільшується, оскільки витрачаються матеріальні, фінансові та трудові ресурси, що утворюють собівартість послуги, пов'язаної з транспортуванням вантажів.

3. Тариф залежить також від умов транспортування, витрат на транспортування на різних ділянках шляхів, оптимальної пропускної здатності транспортної мережі.

4. Транспортний тариф залежить ще й від виду продукції, що транспортується, відстані, швидкості перевезення, виду відправлення. У розрахунку транспортного тарифу враховуються тип рухомого складу, ступінь завантаженості транспортного засобу тощо [17, с. 103].

5. Транспортні тарифи відбиваються в усіх елементах роздрібної ціни, оскільки послугами транспортних підприємств користуються як підприємства-виробники, так і підприємства-посередники (зокрема, роздрібні торговельні підприємства).

6. Транспортні підприємства використовують різні ресурси (залізо, вугілля, нафту, газ, електроенергію, будівельні матеріали та ін.), вартість яких входить у собівартість перевезень. Тому ціни на ці ресурси істотно впливають на витрати транспортних підприємств і вартість тарифу загалом [24, с. 115].

Перелічені особливості зумовлюють складність процесу ціноутворення у транспортній галузі порівняно з процесами ціноутворення в інших галузях національної економіки.

Процес перевезення вантажів складається з трьох етапів: початкового, рухомого та кінцевого. З урахуванням типовості початкового та кінцевого етапів виокремлюють витрати на здійснення початково-кінцевих та рухомих операцій. До початково-кінцевих належать витрати на утримування рухомого складу на стоянках, на його підготовку та завантаження, на різні маневрові роботи, тобто на всі роботи, не пов'язані з рухом і відстанню перевезень. Рухомі операції передбачають витрати на утримування рухомого складу на шляху пересування вантажу [22, с. 212].

Зі збільшенням відстані перевезення вантажів собівартість перевезення 1 т/км зменшується, тому що зменшуються відносні витрати на початково-кінцеві операції з переміщення вантажів на 1 км.

Розподіл операцій на початково-кінцеві та рухомі має велике економічне значення. Це дає змогу встановлювати двоставковий тариф, тобто ставки на нерухомі та рухомі операції, повніше враховувати витрати транспортних підприємств, здійснювати техніко-економічні розрахунки і застосовувати їх у загальних розрахунках як транспортних, так і інших підприємств, а отже, ефективніше визначати ціну виробу [31, с. 101].

Будь-яке підприємство, у тому числі й транспортне, для розширення обсягів діяльності, оновлення обладнання, удосконалення технологічних процесів, стимулювання праці повинно отримувати прибуток. Тому до транспортних тарифів включається також прибуток. Рівень прибутковості залежить від виду транспорту, типу перевезення вантажів, виду вантажів тощо.

Оскільки транспорт є фондомісткою галуззю, прибутковість планується до собівартості в розмірах, що дають змогу розширювати обсяги діяльності й створювати заохочувальні фонди.

Найбільший обсяг перевезень завдяки мобільності здійснює автомобільний транспорт. Для нього характерні висока маневреність і швидкість перевезень вантажів [26, с. 135].

Порівняно із залізничним та іншими видами транспорту, собівартість перевезення вантажів автомобільним транспортом найвища. Це пояснюється тим, що він має невелику вантажопідйомність і значні експлуатаційні витрати, особливо пов'язані із заробітною платою.

Принципи визначення тарифів автомобільного транспорту такі самі, що й для інших видів. Вони встановлюються на рівні, що забезпечує відшкодування собівартості перевезень і отримання прибутку, який можна буде використати для розвитку автотранспортного підприємства і стимулювання праці [10, с. 101].

На собівартість перевезення вантажів впливає багато чинників:

- кліматичні умови;

- вид вантажу;

- характер вантажопотоку;

- тип рухомого складу;

- стан шляхів;

- ціни на пальне та мастила;

- норми витрат пального різними видами транспорту;

- витрати на ремонт транспортних засобів та запасних частин;

- заробітна плата водіїв і обслуговуючого персоналу;

- розвантажувальні та експлуатаційні витрати [28, с. 203].

Діючі тарифи в транспортній галузі умовно поділяються на відрядні та погодинні.

Відрядні тарифи встановлюються на послуги перевезення залежно від обсягів вантажів на відповідну відстань. Це найпоширеніший вид тарифів, який застосовується тоді, коли можна чітко визначити масу вантажу і відстань перевезення.

Вантажі, що підлягають перевезенню, поділяються на чотири класи залежно від завантаженості транспортного засобу [40, с. 211].

До 1-го класу належать вантажі, що дають змогу завантажити транспортний засіб на 100 % (зернові, баштанні, цукор, сіль, картопля, тканини тощо), до 2-го -- на 71-99 % (молоко та молочні вироби, м'ясо в тушах тощо), до 3-го -- на 51-70 % (кондитерські вироби, тютюн, одяг, іграшки тощо), до 4-го класу -- на 50 %. За основу беруться вантажі 1-го класу, а для інших застосовуються надбавки. Крім класу вантажів ураховуються ступінь завантаженості транспортного засобу і відстань перевезення.

Тарифи в транспортній галузі складені так, що зі збільшенням відстані перевезення (при цьому підвищуються вантажопідйомність транспортного засобу і коефіцієнт використання пробігу) тарифна ставка в розрахунку на 1 км зменшується. Ці тарифи спрямовані на стимулювання перевезень вантажів на великі відстані.

Тарифи на перевезення вантажів масою до 5 т і на відстань до 50 км встановлюються залежно від завантаженості транспортного засобу, розміру партії відправлення, класу вантажу, відстані перевезення. Ці тарифи застосовуються також при перевезенні дрібних партій вантажів.

Надбавки до тарифів встановлюються залежно від виду перевезення (потяговий склад, міжнародні перевезення тощо). Тариф на міжнародні перевезення включає вартість дозволу на пересування територією інших держав, зеленої картки, мита тощо [5, с. 125].

В окремих випадках застосовуються так звані виняткові тарифи, тобто пільгові, знижені. Зокрема, вони встановлюються для масових перевезень (наприклад, товари промислові, будівельні, а також ті, що під час розвантаження легко відокремлюються від кузова: пісок, гравій, щебінь, каміння, руда). Підставою для застосування цих тарифів є зниження норм витрат часу для розвантажування.

Погодинні тарифи застосовуються тоді, коли неможливо точно визначити відстань перевезення вантажу або вантаж перевозиться на відстань до 5 км; вантаж потрібно завезти щонайменше у п'ять пунктів і його маса невелика; вантажопідйомність автомобілів не перевищує 1 т. Найчастіше ці тарифи застосовуються на підприємствах роздрібної торгівлі, масового харчування, побутового обслуговування, де вантажі перевозяться до великої кількості пунктів продажу товарів невеликими партіями, а також при внутрішньозаводських, внутрішньосховищних перевезеннях без виїзду за межі підприємства (заводу).

Погодинний тариф встановлюється за кожну годину роботи транспортного засобу й залежно від його вантажопідйомності. Однак ці тарифи мають недолік: замовник не зацікавлений збільшувати відстань перевезення вантажів, транспортний засіб використовується не завжди ефективно, багато простоїв; водії транспортного підприємства також не зацікавлені в роботі транспортного засобу, що також призводить до простоїв [33, с. 204].

Відрядні та погодинні тарифи є базовими для розрахунку витрат на перевезення вантажів. Залежно від різних умов перевезення встановлюються надбавки або знижки. Надбавки до тарифів додаються при перевезенні вантажів у спеціалізованому рухомому складі (автофургони, лісовози, рефрижератори, самоскиди тощо). У цьому разі збільшуються витрати на перевезення, а отже, тариф. Знижки застосовуються тоді, коли завантажується автомобіль, що рухається у зворотному напрямку порожнім, або коли зниження тарифів стимулюється державою (доплата з боку державних органів при перевезенні окремих видів товарів) чи регулюється державними органами (наприклад, знижені тарифи при перевезенні врожаю) [8, с. 115].

1.3 Організація ціноутворення на підприємстві

Розглянемо, на яких принципах базується цінова політика підприємства:

1. Забезпечення відповідності напрямів і змісту цінової політики напрямам і змісту економічної політики підприємства загалом. Цінова політика є складовою загальної економічної політики підприємства, тому мета та завдання їх мають бути однакові, причому цінова політика залежить від економічної політики підприємства. Крім того, цінова політика має доповнювати і конкретизувати економічну політику підприємства з урахуванням насамперед життєвого циклу товару та підприємства [34, c. 87].

2. Цінова політика має формуватись з урахуванням кон'юнктури ринку відповідних товарів і змін, що відбуваються. Це дає змогу визначити відповідний сегмент ринку, на якому діє виробник, характер зміни цього сегмента та цін, що йому відповідають.

3. Цінова політика має розроблятись виходячи з видів і форм збуту, кількості каналів збуту, форми реалізації товарів кінцевим споживачам. При різних формах і напрямах реалізації цінової політики потрібно враховувати як споживачів (оптових посередників, роздрібні торговельні підприємства, населення), так і форми розрахунку за товар (попередня оплата, кінцева оплата, надання товарного кредиту), а також якість виробу.

4. Гнучкість політики ціноутворення. В умовах насиченості ринку, особливо споживчих товарів, виробник повинен швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку. Досягається застосуванням різних знижок з ціни товару для різних споживачів. А це, у свою чергу, дає змогу знижувати ціну й підвищувати її стимулюючу роль в умовах ринкової економіки [27, с. 99].

5. Розробка цінової політики залежно від якості товару та ступеня його новизни для споживача. Це досягається використанням нових технологій, нового обладнання. Але при цьому слід ураховувати об'єктивні причини, що призвели до збільшення собівартості та витрат виробництва; зазначимо, що загальна тенденція має розвиватися в бік зменшення ціни.

6 . Урахування різних чинників, передусім зовнішніх, що не залежать від підприємства і впливають на його цінову політику. У цьому разі важливо визначити ці чинники і спрогнозувати їх зміни в майбутньому [15, с. 127].

Цілі цінової політики можна об'єднати у три групи:

- цілі, орієнтовані на збут;

- цілі, орієнтовані на прибуток;

- цілі, орієнтовані на існуюче положення.

При цьому в залежності від встановлених цілей цінова політика підприємства набуває своїх специфічних особливостей.

Цінові рішення в сучасних умовах пов'язані з невизначеністю.

Існування невизначеності в процесі формування цінової політики підприємства обумовлює виникнення ризиків, без яких неможливо прийняти обґрунтоване рішення з цін.

Етапи процесу формування цінової політики підприємства розглядаються з позиції багатоетапного підходу. Розглянемо підходи різних вчених до визначення цілей цінової політики підприємства.

При цьому різні автори підходять до визначення кількості, послідовності та змісту етапів цінової політики по-різному.

Процес ціноутворення на підприємстві складається з шести етапів:

1) постановка цілей і задач ціноутворення;

2) дослідження попиту на продукцію;

3) оцінка витрат на виробництво та встановлення початкової ціни;

4) аналіз цін і товарів конкурентів;

5) вибір методу ціноутворення;

6) встановлення кінцевої ціни [20, с. 91].

В процесі ціноутворення перед підприємством постає питання, чого підприємство бажає домогтися за допомогою політики цін на свою продукцію.

У процесі формування ціни постає вибір методу ціноутворення, який базується на попередніх етапах. Методи розрахунку цін різноманітні, але вони повинні відповідати основній стратегії цінової політики підприємства. Це такі методи:

1. Затратні методи, які включають :

- метод “витрати плюс” ;

- метод “мінімальних витрат” ;

- метод ціноутворення з підвищенням ціни за допомогою надбавки ;

- метод цільового ціноутворення ;

2. Метод визначення ціни з орієнтацією на попит.

3. Метод визначення ціни продажу на основі аналізу максимального пику збитків і прибутків.

4. Метод визначення ціни орієнтацією на конкуренцію.

5. Ціноутворення на основі прайсингів параметричних рядів товарів та багато інших методів [30, с. 118].

Вибравши один із методів ціноутворення, необхідно прийняти саме цінове рішення, тобто визначити конкретну ціну. Тут враховується цілий ряд аспектів, такий, наприклад, як психологічний, вплив різних елементів маркетингу, дотримання базових цілей цінової політики, аналіз можливої реакції на призначену ціну та інше. Навіть після встановлення кінцевої ціни, вона продовжує трансформуватися під впливом змін, які відбуваються на ринку. Тому важливо передбачити ініціативні зміни цін [19, с. 91].

Підприємство може допустити наступні відхилення від політики ціноутворення :

- заплановані цінові знижки ;

- торгові знижки ;

- заплановані знижки цін як засоби стимулювання збуту ;

- незаплановане низьке зниження цін - “цінова війна”.

Сучасні умови господарювання вітчизняних підприємств характеризуються підвищенням актуальності питань теоретичного і прикладного характеру, пов'язаних із використанням концепції маркетингового менеджменту. У зв'язку з цим доцільно розглядати процес формування цінової політики підприємства з використанням управлінського підходу [29, с. 80].

Таким чином, можна сказати, що процес формування цінової політики підприємства є дуже складним і багатогранним. Він передбачає передусім неодмінний контроль за виконанням цінової стратегії підприємства та врахування всіх факторів, які можуть впливати на здійснення цього процесу [23, с. 115].

Розділ ІІ. Дослідження ціноутворення в транспортній галузі (на прикладі ПП «Автобан»)

2.1 Аналіз виробничo-господарської діяльності ПП «Автобан»

Об'єктом дослідження є ПП „Автобан”, створене у 2004 році у формі приватного підприємства. Юридична адреса ПП „Автобан”: Україна, м. Київ, вул. Голосіївська, 124.

Метою діяльності ПП „Автобан” є задоволення потреб громадян, організацій, підприємств, установ у транспортних послугах, а також одержання прибутку від своєї діяльності.

Згідно Статуту, основним напрямком діяльності ПП „Автобан” є надання фізичним та юридичним особам транспортних послуг, а саме:

- перевезення вантажів автомобільним транспортом в межах країни та за кордон;

- перевезення пасажирів автомобільним транспортом в межах країни та за кордон;

- продаж автозапчастин до автомобільних та козлових кранів.

ПП „Автобан” є юридичною особою. Його майно складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі товариства. Статутний капітал ПП „Автобан” становить 297 680 гривень.

ПП „Автобан” має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку, штампи зі своєю назвою, номер ідентифікаційного коду, фірмові бланки.

ПП „Автобан” самостійно вирішує питання використання власних коштів, так, з валового доходу, який отримує підприємство, відшкодовуються наступні витрати виробництва:

матеріальні та прирівняні до них витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних засобів на повне відновлення

інші витрати.

Обов'язкові податки, збори а платежі відраховуються до державних фондів, а чистий прибуток залишається в розпорядженні підприємства.

ПП „Автобан” створило наступні фонди:

резервний фонд;

фонд розвитку виробництва;

фонд соціального розвитку;

преміальний фонд.

Резервний фонд створено у розмірі 25% статутного капіталу, що використовується для витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків та позапланових витрат.

Фонд розвитку виробництва призначений для інвестування у власне виробництво з метою модернізації матеріально-технічної бази, проведення технологічного переозброєння, реконструкції, розширення виробництва. Розмір фонду розвитку виробництва встановлюється у відсотках від чистого прибутку. Кошти використовуються на фінансування капітальних вкладень.

Фонд соціального розвитку призначений для проведення оздоровчих та культурно-масових заходів. Порядок використання фонду соціального розвитку визначає директор підприємства.

Преміальний фонд призначений для виплат премій за підсумками діяльності ПП „Автобан” працівникам підприємства та інших видів матеріальних заохочень.

Відповідальність за стан обліку, своєчасне подання бухгалтерської та іншої звітності покладено на головного бухгалтера підприємства, компетенція якого визначена чинним законодавством України.

Операційний рік встановлюється з 1 січня до 31 грудня включно.

Управління ПП „Автобан” здійснюють:

власник;

директор.

Виконавчим органом ПП „Автобан”, який здійснює керівництво поточною діяльністю підприємства, є директор. Він призначається власником підприємства та працює на умовах контракту.

До компетенції директора підприємства входить:

забезпечення виконання планів діяльності;

затвердження щорічного кошторису, штатного розкладу;

може виступати ініціатором проведення позачергових ревізій та аудиторських перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства;

затвердження договорів на суму, що не перевищує 200% розміру статутного капіталу товариства.

Директор здійснює безпосереднє керівництво поточною господарсько-фінансовою діяльністю на засадах єдиноначальності, забезпечує виконання планів підприємства, приймає на роботу і звільняє з роботи працівників підприємства, застосовує до них заходи заохочення та накладає стягнення, затверджує форми та системи організації оплати праці, посадові оклади працівників, розміри та строки їх преміювання, приймає рішення щодо інших питань поточної діяльності підприємства.

Організаційна структура ПП «Автобан” представлена в додатку А.

Здійснимо аналіз фінансово-господарської діяльності ПП „Автобан”, використовуючи форми 1 та 2 за 2009 - 2011 рр. (додатки Б - Ж).

Аналізуючи фінансово-господарську діяльність ПП „Автобан”, спочатку здійснимо аналіз основного та оборотного капіталу підприємства.

Отже, протягом аналізованого періоду на ПП „Автобан” спостерігається зменшення величини основного капіталу. Досліджуючи загальну вартість нематеріальних активів, слід відзначити зменшення показника до рівня 2 тис. грн. відповідне відхилення складає 22 тис.грн.

Досліджуючи показники оборотного капіталу, слід відмітити позитивне явище - збільшення обсягів реалізації автозапчастин, що залишилися на складі, відповідно це свідчить про зростання ефективності збутової діяльності аналізованого підприємства. За період 2009-2011 рр. даний показник зниження складає 179 тис. грн. Слід також відзначити зменшення величини запасів аналізованого підприємства до рівня 34 тис.грн, відповідно відхилення за період 2009-2011 рр складає -167 тис.грн. в абсолютних показниках та -83,08% у відносних показниках.

Збільшується рівень дебіторської заборгованості за товари та послуги із 281 тис. грн. до 692 тис. грн., відповідне відхилення складає 411 тис. грн. Також відмічаємо зниження обсягу грошових коштів та їх еквівалентів до рівня 2 тис. грн., що на 14 тис. грн. менше ніж у 2006 році.

Досліджуючи фінансовий стан підприємства ПП „Автобан”, розрахуємо показники ліквідності та платоспроможності, а також дослідимо основні показники фінансової стійкості та рентабельності підприємства. Отже, проаналізуємо показники ліквідності та платоспроможності ПП «Автобан» у 2009 - 2011 рр. (табл. 2.1.2)

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) у 2011 році знижується до рівня 0,9834, що є меншим за нормативний показник на 0,0167. Так, на кожну гривню поточних зобов'язань підприємства припадає 3,6524 грн. в 2009 році, в 2010 р. - 2,5486 грн., а в 2011 році - 0,9834 грн. власних ресурсів.

Коефіцієнт швидкої ліквідності в 2009 р. становить 2,5775, що є вищим за нормативний показник, і свідчить, що за рахунок грошових коштів та очікуваних фінансових надходжень може бути погашено лише 257,75% поточних зобов'язань підприємства. У 2011 р. значення цього показника зменшується і становить 0,828, що нижче за його нормативне значення, і свідчить про можливість погасити поточні зобов'язання підприємства за рахунок грошових коштів і очікуваних фінансових надходжень (дебіторська заборгованість) на 82,8%.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності як в 2009 р. (0,0856), так і в 2011 р. (0,0024) є меншим за нормативне. Отже, підприємство в 2011 р. спроможне погасити лише 0,24% поточної заборгованості за рахунок наявних грошових коштів.

Частка оборотних засобів в активах. Очевидно, що питома вага оборотних засобів в активах в 2011 р. порівняно з початком року зменшилася на 1,4%. Це є негативним фактором для покращання ліквідності, адже збільшення частки швидколіквідних засобів зменшує термін покриття зобов'язань підприємства.

Робочий капітал (розмір власних оборотних засобів) на кінець періоду зменшився до виникнення зобов'язань на рівні 14 тис. грн. Це також свідчить про зниження рівня ліквідності аналізованого підприємства в 2011 р.

Отже, зважаючи на зниження показників абсолютної та загальної ліквідності, можна говорити про негативну тенденцію до зниження рівня ліквідності підприємства та погіршення його платоспроможності за умови дотримання тієї ж політики і нарощування суми наявних грошових коштів.

Очевидне зниження коефіцієнта покриття витрат у звітному періоді до рівня 0,1625. При нормативному значенні 2, даний показник значно недотягує до нормативної позначки. Це свідчить про погіршення можливості ПП «Автобан» погашати поточні зобов'язання за вимогою кредитора.

Загальну платоспроможність підприємства визначають як здатність покрити всі зобов'язання підприємства (короткотермінові і довготермінові) всіма її активами. Зменшення даного показника із 8,367 до рівня 3,1768 пунктів свідчить про збільшення тимчасової здатності ПП «Автобан» покривати всі зобов'язання підприємства.

Для більш детальної оцінки фінансової стійкості використовуються і інші коефіцієнти (табл. 2.1.4).

Дані проведених розрахунків показують зниження фінансової автономії підприємства (залежності від власних фінансових ресурсів). Оберненим показником до фінансової автономії є показник фінансової залежності, який збільшується і показує збільшення залежності підприємства від зовнішніх фінансових ресурсів. Маневреність робочого капіталу характеризує частку запасів у його загальній сумі. Очевидно, що частка запасів в загальній сумі робочого капіталу зменшилася. Це обумовлено зменшенням суми робочого капіталу підприємства, що знайшло своє відображення в розрахунку показника робочого капіталу.

Зменшення коефіцієнта фінансової стійкості із 9,4526 до рівня 3,1601 показує, що співвідношення власних і залучених засобів, вкладених в діяльність підприємства змінилося у сторону зростання залучених коштів. Відповідно здатність підприємства залучати зовнішні джерела фінансування збільшується. Це свідчить про орієнтацію підприємства на залучений капітал.

Як бачимо, обсяги залученого капіталу збільшуються із 327 тис. грн. до рівня 843 тис. грн., також відбувається зниження обсягів власного капіталу до рівня 2664 тис .грн. у звітному періоді. Відповідно коефіцієнт співвідношення залученого і власного капіталу збільшується до рівня 0,3164, це означає, що на кожну гривню власного капіталу підприємство залучає 0,3164 грн. капіталу.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами показує, що забезпеченість підприємства власними оборотними засобами зменшується. Даний показник складає 0,7262 у попередньому році і знижується до значення 0,0169 у звітному періоді.

Обсяг поточних зобов'язань збільшується, відповідно збільшується і показник - коефіцієнт поточних зобов'язань з 0,0547 до рівня 0,2404, це свідчить про те що підприємство збільшує частку поточних заборгованостей в звітному періоді, що є характерним при зниженні рівня платоспроможності підприємства.

Важливе значення має забезпечення страхування бізнесу. Відсутність даного показника за період 2009- 2011 рр. свідчить про незахищеність даного підприємства від різноманітних фінансових ризиків, тому в перспективному періоді слід здійснювати накопичування резервного запасу підприємства.

Слід відзначити зниження обсягу власного робочого капіталу, що призвело до зниження коефіцієнту забезпечення запасів робочим капіталом. Даний показник знижується із 2,4677 до рівня -0,1069, що свідчить про зменшення забезпеченості запасів робочим капіталом, а негативне значення показника говорить про від'ємне значення робочу діяльність.

Позитивним чинником діяльності ПП «Автобан» у 2009-2011 рр. є підвищення показників прибутковості підприємства в порівняні із базовим періодом, проте показники рентабельності знаходяться на досить низькому рівні, що свідчить про зниження ефективності діяльності підприємства.

Проте за рахунок надмірного зростання фінансових витрат незначно збільшується рентабельність продажу із рівня 0,501% до рівня 0,686%.

Збільшується також рентабельність власного капіталу підприємства, що пов'язано із незначним збільшенням ефективності його використання і більшим рівнем власного капіталу підприємства у порівнянні із залученим.

В аналізованому періоді відбувається збільшення загального обсягу активів підприємства.

Узагальнюючи все вищезазначене, слід відмітити підвищення основних фінансово-економічних показників господарської діяльності ПП «Автобан», зокрема зростання показників чистого прибутку та рентабельності.

2.2 Фактори, що впливають на ціноутворення на підприємстві

Розвиток товарних ринків в Україні сьогодні відбувається дуже динамічно і є причиною постійного вдосконалення методів ціноутворення. Тим більше, що ціна е досить гнучким інструментом, що зазнає достатньо швидких змін [38, с. 99].

Під системою ціноутворення ПП «Автобан» розуміємо процес встановлення ціни на товар залежно від цілей підприємства, собівартості товару та ринкових факторів. Ціноутворення є елементом програми маркетингу.

Успішне ціноутворення є не кінцевим результатом, а безупинним процесом.

Такий процес включає:

збір даних;

аналіз;

прийняття оптимальних стратегічних рішень на основі цього аналізу;

розрахунок базової ціни;

коригування ціни в рамках стимулювання збуту (встановлення остаточної ціни, знижок тощо) [13, с. 87].

Система ціноутворення ПП «Автобан» пов'язана з дією багаточисельних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища та являється акумулюючим показником, тому всі інші техніко-економічні параметри аналізують і прогнозують головним чином, щоб визначити ціну на продукцію, що виробляється.

ПП «Автобан», вирішуючи проблему ціноутворення, обирає таку методику, яка дозволить правильно розрахувати конкурентну ціну.

Політика та стратегія ціноутворення на ПП «Автобан» повинна стати способом реалізації цілей щодо цін. Цінова політика має слугувати досягненню цілей ціноутворення в контексті загальних маркетингових цілей підприємства; цінова стратегія підприємства - система рішень та методи реалізації цінової політики.

Стратегія ціноутворення ПП «Автобан» включає в себе певний набір управлінських рішень:

1. Ціновий рівень (співвідношення ціни та відчуваної цінності товару), цінове позиціонування.

2. Стратегія поведінки по відношенню до конкурентів.

3. Диференціація цін -- як розрізняються ціни в межах асортименту.

4. Цінова дискримінація -- як повинна розрізнятися ціна на різних сегментах.

5. Географічна цінова дискримінація.

6. Гнучкість ціни -- зміна ціни з часом.

Комплекс зазначених рішень і складатиме цінову стратегію ПП «Автобан» щодо певного товару.

Значною мірою цінові стратегії залежать від типу ринку та характеру попиту і цінності товару для споживача.

При визначенні цінового рівня в межах стратегії ціноутворення ПП «Автобан» виділяються три типи стратегій:

-- стратегія цінового прориву (стратегія «низьких цін»);

-- стратегія преміальних цін (стратегія «високих цін»);

-- стратегія нейтральних цін.

Стратегія цінового прориву полягає у встановлені ціни на рівні нижчому за рівень, що відповідав би цінності товару.

Стратегія нейтральних цін -- це встановлення ціни, що відповідає цінності товару для споживачів.

Стратегія преміальних цін -- ціна встановлюється на рівні вищому за той, що відповідав би цінності товару [18, с. 43].

Перший варіант стратеги є одним зі способів проникнення на ринок і завоювання його значної частини для нового товару. Сутність полягає в продажу зазначеного товару за порівняно низькою ціною. Подібна цінова стратегія дозволяє знайти додаткових покупців і вийти на нові ринки. Політика встановлення низьких цін також має перевагу в тому, що дозволяє випереджати існуючих і потенційних конкурентів.

Цінова політика підприємства -- це довгострокові принципи, яких підприємство намагається дотримуватись при встановленні цін на свої товари для досягнення цілей ціноутворення в контексті загальних маркетингових цілей ПП «Автобан».

З метою підвищення функціонування ціноутворюючого фактора діяльності ПП «Автобан» керівництвом використовується побудова комплексної цілісної системної цінової політики.

Формування цінової політики є першим, загальним етапом побудови цілісної цінової політики на основі впровадження цінової стратегії ПП «Автобан».

Цінова політика підприємства визначається в першу чергу її власним потенціалом, наявністю достатнього капіталу, кваліфікованих кадрів, організацією діяльності, а не лише станом попиту і пропозиції на ринку. Навіть наявний попит потрібно вміти задовольнити, причому в потрібний час, у потрібному обсязі, в потрібному місці і при забезпеченні потрібного ринку якості продукції.

На політику цін великий вплив справляють заступники директора, завідуючі відділами, бухгалтерія. Тому питаннями розробки цінової політики підприємства займаються поряд із планово-економічними службами й маркетингові відділи, і, по суті, деякі з етапів формування цінової політики ПП «Автобан» являють собою етапи маркетингових досліджень, в ході яких виявляється інформація за трьома блоками.

Перший блок передбачає визначення основних факторів збуту даного товару (його найбільш важливих характеристик). Другий блок пов'язаний із отриманням інформації про конкурентів, особливо з вибором конкуруючих товарів і визначенням їх параметрів за основними факторами. У третьому блоці концентруються дані про споживачів, в під час обробки яких складається вибірка для проведення опитування, яка включає декілька категорій покупців за найбільш контрастними ознаками.

Існує два підходи до ринкового ціноутворення ПП «Автобан»: встановлення індивідуальних цін або єдиних цін. Перший формується на договірній основі в результаті переговорів між покупцем та продавцем. Другий характеризується тим, що покупці купують послуги за однаковою ціною. Втілення єдиних цін для всіх покупців пов'язане найчастіше з особливостями ринку конкретного товару або з технічними труднощами чи значними витратами при диференціації цін.

Загальний алгоритм методики розрахунку ціни ПП «Автобан»включає:

1. Постановка завдань ціноутворення.

2. Визначення попиту.

3. Оцінка витрат.

4. Аналіз цін і витрат конкурентів.

5. Вибір методу ціноутворення.

6. Встановлення остаточної ціни. Розглянемо особливості здійснення кожного кроку в політиці ціноутворення конкретніше.

Другий етап цінової політики ПП «Автобан» - постановка завдань ціноутворення.

Передусім фірма має вирішити, яких саме цілей вона прагне досягнути за допомогою конкретного товару. Якщо вибір цільового ринку і ринкове позиціонування ретельно продумані, тоді підхід до формування комплексу маркетингу, включаючи і проблему ціни, досить ясний. Чим ясніше уявлення про те, що маєш на меті, тим легше встановлювати ціну. Цілі цінової політики ПП «Автобан»:

-- забезпечення виживання;

-- максимізація поточного прибутку

-- максимальне розширення обороту;

оптимальне розширення збуту.

Такі цілі цінової політики співіснують між собою, не завжди збігаючись, їх досягнення взаємодіє у часі.

Третій етап - визначення попиту.

Четвертий етап - оцінка витрат.

Мінімальна ціна визначається витратами фірми. Тому в процесі формування цінової політики важливого значення набуває процес формування прогнозної величини витратної частини ціни [35 с. 207].

Для забезпечення раціональної цінової політики ПП «Автобан» зіставляються структура витрат із запланованими обсягами виробництва і розраховуються короткострокові середні витрати (на одиницю продукції).

Аналіз цін і товарів конкурентів - є наступним етапом розробки і впровадження ефективної цінової політики на ПП «Автобан». Для проведення такого аналізу підприємство використовує наступні способи:

-- метод визначення престижних цін;

-- суперницький метод відношення цін;

-- встановлення ціни на основі відчутної цінності товару.

На діяльність ПП «Автобан» значно впливає ситуація у транспортній галузі, адже державна політика не на достатньому рівні приділяє увагу даній галузі, що викликає певні труднощі із реалізацією господарської стратегії транспортних підприємств.

Аналізуючи проведені розрахунки, бачимо, що на підприємстві використовується метод “собівартість плюс прибуток”.

Але для вдосконалення цінової політики на підприємстві ПП «Автобан», необхідно застосовувати й нові підходи до ціноутворення.

2.3 Формування тарифів на послуги підприємства

При визначенні транспортних тарифів на ПП «Автобан» за базу береться собівартість перевезення вантажів чи пасажирів, до складу якої входять:

- вартість засобів виробництва, які використовуються у процесі перевезення;

- заробітна плата працівників;

- інші витрати.

Собівартість перевезення залежить від розмірів вантажного потоку, його складу, напряму руху, відстані перевезення, виду транспорту та ін.

Ціноутворення на ПП «Автобан» пов'язане з різноманітністю продукції, яка транспортується. Для перевезення вантажів і розрахунку за послуги ПП «Автобан» встановлює вантажні тарифи.

Формування транспортних тарифів ПП «Автобан» має певні особливості, пов'язані з особливостями транспорту як сфери діяльності.

Загалом собівартість транспортного тарифу ПП «Автобан» розраховується за формулою:

Стт = Вп.к + ВрВ

де Вп к - витрати на початково-кінцеві операції, гр. од.; В - рухомі (шляхові) витрати на 1 км відстані, гр. од.; В - відстань перевезення вантажів, км.

Використовуючи цю формулу, розраховується собівартість перевезення на 1 км вантажу масою 1 т. Зі збільшенням відстані перевезення вантажів собівартість перевезення 1 т/км зменшується, тому що зменшуються відносні витрати на початково-кінцеві операції з переміщення вантажів на 1 км.

До транспортних тарифів ПП «Автобан» також включає прибуток, величина якого визначається видом транспорту, типом перевезення вантажів, видом вантажів тощо. Прибутковість планується до собівартості в розмірах, що дають змогу розширювати обсяги діяльності й створювати заохочувальні фонди.

Тарифи на транспортні послуги ПП «Автобан» поділяються на відрядні та погодинні. Відрядні тарифи встановлюються на послуги перевезення залежно від обсягів вантажів на відповідну відстань. При зростанні відстані перевезення вантажів чи пасажирів тарифна ставка в розрахунку на 1 км зменшується. Ці тарифи спрямовані на стимулювання перевезень вантажів на великі відстані. Погодинні тарифи застосовуються тоді, коли неможливо точно визначити відстань перевезення вантажу або вантаж перевозиться на відстань до 5 км. Погодинний тариф встановлюється за кожну годину роботи автотранспортного засобу й залежно від його вантажопідйомності.

Відрядні та погодинні тарифи ПП «Автобан» є базовими для розрахунку витрат на перевезення вантажів та пасажирів. Також встановлюються різні надбавки або знижки: надбавки - при перевезенні вантажів у автофургонах чирефрижераторах, а знижки - коли завантажується автомобіль, що рухається у зворотному напрямку порожнім, або коли зниження тарифів стимулюється державою (доплата з боку державних органів при перевезенні окремих видів товарів) чи регулюється державними органами.

Надбавки та знижки встановлюються у відсотках до розрахованої за встановленою схемою тарифної плати (або до окремих тарифних ставок) і використовуються як засіб:

- обліку в ціні умов надання послуг, що істотно відрізняються від середніх розрахункових, "закладених" до застосованих тарифні ставки;

- заохочення (маються на увазі знижки) споживачів до придбання певних послуг ПП «Автобан», до постійної спільної роботи і т.д.

У практиці роботи ПП «Автобан» найбільш поширеними є надбавки, що враховують:

- особливості вантажів, що перевозяться - за застосування спеціалізованого рухомого складу, за перевезення небезпечних вантажів, за перевезення вантажів, що потребують спеціального обладнання та засобів для розкріплення під час перевезення і т.д.;

- особливі умови обслуговування - за терміновість подачі автомобіля під навантаження, за терміновість доставки, за понаднормову роботу, за роботу у вихідні та святкові дні і т.д.

В багатьох випадках узгоджені зі споживачем надбавки є "цивілізованої" формою компенсації ПП «Автобан» порушення споживачем вимог транспортного законодавства (наднормативні простої і т.д.).

...