Ринок праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основи ринку праці

1.1 Ринок праці: еволюція поняття, функції та особливості формування попиту і пропозиції робочої сили

1.2 Сучасні проблеми становлення та вдосконалення ринку робочої сили в Україні

Розділ 2. Ринок праці як система економічних відносин: мікроекономічний аспект

2.1 Формування індивідуального та ринкового попиту і пропозиції на ринку праці

2.2 Рівновага на ринку послуг праці. Монопсонія та двостороння монополія на ринку праці України

2.3 Роль держави і профспілок на ринку праці

Розділ 3. Макроекономічний підхід до регулювання ринку праці

3.1 Збалансування національного ринку праці - основа динамічного розвитку економіки України

3.2 Проблема конкурентоспроможності національного ринку праці

3.3 Ринок праці та соціальна політика

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

На сучасному етапі становлення та розвитку України, як досить молодої держави, виникає безліч питань щодо вирішення проблем та пошуку оптимальних рішень стосовно ефективного функціонування економіки. Це в свою чергу спричиняє глибоке та різнобічне вивчення її структури та головних аспектів функціонування. Одним з основних складових ринкової економіки є ринок праці. профспілка попит праця макроекономічний

Ринок праці є найбільш складним елементом ринкової економіки, в процесі функціонування якого переплітаються інтереси робітника та роботодавця щодо визначенні ціни праці та умов функціонування, а також відображаються практично всі соціально економічні явища, що відбуваються в суспільстві. Першоосновою ринкової економіки є ринок праці, адже ринкові відносини починаються саме з найму робочої сили необхідної кількості та якості, після чого відбувається купівля засобів виробництва. Поєднання в процесі виробництва останніх з найманою робочою силою, приводить до створення товарів та послуг. Ринок праці функціонально та органічно пов'язаний з іншими елементами ринку в цілому, і від ефективності його функціонування залежить ефективність кожного окремого сегменту ринкової економіки. Таке значення ринку праці в структурі ринкової економіки багато в чому пояснює науковий інтерес до його вивчення та аналізу, з'ясування суті та основних проблем функціонування економіки країни. Цим підкреслюється актуальність теми курсової роботи.

Питання теорії та практики ринку праці досліджувались різними школами політичної економії, зокрема такими відомими економістами як А. Сміт, Д. Рикардо, Т. Мальтус, К. Маркс, Дж. М. Кейнс, М. Фрідмен та іншими. Серед вітчизняних вчених слід відзначити таких як Бандур С.І., Богиня Д.П., Борщевський П.П., Вовканич С.Й., Геєць В.М., Герасимчук М.С., Долішній М.І., Заєць Т.А., Злупка С.М., Колот А.М., Купалова Г.І., Ліанова Е.М., Лукінов І.І., Мандибура В.О., Онищенко В.П., Петрова І.Л., Петюх В.М., Пирожков С.І., Приймак В.І., Садова У.Я., Шаленко М.В., Якуба К.І. та інших.

Мета курсової роботи полягає в комплексному вивченні основних питань становлення та функціонування ринку праці в системі ринкових відносин, узагальненні наукового та навчального матеріалу з цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішено наступні задачі:

1) проаналізовано еволюцію поглядів та сучасне розуміння ринку праці, визначено його функції і особливості формування попиту і пропозиції робочої сили;

2) на основі статистичного матеріалу висвітлено основні проблеми становлення та вдосконалення ринку праці в Україні;

3) розглянуто моделі формування попиту і пропозиції праці на мікроекономічному рівні;

4) розглянуто моделі встановлення мікроекономічної рівноваги на ринках праці з різним рівнем конкуренції;

5) розглянуто мікроекономічні моделі ринку праці з встановленням мінімальної заробітної плати та участю профспілок;

6) порівняно наукові підходи до встановлення макроекономічної рівноваги на ринку праці, узагальнено форми зайнятості і безробіття;

7) розглянуто проблему забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного ринку праці, зростання якості і трудового потенціалу робочої сили в Україні;

8) розкрито місце і значення соціальної політики в регулюванні ринку праці, досліджено діяльність Державної служби зайнятості України.

Об'єктом дослідження є процеси працевлаштування і використання праці у виробництві.

Предметом дослідження є виробничі і ринкові відносини з приводу працевлаштування і використання робочої сили.

В курсовій роботі використано загальні методи формальної і діалектичної логіки (аналіз і синтез, узагальнення). Для представлення матеріалу використано графічний метод опису моделей попиту, пропозиції, ринкової рівноваги, табличний метод, метод схематичного представлення предмету дослідження. Для оцінки ринку праці в Україні використано статистичні методи аналізу (розрахунок темпів зростання, коефіцієнтів структури).

При написанні курсової роботи використано чинне законодавство України з питань трудових відносин, навчальну літературу з політичної економії, мікроекономіки, макроекономіки і економіки праці, статті в наукових журналах та статистичні дані по ринку праці України, представлені Державним комітетом статистики України.



Розділ 1. Основи ринку праці

1.1 Ринок праці: еволюція поняття, функції та особливості формування попиту і пропозиції робочої сили

На сучасному етапі суспільного розвитку економіка переважної більшості країн світу в тій чи іншій мірі розвиває в своїй структурі елементи ринкового господарства. Однією з важливих складових системи ринкових відносин є ринок праці (або ринок робочої сили), який ринковими методами забезпечує працевлаштування населення і застосування людської праці для виробництва товарів і послуг. Людина з її потребами і здібностями є основною метою суспільного виробництва. З одного боку, воно існує для задоволення зростаючих потреб людства, розвитку особистості кожної людини. З іншого боку, людина є головним фактором виробництва, що приводить у дію інші речовинні фактори, поєднує їх у процесі праці. Праця є невід'ємною від сутності суспільної людини. Цим самим визначається важливість ринку праці в системі ринкових відносин.

Ринок праці як економічне явище є історичним. Він виник на етапі становлення капіталістичного способу виробництва і фактично сам став передумовою переходу від простого товарного виробництва, коли власник засобів виробництва сам працює з ними і отримує доход, до капіталістичної форми товарного виробництва, яка використовує як раз найману працю.

Тому перші спроби дослідити ринок праці зустрічаються у працях видатних представників класичної школи політичної економії, теорія якої описує економіку вільної конкуренції, що мала місце на етапі становлення капіталістичного виробництва.

Виходячи з запропонованої ними концепції економічного лібералізму А. Сміт, Д. Рикардо доводили, що рівень заробітної плати цілком регулюється ринковим механізмом. Стихійний ринковий механізм, на їхню думку, втримує природну (середню, нормальну) заробітну плату на рівні, що дещо вищий цього фізичного мінімуму. Так, значне підвищення заробітної плати може спричинити зростання кількості населення і трудових ресурсів. Адже при цьому створюються умови для поліпшення умов життя населення, що закономірно веде до зростання народжуваності та зменшення смертності. Ці фактори збільшують конкуренцію на ринку праці серед робітників. Тому заробітна плата в кінцевому підсумку знижується до свого попереднього рівня. Аналогічно, при зменшенні заробітної плати відбуваються протилежні процеси, які ведуть до зменшення кількості населення в країні. Таким чином, за класичною теорією ринок праці самостійно може регулювати рівень заробітної плати і підтримувати його вище прожиткового мінімуму.

Основними критичними зауваженнями до класичної теорії ринку праці є наявність в економіці будь-якої країни монопольних виробників, негнучкість заробітної плати у бік зменшення, неврахування того, що пропозиція робочої сили завжди обмежена наявним працездатним населенням країни тощо. В цілому ця школа політичної економії описала конкурентну модель ринку праці, яка сьогодні зустрічається дуже рідко, переважно в секторі некваліфікованих працівників.

Ідеї класичної школи сьогодні розвиваються представниками неокласичного напрямку політичної економії. Основним залишається постулат про гнучкість заробітної плати на ринку праці як регулятора зайнятості і безробіття. Неокласики стверджують, що безробіття існує в житті через багато перешкод, так званих „недосконалостей” ринку, які роблять їх теорію невідповідною до реальності. Це діяльність профспілок, державне регулювання ринку праці, обмеженість та недосконалість інформації щодо робочих місць та наявної робочої сили тощо. Також висуваються тези про добровільний характер безробіття, а також „пошук” робочого місця як явища, що дестабілізує ринок праці, тому що працівники є перебірливими і намагаються знайти максимально вигідну роботу [24, с.124].

Ринок праці став одним з головних об'єктів дослідження Дж. М. Кейнса, який започаткував цю теорію в 30-х роках XX століття. Основна ідея кейнсіанської теорії полягає в тому, що заробітна плата як ціна робочої сили не є гнучкою і практично не змінюється, особливо в бік зниження. Тому вона не може бути регулятором попиту і пропозиції, зайнятості і безробіття, і ринок праці знаходиться у стані постійної та фундаментальної нерівноваги. У зв'язку з цим І Дж. М. Кейнс пропонує в якості в якості регулятора сукупний попит, або, іншими словами, обсяги національного виробництва. При цьому причиною безробіття Дж. М. Кейнс бачив у недостатньому «ефективному попиті» [12, с.145]. Саме на цих засадах він обґрунтовував необхідність державного втручання на ринки, в тому числі на ринок праці.

Відмінними ознаками кейнсіанської теорії є макроекономічний підхід, обґрунтування необхідності втручання на ринок праці держави тощо. Кейнсіанська школа сформулювала теорію регульованого ринку праці, що більш відповідало реаліям XX століття.

Альтернативою кейнсіанській теорії стала монетаристська концепція, розроблена М. Фрідманом. Монетаристи також виходять з положення щодо негнучкості заробітної плати та її одно направленого зростаючого руху. Головними відмінними ознаками цієї концепції є гіпотеза про природний рівень безробіття, який відображає структурні характеристики ринку праці, а також орієнтація на регулювання ринку праці не бюджетними механізмами, а через грошовий ринок [12, с.171].

Значний вклад у наукове дослідження проблем ринку праці зробив К. Маркс. Основними положеннями його теорії є:

1) на ринку праці продається не праця, а робоча сила, яка певний час використовується власником засобів виробництва у процесі праці [12, с.81];

2) праця є процесом використання робочої сили, діяльністю, і тому вона не може бути об'єктом товарно-грошових відносин;

3) робоча сила - «сукупність фізичних і духовних здібностей, які має організм, жива особистість людини, і які використовуються ним усякий раз, коли він виробляє будь-які споживні вартості» [16, с.176];

4) робоча сила стає товаром за двох умов: по-перше, власник робочої сили повинен бути особисто вільним, по-друге, повинен бути позбавлений засобів виробництва і засобів існування;

5) споживна вартість робочої сили полягає в її здатності створювати додаткову вартість;

6) робітник авансує власнику засобів виробництва споживну вартість своєї робочої сили, а оплата відбувається через деякий період після початку праці, тому робітник і власник засобів виробництва знаходяться в нерівних умовах, хоча на поверхні явищ їх відносини на ринку праці виглядають як рівноправні: робітник є продавцем робочої сили, а власник - покупцем, товар протистоїть грошам;

7) вартість робочої сили як і будь-якого іншого товару визначається робочим часом, необхідним для виробництва і відтворення цього специфічного товару, а оскільки робоча сила невідокремлена від самої людини, її відтворення означає перш за все відтворення самої людини, збереження її нормальної життєдіяльності, що можливо лише за умови задоволення її потреб.

Таким чином, в історії дослідження ринку праці економічна спільнота пройшла шлях від розуміння конкурентного ринку до моделей державного регулювання і соціального захисту працівників, обґрунтування фундаментальних відносин на ринку праці заради використання робочої сили суспільства.

Ринок праці є складною, багатогранною категорією, тому в науковій та навчальній літературі зустрічається безліч її визначень, при цьому кожний автор намагається ревізувати визначення ринку праці [13], що в результаті, на нашу думку, призводить до накопичення несистематизованого, суперечливого знання про ринок праці.

Наведемо деякі визначення у вивченій літературі. Ринок праці - це:

1) система конкурентних зв'язків між учасниками ринку (підприємцями, робітниками і державою) з приводу наймання і використання робітника у суспільному виробництві [7, с.166];

2) суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, яка в умовах товарного виробництва забезпечує включення робочої сили в економічну систему [6, с.441];

3) суспільно-економічну форму руху трудових ресурсів, в якій робоча сила є товаром, тобто продається і купується відповідно до законів ринкової економіки [20, с.115];

4) економічна форма руху (міграції) трудових ресурсів [21, с.367];

5) система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем [22, с.70];

6) сфера купівлі-продажу робочої сили (вузьке тлумачення) і сфера діяльності економічно активного населення, в тому числі тих, хто намагається організувати власну справу (широке тлумачення) [14, с.140].

Підсумовуючи основні етапи розвитку теорії ринку праці та наведені визначення в сучасній навчальній літературі, можна сформулювати наступні основні характеристики ринку праці (додаток А).

Таким чином, ринок праці можна визначити як особливу, соціально виражену систему ринкових відносин щодо купівлі-продажу робочої сили з метою її поєднання у виробництві з речовинними факторами виробництва.

В навчальній літературі наведено декілька функцій ринку праці в сучасному економічному житті, наприклад, у такому визначенні (див. додаток Б).

Водночас є такі функції, якої ринок праці не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, розвитку окремих регіонів тощо.

Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти цілеспрямованим виливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов'язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

1.2 Сучасні проблеми становлення та вдосконалення ринку робочої сили в Україні

Ринок праці в Україні, як і взагалі система ринкових відносин, є відносно молодим. За часів СРСР в Україні наймана праця не визнавалася, і тому існувала обмежено в прихованих формах. Більшість людей працювало на державних і колективних підприємствах, тому їх праця вважалася, принаймні номінально, безпосередньо суспільною. Це відповідало офіційному тлумаченню соціалістичного способу виробництва, який нібито подолав товарно-грошові відносини, а отже і будь-які форми купівлі-продажу робочої сили як товару. Однак це не відповідало об'єктивним закономірностям розвитку суспільного виробництва. В результаті виявилися диспропорції в оплаті праці в промисловості і сільському господарстві, між фізичною і розумовою працею. Відсутність ефективного механізму належної оцінки різних видів робочої сили в усіх галузях економіки призвело до зменшення стимулів до праці, зниження її продуктивності, загострення соціально-трудових відносин.

Досвід розвинутих країн свідчить про те, що ринок праці має великий потенціал у подоланні таких диспропорцій, даючи можливість привести заробітну плату у відповідність до фактичної вартості робочої сили. Він створює конкурентне середовище як для працівників, так і для роботодавців. Тим самим він стимулює працівників до підвищення кваліфікації і освіти, а роботодавців - до створення більш сприятливих умов праці, належної її оплати.

В той же час світовий і вітчизняний досвід показав, що цей потенціал не реалізується в повній мірі. На ринках праці постійно існує безробіття, прихована зайнятість, непрозорість трудових відносин і, як наслідок, незахищеність найманих працівників.

В Україні та країнах колишнього СРСР проблеми з часів соціалістичного виробництва поєдналися і посилили проблеми забезпечення рівноваги ринку праці в умовах його становлення і формування. Формування зайнятості в країні відбувається під впливом як загальних закономірностей розвитку економічної системи, так і специфічного характеру перехідних процесів [27, с.8].

Стан зайнятості в перехідній економіці перш за все обумовлений трансформаційною кризою, яка в простому розумінні є періодом дезорганізації виробництва, справляє негативний вплив на всі складові соціально-економічного життя суспільства, зокрема зайнятість і рівень доходів населення. В той же час економіка України трансформується на тлі негативної демографічної ситуації, що започаткувалася ще у 80-х роках XX століття. Поєднання таких факторів і визначає особливості становлення і розвитку ринку праці в Україні.

В наукових дослідженнях вітчизняних вчених, зокрема, визначено такі особливості формування вітчизняного ринку праці як: 1) регресуючий вплив існуючих демографічних і економічних факторів; 2) підвищення трудової активності населення, що викликано падінням життєвого рівня, при збереженні переваг орієнтації на систему найманої праці; 3) дестабілізуюча дія структурних перетворень в економіці при зміні форм власності; 4) відсутність відповідності масштабів вивільнення працівників із суспільного виробництва характеру зрушень у соціально-економічному розвитку суб'єктів господарювання; 5) погіршення якісних характеристик робочої сили та зниження її конкурентоздатності на ринку праці; 6) інтенсивне зростання пропозиції робочої сили при одночасному падінні попиту на неї в поєднанні з розбалансованістю ринку [11, с.9].

Для підтвердження деяких висновків проведемо статистичний аналіз основних показників ринку праці в Україні. Для цього використані статистичні дані Державного комітету статистики України [25].

Вітчизняний ринок праці формується на тлі затяжної демографічної кризи, яка характеризується абсолютним скороченням населення і погіршенням його якісних характеристик [19, с.59].

Так, на початку реформ в 1990р. чисельність населення складала 51,8 млн. осіб, а в 2000р. - 49,4 млн., в 2010р. - 45,9 млн. Тобто за перші 10 років чисельність знизилася на 4,6%, за другі 10 років - 7,1%. Динаміка міського населення була такою: в 1990р. - 34,8 млн., в 2000р. - 33,3 млн. (зменшення на 4,3%), в 2010р. - 31,5 млн. осіб (на 5,4%). Динаміка сільського населення відповідно становила 16,9 млн., 16,1 млн. (на 4,7%), 14,4 млн. (на 10,5%). Таким чином, в сільській місцевості чисельність населення зменшувалася більш високими темпами, що пов'язане з більш складними соціально-економічними умовами життя на селі.

Вікові групи працездатного віку (25-65 років) збільшили свою частку в структурі населення, але негативними є зменшення частки дітей (з 21,5% до 14,2%) та зростання частки людей похилого віку (з 12% до 15,6%). Більше того це єдина вікова група населення, чисельність якої зросла також і абсолютному значенні: з 6,17 млн. осіб в 1990р. до 7,17 млн. осіб в 2010р.

Хоча демографічне навантаження на одну особу працездатного віку в цілому зменшилося за цей період, старіння нації та зменшення чисельності дітей дозволяють робити невтішні прогнози щодо майбутньої чисельності трудових ресурсів України.

Стійким фактором зменшення чисельності населення протягом 1990-2010рр. було природне зменшення чисельності за рахунок перевищення смертності над народжуваністю. Так, в 1990р. народжуваність становила 12,6 осіб на 1000 населення, а смертність - 12,1 осіб, тобто майже на одному рівні з невеликим приростом. Протягом подальших років народжуваність різко знизилася (до 7,7 осіб в 2001р.), а смертність зростала невеликими темпами (максимальна 16,6 осіб в 2005р.). Тому природне скорочення чисельності населення мало найбільш негативне значення протягом 1995-2005рр., коли природне зменшення чисельності становило щорічно більше 300 тис. осіб. Починаючи з 2006р. природне зменшення чисельності населення поступово знизило свої темпи за рахунок відновлення народжуваності (до 11,1 осіб в 2009р.), однак все одно є від'ємним.

Другим чинником є міграція населення з України і в Україну, яка протягом 1994-2004рр. була від'ємною, тобто більше виїжджало з України ніж прибувало до неї. Починаючи з 2005р. цей показник став додатнім, але його значення недостатнє для того, щоб перекрити негативний вплив природного зменшення. Так, для прикладу, в 2010р. природне зменшення чисельності населення склало 200,5 тис. осіб, в той час як позитивне сальдо по міграції - лише 16,1 тис. осіб. (тобто лише 8%).

Таким чином, демографічна статистика свідчить про негативну дію демографічних факторів на пропонування робочої сили.

Як уже зазначалося, в широкому розумінні ринок праці охоплює все економічно активне населення країни. Цей показник уведений у статистику праці за методологією Міжнародної організації праці (МОП).

В першому десятиріччі XXI століття економічно активне населення України становило більше 22 млн. осіб, що дорівнювало 45-48% від наявного населення країни. В 2010р. економічно активне населення становило лише 63,7% від чисельності вікової групи 15-70 років і 72% від осіб працездатного віку. Ці показники протягом 10 років залишались майже без змін, що свідчить про сталість цієї залежності.

Серед економічно активного населення зайняті складають приблизно 89-92%, в абсолютному значенні чисельність зайнятого населення становила протягом останніх 10 років близько 20 млн. осіб. Відповідно, питома вага безробітних (за методологією МОП) складала 8-11% від економічно активного населення.

Економічна активність відрізняється для різних груп і верств населення. Так, в 2010р. економічно активне чоловіче населення становило 69,6%, жіноче - лише 58,4%. Так само, сільське населення було більш економічно активним (67,5%) ніж міське (62,1%).

Рівень безробіття серед чоловіків залишається більш високим: 9,3% про жіночого безробіття у 6,8%. Рівень безробіття у сільській місцевості дещо менший ніж у містах (7,1% проти 8,6%).

Якщо проаналізувати рівень безробіття за віковими групами, то можна дійти висновку, що найбільш вразливою є молодь (вікова група 15-24 років). Серед них рівень безробіття складає 17,4% (при загальному 8,1%), в тому числі у містах - 20,2% (при загальному 8,6%). Для порівняння, вікова група 50-59 років (тобто люди передпенсійного віку) має рівень безробіття нижчий ніж загальний - лише 5,3%.

Ринок праці в Україні протягом всього періоду ринкових реформ характеризується як праценадлишковий, тобто пропозиція праці на ньому перевищує попит, навіть якщо відкинути фактор структурного безробіття, пов'язаного з галузевою, професійно-кваліфікаційною та регіональною складовою балансування ринку праці.

Про це зокрема свідчать дані Державної служби зайнятості України, наприклад в 2011р. Так, в січні 2011р. було зареєстровано безробітних 610,3 тис. осіб, потреба підприємств у працівниках становила лише 68,5 тис. осіб, тобто 11,2% від пропозиції. В травні 2011р. ці показники були відповідно 565,9 тис. осіб проти 95,0 тис. осіб (16,7%). Слід відмітити при цьому, що за 5 місяців цього року різниця дещо зменшилася, але цього все одно недостатньо для вирішення проблем всіх безробітних.

Однією з центральних проблем формування ефективної зайнятості стало загальне падіння рівня доходів населення, їх суттєва диференціація як по соціальних групах, так і по галузях економіки.

За даними Державного комітету статистики України в 2002-2008рр. реальні наявні доходи населення зростали щорічно на 7-15%. В цілому за період зростання склало 2,14 рази. Натомість, в 2009р. відбулося зменшення цього показника на 10%, а в 2010р. - зростання на 16,2%.

В 2010р. наявний середній щомісячний доход на одну особу становив 1528,9 грн., що враховуючи ціни на споживчому ринку, є недостатнім для забезпечення гідного рівня життя.

Слід відзначити, що структура доходів населення протягом 2002-2010рр. майже не змінилася. Заробітна плата в ній має найбільшу частку - 41,7% в 2010р., особливо необхідно відмітити майже такі самі розміри соціальної допомоги і трансферів (38,5%). Це свідчить про те, що в Україні навантаження на одного працюючого дуже значне: велика частка первинних доходів від виробництва перерозподіляється для соціального захисту і підтримки значної маси пенсіонерів, учнів, студентів тощо.

В динаміці реальної заробітної плати (тобто заробітної плати, скорегованої на індекс споживчих цін) протягом 90-х років XX століття відбувалося постійне зменшення. Натомість, починаючи з 2001р. реальна заробітна плата зростала в середньому щорічними темпами 10-20%. Винятком став кризовий 2009р.

Однією з головних проблем ринку праці є значна диференціація рівня заробітної плати за галузями економіки (промисловості) і регіонами. Звичайно, неправильним буде звести заробітну плату для всіх до єдиного рівня, адже і праця поділяється на різні види фізичної та розумової праці. Однак диспропорції у співвідношенні оплати різних видів праці притаманні нашому суспільству. В 2010р. найбільшу заробітну плату отримували працівники фінансової сфери (4601 грн.), найменшу - в рибництві, сільському господарстві (1191 грн., 1430 грн.). В той же час офіційна статистика вказує, що незначні доходи були у будівництві, готельному та ресторанному бізнесі, що свідчить про прихованість великої частки доходів в цих галузях (адже вони є досить високооплачуваними).

Значні розбіжності негативного змісту і оплаті найманої праці за галузями промисловості. Так, найбільші заробітки були в 2010р. в галузях видобувної і переробної нафтогазової галузі, коксохімічному виробництві (3500-3700 грн.), тобто галузях з важкими умовами праці. В той же час рівень оплати праці в легкій промисловості (текстильна, деревообробна галузь тощо) залишається досить низьким (1100-1500 грн.).

Має місце і диференціація оплати праці за регіонами. Одноосібним лідером завжди була столиця України. При середній заробітній платі 2239 грн. в м. Києві заробітна плата сягала рівня 3431 грн. (тобто в 1,5 рази більше). Серед регіонів більшу за середній рівень зарплату мали такі як Донецька і Дніпропетровська області, на рівні середньої зарплати - Київська, Луганська області. Всі інші регіони мали нижчу за середню заробітну плату.

Таким чином, диференціація заробітної плати в Україні є скоріше відбиває різницю в умовах праці, ніж у її змісті. Значною проблемою залишається диспропорція в оплаті фізичної і розумової праці. Сьогодні багато молоді робить висновки, що навчатися не потрібно, оскільки без середньої та вищої освіти можна заробляти значно більше ніж маючи їх. Це суттєво знижує якість трудових ресурсів країни.

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні з'явилися певні особливості у формуванні занятості населення, зокрема широкомасштабна нерегламентована зайнятість, приховане безробіття, низький рівень оплати праці, самозайнятість, диверсифікація та плюралізація зайнятості (людина має декілька місць праці) та інші.

Таким чином, ринок праці в Україні за останнє десятиліття покращив свої показники за динамікою реальної заробітної плати, однак при цьому залишаються досить актуальними такі проблеми як диспропорції в оплаті праці, велике соціальне навантаження на працюючого, доволі високий рівень безробіття, негативні демографічні тенденції.

Підсумовуючи перший розділ роботи, відзначимо, що ринок праці посідає одне з ключових місць в системі ринкових відносин і має велике соціальне, людське значення. На ньому більшість населення країни знаходить джерела існування для себе і своїх сімей, продаючи свою здатність до праці (робочу силу). Тому ринок праці є одним із головних об'єктів державного регулювання економіки.



Розділ 2. Ринок праці як система економічних відносин: мікроекономічний аспект

2.1 Формування індивідуального та ринкового попиту і пропозиції на ринку праці

Ринок праці виступає як складний, внутрішньо структурований об'єкт, який необхідно досліджувати як у загальній динаміці у зв'язку з обсягами національного виробництва, рівнем цін (на макроекономічному рівні), так і у розрізі окремих сегментів ринку праці щодо працевлаштування працівників певної професії, певного регіону чи міста тощо. Цей аналіз здійснюється на мікроекономічному рівні.

Теоретичним підґрунтям для мікроекономічного аналізу ринку праці є теорія граничної продуктивності факторів виробництва, теорія індивідуального вибору на ринку праці та теорія ринкової рівноваги, які є невід'ємною частиною західного «економікс».

Мікроекономічний аналіз ринку праці передбачає вирішення таких питань:

1) аналіз факторів формування індивідуальної і загальної пропозиції робочої сили;

2) аналіз факторів формування індивідуального і загального попиту на робочу силу;

3) аналіз рівноваги на ринку праці;

4) аналіз рівноваги в умовах обмеженої конкуренції на ринку праці (модель монопсонії та двохсторонньої монополії);

5) аналіз ролі держави і профспілок у формуванні рівноважної ціни праці на ринку.

Розглянемо послідовно ці питання. Опис моделей формування попиту і пропозиції праці можна зустріти в навчальній літературі, написаній в стилі «економікс». Графічна інтерпретація цього питання наведена в додатку 3 з використанням матеріалів [8] з метою забезпечення послідовного, логічного висвітлення питання.

Продавцями робочої сили виступають на ринку праці працівники, тому її пропозиція складається виходячи з індивідуального вибору кожної людини щодо того, як витрачати свій час - працювати чи не працювати.

Вихід на ринок праці пов'язаний з розподілом часу між працею і дозвіллям. Дозвілля-- це благо, яке людина використовує на відтворення робочої сили, виконання домашніх обов'язків, відпочинку, саморозвитку тощо. Доход-- це ціна праці, грошовий еквівалент товарів і послуг. Тобто дозвілля та доход -- це протилежні поняття, тому що доход не можливо отримати за рахунок дозвілля, і навпаки.

В західній економічній науці вибір між працею і дозвіллям обґрунтовується за допомогою моделі рівноваги продавця робочої сили.

В основі цієї моделі лежить оцінка переваг людини у вигляді кривих байдужості, кожна з яких об'єднує такі комбінації відпочинку і праці, що мають однаковий рівень корисності для людини, як показано на рис. 1 додатку В.

Перехід від точки О до точки А на графіку означає, що індивід відмовився від певної величини доходу (I1 -- I2) для отримання додаткового часу відпочинку (Н2 --Н1). Співвідношення даних відносних змін доходу та дозвілля називається граничною нормою заміщення доходу на відпочинок.

Другий елемент моделі - це бюджетні лінії, що обмежують вибір людини щодо відпочинку в залежності існуючого рівня доходу і обмеженої кількості часу. Бюджетна лінія представлена на рис. 2 додатку В.

Рівновага продавця на ринку праці може бути знайдена при поєднанні карти кривих байдужості із бюджетною лінією людини, як показано на рис. 3 додатку В.

На такому графіку рівновага продавця на ринку праці буде отримана при досягненні комбінації доход-дозвілля з максимальною корисністю, яка є доступною для людини. Тобто в точці, де бюджетне обмеження дотикається до найбільш привабливої, але доступної (в цій єдиній точці) кривій байдужості.

Отже, індивід отримує доход за кожну годину відпочинку, від якої він відмовився задля роботи (тобто додатково отриманого доходу). Чим вища реальна ставка заробітної плати (W), тим більше часу захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход. Разом з тим, з підвищенням заробітної плати спостерігається два ефекти:

1) ефект заміщення - це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання. Кожен вільний час робітника -- це втрачена вигода. Вільний час заміщується набором товарів і послуг, які можна придбати на зростаючу заробітну плату. Таким чином, ефект заміщення веде до зростання пропозиції праці;

2) ефект доходу -- при зростанні зарплати підвищується і ціна дозвілля - сума грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком. При більш високому доході працівник може купити більшу кількість товарів, одним із яких є відпочинок. В результаті якщо заробітна плата вища за W1, то пропозиція праці буде зменшуватись, як показано на рис. 4 додатку В.

Сукупний ефект від збільшення погодинної ставки опиши праці визначається співвідношенням «ефекту доходу» та «ефекту заміщення». За умов низької оплати праці переважає «ефект заміщення», обсяг пропозиції робочої сили на ринку праці збільшується. Після забезпечення певного рівня матеріального добробуту помітно скорочується частка часу, що витрачається на працю. Із збільшенням зарплати посилюється дія «ефекту доходу» - люди починають ставитися до дозвілля, як до предмета розкоші.

Таким чином, виходячи зі своїх пріоритетів щодо доходів та дозвілля кожна людина обирає сама для себе ту кількість часу, яку буде витрачати на працю. Із практикою працевлаштування ця модель різниться у тому, що більшість найманих працівників не можуть впливати на години праці, цей параметр працевлаштування задається роботодавцем, а сам працівник може лише прийняти рішення щодо того, працювати у такого роботодавця чи ні.

Незважаючи на те, що індивідуальні криві пропозиції праці мають загнуту форму (змінна залежність між заробітною платою і годинами праці), крива сукупної пропозиції праці буде відображати одну пряму залежність між цими величинами, наприклад, як на рис. 5 додатку В.

Це пояснюється тим, що при зростанні заробітної плати все більше людей бажають працювати. Ринок праці наповнюється тими, що за низької заробітної плати віддавали перевагу дозвіллю, і в результаті ці нові потенційні працівники своєю пропозицією перекривають зменшення індивідуальної пропозиції тих, для кого ефект доходу став зменшувати години праці.

Слід зауважити, що при розгляді ринку праці у короткостроковій перспективі крива сукупної пропозиції праці буде, доходячи до певного рівня, зростати прямо вверх, що означає обмеженість пропозиції наявним населенням з певними професійними навичками і рівнем кваліфікації.

Крім заробітної плати на обсяг сукупної пропозиції впливають такі фактори як кількість продавців праці, яку характеризує чисельність економічно активного населення, статево-вікова структура населення, діяльність професійних спілок на ринку праці, приріст населення (позитивно), скорочення населення, рівень добробуту нації, розвиненість системи соціального захисту, розвиненість фінансового ринку, ринку нерухомості та майна, що дозволяє людям використовувати нетрудові доходи, рівень оподаткування доходів населення, встановлена тривалість робочого дня, тижня, місяця, року, національні традиції, наприклад, обмеження жіночої праці (негативно).

Далі розглянемо формування попиту на працю. Він відбиває ринкову потребу підприємств у робочій силі для виробництва певних видів товарів та послуг і залежить від продуктивності ресурсу, тобто робочої сили, а також від ціни, за якою реалізується товар, що виробляється цим ресурсом.

Індивідуальний попит являє собою запит на ринку праці з боку одного підприємства. Цей запит стосується як ціни робочої сили, так і її якості, професіональної орієнтації, кваліфікації тощо. Попит також враховує час роботи, оскільки робоча сила наймається, а не передається у власність. Тобто підприємство використовує певний час робочу силу. Тому цей фактор є дуже важливим. При складанні трудових угод обов'язково розглядається питання тривалості робочої неділі (часу), а ціна праці визначається в розрахунку на одну годину праці.

При конкурентному ринку праці окрема фірма погоджується з ринковою ціною праці, і може придбати на ринку більшу чи меншу кількість трудових послуг за даною ціною. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні праці та, відповідно, граничним витратам на цей ресурс: W=MRC (рис. 6 додатку В).

Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту (MRP) в грошовому вираженні. Чим меншим є рівень заробітної плати, тим привабливішим є фактор праці для фірми. Але у визначенні зворотної залежності між ставкою заробітної плати і обсягом попиту є обмеження. Поки MRP > MRC, фірма може збільшувати попит на працю при скороченні ціни. Якщо ж додатково витрачена гривня на додаткову працю приносить доходу менше, ніж витрачено коштів, подальше збільшення попиту на працю для фірми стає економічно недоцільним, навіть якщо рівень заробітної плати скорочується (зона Б). Тобто, якщо фірма має 5 станків, та наймання додаткового, шостого робітника, є нерентабельним, бо приросту продукції в результаті не відбудеться. І витрачати кошти на заробітну плату шостому робітникові є недоцільним, навіть якщо робітник згоден працювати за її заниженою ставкою. Оптимальним обсягом індивідуального попиту, що максимізує прибуток фірми, є L1 (MRP = MRC), коли фірма наймає максимальну кількість працівників, не підвищуючи при цьому собівартість продукції.

Залежність від продуктивності праці і рівня заробітної плати попиту на працю підприємства роз'яснена на гіпотетичному прикладі (Додаток Г).

Слід зауважити, що у довгостроковій перспективі на величину попиту на працю може впливати ефект заміщення стосовно інших факторів виробництва. Так, якщо капітал стане відносно дешевшим, підприємствам буде вигідно перейти до капіталомістких технологій, тобто частина праці буде заміщена капіталом, і навпаки. Однак такі переміни у попиті на працю можуть відбуватися лише у довгостроковій перспективі. Так, наприклад, впливає на суспільне виробництво науково-технічний прогрес.

Сукупний попит відображає загальну потребу економіки в певній кількості працівників на кожен даний момент часу і визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці і функціонують або потребують заповнення. Він, як уже зазначалося, формується сукупністю індивідуальних попитів на ринку праці.

Для сукупного попиту праці характерний закон попиту на праці, що визначає зворотну залежність величини попиту на працю від ставки заробітної плати, якщо всі інші умови є рівними. Відповідно крива сукупної пропозиції має похилий зліва донизу вигляд, що доводить зростання попиту на працю при скороченні розміру заробітної плати, і навпаки (рис. 7 додатку В).

Таким чином, формування попиту і пропозиції на ринку праці підпорядковане, з одного боку, процесам вибору людиною між дозвіллям і працею, що приносить доход, з іншого - процесам порівняння граничної продуктивності факторів виробництва з урахуванням його обсягів.

2.2 Рівновага на ринку послуг праці. Монопсонія та двостороння монополія на ринку праці України

Попит і пропозиція на ринку праці є його сторонами, які лише характеризують наміри працівників та роботодавців щодо працевлаштування. Щоб зрозуміти яким чином і в якій кількості забезпечується зайнятість, необхідно розглядати попит і пропозицію у взаємодії.

Теорія і практика функціонування ринку праці показує, що конкурентне середовище на ринку праці може бути різним. Принаймні можна виділити такі ситуації:

1) конкурентний ринок праці;

2) монопсонічний ринок праці (ринок одного покупця);

3) ринок двохсторонньої монополії (приклад взаємодії одного підприємства і профспілки працівників).

Конкурентний ринок праці можна охарактеризувати такими рисами:

1. Велика кількість підприємств конкурує одна з одною при найманні конкретного виду праці.

2. Багато численні кваліфіковані працівники, що мають однакову кваліфікацію, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг праці.

3. Ні підприємства, ні працівники не здійснюють контролю над ринковою ставкою заробітної плати, і ні ті, ні інші не «диктують рівень заробітної плати» [15, с.617].

Графічно процес встановлення рівноваги на конкурентному ринку праці можна представити у такому вигляді, як на рис. 1 додатку Д.

На конкурентному ринку праці в короткостроковому періоді окреме підприємство стикається з абсолютно еластичною кривою пропозиції праці. Ринковий рівень заробітної плати визначений, і підприємство через незначну свою питому вагу на ринку ніяк не впливає на нього. Але для ринку в цілому крива пропозиції праці має позитивний нахил. При змінах в попиті на працю і в пропозиції праці відбувається перебудова ринку - процес досягнення нової точки рівноваги, визначення нового рівня зайнятості і заробітної плати.

Таким чином, якщо ринок праці є конкурентним, рівноважна зайнятість і заробітна плата встановлюються на ньому за класичними законами ринку - попиту і пропозиції. Однак ця модель є абстрактною, на наш погляд, в тому сенсі, що вона дуже рідко зустрічається (наприклад, сезонна або разова робота для студентів), а тому не відіграє великої ролі у розвитку загальнонаціонального ринку праці, хоча дозволяє чітко уяснити основні залежності на ринку.

В мікроекономічній теорії «економікс» завжди розглядається модель монопсонічного ринку праці. Це така ситуація на ринку, коли з боку покупців виступає лише один - монопсоніст. Ознаками такого ринку є:

1. Зайняті на підприємстві складають основну частку всіх зайнятих конкретним видом праці.

2. Цей вид праці є відносно немобільним через географічні фактори, або тому, що альтернативний спосіб застосування праці вимагає іншої кваліфікації.

3. Підприємство «диктує заробітну плату», оскільки ставка заробітної плати, яку підприємство повинно виплачувати знаходиться у прямій залежності від кількості найманих працівників [15, с.618-619].

Прикладом такого ринку праці може бути ринок праці у невеликому містечку, в я кому розташоване одне велике підприємство - це, наприклад, міста-супутники атомних електростанцій, металургійних та інших великих заводів тощо.

Графічно рівновагу на монопсонічному ринку праці можна представити у такий спосіб, як на рис. 2 додатку Д.

Відміна від конкурентного ринку полягає, на нашу думку, в тому, що для конкурентної фірми криві граничних витрат на працю і пропозиції праці співпадають: перша проходить вище, тому що кожний додатковий працівник може бути найнятий лише за більшу заробітну плату. При цьому, підприємство, керуючись принципом максимізації прибутку, обере кількість працівників Lm у точці А, де перетинаються криві граничного продукту і граничних витрат. На конкурентному ринку ці криві співпадають і тому вибір відбувся би у точці перетину кривої граничного продукту і пропозиції праці. Таким чином, графічний аналіз показує, що на монопсонічному ринку завдяки своїй монопольній владі підприємство (покупець робочої сили), за інших рівних обставин, наймає меншу кількість працівників (Lm) за меншу ставку заробітної плати (Wm), ніж в умовах конкурентного ринку ( Lo і Wo відповідно).

Інша модель рівноваги, яка розглядається в курсах «economics» - це модель двохсторонньої монополії. Вона виникає тоді, коли великому підприємству - монопсоністу протистоїть профспілка, яка об'єднує працівників, і тому всі вони виступають як один працівник на одних для всіх умовах. Графічно рівновага на такому ринку представлена на рис. 3 додатку Д.

Дія профспілки полягає в тому, що вона може встановлювати рівень заробітної плати, вищий ніж той який пропонує монопсоніст (Wu). Крива пропозиції праці на такому ринку буде становити відрізок Wu-C-Sl, тобто спочатку буде абсолютно еластичною (підприємство зможе найняти будь-яку кількість працівників до Lu с заробітною платою Wu (і не менше!), а потім крива пропозиції праці стане похилою, і подальше зростання кількості найманих працівників буде коштувати підприємству більш високих витрат.

Як видно з рис. 3 додатку Д, завдяки об'єднанню працівників у профспілку, вони можуть досягти більш високої заробітної плати і більшої зайнятості на підприємстві - монопсоністу (Wu більше за Wm, Lu більше за Lm). Ця модель може бути деталізована до ситуацій, коли профспілка є закритою для нових членів, або охоплює всіх чи певну частку працівників.

Таким чином, ринок праці може існувати як в конкурентному стані, так і з певними проявами монополізму як з боку підприємств, так і працівників, що об'єднуються у профспілки. Це впливає на рівноважні зайнятість і заробітну плату.



2.3 Роль держави і профспілок на ринку праці

У зв'язку з тим, що ринок праці безпосередньо пов'язаний з відтворенням робочої сили, розвитком потреб і здібностей людини, має чітко виражений соціальний аспект ринкових відносин, активним учасником ринку праці є держава, яка здійснює різні форми регулювання.

Поряд з використанням загальних методів державного регулювання на макроекономічному рівні, які впливають на ринок праці через зміни обсягів виробництва, зайнятості, цін тощо, держава проводить активну політику безпосереднього на ринку праці. Цю політику слід розуміти як сукупність соціально-економічних заходів, що розробляються і приймаються державою для досягнення цілей у сферах:

1) відтворення (професійний склад та інші структурні характеристики, пропозиція праці);

2) обміну (пропозиція робочих місць, працевлаштування та соціальна підтримка тих, хто шукає роботу, ведення переговорів, укладання контрактів);

3) використання робочої сили (продуктивність праці, оплата праці, умови праці, соціально-трудові відносини, кар'єра працівників).

У більш вузькому розумінні - це регулювання пропозиції праці, попиту на працю, зайнятості та безробіття [5, с.16].

Одним із головних напрямків регулювання ринку праці на мікроекономічному рівні є встановлення державою мінімальної заробітної плати. В цьому питанні можливі два варіанти: модель мінімальної заробітної плати з повним і частковим охопленням ринку.

В моделі з повним охопленням ринку встановлення мінімальної заробітної плати вище рівноважної заробітної плати призведе до зменшення зайнятості і збільшення безробіття (відрізок Lmin-L), як правило, для некваліфікованої робочої сили (рис. 1 додатку Ж).

При цьому скорочення зайнятості (відрізок Lmin-Lо), буде залежати від рівня еластичності попиту на працю (тобто реакції роботодавців на зміни заробітної плати), в той час як чисельність працівників, які тепер будуть претендувати на робочі місця (відрізок Lо-L), буде залежати від еластичності пропозиції праці, тобто бажання безробітних погоджуватися на працю за умов виплати мінімальної заробітної плати.

Для подолання негативного впливу мінімальної заробітної плати на зайнятість некваліфікованої робочої сили вводиться диференціація мінімальної заробітної плати для різних категорій працівників.

Якщо мінімальна заробітна плата встановлюється лише для частини працівників, то певна чисельність працівників витісняється з цього сектору ринку (перший сектор зліва) і переходить на другий сектор. Тоді в другому секторі збільшується зайнятість, але знижується заробітна плата (рис. 2 додатку Ж).

На рис. 3 додатку 6 зображена ситуація встановлення мінімальної заробітної плати на монопсонічному ринку. В такому випадку досягається позитивний результат як у відношенні до рівня зайнятості, так і рівня заробітної плати. При цьому мінімальна заробітна плата повинна бути встановлена на рівні між Wm і W*, де W* = MCl = MRP - заробітна плата, що дорівнює граничним витратам, коли вони дорівнюють граничному грошовому продукту праці до встановлення мінімальної заробітної плати [23, с.66].

Саме по собі поняття мінімальної заробітної плати є соціально орієнтованим, оскільки означає, що державою і суспільством в цілому визнається якийсь мінімально можливий рівень доходів від праці, нижче якого неможливе існування і відтворення робочої сили. Поряд з позитивним ефектом у випадку з монопсонічним ринком, цей захід сприяє також підвищенню продуктивності праці, що зміщує криву пропозиції праці вправо і таким чином може перекрити негативний ефект щодо зайнятості на ринку. Водночас мінімальна заробітна плата має і супротивників, які стверджують, що цей захід може привести до закриття малих фірм, які як раз наймають некваліфікований персонал. Тобто мінімальна заробітна плата витісняє с занятого населення тих, для кого вона саме і передбачена (некваліфікованих, низькооплачуваних працівників) [15, с.626].

Поряд з державою на захисті інтересів працівників на ринку праці стоять профспілки. Ми вже частково торкнулися цієї теми, коли розглядали модель двохсторонньої монополії. Профспілки об'єднують працівників певних професій, і тому здатні впливати на рівень зайнятості і оплати праці через укладання з підприємствами профспілкових угод.

Основним завданням профспілок є підвищення рівня заробітної плати. Найбільш ефективним в цьому плані є виконання заходів для підвищення рівня попиту на робочу силу. Графічно це можна представити як показано на рис. 1 додатку З.

Завдяки зростанню попиту на працю з боку підприємств відбувається два позитивних зрушення на ринку. По-перше, зростає заробітна плата (від Wc до Wu), по-друге, зростає зайнятість працівників (від Qc до Qu).

На думку представників «економікс» зростання попиту на працю може бути досягнуте профспілками трьома засобами:

1) збільшення попиту на продукцію підприємств-наймачів;

2) підвищення продуктивності праці;

3) зміна цін на інші фактори виробництва [15, с.621].

Інша модель ринку за участю профспілки полягає у діяльності останньої щодо зменшення пропозиції праці. Графічно це можна представити у такий спосіб (рис. 2 додатку З).

Це так звана модель закритої профспілки, яка полягає в тому, що профспілка не намагається охопити всіх працівників на ринку, а лише їх частину, як правило, висококваліфіковану. Обмеження праці здійснюється шляхом зменшення членства у профспілці (високі вимоги до вступу, наприклад), ліцензування працівників, заборона дитячої праці, обмеження імміграції, забезпечення виходу працівників на пенсію тощо. У такий спосіб також досягається зростання заробітної плати для членів профспілки, хоча ця модель все ж таки поступається першій, тому що вирішує задачі певної частки працівників.

Третя модель за участю профспілки полягає в діяльності на ринку праці відкритої профспілки (рис. 3 додатку З), яка, навпаки, не обмежує, а всіляко розширює сферу свого впливу на всіх працівників на ринку.

...