Ринок праці в Україні

В цій моделі при збільшенні контрактної заробітної плати вище рівноважного рівня буде зменшено зайнятість працівників, і при цьому утвориться надлишок робочої сили (відрізок ЕА).

Таким чином, участь держави і профспілок на ринку праці спрямована на забезпечення підвищення рівня заробітної плати, гарантування мінімальних умов існування працівників. Не всі заходи при цьому забезпечують і зростання рівня зайнятості.

Підсумовуючи другий розділ роботи, слід зробити висновок, що ринок праці на мікроекономічному рівні являє собою модель взаємодії продавців і покупців робочої сили (працівників і працедавців, пропозиції і попиту праці). Рівновага на цьому ринку, згідно методів «економікс», досягається на конкурентному ринку, монопсонічному ринку, ринку двохсторонньої монополії з певними відмінностями, але з дотриманням правила максимізації прибутків працедавців (рівність граничних продуктів і витрат праці). Важливу соціальну функцію на ринках праці відіграють держава і профспілки, цілями яких є забезпечення гідного рівня оплати праці, максимально можливої зайнятості працівників.



Розділ 3. Макроекономічний підхід до регулювання ринку праці

3.1 Збалансування національного ринку праці - основа динамічного розвитку економіки України

Ринок праці є одним із важливих об'єктів макроекономічного аналізу. Якщо на мікроекономічному рівні основними завданнями аналізу є формування попиту і пропозиції конкретних видів праці, забезпечення рівноваги на ринку тощо, то в масштабах всієї країни на перший план виходять такі питання як зайнятість населення країни, проблема безробіття у тісному поєднанні х динамікою виробництва і цін.

Питання зайнятості і безробіття в макроекономічному аналізі розглядаються в контексті теоретичних моделей макроекономічної рівноваги, серед яких найбільш відомими є кейнсіанська і монетаристська (неокласична), про які вже йшла мова в першому розділі.

В сучасних підручниках «економікс» ці теоретичні підходи розглядаються за допомогою моделі «сукупного попиту - сукупної пропозиції» [15]. Загальні розбіжності у кейнсіанців і монетаристів представлені в таблиці в додатку К.

Саме поняття макроекономічної рівноваги полягає в досягненні економікою певного рівня виробництва і цін, якому відповідає певний рівень зайнятості. Ця рівновага досягається по різному в залежності від стадії циклічного розвитку економіки. В теорії економічних циклів виділяються в загальному такі стадії [21, с.507-508]:

1. Пік - стан, за якого економіка працює на повну потужність і з повною зайнятістю ресурсів, зокрема робочої сили.

2. Спад (рецесія) - фаза скорочення виробництва, зайнятості і доходів, яка може супроводжуватися зниженням загального рівня цін.

3. Нижня межа (дно) - стан, за якого виробництво і зайнятість досягають найменших значень.

4. Пожвавлення - фаза, у межах якої зростають виробництво, зайнятість, доходи, а також можуть підвищуватися ціни.

Таким чином, за думкою науковців, зайнятість є нестабільною величиною. В залежності від фази економічного циклу вона може зростати і зменшуватися.

На базі цих висновків в теорії макроекономічної рівноваги виникла така модель як крива Філіпса, яка обґрунтовує обернену залежність між зайнятістю і інфляцією [15, с.366]. Тобто, досягнення більш-менш повної зайнятості можливе за умов інфляції, що платою суспільства за повну зайнятість. І навпаки, при зниженні цін частина працівників вивільняється і поповнює групу безробітних на ринку праці.

Ця залежність не завжди підтверджується фактами. Зокрема, в 70-ті роки XX століття економічна криза поєднала зростання цін і безробіття, тобто виявилася не обернена, а пряма залежність цих явищ. Це так звана стагфляція [15, с.367]. Також крива Філіпса не допомогла у поясненні динаміки кризи в країнах колишнього СРСР, оскільки зміст цієї кризи полягав у переході до ринкових відносин, а не циклічному розвитку вже розвиненої ринкової економіки.

В сучасних теоріях зайнятості та безробіття загальні висновки наведених вище наукових підходів доповнюються більш детальним аналізом форм зайнятості та видів безробіття.

Концептуально виділяються такі підходи до зайнятості (додаток Л [18]).

Щодо більш детальної класифікації форм зайнятості, можна навести схему, наведену у підручнику [20] (додаток М). Як бачимо, така класифікація враховує різні види неформальної зайнятості, про яку офіційна статистика не дає більш-менш прийнятних даних, але вона відіграє дуже важливу роль у забезпеченні рівня життя більшості людей. Також деталізовано види зареєстрованої зайнятості.

Феномен безробіття також не є однорідним. Вченими виділяються різноманітні форми безробіття, ставлення до яких різне. Одностайними економісти є щодо того, що основними формами безробіття є фрикційне, структурне та циклічне безробіття (наприклад, [10, 15, 21]). Крім цього, часто називаються такі форми безробіття як сезонне, добровільне, регіональне тощо [20]. Відрізняються думки і щодо їх співвідношення з основними формами. Іноді вони ставляться з ними в один ряд, іноді розглядаються як їх різновиди.

В самому стислому визначенні, підсумовуючи вказані літературні джереал, основні форми безробіття полягають, на нашу думку, у наступному:

1. Фрикційне безробіття - добровільне безробіття, пов'язане з недостатньою інформацією на ринку праці, витратами часу на зміну місця проживання і пошук нової роботи, бажанням працівника змінити місце роботи.

2. Структурне безробіття - пов'язане з науково-технічним прогресом, який створює нові види товарів і послуг, відповідно змінюється структура попиту на працю: виникають нові професії, зникають застарілі. Також структурне безробіття виникає у зв'язку з регіональними або галузевими диспропорціями у підготовці фахівців і попиті підприємств.

3. Циклічне безробіття - виникає в умовах економічного спаду, коли обсяги виробництва знижуються не в окремих галузях, а в усій економіці в цілому. За таких умов зменшується і попит на робочу силу, оскільки підприємствам стає невигідним наймати таку кількість працівників, і вони звільняють надлишкову частину. Тому циклічне безробіття часто називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту на робочу силу. Циклічні безробітні мають всі необхідні умови для того, щоб займати певні робочі місця, але позбавлені роботи.

Взаємозв'язок наведених форм безробіття з іншими, які зустрічаються в літературі, можна, на нашу думку, представити у такий спосіб (додаток Н).

В економічній літературі завжди виділяється термін „природне безробіття”, який був запропонований М. Фрідменом. Природна норма безробіття - це такий рівень безробіття, який відображає реальну структуру ринків благ і праці при всій їх недосконалості, коливаннях попиту і пропозиції, ступені доступності інформації про робочі місця [21, с.505].

Природне безробіття охоплює фрикційне і структурне, і йому відповідає поняття повної зайнятості. Іншими словами, це рівень безробіття, який існує за відсутності циклічного безробіття, коли, враховуючи всі недосконалості ринку праці, роботою забезпечені всі робітники.

Поняття природного безробіття деякою мірою виправдовує недосконалість ринку праці, і робить про неї уявлення, що вона не так вже й шкодить суспільству. Так би мовити, такого безробіття неможливо позбавитися, і тому необхідно прийняти його як таке. Але насправді будь-яке безробіття лягає тягарем на працююче населення, і тому одним із важливих завдань є зменшення рівня природного безробіття.

Таким чином, в макроекономічному аспекті ринок праці є ключовим елементом забезпечення сталого рівноважного розвитку економіки країни. Його стан (зайнятість, безробіття) тісно пов'язані з обсягами національного виробництва і цінами.

3.2 Проблема конкурентоспроможності національного ринку праці

Національний ринок праці в Україні, як уже зазначалося, є відносно молодим і в період переходу до ринкової економіки знаходився на стадії становлення і формування. На тлі ринкових реформ виявилися значні диспропорції у попиті і пропозиції робочої сили, які поставили під загрозу рівень життя більшості населення країни. Фактично з самого початку вітчизняний ринок праці постав перед проблемою підвищення свого рівня конкурентоспроможності, забезпечення оновлення трудового потенціалу країни у відповідності з вимогами сучасного суспільного виробництва і ринкових відносин.

Конкурентоспроможність ринку праці залежить від багатьох факторів, серед яких головним є довгострокове падіння обсягів виробництва. В перехідній економіці цей фактор має свою суттєву специфіку, зокрема, є характерним так званий “ефект запізнення”, або значний період часу між скороченням обсягів виробництва та адекватним йому скороченням зайнятості. Це призводить до накопичення в великих розмірах надлишкової робочої сили у формі прихованого безробіття, яке стає одним з феноменів перехідного періоду. Ця обставина зміщує акцент із звичайних для періоду економічного спаду питань нейтралізації відкритого безробіття в бік неефективного використання робочої сили [27].

Серед головних чинників конкурентоспроможності ринку праці, окрім падіння виробництва, можна виділити інвестиційну сферу. Обсяги та динаміка інвестицій не відповідають сучасним потребам економіки України, що суттєво порушує процеси відтворення зайнятості і трудового потенціалу. Це пов'язано не тільки із скороченням інвестицій в робочі місця, але й в “людський капітал” - в освіту, удосконалення професійних навичок, підвищення кваліфікації тощо.

Важливим фактором стають структурні зрушення, що відбуваються зараз в економіці України. Під їх впливом формуються сектори зайнятості, які суттєво відрізняються між собою з точки зору її надійності та перспектив:

1) виробничі галузі (промисловість, сільське господарство, будівництво та ін.), що охоплюють майже 44% зайнятих, на долю яких приходиться переважна більшість працюючих у режимі вимушеної неповної зайнятості;

2) переважно бюджетний сектор (освіта, культура, мистецтво, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, органи управління та ін.), що залишається найбільш консервативним та стабільним, він охоплює більш 30% зайнятих. Це найменш ризикований, з точки зору втрати роботи, але найменш привабливий, з точки зору рівня та регулярності оплати праці сектор зайнятості;

3) формуються нові сектори, що утворені в процесі ринкових перетворень (загальна комерційна діяльність, фінанси та ін.), але чисельність зайнятих в них складає щонайменше 1,4% від загальної кількості зайнятих працівників.

Також важливою для конкурентоспроможності ринку праці важливим є подолання регіональних пропорцій у виробництві і зайнятості, оплаті праці. В Україні східні регіони насичені важкою і видобувною промисловістю, високою щільністю населення, через що умови праці для більшості працівників є важкими, хоча це частково компенсується більш високою оплатою праці. В західних регіонах більш поширеними є сільське господарство, легка і переробна галузь, однак рівень життя завжди відстає від рівня східних регіонів.

Конкурентоспроможність ринку праці є в більшій мірі довгостроковим поняттям, тому важливими для її забезпечення є демографічні тенденції, а також інвестиції в «людський капітал», тобто розвиток сфери освіти, охорони здоров'я тощо.

Однією з центральних проблем зниження конкурентоспроможності національного ринку праці є неспроможність держави до проведення системних цілеспрямованих та послідовних заходів по подоланню кризи в цій сфері, яка при подальшому поглибленні може безповоротно зруйнувати трудовий та інтелектуальний потенціал нації, тому що вже й зараз велика частка працездатного населення України не може здійснювати свою трудову та підприємницьку діяльність в рамках ефективної зайнятості.

В науковій літературі висунуто вимоги до політики зайнятості з огляду на покращення конкурентного трудового потенціалу країни [26, с.25]:

1) регулюючий вплив держави повинен бути націлений на безумовне виконання існуючих законів і нормативно-правових актів при максимальній свободі ринкових регуляторів ринку праці;

2) умови зайнятості і ціна праці повинні бути такими, що забезпечують формування, збереження, використання і розвиток трудового потенціалу;

3) соціальний захист має, передусім, передбачати такі дії держави, які спрямовані на соціальну підтримку всіх верств населення, незалежно від внесків на соціальне страхування або стажу трудової діяльності громадян.

Виходячи з аналізу проблем підвищення конкурентоспроможності вітчизняного ринку праці, на нашу думку, основними завданнями державної політики у сфері зайнятості повинні бути такі:

1. Демографічна сфера:

1) стимулювання народжуваності шляхом забезпечення адресності соціальної допомоги по народженню дитини;

2) поліпшення якості обслуговування в системі охорони здоров'я, підвищення кваліфікації медпрацівників;

3) запровадження державних субсидій на реалізацію дитячих товарів і медикаментів;

4) поліпшення умов праці, зменшення впливу на виробництві шкідливих факторів, що зменшують тривалість життя працівників;

5) пропаганда здорового способу життя, впровадження соціальної реклами щодо створення сім'ї і народження дітей.

2. Оплата праці:

1) податкове стимулювання підвищення оплати праці;

2) впровадження нових систем оплати праці для висококваліфікованих працівників і спеціалістів, які б включали участь цих працівників у прибутках підприємств;

3) поступове подолання диспропорцій у оплаті фізичної і розумової праці, зокрема шляхом обмеження неформальної зайнятості;

4) вирівнювання рівня оплати в регіонах шляхом структурних (галузевих, регіональних) перетворень в економіці країни;

3. Формування зайнятості:

1) підвищення рівня оплати праці для зменшення випадків, коли людина працює на декількох роботах;

2) забезпечення соціальних гарантій для тих, хто працевлаштовується в приватний сектор (торгівля, дрібне виробництво, послуги тощо);

3) підвищення кваліфікації працівників, її стимулювання фіскальними методами;

4) перепідготовка і перепрофілювання кадрів;

5) розробка програм пріоритетного розселення населення з наданням пільг при працевлаштуванні в обрані сфери діяльності і регіони (зокрема в сільській місцевості);

6) інформаційне забезпечення ринку праці;

7) залучення інвестицій для створення нових робочих місць в регіонах.

Таким чином, проблема забезпечення конкурентоспроможності ринку праці є комплексною і полягає у вирішенні цілої низки питань, спрямованих на створення належних умов для життя і праці населення країни.

3.3 Ринок праці та соціальна політика

В роботі неодноразово зазначалося, що ринок праці є особливим в системі ринкових відносин. Він має чітко виражений соціальний аспект, оскільки безпосередньо пов'язаний з забезпеченням людей необхідними умовами для життя. Тому ринок праці є невід'ємною складовою сфери впровадження соціальної політики держави.

Соціальна політика являє собою систему заходів держави по досягненню соціальної справедливості у розподілі доходів і здійсненні соціального захисту своїх громадян [7, с.305]. Ринок праці посідає в цій системі одне із головних місць, оскільки він є тією сферою, яка забезпечує розподіл доходів населення. Важливими для ринку праці є і заходи щодо соціального захисту, зокрема пенсійне страхування, страхування на випадок безробіття або втрати працездатності тощо.

Державне регулювання ринку праці, на думку авторів [оганян], здійснюється за чотирма напрямами:

1) працевлаштування незайнятого населення і допомога в профорієнтації, підготовці та перепідготовці кадрів;

2) сприяння створенню і розвитку гнучкого ринку праці та нестандартним формам зайнятості;

3) правове забезпечення трудових відносин;

4) соціальний захист населення, яке має статус безробітних.

Таким чином, соціальна політика на ринку праці фактично розпадається на активну, що пов'язана з підвищенням рівня зайнятості та оплати праці, та пасивну, спрямовану на соціальний захист вразливих верств населення. Враховуючи досвід державного регулювання ринку праці [7, 15, 21], як прямого, так і непрямого, систему державного регулювання ринку праці і місце в ній соціальної політики можна представити у такий спосіб (додаток О).

В основі соціального захисту населення на ринку праці покладено принцип соціальної справедливості, який тісно пов'язаний з мірою розподілу доходів. Зокрема соціальна справедливість передбачає наступне:

1) рівність доходів усіх громадян;

2) розподіл доходів, щоб кожен отримував у міру своєї участі або у міру належних факторів виробництва;

3) диференціація доходів, яка б відбивала необхідність врахування участі кожного (належних йому факторів виробництва) у суспільному виробництві і забезпечення гідного життя для всіх [7, с.304].

З цим можна погодитися лише частково, оскільки доходи від різних факторів виробництва (капіталу і робочої сили) рідко знаходяться на одному рівні. Це перш за все пов'язане з концентрацією виробництва, в результаті чого власнику засобів виробництва протистоїть не один працівник, а велика кількість. Тому рівень оплати праці кожного працівника значно менший від доходів власника засобів виробництва. А здійснення політики, спрямованої на зниження рівня прибутковості, призведе до знищення стимулів виробництва.

З точки зору ринку праці, соціальна справедливість повинна бути реалізована стосовно трудових і пов'язаних з ними доходів. Це, насамперед, передбачає заходи по зменшенню диференціації заробітної плати по галузях економіки і регіонах, підвищенню рівня оплати розумової, інженерної праці, зменшенню масштабів неформальної зайнятості, яка дозволяє отримувати великі доходи некваліфікованим працівникам тощо.

Ключову роль у здійсненні соціальної політики на ринку праці відіграє Державна служба зайнятості. Її діяльність здійснюється на основі трудового законодавства України, Закону України «Про державну службу» та Положення про державну службу зайнятості [1-4]. У процесі свого становлення вона пройшла декілька етапів [17, с.6-7]:

1 етап (1991-1995рр.) - етап організаційного становлення, коли розроблялася нормативна база регулювання зайнятості і діяльності самої служби, створювалися центри зайнятості, формувався їхній кадровий склад, напрацьовувалися зв'язки з соціальними партнерами.

2 етап (1995-1998рр.) - етап розвитку в умовах глибокої економічної кризи, коли сталося стрімке зростання безробіття, а кількість вакантних місць стрімко зменшилася, були перебої з фінансуванням виплати соціальної допомоги та програм активної підтримки безробітного населення, створювалися черги.

3 етап (з 1998р.) - етап змістовного реформування, коли були напрацьовані значна матеріально-технічна база, запроваджена Єдина технологія обслуговування незайнятого населення, створена багатоцільова інформаційно-аналітична система державної служби зайнятості, істотно посилена увага до проведення активної державної політики на ринку праці, за початкові нові форми і методи професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення.

За роки існування в Україні служби зайнятості її послугами скористалися майже 24 млн. громадян; за її сприяння працевлаштовано понад 11 млн. осіб, 4 млн. безробітних було залучено до участі в громадських роботах, а майже 2 млн. - проходили професійне навчання за направленням служби зайнятості та кошти Фонду і здобули професію (спеціальність), що має попит на ринку праці [9].

Двадцятирічний досвід діяльності державної служби зайнятості на ринку праці України показує, що її функціональна ефективність визначається сукупністю таких факторів [17, с.8-9]:

1. Введення загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття і покладення на службу зайнятості функцій виконавчої дирекції відповідного страхового фонду. Завдяки цьому досягнуто сталості фінансової системи сприяння зайнятості і соціального захисту безробітних громадян, посилення громадського контролю за використанням коштів, призначених для фінансування заходів сприяння зайнятості і соціального захисту безробітних, зниження можливостей нецільового витрачання цих коштів, посилення ролі соціальних партнерів - профспілок і організацій роботодавців - в розробці й реалізації політики зайнятості, соціальному захисті безробітного населення та впливі на повсякденну діяльність служби зайнятості; посилення контролю за ефективним використанням коштів; покращення координації і сполучення заходів активного сприяння зайнятості і виплати різноманітних видів матеріального забезпечення безробітних.

2. Участь служби зайнятості, поряд з виконанням функцій, пов'язаних з безпосереднім трудовим посередництвом, у вирішенні більш широкого кола питань, що мають значення для всього суспільства, зокрема, профорієнтація (не тільки безробітних, а й учнівської молоді), профнавчання (з акцентом на досягнення тісного зв'язку професіональної підготовки кадрів з потребами економіки, сучасними вимогами роботодавців), залучення безробітних до самозайнятості і громадських робіт, допомога у працевлаштуванні інвалідів, молоді, осіб передпенсійного віку, інших категорій неконкурентоспроможних верств населення, здійснення матеріального забезпечення безробітних.

3. Висока увага до формування кадрового потенціалу державної служби зайнятості. Йдеться перш за все про надання керівникам і спеціалістам статусу державних службовців (що зумовлює їх конкурсний і відкритий відбір, атестацію, підвищені вимоги до моральних якостей, обмеження можливості займатися підприємництвом), створення системи періодичного підвищення кваліфікації, вивчення кращого досвіду роботи.

4. Забезпечення максимальної відкритості державної служби зайнятості - постійні і міцні стосунки з політиками, роботодавцями і профспілками; регулярне інформування громадськості через засоби масової інформації про свою діяльність, ефективність заходів, що проводяться, використані на них кошти, плани на майбутнє.

5. Вміння швидко адаптуватися, динамічно змінювати свої пріоритети, технології, форми і методи роботи залежно від змін, що відбуваються в економіці, на ринку праці, в законодавстві, інституціональному середовищі. В першу чергу йдеться про необхідність пристосування до зовнішніх змін технологій надання соціальних послуг клієнтам - шукачам роботи і роботодавцям, удосконалення інформаційних систем ринку праці.

6. Посилення взаємодії з роботодавцями, яка будується на основі врахування їхніх інтересів, насамперед економічних; доведення до свідомості роботодавців важливості та корисності для суспільства і конкретної людини їх взаємодії з державною службою зайнятості, як необхідним соціальним інститутом.

7. Забезпечення матеріальних умов для належного обслуговування клієнтів - приміщеннями, комп'ютерами, оргтехнікою, засобами зв'язку тощо.

Таким чином, ринок праці є одним із головних об'єктів соціальної політики держави, яка охоплює заходи прямого цілеспрямованого регулювання ринку праці. Соціальна політика здійснюється як у пасивній, так і активній формі зусиллями Державної служби зайнятості України.

Підсумовуючи матеріал третього розділу роботи, необхідно зробити висновок, що на рівні всієї країни ринок праці постає одним із ключових центрів здійснення ринкових перетворень, досягнення стабільності і зростання національної економіки. Підвищення конкурентоспроможності національного ринку праці є однією із стратегічних цілей розвитку економіки. При цьому завдяки проведенню соціальної політики можливо досягати поставлених цілей з урахуванням підвищення рівня добробуту і соціального захисту населення.



Висновки

1. Ринок праці можна визначити як особливу, соціально спрямовану систему ринкових відносин щодо купівлі-продажу робочої сили з метою її поєднання у виробництві з речовинними факторами виробництва. Формування ціни робочої сили здійснюється під впливом вартості відтворення робочої сили, з одного боку, і обсягів виробництва, з іншого.

2. Основними функціями ринку праці є суспільного поділу праці, ціноутворююча, інформаційна, стимулююча, регулююча, посередницька, соціальна. В той же час ринковий механізм на ринку праці не виконує функції матеріальної та соціальної підтримки соціально вразливих верств населення, організації професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, розвитку окремих регіонів тощо.

3. Ринок праці в Україні розвивається на тлі довготривалої демографічної кризи. За останнє десятиліття він покращив свої показники за динамікою реальної заробітної плати, однак при цьому залишаються досить актуальними такі проблеми як диспропорції в оплаті праці, велике соціальне навантаження на працюючого, доволі високий рівень безробіття, негативні демографічні тенденції.

4. Формування попиту і пропозиції на ринку праці підпорядковане, з одного боку, процесам вибору людиною між дозвіллям і працею, що приносить доход, з іншого - процесам порівняння граничної продуктивності праці та інших факторів виробництва з урахуванням його обсягів.

5. Ринок праці може існувати як в конкурентному стані, так і з певними проявами монополізму як з боку підприємств (монопсонія), так і працівників, що об'єднуються у профспілки. Це впливає на рівноважні зайнятість і заробітну плату. Монопсоніст у порівнянні з конкурентним ринком надає переваги меншій зайнятості з більш високою заробітною платою. Протиставлення силі монопсоніста профспілки дозволяє дещо збільшити зайнятість.

6. Участь держави і профспілок на ринку праці спрямована на забезпечення підвищення рівня заробітної плати, гарантування мінімальних умов існування працівників. Не всі заходи при цьому забезпечують і зростання рівня зайнятості. Найбільш прийнятною є політика профспілок, спрямована на розширення попиту на певний вид праці. Це дозволяє збільшити зайнятість та підвищити рівень оплати працівників.

7. В макроекономічному аспекті ринок праці є ключовим елементом забезпечення сталого рівноважного розвитку економіки країни. Його стан (зайнятість, безробіття) тісно пов'язані з обсягами національного виробництва і цінами. Зайнятість в сучасному суспільстві набуває різних форм, при чому концептуально суспільство переходить від «повної» зайнятості до «глобальної».

8. Проблема забезпечення конкурентоспроможності ринку праці є комплексною і полягає у вирішенні цілої низки питань, спрямованих на створення належних умов для життя і праці населення країни. Основною метою в цьому питання є підвищення якості і потенціалу трудових ресурсів суспільства.

9. Ринок праці є одним із головних об'єктів соціальної політики держави, яка охоплює заходи прямого цілеспрямованого регулювання ринку праці. Соціальна політика здійснюється як у пасивній, так і активній формі зусиллями Державної служби зайнятості України.



Список використаних джерел

1. Кодекс законів про працю України (зі змінами і доповненнями) [електронний ресурс]// Введений в дію Законом Української РСР від 10.12.71р. № 322-VIII - режим доступу до документа: http:// search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KD0001.html

2. Про державну службу (зі змінами і доповненнями) [електронний ресурс]// Закон України від 16.12.93р. № 3723-XII - режим доступу до документа: http:// search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1/T372300.html

3. Про зайнятість населення (зі змінами і доповненнями) [електронний ресурс]// Закон України від 01.03.91р. № 803-XII - режим доступу до документа: http:// search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T080300.html

4. Положення про державну службу зайнятості (зі змінами і доповненнями) [електронний ресурс]// Затверджено Постановою КМ УРСР від 24.06.91р. № 47 - режим доступу до документа: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an/46/KP910047.html#46

5. Астахова О.В. Державна політика на ринку праці: історичний аспект / О.В. Астахова // Ринок праці та зайнятість населення. - 2010. - №3.- с.16-19.

6. Башнянін Г.І. Політична економія / Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 516с.

7. Білецька Л.В. Економічна теорія (Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка) / Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. - Навч. пос. 2-ге видання перероб. та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 688с.

8. Волкова О.В. Ринок праці [Електронний ресурс]: Навч. пос./ О.В. Волкова/К.: Центр учбової літератури, 2007. - 624с. - Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/19991130/ekonomika/rinok_pratsi_-_volkova_ov

9. Довжук Б.С. Перспективи діяльності державної служби зайнятості/ Б.С. Довжук // Ринок праці та зайнятість населення. - 2010. -№1. - С. 9-11.

10. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред В.Д. Базилевича, 6-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2007. - 719с.

11. Ємельяненко Л.М. Удосконалення управління національним ринком праці в умовах трансформації економічної системи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.09.01 «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика» / Л.М. Ємельяненко. - Київ, 1999. - 20с.

12. Історія економічних вчень. Конспект лекцій / Григорян Г.М., Сіроштан М.А., Українська Л.О. та ін - Харків: Вид. ХДЕУ, 2003. - 252с.

13. Кратт О.А., Будякова О.Ю. Гносеологія поняття «ринок праці» / О.А. Кратт, О.Ю. Будякова // Економіка промисловості. 2007. - №3. - с.32-36.

14. Лазоренко К.С. Роль, значення та особливості функціонування ринку праці на сучасному етапі / К.С. Лазоренко // Вісник СНАУ. - Серія «Економіка і менеджмент». - 2010. - вип. № 5/1. - с. 140-144.

15. Макконнелл К.Р. Экономикс: принципы, проблемы и політика/ Макконнелл К.Р., Брю С.Л. - Пер. с 13-го англ изд. - М.: ИНФРА-М, 1999.-974с.

16. Маркс К. Капітал, т.1 / К. Маркс. - М.: Политиздат, 1973. - 908с.

17. Маршавін Ю.М. Еволюція розвитку державної служби зайнятості / Ю.М. Маршавін // Ринок праці та зайнятість населення. - 2010. - №4. -с.6-10.

18. Міненко В.Л. Формування концепції зайнятості населення в умовах глобалізації економіки / В.Л. Міненко // Теорія та практика державного управління. - Вип. 1 (28). - с. 1-7.

19. Пирожков С.І. Демографічний розвиток України: сучасне та майбутнє / С.І. Пирожков // Вісник НАН України. - 2006. - №1. - с. 59-64.

20. Політична економія: Навч. посіб. / Г.А. Оганян, В.О. Паламарчук, А.П. Румянцев та ін.; За заг. ред. Г.А. Огняна. - К.: МАУП, 2003. - 520с.

21. Політична економія: Навч. посіб. / Біленко Т.І., Бодров В.Г., Волинцев В.В. та ін.; За заг. ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - К.: академвидав, 2004. - 664с.

22. Прасол В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини / В.М. Прасол. - Х.: ХНАМГ, 2007. - 264с.

23. Рощин С.Ю., Разумова Т.О. Теория рынка труда / С.Ю. Рощин, Т.О. Разумова: Учеб.-метод. Пособие, 2-е изд., испр. - М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 1999. - 192с.

24. Сіроштан М.А., Григорян Г.М., Тененбаум А.Б. та ін Політична економія: Навч. посібник. - Харків: РВВ ХДЕУ, 1998. - 344с.

25. Статистична інформація Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

26. Трубич С.Ю. Трудовий потенціал і зайнятість населення України в умовах ринкової трансформації економіки України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. екон. наук: спец. 08.01.01 «Економічна теорія» / С.Ю. Трубич. - Львів, 2000. - 40с.

27. Чатченко Т.В. Зайнятість в маркодинаміці транзитивної економіки: зміст, особливості та фактори: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.01.01 «Економічна теорія» / Т.В. Чатченко. - Харків, 2004. - 24с.

Размещено на Allbest.ru

...