Витрати виробництва в ТОВ "Астра"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Економічна суть, склад та класифікація витрат виробництва

2. Методи калькулювання собівартості продукції

3. Первинний облік витрат виробництва

4. Аналітичний облік витрат виробництва

5. Синтетичний облік витрат виробництва

6. Особливості обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції в умовах використання комп'ютерної техніки

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Нові економічні відносини проникають у всі сфери господарської діяльності підприємств України. Відбувається інтенсивний перехід діяльності економічних суб'єктів на ринкові відносини, в цих умовах у підприємств виникає необхідність активніше використовувати бухгалтерський облік, контроль та аудит, щоб контролювати та удосконалювати свою роботу. Ринкові відносини, які склалися, об'єктивно вимагають зміни бухгалтерського обліку, контролю та аудиту, наблизив його максимально до міжнародних стандартів. Управління підприємством - складний і відповідальний процес, який має свою стратегію і тактику. Дбаючи про поточну господарську діяльність, керівник підприємства, його власники, головні спеціалісти зобов'язані постійно думати про перспективу підприємства. Тільки така система управління може бути основою успішного розвитку підприємства.

Відомо, що жодна система управління не може функціонувати без інформації. І в цьому відношенні саме облік забезпечує необхідну інформацію для реалізації всіх елементів управління. Таким чином, облік - це інформаційна система управління.

Облік не пасивно відображає господарські процеси, що відбуваються на підприємстві, а активно впливає на них, контролює законність, доцільність і ефективність використання виробничих ресурсів. Роль обліку суттєво підвищується в умовах ринкової економіки, яка базується на різних формах власності, наявності підприємств різних форм власності, наявності підприємств різних форм господарювання та конкуренції товаровиробників.

Суспільство ніколи не було байдужим до витрат на досягнення того або іншого успіху. В основі прогресу лежить підвищення ефективності виробництва. Тут розуміється економічна і соціальна результативність господарської діяльності. При знаходженні ефективності потрібно порівнювати очікувану цінність того, що буде отримано, з очікуваної цінністью того, що буде витрачено. В практичних розрахунках цей показник знаходиться відношенням результатів виробництва до витрат.

Актуальність обраної для написання теми курсової роботи зумовлена тим фактом, що питання собівартості продукції, робіт чи послуг завжди викликало підвищений інтерес і не лише у керівників підприємств і працівників економічних відділів, але і науковців, які неодноразово звертаються до її вивчення з метою знаходження теоретико-практичних шляхів зниження собівартості, а відтак - підвищення конкурентоспроможності української продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.

Метою курсової роботи є висвітлення поняття витрат і собівартості як економічних показників, обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, аналітичного і синтетичного обліку витрат виробництва, зведеного обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції.

Для досягненя поставленої мети використовувалалася нормативно-правова база та літературні джерела. Серед науковців, які приділили велику увагу дослідженню та вивченню даної теми варто виділити наступних: Ткаченко Н.М., Марочкіна А.М., Бутинець Ф.Ф., Граба Н.М., Завгородній В.П..

Організація фінансового обліку повинна забезпечити: повне і безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період: складання установленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та достовірною інформацією користувачів.

Об'єкт дослідження - ТОВ «Астра», яке спеціалізується на змішаній сільськогосподарській діяльності. Основні інвестори - юридичні особи резиденти України. Основний напрямок діяльності - первинне вирощення та обробка сої та гречки. Всього на жовтень 2011 року було зібрано урожай гречки на суму 56894,56грн. Основні споживачі продукції -підприємства України. Діяльність підприємства пов'язана із сезонним характером робіт (сільськогосподарський сезон), тому багато тимчасових та сезонних робітників.

Підприємство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, тому в обліковій політиці підприємства існують деякі особливості. На підприємстві використовуються наступні бухгалтерські программи: 1С Підприємство 7.5 на 5 користувачів, ведеться автоматизований облік виробничої та торгової діяльності.

Таблиця 1

Основні економічні показники діяльності ТОВ «Астра» за 2011-2012 рік

Показники	2011 рік	2012 рік	Абсолютне відхилення + (-)
Статутний капітал, тис. грн.	894,5	894,5	0
Дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	32	144	+112
Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	57	97	+40
Чистий прибуток (збиток), тис.грн.	-63,2	16,4	+79,6
Фонд оплати праці, тис.грн.	500	560	+60
Середньоспискова чисельність працюючих, чол.	21	22	+1
Середньомісячна заробітна плата працівників, грн.	1984,15	2121,20	+137,06
Первинна вартість основних засобів, тис.грн.	5,4	5,4	0
Залишкова вартість основних засобів, тис.грн.	1,6	1,1	-0,5

Основні економічні показники діяльності підприємства “Астра” за 2011-2012 роки відображені в таблиці 1, з якої видно, що хоча підприємство в 2011 році було збитковим, та в 2012 році його економічні показники зросли (дод А1, А2). А саме, Дохід (виручка) від реалізації продукції зріс на 112 тис.грн.; чистий прибуток зріс на 79,6 тис.грн.; фонд оплати праці зріс на 60 тис.грн., а чисельність працівників збільшилась на 1;середньомісячна заробітна плата працівників зросла на 137,06грн.

Результати діяльності підприємства сильно залежать від природних факторів, так, якщо 2011 рік був для підприємства збитковим, то 2012 рік видався прибутковим. Основна причина збитковості - погодні умови, які спричинили неврожай основної культури - сої.

1. Економічна суть, склад та класифікація витрат виробництва

Проблема витрат виробництва була об'єктом економічної теорії різних течій економічної думки.

В економічній теорії існують різні точки зору щодо сутності витрат, що пояснюється різними підходами в поглядах на природу економічного буття. Базовими підходами до визначення вартості матеріальних благ в економічній теорії є витратний і маржиналістський.

Витратний підхід у теорії вартості реалізовували в своїх працях Д. Рікардо,К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Витратами, за К. Марксом, є сума витрат минулої (уречевленої в засобах виробництва) праці і безпосередньо живої праці, що витрачена на виробництво товару. Також К. Маркс визначає їхнє друге значення як капіталістичних витрат на виробництво. Третє значення витрат виробництва, за К. Марксом, -- це витрати виробництва у значенні ціни виробництва. Ціна виробництва -- це ціна, яка необхідна для того, щоб в умовах капіталізму товар потрапляв на ринок. Таким чином, виведена К. Марксом категорія капіталістичних витрат виробництва, що не включає ніяких елементів доданої вартості, і категорія індивідуальних витрат виробництва капіталу,що функціонує, характеризують два різні аспекти простого відтворення [5].

Маржиналістський підхід у теорії вартості, в основу якого покладено принцип корисності товарів і послуг, розглядали А. Маршалл, В. Паретто та інші економісти. На перше місце в аналізі виробництва А. Маршалл поставив попит, тобто потреби людини.

Досі в економічній літературі немає єдиної точки зору щодо правомірності вживання в тих чи інших господарських операціях термінів «затрати» та «витрати». У бухгалтерському обліку поширена диференційована інтерпретація цих понять, і таким чином, досягається достовірне формування фінансового результату. Термін «затрати» вживається, коли йдеться про виробництво, а термін «витрати» застосовують,коли мають на увазі витрати діяльності.

У відповідності з п. 6 П(С)БО 16 «Витрати», витратами звітного періоду визна-ються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, які призводять до змен-шення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу між власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами відповідного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Такий підхід відповідає принципам Міжнародних стандартів фінансової звітності та принципу нарахування і відповідності доходів і витрат, що застосовується в національних стандартах обліку і звітності. [4]

Для того щоб виготовляти товари і надавати послуги, використовують різноманітні ресурси, або чинники виробництва. Це -- сировина, паливо та енергія, машини і механізми, різні типи праці будь-якої кваліфікації. Для отримання готового продукту чинники виробництва мають бути певним чином поєднані між собою. Способів такого поєднання дуже багато навіть для одного виробника. Оскільки кожен виробник прагне бути ефективним виробником, то із багатьох альтернативних способів поєднання чинників виробництва вони мають вибрати такий, який би був ефективним як з технологічної, так і з економічної точки зору.

Щоб здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, слід зробити певні витрати. Будь-який підприємець -- фірма, фізична особа -- повинен здійснювати витрати у вигляді певних ресурсів -- трудових, природних, інформаційних. Кожен вид ресурсів має вартісну оцінку. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

У колишньому СРСР панувала марксистська теорія витрат виробництва. Вона ґрунтувалася на теорії трудової вартості, згідно з якою розрізнялися суспільні витрати та витрати окремого товаровиробника. Крім витрат, пов'язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрати обігу. Розрізняють два їх види: додаткові та чисті. До додаткових належать витрати на сортування, пакування, зберігання і транспортування товарів. Вони заміщуються після продажу товару. За своєю природою ці витрати не відрізняються від витрат виробництва і, входячи у вартість товару, збільшують її. Інша природа чистих витрат обігу. Це витрати на перетворення товарної форми вартості на грошову, тобто витрати, пов'язані з торгівлею, рекламою, маркетингом тощо. Чисті витрати не збільшують вартість товару, заміщуються після реалізації продукту з одержаного прибутку, створеного у процесі виробництва товару.

Витрати виробництва підприємств, виражені у вартісній формі мають назву собівартості продукції. Вона складається з витрат, пов'язаних з використанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію. Всі витрати, що становлять собівартість продукції, визначаються у грошовій формі.

При всій різноманітності витрат їх можна згрупувати за певними ознаками. Так, виходячи з економічного змісту, ці витрати можна згрупувати за такими елементами:

матеріальні (сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія);

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних фондів;

інші витрати (платежі за обов'язкове страхування майна підприємств, сплати відсотків за оренду окремих об'єктів основних виробничих фондів, тощо).

Співвідношення перелічених елементів становить структуру собівартості. Вона характеризує загальне економічне становище підприємства, виявляє джерела перевитрат чи економії, загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових і фінансових ресурсах, для подальшого збалансування їх з усіма розділами виробничої програми [15].

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції. Це пов'язано з необхідністю визначення витрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією. За статтями калькуляції у структурі собівартості виділяють сировину і матеріали, паливо і електроенергію на виробничі потреби, заробітну плату основних та допоміжних працівників, відрахування на соціальне страхування, витрати на підготовку й освоєння виробництва, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, витрати на управління цехом (іншими підрозділами) і підприємством, втрати від браку та інші витрати. У структурі собівартості витрати групують залежно від їхнього призначення та здійснення.

Витрати класифікуються за такими ознаками:

за економічними елементами;

за статтями калькуляції;

за видами діяльності;

за календарним періодом;

за доцільністю;

за способом віднесення на собівартість;

за єдністю складу;

за відношенням до обсягів виробництва;

за відношенням до виробничого процесу.

За економічними елементами витрати класифікуються на:

матеріальні витрати (сировина та основні матеріали, купівельні напівфабри-кати та комплектуючі вироби, паливо, енергія, запасні частини, тара й тарніматеріали, допоміжні матеріали тощо);

витрати на оплату праці (заробітна плата за окладами і тарифами, оплата від-пусток та іншого невідпрацьованого часу, премії інші витрати на оплату праці);

відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, від-рахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадокбезробіття тощо);

витрати на амортизацію;

інші операційні витрати.

Принципи класифікації витрат за статтями калькуляції підприємства формують самостійно і самостійно визначають самі статті калькуляції залежно від галузевих особливостей, особливостей виробничого процесу тощо.

Витрати класифікуються:

За видами діяльності на:

витрати звичайної діяльності (операційної, фінансової, іншої звичайної);

витрати надзвичайної діяльності;

За календарним періодом на:

поточні (пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду);

одноразові (пов'язані з підготовкою виробництва).

За доцільністю на:

продуктивні (доцільні для окремого виробництва, виправдані);

непродуктивні (брак продукції, оплата понадурочних робіт тощо);

За способом віднесення на собівартість на:

прямі (витрати, які безпосередньо включаються до собівартості конкретноговиду продукції на підставі первинних документів);

непрямі (витрати, які потребують розподілу між видами продукції пропорцій-но вибраній базі, тому що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом);

За єдністю складу на:

одноелементні (економічно однорідні витрати);

комплексні (складаються з декількох економічних елементів);

У країнах з розвиненою ринковою економікою проблема витрат виробництва вирішується з інших позицій. Центральне місце в ній посідає вияснення взаємозв'язку витрат виробництва і обсягів виробництва та цін на певний вид продукції з точки зору окремого виробника (фірми). Основою теорії витрат виробництва, що нині панує в країнах ринкової економіки, є феномен рідкості, тобто обмеженості всіх видів ресурсів та можливості альтернативного їх використання[16,с.75].

З позиції феномену рідкості витрати виробництва фірми можна класифікувати як явні, або зовнішні, фактичні чи грошові (англійською мовою «explicit») та неявні, приховані («implicit»). Явні витрати виробництва -- це ті, що набувають форми явних (грошових) платежів постачальникам чинників виробництва й незавершених виробів. До них належать оплата сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, заробітна плата, оплата транспортних послуг, амортизаційні відрахування, орендна плата за нерухомість, устаткування тощо.

Отже, явні, або зовнішні, витрати виробництва -- це плата за ресурси, що не належать власникам фірми, або ті грошові витрати, що їх фірма робить зі «своєї кишені». Специфікою цих витрат є те, що здійснюється їх суворий бухгалтерський облік, їх відображують на рахунках і балансі фірми..

У підприємницькій діяльності виділяють і такий вид витрат, як неповоротні. Це здійснені раніше витрати, які ні за яких умов повернути не можна. Оскільки неповоротні витрати не відшкодовуються ні за яких обставин, то вони в поточних витратах фірми, пов'язаних з її виробничою діяльністю, не враховуються. Коли рішення про здійснення таких витрат прийнято, неповоротні витрати втрачають для фірми альтернативний характер, оскільки можливість використати витрачені у такий спосіб кошти втрачається.

2. Методи калькулювання собівартості продукції

витрата собівартість облік калькулювання

Одним з найважливіших завдань бухгалтерського обліку є визначення собівартості продукції. Собівартість продукції, робіт та послуг складається із спожитих у процесі виробництва виробничих запасів, сировини, енергії, основних засобі, трудових ресурсів, а також інших витрат, пов'язаних з їх виробництвом. Виходячи із вказаного можна зазначити, що собівартість продукції являє собою грошовий вираз витрат на її виробництво [2].

Собівартість продукції (робіт та послуг) визначається відношенням витрат, пов'язаних з її виробництвом, до кількості виробленої продукції (виконаних робіт або наданих послуг) протягом облікового періоду. Саме таку загальноприйняту методику використовує ТОВ»Астра». Визначення собівартості за результатами роботи підприємства дає змогу дослідити динаміку її зміни у сторону збільшення або зменшення протягом певного періоду, а також про-аналізувати її структуру в розрізі статей калькуляції. Чим нижчою є собівартість продукції (робіт і послуг), тим міцнішою є позиція підприємства на споживчому ринку, тим більше в нього є аргументів у боротьбі за споживача [5].

Враховуючи особливість обліку калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг) у різних галузях економіки, відповідним галузевим міністерствам і відомствам України надане право щодо врегулювання зазначеного питання шляхом затвердження відповідного інструктивного забезпечення для його використання на підприємствах.

Залежно від витрат, які враховуються при визначенні собівартості, виділяються такі її види:

виробнича собівартість, яка розраховується шляхом дода-вання до прямих виробничих витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконання робіт і наданням послуг, частини загальновиробничих витрат по організації і управлінню виробництвом;

повна собівартість, яка розраховується шляхом додавання до виробничої собівартості частини адміністративних витрат підприємства, а також витрат на збут;

маржинальна собівартість, яка розраховується шляхом включення до її складу при підрахунку лише прямих змінних витрат (заробітна плата, сировина) і в той же час без урахування прямих постійних витрат (амортизація, орендна плата і т. ін.) конкретного виробничого підрозділу підприємства.

Варто зазначити, що маржинальна собівартість у практиці роботи підприємств використовується, як правило, з метою визначення мінімально допустимої ціни на продукцію, роботи і послуги, що реалізуються.

Залежно від сукупності підприємств, за якими визначається собівартість, виділяють наступні її види:

індивідуальна собівартість, яка розраховується за показни-ками виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг окре-мо взятого підприємства;

середньогалузева собівартість, яка розраховується як се-редньоарифметична із сукупності індивідуальних собівартостей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг підприємств окремо взятої галузі економіки.

Сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво, робіт і послуг являє собою метод калькулювання .Метод калькулювання залежить від організації і технології виробництва, а також визначених на підприємстві центрів витрат, по яких здійснюється узагальнення інформації про витрачені ресурси (див.рис.2.1) [8].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1 Методи калькулювання можна подати у вигляді схеми

Залежно від організації і технології виробництва, а також виду продукції, яка виробляється, на промислових підприємствах використовуються такі методи калькулювання:

попередільний (попроцесний) метод;

позамовний метод;

Попередільний метод включає в себе два варіанти: однопередільний; багатопередільний.

Однопередільний метод характеризується тим, що виготовлення продукції від першої операції до останньої становить єдине ціле [8].

Багатопередільний метод характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено на підприємстві на ряд технологічних процесів, які являють собою переділи, результатом кожного з яких є отримання напівфабрикатів, деталей, вузлів або комплектів. Готовий виріб, який включає в себе деталі, вузли, комплекти, отримують наприкінці останнього переділу.

Позамовний метод калькулювання собівартості характеризується тим, що об'єктами для здійснення калькуляції з метою визначення собівартості продукції виступають окремі, виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє пошиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.).[2]

З метою виявлення відхилень фактичних витрат від нормативних, а також для запобігання здійснення надмірних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг, використовується нормативний метод калькулювання собівартості. Підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція, яка складається на початку року на кожний вид продукції, робіт і послуг на підставі затверджених норм на витрати сировини, матеріалів, оплати праці та інших витрат у розрізі статей калькуляції. Саме такий метод використовує ТОВ «Астра».

При використанні цього методу дуже важливим є формування собівартості на основі документування відхилень від затверджених норм. Зіставленням фактичних витрат на виробництво одиниці продукції із нормативними (стандартними) витратами забезпечується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону збільшення, так і зменшення витрат.

3. Первинний облік витрат виробництва

Організація первинного обліку матеріальних витрат. Постачання матеріалів на заводі здійснюються як по безготівкових розрахунках, так і за допомогою бартерних операцій. У матеріальному відділі бухгалтерії експедитору видають доручення Ф. № М-2 (дод. Б1). Всі доручення реєструється в «Журналі реєстрації виданих доручень» Ф. №. М-3. Доручення видається на певний строк, протягом якого експедитор одержує матеріальні цінності й звітує за нього [10].

Перевірка кількості та якості отриманих матеріальних цінностей здійснюється шляхом їх зважування, обмірювання і звірення зі спеціальними таблицями. Матеріали, які поставляються, звичайно є нестандартними, через що при виробництві продукції з'являється велика кількість відходів, що цілком включаються у собівартість продукції. Завод повинний виставляти претензії постачальникам за нестандартні постачання, однак на практиці цього немає. Це пов'язано з ризиком втрати контрагентів.

Експедитор, що одержав матеріали від постачальника, здає їх на склад разом з товаротранспортною накладною. На складі комірник оформляє прибутковий ордер Ф. № М-4(дод. Б2) відповідно до товаротранспортної накладної та наявності отриманих матеріалів, реєструє його в реєстрі прибуткових ордерів і потім здає в бухгалтерії. Зданий у бухгалтерію прибутковий ордер є звітом експедитора за отримане доручення. Оприбутковані матеріальні цінності в бухгалтерії відображаються в «Книзі руху матеріалів», а на складі - у Картках складського обліку матеріалів, які відкриваються окремо на кожне найменування. Книга руху матеріалів та Картки складського обліку матеріалів є документами аналітичного обліку.

Первісною вартістю оприбуткованих матеріальних цінностей є їх собівартість, яка відповідно до П(С)БО 9 складається з: сум, які сплачують згідно договору постачальнику, за вирахуванням непрямих податків; транспортно-заготівельних витрат; інших витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони можуть бути використані в запланованих цілях [7].

Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей зі складу є Лімітно-забірні карти (дод. Б3) (на цехові і транспортні витрати) і Накладні-вимоги на відпуск (дод. Б4) (внутрішнє переміщення) матеріалів. За допомогою Лімітно-забірних карт здійснюють відпуск у виробництво матеріальних цінностей, що використовуються відповідно до технологічного процесу. Лімітно-забірні карти виписуються на кожен номенклатурний номер продукції на підставі переліку матеріалів, необхідних для виготовлення конкретного виробу, при цьому відомий плановий випуск виробу, норма витрат на одиницю виробу і ліміт відпуску.

Лімітно-забірні карти складає планово-виробничий відділ у двох примірниках: один до початку місяця передається цеху-споживачу, другий - складу. Видані Лімітно-забірні карти реєструються в реєстрі, копія якого після роздачі карт здається в бухгалтерію. Комірник робить оцінку кількості відпущеного матеріалу в обох примірниках Лімітно-забірної карти і визначає залишок невикористаного ліміту. Факт відпуску підтверджується двома підписами: завідувача складом і одержувача матеріалів. Лімітно-забірні карти діють до закінчення місяця, а потім здаються в бухгалтерію. Лімітно-забірні карти підписуються директором, економістом, головним бухгалтером і інженером-технологом.

Для відпуску матеріальних цінностей на господарські потреби використовуються Накладні-вимоги. У Накладній-вимозі вказується найменування, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість і ціна матеріалу, який відпускається, а також сума. Накладна-вимога підписується головним бухгалтером і матеріально-відповідальною особою.

Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на підставі діючих норм витрат матеріалів і планованих виробничих завдань на звітний період з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених на початок планового періоду. Установлені ліміти відпуску матеріальних цінностей корегуються у зв'язку зі змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів.

На підставі обліку кількості матеріалів, відпущених на робочі місця, та кількості деталей, фактично виготовлених з цих матеріалів, складається первинний документ - Виробничий акт на списання матеріалів. Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами бухгалтерського обліку [12].

Залежно від виду витрат можна виділити такі документи:

прямі матеріальні витрати: лімітно-забірна картка типової форми, акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів типової форми, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів типової форми тощо;

прямі витрати з оплати праці: розрахунково-платіжна відомість працівника (дод. Б5), розрахунково-платіжна відомість (зведена) типової форми, табель обліку використання робочого часу типової форми тощо;

амортизація виробничих основних засобів і нематеріальних активів: відомість нарахування амортизації (як правило, розробляється на підприємстві самостійно);

загальновиробничі витрати: відомість розподілу загальновиробничих витрат;

інші прямі витрати: акти виконаних робіт (придбаних послуг), рахунки і розрахунок спожитих послуг, авансові звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, страхові поліси і нарахування інших витрат.

Дані перелічених первинних документів переносяться в документи зведеного (узагальнюючого) обліку витрат виробництва. Мета - узагальнити витрати за замовленнями, видами продукції, цехами, за статтями калькуляції для складання фактичної (звітної) калькуляції собівартості продукції.

Зведеними документами можуть бути:

відомості обліку матеріальних витрат за видами продукції, замовленнями;

відомості розподілу за видами продукції;

зведені відомості (картки) обліку витрат на виробництво за видами продукції.

Перелічені зведені первинні документи підприємство може складати в довільній формі, але дотримуючись вимог до складання первинних документів [13].

4 . Аналітичний облік витрат виробництва

У сучасних економічних умовах особливе значення має своєчасне, повне й достовірне визначення фактичних витрат на виробництво та збут продукції, а також контроль за використанням ресурсів і грошових засобів.

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства і її розкриття у фінансовій звітності регламентовані П(С)БО 16, норми якого застосовуються підприємствами, організаціями і іншими юридичними особами незалежно від форм власності.

Для суб'єктів малого підприємництва п. 44 П(С)БО 25 передбачений спрощений порядок списання витрат. Основний сенс спрощення полягає перш за все в скороченні облікової роботи при списанні витрат, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції (товарів), виконанням робіт і наданням послуг. Відзначимо, що п. 44 П(С)БО 25 не передбачає використання рахунку 23 "Виробництво".Крім того, суб'єкти малого підприємництва можуть використовувати варіант обліку витрат на виробництво, відповідний П(С)БО 16, який передбачає використання рахунку 23 "Виробництво" [4].

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що випускається. На великих підприємствах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності. Аналітичний облік на за рахунком 23 «Виробництво» ведеться і на підприємстві «Астра».

Суб'єкти малого підприємництва можуть за вибором застосовувати варіант із обліку витрат на виробництво з використанням рахунку 23, так і другий спрощений варіант - без використання рахунку 23. Особливість застосування першого варіанту - з використаннрям рахунку 23 полягає в тому, що підприємство всю суму прямих витрат, понесених у зв'язку з виконанням робіт і наданням послуг, щомісячно списує з кредиту рахунків класу 8 в дебет рахунку 23.

У виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) (у дебет рахунку 23) у відповідності з п. 11 П(С)БО 16 включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі і розподілені постійні загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини і основних матеріалів, що складають основу виробленої продукції, купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних і інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата і інші виплати робочим, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, і які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу виробничої собівартості можуть бути віднесені не всі загальновиробничі витрати, а тільки змінні і частина постійних, залежно від співвідношення фактичного випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) і нормальної виробничої потужності, а залишок постійних загальновиробничих витрат - зараховується до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Для підприємств, що використовують тільки рахунки класу 8 "Витрати за елементами", нерозподілені постійні загальновиробничі витрати списуються в дебет субрахунку 791 "Результат операційної діяльності". Іншими словами, постійні загальновиробничі витрати повинні щомісячно розподілятися між рахунком 23 "Виробництво" і субрахунком 791 "Результат операційної діяльності".

Фактична потужність за звітний період може відрізнятися від нормальної як у бік збільшення, так і у бік зменшення, то для встановлення величини постійних загальновиробничих витрат, які підлягають віднесенню до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) звітного періоду, необхідно запланувати на одиницю бази розподілу норматив (коефіцієнт) постійних витрат. Для цього визначаються показники величини постійних загальновиробничих витрат і бази розподілу вказаних витрат, відповідні нормальній потужності підприємства. Відношенням розміру постійних загальновиробничих витрат до показника бази розподілу при нормальній потужності підприємства визначається норматив постійних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу.

Під базою розподілу розуміється показник (грошовий або натуральний), з розрахунку на одиницю вимірювання якого встановлюється норматив розподілу загальновиробничих витрат [4].

Вибрана підприємством база розподілу відображається в наказі про облікову політику підприємства.

Загальна сума постійних розподілених і нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати суму фактичних постійних загальновиробничих витрат.

Таким чином можна зробити висновок, що нерозподілені постійні загальновиробничі витрати звітного періоду виникають тільки у разі, коли сума таких постійних витрат, що склалася фактично, перевищить рівень нормативу, а фактичний обсяг виробництва буде менше так званої нормальної потужності підприємства. Інакше вся сума постійних витрат буде віднесена до складу витрат на виробництво [15].

Для обліку загальновиробничих витрат відповідно до Інструкції № 291 підприємство може відкрити окремий субрахунок, наприклад 231 "Загальновиробничі витрати"(Дод. В1, В2).Щомісячно сума, що враховується на субрахунку 231"Загальновиробничі витрати" в частині розподілених загальновиробничих витрат списується в дебет рахунку 23 "Виробництво", а нерозподілені постійні загальновиробничі витрати списуються в дебет рахунку 79 "Фінансові результати".

Далі щомісячно вся сума фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом готової продукції, з кредиту рахунку 23, списується в дебет рахунку 26 "Готова продукція".

Крім того, підприємствам, що застосовують даний варіант і спрощений План рахунків, дозволено собівартість реалізованої готової продукції списувати без ділення на собівартість залишку готової продукції. У такому разі підприємства також повинні оцінювати залишок готової продукції на кінець періоду за справедливою вартістю за даними оперативного обліку руху готової продукції. Визначена таким чином вартість залишку готової продукції відображається за дебетом рахунку 26 "Готова продукція" і кредитом рахунку 79 "Фінансові результати". Саме такий віріант обліку і використовує підприємство ТОВ «Астра».

Другий варіант - без використання рахунку 23.

У відповідності п. 44 П(С)БО 25 суб'єкти малого підприємництва можуть всю суму витрат операційної діяльності з кредиту рахунків класу 8 "Витрат за елементами" списувати в дебет рахунку 79 "Фінансові результати". У таких випадках вартість залишку незавершеного виробництва і готової продукції визначається в наступному порядку.

Інвентаризацією на кінець звітного року (або кварталу) встановлюється залишок незавершеного виробництва, який оцінюється за прямими матеріальними витратами і прямими витратами на оплату праці з відображенням бухгалтерським записом:

Дт 23 "Виробництво" і Кт 79 "Фінансові результати".

Отже, при використанні даного підходу вартість незавершеного виробництва "оцінюється за прямими матеріальними витратами і прямими витратами на оплату праці".

На підставі первинних документів, якими оформляється рух готової продукції, підприємство забезпечує кількісний (оперативний) облік виготовленої, відпущеної, а також залишку готової продукції за центрами відповідальності. Залишок готової продукції, встановлений за даними кількісного (оперативного) обліку на дату балансу, оцінюється за справедливою вартістю і відображається в звітному місяці бухгалтерським записом:

Д-т 26 "Готова продукція" і К-т 79 "Фінансові результати".

Ця методика списання витрат для виробничих підприємств навряд чи можна назвати прийнятною. Доцільніше цю методику використовувати підприємствам, що надають послуги або виконують роботи [15].

Крім того, за наслідками інвентаризації, вартість не підданих обробці (використанню) сировини і матеріалів, деталей, не завершеної збіркою і комплектуванням продукції (тобто незавершеного виробництва), як для першого, так і для другого варіантів, методом "червоне сторно" зараховується до складу відповідних активів (сировини, матеріалів) бухгалтерським записом:

для першого варіанту - записом, яким такі цінності були заздалегідь списані у виробництво. Наприклад:

Д-т 801 "Витрати сировини і матеріалів" і К-т 201 "Сировина і матеріали",

Д-т 23 "Виробництво" і К-т 801 "Витрати сировини і матеріалів".

для другого варіанту - вартість зарахованого за наслідками інвентаризації залишку сировини і матеріалів, не підданого обробці, відображається звичайним записом:

Дт 20 "Сировина і матеріали" і Кт 791 "Результат операційної діяльності"

Облік з використанням загального плану рахунків і журнально-ордерної форми обліку. Інструкцією № 291 для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) призначений рахунок 23 "Виробництво", до якого можуть бути відкриті окремі субрахунки для обліку за видами виробництва. Наприклад, "Основне виробництво", "Допоміжне виробництво" [1].

За дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються;

прямі матеріальні, трудові і інші прямі витрати;

розподілені загальновиробничі витрати;

втрати від недостачі продукції (робіт, послуг) за технологічними причинами;

суми незавершеного виробництва за наслідками інвентаризації підприємствами, що використовують спрощений варіант обліку витрат.

За кредитом даного рахунку відображаються:

вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27);

вартість виконаних робіт і послуг (у дебет субрахунку 791);

собівартість виготовлених в допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, робіт, послуг.

Крім того, оскільки відповідно до Інструкції № 291 підприємствами, що використовують тільки рахунки класу 8 і зважаючи на те, що вони не використовують рахунки класу 9, зокрема, рахунок 91 "Загальновиробничі витрати", списання виробничих накладних (загальновиробничих) витрат здійснюється в дебет рахунку 23.

У зв'язку з цим можна порекомендувати відкрити до даного рахунку окремий субрахунок з обліку загальновиробничих витрат з метою проведення їх розподілу на ті, що включаються і не включаються у виробничу собівартість (наприклад, 23/"Загальновиробничі витрати"). Проте це можливо тільки для тих підприємств, які при відображенні витрат використовують рахунок 23, а не спрощений варіант обліку витрат.

Аналітичний облік на рахунку 23 "Виробництво" можна вести за:

видами виробництв;

статтями витрат;

видами або групами виготовленої продукції. Підприємствами, що використовують тільки рахунки класу 8, всі здійснені витрати операційної діяльності мають бути згруповані на рахунках класу 8 (рахунки 80, 81, 82, 83, 84) з подальшим списанням залежно від економічної суті витрат. Якщо витрати можна охарактеризувати як:

прямі, то вони списуються в дебет рахунку 23 "Виробництво";

накладні (загальновиробничі), то вони списуються в дебет окремого субрахунку до рахунку 23 "Виробництво", на якому ведеться облік загальновиробничих витрат;

що не є прямими або накладними - то вони списуються в дебет субрахунку 791 "Результат операційної діяльності".

Оприбутковування поворотних відходів і супутньої продукції, яка надалі буде використана для виробництва підприємствами, що застосовують рахунки класу 8, існують деякі особливості. Так, при первинному списанні сировини і матеріалів у виробництво, їх вартість відображається у складі елементу "Матеріальні витрати" на субрахунку 801 "Витрати сировини і матеріалів". Отже, в обліку витрати, згруповані за елементами, повинні відображатися в цьому ж звітному періоді [15].

Для обліку і узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначений рахунок 24 "Брак у виробництві". Залежно від характеру відхилень від нормативів брак може бути остаточним або виправним.

За дебетом рахунку 24 відбиваються витрати:

по виявленому зовнішньому і внутрішньому браку (вартість невиправного, остаточного браку і витрати на виправлення браку);

на гарантійний ремонт в об'ємі, що перевищує норму;

на утримання гарантійних майстерень.

За кредитом даного рахунку відображають суми:

віднесені у зменшення витрат на брак;

які списуються у витрати на виробництво як втрати від браку;

зменшення втрат від браку продукції.

Аналітичний облік на рахунку 24 "Брак у виробництві" ведеться за видами виробництва.

Аналітичний облік напівфабрикатів ведеться за видами напівфабрикатів, визначених виходячи з потреб підприємства.

Відзначимо, що описане вище відображення витрат на рахунках 23, 24 і 25 застосовується підприємствами, що використовують дані рахунки для відображення витрат на виробництво. Якщо ж підприємства використовують спрощений варіант обліку витрат, передбачений п. 44 П(С)БО 25, всі згруповані витрати на рахунках класу 8 списуються в дебет субрахунку 791 "Результат операційної діяльності" [14, с.534].

Обліковими регістрами, призначеними для хронологічного, систематичного накопичення, групування і узагальнення інформації про витрати виробничої діяльності, у тому числі і витрати на виробництво продукції (робіт, послуг), що містяться в прийнятих до обліку первинних документах, є передбачені Методичними рекомендаціями № 356 Журнал 5 або 5А.

Аналітичний облік ведеться за місцями виникнення, центрами та статтями (видами) витрат.

За дебетом рахунка 92 «Адміністративні витрати» відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом -- списання на рахунок 79 «Фінасові результати».

Для аналізу витрат на збут у бухгалтерському обліку використовується рахунок 93 «Витрати на збут». За дебетом цього рахунка відображаються суми визнаних витрат на збут, за кредитом -- списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

На рахунку 94 «Інші витрати операційної діяльності» ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, крім витрат, які відображаються на рахунку 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати» та 93 «Витрати на збут». За дебетом цього рахунка відображається сума визнаних витрат, за кредитом -- списання на рахунок 79 «Фінансові результати». Саме такі операції проводяться і на підприємстві «Астра», що видно з його бухгалтерських документів.

За дебетом рахунка відображається сума визнаних витрат, за кредитом -- списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

Облік витрат допоміжного виробництва ведеться на рахунку 23 «Виробництво», на субрахунку» «Допоміжні виробництва». Аналітичний облік ведеться окремо по кожному допоміжному виробництву.

Витрати звітного періоду, що підлягають віднесенню на витрати в майбутніх звітних періодах обліковуються на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів». За дебетом цього рахунка відображаються нагромадження витрат майбутніх періодів, за кредитом -- їх списання (розподіл) та внесення до складу витрат звітного періоду. Аналітичний облік витрат майбутніх періодів ведеться за їх видами.

Облік витрат на виправлення браку виконується на рахунку 24 «Брак у виробництві». Аналітичний облік втрат від браку ведеться за окремими структурними підрозділами, видами продукції, статтями витрат. Щомісяця втрати від браку списуються на витрати відповідного виду виробництва та вносяться до собівартості тих виробів або робіт, на яких виявлено брак.

Організацію та методологію обліку витрат на виробництво регламентують відповідні нормативні документи, чинні в Україні: Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Затрати»; Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості будівельно-монтажних робіт; Типове положення про склад витрат обігу і порядок їх планування та розподілу в торговельній діяльності; Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартос­ті продукції (робіт, послуг) у промисловості [14, с.560].

5. Синтетичний облік витрат виробництва

Синтетичний облік витрат виробництва проводиться за двома напрямками: облік прямих та непрямих виробничих витрат.

В синтетичному обліку прямі виробничі витрати збираються по Д-у рахунку 23 «Виробництво» з кредиту різних рахунків на основі даних аналітичного обліку і первинних документів [9].

Рахунок 23 «Виробництво» активний. За дебетом збирають витрати виробництва, а за кредитом відображають списання завершеної виробництвом продукції (робіт, послуг) за фактичною виробничою собівартістю.

Кореспонденція рахунків

Відображено: прямі матеріальні витрати:

Дт 23 “Виробництво” Кт 203 “Паливо” - 3553,62 грн. ( дод. В1)

Дт 203 “Паливо” Кт 631“Розрахунки з вітчизняними постачальниками” 5100 грн. (дод. Г1)

Дт 23 “Виробництво” Кт 208 “ Матеріали сільськогосподарського призначення ” - 44225,53 грн. (дод. В2).

Дт 208 “ матеріали сільськогосподарського призначення ” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” 4273,61грн. (дод. Г2)

Прямі витрати на оплату праці:

Дт 23 “Виробництво” Кт 66 “Розрахунки з оплати праці” - 7470 грн.

Інші прямі витрати:

Дт 23 “Виробництво” Кт 65 “Розрахунки за страхуванням”

Фактичну виробничу собівартість завершеної виробництвом продукції:

Дт 26 “Готова продукція“ Кт 23 “Виробництво” - 50000 грн.

Вартість виконаних робіт та послуг:

Дт 90 “Собівартість реалізації” Кт 27 “Готова продукція” - 97390,95 грн. (дод.Г3)

Синтетичний облік непрямих виробничих витрат ведуть на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість реалізації”. Цей рахунок залишку ніколи не має [9].

По відношенню до обсягу виробництва розрізняють постійні і змінні загальновиробничі витрати. Постійні загальновиробничі витрати - витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати - виграти на обслуговування, управління виробництвом, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Виходячи з нормальної потужності роботи підприємства постійні загальновиробничі витрати поділяються на розподілені та нерозподілені. Методика розподілу постійних загальновиробничих витрат на розподілені та нерозподілені наведена в П(С)БО 16 “Витрати”.

Розподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до виробничої собівартості продукції (Дт 23), а нерозподілені -- списуються на собівартість реалізованої продукції (Дт 90) (див. табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Відображення в обліку витрат на виробництво продукції на ТОВ «Астра».

№п/п	Зміст операції	Кореспонденція рахунків
		Дебет	Кредит
1.	Відображені загальновиробничі витрати	91 «загальновиробничі витрати»	20 «Виробничі запаси» 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» 131 «Знос основних засобів» 65 «Розрахунки з страхуванням» тощо
2.	Списані змінні загальновиробничі витрати на собівартість продукції	23 «Виробництво»	91 «Загальновиробничі витати»
3.	Списані розподілені постійні загальновиробничі витрати на собівартість продукції	23 «Виробництво»	91 «Загальновиробничі витати»
4.	Списані нерозподілені загальновиробничі витрати	901 «Собівартість реалізованої готової продукції»	91 «Загальновиробничі витати»

У загальному вигляді система обліку витрат виробництва має дві стадії.

Накопичення витрат (витрати об'єднують за однорідними елементами: зарплата, матеріали тощо);

Віднесення витрат (накопичені витрати відносять до певних об'єктів витрат; при цьому прямі відносять повною сумою на підставі документів, а непрямі розподіляють між об'єктами витрат).

Отже, в синтетичному обліку всі прямі і непрямі витрати збираються по Д-ту рахунку 23?Виробництво”. При журнальній формі обліку ці витрати збираються в журналі 5 (для підприємств, які для обліку витрат використовують тільки рахунки класу 9 “Витрати діяльності”) чи 5а (для підприємств, які для обліку витрат використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами” та класу 9 “Витрати діяльності”) [9].

Для обліку і узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначений рахунок 24 "Брак у виробництві". За брак у виробництві вважаються продукція, напівфабрикати, деталі, вузли і роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за прямим призначенням або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення. Брак продукції підрозділяється на зовнішній, тобто виявлений споживачем і пред'явлений для відшкодування збитків, і внутрішній, який виявлений в процесі виробництва. Залежно від характеру відхилень від нормативів брак може бути остаточним або виправним.

Для обліку і узагальнення інформації про наявність і рух напівфабрикатів власного виробництва Інструкцією № 291 призначений рахунок 25"Напівфабрикати". На даному рахунку, як передбачено в Інструкції № 291, ведуть облік напівфабрикатів власного виробництва підприємства, у яких напівфабрикати, крім використання у виробництві, реалізуються на сторону як готова продукція.

Підприємства, на яких напівфабрикати власного виробництва використовуються тільки для власних виробничих потреб, їх рух і залишки враховують на рахунку 23 "Виробництво".Підприємства, що застосовують рахунки класу 8 "Витрат за елементами", повинні використовувати Журнал 5А, в якому для обліку витрат діяльності передбачені розділи ПІ А "Витрати діяльності" і ПІ Б "Витрати за елементами".

Для узагальнення інформації про матеріальні витрати за звітний період використовують рахунок 80 «Матеріальні витрати» та відповідні субрахунки. За дебетом рахунка 80 «Матеріальні витрати» відображаються суми визнаних матеріальних витрат, за кредитом -- списання на рахунок 23 «Виробництво» прямих матеріальних витрат, що входять до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), до затрат допоміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 матеріальних витрат, що належать до виробничих накладних витрат, адміністративних і збутових витрат, або на рахунок 79 «Фінансові результати», якщо підприємство не використовує рахунки класу 9.

Детальніше види витрат наведено нижче (див. рис. 5.1)

Рис. 5.1. Групування витрат за економічними елементами

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не входять до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду -- 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності» [9].

Для обліку загальновиробничих витрат використовується рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». Цей рахунок не застосовується на підприємствах торгівлі. За дебетом рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом -- щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації» (див. табл. 5.2). Визначення виробничої собівартості продукції з допомогою рахунків класів 8 і 9 можна подати у вигляді схеми (рис. 5.2) (дод. Г3).

...