Методи організації виробництва

Размещено на http://allbest.ru

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА І УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

ДИСЦИПЛІНА: ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ ГАЛУЗІ

МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

Студентки 3 курсу 932 групи

напряму підготовки 6.051701 Харчова технологія та інженерія

Карпенко Вікторії Сергіївни

Керівник Рoдіонова О.Ю.

ЛУГАНСЬК - 2013



Зміст

Вступ

1. Теоретична суть організації виробництва

1.1 Структура виробничого процесу

1.2 Принципи організації виробничого процесу

1.3 Організаційні типи виробництва

1.4 Характеристика існуючих методів організації виробництва

2. Економічна характеристика об'єкту дослідження

2.1 Спеціалізація виробництва

2.2 Основні фонди підприємства і показники їх використання

2.3 Оборотні засоби підприємства і показники їх використання

2.4 Персонал, продуктивність та оплата праці

2.5 Визначення економічної ефективності роботи переробних підприємств

2.6 Аналіз беззбитковості

2.7 Поточні витрати виробництва і собівартість продукції

2.8 Економічний тип розвитку переробного підприємства

2.9 Фінансово - економічний стан підприємства

3. Шляхи вдосконалення існуючих методів організації виробництва

Висновок

Література



Вступ

В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки національної економіки - підприємству. Саме на цьому рівні створюються необхідні суспільству блага: виробляються вироби та надаються послуги. Багатство країни напряму залежить від ефективності роботи підприємств, що є основою прогресивного розвитку соціально-економічної системи.

Собівартість продукції служить одним з найважливіших економічних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства. Вона є економічною категорією, пов'язаної з існуванням самостійно-господарюючих суб'єктів в умовах товарно-грошових відносин і показує, у що підприємству обходиться виробництво і збут продукції. При цьому собівартість є категорією простого відтворення, оскільки, постійно відшкодовано в ціні продукції, вона дозволяє підприємству відновлювати випуск в незмінному масштабі. Кошторис виробництва дає можливість аналізувати поелементну структуру, що дуже важливо при аналізі чинників формування і зниження собівартості продукції. У свою чергу, зниження собівартості продукції є основним фактором збільшення прибутку і підвищення рентабельності господарської діяльності підприємства. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до зниження собівартості продукції, так як зниження собівартості - це основа зниження цін, що дає можливість підприємцю отримувати великий дохід.

Таким чином, зниження собівартості продукції є актуальною темою, яка дає додаткові переваги товаровиробникам і можливість отримання великого прибутку.

Мета дослідження - з'ясування суті кошторису виробництва і собівартості продукції.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

- з'ясувати суть кошторису виробництва і калькулювання собівартості;

- розглянути сукупні витрати виробництва і собівартість різних видів продукції;

- провести економічну характеристику об'єкта дослідження;

- виявити шляхи зниження собівартості продукції;

При написанні даного курсового проекту в якості інформаційної бази використовувалися періодичні видання, методичні рекомендації, навчальні посібники, а також іншої науково-інформаційний матеріал.

При аналізі та обробці даних, а також формулюванні висновків використовувалися такі методи дослідження: економіко-статистичний, монографічний, розрахунково-контруктивний та економіко-математичний.



1. Теоретична суть організації виробництва

Перехід на ринкові відносини суттєво змінює погляд на організацію виробництва, яка створює умови для найефективнішого використання техніки, предметів праці та людей у процесі виробництва і тим самим сприяє підвищенню його результативності.

Під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності [3].

У сучасній економічної літературі термін «організація виробництва» трактується як «способи вибору, розподілу і кооперування елементів виробництва для досягнення поставлених цілей при мінімальних затратах ресурсів».

Організація виробництва - сукупність правил, процесів, дій, що забезпечують форму та порядок поєднання праці і речових елементів виробництва з метою підвищення ефективності виробництва та збільшення прибутку.

Різноманітність визначень організації виробництва свідчить про досить коротку історію розвитку науки, якій менше ста років і яка переживала стрімкі підйоми та десятиріччя застою.

Усупереч традиційним, планово-адміністративним підходам, де організація виробництва розглядалася як узагальнене поняття в промисловості з позиції спеціалізації, кооперування й концентрації, як «посилювач» використання основних фондів, в умовах підприємницького типу господарювання в центрі уваги перебувають нові цілі виробництва, які передбачають: гнучку і своєчасну його перебудову для виготовлення інших видів продукції в разі зміни попиту; оптимальне утворення, котре функціонує з найменшими витратами; високоорганізоване з культурними традиціями виробництво, що здібне випускати конкурентоспроможну продукцію «точно вчасно» і в сукупності забезпечувати стійкий фінансовий стан підприємства.

Для керівників і спеціалістів підприємств важливо:

а) мати повне і ясне уявлення про стан свого виробництва;

б) об'єктивно оцінювати ситуацію, що склалася;

в) уявляти дійсні перспективи, розробляти стратегію подальшого розвитку, а також виявляти високі організаторські здібності, використовуючи всі можливості для досягнення поставлених цілей.

Кожне підприємство має свої особливості виробництва, які визначають специфічні комплексні завдання з його організації: проектування та освоєння нових товарів, забезпеченість сировиною, використання робочої сили та устаткування, поліпшення асортименту та якості продукції, транспортування, складування та сервісне обслуговування в процесі експлуатації [4].

Будь-яка форма діяльності людини пов'язана з її організацією. Тому організація виробництва за своєю роллю і призначенням у формуванні знань і вмінь майбутнього фахівця займає провідне місце.

Для кращого розуміння сутності організації виробництва розглянемо її місце у виробничій системі підприємства. Організація виробництва базується на технології виробничих процесів - сукупності методів і засобів перетворення матеріальних ресурсів, інформації та інших компонентів до опрацювання в системі в кінцевий продукт після опрацювання в ній [7].

1.1 Структура виробничого процесу

Процес організації виробництва передбачає цілий комплекс робіт, що спрямовується на отримання запланованого результату. Організація виробництва конкретизується через організацію виробничого процесу.

Виробничий процес - це сукупність організованих в певній послідовності взаємопов'язаних процесів праці і природних процесів, в результаті яких вихідні матеріали перетворюються на готову продукцію.

Основними елементами виробничого процесу є предмети та засоби праці і власне сама праця (рис. 1).

Це ресурсні складові виробничого процесу, які потребують певних витрат коштів. Поряд з цим у багатьох виробництвах використовуються природні процеси, які здійснюються під впливом сил природи (біологічні, хімічні процеси у аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, остуджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а витрат ресурсів - тільки у випадку їх штучної інтенсифікації.

Головною складовою виробничого процесу є технологічний процес - сукупність дій по зміні та значенню стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні процеси - це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції) підприємства, яка визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і поступає на ринок як товар для продажу.) Всі процеси у ряді виробництв поділяються на стадії: обробну, випускну (складальну).

Разом вони створюють основне виробництво. До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення правильного протікання основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їх призначенням, утворюючи такі. Допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін. Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних процесів. До них належать складські, транспортні процеси.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні (перервні) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, пов'язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг-тощо). Безперервні - продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.

Принципи організації виробничого процесу. Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип пропорційності вимагає, щоб у всіх частинах виробничого процесу, у всій взаємопов'язаній системі підрозділів і машин була узгоджена пропускна спроможність, тобто однакова здатність виконання робіт і випуску продукції.

Недотримання цього принципу призводить до виникнення «вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах із складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв).

Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їх трудомісткості у різних підрозділах тощо.

Виникнення диспропорцій - закономірний результат розвитку виробництва, проте їх потрібно передбачати і планомірно усувати.

Принципи раціональної організації виробничого процесу.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні складних виробів, що компонуються із багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких зайняло б багато часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багато-інструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця, наскільки це можливо, розташовують за ходом технологічного процесу, допоміжні виробництва, служби, склади у свою чергу розміщують по можливості ближче до тих підрозділів, які вони обслуговують [25].

Принцип безперервності вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервних виробництвах - хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і організаційних причин. В цих умовах важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу шляхом синхронізації операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу повинна доповнюватись безперервністю роботи устаткування і робітників.

Принцип ритмічності полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. При додержанні принципу ритмічності у рівні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції, забезпечується рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність підприємства і його підрозділів.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване вивільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальна реалізація цього принципу у виробництвах з важкими і шкідливими умовами пращі. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, в тому числі управління.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції або її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу дозволяє освоювати нову продукцію у короткий термін з меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає в умовах швидких темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто міняються. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, впровадженням верстатів з ЧПК, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостотичності вимагає, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних і організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та ряд інших заходів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці в конкретних умовах. При проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх враховувати, але вибирати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності [17].



1.2 Принципи організації виробничого процесу

Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі й часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу.

До таких принципів належать:

1) спеціалізація;

2) пропорційність;

3) паралельність;

4) прямоточність;

5) неперервність;

6) ритмічність;

7) гнучкість.

1. Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу.

Спеціалізація - процес поділу виробничого процесу на складові частини і закріплення за кожним підрозділом виготовлення певного виробу «предметна спеціалізація», або певної операції «технологічна спеціалізація».

Предметна спеціалізація передбачає виконання технологічного процесу в одному підрозділі підприємства. В такому підрозділі зосереджено різноманітне обладнання для виготовлення окремого продукту.

Переваги: утворюється в замкненому циклі, спрощується планування і облік, скорочується тривалість виробничого циклу за рахунок зменшення часу транспортних операцій.

Недоліки: знижується рівень використання виробничих потужностей, менш гнучкою стає виробнича структура.

Технологічна спеціалізація: в окремих підрозділах виконується частина технологічного процесу при дуже широкій номенклатурі виробу.

Переваги: можливість регулювати завантаження обладнання, полегшує технологічне керівництво.

Недоліки: збільшення довжини маршруту руху виробу з багаторазовим поверненням в одні і ті ж самі дільниці, що порушує принцип прямоточності; ускладнює узгодження роботи дільниць, призводить до збільшення тривалості виробничого циклу.

Змішана спеціалізація: за якою одні цехи або дільниці орієнтуються на технологічну спеціалізацію, а інші на предметну. Вона зменшує або ліквідує недоліки попередніх.

2. Пропорційність. Даний принцип вимагає відносно однакової продуктивності у всіх виробничих підприємствах. Цей принцип передбачає рівномірне і повне завантаження усіх видів устаткування, необхідного для виконання виробничої програми. Для здійснення цього принципу виділяють такі категорії:

- провідне обладнання - обладнання на якому виконується основна технологічна операція і вартість питомого обладнання займає найбільшу питому вагу у вартості основних фондів.

- вузьке робоче місце - ланка, потужність якої не відповідає потужності головного обладнання.

На базі тривалості операцій на провідному обладнанні здійснюється «усунення» вузьких робочих місць, за допомогою наступних методів спеціалізації:

1) Диференціація або концентрація технологічних операцій. Суть цього методу: технологічна операція розбивається на її складові, переходи і частина однієї операції передається на іншу або в одну операцію збираються кілька.

2) Введення паралельних робочих місць.

3) Комбінування - виконання одним робітником 2 і більше операцій.

4) Зміна режиму обробки, скорочення або збільшення часу обробки.

3. Паралельність - передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні окремих виробів, що компонуються з багатьох процесів:

Простий виробничий процес - це послідовність операцій, результатом яких є виріб (рис. 2).

Складний виробничий процес - передбачає поєднання декількох складних виробничих процесів (рис. 3).

Паралельність досягається через раціональний поділ виробу на складові частини; суміщенням часу виконання операцій; одночасне виготовлення різних виробів. Паралельне виконання робіт забезпечується багатоінструментальною наладкою, суміщенням часу основних і допоміжних операцій.

4. Ритмічність полягає в тому, що робота всіх підрозділів повинна здійснюватися з певним ритмом. При додержанні даного принципу в різні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції і забезпечується рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше використовувати виробничу потужність, як окремих підрозділів, так і підприємства.

5. Прямоточність означає, що предмети праці в процесі їх обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу. Принцип прямоточності досягається при умові розташування цехів, дільниць, робочих місць за ходом технологічного процесу. Допоміжні і обслуговуючі виробництва розташовують найближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

6. Безперервність. Даний принцип вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні, або повністю ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервному виробництві. В перервному виробництві повністю ліквідувати перерви неможливо. Для скорочення перерв необхідно застосовувати прогресивні методи оперативного управління виробництвом.

7. Гнучкість означає, що виробничий процес повинен оперативно адаптовуватись до змін організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції. Гнучкість виробничого процесу досягається:

- універсалізацією засобів праці;

- автоматизацією;

- впровадженням верстатів з гнучким програмним управлінням [23].

1.3 Організаційні типи виробництва

Можливості розвитку виробничої системи, удосконалення процесів виробництва, їх спеціалізація та кооперування, ефективність використання живої праці та устаткування значною мірою залежать від структури та обсягів продукції, що випускається, широти та сталості її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи та промислові підприємства поділяються на кілька організаційних типів. Основоположною ознакою поділу виробництва на організаційні типи є рівень спеціалізації робочих місць, який кількісно вимірюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій. Коефіцієнт закріплення операцій (К_зо) являє собою відношення кількості всіх різноманітних технологічних операцій, що виконуються або мають виконуватися протягом місяця на даному робочому місці, до кількості робочих місць:

(1.3.1)

деn - кількість найменувань деталей, що обробляються на робочому місці, дільниці, у цеху;

m_i - кількість операцій, що проходить i-та деталь у процесі обробки на робочому місці, дільниці, у цеху;

РМm_j - кількість робочих місць на даній j-й операції, дільниці, у цеху. Організаційний тип виробництва може визначатися показником рівня серійності (К_с):

(1.3.2)

Показник рівня серійності (К_с) обернений коефіцієнту закріплення операцій (К_зо). Для масового виробництва його розмір становить 0,8…1, для серійного - 0,2…0,8 і для одиничного - < 0,2. Організаційний тип виробництва може визначатися через: коефіцієнт серійності

К_с = / Т_{шт ср} , (1.3.3)

= Ф_еф : N_j; (1.3.4)

де - такт випуску виробів, хв/шт.;

Ф_еф - ефективний фонд часу роботи робочого місця, дільниці, цеху за певний період, хв/міс.;

N_j - обсяг випуску деталей (виробів) j-ї номенклатури за відповідний період;

Т_{шт. ср.} - середній штучний час по операціях технологічного процесу, хв;

(1.3.5)

де - штучний час на і-й операції технологічного процесу;

m - кількість операцій;

коефіцієнт масовості

(1.3.6)

Тип виробництва - це класифікаційна категорія комплексної характеристики організаційно-технічного рівня виробництва, яка зумовлена широтою номенклатури, регулярністю, стабільністю та обсягом випуску продукції, а також формою руху виробів по робочих місцях [11].

Тип виробництва визначає структуру підприємства і цехів, характер завантаження робочих місць та руху предметів праці в процесі виробництва. Кожний тип виробництва має свої особливості організації виробництва, праці, технологічних процесів і устаткування, що застосовуються, складу і кваліфікації кадрів, а також матеріально-технічного забезпечення. Конкретний організаційний тип виробництва визначає особливості формування системи планування, обліку та оперативного управління процесами.

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове. Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації. Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску. Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу. Порівняльна техніко-економічна характеристика організаційних типів виробництва наведена в табл. 1.3.

Таблиця 1.3 Характеристика організаційних типів виробництва

Параметри	Виробництво
	Одиничне	Серійне	Масове
Спеціалізація робочих місць	За кожним робочим місцем не закріплені певні операції	За кожним робочим місцем закріплено від 3 до 20 періодично повторювальних операцій	За кожним робочим місцем закріплені 1-2 постійні операції
Постійність номенклатури	Неповторювана	Повторюється періодично	Постійний випуск однакової продукції
Номенклатура продукції	Широка, різноманітна, неповторювана	Малостійка, обмежена серіями - періодично повторюється випуск виробів	Вузька, постійна, один або кілька однотипних виробів
Тип устаткування	Універсальне	Спеціалізоване	Спеціальне
Розташування устаткування	Технологічний принцип (за групами)	Предметно-замкнений принцип	Предметний принцип
Оснащення	Універсальне	Уніфіковане	Спеціальне
Рівень використання устаткування	Низький	Середній	Високий
Методи організації виробництва	Групові, одиночні	Поточні, партіонні, групові	Поточні
Частка ручної праці	Висока	Середня	Низька
Кваліфікація персоналу	Висока	Середня	Низька

Для одиничного типу виробництва характерне розроблення укрупнених технологічних процесів і нормативів, у яких зазначаються міжцеховий технологічний маршрут та необхідне устаткування. Уточнення і доопрацювання технологічних процесів здійснюється в цехах і на робочих місцях, що потребує високої універсальної кваліфікації робітників. Устаткування, інструмент і пристосування переважно універсальні. Його габарити і кінематичні можливості мають забезпечувати виконання різноманітних робіт даного профілю. Устаткування розташовується за однотипними групами. Робочі місця, що не мають закріплених за ними операцій, завантажуються різноманітними операціями без певної почерговості. Коефіцієнт закріплення операцій не регламентується і може бути більше 40.

Підприємства з одиничним типом виробництва спеціалізуються на виготовленні продукції обмеженого споживання за оригінальною конструкцією і замовленими властивостями. За серійного типу виробництва вироби випускаються серіями, деталі обробляються партіями з певною, заздалегідь установленою періодичністю.

Під серією розуміється кількість конструктивно і технологічно однакових виробів, що запускаються у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивно-технологічних рішень у виробах сприяє створенню великої кількості уніфікованих деталей, які розподіляються для постійного або періодично повторюваного виготовлення за певними робочими місцями.

У разі повторного виготовлення однотипних виробів економічно доцільним є використання поряд з універсальним і спеціалізованого устаткування, пристосувань та інструментів, що підвищує спеціалізацію робочих місць. В умовах серійного виробництва для підвищення продуктивності праці, скорочення тривалості виробничого циклу широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, верстати з ЧПУ, які швидко переналагоджуються. У серійному виробництві досить детально розробляється технологічний процес, що дає змогу знижувати допуски на обробку, підвищувати точність заготовок.

Залежно від різноманітності номенклатури продукції, величини партії виробів, періодичності її запуску, рівня спеціалізації робочих місць виробництво розрізняють дрібно-, середьо- і великосерійне, для кожного з яких встановлені певні числові значення коефіцієнта закріплення операції.

Для дрібносерійного виробництва, що характеризується випуском продукції в невеликій кількості та різноманітної номенклатури, коефіцієнт закріплення операцій становить 20 К_зо 40.

Средньосерійний тип виробництва характеризується тим, що предмети праці обробляються стабільними партіями з певною періодичністю, застосовується спеціальне й універсальне устаткування, коефіцієнт закріплення операції обмежується діапазоном 10 К_зо 20.

Великосерійне виробництво спеціалізується на випуску порівняно вузької номенклатури виробів у великій кількості, вироби обробляються великими партіями, застосовується спеціальне і спеціалізоване устаткування, тому коефіцієнт закріплення дорівнює 1 К_зо 10. Таке виробництво характерне для багатьох процесів у машинобудуванні, для взуттєвих і швейних підприємств.

Для масового виробництва характерні обмежена номенклатура продукції і масштабність її вироблення (телевізори, холодильники, пральні машини, трактори, автомобілі, годинники). Використовується спеціальне устаткування, інструмент і технологічне оснащення. Широко застосовуються верстати-автомати, маніпулятори, автоматичні лінії. Технологічний процес розробляється докладно на кожну операцію з зазначенням інструменту, режимів роботи устаткування, норм затрат часу, матеріалів. Робітники виконують обмежене коло операцій і мають вузьку спеціалізацію, що зумовлює коефіцієнт закріплення операцій, який дорівнює К_зо = 1. Устаткування розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельний метод сполучення операцій, що веде до значного скорочення тривалості виробничого циклу, зменшення незавершеного виробництва, підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виготовлення продукції.

Тип виробництва істотно впливає на особливості діяльності підприємства, його економічні показники, виробничу структуру, характер технологічних процесів, їх оснащення, форми організації виробництва і праці, систему планування, контролю та оперативного управління.

Зростання конкуренції потребує від менеджерів усіх рівнів пошуку нових можливостей гнучкого пристосування виробничих процесів до зміни попиту на продукцію, швидкої реакції на замовлені властивості товарів, що їх бажають придбати споживачі різних груп. Організація сучасного виробництва має сталу тенденцію переходу на серійний тип виробництва з випуском товарів невеликими партіями, що дає змогу найоптимальніше використовувати ресурси в умовах ринкової відносної невизначеності [4]

1.4 Характеристика існуючих методів організації виробництва

Метод організації виробництва - це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність засобів та прийомів його реалізації. Існує два методи організації виробництва: поточне і непоточне.

У поточному виробництві діють усі принципи раціональної організації виробництва, і перш за все, пропорційність, неперервність і прямоточність.

Поточне виробництво здійснюється у вигляді поточних ліній - сукупності робочих місць, розміщених у послідовності виконання технологічних операцій.

Існує 6 класифікаційних ознак поточних ліній (ПЛ).

Перша ознака - за номенклатурою продукції: одно предметні та багатопредметні ПЛ.

Однопредметною називається поточна лінія, на якій обробляється виріб одного типорозміру протягом великого проміжку часу. Ця ПЛ застосовується тільки в масовому виробництві, оскільки перехід на інший типорозмір, пов'язаний з переналагодженням обладнання.

Багатопредметна - це лінія, за якою закріплено декілька типорозмірів виробів, подібних за конструкцією і технологією. Застосовується в серійному виробництві.

Друга ознака - за ступенем неперервності процесів: перервні й неперервні. Неперервна - ПЛ, на якій деталі рухаються по всіх операціях без між операційного простою. Ця лінія є найбільш досконалою формою поточного виробництва.

Перервно-поточна - лінія, операції на якій несинхронізовані. На робочих місцях утворюються зворотні запаси деталей. Ці лінії застосовуються при обробці трудомістких деталей на різнотипному обладнанні.

Третя ознака - за способом ритму: ПЛ з регламентованим ритмом і ПЛ з вільним ритмом.

ПЛ з регламентованим ритмом - виробничий потік, на якому вироби передаються з операції на операцію через фіксований проміжок часу, тобто з точно заданим ритмом.

ПЛ з вільним ритмом - виробничий потік, де передача предметів з операції на операцію може проводитись з відхиленням від ритму потоку. На цих лініях утворюються між операційні запаси оброблюваних виробів.

Четверта ознака - за способом транспортування: конвеєрні і без конвеєрні ПЛ. На конвеєрних ПЛ діють транспортуючі засоби неперервного руху з механічним приводом.

На безконвеєрних ПЛ - діють безприводні транспортуючі засоби циклічної дії (крани, електрокрани, електровізки та ін.).

П'ята ознака - за місцем виконання операцій: ПЛ з робочим і неробочим конвеєром.

ПЛ з робочим конвеєром - лінія, на якій, крім транспортування і підтримки заданого ритму виробництва, конвеєр є місцем безпосереднього виконання технологічних операцій (наприклад, збиральний конвеєр).

На ПЛ з неробочим конвеєром предмети знімаються з конвеєра при обробці і потім повертаються на конвеєр.

Шоста ознака - за характером переміщення продукції: ПЛ з неперервним і пульсуючим рухом. ПЛ з неперервним рухом - потік зі встановленою швидкістю руху.

ПЛ з пульсуючим рухом - потік, в якому конвеєр рухається періодично через проміжки часу, рівні такту лінії.

Практична експлуатація поточних ліній відображає 4 варіанти, для яких розроблені детальні методики і створена така узагальнена класифікація:

1) одно предметні неперервно-поточні лінії;

2) одно предметні перервано-поточні лінії;

3) багатопредметні неперервно-поточні лінії;

4) багатопредметні перервно-поточні лінії.

Методика розрахунку параметрів ПЛ

Найважливішими параметрами поточних ліній є:

1) такт,

2) ритм,

3) швидкість лінії,

4) кількість робочих місць,

5) ФЗП,

6) довжина поточної лінії.

Такт - це інтервал часу між випуском 2-х виробів. Вимірюється в хвилинах, визначається за формулою.

(1.4.1)



деФ - фонд робочого часу за зміну в хвилинах;

Q - кількість виробів, випущених за зміну (шт.);

К - коефіцієнт використання робочого часу: К = 0,9.

Ритм - це час, за який з поточної лінії сходить кожна транспортна партія.

(1.4.2)

де Р - ритм поточної лінії;

r - такт;

Q - кількість деталей у транспортній партії.

Транспортна партія - кількість деталей, поміщених у спеціальну транспортну тару (контейнер).

Швидкість лінії - відстань, яку проходить виріб за 1 хвилину.

(1.4.3)

де V - швидкість ліній;

1 - крок конвеєра;

r - такт лінії.

Крок лінії - це відстань між центрами 2-х виробів на конвеєрі.

Кількість робочих місць визначається двома методами:

І метод

(1.4.4)

деTp - трудомісткість деталі;

r - такт лінії.

ІІ метод - через тривалість кожної технологічної операції (tj)

(1.4.5)

(1.4.6)

Де N - загальна кількість робочих місць;

ti - тривалість і-ої технологічної операції;

ni - кількість робочих місць на і-ій операції.

На базі N здійснюється набір робочих та розраховується фонд заробітної плати поточної лінії.

Довжина ПЛ:

(1.4.7)

де L - довжина лінії,

1 - крок її,

N - число робочих місць.

На основі цього параметру виконується розрахунок виробничої площі.

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

1) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування;

2) робочі місця розташовуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій;

3) після окремих операцій предмети праці часто надходять на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції [22].

Не потоковий метод застосовується переважно у одиничному і серійному виробництвах. Залежно від широти номенклатури виробів і їх кількості він має модифікації.

В умовах одиничного виробництва не потоковий метод здійснюється переважно у формі: одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з ознаками, наведеними вище.

У серійному виробництві цей метод приймає форми партіонно-технологічного або предметно-групового.

Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність. Причому цей вплив не однозначний. З одного боку, збільшення величини партії приводить до зменшення кількості переналагоджувань устаткування, внаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-заключні роботи (пре налагоджування, одержання і здача роботи, знайомство з технічною документацією). Крім цього, спрощується оперативне планування і облік виробництва [13].

З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, потребує більших складських приміщень, а це призводить до додаткових витрат.

При зменшенні величини партії предметів вплив на ефективність виробництва має протилежне спрямування. Ці обставини вимагають встановлення оптимальної партії.

Оптимальною є така величина партії предметів, за якої загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальними. Вони обчислюються у процесі оперативного управління виробництвом [19].

Одиничні і партіонно-технологічні методи виробництва організаційно є досить складними щодо дотримання принципів раціональної організації виробничого процесу. Їх недоліки дещо усуває застосування предметно-групового методу. Суть його полягає в тому, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється приблизно за однією технологією і потребує однакового устаткування. Це дозволяє створити предметно-спеціалізовані дільниці підвищувати рівень механізації і автоматизації виробництва.

Предметно-групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.

(1.4.8)

де М - кількість верстатів у технологічній групі,

n - кількість найменувань предметів, які обробляються на даному устаткуванні,

Ni - кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період,

Тр - плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розрахунковий період, год.,

Кн - коефіцієнт виконання норм часу [9].

Устаткування у непотоковому виробництві переважно універсальне, а робітники - універсали високої кваліфікації.

Вищий рівень спеціалізації устаткування при застосуванні предметно-групових методів, оскільки за певною предметно-спеціалізованою дільницею закріплюється менша кількість предметооперацій. Для непотокових методів характерне послідовне і рідко-послідовно-паралельне поєднання операцій, що поряд із складними маршрутами обробки спричиняє тривалий виробничий цикл.

Непотокове виробництво широко застосовується у промислових дискретних процесах [6].



2. Економічна характеристика об'єкту дослідження

2.1 Спеціалізація виробництва

Процес спеціалізації виробництва відбувається безперервно. Проте підприємства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації виробництва, який визначається часткою всіх товарних галузей і виражається коефіцієнтом спеціалізації Кс:

(2.1.1)

Де Рі - чистка і-ї галузі в сумі виручки від реалізації продукції;

і - порядковий номер галузі у ранжируваному ряду за її часткою у виручці від реалізації продукції.

Підприємства з низьким рівнем спеціалізації мають коефіцієнт до 0,20, з середнім - 0,21 до 0,40, з високим - від 0,41 до 0,60. Коефіцієнт вище 0,6 мають підприємства з поглибленою спеціалізацією [21].

Спеціалізовані галузі промисловості включають окремі види виробництв.

Таблиця 2.1 Структура товарної продукції

Молочна промисловість
Продукт	Вартість тис. грн.	Питома вага, % (Рі)	Номер у ранжируваному ряду (і)
Масло тваринне	4,6	5,4	8
Сир і бринза жирні	5,6	6,5	6
Цільномолочна продукція	45,6	53,3	1
В тому числі
Молоко цільне	19,4	22,7	2
Кисломолочна продукція	7,6	8,9	5
Вершки	2,6	3,0	11
Сметана	8,8	1,03	4
Сирки жирні	2,1	2,5	13
Сиркова маса	1,2	1,4	17
Творог жирний	0,4	0,5	20
Кефір жирний	2,4	2,8	12
Проча цільномолочна продукція	1,1	1,3	18
Морозиво	11,2	13,1	3
Консерви молочні	5,5	6,4	7
Молоко сухе цільне	1,1	1,3	19
Молоко сухе знежирене	-	-	-
Сир і бринза знежирені	-	-	-
Нежирна молочна продукція	4,6	5,4	9
Творог знежирений	-	-	-
Кисломолочна знежирена продукція	2,7	3,2	10
Казеїн харчовий і технічний	-	-	-
Молочний білок	-	-	-
Молочний цукор	-	-	-
Молочний цукор рафінований	-	-	-
Згущена і суха сироватка	1,5	1,8	15
Сирки і сиркова маса знежирені	1,4	1,6	16
Інша продукція	1,8	2,1	14
Разом	85,6	100	-

Таблиця 2.2 Вихідні дані до таблиці 2.1

Види продукції	Вартість продукції, тис. грн.
	4
Масло тваринне	4,6
Сир та бринза жирні	5,6
Цільномолочна продукція	45,6
В тому числі
Молоко цільне	19,4
Кисломолочна продукція	7,6
Вершки	2,6
Сметана	8,8
Сирки жирні	2,1
Сиркова маса	1,2
Творог жирний	0,4
Кефір жирний	2,4
Інша цільномолочна продукція	1,1
Морозиво	11,2
Консерви молочні	5,5
Молоко сухе цільне	1,1
Молоко сухе знежирене	-
Сир та бринза знежирені	-
Нежирна молочна продукція	4,6
Творог знежирений	-
Кисломолочна знежирена продукція	2,7
Казеїн харчовий і технічний	-
Молочний білок	-
Молочний цукор	-
Молочний цукор рафінований	-
Згущена та суха сироватка	1,5
Сирки та сиркова маса знежирена	1,4
Інша продукція	1,8
Разом	85,6

Висновок: Кс = 0,08, що говорить про те, що підприємство має низький рівень спеціалізації.

2.2 Основні фонди підприємства і показники їх використання

Основні засоби - це засоби праці, які багаторазово, протягом тривалого часу (більш 365 днів), беруть участь в процесі виробництва, зберігають при цьому натуральну форму і поступово переносять свою вартість на готовий продукт.

За економічним значенням основні фонди переробного підприємства поділяють на три види:

- основні виробничі фонди основного виду діяльності;

- основні виробничі фонди не основного виду діяльності;

- основні невиробничі фонди.

До складу нематеріальних активів належать довгострокові вкладення (інвестиції) у придбання об'єктів промислової інтелектуальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель, а також інших майнових прав. Фізичний знос означає поступову втрату споживчих властивостей і вартості у процесі їх застосування у виробництві. Визначається у відсотковому і вартісному виразі. Моральний знос основних засобів - це передчасне, до закінчення нормативного терміну фізичного зносу, відставання устаткування за своєю технічною характеристикою та економічною ефективністю від нового устаткування. Амортизація основних засобів - це процес поступового перенесення вартості основних засобів на створювану продукцію з метою використання цієї вартості для відшкодування спожитих основних засобів.

Початкова (балансова) вартість основних засобів складається з фактичних витрат на їх придбання, доставку і монтаж. Залишкова вартість визначається як різниця між початковою вартістю і сумою фізичного зносу у вартісному виразі. Відновна вартість встановлюється після їх переоцінки відносно до нових виробничих умов поточного періоду, відображає вартість їх відтворення на час переоцінки. Ліквідаційна вартість - це вартість реалізації зношених і знятих з виробництва основних засобів (частіше - це ціна лому). Середньорічна вартість основних засобів визначається на підставі початкової вартості з урахуванням їх ремонту, вводу і ліквідації на протязі року. Активна частка основних виробничих засобів - це засоби праці, які приймають безпосередньо участь у виробничому процесі. Пасивна частка основних виробничих засобів - це засоби праці, які не приймають безпосередньо участь у виробничому процесі [21]. Фондоозброєність (Фо) - це вартість основних виробничих фондів (Фв) з розрахунку на середньорічного працівника (Чп):

(2.2.1)

Фондовіддача (Фвд) - це вартість валової (товарної) продукції (Вп) з розрахунку на 1 грн. вартості основних виробничих фондів (Фв):



(2.2.2)

Фондомісткість - обернений показник фондовіддачі:

(2.2.3)

Рівень рентабельності по фондах (Рф) - це відношення чистого прибутку (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фв), визначається у відсотках:

(2.2.4)

(2.2.5)

Таблиця 2.3 Структура основних виробничих фондів основного виду діяльності

НАЙМЕНУВАННЯ ЗАСОБІВ	Розмір, тис. грн.	Структура,%	Відхилення, %
	Базовий	Заданий	Базовий	Заданий
1. Будівлі	3100	2730	67,9	52,1	-11,9
2. Споруди і передавальні пристрої	890	1490	19,5	28,4	67,4
2а. Всього пасивних засобів (1+2)	3990	4220	87,4	80,5	5,8
3. Силові машини і устаткування	473	714	10,4	13,6	50,9
4. Транспортні засоби	86	254	1,9	4,9	195,3
5. Виробничий і господарський інвентар	5	3	0,1	0,1	-40
6. Інші основні засоби	11	47	0,2	0,9	327,3
7. Всього активних засобів (3+4+5+6)	575	1018	12,6	19,5	77
8. Разом основних засобів (2а+7)	4565	5238	100	100	147,4
9. Припадає активних засобів на 1 грн. пасивних (7/2а)	0,14	0,24	-	-	71,4



Таблиця 2.4 Показники розміру, руху і стану основних фондів

Показники	Роки	Відхилення, %
	базовий	заданий
Вихідні дані:
1. Наявність на початок року, тис. грн.	10875	13120	20,6
2. Надійшло (введено в дію нових засобів), тис. грн.	299	370	23,7
3. Вибуло (ліквідовано) основних засобів, тис. грн.	682	3370	394,1
4. Наявність на кінець року, тис. грн.	10492	10120	-3,5
5. Сума зносу:
а) на початок року, тис. грн.	3235	7347	127,1
б) на кінець року, тис. грн.	4430	8790	98,4
Рішення
1. Коефіцієнт росту основних фондів (4/1)	0,9	0,8	-11,1
2. Показники:
А) відновлення фондів (2/4 х 100),%	2,8	3,7	-
Б) вибуття (3/1 х 100),%	6,3	25,7	-
В) зносу:
- на початок року (5А/1 х 100),%	29,7	56	-
- на кінець року (5Б/4 х 100),%	42,2	86,9	-
Г) придатності:	-	-	-
- на початок року (( 1-5А)/1 х 100),%	70,3	44	-
- на кінець року ((4-5Б)/4 х 100),%	57,8	13,1	-

Таблиця 2.5 Показники забезпеченості і ефективності використання основних виробничих фондів

Показники	Роки	Відхилення, %
	базовий	заданий
1. Фондоозброєність, тис. грн.	12,7	10,4	-18,1
2. Енергоозброєність, к.с.	2,3	5,6	143,5
3. Електроозброєність, кВт. г	0,03	0,06	100
4. Фондовіддача по валовій (товарній) продукції, грн.	0,9	0,8	-11,1
5. Фондомісткість по валовій (товарній) продукції, грн.	1,1	1,3	18,2
6. Рівень рентабельності основних засобів, %	2,8	10,1	-

2.3 Оборотні засоби підприємства і показники їх використання

Оборотні засоби - це предмети праці, які цілком споживають у кожному виробничому циклі, змінюють свою натуральну форму і повністю переносять свою вартість на виробляє мий продукт. Оборотні засоби здійснюють безперервний кругообіг. У ньому розрізняють такі стадії:

оборотні засоби змінюють грошову форму і переходять у виробничі запаси;

2) в процесі виробництва нові оборотні засоби набувають форми готової продукції;

3) продукція реалізується, і товарна форма набуває знову грошової.

Виходячи з практичних міркувань, до оборотних засобів відносять:

а) предмети за терміном служби менше 1 ...