Інноваційний потенціал

Тривалість обороту загального капіталу залежить від його органічної будови - співвідношення основного та оборотного капіталу. Чим більша частка основного капіталу в загальній величині, тим повільніше він обертається, та навпаки, за умов збільшення питомої ваги оборотних активів прискорюється загальне обертання капіталу. Тобто за звітний період 2011 року повний цикл виробництва та обігу підприємства дорівнював 1,27 раз або 287 діб на один цикл. За рахунок збільшення цих коефіцієнтів повний цикл виробництва та обігу став 2,15 раз або 170 діб на один цикл. Економічний ефект в результаті прискорення обертання виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, а також у збільшенні суми прибутку. Однак, слід мати на увазі, що показник обіговості активів буде тим вище, чим швидше будуть зношені основні засоби підприємства. Аналіз ефективності використання капіталу підприємства показав, що середній термін обігу кредиторської заборгованості на кінець 2011 року складав 29 діб. За наступний період спостерігається зменшення цього показника на 4 доби, а за 2013 рік збільшення на 10 діб. Тобто на кінець 2013 року середній термін обігу кредиторської заборгованості став дорівнювати 15 діб і це означає, що підприємство за 15 діб оплачує виставлені йому рахунки. Ці зміни привели до збільшення в динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості з 12,54 до 24,05. На кінець 2013 року підприємство зробило 24,05 обороти, щоб сплатити кредиторські рахунки по господарським операціям. Тобто зростання у динаміці коефіцієнта обігу кредиторської заборгованості свідчить про підвищення швидкості сплати заборгованості підприємства. Коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості за 2011-2013 звітних періоду збільшився з 5,17 до 7,55. Період погашення цих активів на початок 2011 року був 71 день. За 2012 рік тривалість обороту зменшилась на 13 діб, а за 2013рік на 10 діб. На кінець 2013 року стала дорівнювати 48 діб. Тобто на кінець 2013 року підприємству потрібно зробити 7,55 оборотів (тривалість одного обороту 48 діб), щоб сплатити в повному обсязі свої зобов'язання. Зростання у динаміці коефіцієнту обігу поточних зобов'язання є позитивним моментом, бо свідчить про покращення стану розрахунків з кредиторами підприємства.

Розділ ІІІ. Індивідуальне завдання: дослідження інноваційного потенціалу ТОВ "ГРАНДІС"

3.1 Дослідження процесу впровадження інновацій на комерційних підприємствах

Здійснення успішного підприємництва чи окремих бізнес-процесів на сьогоднішньому етапі функціонування вітчизняних підприємств неможливе без розробки і впровадження новацій в процеси виробництва, управління, планування господарської діяльності тощо. Тому цілком справедливим є висновок відносно до безпосередньої залежності ефективності підприємства від результатів науково-технічного прогресу (НТП). А як відомо, всі досягнення НТП ґрунтуються на інноваційній діяльності.

Правове регулювання інноваційної діяльності на підприємстві регламентоване Господарським кодексом України (глава 34). Так, відповідно до ст.325 ГКУ під інноваційною діяльністю у сфері господарювання слід розуміти діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

В п.2 ст.327 ГКУ визначено такі напрямки інноваційної діяльності, як:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального й екологічного стану;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, здійснювані вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Ринкові умови господарювання висувають високі вимоги до рівня конкурентоспроможності продукції. Ці вимоги на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва в значній мірі визначаються характеристиками економічності, надійності. Тому для інноваційного менеджменту характерна цілеспрямованість в процесі прийняття рішень, що організаційно і економічно забезпечать конкурентоспроможність продукції.

Інновація - це використання результатів наукових досліджень і розробок, що направлені на вдосконалення процесів діяльності виробництва та інших сфер діяльності суспільства. Специфіка торгового бізнесу полягає в пошуку нових шляхів і методів збуту продукції, орієнтації на потреби і смаки споживачів. Методологія прийняття рішень при цьому базується на інтелектуальному продукті еволюції системи знань науки управління про методи впливу на людей в процесі інноваційної діяльності.Основними причинами виникнення та поширення нововведень в області нових методів управління діяльністю на ТОВ «ГРАНДІС» є конкурентна боротьба на ринку, бажання одержати конкурентні переваги і максимізувати прибуток, попит споживача, підвищення технічного потенціалу, пошук вирішення проблем, що виникають під час діяльності, бажання поліпшити свою майстерність в майбутній діяльності, підтримка та підвищення престижу підприємства, реалізація знань, інтуїтивне відчуття нового, поради професійних консультантів, наукові відкриття та винахідництво. Широкого застосування в процесі ведення торгового бізнесу набула саме маркетингова інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність охоплює процес виникнення ідеї, її розробку, використання результатів у виробництві, управління цим процесом, вихід на ринок і досягнення комерційного успіху, а також передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у складі продуктивних сил, прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

За змістом інновації поділяються на: - Виробничі (технологічні), що включають нові види обладнання, сировини, матеріалів; - Управлінські, що включають нові методи організації виробництва, управління, просування товарів на ринок; - Інформаційні, що включають нові способи збору, обробки та передачі інформації для прийняття рішень на якісно-новому рівні.

Формами інвестування інноваційної діяльності є:

- державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

- комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позикових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

- соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

- іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

- спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Табл. 3.1 Основний зміст і властивості нововведень, новацій та інновацій

Відтак, кожне підприємство повинно прагнути до формування відповідного інноваційного потенціалу, під яким розуміють здатність підприємства забезпечувати виробничі процеси новими технікою, технологією та спроможністю випускати нові товари (послуги).

3.2 Визначення інноваційного потенціалу ТОВ «ГРАНДІС» та сучасні проблеми впровадження інновацій

Функціонування та розвиток організації забезпечується всією сукупністю її внутрішніх елементів. Отже, потенціалом організації у широкому розумінні можна вважати її здатність до стабільної виробничої діяльності в межах обраної стратегії і спроможність своєчасно та адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища. Водночас з розвитком потенціалу відбувається розвиток організації і її підрозділів, а також усіх елементів виробничо-господарської системи. Але досить часто організації, що змогли налагодити стабільне виробництво за певних умов, стикаються зі значними труднощами під час зміни цих умов унаслідок інертності елементів свого внутрішнього середовища. Таке відставання в темпах і термінах змін спричиняє ослаблення конкурентних позицій фірми, втрату нею частки ринку. Тому в межах потенціалу організації слід вирізняти її інноваційний потенціал.

Інноваційний потенціал організації -- це міра її готовності виконати завдання, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети, тобто міра готовності до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегічних змін. Саме завдяки інноваційному потенціалові організація може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища, вносячи необхідні зміни до свого внутрішнього середовища. Тому оцінка інноваційного потенціалу є необхідною операцією процесу розробки стратегії.

Високий потенціал характеризує спроможність організації в цілому вести інноваційний пошук і здійснювати організаційні зміни. Низький потенціал не забезпечує такої можливості. Але готовність організації до змін у цілому ще не означає її здатність реалізувати конкретний інноваційний проект, який потребує специфічних ресурсів. У таких випадках потрібен детальніший підхід до оцінювання інноваційного потенціалу, з використанням, зокрема, схеми "ресурси -- функції -- проекти". Ця схема застосовується ще на стадії обґрунтування інноваційного проекту і охоплює:

* висвітлення проблеми розвитку підприємства й постановку завдання, що входить до програми розв'язання проблеми;

* опис середовища розв'язання проблеми (стан внутрішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність);

* оцінку ресурсного потенціалу щодо поставленого інноваційного завдання (забезпечення проекту необхідними для його реалізації ресурсами);

* характеристику здатності персоналу досягати зазначених результатів діяльності (ресурсне забезпечення управлінських функцій);

* оцінку рівня забезпечення проекту необхідними для його реалізації функціями (функціональне забезпечення проекту);

* визначення інтегральної оцінки потенціалу організації, її готовності вирішити завдання;

* розроблення основних заходів, які потрібно здійснити на підприємстві для досягнення необхідного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

Отже, інноваційний потенціал - сукупність науково-технологічних, виробничих, фінансово-економічних, соціальних та культурно-освітніх можливостей підприємства, необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економічних показників. Для постійного відновлення інноваційного потенціалу слід здійснювати безперервний моніторинг інноваційної діяльності як в межах підприємства, так і на рівні галузі, регіону, країни тощо.

Моніторинг інноваційної діяльності - систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні (регіоні, галузі, на підприємстві), результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Основними принципами оцінки ефективності інноваційного проекту є:

- розгляд інноваційного проекту протягом усього життєвого циклу (розрахункового періоду) - від проведення передінвестиційних досліджень до його припинення;

- моделювання потоку продукції, ресурсів і коштів,

- порівнянність умов здійснення різних проектів (варіантів проекту);

- принцип позитивності і максимізації ефекту;

- урахування економічної нерівноцінності здійснюваних витрат і одержуваних результатів у різні моменти часу;

- урахування виключно майбутніх витрат і надходжень включаючи витрати, пов'язані із залученням раніше створених виробничих фондів, а також майбутніх втрат, викликаних здійсненням проекту.

Основними показниками, використовуваними для оцінки ефективності інноваційного проекту, є:

- чистий дисконтований дохід (ЧДД);

- внутрішня норма дохідності (ВНД);

- потреба в додатковому фінансуванні (зокрема, бюджетному);

- індекси дохідності витрат та інвестицій (ІД);

- строк окупності інноваційного проекту (Ток);

- купа показників фінансового стану підприємства-учасника проекту.

Метою оцінки ефективності інноваційних заходів є виявлення переваг того чи іншого варіанта здійснення проекту на основі його техніко-технологічних параметрів.

На другому етапі оцінки інноваційного проекту уточнюється склад учасників проекту і визначається його фінансова реалізованість, а також обчислюється ефективність участі в проекті кожного учасника. На цьому ж етапі визначається фінансова можливість реалізації обраного варіанта з розглядом різних джерел фінансування і його умов. Головним завданням (поряд із забезпеченням фінансування) тут виступає одержання ефекту фінансового важеля. З цією метою доцільно розглянути способи й умови фінансування проекту.

Інноваційні заходи можуть фінансуватися за рахунок:

- власних засобів підприємства;

- власних засобів підприємства із залученням акціонерного капіталу;

- власних засобів підприємства із залученням кредитів банків та інших позик;

- власних засобів підприємства із залученням лізингу,

- власних засобів підприємства і коштів бюджету;

- на умовах договору про розподіл продукції.

У ході визначення поняття "інноваційний потенціал" слід виділяти об'єктивну (ресурсну) складову інноваційного потенціалу і його суб'єктивну складову.

Об'єктні складові інноваційного потенціалу пов'язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. За таким підходом інноваційний потенціал підприємства являє собою сукупність ресурсів, які безпосередньо беруть участь в інноваційному процесі, перебувають у взаємозв'язку, і факторів, що створюють необхідні умови для ефективного використання цих ресурсів з метою досягнення відповідних орієнтирів інноваційної діяльності і підвищення конкурентоспроможності підприємства загалом. Ресурси споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 - структура ресурсної складової інноваційного потенціалу

Ресурсна складова інноваційного потенціалу забезпечує здатність організації до генерації, сприйняття і впровадження нових (радикальних і модифікованих) ідей для його системного технічного, організаційного та управлінського оновлення.

Важливе значення для формування інноваційного потенціалу організації має потенціал інноваційного менеджменту. Накопичений досвід у різних за рівнем розвитку країнах світу свідчить, що серед усіх ресурсів підприємства (матеріальних, трудових, фінансових) найважливішим є саме ресурс управління, тобто здатність управлінської ланки оперативно приймати рішення, визначати правильні інноваційні цілі, ціннісні орієнтири і координувати виконання завдань та функцій, об'єднавши колектив людей з різним рівнем кваліфікації, освіти, досвіду, з творчою цільовою орієнтацією на розроблення і впровадження нових ідей, тобто спільну творчу працю. Саме ця складова інноваційного потенціалу визначає готовність суб'єкта до реалізації інноваційних проектів.

Ефектоутворюючими факторами при реалізації інноваційного заходу є приріст продукції, скорочення експлуатаційних витрат, скорочення капітальних вкладень, скорочення штрафів за забруднення навколишнього середовища тощо.

Для того щоб збільшити інноваційний та науковий потенціал ТОВ «ГРАНДІС», керівництвом було запроваджено низку заходів, до яких слід віднести:

- розширено коло конструкторів і дослідників, збільшена кількість молодих науковців серед відділу розробок;

- підвищено серед дослідників і конструкторів частки висококваліфікованих працівників, спрощено процедуру підвищення кваліфікації ;

- створено програму підтримки розвитку інновацій за рахунок фондового фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значення для наявних цілей підприємства;

- забезпечено високоякісне стажування за кордоном найперспективнішим співробітникам ТОВ «ГРАНДІС»;

- пропорційно й одночасно запущені дві програми з розвитку тісного зв'язку фундаментальних і прикладних досліджень;

- науково-виробничий цикл "інноваційна ідея - дослідний зразок - виробництво" скорочено до небачених раніше строків;

- прискорено оновлення асортименту продукції, успішне впроваждення нової лінійки товарів на ТОВ «ГРАНДІС»;

- інтенсифіковано процеси оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;

-забезпечено активне надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи резупьтатів інноваційної діяльності.

Для покращення діяльності підприємства в майбутньому на ТОВ "ГРАНДІС" на основі маркетингової діяльності створено стратегічний план на 2014 рік , де визначено розмір запланованого товарообороту і валового доходу. В наступному році планується збільшити товарооборот на 20%, а валовий дохід на 18,6%, що дасть змогу досягти збільшення розміру прибутку. Для цього необхідно спрямувати маркетингову діяльність підприємства в таких основних напрямках як розширення цільового ринку, створення інновацій та новинок, покращення позицій товару, збільшення асортименту, вдосконалення ціноутворення, розширення каналів розподілу, підвищення рівня обслуговування споживачів, а також належним чином організувати рекламну діяльність підприємства на майбутнє.

Таким чином при вдосконаленні маркетингової діяльності на підприємстві планується досягти вищого рівня ефективності показників комерційної діяльності, а отже і покращення його фінансового стану.

Особливої уваги в структурі потенціалу підприємства заслуговують інфраструктурний та інформаційний потенціали: інформаційні зв'язки, оперативність збору, обробки і характер розподілу інформації. Усі вони не підпадають під зазначену класифікацію складових потенціалу підприємства, їх не можна однозначно зарахувати ані до суб'єктних, ані до об'єктних складових.

Основу інноваційного потенціалу ТОВ «ГРАНДІС» становлять кадрові і матеріально-технічні складові, а також наявність науково-технічної та інтелектуальної власності. Особливо важливою є наявність кадрів спеціалістів і вчених, що забезпечують інноваційний процес новими знаннями, ідеями, винаходами, ноу-хау, новими технологіями. Саме цій складовій інноваційного потенціалу має приділятися головна увага в стратегії її підтримки, розвитку і перебудови.

3.3 Шляхи вирішення проблем впровадження новаторської ідеї, та поради з приводу її вдосконалення

Результати інноваційної діяльності характеризуються кількістю виконаних та впроваджених наукових розробок. Незважаючи на сучасні економічні проблеми, їх кількість за останні роки щорічно збільшується на 5 % і кожна четверта з них спрямована на створення нових видів техніки й технологій. Частка ж у загальній кількості становить 13,8 %.

Інноваційну діяльність в Україні здійснюють біля 18 % промислових підприємств. Найчастіше нововведення впроваджуються на великих підприємствах з числом працюючих до 5 тис. чоловік. Інноваційно-активними є медична, мікробіологічна, хімічна, нафтохімічна та гірничодобувна промисловість, металургія, легка промисловість, машинобудування й металообробка. Щорічно кількість таких підприємств знижується приблизно на 9 %. До числа факторів, що гальмують інноваційну діяльність, належать: відсутність фінансування (85,7 %), витрати, пов'язані з нововведеннями (40,3 %), відсутність коштів у замовника (39,8 %), високі кредитні ставки (38,7 %), недосконалість законодавчої бази (31,5 %), труднощі із сировиною (29,2 %), великий економічний ризик (24,1%), невеликий попит на нову продукцію (15 %).

Сьогодні в Україні існують наступні проблеми, що стримують розвиток інноваційної активності вітчизняних підприємств:

- відсутність науково-методологічної бази формування науково-технологічної сфери;

- відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;

- державне управління інноваційної діяльності здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, послідовної та виваженої зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

- відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери;

- державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;

- нескоординованість дій суб'єктів інноваційної діяльності;

- недостатність фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок;

- інноваційна сфера нашої країни і досі не стала по-справжньому привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Отже, щоб створити системний стимулюючий механізм інноваційної активності, потрібно досліджувати світовий досвід стимулювання інноваційної діяльності та адаптовувати його до вітчизняних умов розвитку економіки і впроваджувати у промисловість.

Необхідно вдосконалювати правове забезпечення інновацій, що створить умови для реалізації інноваційних ідей. Доцільно розвивати інфраструктуру ринку інновацій; підвищувати мотивацію розробників здійснювати інноваційну діяльність; прагнути до досягнення рівня інноваційних розробок, відповідного світовому або перевищувати його.

Висновки

Під час проходження практики було досліджено систему менеджменту підприємства. Ми проаналізували умови, в яких діє організація, розглянули фактори зовнішньої та внутрішньої дії. З допомогою результатів запропонували стратегію, яка відповідає місії фірми та яка зможе скоріше реалізувати поставлені цілі. Фірма почала надавати нові послуги, були вирішені проблеми організації, приведені шляхи поліпшення роботи персоналу через запропоновані методи мотивації. Було вирішено, що організаційна структура є ефективною. На підприємстві охорона праці, техніка безпеки і безпосередньо сама робота підприємства ведеться чітко і досконало, але так як підприємство досить молоде, існують, звичайно, й деякі недоліки.

Таким чином, через розвиток інноваційного потенціалу йде розвиток організації, її підрозділів і всіх елементів виробничо-господарської системи. Розвиток організації розглядається як реакція на зміни зовнішнього середовища і тому має стратегічний характер. Від стану інноваційного потенціалу залежить вибір та реалізація інноваційної стратегії і тому оцінка інноваційного потенціалу є необхідною умовою змін.

Детально оцінювався інноваційний потенціал на стадії обґрунтування інновації та підготовки проекту до його розроблення і реалізації. Схема оцінювання інноваційного потенціалу за таким підходом передбачала: системне описання нормативної моделі стану внутрішнього середовища організації всіх складових інноваційного потенціалу, тобто чітко встановились якісні та кількісні вимоги до всіх компонентів, блоків і параметрів, які забезпечують досягнення інноваційної цілі та її підцілей (з допомогою дерева цілей); визначено фактичний стан інноваційного потенціалу з усіх його блоків; проаналізовано розбіжності між нормативним і фактичним станом, визначення сильних і слабких сторін потенціалу; складено перелік робіт з метою посилення слабких сторін і гармонізації всіх блоків інноваційного потенціалу. Необхідно більшу увагу приділити професіоналізму працівників. Та їх мотивації. Адже було виявлено, що діє дуже багато конкурентів, тому робота даного підприємства повинна бути бездоганною, щоб утримати клієнтів та залучити нових. Доцільно застосувати наступні заходи мотивації:

- доплачувати премії до заробітної плати при підвищенні обсягу реалізації в порівнянні з попереднім періодом, при цьому потрібно стимулювати працівника протягом усього часу;

- присуджувати бали, певну кількість яких можна обміняти на коштовні подарунки;

- надання кращім робітникам додаткової оплаченої відпустки;

- туристичні поїздки для робітників, що домоглися більших успіхів у роботі;

- різноманітне моральне стимулювання.

Вище описані заходи приведуть до підвищення мотивації співробітників в процесі роботи з клієнтами. Також дуже важливо проводити рекламні заходи щодо поширення інформації про підприємство та його продукцію. Для закріплення позицій в окремих сегментів, потрібно надавати своїм споживачам знижки, щоб підвищити свої конкурентні переваги. Я пропоную впровадити наступну систему знижок: при первісному замовленні більш ніж на 10 000 грн. знижка становить 3%, надалі існує накопичувальна система знижок. Система накопичувальних знижок дозволить підприємству підвищити прибуток, шляхом розширення існуючих сегментів.

Список використаних джерел

1. Бойчук І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2002.- 119-120с.

2. Вихруща В.П., Харіва П.С. Економіка підприємств: Підручник.-Тернопіль, 1999. - 98-105с.

3. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності підприємства: Підручник.- К.: ВД "Професіонал", 2004.- 110-120 с.

4. Мельник Л.Г, Корінцева О.І. Економіка підприємства: Конспект лекцій: Навч. посібник. - Суми: ВТД "Універсальна книга", 2002.- 84-86с.

5. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. Підручник.- К.: Скарби, 2002.-336 с.

6. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М та ін. Економіка підприємства: Підручник.-Львів:"Новий Світ-2000", 2004.- 248-267с.

7. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник.-К.: КНЕУ,1998,-304-347с.

8. Верба В. А. Аналітична оцінка управлінських технологій розвитку українських підприємств / В. А. Верба, О. М. Гребешкова // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - № 5. - С. 52-59.

9.Ракша Н. В. Роль інноваційних технологій в управлінні підприємством / Н. В. Ракша // Інноваційна економіка. - 2012. - № 9. - С. 86-89.

10.Rigby Darrell, Bilodeau Barbara Management Tools and Trends 2007 [Електронний ресурс] - Режим доступу:

11. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. - Вид.2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ,2001.- 240-245с.

12. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб.- К.: "Каравела", 2003.- 101-104 с.

13. Хлопчан М.І., Харів П.С.,.Бойчик І.М, Лотиш О.Я. Організація і планування виробництва: теорія і практика. Навчальний посібник.- Тернопіль, 1996.- 162-168с.

14. Устав підприємства.

Размещено на Allbest.ru