Основні причини економічної кризи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика кризових явищ

2. Основні причини економічної кризи в Україні

3. Економічна криза 90-их років в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, - це рівновага і стабільність. Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового. Стабільність відбиває процвітання, спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не може існувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступають постійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи. Історично склалося так, що розвиток людства був пов'язаний з постійною боротьбою з незгодами - епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що асоціюються з кризою.

У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення про кризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи є характерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутні при соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення, що при соціалізмі немає криз, є тільки "труднощі росту". Багато років у нашій країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним фактором розробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем на соціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, "гасилися" вищими органами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, не допускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такого економічного поняття, як "банкрутство".

Криза, при широкому на неї погляді, так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу треба розглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому витку економічних змін. Криза змінює тенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально її оновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійне безтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати без іншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби - немає розвитку.

Досвід економічної кризи 1990-1999 років нам потрібний сьогодні-в період світової економічної кризи, яка розгорнулася в 2008 році. Як фінансова. Тому тема курсової роботи дуже актуальна для України. Мета курсової роботи-з'ясувати причини економічної кризи 1990-1999 років, антикризову політику держави.

Економічний розвиток в Україні характеризується тим, що процес падіння вже давно перейшов той кордон, до якого можна говорити про наявність кризових явищ. Ще в 1993 році нинішній президент Л. Кучма, займаючи тоді посаду прем'єр-міністра, оцінював стан в економіці як крах. Після того єдине, що змінилося, це темпи падіння, що пов'язано з мінімізацією поля для розповсюдження руйнівних сил. З 1994 року ВВП України зменшився на 39%. Обсяг іноземних інвестицій в 1996 році складав всього $21 США (для порівняння: в Угорщині він дорівнював $1198, в Чехії - $586, в Естонії - $573). Зовнішній борг зріс від 400 млн. доларів до майже 10 млрд. і в розрахунку на кожну людини досяг майже 170 дол. США. В 1996 році на його обслуговування було потрібно $1.27 млрд., в 1997р. - майже $2.5 млрд. У випадку збільшення зовнішнього боргу такими ж темпами, як в попередні роки, він може досягнути в 2000 році $30 млрд. Рівень життя рядового громадянина України поступається рівню життя населення Древнього Риму і Вавілону, Індії і Греції, Хеттії і Фінікії.

В Україні відсутня економічна криза в класичному розумінні, тобто така, що в економічній науці трактується як циклічна, пов'язана із перевиробництвом. Щодо української ситуації, можна говорити про наявність спеціальної форми кризи, зумовленої катаклізмами (землетрусами, повенями і т.д.). В Україні робиться свідома ставка на руйнування економічної структури як складника єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР заради досягнення політичної незалежності від східних сусідів, передусім від Росії. Однак ця стратегія поки що не принесла адекватної компенсації в формі повноцінного структурного включення в світову економіку і входження в Європейський Союз. Отже, економічна криза в Україні є специфічною формою спеціальної кризи, яка є наслідком свого роду самопожертви.

1. Загальна характеристика кризових явищ

Криза (від грец. - вихід, закінчення) - це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан. Економічна криза - фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза - це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів.

Поняття "криза" найтісніше пов'язане із поняттям "ризик", що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробки будь-якого управлінського рішення. Виключте з нього чекання кризи -- і пропаде гострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкими не тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки. Можна на проблему кризи глянути й в іншому ракурсі. Соціально-економічна система в будь-якому вигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток. Функціонування - це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісність системи, якісну визначеність, сутнісні характеристики. Розвиток - це придбання нової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється. Функціонування і розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою [8, с.255]. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Наприклад, функціонування соціально-економічної системи характеризує обов'язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, що здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при визначеній відповідності таких ознак: засоби праці можуть змінювати її предмет; людина повинна володіти засобами праці. Цей зв'язок можна бачити в її характеристиках і показниках (рис. 1.1).

Рис. 1.1

Усе це необхідні умови функціонування підприємства в сучасному економічному просторі. Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонування соціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для цього. Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності [3, с. 451]. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонування соціально-економічної системи. Зв'язок функціонування і розвитку має діалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання та розв'язання криз.

Функціонування стримує розвиток і в той же час є його живильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого здійснення. Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язково є руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнє настання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними причинами, самою природою соціально-економічної системи. Кризи відбивають не тільки протиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки і кваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами їх використання (приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.).

Криза - це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі. Причини криз, що виникають на підприємствах, можуть бути різними [11, с. 310]. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічними потребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливими впливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис. 1.2), що відбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити також природний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й інших катаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток, пов'язаний з діяльністю людини.

Рис. 1.2. Причини економічних криз

Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Перші пов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навіть розвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі -- з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною й інвестиційною політикою. Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатувати ту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати і прогнозувати. У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини, а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування, оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний з позитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навіть ще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існує можливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це може пояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтісніше пов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесами кризового розвитку.

Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якого тривалого і послідовного виходу. Після кризові зміни в розвитку економіці бувають довгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними і необоротними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характер як для самої економіки, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.).

Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером, але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострювати її. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети, професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків, відповідальності (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Наслідки кризи

Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюють соціально-економічну систему, локальні -- тільки частину її. Це поділ криз за масштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування. За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи. Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем[8. с. 433].Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чи мікрокризою, як ланцюгова реакція може поширюватися на всю систему чи всю проблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіх елементів, і проблеми не зважуються окремо. За структурою відносин у соціально-економічній системі і диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін. У групі економічних криз окремо можна виділити фінансові кризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналу і менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненням криз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводу стилю управління, невдоволення умовами праці, відношення до екологічних проблем, з патріотичних почуттів.

Особливе становище в групі соціальних криз займає політична криза. Це - криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством. Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства і переходять у кризи економічні.

Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. В організаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можуть загострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, у виникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буває при надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонування і розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційній перестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна криза виявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є її непомірна бюрократизація [5, с. 261]. Психологічні кризи також часті в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризи психологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуває масового характеру, у виникненні почуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Це кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічних рішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризами науково-технічного прогресу -- загострення протиріч між його тенденціями, можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідея мирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій і кораблів.

За безпосередніми причинами виникнення кризи розділяються на природні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя і діяльності людини. До причин таких криз належать землетруси, урагани, пожежі, кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці, психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабах такі явища природи народжують кризи.

Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видах їх прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання криз взаємин людини з природою -- екологічних. Це кризи, що виникають при зміні природних умов, викликаних діяльністю людини, -- виснаження ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій, нехтування вимогами законів природної рівноваги.

Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) і несподіваними (випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадження факторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.

Несподівані кризи часто бувають результатом чи грубих помилок в управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної залежності, що сприяє розширенню і поширенню локальних криз. Існують також кризи явні і латентні (приховані). Перші протікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікають відносно непомітно і тому найбільш небезпечні.

Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризи часто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вони протікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язують їх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно і безболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливих криз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу в кризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходять болісно і складно. Вони часто с наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.

Подолання криз -- керований процес. Про це свідчать багато криз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіх управління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання. Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю. Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку, причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи.

Антикризове управління -- це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи -- аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

2. Основні причини економічної кризи в Україні

З'ясуємо, чому Україна, яка згідно з оцінками авторитетних західних експертів, була найбільш підготовленою до реформ серед країн СНД, зазнала такої руйнівної кризи. Причини соціально-економічної катастрофи в Україні доцільно поділити на три основні групи: успадковані від колишнього СРСР; спричинені недостатньою продуманістю та непослідовністю економічних реформ; причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої в Україні економічної системи в іншу.

Перша група причин:

Майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності, за якого 92% всіх засобів виробництва перебували у руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзні міністерства і відомства. Внаслідок цього в економіці був майже цілком відсутній плюралізм форм власності (колгоспно-кооперативна форма власності також була значною мірою одержавленою) і відповідних форм господарювання. Це виключало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача.

Наявність глибоких диспропорцій в економіці, зокрема між групами «А» і «Б», про яку йшлося вище.

Зосередження 95% всієї власності, розміщеної в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на її території створювалися «гнилі» моря, будувалися атомні електростанції поблизу великих міст, зосереджувалася надмірна кількість шкідливих виробництв тощо.

Відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження до «нічийної» власності проявлялося у масовому її розкраданні.

Значна мілітаризація економіки, коли на військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже 250 млрд. крб. На рік. В Україні після розпаду колишнього Радянського Союзу залишилося до 30% його ВПК: приблизно 80% підприємств галузей машинобудування були залучені у виробництво зброї.

Ігнорування реальної ситуації в аграрній сфері, інтересів села, що виявлялося у «перекачуванні» значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці. Така політика останніми роками ще більше посилилась, про що йшлося при розгляді аграрних відносин.

Десятилітня економічна криза має два чітко виражені періоди:1990-1995 рр. - період стрімкого (прогресуючого) нарощування темпів падіння;1995-1999 рр. - період поступової санації (оздоровлення) - скорочення інтенсивності падіння і накопичення передумов виведення економіки з кризи.

Упродовж 1990-1995 рр. в економіці України тривала затяжна криза. В цей період економіка зазнала найвідчутніших втрат: ВВП на душу населення знизився на 46,5%, промислове виробництво - на 40,6%, с/г - на 32,5%.У 1993 р. Україна зазнала найбільшого у світі злету інфляції -- на 10155%.

Лише у 1994 році падіння ВВП склало 22,9%, а промислового виробництва - 27,8%.. Повністю розбалансованою виявилася грошова та фінансова система. Дефіцит державного бюджету покривався прямою грошовою емісією НБУ. Інших механізмів його обслуговування не було. Наслідком цього стала рекордна (навіть за світовими стандартами) гіперінфляція, яка перевищила 10 250%. Тільки за 1994 рік валютний курс українського карбованця в доларах США знизився у 8,3 раза.

Ситуація ускладнилася практичною відсутністю основних атрибутів національної економіки, втратою дієздатності держави, глибокими суперечностями між законодавчою та виконавчою владами, далеко не в усьому сприятливою зовнішньоекономічною та політичною кон'юнктурою. Стан української економіки характеризувався розладом фінансово-кредитної та грошової систем, платіжною кризою, скороченням матеріального виробництва, спадом інвестиційної діяльності та стрімким падінням життєвого рівня населення.

Перехід від високомонополізованої планової економіки до змішаної економіки конкурентного типу в Україні значною мірою був ускладнений через успадковані від колишнього СРСР структуру і спеціалізацію української економіки, а також внаслідок істотних прорахунків економічного й політичного характеру.

Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в Радянському Союзі, Україна виробляла в середньому лише близько 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. Слід зважити й на те, що 1990 р. частка міжрегіональної торгівлі у загальному обсязі торгівлі України становила 82.1%, себто Україна залежала від зовнішньоекономічних зносин більше, ніж інші країни -- члени колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) та більшість країн Європейського Співтовариства (ЄС).Рішення про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте республіками колишнього Радянського Союзу, дуже негативно відбилось на українській економіці. Так, якщо 1991 р. середня ціна імпортованої сирої нафти дорівнювала 50 доларів США за тонну, то наприкінці 1993 р. вона вже піднялась до рівня світової ціни --близько 120 доларів за тонну. В середині 1993 р. Україна отримувала природний газ із Росії й Туркменистану за ціною від 15 до 30 доларів за тисячу кубічних метрів, а на початку 1995 р. ця ціна сягнула вже 70 доларів, і до сьогодні вона постійно коригується у бік її збільшення.

Рекордно високий рівень інфляції в Україні 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін на енергоносїї. За підрахунками фахівців, більш як 85-90% загального обсягу спаду виробництва пов'язано з недостатньою забезпеченістю промисловості й сільського господарства України енергоресурсами.

Слід зазначити, що, згідно з попередніми розрахунками фахівців на підставі прогнозованих потреб ключових галузей лроми-словості України, у 1995-1996 роках очікується стрімке зростання споживання і, відповідно, імпорту нафти й вугілля

Через нерозуміння справжніх причин інфляції у 1992-1993 роках проводилась принципово помилкова соціальна політика. Вона обґрунтовувалась тезою про існування в Україні інфляції попиту, породженої надмірною платоспроможністю населення. Тому головним завданням соціальної політики вважалася штучна консервація доходів населення.

Цінова лібералізація за умов паралельного стримування фонду оплати праці, введення в податкову систему податку на доходи (що спонукало до першочергового згортання доходів у структурі витрат на оплату праці) призвели до глибоких вартісних деформацій в економіці. В річному обчисленні реальна заробітна плата знизилась упродовж 1992 р. більш ніж на 40% порівняно з кінцем 1991 р., що призвело до відповідного скорочення фонду споживання на 10.2% у 1992 р. і на 21.8% у 1993 р. Частка оплати праці у виробленому національному доході знизилась у 1993 р. до 35.1% проти 59.1% у 1990 р. У 1994 р. середня заробітна плата в кра'їні забезпечувала лише 40% прожиткового мінімуму, а в цілому І$ Україні за два з половиною роки (1992 --перша половина 1994 рр.) життєвий рівень знизився наполовину.

Поруч із помилками у сфері здійснення економічної політики однією із глибинних причин сучасної кризи виступає наявне й досі неадекватне розуміння основних засад функціонування західних економічних моделей. Цим пояснюється кидання від ринково-романтичних до ретро-соціалістичних рецептів трансформації української економіки, декларативний характер багатьох положень президентської ринкової програми, низька ефективність новітньої української економічної політики щодо здійснення цілеспрямованої ринкової стратегії розвитку.

Попри те, що Україна мала певний історичний досвід функціонування ринкової економіки і відповідної ринкової філософії (період індустріалізації країни в останній чверті XIX ст. -- на початку XX ст.), це не свідчить про інтелектуальну спроможність України розробити програму ринкової трансформації суспільства виключно на ґрунті національного наукового потенціалу і традицій національної економічної спадщини. По-перше, генетичний код розвитку економічних знань в Україні був штучно перерваний і зазнав Істотних змін за роки панування радянської влади, а сама економічна теорія донедавна лише виконувала функції тлумачення волюнтаристської політики КПРС. По-друге, некоректні самі спроби адаптувати загальні ринкові ідеї столітньої давності до вирішення принципово нових економічних завдань сьогодення, ігноруючи при цьому сучасні надбання світової економічної науки.

На думку багатьох західних експертів, проблеми України не є чимось унікальним, і тому пошуки якогось особливого шляху виходу країни з кризи, відтягування в часі радикальних економічних перетворень (зокрема, приборкання інфляції) ведуть до поглиблення депресії, що згубно впливає на формування всієї інфраструктури ринку. Досвід багатьох постсоціалістичних країн (Угорщини, Чехії, Польщі, навіть Росії) неспростовно свідчить: прогрес у реформах можливий лише за умови значного впливу західних ідей і рецептів переходу від тоталітаризму до ринку.

Період 1994-1999 рр., незважаючи на суперечливість оцінок його результатів, залишить помітний слід у реалізації стратегії економічних та соціальних реформ, наближенні України до сучасних надбань світового розвитку. Звичайно, на цьому шляху було допущено багато помилок та недоліків. Однак безпрецедентність здійснюваних перетворень, пов'язаних не лише з докорінною зміною соціально-економічних відносин, а й з формуванням принципово нової економічної системи, дав підставу говорити про здійснене з необхідним розумінням та повагою.

1. У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. В основному подолано падіння ВВП. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%. Принципове значення у цьому мають випереджаючі темпи зростання (+7,2%) виробництва товарів народного споживання, в т.ч. непродовольчих товарів (+10,2%). Зростання випуску промислової продукції зафіксовано у 21 регіоні. Капіталовкладення в основні фонди збільшилися на 2,9%. На 7,5% зросли обсяги житлового будівництва. Намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України (з 6,6% від ВВП - у 1997 р. до 1,5% - у 1999 р.). В передбачуваних межах утримувався рівень інфляції (19,2%). Стабілізаційні процеси мають об'єктивні передумови. Такими передумовами є системні перетворення, що відбуваються в українській економіці, досягнення відносно низького рівня інфляції та подолання штучно утримуваної впродовж 1996-1997 рр. надмірної ревальвації валютного курсу гривні, демонтаж фінансової піраміди, поліпшення умов зовнішньоекономічної діяльності.

Позитивний вплив на стабілізацію справляють реструктуризація підприємств, їх адаптація до умов ринкової кон'юнктури. Практично у всіх галузях промисловості сформувалися “точки зростання”. Це підприємства, що виробляють потрібну ринкові конкурентноспроможну продукцію. Приклад тому - харчова та деревообробна промисловість, де обсяги виробництва за минулий рік зросли відповідно на 7,8% і 23,6%. Такі ж “точки зростання” сформувалися і в окремих галузях машинобудування, в т.ч. й тих, що пов'язані з виробництвом високотехнологічної продукції. На 14,2% зросли обсяги виробництва у верстатобудуванні та інструментальній промисловості, яка забезпечує оновлення виробничих фондів та технологічної бази промисловості.

2. 3 1994 по 1999 р. в економіці сталися також глибокі якісні зміни. Сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи, що у своїй сукупності визначають економічну інфраструктуру нашої держави. Вагомим здобутком стало проведення у 1996 p. грошової реформи, забезпечення відносної валютної стабілізації.

Знайшло своє вирішення й інше: сформовано базові засади багатоукладної економіки. Відбувся перелом у реформуванні відносин власності. Йде активний і незворотний процес утвердження механізмів приватної власності, розширення корпоративного та приватного секторів економіки.

Реалізуються завдання земельної реформи. Утверджується реальний власник землі. Майже 6,1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. В основному завершено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн. громадян.

Здійснено відчутні заходи щодо лібералізації господарських зв'язків. У 1994 р. 70% цін регулювалися державою. Дотації на комунальні послуги складали 95% від їх вартості, на хліб -60%. У країні існував режим адміністративно-зафіксованого валютного курсу. Дефіцит бюджету автоматично покривався емісією Національного банку. Ці рудименти адміністративної економіки відходять у минуле. В Україні утверджено ринковий механізм ціноутворення, здійснено непростий перехід до світових цін, запроваджено ліберальний режим зовнішньої торгівлі. Вирішення цих завдань забезпечило подолання хронічної дефіцитності національної економіки, товарну насиченість ринку. Адміністративній економіці таке було не під силу. Понад 70 років ми жили в умовах гострого товарного дефіциту.

В економіці утверджено основи ринкової інфраструктури. На кінець 1999 р. в Україні зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхові компанії, 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового та валютного ринків. Завершено формування дворівневої банківської системи. Поступово опановуються складні механізми ринку державних цінних паперів.

Однією з найбільш прогресуючих в українській економіці виявилася сфера зовнішньоекономічної діяльності: з 1993 по 1999 р. частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП зросла з 26 до 53%. Експорт зростав значною мірою за рахунок вивезення товарів та послуг у країни далекого зарубіжжя. Їх частка у 1999 р. становила 64%. 3 1996 р. Україна забезпечує в зовнішньоторговельному обороті позитивне сальдо. Із 484 млн. дол. у 1994 р. до 3248 млн. дол. у 1999 р. зросли прямі іноземні інвестиції.

Наведені показники є свідченням того, що в Україні на практиці реалізується модель відкритої конкурентної економіки, утвердження якої було одним із ключових завдань економічних перетворень, визначених у жовтні 1994р.За всіх складнощів трансформаційних процесів позитивні зрушення здійснюються і в сфері соціальних відносин, зокрема у соціальній структурі суспільства. Відбувається інтенсивний процес формування прошарку підприємців, який відіграє дедалі відчутнішу роль у всіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, гуманітарному розвитку держави. Утверджується широкий прошарок власників акцій, нерухомості, земельних ділянок тощо. Нині майже 15 млн. осіб є акціонерами та власниками земельних паїв. З виходом економіки з кризи їх позиції в розподілі прибутків, забезпеченні реального впливу на управлінські процеси будуть зміцнюватися.

Дедалі більшою мірою утверджуються економічна свобода, можливості вільного вибору сфери господарської діяльності, самоствердження та реалізації особистості. На цій основі змінюється суспільна психологія. Люди усвідомили необхідність “рахувати гроші” і починають розуміти, що їх економічний стан залежить у першу чергу від них самих. Повернення до радянських часів для багатьох співвітчизників здається неможливим, катастрофічним. Особливо це стосується найбільш дієздатної частини населення, молоді, людей, що отримали у своє розпорядження власність. Саме цей соціальний прошарок і стає нині основним гарантом дальшого поглиблення реформ, курсу ринкових перетворень, яким Україна іде у нове тисячоліття.

3. Водночас позитивний вплив реформ на стан національної економіки досі недостатній. В економіці ще не накопичено необхідного потенціалу економічного зростання. Не забезпечено зміцнення фінансової системи держави - перш за все фінансів підприємств і організацій, підвищення загальної конкурентоспроможності, структурного оновлення економіки.

У критичному стані перебуває аграрний сектор. Понад 87% КСП є збитковими. Низька рентабельність промисловості та інших галузей економіки. На 42% знизилася продуктивність праці, в т.ч. у промисловості - на 21%, сільськогосподарських підприємствах - більш як у 2 рази. Критичною є ситуація з формуванням обігових коштів підприємств і організацій. Посилюється незбалансованість відтворювальних пропорцій, зростають цінові та структурні диспропорції. Відсутні ознаки подолання платіжної кризи. Можливості економічного зростання стримуються недосконалістю бюджетних відносин та потребами використання значної частини фінансових ресурсів на обслуговування зовнішнього боргу.

Небезпечними стають структури деформації, які були притаманні українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи. За останні роки ця ситуація не лише не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася. У 1999 р. тривала тенденція до скорочення питомої ваги галузей, що виробляють продукцію інвестиційного призначення (машинобудування та будівельні матеріали). Минулого року частка машинобудування у структурі промислового виробництва склала 13,8% проти 30,7% у 1990 р. За цей же час майже у 8 разів скоротилася питома вага легкої промисловості. Водночас продовжує зростати частка найбільш енергоємних та екологічно шкідливих галузей (паливно-енергетичної, металургійної, хімічної). У 1999 р. вона досягла 59% проти 26,5% у 1990 p.

Тривалий спад виробництва унеможливлював досягнення відчутних зрушень у соціальній політиці. 3 1994 по 1999 р. знижувався життєвий рівень людей. Значне розшарування населення за рівнем доходів, штучне заниження вартості робочої сили (як і низький рівень соціальних витрат) переросли в один із головних чинників, які стримують розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва.

Невирішеність соціальних питань та зубожіння значної частини населення, великі суми заборгованості з заробітної плати, соціальних виплат та пенсій, вимушені простої значної частки виробництва й відповідно приховане та зареєстроване безробіття, загострення демографічної ситуації, стагнація медицини, сфери послуг, освіти, науки та культури, високий рівень корупції та злочинності - все це реальності нашого сьогодення, які однозначно доводять: соціально-економічна ситуація в країні лишається складною. Немає гарантій, що фаза відносної макроекономічної стабілізації обов'язково переросте в економічне зростання. Нестійкість стабілізаційних процесів, загострення у фінансовій сфері можуть призвести до нового витка економічної кризи.

Проте в наступний період деякі з цих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися. Так, зокрема, надалі тривала політика пограбування села, ще більше зросло фізичне і моральне зношування основних фондів, збільшилися енерговитрати за значного скорочення обсягів виробництва, поглибились диспропорції, посилилось відчуження (технологічне та соціально-економічне) працівників від засобів виробництва та ін. Крім того, з'явилися специфічні причини, зумовлені економічною політикою і практикою.

Друга група причин:

Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо, оскільки лише 15% промислового виробництва мали завершений технологічний цикл. Слід зауважити, що далеко не всі господарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення, великі транспортні витрати тощо), але їх треба було замінювати ефективнішими поступово.

Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації адміністративно-командної системи в більш розвинуту і досконалу економічну систему, невизначеність моделі такої трансформації (одночасно ставилась мета переходу до ринкової та змішаної економіки).

Руйнування державного управління економікою і запровадження застарілих ринкових важелів, які використовувались розвинутих країнах світу майже століття тому. Внаслідок цього формувався не господарський механізм з оптимальним поєднанням державного регулювання і ринкових механізмів, а симбіоз двох руйнівних для сучасного господарства засад: важелів вільної ринкової економіки і розвалу державного регулювання за абсолютного переважання державного сектора.

Придушення національного виробництва, майже повна втрата внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла у 1997 р. 90%.

Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої з соціально-економічною політикою, руйнівний, слабо керований характер конверсійних процесів.

Так, у 1991 р. Частка військової продукції у загальному обсязі виробництва становила майже 23%, а в 1996 р. - 3,4%.

«Доларизація» української економіки (тобто вільне обертання американського долара та інших іноземних валют на території країни) дала змогу збагатитися тіньовим структурам.

Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили у невигідне становище виробника (наприклад, непомірний податковий тягар) й у привілейоване - посередника. Крім того, такі декрети нерідко суперечили один одному, спричиняючи правовий хаос, нестабільність і непередбачуваність;

Слабкість фінансово-банківської системи, раціонального регулювання Національним банком України діяльності комерційних банків, внаслідок чого ті отримували стократні прибутки, наживалися на конвертації тощо. Тому вони не були зацікавлені у подоланні інфляції. Можливість для такої наживи давали недосконалі закони. У діяльності банківської та фінансової систем України повільно впроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю. Це призвело до масового перекачування посередницькими структурами безготівкового грошового обігу у готівковий, що, у свою чергу, зумовило величезний додатковий попит на готівку, зосередження у тіньових і комерційно-банківських структурах майже половини всієї грошової маси.

Недостатньо виважений підхід до втілення на практиці програм західних експертів (у тому числі міжнародних економічних організацій).

Порушення законодавства під час роздержавлення і приватизації, масове розкрадання державної власності, відчуженість від процесу роздержавлення переважної більшості населення. Масовий відплив капіталу за кордон (щорічно становить майже 5-6 млрд. дол. І в сукупності досягає 20- 35 млрд. дол.).

Відсутність належного інвестиційного клімату (за цим показником Україна в 1998 р. Посідала 153-тє місце у світі). Відсутність політики структурної перебудови народного господарства, занепад галузей, що виготовляють товари масового вжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатрати цих галузей (наприклад, металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризу, сприяють перетворенню України на сировинний придаток.

Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань у державний бюджет, що разом з іншими чинниками унеможливлювало навіть просте відтворення основних фондів.

Внаслідок такої політики тіньова економіка досягла майже 60% сукупної народногосподарської діяльності. Третя група причин глибокої й тривалої економічної кризи зумовлена процесом трансформації суспільно-економічної системи, що завжди супроводжується значними соціально-економічними проблемами.

Економічні цикли - рух виробництва від початку попередньої кризи до початку наступної. Вони є невід'ємною частиною економічної системи капіталізму, яка ґрунтується на приватній та колективній формах капіталістичної власності та відповідних формах управління власністю.

Із чотирьох основних фаз циклу (кризи, депресії, пожвавлення і піднесення) основною є криза, яка означає різке погіршення економічного становища в країні. Депресія - застій у розвитку народного господарства; пожвавлення - зростання виробництва в обсягах, які були досягнуті перед кризою; піднесення - швидке зростання виробництва. Головною причиною економічних криз є суперечність між суспільним характером виробництва і формами капіталістичної власності (приватної та колективної). Похідними причинами криз є недоспоживання найманих працівників, диспропорційність розвитку економіки, загострення суперечностей між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом та ін.

Основними типами економічних циклів є тривалі (їх матеріальна основа - оновлення інфраструктури), середні (їх матеріальна основа - масове оновлення основного капіталу) та малі (їх матеріальна основа - масове оновлення товарів тривалого користування).

Антициклічне регулювання - комплекс форм та засобів централізованого впливу держави, спрямованих на послаблення глибини економічної кризи, скорочення її періоду та фази депресії, подовження фаз пожвавлення і піднесення.

Найглибша за всю історію існування України криза 90-х років зумовлена загостренням суперечностей, у наслідуваних від СРСР, непродуманими економічною політикою і практикою, процесом трансформування однієї економічної системи в іншу.

3. Економічна криза 90-их років в Україні

Економічна криза 90-х років в Украіні. Основні параметри. З кінця 80-х і на початку 90-х років українська економіка ввійшла в затяжну й досить глибоку кризу. Спад виробництва, нагромадження інфляціонного потенціалу почались ще тоді, коли Україна була в складі СРСР. За офіційними даними, початок кризи починається з 1990 року. Масштаби спаду виробництва характеризуються наступними даними:- зниження національного виробництва;1990 р - 3,6% ; 1994 - 25%;1991 р - 13% ; 1995 - 12% ;1992 р - 18% ; 1996 - 10% ;1993 р - 15%. В цей же період темпи інфляції в деякі роки обчислювались тисячами процентів, настає різке зниження реальних доходів у безліч людей.

Велика кількість підприємств працювала на 20 - 30 % своїх виробничих можливостей. Їхні господарські взаємодії значно ускладнилися проблемою неплатежів - зростанням внутрішньої та зовнішньої заборгованості. Особливості економічної кризи в Україні.

Економічна криза - це фаза циклу, для якої характерно різке відновлення порушених пропорцій процесу відтворення за допомогою спаду виробництва, недозавантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це періодичне явище, що повторюється, і проявляється в надвиробництві капіталів і товарів, що не знаходять сфер застосування і збуту. При цьому надвиробництво означає не абсолютний стан економіки, який припускає, що товару вироблено більше, ніж може спожити суспільство, а відносне перевищення по відношенню до наявному рівня платоспроможного попиту. Тому класичною економічною кризою є відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, обумовлена зростаючим зубожінням населення.

Вихід з такої кризи вимагає цілеспрямованої державної політики по соціалізації ринкової економіки, зростанню доходів всіх верств населення до рівня пропозиції якісно створюваних товарів і послуг, що забезпечує рівновагу між ринковим попитом і пропозицією товарів і послуг. Кризи глибоко потрясають і руйнують все народне господарство і свідчать про силу стихійного механізму ринкової економіки, що саморегулюється. Криза - це інструмент насильницького встановлення рівноваги між виробництвом і ринком, фактор, що трансформує всі структури народного господарства, що формує нові правила і принципи поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку і задоволення інтересів не виробників, а споживачів.

Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитного обігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%, у 1993 році -- 6288%, у 1994 році -- 850%. Після грошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також у зв'язку зі зростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова криза пов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси -- криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 році -- 27,4 відсотка, в 1994 році -- 24,0 відсотка, в 1995 році -- 23,2 відсотка, в 1996 році -- 16,8 відсотка, в 1997 році -- 27,3 відсотка, в 1998 році -- 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причин бюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовлення продукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Що стосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабний оборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значні державні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції.

Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцит державного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргу становив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту. Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичкових капіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народного господарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціального розшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, яке має низький рівень доходів.

Отже, фінансова криза в Україні характеризується насамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків між найважливішими елементами фінансової системи держави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів.

Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотримання вимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету. 1991 р. - І половина 1994 р. Безсистемне утворення і нагромадження боргу. Залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією.

На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (у тому числі зовнішній -- 75%). ІІ половина 1994 р. -- І половина 1997. Поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики. З ІІ половини 1997. На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній -- 12,4 млрд. дол. і внутрішній -- 2,8 млрд. дол. На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) і гарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (у гривневому еквіваленті -- 256,05 млрд. грн..).