Основні причини економічної кризи в Україні

З початку 2009 держборг у валютному вираженні збільшився на 35,2%, або на 8,663 млрд. дол. Сукупний державний борг України за 2008 рік збільшився на 40%, або на 7,03 млрд. дол. [16]

Найважливішими ознаками економічної кризи 90-х років в Україні є:

1) різкий спад виробництва ВВП, обсяг якого скоротився у 3,5 рази, а відновлення рівня ВВП 1990 р., за оптимістичними прогнозами, відбудеться лише у 2015 р.;

2) бурхливі темпи інфляції передусім у першій половині 90-х років: у 1992 р. вони становили до 3000%, у 1993 р. -- понад 10 000%;

3) масове безробіття, яке, за даними МВФ, охоплювало приблизно 35% працездатного населення;

4) катастрофічне зниження життєвого рівня переважної більшості населення -- за різними оцінками від 5 до 10 разів; найвірогідніше, що життєвий рівень знизився приблизно у 7 разів;

5) масова міграція робочої сили за кордон (майже 7 млн. осіб);

6) стрибкоподібне зростання зовнішнього боргу: якщо у 1991 р. він становив майже 400 млн. дол., то в 1999 -- понад 12 млрд. дол.;

7) різка поляризація суспільства;

8) значна депопуляція населення: з 1990 по 2003 рік чисельність населення скоротилась на 4,5 млн. осіб.

На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. відбувається криза недовиробництва, яка за масштабами не має аналогів. Навіть у СРСР під час Другої світової війни падіння промислового виробництва становило 30 %.

Сукупність причин соціально-економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи:

1) успадковані від колишнього СРСР;

2) зумовлені непродуманістю реформаторських дій з часу проголошення незалежності України;

3) зумовлені перехідним періодом трансформації існуючої економічної системи в іншу.

Усі три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою. До основних причин першої групи належать:

1. Тотальне одержавлення економіки, власності на засоби виробництва (92% з них перебували в руках держави, загальносоюзних міністерствах і відомствах). Внаслідок цього в економіці майже повністю був відсутній плюралізм типів і форм власності (колгоспно-кооперативна власність також була значною мірою одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію конкуренції і спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промислової продукції СРСР на світових ринках (лише до 12% її вважалося конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (приблизно 70%), наявність затратної економіки. . У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва (1992--1993) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростання цін перевищував 50%), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію (середньомісячний темп зростання цін становив 10--50 %). Дані про річний відсоток зміни ІСЦ відображено у табл. 2.4Таблиця 2.2Річний відсоток зміни ІСЦ

Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україні припав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000%. Інфляція тоді була одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірний попит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2% ВВП, а в 1993 р. -- 6,5%. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3% ВВП. Інфляція витрат виявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на 18%. У 1995--2000 рр. зі вступом економіки у затяжну депресію, інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997 р. Зміна цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін у попередні роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційними чинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішнього державного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутність конкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробників стратегічної продукції (наприклад зерна).

Кризовий спад у 90-ті роки XX ст. в Україні був не циклічним,оскільки він не був частиною циклу економічної кон'юнктури. Така ситуація спричинена зміною економічної та політичної структури суспільства, а саме переходом від економіки соціалістичного типу до ринкової. Тому за причиною виникнення його трактують як структурний спад, або як структурну кризу [1, с. 451].

Змінився він затяжною економічною депресією, яка тривала упродовж п'яти років. За оцінками експертів, вона стала наслідком надто повільних, порівняно з іншими постсоціалістичними країнами, перетворень, а в деяких випадках -- їх гальмування. Економічна криза, яка переросла у затяжну депресію, крім спаду реального ВВП, була пов'язана зі скороченням зайнятості, нестабільністю цін, нестійкою зовнішньоекономічною позицією.

Причини економічної кризи в Україні успадковані від колишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-х роках були: 1) різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; 2) різке зниження життєвого рівня населення; 3) зростаюча армія безробітних; 4) різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого --катастрофічне знижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи перших у тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітна плата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання; 5) реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому [3, с. 233]На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої --ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої -- причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.

економічний криза фінансовий інфляція

Висновки

Головний висновок: Україна за роки незалежності, по великому рахунку, так і не стала на шлях реформ.

Чи з'явилося розуміння, необхідна сума знань: що робити і як робити? Так. Але головна проблема в тому, що вже знаємо, що і як робити, але відсутня політична еліта, яка б взяла на себе відповідальність щодо проведення реформ. Саме тому Україна втрачає унікальні можливості з унікальним природним, технологічним ресурсом, а трудовий ресурс знаходиться на узбіччі стрімкого соціально-економічного розвитку, а ще при цьому підпав під величезний вплив ризиків фінансово-економічної кризи.

Фінансово-економічна криза - глибокий розлад фінансової та економічної систем держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлюють кризу, належать становище та рівень матеріального виробництва у країні. Висока вартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- і енергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави й відповідно купівельної спроможності населення. Фінансово-економічну кризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу, залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки. Усі згадані вище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребують проведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному, так і на рівні підприємницьких структур і населення.

Фінансово-економічна криза може бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєнні витрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього. Фінансово-економічна криза може бути зумовлена зовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все вищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожній державі - характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністю національної грошової одиниці. Дефіцит бюджету є причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси.

Інфляція є причиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньо резервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знецінення національної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так і на рівні господарюючих суб'єктів і населення. Рівень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.

Наука і практика антикризового управління знаходяться в стадії початкового розвитку. Мінливі умови функціонування компаній, а також деякі зміни, що відбуваються в мисленні і психіці людини, формують нові пріоритети і концепції АКУ. Антикризове управління як новий тип менеджменту, базується на передбаченні появи кризових ситуацій, пом'якшенні плину і наслідків криз у господарській діяльності підприємств. Проте, система АКУ не існує відособлено, вона заснована на класичній теорії менеджменту й існує разом з нею. Система АКУ тісно взаємозалежна з теорією і практикою стратегічного управління підприємством, інноваційним й інвестиційним менеджментом, маркетингом, теорією мотивації, виробничим (операційним) менеджментом. Вона нероздільна також із проблемами прогнозування, теорією ризиків, стійкості й інвестиційних процесів в економіці. Антикризове управління підприємством, відбиваючи професійні знання, уміння і навички менеджера АКУ, поступово перетворюється в самостійну галузь науки, що має власну структуру знань, практичний досвід і методологію. Однак таких знань і досвіду поки що недостатньо.

Отже, досить суттєвим є порушення закону відповідності економічних відносин характеру і структурі продуктивних сил. Як відомо, економічні відносини є базисом суспільства, що спирається на продуктивні сили. А право, мораль, ідеологія та інше -- це надбудова над базисом. Але право, у свою чергу, має відповідати економічним відносинам. Визначальною у економічних відносинах є форма власності.

В Україні відбулися процеси псевдоприватизації і фактично панує державна форма власності, здебільшого формально прикрита акціонерними товариствами. Реальними розпорядниками землі й майна в Україні є чиновники апаратів управління. Отже, Україна лишається соціалістичною державою. Воднораз Верховною Радою України прийнято багато законів ринкової економіки. Тобто право -- капіталістичне, а економічні відносини -- соціалістичні. Таким чином, виник дисбаланс між економічними відносинами й правом, а саме ситуація розбіжності між де-юре і де-факто. І тоді роль буфера, або блоку узгодження, між правом і економічними відносинами стала відігравати тіньова економіка. Чим більше приймається нормативних актів ринкової спрямованості й сповільненіше відбуваються реальні процеси приватизації, тим швидше зростає тіньова економіка. Для усунення чинників розвитку тіньової економіки право й економічні відносини треба привести у взаємовідповідність.

Список літератури

1. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навч посібник. Львів „Новий світ - 2000", 2004.

2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка -Центр Ельга, 2005.

3. Воробйов. Є.М. Економічна теорія - Київ-Харків, 2001

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича. -К.: Знання, 2006.

5. Економічна теорія: Підручник / За ред.. В.М. Тарасевича - К: Центр навчальної літератури, 2006.

6. Економічна енциклопедія: У 3-х томах (ред.. кол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. ) - К: Видавничий центр „Академія", 2000.

7. Збірник. Перехідна економіка./За ред.. В.М. Гейця. - К.: Вища школа. 2003

8. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр „Академія", 2001

9. Мочерний С.В. Мочерна Я.С. Політична економія: навчальній посібник К: Знання, 2007.

10. Основи економічної теорії: Підручник /А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Б. Н. Клинко та ін.: За ред.. А.А. Чухна. - К.. Вища школа, 2001.

11. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. За ред. Ю.В. Ніколенка - КЛибідь, 1998

12. Політична економія: Навч. посібник/За ред.. К.Т. Кривенка. - К.: КНБУ, 2001

13. Політична економія: Навч. посібник/За ред.. К.Т. Кривенка, В.О. Савчук О.О. Белясв та ін. - К.: КНЕУ, 2006

14. Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - К.: Академвидав, 2004.

Размещено на Allbest.ru