Національне багатство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра політичної економії обліково-економічних факультетів

Курсова робота

на тему: «Національне багатство»

Студента І курсу, 5 групи, спеціальності 6503

факультету МЕіМ Шевчук Аліни

Науковий керівник

доц. Кулага Ірина Володимирівна

Київ 2014



Вступ

Національне багатство є одним з найбільш важливих показників економічної потужності країни.

На різних етапах розвитку людства виникала проблема оцінки результатів виробництва, їх споживання і накопичення, а також їх вимірювання з аналогічними результатами в інших країнах. Однак довгий час не існував єдиної системи оцінки елементів національного багатства. Як нам відомо з курсу економічної теорії в грошовому вираженні національне багатство представляє всю сукупність споживаних вартостей, накопичених суспільством за весь його період виробничої діяльності (за станом на певну дату). Розгорнуте визначення національного багатства: Національне багатство - це сукупність накопичених матеріальних і нематеріальних активів, створених працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам і тим, хто знаходиться в даній країні, що на економічній території, і за її межами (національне майно), а також розвіданих і притягнутих в економічний оборот природних і інших ресурсів. Частина національного багатства, що знаходиться у власності населення і яка призначена для задоволення його потреб, складає домашнє майно. Оцінка національного майна провадиться в грошовому вираженні, а природних ресурсів - у натуральному вираженні.

Національне багатство характеризує потенційні можливості подальшого розвитку країни.

Актуальність теми курсової роботи полягає у необхідності притягувати кожного громадянина до процесу накопичення національного багатства, і перед усім надавати йому повне розуміння важливості даного аспекту життя держави.

Мета курсової роботи - дати теоретичний опис національного багатства країни, його структури та джерел зростання.

1. Сутність та структура національного багатства

Національне багатство - це сукупність створених і накопичених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення за всю його історію.

Сучасні визначення національного багатства відрізняються тим, що в них мова йде про багатство суспільства загалом. Національне багатство -- це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство -- це все те, чим володіє країна сьогодні -- все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства підтримували такі радянські економісти, як О. Ноткин, Я. Кронрод, А. Вайнштейн, В. Соболь, Т. Рябушкін та ін. Проте воно є занадто вузьким, оскільки не враховує низку важливих елементів. Згодом у вітчизняній літературі національне багатство почали розглядати як «сукупність матеріальних благ, створених і нагромаджених суспільством у процесі попереднього розвитку, а також природних ресурсів, залучених до господарського обороту» [5, с. 16]. В цьому визначенні національне багатство представлене вже як сукупність матеріальних благ і залучених природних ресурсів до господарського обороту. Однак дискусії щодо визначення сутності національного багатства та його структури тривають.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов'язано з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей. Якщо раніше рівень розвитку країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень обумовлюється в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження нематеріальних форм багатства, пов'язаних з людиною. Нематеріальне багатство суспільства -- це ті його елементи, що насамперед визначають якість робочої сили -- її науково-технічний, освітній, культурний потенціали. Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є: 1) виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал. Основний капітал -- це засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у кількох виробничих циклах. До оборотного капіталу належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо тощо), що споживаються повністю протягом одного виробничого циклу; 2) основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки); 3) резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу і основний капітал нематеріального виробництва); 4) майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання -- автомобілі, меблі, побутова техніка та ін.), а також запаси і резерви споживчих благ (продовольства, техніки, одягу тощо для потреб на випадок неврожаю, стихійних лих та інших непередбачуваних ситуацій). До національного багатства належать й природні ресурси країни, які залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, або потенційні, до складу національного багатства не входять.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання; уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; духовні, культурні, художні та літературні цінності. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення у зв'язку з розвитком недержаних форм власності та переходом до ринкової економіки. Нематеріальні форми національного багатства нерозривно пов'язані із зростанням його матеріальних елементів. Так, науково-технічні досягнення, інтелектуальний, культурний потенціал суспільства -- це головні джерела зростання матеріального багатства і підвищення якості життя в сучасному світі. Проте, щоб ці досягнення стали джерелом зростання, необхідне відтворення наукових ідей, матеріальне забезпечення науки, освіти, культури, медичного обслуговування, відповідне інвестування зазначених сфер і підвищення на цій основі якості робочої сили. Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається в Україні та в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості збільшення національного багатства. До цього також призводить зниження інтелектуального рівня нації, зокрема, внаслідок погіршення якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо. Сьогодні частка бюджетного фінансування української науки не перевищує 0,4% ВВП при нормативі 1,7 % ВВП. Щорічне фінансування освіти фактично становить 5 % ВВП при нормативі у 10 % ВВП. Державне фінансування освіти і науки є недостатнім. Кошти, що виділяються з бюджету на освіту, удвічі, а на науку в чотири рази менші, ніж це передбачено законодавством. Таке фінансування науки і освіти в країні веде до втрати частки ВВП і національного багатства. Таким чином, у сучасних умовах національне багатство включає в себе матеріальне і нематеріальне багатство, а також природні ресурси, залучені до господарського обороту. Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства особливого значення набуває проблема оновлення та раціонального використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту, а отже, й добробут нації, фізичний і духовний стан людини [3].

Національне багатство - це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва за всю історію розвитку національної економіки.

Згідно концепції балансу народного господарства національне багатство - сукупність матеріальних благ, якими володіє на певну дату суспільство та які створені працею людей за весь попередній період його розвитку.

Національне багатство в широкому сенсі слова являє собою все те, чим так чи інакше володіє нація. До національного багатства у вузькому сенсі слова відноситься все те, що так чи інакше опосередковано людською працею і може бути відтворено. Іншими словами, національне багатство країни являє собою сукупність матеріальних і культурних благ (Схема 1.1.).

Схема 1.1

Структура і якість складових частин багатства нації - суттєвий чинник суспільного відтворення (відновлення) виробництва і продукту, умов життя людей. Від їх раціонального використання залежать темпи зростання суспільного продукту (ВВП) і, відповідно, добробут нації, фізичний і духовний розвиток людини.

У процесі відтворення національне багатство не лише зростає, але й постійно відновлюється (це стосується, насамперед, засобів виробництва і об'єктів її соціальної сфери), що виступає передумовою і результатом економічного прогресу суспільства.

Про рівень економічного розвитку країни та її можливості в нарощуванні економічної могутності свідчить структура національного багатства. Причому природне багатство відіграє тут чи не найменшу роль. Найбільше значення має економічний потенціал країни, що представлений основними і оборотними фондами, кадрами працівників, вчених і спеціалістів. Економічний потенціал відображає здатність даного суспільства забезпечити той чи інший рівень виробництва і добробуту людей. Всебічне використання економічного потенціалу, його постійне нарощування і вдосконалення - один із магістральних напрямів економічного прогресу.

Як відомо, природне багатство - фактор дуже важливий і корисний. Він полегшує шлях до економічного процвітання, досягнення високого рівня добробуту. Цей фактор ефективно використовують деякі арабські країни (Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, ОАЕ, Оман, Ірак та інші).

Отже, національне багатство є основою економічного прогресу, рівня добробуту населення країни.

Найважливішим є показник виробництва національного доходу або ВНП на душу населення. За даними Європейського центру макроекономічного аналізу[8] ВНП в 2014 році (Табл.1.1.)



Таблица 1.1

Структура національного багатства свідчить також про ефективність економіки, спрямованість економічного розвитку країни. Чим вищий рівень економічного розвитку, тим більше виробленого продукту спрямовується на зростання основних невиробничих фондів, тобто житла, шкіл, лікарень, культурних і соціальних об'єктів тощо. Зокрема у більшості країн ринкової економіки основні виробничі фонди у структурі національного багатства складають менше третини - 29-30%, а основні невиробничі фонди - 47-50%. Для порівняння - на початку 90-х років в колишньому СРСР вони становили до 60%, у США - 32%, в Україні - 62,3%. Основні невиробничі фонди у колишньому СРСР становили у той період приблизно 43% від загального обсягу основних виробничих фондів, у США - до 63%, в Україні - 33%. Це свідчить про несприятливу структуру народного господарства України (перенасиченість промисловим виробництвом, низький рівень сфери послуг).



2. Концепції національного багатства

Серед дослідників, хто зробив значний внесок у визначення поняття національного багатства, слід назвати В. Петті, який одним із перших у XVII ст. представив його як суму нагромаджених матеріальних цінностей [4, с. 58]. Наприкінці XIX -- початку XX ст. представники історичної школи (А. Шторх, А. Амон, Р. Ліфман і П. Хемберг) визнавали лише багатство окремих осіб, залишаючи осторонь поняття національного багатства країни. В економічній літературі також згадується ім'я французького економіста Е. Роговського, який національне багатство в масштабах суспільства розглядав як суму багатств приватних осіб, визначену у діючих цінах (при цьому майно держави, церкви, об'єкти громадського користування -- парки, вулиці, канали тощо не враховувалися).

Лише в двадцятому столітті почали пропонуватися методи розрахунків відповідних показників в різних країнах і перерахунку їх в єдині грошові одиниці, щоб виробляти міжгалузеві зв'язки. Широку популярність отримали оцінки італійського економіста К. Джіні, який на прохання Ліги Націй оцінив національне багатство головних учасників першої світової війни, та завдані збитки. Подальший розвиток методів оцінок національного багатства здійснювався окремими вченими, а також статистиками Японії, США, СРСР і ряду інших країн.

Тільки освіта ООН дозволила перейти до розробки єдиних методологічних принципів оцінки національного багатства на основі даних систем статистичної інформації. Саме останнє десятиріччя минулого століття ознаменувалося посиленням уваги економістів до методологічних та інформаційних проблем оцінки цієї категорії. Причому дослідження в цій області сконцентрувалися в ООН (Статистична комісія) і її спеціалізованих установах (Світовий банк - СБ та Програма розвитку - ПРООН). В цих організаціях узагальнюється світовий досвід таких досліджень, виробляються міжнародні рекомендації по однаковому обчисленні відповідних статистичних показників, накопичуються банки відповідної інформації, а також здійснюються експериментальні оцінки. Саме в цих міжнародних організаціях у зв'язку з розробкою «програм розвитку», особливо на кінець і початок майбутнього століття, розроблена концепція «стійкого розвитку людини» поряд з концепцією «підтримуваного розвитку». У таких концепціях головна увага приділяється людському потенціалу, як найважливішому елементу національного багатства, а потім - природному багатству, що має також важливе значення для розвитку людини і є важливим елементом національного багатства.

Була створена спеціальна група експертів, яка розробила концепції, методологічні принципи і здійснила експериментальні розрахунки зазначених елементів національного багатства.

Сутність нової концепції національного багатства полягає в наступному.

У другій половині нашого століття відродився інтерес до проблем оцінки «людського капіталу» як важливого чинника економічного зростання. НТП вимагає визначити роль сукупного працівника і оцінити підвищення його якості. Такі проблеми пропонувалося вирішувати з допомогою підвищення витрат на освіту, кваліфікацію, здоров'я, поліпшення житлових умов та інших сторін рівня життя населення, розширення в ньому «середнього класу» і т.д. Це, звісно, вимагало збільшення «інвестицій в людину» як на рівні сім'ї, так і суспільства для придбання людьми все зростаючих обсягів знань, уміння і навичок для подальшої віддачі у виробництві більшої кількості товарів і послуг, а також підвищення рівня доходів.

Такі інвестиції призводять до накопичення і витрачання в суспільстві певного обсягу «людського капіталу», який забезпечує зростання виробництва і доходів. З'явилася нова трактування старої формули триєдиних факторів виробництва: праця, капітал і земля. Відповідно змінилося поняття національного багатства як сукупності накопичуваного «людського, природного і відтвореного капіталу». Таке трактування цієї важливої економічної категорії висунув СБ і на її основі провів експериментальні оцінки названих компонентів національного багатства з 92 країн, згрупованих у 12 національних груп.

Суть нової концепції полягає в тому, що СБ пропонує перейти від теорії чинників економічного зростання до теорії «стійкого розвитку людини» і його потенціалу. При цьому особистість кожного жителя повинна знаходитися в центрі уваги розвитку людського суспільства, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Одночасно пропонується наявність довготривалого зв'язку між економічним зростанням і розвитком людини, хоча ці категорії розвиваються відносно незалежно, особливо за короткі періоди часу. Передбачається також, що розвиток людини є кінцевою метою, а економічне зростання - це лише засіб для досягнення цієї кінцевої мети. При цьому мірою розвитку людини пропонується вважати не достаток товарів і послуг, а ступінь збагачення матеріального і духовного життя людей. Такі положення складають основу нової теорії зростання людства і моделей, за допомогою яких визначається вплив людського фактора на темпи зростання ВВП.

За цією концепцією національного багатства передбачається, що людина служить рушійною силою розвитку суспільства за рахунок накопичення і використання в ньому виробничих сил і знань, які передаються від покоління до покоління.

Недолік цієї концепції полягає в тому, що в розроблених моделях не враховується в повній мірі внесок домогосподарств, в яких відтворюються не тільки працівники, але і первинні осередки самого суспільства. Крім цього, ще не вироблені методи, як збалансувати попит і пропозицію на «людський капітал», щоб суспільство могло динамічно розвиватися і виробляти відповідну державну політику.

Не менш важливо визначитися з концепцією «природного капіталу» як елемента національного багатства, особливо в частині його відновлюваних і не відновлюваних ресурсів. Пропозиція СБ ввести до складу елементів «природного капіталу» ріллі, пасовища, ліси, заповідні території та корисні копалини за єдиними принципами оцінки на базі світових цін і ренти за користування цими ресурсами в єдиній валюті істотно підвищують аналітичну значимість цієї концепції. Це ще більш важливо, що досі не вироблено єдиних принципів складу та оцінки природних ресурсів. Це ускладнювало і досі ускладнює проведення порівняльного аналізу та обліку значущості окремих видів таких ресурсів у відтворювальному процесі. Їх загальна оцінка в доларах на одного жителя дозволить більш детально аналізувати ступінь забезпеченості країн різними видами природних ресурсів і ступінь їх використання для різних потреб.

Що стосується концепції «відтвореного капіталу», то вона базується на положеннях про «економічні активи», розроблених Статистичною комісією ООН у міжнародних рекомендаціях по застосуванню стандарту національного рахівництва, схваленого в 1993 р. Такі міжнародні рекомендації створюють передумови для однакової оцінки основного і оборотного капіталу, а також фінансових активів. У цьому міжнародному документі викладено найважливіші основоположні принципи однакового обчислення систем статистичних показників та їх взаємної ув'язки. Показники «економічних активів» отримали чітке місце і взаємозв'язки в системі зведених економічних показників для характеристики накопичення національного багатства в секторах і в усьому господарстві країни.

До результатів експериментальних розрахунків національного багатства фахівці Світового банку додали короткі пояснення методології оцінки за новою концепцією.

По-перше, для оцінки всіх елементів національного багатства передбачається однаковий термін служби 25 років, а щорічний взнос - в розмірі 4% річних. Фахівці Світового банку констатують цю єдину вихідну посилку своїх розрахунків, не наводячи жодних аргументів. З цієї посилки можливі цілком певні висновки про те, що такий строк чверть століття може приблизно характеризувати середній термін працездатного періоду діяльності людей. Таким періодом може, ймовірно, характеризуватися середній термін експлуатації в країнах об'єктів комерційних підприємств і природних ресурсів.

По-друге, прояснено деякі особливості єдиних принципів оцінки для всіх країн конкретних елементів національного багатства.

По-третє, в оцінку національного багатства не включалися вартість рибних запасів у відкритих водоймах землі через нестачу інформації, а також вартість водних ресурсів, які зазвичай отримують оцінку сільськогосподарської та промислової продукції.

Можна, звісно, дискутувати з приводу достовірності нових оцінок «людського» і «природного» капіталу як елементів національного багатства. Але фахівці Світового банку застосували єдині принципи оцінки елементів цієї важливої економічної категорії для всіх країн, що становить їх важлива перевага.

Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Інтелектуальні здібності особистості набувають особливого значення в зв'язку з розвитком недержавних форм власності та переходом до ринкової економіки.

Науково-технічна революція поглиблює зв'язок науки з продуктивними силами. По-перше, наукові знання, високий рівень освіченості стають обов'язковими для сучасних робітників. По-друге, змінюється характер зв'язків “виробництво - техніка - наука”, “виробництво - робоча сила - освіта”. Виробництво досягає рівня, відповідно до якого наукова діяльність стає елементом, що опосередковує створення, вдосконалення та використання засобів виробництва. Проявом цього процесу є включення у виробництво прикладної науки. Ефективне функціонування виробництва вимагає підготовки робочої сили відповідної кваліфікації, яка володіє навичками управління сучасними технічними засобами і має високий інтелектуальний рівень.

Наука, освіта, культура стають новими продуктивними силами, що включені у виробництво. Разом з тим необхідно розмежовувати безпосередні продуктивні сили та вторинні, третинні. Хоч наука, освіта, культура в системі взаємодії з засобами виробництва і робочою силою виступають в умовах науково-технічного прогресу як продуктивні сили, проте на природні елементи безпосередньо впливають речові та особистісні фактори виробництва, які все більше залежать від духовного багатства суспільства.

Величину освітнього потенціалу осіб, зайнятих у народному господарстві, можна визначити як нагромаджену кількість років загального навчання і за окремими галузями. При цьому слід враховувати певні Особливості.

По-перше, величина освітнього та професійно-кваліфікаційного потенціалу зайнятих враховується як елемент сукупного суспільного багатства.

По-друге, цей компонент сукупного суспільного багатства визначається за даними про освітній потенціал не тільки зайнятого населення, а й тих осіб, що працюють у сфері середньої та вищої освіти, професійної перепідготовки і перекваліфікації, підготовки наукових кадрів тощо.

По-третє, доцільно враховувати співвідношення між робочим і позаробочим часом, зростання в останньому частки часу, що йде на навчання, самоосвіту, творчість тощо.

Відтворення і оновлення суспільного багатства, в тому числі й виробничих фондів, здійснюються в процесі його взаємодії з суспільним продуктом. Взаємозв'язки останнього з багатством мають двосторонній характер.

В умовах структурних зрушень в економіці, переведення її на ринкові відносини повніше виявляється єдність двох частин національного багатства - природного та суспільного. Це не випадково. Від обсягу, складу та якісного рівня природного багатства країни залежить вихід суспільства з кризового стану, вибір першочергових напрямів інтенсифікації виробництва.

Стратегічними цілями держави у сфері охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів є:

· підтримання найсприятливішого для здоров'я екологічно безпечного середовища для забезпечення фізичного, психологічного та соціального благополуччя населення;

· забезпечення раціонального природокористування в інтересах ефективного і стійкого соціально-економічного розвитку;

· збалансованість процесів відтворення і використання відтворюваних ресурсів з широким залученням у господарський обіг відходів виробництва;

· збереження біосферної рівноваги на локальному, регіонально-му та глобальному рівнях;

· збереження генетичного фонду, видової та ландшафтної різноманітності природи, ландшафтно-архітектурних особливостей сільської місцевості та міст як безцінного здобутку народу, основи національних культур і духовного життя всіх членів суспільства.

Для досягнення поставлених цілей слід:

· розробити і реалізувати послідовні заходи щодо ресурсозбереження та обліку екологічних вимог у всіх ланках суспільного виробництва і споживання;

· створити єдину систему природоохоронного законодавства, стандартів і нормативних вимог до господарської діяльності;

· забезпечити екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил, використання і відтворення природних ресурсів з урахуванням критеріїв допустимих антропогенних навантажень на природне навколишнє середовище;

· розробити і ввести в дію новий господарський механізм раціонального природокористування;

· створити єдину автоматизовану систему екологічного контролю і спостережень за станом і забрудненням природного навколишнього середовища;

· проводити дослідження з найважливіших наукових проблем природокористування;

· підвищувати рівень екологічної освіти і виховання людей, масової пропаганди природоохоронних знань.

Реалізація цих заходів створить необхідні умови для ефективного використання і збільшення національного багатства України.



3. Національне багатство України

Національне багатство є одним з індикаторів стану розвитку економіки. Україна володіє значними обсягами національного багатства, яке в умовах переходу економіки країни на інноваційний шлях розвитку потребує не тільки ефективного використання, оновлення, але й утілення новітніх технологій та інновацій у виробництво. Нині ж економіка України характеризується деформованістю, низькою технологічністю та інноваційністю, значним зношенням основного капіталу, наявністю диспропорцій, обмеженістю інвестиційних ресурсів. Тому проблема національного багатства є актуальною і потребує значних структурних зрушень для прискореного розвитку національної економіки. У зв'язку з цим в останні роки посилилася увага економістів до дослідження проблем національного багатства в Україні, де відсутність ринкових відносин протягом тривалого часу призвела до необ'єктивної оцінки об'єктів власності та встановлення внаслідок цього низької ціни при здійсненні приватизації. Крім того, не всі елементи національного багатства враховувалися в офіційній статистиці. Отже, визначення об'єктивних параметрів національного багатства країни потребує формування й коригування структурної, інвестиційної, інноваційної, науково-технічної політики, політики приватизації, ресурсозбереження тощо [1].

Згідно з одним підходом, структура НБ складається з наступних основних елементів.

1. Виробничі фонди. Вони мають найбільшу питому вагу у складі НБ. Це, насамперед, основні виробничі фонди, тобто їх технічний рівень визначає можливості суспільного продукту.

2. Оборотні виробничі фонди. Це, насамперед, предмети праці. Оборотні виробничі фонди становлять приблизно 25 % основних виробничих фондів.

3. Матеріальні запаси і резерви. Сюди входять готова продукція у сфері обігу, матеріальні резерви і страхові фонди. Практика провідних індустріальних держав говорить про те, що вони повинні становити не менше 25 % виробничого потенціалу.

4. Невиробничі фонди, до яких належать державний житловий фонд та заклади соціально-культурного призначення. Крім житла, до домашнього майна відносяться предмети тривалого користування споживчого призначення (телевізори, холодильники, меблі тощо).

5. Природні ресурси. Мова йде про ті природні ресурси, які залучені в господарський оборот або розвідані й можуть бути залучені в нього. У період постіндустріального розвитку суспільства потрібен новий підхід до оцінки НБ суспільства.

Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України -- найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми, рудники, заводи, забруднення атмосфери, землі і води шкідливими відходами виробництва, бездумне вирубування лісів і осушення боліт, екологічні катастрофи типу аварії на Чорнобильській АЕС -- призвели до втрати значної частини національного багатства, якою вже ніколи не скористаються наступні покоління. Все це вказує на взаємозв'язок між духовним і інтелектуальним та матеріальним багатством нації.

Інтерес до обчислення національного багатства відродився узв'язку з розробкою і прийняттям у 1993 р. міжнародного стандарту статистичного обліку -- системи національних рахунків.

Останнім часом подальшого розвитку набула розширювальна трактовка структури національного багатства. Дослідження в цьому напрямі проводить Всесвітній банк, спеціалісти якого розробляють методологію і методи кількісного виміру елементів національного багатства. В 1995 р. Всесвітній банк вперше опублікував експериментальні оцінки національного багатства в 192 країнах світу. За його методологією до складу національного багатства були включені фізичний капітал, природні ресурси та людський капітал. За оцінками Всесвітнього банку, частка фізичного капіталу дорівнює в середньому 16 % від загального обсягу багатства. Більш вагоме значення має людський капітал, що становить 64 %, і природні ресурси -- 20 %.

Слід зазначити, що автори експериментальної методики, зосередившись на економічному потенціалі, не здійснили оцінки соціального капіталу. Крім того, спеціалісти Всесвітнього банку не проводили оцінок національного багатства країн СНД, що пояснювалося нестачею даних та їх низькою надійністю. Аналогічні дослідження національного багатства були проведені і Російською академією наук (РАН), які показали, що 50 % національного багатства Росії припадає на людський капітал, 40 % -- на природні ресурси і лише 10 % національного багатства становить фізичний капітал, в країнах «великої сімки» [7].

У незалежній Україні комплексна оцінка її національного багатства вперше була здійснена науковцями РВПС України НАН України станом на 1 січня 1996 р. під керівництвом С.І. Дорогунцова [6]. Згодом на кінець 2005 р. оцінювання національного багатства за іншою методологією проводили вчені Інституту економіки та прогнозування НАН України, включивши до складу національного багатства, на відміну від попередніх досліджень, такі складові, як людський капітал, фінансовий капітал (окремі елементи, які не були включені раніше), резервні активи. Проте включення цих активів призвело не до збільшення номінальної величини національного багатства України, що було б природнім, оскільки відбувалося зростання фактичних внутрішніх цін, а навпаки, -- до зменшення. Це пояснюється різними методологічними підходами до оцінки національного багатства, які застосовувалися цими інституціями. Незважаючи на те, що оцінки національного багатства є недосконалими (мають багато умовностей), вони все ж таки дозволяють визначити потенційні можливості розвитку країни. Нині такі дослідження проводять лише окремі науковці [3], але вони стосуються окремих аспектів національного багатства.

Категорія «національне багатство» майже не вживається при здійсненні порівняльного економічного аналізу з іншими країнами через наявність недосконалої методології вартісних оцінок та відсутність комплексних досліджень національного багатства України. Крім того, порівняння також ускладнюються розбіжностями у періодах дослідження, кількості елементів, що включені до національного багатства, методиці обчислення та ціновими перекрученнями. Однак при розробці стратегії макроекономічної політики вітчизняні дослідники використовують динаміку ВВП та його складових.

З точки зору економічної діяльності, можна оцінити величину НБ, виходячи з 2х критеріїв - ринкової капіталізації та інвестиційної вартості. У разі ринкової капіталізації оцінюється об'єктивна вартість благ, які входять в НБ. У другому випадку маємо справу з суб'єктивною оцінкою - споживчою вартістю благ, так що другий критерій не є визначальним при оцінці НБ.

Ринкова вартість, яка визначається через капіталізацію, може існувати тільки в ринковій економіці. І чим менш розвинені ринкові інститути, чим більше втручання держави в економіку - тим більше похибка оцінки ринкової капіталізації.

Аналіз вітчизняного досвіду розрахунків національного багатства України, проведений в рамках дослідження процесу капіталізації економіки в Інституті економіки та прогнозування НАН України, дав можливість запропонувати підхід, що враховує ті елементи НБ, які не були включені до вищенаведених дослідженнях, однак є важливими з точки зору збільшення потенціалу капіталізації економіки і пошуку нових джерел прискорення економічного зростання. Зокрема, у склад національного багатства України включено:

- людський капітал, що представляє нематеріальну складову багатства. Крім сукупності професійних знань, умінь і навичок, оцінка включає характеристики стану здоров'я, рівень працездатності, фізичні дані робітника, а також відображає культурне надбання, володіння яким додає успіхів в комунікації з іншими людьми і допомагає створювати успішні з ними відносини. Це є своєрідною сумою накопиченої частки (результат освіти, виховання, трудових навичок) та інвестицій, спрямованих на підвищення культурно-освітнього рівня та кваліфікації, які в майбутньому будуть приносити віддачу;

- фінансовий капітал, оскільки на практиці, незважаючи на методологію визначення НБ в рамках СНР, оцінка фінансових активів/пасивів країни або зовсім не включалася в розрахунки, або враховувалася тільки частково. Обґрунтовуючи включення фінансового капіталу в НБ, можна сказати, що сукупність ресурсів (активів), які входять до його складу, крім тих, які вже приносять його власнику прибуток, входять і такі, що на даний момент не створюють додаткової вартості, тобто частка фінансового капіталу - це тільки потенційний капітал, але він може перетворитися, наприклад, продуктивні сили, якщо ресурси будуть витрачені на придбання предметів та засобів виробництва;

- резервні активи як важлива складова запасів країни. Вони включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти. До резервних активів належать: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, які складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог. До складу резервів у НБ, крім золотовалютних резервів, були включені ще страхові резерви, утворені страховиками України (резерви збитків, резерви незароблених премій, резерви по страхуванню життя), і оцінка іноземної валюти на руках у населення в гривневому еквіваленті.



3.1 Основні фонди національного багатства

національний багатство благо фонди

Основні фонди (основні засоби, основний капітал) - частина національного багатства; створені в процесі виробництва, використовуються в економіці тривалий час неодноразово або постійно в незмінній натурально-речовинній формі, поступово в міру зносу, переносячи свою вартість на утворювані продукти і послуги.

У обліковій і статистичній практиці до основних фондів відносять об'єкти з терміном служби не менше одного року і вартістю вище визначеного розміру, встановлюваної в залежності від динаміки цін на продукцію галузей, що створюють фонди.

До основних фондів відносяться також нематеріальні зроблені активи, що включають вартість витрат на розвідку корисних копалин, програмного забезпечення, не загальнодоступної інформації, літератури і мистецтва й ін.

Основні фонди різняться по натурально-речовинній формі і їхньому призначенні, що обумовлює необхідність їхньої централізованої класифікації.

В даний час в Україні діє така типова класифікація матеріальних фондів:

1. Будинки

2. Спорудження

3. Передатні устрої

4. Машини й устаткування

5. Транспортні засоби

6. Інструменти загального призначення

7. Виробничий і господарський інвентар

8. Робоча і продуктивна худоба

9. Багаторічні насадження

10. Інші основні фонди

У залежності від ролі у виробничому процесі основні фонди діляться на активні і пасивні. До активної частини відносяться засоби праці, що безпосередньо впливають на предмет праці або контролюючого процес виробництва: робітники і силові машини й устаткування, виробничий інструмент, вимірювальні і регулюючі прилади й устрої, транспортні засоби й окремі види споруджень. До пасивної частини відносяться засоби праці, що створюють нормальні умови процесу виробництва: будинки, спорудження, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди.

У аналізі застосовуються угруповання основних фондів по регіонах, по секторах економічної діяльності і галузям, по формах власності.

Для урахування основних фондів у грошовому вираженні застосовують такі види їхньої оцінки:

1) Повна початкова вартість - фактична вартість запровадження в дію об'єктів основних фондів. Виражає фактичні грошові витрати на зведення будинків, споруджень і на придбання, доставку до місця призначення, установку (включаючи устрій фундаментів, опор) і монтаж машин, устаткування й інших видів основних фондів у цінах, що діяли в період будівництва або на момент придбання цих об'єктів.

2) Повна відбудовна вартість визначається витратами на відтворення нових основних фондів і враховується при їхній переоцінці, виходячи з реально сформованих умов відтворення основних фондів: договірних цін і кошторисних розцінок на проведення будівельно-монтажних робіт, оптових цін на будівельні матеріали, паливо, енергію, машини, устаткування і т.п., транспортних тарифів і т.д.

3) Залишкова початкова вартість основних фондів - це вартість основних фондів на даний момент за відрахуванням суми зносу, що утворилася до цього моменту. Залишкова початкова вартість змінюється в міру зносу об'єктів основних фондів, а також у зв'язку з їхнім розширенням, модернізацією, реконструкцією.

4) Відбудовна вартість за відрахуванням зносу (залишкова відбудовна вартість) - вартість основних фондів, не перенесена на створений продукт. Визначається за результатами переоцінки основних фондів як різниця між повною відбудовною вартістю основних фондів і грошовою оцінкою зносу, за даними бухгалтерського обліку.

Знос і амортизація основних фондів

У процесі функціонування основних фондів відбувається їх знос: фізичний і моральний. Фізичний знос відбувається в результаті експлуатації основних фондів і під впливом природних умов. Моральний знос відбувається в результаті науково-технічного прогресу. Виділяють два види морального зносу:

1) Моральний знос першого виду, наступає внаслідок здешевлення виробництва чинних основних фондів за рахунок росту продуктивності праці в галузях, що роблять засоби праці.

2) Моральний знос другого виду наступає в результаті створення нових, більш зроблених засобів праці, що перевершують по своїх техніко-економічних параметрах чинні основні фонди.

Статистика навколишнього середовища вивчає процеси взаємодії людини з навколишнім природним середовищем і проблеми, пов'язані зі зберіганням, відновленням і поліпшенням якості навколишнього середовища.

Навколишнє природне середовище - це сукупність природних компонентів, що роблять вплив на якість життя, умови життєдіяльності і стан здоров'я людини. Компонентами навколишнього середовища є атмосферне повітря, води, ґрунти, надра, тваринний і рослинний світ.

Компоненти навколишнього природного середовища, що можуть бути прив'язані до процесу суспільного виробництва, відносяться до природних ресурсів. В даний час до природних ресурсів практично можна віднести всі компоненти навколишнього природного середовища.

У складі національного багатства природні ресурси враховуються як невиробничі активи.

До задач статистики природних ресурсів ставляться: розробка системи показників, що характеризують наявність, стан і використання природних ресурсів; аналіз впливу людини на навколишнє середовище; характеристика природоохоронних заходів і оцінка їхньої ефективності; визначення розміру витрат екологічного призначення і їхньої ефективності; аналіз впливу зміненою діяльністю людини природного середовища на самого людину й умови його життя; факторний аналіз динаміки процесів, що відбуваються в природному середовищі.

У статистичному аналізі важливе значення має угруповання природних ресурсів.

Всі природні ресурси діляться на практично невичерпні (сонячна енергія й ін.) і що вичерпуються. По ознаці відновлюваності природні ресурси, які вичерпаються групуються на поновлювані і непоновлювані.

До поновлюваних відносяться вода, повітря, родючі ґрунти, тваринний і рослинний світ.

Поновлення природних ресурсів визначає можливості участі в цьому процесі людини. За цією ознакою варто виділити: а) природні ресурси, тобто дарунки природи, що відносяться до невиробничих активів; б) створені людиною елементи природного середовища, відносяться до зроблених активів.

Урахування природних ресурсів здійснюється тільки в натуральному вираженні. Дані статистичного урахування є базою для створення кадастрів природних ресурсів (земельного, лісового, водяного кадастрів).

Статистика природних ресурсів вивчає земельний фонд, запаси корисних копалин, поверхневих і підземних вод.

Земельний фонд країни (регіону) подає всю земельну площу, включаючи внутрішні води. Статистика визначає розмір площі, склад, структуру і динаміку земельного фонду.

У залежності від господарського використання і цільового призначення виділяють:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі спеціального (несільськогосподарського) призначення: землі під населеними пунктами, об'єктами промисловості, транспорту і т.д.;

3) державний водяний фонд;

4) державний лісовий фонд;

5) заповідні, курортні і т.п. землі;

6) землі державного запасу.

Аналіз землі сільськогосподарського призначення здійснюється по угіддях:

- орні угіддя;

- сіножаті;

- пасовища;

- багаторічні насадження (плодово-ягідні, виноградники, технічні і кормові культури).

Здійснюється також угруповання землі сільськогосподарського призначення по якості, по стану, по землекористувачах; широко застосовуються комбінаційні угруповання.

Лісовий фонд - частина території країни (регіону), зайнята лісом, а також незайнята їм, але призначена для потреб лісового господарства. До складу лісового фонду входять і не лісні площі - це землі, зайняті ріллями, що знаходяться у лісах, сіножатями, пасовищами, водами, дорогами, просіками, канавами, садибами; площами боліт, пісків, ярів, крутих схилів і ін., не дуже використовувані в лісовому господарстві.

3.2 Фактори, що впливають на збільшення національного багатства

По мірі розвитку суспільства національне багатство зростає. При цьому воно постійне, але оновлюється. Введення таких нових елементів, як інтелектуальний і духовний потенціал населення; технологічна, виробнича, комерційна, наукова, культурна інформація; людський капітал, що ввібрав в себе всі досягнення сучасної науки і культури, змінили структуру національного багатства. Якщо до 70-х роках XX ст. основну частку в національному багатстві становив основний капітал, то зараз зросло значення нових елементів. Причому частка цих елементів значно збільшується більш швидкими темпами.

На збільшення національного багатства впливають наступні фактори:

1. Розвиток суспільного виробництва і збільшення національних обсягів виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг в даній країні без різких змін, спадів і криз. Виробництво має вирішальне значення для економіки. Якщо не створений продукт, то тоді нічого розподіляти, обмінювати і споживати. Рівень життя людей в кожній країні залежить від того, скільки створюється багатства в різноманітних його видах.

2. Зростання національного продукту. Мається на увазі перевищення виробленого валового внутрішнього продукту над поточним споживанням в даному році. Але тут виникає й зворотній зв'язок. Сам зростання валового внутрішнього продукту, його темпи, абсолютні розміри приросту залежать від обсягу національного багатства і його структури. Чим більше обсяг національного багатства і ефективніше його структура, тим швидше зростає валовий внутрішній продукт.

3. Все більш широке і різнобічне втягнення природних ресурсів у господарський оборот. Природні ресурси-це природні, наявні в природі економічні, виробничі ресурси у вигляді землі і земельних угідь, водних ресурсів, повітряного басейну, корисних копалин, лісів, рослинного і тваринного світу. Людина використовує природні ресурси, особливо землю, як фактор виробництва. Кожен економічний агент прагне ефективно використовувати ресурси, отримати за це найбільшу кількість товарів і послуг, виготовлених із обмежених ресурсів. Питання про те, як використати наявні обмежені ресурси, стоїть не тільки перед кожною окремою людиною, але і перед підприємством, урядом будь-якої країни.

Сучасна науково-технічна революція відкрила ряд нових можливостей використання і збільшення природних і сировинних ресурсів. Широко використовується атомна енергія, почата розробка і застосування термоядерної, проливний, сонячної та інших так званих альтернативних джерел енергії. Це розширює енергетичні ресурси, асортимент матеріалів і т.д. Постійно збільшуються витрати на природоохоронні заходи.

4. Використання науково-технічних знань і виробничого досвіду. Сучасна НТР багаторазово розширила сферу застосування досягнень науки і техніки. Науково-технічні дослідження, розробки і нововведення охопили і всю економіку. Багато економістів знання (інформацію) та науково-технічні нововведення (результати НТП) розглядають не як безкоштовні ресурси, а як товари, які повинні бути сплачені. Інновації (нововведення) являють собою запуск у виробництво нових товарів, впровадження нових виробничих процесів, методів, застосування прогресивних форм організації виробництва, підприємництва, маркетингу. Формалізована сукупність знань наукового, технічного, комерційного або іншого характеру, а також об'єктивований досвід наукового дослідження виступають у вигляді ноу-хау. Ці знання і досвід не є загальним надбанням, тобто володіють новизною. У країнах з розвиненою ринковою економікою існує приватне право на ноу-хау, яке охороняється законом. У відповідності з цим правом передача, обмін, розповсюдження знань і досвіду відбуваються за допомогою ліцензійних угод.

5. Все більше оволодіння силами природи. На ранніх стадіях розвитку людина боровся з природою як зі «сліпою» стихією. З розвитком землеробства і одомашнення тварин людина вступила в нові відносини із природою. Цей період був пов'язаний не тільки з винищенням, як раніше, але і творенням. У процесі праці людина використовує обмін речовин між собою і природою, регулює і контролює його. Перетворювальна і творча сила праці проявляється за умови, що він не завдає шкоди природі. Втягуючи природні ресурси та джерела енергії до складу продуктивних сил, суспільство посилює свій вплив на природу, опановує силами природи, збільшує національне багатство.

3.3 Значення національного багатства у економіці

Відповідно, оцінка, аналіз і прогнозування національного багатства сьогодні стають важливими «робочими інструментами» формування сучасної моделі українського «соціального ринкового господарства». Це пов'язано з рядом факторів. По-перше, в сукупному споживанні населення помітно зростає роль нагромаджуваних благ. По-друге, в багатстві отримують відображення кількісні та якісні параметри стану природного середовища, яке стає значущим пріоритетом соціально-економічного розвитку. По-третє в якомусь сенсі долається одвічне «відчуження» багатства від людини; багатство все більше стає не тільки виразом якогось запасу речових благ, що належать людині, але і уособленням рівня розвитку самої людської природи.

Нова концепція багатства закономірно формує і нову концепцію накопичення, що дозволяє побачити (і, значить, оптимально спрогнозувати) пропорції розподілу людської праці між накопиченням традиційних речових (відтворюваних) благ, поліпшенням якості природного середовища і вкладенням у різні форми так званого «людського капіталу». При цьому єдність логіки процесу відтворення продукту і багатства суспільства має, на наш погляд, будуватися на ухваленні як аксіоми положення, що всяке багатство є результат тієї чи іншої форми суспільного накопичення, а будь-яка форма накопичення має на меті збільшення (або запобігання зменшення) того чи іншого різновиду багатства. Тільки при неухильному дотриманні цього положення можна уникнути схематизму в оцінці багатства, підміни його цілісного трактування і єдиного виміру сумою випадково набраних кількісних величин.

Статистична Комісія ООН розробила і прийняла в 1993 р. міжнародний стандарт системи національного рахівництва, яким, зокрема, рекомендується всім країнам одноманітно обчислювати показники «економічних активів», сукупність яких становить національний капітал або багатство країни. У цій системі національного рахівництва показники накопичення і наявного багатства включають в себе матеріальні та нематеріальні елементи. Такий підхід до розуміння багатства схвалений.

Діаграма 1.1

Економічною і соціальною радою ООН; він поділяється та впроваджується у практику економічного аналізу та прогнозування економістами і статистами більшості країн світу; він взятий на озброєння і вітчизняними дослідниками.

Цим шляхом, повільно, хоча і не цілком упевнено, починає йти і українська статистика. На основі узагальненої інформації з 192 країн світу, фахівці Світового банку виробили експериментальні оцінки накопиченого в світі «людського, природного та фізичного» капіталу станом на 2005 рік. З їхніх оцінок можна зробити висновок, що «фізичний капітал» (який до цього моменту традиційно розглядався статистиками саме як «національне багатство») складає всього лише 16% від загального обсягу багатства у світі, в той час як природний капітал - 20% і «людський» капітал - 64%.(Діаграма 1). [5].

У зв'язку з цим головним питанням реалізації будь-якої альтернативної моделі майбутнього розвитку, прийнятої для України, залишається вирішення не нової, а скоріше, традиційної проблеми підвищення ефективності національної економіки. Згідно із сучасними уявленнями, ефективним вважається такий стан економіки, при якому найповніше задовольняються потреби всіх членів суспільства при наявних обмежених ресурсах. При цьому пріоритет надається не матеріальному, а соціальному результату.

...