Інноваційна стратегія підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Змiст

Вступ

1. Основні теоретичні засади формування інноваційної стратегії підприємства

1.1 Поняття, форми та типи інноваційної стратегії

1.2 Етапи процесу формування інноваційної стратегії підприємства

1.3 Оцінка ефективності інноваційної стратегії діяльності підприємства

2. Аналіз фінансово-господарської діяльності та інноваційної стратегії ТОВ "Дольче Віта"

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Аналіз фінансово-господарського стану підприємства

2.3 Оцінка ефективності стратегії інноваційної діяльності ТОВ "Дольче Вита"

3. Напрями удосконалення інноваційної стратегії ТОВ "Дольче Вита"

3.1 Удосконалення інноваційної стратегії та оцінка її впливу на діяльність підприємства

3.2 Удосконалення інноваційної стратегії підприємства шляхом введення нового продукту

Список використаної літератури



Вступ

В умовах глобалізації і стрімкого формування нового суспільства ключовою стратегією державної політики стає перехід до інноваційного шляху розвитку країни на основі обраних пріоритетів. Інновації є єдиним ефективним засобом забезпечення конкурентоспроможності будь-якого підприємства в умовах ринку незалежно від форми його власності та галузевої належності. Стратегія розвитку підприємства базується на використанні науково-технічних досягнень у сфері організації, техніки і технології, ця стратегія націлена на спроможність підприємства використовувати комплексні інновації.

Інноваційну стратегію підприємства треба розглядати як опорну для всього кола питань і проблем, які має вирішувати товаровиробник. Ефективна інноваційна стратегія розвитку підприємства передбачає оцінювання всіх форм інноваційної діяльності підприємства, що мають прояв у нововведеннях різного типу. Треба мати, однак, на увазі, що на практиці дотримання цього положення досить утруднене, оскільки інноваційний процес на підприємстві має охоплювати всі сторони господарської діяльності і входити складовою частиною до всіх підрозділів підприємства. Наприклад, до основних цілей виробничого підприємства входять: випуск високоякісних виробів у заданому обсязі та заданого виду в призначений час; підвищення ефективності використання науково-виробничого потенціалу; активне ведення зовнішньоекономічних операцій; забезпечення екологічної безпеки виробництва і навколишнього середовища та ще багато чого іншого. І все це має бути скориговане з провадженням інноваційної стратегії.

Отже, інноваційна стратегія є ціленаправлена діяльність щодо визначення важливих напрямків вибору пріоритетів перспективного розвитку підприємства і вироблення комплексу заходів, що потрібні для їхнього втілення.

Предмет даної роботи: інноваційна стратегія.

Об'єктом дослідження виступає ТОВ "Дольче Вита"

Завдання даної роботи:

- розкрити теоретичні засади формування інноваційної стратегії;

- провести аналіз фінансово-господарської діяльності ТОВ "Дольче Вита" та його стратегічної діяльності;

- внести пропозиції щодо удосконалення інноваційної стратегії підприємства.



1. Основні теоретичні засади формування інноваційної стратегії підприємства

1.1 Поняття, форми та типи інноваційної стратегії

Стратегічне управління інноваціями вирішує широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані на якісні зміни в діяльності організації на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства.

Поняття "стратегія" (грец. strategos -- мистецтво перемагати) у сучасному розумінні -- це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації.

Стратегія -- це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Інноваційна стратегія -- один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій -- продуктова -- спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес.

Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є також однією зі складових економічної стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.

Вирізняють такі типи інноваційних стратегій:

1) стратегія наступу -- характерна для фірм, які базують свою діяльність на принципах підприємницької конкуренції. Вона пов'язана з прагненням фірм досягти технічного й ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів. Така стратегія передбачає постійну орієнтацію фірми на світові досягнення науки й технології, наявність наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фірмою, швидке реагування та пристосування до нових технологічних можливостей. Особливістю наступальної інноваційної стратегії є активна участь співробітників фірми у створенні та впровадженні інновацій. Рідкісним є випадок, коли інновація "приходить" у фірму від зовнішнього джерела в довершеному вигляді. Тому в реалізації наступальної стратегії провідну роль відіграє спеціальний підрозділ фірми, функціями якого є дослідження й розробки. Наступальну стратегію можуть використовувати як малі інноваційні (венчурні) фірми, так і великі підприємства, які активно вивчають ринок для поширення свого впливу на інші привабливі сфери діяльності. Завдяки потужним науково-дослідним відділам, вони здатні генерувати власні ідеї і втілювати їх у життя, захищаючи своє виняткове право на нову продукцію через систему патентування (компанії Dupon, Microsoft, АКБ ім. Антонова та ін.).

2) стратегія захисту -- спрямована на те, щоб утримати конкурентні позиції фірми на вже наявних ринках. Даної стратегії дотримується більшість фірм, які уникають надмірного ризику. Вони прагнуть рухатися на крок позаду від "піонерів" і впроваджують новацію, тільки впевнившись у її перспективності. Але це не проста імітація новинки. Як правило, у неї вносяться істотні поліпшення, що сприяє впровадженню новації в інших сферах, за іншим призначенням чи перенесенню на інші ринки. Головна функція такої стратегії -- оптимізація співвідношення "витрати--випуск" у виробничому процесі. Захисна стратегія також потребує значних зусиль у науково-дослідницькій сфері, що дає змогу використовувати її лише досить потужним високотехнологічним фірмам. Проаналізувавши досягнення й помилки фірм-піонерів, вдосконаливши новацію і юридично захистивши її новий зразок, вони розпочинають масове виробництво і отримують від цього значні прибутки. Наприклад, фірма ІВМ, використовуючи саме захисну стратегію, перевершила у виробництві комп'ютерів піонерну фірму Сперрі Ренд. У свою чергу, багато комп'ютерних фірм придбали ліцензію в ІВМ і, тим чи іншим чином вдосконаливши її базовий комп'ютер, тобто теж використавши захисну стратегію, заполонили своїми виробами світовий ринок. Фірма із захисною стратегією повинна приділяти багато уваги навчанню свого персоналу та рекламі і просуванню на ринок своєї продукції шляхом розгалуженого сервісу й технічного обслуговування.

3) імітаційна стратегія -- використовується фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок тих або інших нововведень, але прилучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію. Деколи імітація може відбуватися й без дозволу фірм-лідерів, піратським способом. При цьому фірма-імітатор не лише копіює основні споживчі властивості нововведень, а й досягає у виробництві певних переваг. Такими перевагами можуть бути зниження вартості завдяки залученню дешевої робочої сили чи місцевих ресурсів, використання вже наявних виробничих потужностей у новому призначенні та ін. Має суттєве значення і здатність працівників фірми вдало зімітувати новинку. Але якщо імітаційна стратегія здійснюється з дотриманням прав щодо інтелектуальної власності фірми-лідера і забезпечується при цьому вдале поєднання чужої технології з перевагами власних ресурсів, то така стратегія може бути досить корисною для фірми-імітатора. Для українських підприємств вона є одним зі способів підвищення наукомісткості й технологічності виробництва і, за певних захисних дій уряду для підтримки вітчизняного товаровиробника, може сприяти підвищенню потенціалу фірми, зміцненню її ринкових позицій (таким, наприклад, є результат діяльності деяких українських оліє-екстрактних заводів, які придбали за ліцензією технологію виробництва та фасування олії і водночас дістали можливість використовувати дешеву сировину завдяки високій ставці вивізного мита на соняшникове насіння). Але така стратегія може виявитися й невдалою, якщо недостатньо вивчити кон'юнктуру відповідного ринку (спільний проект "АвтоЗАЗ--Daewoo").

4) залежна стратегія -- характер технологічних змін у даному разі залежить від політики фірм, які виступають як "батьківські" стосовно "залежних" фірм, що не роблять спроб змінити свою продукцію, бо вони тісно пов'язані з вимогами до неї від головної фірми. Зазвичай ідеться про субпідрядні роботи. Малі фірми такого типу поширені в капіталомістких галузях, їхній ринковий успіх безпосередньо залежить від успіху у споживачів основного продукту головної фірми. Такі фірми не здійснюють інноваційний пошук самостійно, але забезпечують високі критерії якості роботи і гнучкість пристосування до вимог нових технологій та ринків збуту. Значна частина їх зайнята в сервісному бізнесі та в просуванні продукції на нові ринки.

В Україні цей тип інноваційної стратегії є досить поширеним. Світові лідери у високотехнологічних галузях приходять у нашу країну саме через створення місцевих фірм субвиробників комплектуючих для їхньої продукції ("Мікросистема", "Квазар-Мікро" та ін.). Отже, завдяки "залежній" інноваційній стратегії українські фірми можуть брати активну участь у світовому інноваційному процесі.

5) традиційна стратегія -- цей тип стратегії не передбачає значних технологічних змін, тому він лише умовно належить до інноваційного. Часто виробництва стають традиційними внаслідок закріплення за ними певних інноваційних форм на тривалий період їхнього "життєвого циклу". Тому, якщо фірма на підставі ретельного аналізу ринкової ситуації та становища конкурентів цілком впевнена у сталості ринку та споживчих перевагах своєї продукції, вона може свідомо дотримуватися традиційної стратегії. Водночас, ця стратегія передбачає вдосконалення форм обслуговування традиційної продукції, тому їй також притаманні риси інноваційної поведінки. Прикладом тут може бути ресторанний та готельний бізнес. Незважаючи на традиційність задоволення попиту форма і якість такої продукції постійно вдосконалюються.

6) стратегія "за нагодою", або стратегія "ніші", є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку чи інституційного середовища. Інноваційна діяльність тут полягає в пошукові інформації щодо можливостей, які з'являються у фірми за нових обставин, знаходженні особливих ніш на наявних ринках товарів і послуг, що мають споживача з нетиповим, але значущим різновидом потреб. Саме з вказаного типу стратегії починають фірми і країни, що намагаються швидко увійти на світові ринки, використовуючи свій традиційний потенціал.

Вибір організацією певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників. Це і умови та чинники зовнішнього середовища, і сфера діяльності організації, і номенклатура та асортимент її продукції, і тривалість життєвого циклу товарів, і спроможність організації здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій, і наявність відповідного науково-технічного й технологічного потенціалу, і багато інших, про які йшлося вище. Обґрунтовуючи той чи інший варіант інноваційної стратегії, керівники повинні враховувати й те, що вона має відповідати загальній стратегії розвитку організації, бути прийнятною для неї за рівнем ризику й передбачати готовність ринку до сприйняття новинки.

Водночас важливо пам'ятати, що управління інноваційними процесами в організації не обмежується лише вибором інноваційної стратегії. Зусилля вищого керівництва необхідно спрямовувати на те, щоб забезпечити реалізацію вибраної стратегії. Це великою мірою залежить від інноваційного потенціалу організації, який визначається станом її внутрішнього середовища.

1.2 Етапи процесу формування інноваційної стратегії підприємства

Особливість сучасного підходу до процесу формування інноваційних стратегій полягає у створенні системи так званого "ново-ввідного конвеєра". Суть цього підходу полягає в тому, щоб забезпечити постійне впровадження та виробництво нових, сучасніших виробів; постійно скорочувати всі види витрат; підвищувати якісні характеристики інноваційної діяльності; забезпечувати конкурентні переваги на ринку. З цією метою, наприклад, японські компанії прагнуть виготовляти будь-які, навіть найскладніші вироби на основі стандартів, легко керованих наборів операцій, які здійснюються на універсальному, гнучкому і в широкому діапазоні переналагоджуваному обладнанні. Американські компанії зробили ставку на прискорення комп'ютеризації всіх видів виробничих і управлінських процесів через створення адаптивних інформаційних систем, складного набору оптимізаційних моделей і кількісних методів, здібних швидко виявити та запропонувати варіант ліквідації будь-якого незапланованого відхилення на будь-якому етапі виробничого процесу .

Розроблення інноваційної стратегії передбачає прийняття стратегічних завдань (цілей), оцінку можливостей та ресурсів для їх використання; аналіз альтернатив; підготовку конкретних програм, проектів, бюджетів; оцінку сильних та слабких сторін діяльності суб'єктів з урахуванням обраних цілей.

Послідовність етапів розроблення стратегії така:

1. Етап розроблення цілей:

а) формування місії-орієнтації і місії-політики організації, у

яких підкреслюється прихильність до інноваційної діяльності;

б) формується мета інноваційного розвитку організації.

Будується "дерево цілей".

2. Етап стратегічного аналізу:

а) аналізується внутрішнє середовище й оцінюється інноваційний потенціал;

б) аналізується стан зовнішнього середовища й оцінюється інноваційний клімат;

в) визначається інноваційна позиція організації.

3. Етап вибору інноваційної стратегії:

а) визначаються базові стратегії розвитку та їх інноваційні складові;

б) розробляються й оцінюються альтернативні інноваційні стратегії;

в) здійснюються вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.

4. Етап реалізації інноваційної стратегії:

а) розроблюються стратегічний проект (перелік стратегічних змін і заходів для їх здійснення) та план реалізації проекту, особливо враховується інноваційний характер перетворень;

б) організується стратегічний контроль процесу реалізації проекту;

в) оцінюється ефективність процесу реалізації і проводиться необхідне коригування проекту, стратегій, цілей.

Розроблення альтернатив поведінки організації в ряді реалізації стратегій, що передбачають оптимістичний, песимістичний і найімовірніший розвиток.

Основний принцип формування стратегії розвитку в зовнішньому середовищі -- максимальне використання сильних сторін підприємства, що забезпечують переваги порівняно з конкурентом.

Основним принципом формування стратегії розвитку внутрішнього середовища є максимальне використання внутрішніх резервів організації і послідовне усунення слабких сторін, що є "вузьким місцем" на шляху досягнення цілей.

Ефективне формування інноваційної стратегії починається з визначення того, куди підприємство має рухатися, яку довгострокову позицію на ринку воно збирається зайняти в результаті впровадження інновації, тобто з розробленням місії та цілей.

Місія підприємства завжди дуже індивідуальна. Вона "відділяє" одне підприємство від іншого і наділяє його власними відмінностями, напрямом діяльності та шляхом розвитку.

Існують три аспекти у формуванні добре опрацьованої й обґрунтованої місії підприємства:

* розуміння того, у яких сферах бізнесу працює підприємство;

* доступне та зрозуміле викладення місії;

* своєчасне прийняття рішення відносно впровадження інновацій і необхідності зміни стратегічного курсу та місії.

Сфера бізнесу підприємства визначається тим, які суспільні потреби якої цільової групи споживачів необхідно спробувати задовольнити, а також технологіями, які будуть використовуватись, і функціями, які здійснюватимуться у процесі роботи на певному ринку.

Ефективне розроблення місії, особливо для підприємства, що спрямоване на впровадження інновацій, полягає в тому, щоб вчасно виявити момент, коли загрози чи можливості, що з'являються у зовнішньому оточенні, роблять необхідним перегляд довгострокового напряму розвитку підприємства внесенням відповідних коректив.

Вдало сформульована місія є сильним мотиваційним інструментом; вона готує підприємство до майбутнього. У місії знаходять відображення ті переваги, які вигідно відрізняють фірму від потенційних і реальних конкурентів.

Установлення цілей адаптує інноваційний стратегічний напрям розвитку підприємства до конкретних завдань, пов'язаних з виробництвом і результатами діяльності організації. Цілі можна розглядати як обов'язок управлінського апарату підприємства досягти певних результатів з упровадження інновації в певний час. Доки довгострокові плани розвитку підприємства та його місія не пов'язані з конкретними вимірюваними завданнями, сформульована місія лишається тільки нереалізованою ідеєю.

Стратегічні цілі фокусуються на конкуренції і на створенні сильних конкурентних позицій у конкретній сфері діяльності. Кожний ключовий результат інноваційної діяльності, який уважається важливим для досягнення успіху, потребує визначення цілей.

Основними стратегічними цілями, як показують численні дослідження, є: обсяги продажу, темпи зростання, частка ринку, прибуток. Обсяг продажу -- це визнаний показник престижу фірми і до того ж відображає кількість ресурсів, що переробляє компанія. Зростання важливе з кількох причин. У зростаючій економіці розвиток компанії необхідний для збереження її позицій на ринку, і, щоб підтримувати свою відносну конкурентоспроможність, вона повинна зростати таким самим темпом, як економіка в цілому. Зростання створює можливості для збільшення робочих місць і заробітної плати. Орієнтовані на зростання підприємства сприйнятливі до нововведень.

1.3 Оцінка ефективності інноваційної стратегії діяльності підприємства

Кінцевим результатом інноваційної стратегії будь-якого підприємства є вибір виробництва конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За таких умов вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одежання більших результатів із меншими чи однаковими витратами.

Для ефективного вибору інноваційної стратегії важливим є аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства -- його сильних та слабких сторін, загроз та можливостей використовують SWOT-аналіз.

SWOT-аналіз дає змогу скласти так званий стратегічний баланс, де сильні сторони -- це активи підприємства у конкурентній боротьбі, а слабкі сторони --пасиви.

Сильні сторони (strenght) -- це внутрішні чинники підприємства (інноваційний потенціал, ресурси), що є основою для формування певної стратегії.

Слабкі сторони (weaaknesses) - це ті види діяльності, які гальмують інноваційний розвиток підприємства.

Можливості (opportunities) -- це ще не використані фірмою альтернативи, які в разі їх використання можуть принести успіх.

Загрози (threats) -- це процеси, що перешкоджають руху фірми в напрямі намічених цілей.

Найбільш сприятливою для підприємства є ситуація, коли можливості зовнішнього середовища збігаються із сильними сторонами підприємства. Навпаки, загрози з боку зовнішнього середовища, накладені на слабкі сторони підприємства, створюють передумови кризової ситуації і внеможливлюють досягнення цілей організації. Нижче наводяться чинники, що можуть бути сильною стороною фірми або, навпаки, містити загрозу її існуванню. До них належать: наявність фінансових ресурсів; проектно-конструкторська база; технологічна база; компетенція керівництва; розуміння ринкової ситуації; виробничі потужності підприємства; якість і новизна продукції;

рентабельність; обсяг продажу; науково-дослідна база; генерування ідей; репутація на ринку; патентна захищеність; асортимент продукції; виробниче обладнання.

Сильні сторони підприємства можуть бути використані як основа для формування інноваційної стратегії та конкурентних переваг. Якщо сильних сторін недостатньо, щоб сформувати на їх основі успішну інноваційну стратегію, необхідно створити базу, на якій ця стратегія могла б будуватися.

Водночас інноваційна стратегія має бути спрямована на усунення слабких сторін, які роблять підприємство вразливим і заважають його інноваційній діяльності.

Вивчаючи сприятливі можливості та загрози зовнішнього середовища, необхідно звертати увагу на такі чинники: зміна потреб ринку; нові конкуренти; нові продукти; нова технологія; демографічні тенденції; політика держави; сировинна база; поставка матеріалів; економічні тенденції; нові споживачі; нові законодавчі норми та правила; торговельні обмеження; перспективи розвитку бізнесу споживачів тощо.

З метою проведення SWOT-аналізу широко використовується така матриця (рис. 1.3). На перетині окремих складових груп чинників формуються поля певних сполучень і взаємодії цих чинників, які необхідно враховувати в процесі розроблення інноваційної стратегії.



рис. 1.3

Поле СіМ -- потребує підтримки наступальних стратегій та розвитку сильних сторін підприємства з метою збереження конкурентних переваг.

Поле СіЗ -- потребує використання сильних сторін фірми для нейтралізації (усунення) загрози.

Поле СлМ-- передбачає розроблення стратегій подолання слабких сторін підприємства за рахунок можливостей зовнішнього середовища.

Поле СлЗ -- на цьому полі поєднуються слабкі сторони підприємства і загрози зовнішнього середовища, що вказує на необхідність стратегічних інноваційних змін.

Успішна інноваційна стратегія має бути націлена:

* на використання інноваційного потенціалу підприємства та перспектив, які відповідають його можливостям;

* на забезпечення захисту організації від зовнішніх загроз;

* на створення конкурентних переваг, тобто фірма повинна бути кращою на ринку, ніж будь-яка інша в галузі.

Урахування своїх сильних та слабких сторін (порівняно з найбільш небезпечними конкурентами) може внести корективи до оцінки, яку дає підприємство привабливості того чи іншого ринку. Привабливість ринку нового продукту та умови конкуренції -- істотні чинники, які визначають інноваційну стратегію. Оцінка їх підприємством безпосередньо впливає на те, яку позицію йому потрібно зайняти на ринку і якою буде його інноваційна стратегія в конкурентній боротьбі.

Кінцевим результатом інноваційної діяльності є розробка та реалізація інноваційних програм і проектів. Упровадження інновацій у будь-якій галузі економіки потребує фінансових витрат. Для того щоб увести нові виробничі потужності, опанувати нові технології, виробництво нових товарів, підвищити ефективність діяльності організації та одержати додатковий прибуток, необхідні інвестиції.

Одним із найпростіших методів, який широко використовується для оцінки ефективності інноваційної стратегії, є метод відбору інноваційних проектів за допомогою переліку критеріїв. Сутність його полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і за кожним критерієм оцінюється проект. Метод дає змогу виявити всі переваги та недоліки проекту і гарантує, що жоден з критеріїв, які необхідно взяти до уваги, не буде забутий. Критерії можуть відрізнятись залежно від конкретних особливостей галузі чи організації, їх стратегічної спрямованості. При складанні переліку критеріїв використовуються лише ті, які безпосередньо відповідають цілям, завданням і стратегії організації.

До простих методів оцінки економічної ефективності інноваційних проектів належать статистичні методи. Рекомендується застосовувати їх на початковій стадії експертизи проекту, а також для проектів, що мають відносно короткий інвестиційний період. До показників, які найчастіше застосовуються під час оцінювання економічної ефективності інноваційних проектів, належать:

* сумарний (або середньорічний) прибуток, який одержують у результаті реалізації проекту;

* рентабельність інвестицій (проста норма прибутку);

період окупності інвестицій (строк повернення).

Необхідно пам'ятати, що неможливо повністю і всебічно відобразити в показниках будь-який результат інноваційного проекту від зародження ідеї до її реалізації.

Поки що не існує простих, єдиних і придатних для всіх умов управління показниками ефективності інноваційної діяльності. Проте можна виявляти й оцінювати взаємозв'язок чинників ефективності з метою найкращого узгодження їх дії.



2. Аналіз фінансово-господарської діяльності та інноваційної стратегії ТОВ "Дольче Віта"

2.1 Загальна характеристика підприємства

ТОВ "Дольче Вита" за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Юридична адреса: м. Київ, Бориспільське шосе, 7/Б.

ТОВ "Дольче Вита" засноване згідно рішення загальних зборів учасників від 14 червня 2006 р. на підставі чинного законодавства України і здійснює свою діяльність згідно Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про господарські товариства", іншого законодавства України та Статуту підприємства.

Компанія є одним із найбільших українських виробників у Київській області хлібобулочної продукції із дріжджового/листкового тіста глибокої заморозки та беззаперечним лідером у сегменті "street food" ("перекус на ходу"). Зручність, смак та якість продукту викликає великий попит у покупців та стрімкий розвиток торгової марки на ринку України.

Успіх компанії грунтується на поступовому зростанні інвестицій у розвиток сучасних технологічних процесів, які відповідають усім європейським стандартам. Особлива увага приділяється навчанню персоналу виробництва та продавців. Чітка кваліфікована робота менеджерів забезпечує контроль якості продукції на кожному етапі виробничого процесу та процесу реалізації продукції.

ТОВ "Дольче Вита" є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Відповідно до Статуту ТОВ "Дольче Вита" метою діяльності визначено:

- сприяння всебічному розвитку економіки України, товарно-грошових та ринкових відносин шляхом внесення інвестицій;

- забезпечення суспільних потреб та одержання прибутку;

- реалізація соціальних, економічних та інших інтересів учасників ТОВ "Дольче Вита" на основі одержаного прибутку.

Предметом діяльності є:

- виробництво сухарів, печива, пирогів і тістечок тривалого зберігання (код - 15.82.0);

- виробництво харчових продуктів не віднесених до інших угрупувань (код - 15.89.0);

- оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами (код - 51.36.0);

- оптова торгівля іншими продуктами харчування (код - 51.38.0.);

- зовнішньоекономічна діяльність.

Асортимент продукції, який випускається, має 7 найменувань. До готової продукції, що випускається ТОВ "Дольче Вита", відносяться:

* Круасанчики карамель;

* Круасанчики шинка з сиром;

* Круасанчики сир фета;

* Круасанчики шпинат;

* Круасанчики персіпан (подоба марципана з персиків);

* Круасанчики з джемом;

* Круасанчики з шоколадом.

Такий асортимент обґрунтовується споживацькими симпатіями та вимогами ринку щодо смакових властивостей товарів, що представляються, необхідністю орієнтуватись на різні споживчі сегменти (виробництво для дітей, молоді, людей похилого віку тощо).

Сировину на виробництво приймають згідно правилам "запобігання попадання сторонніх предметів в готову продукцію". Прийом сировини проводиться лише за наявності всіх відповідних документів (товарно-транспортна накладна, посвідчення якості для сировини імпортного походження - гігієнічне виведення МОЗ України). Сировину приймають по кількості (згідно товарно-транспортної накладної) і якості. Якість сировини і готової продукції перевіряє лабораторіях;

Контроль якості:

- На підприємстві функціонує акредитована вимірювальна лабораторія;

- У обов'язки лабораторії входить контроль на всіх ділянках технологічного процесу: від приймання сировини до випуску і відвантаження готової продукції;

- Проходження всіх стадій виробництва фіксується в спеціальних бланках. Тому для кожного замісу ми можемо відстежити всі нюанси виробництва;

- Контролю якості піддається кожен заміс тіста. Насамперед робиться пробна випічка і перевіряються органолептичні показники якості. Якщо продукція відповідає затвердженим нормам, то проводяться всі останні виміри фізико-хімічних показників, передбачених нормативною документацією;

- З кожного замісу тіста відбирається і зберігається в складі проба готової продукції, яка може бути використана при арбітражних спорах із споживачами.

2.2 Аналіз фінансово-господарського стану підприємства

Одним із найважливіших факторів підвищення ефективності виробництв являється забезпеченість їх основними фондами в необхідній кількості та асортименті й більш повне їх використання. Формування ринкових відносин передбачає конкурентну боротьбу між різними товаровиробниками, перемогти в якій зможуть ті із них, хто найбільш ефективно використовує всі види наявних ресурсів.

Якісна характеристика основних засобів підприємства оцінюється за допомогою наступних показників, які розраховуються за даними додатків 1,2:

- коефіцієнт зносу основних засобів - відношення величини зносу до початкової вартості основних засобів:

Кзпр=977:8979=0,11

Кзкр=2226:10628=0,21

- коефіцієнт придатності основних засобів - визначається як різниця між 1 і коефіцієнтом зносу основних засобів:

Кпрпр=1-0,11=0,89

Кпркр=1-0,21=0,79

- коефіцієнт оновлення основних засобів - відношення суми введених за звітний період основних засобів до їх вартості на кінець періоду:

Конпр=(10628-8979):8979=0,18

Конкр=(10628-8979):10628=0,15

- індекс постійного активу - показує частку необоротних активів ( в тому числі і основних засобів) у джерелах власних коштів:

Іпр=8226:(-5503)=-1,49

Ікр=8508:(-5913)=-1,44

- частка активної частини основних засобів - відношення активної частини основних засобів до первісної вартості основних засобів;

- коефіцієнт реальної вартості майна - показує яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва:

Крвпр=(44+941):11411=0,09

Крвкр=(24+1037):11461=0,09

- коефіцієнт маневреності власних коштів - відношення власних оборотних коштів до власного капіталу:

Кмпр=(3185-8322):(-5503)=0,93

Кмкр=(2953-8787):(-5913)=0,9

- коефіцієнт забезпечення запасів власними коштами - відношення власних оборотних коштів до запасів і затрат.

Таблиця 2.2 Показники майнового стану ТОВ "Дольче Вита"

№ п/п	Показники	На початок року	На кінець року	Абсолютне відхилення
1	Коефіцієнт зносу основних засобів	0,11	0,21	0,1
2	Коефіцієнт придатності основних засобів	0,89	0,79	-0,1
3	Коефіцієнт оновлення основних засобів	0,18	0,15	-0,03
4	Індекс постійного активу	1,49	1,44	-0,05
5	Коефіцієнт реальної вартості майна	0,09	0,09	0
6	Коефіцієнт маневреності власних коштів	0,93	0,99	0,06

Виходячи з вищенаведених розрахунків можна зробити висновок, що за звітний рік коефіцієнт оновлення основних засобів зменшився на 3%. В результаті коефіцієнт зносу основних засобів в порівнянні з попереднім періодом збільшився на 10%, а коефіцієнт придатності зменшився на 10%. За звітний період частка необоротних активів у джерелах власних коштів зменшилася на 5%, а частка засобів виробництва у вартості майна залишилася такою, як і у попередньому періоді. Отже, для більш ефективної діяльності підприємству потрібно оновлювати свої основні засоби.

Аналіз стану та ефективності використання оборотних коштів підприємства має здійснюватись постійно і бути необхідною складовою фінансового аналізу. Ефективність використання оборотних коштів характеризуються такими загальними показниками (за даними додатків 1 та 2):

- оборотність оборотних коштів - це відношення чистого доходу до середньої величини оборотних активів:

Копр=12219:3185=3,8

Кокр=14830:2953=5,0

- тривалість одного обороту оборотних засобів - відношення добутку середньої вартості оборотних коштів та тривалості періоду в днях до виручки від реалізації продукції:

Топр=365*3185:12219=95,1

Токр=365*2953:14830=72,7

- оборотність виробничих запасів - відношення собівартості реалізованої продукції до середніх виробничих запасів:

Копр=8595:(941-250)=12,4

Кокр=11290:(1037-240)=14,2

- тривалість одного обороту виробничих запасів - визначається як відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності виробничих запасів:

Топр=365*(941-250):8595=29,3

Токр=365*(1037-240):11290=25,8

- оборотність коштів у розрахунках - визначається діленням чистого доходу на середні кошти у розрахунках;

- тривалість одного обороту коштів у розрахунках - відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності коштів у розрахунках;

- оборотність дебіторської заборгованості - відношення чистого доходу до середньої дебіторської заборгованості:

Копр=12219:(192-394)=-60,5

Кокр=14830:(249-103)=101,6

- тривалість одного обороту дебіторської заборгованості - відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості:

Топр=365*(192-394):12219=-6,0

Токр=365*(249-103):14830=3,6

- оборотність кредиторської заборгованості - відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості:

Копр=12219:8322=1,5

Кокр=14830:8787=1,7

- тривалість одного обороту кредиторської заборгованості - відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності кредиторської заборгованості:

Топр=365*8322:12219=248,6

Токр=365*8787:14830=216,3

- оборотність чистого робочого капіталу - це відношення чистого доходу до середнього чистого робочого капіталу;

- тривалість одного обороту чистого робочого капіталу - відношення тривалості періоду до коефіцієнту оборотності чистого робочого капіталу;

- оборотність фіксованих активів - визначається як відношення чистого доходу на середні фіксовані активи:

Копр=12219:(8226-40)=1,5

Кокр=14830:(8508-24)=1,7

- тривалість одного обороту фіксованих активів - відношення тривалості періоду на коефіцієнт оборотності фіксованих активів:

Топр=365*(8226-40):12219=244,5

Токр=365*(8508-24):14830=208,8

- оборотність усіх активів - визначається як відношення чистого доходу до середніх активів:

Копр=12219:11411=1,1

Кокр=14830:11461=1,3

- тривалість одного обороту усіх активів - відношення тривалості періоду до коефіцієнта оборотності усіх активів:

Топр=365*11411:12219=340,9

Токр=365*11461:14830=282,1.

Склад і структура оборотних активів підприємства представлені в таблиці 2.3.



Таблиця 2.3 Склад і структура оборотних активів ТОВ "Дольче Вита"

Оборотні активи	На поч. зв. періоду	% до підсумку	На кін. зв. періоду	% до підсумку	Абсолютне відхилення
Виробничі запаси	941	29,5	1037	35,1	5,6
Готова продукція	660	20,7	693	23,5	2,8
Товари	250	7,8	240	8,1	0,5
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги	192	6,0	192	6,5	0,5
Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом	300	9,4	240	8,1	-1,3
Інша поточна дебіторська заборгованість	394	12,4	103	3,5	-8,9
Грошові кошти та їх еквіваленти:		12,6	12,9	0,3
в національній валюті	379	94,8	381	100	5,4
у т. ч. в касі	2	0,5	1	0,2	-0,2
в іноземній валюті	21	5,2	-	-	-5,2
Інші оборотні активи	48	1,5	10	0,3	-1,2
Усього оборотних активів	3185	100	2953	100	-

У загальному підсумку оборотні активи підприємства у звітному періоді зменшилися на 232 тис.грн.. Найбільше на загальне зменшення вплинуло зменшення іншої поточної заборгованості (-8,9), грошових коштів та їх еквівалентів у іноземній валюті (-5,2%), у т.ч. у касі (-0,2), дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом (-1,3%) та інших оборотніх активів (-1,2).

Таблиця 2.4 Показники ефективності використання оборотних коштів ТОВ "Дольче Вита"

№ п/п	Показники	На початок року	На кінець року	Абсолютне відхилення
1	Оборотність оборотних коштів	3,8	5,0	1,2
2	Тривалість одного обороту оборотних засобів, днів	95,1	72,7	-22,4
3	Оборотність виробничих запасів	12,4	14,2	1,8
4	Тривалість одного обороту виробничих запасів, днів	29,3	25,8	-3,5
5	Оборотність дебіторської заборгованості	-60,5	101,6	162,1
6	Тривалість одного обороту дебіторської заборгованості, днів	-6,0	3,6	9,6
7	Оборотність кредиторської заборгованості	1,5	1,7	0,2
8	Тривалість одного обороту кредиторської заборгованості, днів	248,6	216,3	-32,3
9	Оборотність фіксованих активів	1,5	1,7	0,2
10	Тривалість одного обороту фіксованих активів, днів	244,5	208,8	-35,7
11	Оборотність усіх активів	1,1	1,3	0,2
12	Тривалість одного обороту усіх активів, днів	340,9	282,1	-58,8

Аналізуючи показники використання оборотних коштів ТОВ "Дольче Вита" слід зазначити, що позитивним в роботі підприємства є збільшення (на кінець року, в порівнянні з початком року) оборотності всіх показників і зменшення тривалості одного обороту всіх видів оборотних коштів. Отже, підприємство покращило ефективність використання оборотних коштів у звітному 2009 році. Підприємству потрібно і надалі тримати такий курс своєї роботи.

На першому етапі аналізу прибутку та рентабельності підприємства необхідно дослідити динаміку фінансових результатів діяльності підприємства (таблиця 2.5 - за даними додатку 2).

Таблиця 2.5 Динаміка фінансових результатів діяльності підприємства

Показники	За попередній період	За звітний період	Абсолютне відхилення, тис.грн.
Валовий прибуток	3624,00	3540,00	-84,00
Прибуток від операційної діяльності	-4090,00	-17,00	4073,00
Прибуток від звичайної діяльності	-4292,00	-410,00	3882,00
Чистий прибуток	-4292,00	410,00	3882,00

За даними таблиці 2.5 видно, що у попередньому періоді валовий прибуток підприємства дорівнював 3624 тис.грн., а у звітному 3540 тис.грн., тобто він знизився на 84,0 тис.грн.. За минулий період збитки від операційної діяльності становили 4090,0 тис.грн., а за звітній - 17,0 тис.грн. Так само і збитки від звичайної діяльності: у попередньому періоді - 4292,0 тис.грн., а у звітному - 410,0 тис. грн..Чистий прибуток хоча і має від'ємне значення, та спостерігається тенденція покращення його значення. Тобто, в усіх випадках розмір збитків зменшився, що свідчить про покращення роботи підприємства.

Рентабельність - це відносний показник, який показує скільки одиниць прибутку (валового, операційного, чистого) отримують на одиницю елементів виробництва (реалізованої продукції, загального капіталу, виробничих фондів, власного капіталу), що сприяли його створенню. Фінансовий аналіз рівня рентабельності та причин її зміни має важливе значення для виявлення резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. Основними показниками рентабельності є (розрахунок проводиться за даними додатків 1 та 2):

- рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності - визначається відношенням прибутку від звичайної діяльності до загальної суми активів:

Рпр=-4292:11411=-0,38

Ркр=-410:11461=-0,04

- рентабельність капіталу за чистим прибутком - відношення чистого прибутку до загального капіталу:

Рпр=-4292:(-5503)=0,78

Ркр=-410:(-5913)=0,07

- рентабельність власного капіталу - відношення чистого прибутку до власного капіталу:

Рпр=-4292:(-5503)=0,78

Ркр=-410:(-5913)=0,07

- рентабельність виробничих фондів (загальна рентабельність) - відношення чистого прибутку до виробничих фондів:

Рпр=-4292:(8002+941)=-0,48

Ркр=-410:(24+1037)=-0,39

- рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації визначається як відношення прибутку від реалізації до виручки:

Рпр=(3624-2777-39):12219=0,07

Ркр=(3540-2789-1):14830=0,05

- рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної діяльності - визначається як відношення прибутку від операційної діяльності до виручки;

- рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком - відношення чистого прибутку до виручки:

Рпр=-4292:12219=-0,35

Ркр=-410:14830=-0,03

- коефіцієнт реінвестування - відношення реінвестованого прибутку до чистого прибутку;

- коефіцієнт стійкості економічного зростання - відношення реінвестованого прибутку до власного капіталу.

Таблиця 2.6 Основні показники рентабельності ТОВ "Дольче Вита"

№ п/п	Показники	Звітний період	Базовий період	Абсолютне відхилення
1	Рентабельність активів за прибутком від звичайної діяльності	0,04	0,38	-0,34
2	Рентабельність капіталу за чистим прибутком	0,07	0,78	-0,71
3	Рентабельність власного капіталу	0,07	0,78	-0,71
4	Рентабельність виробничих фондів (загальна рентабельність)	-0,39	-0,48	0,09
5	Рентабельність реалізованої продукції за Прибутком від реалізації	0,05	0,07	-0,02
6	Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком	-0,03	-0,35	0,32

Аналізуючи дані таблиці, ми спостерігаємо значні зменшення майже всіх основних показників рентабельності ТОВ "Дольче Вита", крім рентабельності виробничих фондів (загальної рентабельності) та рентабельності реалізованої продукції за чистим прибутком. Наведені дані свідчать про погіршення у звітному періоді ефективності фінансової діяльності підприємства.

Таблиця 2.7 Факторний аналіз чистого прибутку і рентабельності

Показник	Базовий рік	Звітний рік	Зміна
1.Виручка від реалізації продукції без урахування ПДВ, акцизного збору та інших вирахувань із доходів (В)	12219	14830	2611
2.Собівартість реалізованої продукції (С)	8595	11290	2695
3.Адміністративні витрати (АВ)	2777	2789	12
4.Витрати на збут (ЗВ)	39	1	38
5.Інші оперативні витрати (ІОВ)	9555	3562	-5993
6.Фінансові доходи (ФД)	1	1	-
7.Фінансові витрати (ФВ)	203	369	166
8.Податок на прибуток (ПНП)	-	30	30
9.Чистий прибуток (ЧП)	-4292	-410	3882

У даному випадку вплив факторних показників на прибуток можна навести у вигляді:

ЧП=В-С-АВ-ЗВ-ІОВ+ФД-ФВ-ПНП

Як відомо, розмір виручки від реалізації залежить від таких факторів, як ціна реалізованої продукції, питома вага кожного виду продукції в загальному обсязі реалізації та кількості реалізованої продукції. Таку залежність можна виразити у вигляді формули:

В=Ц*ПВ*N,

де, N - обсяг реалізованої продукції;

Ц - ціна продукції;

ПВ - показник структури реалізованої продукції.

Загальну зміну виручки від реалізації знаходимо за формулою:

?Взаг=В1-В0=14830-12219=2611 (тис. грн.).

Тобто за звітний період виручка від реалізації продукції збільшилася на 2611 тис. грн.. Припустимо, що ціни на продукцію у звітному році зросли на 5%, тобто індекс цін становить 1,05. Ця зміна є результатом впливу двох факторів: ціни реалізації та обсягу реалізованої продукції. Розрахунок впливу цих факторів можна визначити так:

?Вц= В1-В1:Іц=14830-14830:1,05=14830-14123,81=706,19 тис. грн.;

?ВNПВ= В1:Іц- В0=14830:1,05-12219=14123,81-12219=1904,81 тис. грн..

Таким чином, зростання цін сприяло збільшенню виручки від реалізації на 706,19 тис. грн., а збільшення обсягу випуску - на 1904,81 тис. грн. Як випливає з розрахунків, на підприємстві спостерігається розширення виробництва.

Аналогічно розраховується вплив факторів на зміну собівартості реалізованої продукції:

?Сзаг= С1-С0=11290-8595=2695 тис. грн..

Припустимо, що собівартість одиниці продукції зміниться лише за рахунок зовнішніх факторів, а саме за рахунок загальної зміни цін, тоді:

?СІцін= С1- С1:Іц=11290-11290:1,05=11290-10752,38=537,62 тис. грн.;

?СNПВ= С1:Іц-С=?Сзаг-?СІцін=2695-537,62=2157,38 тис. грн..

Отже, за рахунок збільшення обсягу випуску собівартість продукції збільшилася на 2157,38 тис. грн., за рахунок зміни цін - на 537,62 тис. грн..

Вплив зміни ціни на розмір чистого прибутку можна визначити так

?Пц= Вц- СІцін=706,19-537,62=168,57 тис. грн.

За рахунок збільшення цін чистий прибуток підприємства збільшився на 168,57 тис.грн.

А тепер розрахуємо вплив інших факторів на величину чистого прибутку.

Вплив зміни розмірів адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. При визначенні впливу цього фактора слід врахувати, що цей фактор оберненого впливу відносно прибутку. У зв'язку з цим до розрахункової формули додоється знак "-".

?Пв=-[(АВ1+ЗВ1+ІОВ1)-(АВ0+ЗВ0+ІОВ0)]=-[(2777+39+9555)-(2789+1+3562)]=-(12371-6352)=-6019 тис. грн.

Це означає, що перевитрата за непрямими витратами призвела до зниження прибутку у звітному році на 6019 тис. грн..

Вплив зміни величини фінансових доходів. Розрахунок впливу цього фактора на зміну розміру чистого прибутку описується формулою:

?Пфд=ФД1-ФД0=1-1=0

Вплив зміни величини фінансових витрат. Для розрахунку впливу цього фактору використовується формула:

?Пфв=-(ФВ1-ФВ0)=-(369-203)=-166 тис. грн.

Тобто чистий прибуток знизився на рахунок збільшення суми понесених фінансових витрат на 166 тис. грн..

Вплив величини витрат з податку на прибуток. У цьому разі справедливою є така формула:

?Ппнп=-(ПНП1-ПНП0)=-(30-0)=-30 тис. грн..

Збільшення розміру витрат з податку на прибуток спричинило зниження розміру чистого прибутку на 30 тис. грн..

Узагальнений вплив факторів на розмір чистого прибутку відображено в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 Зведена таблиця впливу факторів на чистий прибуток зведеного періоду

Показники	Сума, тис. грн..
1.Зміна цін	1904,81
2.Обсяг реалізованої продукції	168,57
3.Обсяг виробленої продукції	-2157,38
4.Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні	-6019
5.Фінансові доходи	0
6.Фінансові витрати	-166
7.Податок на прибуток	-30
Усього	-6299

Для проведення факторного аналізу рентабельності підприємства можна використати різні прийоми елімінування. В даному випадку використаємо один з найпростіших - метод абсолютних різниць.

Для зручності розрахунку впливу факторів на коефіцієнт рентабельності власного капіталу скористаємось таблицею 2.9.

Таблиця 2.9

Показник	Попередній рік	Звітний рік	Зміна
1.Чиста рентабельність продажів	-0,351	-0,028	0,323
2.Ресурсовіддача	1,071	1,299	0,228
3.Коефіцієнт фінансової залежності	1,48	1,51	0,03
4.Рентабельність власного капіталу	0,7799	0,0692	-0,7106

Загальна зміна рентабельності власного капіталу становить -0,7106 пунктів.

Вплив на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу зміни показника чистої рентабельності продажів визначимо за такою формулою:

R(1)=Rпрод*Pвід0*k0фін.зал=0,323*1,071*1,5=0,5189.

Зміна коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок зміни показника ресурсовіддачі:

R(2)= R1прод*Рвід*k0фін.зал=(-0,028)*0,228*1,5=-0,0096.

Зміна коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок зміни коефіцієнта фінансової залежності:

R(3)= R1прод*Р1від* kфін.зал=(-0,028)*1,299*0,03=-0,001.

Додавши значення змін показника рентабельності власного капіталу за рахунок кожного фактору, одержимо загальну зміну значення коефіцієнта:

R= R(1)+ R(2)+ R(3)=0,5189-0,0096-0,001=0,5083.

Узагальнимо в таблиці 2.10 вплив факторів на зміну показника рентабельності власного капіталу.

Таблиця 2.10

Показник	Вплив
Чиста рентабельність продажів	0,5189
Ресурсовіддача	-0,0096
Коефіцієнт фінансової залежності	-0,001
Усього (зміна коефіцієнта рентабельності власного капіталу)	0,5083

Отже, за рахунок збільшення коефіцієнта чистої рентабельності продажів показник рентабельності власного капіталу збільшився на 0,5189 пункти. Зміна показника ресурсовіддачі та коефіцієнта фінансової залежності спричинили зменшення коефіцієнта рентабельності власного капіталу. У даних розрахунках простежується прямо пропорційний зв'язок між коефіцієнтом фінансової залежності підприємства та зміною рентабельності власного капіталу. Збільшення ступеня фінансової залежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування призводить до рентабельності власного капіталу.<...