Соціалізація економіки України як стратегічна потреба її розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 330.342.146

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ЯК СТРАТЕГІЧНА

ПОТРЕБА ЇЇ РОЗВИТКУ

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

ЗАЙЦЕВ ЮРІЙ КУЗЬМИЧ

Київ 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному економічному університеті

Міністерства освіти і науки України, м. Київ

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

САВЧУК Володимир Сафронович, Київський Національний економічний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри політичної економії обліково - економічних факультетів

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент КВАСНЮК Борис Євгенович, Інститут економічного прогнозування НАН України, заступник директора інституту

доктор економічних наук, професор, член - кореспондент НАН України БЕЗЧАСНИЙ Леонід Костянтинович, Інститут економіки НАН України, заступник директора інституту

доктор економічних наук, професор ЛАГУТІН Василь Дмитрович, Київський національний торговельно - економічний університет, завідувач кафедри економічної теорії

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра економічної теорії, м. Київ

Захист відбудеться " 12 " грудня 2002 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.03 у Київському національному економічному університеті за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 317.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий 11 листопада 2002 року

В. О. Вченого секретаря спеціалізованої

вченої ради, доктор економічних наук, професор Панченко Є. Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У наш час на планеті відбуваються процеси історичної ваги, які, насамперед, знаходять свій прояв у відновленні дії законів ринку, ринкового середовища, отже економічної свободи людини у країнах колишнього так званого соціалістичного табору. Перебуваючи у перехідному стані системної трансформації, посткомуністичні країни, в тому числі й Україна, повинні визначитися із спрямованістю, основними стратегічними цілями цієї трансформації, засобами їх реалізації, які б узгоджувались із загальними тенденціями розвитку світової економіки та суспільства постіндустріального типу.

Складність вибору полягає у тому, що в сучасних умовах у перехідному стані знаходяться практично всі країни світу. Це пов'язано з якісними змінами у механізмах саморозвитку окремих країн, регіонів, суспільного життя на планеті в цілому. Спільне у всіх варіантах перехідного стану сучасного суспільства полягає в тому, що трансформація, як правило, відбувається на основі нової парадигми: економічне зростання, яке не супроводжується покращанням становища більшості населення, тепер не визнається розвитком. За цих умов на перший план безпосередньо виходять соціальні цілі функціонування економіки, такі як: якість життя, забезпечення економічних та громадянських свобод, право усіх суб'єктів господарювання на участь у прийнятті рішень, здорове навколишнє середовище, збереження ресурсів тощо. Аналіз об'єктивних законів і факторів, що визначають якісні зміни у системі економічних відносин, із суто економічних позицій вже не уявляється повноцінним, оскільки взаємовпливи економічної, соціальної, культурно-духовної, екологічної та інших систем настільки глибокі та щільні, що без урахування їх характеру та наслідків неможливо забезпечити управління економічними процесами на макро та мікрорівнях. Така необхідність визначає й потребу подальшої еволюції предмета економічної теорії з позицій визнання та пізнання органічної єдності економічного та соціального, коли ігнорування одного з компонентів приводить не тільки до погіршення умов функціонування іншого, але й до негативних системних змін. метасоціальний трансформаційний суспільство економіка

Такий підхід забезпечує розуміння необхідності пошуку ефективних інститутів та інструментів, за допомогою яких можна забезпечити надійне застосування економічної та позаекономічної мотивації до праці, гармонізацію відносин основних суб'єктів господарювання, у тому числі в перехідних суспільствах. Взагалі, будь-які існуючі інститути є результатом процесів, що відбувалися у минулому, тому вони пристосовані до обставин минулого, і не знаходяться у повній згоді із вимогами сьогодення (Т.Веблен), навіть у розвинених країнах Заходу система соціально-економічних інститутів потребує постійного удосконалення. В Україні ж проблема формування та забезпечення взаємозв'язку економічних, соціальних і політичних інститутів у процесі реалізації економічних проектів, пов'язаних із становленням ринкової економічної системи сучасного типу, є нагальною, в тому числі й для економічної теорії.

Актуальність окреслених вище проблем викликала потребу дослідити, по-перше, закономірності трансформації структури надскладних систем в умовах появи нових можливостей і потреб, породжених, як розвитком протиріч в економічній та соціальній системах, так і наслідками впливу НТР на характер взаємозалежності між капіталом і найманою працею; по-друге, визначити політико-економічні фактори та етапи становлення соціального ринкового господарства, як ефективної форми та інструменту соціалізації економіки, з позицій застосування цього інституту для розв'язання довгострокових завдань розвитку економіки України; по-третє, на основі з'ясування принципів і цілей формування національної концепції та моделі соціально-економічного розвитку окреслити характерні риси, функції та напрямки становлення відсутніх сьогодні в Україні соціальних інститутів, які безпосередньо впливають на характер економічних відносин та ефективність позаекономічної системи мотивації економічного зростання, забезпечення системної рівноваги в країні.

Серед зарубіжних економістів, які досліджують, або досліджували закономірності та механізми реалізації міжсистемних зв'язків можна назвати Й.А. Шумпетера, Т. Веблена, Г. Мюрдаля, Т. Шульца, Б. Уліна, А. Мюллера-Армака, В. Ойкена, Л. Ерхарда, Дж. Гелбрейта, Дж. Б'юкенена, К. Ероу, Д. Норта, М. Бюшера, П. Друкера, А. Ріха, Р. Патнема, Т. Парсонса, Ф. Фукіяму, Д. Белла, Дж. Стігліца, Дж. Сороса, Р. Райха, Е. фон Вайцзеккера, О. Тоффлера.

Закономірності трансформації економічної системи України, формування метасоціальної системи сучасного типу, є предметом наукового інтересу українських учених, вчених інших посткомуністичних країн, таких, як: А. Базилюк, Л. Безчасний, О. Бєляєв, О. Білорус, В. Геєць, Б. Кваснюк, А. Кредисов, К. Кривенко, В. Лагутін, П. Леоненко, Е. Лібанова, І. Лукінов, Д. Лук'яненко, С. Мочерний, Б. Панасюк, Ю. Пахомов, В. Рокоча, В. Савчук, А. Філіпенко, А. Чухно, А. Абалкін, А. Бузгалін, С. Валентей, Л. Васіна, Е. Вільховченко, С. Глаз'єв, К. Горохова, Б. Зарицький, В. Іноземцев, Е. Кочетов, Р. Нурєєв, Е. Платонова, Л. Бальцерович, Гжегож В. Колодко та інші.

Однак, слід зазначити, що складність проблем становлення нової економічної системи в Україні зумовлює потребу у подальшому поглибленні досліджень закономірностей взаємовпливів економічних та соціальних факторів з метою практичного урахування наслідків таких взаємовпливів в ході управління системними перетвореннями в державі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри політичної економії обліково - економічних факультетів Київського національного економічного університету за темою "Теоретичні проблеми становлення нової економічної системи в Україні" (номер державної реєстрації № 0198V000784). Особистий внесок здобувача у розробку цієї теми полягає у дослідженні закономірностей взаємовпливів економічних і соціальних факторів на формування якісно нової економічної системи в нашій країні, як елемента, ланки більш глобального утворення - метасоціальної системи, визначенні та аналізі суті, функцій, механізмів і протирічч становлення та використання людського і соціального капіталу, інших соціальних інститутів, що безпосередньо впливають на процес формування системи мотивації до праці в перехідній економіці України. Здобувач бере також участь у виконанні теми "Науково - методичне забезпечення та підготовка кадрового резерву на посади керівників "ВП ЗАЕС" (номер державної реєстрації 0102 VO 01348). Автором, зокрема, досліджуються закономірності та проблеми формування соціальної відповідальності керівників, становлення системи соціального партнерства.

Мета та задачі дослідження. Метою дисертації є обгрунтування об'єктивності процесу соціалізації світової економіки, що знаходить свій прояв у формуванні метасоціальних систем на національному та наднаціональному рівнях, визначення специфіки умов становлення такої системи у трансформаційному суспільстві України, окреслення концептуальних засад, принципів та інститутів, на основі яких можливе забезпечення соціальної спрямованості розвитку економічної та господарської системи в нашій країні. Досягнення даної мети вимагало вирішення наступних завдань:

визначення причин і факторів, які викликали збагачення системи потреб і цілей людського розвитку у другій половині ХХ століття;

обгрунтування закономірностей еволюції предмету економічної теорії в умовах поглиблення взаємовпливів різних складових метасистеми, зростання ролі позаекономічних факторів економічного зростання;

аналізу принципів становлення і застосування нової парадигми досліджень соціально-економічних процесів, що відбуваються в сучасних сформованих ринкових системах та у системах перехідного типу, можливостей методології історичної школи, інституціоналізму та неоінституціоналізму;

характеристики об'єктивної природи соціальних законів, та основних форм взаємопроникнення економічного і соціального;

обгрунтування політико-економічних факторів та етапів становлення соціального ринкового господарства, як форми виразу та функціонування системи економічних відносин, окреслення цілей, пріоритетів і показників соціальної спрямованості економічного зростання у розвинених країнах;

визначення причин, що породжують протиріччя та гальмують процес системних трансформаційних перетворень в Україні;

аналізу рівня соціальної спрямованості та соціальної ціни ринкових перетворень у нашій державі;

визначення першорядних дій держави щодо формування базових економічних і соціальних інститутів, які б спрямовували трансформацію системи мотивації до праці у конструктивне русло з більш високим, ніж у попередньої системи, рівнем ефективності та соціальної справедливості.

Об'єктом дослідження є процес соціалізації економіки в умовах системної трансформації суспільства.

Предмет дослідження - потреби і закономірності соціалізації економіки у перехідній економіці України, принципи, інститути та механізми використання соціальних важелів у формуванні якісно нової системи економічних відносин в країні.

Методи дослідження. У дисертації здобувач, в рамках системного підходу, використовував методологічні інструменти різних напрямків і шкіл у політичній економії та економічній теорії: класичної політичної економії, марксизму, маржиналізму, німецької історичної школи, інституціоналізму та неоінституціоналізму, кейнсіанства, ордолібералізму, монетаризму, теорій суспільного вибору, глобалістики. Однак саме системний підхід, який дозволив провести системний аналіз взаємовпливів ринкових і соціальних законів, економічних і соціальних сфер та інститутів, як елементів певної метасистеми, забезпечив визначення слабких сторін у стратегії та механізмах трансформації українського суспільства, формулювання деяких принципів та напрямків корекції цих механізмів із позицій гармонізації інтересів усіх суб'єктів ринкових перетворень на основі їх соціалізації.

Інформаційною базою дослідження стала наукова монографічна література, статті зарубіжних і вітчизняних вчених у періодичних виданнях, законодавчі та нормативні акти вищих державних органів, Міністерства праці та соціального захисту України, Міністерства фінансів України, Держкомстату України, результати соціологічних досліджень вітчизняних та зарубіжних центрів, офіційні публікації МВФ і Світового банку тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

поглиблено логіку обгрунтування причин і факторів, які визначають еволюцію та збагачення предмета економічної теорії у ХХ столітті внаслідок змін, що відбулися у системі економічних потреб суспільного виробництва та людини, відносин власності, мотивації до праці.

обгрунтовано необхідність застосування нової парадигми пізнання економічних закономірностей, процесів і явищ, основним принципом якої є визнання багатосуттєвості будь-якого економічного явища, взаємопроникнень та взаємопереплетіння сутностей, ускладнення та мобільності взаємозв'язків структурних елементів соціально-економічних систем, взаємопроникнення та синтезу предметів і методології різних гуманітарних наук.

запропоновано ввести в широкий науковий обіг в якості категорій економічної теорії такі поняття, як метасистема - надскладна соціально-економічна система, де економічна система є елементом, підсистемою із відповідними закономірностями її взаємозв'язків з іншими елементами метасистеми, та метасоціальна система - сучасний тип метасистеми, результат синергетичної дії її елементів, у структурі якої домінуючу роль відіграє соціальна орієнтація розвитку економічної системи на безпосереднє задоволення потреб людини.

встановлено, що процес формування метасоціальних систем на національному та наднаціональному рівнях не має, в умовах глобалізації, єдиної спрямованості, тому носить характер двоякої тенденції: з одного боку, забезпечує позитивну орієнтацію та збільшує можливості вибору варіантів досягнення мети, з іншого - може гальмувати потяг національних економік до соціалізації. За цих умов підвищується значення орієнтації України щодо вибору стратегічних цілей та моделі розвитку її економічної системи.

поглиблено розуміння специфіки зовнішніх факторів, що впливають на формування концепції та вибір моделі економічного розвитку України, яка полягає в тому, що практично усі країни світу й уся світова економіка перебувають сьогодні в перехідному стані: від індустріального до постіндустріального, інформаційного, постекономічного суспільства; від командно-адміністративної системи до ринкового господарства; від традиційних економічних систем до сучасних ринкових відносин; від взаємодії національних економік і держав до глобалізації важелів управління світовою економічною системою.

доведено, на основі аналізу суті та механізмів взаємодії, взаємовпливів ринкових і соціальних законів, що соціалізація економіки, в тому разі в Україні, є об'єктивною потребою сучасного стану продуктивних сил і виробничих відносин розвинених країн, тому такі економічні моделі, як суспільство загального добробуту, або соціальне ринкове господарство не є породженням лише певної економічної політики. Вони є об'єктивними інститутами та формами реалізації вимог, народжених взаємодією згадуваних законів. Економічна ж політика відбиває національну специфіку, рівень розуміння спрямованості та реалізації цих вимог суспільством за допомогою певних моделей та інститутів.

обгрунтовано, що найбільш життєвою та ефективною суспільною формою функціонування ринкового господарства в Європі є модель соціального ринкового господарства, яка, не зважаючи на певні протиріччя, може забезпечити ринкову, соціальну та системну рівновагу в структурі метасоціальної системи. Запропоновано оригінальне трактування суті та змісту етапів формування соціального ринкового господарства в Німеччині з позицій виявлення можливостей розвитку такого типу господарства в Україні.

уперше в науковій літературі зроблено спробу виділити та критично проаналізувати етапи становлення національної економічної думки щодо визначення стратегічних цілей і основних принципів формування концепції та моделі соціально-економічного розвитку України у трансформаційний період; окреслено деякі визначальні принципи концепції та моделі забезпечення соціальної спрямованості функціонування економіки країни.

поглиблено розуміння суті і змісту такого інституту та інструменту соціалізації економіки, як соціальна політика. Обгрунтовано причини та фактори переваг і пріоритетності, серед інших функцій соціальної політики, її мотиваційної функції, яка забезпечує прямий вплив соціальних важелів на динаміку та якість економічного зростання і розвитку.

розширено розуміння суті та функцій поняття соціальний капітал, якісно нового інституту, що відбиває, регулює та забезпечує позитивні зміни в системі виробничих відносин, безпосередньо впливає на ефективність мотивів і мотивації до праці. Досліджені проблеми і протиріччя функціонування людського та становлення соціального капіталу в Україні.

уперше проведено системне дослідження суті, функцій та закономірностей становлення в перехідній економіці країни таких соціальних інститутів, як соціальна конкуренція, соціальне партнерство, середній клас. Категорія соціальна конкуренція, як інститут та інструмент трансформаційної активності суб'єктів економічної діяльності вводиться в науковий обіг уперше. Соціальне партнерство, як інститут та інструмент узгодження інтересів суб'єктів економічних відносин, розглядається автором не тільки у площині трудових відносин, але й з позицій забезпечення партнерських відносин між народом і державою, владними структурами. У цьому зв'язку досліджується система чинників, які породжують проблеми та протиріччя на шляху становлення такого інституту в Україні, формулюються деякі практичні рекомендації щодо їх подолання. Середній клас розглядається як результат і показник ефективності соціальної спрямованості економічного розвитку, соціальна основа та інститут метасоціальної системи. В роботі досліджено специфіку та протиріччя становлення середнього класу в Україні, сформульовано певні принципи його розвитку, зокрема, принципи концентрації ознак та посилення регуляторної діяльності держави. Доведено необхідність та окреслено основні принципи створення державної Концепції та Програми "Становлення середнього класу в Україні".

обгрунтовано положення, згідно якого вихідним етапом становлення системи соціальних інститутів в Україні повинно бути розв'язання протиріч в організації економічної мотивації трудової активності працівників, визначення та дотримання базових принципів побудови оплати праці. Сформульована низка практичних рекомендацій щодо розв'язання цих протиріч.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані наукові результати є, насамперед, теоретико - методологічною базою поглиблення досліджень проблем поєднання економічних та позаекономічних факторів соціально-економічного розвитку, пошуку сучасних форм мотивації праці, які б сприяли зростанню ефективності та продуктивності праці, становленню якісно нової системи виробничих відносин, забезпеченню більш високого рівня реалізації принципу соціальної справедливості у суспільстві, соціальному розвитку громадян держави. Висновки, пропозиції, рекомендації, сформульовані в дисертаційній роботі можуть стати базою при визначенні цілей, принципів, інструментів системної економічної політики, яка б виходила із приорітетності економічних та соціальних потреб працівника, соціального статусу людини, як громадянина, власника інтелектуальних та професійних ресурсів.

Запропоновані у роботі рекомендації щодо організації процесу формування певних соціальних інститутів та інструментів мотиваційного характеру в умовах системної трансформації метасистеми України прийняті до впровадження Міністерством праці та соціальної політики України (довідка № 167 - Г від 27. 05. 2002 р.), Науково-дослідним економічним інститутом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (довідка № А/304 від 21. 05. 2002 р.), Науково-дослідним інститутом економічного розвитку (довідка № 13/14-14/1 від 15. 05. 2002 р.). Наукові результати дослідження безпосередньо використовуються у навчальному процесі. Під час роботи на посаді доцента у Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича здобувачем розроблена навчальна програма курсу "Економічна політика", підготовлений і надрукований навчальний посібник "Економічна політика: методологія, теорія, практика". Чернівці.: Рута, 1998., обсягом 8,2 друк. арк. (довідка № 23-06.10/801 від 23. 05. 2002 р.), протягом 1997-2001 р.р. студентам економічного факультету ЧНУ викладався курс "Економічна політика" (довідка № 23-06.10/890 від 23. 05. 2002 р.). Результати дослідження використовуються здобувачем у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні курсу "Політична економія" (довідка від 3. 05. 2002 р.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на 16 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних і наукових конгресах, конференціях, симпозіумах і семінарах. Серед них, зокрема: міжнародна наукова конференція "370 років Хотинської війни" (Чернівці, 1991); міжнародна науково-практична конференція "Механізми управління у вільних економічних зонах" (Чернівці, 1993); науково-практична конференція "Криза економіки України та можливості виходу з неї" (Івано-Франківськ, 1993); міжнародна науково-практична конференція "Вільна економічна зона як форма регіонального розвитку" (Чернівці, 1994); міжнародна науково-практична конференція "Інвестиційна діяльність в Україні: проблеми розвитку та регулювання" (Чернівці, 1997); всеукраїнська науково-практична конференція "Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя" (Київ, жовтень 1998); Х міжнародна науково-практична конференція "Сучасна інноваційно - промислова політика України: інвестиційні пріоритети та інфраструктура" (Чернівці, квітень 1999); міжнародний науковий симпозіум "Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-східної Європи" / Бюро зі співробітництва в Україні Фонду Ф. Еберта" (Чернівці, 1999); міжнародна наукова конференція "Проблеми теорії і практики становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки" (Харків, листопад 1999); УІІ міжнародна науково-теоретична конференція "Особливості економічної політики постсоціалістичних країн в умовах глобалізації світової економіки (Приклад України)" (Київ, листопад 1999); ХІ міжнародна науково-практична конференція "Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації" (Чернівці, 2000); міжнародна науково-методична конференція "Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання)" (Київ, квітень 2000); всеукраїнська науково-практична конференція "Підприємництво в умовах трансформації економіки України" (Київ, листопад 2000); У Міжнародний конгрес українських економістів "Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку" (Львів, травень, 2000); ХІІ міжнародна науково-практична конференція "Дослідження соціально-економічних проблем перехідного періоду" (Чернівці, 2001); всеукраїнський науково - практичний семінар "Етична та соціальна відповідальність бізнесу (Програма сприяння розвитку вітчизняного бізнесу)" (Донецк, червень 2001).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертації опубліковані автором самостійно та у співавторстві в 47 наукових працях, серед яких: 3 монографії (дві особисті - 29, 34 друк. арк.), 23 статті у наукових фахових виданнях, 1 стаття в інших виданнях, матеріали і тези 16 доповідей та виступів на конференціях, чотири підручники, книги (з них 1 - особиста, 3 - у співавторстві). Загальний обсяг опублікованих матеріалів, який належить особисто автору, становить 74,69 друк. арк.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (13 підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації - 434 сторінки, в тому числі 21 таблиця на 8 сторінках та 8 рисунків на 4 сторінках. Список використаних джерел містить 306 назв, додатки включають 6 довідок на 6 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження з позицій розв'язання проблем трансформаційного періоду та забезпечення нової якості економічних відносин в країні, формулюються мета і завдання дослідження, визначається його наукова новизна, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1. Сучасна методологія дослідження соціально-економічних систем. До загальних закономірностей розвитку сучасного суспільства слід віднести об'єктивний процес ускладнення структури всіх типів існуючих відкритих систем, посилення здатності їх до самоорганізації. В залежності від характеру функціональних структурних взаємозв'язків, рівня самоорганізації, розрізняють прості, складні та надскладні системи. Об'єкт і предмет дисертаційного дослідження визначили безпосередній інтерес здобувача саме до складних та надскладних систем. Розуміння їх природи дозволяє вийти на розуміння наслідків синергетичного розвитку елементів цих систем у суспільстві, окреслити особливості предмету і методології досліджень сучасних економічних процесів. Зокрема, до складних відносять системи, усі, або деякі зв'язки яких не є детермінованими і здійснюються за принципом: "певний вплив - декілька можливих результатів". Надскладними вважаються системи, які мають непізнані зв'язки, що здійснюються за принципом: "певний вплив - несподіваний (непередбачуваний) результат". Таке розуміння суті складних та надскладних систем дозволило здобувачу зробити висновок, згідно якого однією з найбільш важливих властивостей соціально-економічних систем є рухливість їх елементів, підсистем, що, за певних обставин, викликає зміни у структурі системи, її якостях, динамізмі та цілісності. У процесі свого розвитку структурні елементи будь якої надскладної системи відіграють не однакові ролі: деякі з них поводяться більш активно, інші - більш пасивно, що визначає домінантність того чи іншого елемента у надсистемі. У цьому зв'язку в дисертації аргументується позиція, згідно якої до ХХ століття таку домінуючу роль у складних суспільних системах відігравала система економічна. У ХХ-му столітті в середині існуючої надсистеми були ініційовані процеси, які викликали прискорення трансформації її структури, активізацію соціальної підсистеми. Почався перехід надсистеми до якісно нового стану розвитку, що посилило її стійкість, гнучкість і функціональність.

Аналіз суті змін, що відбувалися протягом ХХ століття у закономірностях та механізмах функціонування світової економіки, беззаперечно засвідчив, що неперевершена простота та сила мотивів, на яких базується капіталістична економіка, ефективність соціального устрою буржуазного суспільства, знаходяться у цілковитій залежності від того, наскільки глибоко та всебічно це суспільство може впливати на характер соціальної підсистеми. Забезпечити ж позитивну спрямованість такого впливу у сучасних умовах можливо лише забезпечивши орієнтацію на перетворення людини з її здібностями, знаннями, потребами не просто у головний економічний ресурс, але в центральну фігуру суспільного процесу. Марксова методологія досліджень, згідно якої економічні відносини це відносини між полярними (фактично застиглими у своїй структурованості) класами, вже давно не відбиває справжнього багатосуттєвого, багатоступеневого, гнучкого та рухливого їх змісту. Тому завдання сучасної економічної теорії опановувати ці глибини, реагувати на такі рухливі реалії, шукати механізми творчого, конструктивного управління цими процесами.

У дисертаційному дослідженні проводиться думка, згідно якої забезпечити позитивний процес такого пізнання можна лише визначивши сучасну парадигму економічної науки, тобто вихідну концептуальну схему ідей, принципів та моделей постановки проблем, методів їх дослідження та розв'язання, окресливши основні категорії та положення, за допомогою яких можна надати несуперечливе пояснення явищам, що вивчаються. До основних принципів побудови такої парадигми здобувач, насамперед, відносить:

відмову від ідеології технологічного детермінізму у підходах до економічних досліджень;

подолання безсуб'єктного аналізу економічних процесів та явищ, орієнтацію на створення людиноцентричного господарського механізму;

здатність до сприйняття багатомірності та складності економічного життя, багатоваріантності соціально-економічного розвитку, до усвідомлення того, що різні підходи, школи, напрямки визначають тільки окремі його сторони, розкривають частки істини, отже визнання правомірності існування тенденції руху до синтезуючого мислення;

визнання закономірності зміни цільових установок та цінністних орієнтацій суб'єктів економічної діяльності у бік збагачення їх змісту, отже рівноправності економічних та позаекономічних факторів розвитку сучасної економічної та господарської систем;

визнання та використання принципу "методологічного плюралізму";

визнання закономірності розвитку та трансформації понятійного апарату економічної теорії до рівня, здатного забезпечити повне і всебічне дослідження економічних явищ і процесів, як елементів складних і надскладних соціальних систем. Зокрема, у дисертаційній роботі запропоновано ввести в обіг, поряд із уже існуючим поняттям - метасистема, інше, яке відбиває якісно новий стан її розвитку, а саме, "метасоціальна система", що дозволяє поглибити пошук та аналіз тих інститутів та інструментів, в тому разі позаекономічних, які зможуть забезпечити необхідну спрямованість та ефективність трансформації старої метасистеми в Україні.

Поняття метасистема, на думку здобувача, означає, по-перше, що будь-яка система, пов'язана з існуванням і діяльністю людини, це надскладна система, яка об'єднує декілька підсистем з високим ступенем автономності та взаємовпливів, має розгалужену структуру, багатомірну сітку взаємозв'язків. По-друге, така система має багато форм прояву, одночасно знаходиться у стані функціонування, розвитку, відмирання, перетворення у систему ще більш складну та життєздатну; цей процес ніколи не припиняється і не зупиняється, що є запорукою прогресу людини та людства. По-третє, в залежності від природи потреб, рівня їх сформованості та реалізації, домінуючими у структурі метасистеми, в той чи інший період часу, стають різні підсистеми, які визначають специфіку її загальної спрямованості, умови функціонування, динамізм розвитку. Наприклад, домінування у метасистемі розвинених країн соціальної системи пояснюється новим типом і характером потреб, що стрімко формуються в економічній, господарській, екологічній системах в процесі переходу цих країн до постіндустріального та постекономічного суспільства. Цей процес і складає основу становлення конкретної нової сутнісної форми існування метасистеми: системи метасоціальної.

У дисертації всебічно обгрунтовано, що саме метасоціальна система, процес формування якої відбувається на національному рівні в усіх без винятку розвинених країнах, починається, або зароджується у постсоціалістичних, навіть у відсталих країнах різних регіонів світу, стала однією з найбільш адекватних вимогам часу сутнісних форм, які забезпечили позитивну спрямованість розвитку надскладних систем у ХХ столітті, оскільки домінуючу роль у ній відіграє система соціальна, яка, на відміну від інших підсистем, безпосередньо ставить у центр розвитку саме людину, людське співтовариство. У метасоціальній системі ринкова економіка починає грати свою справжню сутнісну функцію: обслуговування потреб суспільства, головного його суб'єкта та об'єкта - людини, позбавляючись своїх фетишних властивостей, негативні, для суспільства, наслідки існування яких були досліджені ще К. Марксом.

Розділ 2. Об'єктивні чинники формування метасоціальних систем. У даному розділі аналізуються протиріччя, які виникають у світовій економічній системі внаслідок внутрішньої трансформації функцій автоматичних регуляторів ринкового господарства у першій половині ХХ століття.

Проведений аналіз причин, що викликають системні порушення рівноваги в суспільстві, дозволив здобувачу зробити ряд висновків, згідно яких: 1) значна доля протиріч у ринковій економіці виникає внаслідок ігнорування суб'єктами господарювання вимог не тільки економічних, але й соціальних законів, що викликає об'єктивну необхідність пізнання природи взаємовпливів економічних і соціальних факторів розвитку існуючих метасистем; 2) у більшості розвинених країн вибір головних напрямків активізації діяльності держави, особливо в умовах системної кризи, передбачав створення більш гуманістичного типу економічного відтворення та зростання, отже якісну еволюцію існуючої метасистеми у систему метасоціальну; 3) вибір цілей і моделі системної трансформації економіки України, місця держави у забезпеченні цього процесу, залежить від факторів, значна частина яких є змінними, кон'юнктурними та перехідними, отже може бути багатоваріантним. Однак, за будь-яких умов, ефективність моделі неможлива поза певною системою мотивів і цінностей, які б забезпечили активну конструктивну поведінку людини у цих трансформаційних процесах, що передбачає цілеспрямоване використання вимог і взаємовпливів соціальних законів, які формують соціальне середовище, де функціонують та реалізують свої потреби суб'єкти економічної діяльності. Причинно-наслідкові зв'язки цих законів охоплюють, насамперед, систему стосунків, яка виникає між суб'єктами економічних відносин у сфері прийняття рішень щодо цілей соціально-економічного розвитку, визначають принципи формування та функціонування соціальних зв'язків, суть яких полягає у створенні, через систему відповідних соціальних норм та інститутів, умов координації та кооперації діяльності цих суб'єктів заради взаємної вигоди, внаслідок чого і відбувається економічне зростання, збагачення та розвиток людського і соціального капіталу.

Врівноважуючись по силі впливу на розвиток суспільства із законами економічними, соціальні закони орієнтують систему відносин між соціальними групами, окремими суб'єктами, у напрямку соціальної згоди, партнерства та співпраці. Отже, дія цих законів спрямовує суспільство у русло відносин, які б сприяли ефективному використанню ринкових (та й не тільки) законів, установлюючи загальноприйнятні правила людської поведінки, формуючи певну етику договірної поведінки суб'єктів господарської системи, виставляючи та конкретизуючи вимоги до суспільства (його окремих підсистем), яке повинно забезпечити підвищення рівня реалізації принципу соціальної справедливості у системі економічних відносин при збереженні духовних цінностей, оточуючого середовища, на основі підвищення рівня та якості життя, загального рівня культури та соціальної відповідальності за процеси, що відбуваються в економіці.

Основними суспільними формами прояву та реалізації взаємодії ринкових і соціальних законів на макрорівні виступають такі інститути та інструменти, як соціальна справедливість, соціалізація економіки, яка проявляється, насамперед, у трансформації стратегічних цілей розвитку, оптимізації структури метасистеми, появі нових пріоритетів, нових інститутів, що забезпечують функціонування та реалізацію соціальних зв'язків в економічній сфері (зокрема, таких як: соціальна ринкова економіка, соціальний капітал, соціальна конкуренція, соціальне партнерство, середній клас).

Спрямованість, ефективність вибору економічних цілей та інструментів їх реалізації згідно поглядів неоінституціоналістів, визначається, насамперед, саме позаекономічними, соціальними факторами, зокрема законами формування загальновизнаних та прозорих правил гри вільних індивідів, які визначають принципи формування механізму реалізації взаємозв'язків ринкових і соціальних законів, такі, як: 1) необхідність забезпечення конституційності вибору, тобто створення системи узгоджених правил, за якими відбуваються усі наступні дії, чіткого визначення прав індивідів, які здатні зупинити нестримне зростання державного апарату та поставити його під контроль громадянського суспільства; 2) необхідність постконституційного вибору, в межах якого формується стратегія поведінки індивідів у рамках встановлених правил; 3) необхідність розуміння правової системи, як своєрідного суспільного капіталу, безпосередні вигоди від використання та збереження якого полягають у забезпеченні реального існування економічної свободи, зростанні стабільності міжіндивідуальних відносин, можливості їх планування та прогнозування, збільшення віддачі із плином часу; 4) домінування серед різних типів вибору двостороннього, оскільки він найбільш повно відбиває факт існування взаємопов'язаних потреб та інтересів у кожної особистості.

На сучасному етапі розвитку ринкового господарства головним цілісним арбітражним інститутом, здатним забезпечувати рівновагу та розвиток системи відносин індивід - суспільство, може виступати, як це аргументується у дисертації, лише соціальна держава, яка створює умови для реалізації зростаючої потреби у соціальній справедливості, соціальній підтримці, соціальному захисті (у несформованих, перехідних суспільствах, таких як, наприклад, Україна, ці потреби проглядаються найбільш виразно). Здобувач розглядає соціальну справедливість як визначальний принцип та інститут функціонування будь-якої соціальної системи, зазначаючи водночас, що поле та характер прояву цього принципу неоднакові для різного часу, різних верств того чи іншого суспільства. У дисертації аргументується висновок, згідно якого лише у двадцятому столітті, зокрема в останній його третині, з'являється об'єктивна потреба (і реальна можливість) у формуванні єдиних критеріїв щодо визначення принципу соціальної справедливості для всіх членів суспільства. До таких критеріїв слід віднести не лише розподіл продукту або доходу у відповідності з працею кожного при урахуванні інших виробничих факторів - землі, капіталу, але й необхідність забезпечення гідного рівня існування усім громадянам, у тому числі й тим, які в силу об'єктивних обставин не можуть брати участь у суспільному господарстві. Гуманізація економічних відносин, потреби вільного, незалежного та забезпеченого існування людини набирають пріоритетного значення, стають головними критеріями прогресу, оскільки вперше в історії отримують достатню і стабільну матеріальну основу у вигляді якісно нового рівня розвитку усіх складових елементів продуктивних сил.

В роботі обгрунтовується положення, згідно якого соціальний бік людської діяльності - мотивація досягнення, соціальна справедливість, виражена у соціальній оцінці дій та результатів праці будь-якого суб'єкта з боку суспільства, сім'ї, фірми, виступає найпотужнішим мотивом діяльності, хоча, безперечно, грошовий, або матеріальний фактор соціальних зв'язків за будь-яких умов зберігає силу, як необхідна база соціального розвитку взагалі. Саме в цьому проявляються інтеграційна та трансформаційна функції причинно-наслідкових зв'язків соціальних законів. Водночас, для розуміння природи протиріч в організації та реалізації соціальних зв'язків у механізмі управління процесом прийняття та виконання рішень у сфері економічних і соціальних інтересів суб'єктів господарювання, здобувач вважає за необхідне дослідити такий суспільний інститут, як чиновництво.

Інститут чиновництва, роль якого у формуванні нової метасистеми в Україні фактично не досліджується, є, на думку неоінституціоналістів, таких як Дж. Б'юкенен, Г. Таллок, одним із найважливіших інструментів у механізмі реалізації вимог об'єктивних законів. Адже будь-яке рішення щодо визначення цілей і засобів забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства, окремих його суб'єктів, трансформується через компетентність, свідомість та особистий інтерес, як окремого чиновника, так і корпоративний інтерес певного відомства. Протиставлення, з будь-яких причин, особистого та корпоративного інтересу букві і духу закону, прийнятому владою рішенню у сфері економіки, означає виникнення конфліктної спрямованості суспільного розвитку. На жаль, поки що абсолютна більшість прикладів дій українського чиновництва свідчить про просування варіанту розвитку економіки бюрократії, яка, згідно теорії суспільного вибору, уявляє собою систему організацій, що: 1) не виробляє економічні блага, які мають ціннісну оцінку; 2) витягає частину своїх доходів із джерел, не пов'язаних із продажем результатів своєї діяльності; 3) обслуговує, насамперед, інтереси різних ешелонів законодавчої та виконавчої влади.

Серед причин, які викликають подібні ситуації, в роботі визначаються: 1) надзвичайно велика роль особистих інтересів бюрократії, що часто входять у суперечність з суспільними потребами; 2) менш дієвий контроль за діяльністю державних установ ніж за приватними діловими одиницями, що збільшує можливості чиновників у реалізації власних інтересів за кошти суспільства; 3) відсутність, або низький рівень соціальної конкуренції у сфері діяльності державних установ, що робить неактуальною для них проблему мінімізації витрат. Зростання ж вартості різного роду суспільних програм, затвердження та реалізація яких так чи інакше пов'язані з діяльністю чиновників, дозволяє їм отримувати постійно зростаючу політичну ренту, тобто збагачуватись за допомогою політичного процесу. Ефективним механізмом та інструментом подолання цих протиріч у перехідному суспільстві, приходить до висновку здобувач, може бути лише створення громадянського суспільства, забезпечення умов реальної участі працівників у прийнятті рішень на всіх щаблях економічного і соціального життя.

Розділ 3. Соціальне ринкове господарство як форма функціонування метасоціальних систем. У даному розділі досліджуються, насамперед, причини та фактори, які зробили середину ХХ століття переломним етапом у становленні метасоціальної системи на національному та світовому рівнях. Серед таких причин здобувач виділяє: наслідки другої світової війни, яка максимально збільшила рівень втручання держави у хід відтворення ринкового господарства, порушивши тим самим механізми мотивації до праці, що склалися у передвоєнні часи; швидке зростання диференціації доходів різних груп населення європейських держав, що викликало наростання соціальної напруги, особливо у переможених країнах, стимулювало потребу пошуку концепцій, моделей та механізмів розв'язання проблем, що склалися.

Об'єктивною матеріальною основою процесу швидкої соціалізації економічної системи капіталізму, особливо у європейських країнах, можна вважати процес масового оновлення основного капіталу в ході відновлення зруйнованого війною господарства, який викликав: 1) значні структурні зміни у народному господарстві західноєвропейських країн; 2) масову потребу у кваліфікованій робочій силі; 3) потребу у формуванні системи мотивації до праці, яка б забезпечувала якщо не класовий мир, то класове співробітництво; 4) прискорення НТП та становлення НТР.

Розвиток НТР різко посилив вимоги до рівня інтелектуального розвитку як окремого робітника, так і сукупної робочої сили в цілому. Особливий інтерес викликає, на думку здобувача, не сам факт швидкого зростання у суспільному виробництві долі висококваліфікованих робітників, а зміна їх місця у соціальній системі капіталізму. Зростання рівня задоволеності останніх своїм соціальним статусом внаслідок його зміцнення, та працею - завдяки зростанню її змістовності та цінності, не тільки збагачує систему мотивів до праці, але й забезпечує масову підтримку працівниками економічного та політичного устрою держави. Серед різних типів мотиваційних систем все виразніше дають про себе знати мотиви, пов'язані з гуманізацією та духовним збагаченням життя людини. Центр тяжіння в інтересах багатьох працівників зміщується у сферу постматеріальних цінностей. У дисертації сформульовано висновок: тенденції змін у характері та змісті праці, в її мотивації, перетворюються в об'єктивний фактор якісних змін у соціально-економічному житті капіталістичного суспільства в цілому, що знаходить свій прояв у виникненні передумов для ліквідації відчуження робітника, появи нових механізмів розв'язання протиріч між найманою працею і капіталом, в тому разі і в системі відносин власності.

Однією з перших країн, де був зроблений інтелектуальний, політичний і практичний прорив у напрямку розв'язання цієї проблеми, стала повоєнна Німеччина. Саме тут, у 1949 році вперше у широкий обіг був уведений термін соціальне ринкове господарство. Грунтовний аналіз концептуальних положень у поглядах А. Мюллера-Армака, В. Ойкена, Л. Ерхарда на природу соціального ринкового господарства, згідно яких прагматичне ядро філософії цієї моделі господарювання закладене у взаємодії ринкового механізму та соціально стурбованої держави на основі поєднання принципу свободи ринку із соціальною збалансованістю, де сама свобода співвідноситься із протилежним принципом - громадським обов'язком, дозволив здобувачу зробити ряд висновків: 1) філософія соціального ринкового господарства свідчить про її нерозривний зв'язок із концепцією лібералізму, оскільки виходить із необхідності дотримання такого фундаментального принципу координації економічних процесів, як конкуренція; 2) економічна політика "конкурентного порядку" (В. Ойкен) в умовах соціального ринкового господарства дозволяє раціонально об'єднати в єдине ціле складові економічного прогресу на умовах вільної діяльності суб'єктів ринку, при обмеженні лише одного виду свободи: свободи довільно визначати правила гри; 3) вільна діяльність одного індивіда обмежується сферою свободи іншого, внаслідок чого сфери свободи людей приводяться у стан рівноваги; 4) прийняття загального рішення, пов'язаного з проведенням економічної політики повинно враховувати історично зумовлене становище країни та передувати реалізації окремо взятих політико-економічних заходів. 5) суть та мета соціального ринкового господарства, яке є лише організаційним принципом, відкритим для різноманітних змін, а не якоюсь остаточною формою (А. Мюллер-Армак), полягає у поєднанні суспільства, побудованого на конкуренції, приватній ініціативі, з соціальним прогресом, забезпеченим саме продуктивністю ринкової економіки.

Дослідження принципів філософії ордолібералізму дозволило зробити висновок методологічного характеру важливий для формування концепції трансформації економіки України: першорядними завданнями соціального ринкового господарства є не система соціального захисту, не втручання дерави у процеси регулювання господарської системи для вилучення та перерозподілу все більшої частки ВВП в інтересах біднішої частини населення країни, а забезпечення економічної свободи суб'єктів ринку, ефективної конкуренції, повноцінної мотивації до праці, особистої відповідальності за її результати, якісно нових форм узгодження економічних, соціальних і духовних інтересів. Саме такий підхід повинен бути застосований до формування моделі соціально-економічного розвитку в нашій державі, що, доречі, збігається з історичними прагненнями та традиціями суспільного життя в Україні.

У дисертації грунтовно досліджуються причини критичного сприйняття соціального ринкового господарства на сучасному етапі розвитку, тези про кризу концепції, які пов'язані, на думку здобувача, насамперед, із відсутністю відповідного методологічного підходу до аналізу, що знаходить свій прояв у поширеному серед науковців розумінні суті соціального господарства, як певної соціальної політики держави, а не об'єктивного явища, форми існування метасистеми, яким воно є насправді. Аргументовано також погляд здобувача на проблеми періодизації процесу формування соціального ринкового господарства в Німеччині, як на фактор вибору цілей трансформаційної політики в Україні. Загальноприйнята структура періодизації, як це доведено в дисертаційному дослідженні, по-перше, не враховує періоду визрівання об'єктивних причин та теоретичного обгрунтування необхідності соціалізації економіки; по-друге, не розглядається у контексті із більш глибокими явищами та тенденціями розвитку суспільства: динамізацією НТР, розвитком потреби в інтелектуальному капіталі, тенденціями до європейської інтеграції та глобалізації, процесом соціалізації світової економіки; по-третє, не враховує усієї різновекторності та глибини політикоекономічних змін, що відбувалися у метасистемі Німеччини у повоєнні роки.

Результати дослідження факторів становлення та зміни етапів формуваня соціального ринкового господарства в Німеччині, їх суті та змісту, дозволили зробити певні висновки та застереження щодо можливостей становлення такого типу господарства в умовах нашої держави: 1) у процесі трансформації, розвитку протиріч, що нею породжуються, зростає необхідність теоретичного осмислення суті соціального ринкового господарства, досвіду його формування та функціонування у країнах Європи. Цей процес сьогодні доступний українським ученим і політикам; 2) вже сьогодні стає доступним законодавче оформлення соціальної спрямованості розвитку економіки. У цій сфері немає потреби очікувати великих позитивних зрушень в економіці, треба виходити з того, якою ми хочемо її мати. До того ж, ринкова економіка, сама по собі не стає соціальною, її соціальна спрямованість повинна бути забезпечена цілеспрямованим втручанням ззовні, яке носить характер регулювання; 3) законодавчій та виконавчій владі необхідно переходити від принципу монітичного нетерпіння та монополізму в прийнятті рішень до формування інститутів соціальної держави, соціального ринкового господарства, отже громадянського суспільства. Набагато важче буде формувати цю систему шляхом кардинальної ламки механізмів, що складаються; 4) соціальна політика повинна змінити свій вторинний статус, стати багатофункціональною, багатоцільовою, забезпечуючи безпосередній вплив на розвиток виробництва, й, що принципово важливо, на трансформацію системи економічних відносин країни, процес формування принципово нових інститутів: соціального капіталу, системи соціального партнерства, соціальної конкуренції.

У дисертації глибоко проаналізовано суть нових соціально-економічних інститутів, що зароджуються у процесі формування сучасних метасоціальних систем, таких як людський і соціальний капітал, визначені їх функції та вплив на розвиток продуктивних сил, еволюцію економічних відносин, забезпечення стійкого, довготривалого ефекту соціальної та системної рівноваги. Досліджуючи природу людського капіталу, здобувач визначає його не тільки як результат внутрішньої трансформації індивідів під впливом розвитку їх здібностей, навичок, знань, але й як складову частину, елемент капіталу інтелектуального, що викликає необхідність у самому людському капіталі виділяти, як мінімум, дві складові: знання, навички, творчі здібності найманих працівників, що зайняті безпосередньо у виробництві товарів і послуг, та рівень інтелектуального потенціалу і підприємницької культури, етики, організаторів виробництва, підприємців, менеджерів тощо. Розвиток людського капіталу, потреба у справедливому розв'язанні проблеми розподілу додаткового доходу від додаткового ефекту, який забезпечує у виробництві цей вид капіталу, викликали до життя такий інститут, як "соціальний" капітал.