Розвиток підприємництва в умовах трансформації форм власності та шляхи зростання його ефективності

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 338.242:658

Спеціальність 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Розвиток підприємництва в умовах трансформації форм власності та шляхи зростання його ефективності

Янік Вєслав

Львів - 2002



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Державному економічному інституті в Ярославі (PWSZ w Jarosіawiu) (Польща) і в Інституті регіональних досліджень НАН України.

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор Бєлєнький Петро Юхимович, Інститут регіональних досліджень НАН України, завідувач відділу

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Амоша Олександр Іванович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), директор

член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор Безчасний Леонід Костянтинович, Інститут економіки НАН України, заступник директора

доктор економічних наук, професор Тивончук Іван Опанасович, національний університет “Львівська Політехніка”, завідувач кафедри Провідна установа Інститут економіки Міністерства економіки України

Захист відбудеться 29 листопада 2002 р. о 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 29 жовтня 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат економічних наук Жовтанецький В. І.



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Трансформація економіки у ринкові відносини, яка в постсоціалістичних країнах проходить по-різному, відбувається із застосуванням різних методів і характеризується неоднаковим рівнем досягнених результатів. Оскільки крім загальних положень існує багато методів переходу від планової економіки до ринкової, то кожна країна здійснює цей процес по-своєму, реалізуючи власну трансформаційну модель. Тому рівень розвитку економіки в кожній з них є диференційованим.

Час, який минув від початку трансформаційного періоду в країнах, що входили до колишньої РЕВ, вже достатньо великий, можна провести аналіз процесу досягнення стану нового підприємництва і його ефективності.

Дослідження, що проводилися до цього часу, зосереджувалися головним чином на методах і обсягах приватизації підприємств з державною формою власності. Так, у Польщі про це свідчать звіти Центру соціально-економічного аналізу в Варшаві, Інституту досліджень ринкової економіки в Гданську, Інституту соціально-економічного дослідження Головного управління статистики в Польщі та праці Інституту економіки ПАН. Цій проблемі присвячені праці польських авторів М. Балтовського, Б. Блащика, М. Домбровського, Т. Грушецького, А. Ліповського, Й. Мацєя, Й. Муйжеля, Л. Зеньковського та інших.

Аналогічним процесам приділяється велика увага в наукових працях провідних вчених ряду країн перехідної економіки. Ці питання знайшли висвітлення у працях українських вчених О. Амоші, Л. Бесчасного, П. Бєлєнького, Є. Бойка, В. Геєця, М. Долішнього, М. Козоріз, І. Лукінова, І. Тивончука, М. Чумаченка, а також вчених з інших країн - А. Бухтікової, М. Дмитрієва, П. Гаспара, Є. Мальдейкіса, Р. Моркунайте, К. Панайотової, А. Радигіна, А. Чапека, К. Шмідта та багатьох інших.

В той же час недостатньо уваги приділяється теоретичним і методологічним основам аналізу розвитку новостворених приватних підприємств, які становлять домінуючу складову підприємництва в розвинутих країнах ринкової економіки. Проблема розвитку підприємництва, ефективного регулювання цього процесу в умовах трансформації форм власності не опрацьована в належному теоретичному і методологічному аспектах, що зумовило вибір теми дисертаційної роботи та сформувало її структуру.

Ця проблема в роботі вирішується на підставі аналізу різних напрямків розвитку підприємництва і стану його ефективності на прикладі ряду країн трансформаційної економіки та ідентифікації основоположних факторів, які мають беззастережний вплив на його розвиток.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в тісному зв'язку з науковими розробками Державного економічного інституту в Ярославі (Польща) та у співпраці з Інститутом регіональних досліджень НАН України (угода від 27 лютого 2000 р.) Зокрема вона пов'язана з виконанням таких тем: “Розробка і впровадження системи планування і моніторингу витрат на вугледобувних шахтах з використанням методів контролінгу” (грант № 1601/C.T12 025 86 C/2834); “Закордонні інвестиції в розвиток і модернізацію економіки слаборозвинутих регіонів східної Польщі” (грант № 5H 08 DO 3321); “Розробка основ програми сприяння розвитку підприємництва у Люблінській області” (угода з Люблінським губернаторством № 62/2000 від 10.01.2000 р.). “Розробка методики аналізу фінансового стану та господарської діяльності підприємств” (угода з Люблінським обласним управлінням економічного розвитку № 228/13/97 від 13.12.1997 р.); “Розробка проекту системи контролінгу для підприємства” (угода з Люблінським відділом Польського об'єднання бухгалтерів № 4/DA/97 від 23.04.1997 р.)

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування концептуальних підходів, теоретико-методологічних положень і раціональних принципів формування оцінки і забезпечення ефективного управління підприємствами в умовах реструктуризації економіки, формування підприємницького середовища.

Реалізація поставленої мети обумовила необхідність формулювання і розв'язання наступних завдань:

- обґрунтування концептуальних основ дослідження підприємницької діяльності в процесі становлення ринкової економіки;

- аналіз стану економічної ефективності підприємств в умовах різних країн з перехідною економікою;

- визначення умов проведення трансформаційного процесу, які полягають як у зміні правового забезпечення, так і в побудові системи формування ринкової свідомості людей;

- формування інституціональних, юридичних та фіскальних умов ведення ринкової діяльності підприємствами;

- аналіз впливу економічної політики держави і внутрішніх принципів функціонування суб'єктів господарської діяльності на зростання ефективності трансформаційного процесу;

- визначення економічного стану підприємства з метою оцінки його перспективного розвитку;

- розробка і обґрунтування принципів управління підприємництвом з метою посилення відповідальності управлінців за рівень створюваної вартості та використання наявних ресурсів;

- розробка економіко-організаційних механізмів підвищення ефективності підприємницької діяльності.

Предмет дослідження охоплює теоретичні і практичні аспекти розвитку підприємництва в умовах трансформації форм власності, визначальні для зростання його ефективності.

Об'єктом дослідження є підприємницькі структури та результати їх фінансово-господарської діяльності в різних постсоціалістичних країнах.

Теоретико-методологічною основою для здійснення досліджень послужили сучасні економічні теорії управління розвитком суспільних відносин, які знайшли визнання в розвинутих країнах світу, праці вчених по висвітленню фундаментальних положень управління підприємницькою діяльністю, статистичні звітності і т. ін.

При розв'язанні проблем в роботі використані сучасні методи економічних досліджень, включаючи системний підхід, обробку статистичної інформації, соціологічних досліджень, економіко-математичне моделювання.

Наукова новизна одержаних результатів. В роботі опрацьований новий підхід до аналізу розвитку підприємництва в процесі трансформації форм власності і обґрунтована необхідність застосування нового, диференційованого підходу до системи оцінки економічної ефективності підприємницьких структур, а також запропоновано нові підходи до управління підприємствами.

До найбільш вагомих наукових результатів, що виносяться на захист, належать наступні:

- сформульовано розширений понятійний апарат, що стосується визначення сутності і характеру витрат на підприємстві. Автор пропонує розглядати всі витрати в двох аспектах: бухгалтерські витрати і економічні. Бухгалтерські витрати - це всі ті витрати, які виникли в процесі господарської діяльності підприємства і відбиті у бухгалтерських рахунках. Економічні витрати - це витрати, які складають тільки ту частину загальних (бухгалтерських) витрат, що відповідають технічним нормам і нормативам;

- запропоновано відхилення бухгалтерських витрат від економічних розглядати як недолік в роботі підприємства і одночасно враховувати їх при розробці заходів щодо підвищення ефективності функціонування підприємства;

- підприємництво розглянуто як поєднання людських і організаційних чинників. З точки зору організації підприємництво характеризується неперервним пошуком виробничих, організаційних, технічних, технологічних, фінансових та інших нововведень. З точки зору людських чинників воно характеризується ініціативністю, швидкістю реагування на можливі зміни оточення, здатністю до ризику, послідовністю в діях тощо;

- представлено сутність і характер функціонування підприємництва, які обумовлюються відносинами власності, розподілом доходів і задоволенням потреб суспільства;

- модифіковано визначення реструктуризації підприємства. Під реструктуризацією слід розуміти таку перебудову цілей, потенціалу, структури і способів діяльності, яка покращує пристосування підприємства до змін, що відбуваються в його оточенні і тим самим створює можливості підвищення ефективності його функціонування;

- здійснено розширену класифікацію реструктуризації підприємств. Залежно від масштабу заходів розрізнено предметну і суб'єктну реструктуризацію. Залежно від характеру заходів розрізнено корегуючу і розвиваючу реструктуризацію, причому розвиваюча складається з трьох підвидів (пристосувальна, прогнозна і творча). В результаті поєднання цих критеріїв класифікації отримано вісім варіантів реструктуризаційних заходів;

- обґрунтовано необхідність диференційованого підходу до впровадження системи ринкової економіки в окремих країнах з врахуванням різниць їхніх стартових умов;

- запропоновано зміни в економічній і суспільній політиці держави, які сприяли б розвитку підприємництва і посиленню господарської активності суспільства. В цьому плані розглядаються обмеження бюджетного дефіциту, корекція податкової системи, зміни в апараті державного управління, мотивування інвестиційних вкладень, теоретична підготовка менеджерських кадрів тощо;

- запропоновано нову концепцію розвитку малих та середніх підприємств, яка обґрунтовує важливість останніх для активізації економіки, особливо в депресивних регіонах країн з перехідною економікою. Ця концепція полягає в державній підтримці малого та середнього підприємництва, лібералізації умов їх створення і функціонування, впровадження податкових канікул, створення системи фінансових та правових допомог і т.і.;

- запропоновано метод оцінки економічної ефективності діяльності підприємств, головний акцент у якому, на відміну від оцінки за показником максимізації прибутку, перенесено на потенційну вартість підприємства, що створює теоретичні передумови для його перспективного розвитку;

- опрацьовано систему моніторингу економічного стану підприємств, яка полягає в неперервному порівнянні фактичного господарського і фінансового стану з бажаним (запланованим) і виконує запобіжні функції. Така система моніторингу дозволяє вживати заходи для уникнення небажаного розвитку підприємства;

- запропоновано нову, що базується на принципах децентралізації, систему управління підприємствами, яка сприяє зростанню підприємливості керівних кадрів останніх та збільшенню їхньої відповідальності за створювану вартість і засоби, що використовуються.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність дослідження полягає у розробці методичних підходів до формування і реалізації раціональної концепції розвитку підприємств в умовах трансформації форм власності.

Визначення раціональних засад забезпечення ефективного управління дозволяє:

- структуризувати методичні підходи до оцінки економічної ефективності підприємництва на основі акцентування на потенційну вартість підприємств;

- здійснювати систему моніторингу економічного стану підприємств, яка виконує попереджувальні функції і ґрунтується на системі контролінгу та дозволяє приймати рішення, що попереджають можливість появи небажаного стану підприємства;

- використати принципи наукового аналізу зв'язків продуктивності функціонування підприємства з факторами його розвитку, що становить основу системи управління підприємницькою діяльністю.

Результати проведеної роботи знайшли, зокрема, втілення в практичній розробці нового підходу до питання розвитку сектору малих і середніх приватних підприємств, а також були використані як лекційний матеріал у викладацькому процесі.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. Переважна більшість праць - одноосібні. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ті ідеї і положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні розробки автора були апробовані на ряді наукових республіканських та міжнародних конференцій, серед яких:

IV Міжнародна наукова конференція: “Перспективи розвитку Підкарпатської області в світлі майбутньої європейської інтеграції” (Державний економічний інститут, Ярослав, Польща, 2000);

Міжнародна наукова конференція: “Cтратеґія українсько-польського суспільно-економічного партнерства” (Львівський національний університет ім. І. Франка, Вища школа управління і підприємництва ім. Б. Ясінського в Варшаві, Львів, 2000);

Республіканська наукова конференція: “Конкуренція і співіснування регіонів в процесі європейської інтеграції” (Люблінський політехнічний інститут, Люблін, Польща, 2000);

Міжнародний науковий семінар: “Співробітництво прикордонних регіонів” (ІРД НАН України і Ярославський державний економічний інститут, Ярослав, Польща, 2001);

Республіканська наукова конференція: “Управління підприємством в постіндустріальній ері” (Люблінський політехнічний інститут, Казімєж Дольний, Польща, 2001);

Міжнародна науково-практична конференція: “Перспективи розвитку сільського господарства в умовах ринкової економіки” (міжнародна програма польсько-американсько-української ініціативи PAUCI, Україна, Шкло Львівської обл., 2001);

V Міжнародна наукова конференція: “Перспективи розвитку Підкарпатської області в світлі майбутньої європейської інтеграції” (Державний економічний інститут, Ярослав, Польща, 2001);

Міжнародний науковий семінар: “Розвиток ринкової економіки і співробітництво підприємців Польщі та України” (ІРД НАН України, Львів, 2002);

Республіканська наукова конференція: “Підприємництво 2002” (Варшавський інститут підприємництва та самоврядування”, Варшава, 2002);

Республіканська наукова конференція: “Роль місцевої і регіональної влади в слабо розвинутих регіонах в процесі входження до ЄС” (Люблінський політехнічний інститут, Люблін, Польща, 2002);

Міжнародний науковий семінар: “Глобалізація в регіональному вимірі” (ІРД НАН України, Львівський банківський інститут, Львівський фінансово-економічний інститут, Львів, 2002).

Публікації результатів дослідження. Результати проведених автором досліджень, теоретичні та методологічні положення, практичні рекомендації опубліковані в 51 наукових працях (в тому числі 7 монографій) загальним обсягом 129,90 д. а., з яких 126,06 д.а. належить особисто автору.

Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 422 стор. основного тексту. Робота включає вступ, вісім розділів, висновки, список із 295 літературних джерел, розміщений на 22 стор., 48 рисунків і графіків та 82 таблиці, з яких 3 сторінки повністю припадає на рисунки і табличний матеріал.



Основний зміст дисертаційної роботи

Перший розділ “Підприємництво і підприємство як об'єкт економічного аналізу” спрямований на висвітлення сутності підприємництва як соціально-економічного явища та факторів, які визначають його розвиток, аналіз суті, типів та цілей діяльності підприємств адекватно зовнішньому середовищу.

Підприємництво являє собою сукупність економічних, юридичних, психологічних та історичних моментів, формування яких обумовлено в першу чергу економічними особливостями умов життєдіяльності господарюючих суб'єктів. За своєю сутністю підприємництво схоже з ринковими механізмами, що так само передбачають конкуренцію і активізують діяльність підприємств. Останнє неможливо без таких істотних характеристик підприємців, як схильність до ризиків та впровадження інновацій, специфічний підхід до процесу управління підприємством.

Вищесказане означає необхідність систематичного спостереження і аналізу як зовнішнього середовища, так і внутрішньої ситуації в господарській структурі і відповідного реагування на зміни (шанси і загрози), які з'являються. Реакція повинна бути адекватною до ситуації, що змінюється, тобто така, щоб намічені цілі могли бути реалізовані на найвищому рівні. З цією ж метою, як нерозривну особливість підприємництва, відзначають критику. Під критикою розуміється здатність до відповідної оцінки оточуючих явищ і людей, схильність до вираження критичних зауважень, здатність зауважувати, як недоліки та помилки, так і переваги. Автор вважає, що це одна з головних засад успішного функціонування підприємства - тільки людина критична щодо оточуючої її дійсності може помітити можливості її зміни і не трактує вже існуючі розв'язки, як найкращі.

Автор детально аналізує зміни, які відбулися в підприємницькому середовищі; привертає увагу до такого важливого в умовах загострення конкуренції ресурсу, як знання. Залучення і використання цього ресурсу позитивно впливатиме на загальний рівень підприємливості працівників і становитиме такі механізми, завдяки яким досягалось би узгодження між індивідуальними цілями працівників і цілями підприємства. Такі зміни пов'язані, в загальному, із значною децентралізацією управління.

У роботі запропоновано мірою оцінки підприємницької діяльності, в цілому, вважати зростання господарської ефективності, яка визначається порівнянням економічних результатів і використаних ресурсів, і виражається в покращанні умов життя і загального добробуту. Господарський і суспільний розвиток є результатом підприємницької діяльності, тобто підприємництво в сучасних господарських умовах пов'язане з постійним пошуком і ефективним використанням можливостей для створення доданої вартості для споживачів з доступних на даний момент і в майбутньому ресурсів. Досягнути цього можливо, якщо підприємства очолюють спеціалісти в галузі управління - професійні менеджери, які вважають основною метою підприємницької діяльності забезпечення ефективності їх функціонування.

Пояснюючи недоліки оцінки ефективності роботи підприємств за таким критерієм, як бухгалтерський прибуток, автор вводить, як оціночний показник, економічний прибуток, котрий визначається як надлишок бухгалтерського прибутку над рівнем, що випливає з очікуваної норми відтворення капіталу власника і є джерелом зростання вартості підприємства.

За автором саме створення нової вартості (примноження вартості підприємства) орієнтує керівництво підприємства на врахування довготермінових часових перспектив, змушує його мислити стратегічно, підпорядковує поточну діяльність перспективному баченню підприємства, враховує всі аспекти функціонування підприємства.

Другий розділ “Чинники та форми розвитку підприємництва і підвищення його ефективності” присвячений аналізу методів зміни структури підприємництва, які мають за мету зростання економічної ефективності, як на рівні окремих підприємств, так і в межах всієї країни.

До таких методів належать приватизація та комерціалізація державних підприємств, найважливішою метою яких є зростання ефективності функціонування суб'єктів господарювання через вивільнення наявного в них потенціалу підприємництва.

Аналіз загально визнаних в розвинутих ринкових країнах цілей приватизації дозволив окреслити безпосередні цілі її проведення в посткомуністичних країнах, а саме:

зменшення впливу держави на економіку та зменшення витрат уряду (наприклад, припинення надання субсидій погано працюючим державним підприємствам);

створення ефективного та гнучкого приватного сектору, і, як наслідок, підвищення відносної ефективності підприємств;

підвищення доходів держави (з продажу підприємств та подальшого отримання від них податків);

посилення впливу споживачів на економіку і, як наслідок, підвищення якості товарів та послуг;

децентралізація економіки та збільшення кількості власників засобів виробництва (“демократизація” економіки, що також сприяє припливу зарубіжних капіталів та зарубіжній підтримці діяльності уряду).

Слід відзначити, що вказані цілі досягаються у різних країнах не однозначно, що впливає на кінцеві результати.

Ефективність процесів приватизації і комерціалізації зростає, якщо вони відбуваються разом з процесами реструктуризації. Результатом цих процесів є поділ існуючих підприємств (на базі одного підприємства з'являється кілька або кільканадцять нових фірм), або об'єднання самостійних підприємств в більші господарські організми (як наслідок поглинання та злиття). Ці процеси хоча і протилежні, але в однаковій мірі можуть вести до зростання господарської ефективності, однак, в кожному випадку повинен бути проведений її попередній аналіз.

Узагальнення існуючих підходів до реструктуризації дозволило автору привернути увагу до глибинних змін (радикальності) реструктуризації і окреслити її як таку модифікацію цілей, потенціалу, структури і способів діяльності, яка покращує пристосування підприємства до змін, що відбуваються в його оточенні, і тим самим створює можливості підвищення ефективності господарської структури.

Автор обґрунтовує класифікацію заходів при реструктуризації підприємств наступним чином. Залежно від прийнятих заходів при здійсненні реструктуризації автор розрізняє реструктуризацію предметну і суб'єктну. Предметна реструктуризація полягає в змінах, пов'язаних з технічними, технологічними і асортиментними перетвореннями, тоді як суб'єктна реструктуризація стосується правових, організаційних (в тому числі в менеджменті і в маркетингу) і економічних (в тому числі фінансових) змін.

Залежно від цілей реструктуризаційних змін автор розрізняє коригуючу реструктуризацію та регулюючу реструктуризацію. Коригуюча реструктуризація має на меті відновлення економічної рівноваги підприємства, тобто відновлення платоспроможності і здатності до генерування відповідного рівня прибутку. Регулююча реструктуризація спрямована на розвиток підприємства і має інноваційний характер. Вона пов'язана з впровадженням сучасних виробів, технологій, організаційних, маркетингових та фінансових рішень, що повинно зробити можливим зростання частки фірми на ринку, розвиток експорту, зростання рентабельності (наприклад, через зменшення витрат за використання навколишнього середовища, зниження матеріаломісткості, зниження втрат через зменшення браку, покращення якості та новизни товарів, що робить можливим встановлення вищої ціни, і т.п.). Тип та характер інноваційних змін при регулюючій реструктуризації може бути різним. Тому її можна класифікувати на адаптивну, прогнозну (передбачальну) і творчу.

Регулююча-адаптивна реструктуризація спрямована на пристосування підприємства до умов оточення, яке здійснюється після появи відповідних змін і часто після появи несприятливих тенденцій для подальшої його роботи чи розвитку. Її можна розцінити як запізнілу реакцію на зміни в оточенні підприємства. Однак, вона є, хоч і запізнілим, але все ж гальмом для поглиблення негативних явищ на підприємстві і створює нові підвалини для майбутнього розвитку підприємства.

Регулююча-прогнозна реструктуризація пов'язана з процесом пристосування фірми до передбачуваних змін в зовнішньому середовищі. Ця реструктуризація є випереджуючою реакцією щодо прогнозованих змін. Вона також запобігає виникненню несприятливої ситуації, в яку могло б потрапити підприємство, якби не здійснило прогнозної реструктуризації.

Регулююча-творча реструктуризація пов'язана з прагненням підприємства до активного впливу на оточення. Така реструктуризація здійснюється незалежно від сучасних чи прогнозованих змін в оточенні. Вона є результатом прагнення до створення в оточенні таких змін, які полегшили б реалізацію цілей підприємства.

Слід відзначити, що і прогнозна і адаптивна регулюючі реструктуризації взаємодоповнюються, оскільки, як предметні, так і суб'єктні заходити пов'язані як з відлагодженням роботи підприємства, так і з його розвитком. На основі цих двох критеріїв можна також виділити ряд особливостей реструктуризаційної діяльності. Ці особливості відображені в таблиці 1.

З огляду на те, що реструктуризація підприємств викликає певні зміни в структурі підприємництва країни, автор поділяє всі реструктуризаційні процеси на підприємствах на три основні групи:

1. Внутрішні зміни в наявному потенціалі, які пов'язані із структурою технічного обладнання, зайнятості, організаційною і/або структурою капіталу.

2. Поділ підприємства на менші організаційні одиниці, які можуть отримати статус самостійних господарських суб'єктів (самостійних підприємств) або, які можуть стати власністю інших суб'єктів.

3. Об'єднання підприємств з іншими підприємствами шляхом злиття і поглинання.

Згаданий процес злиття та поглинання підприємств у ринковій економіці є цілком природним, тому що підприємства, як і вироблені ними товари та надані послуги, є предметом обігу. Важливо лише на основі стратегічних цілей сформулювати критерії, якими підприємство повинно керуватися у проведенні своєї політики зовнішнього розвитку. Відсутність таких критеріїв або їх недостатність є причиною того, що багато об'єднань потерпіло банкрутство.

Автор відзначає, що не менш необхідною для економік країн, які перебувають в стані ринкової трансформації, є перебудова суспільної свідомості, яка вимагає проведення широкомасштабних роз'яснювальних заходів про впроваджувані реформи.

З цього приводу автор підкреслює, що необхідно відновити в суспільстві потяг до підприємництва, який був втрачений в соціалістичний період, відродити повагу до власності, почуття відповідальності за якість виконаної роботи, а серед керівних кадрів - почуття відповідальності за працівників. Така відновлювана система підтримки розвитку підприємництва в колишніх постсоціалістичних країнах повинна виконувати наступні основні функції:

- підтримка перетворень, яка пов'язана з відродженням “етносу” підприємництва, створенням системи економічної інформації та економічних консультацій, мережі осередків та інкубаторів (“бізнес-інкубаторів”) підприємництва;

- освітянська, яка пов'язана з організацією навчань для людей, які проводять господарську діяльність, та популяризацією діяльності за власний рахунок;

- легітимна, яка зв'язана із створенням стабільної правової та фіскальної підтримки функціонування малих підприємств і забезпеченням можливості передачі певної частини майна з державних підприємств у малі приватні фірми;

- фінансова підтримка, яка реалізується через надання підприємцям вигідних кредитів; можливість отримання державних кредитних гарантій; виділення фінансових дотацій, і т. ін.

Як результат досліджень в роботі автор пропонує такі критерії, принципи управління підприємством з метою посилення відповідальності управлінців за рівень створюваної вартості та використання наявних ресурсів а також економіко-організаційні механізми підвищення ефективності підприємницької діяльності.

У третьому розділі “Критерії оцінки та методи аналізу ефективності функціонування підприємств” акцентується увага на тому, що в умовах трансформації економіки одним із головних чинників становлення соціально орієнтованого ринкового господарства є формування ефективного підприємництва.

Автор виходить з наступних критеріїв оцінки ефективності функціонування підприємств: продуктивності, собівартості продукції та рентабельності. Поряд з цим, так як надзвичайно важливим раціональним принципом господарської політики підприємств є боротьба за споживача, то з таких позицій автор пропонує оцінювати ефективність економічної діяльності суб'єкта господарювання.

В роботі підкреслено, що поняття продуктивності не можна обмежувати тільки виробничою сферою. В умовах ринкової економіки обсяги виготовленої продукції визначаються не лише кількістю наявних засобів виробництва, а й обсягами замовлень. Підвищення продуктивності підприємств за автором пов'язані зі сферою розподілу. Тому продуктивність слід вважати похідною не тільки від інтенсивності використання наявних засобів, а й від асортиментної програми виробництва, рівня якості продукції і від організації структури підприємства.

Продуктивність пов'язана з собівартістю продукції. Однак собівартість залежить не тільки від витрат виробництва і розподілу, а також і від системи управління на підприємстві. Автор підкреслює те, що не можна ототожнювати ефективність виробництва з ефективністю підприємства.

З цього приводу в роботі досліджено два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. До поняття бухгалтерських витрат автор включає всі використані в процесі виробництва засоби. Економічне поняття включає не тільки наявні майнові, а й немайнові (нематеріальні) засоби, такі як ноу-хау, вміння підібрати джерела фінансування підприємства, створити оптимальну структуру виробництва, і що надзвичайно важливо - вдале управління ресурсами тощо.

Витрати підприємства і витрати виробництва можуть сильно відрізнятися. На підприємстві виникає багато витрат, не пов'язаних безпосередньо з виробництвом, наприклад, витрат на утримання апарату управління, реєстраційні оплати, концесії, витрати на охорону довкілля, оплата відсотків за залучені засоби тощо. Крім того, ефективність залежить від використання всіляких шансів і можливостей, включаючи часовий фактор. Вплив фактору часу на ефективність господарської діяльності проявляється трьома наступними способами: а) вибором відповідного моменту дій; б) тривалістю витраченого на реалізацію даних дій часу; в) тривалість періоду замороження капіталів в наявних ресурсах. Тому автор вважає за потрібне включати нереалізовані можливості до економічних витрат. Структура витрат показана на рисунку 1.

Рис.1. Структура витрат на підприємстві

Виходячи із поданої структури витрат, можна пересвідчитися про диференціацію ефективності підприємств навіть при однакових величинах засобів, якими вони володіють і розпоряджаються.

Стосовно наступного критерію ефективності - рентабельності, то в ній відображається: а) матеріальний ефект, який пов'язаний з кращим використанням засобів виробництва; б) споживчий ефект, який є наслідком покращання якості товарів та послуг; в) економічний ефект, що виражається у задоволенні потреб споживачів. Рентабельність автор розглядає в аспектах: рентабельність обороту, рентабельність засобів (праці, основних засобів, сировини і матеріалів тощо) і рентабельність капіталів. Автор доказує, що найбільш синтетичним мірилом ефективності функціонування підприємства є рентабельність капіталів.

Підставою визначення рентабельності капіталів є прибуток після оподаткування, як фінансовий результат всієї господарської діяльності. Процес утворення на підприємстві фінансового результату ілюструє рисунок 2. реструктуризація економіка концептуальний управління

На підставі вище викладених критеріїв автор пропонує проводити оцінку ефективності функціонування підприємства.

Використовуючи вище окреслені критерії оцінки, до аналізу ефективності підприємств автор використовує фінансові показники, які характеризують різні аспекти їх діяльності. З точки зору подальшого розвитку підприємств визначальними є такі показники, як структура засобів і капіталів, господарська активність підприємства, фінансовий стан та зв'язані з ним шанси і загрози.



Рис. 2. Утворення фінансового результату на підприємстві

При аналізі структури засобів звертається увага на частку основних і оборотних засобів в загальній величині активів підприємства. Одночасно досліджується їх внутрішня структура. Структура засобів підприємства має вирішальне значення при визначенні платоспроможності, оскільки в умовах ринкової економіки виживання підприємства залежить в першу чергу від платоспроможності, а не від рівня отриманого прибутку.

В той же час великий вплив на платоспроможність відіграє структура капіталу. З цією метою паралельно із аналізом структури засобів підприємств проводиться аналіз їх капіталів. В цій структурі відповідну увагу звернено на рівень заборгованості підприємства і їх походження.

Як наступний крок автор проводить аналіз стану господарської діяльності, використовуючи при цьому показники оборотності і показники ротації. При аналізі показників ротації засобів особливу увагу приділено аналізу показника дебіторської заборгованості (в днях), котрий дає інформацію про середню тривалість проміжку часу, після якого наступає заміна дебіторської заборгованості грошовими засобами. У випадку аналізу на рівні сектора, галузі чи країни, подовження циклу ротації може означати недооцінювання загального платіжного стану підприємств та виникнення платіжних заторів, або взаємної заборгованості. Це явище є дуже небезпечним, тому що загрожує руйнуванням фінансової системи та лавиноподібним банкрутством підприємств. Порівняння показника ротації зобов'язань з показником ротації дебіторської заборгованості дає можливість зорієнтуватися наскільки підприємство є кредитором і наскільки воно є одержувачем кредиту.

Наведений в роботі аналіз фінансового стану підприємств за показниками заборгованості і платоспроможності дозволяє стверджувати, що заборгованість, як така, не є негативним явищем при умові, що підприємство є платоспроможним. Адже на залучених капіталах можна отримати прибуток, якщо їх ціна (процентна ставка) є нижчою від рівня можливої вигоди від їх використання. Вигідні заборгованості, як ефект економічного важеля, стають причиною підвищення рентабельності власних капіталів.

З огляду на інтереси власників розглянуто показник рентабельності власного капіталу і визначено чинники, що впливають на її рівень. Підкреслено, що показники рентабельності капіталу є найбільш синтетичною (інтегральною) оцінкою поточної ефективності роботи підприємства, тому що вони враховують всі безпосередні чинники (внутрішні та зовнішні), що формують цю ефективність.

Розділ 4. “Розвиток підприємництва в Польщі і його адаптація в постсоціалістичних країнах” висвітлює особливості формування підприємницького сектору економіки Польщі на базі роздержавлення і приватизації державного майна, створення нових об'єктів господарювання на основі приватної власності та представляє оцінку результатів його функціонування за роки ринкових перетворень.

У дисертації проаналізовані етапи здійснення приватизації в Польщі до 1990 р. та їх вплив на подальший розвиток підприємництва і загальний перехід до ринкової економіки в наступні роки до 2000 р. включно. Приватизація проводилася з використанням різних методів, які представлені на рис. 3.

Рис. 3. Методи приватизації державних підприємств в Польщі в 1990 - 2000 роках

Лібералізація економічних законів з вісімдесятих років, а також закони, які були прийняті в дев'яностих роках, створили вигідні умови для змін форм власності та розвитку підприємництва в Польщі. Спочатку були приватизовані методом прямої приватизації малі та середні підприємства. Непрямий спосіб приватизації був застосований до великих підприємств. Цей спосіб приватизації виявився важчим - ця приватизація відбувалася повільніше і наштовхувалася на опір зі сторони працівників великих підприємств. Структуру приватизованих підприємств за різними методами приватизації у Польщі наведено в таблиці 2.

Процес приватизації підприємств відбувався одночасно з розвитком нових господарських суб'єктів, а також шляхом започаткування індивідуальної господарської діяльності фізичними особами. В основному, це були малі господарські суб'єкти, на яких працювало менше 50 чоловік, а найчастіше - чисельністю менше 5 чоловік (мікропідприємства). Їх розвиток був особливо інтенсивним в першій половині дев'яностих років. Цьому сприяв закон про господарську діяльність 1988 року, а також низькі вимоги щодо статутного фонду. В результаті на 2000 рік у Польщі 5578,6 тис. осіб мали свої мікропідприємства.

Основою розвитку підприємництва в Польщі став зарубіжний капітал. Він брав участь не тільки в процесах приватизації, але й також в утворенні нових підприємств у формі об'єднань з дольовою участю цього капіталу.

Об'єднання із залученням зарубіжного капіталу створювалися на основі не тільки приватизованих державних підприємств, але й утворювалися нові суб'єкти господарської діяльності. В досліджуваному проміжку часу майже 90% (89,72%) об'єднань із зарубіжним капіталом - це новоутворені суб'єкти господарювання. Тільки трохи більше 10% - це суб'єкти, що утворилися на базі приватизованих державних підприємств, більшість з яких - малі або середні підприємства.

Менш важливу роль в процесі приватизації відіграла Програма загальної приватизації (PPP). Цією програмою було охоплено 512 підприємств різноманітної структури і величини. Метою програми було зростання вартості цих підприємств шляхом їх реструктуризації і приватизація через біржу. Однак як виявилося, що по відношенні до більшості цих суб'єктів, реалізація цих цілей була не реальною. На кінець 2000 р. 29 із цих структур збанкрутувало, лише 89 з них провело приватизацію державного майна, а біржовому обороті знаходилися акції 39. Фінансовий стан решти структур був дуже різного рівня.

Сумарним результатом структурних змін, які відбулися в економіці Польщі, є зростання частки приватного сектору в створенні ВВП. У 2000 р. у приватному секторі виготовлено 74,94% ВВП, тоді як в 1989 р. тільки 15,60%. Польща належить до групи держав, які доволі динамічно і послідовно впроваджують зміни в структуру власності економіки, в основному шляхом приватизації. Автор доходить висновку, що обрані методи були результативними і дозволили досить добре досягнути цілі приватизації.

Однак, проведення у Польщі реструктуризаційних змін в економіці характеризується як позитивними, так і негативними рисами.

До позитивних рис цієї програми автор відносить те, що перш за все людям надавалася економічна свобода, що є фундаментом ринкових механізмів. Друга позитивна риса - суттєве обмеження ролі держави в управлінні будь-якими підприємствами, в тому числі підприємствами з державною формою власності. Одночасно обмежувалися державні дотації, ліквідовувалися всілякі привілеї. Наступною, не менш важливою рисою було обмеження методу загальної на користь методу індивідуальної приватизації. В результаті в Польщі 85% структур було охоплено індивідуальним способом приватизації на відміну від приватизації в Чехії, Росії, Албанії, де домінували методи загальної приватизації.

До негативних рис програми автор відносить перш за все відсутність досвіду у людей, рівня відповідних знань та інформації про ринкову економіку, в результаті чого ринкові реформи стали незрозумілими для більшості населення і відповідно не сприйнялися належним чином. Більшість населення сприйняло приватизацію як причину погіршення свого матеріального стану.

Другою негативною рисою була залежність процесу приватизації державних структур від згоди їх працівників. За отримання такої згоди стало надання скидки у обсязі 20% вартості приватизованої структури при її приватизації. Третьою негативною рисою було втручання держави у процес управління приватною структурою, що проявлялося в обов'язковому забезпеченні працевлаштуванням із збереженням як мінімум попереднього рівня зарплати протягом перших декількох років з боку нового власника, що спричинилося до зниження ефективності приватизованих структур і їх конкурентоспроможності.

Четверта негативна риса програми стосується складності і нестабільності системи оподаткування. Зміна принципів оподаткування робила неможливим для підприємств опрацювання довготермінових фінансових стратегій і неодноразово ставила їх перед небезпекою банкрутства. Одночасно така зміна суттєво зменшувала стимули розвитку приватної діяльності, в тому числі відлякувала закордонних інвесторів.

З польського досвіду приватизації витікає, що позитивні її риси можуть бути використані в економічній практиці інших постсоціалістичних країн. Головним чином це стосується України, як одного з найважливіших партнерів Польщі в усіх галузях міжнародних відносин.

Тому в дисертації дається загальна оцінка розвитку підприємництва в Україні і аналізується стан польсько-українського співробітництва, зокрема, транскордонного. Проаналізовано особливості формування підприємницького сектору в Україні з огляду на його наявний стан та порівняльну оцінку з адекватними процесами в Польщі.

Зокрема, на думку автора, в Україні переважне значення має колективна форма власності, а її основною складовою є акціонерні товариства (АТ), а приватна власність поки що займає незначне місце - 1,2%. Тим не менш головний підсумок роздержавлення і здійснення сертифікатної приватизації полягає в тому, що проведено докорінні макроекономічні перетворення, пов'язані з переходом до ринку.

Характеризуючи обставини, за яких здійснювався процес приватизації в Україні, як кризові, автор наголошує на значних відмінностях приватизації в Україні, де перевага надавалася неконкурентним способам: шляхом викупу підприємств товариствами покупців, викупом за альтернативним планом, викупу державного майна, зданого в оренду з викупом. Автор застерігає, що для формування підприємства, яке має відповідати вимогам ринкової економіки, потрібна не тільки зміна форми власності, але і докорінна реструктуризація виробництва, здатна перетворити приватизоване підприємство в конкурентоспроможну господарську одиницю.

В роботі пропонується перенести більшість важелів на регіональний рівень, зокрема, систему фінансової підтримки суб'єктів підприємництва через створення відповідної інфраструктури, використання власних фінансових можливостей та залучення коштів міжнародних фінансових організацій; створення спільно з органами державної влади та самоврядування відповідних регіональних фондів, які повинні надавати кредити, гарантувати оплату процентів за надані кредити, фінансувати окремі цільові програми; формування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів підприємницької діяльності, а також удосконалення системи інноваційної підтримки підприємництва.

Автор доходить висновку, що теперішній стан економічних відносин поміж польськими і українськими підприємствами обмежується високим рівнем бюрократизації економік, складністю і нестабільністю законодавчих актів стосовно цього питання, обмеженням щодо придбання нерухомості та переказу прибутків за кордон, недостатньою охороною авторських прав, проблемами із взаєморозрахунками, котрі проводяться в конвертованій валюті за винятком бартерних операцій. В роботі визначається коло гальмуючих ці процеси факторів, серед яких:

нестабільність правово-економічних умов, від яких залежить економічна доцільність заходів;

непрозорість правових економічних актів і труднощі з дотриманням правових положень в Україні;

низький попит на внутрішньому ринку України;

інші методи роботи українських колективів у порівнянні з польськими, що вимагає відповідного їх навчання в напрямку підвищення якості і інтенсивності використання робочого часу;

високий рівень тіньової економіки з відповідними наслідками.

Визначаючи за базу зовнішньоекономічних зв'язків країн безпосереднє співробітництво національних підприємств, автор пропонує підвищити їх ефективність за допомогою інструментарію транскордонного співробітництва.

На підставі аналізу його стану на прикордонних територіях України і Польщі в роботі запропоновано заходи щодо відповідної політики урядів країн та органів місцевого самоврядування.

Виходячи з порівняльного аналізу, проведеного на прикладі Польщі і України, автор таким чином обґрунтував оптимальну схему ефективної реструктуризації підприємств стосовно умов конкретної країни.

У розділі 5 “Методичні підходи до підвищення ефективності підприємства” автор проводить аналіз функціонування приватних і державних підприємств та формулює пропозиції щодо змін в економічній політиці держави та в системі управління підприємствами.

Приватизаційні процеси і пов'язані з ними зміни економічних механізмів спричинилися до суттєвого зростання економічної ефективності підприємств. Це відноситься до приватних підприємств (табл. 3).

Зростання економічної ефективності підприємств проявляється у наступному:

1) вигідніша фінансово-майнова структура у приватних підприємствах. Особливо велика різниця в майновій структурі державних і приватних підприємств спостерігається в промисловості, сільському господарстві та транспорті;

2) збільшення частки власних капіталів у фінансуванні основних засобів підприємства. Рівень заборгованостей дуже високий, але заборгованість у приватному секторі характеризується вигіднішою структурою, де коефіцієнт покриття довготермінових залучених капіталів, використовуваних на розширення основних засобів, є вищим. Aвтор вважає, що значну диференціацію в рівнях заборгованості підприємств приватного і державного секторів Польщі можна пояснити наступними обставинами:

а) приватні підприємства частіше потерпають від браку власного капіталу, тому частково для того, щоб розвивати підприємство, вони повинні використовувати залучені капітали;

б) державні підприємства проявляють меншу оперативність у сфері управління фінансами. Частково це є причиною більш консервативної стратегії фінансового управління. Багато з них є менш надійними партнерами для банків (наприклад, шахти, цукрові заводи, і т.п.).

в) приватні підприємства (особливо середні та великі) все частіше розглядають заборгованість як фактор зростання ефективності, і у зв'язку з чим вони проводять більш агресивну фінансову стратегію, що, однак, пов'язано з підвищенням фінансового ризику.

3) покращання фінансового стану. На кінець 2000 року фінансовий стан був кращим на приватних підприємствах;

4) зростання економічної активності підприємств. Приватні підприємства характеризуються значно вищою активністю, мають більшу оборотність активів, а середній період “замороження” капіталів менший (275 днів у порівнянні з 360 днями на державних);

5) приватні підприємства характеризуються кращими коефіцієнтами ефективності використання основних засобів, продуктивності праці;

6) середня рентабельність власних капіталів у 2000 році була від'ємною (-9,4%) при 6,7% в приватному секторі.

Хоча процес структурних змін у Польщі супроводжувався рядом негативних явищ (занепад ряду підприємств, зростання безробіття, знедолення значної кількості населення), загальний результат цього процесу позитивний. Польща, де процес приватизації протікав повільніше, ніж у інших постсоціалістичних країнах, все-таки є єдиною з них, яка досягнула вищого рівня ВВП у порівнянні з роком попереднім перед початком системної трансформації. У 1996 р. ВВП був на 10%, а у 1998 р. на 23% вищим, ніж у 1989 р.

За аналізований десятилітній період у Польщі закладені основи ринкової економіки. Сумарним результатом структурних змін, які відбулися в економіці Польщі, є зростання частки приватного сектору в створенні ВВП. У 2000 р. у приватному секторі виготовлено 74,94% ВВП, тоді як в 1989 році -- тільки 15,60% ВВП. Польща належить до групи держав, які досить динамічно і дуже послідовно впроваджують зміни в структуру власності економіки, в основному шляхом приватизації. Автор доходить висновку, що обрані методи приватизації були результативними і дозволили досить добре досягнути цілі приватизації.

На підставі проведених досліджень автор представляє обґрунтування напрямів підвищення ефективності підприємницької діяльності, механізмів державного регулювання розвитком підприємництва. Запропоновано здійснити зміни в економічній і суспільній політиці держави, що сприяли б розвитку підприємництва і посиленню господарської активності суспільства. На думку автора такі зміни повинні сприяти економічній стабілізації підприємств, подальшій приватизації, зростанні конкурентоспроможності із зарубіжними підприємствами, розвиткові малого і середнього підприємництва та виходу його із тіньової сфери.

Серед багатьох механізмів економічної політики особливе значення в цьому випадку мають такі, що випливають з принципів ЄС, а саме::

обмеження бюджетного дефіциту, що вигідно вплине на зменшення інфляції та процентних ставок і тим самим призведе до зростання можливості сплати кредитів як джерела фінансування інвестицій;

зміна системи оподаткування підприємств в напрямку загального зниження податкових стягнень (зниження рівня оподаткування), спрощення і уніфікації принципів оподаткування, які б призвели до більшої їх прозорості і однорідності

використання стимулюючих функцій приватизації, роль якої в збільшенні інвестиційних можливостей повинна значно зрости. До цього часу амортизаційна політика держави була підпорядкована більше фіскальним цілям ніж цілям розвитку.

обмеження бюрократичних бар'єрів через спрощення фінансової звітності, принципів нарахування податків і обов'язкових платежів, спрощення системи нарахування мита і т.п.;

спрощення принципів та процедур використання допоміжних засобів, особливо для малих і середніх підприємств;

система консультацій, яка у випадку малих і середніх підприємств має істотне значення. Це стосуються управління підприємством (з юридичних, економічних, маркетингових, управлінських питань і т.п.).

У роботі досліджено вплив оподаткування як одного з важливих чинників розвитку підприємництва та роль держави в процесі формування податкової системи.

Необхідність і важливість участі держави пов'язана з одного боку із формуванням та впровадження такої нової податкової системи, яка має забезпечити:

1) визначення нової ролі держави в економіці, особливо у сфері соціальних та економічних функцій;

2) вибір податкових джерел (видів податків і основи їх нарахування);

3) визначення податкових тарифів.

З іншого боку, перегляд ролі держави в економіках країн з перехідними системами вимагає передбачення наступного:

1) ментальності постсоціалістичних суспільств, для яких характерною рисою є небажання займатися підприємництвом, а також високі вимоги щодо соціальної безпеки зі сторони держави;

...