Загальна характеристика ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Функції держави в ринковій економіці

У процесі тривалої еволюції у всіх країнах світу утвердилося панування ринкової економіки як основної і найефективнішої форми ведення господарства. Її основу становить товарне виробництво. Під ним розуміється виробництво продуктів окремими, частками, відособленими виробниками, кожний з який спеціалізується на виробленні одного якого-небудь продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їхній обмін.

Історія розвитку суспільства від нижчих стадій до вищих свідчить, що суспільне господарство на різних етапах розвитку продуктивних сил і виробничих відносин змінювало свої економічні форми.

Первинною, вихідною формою було натуральне господарство. Історичний досвід його розвитку дає підстави припускати про величезне різноманіття моделей натуральної форми господарювання: первісна спільнота, азіатська спільнота, німецька, слов'янська й ін. При спільності основних ознак кожна з моделей мала свої особливості, обумовлені специфікою середовища існування.

Натуральна форма господарства історично ґрунтувалася на земельній власності, що була фундаментом усіх соціально-економічних відносин. Ця форма господарювання була характерна для всіх докапіталістичних способів виробництва. Вона виникла як наслідок нерозвиненості суспільного поділу праці і примітивності матеріальних умов господарювання.

Натуральне виробництво це така форма господарства, при якій матеріальні блага і послуги створюються для власного споживання, для споживання усередині окремої господарської одиниці. Зовнішні зв'язки тут не розвинуті. Натуральна форма панувала в замкнутій первісній громаді. Тут кожна господарська одиниця робить усі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і кінчаючи повною підготовкою продуктів праці до споживання. В основному натуральними минулому патріархальне селянське господарство, феодальні маєтки. Обмежені примітивні потреби збігалися з настільки ж примітивним виробництвом.

У рамках такого замкнутого господарства відтворювалося для власних потреб практично усе: їжу, одяг, робітник і продуктивну худобу, добрива, примітивний інвентар. Виробничі відносини при такій формі господарювання виступали у своєму безпосередньому вигляді, як відносини між людьми (рабовласник і раб, поміщик і селянин), а не як відносини через продукти їхньої праці. Натуральна форма виробництва жорстко замикає всі економічні процеси в рамки локальних одиниць, не допускає відкриття каналів для зв'язків у поза. Робоча сила настільки ж жорстко закріплюється за даним господарським цілим і позбавлена мобільності. Звідси і консерватизм натурального господарства. Його елементи збереглися і донині, а в слаборозвинених країнах існують у масових масштабах.

Товарна форма господарства зароджувалася як протилежність натуральному господарству, спочатку у відносинах між громадами, а потім проникла й усередину, поступово перетворюючи натуральне господарство в другорядний елемент економічного життя, що відмирає.

Товарне виробництво є певним способом організації суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Для розвитку товарного господарства необхідні були дві умови:

1.Суспільний поділ праці, при якому кожен виробник спеціалізується на виробленні певного виду продукції. Спеціалізація виявилася основною умовою для росту продуктивності праці, а в наслідку і для технологічних революцій. Це стало передумовою для створення надлишків продукції понад потрібну для споживання усередині громади.

Економічне відокремлення виробників одне від одного як власників, через що виникла необхідність в обміні результатами праці. Суспільний поділ праці скоріше є умовою виникнення товарного виробництва, а економічне відокремлення товаровиробників - причиною. Необхідно розрізняти два види товарного господарства: просте і розвинуте капіталістичне. Просте товарне виробництво - це господарство ремісників і селян. Воно засноване на особистій праці, а зв'язок з ринком підтримується через продаж надлишків (понад своє споживання) виробленої продукції. Капіталістичне товарне виробництво засноване на найманій праці і повною мірою пов'язане з ринком. Поєднує їх приватна власність на матеріальні засоби господарської діяльності.

У тривалій економічній еволюції "створення" ринку відбулося внаслідок пошуку людьми вирішення споконвічної економічної дилеми: "рідкісні, обмежені ресурси - необмежені потреби людини в різноманітних благах". Напевно точніше було б сказати, що вихід на ринок був визначений самим економічним середовищем. Обмеженість ресурсів виступила однієї з причин суспільного поділу праці, спеціалізації галузей і видів людської діяльності. Сама сучасна економічна система є своєрідним продуктом зростаючих масштабів поділу праці і поглиблення спеціалізації. Однак успіхів у пошуках вирішення проблеми "потреби-можливості" удалося домогтися далеко не усім.

Світовий досвід свідчить, що не завжди зародження і функціонування товарних відносин автоматично породжувало прогресивний розвиток суспільства. Протягом тисячоліть процвітала торгівля в багатьох містах Середньої Азії, Близького Сходу, але більшість держав нині розташованих тут продовжують залишатися слаборозвинутими.

У докапіталістичних способах виробництва товарні відносини відігравали другорядну роль - сприяли встановленню зв'язків між раніше ізольованими виробничими осередками (громадами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками і т.д.). Вони відкривали додаткові можливості для розвитку виробництва і суспільства в цілому. З розвитком торгівлі були пов'язані досягнення в мореплавстві, найбільші географічні відкриття.

Товарна економіка - це постійний рух товарних мас у тому напрямку, де в їх потребують. Назустріч один одному переміщаються споживчі продукти і капітальні товари виробничого призначення. Ці потоки почали швидко розширюватися в період розпаду феодального суспільства. Можна стверджувати, що капіталізм як особливий соціально-економічний устрій суспільства виріс з товарного виробництва. Передумови для нього формувалися в процесі розвитку простого товарного господарства. Продукт приватної праці з конкретними витратами на його створення прирівнювався до суспільної праці через ринок і тим самим знаходив суспільне визнання. Той, кому вдавалося знизити індивідуальну вартість своєї продукції виявлявся у вигідному становищі й у порівнянні з іншими діставав додатковий прибуток. Інший, менш митецький, менш кмітливий виявлявся в гіршому становищі й урешті-решт розорявся. Процес розшарування товаровиробників є об'єктивною реальністю, він закономірний. І ця закономірність виявляється також в нашому сьогоденні.

У ході розвитку товарно-грошових відносин йшло первісне нагромадження капіталу. З одного боку руках визначених груп людей накопичується капітал, з іншого боку - в особі знедолених формувався клас людей, що працюють за наймом. Основу капіталізму і складають приватна власність на засоби виробництва і праця юридично незалежних, вільних працівників, що не маючи у своєму розпорядженні засобів виробництва, змушені продавати на ринку праці єдиний товар - свою здатність до праці.

Товарне господарство при капіталізмі в такий спосіб розширюється, стає основною формою економічного життя. Товарні відносини тут пронизують усі сфери і функції суспільного господарства, а товар перетворюється, у його елементарну "клітинку". Властиві натуральному господарству прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням: "виробництво - розподіл - споживання" змінюється при капіталізмі загальним опосередкованим зв'язком: "виробництво - обмін - споживання".

При розвинутому товарному виробництві товарами стають не тільки всі продукти праці, але і фактори виробництва, у тому числі і робоча сила. Ринкові відносини набувають загального характеру. Відбувається уречевлення всієї системи економічних відносин, виникає товарний фетишизм.

Ми живемо у світі товарів і грошей. Лише дуже незначна частина наших потреб задовольняється минаючи ринок без входження у відносини з іншими людьми. Для придбання товарів потрібні гроші. А їх треба заробляти.

Ринкова організація економіки виявилася найбільш ефективною. Вона вимагає від суспільства найменших витрат при вирішенні кардинальних економічних проблем. Виробники і споживачі товарів знаходять один одного без усякого втручання ззовні, спілкуючись між собою мовою цін. Завдяки такій вільній поведінці забезпечується пропорційність у господарській діяльності: усе непотрібне, що втратило свою корисність, відкидається не знаходячи попиту, а потрібне, прогресивне отримує простір і розвиток.

У 60-70-х роках серед економістів-теоретиків СРСР проходила дискусія про характер і форми соціалістичного виробництва, що розколола їх на два табори: "товарників" і "нетоварників". Перші вважали, що соціалістичне виробництво продовжує розвиватися в товарній формі. Тут зберігаються основи його функціонування (суспільний поділ праці й економічне відокремлення виробників: дві форми власності на засоби виробництва і продукти праці), а обмін діяльністю і його результатами між підприємствами і всіма іншими суб'єктами відбувається за допомогою купівлі і продажу. При всім цьому зберігалися особливості соціалістичного товарного виробництва і його "корінні" відмінності від капіталістичного.

Група "нетоварників" базувала свої судження на основних положеннях марксистської економічної теорії: товарне виробництво стало вихідним пунктом виникнення капіталізму, воно здатне відроджувати капіталізм... щохвилини, щогодини в масовому масштабі. Товар є економічною клітинкою буржуазного суспільства, тому побудова соціалізму зв'язана зі знищенням товарної форми виробництва і його заміною планомірно організуючим виробництвом у масштабі всього суспільства. На думку прихильників цього напрямку, товарна форма виробництва не вічна, вона виникла на визначеному історичному етапі розвитку суспільства, досягає свого розквіту і стає загальною формою господарства при капіталізмі, а при соціалізмі поступово заміняється простим продуктообміном між виробниками і споживачами.

Можливо у віддаленій перспективі, коли людина вийде на рівень свідомого самообмеження своїх потреб при обмежених ресурсах, такий перехід і стане. А поки ми входимо в ринкову економіку від адміністративно-командної економічної системи. І входимо вкрай невдало.

Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приватного і державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтенсивності впливу на економіку і від пріоритетних завдань, що розв'язуються державою, розрізняють такі моделі сучасного ринкового господарства: соціально орієнтоване господарство, змішану економіку і корпоративну економіку.

При першій моделі цільова спрямованість державних програм пов'язана з захистом інтересів громадян, а принципи регулювання економіки отримують вираження в довгострокових програмах. Частка державного сектора в економіці 30%. (Німеччина) При змішаній економіці держава створює умови для розвитку підприємництва, використовуючи переважно тактичні методи. Частка державного сектора тут відносно мала (США).

Корпоративна економіка припускає цільову спрямованість державних програм на захист інтересу великого бізнесу і визначення основних пріоритетів (Японія, Швеція).

Що стосується російської економіки, вона історично спиралася на примат або державної, або общинної, або суспільної власності, що й обумовило специфіку основних проблем сучасних ринкових реформ.

У сучасних умовах ринкова система господарства із саморегулюючої трансформувалася в регульовану, що привело до ускладнення її суб'єктивної структури. Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позичкового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).

Домашні господарства - це господарська (економічна) одиниця, що функціонує в споживчій сфері економіки і може складатися з однієї чи декількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль пов'язана із забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб.

Підприємство (фірма) - ця економічна одиниця виробляє товари чи послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне до отримання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання притягнутих і власних факторів виробництва. За свою діяльність цей численний суб'єкт ринкової економіки несе повну відповідальність. Одержуваний прибуток йде в особистий доход і на удосконалення та розширення виробництва, на виплату податків.

Банки - це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства.

Держава як суб'єкт ринкових відносин представлено усіма своїми контролюючими, регулюючими й охоронними установами, що здійснюють влада над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства.

Якщо оцінювати економічні цілі сучасної системи господарювання в масштабі всього суспільства, то їх можна звести до таких основних положень:

1. Забезпечення економічного росту і більш високого рівня і якості життя населення. 2. Підвищення ефективності використання обмежених виробничих ресурсів у масштабі всього суспільства, тобто досягнення найкращих результатів при мінімальних витратах. 3. Досягнення повної зайнятості працездатного населення. Усі хто може і бажає працювати повинні бути забезпечені робочими місцями. 4. Стабільний рівень цін. Постійні зміни цін ведуть до зміни поведінки людей і підприємств, створюють напруженість і непевність в економічній діяльності. 5. Економічна свобода. Усі суб'єкти, що господарюють, повинні володіти у своїй економічній діяльності високим ступенем свободи. 6. Справедливий розподіл доходів. Ми вже говорили, що справедливість у розподільних відносинах не означає зрівнялівки. Вона полягає у тому, щоб на рівний капітал і рівну працю забезпечувався рівний доход і щоб жодна група населення не перебувала в убогості при надмірній розкоші інших. 7. Підтримка розумного співвідношення експорту й імпорту, тобто по можливості активного торгового балансу в міжнародних економічних і фінансових відносинах.

Такі загалом основи і характерні ознаки ринкової економіки.

Ринкова економічна система (як і всяка інша система) має властивість внутрішньої цілості, що дозволяє їй зберігати себе у взаємодії з зовнішнім середовищем і саморозвиватися. Система - це об'єктивна єдність закономірна зв'язаних один з одним предметів і явищ. Саморозвиток системи і взаємодія її елементів відбувається по визначених законах.

Закон вартості - це об'єктивний закон, що регулює зв'язки між товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва.

Економічні закони - це закони суспільних дій людей. Вони виражають сутність виробничих відносин, стійкі, постійно повторювані зв'язки в розвитку економічних процесів і виявляються через повсякденну діяльність людей у сфері господарювання як такого, але й у правовій, ідеологічній і політичній сферах. Ніякими нормативними актами й ідеологічними установками не можна змусити приватного товаровиробника працювати собі в збиток. У взаємодіях з іншими товаровиробниками він просто зобов'язаний домагатися повернення своїх витрат на створення чи просування економічного блага з прибутком. При тому не меншим у порівнянні з іншими. У іншому випадку він виявиться неконкурентоспроможним і збанкрутує. Сутність закону вартості зводиться до визначення вартості товарів суспільно-необхідною працею. Він проявляється як закон цін і його дія нагадує рух маятника: з підвищенням ціни діяльність підприємця стає більш активною, знижується ціна - товаровиробник виявляється змушеним згортати виробництво і вживати заходів до скорочення своїх витрат, до здешевлення виробництва. Як крайність - він буває змушеним позбавити дану сферу додаткового капіталу і своїх зусиль. Тоді приплив даного блага на ринок зменшується і при колишньому обсязі попиту ціна знову піде у верх. Отже закон вартості, діючи в загальній системі економічних законів через поведінку людей, забезпечує рівновагу в господарській діяльності.

Абсолютної рівноваги і пропорційності не буває, але і тривалі порушення, і диспропорційності неможливі. У цьому плані ми можемо говорити про те, що закон вартості є регулятором розподілу ресурсів між різними сферами виробництва. У подальшому ми повернемося до розгляду процесу конкурентного ціноутворення і побачимо, що на злети і падіння цін впливають багато факторів, і, насамперед, співвідношення попиту та пропозиції на товари.

З проявом чинності закону вартості в сучасному економічному житті зустрічається кожен підприємець: хтось збагачується, інші терплять крах. Закон вартості обумовлює диференціацію товаровиробників.

1.2 Функції держави в сучасній ринковій економіці

товарний господарство ринковий економіка

Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення), або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів), надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів в потрібному напрямку. За допомогою правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів - цілеспрямовано "налагоджує" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.

Роль і сутність характеристики системи координування економіки визначають функції держави. Умовно всю багатогранну й різноспрямовану сукупність функцій державних органів можна умовно подати двома групами.

Перша група охоплює функції, що забезпечують функціонування ринкової системи в державі. Сюди варто віднести створені й підтримані правовою базою функції (захист прав і власності, законодавче регулювання взаємовідносин між споживачами, виробниками, найманими працівниками, підтримка громадського порядку, захист конкуренції тощо). Тут держава визначає певні правила "ринкової міри" і забезпечує їх дотримання.

Друга група функцій державних органів пов'язана з розвитком і перспективним станом економічної системи. Вона охоплює заходи, спрямовані на стабілізацію економічних процесів і забезпечення економічного зростання, соціальної справедливості.

інфляційних процесів, інфраструктури тощо. З усієї сукупності функцій держави виділимо найважливіші.

Найважливішою функцією державних органів є цільова функція, що передбачає постановку конкретних цілей у галузі економічного й соціального розвитку держави й визначення терміну їх реалізації. Цільова функція містить у собі низку цілей, поєднаних у єдину систему, що має певну ієрархічну структуру. Формування цільової функції є вельми складним процесом, що пов'язаний із виробленням стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку, прийняттям відповідних рішень і виробленням механізму їх реалізації. Накреслюючи цільові функції, держава бере на себе не тільки те, що непідвладне ринковій системі. Найважливішим напрямом реалізації цільової функції є визначення пріоритетів економічного розвитку, підтримка конкурентного середовища тощо.

Стратегічною довготерміновою метою державного управління економікою перехідного періоду є підвищення добробуту її населення на основі створення й розвитку в межах унітарної держави соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу.

Спрямівну і координаційну функції забезпечують вибір шляхів досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших економічних пропорцій та узгодження суперечливих взаємозв'язків суспільного поділу праці.

Стимуляційна функція пов'язана з активізацією рушійних сил розвитку суспільства. Вона реалізовується через систему різноманітних пільг (субсидій, дотацій, податків тощо), за допомогою яких державні органи забезпечують просування економіки в заданому напрямі.

Контрольна функція припускає контроль з боку державних органів за дотриманням господарськими суб'єктами економічних і правових норм у процесі їхньої господарської діяльності. Найголовнішою складовою частиною контрольної функції є контроль за дотриманням найважливіших параметрів соціально-економічного розвитку держави. Державний контроль здійснюють через відповідні контрольні органи, а також через органи управління різного рівня.

В умовах реформування економіки особливе місце варто відвести такій функції держави як захист економічного порядку. Вона є опорною будь-якої господарської системи, але особливе значення має для ринкової економіки, що за своєю суттю базується на взаємовигідних угодах рівноправних партнерів, які мають свободу вибору.

Розглядаючи функції держави в регулюванні економіки, варто виокремити важливий аспект його діяльності - функціонування державної власності, тобто державний сектор економіки, що є основою реалізації функції держави.

Існування державного сектора в економіці зумовлене існуванням комерційного (приватного сектора). Він (держсектор) начебто займає економічний простір, що залишився від комерційного сектора, з одного боку, і регулює економічну діяльність останнього - з іншого. Державний сектор охоплює галузі, які йому залишає приватний капітал, тобто ті, де неможливо отримати навіть середньої норми прибутків, але вони необхідні для функціонування єдиного народногосподарського комплексу. Насамперед, це капіталомісткі й малоприбуткові галузі виробничої і соціальної інфраструктури: енергетика, транспорт, сфери освіти й охорони здоров'я, у яких віддача або невелика, або настає через тривалий час. Крім того, через державний сектор здійснюється діяльність держави щодо "оздоровлення" секторів економіки загалом (націоналізація збиткових підприємств або тих підприємств, прискорений розвиток яких є необхідною умовою для підвищення конкурентноздатності недержавного сектора).

Отже, сутність держави розкривається і реалізується в її взаємодії із суспільством. Що і як держава робить для впорядкування та вдосконалення суспільної, колективної та приватної життєдіяльності людей характеризується поняттям "функції держави".

Слово "функція" походить від лат. "fundiу" й означає: виконання, обов'язок, коло діяльності.

Основні функції держави. Сучасні держави світу виконують політичну, соціальну, міжнародну та економічну функції.

Необхідність політичної функції держави випливає із самої сутності держави як політичної форми організації суспільства. Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку. Якщо держава не підтримує такого стану, ігнорує суспільні потреби, діє не на користь національним інтересам, то вона не виправдовує свого існування. Ігнорування політичної функції здатне породжувати політичну нестабільність, соціальні конфлікти та хаос в економічній сфері. За таких умов про будь-яке державне управління та державне регулювання економіки не може бути й мови.

Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни прав і свобод кожної людини і громадянина. Свобода людини реалізується в суспільстві, у спілкуванні та співпраці людей. Окремі особи використовують те саме середовище для досягнення різних цілей, у тому числі й злочинних. За таких обставин тільки державна влада здатна бути гарантом захисту прав і свобод. Виконання соціальної функції передбачає: створення державою умов для відтворення й розвитку людини (демографічна політика, освіта, виховання тощо); формування соціокультурного простору, сприятливого для самореалізації кожної людини; стимулювання творчого зростання людини; втілення в жити принципів соціальної справедливості тощо.

Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає у підтримуванні свободи, суверенітету та історичного існування народів конкретної країни в рамках світового співтовариства. Якщо людина реалізується у своєму народові (нації), то народ у цілому - у взаємодії з іншими народами. Зовнішня політика має враховувати геополітичні обставини, які визначають долю народів, а також одвічні національні інтереси. Держава повинна здійснювати міжнародну функцію в стратегічних параметрах, налагоджувати нормальні відносини з іншими країнами вздовж своїх кордонів, зберігати й зміцнювати співробітництво з якомога більшою кількістю держав, сприяти розвитку міжнародних організацій. Сприятливе міжнародне становище створює умови для конструктивного розвитку будь-якої країни.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Усі функції держави тісно взаємопов'язані. Але, на думку економістів, економічна функція є найважливішою, оскільки брак належного економічного потенціалу або низька ефективність його використання перешкоджають реалізації інших суспільних функцій.

Економічні функції держави

Держава як суб'єкт макроекономічного регулювання виконує багато функцій. їх можна згрупувати за такими п'ятьма напрямами.

1. Емісійна функція.

2. Формування правових засад функціонування економіки.

3. Усунення вад ринкового саморегулювання.

4. Перерозподіл доходів.,

5. Забезпечення людей обов 'язковими товарами.

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм бюджетної, фіскальної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної та інших напрямів соціально-економічної політики.

Ринкова економіка володіє рядом достїнств і переваг у порівнянні з іншими економічними системами, що дає можливість вважати її найефективнішою формою координації господарської діяльності людей. Синонім ринку - конкуренція. Саме конкуренція виражає найглибшу суть ринкового господарства, виступає головним регулюючим механізмом стохостичної системи, що зазнає постійне відхилення і коливання. Конкуренція з впровадженими в неї блоками -попит, пропозиція, ціна і та сила, що приводить в рух маховик ринкової економіки, забезпечує ефективний розподіл обмежених ресурсів, їх використання з максимальним результатом. Ринок -відкрита система, де багато мільйонів суб'єктів здійснюють суверенне право вибору економічних рішень.

Що ж дає можливість угадати результат і прийняти правильне рішення? Угадати результат і прийняти правильне рішення може ринкова інформація, і тільки. Закодована в цінах, поширюючись подібно радіохвилям від споживача - покупця до виробника -продавця і навпаки, ринкова інформація створює круговий причинний зв'язок, що не має ні початку, ні кінця. Якщо інформація спотворюється (припустимо, під впливом неринкових сил чи держави - монополії змінюється рівень цін ), то ринкові суб'єкти не можуть застосовувати оптимальних рішень, що веде до помилок у виборі способів оптимального використання обмежених ресурсів. А це неминуче приведе до розбалансованості ринку. Ще одне достоїнство ринкової системи - спрямованість на задоволення потреб населення. Ринок і дефіцит - поняття взаємовиняткові. Виробники гнучко реагують на знову і знову виникаючі потреби, оперативно змінюють структуру пропозиції товарів і послуг, прагнучи найповніше задовольнити платоспроможний попит населення. Ринок - стимулююча система. Економічна нагорода у вигляді прибутку чекає тих товаровиробників, які роблять товари високої якості і з найменшими витратами. А це можливо тільки при використанні новітніх досягнень науки, техніки, технології.

Зрозуміло, достоїнство ринкової системи - гнучкість і адапти-вність до умов, що змінюються. Але гнучкість і адаптивність не безмежні і періодично дають збій. Виступаючи достоїнством, на визначеному етапі розвитку системи такі якості переростають у її недоліки. І тут виявляється неспроможність ринку. Недоліки ринку зводяться до того, що, по-перше, ринкова конкуренція породжує свою протилежність - монополію, а з нею і можливість нав'язувати свою волю споживачу; по-друге, нездатність ринку підтримувати постійну економічну рівновагу, забезпечувати зростання виробництва. Ринок байдужний до виробництва суспільних благ. Ринок неспроможний до регулювання зовнішніх ефектів (екологічні проблеми); по-третє, ринок сприяє різкій диференціації доходів і глибокому соціальному розшаруванню населення.

Ринок нав'язує людям все нові й нові потреби, що веде до розбазарювання у використанні обмежених і невідтворених ресурсів. Недоліки ринку, його неспроможність, називають фіаско ринку. Але якщо ринкова система не справляється з проблемами, що сама породжує, якщо економічний механізм системи дає періодичні збої, то необхідно зовнішній вплив, що виправляє дефекти системи. Такий зовнішній вплив на ринкову систему робить держава, її економічна політика. Президент США Авраам Лінкольн підкреслював: ''Розумна мета держави полягає в тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, але вони самі самотужки не можуть робити взагалі або не можуть робити належно''. Задоволення потреб населення в необхідних товарах і послугах важлива особливість ринкової системи. І держава має піклуватися про те, щоб виробники оперативно змінювали структуру пропозицій товарів і послуг, повністю задовольняли потреби і платоспроможність населення.

Економічні функції держави в ринковому господарстві визначаються неспроможністю ринку в реалізації суспільнозначимих проблем. Функції держави у регулюванні ринку полягають в підтримці конкурентного середовища, забезпечення умов функціонування ринкового механізму; розробки й організації реалізації додержання господарського законодавства; у визначенні пріоритетів макроекономічного розвитку економічної системи; в стабілізації економіки через фіскальну та грошово-кредитну політику; у здійсненні протекціоністських заходів забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових напрямків науково-технічного прогресу. Держава здійснює фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх ефектів, реалізацію соціальних цінностей, регулювання зовнішньоекономічних відносин. Реалізація функцій регулювання економіки різноманітна. Це прямі, тобто адміністративні, й економічні (ринкові методи). Як правило адміністративні методи обмежені, використовуються переважно в екстремальних обставинах - в період війн, природних катаклізмів, епідемій та ін., рідше - в умовах кризового розвитку економіки. Адміністративним методом розподіляють дефіцитні ресурси (по галузях і підприємствах), регулюють ціни і заробітну плату, здійснюють антимонопольне законодавство. У звичайних умовах уряд здійснює свої функції регулювання економічними методами. Найважливіша функція державного регулювання ринкової економіки -підтримка конкурентного середовища, забезпечення * необхідних умов для функціонування ринкового механізму. Регулювання ринкових відносин сприяє ефективності ринкового господарства.

Історія розвитку ринкового господарства показала, що вільна, сучасна конкуренція, коли жоден товаровиробник не має можливості впливати на ринкові ціни, не відтворюється автоматично. З прискоренням технічного прогресу народжується велике виробництво, а з ним і могутні підприємства - трести, концерни, конгломерати, що контролюються фінансово-промисловими об'єднаннями. Конкуренція стає невигідною економічно, що веде до колосальних витрат. Процес злиттів та поглинання одних фірм іншими дає можливість уникнути дорогого суперництва на ринку, але приводить до утворення монополій. Так виникають нові ринкові моделі недосконалої конкуренції - монополістична, олигопо-лістична, чиста монополія. Ринок заперечує сам себе. Монополія, маніпулюючи ціною й обсягом, встановлює над ринком монопольну владу, що приводить до безповоротних суспільних затрат. І якщо монополістична конкуренція практично не веде до деформації ринкового механізму, то чиста монополія й олігополія без обмежувальних заходів держави істотно підриває його. В таких умовах держава здійснює політику обмеження монопольної влади, аж до розформування монополії на окремі самостійні підприємства.

Функція держави у розробці та організації здійснення та додержання господарського законодавства важлива для країн, що здійснює перехід від командної економіки до ринкового. У центрально керованій системі, що мала директивний характер, основні питання господарського розвитку зважувалися не на основі права, а відповідно до рішень чиновників партійно-державного апарату. Панувало телефонне право. Система розподілу ресурсів здійснювалася на вольовій основі. Командна економіка - дистрибутивна. Ринок - система договірна. Однак, навіть в умовах укладення угоди, договірна система може торкатися інтересів третіх осіб. Умови укладення контрактів, права власності, відповідальності сторін та інше -усе суворо регламентується правовими законами. Відомий філософ і економіст Карл Поппер писав ''Суспільство, що засноване на ринкових відносинах і передбачає значну волю вибору, -немислимо без правової системи, без влади закону''.

Створення ринкового середовища в Україні, конкурентного клімату вимагає розробки відповідного законодавства. Необхідно визнати, що основи такого законодавства вже створені. Можна назвати ряд законів, що регулюють господарську діяльність в Україні. Це закони про власність, про підприємство, про господарські товариства, про цінні папери та фондову біржу. Динамічно мінливі умови підприємництва, удосконалюється структура власності, виникають підприємства зі змішаним капіталом, створюються вільні економічні зони, розробляється й удосконалюється господарське законодавство - процес творчий і безперервний.

Визначення мети - початок державної економічної політики, її здійснення - її продовження. З цим зв'язана функція - визначення пріоритетів макроекономічного розвитку. Уряд має у своєму арсеналі заходи, здатні згладжувати виникаючі періодично циклічні коливання економічної кон'юнктури, впливати на темпи розвитку економіки. Пріоритетні заходи, сприяють підтримці макроеконо-мічної збалансованості, встановлення стабільності розвитку різних галузей економіки, рівноваги між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Адже суть економічної політики держави і полягає в тому, щоб постійно задовольняти потреби населення в товарах і послугах, а це можливо при рівновазі попиту та пропозиції.

Держава відіграє важливу роль у стабілізації економіки через фіскальну і грошово-кредитну політику.

Проведення фіскальної політики включає оподаткування та державні витрати, з допомогою яких уряд впливає на рівень економічної активності, темпи зростання випуску продукції, підвищення продуктивності праці, економії сировини та трудових ресурсів. Нерідко прагнення уряду сформувати бюджет, здатний по максимуму забезпечити державні витрати на соціальні, культурні та освітні потреби населення, провокує його на збільшення податкових ставок не тільки на підприємницьку діяльність, але й на підвищені доходи фізичних осіб. Однак на практиці і господарської, і економічної діяльності існує правило - збільшення доходної частини бюджету за рахунок зростання оподатковування має межі, за яких попадає під удари приватний бізнес, що або розоряється, або йде в тінь. Ховають свої доходи і фізичні особи. У результаті бюджет втрачає навіть ті оптимальні необхідні доходи, що при значно високій податковій ставці він міг би вільно одержати. Така залежність описується кривою Лаффера.

Використання інструментів грошово - кредитної політики можна проілюструвати на прикладі концепції дешевих і дорогих грошей. У випадку перегріву економічної кон'юнктури, коли економічний ріст набирає темпи, а у виробництво залучені всі наявні ресурси, починає рости заробітна плата, а з нею і ціни, спекулятивний характер набуває ринок цінних паперів. Як сніжна лавина росте фіктивний капітал. Щоб не допустити обвалу піраміди, а з нею і різкого спаду виробництва і зайнятості, держава використовує політику дорогих грошей, взаємозв'язаних заходів. Центральний банк продає облігації, тим самим зв'язуючи гарячі гроші; Збільшує дисконтну ставку відсотка, сприяє зменшенню попиту на кредитні гроші, збільшує розмір обов'язкових резервів комерційних банків, що зберігаються на спеціальних рахунках Центрального банку і не можуть використовуватися для поточного кредитування. Завдяки таким заходам зменшується пропозиція грошей, скорочуються інвестиції, падає зайнятість, скорочується виробництво.

Політика дешевих грошей проводиться з метою стимулювання виробництва і зайнятості. У таких умовах уряд викуповує державні облігації, вивільняючи інвестиційні ресурси. Центральний банк знижує дисконтну ставку, стимулюючи попит на кредитні ресурси. Зменшує розмір обов язкових резервів комерційних банків, розширюючи можливості кредитування частки капіталу. У результаті збільшується пропозиція грошей, зростають інвестиції, ростуть виробництво і зайнятість.

Стабільне економічне зростання забезпечує та економіка, що здатна освоювати новітні досягнення науково-технічного прогресу. Командна система програла економічне змагання ринковій насамперед тому, що виявилася несприйнятливою до інновацій. У певній мірі використовувались у галузях військово-промислового комплексу, не виходячи за його межі. Прогресуюче відставання в цій сфері від розвинутих країн Заходу привело до деградації економіки, а потім і до краху економіки. Але й у ринковій економіці забезпечення стратегічних проривів і освоєння нових проявів науково-технічного прогресу вимагає протекціоністських заходів з боку уряду. Лише держава може здійснити великі інвестиційні проекти в галузі з неясними перспективами попиту, стимулювати підприємства, здатні освоювати інновації. Серед заходів стимулювання інновацій на мікро рівні - пільгове оподаткування, введення митних і інших пільг на оплату контрактів постачання імпортного устаткування, призначеного для розвитку нових напрямків науково-технічного прогресу, централізоване фінансування і бюджетне кредитування, політика прискореної амортизації. Але особливо важлива політика уряду в генерації нових знань. А це вимагає інтенсивного розвитку освіти і науки. Освіта народжує науку. Наука створює інновації. Інновації забезпечують майбутнє. Світ без науки - це світ без майбутнього. Майбутнє забезпечується насамперед розвитком фундаментальних знань. Уряд субсидує різні програми підтримки науки й освіти за рахунок засобів державного і місцевого бюджетів. Важливо спрямувати засоби на розробку тих наукових проблем, що дадуть найбільшу вигоду.

Відчутна недосконалість ринку виявляється в соціальній сфері. Реалізація соціальних цінностей - найважливіша економічна функція держави, що зв'язана з функцією фінансування суспільних благ і послуг, гасіння негативних зовнішніх факторів, але має і самостійне значення. Ринок - найдосконаліший механізм формування доходів у тому числі і заробітної плати, що складає в розвинутих країнах три чверті і більш сукупних доходів. Але оскільки якість праці різна (вартість людського капіталу - рівень освіти, професійна підготовка - не однакові), зарплата когось робить заможним, когось забезпеченим, когось бідним, а інших відкидає за межу бідності, приречуючи людей на позбавлення і півголодне існування. Така сувора реальність ринку. Нерівність прибутків у теорії описана кривою Лоренца

2.Теоретичні основи ринкової системи

2.1 Ринкові системи: поняття, основні елементи, функції, структура

Ринок - одна з найпоширеніших категорій в економічній теорії, одне з основних понять господарської практики та економічної теорії. Найчастіше поняття «ринок» застосовується як всім відоме і не потребує будь-яких пояснень. У дійсності, є самі різні тлумачення ринку в білоруській економічній теорії і за кордоном. Ринок розглядають як сукупність товарного обміну або представляють як обмін, організований за законами товарного виробництва і обігу. Ринок також характеризується як сукупність існуючих і потенційних покупців товару і як механізм, який зводить разом покупців і продавців будь-якого продукту або послуги. Ринок є фундаментом для розуміння ключових шляхів економічного розвитку і шляхів підвищення ефективності на мікро-і макрорівні. Його сутність відображає сукупність відносин товарного обміну всіх господарюючих суб'єктів, людей і суспільства в цілому. Цілком обгрунтовані твердження економістів і про те, що ринок представляє собою певну систему економічних відносин між продавцями і покупцями у сфері обміну. Вплив ринку на економічні відносини продавців і покупців забезпечується через використання таких атрибутів, як ці на, попит і пропозиція, конкуренція, прибуток і збитки, тобто всього того, що включається в поняття.

В «ринковий механізм». У найзагальнішому вигляді ринок - це система економічних відносин, що складаються в процесі виробництва, обігу та розподілу товарів, а також руху грошових коштів. Ринок розвивається разом з розвитком товарного виробництва, залучаючи в обмін не тільки вироблені продукти, а й продукти, які не є результатом праці. В умовах панування ринкових зв'язків всі відносини людей у суспільстві охоплені купівлею-продажем. Більш конкретно ринок представляє сферу обміну (обігу), в якій здійснюється зв'язок між агентами суспільного виробництва у формі купівлі-продажу, тобто зв'язок виробників і споживачів, виробництва і споживання.

Суб'єктами ринку є продавці і покупці. У якості продавців і покупців виступають домогосподарства (у складі одного або кількох осіб), фірми (підприємства), держава. Більшість суб'єктів ринку діють одночасно і як покупці, і як продавці. Всі господарські суб'єкти тісно взаємодіють на ринку, утворюючи взаємозалежний В «потік» купівлі-продажу. Об'єктами ринку є товари і гроші. В якості товарів виступає не тільки вироблена продукція, але і фактори виробництва (земля, праця, капітал), послуги. В якості грошей - всі фінансові кошти, найважливішими з яких є самі гроші. У своєму впливі на економічну систему ринок суперечливий і багатогранний, виконує як позитивну, так і негативну роль.

Позитивна роль ринкової системи полягає в тому, що конкурентний ринок виконує розподільчу і стимулюючу функції. Він сприяє ефективному розподілу ресурсів, направляючи їх у виробництво тих товарів і послуг, в яких суспільство найбільше потребує. Він стимулює розробку і впровадження найбільш ефективних технологій виробництва, забезпечуючи суспільство необхідними товарами, створеними в найбільшій кількості з наявних ресурсів. Тим самим стихійно забезпечується максимально можлива економічна ефективність. Будучи орієнтиром для розвитку вигідного виробництва і показуючи невигідність інших виробництв, конкурентний ринок регулює галузеву структуру, стимулює технічний прогрес, забезпечує ресурсозбереження.

Через попит - двигун ринкової економіки - конкурентний ринок повертає виробництво до споживача, створює матеріальну зацікавленість всіх учасників у задоволенні їхніх потреб. Ринок виявляє суспільну значимість виробництва і товарів, реалізує валовий національний продукт, звільняє економіку від дефіциту товарів і послуг. У цілому ринок через конкурентне ціноутворення забезпечує збалансованість економіки, виробництва і споживання. Заснований на особистій свободі суб'єктів, конкурентний ринок координує економічну діяльність людей без примусу, створюючи добровільну змагальність між ними за допомогою купівлі-продажу. Таким чином, механізм «самонастроювання» (автоматичне функціонування та коригування ринкової економіки з допомогою «невидимої руки») і свобода економічної поведінки людей свідчать на користь ринкової системи. Проте можливості ринкового механізму не безмежні. Конкурентний ринок не гарантує вирішення всіх соціально-економічних проблем, найважливішими з яких є безробіття та інфляція. Ринок не забезпечує право на працю тим, хто може і хоче працювати; не гарантує права на стандартне добробут, що, безсумнівно, грає негативну роль. Корекцію ринкового механізму здатне здійснити лише держава. Воно постійно має контролювати ринок, тобто система заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру здійснюється державними установами з метою адаптації соціально-економічної системи до постійно змінюваних умов. Втручання держави в ринок впливає на стан справ на ньому, формування попиту та пропозиції, перерозподіл доходів, вирішує глобальні проблеми розвитку економіки, забезпечує соціальний захист суспільства.

Суб'єктами державного регулювання є республіканські та місцеві органи управління. Державне регулювання ставить перед собою цілі: дотримуватися інтересів держави, суспільства, соціально незахищених верств суспільства, дотримуючись прав і свобод особистості. Держава прагне мінімізувати негативні наслідки ринкових процесів, створити правові, фінансові передумови ефективного функціонування ринкової економіки. Правове регулювання розробляє закони, які забезпечують захист прав покупців та інтересів суспільства, рівноправність ринкових суб'єктів, боротьбу з тіньовою економікою. Цим займається антимонопольне законодавство і дефляційна політика. Антимонопольна політика веде жорстокий контроль над цінами підприємств-монополістів, проводить антимонопольну експертизу прийнятих законів. Дефляційна політика - політика стабілізації рівня цін. Ця політика обмежена вибором: або стабілізація платоспроможного сукупного попиту, або перехід до вільних цін на продукцію, що може призвести до зростання цін, або збільшення пропозиції, що потребує стимулювання підприємницької активності. За допомогою фінансів держава вживає заходів щодо стимулювання ринкових відносин у періоди економічних спадів. Державне втручання необхідне, коли ринок виявляє свою неспроможність і для усунення наслідків своєї ж діяльності. Фінансове регулювання відбувається за рахунок фіскальної політики. У проведенні цієї політики велику роль відіграють урядові витрати. Вони діляться на урядові закупівлі - регульовані законодавством державні витрати, які включають в себе всі витрати держави на кінцеву продукцію виробників і на прямі покупки ресурсів, і трансфертні платежі - виплати з боку держави з бюджету та позабюджетних фондах підприємством і населенням (субсидії, пенсії, відсоток по державному боргу). Податкова політика полягає в тому, що в періоди економічних спадів застосовувати стимулюючу політику - зниження податків і збільшення державних витрат. У періоди економічних підйомів застосовується стримуюча політика - збільшення податків і скорочення державних витрат. Державні позики є методом фінансового регулювання в силу того, що використовуються урядом для фінансування видатків та дефіциту бюджету. Об'єктивна необхідність ринку зумовлена тими ж причинами, які викликають необхідність існування товарного виробництва. Найважливішими історичними умовами виникнення ринку є наступні.

Суспільний поділ праці та спеціалізація. У будь-якому численному співтоваристві людей ніхто з учасників господарства не може жити за рахунок повного самозабезпечення всіма виробничими ресурсами, всіма економічними благами. Окремі групи людей займаються найрізноманітнішими видами господарської діяльності, тобто спеціалізуються на виробництві тих чи інших товарів і послуг. Це положення пояснюється принципами порівняльної переваги, тобто виробництвом продукції при відносно менших витратах втрачених можливостей.

Економічна відособленість виробників, повністю незалежних, автономних у прийнятті господарських рішень (що виробляти, як виробляти, кому продавати вироблену продукцію).

Ця відособленість історично виникає на базі приватної власності і потім поширюється на колективну власність. Якщо в суспільстві суб'єкти діяльності господарської діяльності не наділені правами власності, то ринок існувати не може. Ці дві умови висловлюють глибинне протиріччя економіки, яке виражається в об'єктивній необхідності, з одного боку, загального взаємозв'язку виробників через суспільного розподілу праці, а з іншого - загального відокремлення (обмеження) виробників. Саме останнє визначає наявність системи товарних, ринкових відносин. Дозвіл проблеми транзакційних витрат у сфері обміну, пов'язаних з передачею прав власності. Вони включають витрати, пов'язані з отриманням ліцензії на обрану суб'єктом господарську діяльність, з пошуком інформації, на ведення переговорів, з вимірювання властивостей товарів і т.д. Якщо ці витрати вище передбачуваного прибутку, то ринок таких товарів не буде створено. Для ефективного функціонування ринку необхідно і четверте умова - самостійність виробника, свобода підприємництва, вільний обмін ресурсів. Чим менше скутий виробник, тим більше розвинений ринок. Еволюція економічних систем відбувається як наслідок пошуку способів вирішення одвічної дилеми: «ресурси обмежені - потреби безмежні». Обмеженість ресурсів відносна, тобто в кожен даний момент вони недостатні порівняно з потребою в економічних благах.

Обмеженість ресурсів може бути подолана лише за умови зростання продуктивності праці, тобто збільшення випуску різноманітних споживчих благ в одиницю часу. У свою чергу, підвищення продуктивності можливо завдяки суспільному поділу праці та спеціалізації ресурсів і на основі розширення еквівалентного і взаємовигідного обміну продуктами праці. Поділ і спеціалізація праці як невід'ємна частина - це відносне відокремлення людей для виконання конкретних видів робіт у вузькій галузі діяльності для більш продуктивного використання специфічних відмінностей, властивих усім видам обмежених ресурсів. Поділ праці викликає відповідне збільшення продуктивності праці. Результати поділу праці тим більше вражаючі, якщо вони грунтуються на відмінностях у здібностях і талантах людей. У цьому випадку поділ і спеціалізація робіт самі викликають і підсилюють властиві ресурсам специфічні відмінності, прискорюючи зростання продуктивності праці і якість виконання робіт. В умовах поділу праці лише мала частка потреб кожної людини може бути задоволена продуктом його власної праці. Значно більшу їх частину він задовольняє обміном вироблених продуктів своєї праці на продукти праці інших людей, яких він потребує. Саме в цьому сенсі прийнято вважати поділ праці однієї з об'єктивних причин виникнення ринку і властивих йому відносин обміну. Поділ праці, як відомо, може існувати без обміну, але відносини обміну не виникли б без істотного поділу праці та спеціалізації всіх видів ресурсів, забезпечуючи еволюцію системи в цілому.