Економічна сутність нематеріальних активів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Економічна сутність нематеріальних активів та ефективність їх використання

1.1 Поняття та склад нематеріальних активів, методичні підходи до їх оцінки та визначення ефективності їх використання

1.1.1 Поняття нематеріальних ресурсів та нематеріальних активів

Основою діяльності будь-якого підприємства є ресурси, які споживаються у процесі продукування матеріальних благ. Ресурси, як відомо, є обмеженими, а людські потреби - безмежними. Саме цей аспект спонукає до ефективного споживання наявних ресурсів з метою максимального задоволення потреб. У складі економічних ресурсів (вторинних), з огляду на їх речовий зміст, прийнято виділяти ресурси матеріальні - ресурси засобів праці і ресурси предметів праці, фінансові та нематеріальні.

За загальноприйнятим в економічній науці визначенням нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує користь підприємству протягом тривалого часу [34], [39]. Відмітними рисами цих ресурсів є брак матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їхнього використання.

За природою свого походження нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим, унікальним знанням у будь-якій формі, або через рідкісність ресурсів (природну чи організовану). В обох цих випадках недостатність ресурсів (унаслідок унікальності чи наявності в обмеженій кількості) сприяє появі ренти. Використання таких ресурсів або робить їхніх власників єдиним виробником певної продукції, або забезпечує зменшення витрат проти інших виробників.

Термін «нематеріальні ресурси» здебільшого використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні - це юридична категорія, яка застосовується для:

– визнання результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

– позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;

– закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів.

Категорія нематеріальні активи відносно нова в економічній науці . Її поява зумовлена, власне, необхідністю охорони інтелектуальної власності підприємства.

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Нематеріальні активи - це права власності і захист доступу до нематеріальних ресурсів підприємства та їх використання з метою одержання доходу [34], [39].

Нормативне введення поняття нематеріальних активів в господарську практику обіг було введено лише в 1993 році Положенням про організацію бухгалтерського обліку та звітністю в Україні, затвердженому постановою КМУ від 03.04.93р. № 250. Пізніше, при проведенні реформування бухгалтерського обліку в Україні, наказом Міністерства фінансів «Про затвердження Положення бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», було визначено, що нематеріальні активи - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікованим та утримується підприємством з метою використання на протязі періоду більш ніж одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік), для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або для надання в оренду іншим особам.

Ще один документ - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає нематеріальні активи як об'єкт інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також аналогічні права, визначені у відповідності з законом об'єктом права власності платника.

Важливо відмітити, що нематеріальні активи можуть мати різну юридичну природу. Пов'язано це з тим, що об'єкти нематеріальної природи створюються або виникають за різними правовими основами. В цілому можна виділити дві основні групи активів, які можуть вважатися нематеріальними:

- об'єкти інтелектуальної власності;

- права користування майном.

Права користування майном є матеріальним відображенням правовідношення, які виникають за окремими господарськими договорами - найма, ліцензії, а також окремих правовідношень, які виникають у зв'язку з використанням в господарській діяльності підприємства деяких природних ресурсів.

Але набагато поширенішими нематеріальними активами в господарській діяльності підприємства є інтелектуальна власність.

конкуренція інтелектуальний власність

1.1.2 Склад нематеріальних ресурсів та нематеріальних активів, сутнісна характеристика окремих їх об'єктів

У складі нематеріальних ресурсів виокремлюють:

об'єкти промислової власності - такі об'єкти, до яких застосовується єдиний патентний захист з налагодженою системою патентної експертизи в Державному патентному відомстві та інші об'єкти, що призначені для ідентифікації виробника та (або) його продукції;

об'єкти, що охороняються авторськими та суміжними правами - пов'язані з матеріальним втіленням інтелектуальної праці та творчості людини, виникають в момент створення твору або його виконання. Авторські та суміжні права в господарській діяльності підприємства з'являються не в вигляді творів, а в формі переданих майнових прав використання творів чи виключних майнових прав на твір;

інші (нетрадиційні) об'єкти інтелектуальної власності Особливістю даної групи є відсутність системи правової охорони.

Склад об'єктів інтелектуальної власності наведено на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 - Об'єкти інтелектуальної власності

З-поміж об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.

Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об'єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

· пристрій - машина, механізм, прилад тощо, які характеризуються наявністю конструктивних елементів та зв'язків між ними, їхнім взаємним розташуванням, формою виконання, параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

· речовина - індивідуальні хімічні сполуки, композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо), продукти ядерного перетворення, які характеризуються якісними й кількісними ознаками;

· штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин - спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, фаги, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо,

До способів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів. Спосіб характеризується наявністю дій або сукупності дій, порядком їхнього виконання в часі.

Отже, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Пропозиції, що їх сформульовано у вигляді загальної постановки завдання або у вигляді ідеї, не можуть бути кваліфіковані як винахід.

Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин.

Корисні моделі відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що їхнім предметом є тільки конструктивне вирішення пристрою (просторова композиція, взаємне розташування елементів пристрою, його форма).

Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом такої діяльності може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим. За своєю сутністю промисловий зразок -- це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, в якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей.

Товарними знаками та знаками обслуговування (знаки для товарів і послуг) вважаються оригінальні позначення, з допомогою яких товари і послуги одних осіб відрізняють від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Головне завдання товарного знака полягає в ідентифікації товару та його виробника на ринку. Товарний знак при цьому виконує одночасно дві функції: рекламування товару та гарантування його якості. Використання таких знаків дає можливість споживачу швидко знайти та ідентифікувати потрібний йому товар. Тому товарний знак розміщують на самому товарі або його упаковці. Товарний знак використовують також у рекламі, друкованих виданнях, на офіційних бланках підприємств тощо. Товарний знак є вказівкою для споживача, тому власник товарного знака несе відповідальність за якість своїх виробів як у процесі реалізації, так і на етапі споживання. Може бути у вигляді слів, сполучення літер, зображення живих істот, предметів, фігур тощо. Не може містити зображення державних гербів, прапорів та емблем, офіційні назви держав, емблеми міжнародних та урядових організацій, офіційні клейма, печатки.

Фірмове найменування - це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність.

Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлення їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію конкретних товарів та послуг даного підприємства, фірмове найменування вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує репутацію і становище підприємства в цілому.

До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать як оприлюднені, так і неоприлюднені твори в галузі науки, літератури і мистецтва незалежно від їхнього призначення, жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інформація, пропаганда, розваги тощо), котрі існують у таких об'єктивних формах:

· письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);

· усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);

· образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, відео-, фото кадри тощо);

· об'ємно-просторовій (скульптури, моделі, архітектурні форми тощо);

· в інших формах.

Авторське право не поширюється на:

офіційні документи (закони, укази, постанови, судові рішення, інструкції тощо);

державні символи та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки);

твори народної творчості;

повідомлення про новини дня, поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

ідеї, процедури, процеси, концепції, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, раціоналізаторські пропозиції;

твори, термін дії авторського права на які закінчився.

Під комп'ютерною програмою розуміють об'єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для забезпечення функціонування електронних обчислювальних машин. Конкретно - це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття «комп'ютерна програма» охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми.

Авторське право поширюється на будь-які програми як оприлюднені, так і неоприлюднені, подані в об'єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи якості.

Розширення сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв'язування все складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин.

Базою даних називається сукупність даних, матеріалів або творів, систематизованих у формі, яку читає машина.

Авторське право поширюється на будь-які бази даних, подані в об'єктивній формі, які є результатом творчої праці з підбору та організації даних, незалежно від їхнього матеріального носія, призначення чи достоїнства.

Топологією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Суміжні права -- це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

права виробників фонограм;

права організацій мовлення.

Результати творчої діяльності людини, які не належать до об'єктів промислової власності та об'єктів, що охороняються авторським та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності.

Раціоналізаторська пропозиція - це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.

Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів науково-технічного прогресу все частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв'язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об'єктом раціоналізаторських пропозицій.

Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю або частково) знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках, за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові. Об'єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.

Комерційна таємниця - це відомості, безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.

Такий розподіл об'єктів інтелектуальної власності за економічним змістом покладено в основу їх видової класифікації.

Нематеріальні активи, рідкісні за своєю природою, утворюються завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на користування природними ресурсами чи права на об'єкти промислової власності і т. ін.). Доступ до обмежених дефіцитних ресурсів слід захищати відповідними правами.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами [3].

Патент - виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності. Він забезпечує власникові:

– виключне право користування об'єктом на свій розсуд,

– право заборони використовувати об'єкт без дозволу третім особам,

– можливість передачі права власності на об'єкт будь-якій особі на основі договору,

– право надавати дозвіл (ліцензію на використання об'єкту на підставі ліцензійного договору.

З метою підтримання чинності патенту за кожен рік його дії сплачується річний збір.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань здійснюється через їх державну реєстрацію. На зареєстровані об'єкти інтелектуальної власності видається відповідне свідоцтво.

Свідоцтво забезпечує власникові знаків для товарів, послуг, фірмового найменування:

– виключне право користування і розпорядження знаком на свій розсуд,

– право забороняти використовувати об'єкти інтелектуальної власності без дозволу власника,

– право давати дозвіл (ліцензію) на використання знаку на підставі ліцензійного договору.

Дозвіл на використання нематеріального ресурсу протягом певного терміну за обумовлену винагороду називається ліцензією.

Розрахунки за ліцензії можуть бути у вигляді:

роялті - періодичних відрахувань протягом дії ліцензійної угоди

паушальної виплати - одноразова винагорода за право користування об'єктами ліцензійної угоди - фактична ціна ліцензії.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Для сповіщення про авторські права на твори в галузі науки, літератури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних використовується знак © поруч з іменем особи, яка має авторське право і роком першої публікації твору .

Захист прав на аудіовізуальні твори та фонограми реалізується через наклеювання на упаковку кожного примірника спеціального голограмного знаку - контрольної марки. Маркуються аудіовізуальні твори чи фонограми безпосередньо перед випуском їх в обіг суб'єктом, що випускає примірник.

В господарській діяльності підприємств виникає потреба обліку тих об'єктів нематеріальних ресурсів, що використовуються з метою отримання певного зиску. В основу організації їх бухгалтерського обліку покладено наявність прав господарюючого суб'єкта на такі об'єкти та термін дії таких прав. Групування здійснено відповідно до специфіки доходів, що можуть бути отримані внаслідок використання об'єктів нематеріальних ресурсів.

До складу нематеріальних активів (відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи») включають:

1. Права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище)

2. Права користування майном (право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо).

3. Права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо)

4. Права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо)

5. Права, що виникають унаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення)

6. Права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо)

7. Монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності

8. Інші нематеріальні активи - право на впровадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв, права на використання на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, «ноу-хау», комерційних таємниць тощо).

Крім того, слід окремо обліковувати гудвіл - ділову репутацію підприємства.

1.1.3 Методичні підходи до оцінки нематеріальних активів та визначення ефективності їх використання

У практиці підприємницької діяльності все частіше виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вартості нематеріальних активів (вираженням корисності у грошових одиницях). Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин:

· приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

· включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

· визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

· оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

· розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

· здійснення фінансової звітності підприємств;

· оцінка застави під отримуваний кредит;

· визначення збитків від порушення прав на об'єкти інтелектуальної власності;

· організація франчайзингу тощо.

Специфіку нематеріальних активів як неуречевленої частини майна підприємства відображують особливості їхньої оцінки. Складність вартісної оцінки нематеріальних активів зумовлена:

різноманітністю об'єктів інтелектуальної власності, кожний з яких за законом має бути оригінальним;

різними способами їхньої появи на підприємстві;

різними формами їхнього практичного використання на підприємстві;

імовірнісним характером отриманих результатів вартісної оцінки.

Використовувані на практиці підходи до оцінки вартості нематеріальних активів орієнтовано переважно на міжнародні стандарти оцінки майна (МСО). Ці стандарти були розроблені Міжнародним комітетом зі стандартів оцінки майна (ТІАVSC) і набрали чинності з 1994 р.

Оцінка вартості нематеріальних активів проводиться в певній послідовності і включає такі етапи:

1. Обстеження нематеріальних активів (пересвідчуваються в наявності матеріальних носіїв, що власне і є об'єктами обліку: опис, креслення, схеми, зразки, дискети, інші магнітні носії тощо).

2. Правова експертиза (встановлюються права на об'єкти інтелектуальної власності, перевіряється наявність патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів, контрактів, договори замовлення на створення об'єктів інтелектуальної власності, авторських ліцензій тощо).

3. З'ясовується мета оцінки нематеріальних активів:

- для постановки майна на баланс підприємства та бухгалтерського обліку;

- для визначення розмірів платежів за комерційне використання майна.

У першому випадку визначають інвентарну вартість, у іншому ринкову.

4. Формування інформаційної бази для проведення оцінки (технічні, споживчі, експлуатаційні та екологічні характеристики об'єктів та їх аналогів; визначення вигод від використання нематеріальних активів у формі прибутку, економії у виробництві, виручки від продажу майнових прав та джерела їх отримання; опис ринку об'єктів інтелектуальної власності; витрати пов'язані з придбанням прав на них; ризики, що пов'язані з придбанням прав і використанням об'єктів інтелектуальної власності тощо).

5. Розрахунок вартості нематеріальних активів.

6. Підготовка звіту про оцінку.

Методи оцінки вартості визначаються типом вартості, а також тим, для чого таку оцінку призначено і як планується використати її результати.

Звіт (або акт) про оцінку вартості нематеріальних активів - це офіційний документ, який складається в установленому порядку за результатами оцінки.

За визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів (рис. 1.2.).

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.

Рисунок 1.2 - Методи оцінки вартості нематеріальних активів

Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів. Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:

– виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;

– витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;

– визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності;

– вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.

Згідно цього методу початкові витрати формують первісну вартість.

Первісна вартість (повна) придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов'язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:

виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;

визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.

Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:

оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта;

визначення ставки дисконтування;

розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;

додавання до отриманого результату вартості об'єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу:

збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;

визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності;

коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;

визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Особливістю категорії зумовлений порядок відображення вартості нематеріальних активів у бухгалтерському обліку. Оскільки нематеріальні активи у господарському обороті перебувають тривалий час, знецінюються (зазнають зносу) виникає потреба у вираженні їх вартості за повною (первинною) і за залишковою вартостями.

Залишкова вартість нематеріальних активів визначається вирахуванням з повної вартості величини бухгалтерського зносу. Бухгалтерський знос нематеріальних активів характеризується величиною амортизації.

Порядок амортизації нематеріальних активів в бухгалтерському обліку регламентований П(С)БО 8.

Під амортизацією розуміють систематичний розподіл вартості нематеріальних активів, що амортизується, протягом терміну їх корисного використовування. Можуть застосовуватися наступні методи амортизації нематеріальних активів:

прямолінійний;

зменшення залишкової вартості; .

прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивний;

виробничий метод;

метод амортизації, вживаний в податковому обліку (який по суті є аналогом прямолінійного методу амортизації).

До критеріїв вибору методу амортизації слід віднести:

передбачуваний термін корисного використовування нематеріальних активів;

швидкість морального старіння такого об'єкту нематеріальних активів.

Незаперечним є той факт, що швидше за все старіють комп'ютерні програми, а тому для них найдоцільнішим є встановлення короткого терміну амортизації, і одного з прискорених методів. В той же час такі об'єкти, як ліцензії і права користування до морального старіння не схильні взагалі, і для них може бути вибраний прямолінійний метод амортизації.

В даному випадку вибір методу амортизації повністю залежить від самого підприємства і застосовуватися може будь-який з методів, дозволених до використання П(С)БО8. Те ж саме стосується і терміну корисного використовування нематеріального активу -- якщо не йдеться про ліцензії, де термін дії договору чітко обумовлений, то підприємство має повну свободу у визначенні терміну корисного використовування активу. Пунктом 25 П(С)БО 8 встановлено тільки максимальне обмеження терміну корисного використовування нематеріальних активів -- воно складає 20 років. Проте якщо після 20 років нематеріальний актив як і раніше має споживацьку цінність і використовується підприємством в своїй діяльності (наприклад, якщо йдеться про знаки для товарів і послуг, термін життя яких може перевищувати 50 і 100 років), то амортизація активу може бути продовжена і далі, з урахуванням окремих нюансів бухгалтерського обліку (проведенням переоцінки, встановленням нового терміну корисного використовування).

Частіше за все на практиці використовують прямолінійний метод, оскільки він є єдиним, що може бути застосованим згідно ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств». Окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації згідно з підпунктом протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Щорічна норма амортизації (Н_А ) при 10 річному термінові використання:

При використанні об'єктів інтелектуальної власності власникам, менеджерам, економістам цікаво знати наскільки ефективна вона на підприємстві і як може вплинути на результати діяльності інших суб'єктів господарювання або, навіть, розвиток суспільства в цілому. На рівні підприємств традиційно прийнято порівнювати вигоди або результати, що можна отримати від використання нематеріальних активів з вартістю цих активів. Економічна сутність показників, що характеризують ефективність використання таких активів (віддача нематеріальних активів, їх дохідність, прибутковість (рентабельність) або збитковість) полягає у відповідній величині обсягу виробництва, доходу, прибутку або збитку, що припадають на одиницю нематеріальних активів. Доцільним видається і визначення оберненого до віддачі показника - фондоємкості, що характеризує величину від вартості об'єктів інтелектуальної власності, що припадає на одиницю випущеної продукції, товарів, робіт, послуг. Порядок визначення названих показників, їх економічне трактування буде розглянуто у розділі 3 даної роботи.

1.2 Прояви недобросовісної конкуренції при використанні об'єктів інтелектуальних активів і види відповідальності за ці прояви

В сучасних умовах розвитку ринкової економіки ефективна діяльність суб'єкта господарювання неможлива без наявності добросовісної конкуренції.

Конкуренція у позитивному розумінні стимулює суб'єктів господарювання до ефективної діяльності з метою забезпечення споживачів товарами (послугами) високої якості, у необхідній кількості та асортименті та за доступними цінами. Така конкуренція називається нормальною, добросовісною. Вона вимагає від суб'єктів господарювання дедалі вдосконалювати виробництво товарів (робіт, послуг) щодо їхньої якості асортименту, доступності цін для населення, аби не втрачати своїх споживачів. Добросовісна конкуренція прийнятна для споживачів і суспільства вцілому, оскільки сприяє підвищенню життєвого рівня і прогресові в економіці.

Водночас для суб'єктів господарювання участь у конкуренції є досить виснажливою. Аби полегшити собі цю боротьбу, деякі з них починають використовувати несумлінні способи конкурентної боротьби. Таку конкуренцію називають недобросовісною, непорядною.

Недобросовісна конкуренція нехтує інтересами споживачів та інших учасників ринкових відносин. Вона може призводити до погіршення якості товарів (робіт, послуг), зменшення їх авторитету; дозволяє отримувати незароблений прибуток.

Україна за період своєї незалежності створила певний правовий механізм забезпечення конкуренції. Починаючи з 1992 року Верховна Рада України прийняла у цій сфері наступні нормативно-правові акти:

- Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» №2210-ІІІ від 11.01.2001р.

- Закон України «Про антимонопольний комітет» № 3660-ІХ від 26.11.93р.

- Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР.

- Закон України «Про природні монополії» № 2599-ІV 31.05.2000 р.

- Закон України «Про захист економічної конкуренції і недопущення недобросовісної конкуренції» № 360-ІV від 26.12.2002 р.

Питання захисту від недобросовісної конкуренції з 1992 по 1996 рік регулювались статтею 7 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». А вже з 1996 року ці питання регулюються спеціальним законом.

В статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» дано визначення, згідно з яким недобросовісною конкуренцією вважаються будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чинним звичаям у підприємницькій діяльності. В Законі до недобросовісної конкуренції відносять дії, що поділені на три групи:

І група - дії, пов'язані із неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання.

З розвитком в Україні конкурентних відносин суттєво виросло значення ділової репутації як гаранта стабільності та успішної діяльності суб'єкта господарювання.

Велика значимість ділової репутації викликає підвищений інтерес недобросовісних конкурентів до її неправомірного використання.

В результаті неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання необґрунтовано формується і підтримується споживацький попит на продукцію, що виготовляється недобросовісним конкурентом. Останній, використовуючи чужий знак для товарів і послуг, фірмове найменування, копіюючи чужий товар, забезпечує й розширяє збут своєї продукції.

Внаслідок цього добросовісний виробник не лише несе збитки, але й наноситься шкода його діловій репутації, оскільки в більшості випадків низька якість продукції недобросовісного конкурента створює у стосунках негативне ставлення до виробника оригінального товару.

Від таких дій часто страждають і споживачі, коли орієнтуючись на відомий знак для товарів і послуг, фірмове найменування, придбавають продукцію низької якості, нерідко і шкідливу для здоров'я.

При цьому, порушуючи устої добросовісної конкуренції на ринку, такі дії підривають і імідж України як правової держави в обличчі її зарубіжних партнерів.

Своєрідність ділової репутації суб'єкта господарювання як об'єкта захисту полягає в тому, що вона не є, як правило, безпосереднім об'єктом посягань при звершенні недобросовісних дій. Неправомірне використання ділової репутації здійснюється шляхом посягань конкурентів на її матеріальні носії: продукцію, фірмове найменування, знак для товарів і послуг, інші позначення, з допомогою яких діяльність проявляється на ринку.

Ділову репутацію прийнято розглядати як результат сприйняття діяльності її власника оточуючими. В ході здійснення господарської діяльності підприємство вступає в різні правовідносини з іншими фізичними і юридичними особами. Такі відносини можна поділити на три групи:

- відносини зі споживачами;

- відносини з діловими партнерами;

- відносини підприємства з контролюючими і іншими державними органами.

Таким чином, ділову репутацію суб'єктів господарювання - юридичних осіб - можна охарактеризувати наступним чином:

Ділова репутація - це оцінка оточуючими особами суб'єкта господарювання - юридичної особи, яка заснована на інформації про якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, дотримання ним діючого законодавства, договірних відносин, правил ділової етики.

Закріплення в Законі правопорушень, посягаючих на ділову репутацію, має велике значення для її захисту. Разом з тим на думку І.Коваль [47] характеристика окремих складів цих правопорушень потребує вдосконалення.

До правопорушень, пов'язаних з неправомірним використанням ділової репутації віднесено:

- неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Не допускається використання без дозволу фірмового найменування, знаків для товарів і послуг та інших позначень, а також інших об'єктів інтелектуальної власності (упаковки товарів, назв походження товарів і інше).

Правовою основою для припинення різноманітних дій, пов'язаних з неправомірним використанням знаків для товарів і послуг, є Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.93р. №3689-ХІІ, що забороняє порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг (ст. 20), та Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року № 236/96-ВР [16], який забороняє неправомірне використання знаків для товарів і послуг (ст. 4).

Аналіз вище названих законів і практика їх застосування дозволяє класифікувати різноманіття порушень на три основні групи, взявши за основу наступні три самостійні види знаків - зареєстрований знак, незареєстрований знак, загальновідомий знак.

1. Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака:

1.1) в якості власне знака;

1.2) в якості фірмового найменування;

1.3) в якості доменного імені.

2. Неправомірне використання чужого загальновідомого знака.

3. Неправомірне використання чужого незареєстрованого позначення, що використовується як знак.

1. Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака.

1.1. Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака в якості власне знака. Коло дій, що відносяться до цієї групи, поділяється в свою чергу на дві групи, в залежності від того, на яких товарах, послугах застосовується знак.

ь Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака відносно товарів і послуг, для яких знак зареєстровано, є типовим порушенням Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (ст. 20). Разом з тим на практиці антимонопольні органи часто кваліфікують такі дії як недобросовісну конкуренцію.

ь Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака стосовно схожих товарів і послуг, для яких знак не зареєстрований. Таке використання здійснюється на цілком законних підставах (з точки зору Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг») по відношенню, зазвичай, «супутніх класів» товарів і послуг (упаковочні матеріали, транспортні перевозки, роздрібна і оптова торгівлі, реклама). Більш того, окремі особи не обмежуються використанням чужих знаків, а намагаються ще й реєструвати їх на свої ім'я.

Такого роду дії довгий час неможливо було припиняти на основі Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і основними способами боротьби з ними було застосування законодавства про недобросовісну конкуренцію, норми якого не обмежуються захистом знаків лише відносно переліку товарів і послуг, для яких вони зареєстровані.

1.2. Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака в якості фірмового найменування, яке отримало широке розповсюдження, оскільки державні органи, що реєструють підприємства, не мають можливості обмежувати їх в виборі фірмового найменування чи відмовляти в реєстрації з причини існування іншого суб'єкта, що має знак, аналогічний чи схожий з заявленим найменування. Це зазвичай призводить до появи різних конфліктів. Їх причиною є неуважність (іноді недобросовісність) самих порушників, що заявляють в якості фірмових найменувань знаки, що вже охороняються.

На практиці такі дії органи АМК України нерідко кваліфікують як недобросовісну конкуренцію.

1.3. Неправомірне використання чужого зареєстрованого знака в якості доменного імені в Інтернеті набуває сьогодні все більшого розмаху. Недобросовісні власники сайтів використовують як доменне ім'я чужий знак, бажаючи отримати переваги репутації цього знака і залучити користувачів.

2. Недобросовісне використання чужого загальновідомого знака.

Загальновідомі знаки, маючи високу стійку репутацію, є дуже привабливими для використання недобросовісними суб'єктами.

3. Неправомірне використання чужого незареєстрованого позначення, що використовується як знак.

Окремі недобросовісні суб'єкти використовують в якості знаків позначення, що фактично належать іншим особам, але які за певними причинами їх не зареєстрували (і відповідно, не користуються охороною), хоча набули в результаті їх використання високої репутації. Найбільш зухвалими в цій групі є реєстрація чужих відомих, популярних знаків, причому дуже часто особами, які зовсім не збираються займатися виробництвом продукції з цим позначенням, а пропонуючи їх початковим власникам за крупну суму, роблять цей вид діяльності основним. Знак перетворюється в «спекулятивний», «конфліктний» [48]. Такого типу дії з'явилися порівняно недавно і в вітчизняному законодавстві не міститься норми, що забороняє їх здійснення. Порушення Закону «Про охорону прав на знаки і послуги» в цих діях відсутнє. Тому для кваліфікації і припинення таких дій найбільш прийнятними є поняття недобросовісної конкуренції.

На практиці й в галузі деякі автори виходять з того, що неправомірне використання зареєстрованого знака можливо одночасно розглядати як порушення Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», так і проявом недобросовісної конкуренції. В зв'язку з цим вважається, що потерпілий вправі звернутися за захистом як на основі Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в судові органи, так і використовуючи Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції», в органи АМК України, в залежності від того, які цілі він переслідує (відшкодування збитків чи просто заборону неправомірних дій).

Також до правопорушень, пов'язаних з неправомірним використанням ділової репутації, відносять:

- неправомірне використання товарів іншого виробника, яким вважається введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

- копіювання зовнішнього вигляду виробу, тобто відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарського суб'єкта і введення його у господарський обіг, що призводить до змішування з діяльністю іншого господарського суб'єкта.

Великі масштаби підробок, що з'явилися останнім часом, роблять актуальною проблему боротьби з цими правопорушеннями як в Україні, так і в світі. Проте практика застосування даної норми антимонопольними органами України на сьогодні майже відсутня. Для підвищення ефективності дії цієї норми необхідно більш детально сформулювати склад правопорушення та відповідний механізм його припинення.

- порівняльна реклама визначається правопорушенням в випадку, якщо наведені в ній відомості про товари, роботи, послуги не підтверджені фактичними даними, не є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

Розповсюдження негативної порівняльної реклами має за ціль привертання уваги споживачів до власної продукції, превозносячи свій товар в порівнянні з конкуруючим товаром, а також дискредитувати конкурента та створити йому перешкоди в здійсненні успішної діяльності.

До ІІ-ї групи дій, які підносяться до недобросовісної конкуренції відносяться дії, пов'язані зі створенням перешкод господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції. В зв'язку з тим, що дана група не пов'язана з темою моєї дипломної роботи, я не зупиняюся на ній.

ІІІ-я група.

Серед дій, що відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначаються недобросовісними, особливе місце займають розголошення, схилення до розголошення, неправомірне збирання та використання комерційної таємниці. Важливість припинення наведених форм недобросовісної конкуренції передусім обумовлюється тим впливом, що здійснює інститут комерційної таємниці на конкуренцію в умовах ринкової економіки.

Зокрема, в умовах посилення конкуренції успіх підприємства, гарантія отримання прибутку залежить від збереження в таємниці секретів виробництва, що спираються на певний інтелектуальний потенціал і конкретну технологію. Тоді як розголошення таких секретів суб'єкта господарювання нерідко надає можливість отримувати значні конкурентні переваги і навіть зруйнувати або поглинути конкурента завдяки значно меншим затратам, ніж при добросовісній конкурентній діяльності.

Захист професіоналом своїх секретів постійно наштовхувався і наштовхується на спроби цей захист подолати й за рахунок чужих досвіду, праці отримати необґрунтовані конкурентні переваги. Для захисту таких секретів вже давно були розроблені два основні способи. Перший спосіб - віднесення секретів виробництва окремих видів товарів до державних.

Другий спосіб - надання привілеїв на певні строки особам, які володіють виробничо-технологічними секретами і розкривають їх для створення механізмів, пристроїв, галузей промисловості.

В Україні інститут комерційної таємниці був введений у правовий обіг 1.01.2004р. Цивільним кодексом України, де в п.1 ст. 505 визначено комерційну таємницю як інформацію, яка є секретною в тому розумінні, що вона вцілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Відповідно до Закону до недобросовісної конкуренції належать:

по-перше, неправомірне збирання комерційної таємниці - добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту;

по-друге, розголошення комерційної таємниці - ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з використання службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту. Тут слід відзначити, що В.Коваль вважає, що законодавцеві необхідно більш чітко визначити, хто є суб'єктом розголошення комерційної таємниці. Оскільки службові обов'язки можуть виконувати лише фізичні особи, можна зробити припущення, що під цим поняттям законодавець розуміє саме фізичну особу - громадянина, що не є господарюючим суб'єктом. Отож припинення розголошення комерційної таємниці фізичною особою, яка не є підприємцем і якій відомості, що становлять комерційну таємницю, були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, на думку В.Коваля, повинно здійснюватися відповідно до цивільного законодавства, а не розглядатися як недобросовісна конкуренція [49];

по-третє, схилення до розголошення комерційної таємниці - спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю;

по-четверте, неправомірне використання комерційної таємниці - впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять згідно з законодавством України комерційну таємницю.

Також до недоліків нормативно-правового акта, що розглядається, на думку все того ж В.Коваля є те, що не визнаються недобросовісною конкуренцією дії третьої особи, що отримує, використовує або розголошує відомості, які становлять комерційну таємницю, та знає (або повинна знати), що особа, у якої ці відомості придбані, не мала права на їх поширення у зв'язку з недобросовісністю їх надходження до неї від первісного власника (тобто здійснення чогось подібного до «придбання або використання краденого» стосовно чужої комерційної таємниці). Таким чином, на думку В. Коваля, такі дії третьої особи також є недобросовісною конкуренцією і повинні бути закріплені в Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

...