Економічна сутність нематеріальних активів

Виникнення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених Законом «Про захист від недобросовісної конкуренції», а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством.

Господарським кодексом України у сфері господарювання передбачено наступні види господарських санкцій:

- відшкодування збитків;

- штрафні санкції;

- оперативно-господарські санкції, крім перерахованих до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовують адміністративно-господарські санкції.

Вчинення господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення на них АКУ штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) господарюючого суб'єкта за останній рік.

Що ж до юридичних осіб або їх об'єднань і об'єднань громадян не підприємців, то законодавець передбачає штрафні санкції, що накладаються АМК України у розмірі до двох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

До громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи за вчинення дій, що визначені як недобросовісна конкуренція, передбачено накладання адміністративного стягнення згідно із законодавством.

Відносно відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дій, що визначені як недобросовісна конкуренція, передбачено відшкодування за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному господарським кодексом України.

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, чи встановлення факту копіювання виробів законодавцем передбачено вилучення через звернення заінтересованої особи до АМК України із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта як у виробника, так і у продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. Ця санкція застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємці) не може бути усунена іншим шляхом.

Якщо буде встановлено факт дискредитації господарюючого суб'єкта Антимонопольним комітетом може бути прийняте рішення про офіційне спростування за рахунок порушника порушених ним неправдивих, неточних чи неповних відомостей. Строк і спосіб визначається законодавством чи рішенням АМК України.

Розглядаючи цивільно-правові санкції, слід відзначити, що згідно ст. 431 ЦКУ [2] порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання даного права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену ЦКУ [2], іншим законом чи договором. Як правило, відповідальність за неправомірне використання об'єктів інтелектуальної власності встановлюється в ліцензійних договорах про передачу прав на використання винаходів, корисних моделей, знаків для товарів і послуг. При цьому для захисту права інтелектуальної власності його власник має звернутися до суду з позовом про визнання незаконним використання такого об'єкта третьою особою та відшкодування розміру завданих збитків.

Законодавчі акти оперують лише терміном «порушення прав власника патента (свідоцтва) - тобто порушення права розпоряджатися об'єктом інтелектуальної власності, дозволяти (чи забороняти) третім особам використовувати даний об'єкт. Статтею 432 ЦКУ [2] передбачена можливість звернення особи в суд для захисту своєї інтелектуальної власності.

Адміністративна відповідальність розглядається статтею 51² Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) [5], що регулює порядок притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності за порушення прав на об'єкт інтелектуальної власності. Дана стаття розповсюджується на всі випадки незаконного використання, незаконного авторства на об'єкт чи іншого умисного порушення прав на наступні об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються законом:

- літературні та художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, наукові відкриття;

- винаходи;

- корисні моделі;

- промислові зразки;

- знаки для товарів і послуг;

- топографії інтегральних мікросхем і ін.

Як було відмічено вище, до адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті лише фізичні особи - правопорушники. При цьому положення КпАП [5] розповсюджуються на правопорушників, що досягли на момент здійснення правопорушення шістнадцятирічного віку.

Тобто, якщо ми будемо говорити про незаконне використання об'єкта інтелектуальної власності в господарській діяльності підприємства, то до відповідальності може бути притягнути відповідальна особа такого суб'єкта господарювання (керівник, чи, наприклад, начальник відділу інформаційних технологій), чи якщо мова йде про приватного підприємця - сам підприємець.

Відзначимо, що ініціатором притягнення порушника до відповідальності можуть бути наступні суб'єкти:

- правоволоділець;

- суд, що розглядає цивільну справу за позовом правоволодільця;

- уповноважені працівники органів внутрішніх справ, що виявили правопорушення і склали протокол;

- уповноважені працівники органів державної податкової служби, що виявили правопорушення і склали протокол;

- державні інспектори з питань інтелектуальної власності, які виявили порушення і склали відповідний протокол.

Зазвичай, підставою для притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності є заява, за якою проводяться перевірки посадовими особами органів внутрішніх справ та/чи інспекторами з питань інтелектуальної власності. Крім того, факт незаконного використання об'єктів інтелектуальної власності може бути виявлений і під час перевірки органами податкової служби, про що також має бути складений протокол. Відмітимо, що для того, щоб накласти стягнення, необхідно довести той факт, що користувач (порушник - фізична особа) умисно виконував такі протиправні дії, усвідомлюючи їх незаконний характер.

Зазначимо, що адміністративна відповідальність застосовується лише в тому випадку, якщо величина матеріальних збитків, нанесених правоволодільцю, складає менше 200 ннмдг. Якщо ж величина збитків перевищує 200 ннмдг, то в дію вступають норми Кримінального кодексу України. Величина матеріальних збитків розраховується як сума недоотриманого внаслідок порушення прав доходу право володільця (дохід, що можна було б отримати при законній передачі порушнику прав на використання об'єкта інтелектуальної власності).

Отже, у випадку, якщо виконані умови всіх перерахованих вище норм, до порушника прав інтелектуальної власності застосовують адміністративний штраф в розмірі від 10 до 200 ннмдг з конфіскацією незаконно виробленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

Крім того, варто звернути увагу ще на один вид адміністративних правопорушень в сфері інтелектуальної власності. Згідно ст. 164³ КпАП [5] незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітацій, копіювання чи пряме відтворення товару іншого виробника та використання його імені вважається недобросовісною конкуренцією та тягне за собою накладення адміністративного штрафу від 30 до 44 ннмдг з конфіскацією виробленої продукції, обладнання сировини чи без такої конфіскації.

Розглядаючи кримінальну відповідальність можна сказати, що до кримінальної відповідальності, так як і до адміністративної, можуть бути притягнуті лише фізичні особи (посадовці). При цьому порушник прав інтелектуальної власності притягається до відповідальності за ініціативою наступних осіб:

- правоволодільця (шляхом подання заяви в органи внутрішніх справ, прокурору чи суд);

- суду, що розглядає цивільну справу за позовом правоволодільця;

- уповноважених працівників органів внутрішніх справ та прокуратури за результатами проведених перевірок.

Справи про кримінальну відповідальність в сфері інтелектуальної власності розглядають районні (міські) суди. Статтями 176 та 177 Кримінального кодексу України (ККУ) [6] встановлені види правопорушень, за які фізична особа (посадова) може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Для прикладу розглянемо статтю 117 «Порушення прав на об'єкт промислової власності». Визначимо склад злочину.

Об'єктами кримінально-правової охорони промислової власності у ст. 177 є винахід, корисна модель, промисловий зразок, топографія інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторська пропозиція. Торгівельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення (кваліфіковані зазначення походження товарів) на комерційні (фірмові) найменування є об'єктом кримінально-правової охорони за ст. 229, а комерційна таємниця ст. 231, 232. Наукові відкриття та породи тварин не є об'єктами кримінально-правової охорони за ст. 177 та ст. 229.

Предметом злочину може бути один із об'єктів кримінально-правової охорони прав промислової власності:

- винахід;

- корисна модель;

- промисловий зразок;

- топографія інтегральних мікросхем;

- сорт рослин;

- раціоналізаторська пропозиція.

Із об'єктивної сторони злочин характеризується наявністю трьох обов'язкових ознак:

- діянням у вигляді або незаконного використання будь-якого із об'єктів промислової власності, альтернативно зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 177 ККУ, або привласнення права на них чи іншого умисного порушення права на ці об'єкти;

- наслідками у вигляді матеріальної шкоди у великому розмірі;

- причиновим зв'язком між названими діями і наслідками.

Із об'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини щодо діянні. Психічне відношення до наслідків у вигляді заподіяння матеріальної шкоди може бути і у формі необережності.

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, в тому числі і службова особа чи однин із співвласників патенту чи свідоцтва на об'єкт кримінально-правової охорони права промислової власності.

Отже, в статтях 176 і 177 ККУ мова йде про умисне порушення прав правоволодільця. При цьому згідно ст. 2 ККУ [6] особа не може бути піддана кримінальному покаранню до того часу, доки її вина не буде доведена законним шляхом та не буде встановлена обвинувачувальним вироком суду. Відповідно, якщо мова йде, наприклад, про використання неліцензійного програмного забезпечення, то суд повинен буде довести той факт, що порушник, здійснюючи правопорушення, знав про його сутність.

Звернемо увагу на злочин, здійснений посадовою особою з використання свого службового становища. Таке правопорушення може мати місце, наприклад, якщо керівник підприємства видає розпорядження при використання в виробництві незаконно отриманого винаходу чи про встановлення неліцензійного програмного забезпечення.

Фактично до кримінальної та адміністративної відповідальності (яка й передбачає конфіскацію) може бути притягнено лише фізичну особу. Підприємство не може виступати суб'єктом адміністративного чи кримінального правопорушення.

1.3 Правові засади організації та захисту прав і законних інтересів суб'єкта права інтелектуальної власності

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми правового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчуються патентами. Патентна система покликана забезпечувати баланс інтересів суспільства та особи, яка своєю творчою працею наповнює світову скарбницю знань. Патент сприяє накопиченню нових знань, гарантує правову охорону щодо виключного використання цих знань конкретною особою з комерційною метою. Відповідно до законів про інтелектуальну власність, чинних в Україні, можна сказати, що практично будь-яка річ, матеріал чи процес, створені людиною, можуть охоронятися патентним правом, тобто бути об'єктами патентного права. Це і новий продукт, і новий метод виготовлення продукції, і будь-які удосконалення того чи іншого. Патентним правом не охороняються абстрактні ідеї (наприклад, математичні).

Окремої уваги вимагає питання строків під час подання заявок. Щоб винахід отримав правову охорону, насамперед потрібно подати заявку до патентного відомства України, після чого через 12 місяців, отримавши конвенційний пріоритет, можна подавати заявку в інші країни.

Заявка на одержання патенту має свою стандартну форму, яка містить назву (реферат), документи підписані винахідником, та документи про оплату послуг. Головна частина заявки - це опис винаходу, де описано, яким чином винахідник прийшов до здійснення саме цього винаходу, в іншій частині заявки - креслення і формула винаходу. З цього опису людина з досвідом у цій сфері має збагнути суть винаходу. Прикладом може слугувати заявка про видачу патенту на винахід, що містить програмне забезпечення, де детально описуються методи та функціонування самої програми у комп'ютері. Але при цьому реальний код в описі винаходу наводити необов'язково через те, що компетентний програміст без відома винахідника може відтворити код і програму. Найбільш важливою частиною заявки на одержання патенту є формула винаходу. Іншими словами, формула - це точне викладення сутності винаходу. При поданні заявки формулу досліджує патентний експерт. На її основі він приймає рішення про видачу патенту або про відмову у його видачі.

Закони, які регулюють патентне право, майже однакові у всьому світі. Саме цими законами керується патентний експерт, який проводить патентну експертизу, досліджує технічні особливості та аналізує позитивні ознаки винаходу. Патентний експерт здійснює пошук будь-якої інформації, що стосується цієї заявки та документів, які існували до її подання. Далі експерт досліджує матеріали заявки на новизну винаходу, винахідницький рівень та промислову придатність.

Як правило, більшість поданих заявок на винаходи стосується саме незначного удосконалення. Заявок на винаходи, які були б піонерними, надзвичайно мало. Досить часто у заявках описано широку формулу, яка вміщує широкий спектр майнових прав у такому разі патентний експерт допомагає, як зробити її вужчою.

Патент забезпечує його власнику:

- виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

- право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

- можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;

- право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

- право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд, право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Правова охорона зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання.

Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право може використовувати знак охорони авторського права, про який йшлося в підрозділі 1.1.1 цієї роботи та зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію права автора видається свідоцтво.

«Ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про «ноу-хау» та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патент, «ноу-хау», товарні знаки тощо.

Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій. Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяються на добровільні та примусові. За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видаються дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технологічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користуватися технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користуватися об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні, об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, зазначене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу і строку в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є незахищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода включає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фірмових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди називається паушальною виплатою. Паушальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також проводитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).

На сьогодні маємо систему захисту права інтелектуальної власності за чинним законодавством України про інтелектуальну власність та загальними засадами захисту прав. У світовій практиці захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види - юрисдикційний і неюрисдикційний (рис. 1.3). Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку судами та іншими уповноваженими не це державними органами. Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

Рисунок 1.3 - Форми і порядок захисту прав інтелектуальної власності

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності поділяється на окремі види - цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється суддями та іншими уповноваженими на це державними органами. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції. Спеціалізованих судів України поки що немає.

За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським судом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.

Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого порушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої входить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв'язуються в адміністративному порядку.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійснюється особою, право якої порушене, самостійно, але в межах закону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, право якої порушене, може відмовитися від виконання певних дій, наприклад, відмовитися внести певні зміни до твору, що не були передбачені договором, або відмовитися від виконання договору вцілому.

Відповідно до розділів Законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про авторське право та суміжні права», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», володілець має право на захист у встановленому законом порядку порушених прав.

Власник або особа, яка має на це право, в залежності від об'єкта правової охорони, можуть вимагати:

- припинення дій, що порушують права або створюють загрозу цього;

- відновлення становища, що існувало до порушення права;

- стягнення завданих збитків, включаючи неодержані доходи;

- відшкодування моральної шкоди;

- вжиття інших, передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом прав власника охоронного документа (це відповідні розділи щодо винаходів і промислових зразків - розділ 7 Закону; знаків для товарів і послуг - розділ 6 Закону; щодо авторського права та суміжних прав - розділ 5, щодо зазначення походження товарів - розділ 6).

Відповідно до статті 124 Конституції України, всі спори стосовно правовідносин, що виникають у державі, вирішуються судом. Перелік спорів, що розв'язуються у судовому порядку, передбачено відповідними статтями зазначених розділів законів про правову охорону об'єктів промислової власності.

Способи та порядок захисту прав на об'єкти промислової власності.

Досудовий порядок захисту прав:

Листування та претензійний порядок.

Даний порядок не врегульований чинним законодавством України, тому може застосовуватися власником до потенційного порушника для добровільного усунення порушень прав власності, що випливають з прав на об'єкт промислової власності.

Як передбачено статтею 5 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), спори щодо захисту прав, якщо інше не передбачено договором, не підлягають обов'язковому досудовому врегулюванню.

Так у разі виявлення факту порушення права на об'єкт особа, право якої вважається порушеним, може звернутися за захистом безпосередньо до суду.

Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності - орган, який не є учасником досудового захисту на об'єкт промислової власності.

Відповідно до вимог спеціального законодавства України, учасниками досудового захисту прав за оскарженням рішення Установи виступають лише заявник за заявкою та Установа, яка прийняла рішення за заявкою.

Відповідно до ст. 1 зазначених законів, заява - сукупність документів, необхідних для видачі охоронного документа. Заявка на одержання охоронного документа не вважається об'єктом правової охорони. Об'єктом правової охорони, зважаючи на законодавство про промислову власність, не вважається також і заявлений об'єкт. У цьому випадку відповідно до статті 21 «Про охорону на винаходи і корисні моделі», винаходу, заявленому на видачу патенту України, надається тимчасова правова охорона. Обсяг такої охорони досить обмежений: заявник має право вимагати від потенційного порушника компенсації та зазначення її суми. Відшкодування за такою вимогою може бути одержане лише після публікації відомостей про видачу патенту України на винахід.

Антимонопольний комітет та його територіальні відділення.

Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України, державні уповноважені, адміністративні колегії та територіальні відділення Комітету в межах своєї компетенції розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства, приймаючи рішення в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» особи, права яких порушені діями, які визначаються цим Законом як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців від дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про порушення, звернутися з заявою про захист своїх прав до Антимонопольного комітету України або його територіальних відділень. Відповідно до статті 30 зазначеного Закону, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові рішення, в тому числі, про визнання факту недобросовісної конкуренції, припинення недобросовісної конкуренції, вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта тощо.

Ці рішення не є рішення суду, хоча порядок їх виконання прирівнюється до виконання рішень судів. Однак звернення за захистом порушеного права до Антимонопольного органу та його територіальних відділень не позбавляє заявника прав звернення до суду. При цьому вимоги, які пред'являються у позовній заяві, мають бути іншими ніж ті, що заявляються з метою порушення адміністративного провадження Антимонопольним комітетом та його відділеннями.

Державна митна служба України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2001 р. за № 412 затверджено Положення про порядок реєстрації та переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності. Такими товарами в межах даного акта визначають об'єкти авторського права, фонограми та товари марковані знаками для товарів і послуг. З цього випливає досить вузьке коло об'єктів інтелектуальної власності, що можуть бути визначеними для захисту прав та попередження розповсюдження на території України контрафактних товарів.

Попередження порушень прав на об'єкти інтелектуальної власності може розглядатися як превентивний засіб із забезпечення доказів порушень ще на стадії імпорту чи експорту товарів. Такі адміністративні заходи чинять органи, уповноважені встановити факт порушення прав власника на об'єкт інтелектуальної власності, як досудовий засіб захисту прав.

Судовий порядок захисту прав.

Підвідомчість (суди загальні, господарські).

Суди загальні.

Відповідно до абз. (1) ч. 1 статті 24 Цивільного процесуального кодексу України, судам підвідомчі справи про спори, що виникають з цивільних, сімейний, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин (за винятком випадків, коли вирішення таких спорів підпорядковано законом іншим органом).

У даному випадку, справи щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності виникають з цивільних та трудових правовідносин відповідно до наступної класифікації:

Спори, що виникають з цивільних правовідносин:

- правовідносини, що виникають з адміністративних актів державних органів - факту видачі охоронних документів, факту занесення до державних реєстрів об'єктів інтелектуально власності та публікації відомостей про це;

- спорів, що виникають внаслідок виплати авторської винагороди за цивільними угодами;

- спорів, що випливають з делікту (внаслідок заподіяння шкоди) тощо.

Спори, що випливають з трудових правовідносин:

- створення об'єкта права в порядку службового завдання;

- виплата винагороди особі, що перебуває в трудових відносинах з власником об'єкта права інтелектуальної власності тощо.

Обов'язковою умовою для звернення за захистом порушеного права до загального суду є наявність хоча б однієї з сторін фізичної особи - громадянина, що не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Більшість судових справ, де однією з сторін виступає громадянин, виникають внаслідок захисту прав на винахід, корисну модель, значно рідше - промислових зразків, знаків. Найчастіше мають місце спори щодо виплати авторської винагороди, встановлення факту порушення права автора об'єкта інтелектуальної власності.

Суди господарські.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, правом на звернення до господарського суду володіють юридичні особи та громадяни, які в установленому порядку набули статусу об'єкта підприємницької діяльності та здійсняють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Дана категорія спорів найбільш поширена серед таких справ: захист прав на знаки товарів і послуг, промислові зразки, суміжних прав (виробників фонограм, організацій мовлення) тощо.

Спори щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг найчастіше виникають з приводу реалізації права власності на знак або з приводу порушеного права - делікту. Такі справи найчастіше пов'язують з недобросовісною конкуренцією у підприємницькій діяльності, що виникає внаслідок використання на ринку знаків, схожих до ступеня сплутування позначень, що можуть бути сплутані з зареєстрованим знаком іншої особи тощо.

Судове провадження - позовний та адміністративний порядок.

Позовний порядок захисту прав передбачено відповідними розділами процесуальних кодексів України - він захищає права у позовному загальному або господарському судовому провадженні. Саме так вирішується більшість справ судами України.

Виключне судове провадження із спорів, що виникають з адміністративних правовідносин та порушують права, свободи або накладають обов'язки на осіб, не передбачені законодавством та без врахування конкретних обставин.

Главою 31А Цивільного процесуального кодексу України передбачено право громадян звертатися із скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ним управлінських функцій. У таких випадках суб'єктом звернення виступає громадянин. З питань захисту прав на об'єкт інтелектуальної власності такими справами можуть бути спори щодо скарг на рішення, прийняті Апеляційною палатою Державного департаменту інтелектуальної власності також на неправомірну публікацію відомостей про вчинення юридично значущої дії, в тому числі про реєстрацію права власності.

Порядок подання скарги, її розгляд та винесення рішення дещо відрізняється від передбаченого позовним провадженням. Розгляд справ у господарському судочинстві має суттєві відмінності від провадження загальних судів. Відповідно до абз. (1) статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом підвідомчі справи у спорах про визнання недійсними актів за підставами, зазначеними у законодавстві, крім спорів, окремо зазначених у цій статі.

Як передбачено розділом 1 ГПК України, дані справи слухаються господарськими судами України в порядку позовного провадження та не містять суттєвих відмінностей від інших справ, що наприклад, викликають із спорів щодо укладання або виконання господарських договорів (з урахуванням особливостей слухання певної категорії справ).

Питання статусу учасника, що бере учать у розгляді справи.

Відповідно до процесуального законодавства України, позивач - особа, яка подала позов та права якої вважаються порушеними. Відповідач - особа, яка як вважається, порушила права позивача у випадках, коли мова йде про визначення недійсним акта державного органу, що виніс відповідне рішення або видав охоронний документ.

У справах, де спір виник між суб'єктами господарювання на ринку надання послуг або виконання робіт, державні органи, які винесли відповідний акт, беруть участь, найчастіше як третя особа.

Судова практика з розгляду спорів щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності свідчить про важливу роль у слуханні справ судового експерта, який робить висновки щодо технічного обсягу прав на об'єкт, досліджує факт використання об'єкта, вирішує питання щодо достатньої відомості використовуваних позначень тощо.

Однак суд, призначаючи своєю ухвалою судову експертизу, іноді порушує питання юридичного змісту, як-то: встановлення факту неправомірного використання винаходу іншою особою тощо.

Ці питання та відповіді, на думку М.Пономарьова [56] не є компетенцією судового експерта. Вони підлягають розгляду в судовому засідання та встановленню судом відповідних фактів.

Підводячи підсумки можна сказати, що питання, які виникають при захисті прав на об'єкти інтелектуальної власності стають актуальними серед інших правових питань, що виникають перед країною, яка розвивається.

Знання у зазначеній галузі стають все більш необхідними для успішної підприємницької діяльності.

Размещено на Allbest.ru

...